ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПОЛІТОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ : ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ политологического анализа ГЛОБАЛИЗАЦИИ УПРАВЛЕНИЯ

Краткое описание

Дніпропетровський національний університет

На правах рукопису

ШЕПЄЛЄВ Максиміліан Альбертович

УДК 327 (075.8)

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ПОЛІТОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ
ГЛОБАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ

Спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми
міжнародних систем та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук

Науковий консультант
ТОКОВЕНКО Олександр Сергійович,
доктор філософських наук,
професор

Дніпропетровськ – 2007

ЗМІСТ

Вступ…………………....................……………....………………………….…….4
Розділ 1. Політична глобалістика як міждисциплінарна галузь наукового знання: концептуально-методологічні орієнтири розвитку...................................21
1.1. Формування предметного поля політологічного аналізу глобалізації…....21
1.2. Поліпарадигматичний статус політичної глобалістики…………………...53
1.3. Дослідницька стратегія політологічного аналізу глобалізації управління: світоглядний, методологічний та методичний аспекти............................................….72
Розділ 2. Парадигма порядків як методологічна основа політологічного аналізу глобалізації управління.................………………………..........….................90
2.1. Соціально-онтологічні засади дослідження політико-управлінського вимі-ру глобалізації з позицій парадигми порядків............................................................... 90
2.2. Мондіалізація як організаційний феномен…………………...…...............124
2.3. Закономірності мондіалізаційного процесу як руху від міжнародного по-рядку до світового……...................................................................................................146
Розділ 3. Глобальна інженерія світового порядку........................................164
3.1. Глобалізація управління світовим розвитком як головний закон світового поряд-ку.............................................................................................................................164
3.2. Технологічний характер глобального управління в умовах світового по-рядку.................................................................................................................................188
Розділ 4. Системологія глобального управління.........................................208
4.1. Сутність і структура політичної системи мондіализму як системи глобаль-ного управлін-ня...............................................................................................................208
4.2. Режим функціонування політичної системи мондіалізму та прогнозування його трансформа-ції..........................................................................................................243
Розділ 5. Політико-цивілізаційний вимір глобалізації управління...........276
5.1. Конфліктогенний характер глобалізації управління та конкуренція альтер-нативних моделей світоуст-рою.....................................................................................276
5.2. Альтерглобалізм у сучасній глобальній цивілізаційній конкуренції........302
5.3. Україна у сучасних глобальних трансформаціях: цивілізаційний вимір глобальної конкурентоспроможності…………………………………………………325
Виснов-ки...............................................................................................................346
Додаток..................................................................................................................355
Список використаних дже-рел...........................................................................368

ВСТУП

Світ ХХІ століття – це світ глибинних, революційних трансформацій, пов’язаних з руйнуванням або виродженням вже не тільки традиційних, але й моде-рнових соціальних структур та формуванням нового глобального універсуму, в яко-му на перший погляд еклектично поєднуються риси різних цивілізаційних укладів. Поліфонія глобальних трансформацій змушує не просто осмислювати їх глибинну логіку, але й ставити і вирішувати питання про можливості суб’єкта історії – людини і суспільства – впливати на їх розгортання, конструювати майбутнє в інтересах свого виживання і розвитку. Саме цим у вирішальній мірі визначається актуальність обраної проблематики дисертаційного дослідження як проблеми наукової рефлексії меж і напрямів управлінського впливу Людини Політичної на сучасне та майбутнє світової цивілізації.
Серед основних тенденцій, що формують нині нову соціально-політичну структуру світу, звичайно виділяються демократизація, посилення взаємозалежності, зміна характеру загроз миру, економізація політики, інтеграційні процеси, дифузія суверенітету, розвиток транснаціональних мереж співробітництва і т.д., однак бі-льшість дослідників сходяться в тому, що визначальними серед них є розвиток про-цесів глобалізації й універсалізації світу, з одного боку, і відокремлення різних час-тин і областей, збільшення кількості діючих осіб на світовій арені і зміна їхнього ха-рактеру – з іншого. Дж. Розенау навіть запропонував спеціальний термін, що відби-ває обидві процеси – “фрагмегративність” (fragmegrative) як одночасна дія фрагмен-тації й інтеграції.
Ми бачимо також, що, з одного боку, світові, насамперед світогосподарські, інтеграційні процеси перетворюють людство в єдиного колективного суб’єкта історії, але з іншого – цей новий світопорядок зовсім не означає досягнення тієї гармонії, про яку мріяло людство від Лао-цзи і Платона до Тойнбі і Вернадського. “На практиці, – за словами Ю.В. Павленка, – ми бачимо, що глобалістична інтеграція зо-всім не веде до загальнолюдської “соборності” і “синархії”. Скоріше вона запрова-джує найжорсткіші форми ієрархії співпідпорядкування і пригнічення як у рамках самого людства (високорозвинені країни “золотого мільярду” – середньорозвинені держави, що обслуговують їх – всі інші, які опинились на узбіччі історичного про-цесу без помітних шансів виправити своє майже безвихідне становище), так і між людством і навколишнім середовищем” [1, с.687-688].
Хоча обидві тенденції – глобалізації і фрагментації світу – взаємозалежні і взаємообумовлені, вони мають власну природу і діють відносно самостійно. Проти-ставлення глобалізації та фрагментації створює ілюзію їх ототожнення відповідно з процесами впорядкування і хаотизації, а звідси вже недалеко до спроб освятити «новий світовий порядок» авторитетними посиланнями на закономірність і безу-пинність глобалізації. Насправді ж глобалізація далеко не завжди означає утвер-дження порядку, а фрагментація – настання анархії. Нерідко навіть, навпаки, фраг-ментація стає способом захисту від неупорядкованих впливів на локальні соціальні структури з боку глобального середовища.
Порядок і хаос, їх співвідношення відіграють ключову роль у самоорганізації будь-якої системи, в тому числі глобальної. В ній в умовах глобальних трансформа-цій вони переплелись як ніколи тісно. Драматичні події останніх років зумовили “шокове” вторгнення ідеї “глобальності сучасного світу” у вітчизняну масову свідо-мість. Вони ж показали внутрішню неусталеність системи, породженої глобалізацією, високий рівень залежності від потрясінь, що продукуються високим рівнем су-перечливості і конфліктності глобалізації. Трагічні події 11 вересня 2001 року у США викликали безпрецедентну хвилю впорядковуючих зусиль, покликаних при-боркати стихію глобальності. На цьому тлі розгорнулась жорстка боротьба за визна-чення обличчя майбутнього глобального світу, яка на поверхні прийняла форму конкуренції альтернативних стратегій – глобалізму і так званого антиглобалізму, який насправді є альтернативним глобалізмом. Політика, ідеологія і стратегія оста-точно вийшли у цій боротьбі за національні рамки.
В цих умовах, коли світ знаходиться у точці біфуркації, на порозі незворотних змін, першочергового значення набуває оцінка спрямованості глобалізаційних про-цесів. В цьому контексті “особливо важливо, – як наголошує О.Г. Білорус, – розгля-дати глобалізацію з двох точок зору: 1) глобалізація як природний, об’єктивний процес; 2) глобалізація як силовий, насильницький процес в інтересах “глобалізато-рів” [2, с.9]. Саме цей другий вимір, який сьогодні виходить на перший план, ставить у центр уваги проблему політичного вибору та політичного управління глобальними процесами, покликаного відвернути глобальну цивілізаційну катастрофу. Однак сама по собі наявність вибору між альтернативами є ситуацією ризику. Будучи усвідомленою, вона перетворює те, що вважалось неполітичним, у політичну проблему, потребуючи його політичної рефлексії. Наявність і усвідомлення мож-ливості вибору робить глобальну ситуацію трансформації цивілізації перш за все політичною ситуацією, вимагає політичної оцінки та політичних рішень. Саме тому не можна не погодитися з думкою У. Бека: “століттям глобальності не провіщається кінець політики, а відкривається її новий початок” [3, с.223].
Від політичного вибору суб’єкта залежить сьогодні не просто розв’язання ма-теріальних суперечностей, але доля виду Людини Розумної як такої. Адже саме ін-волюційні, в релігійному сенсі навіть апокаліптичні тенденції проглядаються нині у руйнуванні базових культурних цінностей та полікультурного ландшафту світу, за-міщенні культурних відносин технологічними і поширенні антикультури, руйнуванні традиційних соціальних інститутів, кризі модерної моделі держави-нації та пов’язаних з нею механізмів соціального регулювання і соціального захисту людини, а звідси – бурхливому потоці асоціалізації, що загрожують втратою людського в людині. Інформаційно-комунікаційна революція відкрила безмежні можливості для тотального контролю особи і суспільств, підриваючи цінності свободи людини, за-грожуючи перетворити його, якщо скористатись терміном Л. Мамфорда, у елемент “мегамашини”, або, за Е. Фроммом – у робота.
Дотепер політика практично ігнорувала ці небезпечні тенденції, залишаючи інтелектуалам можливість висловлювати свою стурбованість без сподівань бути по-чутими. На зламі тисячоліть вичерпання західної домінанти цивілізаційного процесу, нова хвиля орієнталізації, символом якої стала поява третьої космічної держави – Китаю, а також хвиля підйому масових громадських рухів насамперед у розвинених країнах відкривають перспективу облаштування світової системи на нових засадах.
Суперечливість і турбулентність сучасного світового розвитку вимагає актив-ного пошуку стабілізуючих, врівноважуючих механізмів управління надскладними глобальними відносинами і процесами в інтересах виживання людства. Вже зрозу-міло, що розвиток кожного суспільства підпорядковується загальним закономірнос-тям розвитку сучасної світової системи, головною серед яких є тенденція глобаліза-ції. Саме тому в умовах надзвичайного зростання зовнішніх впливів на економічне, соціальне, культурне і політичне життя кожного суспільства для кожного з них про-блема впливу на розвиток глобальних процесів стає центральним питанням вижи-вання. Взагалі вплив виникаючої під тиском глобалізації нової реальності має могу-тній, навіть шокуючий політичний ефект, оскільки вимагає визначити відношення до засад динаміки глобалізації та виробити стратегію поведінки відповідно до її па-радоксів і викликів.
Цим зумовлено те, що на початку третього тисячоліття глобалізація у своєму політико-управлінському аспекті виходить на перший план наукового пошуку вче-них різних країн світу. До того ж, “із формуванням глобального суспільства постає питання про можливість владних відносин на цьому рівні суспільної організації та про їх специфіку, зумовлену особливостями глобального суспільства”. Мова йде про те, що “глобалізація людських потреб і способів їх задоволення створює передумови глобалізації влади. Владні відносини залежать від змін суспільних відносин взагалі, тому формування простору глобальних соціальних відносин також створює переду-мови для виникнення феномену глобальної влади” [4, с.749].
Актуальність дослідження глобалізаційних процесів та проблем управлінсько-го впливу на їх розвиток для України значною мірою зумовлена тим, що становлення її як незалежної держави відбулось одночасно з переходом світу в якісно новий етап розвитку глобалізації. Адаптація до умов цього етапу виявилась для багатьох держав, у тому числі для нашої країни, дуже болісним процесом. Це ускладнилось тим, що Україна, зайнята розбудовою власної державності, допустила стратегічний прорахунок. Виходячи з традиційної точки зору про пріоритет внутрішніх чинників державотворення, вона не приділила потрібної уваги формуванню національної гло-балізаційної стратегії, і в результаті виявилась не готовою адекватним чином відпо-вісти на виклики глобалізму і глобальної конкуренції.
Зовнішньополітичний курс України не спирається на наукове осмислення гло-балізаційних процесів, визначається виключно прагненням правлячої еліти інтегру-ватись у глобальне елітарне співтовариство. Показово, що у держави відсутня Наці-ональна стратегія глобалізації. Саме цим насамперед можна пояснити, наприклад, прагнення України якомога швидше і за будь-яку ціну вступити у Всесвітню торго-вельну організацію, не будучи готовою для цього в соціальному та економічному ві-дношеннях. Ратифікація Україною багатьох міжнародних угод вимагає проведення жорсткої неоліберальної політики, котра передбачає відкриття національних ринків, а між тим не враховується, що, як відзначив Ю.М. Пахомов, “саме безмежна еконо-мічна свобода, що культивується для своєї вигоди Заходом, зробила можливим за-хлестування країн, що піднімаються, гігантськими потоками фінансово-спекулятивного капіталу, а рівно і наступний відхід капіталу з цих країн, що супро-воджується їх повним знеструмленням і крахом” [5, с.421].
Українському суспільству в основному відома Генеральна угода по тарифах і торгівлі, що стала основою ВТО, однак існують і порівняно маловідомі угоди подіб-ного роду. Наприклад, ратифікація Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС) відкриє внутрішній ринок для світової індустрії послуг – поштових, освітніх, меди-чних тощо. Угода з торговельних аспектів інвестиційної політики (ТРІМ) позбавляє держави права запроваджувати “дискримінаційні заходи” щодо продукції або інвес-тицій якої-небудь корпорації, навіть якщо, наприклад, вона виготовляє генетично модифіковані продукти. А Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної вла-сності (ТРІП) охороняє, серед інших, патенти фармацевтичних корпорацій на при-родні ліки, придбані у корінних народів і на насіння продовольчих культур. Моди-фікуючи їх характеристики, організуючі їх масове виробництво і збут, вони позбав-ляють людей права на безкоштовне користування дарами природи. Перспективи поширення на Україну неоліберальних міжнародних регуляторних нормативів і ста-ндартів змушує ставити і вирішувати питання про контроль над глобалізацією, про управління глобалізаційними процесами в національних інтересах, в інтересах біль-шості людства.
Разом з тим, дотепер тема глобалізації присутня лише на периферії масової свідомості нашого суспільства, її сутність і спрямованість майже не осмислюється, а більшістю не усвідомлюються навіть елементарні прояви глобалізаційних процесів. Масова свідомість вирішує давно розв’язані задачі, намагаючись облаштуватись у незвичних для неї соціокультурних просторах правової держави, нації, індивідуаль-ної відповідальності тощо. Однак нині у світі спостерігається нова тенденція пере-ходу до глобальних систем і ослаблення національних держав як системоутворюю-чих ланок світової системи епохи Модерну. Вона поставила проблему модифікації наукових уявлень і методології аналізу, що склалися в суспільних науках, відповідно до нових умов переходу до епохи Постмодерну. Від здатності вітчизняної науки вирішити це завдання значною мірою залежить наше місце у майбутній архітектурі глобального універсуму.
Зосередження уваги наукового співтовариства на глобальних процесах і про-блемах сучасності стимулювало трансформацію самої системи наукового знання [6, с.9-33]. На наших очах зникає межа, яка нещодавно розділяла економістів, соціоло-гів, політологів, культурологів, істориків, правознавців, екологів та демографів. Ін-тегральний смисл глобалізаційних процесів та відчуття глобальності стали важливою передумовою інтердисциплінарної інтеграції наукового співтовариства глобальних досліджень. Формується системне наукове знання про характер глобальних процесів і проблем сучасності, здатне у свою чергу адекватно впливати на розвиток планетарної свідомості. У результаті накопичення історичного досвіду і збагачення змісту планетарної свідомості, з одного боку, і об'єктивні тенденції розвитку світової цивілізації – з іншої, призвели до виникнення глобалістики як науки про загальні для усього світового співтовариства тенденції, процеси і явища.
Для цілого ряду дослідників глобалістика являла собою лише деякий напрямок наукових досліджень. Так, З.В. Балабаєва розглядає глобалістику як “комплекс наук, що займаються всебічним аналізом походження і дозволи глобальних проблем сучасності” [7, с.3]. Дійсно, у процесі накопичення знань про глобальні процеси і проблеми стали виникати окремі напрямки досліджень, як то філософія глобальних проблем, світ-системний аналіз, геоекономіка, світова політика. Їхній інтенсивний розвиток стимулювався розвитком процесів глобалізації в різних областях людської життєдіяльності.
Однак в ході розвитку цих напрямків сформувалася певна стійка спільність предметної сфери і методологічного інструментарію пізнавальної діяльності, скла-лося ядро загальної системи цінностей як необхідної передумови дослідницької дія-льності, позначився специфічний поняттєво-категоріальний апарат (“глобалізація”, “глобалізм”, “мондіалізм”, “глобальні проблеми”, “взаємозалежність”, “глобальне суспільство”, “транснаціоналізм”, “універсалізм”, “уніфікація”, “інтеграція” і т.д.). Нарешті, виникла й була відчута необхідність узагальнення накопиченого окремими науками знання.
Становлення глобальних досліджень відбувалось у контексті формування пос-тнекласичного типу наукової раціональності, в основі якого лежить взаємозв'язок досліджень надскладних систем, що саморозвиваються, і міждисциплінарного хара-ктеру цих досліджень. При оцінці діяльності вченого тепер враховується співвідне-сеність одержуваних знань про об'єкт не тільки з дослідницькими засобами й опера-ціями, але і з ціннісно-цільовою орієнтацією дослідника.
Глобалізація знищила міцні бар’єри, що існували раніше, між класичною по-літологією, яка вивчала окрему державу, і традиційною наукою про міжнародні від-носини, яка займалась аналізом взаємодії держав на міжнародній арені. Дослідження глобалізації призвели до висновку, що всесвіт міжнародних феноменів має не тільки самостійну логіку розвитку, але й очевидний пріоритет стосовно утворюючих його локальних співтовариств, підпорядковуючи їх поведінку своїм закономірностям. З іншого боку, у ході глобалізації ми зіткнулись із тим, що політичне вирвалось за ра-мки держави-нації, зажадавши політичного рішення у тих областях соціального життя, що раніше вважались самостійними і неполітичними. Це принципово змінює положення політичної науки, яка раніше мала справу з національною державою, а нині змушена звертати все більшу увагу на нових політичних суб’єктів, таких як транснаціональні корпорації, міжнародні неурядові організації, глобальні соціальні рухи, “світові клани”.
На порядок денний сучасної політичної науки постає питання про вивчення співвідношення спонтанних та впорядкованих начал глобального світу, політичних механізмів формування його нової архітектури, тобто проблеми політико-управлінського виміру глобалізації. Цим зумовлена необхідність звернення до кон-цептуальної розробки теоретико-методологічного інструментарію політологічного дослідження глобалізації, насамперед в аспекті глобалізації управління, котра дійсно вже стала мегатенденцією сучасного світового розвитку, в якій злились економічна, культурна, науково-технологічна і власне політична глобалізація.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему даного дисертаційного дослідження затверджено Вченою Радою Дніпропетровського наці-онального університету. Дисертаційне дослідження пов’язано з розробкою наукової теми “Проблема забезпечення стабільного політичного розвитку України в контексті сучасних соціальних та політичних трансформацій”, що її здійснює кафедра полі-тології Дніпропетровського національного університету.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є визначити та концептуалізу-вати теоретико-методологічні засади політологічного аналізу глобалізації управління як мегатенденції сучасного світового розвитку. Це зумовлює постановку наступних завдань роботи:
– визначити предметне поле та розробити дослідницьку стратегію політологі-чного аналізу глобалізації управління;
– розкрити сутність парадигми порядків та її специфіку як методологічної ос-нови політологічного аналізу глобалізації управління;
– з’ясувати специфіку понять “мондіалізм” та “мондіалізація” у предметному полі політологічного дослідження глобалізації управління;
– розкрити природу й закономірності мондіалізаційного процесу як політико-управлінського виміру глобалізації;
– виявити особливості застосування технологічної парадигми як методологіч-ної основи дослідження глобальної інженерії, що розкриває технологічний характер глобалізації управління;
– визначити специфіку застосування політико-системної парадигми проаналі-зувати для аналізу природи, принципів, закономірностей та механізмів глобалізації управління;
– показати місце та роль проблеми вибору альтернативних моделей глобаль-ного устрою у предметному полі політичної глобалістики.
Об’єктом дослідження є політико-управлінський вимір процесу глобалізації.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади політологічного аналізу процесу глобалізації управління.
Методи дослідження. Фундаментальний та комплексний характер поставленої наукової проблеми зумовлює використання у дослідженні комплексної методики, що охоплює філософські, загальнонаукові та спеціальні підходи і методи. Світоглядною (нормативно-ціннісною) основою дослідницької стратегії є принципи політичного реалізму, постбіхевіоралізму та світ-системного глобалізму. В основу методології дослідження покладено діалектичні принципи наукового пізнання та гео-цивілізаційний підхід, що дозволяє осмислити передумови та спрямованість розгор-тання глобалізаційного процесу, проаналізувати місце та роль в ньому політико-управлінського виміру, визначеного як “мондіалізація”. Дослідження мондіалізацій-ного процесу здійснюється на основі так званої “парадигми порядків”, яка зумовлює розгляд цього процесу як еволюції форм організації міжнародного життя від міжна-родного порядку до світового. У процесі здійснення функціональної характеристики мондіалізаційного процесу застосовується синтез “парадигми порядків” з технологі-чною парадигмою, що дозволяє проаналізувати сутність і закономірності технологі-зації глобального управління, визначити технологічні критерії типологізації світового порядку та на їх основі розкрити спрямованість його сучасної трансформації. Аналіз політичної системи мондіалізму спирається на застосування методологічних принципів і підходів політико-системної парадигми в її системно-структурному, си-стемно-інтегративному та системно-функціональному аспектах. Дослідження про-блем та перспектив глобального політичного протистояння в умовах формування передумов кризи політичної системи мондіалізму забезпечується застосуванням си-нтезу дескриптивного підходу з елементами системного підходу, парадигми конфлі-кту та методу побудови сценаріїв.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження поля-гає насамперед у тому, що в ньому вперше в українській та світовій політичній науці запропоновано концепцію мондіалізації як політико-управлінського виміру гло-балізації, яка розкривається у наступних основних положеннях:
– розроблено нову дослідницьку стратегію політологічного аналізу глобаліза-ції управління, що ґрунтується на поєднанні парадигми порядків, технологічної па-радигми і політико-системної парадигми, й дозволяє досліджувати глобалізацію управління як політичний процес формування та інституціоналізації світового по-рядку, який пов’язаний з виникненням і використанням його суб’єктами політичних технологій глобальної інженерії та втілюється у становленні системи глобального управління як специфічної політичної системи, що інституціоналізує глобальний вимір світу політики;
– на основі розмежування об’єктивного (“природного”) та суб’єктивного (“штучного”) вимірів глобальності введено в науковий обіг поняття мондіалізації у значенні універсального процесу впорядкування соціального буття людства як цілі-сності, еволюції форм організації міжнародного життя від міжнародного порядку до світового, який визначається глобалізацією управління світовим розвитком, та ін-ституціоналізації світового порядку в політичній системі мондіалізму. Визначено, що детермінантою процесу мондіалізації є об’єктивна потреба стабілізації економічної системи глобалізму, в якій на сучасному етапі знаходить своє інституційне оформлення глобалізація як геоекономічний процес;
– визначено міжнародний порядок як спосіб самоорганізації міжнародного життя через взаємодію між державами, в основі якої лежить конкуренція національ-них інтересів та співвідношення національних сил. Характеристика міжнародного порядку визначається через конфігурацію співвідношення сил, баланс інтересів, співвідношення цінностей та наявність каналів комунікацій між учасниками взаємо-дії;
– обґрунтовано, що в процесі еволюції міжнародного порядку змінились такі його історичні типи, як конкурентний порядок, порядок координації та порядок суб-ординації, а в умовах порядку субординації виникають можливості для переходу вперше в історії людства до світового порядку як способу цілераціональної органі-зації міжнародного життя шляхом формування глобального інституційного середо-вища узгодження суперечливих інтересів міжнародних акторів усіх рівнів і типів. Показано, що світовий порядок передбачає наявність правової та етичної систем норм і правил глобальної взаємодії (світове право і глобальна етика), системи глоба-льних політичних інститутів та процедур політичного узгодження, а також об’єкта впорядковуючих впливів у особі глобального суспільства;
– визначено в якості суб’єкта мондіалізаційного процесу транснаціональну еліту, інтегровану в простір глобальної культури. Вона розглядається як основа но-вого правлячого класу – інтеркратії. На цій підставі мондіалізація розкривається як процес формування транснаціональними елітами інфраструктури й технологій гло-бального управління, що спрямовані на забезпечення потреб глобальної економіки та відбивають ціннісні настанови глобальної культури. Вона полягає в цілеспрямованій стратегії інтеркратії по зміні основ життя людської цивілізації в напрямку її пере-творення в об'єкт глобального керування, що передбачає активне застосування політичними суб’єктами технологій свідомого ослаблення традиційних територіаль-них, соціокультурних, державно-політичних і економічних бар'єрів;
– показано, що формування глобального виміру світу політики є результатом мондіалізації і пов’язано з утратою національними суспільствами контролю за про-цесом прийняття політичних рішень, які відтепер визначаються глобальними, у тому числі транснаціональними, інститутами, що створює передумови для винесення со-ціального протистояння за національні рамки, його глобалізації;
– визначено як організаційну та ресурсну основу розгортання мондіалізацій-ного процесу формування глобального корпоративно-державного симбіозу, що спи-рається на глобальні корпорації та перетворення світових лідерів у корпоративні держави. Показано, що саме інтеграція цих двох типів міжнародних акторів зумов-лює постановку на порядок денний світового розвитку проблеми глобального управління як центральної проблеми мондіалізації;
– визначено основну закономірність становлення світового порядку – законо-мірність глобалізації управління світовим розвитком, що проявляється у виникненні та розширенні простору міждержавного і наддержавного регулювання міжнародних відносин і процесів. Розкриття цієї закономірності відбувається під впливом зрос-тання значення територіального імперативу суспільного життя в усіх його вимірах. При цьому показано, що поскільки єдиною формою політичної організації, яка ви-значається територіальною основою структурування і інтеграції людських макроко-лективів, є держава, то незалежно від ослаблення територіальних бар’єрів державно-го суверенітету принцип державної організації суспільства залишиться незмінним, і тому глобалізація управління неможлива при його відриві від територіальної основи соціальної організації людства;
– встановлено, що глобалізація управління в умовах світового порядку, як кві-нтесенція процесу мондіалізації, має технологічний характер, що зумовлює застосу-вання технологічної парадигми у дослідженні глобалізації управління. Показано, що параметри світового порядку, в якості яких виступають сила, інтереси, цінності та комунікації, визначають глобальну інженерію як систему глобальних технологій – специфічних різновидів соціальних технологій, які відрізняються спрямованістю на досягнення стратегічного управлінського ефекту глобального або транснаціонально-го масштабу, перетворюють світовий простір в інтересах суб'єктів глобального управління, задають систему координат для регулювання міжнародних відносин і управління світовим розвитком, забезпечують підтримання світового порядку;
– вперше визначено технологічні критерії типологізації світового порядку, які дозволили виділити порядок кондомініуму, гегемоніальний порядок, імперіальний порядок, бімультиполярний порядок. З’ясовано, що на сучасному етапі спостеріга-ється вичерпання потенціалу гегемоніального порядку, основою якого є настільки безперечна перевага одного з міжнародних акторів, що незадоволені актори не мають надії змінити статус-кво, при тому, що центр-гегемон не прагне поглинути цих ослаблених акторів, поважаючи зовнішні атрибути їхнього суверенітету. Створю-ються передумови для переходу від гегемоніального до імперіального типу світового порядку, насамперед у вигляді військово-економічного симбіозу, що забезпечує глобальне застосування силових технологій з метою штучного створення бажаної інфраструктури світового порядку (квазідеміургізм);
– визначено, що результатом формування і розвитку економічної системи гло-балізму на сучасному етапі є утворення політичної системи мондіалізму – системи глобальної олігархії, яка забезпечує підтримання влади транснаціональних еліт, які втратили національну прив’язку та діють всупереч інтересам власних народів, що виражається у змісті і способах прийняття глобальних політичних рішень. Показано, що інститутами політичної системи мондіалізму є глобальні держави, глобальні ме-діакорпорації, транснаціональні фінансово-політичні об’єднання, міжнародні орга-нізації, світові клани, які формують глобальну політичну культуру, що здійснює но-рмативно-ціннісне забезпечення глобальної влади транснаціональних еліт;
– встановлено наявність закономірної залежності між зміною типу світового порядку та зміною режиму функціонування політичної системи мондіалізму, яка проявляється у тому, що в умовах порядку кондомініуму політична система мондіа-лізму функціонує в тоталітарно-конфліктному режимі, в умовах гегемоніального режиму – в елітарно-консенсусному режимі, в умовах імперіального режиму – в не-ототалітарному режимі, а можливому бімультиполярному порядку відповідатиме консенсусно-демократичний режим функціонування політичної системи мондіалізму;
– визначено передумови глобального неототалітаризму, в якості яких постають комунікаційна глобалізація, наукові й технологічні досягнення в галузі формування свідомості, контролю поведінки, руйнування стихійних і неконтрольованих соціальних зв’язків, інституціоналізація світової системи “вільної торгівлі”, корпо-ратизація держав, руйнування базових принципів сучасного міжнародного права, втрата національними державами можливості здійснювати ефективний контроль над світовими соціально-економічними процесами, паразитарний характер глобальної економіки, який посилює нерівність і продукує глобальну експлуатацію, а також руйнування стримуючого чинника – глобальної геополітичної рівноваги та підрив конкуренції альтернативних шляхів розвитку;
– визначено наростання раціоналізму в суспільній свідомості й організації, а також ріст ступеня організованості різних сфер суспільного життя в якості найваж-ливіших загальних показників неототалітаризму як доведеної до крайності і розпо-всюдженої на свідомість форми соціального контролю, що виходить на глобальний рівень за умов взаємодії впливів глобалізації та інформаційно-комунікаційної рево-люції;
– доведено, що успіхи альтернативної моделі капіталізму та вичерпання захід-ної домінанти, що проявилося у відмові від стратегії глобальної модернізації, обу-мовлюють виникнення та загострення на сучасному етапі конкуренції альтернатив-них моделей світоустрою, яка є проявом посилення цивілізаційної конкуренції в су-часному глобальному світі. Ситуація ускладнюється тим, що система мондіалізму парадоксальним чином зорієнтована на антисистемні шляхи розв’язання конфликтів і суперечностей, оскільки реально в ній домінують не інтеграційні зв’язки, а проце-дури виключення, які ставлять будь-яку силу, що проявила реальну опозиційність, у позасистемні рамки.
.Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження визначається перш за все його актуальністю, новизною та сукупністю положень, що виносяться на захист. Насамперед воно полягає у розритті теоретико-методологічних засад аналізу політико-управлінського сенсу глобалізаційного процесу, що дозволяє суб’єктам світової політики раціонально-критично осмислювати реалії міжнародного життя, конкретні дії і рішення у сфері глобального управління. Важливою функцією запропонованого дослідження є започаткування в Україні нового напрямку глобальних досліджень – мондіалістики, предметом якої в загальному визначенні є політико-управлінські проблеми глобалізації та глобалізму. Розвиток цієї сфери пізнавального інтересу є важливим чинником адаптації нашої держави до нової глобальної ситуації.
У сфері політичної теорії представлена концепція окреслює нові перспективні напрями аналізу окремих аспектів мондіалізації, конкретних типів світового порядку, питань взаємовпливу економічної системи глобалізму і політичної системи мон-діалізму, певних технологій глобального управління та особливостей їх застосуван-ня, структурних елементів і зв’язків та режимів функціонування політичної системи мондіалізму, інших проблем, пов’язаних з політико-управлінським виміром глобалі-зації – мондіалізацією.
У сфері політичної практики вона є концептуально-методологічною основою для розробки стратегічних документів у сфері глобалізаційної стратегії України, оскільки не лише містить аналіз, оцінку і прогноз розвитку процесу мондіалізації, але й визначає конкретні національні пріоритети України в глобальному середовищі.
Дисертаційне дослідження також сприятиме забезпеченню навчального про-цесу у вищих навчальних закладах за напрямами підготовки Політологія, Міжнаро-дні відносини, Філософія, Державне управління, оскільки поглиблене вивчення гло-балізації та глобалізму, в тому числі в їх політико-управлінському вимірі, дозволить студентам та аспірантам краще усвідомити принципи та закономірності функціону-вання та розвитку сучасного глобального суспільства, особливості застосування ін-струментів і технологій управління глобальними процесами.
Особистий внесок здобувача. Постановка і вирішення всього комплексу за-вдань даної дисертації здійснені самостійно. За темою дослідження автором одноо-сібно підготовлено дві наукові монографії, підручник для студентів вищих навчаль-них закладів, розділ у колективній монографії та 44 інших наукових та навчальних публікацій.
Апробація результатів дисертації. Окремі положення дисертаційного дослі-д

Список литературы

ВИСНОВКИ

Сучасна епоха – це перехідний, біфуркаційний етап розвитку світової цивілі-зації. Вона відкриває унікальні можливості для реалізації інтелектуально-креативного потенціалу Людини Розумної як справді глобального суб’єкта історичної творчості. Вперше у світовій історії сформувались необхідні організаційні умови для саморозкриття глобальної гуманістичної природи людського суспільства – сфо-рмувався універсальний простір глобальної економіки, світової політики, світового права. Одночасно вперше набули глобального характеру й деструктивні прояви людської природи, що актуалізувались у комплексі глобальних проблем сучасності. В цих умовах від усвідомлення людиною системного характеру глобалізаційних впливів та здатності виробити в себе здібності до такого ж системного управління глобальними процесами залежить в решті решт вектор цивілізаційного розвитку. Людина Розумна має проявити себе в новій глобальній ситуації як Людина Політич-на, тобто спрямована на пошук і досягнення згоди в інтересах виживання і збалан-сованого розвитку глобального суспільства.
Саме цим зумовлено постановку в центр пізнавальної уваги проблеми глоба-льного управління як складової більш ширшої проблеми впорядкування суспільних відносин на рівні глобального суспільства. У різноманітних своїх аспектах вона привертає до себе все більшу увагу науковців, мислителів, політиків, які пов’язують саме з управлінням глобальними процесами можливість запобігання цивілізаційного колапсу. Під впливом сучасних тенденцій зростання взаємозалежності, транспарен-тності та взагалі відчуття глобальності значно розширюється коло дослідників гло-балізації та глобалізму також на теренах держав пострадянського простору, при цьому в теоретико-методологічному аспекті з точки зору розкриття потенціалу ста-більності, інтеграції, впорядкування суспільних відносин привертають особливу увагу дослідження О.Г. Білоруса, М.Г. Делягіна, М.О. Косолапова, О.І. Неклесси, Ю.В. Павленка, О.С. Панаріна, М.О. Чешкова, С.Г. Федуняка, С.О. Шергіна.
Що ж стосується безпосередньо осмислення проблеми глобалізації управління, то склалось так, що сприйняття глобального управління взагалі було, з одного боку, надто оптимістичним, не враховувало серйозні виклики з його боку для безпеки розвитку цивілізації, а з іншого – переважним чином залишалось у полоні аберації близькості, що заважало панорамному баченню цього феномену з його глибинними витоками, закономірностями і поліваріантними наслідками. В цьому контексті запропоноване дослідження покликано заповнити прогалину в фундаментальному осмисленні політико-управлінського виміру глобалізації як цивілізаційного процесу.
Методологічною основою такого осмислення стали діалектичні принципи на-укового пізнання, геоцивілізаційний підхід і парадигма порядків. Саме застосування останньої дозволило розглядати політико-управлінський вимір глобалізаційного процесу як процес еволюції форм організації міжнародного життя від міжнародного порядку до світового. На цій основі за допомогою принципів технологічної паради-гми стало можливим розкрити сутність, принципи та закономірності власне глобалі-зації управління, яка в сучасних умовах втілилась у систему технологій глобальної інженерії. Застосування обраної дослідницької стратегії дозволило розробити кон-цепцію, в якій визначено і розкрито теоретико-методологічні засади політологічного аналізу глобалізації управління як мегатенденції сучасного світового розвитку.
Вона виходить з того, що коріння глобалізаційного процесу як такі містяться у виникненні планетарного дуалізму як основної суперечності, загальної причини та рушійної сили розвитку сучасної світової системи. Закон глобалізації та закон пла-нетарного дуалізму як два основні закони сучасного світового розвитку, дії яких підпорядкований світосистемний процес, тісно пов’язані один з одним. У процесі розвитку сучасна світова система стає справді глобальною, але цей рух до глобаль-ності є діалектично суперечливим, підштовхується поступовою абсолютизацією ві-дносин Номосів Суші і Моря, Сходу і Заходу як протилежних геоцивілізаційних на-чал. Нині світ вступив в епоху, коли базові засади сучасної світової системи постав-лені під сумнів. У геоцивілізаційному аспекті це проявляється у загрозі тотального руйнування Номосу Суші, континентального етосу, способу життя та встановленні таласократичного універсалістського порядку.
Стратегічна нестабільність економічної системи глобалізму зумовлена глибо-ким напруженням між глобальною техносферою як матеріальною основою глобалі-зації та системою традиційних цивілізацій, які не просто зберігаються всупереч уні-фікаційній логіці, але й посилюються завдяки тенденціям диференціації, регіоналі-зації, індігенізації, екологізації тощо. Вступаючи у протиріччя з тенденціями суспі-льного розвитку, детермінованими логікою розвитку глобальної техносфери, вони породжують гостре внутрішнє напруження в системі глобалізму.
В цих умовах для підтримання свого існування та стабілізації система глобалі-зму вимушена звертатись до зовнішніх чинників. Якщо внутрішнє її середовище – це глобальне конкурентне середовище, що підпорядковується законам ринкової економіки, то зовнішнім середовищем є сили примусової політико-правової коорди-нації. У зв'язку з цим висуваються різні ініціативи в області створення механізмів глобального регулювання різних аспектів світових процесів, у першу чергу негатив-них тенденцій глобалізації. Це вимагає ускладнення глобальної інституціональної структури, однак її незбалансованість породжує глибоке напруження між глобаль-ним та національним рівнями світової системи, спричиняючи кризові тенденції.
У свою чергу, власне природно-історичний процес інтенсифікації взаємодії окремих суспільств та їх сегментів, що викликається як глобальною експансією, си-ловою глобалізацією, так і наростанням взаємозв'язку і взаємозалежності окремих націй, народів і країн у процесі їх інтеграції, також спричиняє потреби в підвищенні рівня регулювання та керованості, які знаходять відбиття у процесах мондіалізації.
Саме формування економічної системи глобалізму в ході розвитку глобаліза-ційного процесу підготувало розгортання мондіалізації як якісно нової стадії в про-цесі технологічного прогресу, інтернаціоналізації світової економіки, політики і ку-льтури, коли на перший план виходить створення механізмів глобального управлін-ня цими об'єктивними процесами. Об’єктивною їх основою є формування глобаль-ного корпоративно-державного симбіозу, що спирається на глобальні корпорації та перетворення світових лідерів у корпоративні держави. Інтеграція цих двох типів міжнародних акторів зумовлює постановку на порядок денний світового розвитку проблеми глобального управління – центральної проблеми мондіалізації.
Процеси ментальної, територіальної, комунікаційної мондіалізації, мондіалі-зації економічних форм, політики, а також урбанізації зливаються в єдиний процес мондіалізації, сутність якого розкривається через загальну тенденцію “глобалізації управління”. Тіньовою стороною процесу мондіалізації стає мондіалізація злочин-ності, яка полягає у створенні організаційної інфраструктури, яка забезпечує функ-ціонування глобальної кримінальної економіки, глобальних терористичних органі-зацій тощо. Можливості протидіяти цим процесам усе більш скорочуються в міру зникнення монополії держав на здійснення легітимного насильства, що була колись класичною й основною ознакою суверенної держави.
Спільні військові операції проти глобального тероризму на початку ХХІ сто-ліття засвідчили, що на зміну епосі домінування національних інтересів, які відсто-ювались державами через дії двох постатей – дипломата і солдата, прийшла епоха домінування транснаціональних інтересів глобальних гравців. На зміну дипломатії і класичній армії з конкретними противниками або партнерами прийшли світові полі-цейські сили та глобальні мас-медіа. Для них немає лінії фронту і образ ворогу на-буває тотального характеру. Війна з глобальним тероризмом завершує перехід від міжнародного порядку до порядку світового, розпочатий подіями Першої світової війни – першого етапу тривалої історичної драми ХХ ст.. – “Великої світової війни”.
Саме з досягненням відносинами планетарного дуалізму стадії абсолютизації в умовах глобального протистояння двох систем була в загальних рисах сформована політична система мондіалізму, спрямована на розв’язання глобальних суперечнос-тей світового розвитку. Політична система мондіалізму є найважливішим інститу-ційним та функціональним новоутворенням доби світового порядку, оскільки саме перехід від міжнародного порядку до світового має в своїй основі спробу цілераціо-нальної організації міжнародного життя шляхом формування глобального інститу-ційного середовища узгодження суперечливих інтересів міжнародних акторів. Її по-ява була об’єктивно детермінована розвитком сучасної світової системи та капіталі-стичної світової економіки, що призвів до формування стратегічно нестабільної, ди-ссипативної та внутрішньо суперечливої економічної системи глобалізму. Однак в реальності сама політична система мондіалізму стала новим джерелом загострення цих суперечностей. Не в останню чергу це пов’язано саме з природою і характером застосування нових технологій глобального управління, які власне і становлять реа-льний зміст функціонування політичної системи мондіалізму.
Глобальна інженерія – це система глобальних технологій, зміст яких зумовле-но взаємодією основних параметрів світового порядку – сили, інтересів, цінностей і комунікацій. Глобальні технології являють собою специфічні різновиди соціальних технологій, що відрізняються спрямованістю на досягнення стратегічного управлін-ського ефекту глобального або транснаціонального масштабу. Вони перетворюють світовий простір в інтересах суб'єктів глобального управління, задають систему ко-ординат для регулювання міжнародних відносин і управління світовим розвитком, правил і правових норм у міжнародному житті, додають сталості системі глобально-го управління.
Еволюція у змісті технологій глобальної інженерії є основним критерієм ви-значення векторів трансформації світового (політичного) порядку. Можна виділити три історично реальних типи світового порядку. Це порядок кондомініуму, гегемо-ніальний порядок та імперіальний порядок. Як представляється, у сучасному світі дійсно присутні сильні тенденції перетворення американоцентричного порядку ге-гемонії в імперіальний порядок Pax Americana. З феноменом альтерглобалізму пов’язані сподівання на відновлення глобальної рівноваги, що можливо за умов утвердження бімультиполярного порядку. Будучи поки що інтелектуальним проек-том, бімультиполярність вже сьогодні може спиратись як на результати “тихоокеан-ської революції” і визрівання орієнталістської моделі альтернативного капіталізму, так і на посилення руху “глобалізації знизу”.
Сьогодні політична система мондіалізму функціонує в елітарно-консенсусному режимі, який все більш прискореними темпами трансформується у неототалітарний режим, прихований квазідемократичним фасадом [682, с.108-109]. В існуючому вигляді політична система мондіалізму не забезпечує і не може забезпечити реалізації демократичних принципів глобального управління, насамперед принципів рівноправного доступу до формування глобальних інститутів і до прийняття глобальних рішень, так само як і рівної відповідальності суб’єктів перед глобальним суспільством. Нині ця система є значно менш демократичною і репрезентативною навіть у порівнянні з періодом її становлення за часів “холодної війни”, коли глобальне біполярне протистояння створювало ситуацію конкуренції різних соціа-льно-політичних та економічних моделей, що прагнули виглядати більш привабли-вими в очах світового співтовариства. Сьогодні у світі, який підтримується гегенмо-ніальною владою єдиної наддержави, такої потреби немає.
Оцінюючи перспективи мондіалізації, слід враховувати, що сінергійний за своєю сутністю процес глобалізації зумовлює альтернативність векторів розвитку економічної системи глобалізму, яка може трансформуватись у моделі глобальної неоархаїки та глобального ноосферизму (див. Додаток А). Глобальна неоархаїка означає повернення на вершині розвитку людства до первісного протиставлення ци-вілізації та оточуючого її варварського світу, з застосуванням цивілізацією силових технологій впорядкування навколишнього світу, приборкання варварської стихії. У сучасних умовах цей шлях встановлення глобальної неоімперії та воєнно-інформаційного економічно фундованого неототалітаризму означає глобальну ката-строфу.
Відвернути її може прорив людства на шлях глобального ноосферизму, що передбачає наукове (а скоріше основане на синтезі науки і традиційної мудрості) управління економікою, внутрішню соціально-економічну гармонію суспільства, за-доволення розумних матеріальних потреб людей, всебічний розвиток особистості, її творчого і духовного потенціалу, нову високорозвинену ідеократію в сенсі непраг-матичного владарювання інтелектуальної еліти. Саме глобальний ноосферизм є спо-собом виживання світової цивілізації за рахунок гармонізації мислення, консолідації та підвищення ефективності й моральної адекватності її креативного потенціалу.
Ноосферна цивілізація означає у політико-управлінському вимірі перехід до ноосферної політики, тобто наповнення новим змістом процесу вироблення і прийн-яття політичних рішень на основі його інтелектуалізації у відповідності з вимогами морального і екологічного імперативів. Це насамперед політика глобального діалогу культур і цивілізацій, політика відновлення органічних зв’язків людини і природи, політика обмеження експансії техносфери, що можлива за умов утвердження посте-кономічного мислення, що може бути пов’язано лише з рецепцією культурного дос-віду східних, континентальних суспільств. Одним з найважливіших завдань орієнта-лізаційного повороту в сучасному світовому цивілізаційному процесі є при цьому подолання логіки незупинної технологізації управління і життя в цілому, оскільки вона веде до руйнування глобальних балансів на планеті.
В умовах співіснування двох основних тенденцій розвитку глобалізації поси-люється конкуренція альтернативних моделей світоустрою. Формується альтергло-балізм як глобальна сила, опозиційна інтеркратії, і ідеологи якої беруть на озброєння ідеї глобалізації класової боротьби [683, с.218-222]. Рух альтерглобалізму містить як системні, так і антисистемні елементи: це рух за глобальну демократію та прибіч-ники радикальної відмови від глобального капіталізму як такого, які заперечують всю його політичну інфраструктуру у вигляді інститутів і цінностей глобалізму і мондіалізму. Усередині кожної з двох течій виділяються прибічники реформістських і радикальних (терористичних, революційних) методів досягнення власних цілей.
Практично у кожному суспільстві спостерігається поглиблення розколу між прихильниками і противниками глобалізму як ідеології та системи. Глобалісти та альтерглобалісти стають двома домінуючими ідеологічними течіями глобального світу. Однак успіх альтерглобалізму можливий лише за умов об’єднання громадсь-кого руху за глобальну демократію з державами, що стали жертвами неоліберальної глобалізації та позбавлені можливості в нинішніх умовах подолати відсталість, а го-ловне - наявності держав з великим культурним, індустріальним і силовим потенці-алом, здатних взяти на себе роль лідера альтерглобалізму і сприяти своєю глобаль-ною активністю відновленню зруйнованої рівноваги у світі. Нова хвиля орієнталізації відкриває можливість реалізувати такий історичний шанс.
Глобальне демократичне управління можливе лише на поліцивілізаційній ос-нові. Без цього людство очікують нові “темні віки”. Участь у цивілізаційній конку-ренції є єдиною можливістю протидіяти такій перспективі, а цивілізаційна конкуре-нтоспроможність є запорукою подолання неоварваризації. Саме тому від зусиль ко-жної держави, кожної соціальної групи, від їх здатності до розкриття власного поте-нціалу культурної творчості залежить виживання і розвиток людства.
Реалізацію основних напрямків підвищення цивілізаційної конкурентоспро-можності має визначати і забезпечувати політика цивілізаційної безпеки. Головною метою забезпечення цивілізаційної безпеки України є створення і підтримка такого геополітичного, геоекономічного і геокультурного положення держави, яке ство-рювало би сприятливі умови для збереження цивілізаційної ідентичності держави й особистості, розвитку їхнього цивілізаційного потенціалу, а також виключало б не-безпеку ослаблення чи втрати цивілізаційного контролю над життєвим простором держави.
Саме з цього ми маємо виходити при виробленні методології глобалізаційної стратегії України. Лише національна глобалізаційна стратегія України, побудована на цивілізаційній основі, здатна забезпечити концентрацію національних ресурсів для її перетворення у інтегровану, конкурентоспроможну в глобальному відношенні державу – впливового суб’єкта світового політичного процесу. Здобуття Україною державної незалежності відкрило перед нею можливість реалізувати унікальну істо-ричну місію – місію інтеграції Континенту, подолання його вікового розколу, що проходив її теренами і трагічно відбивався на долі її народу. Сьогодні суверенна Україна, обравши зважений геополітичний курс, може сприяти зближенню Європи і Євразії, формуванню цілісної системи континентальної безпеки, що є запорукою відновлення глобальної рівноваги. Це в повній мірі відповідає як національним інте-ресам України, так і потребам виживання і розвитку людства. Таким чином, вперше у своїй історії вона має змогу відчути себе справжнім глобальним суб’єктом – свідомим творцем історії світової цивілізації.
Процеси українського державотворення вимагають від інститутів державної влади прийняття Концепції цивілізаційної безпеки України та Національної глобалі-заційної стратегії України. Саме ці документи мають стати головними дороговказами на шляху послідовного і ефективного забезпечення захисту національних інтересів України і створення сприятливих умов виживання і успішного розвитку, а також попередження й усунення зовнішніх і внутрішніх загроз і перешкод.
На порядку денному також стоїть вдосконалення національної системи полі-тологічної освіти у відповідності з потребами адаптації до процесів глобалізації управління, підвищення цивілізаційної конкурентоспроможності України (інтеграція глобалістики в систему освіти, запровадження нових спеціальностей і спеціалізацій), оскільки без глибокого осмислення сутності й закономірностей глобальних процесів і проблем сучасності, без опанування глобальними технологіями майбутньою інтелектуальною і політичною елітою української нації Україна не зможе утвердитись в якості повноцінного і важливого суб’єкта глобального управління. Особлива увага у вивченні глобалізаційних процесів має при цьому приділятись співвідношенню глобального, регіонально-цивілізаційного, національно-державного і локального рівнів організації сучасної світової системи, особливостям владних ві-дносин, систем безпеки та управлінських технологій.на кожному з цих рівнів.
Варто наголосити, що саме неспроможність політичних еліт України чітко ус-відомити специфіку викликів цивілізаційної безпеки держави в умовах глобалізму може руйнівним чином відбитись на майбутньому української державності. Вже сьогодні можна констатувати, що провокування цивілізаційного розколу українсь-кого суспільства не лише ускладнює реалізацію унікальної геополітичної місії Укра-їни по забезпеченню широкої континентальної інтеграції, але й водночас “зміцнює” її статус “глобального маргінала”, а значить – увічнює її становище як об’єкта гло-бального управління.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Павленко Ю.В. История мировой цивилизации. – К.: Фенікс, 2002. – 760 с.
2. Білорус О.Г. Глобалізація та національна стратегія України. – К.: ВО “Батьківщина”, 2001. – 300 с.
3. Бек У. Что такое глобализация? (Ошибки глобализма - ответы на глобализацию) / Пер. с нем. А.Григорьева и В.Седельника. – М.: Прогресс-Традиция, 2001. – 304 с.
4. Політична філософія. Підручник / Є.М. Суліма, М.А. Шепєлєв, В.В. Кривошеїн, В.Ю. Полянська. – К.: Знання, 2006. – 799 с.
5. Цивилизационные модели современности и их исторические корни / Ю.Н. Пахомов, С.Б. Крымский, Ю.В. Павленко и др.. – К.: Наукова думка, 2002. – 632 с.
6. Шепелев М.А. Глобальный мир, Ordo Nuovo и новая политическая наука. Монография. – Днепропетровск: Журфонд, 2002. – 304 с.
7. Балабаева З.В. Идеология социального глобализма (Критический анализ доктрины Римского клуба). – К.: Вища шк., 1989. – 164 с.
8. Шепєлєв М.А. Теорія міжнародних відносин: Підручник / Передмова Д.В. Табачника. – К.: Вища шк., 2004. – 622 с.
9. Белорус О.Г. Экономическая система глобализма. – К.: КНЭУ, 2003. – 380 с.
10. Баталов Э.Я. О философии международных отношений. – М.: НОФМО, 2005. – 216 с.
11. Галкин А.А. О глобализации без иллюзий // Глобализация. Конфликт или диалог цивилизаций? – М.: ИД «Новый век», Институт микроэкономики, 2002. – C. 164-172.
12. Куликов М.И. Глобализм как теория и политическая стратегия внешнеполитической деятельности цивилизованных государств (постановка проблемы) // Человек - сам себе непонятый. – Н.Новгород: Изд-во НГУ, 1997. – С. 123-134.
13. Медведева И., Шилова Т. Логика глобализма // Наш современник. – 2001. – № 11. – С. 195-214.
14. Трофименко Г.А. О глобализации международных отношений // США-Канада: экономика, политика, культура. – 2003. – № 6. – С. 74-85.
15. Черный В.В., Капков А.Ю. Эволюция глобализма: от коллективного бессознательного к коллективному сознательному. - М.: ДА МИД РФ, 2002. - 157 с.
16. Rupert M. Ideologies of Globalization: Contending Visions of a New World Order. – L.: Routledge, 2000. – 316 p.
17. Ryn C.G. The Ideology of American Empire // Orbis. – 2003. – Vol. 47. – № 3. – Р. 63-86.
18. Чешков М.А. Глобалистика: предмет, проблемы и перспективы // ОНС. – 1998. – № 2. – С. 129-139.
19. Дубовский С.В. Путеводитель по глобальному моделированию // ОНС. – 1998. – № 3. – С. 161-171.
20. Скаленко А.К. Глобальные резервы роста. – К.: Информационно-издательский центр «Интеллект», 2002. – 428 с.
21. Федотов А.П. Глобалистика как новая наука о современном мире. – М.: Аспект–Пресс, 2002. – 224 с.
22. Хартия Земли (Текст) // Безопасность Евразии. – 2001. – № 2. – С. 398–405.
23. Василенко И.А. Политическая глобалистика. – М.: Логос, 2000. – 360 с.
24. Чешков М.А. О видении глобализирующегося мира // МЭ и МО. – 1999. – № 6. – С. 46-54.
25. Азроянц Э.А. Глобализация: катастрофа или путь к развитию? Современные тенденции мирового развития и политические амбиции. – М.: ИД «Новый век», 2002. – 416 с.
26. Делягин М. Общая теория глобализации // Общество и экономика. – 1998. – № 10-11. – С. 87-103.
27. Костин А.И. Планетарная парадигма политики в век глобализации // Вестн. Мос. ун-та. Сер. 12. Полит. науки. – 2001. – № 5. – С. 78–93.
28. Кочетов Э.Г. Геоэкономика (Освоение мирового экономического пространства). – М.: Изд–во БЕК, 1999. – 480 с.
29. Неклесса. А.И. Pax Economicana // Экономическая теория на пороге XXI века – 3: Экономическая цивилизация и научная экономия. / Отв. ред. Ю.М. Осипов. М.: Юристъ, 2000. – С. 77-91
30. Неклесса А.И. Трансмутация истории и ментальность человека // Мир психологии. – 2000. – № 4. – С. 46-67.
31. Следзевский И.В. Глобалистика как область культурной рефлексии // Глобалистика как отрасль научного знания. Матер. постояннодейств. междисципл. семинара Клуба ученых «Глобальный мир». – М.: ИД «Новый век», 2001. – С. 21-34.
32. Дубнов А.П. Глобалистика. – 2-е изд. – Новосибирск: Наука, 1995. – 83 c.
33. Эллман М. Теория мировой системы: новый подход к глобалистике // Вестн. С-Пб. ун-та. Сер. 5. Экономика. – 2001. – №.3. – С. 45-52.
34. Карапетян Л.М. О понятиях «глобализм» и «глобализация» // Философские науки. – 2003. – №.3. – С. 47-60.
35. Иванов О.П., Малинецкий Г.Г. Методология исследования глобальных проблем современности // Синергетика. Труды семинара. – Т.2. Естественннонаучные, социальные и гуманитарные аспекты / Под ред. О.П. Иванова, В.Г. Буданова. – М.: Изд-во Мос. ун-та, 1999. – С. 54-69.
36. Загладин В.В. Глобальные проблемы и социальный прогресс человечества // Марксистско-ленинская концепция глобальных проблем современности. – М.: Наука, 1985. – С. 5-18.
37. Загладин В.В., Фролов И.Т. Глобальные проблемы современности: научный и социальный аспекты. – М.: Междунар. отношения, 1981. – 240 с.
38. Гальчинський А.С. Глобальні трансформації: концептуальні альтернативи. Методологічні аспекти. – К.: Либідь, 2006. – 220 с.
39. Бебик В. М., Шергін С. О., Дегтерьова Л. О. Сучасна глобалістика: провідні концепції і модерна практика: Моногр. – К.: Університет «Україна», 2006. – 208 c
40. Старіш О. Теорія відкритих систем як парадигма процесу глобального розвитку. Монографія. – Сімферополь: Універсум, 2003. – 240 с.
41. Подзигун И.М. Глобализация и проблема будущего индустриальной цивилизации. – М.: Изд-во КМК, Scientific Press LTD., 2000. – 126 с.
42. Косов Ю.В. В поисках стратегии выживания: Анализ концепций глобального развития. – СПб.: Изд-во СПб. ун-та, 1991. – 120 c.
43. Кинг А., Шнайдер Б. Первая глобальная революция: Доклад Римскому клубу / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1991. – 340 c.
44. Robertson R., Knondker H. Discourses of globalization: Preliminary considerations // International sociology. – L., 1999. – Vol. 13. – № 1. – P. 25-40.
45. Appadurai A. Globalization. – Durham, NC: Duke Univ. Press, 2001. – 389 p.
46. Waters M. Globalization. - N.Y.: Routledge, 2001. – 422 p.
47. Румянцева М.Ф. Цивилизационный и глобалистский подходы к теории исторического процесса // Глобальное сообщество: Картография постсовременного мира / Рук. проекта, сост., отв. ред. А.И. Неклесса. – М.: Вост. лит., 2002. – С. 68-75.
48. Делягин М.Г. Мировой кризис: Общая теория глобализации. – М.: ИНФРА-М, 2003. – 768 с.
49. Чешков М.А. Глобализация «без берегов» и самоопределение глобалистики // Безопасность Евразии. – 2002. – № 1(7). – С. 363-392.
50. Кузнецов В. Что такое глобализация? // МЭ и МО. – 1998. – № 2. – С.12-21.
51. Косолапов Н.А. Глобализация: сущностные и международно-политические аспекты // МЭ и МО. – 2001. – № 3. – С. 69-73.
52. Кочетов Э.Г. Глобалистика как геоэкономика, как реальность, как мироздание: Новый ренессанс – истоки и принципы его построения, фундаментальные опоры, теоретический и методологический каркас. – М.: ОАО Издат. группа "Прогресс", 2001. – 704 с.
53. Тангин С.А. Сущность глобализации и международные проблемы // Глобализация. Конфликт или діалог цивилизаций? – М.: ИД «Новый век», Институт микроэкономики, 2002. – C. 101-109.
54. Бутенко А.П. Глобализация: сущность и современные проблемы // Социально-гуманитарные знания. – 2002. – №.3. – С. 3-19.
55. Кравчук М. Концептуальна еволюція теорій глобалізації // Політичний менеджмент. – 2003. – №.2. – С. 122-136.
56. Удовик С.И. Глобализация: семиотические подходы. – К.; М.: Ваклер; Рефл-бук, 2002. – 480 с.
57. Уткин А.И. Глобализация: процесс и осмысление. – М.: Логос, 2002. – 254 с.
58. Robertson R. Globalization: Social Theory and Global Culture. – L.: Sage, 1992. – 318 р.
59. Левашова А. Глобализация мира: миф или реальность? // Вестн. Мос. ун-та. Сер.18. Социология и политология. – 2001. – №.1. – С. 15-28.
60. Иноземцев В.Л. Глобализация: иллюзии и реальность // Своб. мысль-XXI. – 2000. – № 1. – С. 26-36.
61. Маккиндер Х. Дж. Географическая ось истории // Полис. – 1995. – № 4. – С. 162-169.
62. Соловьев Э.Г. Геополитический анализ международных проблем совреенности: pro et contra // Полис. – 2001. - № 6. – С. 116-130.
63. Сорокин К.Э. Геополитика современности и геостратегия России. – М.: РОССПЭН, 1996. – 168 с.
64. Ohmae K. The Borderless World: Power and Strategy in the Interlinked Economy. – L., N.Y.: Harper Business, 1990. – 321 p.
65. Kegley Ch., Wittkopf E. World Politics. Trend and transformation. – N.Y.: St. Martin’s Press, 1995. – 661 p.
66. Бжезинский Зб. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы / Пер. с англ. О.Ю. Уральской – М.: Междунар. отношения, 1998. – 256 с.
67. Кrauthammer Ch. The Unipolar Moment // Foreign Affairs. – 1991. – Vol. 70. - № 1. – P. 23-33.
68. Страус А.Л. Униполярность. Концентрическая структура нового мирового порядка и позиция России // Полис. – 1997. – № 2. – С. 27-44.
69. Панарин А.С. Глобальное политическое прогнозирование в эпоху стратегической нестабильности. – М.: Эдиториал УРСС, 1999. – 272 с.
70. Дугин А.Г. Основы геополитики. Геополитическое будущее России. – М.: Арктогея, 1997. – 608 с.
71. Михальченко Н.И. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? – К.: Ин-т социологии НАН Украины, 2001. – 440 с.
72. Косолапов Н.А. О месте геополитики в эпоху глобализации // Восток. –2003. – №.4. – С. 128-151.
73. Заварзин Г.А., Пегов С.А. Геополитические аспекты глобальных изменений // Вестник РАН. – 1996. – Т.66. – № 2. – С. 106-111.
74. Тихомиров В.Б. Геополитическая галактика: самоорганизованность периодической системы государств мира // Вестн. Моск. ун-та. Сер.18. Социология и политология. – 1996. – № 4. – С. 114-126.
75. Трофименко Г.А. Новый передел мира // США: ЭПИ. – 1998. – №3. – С. 17-29.
76. Уткин А.И. Главный процесс эпохи – глобализация // США-Канада: экономика, политика, культура. – 2001. – №3. – С. 42-64.
77. Кисельов Є. Методологія геополітики. Монографія. – Х.: ХРІДУ УАДУ; Магістр, 2002. – 136 с.
78. Азроянц Э.А. Размышления о будущем // Глобализация. Конфликт или діалог цивилизаций? – М.: ИД «Новый век», Ин-т микроэкономики, 2002. – С. 34-83.
79. Неклесса А. И. Постсовременный мир в новой системе координат // Глобальное сообщество: новая система координат (подходы к проблеме). – С-Пб.: Алетейя, 2000. – C. 11-78.
80. Неклесса А.И. Глобализация: новый цивилизационный контекст // Безопасность Евразии. – 2001. – № 1. – С. 99-131.
81. Павленко Ю.В. Три підходи до розуміння світового історичного процесу // Політ. думка. – 1997. – № 1. – С. 171-177.
82. Павленко Ю.В. Схід та Захід як суспільно-економічні типи та їх історична еволюція // Міжнародна економіка. Зб. наук. праць. – Вип.. 27. – К.: ІСЕМВ НАН України, 2000. – С. 12-21.
83. Панарин А.С. Двуполушарная система мира: переосмысление дихотомии «Восток» - «Запад» // Глобальное сообщество: новая система координат (подходы к проблеме). – СПб.: Алетейя, 2000. – C. 157-167.
84. Виганд В.К. Глобализация мировой экономики и мир ислама // Восток. – 1999. – № 2. – С. 56-66.
85. Горин Н. Глобализация и локальные цивилизации // Власть. – 2000. – № 1. – С. 28-33.
86. Груздева В.В. Проблемы развития человечества в контексте взаимодействия цивилизации и культуры: Методол. аспект. - Н. Новгород: Изд-во Нижегор. ун-та, 1996. – 170 c.
87. Евстигнеева Л., Евстигнеев Р. Экономическая глобализация и постмодерн // ОНС. – 2000. – № 1. – С. 5-14.
88. Жилин Ю. Глобализация в контексте развития современной цивилизации // Свободная мысль-XXI. – 2002. – № 4. – С. 27-39.
89. Космина В.Г. Глобалізація і зіткнення цивілізації // Світова цивілізація і міжнародні відносини. – 2002. – №.1. – С. 37-48.
90. Куликов М.И. Мир на пороге ХХI столетия: Всемирно-исторический процесс и глобальные проблемы мировой цивилизации. – Новгород, 1995. – 159 c.
91. Левашова А. Современная международная система: глобализация или вестернизация // Социально-гум. знания. – 2000. – №1. – С. 252-266.
92. Медведко Л.И. Глобализация в геоцивилизационных измерениях // Глобализация. Конфликт или диалог цивилизаций? – М.: ИД «Новый век», Институт микроэкономики, 2002. – C. 191-223.
93. Мясникова Л. «Новая экономика» – вызов постмодерна // Своб. мысль-XXI. – 2001. – № 4. – С. 17-26.
94. Петров Н. Глобализация как феномен эпохи постмодернизма // Междунар. жизнь. – 2003. – № 9-10. – С. 207-220.
95. Скворцов Л. Диалог или столкновение цивилизаций? // Глобализация. Конфликт или диалог цивилизаций? – М.: ИД «Новый век», Институт микроэкономики, 2002. – C. 240-245.
96. Тимофеев Т. Глобализация: цивилизационные аспекты и противоречия // Диалог и взаимодействие цивилизаций Востока и Завада: альтернативы на XXI век. Сб. ст. – М.:ИД «Новый век», 2001. – С. 511-516.
97. Цымбурский В.Л. Россия – Земля за Великим Лимитрофом: цивилизация и ее геополитика. – М.: Эдиториал УРСС, 2000. – 144 с.
98. Яковец Ю.В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. – М.: Экономика, 2001. – 347 с.
99. Цивилизационная структура современного мира: В 3 т. – Т.1. Глобальные трансформации современности. – К.: Наук. думка, 2006. – 686 с.
100. Азроянц Э.А. Глобализация как процесс // Глобализация как процесс. Материалы постоянно действующего междисциплинарного семинара Клуба ученых «Глобальный мир». – М.: ИД «Новый век», 2001. – С. 4-44.
101. Кантор К.М. Дезинтеграционно-интеграционная сприаль всемирной истории // Вопр. философии. – 1997. – № 3. – С. 31-47
102. Пахомов Ю.Н., Крымский С.Б., Павленко Ю.В. Пути и перепутья современной цивилизации. - К.: Благотворительный фонд содействия развитию гуманитарных и общественных наук «Международный деловой центр», 1998. – 432 с.
103. Streeck W., Schmitter P. from national corporatism to transnational pluralism: organized interests in the single European market // Politics and society. – Vol.19. – № 2. – Р. 133-164.
104. Sklair L. Social Movements and Global Capitalism. – N.Y., 1998. – 316 p.
105. Hamel P. Globalization and Social Movements. – N.Y.: Palgrave, 2001. – 380 р.
106. Nelson D.N., Neack L. Global Society in Transition: An International Politics Reader. – N.Y.: Kluwer Law International, 2002. – 440 р.
107. Perrons D. Globalization and Social Change: People and Places in a Divided World. – L.; N.Y.: Routledge, 2004. –330 р.
108. Laxer G., Halperin S. Global Civil Society and Its Limits. – N.Y.: Palgrave, 2003. – 290 р.
109. Долгов С.И. Глобализация экономики: новое слово или новое явление? – М.: Экономика, 1998. – 213 c.
110. Петрунин К.М. Экономические параметры глобализации // Экономика и финансы. – 2003. – № 1(23). – С.54-61.
111. Пороховский А.А. Рыночная основа глобализации // США-Канада: экономика, политика, культура. – 2002. – №.8. – С. 3-21.
112. Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. – К.: Логос, 1999. – 568 с.
113. Юдина И.Н. Мировая экономика в эпоху глобализации: 1990-е гг. и перспективы. – Барнаул: Изд-во Алт. гоc. ун-та, 1998. – 125 c.
114. Simai M. Globalization. A Source of Intense Competition, Conflicts and Opportunities at the End of XX Century. A Paper Presented to the Roundtable Conference “The Global Economy: A Challenge to National Economies”. – Boston, 1997, December.
115. Frankel J.A. Globalization of the Economy. – Cambridge, MA: National Bureau of Economic Research, 2000. – 356 р.
116. Костин А.Л. Глобализация и мировые тенденции укрупнения капитала // Финансы и кредит. – 2001. – № 5. – С. 269-278.
117. Лук’яненко Д. Глобалізація економічного розвітку: фінансові кризи // Ринок цінних паперів України. – 2003. – №.3-4. – С. 3-14.
118. Микушкин А. Финансовая глобализация // Своб. мысль-XXI. – 1999. – №11. – С. 23-35.
119. Овчинников В. Глобализация фондового рынка и ее влияние на мировую рыночную экономику // Экономические стратегии. – 2000. – №4. – С. 49-59.
120. Фитуни Л.Л. Международное движение капитала в условиях глобализации. – М.: Изд-во МНЭПУ, 2000. – 188 с.
121. Шавшуков В.М. Глобализация - современная форма развития международных финансовых рынков // Вестн. С.-Петерб. ун-та. Сер.5. Экономика. – 2001. – Вып.1. – С.91-105.
122. Лауфер М. Глобализация финансовых рынков на рубеже тысячелетий // Финансы и кредит. – 2000. – №.6. – С. 35-49
123. Осельская Е.С. Сущность и перспективы геофинансового соперничества ЕС и США в новой геополитической ситуации // Свiтова цивiлiзацiя i мiжнароднi вiдносини. – Д., 2001. – №3 – С. 75–84.
124. Саркисянц А. Геополітика мирового долга // Финансы и кредит. – 2000. - № 7. – С. 59-69.
125. O’Brien R. Global Financial Integration: The End of Geography. – L.: Pinter, 1992. – 442 р.
126. Сорос Дж. Новая глобальная финансовая архитектура // Вопр. экономики. – 2000. – № 12. – С. 56-84.
127. Лоуи Т. Глобализация, государство, демократия: образ новой политической науки // Полис. – 1999. – № 5. – С. 108-119.
128. Кастельс М. Глобальный капитализм // Экономические стратегии. – 2000. – № 3. – С. 15-25.
129. Falk R. Exploration at the Edge of Time: The Project for World Order. – Philadelphia Univ. Press, 1992. – 386 р.
130. Held D. Democracy and the Global Order. From the Modern State to Cosmopolitan Governance. – Stanford, Ca, 1995. – 480 р.
131. Косолапов Н.А. Международно–политическая организация глобализирующегося мира: модели на среднесрочную перспективу // ОНС. – 2001. – № 6. – С. 140-166.
132. Rinakit S., Soesastro H. Indonesia // Domestic Ajustments to Globalization. – Tokyo, 1999. – P. 186-210.
133. Михайловская О.Ю. Геоэкономическая политика России и проблемы оптимальной стратегии региона // Безопасность Евразии. – 2002. – № 2. – С. 721-726.
134. Ожеров В. Глобализация и/или глобализаторство? // Новый мир. – 2001. – № 1. – С. 179-185.
135. Спиридонова В.И. Амбивалентность глобализации // Полигнозис. – 2003. – №.1. – С. 31-42.
136. Хозин Г.С. Глобализация международных отношений: объективная тенденція или стратегия США // США-Канада: экономика, политика, культура. – 2000. – № 1. – С. 65-73.
137. Беркунова Л.А. О противоречиях ценностных установок глобализирующегося социума // Альтернативы глобализации: человеческий и научно–технический потенциал России. Докл. и выступл. участников Междунар. науч. конф. 21-23 июня 2002 г. – М., 2002. – Т.2. – С. 115-118.
138. Богомолов О. Перед вызовами глобализации // Своб. мысль-ХХІ. – 2003. – №.8. – С. 3-16.
139. Зюганов Г.А. Глобализация и судьба человечества. – М.: Мол. гвардия, 2002. – 446 с.
140. Койчуев Т. Глобализация - противоречивая черта современного мирового развития // Общество и экономика. – 2000. – №.3-4. – С. 189-197.
141. Ніколаєв Є. Неглобалізована глобалізація? // Людина і політика. – 2004. – №.1. – С. 117-126.