Петров Антон Михайлович. КРИЗА ЯК ЧИННИК ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ УКРАЇНИ

Краткое описание

Петров Антон Михайлович. Назва дисертаційної роботи: "КРИЗА ЯК ЧИННИК ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ УКРАЇНИ"

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України

Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ПЕТРОВ АНТОН МИХАЙЛОВИЧ
УДК 323.27
ДИСЕРТАЦІЯ
КРИЗА ЯК ЧИННИК ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ УКРАЇНИ
23.00.02 – політичні інститути та процеси
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
__________________________________
(підпис, ініціали та прізвище здобувача)
Науковий керівник: Губерський Станіслав Антонович,
кандидат філософських наук, доцент
КИЇВ – 2017

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………..........9
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження кризи як суспільнополітичного явища................................................................................................16
Висновки до першого розділу……………………………………………...65
РОЗДІЛ 2. Особливості політичної модернізації України в умовах
кризи.................……………………………………………………...…………...66
Висновки до другого розділу……………………………………………119
РОЗДІЛ 3. Політична криза як джерело інтенсифікації модернізації
України……………………………………...…………………………………..120
Висновки до третього розділу………………..…………………............…171
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИЇ ДЖЕРЕЛ ………….............................………176

Список литературы

ВИСНОВКИ
Таким чином, на сьогодні в політологічній науці не сформовано
однозначного підходу до розуміння сутності кризи. З одного боку, криза
розглядається як найвища точка (переломний момент) розвитку конфлікту, а
з іншого – як довготривалий процес, який є набагато ширшим за конфлікт.
Таке двояке розуміння кризи як явища пояснюється різними підходами, що
застосовуються до її вивчення. Крім того, нині триває процес виокремлення
науки кризології як міждисциплінарної галузі наукового знання. Різність
підходів зумовлює і відмінність самого процесу вивчення, дослідження та
фіксації кризи як факту. Зокрема, частина дослідників вважає, що кризу
можна зафіксувати лише за її наслідками після того, як вона відбулась.
Відповідно і визначення її типу та інших характеристик стає можливим
тільки після встановлення її наслідків, до яких більшість дослідників
відносять об’єкт, який зазнав певних змін: відновив стабільність, залишився
обмежено функціональним, трансформувався, змінив декілька важливих
характеристик одночасно зі збереженням головних, зазнав розпаду.
Сукупність кризових явищ у суспільстві формують кризовий стан
суспільства, який викликає політичний конфлікт вищою точкою розвитку
якого є політична криза. Політична криза – різке загострення протиріч у
політичній системі суспільства в умовах нестабільності, що зумовлює зміни в
політичній системі, які мають наслідком її розвиток або руйнування.
Однією з характерних особливостей політичної кризи є те, що вона
може розвиватись одночасно на двох рівнях: глобальному та локальному.
Важливим моментом, що стосується трансформації в контексті процесу
модернізації процесів є зміна політичного режиму в напрямі демократії або у
зворотному – до авторитаризму та тоталітаризму. З іншого боку, частина
дослідників, яка підходить до розуміння кризи як певної поворотної точки,
обґрунтовує можливість діагностування кризи та її мовної фіксації у певний
момент, вже зараз як невідворотність, визначений напрям змін.
176
Питання розрізнення понять «політична криза» та «кризова політична
ситуація» полягає в тому, що політична криза є формою політичного
процесу, а кризова політична ситуація є складовою кризи як процесу та
характеризується виникненням факторів кризи.
Розмежування понять «політичний конфлікт» та «політична криза»
полягає у наступній формулі: політична криза є вищою точкою розвитку
політичного конфлікту, який передує кризі, але криза може виникати і без
наявності політичного конфлікту, оскільки характеристикою конфлікту є дві
сторони.
У контексті синергетичного підходу стабільність та криза не є
взаємовиключними поняттями, так як наявність кризи може стати фактором
стабільного розвитку системи, оскільки абсолютна стабільність передбачає
політичну стагнацію, що призводить до застою та розпаду структур
політичного життя, наслідком якого є припинення політичного розвитку та
руйнування політичної системи. Саме тому криза дає імпульс для розвитку
політичної системи та переходу її на якісно новий рівень.
У країнах, що перебувають в процесі модернізації, кризи виступають
одним з головних чинників інтенсифікації, виявляючи найбільш слабкі
складові елементи політичної системи суспільства та проблеми, розв’язання
яких сприяє впровадженню демократичних правил та процедур. Кризи, які
виникають в процесі адаптації досвіду демократії, дозволяють модернізувати
політичну систему відповідно до національних умов з врахуванням
економічних, культурних та історичних особливостей попереднього розвитку
суспільства.
На відміну від більшості пострадянських країн Східної Європи
головною ідеєю здобуття незалежності України у 1991 році стало не
національне відродження, а поліпшення економічного становища населення,
що стало одним зі стримуючих факторів модернізації.
177
Демократичні перетворення в Україні, які тривають більше 27 років,
створили особливу політичну ситуацію, в якій звикла перебувати значна
частина суспільства та використовувати її недоліки та переваги. Фактично
вже сформувалось ціле покоління політичної еліти “застряглого транзиту”
України, яке здійснює реформування надзвичайно повільно та виключно у
власних інтересах, позбавляючи майбутніх перспектив суспільство.
Відсутність тривалий період історії сучасної незалежності чітко визначеного
зовнішньополітичного вектору інтеграції зумовила втрату стимулів для
проведення радикальних політичних та економічних перетворень у
відповідності до євроатлантичних стандартів та вимог. Активізація
прагнення інтеграції України до ЄС та НАТО в результаті “Революції
гідності” стала кульмінацією системної політичної кризи. Особливість
формування політичної еліти з представників колишньої законодавчої,
виконавчої влади та партійного апарату КПРС за незначного включення
числа представників опозиційних до комуністичного режиму рухів зумовила
нездатність її до консолідації.
Використання політикумом аргументів агресії РФ та необхідності
врахування інтересів всього суспільства перетворилось на стримуючий
чинник у будь-яких сферах, що потребують нагальних та різких змін.
Консервативність та низька оновлюваність політичної еліти, а також
наявність частини суспільства, що не ідентифікують себе громадянами
України, зумовили повільність трансформації та її половинчастість. При
цьому суспільство продовжує платити велику ціну, що вимірюється тисячами
життів громадян України, за можливість продовжувати необхідні суспільні
перетворення. Продовження демократичного транзиту та поглиблення і
розширення його на абсолютно всі сфери суспільного життя та його успішне
завершення є єдиною перспективою для досягнення перемоги у
неоголошеній війні з Росією та завершення процесу модернізації.
178
Отже, за результатами аналізу досвіду процесів трансформації
європейських країн можна констатувати, що не існує подібних шляхів
проходження цього процесу. При цьому важливим моментом є те, що країни,
які першочергово не вбачали своєю метою досягнення демократії, а розуміли
її як шлях, досягли більшого розвитку порівняно з іншими. Таким чином,
можна стверджувати, що для досягнення високого рівня демократичного
розвитку необхідне не копіювання інститутів демократії, а здатність їх
застосувати для вирішення наявних конфліктів та протиріч у суспільстві.
Довготривалість процесу трансформації політичної системи України
сприяла зростанню кількості чинників кризи та, як наслідок, криз у різних
сферах суспільного життя та зумовила зміну їх структури, характеру,
спрямованості та типу, що визначається інституційною слабкістю
сформованих демократичних інститутів. Формування демократичних
інститутів на основі тривалого функціонування тоталітарного режиму в
умовах відсутності консолідованого суспільства та еліти є потенційно
кризовим.
На сьогодні в Україні налічуємо ряд факторів для продовження
виникнення періодичних криз у процесі модернізації. Зокрема, це наявність
тимчасово окупованої території АР Крим, триваючі бойові дії на території
окремих непідконтрольних районів Донецької та Луганської областей,
специфіка економічного розвитку та залежність фінансової системи від
міжнародної допомоги, триваючий процес децентралізації, недоліки
парламентсько-президентської форми правління, загальне зниження рівня
довіри населення до органів влади та результатів реформ, загострення
політичної боротьби напередодні проведення чергових парламентських та
президентських виборів у 2019 році, посилення тиску на владу суміжних
держав з метою забезпечення власних інтересів