ПОЛІТИКО-СИСТЕМНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ В РЕГІОНІ СХІДНА ЄВРОПА (1989-2004) : ПОЛИТИКО-СИСТЕМНЫЕ ТРАНСФОРМАЦИИ В РЕГИОНЕ ВОСТОЧНАЯ ЕВРОПА (1989-2004)

Краткое описание

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. І.І.МЕЧНИКОВА

На правах рукопису

БРУСИЛОВСЬКА Ольга Іллівна

УДК 327.001.7(4-11)“1989/2004”(043.5)

ПОЛІТИКО-СИСТЕМНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ
В РЕГІОНІ СХІДНА ЄВРОПА
(1989-2004)

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем
та глобального розвитку

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора політичних наук

Науковий консультант
доктор політичних наук, професор
Коваль Ігор Миколайович

Одеса-2008

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ...................................................................4
ВСТУП.....................................................................................................................9
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ Й ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ........................................................................................18
1.1. Концептуальні виміри дослідження........................................................... 18
1.2. Стан вивченості проблеми............................................................................ 45
1.3. Джерела дослідження.................................................................................... 72
Висновки до першого розділу…..........................................................................73
РОЗДІЛ 2. ЗОВНІШНІ ЧИННИКИ ПОЛІТИКО-СИСТЕМНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ У СХІДНІЙ ЄВРОПІ....................................................... 75
2.1. Фактор ЄС у формуванні перехідних суспільств .......................................76
2.2. НАТО й нові зовнішньополітичні стратегії країн Східної Європи................................................................................................................... 94
2.3. Американський чинник політико-системних перетворень у східноєвропейському регіоні............................... ............................................. 107
2.4. ФРН і посткомуністичні трансформації Східної Європи..................................................................................................................130
Висновки до другого розділу.............................................................................144
РОЗДІЛ 3. ВЗАЄМОВПЛИВ ПОЛІТИЧНОЇ Й СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ СКЛАДОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЙ У СХІДНІЙ ЄВРОПІ.............................148
3.1. Колізії рецесії в країнах Східної Європи...................................................151
3.2. Політико-системні детермінанти реструктуризації економік .................168
3.3. Фактор іноземних інвестицій у перехідних економіках регіону.............183
3.4. Імперативи вступу в ЄС як каталізатор соціально-економічних реформ ...............................................................................................................................200
Висновки до третього розділу............................................................................217
РОЗДІЛ 4. ПОЛІТИЧНА ТРАНСФОРМАЦІЯ КРАЇН СХІДНОЇ ЄВРОПИ.
4.1. Трансформаційні пріоритети після революцій 1989 року.......................221
4.2. Демократичні засади управління в державах східноєвропейського регіону.............................................................................................…………….234
4.3. Три основні течії в політичному просторі міжнародної регіональної системи Східна Європа.......................................................................................249
4.4. Проблеми партійного будівництва в країнах Східної Європи..................................................................................................................263
4.5. Виборчі тенденції в перехідних суспільствах...........................................276
Висновки до четвертого розділу........................................................................292
РОЗДІЛ 5. ПОЛІТИКО-СИСТЕМНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ В КОНТЕКСТІ ЕВОЛЮЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕОЛОГІЇ В КРАЇНАХ СХІДНОЇ ЄВРОПИ...............................................................................................................294
5.1. Особливості початкового етапу політичних перетворень........................294
5.2. Чинник націоналізму в процесі системних реформувань....................... 312
5.3. Становлення ліберальної демократії в міжнародній регіональній системі Східна Європа..................................................................................................... 333
Висновки до п'ятого розділу.............................................................................354
ВИСНОВКИ.........................................................................................................357
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................... 369

ВСТУП

Актуальність теми. Регіон „Східна Європа” (РСЄ) включає всі посткомуністичні країни Європи. На нашу думку, таке визначення відповідає нинішнім реаліям, адже терміни Центрально-Східна Європа та Південно-Східна Європа, які були більш уживаними в 90-ті рр. ХХ ст., підкреслювали відмінності у розвиткові країн-лідерів (ЦСЄ) та країн, які відставали в проведенні реформ та визначенні вектору своєї зовнішньої політики (ПСЄ). На 2004 рік ця відмінність нівелювалась достатньою мірою, щоб можна було стверджувати: існує один регіон (РСЄ), а не два окремі (ЦСЄ та ПСЄ).
Кінець ХХ ст. ознаменувався революціями в країнах Східної Європи, внаслідок яких до влади прийшли некомуністичні уряди. Ці події радикально змінили ситуацію на міжнародній арені. Зокрема, перед посткомуністичними країнами Європи постали історичні завдання масштабних внутрішніх і зовнішньополітичних перетворень. Уперше РСЄ отримав шанс перетворитись з об’єкту політики великих держав на самостійного актора міжнародних відносин, але реалізація такої можливості залежить від успіху внутрішніх трансформацій.
Події останнього десятиліття дають підстави говорити про певні спільні риси трансформацій у країнах регіону, а також про їхні відмінності від процесів, що відбувались в пострадянських державах. Вивчення політико-системних трансформацій у Східній Європі має практичне значення для всіх транзитивних суспільств; засвоєння й адаптація східноєвропейського досвіду дасть змогу скоригувати реформаторський курс у країнах, які відстають від східноєвропейських, створити передумови для більш сталого розвитку.
З огляду на динаміку соціально-політичних змін та неоднозначну оцінку цього процесу, перед науковцями постала потреба вироблення систематизованого підходу до розгляду проблеми східноєвропейських трансформацій. Це обумовлюється також дедалі зростаючим значенням РСЄ в перебігу процесу глобалізації.
Зважаючи на окреслену актуальність, сутність наукової проблеми, яка розв’язується в даній дисертації, полягає у виявленні та аналізі основних чинників, загальних ознак і особливостей політико-системних трансформацій у країнах РСЄ. Наукова проблема дисертації полягає в спробі довести, що об’єктивний розгляд теми східноєвропейських реформ як складного й суперечливого суспільно-політичного явища можливий через призму політико-системної трансформації в контексті процесу глобалізації.
Стан розробки цієї проблеми до сьогодні в Україні, як і в інших посткомуністичних країнах, є недостатнім: фундаментальні праці, присвячені дослідженню східноєвропейських трансформацій, майже відсутні. Тим часом значущість розглядуваної проблеми для українського суспільства, що опинилося в політико-системній кризі, є очевидною: необхідно виявити причини дедалі більшого розходження в основних характеристиках країн, які починали посткомуністичну трансформацію в схожих умовах і мали подібний до українського стартовий рівень. Пропонована дисертація певною мірою може заповнити цю прогалину в сучасній політичній науці: на основі узагальнення численного наукового доробку попередників, які досліджували окремі складові трансформацій у кранах Східної Європи, цілісно показати фундаментальні зрушення у регіоні, акцентуючи увагу на основних чинниках, які впливали на їхній перебіг і формували нову політико-системну якість. Результати такого дослідження можуть практично прислужитись у виробленні подальшої трансформаційної стратегії України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане в межах комплексної наукової теми кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені І.І.Мечникова «Міжнародні відносини і політика держав в умовах глобальних трансформацій: концептуальні виміри та зовнішньополітична практика» (державна реєстрація № 0107U012509), яка зорієнтована на науково-аналітичне забезпечення діяльності урядових і неурядових установ нашої країни.
Мета й завдання дослідження. Метою є виявлення ключових чинників політико-системних трансформацій міжнародної регіональної системи Східна Європа. Визначена мета обумовила постановку й розв’язання наступних завдань:
1) проаналізувати еволюцію сучасної політичної думки (української, російської, американської, західноєвропейських, східноєвропейських шкіл) щодо проблеми східноєвропейських трансформацій;
2) систематизувати концептуальні засади дослідження й на цій основі розробити авторську методологічну модель, що дає можливість сформувати цілісну наукову концепцію й, таким чином, вирішити поставлену наукову проблему;
3) виявити найбільш важливі зовнішні та внутрішні чинники, що впливали на політико-системну трансформацію РСЄ;
4) визначити втрати й здобутки східноєвропейців на шляху до ЄС та НАТО й вплив розширень на розвиток самих організацій;
5) з’ясувати особливості східноєвропейської політики країн, які є найбільш впливовими гравцями на теренах регіону – США та ФРН;
6) дослідити еволюцію ролі основних акторів сучасних міжнародних відносин у процесі східноєвропейських трансформацій;
7) виявити основні проблеми економічної, політичної та ідеологічної складових системних реформувань РСЄ;
8) відтворити цілісну картину східноєвропейських трансформацій як основу для об’єктивного прогнозування, у тому числі розробити рекомендації практичного характеру для українських державних установ.
Об’єктом дослідження є міжнародна регіональна система – Східна Європа.
Предметом дослідження є політико-системні трансформації в Східній Європі.
Методи дослідження. Використані загальнонаукові методи, що базуються на принципах об’єктивності, всебічності та комплексності: емпіричний, статистичний, критично-аналітичний, компаративістський, прогностичний. Додатковими методами стали проблемно-хронологічний, історичний та формально-юридичний метод вивчення документів.
Застосований в дисертації системний аналіз дав можливість: 1) співвідносити процеси, що досліджуються, із цілісністю структури; 2) розглядати досліджуваний об’єкт як складну систему вхідних та вихідних сигналів; установити зв’язок системи з її середовищем; 3) конкретизувати досліджуваний об’єкт як систему, що є обмеженою внутрішньо визначеними зв’язками між елементами. Системний підхід до явища включає аналіз: 1) елементів, з яких складається система; 2) закономірностей виникнення та розвитку явища; 3) його еволюції; 4) причин змін; 5) сутності та законів його розвитку. Головним атрибутом системи є зворотній зв’язок між її елементами. Через те в даній дисертації одним із ключових завдань є дослідження зв’язків між усіма складовими трансформаційного процесу. Крім того, застосування системного підходу уможливило спочатку поділ системної трансформації Східної Європи на низку підсистем (систем нижчого рівня, як-от: економічна, політична, ідеологічна), які досліджувались автономно, а потім аналіз узгодження цілей кожної підсистеми із загальною метою системи, а також прикінцеву побудову ієрархії системи та ієрархії чинників, що створюють цю систему і сприяють її функціонуванню. Чільне місце в дисертації відведено вивченню прямого й зворотного зв’язків східноєвропейського регіону з ЄС, НАТО, США, ФРН й іншими акторами, що складають середовище міжнародної регіональної системи, яка досліджується.
Наукова новизна отриманих результатів обумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їхнього розв’язання. Здійснено цілісне політологічне дослідження політико-системних трансформацій у РСЄ на сучасному етапі. На його основі сформовано власний авторський підхід до розв’язання наукової проблеми та отримано результати, які мають наукову новизну, а саме:
1) на основі критичного аналізу основних трансформаційних теорій, розроблених провідними школами політичної науки, запропоновано авторську модель, яка спирається переважно на досягнення американської неореалістської школи як носія визначальної методології в дослідженні міжнародних відносин, що є новаторським для української політології;
2) уперше в політичній науці розгляд східноєвропейських реформ як складного та суперечливого явища подано крізь призму поняття політико-системної трансформації;
3) запропоновано авторське бачення періодизації системної трансформації РСЄ, яке полягає в поділі трансформації на два етапи: 1) 1989 - 2004; 2) 2004 – до наших днів; показано, що саме на першому етапі складається оригінальна східноєвропейська модель трансформацій, відмінна як від західноєвропейської, так і від пострадянської;
4) доведено, що успіх реформ у міжнародній регіональній системі Східна Європа більшою мірою залежав від зовнішніх чинників, аніж внутрішніх;
5) виокремлено складові зростаючого впливу США та НАТО на євроінтеграційні процеси й на східноєвропейські трансформації як взаємопов’язані явища;
6) доведено зворотний зв’язок політико-системних трансформацій Східної Європи із глибинними процесами оновлення, що відбуваються в сучасній системі міжнародних відносин;
7) уперше в українській політичній науці здійснено цілісний розгляд системної трансформації східноєвропейських країн з урахуванням взаємного впливу всіх складових частин трансформацій; визначені найважливіші проблеми трансформацій з оцінкою ступеня їх розв’язання на момент п’ятого розширення ЄС;
8) на основі комплексного підходу до широкого спектру проблем суспільно-політичного життя в РСЄ вперше розроблено схему підпорядкованості внутрішніх чинників трансформації; при цьому доведено залежність потенціалу трансформування від історично обумовлених ментальних особливостей східноєвропейців.
Хронологічні рамки дисертації охоплюють період від 1989 до 2004 року. Нижня межа дослідження обумовлена початком демократичних революцій у країнах Східної Європи, що привели до радикальної зміни режимів, зміни основних пріоритетів внутрішньої та зовнішньої політики східноєвропейських країн. Це спричинило початок реформ в усіх сферах суспільно-політичного життя, які й власне формують поняття політико-системних трансформацій. Верхня межа обумовлена закінченням першого етапу трансформувань із досягненням країнами-лідерами своєї головної зовнішньополітичної мети – вступу в ЄС. Наступний, другий етап трансформацій проходитиме для них у якісно інших умовах, за зрослої підтримки як найбільш впливових міжнародних інституцій (ЄС, НАТО), так і національних акторів (США, ФРН). Для інших країн Східної Європи 2004 рік теж став визначальною межею: деякі з них вступили в НАТО, усі інші остаточно визначились із пріоритетами своєї зовнішньої політики – НАТО та ЄС. Таким чином, на 2004 рік загальний вектор їхнього майбутнього розвитку набув усталеного вигляду.
Практичне значення отриманих результатів. Методологічні й методичні здобутки авторки щодо дослідження трансформацій Східної Європи сприятимуть подальшій теоретичній розробці різноманітних варіантів порівняльно-політологічних досліджень на посткомуністичному просторі, новим дослідженням міжнародних систем і глобального розвитку. Висунуті та обґрунтовані ідеї й положення відкривають нові можливості щодо вдосконалення дослідницького інструментарію вітчизняної політології і загалом розвитку міждисциплінарного підходу як новітньої тенденції в сучасних соціальних науках. Висновки та узагальнення, яких дійшла дисертантка, можуть суттєво вплинути на коригування існуючих оцінок чинників та взаємозв’язків складових частин посткомуністичних трансформацій, на основі яких формується внутрішня та зовнішня політика України.
Результати наукового дослідження використано в нормативному курсі «Системна трансформація країн Східної Європи» напряму підготовки спеціальності «Міжнародні відносини» для вищих освітніх закладів. Крім того, результати дослідження впроваджено при створенні методики, навчальних і навчальних робочих програм авторського курсу «Зовнішня політика країн Східної Європи», а також дисциплін «Зовнішня політика країн Західної Європи», «Зовнішня політика США», ТМВ, ІМВ, що читаються в Інституті соціальних наук Одеського національного університету імені І.І.Мечникова.
Прикладне значення роботи обумовлене можливістю використання основних її положень у практичній діяльності МЗС України, інших органів державної влади України при розробці та впровадженні внутрішньо - та зовнішньополітичної стратегії України, розвитку відносин держави з основними акторами сучасної системи міжнародних відносин.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та висновки дослідження обговорювались на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях, семінарах, „круглих столах”, у тому числі таких, як: міжнародна наукова конференція «Форум Центрально-Східної Європи» (м. Варшава, Польща, лютий 1999); міжнародна наукова конференція «Україна і Болгарія: віхи історичної дружби» (м. Одеса, травень 1999 р.); міжнародний науковий семінар «Соціологічний вимір досліджень сучасних міжнародних відносин» (м. Будапешт, Угорщина, липень 1999 р.); міжнародний науковий семінар в Східній школі Варшавського університету (м. Варшава, Польща, липень 2001 р.); міжнародна наукова конференція «Україна – Румунія – Молдова: історичні, політичні та культурні аспекти взаємин» (м. Чернівці, вересень 2001 р.); міжнародна наукова конференція «Міжкультурні комунікації: реалії та перспективи» (м. Сімферополь-Алушта, травень 2002 р.); міжнародна наукова конференція «Розширення Європи» (м. Брно, Чехія, вересень 2002 р.); міжнародна науково-практична конференція «Соціальна політика і механізми інтеграції українського суспільства» (м. Одеса, вересень 2002 р.); міжнародна науково-практична конференція «Українознавство в розбудові громадянського суспільства в Україні» (м. Київ, жовтень 2003 р.); міжнародна наукова конференція «Трансформація політичної системи України та Польщі в умовах європейської інтеграції» (м. Львів, листопад 2003 р.); міжнародна міждисциплінарна науково-практична конференція «Сучасні проблеми науки і освіти» (м. Алушта, травень 2004 р.); міжнародна науково-практична конференція «Наука і освіта – 2004» (м. Дніпропетровськ, вересень 2004 р.); міжнародна наукова конференція «Україна – Румунія – Молдова: історичні, політичні та культурні взаємини в контексті сучасних європейських процесів» (м. Чернівці, вересень 2004 р.); Всеросійська наукова конференція «Російське суспільство та виклики глобалізації» (м. Москва, грудень 2004 р.); міжнародна наукова конференція «Гуманітарні дослідження в новій Європі» (м. Каунас, Литва, січень 2005 р.); міжнародна наукова конференція «Розширення ЄС – рік по тому» (м. Таллінн, Естонія, квітень 2005 р.); міжнародна наукова конференція «Родинна Європа» (м. Каунас, Литва, червень 2005 р.); міжнародна наукова конференція «Європейська інтеграція як інструмент реформ в країнах Чорноморського регіону» (Одеса, вересень 2005 р.); 2 сесія Асоціації Міжнародних Відносин та Безпекових Студій MOST Association (м. Велико Тирново, Болгарія, березень 2006 р.); 7 Всеукраїнська науково-практична конференція «Гуманітарні проблеми становлення сучасного спеціаліста» (м. Київ, березень 2006 р.); 3 Міжнародна науково-практична конференція «Європейські інтеграційні процеси та транскордонне співробітництво» (м. Луцьк, травень 2006 р.); 3 сесія MOST Association (м. Девін, Болгарія, липень – серпень 2006 р.); міжнародний „круглий стіл” «СДВ: сучасний стан і перспективи розвитку» (м. Одеса, жовтень 2006 р.); 4 сесія MOST Association (м. Софія, Болгарія, грудень 2006 р.); 5 сесія MOST Association (м. Софія, Болгарія, травень 2007 р.); 6 сесія MOST Association (м. Девін, Болгарія, липень-серпень 2007 р.); 7 сесія MOST Association (м. Софія, Болгарія, січень 2008 р).
Авторські публікації. Основні наукові положення дисертації викладено в індивідуальній монографії, навчальному посібникові, 36 публікаціях, серед яких 23 статті, опубліковані в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структурно дисертаційна робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, 5 розділів, 19 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 428 сторінок, у тому числі основний текст – 368 сторінок, список використаних джерел (українською, російською, англійською, болгарською, польською, чеською мовами) налічує 697 найменувань і займає 59 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми, яке виявляється в цілісному аналізі основних чинників, спільних ознак та особливостей політико-системних трансформацій у країнах РСЄ, що підтверджується такими висновками.
Авторське бачення періодизації політико-системних трансформацій у РСЄ включає два етапи – до й після 2004 року. Перший етап - з 1989 р. до 2004 р. - у свою чергу, може бути поділений на періоди: 1) 1989-1994 рр. – початковий період реформ, які відбувалися на тлі загострення проблем усіх складових суспільно-політичного життя й загального розчарування пасивністю Заходу щодо посткомуністичної трансформації; 2) 1994-1997 рр. – період «асиметричного» руху країн Східної Європи, коли виразно окреслилась група країн-лідерів трансформації, які успішно почали перемовини з ЄС та НАТО, та група країн ПСЄ, реформи в яких відбувалися повільно або зовсім не починались і які не визначилися із внутрішніми та зовнішніми пріоритетами; 3) 1998-2004 рр. – період «підтягування» країн, що відставали в процесі трансформації, до лідерів, повна або часткова реалізація більшістю країн своєї зовнішньополітичної програми (вступ до європейських та євроатлантичних структур). Країни, які не стали членами ЄС та НАТО, були визнані як перспективні кандидати на вступ після здійснення необхідних внутрішніх реформ.
Завершено перший етап трансформацій, протягом якого були вирішені завдання першочергової важливості, такі, як створення ринкової економіки та засад демократичного управління. Досвід східноєвропейських реформ 90-х рр. ХХ – початку ХХI ст. став одним із найуспішніших у світі прикладів швидких системних трансформацій. У порівнянні із ситуацією 1989 р., регіон загалом демонструє значний прогрес в усіх сферах суспільного життя. Проте другий етап трансформацій характеризується наявністю невирішеності значної кількості проблем перехідних суспільств, відмінністю в якісних характеристиках старих та нових членів ЄС, появою нових проблем у процесі трансформувань. Результат подальших трансформацій непрогнозований; разом з тим, настав час підбити попередні підсумки трансформування країн регіону.
1. Політико-системні трансформації в країнах Східної Європи привертали увагу науковців майже всіх національних шкіл політичної науки. На разі економічні й політичні аспекти, а тим більше зовнішні чинники трансформування по-різному висвітлювалися в рамках навіть однієї школи.
Презентанти російської наукової школи економічну складову політичної трансформації країн досліджуваного регіону розглядали переважно з ліберальних позицій; по-різному тлумачили проблему демократизації регіону; роль зовнішніх чинників цього процесу висвітлювали виходячи із засад консерватизму. Передусім, йдеться про наукові центри РФ, що зробили найбільший вклад у дослідження трансформацій регіону Східна Європа: Інститут міжнародних економічних та політичних досліджень РАН здійснював компаративні дослідження в галузі економічних та політичних трансформацій; в Інституті США і Канади РАН вивчалися проблеми впливу США та НАТО на регіон.
Концептуальні підходи вітчизняних науковців до означеної проблеми більш гомогенні, здебільшого ґрунтовані на ідеях лібералізму, хоча досвід перетворень у країнах Східної Європи щодо можливості його використання для України оцінюється по-різному. Так, науковці Інституту світової економіки й міжнародних відносин НАН України (Київ) зосереджувалися на розгляді безпекового (євроатлантичного) та критеріального (європейського) чинників трансформацій; вчені Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України (Київ) здійснювали компаративні дослідження в галузі політичної трансформації; в національних університетах (Київ, Львів, Одеса, Чернівці) вивчалася специфіка трансформацій окремих країн регіону.
Східноєвропейські науковці певною мірою у своїх підходах до проблеми еволюціонували: від надмірного оптимізму початку 90-х рр. ХХ ст. до стійкого розчарування підсумками трансформацій. Це пояснюється, зокрема, тим, що період реформ затягнувся значно довше ніж цього очікували. Вагомий внесок у дослідження трансформацій зробили Центральноєвропейський університет та Економічна академія (Будапешт), Варшавський, Краківський, Лодзинський, Люблінський університети (Польща), університет Т.Масарика (Чехія), Софійський університет св. Климента Охридського (Болгарія).
Американська та західноєвропейська школи так само зазнали еволюції, яку можна умовно уявити у вигляді двох «дуг», протилежно спрямованих: 1) американські ліберали і консерватори однаково почали з періоду ейфорії, викликаної падінням комуністичних режимів у Східній Європі, пережили стрес, викликаний втратою для США багатьох можливостей в об’єднаній Європі, а потім відродили надії збереження домінантної ролі своєї країни; 2) для умовно виокремленої в дисертації західноєвропейської школи характерною була нечіткість рекомендацій на рубежі 80-90-х рр., стрімке зростання надій на створення нового центру сили в особі ЄС у середині 90-х рр., але до 2004 р. - зростання песимістичних прогнозів.
Серед найбільш важливих сучасних осередків східноєвропейських студій на Заході – Гарвардський, Колумбійський, Стенфордський університети, університети Джонса Гопкінса, Корнелла, Меріленда, Північної Кароліни, Прінстона (США), університет Дюрхема (Велика Британія).
Загалом слід звернути увагу на політичну заангажованість більшості наукових досліджень, що відповідно позначається на їхній об’єктивності.
2. Концептуальні засади дослідження вироблені на основі критичного поєднання досягнень двох напрямів розвитку сучасної політичної науки – теорії міжнародних відносин і транзитології. Зокрема, ідеться про використання характерного для неореалістів системного підходу до структури міжнародних відносин, її багатомірного впливу на політику держав, у тому числі в справі формування відповідного ідейного клімату. Транзитологічний вимір слугував для дослідження взаємовпливу всіх складових частин трансформацій та особливостей гібридних режимів у різних країнах регіону та в різні періоди.
Це дало можливість авторці створити власну наукову концепцію проблеми вивчення системних трансформацій у РСЄ, в якій однаково важливе місце посідало й дослідження власне процесу системної трансформації країн Східної Європи, і дослідження рольової функції найбільш важливих чинників, у тому числі зовнішніх.
3. Історично склалося так, що вагомішою для визначення долі східноєвропейських країн була дія зовнішніх чинників, і період після революцій 1989 року не став винятком. Відмінність від попереднього періоду полягала у зміні конкретних суб’єктів, що суттєво впливали на процеси в регіоні: місце СРСР посіли ЄС, НАТО, а також США та ФРН.
Визначальною на першому етапі трансформацій стала геополітична важливість країн Східної Європи для Заходу; прикладами прямого зовнішнього втручання в процес трансформацій стали події в Болгарії, Румунії, Сербії, Албанії середини-кінця 90-х рр. ХХ ст.; інші країни зазнали не меншого непрямого впливу як з боку міжнародних структур, так і головних регіональних акторів міжнародних відносин.
Реформи в Східній Європі засвідчили, що економічна сфера не була базою для всієї трансформації, а сфери політики та ідеології не становили „надбудови”, залежної від бази.
Найважливішим внутрішнім чинником виявився потенціал політичного управління в країнах Східної Європи, здатність нових еліт розуміти й захищати національні інтереси, боротися з корупцією та організованою злочинністю, використовувати переваги сильного центрального апарату, успадкованого від попереднього режиму. Тому, хоча економічні показники країн Східної Європи наприкінці 80-х рр. ХХ ст. були схожими й програми реформ 90-х рр. теж мало відрізнялись, процес трансформування в одних країнах сприяв їх входженню до кола найрозвинутіших країн Європи, а інші залишилися поки що в «сірій зоні» невизначеності. Потенціал політичного управління залежав, перш за все, від особливостей національної ментальності, які були обумовлені історією кожної країни: успіхи в трансформації були пов’язані зі ступенем укоріненості ліберально-демократичної ідеології, з розвитком на попередньому етапі дисидентського руху, його підтримкою з боку широких верств населення.
Підпорядкованість внутрішніх чинників трансформації за ступенем важливості має такий вигляд: перший – ідеологічний, другий – політичний, третій – економічний.
Суттєвіша роль зовнішніх чинників у процесі трансформацій у цьому контексті означає, що східноєвропейським елітам треба навчитися краще пристосовуватись до зовнішніх обставин та намагатися використати їх задля підвищення рівня безпеки, справедливості та добробуту свого суспільства.
4. Аналіз періоду з 1989 до 2004 рр. дає підстави зробити висновок, що роль основних акторів сучасних міжнародних відносин у процесі східноєвропейських трансформацій не була усталеною, а, навпаки, піддавалася значній ревізії. На початку 90-х рр. ХХ ст. вектор ЄС був найголовнішим серед зовнішніх чинників, тоді як питання НАТО в більшості країн розглядалось як потенційно конфліктне. З середини 90-х рр. ситуація кардинально змінилася: шлях до ЄС через НАТО східноєвропейці вважали найкоротшим. Цьому сприяла активізація політики США, які, намагаючись утримати Європу у своїй сфері впливу, використовували для цього НАТО як захисника інтересів країн Східної Європи. Іншим фактором стали югославські конфлікти (боснійський, косовський), зарадити яким ЄС та інші європейські інституції виявились не в змозі. На сьогодні НАТО відіграє особливу роль у тих країнах, що перебувають на периферії регіону, – Албанії, Македонії, Хорватії. Такі договори, як «План дій щодо підготовки членства в НАТО» (ПДЧ) і Адріатична хартія, мають на меті не тільки зміцнити співробітництво НАТО, США та ПСЄ у сфері безпеки, а й сприяти економічним та політичним реформам у цих країнах. У майбутньому дуже ймовірним є включення до ПДЧ Боснії та Герцеговини, Чорногорії й навіть Сербії.
Створення чіткої градації зовнішніх чинників трансформації ускладнюється тим, що роль ЄС, НАТО, США чи ФРН по-різному проявлялась у різних сферах суспільно-політичного життя східноєвропейських країн. Виходячи з природи цих організацій, очевидним є переважаючий вплив ЄС в економічній сфері, як і вплив НАТО в сфері безпеки; аналіз, водночас, засвідчив дедалі зростаючий вплив ЄС на політичну сферу реформування та залучення Альянсу до вирішення економічних проблем регіону.
Що стосується державних акторів, то на початок періоду їхні сфери впливу були досить чітко розмежовані: ФРН – головний економічний партнер, США – визнаний політичний лідер. На разі спостерігається поширення інтересів цих держав на всі сторони суспільно-політичного життя країн Східної Європи. Однак головна східноєвропейська дилема має бути сформульована як «східноєвропейці між ЄС та США»: саме ці два чинники є визначальними в еволюції політико-системних трансформацій та зовнішньої політики країн Східної Європи.
5. Роль європейських та євроатлантичних організацій протягом періоду трансформувань в окремих країнах була й конструктивною, й деструктивною. Політичне та воєнне втручання НАТО в справи колишніх югославських республік покінчило з домінуванням Сербії на тривалу перспективу; Альянс доклав зусиль для перемоги нової інституційної моделі системи безпеки («кооперативної безпеки»), в основу якої покладені превентивні заходи, такі, як «гуманітарна інтервенція». Але досвід Косово викрив серйозні недоліки нової стратегії.
НАТО сприяв установленню миру на Балканах, переконливо довів, що він не має альтернативи як головна безпекова структура в Європі. Продумана політика розширення НАТО виглядає привабливою навіть для таких країн, як Сербія, що тривалий час була мішенню для сил Альянсу; Польща від початку іракської війни намагається зайняти позицію головного союзника НАТО в Східній Європі, і, таким чином, зміцнити свою роль лідера в регіоні.
Серед негативних підсумків зовнішнього втручання – погіршення загального соціального фону реформ, втрата сильного сільськогосподарського сектору, падіння життєвого рівня в більшості країн регіону, зростання загальної невдоволеності громадян, зростання впливу радикальних сил у країнах, які були лідерами трансформацій; у перспективі – ймовірне зростання фашистських рухів у Східній Європі, як це вже було в Західній Європі.
Вступ країн ЦСЄ в ЄС став прикладом позитивного втручання: за своїми економічними характеристиками вони навряд чи могли розраховувати на членство в Євросоюзі, отже, їхнє прийняття було суто політичним рішенням, обумовленим стратегічними міркуваннями лідерів ЄС та сприйняттям західноєвропейською суспільною думкою поляків, угорців, чехів як цивілізаційно „своїх”.
Необхідність отримання фінансової допомоги для здійснення реформ була головним чинником, що визначив для східноєвропейців пріоритет ЄС; другим чинником стала необхідність пошуку найбільш ефективних форм підтримання й захисту суверенітету національної держави в умовах постбіполярного світу, коли змінюються основи повоєнного міжнародного права.
Європейський Союз у сучасному вигляді, як нова міжнародна форма міждержавного й наднаціонального співробітництва, політичної кооперації й створення наднаціональної влади з власними важелями керування та фінансових ресурсів, виник як наслідок підготовки п’ятого розширення; найбільше в історії розширення спонукало ЄС до удосконалення свого інституційного механізму, привело до перемоги принципу наднаціонального будівництва.
ЄС потрібно буде жертвувати певним рівнем соціально-економічного благополуччя задля створення великого демократичного утворення, «Великої Європи», адже проблеми Східної Європи далекі від вирішення. Тільки це може забезпечити мир і демократію, що є більш важливим пріоритетом, аніж добробут західноєвропейських громадян. Однак останнє розширення сприяло посиленню скептичних настроїв у країнах Західної Європи, відцентровим тенденціям усередині Союзу.
Союз двадцяти семи, попри прийняття СЗБП (Спільної зовнішньої та безпекової політики), виглядає слабшим союзу п’ятнадцяти в міжнародних відносинах: євроспільнота виявилась неготовою до вирішення східноєвропейських етнічних конфліктів, що негативно позначилось на її шансах утвердитись на міжнародній арені як глобальний центр сили, як системоутворюючий чинник при переході від однополюсної до багатополюсної системи міжнародних відносин.
Криза в Косово спричинила створення нового підходу НАТО до європейської безпеки в контексті відносин НАТО – ЄС: ESDI (Європейська ідентичність у сфері безпеки та оборони); Альянс активно розпочав заходи щодо створення нової архітектури європейської безпеки, що викликало необхідність змін у структурі організації: після 1999 р. діє механізм CJTF (Комбіноване спільне застосування сили): країни-члени НАТО не мають можливості завадити іншим членам брати участь у воєнних операціях поза межами зони традиційної відповідальності.
Отже, рішення, прийняті в 90-х рр., радикально вплинули на розвиток і східноєвропейського регіону, і ЄС та НАТО.
6. Зовнішня політика США набула більшої активності з приходом адміністрації Б.Клінтона. Наведення дисципліни в стані своїх західноєвропейських союзників стало стратегічним завданням США; східноєвропейське питання розглядалось переважно в цьому контексті.
Югославські конфлікти засвідчили спроможність США вирішувати проблеми, що непідсильні європейцям. У Косово було створено найважливіший міжнародний прецедент постбіполярної епохи, коли внутрішня проблема вирішувалась через зовнішнє втручання. Країни ЦСЄ розглядалися США як природний союзник через свою відданість принципам атлантизму; США намагалися протиставляти «нову» та «стару» Європу (Франція – ФРН - Бенілюкс), спираючись на існування довічних фракцій «атлантистів та європеїстів»; серед східноєвропейських країн Польща посіла місце головного помічника США в сфері безпеки, використавши іракську війну, під час якої ФРН зайняла особливу, відмінну від американської, позицію.
На 2004 рік східноєвропейці перебували під більшим впливом США й НАТО, ніж будь-коли раніше, й ця тенденція може стати домінантною в їх майбутній політиці. Відносини США та їхніх західноєвропейських партнерів пережили кризу, але розходження, що багатьом здавалося неминучим, не сталося, скоріше відбувся черговий перерозподіл обов’язків та функцій у рамках партнерства.
Інший впливовий регіональний актор, ФРН, протягом періоду після об’єднання пережив найбільшу ідейну трансформацію, що позначилося на східноєвропейській політиці. Відбувся відхід від самообмежень, притаманних Боннській республіці, який отримав назву «нормалізація»; його обриси були вперше окреслені під час війн у Хорватії та Словенії й стали більш виразними в Косово. ФРН зайняла роль головного захисника інтересів східноєвропейців у ЄС, німецька стратегія була прийнята на історичних ессенському та люксембурзькому саммітах. Але зміцнення міжнародної ваги Німеччини привело до поглиблення розбіжностей між нею та Францією, що була основним опонентом німецької стратегії розширення, до ослаблення тандему, який протягом тривалого часу розглядався як «локомотив» Європи.
На разі ФРН задовольняє роль основного партнера східноєвропейських країн у галузі економіки; від політичної активності німецьке керівництво втримується через невтішний досвід останніх років, коли його втручання підігрівало об’єктивні розбіжності в поглядах східноєвропейських еліт.
Отже, порівнювати в однакових категоріях вплив США та ФРН на трансформації в Східній Європі некоректно: на найближчу перспективу американський чинник залишається поза конкуренцією.
7. Трансформації в РСЄ мали чітко окреслений системний характер. Реформи в галузі економіки, політики й навіть ідеології були взаємообумовлені: здобутки або невдачі в одній сфері неодмінно позначалися на розвиткові інших сфер. Серед найбільш важливих невирішених проблем трансформацій східноєвропейського регіону слід назвати:
1) в економічній сфері: збереження стану трансформаційної рецесії (системної кризи перехідних економік) у країнах Південно-Східної Європи; брак прямих іноземних інвестицій у ПСЄ, що, разом із першою проблемою, складав головну перешкоду сталому розвиткові; нерозв’язаність проблеми реструктуризації економіки, зокрема, збереження «поганого» виробництва (металургія, базова хімія, видобувні галузі);
2) у політичній сфері: створення демократичних режимів нового зразка (так звана неліберальна демократія з її незрілим громадянським суспільством, слабкими й залежними ЗМІ, слабким місцевим самоврядуванням); зміцнення позицій вкрай правих, популістських партій із програмою нового «очищення суспільства від плям комуністичного минулого» (люстраційні закони, заборона діяльності комуністичних партій);
3) в ідеологічній сфері: експерименти з націоналістичною ідеологією, які дорого коштували країнам регіону, зокрема, його південно-східній частині, та продовжують зберігати певний деструктивний потенціал до сьогодні; збереження специфічної громадської пасивності східноєвропейців як риси, що була притаманна їм протягом усього радянського та пострадянського періоду; новий конфлікт, який тільки ще зріє в східноєвропейських суспільствах, на зразок «конфлікту поколінь», який в якісно нових умовах перебування у Великій Європі може набути загострення.
8. Прогноз щодо майбутнього країн Східної Європи ґрунтується на врахуванні чинників їх глобалізаційного потенціалу, таких, як безпека, добробут, справедливість. Усі ці цінності – більшою (безпека, справедливість) чи меншою (добробут) мірою – набули подальшого розвитку до кінця першого періоду трансформацій. Також слід врахувати їх можливість адекватної відповіді на так звані «м’які» загрози: бідність, хвороби, вичерпання природних ресурсів, енергетична залежність, тероризм, розповсюдження зброї масового знищення, регіональні конфлікти, організована злочинність. Відповідь на нові загрози залежить від: 1) ступеня технологізації держави; 2) приналежності до ефективної системи колективної безпеки; 3) ідеології, в основі якої має бути розуміння національних інтересів; 4) розвиненості демократичного режиму та громадянського суспільства; 5) розвиненості стратегічного мислення в політичного керівництва.
Протягом першого періоду трансформацій досліджена позитивна динаміка у вирішенні зазначених проблем, що дає підстави зробити помірковано-оптимістичний прогноз щодо майбутнього всіх країн регіону, незалежно від їхнього членства в ЄС та НАТО. Для прогнозування більш важливо, що вектор їхнього розвитку до 2004 року набув стабільності, їхня поведінка стала більш передбачуваною. Нові загрози, що можуть вплинути на перебіг подальших трансформацій, будуть пов’язані зі специфічною пасивністю східноєвропейського електорату, із втратою деяких важелів влади центральними державними органами, як це обумовлює подальший процес євроінтеграції. Майбутнє країн Східної Європи прямо залежатиме від успіхів ЄС і НАТО. Середньотерміновий прогноз (5-10 років) не передбачає суттєвих якісних змін у РСЄ, радше мову можна вести про зміни кількісні.
Результати дослідження політико-системних трансформацій у РСЄ можуть бути практично використані в Україні для створення національної моделі трансформації, для складання програм державних та недержавних політичних акторів, для вироблення перспективної зовнішньополітичної стратегії. По-перше, найважливіша спільна риса української й східноєвропейської системної криз – криза ідентичності. Серед її основних проявів - суперечність між міфами про національну ідентичність та реальними інтересами населення; надмірна увага масової свідомості до ідеологічних цінностей замість прагматичного підходу до вирішення основних проблем суспільно-політичного життя; стан взаємин між державою та суспільством. Як показав досвід Східної Європи, без розвитку громадянського суспільства будь-які реформи в Україні не дадуть бажаних наслідків. По-друге, колізії української дійсності протягом доби трансформацій дискредитували ідеї незалежності, демократії й реформ. Відповідальність за це мають нести українські політичні еліти. Україна залишається поділеною країною, передусім тому, що кланові структури ведуть боротьбу за владу. Правилом як для Східної Європи, так і для України є те, що якість політичних еліт у посткомуністичних країнах набуває визначальної ваги, впливає на сприйняття країни на міжнародній арені, на можливість здійснювати офіційно оголошений курс на євроінтеграцію. По-третє, східноєвропейський, особливо болгарський та румунський, досвід показав, що траєкторія трансформацій може радикально змінитися на будь-якому етапі перетворень під впливом зовнішнього чинника, отже, хоча поняття «втрачений час» щодо посткомуністичних трансформацій існує, воно не має незворотного характеру.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // Полис. – 1992. - № 2. – С. 122-134 // http://humanities.edu.ru/db/msg/81534 (Дата перегляду 29.08.2007).
2. Андрееску Г. Страницы румынско-венгерского примирения: роль общественных организаций // Центры плюрализма. – 2000. - № 13. – С. 2-7.
3. Арбатова Н. Уроки Югославии для России и Запада // МЭМО. – 1995. - № 2. – С. 45-58.
4. Аршинова Л. Окремі політологічні підходи до аналізу проблем трансформації суспільств на шляху демократизації // ПСС. – 2002. – Т. 2. – С. 233-242.
5. Бальцерович Л. Социализм, капитализм, трансформация. Очерки на рубеже эпох. – М., 1999. – 213 с.
6. Банс В. Порівняльна демократизація, широкі та обмежені узагальнення // У пошуках правильної парадигми: Концептуальні перспективи посткомуністичного переходу у країнах Східної Європи / За ред. Д.Гузіни. – К.: Ай Бі, 2003. – С. 107-139.
7. Банс В. Політична економія постсоціалізму // У пошуках правильної парадигми / За ред. Д.Гузіни. – К.: Ай Бі, 2003. – С. 237-280.
8. Баталов Э. Я. Мировое развитие и мировой порядок. Анализ современных американских концепций. – М.: РОССПЭН, 2005. – 366 с.
9. Батизи А. К итогам венгерской приватизации // РЭЖ. – 1998. - № 1. – С. 65-71.
10. Батюк В.И. Отношения США и НАТО в начале ХХI века // США-Канада: ЭПК. – 2003. - № 10. – С. 31-44.
11. Беккер Л.В. Внутрішньофірмова мережа філій ТНК як передумова поглиблення економічного співробітництва між країнами // Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво. – Луцьк: Вєжа, 2006. - С. 203-205.
12. Беров Л. Икономиката на България и бившите социалистически страни. Десятилетие по-късно 1989-1998. – С.: Планета-3, 1999. – 226 с.
13. Бессонова М.Н. Перемены в восточноевропейской политике США (1989 – 1 пол. 90-х гг.). Автореферат дисс. ... канд. ист. наук / Запорожский государственный университет. – Запорожье, 2000. – 20 с.
14. Богатуров А.Д. “Мировой социализм” – между прошлым и будущим // Межд.жизнь. – 1991. - № 7. – С. 44-55.
15. Богатуров А.Д. Синдром поглощения в международной политике // Pro et Contra. - 1999. – Т. 4. - № 4. – С. 28-49.
16. Богомолов О.Т., Глинкина С.П. Первые уроки экономической трансформации в странах Центральной и Восточной Европы 90-х гг. // ННИ. – 1997. - № 3. – С. 6-19.
17. Боднар В. „Балканізація Європи?” Деякі аспекти Косовської кризи // ПіЧ. – 2000. - № 7/8. – С. 46-59.
18. Бодров В. Трансформація економічних систем: роль міжнародних фінансових організацій // Вісник УАДУ. - 2001. - № 4. – С. 56-67.
19. Бойцова В.В. Европейский Союз: расширение на Восток // ОНС. – 2004. - № 3. – С. 78-87.
20. Болгария в ХХ в. Очерки политической истории / Т.В.Волокитина, Р.П.Гришина, Е.Л.Валева, Ю.Ф.Зудинов… - М.: Наука, 2003. – 462 с.
21. Бондаренко К. Міф Центральної Європи та перспективи виникнення центральноєвропейської цивілізації // Регіони Східної Європи: інтеграційні очікування та конфронтаційні небезпеки. – Чернівці: БУКРЕК, 2000. – С. 55-58.
22. Борко Ю. Новый этап углубления и расширения европейской интеграции: социальные аспекты // МЭМО. – 2000. - № 9. –С. 11-23.
23. Бредова В. Экономика стран Восточной Европы. 1994-1995 // МЭМО. – 1996. - № 3. – С. 57-66.
24. Бредова В.М. Экономика стран Центральной Восточной Европы в 1998 году // Реформы: вчера, сегодня, завтра. – 1999. - № 7. – С. 65-96.
25. Брониславский Е., Вачнадзе Г. Польский диалог. – Тбилиси: Ганатлеба, 1990. – 640 с.
26. Брусиловська О.І. Посткомуністична Східна Європа: зовнішні впливи, внутрішні зміни. – Одеса: Астропринт, 2007. – 352 с.
27. Бузан Б. Уровни анализа в международных отношениях // Международные отношения: социологические подходы / Под ред. П.А.Цыганкова. – М.: Гардарика, 1998. – С.131-151.
28. Будкін В. В умовах „ширшої Європи”. Україна – ЄС: складні підсумки і можливі перспективи // ПіЧ. – 2004. - № 1. – С.7-16.
29. Бураковський І. Посткомуністичні країни: перелоги системної трансформації // ПД. – 1998. - № 1. – С.39-45.
30. Бурдяк В.І. Республіка Болгарія на зламі епох: політична трансформація суспільства. – Чернівці: Рута, 2004. – 520 с.
31. Бурдяк В., Ротар Н. Політична культура країн Європи в контексті інтеграційних процесів. – Чернівці: Рута, 2004. – 328 с.
32. Бурдяк В. Роль мобілізованої етнічності турків Болгарії в трансформаційних процесах сучасності // ПСС. – 2005. – Т.3. – С. 300-308.
33. Бурдяк В. Євроатлантична інтеграція – домінанта зовнішньої політики Республіки Болгарія // ПСС. – 2006. – Т. 4. – С. 101-112.
34. Буренко Н.М. Еволюція політики Європейського Союзу щодо країн Центральної та Східної Європи. Автореферат дис… к.політ.н. – К., 2004. – 26 с.
35. Буркут І. Югославія: перша спроба трансформації // ПСС. – 2002. – Т. 2. – С. 130-139.
36. Буркут І. Регіональна політична еліта Косово: між колабораціонізмом та сепаратизмом // Регіональні та національні еліти: хто формує політику? – Чернівці: Букрек, 2002. – С. 161-175.
37. Бурова С. Политические силы в постсоциалистических обществах. Польша // ОНС. – 1996. - № 2. – С. 24-34.
38. Бутенко А.П. Правда и ложь о революциях в Центрально-Восточной Европе // Реформы: вчера, сегодня, завтра. – 2000. - № 2. – С. 3-29.
39. Бухарин Н. Строительство гражданского общества в странах Центральной и Юго-Восточной Европы. 90-ые годы ХХ – начало ХХI века // ННИ. – 2005. - № 1. – С. 26-49.
40. Бухарин Н., Довженко Н. Политические реформы в странах Центральной и Восточной Европы // Россия и Центральная Европа в новых геополитических реальностях / Под ред. Л.Н. Шишелиной. – М.: ИМЭПИ РАН, 1998. – С. 142-152.
41. Бухарин Н.И., Синицына И.С., Чудакова Н.А. Польша: 10 лет по пути реформ // ННИ. – 2000. - № 4 . – С.38-57.
42. Вайнштейн Г. Между полной несвободой и полным хаосом. На путях к демократии // Pro et contra. - 1998. – T. 3. - № 3. – С. 40-56.
43. Валента И. Переоценка Советским Союзом решений 1968 г. и «бархатной революции» 1989 г. // США: ЭПИ. – 1991. - № 10. – С. 71-83.
44. Валіцький А. Три патріотизми // Політологічні читання. – 1995. - № 3. – С. 79-132.
45. Валлерстайн И. Крах либерализма // Анализ мировых систем и ситуация в современном мире. – СПб.: Университетская книга, 2001. – С. 312-338.
46. Валлерстайн И. Неопределенность и творчество: исходные положения и выводы // Конец знакомого мира. – М.: Логос, 2003. – С. 5 – 9.
47. Валлерстайн И. Государства? Суверенитет? // Конец знакомого мира. – М.: Логос, 2003. - С. 80 – 104.
48. Валлерстайн И. Либерализм и демократия. Братья-враги? // Конец знакомого мира. – М.: Логос, 2003. - С. 120 – 142.
49. Валлерстайн И. Взлет и грядущее падение миро-системного анализа // Конец знакомого мира. – М.: Логос, 2003. - С.257-268.
50. Веселица В., Войнич Д. Мысли и взгляды о развитии Хорватии // Реформы: вчера, сегодня, завтра. – 2001. - № 6. – С. 87-101.
51. Видоевич З. Значение и последствия «гуманитарной интервенции» в Югославии // Реформы: вчeра, сегодня, завтра. – 2001. - № 1. – С. 80-102.
52. Вишняк Л.П. Механізм фінансової підтримки країн на етапі приєднання до ЄС // Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво. – Луцьк: Вєжа, 2006. - С. 301-304.
53. Волков В.К. Новые тенденции в развитии исторической мысли в странах Центральной и Юго-Восточной Европы // ННИ. – 1991. - № 4. – С. 11-27.
54. Волков О.М. Роль та місце політичних ідеологій в суспільствах перехідного типу. Політологічний аналіз. Автореферат…к.політ.н. – К., 1999. – 19 с.
55. Вукадинович Р. Хорватия после Дейтона // МЭМО. – 1998. - № 9. – С. 94-102.
56. Гавел В. Заочный допрос. – М.: Новости, 1991. – 224 с.
57. Гарсаній Н., Кеннеді М. Між утопією та дистопією: лабільність націоналізму в Східній Європі // Сучасність. – 1995. - № 3. – С. 147-155.
58. Гауэн П. Европейский Союз – страны “Вышеградской четверки”: потери или приобретения? // Политическая мысль. – 1996. - № 1. – С. 60-67.
59. Герасимчук Т.Ф., Герасимчук М.В. Країни Центральної Європи в політиці Європейського Союзу (1989-2004) // Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво. – Луцьк: Вєжа, 2006. - С. 32-34.
60. Геремек Б. Основні напрямки зовнішньої політики Польщі // ПД. – 1998. - № 1. – С. 62-75; № 2. – С. 3-17.
61. Глинкина С. Регион ЦВЕ в новых геополитических и экономических условиях // Европа в 21 веке: взгляд из России, стран НАТО, Центральной и Восточной Европы. – М.: Эпикон, 1997. – С. 85-95.
62. Глинкина С. Проблема экономического роста в странах Центральной и Восточной Европы // ПТиПУ. – 1997. - № 2. – С. 40-45.
63. Глинкина С. Страны Центрально-Восточной Европы и перспективы расширения европейской интеграции // Экономические и социально-политические трансформации в Центральной и Восточной Европе во второй половине ХХ века / Под ред. И.И.Орлика. – М.: Эпикон, 1998. – С. 14-24.
64. Глинкина С.П. Формирование частного сектора в постсоциалистических странах Центральной и Восточной Европы. – М.: Эпикон, 2000. – 132 с.
65. Глинкина С., Орлик И. Россия и Центрально-Восточная Европа на рубеже ХХ – ХХI веков // ННИ. – 2006. - № 4. – С. 3-26.
66. Головнин М.Ю. Долларизация в странах Центральной и Восточной Европы // Реформы: вчера, сегодня, завтра. – 1999. - № 6. – С. 57-77.
67. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. – К.: Академія, 1999. – 240 с.
68. Горська Н., Трохимчук С. Польсько-німецьке примирення та співпраця в контексті європейської інтеграції. – Львів: Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, 2002. – 96 с.
69. Гринберг Р. Итоги и уроки десятилетия системной экономической трансформации в странах Центральной и Восточной Европы и России // РЭЖ. – 2000. - № 1. – С. 67-74.
70. Грицуник І. Інтеграційні процеси країн ЦСЄ в контексті розширення ЄС // Дослідження світової політики. – 2005. - № 31. – С. 114-132.
71. Грозицкая Т.Ю. Вопросы стабильности демократии: анализ американской политологии // Записки історичного факультету. – 1998. – Вип. 7 – С. 157-171.
72. Гузіна Д. Проблеми демократизації: порівняльний аналіз політичних змін у Східній Європі // У пошуках правильної парадигми: Концептуальні перспективи посткомуністичного переходу у країнах Східної Європи / За ред. Д.Гузіни. – К.: Ай Бі, 2003. – С. 8-43.
73. Гурка М. Розвиток законодавства з метою вступу до ЄС: приклад Польщі // Український правовий часопис. – 1998. – Спец. вип. 2. – С. 26-30.
74. Гуськова Е.Ю. Политические силы в постсоюзных обществах Югославии // ОНС. – 1992. - № 4. – С. 146-156.
75. Гуськова Е.Ю. Вооруженные конфликты на территории бывшей Югославии (хроника событий). – М.: ИНИОН, 1998. – 156 с.
76. Гуськова Е. Сербия и Черногория на перепутье // http://guskova.ru/w/present/2003-05-30 (Дата перегляду: 27.08.2007).
77. Давыдов Ю.П. Возникновение региона Центральная Восточная Европа: последствия для России и Запада // США: ЭПИ. – 1997. - № 4. – С. 6-21.
78. Давыдов Ю.П. «Старый» европеизм против «нового» атлантизма? // США-Канада: ЭПК. – 2003. - № 9. – С. 3-20.
79. Давыдов Ю. П. Расширение зоны ответственности атлантического мира // США:ЭПИ. – 2000. - № 3. – С. 45-67.
80. Давыдов Ю.П., Кожокин М.М. Политика США в Восточной Европе // США: ЭПИ. – 1990. -№ 2.- С. 33-41.
81. Давыдов Ю.П., Приходько О.В., Смирнов П.Е., Устинова Е.В. Югославский кризис: интернационализация или интервенция // США: ЭПИ. – 1993. - № 8. – С. 50-61.
82. Даймонд Л. Прошла ли третья волна демократизации? // Полис. – 1999. - № 1. – С. 6-25.
83. Дайамонд Л. Визначення та розвиток демократії // У пошуках правильної парадигми: Концептуальні перспективи посткомуністичного переходу у країнах Східної Європи / За ред. Д.Гузіни. – К.: Ай Бі, 2003. – С. 47-76.
84. Дарендорф Р. После 1989: Мораль, революция и гражданское общество. Размышления о революциях в Европе. – М.: Ad Marginem, 1998. – 272 с.
85. Делягин М. Главная задача, которую решали США в Югославии, – в сфере глобальных финансов // Межд.жизнь. – 1999. - № 9. – С. 52-60.
86. Демократические революции в Центральной и Восточной Европе: десять лет спустя. Материалы «круглого стола» по итогам перехода к рыночной экономике в странах ЦВЕ // ННИ. – 2000. – № 2. – С. 90-105.
87. Дем’янець В.І. Інтеграційна політика владних органів країн Вишеградської групи щодо ЄС і НАТО у 1989-1999 рр. Автореферат дис…к.політ.н. – К., 2001. – 17 с.
88. Денчев К. Восточная Европа после социализма: поиск новых парадигм (на примере Болгарии). – Габрово: Колонел, 1997. – 271 с.
89. Денчев К. Конец «царствования» Симеона Сакскобурготского в Болгарии // www.dlib.eastview.com/sources/article.jsp?id=9447894 (Дата перегляду: 29.08.2007).
90. Десять лет системной трансформации в странах ЦВЕ и в России. Итоги и уроки. Науч. докл. ИМЭПИ РАН // Россия и современный мир. – 2000. - № 2. – С. 71-87.
91. Десять років трансформації у Центрально-Східній Європі. Економічний Форум Польща – Схід // Економічний часопис. – 1999. - № 10. – С. 3-19.
92. Дидусенко А. Затянувшийся кризис посткоммунизма // Новое время. – 1997. - № 7. – С. 24-26.
93. Дмитрів І. Зовнішні чинники євроатлантичної інтеграції Польщі // Дослідження світової політики. – 2005. – Вип. 31. – С. 204-213.
94. Доган А. Социалистите не са готови за властта // www.dps.bg (Дата перегляду: 27.08.2007).
95. Долженков О. Посткомуністичні трансформації в країнах Центрально- Східної Європи та СНД: порівняльний аналіз // Нова політика. – 2000. - № 5. – С. 12-18.
96. Драган Г. Румыния и Европейский Союз – в приготовлениях к вступлению // Европа. – 2006. - № 1(18). – С. 69-98.
97. Драшкович В. Приватизация в Югославии // МЭМО. – 1998. - № 9. – С. 113-118.
98. Драшкович В. Экономические отношения Сербии и Черногории: роль Евросоюза // МЭМО. – 2003. - № 5. – С. 35-41.
99. Дубовик В.А. Новая роль США в Европе // Актуальні проблеми політики. – 2000. – Вип. 9. – С. 105-109.
100. Дудко І.Д. Національні інтереси США у постбіполярному світі. – К.: КНЕУ, 2003. – 208 с.
101. Дуткевич П., Лауриер В., Гозина Д. Вызовы демократизации: Перспективы политической трансформации // http://humanities.edu.ru/db/msg/45671 (Дата перегляду: 29.08.2007).
102. Душанич Й. Экономика и международные санкции // МЭМО. – 1996. - № 11. – С. 114-118.
103. Ебергард П. Результати суспільно-економічних перетворень у Польщі та Україні // Економіка України. – 1999. - № 4. – С.80-86.
104. Евстигнеев Р. Сравнение трансформационных процессов в постсоциалистич