СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ ЯК МЕТОД ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ : СИСТЕМНЫЙ АНАЛИЗ КАК МЕТОД ИССЛЕДОВАНИЯ ПОЛИТИКИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Неліпа Дмитро Васильович

УДК 32.001

СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ ЯК МЕТОД ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ

Спеціальність 23.00.01 – теорія та історія політичної науки

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора політичних наук

Науковий консультант:
доктор політичних наук,
професор Цвих В. Ф.

Київ – 2012

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СИСТЕМНИХ
ДОСЛІДЖЕНЬ ПОЛІТИКИ 12
РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЯ СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ ПОЛІТИКИ 76
РОЗДІЛ 3. ТЕХНОЛОГІЇ ПІДГОТОВЧОГО ЕТАПУ СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ…………………………………………………………………………..163
РОЗДІЛ 4. МОДЕЛЮВАННЯ – ГОЛОВНА ПРОЦЕДУРА
СИСТЕМНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ 230
РОЗДІЛ 5. ОБГРУНТУВАННЯ ПОЛІТИЧНОГО РІШЕННЯ ЯК ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ЗАВЕРШАЛЬНОГО ЕТАПУ СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ 300
РОЗДІЛ 6. СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
СИСТЕМНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ПОЛІТИКИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ 332
ВИСНОВКИ 372
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 382
ДОДАТКИ 426

ВСТУП
Актуальність теми. В сучасному суспільстві постійно виникають складні комплексні проблеми, що потребують прийняття вчасних, обґрунтованих та раціональних рішень. Це особливо актуально для перехідних політичних режимів, які повинні одночасно долати труднощі трансформаційного періоду та адекватно реагувати на загальноцивілізаційні виклики (глобалізацію, погіршення стану довкілля, скорочення світових запасів енергоносіїв, підвищення цін на продовольчі товари тощо). Традиційні способи прийняття політичних рішень не дозволяють повною мірою виявити всі аспекти проблеми та передбачити перспективи розвитку того чи іншого сценарію її вирішення, врахувати передумови, обставини, особливості ресурсного забезпечення, всі наслідки прийнятого рішення тощо. Тому виникає потреба у спеціальному методі дослідження, за допомогою якого можна розглядати політичні явища та процеси як цілісні системи і відповідно вивчати їх та управляти ними. Таким методом є системний аналіз.
Здебільшого метод системного аналізу знаходить практичне втілення у природничих науках. Так його застосовано у працях С. Дзядевича, В. Заводника, І. Осауленка, І. Піх, В. Рутицької, Г. Хміль та багатьох інших. В економіці системний аналіз як основний дослідницький інструмент використовували А. Бакурова, Н. Длугунович, А. Катренко, Ю. Королюк, В. Левківський, Д. Черваньов та ін. У соціальних і філософських науках з’явились роботи власне про системний підхід як метод наукового пізнання. Серед них слід виокремити дисертації М. Бойченка, М. Недюхи, О. Панфілова.
Для дослідження політичних явищ та процесів системний аналіз найчастіше застосовується як основний спосіб отримання достовірних результатів у працях провідних зарубіжних науковців. Серед них: Г. Алмонд, Д. Белінські, Н. Владиславлєва, Т. Горожаніна, Р. Даль, Е. Даунс, К. Дойч, Д. Істон, В. Коваленко, М. Коен, А. Кравцов, Е. Ласло, О. Моргенштейн, Дж. Нейманн, А. Пенн, А. Пшеворські, Дж. Росснер, Дж. Стівенс, О. Уметова, Дж. Фітцджеральд, А. Ханкен, І. Хус, П. Чекланд, А. Шутов та ін. В останні десятиліття виникли вітчизняні розробки з професійним використанням системного аналізу в політичних науках. Це роботи таких науковців як І. Бідзюра, К. Ващенко, О. Габріелян, М. Гаспарян, В. Гондюл, В. Горбатенко, М. Жук, І. Зварич, М. Згуровський, С. Кальцева, А. Коваленко, Р. Костенко, Ю. Левенець, В. Лола, О. Маноха, А. Михайлова, І. Осадца, А. Пехник, Б. Пліш, М. Польовий, Є. Сергієнко, С. Телешун, А. Фісун, В. Цвих, Д. Чебикін, І. Черняк, Ю. Шайгородський, П. Шляхтун, О. Ярошенко та ін.
Однак, в Україні відсутні комплексні праці, предметом яких був би власне системний аналіз як один із методів наукового дослідження політичних явищ та процесів. У дисертаціях, монографіях і статтях йдеться лише про необхідність його застосування та висвітлюються отримані з його допомогою результати. Натомість, очевидною є потреба вітчизняної політології у з’ясуванні сутності самого методу системного аналізу та специфіки його використання для дослідження політики, послідовності його етапів та процедур, переваг та недоліків кожної із технологій тощо. Адже, системний аналіз політичних явищ та процесів дозволяє не лише оптимізувати політичні рішення, а й передбачити їх потенційний вплив на інші сфери суспільного життя.
Теоретико-методологічне та практичне значення системного аналізу як методу дослідження політики, а також його міждисциплінарне спрямування, підвищують важливість даного дослідницького інструменту для трансформаційних суспільств, які потребують швидких і обґрунтованих політичних рішень. Тенденції дедалі більшого застосування системного аналізу в політології поступово охоплюють і Україну, що зумовлює потребу в його науковому переосмисленні саме як методу дослідження політики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Модернізація суспільного розвитку України в умовах світових процесів глобалізації” та науково-дослідної теми філософського факультету 11 БФ 041-01 “Філософсько-світоглядні та політологічні аспекти гуманітарного розвитку сучасного суспільства”.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є з’ясування специфіки системного аналізу як методу дослідження політики. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних задач:
- виокремити основні етапи становлення та розвитку системних уявлень про світ і розглянути еволюцію застосування системного аналізу як методу наукового пошуку;
- уточнити зміст поняття “системний аналіз”;
- встановити основні причини доцільності впровадження системного аналізу у політичну науку;
- дослідити головні етапи практичного застосування системного аналізу в політологічних дослідженнях;
- з’ясувати специфіку підготовчого етапу системного аналізу політичних явищ та процесів;
- виокремити основні технології моделювання як головної процедури системного аналізу політики;
- визначити місце і роль системного аналізу в процесі прийняття політичних рішень;
- окреслити головні проблеми впровадження системного аналізу в українську політологію;
- визначити основні напрямки практичного застосування системного аналізу в політологічних дослідженнях у сучасній Україні.
Об’єктом дослідження є системний аналіз як загальнонауковий дослідницький метод.
Предметом дослідження є системний аналіз як метод наукового дослідження політики.
Методи дослідження. При вирішенні поставлених задач у дисертації було використано такі методи: історичний – дозволив з’ясувати перебіг еволюції системних уявлень про світ, а також виокремити етапи становлення системного аналізу як методу наукового пошуку; структурно-функціональний – дав змогу визначити основні характеристики системного аналізу як методу дослідження політики, його структуру та функції кожного із етапів; метод критичного аналізу – допоміг конкретизувати сутність окремих положень праць вітчизняних і зарубіжних авторів із даної проблематики; діалектичний – сприяв узагальненню різних підходів до сутності системного аналізу, визначенню його співвідношення із теорією систем, синергетикою та іншими близькими поняттями, а також з’ясуванню сучасного стану та перспектив застосування системного аналізу в політології України.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою у вітчизняній політології науковою роботою, де здійснено комплексне узагальнення теоретико-методологічних засад системного аналізу як методу дослідження політики та розкрито специфіку його практичного застосування. Сформульовано наступні результати, які характеризуються науковою новизною, розкривають базову концепцію дисертації і виносяться на захист:
- набуло подальшого розвитку положення, що становлення системного аналізу як загальнонаукового дослідницького методу відбувалось у три етапи: перший (з часів Стародавнього світу до ХІХ ст.) – характеризується формуванням основ системного мислення, що ґрунтувалось на практичній діяльності та узагальненні емпіричного досвіду людини; другий (ХІХ ст. – середина ХХ ст.) – відзначається теоретизацією системних ідей та формуванням загальної теорії систем, основною рисою якої є прагнення до віднаходження універсальних закономірностей існування та поведінки всього сущого, які можна використовувати для вивчення явищ та процесів із будь-якої галузі знань; третій етап (середина ХХ ст. – до т/ч) – примітний становленням власне системного аналізу як наукового методу та його поширенням, насамперед, в природничих та технічних, а згодом і в гуманітарних та соціально-політичних науках;
- уточнено та доповнено визначення системного аналізу як загальнонаукового методу дослідження, сутність якого полягає у вивченні явищ та процесів як систем на основі принципів послідовності, цілісності, єдності елементів, взаємовпливу та взаємозалежності цілого і частин. Показано його відмінність від інших близьких понять: системного підходу, загальної теорії систем, синергетики, системної інженерії та комплексного аналізу; простежено співвідношення між ними;
- вперше у вітчизняній науці встановлено основні причини доцільності впровадження системного аналізу в політологію. До них віднесено такі: 1) врахування потенційного впливу політичних рішень на всі сфери суспільного життя; 2) спроможність за допомогою цього методу здійснювати ефективне прогнозування сценарію розвитку визначеної політичної системи або її підсистеми; 3) можливість отримання оптимального політичного рішення без проведення фактичних експериментів на реальних суспільних системах; 4) здатність цього методу сприяти підвищенню ефективності функціонування політичної системи;
- дістало подальшого розвитку положення, що успішне здійснення системного аналізу безпосередньо залежить від чіткого дотримання алгоритму його проведення. В цьому контексті запропоновано авторське бачення основних етапів практичного застосування системного аналізу в політологічних дослідженнях – підготовчий, основний та завершальний. Такий поділ дає змогу на підготовчому етапі ефективно структурувати дії дослідника, виділивши час на збір інформації, яка допоможе зрозуміти проблему, визначити головну мету та обрати оптимальні технології проведення системного аналізу; на основному – зосередити увагу на обробці отриманих даних, а на завершальному – підвести підсумки та сформулювати політичне рішення;
- узагальнено та охарактеризовано головні підетапи та технології підготовчого етапу системного аналізу політичних явищ та процесів. Даний етап є одним із найважливіших у системному аналізі, оскільки його правильне проведення дозволяє уникнути помилок, які можуть спрямувати увесь процес дослідження у невірному напрямку та призвести до хибних висновків. Він складається із таких підетапів: формулювання проблеми, визначення цілей та збір первинних даних. Формулювання проблеми здійснюється за допомогою таких технологій як мозковий штурм, метод Делфі, технологія групових дискусій тощо. Для визначення цілей дослідження запропоновано використання технологій: “мета-цілі”, оптимуму Парето, побудови дерева цілей та методику PATTERN. До переліку технологій збору первинних даних включено створення діаграм-павуків, графоаналітичну методику, безпосередню участь системного аналітика у житті системи, спостереження, опитування, фокус-групові дослідження, аналіз документів;
- уточнено та доповнено перелік технологій моделювання як ключової процедури основного етапу системного аналізу політики. Запропоновано авторський поділ даних технологій на математичне та симуляційне моделювання. До першого відносяться технології створення математичних моделей із застосуванням кореляційного, регресійного, дисперсійного, кластерного, факторного та дискримінантного аналізу, до другого – технології конструювання подій та ситуацій із використанням комп’ютерних засобів (побудова сценаріїв), та із залученням людей (ділові ігри);
- дістало подальшого розвитку твердження про те, що системний аналіз є необхідним для підготовки вчасних, обґрунтованих та раціональних політичних рішень. Доведено, що традиційні способи прийняття політичних рішень не дозволяють повною мірою виявити всі аспекти проблеми та передбачити перспективи розвитку того чи іншого сценарію її вирішення, врахувати передумови, обставини, особливості ресурсного забезпечення, всі наслідки прийнятого рішення тощо. Систематизовано різні підходи до сутності та специфіки політичного рішення та на основі узагальнення наявних праць із теорії та практики прийняття рішень виокремлено та охарактеризовано найбільш поширені моделі цього процесу: всезагальної раціональності, інкрементальну, біхевіоральну та когнітивну;
- вперше у вітчизняній науці виокремлено головні проблеми впровадження системного аналізу в українську політологію. До них віднесено специфіку становлення української політичної науки, відсутність так званих “історій успіху”, які б демонстрували, як за допомогою саме цього методу можна вирішити ті чи інші системні проблеми та апробувати політичні рішення перед їх впровадженням; нерозуміння сутності методу системного аналізу та зведення його виключно до математичних прийомів; наявність труднощів організаційного характеру та відсутність належного фінансового забезпечення досліджень; обмеженість самого методу системного аналізу (системний аналіз вимагає максимальної точності висновків, що не завжди можливо при вивченні політики, неможливість чітко виміряти всі вихідні індикатори, зумовлену специфікою політологічного знання);
- вперше у вітчизняній науці узагальнено наявні в Україні розробки із використанням системного аналізу та на цій підставі визначено основні напрямки практичного застосування системного аналізу у політологічних дослідженнях: 1) епізодичне використання системного аналізу для дослідження нагальних проблем політичного життя України чи світу фахівцями, головним центром наукових інтересів яких не є політологія; 2) застосування системного аналізу в рамках вивчення політичної ситуації з метою розробки рекомендацій для конкретних політичних рішень; 3) використання системного аналізу власне в рамках політології (перебуває в Україні на початковому етапі). Наголошено, що важливим зрушенням на шляху впровадження системного аналізу у вітчизняні політологічні дослідження є його інституціоналізація, що передбачає створення відповідних центрів, де б працювали професійні системні аналітики. Такі центри поступово з’являються у вітчизняних вищих навчальних закладах, зокрема у Національному технічному університеті України “Київський політехнічний інститут” та Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, а також у Національній академії наук України.
Практичне значення одержаних результатів. Дисертація може стати основою для подальших наукових розробок із вдосконалення методології системного аналізу, а також джерелом рекомендацій щодо практичного використання цього методу для дослідження політичних явищ і процесів.
Отримані результати представленого дослідження одержали практичне втілення. Так, фахівцями Національного агентства України з питань державної служби було використало рекомендації автора для аналізу поточної ситуації у сфері запобігання та боротьби з корупцією в Україні, а також для розробки системи моніторингу ефективності вже діючих антикорупційних програм (Довідка № 97343-14/08 від 14.08.2012 р.).
Тростянецькою районною державною адміністрацією Вінницької області було застосовано розроблені автором рекомендації щодо вдосконалення системи планування та підвищення ефективності діяльності державних органів. Зокрема, було вперше застосовано технології дерева цілей і SWOT-аналізу для визначення пріоритетів діяльності адміністрації на друге півріччя 2011 року та створення системи моніторингу й оцінки роботи працівників (Довідка № 01-26/3509 від 10.09.2012 р.).
Результати наукового дослідження також можуть бути використані у викладанні навчальних курсів з політології та державного управління. Вони впроваджені у навчальний процес філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема, лягли в основу авторського курсу “Системний аналіз в політології” та низки спеціалізованих курсів, які передбачають формування навиків використання системного аналізу на всіх етапах управлінської діяльності – при плануванні роботи, здійсненні оцінки її ефективності тощо.
Особистий внесок здобувача. Нові наукові положення, що виносяться на захист, отримані особисто здобувачем.
Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження були повідомлені й обговорені на міжнародних наукових конференціях у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка: Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету), (Київ, 2009 р.); Дні науки філософського факультету – 2010, (Київ, 2010 р.); Дні науки філософського факультету – 2011, (Київ, 2011 р.); Ідеологія в сучасному світі, (Київ, 2011 р.); Дні науки філософського факультету – 2012, (Київ, 2012 р.), та в Національному технічному університеті України “Київський політехнічний інститут” на VI Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми управління: перспективні ідеї та технології”, (Київ, 2011 р.).
Публікації. За результатами дослідження опубліковано індивідуальну монографію, 20 статтей у фахових виданнях та шість тез виступів на наукових конференціях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, шести розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 430 сторінок, список використаної літератури включає 408 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Незважаючи на те, що системний аналіз – це порівняно молодий метод наукових досліджень, він опирається на більш ніж тисячолітню історію системних уявлень про світ. Його становлення відбувалось у три основні етапи. Перший із них розпочався ще в часи Стародавнього світу та завершився у ХІХ ст. В його основі – формування філософського принципу системності. Вчення про світ як систему обґрунтовувалися античними мислителями Анаксагором, Левкіпом, Демокрітом, Аристотелем, Цицероном, теологом Середньовіччя Ф. Аквінським, вченими М. Коперником, Дж. Бруно, П. Лапласом, Д. Менделєєвим, Е. Резерфордом, В. Гарвеєм, К. Ліннеєм, Ж. Ламарком, Ч. Дарвіном, А.-М. Ампером, Б. Трентовським, філософами Б. Спінозою, Г. Ляйбніцом, І. Кантом, Й. Фіхте, Г. Гегелем, Ф. Фур’є, К. Сен-Сімоном, Р. Оуеном, Ф. Енгельсом та ін.
Другий етап становлення системного аналізу розпочався у ХІХ ст. і відзначився теоретизацією системних ідей. Системність стала інструментом пізнання, методом осягнення дійсності. Виникають і перші системні теорії, які стали основою загальної теорії систем як наукового напряму. Її характерною рисою є прагнення до віднаходження універсальних закономірностей існування та поведінки всього сущого, які можна використовувати для вивчення явищ та процесів із будь-якої галузі знань. Науковим підґрунтям для виникнення та розвитку загальної теорії систем стали дослідження О. Богданова, JI. фон Берталанфі та Н. Вінера. Системні теорії розвивають у своїх працях і такі вчені як В. Афанасьєв, Р. Акофф, Дж. Ван Гіг, І. Пригожин та ін. Дещо пізніше виникає і синергетика як новий напрям досліджень, що виокремився із загальної теорії систем і вивчає дисипативні (відкриті) системи, які обмінюються із навколишнім середовищем енергією, речовиною та інформацією.
Третій етап характеризується остаточним становленням системного аналізу як наукового методу та його поширенням, насамперед, в природничих та технічних, а згодом і в соціально-політичних науках. Він розпочався у середині ХХ ст. та продовжується досі. Системні уявлення про світ, які дозволяли розглядати певне явище чи процес як систему, врешті призвели до формалізації та виокремлення системного аналізу як самостійного методу зі своїми принципами, технологіями та алгоритмом проведення. Активний розвиток системного аналізу як методу наукових досліджень був зумовлений динамікою науково-технічного прогресу ХХ ст. та переходом суспільства у постіндустріальну та інформаційну фази. Системний аналіз політичних проблем вперше почали застосовувати у збройних силах. Ще на початку ХХ ст. у працях британських вчених Ф. В. Ланчестера та Льюїса Ф. Річардса було розроблено модель попередження збройних конфліктів та прогнозування державної політики в період війни. Ці та багато інших напрацювань почали активно використовуватися в 30-х рр. ХХ ст., коли загроза нових військових дій стала очевидною і в збройних силах Великої Британії та США було створено спеціальні команди із армійців та науковців, які, готуючись до проведення операцій, використовували системний аналіз.
Найбільшого поширення та популярності системний аналіз набув завдяки американській фабриці думок Корпорації РЕНД (RAND – Research and Development), яка об’єднала більше 200 вчених. На початку своєї історії Корпорація теж займалась проблемами військової сфери, але за декілька десятиліть, здобувши репутацію однієї із найпотужніших та найефективніших фабрик думок в США, вона розширила спектр проблем, що досліджувалися, з метою включення до цього переліку питань із сфери державного управління та публічної політики. Уже перші книги – “Ефективність уряду: системний аналіз” (Р. Н. Мак-Кін, 1958 р.) та “Стратегія в атомну добу” (Бернард Броуді, 1958 р.) – почали активно використовуватися експертами з політології та державного управління, сприяючи активізації впровадження методу системного аналізу. Фахівцями організації було розроблено Систему планування, програмування та бюджету (planning, programming and budgeting system – PPBS), яка лежить в основі розробки та втілення багатьох політичних програм в США.
Подібні дослідження проводилися і в СРСР. Наприклад, радянський авіаконструктор А. Яковлєв писав, що рішення в сфері літакобудування повинні прийматися із врахуванням непередбачуваності та невизначеності можливих дій суперника. Відомими були і праці академіка В. Глушкова, який розробляв теорію вирішення складних системних організаційних проблем. Однак, більшість праць радянських аналітиків були засекреченими і активного впровадження системного аналізу у дослідження політичних явищ та процесів в СРСР не відбувалося. Це було також зумовлено і тим, що політологія не була окремою наукою із власними науковими та навчальними центрами, а тому потрібно було спочатку її легітимізувати та інституціоналізувати, і аж тоді впроваджувати нові методи.
Еволюція системних уявлень про світ призвела до виникнення одразу кількох напрямів їх розвитку. Як наслідок, з’явилось декілька різних понять, які в найзагальнішому сенсі використовують для позначення наукового дослідження того чи іншого явища та процесу як системи. Системний аналіз – це загальнонауковий метод дослідження, сутність якого полягає у вивченні явищ та процесів як систем на основі принципів послідовності, цілісності, єдності елементів, взаємовпливу та взаємозалежності цілого і частин. Крім системного аналізу, дослідження певних об’єктів як систем здійснюється в рамках системного підходу, загальної теорії систем, синергетики, системної інженерії та комплексного аналізу.
Найширшим із цих понять є “системний підхід”, який передбачає розгляд визначеного об’єкта як системи без обов’язкового пошуку універсальних законів її існування чи дотримання чіткого алгоритму дій. Загальна теорія систем – наука, яка займається вивченням різних систем (природних, технічних, соціальних) та пошуком загальних закономірностей їхнього розвитку. Синергетика – новий напрям досліджень, що вивчає відкриті самоорганізовані системи, які обмінюються із навколишнім середовищем енергією, речовиною та інформацією. Системна інженерія – це робота над розробкою та практичною побудовою систем, а також процес управління ними протягом усього їх життєвого циклу. Комплексний аналіз – це вивчення складних об’єктів як суми елементів у їхньому взаємозв’язку та взаємозалежності, при цьому системність не є обов’язковою ознакою процесу чи явища, що досліджується.
Базовими категоріями системного аналізу є “система” та “аналіз”. Система – це сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв’язках один з одним, утворюючи певну відокремлену із навколишнього середовища цілісність, яка характеризується новою якістю і властивостями, не притаманними жодному із елементів окремо. Характеризуючи систему, визначають її структуру (елементи, підсистеми, зв’язки між ними, навколишнє середовище), функції та тип. Існує багато підходів до класифікації систем, однак найбільш вдалим є виокремлення двох головних груп – природні та штучні – кожну із яких, своєю чергою, поділяють на окремі підгрупи. До першої з них відносять фізичні, біологічні, хімічні та інші системи, до другої – технічні та соціальні. Аналіз – це один із прийомів (методів) отримання нових пізнавальних результатів. Процедури аналізу становлять органічну складову будь-якого наукового дослідження і, зазвичай, використовуються на першому етапі, коли дослідник переходить від опису нерозчленованого об’єкта, що вивчається, до розгляду його структури, складу, властивостей та ознак.
Системний аналіз політичних явищ та процесів дає змогу більш комплексно вивчити проблему, охопивши усі її аспекти, вплив на середовище, взаємозв’язок із іншими проблемами, здійснити прогноз майбутнього розвитку та розробити оптимальний сценарій її вирішення. Такі його характеристики сприяли активному впровадженню системного аналізу у політичну науку та його швидкому поширенню. Серед основних причин цього варто, насамперед, відзначити те, що системний аналіз дозволяє передбачити усі проблеми та перспективи розвитку того чи іншого сценарію, що часто є неможливим в умовах використання традиційних способів прийняття політичних рішень. Політичні системи характеризуються значною мірою відкритості, відтак, зміни в одній області можуть серйозно вплинути на ту сферу, яка розглядається. Тому дуже важливо врахувати усі суттєві фактори. Із цього випливає друга причина поширення системного аналізу в політології – можливість врахування потенційного впливу політичних рішень на всі сфери суспільного життя. Третя – це можливість з його допомогою отримати оптимальне політичне рішення без проведення фактичних експериментів на реальних політичних системах. Перш за все, проведення будь-яких експериментів на людях та групах людей суперечить загальноприйнятим морально-етичним нормам. До того ж, перевірку альтернативних сценаріїв вирішення проблеми значно швидше та дешевше здійснювати із використанням моделей. Врешті, системний аналіз використовується з метою підвищення ефективності функціонування політичної системи – це четверта причина його важливості.
Системний аналіз сприяє підвищенню точності у формулюванні цілей, що дозволяє ефективніше розподіляти ресурси та оптимізувати стани системи. Але для того, щоб користуватися усіма перевагами системного аналізу як методу політології, слід, насамперед, зрозуміти його головні етапи та технології, які на кожному з них застосовуються, оскільки його успіх прямо залежить від дотримання алгоритму його перебігу.
Існують різноманітні підходи до виокремлення етапів системного аналізу і найпоширенішою помилкою в цьому контексті є надмірна деталізація. Оскільки застосування системного аналізу повинно ґрунтуватися на ретельному дотриманні послідовності усіх етапів, найкраще їх вирізняти, згрупувавши у три загальні – підготовчий, основний та завершальний. Це дозволяє краще структурувати дії дослідника та виокремити час для підготовки дослідження, безпосереднього його проведення та аналізу отриманих даних і підведення підсумків. Подальша деталізація є потрібною, але вона повинна здійснюватися в кожному конкретному випадку із урахуванням специфіки явища чи процесу, що вивчається. Наприклад, якщо проводиться повторний системний аналіз певного об’єкта, деякі із підетапів можуть бути непотрібними. Однак, кожне дослідження із застосуванням системного аналізу обов’язково має розпочинатися із підготовки, яка, перш за все, передбачає ретельну роботу над формулюванням проблеми.
Підготовчий етап є одним із найважливіших під час проведення системного аналізу. Він включає в себе такі підетапи як формулювання проблеми, визначення цілей та збір первинних даних. Формулювання проблеми передбачає постановку формальної загальної задачі, яку слід вирішити. Є надзвичайно велика кількість способів пізнання проблемної ситуації та формулювання проблем. Загалом їх можна поділити на колективні та індивідуальні. До першої групи відносять метод експертних оцінювань (“Делфі”) та інші способи, об’єднані загальною назвою “групові дискусії”. Технології індивідуального формулювання проблеми включають формалізацію проблемної ситуації, технологію “чорної скриньки” та дерево проблем. Окремо варто виділити таку технологію як мозковий штурм, що має чимало підвидів, які можуть бути як індивідуальними, так і колективними.
Визначення цілі для проведення системного аналізу є творчим процесом, який важко піддається формалізації. Все ж, існує низка способів, які допомагають його полегшити та пришвидшити. Так, для визначення цілі системний аналітик може використати одну із низки наступних технологій: мета-ціль, оптимум Парето, побудову дерева цілей та методику PATTERN. Перші дві є ефективними на початкових етапах дослідження, особливо коли вивчається новий для аналітика предмет. Натомість, побудова дерева цілей та методика PATTERN дозволяють конкретизувати мету дослідження та чітко визначити його основні завдання.
Процес збору первинних даних можна поділити на два етапи. Одразу після формулювання проблеми та визначення цілі і завдань варто провести збір інформації, яка б дозволила краще зрозуміти систему та скласти цілісне уявлення про неї. Тоді, уже після моделювання та обрання технології роботи із моделлю, можна провести повторний збір саме тих даних, яких не вистачає. У будь-якому випадку, до технологій, які дозволяють ефективно та оперативно отримати необхідну для здійснення системного аналізу інформацію, можна віднести наступні: опитування, інтерв’ю, фокус-групові дослідження, контент-аналіз та ін.
Конструювання моделі та робота з нею – це основні процедури основного етапу системного аналізу політичних явищ та процесів. Політичні рішення, які здійснюють суттєвий вплив на систему, повинні бути максимально виваженими, а тому головним завданням моделювання в системному аналізі є визначення альтернативних варіантів вирішення проблеми і їхнє порівняння з погляду витрат й ефективності.
Моделювання як ключова процедура системного аналізу передбачає складення плану дослідження та обрання способу моделювання, побудову моделі, її перевірку, роботу із моделлю, підведення підсумків. За способом моделювання та характером технологій роботи із моделлю виокремлюють два його види – математичне та симуляційне. Математичне моделювання передбачає вираження проблемної ситуації через засоби математики та її обробка за допомогою математичних інструментів. Такими інструментами є кореляційний, регресійний, кластерний, факторний, дисперсійний та дискримінантний аналіз. Як правило, при здійсненні математичного моделювання застосовують спеціалізоване програмне забезпечення, яке спрощує процедуру обробки кількісних даних.
За своєю суттю, симуляційне моделювання полягає у відтворенні певних ситуацій для їх розподілу за наслідками того чи іншого рішення. На відміну від математичного моделювання, тут аналізуються, насамперед, якісні дані, а не кількісні. Ця технологія має два різновиди та може ґрунтуватися на використанні комп’ютерної техніки або здійснюватися інтерактивно, із залученням людей. У першому випадку застосовують технології побудови сценаріїв, у другому – моделювання ситуацій або ділові ігри.
Сутність завершального етапу системного аналізу політичних явищ та процесів полягає в обробці вторинних даних та формулюванні рішення. Оскільки після моделювання, отримується не готове рішення, а вторинні дані, системний аналітик повинен здійснити їх подальше опрацювання. За характером ці дані можуть бути кількісними та якісними. Аналіз якісних даних передбачає тлумачення даних, отриманих в результаті проведеного дослідження у вигляді текстової та візуальної інформації. При їх інтерпретації важливо забезпечити обґрунтованість висновків, що передбачає перевірку відповідності отриманої інформації критеріям надійності та валідності. Аналіз кількісних даних включає опис статистичних даних через виокремлення ключових тенденцій у політичній системі, що вивчається. Формулювання висновків здійснюється через визначення того, чи підтвердились висунуті гіпотези, та обрання одного із альтернативних варіантів рішення.
Формулювання рішення є переходом від моделі до реальної політичної системи. Його прийняття передбачає перетворення отриманих у результаті дослідження вторинних даних у чітко сформульоване оптимальне вирішення певної проблеми. Наслідки такого вибору повинні бути якомога точнішими, що передбачає мінімізацію вірогідності та неоднозначності. Для систематизації процесу прийняття політичних рішень виокремлюють моделі їх ухвалення. У політичній науці існують різні підходи до виокремлення цих моделей, найбільш поширеними з яких є: модель всезагальної раціональності, інкрементальна, біхевіоральна та когнітивна.
Системний аналіз як метод дослідження політики поступово впроваджується у соціально-політичні науки сучасної України. Повільність цього процесу обумовлена цілою низкою причин. Це до певної міри зумовлено історичними особливостями розвитку політології в Україні. Також до таких причин варто віднести нерозуміння суті даного методу більшістю дослідників та зведення його до формально-математичного, відсутність так званих “історій успіху”, які б доводили ефективність системного аналізу в політології, і, врешті, те, що застосування системного аналізу для дослідження політичних явищ та процесів вимагає великої кількості ресурсів: часових, людських та фінансових.
Найчастіше на заваді стає саме остання перепона. Зокрема, відсутня практика замовлень на проведення тих чи інших досліджень державними установами. Якщо такі пропозиції і надходять, вони, як правило, є нерегулярними. Фактично для дослідника існує лише два шляхи отримання коштів на проведення дослідження: гранти та підтримка установи, де працює системний аналітик. Поширеною є думка про те, що політологи аналізують те, що бачать і про що читають, тобто, витрат не повинно бути. Натомість, проведення системного аналізу передбачає наявність ресурсів на програмне забезпечення, експертні висновки, оренду приміщень для заходів, їх організацію тощо.
Серед причин, що стоять на заваді активізації впровадження системного аналізу в політологію сучасної України, варто відзначити і обмеженість самого методу: системний аналіз вимагає максимальної точності висновків, що не завжди можливо при вивченні політики, неможливість точно виміряти усі вихідні індикатори, зумовлену специфікою політологічного знання, складність чіткої постановки проблеми.
Сьогодні практичне застосування методу системного аналізу у вітчизняній політології здійснюється у таких напрямках: 1) епізодичне використання системного аналізу для дослідження нагальних проблем політичного життя України чи світу фахівцями, головним центром наукових інтересів яких не є політологія; 2) застосування системного аналізу в рамках вивчення політичної ситуації з метою розробки рекомендацій для конкретних політичних рішень; 3) використання системного аналізу власне в політологічних розробках.
Системний аналіз має значні перспективи подальшого поширення в українській політичній науці. Він може стати основою дослідження комплексних проблем, які постійно виникають в усіх сферах суспільного життя, підґрунтям для пошуку оптимальних рішень із їх попередньою апробацією не на реальних спільнотах, а на їх моделях. Але для того, щоб системний аналіз дійсно став основою політологічних досліджень, має відбутися його інституціоналізація. Для цього необхідним є створення центрів, де б працювали професійні системні аналітики не лише над проблемами, що потребують вирішення за допомогою системного аналізу, а й над самим методом, вдосконалюючи існуючі технології його проведення та розробляючи нові. В Україні цей процес перебуває на початковому етапі, втім, деякі зрушення уже відбулися.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України. Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр. – Назва з екрану.
2. Аверьянов Л. Я. Контент-анализ / Леонид Яковлевич Аверьянов. – М.: Кно-Рус, 2007. – 456 с.
3. Аквинский Ф. Сумма теологии. Часть І. Вопросы 1-43 / Фома Аквинский; ред. и пер. С. И. Еремеева. – К.: Ника-Центр, 2002. – 560 с.
4. Акофф Р. Л. О целеустремленных системах / Рассел Линкольн Акофф, Фредерик Эдмунд Эмери; [под ред. И. А. Ушакова]. – Москва: Изд. ЛКИ, 2008. – 272 с.
5. Акофф Р. Л. Трансформация в продвижении систем [Электронный ресурс] / Рассел Линкольн Акофф [пер. Н. Мироновой]. – Режим доступа: http:// spkurdyumov.narod.ru/Ako.htm. – Название с экрана.
6. Актуальні проблеми створення системи оцінки зовнішніх та внутрішніх загроз національній безпеці України: Вип. 20 / [за заг. ред. В. П. Горбуліна]. – К.: ДП “НВЦ “Євроатлантикінформ”, 2005. – 344 с.
7. Актуальные проблемы логики и методологии науки: Сб. науч. тр. / АH УССР. Ин-т философии. – К.: Hаук. думка, 1980. – 336 с.
8. Албул Г. А. Етапи системного аналізу бізнес-процесів підприємства / Албул Г. А., Терзієв А. В., Юдін М. А. // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. Випуск 165. / Дніпропетровський національний університет. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. – С. 3-7.
9. Александров Н. Д. О некоторых методологических основах политологии / Н. Д. Александров, В. Е. Сулимов // Социально-политические науки. – 1991. – № 3. – С. 51-56.
10. Альчук М. Проблема свободи у “Філософії права” Гегеля / Марія Альчук // Громадянське суспільство як здійснення свободи. Центрально-східноєвропейський досвід: Зб. наук. пр. / Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка. Філософський ф-т / В. П. Мельник (ред.). – Л., 1999. – C. 140-148.
11. Антонов А. В. Системный анализ. Методология. Построение моделей / А. В. Антонов. – Обнинск: ИАТЭ, 2001. – 272 с.
12. Аристотель. Аналитики первая и вторая / Аристотель; [пер. с греч., ред. М. Иткин]. – Ленинград: “Печатный двор” им.А.М. Горького, 1951. – 439 с.
13. Аристотель. Метафизика / Аристотель; [Пер. с греч. П. Д. Первова и В. В. Розанова]. – М.: Институт св. Фомы, 2006. – 232 с.
14. Арнольд В. И. Теория катастроф / Владимир Игоревич Арнольд. – М.: Едиториал УРСС, 2004. – 128 c.
15. Аршинов В. И. Синергетическое знание: между сетью и принципами / В. И. Аршинов, В. Э. Войцехович // Аршинов В. И. Синергетическая парадигма. Многообразие поисков и подходов / В. И. Аршинов, В. Э. Войцехович. – М.: Прогресс-Традиция, 2000. – С. 107-124.
16. Афанасьев В. Г. Общество: системность, познание й управление / Виктор Григорьевич Афанасьев. – М.: Политиздат, 1981. – 432 с.
17. Афанасьев В. Г. Системность и общество / Виктор Григорьевич Афанасьев. – М.: Политиздат, 1980. – 368 с.
18. Ахременко А. С. Политический анализ и прогнозирование / Андрей Сергеевич Ахременко. – М.: Гардарики, 2006. – 333 с.
19. Бакурова А. В. Моделювання процесів територіальної самоорганізації на основі м’якої системної методології. Монографія / Анна Володимирівна Бакурова. – Запоріжжя: Дике поле, 2008. – 188 с.
20. Бартоломью Д. Стохастические модели социальных процессов / Д. Бартоломью. – М.: Финансы и статистика, 1985. – 294 c.
21. Батурин Ю. М. Рефлексивные стратегии в конфликтных взаимодействиях на основе ситуационного анализа с виртуальной поддержкой / Юрий Михайлович Батурин // Научное, экспертно-аналитическое и информ-ационное обеспечение национального стратегического проектирования, приоритетных национальных проектов и программ. – Ч. 2. – Сб. науч. тр. ИНИОН РАН / Отв. ред. Пивоваров Ю. С. – М., 2009. – С. 402-409.
22. Бевзенко Л. Д. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций / Любовь Дмитриевна Бевзенко. – К.: Институт социологии НАН Украины, 2002. – 437 с.
23. Безвиконная Е. В. Системно-синергетическая модель политической системы / Е. В. Безвиконная // Полис. – 2009. – № 3. – С. 113-124.
24. Беззуб’як М. Й. Політико-теоретичні імплікації контент-аналізу / Мирослав Йосипович Беззуб’як // Наукові праці МДГУ. Серія політичні науки. – 2005. – Вип. 31, т. 44. – С. 24-26.
25. Бейлін М. В. Цілераціональна діяльність і прийняття рішень / М. В. Бейлін // Філософія науки: традиція та інновації. – 2009. – № 1. – С. 179-185.
26. Белозеров В. К. Российская политическая аналитика: между ангажированностью и объективностью / В. К. Белозеров // Наука и власть: проблема коммуникаций: материалы Всероссийской научной конференции (Москва, 26 сентября 2008 г.). – М.: Научный експерт, 2009. – С. 373-383.
27. Белявский Р. В. Устойчивое развитие мультиразумных систем / Р. В. Белявский // Системний аналіз та інформаційні технології: матеріали ХІ міжнародної науково-технічної конф., 26-30 травня 2009 р. / Нац. техн. ун-ет України “КПІ”. – К.: НТУУ “КПІ”, 2009. – С. 50.
28. Берталанфи Л. Общая теория систем – обзор проблем и результатов / Людвиг фон Берталанфи // Системные исследования: Ежегодник. – М.: Наука, 1969. – С. 30-54.
29. Бідзюра І. П. Філософія системних реформ в Україні на рубежі століть (політологічний аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра політ. наук: спец. 23.00.02 “Політичні інститути та процеси” / Іван Павлович Бідзюра. – К., 2005. – 30 с.
30. Білоус В. С. Синергетика і самоорганізація в економічній діяльності: навч. посібник / Василь Степанович Білоус. – К.: КНЕУ, 2007. – 376 с.
31. Білоус В. С. Синергетика і самоорганізація у трансформаційних процесах: теорія, методологія, практика / Білоус В. С., Дербенцев В. Д., Ільченко Б. В. – К.: КНЕУ, 2005 р.: рукопис.
32. Білоус В. С. Синергетична парадигма і політична діяльність: методологічний потенціал та ефективність його реалізації / В. С. Білоус // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2006. – № 81/83. – С. 8-9.
33. Блауберг И. В. Проблема целостности и системный подход / Игор Викторович Блауберг. – М.: Эдиториал УРСС, 1997. – 446 с.
34. Блинов А. О. Подготовка аналитиков в высшей школе / А. О. Блинов, О. С. Рудакова // Научное, экспертно-аналитическое и информационное обеспечение национального стратегического проектирования, приоритетных национальных проектов и программ. – Ч. 2. – Сб. науч. тр. ИНИОН РАН / Отв. ред. Пивоваров Ю. С. – М., 2009. – С. 249-253.
35. Богданов А. А. Системная организация материи / Александр Александрович Богданов // На переломе. Философские дискуссии 20-х гг: Философия и мировоззрение/Сост.П.Алексеев.–М.:Политиздат,1990.–528с.
36. Богданов А. А. Тектология. Всеобщая организационная наука. Книга 1 / Александр Александрович Богданов. – М.: Экономика, 1989. – 304 с.
37. Богданов А. А. Тектология. Всеобщая организационная наука. Книга 2 / Александр Александрович Богданов. – М.: Экономика, 1989. – 351 с.
38. Бойченко М. І. Системний підхід у соціальному пізнанні: ціннісні та функціональні аспекти / Михайло Іванович Бойченко. – К.: Видавництво Промінь, 2011. – 320 с.
39. Бондар В. С. Розгляд методу контент-аналізу з погляду кількісно-якісних технік проведення / В. С. Бондар, М. А. Допіра // Наукові записки НаУКМА. Серія соціологічні науки. – 2007. – Том 70. – С. 17-26.
40. Боришполец К. П. Методы политических исследований: Учеб. пособие для студентов вузов. / Ксения Петровна Боришполец. – М.: АспектПресс, 2005.
41. Боровський О. О. Політичний режим як об’єкт соціологічного дослідження (синергетичний підхід) / Олексій Олександрович Боровський // Нова парадигма. – 2003. – Вип. 34. – С. 209-217.
42. Бранский В. П. Социальная синергетика как постмодернистская философия истории / В. П. Бранский // Общественные науки и современность. – 1999. – № 6. – С. 117-127.
43. Браун П. Посібник з аналізу державної політики / Пол М. Браун. – К.: Основи, 2000. – 243 с.
44. Бурлацкий Ф. М. Ленин, государство, политика / Федор Михайлович Бурлацкий. – М.: Наука, 1970. – 522 с.
45. Ван Гиг Дж. Общая прикладная теория систем : пер с англ. / Джон ван Гиг. – М.: Мир, 1981. – (Т. 1. – 336 с.; Т. 2. – 736 с.).
46. Василькова В. В. Порядок и хаос в развитии социальных систем (Синергетика и теория социальной самоорганизации). Серия мир культуры истории и философии / В. В. Василькова. — СПб: Лань, 1999. — 480 с.
47. Ващенко К. О. Алгоритми та етапи аналітичного процесу в політичному аналізі / Костянтин Олександрович Ващенко // Гілея: Науковий вісник: зб. наук. праць. – 2008. – Вип 16. – С. 152-159.
48. Ващенко К. О. Передумови становлення політичної аналітики і прогнозування / Костянтин Олександрович Ващенко // Гілея. Історичні науки. Філософські науки. Політичні науки: Наук. вісник: зб. наук. праць. – 2011. – Вип. 43 (1). – С. 470-476.
49. Ващенко К. О. Політичний аналіз і прогноз в сучасній Україні / Костянтин Олександрович Ващенко. – К.: Логос, 2008. – 288 с.
50. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика / Макс Вебер; пер. з нім., післямова та коментарі О.Погорілого.–К.: Основи, 1998. – 534 с.
51. Веймер Д. Л. Аналіз політики: концепції і практика / Девід Л. Веймер, Ейден Р. Вайнінг. – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2000. – 654 с.
52. Верес О. М. Технології підтримання прийняття рішень / О. М. Верес [за заг. наук. ред. В. В. Пасічника]. – Л.: “Львівська політехніка”, 2010. – 252 с.
53. Винер Н. Кибернетика и общество / Норберт Винер; пер. с англ. Е. Панфилова; ред. Э. Кольман. – М.: Изд-во иностр. лит., 1958. – 200 с.
54. Винер Н. Кибернетика, или управление и связь в животном и машине / Норберт Винер; пер. с англ. И. В. Соловьева, Г. Н. Пивоварова. – М.: Наука; Главная редакция изданий для зарубежных стран, 1983. – 344 с.
55. Відомості про голосування за кандидата по регіонах України; [електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/pls/ vp2010/wp302?PT001F01=700&pt021f01=6. – Назва з екрану.
56. Владиславлева Н. Н. Системный анализ международных конфликтов: автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. полит. наук: спец. 23.00.02 “Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии” / Наталья Николаевна Владиславлева. – М., 2003. – 30 с.
57. Внучко С. М. Аналітичні центри як суб'єкти процесу прийняття політичних рішень: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.02 - “політ. ін-ти та процеси” / Світлана Миколаївна Внучко; Київський нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2009. – 17 с.
58. Вовк В. Основи системного аналізу / В. Вовк, З. Дрогомирецька. – Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2002. – 248 с.
59. Волкова В. Н. Из истории развития системного анализа в нашей стране / В. Н. Волкова // Экономическая наука современной Росии. – 2001. – № 3. – С. 127-136.
60. Волкова В. Н. Из истории теории систем и системного анализа / В. Н. Волкова. – Санкт-Петербург: Издательство СПбГТУ, 2001. – 251 с.
61. Всеукраїнський перепис населення 2001. Результати. Основні підсумки. Мовний склад населення; [електронний ресурс] / Режим доступу: http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/language/. – Назва з екрану;
62. Габрінець В. Ефект синергетичної моделі розвитку рівня відкритості суспільних систем / В. Габрінець, С. Кіян // Актуальні проблеми державного управління: Зб наук.пр. / Редкол.: С. М. Серьогін та ін. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2007. – Вип. 4. – С. 25-35.
63. Гаспарян М. В. Сравнительный анализ мониторинговых систем социально-политических процессов / Михаил Владимирович Гаспарян // Ученые записки ТНУ. Серия: Политические науки. 2004. – Т. 17. №1. – С. 90-100.
64. Глушков В. М. Кибернетика и социальное прогнозирование / Виктор Михайлович Глушков // Пробл. мира и соц-зма. – 1971. – № 1. – С. 37-42.
65. Голишев Л. К. Побудова можливих сценаріїв розвитку процесів як елемент програмування державної політики на довгострокову перспективу (на прикладі житлово-комунальної сфери) / Л. К. Голишев, О. Б. Лотоцький, В. В. Виноградова // Системні дослідження та інформаційні технології. – 2002. – № 2. – С. 33-53.
66. Гондюл В. П. Системний аналіз / Валерій Петрович Гондюл // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін.; Київський нац. ун-т імені Тараса Шевченка, Ін-т міжнародних відносин. – К.: Знання України, 2004. – Т. 2. – С. 475-476.
67. Горбатенко В. П. Політичне прогнозування: теорія, методологія, практика / Володимир Павлович Горбатенко. – К.: Генеза, 2006. – 395 с.
68. Горожанина Т. В. Системный подход в политологическом исследовании местного самоуправления: автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. полит. наук: спец. 23.00.01 “Теория и философия политики, история и методология политической науки” / Татьяна Валерьевна Горожанина. – Уфа, 2011. – 21 с.
69. Грабар І. Г. Загальні питання синергетики / І. Г. Грабар, О. І. Грабар // Синергетика: процеси самоорганізації технічних, технологічних та соціальних систем: матеріали Першої Всеукр. наук. конф., Житомир, 17-18 черв. 2003 р. / ред. І. Г. Грабар. – Житомир, 2003. – С. 3-7.
70. Грабар І. Г. Синергетика та слабкі сигнали/ І. Г. Грабар, Є. І. Ходаківський, О. В. Вознюк // Синергетика: процеси самоорганізації технічних, технологічних та соціальних систем: матеріали першої Всеукр. наук. конф., Житомир, 17-18 черв. 2003 р. – Житомир, 2003. – С. 10-13.
71. Гражевська Н. І. Системна трансформація економіки в сучасному парадигмальному контексті / Надія Іванівна Гражевська // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Серія “Економіка”. – 2006. - № 86-87. – С. 7-10.
72. Грицяк І. А. Розвиток європейського управління в контексті впливу на державне управління в Україні [Електронний ресурс] / Ігор Андрійович Грицяк // Електронне наукове фахове видання “Державне управління: теорія та практика”. – 2005. – Вип.2. – Режим доступу: http://www.nbuv. gov.ua/e-journals/dutp/2005-2/txts/philo/05giaduu.pdf. - Назва з екрану.
73. Губерський Л. В. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світогляд-ний аналіз / Леонід Васильович Губерський, Віктор Петрович Андру-щенко, Микола Іванович Михальченко. – К.: Знання України, 2002. – 580 с.
74. Губерський С. А. Політична система суспільства / Станіслав Антонович Губерський // Політологія. Навчально-методичний комплекс / [Кирилюк Ф. М., Обушний М. І., Хилько М. І. та ін.]; за ред. Ф. М. Кирилюка. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С. 223-245.
75. Гуц А. К. Математические методы в социологии / Александр Константинович Гуц, Юлия Владимировна Фролова. – Москва: Книжный дом “ЛИБРОКОМ”, 2012. – 210 с.
76. Девятов Д. Х. Системный анализ: Учеб. пособие / Д. Х. Девятов, И. М. Ячиков, А. П. Морозов. – Магнитогорск: МГТУ им. Г. И. Носова, 2001. – 67 с.
77. Дегтярев А. А. Основы политической теории / Андрей Алексеевич Дегтярев. – М.: Высшая школа, 1998. – 239 с.
78. Дегтярьова І. О. Концептуальні підходи до здійснення місцевого самоврядування та підвищення його ефективності в рамках забезпечення життєдіяльності людини / І. О. Дегтярьова // Актуальні проблеми держав-ного управління. Харківський філіал. – 2005. – № 1 (23). – С. 327 – 336.
79. Депутатські фракції і групи; [електронний ресурс] / Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/site/p_fractions. – Назва з екрану.
80. Дзядевич С. В. Системний аналіз взаємозв'язків біоселективних елементів із мініатюрними електрохімічними перетворювачами в біосенсориці: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра біол. наук: спец. 03.00.20 “Біотехнологія” / Сергій Вікторович Дзядевич. – К., 2005. – 41 с.
81. Длугунович Н. А. Системний аналіз вибору інноваційних ІТ-проектів в умовах економіки знань: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.11 “Математичні методи, моделі та інформаційні технології в економіці” / Наталя Анатоліївна Длугунович. – Хмельницький, 2009. – 20 с.
82. Добржанська О. Л. Конспект лекцій з нормативної дисципліни “Системний аналіз” / Олена Леонідівна Добржанська. – К.:ІМВ, 2004.– 67 с.
83. Добронравова И. С. Синергетика: становление нелинейного мышления / Ирина Серафимовна Добронравова. – К.: Лыбидь, 1990. – 152 с.
84. Добронравова І. С. Постнекласичне знання як процес – Київська філософська школа надає засоби розуміння / І. С. Добронравова // Сучасна українська філософія: традиції, тенденції, інновації / Л. В. Губерський, В. П. Андрущенко, І. С. Добронравова та ін. – К.: Київський університет, 2011. – С. 161-172.
85. Добронравова І. С. Філософія освіти за доби постнекласичної науки / І. С. Добронравова // Філософія освіти. – 2005. – № 1. – С. 116-125.
86. Жук М. В. Політична культура та громадянське суспільство в “постпомаранчевий період”: вивчення регіональних процесів із позиції SWOT-аналізу / М. В. Жук // Розвиток демократії і демократична освіта в Україні. ІV міжнар. конф., м. Ялта, 28-30 верес. 2006 р. – К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2007. – С. 138-142.
87. Жуков В. А. Высшая школа - социальный институт или часть культуры? / В. А. Жуков // Политехник (СпбГТУ). – 1994. – №27.
88. Заводник В. В. Системний аналіз екологічно небезпечних процесів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. техн. наук: спец. 01.05.04 “Системний аналіз і теорія оптимальних рішень” / Вячеслав Владленович Заводник. – К., 2005. – 20 с.
89. Заславський В. А. Дослідження складних систем з високою ціною відмови: дис. д-ра техн. наук: спец. 01.05.04 “Системний аналіз і теорія оптимальних рішень” / Володимир Анатолійович Заславський; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2006. – 385 с.
90. Заславський В. А. Принцип різнотипності та особливості дослідження складних систем з високою ціною відмови / Володимир Анатолійович Заславський // Вісник Київського університету. Серія: фізико-математичні науки. – 2006. – № 1. – С. 136-147.
91. Зварич І. Т. Етнополітичні процеси як об’єкт системного і функціонального аналізу / Ігор Теодорович Зварич // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, соціологія, філософія. – Ужгород: Видавництво Ужгородського національного університету “Говерла”, 2009. – Вип. 11. – С. 170-176.
92. Зварич І. Т. Методи моделювання та прогнозування в етнополітиці / Ігор Теодорович Зварич // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. – К., 2008. – Вип. 37. – С. 28-40.
93. Згуровский М. З. Исследование социальных процессов на основе методологии системного анализа / М. З. Згуровський, А. В. Доброногов, Т. Н. Померанцева. – К.: Наук. думка, 1997. – 221 с.
94. Згуровский М. З. Сист