ПЕДАГОГІЧНІ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ

Краткое описание

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

На правах рукопису

ПАЛІЧУК Юрій Іванович

УДК 613:378

ПЕДАГОГІЧНІ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук

Науковий керівник:
Чайка Володимир Мирославович,
доктор педагогічних наук, професор

Тернопіль – 2011

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИКОРИСТАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ 13
1.1. Здоров’язбереження як освітня цінність і педагогічна категорія 13
1.2. Специфіка здоров’язбережувального потенціалу освітнього середовища вищої економічної школи і характеристика основних здоров’язбережувальних технологій 28
1.3. Структура, зміст і функції процесу здоров’язбереження та педагогічні умови його реалізації в освітньому просторі економічного вищого навчального закладу 52
Висновки до І розділу 69
РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПЕДАГОГІЧНИХ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРАКТИЦІ ВИЩОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ШКОЛИ 74
2.1. Критерії і показники визначення рівнів готовності майбутніх економістів до здоров’язбереження 74
2.2. Аналіз стану реалізації здоров’язбережувальних педагогічних технологій у вищих навчальних закладах економічного профілю. 83
2.3. Модель педагогічної здоров’язбережувальної технології в навчально-виховному процесі вищої економічної школи 108
2.4. Методика реалізації технології і педагогічних умов здоров’язбереження в освітньому просторі економічного вищого навчального закладу 122
2.5. Результати дослідно-експериментальної роботи та їх інтерпретація 150
Висновки до ІІ розділу 160
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 166
ДОДАТКИ 176
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 187

ВСТУП
Кризові періоди розвитку суспільства з однієї сторони характеризуються зміною ціннісних орієнтирів, недостатнім фінансуванням соціальних та освітніх програм, науки, культури. З іншої сторони, гуманізація навчально-виховного процесу вищої школи вимагає розвитку здоров’язбережувальних технологій, забезпечення студентів доступними послугами системи охорони здоров’я, фізичної культури і спорту. У цьому контексті актуальною є проблема збереження здоров’я сучасного студента як основи його працездатності, конкурентоспроможності на ринку праці, позитивних емоцій, професійних здобутків.
У вимогах освітнього стандарту до підготовки економістів зазначено, що рівень господарювання і фінансовий стан держави залежать не тільки від нормативних документів, а насамперед від складу персоналу, його економічних знань і професійних умінь, підприємницьких здібностей й інших людських якостей. У реалізації основних професійних функцій (вивчати ринок; прогнозувати динаміку попиту, пропозицій та рівень ринкових цін на продукцію; розробляти нормативи і норми витрати обмежених економічних ресурсів; складати бізнес-плани виробництва нових конкурентноспроможних товарів; розробляти інвестиційні проекти та ін.) економісту необхідні не тільки фундаментальна економічна підготовка, професійні знання, розрахунково-аналітичні вміння, але й такі фізичні якості, як здоров’я, сила, витривалість, оскільки його робота вимагає значних фізичних і психічних затрат енергії, великої концентрації уваги, пам’яті, спостережливості.
На жаль, питанням особистого здоров’я майбутнього фахівця не приділяється належна увага ні в нормативних документах, ні в наукових дослідженнях, ні в системі його професійної підготовки. Часто освітні установи стають полігоном для випробувань різних інновацій у навчанні, що впроваджуються без комплексного медико-психофізіологічного обстеження, без обліку динаміки стану здоров’я основної маси студентів.
Результати наукових досліджень свідчать, що за останні роки зросла захворюваність студентської молоді на різні хвороби: туберкульоз, грип, СНІД, кишкові інфекції, тяжкі форми сальмонельозу, дизентерії, гепатитів. Неухильно збільшується кількість дітей-інвалідів, випадків інсультів та інфарктів в учнівської та студентської молоді. Серед причин інвалідності – хвороби нервової системи (ДЦП, психічні розлади, вроджені аномалії), хвороби ендокринної системи, травми, опіки тощо. Виникнення цих патологій значною мірою зумовлене вживанням молоддю алкоголю, наркотиків та тютюнопалінням.
Результати емпіричного дослідження свідчать, що велика кількість викладачів ВНЗ неготові до здоров’язбереження, недооцінюють роль предметної галузі фізичної культури у структурі освітнього процесу як засобу формування культури і зміцнення здоров’я студентів. Заняття фізичною культурою у багатьох ВНЗ характеризуються пріоритетом спрямованості на формування рухових умінь і навичок для досягнення комплексу фізкультурних нормативів, викладачами недостатньо впроваджуються в освітній процес технології здоров’язбереження, спрямовані на формування в студентів потреби в здоровому способі життя.
Проблема навчання і виховання здорової людини, створення сприятливих для здоров’я умов навчання вивчалася багатьма представниками педагогічної науки. Відповідні аспекти можна знайти в працях К. Гельвеція, А. Дістервега, Я. Коменського, І. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, Л. Толстого. Серед класиків вітчизняної педагогіки, що приділяли увагу проблемі здоров’язбереження учнів, можна відзначити П. Блонського, Л. Виготського, М. Пирогова, В. Сухомлинського, К. Ушинського.
Питання збереження здоров’я молоді відображені в працях медиків, гігієністів, фізіологів. Вони спрямовані, в основному, на виявлення шкідливих для здоров’я студентів факторів, що виникають в освітньому процесі. Їх подолання можливе за умови дотримання санітарно-гігієнічних норм, які знаходять своє відображення в нормативних документах.
У зв’язку з цим актуальним для фахівців вищої школи стає формування в студентів готовності до здоров’язбереженя, спрямованої на вироблення індивідуально-ціннісних і діяльнісно-практичних орієнтирів збереження і зміцнення здоров’я (С. Ахмерова, В. Байденко, С. Горбушина, А. Курмаєва, Р. Латинова, В. Сєріков, В. Смірнов).
У час загострення екологічних та економічних проблем зростає значення оволодіння студентами ВНЗ знаннями і вміннями підтримки власного здоров’я, підвищення життєвого ресурсу. Однак ці знання й уміння часто не можуть бути реалізовані. Без стійкої мотивації фахівця на здоров’язбереження неможливо вирішити проблему його творчого довголіття, успішного самонавчання, самовдосконалення. Підготовленість сучасного економіста до здоров’язбереження варто розглядати як найважливішу складову його професійної готовності.
Серед російських дослідників, що вперше звернули увагу на підготовку педагогів в галузі здоров’язбереження були К. Ушинський і Ф. Ерісман. К. Ушинський підкреслював важливість навчання вчителів наукам про здоров’я і його заощадження. Заслуга Ф. Ерісмана полягає не тільки в актуалізації й обґрунтуванні даної проблеми, але й у знаходженні шляхів її вирішення з урахуванням психічного здоров’я педагога.
Істотний внесок у розробку проблеми здоров’язбереження вніс видатний російський учений І. Мєчніков, який показав значення активної позиції особистості щодо власного здоров’я. Його вчення про ортобіоз як здоровий спосіб життя є основою багатьох сучасних досліджень. Теорію І. Мєчнікова творчо розвив у своїх працях В. Шепель, що розробив методологічні основи технології самозаощадження здоров’я (ортобіотики).
Російський учений У. Бехтєрєв досліджував здоров’я як світоглядну проблему. Ним була запропонована концепція здоров’я людини, заснована на ідеї його особистісного розвитку. Конкретні рекомендації з формування здорового способу життя були розроблені в перші роки радянської влади І. Назаровим.
Здоров’я вчителів і учнів завжди було предметом уваги класиків як зарубіжної, так і вітчизняної педагогіки. П. Лесгафт і М. Пирогов підкреслювали зв’язок між способом життя людини і станом її здоров’я. І. Песталоцці називав умовою життєвого успіху особистості збалансованість між його фізичним і психічним здоров’ям. П. Каптєрєв указував на значення психологічного і морального оздоровлення людей, що втілилося в його системі «морального загартовування». В. Сухомлинський вважав, що турбота про здоров’я і збереження життя є вищою цінністю і пріоритетною складовою діяльності педагога.
Питання здоров’я і здоров’язбереження студентів мають безпосереднє відношення до оцінки ефективності освітнього процесу у ВНЗ. Проблема його якості й ефективності вивчалася в працях В. Андрєєва, В. Беспалько, В. Бондаря, І. Зязюна, В. Кальней, Н. Селезньової, А. Субетто, М. Поташніка, В. Федорова, С. Шишова.
На сучасному етапі дослідження проблеми здоров’язбереження здійснюється на міждисциплінарному рівні. Феномени здоров’я і здорового способу життя вивчаються не тільки медициною, але і філософією, соціологією, психологією, педагогікою і створеними на стику наук такими дисциплінами, як акмеологія, валеологія, ортобіотика.
Питання здоров’язбережувального навчання стали предметом досліджень М. Антропової, І. Брехмана, Д. Вороніна, М. Гончаренко, П. Гусака, Л. Жуковської, Н. Завидівської, В. Казначеєва, Л. Кожевнікової, В. Колбанова, В. Пєгова, В. Петленко, О. Самчук, В. Сержантова та ін. Проблема здоров’язбереження в умовах педагогічного експерименту відображена в працях В. Базарного, Н. Башавець, А. Наїна та ін.
Незважаючи на вагомі результати дослідження проблеми, залишаються нерозв’язаними суперечності, що стосуються реалізації педагогічних здоров’язбережувальних технологій у вищому економічному закладі, зокрема між:
- зростаючими потребами соціального замовлення на якісну економічну освіту за умови збереження здоров’я студентів і динамічним погіршенням стану їхнього здоров’я, ігноруванням потенціалу дисциплін валеолого-оздоровчого спрямування, педагогічних здоров’язбережувальних технологій;
- низьким рівнем розвитку у студентів спонукань до здоров’язбереження і їх важливим значенням для саморозвитку, самореалізації в навчанні, спілкуванні з урахуванням потреб майбутньої професійної діяльності;
- необхідністю використання педагогічних здоров’язбережувальних технологій, інноваційних перетворень у сучасній вищій економічній школі з урахуванням їх оздоровчої спрямованості і непідготовленістю викладачів до здійснення цієї роботи, недостатнім рівнем готовності до здоров’язбереження, що призводить до домінування спортивної, а не оздоровчої спрямованості навчання.
Актуальність проблеми дослідження і прагнення розв’язати означені суперечності обумовили вибір теми дисертаційної роботи: «Педагогічні здоров’язбережувальні технології в системі підготовки фахівців економічного профілю».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з планом науково-дослідних робіт Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка в дослідженні проблеми «Теоретико-методичні основи професійної підготовки фахівців в умовах реалізації ідей Болонської угоди» (№ 0108U000536) і затверджена на засіданні вченої ради ТНПУ (протокол № 6 від 22.01.2008 р.). Тема узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 3 від 25.03.2008 р.).
Об’єкт дослідження – професійна підготовка майбутнього економіста.
Предмет дослідження – педагогічні здоров’язбережувальні технології як компонент професійної підготовки майбутніх економістів.
Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічну технологію здоров’язбереження в системі професійної підготовки студентів вищих економічних навчальних закладів.
Для досягнення мети і доведення гіпотези дослідження визначено такі завдання:
1. На основі аналізу філософської, психолого-педагогічної і валеологічної літератури визначити стан проблеми в теорії і практиці реалізації здоров’язбережувальних педагогічних технологій в сучасній освіті, уточнити сутність основних понять дослідження.
2. Обґрунтувати компоненти, зміст і функції здоров’язбереження в освітньому просторі економічного вищого навчального закладу, виявити здоров’язбережувальний потенціал предметів гуманітарного циклу.
3. На основі аналізу освітніх технологій розробити модель педагогічної здоров’язбережувальної технології в системі професійної підготовки майбутнього економіста.
4. Експериментально перевірити ефективність розробленої педагогічної здоров’язбережувальної технології в умовах освітнього процесу економічного вищого навчального закладу.
Теоретико-методологічною основою дослідження є філософські, соціально-психологічні і педагогічні концепції вітчизняних і зарубіжних авторів, які сформували гносеологічне ядро дисертаційного дослідження, що дало змогу обґрунтувати феномен здоров’язбереження і фактори його формування:
- ідеї антропоорієнтації педагогічного процесу, відображені в працях А. Дістервега, П. Каптєрєва, Й. Песталоцці, Л. Толстого, М. Пирогова, К. Ушинського;
- ідеї гуманізації освітнього процесу М. Мухіна, В. Сухомлинського, Л. Тодорова, Г. Кумарина, Н. Щуркової;
- концепція особистісно орієнтованого підходу в педагогіці І. Беха, Е. Бондаревської, Ю. Кулюткіна;
- концепція рефлексивно-гуманістичної психології і педагогіки співтворчості М. Амосова, Л. Мітіної, В. Сластьоніна, А. Орлова, К. Роджерса;
- концепція валеологічної освіти І. Брехмана, Е. Вайнера та ін;
- ідеї психогігієни праці учителя Ф. Ерісмана, І. Радченка.
Методологічну і теоретичну основу дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань підвищення якості навчання і педагогічної кваліметрії (Е. Зеєр, В. Кальней, М. Поташнік, Н. Селезньова, А. Субетто, С. Шишов, В. Федоров); духовного і тілесного, ментального і фізичного у філософії і науці (Гіппократ, Р. Декарт, Г. Лейбниц, Платон); формування здоров’я, обліку психофізіологічних особливостей особистості в навчальному процесі в історії педагогіки й освіти (В. Бехтєрєв, П. Блонський, Я. Коменський, П. Лесгафт, Дж. Локк, М. Монтессорі, Й. Песталоцці , П. Пирогов, Ж.-Ж. Руссо, В. Сухомлинський, К. Ушинський та ін.); концептуальних основ валеологічної освіти (Г. Апанасенко, Р. Баєвський, І. Брехман, Е. Вайнер, В. Колбанов, Ю. Лісіцин, В. Петленко, Л. Татарнікова, Г. Царегородцев); психології здоров’я (Б. Братусь, О. Васильєва, Г. Нікіфоров, Ф. Філатов); теорії вітагенної освіти (А. Бєлкін, Н. Вербицька, Н. Жукова); теорії рефлексії (В. Давидов, І. Лернер, С. Степанов, В. Чайка, Г. Цукерман).
Для перевірки та вирішення завдань дослідження використано комплекс таких методів наукового дослідження:
- теоретичні (аналіз, синтез, систематизація, узагальнення, моделювання, класифікація, прогнозування) – для з’ясування сутності базових понять дослідження, визначення теоретико-методологічної сутності здоров’язбереження в науковій літературі;
- емпіричні (спостереження, опитування, анкетування, тестування, педагогічний експеримент, діагностика фізичного і психічного стану) – для вивчення рівня сформованості готовності до здоров’язбереження майбутнього економіста, перевірки ефективності педагогічної технології формування досліджуваного феномена;
- математичної статистики – для обробки результатів експериментальної роботи, перевірки їх валідності та достовірності.
База дослідження: дослідно-експериментальна робота проводилася на базі Буковинської фінансової академії (м. Чернівці) і Тернопільського національного економічного університету. На всіх етапах у дослідженні взяли участь 404 студенти: 120 – на констатувальному етапі, і 284 на експериментальному (з 1 по 3 курси навчання).
Теоретико-експериментальне дослідження здійснювалося у три етапи (2007–2011 рр.).
Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягають в тому, що вперше:
- на основі структурно-функціональної моделі обґрунтовано та експериментально перевірено педагогічну здоров’язбережувальну технологію, яка відображає взаємозв’язок діагностичної мети, завдань, методологічних підходів (системний, особистісно-діяльнісний, міждисциплінарний), специфічних принципів (інтегративності, модульності, індивідуалізації і диференціації, неперервності, оздоровчої спрямованості), компонентів здоров’язбереження, етапів (діагностико-орієнтаційний, формувально-корекційний, генералізаційний), педагогічних умов (формування ціннісного ставлення до здоров’я; валеологізація змісту освіти в процесі вивчення гуманітарних дисциплін, валеологізація виховного процесу; організація валео-педагогічного моніторингу);
- виокремлено основні компоненти здоров’язбереження (аксіологічний, гносеологічний, діяльнісний, вольовий), конкретизовано змістовий компонент здоров’язбереження, що охоплює розумове, фізичне, психогігієнічне, моральне, екологічне і статеве виховання студентської молоді; уточнено функції здоров’язбереження (формувальна, інформативно-комунікативна, діагностична, адаптивна, рефлексивна, інтеграційна);
- визначено критерії (мотиваційний, когнітивно-пізнавальний, фізкультурно-оздоровчий, рефлексивно-корегувальний) і рівневі показники сформованості готовності до здоров’язбереження (зацікавленість інформацією науково-практичного характеру щодо здоров’язбереження, внутрішня потреба в реалізації здорового способу життя, сформованість теоретико-прикладних знань в галузі здоров’язбереження, сформованість умінь і навичок в галузі реалізації здорового способу життя, здатність до адекватної самооцінки себе як суб’єкта освітнього здоров’язбережувального процесу).
У процесі дослідження подальшого розвитку набули форми, методи і засоби реалізації здоров’язбереження в освітньому процесі вищого економічного навчального закладу.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що підготовлено методичні рекомендації, спрямовані на розробку та реалізацію індивідуальних програм здоров’язбереження суб’єктів освітнього процесу вищої економічної школи. Розроблено й апробовано науково-методичний комплекс із забезпечення процесу здоров’язбереження майбутніх економістів.
Результати дослідження впроваджено у навчально-виховний процес Буковинської фінансової академії (довідка № 286 від 17.06.2011 р.), Тернопільського національного економічного університету (довідка № 126.38/1540 від 4.07.2011 р.), Волинського національного університету імені Лесі Українки (довідка №3/3677 від 12.09.2011 р.).
Особистий внесок здобувача. Усі відображені в дисертації наукові результати одержані автором самостійно. У статті «Вплив фізичної культури, спорту на виховання інтелектуальних, моральних якостей» авторським доробком є обґрунтування шляхів і засобів фізичного виховання студентів у контексті розвитку їх інтелектуальних і моральних якостей. У праці «Здоровий спосіб життя студентів-фінансистів БДФА» автором охарактеризовано основні методи формування здорового способу життя. У статтях «Здоров’язбереження у вищих навчальних закладах економічного профілю» і «Здоров’язбереження як освітня цінність та педагогічна категорія» особистим внеском здобувача є обґрунтування змісту понять «здоров’я», «здоров’язбереження», «здоров’язбережувальна компетенція», «здоров’язбережувальний освітній простір вищого економічного навчального закладу». У тезах «Спортивно-масова робота серед студентів економічних вищих навчальних закладів» визначено напрями використання народного досвіду фізичного виховання у спортивно-масовій роботі зі студентами економічного ВНЗ.
Апробація результатів дослідження здійснювалася у доповідях і виступах автора на науково-практичних конференціях, зокрема: міжнародних – «Наука і вища освіта» (Запоріжжя, 2007 р.), «Сприяння здоров’ю дітей та молоді: теоретико-методичні аспекти» (Луцьк, 2009 р.), «Фізична культура та спорт у навчальних закладах східно-європейських країн» (Чернівці, 2010 р.); всеукраїнських – «Актуальні проблеми розвитку футболу в навчальних закладах» (Чернівці, 2003 р.), «Актуальні проблеми розвитку фізичного виховання та спорту у навчальних закладах України» (Чернівці, 2011 р.); регіональних – «Роль фізичної культури і спорту у гармонійному вихованні студентської і учнівської молоді» (Івано-Франківськ, 2006 р.); на звітних наукових конференціях кафедри педагогіки інституту педагогіки і психології Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (2007 – 2011 рр.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у 12 наукових працях, з яких 4 статті опубліковані у фахових виданнях, 5 – в інших виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Основний зміст викладено на 175 сторінках. Список використаних джерел містить 220 найменувань. У роботі 9 рисунків, 12 таблиць.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Ураховуючи достатньо складну і напружену соціально-економічну ситуацію в Україні, зниження економічного добробуту населення, невідповідність умов навчального навантаження віковим можливостям студентства, питання охорони і зміцнення здоров’я є найважливішою складовою освітнього процесу у вищих навчальних закладах різних форм і рівнів акредитації. Водночас, як свідчать численні дослідження, залишається досить низькою реалізація оздоровчого (здоров’язбережувального) потенціалу освітнього закладу.
Проблема формування готовності до здоров’язбереження майбутнього фахівця – важлива соціально-педагогічна проблема. Її вирішення стосується суттєвих питань суспільства й освіти, оскільки в сучасних умовах особливого значення набувають проблеми зміцнення і виховання здоров’я студентства. Одним з можливих способів розв’язання даної проблеми є розробка і впровадження технології формування готовності до здоров’язбереження як компонента професійної підготовки студентів.
1. Результати наукових досліджень свідчать, що за останні роки зросла захворюваність студентської молоді на різні хвороби: туберкульоз, грип, СНІД, кишкові інфекції, тяжкі форми сальмонельозу, дизентерії, гепатитів. Неухильно збільшується кількість дітей-інвалідів, випадків інсультів та інфарктів в учнівської та студентської молоді. Серед причин інвалідності – хвороби нервової системи (ДЦП, психічні розлади, вроджені аномалії), хвороби ендокринної системи, травми, опіки тощо. Виникнення цих патологій значною мірою зумовлене вживанням молоддю алкоголю, наркотиків та тютюнопалінням.
Результати емпіричного дослідження свідчать, що велика кількість викладачів ВНЗ неготові до здоров’язбереження, недооцінюють роль предметної галузі фізичної культури у структурі освітнього процесу як засобу формування культури і зміцнення здоров’я студентів. Заняття фізичною культурою у багатьох ВНЗ характеризуються пріоритетом спрямованості на формування рухових умінь і навичок для досягнення комплексу фізкультурних нормативів, викладачами недостатньо впроваджуються в освітній процес технології здоров’язбереження, спрямовані на формування в студентів потреби в здоровому способі життя.
У реалізації основних професійних функцій економісту необхідні не тільки фундаментальна економічна підготовка, професійні знання, розрахунково-аналітичні вміння, але й такі фізичні якості, як здоров’я, сила, витривалість, оскільки його робота вимагає значних фізичних і психічних затрат енергії, великої концентрації уваги, пам’яті, спостережливості.
2. У педагогічному визначенні феномен здоров’язбереження є поліфункціональною соціально-освітньою системою (системністю), що поєднує на гуманістичній (природовідповідній) основі освітні, спонукальні, аксіологічні та інструментальні фактори.
Для успішного вирішення завдань дослідження було уточнено поняття «здоров’язбереження», «здоровий спосіб життя», «здоров’язбережувальна технологія», «здоров’язбереження», «готовність до здоров’язбереження», «здоров’язбережувальна освіта». Готовність до здоров’язбереження – це сукупність фізкультурно-педагогічних знань, умінь, навичок, мотивів, ставлень, досвіду, спрямованих на здоров’язбережувальну професійну діяльність і здоровий спосіб життя.
3. Результати аналізу наукової літератури дали змогу визначити основні види (форми) здоров’я: духовне, моральне, психічне, соціальне, фізичне. Всі вони між собою взаємопов’язані і взаємозалежні. Так, наявність кризових явищ у духовному чи моральному здоров’ї буде негативно впливати на соціальне здоров’я. У свою чергу погіршення фізичного здоров’я обов’язково вплине на стан психічного тощо.
4. У підходах до визначення сутності здорового способу життя виділено три основних напрями: філософсько-соціологічний, як інтегральний показник культури і соціальної політики суспільства; медико-біологічний, що розглядає його як гігієнічну поведінку, яка базується на науково-обґрунтованих санітарно-гігієнічних нормах; психолого-педагогічний, що відображає провідну роль мотиваційно-ціннісного ставлення до здоров’язбереження.
5. З’ясовано, що здоров’язбережувальна технологія – це сприятливі умови навчання студента у ВНЗ (відсутність стресу, адекватність вимог, адекватність методик навчання і виховання, їх раціональна організація).
Визначення будь-якої освітньої технології як здоров’язбережувальної, характеризує її якісну сторону, свідчить про те, наскільки під час реалізації цієї технології вирішується завдання збереження здоров’я основних суб’єктів освітнього процесу, фіксує відповідні пріоритети в ідеології і принципах педагогічної діяльності. Це так званий показник того, чи «стягується» з тих, кого навчають, своєрідна «плата» за здобуту освіту у формі ненавмисного нанесення збитку їхньому здоров’ю.
6. До основних причин зниження рівня здоров’язбереження студентів ВНЗ в умовах освітнього процесу належать: нераціональна організація навчального процесу; невідповідність методів і методик навчання віковим та індивідуальним особливостям студентів; низька ефективність фізкультурно-оздоровчої роботи; підвищені навчальні навантаження; шкідливі звички.
Аналіз результатів емпіричного дослідження стану здоров’я і способів життя студентів свідчить, що основними причинами розвитку функціональних розладів є гіподинамія (60%), що у сполученні з неправильним харчуванням (52%) призводить до надлишку маси тіла: у 33% опитаних юнаків і в 45% – дівчат. 33% юнаків мають таку шкідливу звичку, як паління, 78% не займаються аутотренінгом, незважаючи на те, що практично усі скаржаться на дратівливість, підвищену психоемоційну реактивність.
Наявність усіх цих факторів призводить до поганого самопочуття і великої кількості скарг на стан опорно-рухової, серцево-судинної системи і системи травлення.
7. Основними компонентами здоров’язбереження в освітньому просторі економічного ВНЗ є: аксіологічний, що виявляється в усвідомленні студентами вищої цінності власного здоров’я, переконаності в необхідності вести здоровий спосіб життя, який дає змогу реалізувати поставлені цілі, розумові і фізичні можливості; гносеологічний, пов’язаний з оволодінням необхідних для процесу здоров’язбереження знань і вмінь, пізнанням своїх потенційних здібностей і можливостей, інтересом до вивчення літератури з даного питання, різних методик оздоровлення і зміцнення організму; діяльнісний, що передбачає оволодіння способами здоров’язбереження, спрямованими на підвищення рухової активності, попередження гіподинамії, формування життєво важливих якостей, які підвищують загальну працездатність; вольовий, який передбачає формування позитивних емоцій, прагнення здійснювати здоровий спосіб життя, аналізувати зміст та результати здоров’язбереження, вносити в неї відповідні корективи.
8. Проаналізовано методологічні підходи до визначення феномена здоров’язбереження: міждисциплінарний (інтеграція соціально-гуманітарних дисциплін, активна участь усіх учасників навчально-виховного процесу у здоров’язбереженні), модульний (розробка освітніх програм, складених за допомогою модулів, що містять змістовні, процесуальні й організаційно-управлінські аспекти педагогічних засобів), комплексний (реалізація здоров’язбережувальних технологій, програмне забезпечення, моніторинг, управління досліджуваним процесом, виховний простір, дієва організація інституту кураторства), системний (підпорядкованість усіх частин складної системи загальній меті, вплив змін одного параметра на всі інші, взаємозв’язок фактів і явищ педагогічного процесу) і діяльнісний (функціонування підсистем особистості і діяльності у нероздільній цілісності, взаємозв’язках і взаємовпливах) підходи.
Вибір цих наукових підходів був обумовлений логікою дослідження, аналізом теоретичних джерел. Так, системний підхід дав змогу здійснити аналіз базового поняття – готовність до здоров’язбереження як компонент професійної підготовки; діяльнісний підхід був визначальним під час розкриття змісту компонентів здоров’язбереження й організації діяльності студентів; міждисциплінарний підхід сприяв здійсненню інтеграції на рівні змісту, форм і методів навчання; модульний і комплексний підходи забезпечили послідовне, безперервне і систематичне наближення майбутнього фахівця до самостійної здоров’язбережувальної експериментальної діяльності на основі трансформації навчальної діяльності в квазіекспериментальну, а потім в навчально-експериментальну.
9. Базовими факторами, що обумовлюють процеси формування здоров’язбереження особистості, є:
- навколишнє середовище (природнє, освітнє, соціокультурне);
- характеристики генотипу (сукупність наслідуваних індивідуальних особливостей);
- змістовно-значеннєвий світ людини (культура, моральність, духовність);
- характер освітнього опосередкування особистісного розвитку.
Здоров’язбережувальна освіта можлива тільки за умови створення сприятливого освітнього середовища для підтримки особистісного розвитку студентів, що включає медичні, валеологічні, психолого-педагогічні і духовно-моральні фактори розвивального навчання; у статусі педагогічної категорії здоров’я є визначальним критерієм природовідповідності освітнього процесу в його інтегративному впливі на соматичну, душевну і духовну складові суб’єктів педагогічної взаємодії.
10. У науковій літературі виокремлено такі типи і види технологій: здоров’язбережувальні (профілактичні щеплення, забезпечення рухової активності, вітамінізація, організація здорового харчування); оздоровчі (фізична підготовка, фізіотерапія, аромотерапія, загартовування, гімнастика, масаж, фітотерапія, артотерапія); технології навчання здоров’ю (включення відповідних тем чи окремих питань з проблем здоров’язбереження до змісту предметів загальноосвітнього циклу); виховання культури здоров’я (факультативні заняття, позааудиторні заходи, фестивалі, конкурси, змагання тощо).
Окрім цього здоров’язбережувальні технології за характером діяльності основних суб’єктів поділяють на вузькоспеціалізовані та комплексні. До вузькоспеціалізованих належать такі здоров’язбережувальні технології: медичні (технології профілактики захворювань, корекції і реабілітації соматичного здоров’я, санітарно-гігієнічної діяльності); освітні (що сприяють збереженню здоров’я в процесі навчання і виховання); соціальні (технології організації здорового способу життя, профілактики і корекції девіантної поведінки); психологічні (технології профілактики і психокорекції психічних відхилень особистісного та інтелектуального розвитку).
До комплексних здоров’язбережувальних технологій належать: технології комплексної профілактики захворювань, корекції та реабілітації здоров’я (фізкультурно-оздоровчі і валеологічні); педагогічні технології, що сприяють збереженню і зміцненню здоров’я; технології, що формують здоровий спосіб життя.
Мета всіх здоров’язбережувальних педагогічних технологій – сформувати в студентів знання, уміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати одержані знання в повсякденному житті.
11. Здоров’язбережувальні технології реалізовують такі функції: формувальну, що здійснюється на основі біологічних і соціальних закономірностей становлення особистості, спадкових якостей, що обумовлюють індивідуальні фізичні і психічні властивості; інформативно-комунікативну, що забезпечує трансляцію досвіду організації здорового способу життя, спадкоємність традицій, ціннісних орієнтацій, які формують дбайливе ставлення до власного здоров’я і життя; діагностичну, що спрямована на моніторинг розвитку студентів на основі прогностичного контролю, порівняння зусиль і дій педагога відповідно до їх природних можливостей; адаптивну, що передбачає виховання в студентів налаштованості на здоровий спосіб життя, оптимізацію стану власного організму і підвищення стійкості стресогенним чинникам природного і соціального середовища; рефлексивну, що полягає в переосмисленні попереднього особистісного досвіду щодо збереження здоров’я; інтеграційну, що об’єднує освітні стандарти у сфері фізичного виховання, різні наукові концепції і системи виховання, народний досвід щодо збереження здоров’я підростаючого покоління.
12. Освітнє середовище вищої економічної школи має значний здоров’язбережувальний потенціал, що відображений у змісті багатьох навчальних дисциплін (фізичне виховання, цивільна оборона, основи медичних знань, захист Вітчизни, безпека життєдіяльності), загальній організації педагогічного процесу, нормуванні навчального навантаження студента.
Безсумнівно, що в комплексі цих дисциплін домінантна роль належить фізичному вихованню. І не тільки тому, що воно містить винятково дієві засоби відновлення, підтримки, збереження здоров’я і формування здорового способу життя. Але й тому, що органічне прилучення до нього в цілому дає можливість безмежно збільшувати функціональні можливості організму, розширювати межі його пристосувальних можливостей, підвищувати рівень загальної дієздатності і стійкості до багатьох несприятливих впливів.
13. У процесі дослідження розроблено модель педагогічної здоров’язбережувальної технології формування готовності до здоров’язбереження майбутніх економістів. Вона слугує теоретико-методологічною і практичною основою реалізації основних цілей валеологічного виховання. Педагогічна модель забезпечує цілеспрямований характер змісту, логіки, прогнозування результатів процесу формування здоров’язбережувальної компетентності. Вона містить діагностичну мету, завдання, специфічні принципи (інтегративності, модульності, індивідуалізації і диференціації, неперервності, оздоровчої спрямованості), компоненти здоров’язбереження, критерії і рівні сформованості здоров’язбереження; етапи освітнього процесу (діагностико-мотиваційний, формувально-корекційний, генералізаційний), педагогічні умови формування здоров’язбереження (формування ціннісного ставлення до здоров’я; валеологізація змісту освіти в процесі вивчення навчальних дисципліни: фізичне виховання, цивільна оборона, основи медичних знань, захист Вітчизни, безпека життєдіяльності; валеологізація виховного процесу; організація моніторингу змісту і результатів професійної підготовки фахівців з позицій здоров’язбереження).
14. Розроблена на основі моделі здоров’язбережувальна технологія охоплює змістовий, процесуальний та організаційно-управлінський компоненти освітнього процесу, торкаючись навчального змісту, методів і форм організації навчання. Вона забезпечує продуктивну реалізацію принципів диференціації й індивідуалізації навчально-пізнавальної діяльності студентів на основі широкого використання в освітньому процесі інноваційних методів навчання, результативного багаторівневого контролю за засвоєнням знань, умінь, індивідуального темпу навчальної діяльності студентів, забезпечення посиленої мотивації навчання.
Педагогічна технологія включає мету, критерії діагностики ефективності освітнього процесу, її зміст представлений медико-біологічними, психолого-педагогічними і фізкультурними основами здоров’язбереження, вона містить форми (традиційні: лекції, практичні, лабораторні, семінарські заняття; інноваційні: квазіпрофесійні ігри, відеоаналіз, презентації, тренінги); методи (теоретичні: бесіда, дискусія; наочні: демонстрування моделей, схем; практичні: вправи, ситуативні задачі); засоби (дидактичні: навчально-методичні комплекси; інструментальні: тренажери, гімнастичні снаряди; мультимедийні: презентації, відеофільми, електронні підручники, електронні альбоми схем) реалізації освітнього процесу.
Представлена в дослідженні технологія одержала експериментальну перевірку через апробацію адаптованого до практики освіти варіанта її реалізації, що будувався з урахуванням реального стану здоров’я і рівня освіченості студентів економічного ВНЗ.
15. Результативним компонентом здоров’язбереження є сформованість готовності до здоров’язбереження і формування здорового способу життя як сукупності фізкультурно-педагогічних знань, умінь, навичок і мотивів. У структурі цього виду готовності зазвичай виділяють: аксіологічний компонент, що визначає психологічні установки на усвідомлення цінності здоров’я; когнітивний компонент як сукупність інтегрованих медико-біологічних, психолого-педагогічних і фізкультурних знань; діяльнісний компонент, що містить загальнопедагогічні уміння; рефлексивний компонент як екстраполяція світоглядних установок на професійну діяльність.
16. До основних критеріїв визначення рівнів готовності до здоров’язбереження належать: мотиваційний, когнітивно-пізнавальний, фізкультурно-оздоровчий і рефлексивно-корегувальний. Вираженість критеріїв відображена в таких показниках: мотиваційний критерій (зацікавленість інформацією науково-практичного характеру щодо здоров’язбереження, внутрішня потреба в реалізації здорового способу життя); когнітивно-пізнавальний (сформованість теоретико-прикладних знань в галузі здоров’язбереження); фізкультурно-оздоровчий (сформованість умінь і навичок в галузі реалізації здорового способу життя); рефлексивно-корегувальний (здатність до адекватної самооцінки себе як суб’єкта освітнього здоров’язбережувального процесу).
Комплексне використання визначених критеріїв і показників дало змогу діагностувати готовність майбутніх економістів до здоров’язбереження, яка є метою і результатом реалізації педагогічної здоров’язбережувальної технології. Виділено три основних рівні готовності: елементарний, середній, високий.
17. Результати моніторингу кожного з компонентів готовності до здоров’язбереження дали змогу визначити загальний рівень її сформованості.
Отримані дані свідчать, що в результаті реалізації педагогічної здоров’язбережувальної технології в експериментальній групі суттєво збільшилася кількість студентів з високим рівнем сформованості готовності до здоров’язбереження (було 16,8%, стало – 31,5%); значні зміни відбулися у показниках елементарного рівня: якщо до початку експерименту студентів, які знаходилися на цьому рівні було 28,7%, то після дослідної роботи їх стало 11,2%. В контрольній групі кількість респондентів з високим рівнем сформованості здоров’язбережувальної компетентності збільшилась всього на 1,4%. На 2,8% зменшилась кількість студентів з елементарним рівнем. Це можна пояснити сприятливими умовами освітньо-розвивального середовища, стимулюванням здорового способу життя з боку викладачів дисциплін гуманітарного циклу.
Перспективи подальших досліджень полягають у розробці навчальних та індивідуальних програм здоров’язбережувальної освіти студентів ВНЗ; визначенні ролі здоров’язбережувальних технологій в освітньому процесі на різних ступінях професійної освіти; вивченні зарубіжного досвіду організації здоров’язбереження студентів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абаскалова Н. П. Системный подход в формировании здорового образа жизни субъектов образовательного процесса «школа – вуз» : дис. ... доктора пед. наук : 13.00.01 / Абаскалова Надежда Павловна. – Новосибирск, 2001. – 367 с.
2. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни / К. А. Абульханова-Славская. – М. : Мысль, 1991. – 299 с.
3. Айзман Р. И. Основные задачи и проблемы подготовки педагогов-валеологов / Р. И. Айзман, А. Д. Герасев // Валеология. – 1997. – № 1. – С. 43–49.
4. Алексюк А. М. Педагогика высшей школы : курс лекций : модульное обучение / А. М. Алексюк. – К. : Вища школа, 1993. – 348 с.
5. Амосов Н. М. Раздумье о здоровье / Н. М. Амосов. – М. : Молодая гвардия, 1972. – 192 с.
6. Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды : в 2 т. / Б. Г. Ананьев ; под ред. А. А. Бодалева [и др.]. – М. : Просвещение, 1980. – Т. 1. – 230 с.
7. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Б. Г. Ананьев. – М. : Наука, 1969. – 300 с.
8. Андрос М. Психічне здоров`я особистості в навчальних закладах / М. Андрос // Педагогіка і психологія. – 1995. – № 4. – С. 27–32.
9. Аносов І. П. Сучасний освітній процес: антропологічний аспект : монографія / І. П. Аносов. – К. : Твім інтер, 2003. – 391 с.
10. Антропова М. В. Работоспособность учащихся и её динамика в процессе учебной и трудовой деятельности / М. В. Антропова. – М. : Просвещение, 1967. – 251 с.
11. Апанасенко Г. Л. Валеология: имеет ли она право на самостоятельное существование? / Г. Л. Апанасенко // Валеология. – 1996. – № 2. – С. 9–14.
12. Апанасенко Г. Л. Здоровье: методология и методика комплексной оценки / Г. Л. Апанасенко // Здоровье и функциональные возможности человека. – М., 1985. – С. 18–26.
13. Апанасенко Г. Л. Медицинская валеология / Г. Л. Апанасенко, Л. А. Попова. – Ростов н/Д. : Феникс ; К. : Здоровье, 2000. – 245 с. – (Гиппократ).
14. Апанасенко Г. Л. Охрана здоровья здоровых : некоторые проблемы теории и практики / Г. Л. Апанасенко // Валеология: диагностика, средства и практика обеспечения здоровья : сб. науч. трудов. – СПб. : Наука, 1993. – Вып. 1. – С. 49–59.
15. Апанасенко Г. Л. Физическое развитие детей и подростков / Г. Л. Апанасенко. – К. : Здоровье, 1985. – 80 с.
16. Архангельский С. И. Учебный процесс в высшей школе, его закономерные основы и методы / С. И. Архангельский. – М. : Высш. школа, 1980. – 368 с.
17. Аршавский И. А. Физиологические механизмы и закономерности индивидуального развития / И. А. Аршавский. – М. : Наука, 1982. – 270 с.
18. Ахматов А. Ф. Нравственность и одухотворенное обучение и воспитание // Педагогика. – 2003. – № 8. – С. 35–41.
19. Ахутина Т. В. Здоровьесберегающие технологии обучения: индивидуально-ориентированный подход / Т. В. Ахутина // Школа здоровья. – 2000. – Т. 7, № 2. – С. 21–27.
20. Бабанский Ю. К. Проблемы повышения эффективности педагогических исследований : дидактический аспект / Ю. К. Бабанский. – М. : Педагогика, 1982. – 192 с.
21. Баевский P. M. Оценка адаптационных возможностей организма и риск развития заболеваний / Р. М. Баевский, А. П. Берсенева. – М. : Медицина, 1997. – 236 с.
22. Бальсевич В. К. Пути развития физической культуры на рубеже третьего тысячелетия / В. К. Бальсевич // Ценности спорта и пути его гуманизации. – М., 1996. – Вып. 2. – С. 181–186.
23. Бальсевич В. К. Физическая активность человека / В. К. Бальсевич, В. А. Запорожанов. – К. : Здоровье, 1987. – 224 с.
24. Бальсевич В. К. Физическая культура: молодежь и современность / В. К. Бальсевич, Л. И. Лубышева // Теория и практика физической культуры. – 1995. – № 4. – С. 2–8.
25. Бедерханова В. П. Становление личностно-ориентированной позиции педагога : монография / В. П. Бедерханова. – Краснодар, 2001. – 218 с.
26. Безпека життєдіяльності, цивільна оборона та охорона праці : інтегрована навчальна програма для студ. пед. ВНЗ (освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр») / [розробники: С. В. Страшко, В. В. Сидоренко, Є. К. Вервейко, В. М. Сікал]. – К. : Освіта України, 2006. – 24 с.
27. Бескопыльный А. П. Организация самостоятельных занятий физическими упражнениями учащихся 11-13 лет с применением системы педагогического контроля : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. пед. наук : спец. 13.00.01 «Теория и история педагогики» / А. П. Бескопыльный. – К., 1989. – 24 с.
28. Беспалько В. П. Педагогика и прогрессивные технологии обучения / В. П. Беспалько. – М. : ИРПО МО РФ, 1995. – 336 с.
29. Беспалько В. П. Системно-методическое обеспечение учебно-воспитательного процесса подготовки специалистов : учеб.-метод. пособие / В. П. Беспалько, Ю. Г. Татур. – М. : Высш. шк., 1989. – 144 с.
30. Богданова О. Ю. Лекция в педвузе: проблемы, задачи, перспективы / О. Ю. Богданова // Советская педагогика. – 1985. – № 12. – С. 47–51.
31. Бондарь В. И. Управленческая деятельность директора школы: дидактический аспект / В. И. Бондарь. – К. : Рад. шк., 1987. – 156 с.
32. Бондаревская В. Е. Личностно-ориентированное образование : опыт, разработки парадигмы / В. Е. Бондаревская. – Ростов н/Д. : РГПУ, 1997. – 28 с.
33. Борисов М. М. Психолого-педагогические аспекты формирования здорового образа жизни у студенческой молодежи / М. М. Борисов, М. Я. Виленский // Профилактика пьянства, наркомании, токсикомании, курения, СПИДа : курс лекций и программа. – М. : МПГУ, 1990. – С. 30–42.
34. Борисов М. М. Формирование здорового образа жизни в процессе профессиональной подготовки учителя / М. М. Борисов, М. Я. Виленский // Физическая культура и здоровый образ жизни. – М. : Госкомспорт СССР, 1990. – С. 109–111.
35. Борисова Н. В. Педагогические особенности создания и внедрения системы активных методов обучения в институте повышения квалификации : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / Борисова Н. В. – М., 1987. – 334 с.
36. Брехман И. И. Валеология – наука о здоровье / И. И. Брехман. – М. : Физкультура и спорт, 1990. – 208 с.
37. Брехман И. И. Введение в валеологию – науку о здоровье / И. И. Брехман. – Л. : Наука, 1987. – 125 с.
38. Брунер Дж. Психология познания : за пределами непосредственной информации / Дж. Брунер ; перев. с англ. К. И. Бабицкого. – М. : Прогресс, 1977. – 412 с. – (Общественные науки за рубежом. Философия и социология).
39. Буева Л. П. Социальная среда и сознание личности / Л. П. Буева. – М. : Изд-во Моск. гос. ун-та, 1968. – 170 с.
40. Бутенко Б. И. Новое о понимании здоровья / Б. И. Бутенко // Теория и практика физической культуры. – 1988. – № 7. – С. 19–22.
41. Быков B. C. Теория и практика формирования потребности в физическом самовоспитании у школьников / В. С. Быков // Физическая культура: воспитание, образование, тренировка. – 2000. – № 1. – С. 2–7.
42. Вайнер Э. Н. К вопросу об основополагающих признаках валеологии / Э. Н. Вайнер // Вапеология. – 1997. – № 4. – С. 5–7.
43. Вайнер Э. Н. Создание валеологического пространства России как насущная задача обеспечения здоровья его граждан / Э. Н. Вайнер, Е. В. Волынская // Педагогические и медицинские проблемы валеологии. – Новосибирск, 1999. – С. 60–62.
44. Валеология человека. Здоровье – любовь – красота : в 5 т. : валеологический семинар академика В. П. Петленко / Петровская Академия Наук и Искусств ; сост. Петленко В. П. – СПб. : Петроградский и К°, 1996. –Т. 1 : Валеология и мудрость здоровья. – 304 с.
45. Валеология человека. Здоровье – любовь – красота : в 5 т. : валеологический семинар академика В. П. Петленко / Петровская Академия Наук и Искусств ; сост. Петленко В. П. – СПб. : Петроградский и К°, 1997. – Т. 5 : Гармония чувств и образ жизни. – 360 с.
46. Василенко Н. Проблема здорового способу життя в освіті європейських країн / Н. Василенко // Шлях освіти. – 2000. – № 1. – С. 19–22.
47. Вахрушева Л. А. Понятийно-терминологический словарь по физкультурно-оздоровительной и реабилитационной работе : учебное пособие / Л. А. Вахрушева. – Барнаул, 2003. – 312 с.
48. Вербицкий А. А. Два источника повышения качества преподавания и проблема знаково-контекстного обучения / А. А. Вербицкий // Вопросы повышения качества подготовки специалистов. – М., 1984. – С. 73–85.
49. Виленский М. Я. Методико-практическая подготовка студентов в процессе освоения гуманитарно ориентированного содержания по физической культуре / М. Я. Виленский, В. В. Черняев // Педагогическое образование и наука. – 2004. – № 1. – С. 64–69.
50. Виленский М. Я. Направленное использование физических нагрузок как фактор управления профессиональной работоспособности студентов / М. Я. Виленский, В. П. Русанов // Теория и практика физической культуры. – 1977. – № 6. – С. 44–47.
51. Виленский М. Я. Профессиональная направленность физического воспитания студентов педагогических специальностей : учеб. пособие для студ. пед. специальностей / М. Я. Виленский, Р. С. Сафин. – М. : Высшая школа, 1989. – 158 с.
52. Виленский М. Я. Социально-педагогические детерминанты формирования здорового образа жизни / М. Я. Виленский // Теория и практика физической культуры. – 1994. – № 9. – С. 9–11.
53. Виленский М. Я. Студент как субъект физической культуры / М. Я. Виленский // Теория и практика физической культуры. – 1999. – № 9. – С. 9–11.
54. Виленский М. Я. Физическая культура в профессионально-ценностных ориентациях студентов в процессе их формирования: методология и теория / М. Я. Виленский // Теория и практика физической культуры. – 1991. – № 11. – С. 87–90.
55. Виленский М. Я. Физическая культура работников умственного труда / М. Я. Виленский, В. И. Ильинич. – М. : Знание, 1987. – 93 с. – (Новое в жизни, науке, технике. Физкультура и спорт ; № 7).
56. Виленский М. Я. Физическая культура учителя / М. Я. Виленский // Формирование профессиональной культуры учителя / под ред. В. А. Сластенина. – М., 1993. – С. 116–159.
57. Виленский М. Я. Физическое воспитание школьников: вопросы перестройки / М. Я. Виленский, Е. Н. Литвинов // Физическая культура в школе. – 1990. – № 12. – С. 29–35.
58. Виноградов П. А. Основы, физической культуры и здорового образа жизни : [учеб. пособие для учеб. заведений] / П. А. Виноградов, А. П. Душанин, В. И. Жолдак. – М. : Сов. спорт, 1996. – 592 с.
59. Виноградов П. А. Теория и методология использования средств массовой информации в развитии физической культуры : дис. ... доктора пед. наук (в форме научного доклада) / Виноградов Петр Алексееввич. – Л., 1991. – 66 с.
60. Виноградов П. А. Физическая культура и здоровый образ жизни / П. А. Виноградов. – М. : Мысль, 1990. – 287 с.
61. Виноградов П. А. Физическая культура и спорт на телеэкране / П. А. Виноградов // Теория и практика физической культуры. – 1996. – № 1. – С. 43–46.
62. Витенас Т. Ф. Профессиональная направленность в физическом воспитании учащихся ПТУ, специалистов конвейерно-поточного производства : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. пед. наук / Т. Ф. Витенас. – М., 1982. – 23 с.
63. Власюк Г. І. Виховання у старшокласниць прагнення до здорового способу життя : дис. … канд. пед.наук : 13.00.01 / Г. І. Власюк. – К., 1995. – 191 с.
64. Войтехов Д. Д. Социально-гигиеническое исследование условий труда, быта и состояния здоровья работников умственного труда : годовой отчёт НИИ гигиены им. Ф. Ф. Эрисмана / Д. Д. Войтехов. – М. : [б. и.], 1974. – 64 с.
65. Волков Г. Н. Этнопедагогика : учебник для студ. ср. и высш. пед. учеб. заведений / Г. Н. Волков. – М. : Академия, 1999. – 168 с.
66. Волков И. П. Цель одна – дорог много : проектирование процессов обучения : книга для учителя : из опыта работы / И. П. Волков. – М. : Просвещение, 1990. – 159 с.
67. Воронін Д. Є. Загальнопедагогічний і психологічний аналіз сутності компонентів здорового способу життя студентів економічних спеціальностей / Д. Є. Воронін, М. М. Окса // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту : зб. наук пр. за ред. С. С. Єрмакова. – Харків : ХДАДМ, 2006. – № 6. – С. 3–20.
68. Воронін Д. Є. Засоби саморегуляції здоров’язберігаючої компетентності особистості: філософсько-педагогічний аспект / Д. Є. Воронін // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту : зб. наук. пр. за ред. С. С. Єрмакова. – Харків : ХДАДМ, 2006. – № 4. – С. 34–38.
69. Воронін Д. Є. Здоров’язберігаюча компетентність студента в соціально-педагогічному аспекті / Д. Є. Воронін // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту : зб. наук. пр. за ред. С. С. Єрмакова. – Харків : ХДАДМ, 2006. – № 2. – С. 25–28.
70. Воронін Д. Є. Формування здоров’язберігаючої компетентності студентів вищих навчальних закладів засобами фізичного виховання : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.07 / Воронін Дмитро Євгенович. – Херсон, 2006. – 221 с.
71. Воронцов И. М. К обоснованию некоторых общеметодических и частных подходов при формировании валеологических концепций в педиатрии и психологии / И. М. Воронцов // Методология и социология педиатрии : сб. науч. тр. / Санкт-Петерб. ин-т педиатрии. – СПб., 1991. – С. 8–27.
72. Выготский Л. С. Проблема умственной отсталости / Л. С. Выготский // Собрание сочиненй : в 6 т. / Л. С. Выготский ; под ред. Т. А. Власовой. – М. : Педагогика, 1983. – Т. 5 :Основы дефектологии. – С. 231–256.
73. Выдрин В. М. Деятельность специалистов в сфере физической культуры : учеб. пособие / В. М. Выдрин. – СПб. : [б. и.], 1997. – 74 с.
74. Выдрин В. М. Теория физической культуры (культуроведческий аспект) : учеб. пособие / В. М. Выдрин. – Л. : ГДОИФК им П.Ф. Лесгафта, 1988. – 45 с.
75. Гальперин П. Я. Психология мышления и учение о поэтапном формировании умственных действий / П. Я. Гальперин // Исследование мышления в советской психологии : сб. науч. трудов. – М. : Наука, 1966. – С. 236–278.
76. Гиголаева Т. В. Формирование у студентов педагогического вуза готовности к реализации здорового образа жизни : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. пед. наук : спец. 13.00.02 «Теория и методика обучения и воспитания» / Т. В. Гиголаева. – Кострома, 2006. – 23 с.
77. Глиянова И. Ю. Формирование у студентов педагогического вуза основ готовности к валеологической работе со школьниками : дис. ... канд. пед. наук / И. Ю. Глиянова. – Волгоград, 1995. – 259 с.
78. Гончаренко М. С. Валеологія в схемах : навч. посіб. / М. С. Гончаренко. – Харків : Бурун Книга, 2005. – 208 с.
79. Грабарь М. И. Применение математической статистики в педагогических исследованиях. Непараметрические методы / М. И. Грабарь, К. А. Краснянская. – М. : Педагогика, 1977. – 136 с.
80. Гребенюк О. С. Педагогика индивидуальности : курс лекций / О. С. Гребенюк. – Калининград : Изд-во КГУ, 1995. – 94 с.
81. Гук Е. К. Изучение особенностей деятельности провизора в связи с задачами ППФП / Е. К. Гук // Теория и практика физической культуры. – 1988. – № 2. – С. 40.
82. Гусак П. М. Відповідальне ставлення до здоров’я : теорія та технології : монографія / П. М. Гусак, Н. В. Зимівець, В. С. Петрович ; М-во освіти і науки України, Волинський нац. ун-т ім. Л. Українки. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2009. – 219 с.
83. Дарчия Д. Г. Валеология как новое направление в человекознании / Д. Г. Дарчия, Н. С. Березин // Здоровье в ХХІ веке : матер. Всерос. науч.-практ. конф., (28–30 сентября 2000 г., г. Тула). – Тула, 2000. – С. 32–33.
84. Дмитриенко В. А. Соотношение системного и деятельного подходов в научном познании / В. А. Дмитриенко // Вопросы методологии науки : сб. науч. трудов. – Томск : ТГУ, 1974. – Вып. 4. – С. 3–14.
85. Евстафьев Б. В. Анализ основных понятий в теории физической культуры / Б. В. Евстафьев. – Л. : ВДКИФК, 1985. – 132 с.
86. Елькова Л. С. Формирование здоровьесберегающего образовательного пространства высшей школы : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / Елькова Любовь Степановна. – М., 2006. – 207 c.
87. Ежков Е. П. О профессионально-прикладной физической подготовке студентов технологических вузов / Е. П. Ежков // Теория и практика физической культуры. – 1967. – № 3. – С. 27.
88. Ерохина И. А. Здоровьесберегающие технологии в профилактике наркозависимовсти подростков : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.02 / Ерохина Ирина Антоновна. – Тамбов, 2005. – 272 с.
89. Єфімова В. М. Здоров’язбережувальні технології у контексті педагогічних досліджень / Єфімова В. М // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту . – 2010. – № 1. – С. 57–60.
90. Життєва компетентність особистості : наук.-метод. посібник / за ред. Л. В. Сохань, І. Г. Єрмакова, Г. М. Несен. – К. : Богдана, 2003. – 520 с.
91. Жуковська Л. М. Формування здорового способу життя студентської молоді / Л. М. Жуковська // Здоровий спосіб життя : зб. наук. ст. – Львів, 2006. – Вип. 12. – С. 19–20.
92. Завадський В. І. Про систему фізичного вдосконалення запорізьких козаків / В. І. Завадський, А. В. Цьось // Традиції фізичної культури в Україні : зб. наук. статей. – К. : ІЗМН, 1997. – С. 44–62.
93. Завидівська Н. Н. Аспекти управління процесом формування здорового способу життя студентів вищих навчальних закладів / Н. Н. Завидівська // Актуальні проблеми організації фізичного виховання студентської та учнівської молоді Львівщини : зб. наук. праць. – Львів, 2005. – С. 99–104.
94. Загорский Б. И. Профессионально-прикладная физическая подготовка / Б. И. Загорский // Теория и методика физического воспитания / под ред. Л. П. Матвеева, А. Д. Новикова. – М. : Физкультура и спорт. 1976. – Т. 2. – С. 71–88.
95. Зверева М. В. О понятии «дидактические условия» / М. В. Зверева // Новые исследования в педагогических науках. – М. : Педагогика, 1987. – № 1 (49). – С. 29–32.
96. Здоровье и образование : материалы международного конгресса валеологов и Третьей Всероссийской научно-практической конференции «Педагогические проблемы валеологии» / под ред. В. В. Колбанова. – СПб. , 1999. – 250 с. (60 - Мещеряк)
97. Здоровьесберегающие технологии в общеобразовательной школе: методология, формы, методы, опыт применения : методические рекомендации / под ред. М. М. Безруких, В. Д. Сонькина. – М. : Триада-фарм, 2004. – 117 с.
98. Здоровьесберегающие технологии в системе общего образования Ставропольского края / под ред. Г. М. Соловьева. – Ставрополь : Сервисшкола, 2003. – 496 с.
99. Зимняя И. А. Ключевые компетенции – новая парадигма результата образования / И. А. Зимняя // Высшее образование сегодня. – К., 2003. – № 5. – С. 34–42. (46 – Лобач)
100. Зимняя И. А. Педагогическая психология / И. А. Зимняя. – 2-е изд., доп., испр. и перераб. – М. : Логос, 2003. – 384 с.
101. Зимняя И. А. Социальная работа как профессиональная де