ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Краткое описание

Рада національної безпеки і оборони України
Національний інститут проблем міжнародної безпеки

На правах рукопису

Чекаленко Людмила Дмитрівна

УДК 327.7 (477) + 351.88

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
політичних наук

Науковий консультант
Пирожков Сергій Іванович
доктор економічних наук,
академік НАН України

Київ – 2007

ЗМІСТ
ВСТУП ................................................................................................................ 4
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ БЕЗПЕКОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ............................................................................................................. 26
1.1. Теоретичні основи дослідження зовнішньополітичних механізмів забезпечення національної безпеки України………….…………………… 26
1.2. Формування зовнішньополітичних засад Української держави …........ 54
РОЗДІЛ 2. ВИКОРИСТАННЯ ЗАХИСНИХ МЕХАНІЗМІВ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ……………………….…………….............
64
2.1. Механізми захисту універсальних, регіональних і субрегіональних структур в політиці Української держави………..…………………..……….
64
2.2. Європейська і євроатлантична політика України ..……………………. 88
2.2.1. Участь України в європейських субрегіональних проектах ........ 88
2.2.2. Безпекова складова співробітництва з НАТО................................ 96
2.2.3. Інтеграційні проекти з Європейським Союзом.............................. 106
2.2.4. Механізм взаємодії держави і наддержавних міжнародних
структур .............................................................................................
127
2.3. Євразійський напрям зовнішньої політики України................................. 152
2.3.1. Україна в СНД ................................................................................. 152
2.3.2. Механізм інституційних утворень СНД........................................ 167
2.3.3. Українські ініціативи. ГУАМ......................................................... 175
РОЗДІЛ 3. МЕХАНІЗМ ДВОСТОРОННЬОГО ПАРТНЕРСТВА В ПОЛІТИЦІ УКРАЇНИ
187
3.1. Симетричні і асиметричні стратегії двосторонньої взаємодії............. 187
3.2. Особливості співробітництва з США................................................... 195
3.3. Розбудова відносин з ФРН....................................................................... 214
3.4. Перспективи українсько-польського співробітництва.......................... 233
3.5. Специфіка відносин України і Російської Федерації............................. 251
РОЗДІЛ 4. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У ЗАХИСТІ ПРАВ ЛЮДИНИ ЯК СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ........
305
4.1. Зовнішньополітичні засоби захисту прав українських трудових мігрантів………………………………………………………………………
305
4.2. Етнополітичний чинник у зовнішній політиці України……................ 319
4.3. Захист прав співвітчизників за кордоном.............................................. 341
4.4. Формування позитивного іміджу Української держави........................ 359
ВИСНОВКИ...................................................................................................... 372
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................ 381

В С Т У П

На початку ХХІ століття в світовій системі одночасно розгортаються полярно-векторні процеси, у яких суб’єкти міжнародних відносин формують різноякісні і різнопланові структури. Паралельно із зростанням їхньої взаємозалежності, посиленням компоненти цілісності світу, розвивається інший процес – поглиблення відокремленостей і розбіжностей. Глобалізація йде паралельно з так званою глокалізацією. Водночас із всезагальними, універсальними якостями структур і суб’єктів активізуються якості особливі й ідентичні. З розмиванням ідентичностей на одному полюсі, на іншому спостерігаємо їх зміцнення і навіть укрупнення. Значною мірою такий стан можна пояснити тим, що глобальне явище новаційних змін соціально-політичних моделей, характерне для 90-х років ХХ ст., формувалося у різних країнах на відмінних стартових позиціях, мало неоднакову глибину, його результати у низці випадків неоднозначні і не завжди є гарантіями проти рецидивів авторитаризму.
Низку проблем породжує неусталеність світового порядку. Для політичної системи світу вже зараз є характерним глобальна хвиля суперечливої демократизації, якісно нова світова економіка, зміни векторів застосування сили, поява нових, недержавних суб’єктів світової політики, інтернаціоналізація духовної сфери життєдіяльності людства, а також нових викликів світовому співтовариству тощо. Різноплановість сьогодення ускладнюється, на нашу думку, поглибленням двох процесів, які набирають силу. З одного боку, намагання деяких країн грати роль силового центру, який би міг забезпечити системі міжнародних відносин стабільність і врівноваженість, а з іншого – тривалість процесу множення суверенних держав. Негативні приклади „основних розпорядників” на світовій арені, що у різні історичні епохи нам продемонстрували деякі держави і міжнародні об’єднання (Священна Римська імперія, Радянський Союз, фашистська Німеччина, США тощо), схиляють теоретичну думку до висновку про неусталеність сьогодення і невизначеність майбутнього. З іншого боку, міжнародна стабільність і рівновага могли б бути досягнуті, за нашим припущенням, тільки за умов формування поліцентричності світу, тобто появи не одного, а кількох центрів сили, які врівноважували б одне одного.
Водночас, незважаючи на глибокі переміни всієї системи міжнародного буття, основними елементами міжнародних відносин поки що залишаються суверенні держави, які мають здійснювати на своїй території всю повноту законодавчої, судової та виконавчої влади. Дії міжнародного права традиційно зупинялися на кордонах суверенної держави, у межах якої все підкорялось її юрисдикції. З вищого принципу суверенітету слідував і принцип невтручання як зобов’язання інших суб’єктів не втягуватися у внутрішні справи держави без згоди останньої. Разом з тим, природа міжнародних відносин виправдовує легітимність застосування сили, спричинює трансформацію суверенітету, який перестає бути захисним механізмом від зовнішнього втручання. На порядок денний вийшла доктрина про право світової спільноти на втручання у внутрішні справи держави не тільки для підтримання міжнародного миру, а й з гуманітарних міркувань – гуманітарне втручання.
У таких умовах забезпечення національних інтересів України, вирішальною складовою яких залишається реалізація комплексу зовнішньополітичних безпекових завдань, залежить не тільки від внутрішнього стану та здатності пристосуватися до оновленої системи міжнародних відносин, а й від спроможності гарантів міжнародного миру забезпечити стабільність і партнерство всіх держав світу незалежно від їхнього рівня розвитку та військового потенціалу. У зв’язку з зазначеним, для протистояння загрозам необхідно шукати інші важелі, якими нам уявляються зовнішньополітичні механізми захисту.

Актуальність теми. Зовнішньополітичні механізми захисту, від яких залежить існування держав середнього типу, є необхідними для забезпечення безпеки, сталого розвитку, миру і стабільності в регіоні і в світі в цілому. Дослідження теоретичних і практичних питань формування таких механізмів, насичення їх дієвими складовими; адекватне спрямування зовнішньополітичних зусиль на розв’язання проблем безпекового існування, на досягнення суто прагматичних результатів зумовлене безпрецедентністю комплексу загроз безпеці України.
Важливість дослідження пов’язана і з тим, що дієвість існуючих схем захисту є суттєвим резервом політичного і економічного розвитку держави, успішного розв’язання зовнішньополітичних проблем.
У цьому зв’язку особливої уваги потребує актуалізація існуючих теоретичних напрацювань з проблематики міжнародних механізмів глобального, регіонального і субрегіонального рівнів; схем дво- і багатосторонньої співпраці у реалізації зовнішньої політики України, яка є учасницею сучасних процесів глибокої трансформації.
Своєчасність вивчення цієї проблеми обумовлюється наступними факторами:
– По-перше, сучасний етап розвитку зовнішньої політики України, метою якої визначено європейський вибір, вимагає чітких критеріїв щодо уточнення місця і ролі Української держави в оновленій парадигмі міжнародних відносин, а також розробки глобальної і регіональної систем захисту.
– По-друге, зазначене обумовлює вибір стратегічних партнерів, на захист і підтримку яких Україна могла би розраховувати при реалізації зовнішньополітичних завдань, оптимізації відповідного рівня взаємовідносин з ними; вироблення дієвого механізму оперативного реагування стратегічних партнерів на загрози Українській державі ззовні.
– По-третє. Заявлений Україною європейський вибір розвитку, складний поступ до поставленої мети – інтеграції до європейських економічних і, можливо, безпекових структур – потребує вироблення прийнятних моделей співвідношення національних інтересів і наднаціонального характеру діяльності інтеграційних утворень.
– По-четверте, завдання даного дослідження зумовлені відсутністю у науковій літературі відповідних розробок, обґрунтованих рекомендацій щодо створення прийнятної для України схеми протистояння потенційним загрозам.
Таким чином, в роботі розглядаються зовнішньополітичні механізми забезпечення національної безпеки України, що відповідним Законом України визначена як стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави. Під зовнішньополітичними механізмами ми розуміємо систему захисту універсальних, регіональних і субрегіональних структур; безпекову складову двостороннього співробітництва; а також виявлений взаємозв’язок рівня захисту прав етнічних меншин із рівнем розвитку міждержавних відносин.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконане в рамках комплексної програми науково–дослідних робіт Національного інституту проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України за темами: „Стратегічні питання зовнішньої політики та політики безпеки України у контексті міжнародних відносин та формування систем глобальної та європейської безпеки” (номер держреєстрації 0106U011643), „Європейська та євроатлантична інтеграційна політика України в умовах трансформації та розширення НАТО та ЄС” (номер держреєстрації 0106U011651), „Україна у системі регіональної безпеки і стабільності” (номер держреєстрації 0106U011652) та „Концептуальні засади відносин України і РФ на довгострокову перспективу: моделі розв’язання гострих проблем і пошук збалансованої моделі односторонніх та багатосторонніх інституціональних формацій співробітництва на європейському та євразійському напрямах” (номер держреєстрації 0106U011645). Дисертантка брала участь у роботі над науковими темами Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України впродовж роботи на посаді державного експерта з 2002 по 2005 р.: проекту 1, теми № 1 – „Формування нових пріоритетів національної безпеки України у контексті змін архітектури міжнародної безпеки”; проекту 2, теми № 5 – „Політичний вимір євроатлантичної інтеграції України”, теми № 12 – „Україна у процесах становлення нових систем регіональної безпеки й стабільності на просторі СНД – на Кавказі та в Центральній Азії” (2002 – 2003 рр.); проекту 1, теми № 1 „Концептуальні засади зовнішньої політики та політики безпеки України у контексті сучасної трансформації міжнародних відносин та систем глобальної та регіональної безпеки”; проекту 2, теми № 6 „Взаємозв’язок геополітичного фактору та фактору безпеки в умовах взаємозалежності України і Росії”, теми № 10 „Україна у процесах становлення нових систем регіональної безпеки і стабільності”, теми № 11 „Україна – Росія: від гострих проблем до пошуку балансу двостороннього та багатостороннього форматів співробітництва на теренах СНД, шляхи розв’язання” (2004–2006 рр.).
Оскільки в сучасній міжнародно-політичній науці зазначена тема комплексно та всестороннє не розглядалася, а також з огляду на відсутність оновленої зовнішньополітичної стратегії держави, дисертант поставив за мету: систематизувати зовнішньополітичні механізми забезпечення національної безпеки України, структурувати витоки і розкрити сутність зовнішньополітичних викликів, спираючись на існуючі міжнародні структури розробити відповідні схеми протистояння загрозам.
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких наукових завдань:
1. Відштовхуючись від того положення, що чинники міжнародного існування поки що не спроможні змістити державу зі сцени світової політики і держави продовжують утримувати за собою провідний політичний ресурс, втягуючись при цьому у складну систему взаємодії з недержавними учасниками міжнародних відносин, дослідити теоретичні корені формування різноманітних парадигм міжнародного розвитку, з них виявити найбільше наближені до українських реалій.
2. Враховуючи те, що Українська держава увійшла в міжнародне життя у новій якості саме в період краху усталеної біполярної системи міжнародних відносин, а отже зіштовхнулася з новими викликами її безпеці, окреслити зовнішньополітичні цілі, які у певних параметрах збігаються з завданнями національної безпеки, а також виявити явні і потенційні загрози міжнароднополітичної площини національній безпеці України.
3. Систематизувати різнопланові механізми протистояння загрозам, які створені на універсальному, регіональному і субрегіональному рівнях, включаючи інструменти та інституції міжнародної співпраці в рамках ООН, ОБСЄ, ЄС, НАТО, Ради Європи, СНД тощо.
4. Довести, що практично всі зазначені механізми протистояння загрозам є недосконалими з точки зору їхньої ефективності. При цьому врахувати, що неефективність засобів ООН, ОБСЄ, РЄ тощо, постійним членом яких є Українська держава, гальмують розв’язання низки проблем безпекового характеру. Намагання використати структури СНД, а також утворені в її рамках субрегіональні організації поки що не досягли бажаного результату. Неефективність механізмів захисту ООН, ОБСЄ, а також СНД призвели до того, що Україна орієнтується на європейський напрям і активно працює над тим, щоб приєднатися до ЄС у майбутньому. Європейська інтеграція в першу чергу означає подальше політичне та інституційне зближення з ЄС та еволюційне просування до кінцевої мети – інтеграції України до Європейського Союзу.
5. Зважаючи на те, що найскладнішою проблемою у взаємодії держав і міжнародних організацій, які часто виступають в якості наддержавних, є співвідношення державного суверенітету і елементів наднаціональності в компетенції цих структур, довести прийнятність тих чи інших форм участі держави в міжнародній політиці через укладення спеціальних договорів і угод за запропонованими критеріями.
6. Із застосуванням методів політичного аналізу і синтезу показати, що дієвим механізмом захисту суверенних засад держави виявляється площина двостороннього співробітництва з провідними партнерами – Російською Федерацією, США, ФРН і Республікою Польща, яке характеризуємо як симетрично і асиметрично позитивним. Разом з тим, зроблено спробу виявити прийнятні схеми просування партнерського співробітництва до рівня стратегічного з відповідними гарантіями з боку партнерів безпекового розвитку і стабільності України.
7. Спираючись на концепцію безпекової тріади: держава – суспільство – особа, за якою захист людини та її інтересів відносимо до імперативів зовнішньої політики України, розкрити проблеми українських трудових мігрантів. Водночас довести, що масовий виїзд українських громадян на заробітки до інших країн, залишення там на постійне проживання тощо криє низку загроз для України. Серед таких – демографічна небезпека, викликана виїздом осіб репродуктивного і працездатного віку; полишення в Україні неповнолітніх дітей і батьків похилого віку; загроза масового отримання українськими громадянами громадянства іншої держави, а також проблемні питання з комплектацією у Збройних Силах України тощо. Через проведення моніторингу захисних схем, впроваджуваних для українських громадян за кордоном, показати складність проблем, пов’язаних з захистом їхніх прав, виявити недосконалість вітчизняної договірно-правової основи щодо обміну трудовими ресурсами, відсутність достатніх правових важелів відстоювання прав фізичних і юридичних осіб тощо.
8. Оскільки за авторською концепцією етнополітичні питання є складовою міжнароднополітичних процесів, показати, що відповідно до стану захищеності прав етнічних меншин розвиваються і відносини України з європейськими і євразійськими структурами, а також з окремими країнами. Виявити сутність політики країн, які ставлення до національних меншин розглядають важливим критерієм для розвитку двосторонніх відносин, і довести необхідність дотримання міжнародних зобов’язань щодо забезпечення прав національних меншин у своїй державі як своєрідного чинника безпеки. Враховуючи те, що питання дотримання прав людини в Україні розглядається безпековою складовою держави і однією з умов її визнання в світі, довести необхідність розширення інформаційної присутності в інших країнах, що надало б можливість зміцнити позиції в іномовному середовищі, посилити інформаційний вплив, і, врешті-решт, формувати позитивний імідж держави.
9. На основі отриманих результатів сформулювати науково-практичні рекомендації щодо віднайдення формули протистояння існуючим зовнішньополітичним загрозам через залучення міжнародних механізмів захисту.
Об’єктом дослідження є зовнішньополітичні механізми забезпечення національної безпеки України, які спираються на структури універсальної і регіональної безпеки, діяльність субрегіональних організацій, а також на розвиток двосторонніх відносин.
Їх об’єктивний і неупереджений розгляд надає можливість вивести основні чинники безпекового існування Української держави. Розуміння об’єктивних і суб’єктивних факторів формування міжнародних систем захисту є необхідною умовою підвищення ефективності їх застосування у зовнішній політиці України.
Предмет дослідження становлять шляхи і методи забезпечення національної безпеки України через зовнішньополітичні механізми.
Простежується шлях від набуття членства у міжнародних структурах до використання їх механізму захисту суверенних засад держави. Вивчаються варіанти розвитку двостороннього співробітництва із посуванням його до рівня стратегічного партнерства. Особлива увага приділяється вивченню механізмів захисту прав українських громадян за кордоном, що є одним із імперативів зовнішньої політики України і складовою формування позитивного іміджу держави. Враховуються особливості використання механізму захисту прав національних меншин в Україні, що є запорукою поступального розвитку двостороннього партнерства із країнами їхнього етнічного походження.
Концепція роботи. В основу дослідження покладено гіпотезу про те, що в умовах формування оновленої парадигми міжнародних відносин зростає необхідність пошуку адекватних механізмів протистояння зовнішньополітичним викликам національній безпеці України. Захист національних інтересів у зовнішньополітичній площині спиратиметься на: а/ механізми глобальної і регіональної безпеки; б/ прийнятний алгоритм взаємовпливів національних засад суверенності держави і наднаціональних повноважень міждержавних структур; в/ регіональне інтегрування з метою спільного протистояння сучасним загрозам; г/ співробітництво за схемою – від оптимізації стратегічного партнерства до ефективних стратегічних союзів; д/ міжнародний механізм захисту прав людини, що є однією з кардинальних передумов реалізації Україною європейського вибору.
Методи дослідження продиктовані широтою комплексу досліджуваних проблем, що викликало необхідність застосувати як загальнонаукові, так і міждисциплінарні методи. Завдяки системному методу, на який спирається вся робота, проблеми розглядаються у цілісності взаємозалежних чинників і компонентів. Системний метод сприяв дослідити еволюцію міждержавних відносин; дозволив виявити мотивацію поведінки сторін, визначити питому вагу різних чинників, що детермінують їхні дії. Завдяки системному підходу складено комплексну схему зовнішньополітичних механізмів забезпечення національної безпеки України і зроблено відповідні висновки.
Водночас застосування методу політичного аналізу сприяло окресленню зовнішньополітичних стратегій держави, її гілок влади у різні часові періоди, політичних рухів і конкретних осіб. Структурно–функціональний метод дозволив дослідити еволюцію міжнародних інститутів та їх ставлення до України, формування відповідних схем захисту сфери двостороннього співробітництва провідних партнерів, а також міжнародної договірно–правової системи захисту прав людини. Застосування компоративного та статистичного методів надало можливість обґрунтувати низку положень щодо динаміки двосторонніх і багатосторонніх відносин, провести цілісний аналіз існуючих механізмів захисту, порівняти їхні рівні та одержані результати впровадження. При цьому логічний і діалектичний методи сприяли дослідженню подій у взаємозалежності та розвитку.
Закономірності розвитку системи міждержавних відносин виведено із урахуванням конкретно-історичного часу, тобто застосовано принцип об’єктивності, що є фундаментом побудови захисних схем зовнішньополітичної діяльності. Залучення принципу історизму надало змогу розглянути проблеми в еволюції і перспективі.
Завдяки переосмисленню вітчизняного та міжнародного досвіду, поглибленому критичному аналізу документальних джерел, ознайомленню з роботами вітчизняних і зарубіжних дослідників, стало можливим наблизитися до розуміння закономірностей розвитку зовнішньої політики держави. Емпіричний аспект дослідження сконцентровано переважно на документальній й фактологічній основі зовнішньополітичної діяльності України.
Наукова новизна роботи визначається розробкою авторської концепції безпекової тріади: держава – суспільство – особа. Проблеми взаємовідносин між трьома компонентами розв’язується як через рівні інтересів, що характеризуються незалежністю потреб кожного з рівнів і водночас взаємозалежністю їх одне від одного, так і через забезпечення інтересів кожної з ланок при збереженні загального балансу інтересів тріади. Автор прийшов до висновку про необхідність формування оновлених схем забезпечення національних інтересів України та їх запровадження; про доцільність внесення змін в організацію наукового обґрунтування зовнішньополітичних рішень та шляхів їх реалізації; конкретизацію суті і складових стратегій двостороннього співробітництва; про конструктивні шляхи практичного втілення міжнародних договірних зобов’язань щодо України. При цьому врахування трансформації сутності суверенітету в умовах глобалізації сприятиме віднайденню прийнятних моделей поєднання його засад із наддержавними механізмами міжнародних структур.
У дисертації вперше:
– на основі залучення широкого кола оригінальних джерел та літератури проведено цілісне дослідження двосторонніх і багатосторонніх зовнішньополітичних механізмів захисту, що використовуються;
– доведено, що в умовах розвитку однополярного світу необхідно паралельно з використанням існуючих механізмів забезпечення національної безпеки запроваджувати нові, результативніші;
– із врахуванням об’єктивних чинників побудовано модель реалізації зовнішньополітичних інтересів України: від двостороннього співробітництва із провідними партнерами – до формування з ними стратегічних союзів;
– структуровано механізми пошуку прийнятної схеми взаємовпливів суверенності держави і наднаціональних повноважень міждержавних структур;
− засади зовнішньої політики держави розглянуто через трирівневу систему захисту інтересів особи, суспільства і держави.
У практично-політичному плані:
– привернуто увагу до необхідності серйозного переосмислення міжнародно-системного механізму захисту з питань ядерної безпеки, територіальної цілісності Української держави;
– представлено авторський концепт відстоювання суверенності, територіальної цілісності і непорушності державного кордону України із залученням міжнародних механізмів захисту;
– запропоновано критерії визначення суті і змісту стратегічного партнерства та застосування його на практиці;
– висвітлено і систематизовано зовнішньополітичні загрози Українській державі у площині етнонаціональних і міграційних питань;
 – виявлено взаємозалежність міжетнічної політики держави і рівня розвитку двостороннього співробітництва з країнами етнічного походження національних меншин;
– у підготовці роботи використано оригінальні джерела.
Отже, на захист виносяться наступні положення:
− Розширення числа учасників світової політики та їх різноплановість, еволюція суверенітету, наповнення безпеки новим змістом тощо поки що не спроможні змістити державу зі сцени світової політики, а лише змінюють і ускладнюють її роль у підтримці стабільності. Держави продовжують утримувати за собою провідний політичний ресурс, втягуючись при цьому у складну систему взаємодії з недержавними учасниками міжнародних відносин.
– Різні наукові школи досліджували міжнародні відносини, але прийнятною, на наше переконання, є реалістська концепція розвитку людини, суспільства, держави і міждержавних відносин (Г. Моргентау, К. Уолтц, К. Райт та ін.), що і стало теоретичною основою дослідження. Реалістська концепція знайшла підтвердження в сучасній системі кооперативної безпеки, теорії демократичного світу, в політиці акторів поза суверенітетом (Дж. Розенау); зародженні ознак поліцентричності світу (Ч. Купчан, Ф. Фукуяма). Реалістська парадигма превалює і в розробках російських політологів: О. Треніна, М. Лєбєдевої, П. Циганкова, Т. Шаклеїної; юристів–міжнародників Б. Топорніна, Ю. Колосова; істориків–міжнародників О. Богатурова, М. Нарінського, А. Торкунова та ін.
Вагомий науковий доробок на засадах реалізму у розвиток теорії і практики вітчизняної зовнішньої політики біполярного періоду розвитку внесли А. Шлєпаков, П. Калениченко, І. Петерс, Г. Цвєтков та інші. Розкриття концептуальних міжнароднополітичних проблем знаходимо у глибоких наукових розвідках сучасних українських дослідників – Є. Камінського, Б. Канцелярука, С. Толстова, В. Копійки; економічних – в монументальних наукових працях Ю. Пахомова і О. Білоруса; зовнішньополітичних теоретичних і практичних питань – в пошукових роботах О. Шергіна, Б. Гуменюка, В. Гури, М. Кірсенка, А. Кудряченка, Л. Лещенка, В. Манжоли, В. Матвієнка, О. Потєхіна, Ю. Скорохода, С. Федуняка, І. Хижняка, С. Юрченка; засад політології, проблем етнополітології, філософії – в роботах І. Оніщенко, В. Бебика, Ю. Павленка та інших; глобального розвитку систем масової комунікації – О. Зернецької; проблем міграційної політики – О. Хомри, О. Малиновської, І. Прибиткової, В. Євтуха та інших. Питанням національної безпеки присвячено роботи О. Бодрука, С. Галаки, А. Гальчинського, О. Лановенка, Б. Парахонського, Г. Перепелиці, С. Пирожкова, Д. Прейгера та інших. Пропозиції та ідеї учених були покладені у розвиток концепції національної безпеки України і відповідного закону.
– Українська держава увійшла в міжнародне життя у новій якості саме в період краху прийнятної і звичної біполярної системи міжнародних відносин. Серед зовнішньополітичних цілей, які у багатьох параметрах співпадають із завданнями національної безпеки, виокремлюємо утвердження і розвиток України як суверенної демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного положення; збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів; активне входження національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом; поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.
– Враховуючи той факт, що зовнішньополітичні механізми захисту України в умовах біполярності гарантувалися системою колективної безпеки, держава, із здобуттям суверенності, розпочала формування власних захисних важелів, використовуючи кооперативні механізми захисту.
– Процес убезпечення власної безпеки ускладнювався постійним тиском на Україну могутніших партнерів, у першу чергу ядерних, що, врешті решт, привело до відмови Української держави від ядерної зброї. Складний комплекс завдань вирішувала Україна у зв'язку з зазначеним, і в першу чергу намагалася отримати ядерні гарантії від провідних країн світу. Отриманий результат – письмові гарантії ядерної безпеки – можна вважати перехідним, оскільки механізм ядерного захисту України й досі не вироблений.
– До вже згадуваних проблем додалися загрози територіальних зазіхань деяких держав – географічних сусідів: на офіційному рівні – Росії, Румунії, а на рівні неурядових структур – Угорщини, Польщі. Зазначені фактори змусили переглянути українську зовнішньополітичну концепцію нейтральності і позаблоковості, довели несумісність реалізації засад нейтралітету в умовах фактичного вторгнення на українську територію і порушення суверенітету України (приклад з о. Тузла).
– В умовах сучасного розвитку Українською державою використовуються різнопланові механізми протистояння загрозам, які створені на універсальному, регіональному і субрегіональному рівнях. Якщо універсальні механізми захисту були розроблені міжнародною спільнотою у післявоєнні часи в рамках ООН (де УРСР мала формальне членство), то регіональні і субрегіональні схеми, запроваджені Україною в рамках міждержавних структур регіону, були вироблені у часи міжнародної суб’єктності України, тобто з 1991 року.
– З метою забезпечення національної безпеки, Україна намагається використовувати i зміцнювати існуючи інструменти та інституції міжнародної співпраці – ООН, ОБСЄ, ЄС, НАТО, Раду Європи, СНД тощо. Держава надає значної ваги зміцненню духу солідарності i спільних цінностей, створених цими організаціями.
– Водночас, практично, всі зазначені механізми протистояння загрозам є недосконалими з точки зору їхньої ефективності. При цьому враховуємо, що неефективність засобів ООН, ОБСЄ, РЄ тощо, постійним членом яких є Українська держава, гальмують розв’язання низки проблем безпекового
характеру. Намагання використати структури СНД, а також утворені в її рамках субрегіональні організації поки що не досягли бажаного результату. Україна зробила відповідні кроки для створення безпекових механізмів як через вдосконалення існуючих (ООН, ОБСЄ), так і запровадження нових.
– Протягом своєї суб’єктної історії Українська держава всіляко намагалася відсторонитися від участі в організаціях, яким були властиві елементи наднаціональності. Про це, зокрема, йшлося під час визначення рівня участі у структурах СНД: Організації Договору про колективну безпеку, у формуванні прикордонних військ СНД, в Міжпарламентській асамблеї. Про неучасть у будь-яких наддержавних формуваннях, позаблоковий статус і нейтралітет йдеться і у державних документах України. З часом концепція державного розвитку України – позаблоковості і нейтральності – зазнала певної еволюції, що пояснюється загостренням зовнішніх загроз.
– Принцип суверенітету, тобто непідлеглості держави іншій вищій владі, традиційно розглядався основоположним у міжнародних відносинах. Поступово окреслилась доктрина про право світової спільноти на втручання у внутрішні справи держави не тільки для підтримання міжнародного миру, а й з гуманітарних міркувань – гуманітарне втручання. З метою убезпечення власної безпеки від вірогідного гуманітарного втручання з боку ядерних сусідів, Україна змушена шукати відповідного захисту. Враховуючи те, що питання про застосування сили проти держави лежить в компетенції Ради Безпеки ООН, держава у випадку зазіхання на її державний суверенітет і територіальну цілісність апелює саме до неї, оскільки інші механізми захисту в українському варіанті є неефективними або не задіяними.
– Неефективність механізмів захисту ООН і ОБСЄ призвели до того, що Україна орієнтується на європейський напрям і активно працює над тим, щоб приєднатися до ЄС у майбутньому. Європейська інтеграція в першу чергу означає подальше політичне та інституційне зближення з ЄС та еволюційне
просування до кінцевої мети – інтеграції України до Європейського Союзу. Наступним завданням є поглиблення відносин України з НАТО з подальшим набуттям повноправного членства в цій організації, що є шляхом до тісного партнерства у всеохоплюючій системі європейської стабільності та безпеки. Все це може створити необхідний фундамент для втілення одного з ключових безпекових інтересів України – запобігти відновленню розподільчих ліній у Європі, так званих „сірих зон безпеки”.
– Водночас, найскладнішою проблемою у взаємодії держав і міжнародних організацій, які часто виступають в якості наддержавних, є співвідношення державного суверенітету і елементів наднаціональності в компетенції цих структур. Засади міжнародного права в цьому випадку участь держави в міжнародній політиці (через укладення договорів і угод) визначають як таку, що не є обмеженням суверенітету, оскільки суверенітет обмежений апріорі. В разі побудови міжнародної організації на суверенній рівності держав – учасниць за принципом „одна держава – один голос”, а також наявність права виходу з організації, закріплені у її статутних документах, певним чином могли б бути гарантією не переростання організації у наддержавну структуру. У цьому випадку, держава не передає частину свого суверенітету міжнародній організації, а на добровільних засадах обмежує свій суверенітет, передаючи конкретні повноваження міжнародній організації.
− Дієвим механізмом захисту суверенних засад держави виявляється площина двостороннього співробітництва. Відносини з провідними партнерами України – США, Російською Федерацією, ФРН і Республікою Польща, – які розглядаємо як симетрично і асиметрично позитивні, українська сторона намагається довести до рівня стратегічних, з відповідними гарантіями з боку партнерів за безпековий розвиток і стабільність України.
Вибір зазначених країн є невипадковим. Це пояснюється об’єктивними реаліями, з якими щоденно стикається Україна: нині тільки США можуть виступати гарантом територіальної цілісності і недоторканності Української держави, яка спроможна відстояти її суверенітет. Польща зіграла роль з’єднуючої ланки України із Заходом, нині виступає своєрідним провідником до євроструктур. ФРН розглядаємо як найбільш вірогідного і заохоченого партнера України, який є спроможним розгорнути з нашою державою потужне співробітництво. Росія виступає у даному контексті як сильний фактор залежності нашої держави, з яким не рахуватися неможливо.
Разом з тим певним фактором ризику є посилення економічних позицій Китаю на українському ринку, який гігантським ривком за досить короткий проміжок часу посів четверту позицію серед традиційних українських імпортерів (загальний обсяг товарообігу з яким за десять років – з 1996 по 2006 – зріс у чотири рази і перевищив 2,5 млрд. дол., при цьому сальдо негативне – понад 1 млрд.). Зазначене може свідчити про чітку налаштованість китайських підприємців на опанування українським ринком з метою збуту своїх товарів. При цьому підкреслимо, що за інвестиційними вкладеннями Китай не входить навіть у десятку активних інвесторів української економіки. Разом з тим, розраховувати на Китай, як майбутнього стратегічного партнера, не виявляється можливим, оскільки (1) складові двосторонньої співпраці є глибоко диспропорційними; (2) значно різняться „вагові“ категорії обох держав; (3) стратегічна концепція Китаю налаштована на партнерство з рівновагомими категоріями держав.
– Невирішені питання захисту українського громадянина за межами держави також становлять загрозу безпеці України. Д

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації представлене нове розв’язання наукового завдання, що полягає у встановленні закономірностей формування зовнішньополітичних механізмів забезпечення національної безпеки України в контексті розвитку сучасної системи міжнародних відносин. Узагальнення теоретичного надбання, а також практики реалізації зовнішньополітичних завдань сприяло окресленню складових національної безпеки України у зовнішній площині, до яких зараховуємо: гарантування і захист прав українських громадян і співвітчизників за кордоном; збереження державної цілісності і територіальної недоторканності Української держави; досягнення високого економічного розвитку і відповідно гідного місця в міжнародному поділі праці, а також протистояння енергетичним загрозам; адекватне співвідношення національних інтересів з участю у наднаціональних міжнародних структурах; формування позитивного іміджу Української держави.
Одержані в процесі дослідження результати викладені у таких висновках:
1. Зовнішньополітичні імперативи України спираються на загальновизнані норми і принципи міжнародного права, серед яких принцип визнання загальнолюдських цінностей, активної міжнародної співпраці є визначальним. Він передбачає на взаємній основі: суверенну рівність і повагу суверенітету; територіальну цілісність і непорушність кордонів; невтручання у внутрішні справи; дотримання і виконання міжнародних договорів і зобов’язань; врегулювання міжнародних спорів і конфліктів виключно мирними, політичними засобами. Для оптимального використання зазначених зовнішньополітичних імперативів Україна потребує конфігурації політичних сил навколо національних інтересів і безпеки.
2. Відповідно до розробленої типології, що спирається на теоретичні узагальнення, виявлені та структуровані зовнішньополітичні механізми забезпечення національної безпеки України. До таких механізмів включаємо:
– міжнародну систему універсальної, регіональної і субрегіональної безпеки, яка здійснюється через низку відповідних міжнародних структур;
– інтеграційну парадигму оптимального входження України у європейський і євроатлантичний простір;
– площину двосторонніх відносин, що реалізуються через співробітництво із провідними партнерами, базоване на принципах взаємної вигоди;
– прийнятне співвідношення суверенних засад держави і наддержавності деяких міжнародних структур;
– етнополітична злагода як складова міжнароднополітичної схеми захисту держави.
Для оптимізації використання цих механізмів за авторською концепцією, покладеною в основу дослідження, шляхом розчленування зовнішньополітичних завдань на складові за значимістю і складністю, на рівні Президента, інших владних структур України із залученням лобістських груп, утворених у складі дипломатичних представництв при провідних міжнародних організаціях (Раді Безпеки ООН, м. Нью–Йорк; ЄС та НАТО, м. Брюссель; СНД, м. Мінськ) розглянути питання про:
– можливість диверсифікації розробки захисних важелів від ядерної загрози, оскільки й досі не вироблено відповідних дій гарантів ядерної безпеки Української держави;
– шляхи активізації дій гарантів української незалежності для припинення територіальних зазіхань з боку держав-сусідів;
– інваріантність залучення міжнародних структур до врегулювання питань власності, розташованої на українській території (напр., у випадку з береговою структурою морського флоту, майном колишніх радянських республік, історичними цінностями, закордонною нерухомістю, грошовими вкладами населення тощо).
Для теоретичного обґрунтування і вироблення механізму запровадження прийнятних схем перебування на українській території іноземних військових баз створити дієву робочу групу впровадження з представників владних гілок, військових, юристів–міжнародників, аналітиків тощо. Оскільки невирішеність зазначеного питання піддає Україну загрозі не тільки бути втягнутою у конфлікт між третіми державами, а й визначення її у якості агресора (у разі війни Росії з третіми країнами) відповідно до принципів міжнародного права;
– через групи–провайдери з питань енергоресурсів привернути увагу владних структур до актуалізації питань, пов’язаних з енергетичною безпекою, що вимагає відповідної підтримки провідних партнерів, пошуку альтернативних енергоносіїв, а також впровадження енергозберігаючих технологій;
– за авторською концепцією безпекової тріади: особа–суспільство–держава, дотримання прав людини є провідним імперативом зовнішньополітичної діяльності, що вимагає від державних структур актуалізувати засоби захисту українських громадян за кордоном;
– етнополітичні процеси, які розглядаємо складовою міжнароднополітичних явищ, диктують необхідність активізувати складові захисту прав національних меншин в Україні, що є запорукою поступальності двостороннього партнерства з країнами походження меншин;
– за логічним принципом причинно-наслідкового зв’язку, який покладено в основу дисертації, у протистоянні демографічним загрозам, що спричинені виїздом за межі України на постійне проживання громадян репродуктивного віку, реалізувати прийняті програми соціального забезпечення за цільовим принципом;
– об’єктивно і неупереджено вести діалог з європейськими структурами–донорами, захищаючи нагальні інтереси України, її громадян.
Доцільність включення зазначених питань у державні програми є доведеною повсякденною практикою просування українських інтересів в зовнішньополітичній площині.
3. Складні процеси становлення і розвитку сучасної міжнародної системи вивели на порядок денний нові зовнішньополітичні завдання Української держави, що вимагає запровадження адекватних механізмів їх реалізації. Серед них виокремлюємо: реформування державних органів у сфері національної безпеки та оборони на засадах, прийнятих у передових європейських демократіях, що відповідало б євроінтеграційним намірам держави; утвердження України як ключового донора регіональної стабільності та безпеки, включаючи активізацію використання участі України у міжнародному співробітництві з врегулювання конфліктів та підтримання миру в іміджевих цілях; підтвердити повне дотримання Україною міжнародних зобов’язань з контролю над озброєннями та повернутися до гарантій Заходу і Росії 1994 р.; подальший розвиток цивільно-військових відносин тощо.
4. Одним з механізмів захисту є віднайдення прийнятної схеми взаємовпливів суверенності держави і наднаціональних повноважень міждержавних структур. Вивчення засад розвитку світової політичної системи і зовнішніх проявів окремих держав, а також взаємодії цих факторів надало можливість виявити, що держави не поступаються частиною суверенітету утвореній організації, а на добровільних, паритетних засадах обмежують свій суверенітет, передаючи (делегуючи) певні повноваження міжнародному об’єднанню. Водночас добровільність обмеження не впливає на результати, що тягне за собою відсутність права держав вживати заходів або діяти там, де розповсюджено компетенцію міжнародної організації. Добровільність обмеження означає добровільність підкорятися спільним рішенням відповідно повноважень організації.
5. У цьому зв’язку, на наше переконання, в нав’язаній штучній дискусії щодо ускладнення вибору Україна–ЄС або Україна–ЄЕП, вбачаються піарівські, популістські засоби деяких політичних партій, відповідь на які можна віднайти шляхом прямого порівняння двох утворень. На відміну від ЄС, в рамках ЄЕП, по–перше, не йдеться про спільні рішення, оскільки, за (недемократичною) традицією, органи ЄЕП, як і інші структури СНД, очолюють виключно представники РФ. По–друге, в рамках ЄЕП не йдеться про демократичний розподіл голосів між рівними його складовими, якими виступають чотири країни. Росія забезпечила собі контрольний пакет голосів в структурах ЄЕП, тим самим запровадила одноосібне право прийняття рішень тощо. По–третє, в рамках ЄЕП не йдеться про паритетність, добровільність і повагу до партнера, що доводить хоча б продаж нафти і газу Україні (як і Білорусі) за „особливими” цінами, а наступною сходинкою розвитку ЄЕП (по–четверте) запропоновано введення в якості єдиної грошової одиниці російського рубля. По–п’яте, незважаючи на всі заяви Групи високого рівня ЄЕП про запровадження цивілізованих відносин в єдиному просторі, українські трудові мігранти в РФ й надалі піддаються всіляким утискам і обмеженням з приниженням гідності людини тощо.
Визнання правомірності наднаціональності деяких міжнародних організацій має конкретні наслідки для держави, що їх визнає. З огляду на зазначене, зроблено висновок про те, що демократизація українського суспільства, а втім і держави, за європейськими нормами передбачає реструктуризацію законодавчої і судової систем, проведення економічних і соціальних реформ, подолання тіньових схем в економіці, тощо. Адекватне співвідношення суверенних засад держави і наднаціональних елементів міжнародних структур є однією з кардинальних передумов реалізації Україною європейського вибору, закріпленого на державному рівні. Вирішальний аспект тут – доведене застосування європейських критеріїв розвитку.
6. Реалізація безпекових завдань України, як і більшості держав, що розвиваються, залежить не тільки від внутрішнього стану та здатності пристосуватися до оновленої системи міжнародних відносин, а й від готовності гарантів міжнародного миру забезпечити стабільність і партнерство всіх держав світу незалежно від їхнього рівня розвитку та військового потенціалу. А для підвищення ефективності тут потрібно зняти з України негативний „імідж” корумпованої державної влади. Виходячи з цих міркувань, Україна визначає провідних партнерів.
7. Осмислення і систематизація критеріїв партнерства, його сутнісних характеристик приводить дисертанта до висновку, що провідними партнерами в українському варіанті мають розглядатися Сполучені Штати Америки, Федеративна Республіка Німеччина, Республіка Польща і Російська Федерація.
– Партнерство України із США, яке ми визначаємо асиметрично позитивним, доводить необхідність наявності захисних механізмів з боку світових лідерів, оскільки це пов’язано із новоявленою тенденцією світової однополярності на противагу можливій поліполярності.
– Перспективність співпраці з ФРН полягає у розбудові привілейованого партнерства, що спирається на механізм інституту політичних консультацій, а також у залученні України до участі в регіональних проектах безпеки та економічного розвитку в рамках Веймарського трикутника.
– Розбудова відносин з Республікою Польща, які визначаємо симетрично позитивними, сприяє формуванню системи європейської безпеки за участю України через посилення регіональної і субрегіональної безпекових складових; просуванню України до ЄС і зміцнення відносин з НАТО, закріпленню за Україною ролі регіонального лідера в нових схемах безпеки.
– Особливості заявленого партнерства з Росією, що визначаємо асиметрично позитивним, полягають у необхідності переведення рівня співробітництва з домінантного до спеціального партнерства. Це означатиме не пониження рівня співпраці, а переведення його в іншу площину прагматичності з поступовим вивільненням української економіки з тенет тотальної залежності від Росії. Нова стратегія відносин України з Росією має полягати у поступовому перетворенні України з реципієнта – енергоносіїв, сировини, товарної маси, – на виробника. Це, у свою чергу, означатиме посилення транзитного і експортного потенціалу країни через застосування альтернативних джерел енергоносіїв, використання високих технологій, науково-технічних розробок, реалізації технологічного циклу.
8. Систематизуючи узагальнення зроблено висновок про те, що механізм симетричного і асиметричного партнерства на двосторонньому рівні є основою для розвитку такого ж партнерства у багатосторонньому вимірі, що в результаті призводить до формування союзів стратегічних партнерів – союзів держав. Саме на таких союзах держав вибудовується і базується система регіональної і врешті решт глобальної безпеки. Отже, стратегічне партнерство як явище і ознака двосторонніх і багатосторонніх відносин може бути наявним або таким не бути. Не може існувати часткового стратегічного партнерства у відносинах: весь комплекс міждержавних відносин має підлягати одній меті – стратегічному партнерському співробітництву на паритетних засадах. У цьому сенсі потрібні особливі зусилля для консолідованого партнерства з Росією, з одного боку, та західним простором, з другого.
9. При конструюванні схеми захищеності враховуємо, що безпекове існування Української держави може бути досягнуто через запровадження системи захисту прав людини, яка убезпечуватиметься внутрішнім законодавством і міжнародно-правовими механізмами. При цьому виявляємо взаємозалежність міжетнічної політики держави з рівнем розвитку двостороннього співробітництва з країнами етнічного походження національних меншин, що можна охарактеризувати як новий механізм захисту.
10. Теоретичні розробки і положення, до яких автор прийшов логічним і емпіричним шляхом, підтверджують необхідність відмови Української держави від стратегії рівновіддаленості – рівнонаближеності до основних центрів сили на чітко європейське спрямування з огляду на те, що заявлений євроатлантичний вибір України наштовхується на низку конфронтаційних перешкод, викликаних як внутрішніми проблемами, так і зовнішніми бар’єрами. Ці перешкоди полягають, з одного боку, у глобальних загрозах людству, які вимагають для свого розв’язання об’єднання спільних зусиль, а з іншого – намірах США і Росії узаконити своє право на наддержавність. У таких умовах необхідно будувати систему безпекових механізмів не за рахунок інших держав, а разом з іншими державами будувати безпеку для всіх.
11. Докорінна трансформація міжнародних відносин, нові виклики світовій безпеці, і Україні зокрема, висунули на порядок денний необхідність перегляду зовнішньополітичної концепції Української держави. Висновок полягає в тому, що сьогодні при новому характері загроз для того, щоби залишатися позаблоковим чи нейтральним в традиційному розумінні цих понять. Слід зважати на новітні загрози, як то: поширення наркотиків; зростання неконтрольованої міграції, яка зазвичай супроводжується нелегальним розповсюдженням зброї і наркотичної сировини; злочинності, різних небезпечних хвороб тощо. Неможна бути нейтральним стосовно енергетичних та економічних загроз, інформаційного впливу тощо. В українських реаліях до цього списку ще додається загроза територіальної цілісності та унітарності держави. Всі ці моменти потребують або входження до НАТО, або такого варіанту позаблоковості, який би давав гарантії безпековому існуванню України.
12. На основі отриманих результатів сформульовано науково-практичні рекомендації щодо віднайдення формули протистояння існуючим міжнародним загрозам через використання зовнішньополітичних механізмів захисту. Враховуючи фактор європейського вибору, рекомендовано розглянути можливість запровадження механізму білатерального характеру інституціональних контактів з окремими сусідами з розвитком національної стратегії. З цих міркувань важливо об’єднати зусилля політичної еліти, дипломатів, експертів для реалізації вектора Україна – країни-сусіди, у тому числі і варіант „Україна-4” – ЄС. Водночас адекватне часу сприйняття складових ЄС–Україна–Росія надасть змогу виробити паралельні багатопланові і комплексні механізми співпраці у сферах безпеки, економічного співробітництва, питань юриспруденції і судової системи, а також культурній площині; координувати заходи, спрямовані на створення сприятливих можливостей в галузі торгівлі, інвестицій, вільного переміщення робочої сили, зорієнтованої на поступову інтеграцію країн у європейську систему. З огляду на необхідність зміцнення політичного плюралізму, який створюватиме заслін будь-яким спробам поновити імперію, можна передбачити, що європейські структури сприятимуть включенню України в орбіту розширеного європейського співтовариства, в побудову в регіоні міжнароднополітичного механізму безпеки, який гарантуватиме стабільність і поступальність розвитку Української держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Цыганков П.А. Природа и закономерности международных отношений // Современные международные отношения: Учебник. / Под ред. А.В.Торкунова. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2001. – С. 9 – 37.
2. Шергін С. Відповідальність лідерів і доля аутсайдерів // Політика і час. – 2006. – № 7 – 8. – С. 49 – 61.
3. Валлерстайн И. Миросистемный анализ // Время мира. – 1998. — Вып. 1. — С. 105—123.
4. Фукуяма Ф. Сильное государство: Управление и мировой порядок в ХХІ веке / Пер. с англ. О.Є. Колесников, Н.Г.Кротовская, Е.Г.Руднева и др. – М.: АСТ:АСТ МОСКВА: ХРАНИТЕЛЬ, 2006. – 220 с.
5. Дипломатический словарь. В 3-х т. / Под ред. А.А. Громыко и др. – М.: Политиздат, 1971. – Т. 1. – 612 с.
6. Бодрук О.С. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспект: Монографія. – К.: НІПМБ, 2001. – 300 с.; Системи національної та міжнародної безпеки в умовах формування нового світового порядку: 1991 – 2001 роки: Автореф. дис. ... д-ра політ. наук: 23.00.04 / НІПМБ. – К., 2003. – 37 с.
7. Бруз В.С. ООН і врегулювання міжнародних конфліктів: Навч. посіб. – К.: Либідь, 1995. – 111 с.
8. ООН у системі міжнародних відносин. Історичний досвід і перспективи: Зб. наук. пр. – К.: Либідь, 1995. – 128 с.
9. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945–70-ті роки): Підручник. / В.А. Манжола, М.М. Білоусов, Л.Ф.Гайдуков та ін. – К.: Либідь, 1999. – 558 с.
10. Buzan B. From international to world society? : English school theory and the social structure of globalisation. – Cambridge: Cambridge University Press, 2004. – 294 s.
11. Williams M.C. Why ideas matter in international relations: Hans Morgenthau, classical realism, and the moral construction of power politics host item: International organization (Print), ISSN 0020-8183. – 2004. – 665 s.
12. Kupchan Ch. After Pax Americana: Benign Power, Regional Integration, and the Sources of a Stable Multipolarity // International Security. – 1998. – № 2. – Р. 40 – 79;
13. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций / Пер. с англ. Ю.Новиков, Е. Кравцова, Т. Велимеев. – М.: АСТ, 2003 г. – 576 с.; Хантингтон С. Столкновение цивилизаций? // ПОЛИС. – 1994. – № 1. – С. 7 – 48; Huntington S.P. The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order-Simon & Schuster, N.Y. – 1996. – 368 p.
14. Huntington S. P. If Not Civilizations, What? Paradigms of the Post-Cold War World // Foreign Affairs. – November/December 1993. – Vol.73. – № 6. – P. 186–194.
15. Chernoff F. The power of international theory: reforming the link to foreign policy-making through scientific enquiry. – London, New York: Routledge, 2005. – 253 s.
16. Гаджиев К.С. Введение в геополитику: Учебник. – 2–е изд. – М.: Логос, 2001. – 432 с.
17. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. – М.: Междунар. отношения, 2000. – 720 с.
18. Косолапов Н.А. Теоретические исследования международных отношений // Мировая экономика и междунар. отношения. – 1998. – № 1–5. – С. 15 – 19.
19. Введение в теорию международных отношений: Учеб. пособ. / Под ред. А.С. Маныкина. – М.: МГУ, 2001. – 320 с.
20. Современные международные отношения и мировая политика: Учебник / А.В.Торкунов, И.Г. Тюлин, А.Ю. Мельвиль и др.; Отв. ред. А.В. Торкунов. – М.: Просвещение, МГИМО, 2004. – 991 с.
21. Международные отношения: социологические подходы: Учеб. пособие / Под ред. П.А. Цыганкова. – М.: Гардарики, 1998. – 352 с.
22. Global politics of regionalism: an introduction / edited by Mary Farrell, Bjorn Hettne, and Luk van Langenhove: London; Ann Arbor, MI: Pluto Press, 2005. – 321 s.
23. Европейский Союз на пороге ХХІ века: выбор стратегии развития: Монография / Под ред. Ю.А. Борко и О.В. Буториной. – М.: Эдиториал УРСС, 2001. – 472 с.
24. Теория международных отношений на рубеже столетий: Монография / Под ред. К. Буса и С. Смита: Пер. с англ.; Под ред. и предисл. П.А. Цыганкова. – М.: Гардарики, 2002. – 362 с.
25. //http:/www.polit.ru/research/2004/11/15/konyshev.html/.
26. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України. Постанова Верховної Ради України „Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України” // Голос України. – 1997. – 4 лют.
27. Закон України „Про основи національної безпеки України” // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 39. – Cт. 351; Стратегічна панорама. – 2003. – № 3–4. – С. 18 – 25.
28. Конституція України. – Кіровоград: Кіровоградське державне видавництво, 1998. – 24 с.
29. Історія України: Навч. посіб. / В.Ф. Верстюк, О.В. Гарань, О.І. Гуржій та ін.; За ред. В.А. Смолія. – К.: Альтернативи, 1997. – 424 с.
30. Калениченко П.М., Колесник С.І. Граница дружбы и мира: О советско-польском пограничном сотрудничестве: Монография – Л.: Вища шк., 1980.– 158 с.
31. Кірсенко М.В. Організація міжнародної безпеки: витоки і етапи еволюції // Наук. вісн. Дип. акад. України. – 2000. – Вип. 3. – С. 51–55.
32. Кудряченко А.І. Європейська політика Федеральної Республіки Німеччина (1970–1991 рр.): Монографія. – К.: Наукова думка, 1996. – 240 с.
33. Кульчицький С.В. Вибір України: Північноатлантичний Альянс чи слов’янський союз? // Політика і час. – 1999. – №3. – С. 47 – 59.
34. Литвин В.М. Україна: утвердження незалежності держави (1991–2001): Монографія. – К.: Альтернативи, 2001. – 704 с.
35. Овсій І. Зовнішня політика України (від давніх часів до 1944 року): Навч. посіб. – К.: Либідь, 1999. – 240 с.
36. Десять років незалежності України: Минуле та сучасне державотворення: Зб. наук. пр. / Ред. В. Смолій О. Реєнт, Ю.Терещенко. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2003. – 434 с.
37. Нариси з історії дипломатії України: Навч. посіб. / За ред. В.А. Смолія. – К.: Альтернативи, 2001. – 465 c.
38. Петерс И.А. Внешняя полтика Чехословакии (1945–1960 гг.): Монография. – К.: Наукова думка, 1976. – 214 с.
39. Цветков Г.Н. СССР и США: Отношения, влияющие на судьбы мира: Монография. – К.: Наукова думка, 1988. – 93 с.
40. Миграция и мигранты в мире капитала: Монографія. / Под ред. А.Н. Шлепакова. – К.: Наукова думка, 1990. – 324 с.
41. Матвієнко В., Головченко В. Історія української дипломатії ХХ століття у постатях: Монографія. – К.: Київський університет, 2001. – 266 с.
42. Табачник Д.В. Україна на шляху у світ: Керівники зовнішньополітичних відомств України в 1917–1996 рр.: Монографія. – К.: УАДУ при Президентові України, 1996. – 384 с.
43. Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анотована історична хроніка міжнародних відносин (1991–2003): Монографія / Віднянський С.В., Мельникова І.М., Мартинов А.Ю., Горенко О.М. та ін. – К.: Генеза, 2004. – 616 с.; Україна в європейських міжнародних відносинах: Зб. наук. пр. – К.: Ін-т історії НАН України, 1998. – 526 с.
44. Камінський А. Основи міжнародних відносин: Навч. посіб. – Л.: ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. – 206 с.
45. Зарубіжні українці: Монографія. / С.Ю. Лазебник, Л.О. Лещенко, Ю.І. Макар та ін. – К.: Україна, 1991. – 252 с.
46. Манжола В.А. Україна в процесі трансформації сучасної системи міжнародних відносин // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К.: ІМВ, 2004. – Вип. 49, ч.1. – С.3 –9; Велика Європа та Україна // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К.: ІМВ, 2005. – Вип. 57, ч.1. – С. 6–15; ООН в постбіполярному світі // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К.: ІМВ, 2005. – Вип. 58, ч.2. – С. 67–70; Крушинський В.Ю., Манжола В.А. Хронологія світової політики (1945–1980): Навч. посіб. – К.: Київський університет, 2006. – 122 с.
47. Білоусов М.М. Формування принципів зовнішньої політики незалежної України // Вісник Київського університету. Міжнар. відносини. – 1993. – Вип. 1. – С. 24 – 32.
48. Права людини. Міжнародні договори України: декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – 2–е вид. – К.: Юрінформ, 1992. – 200 с.
49. Лещенко Л.О. Україна на міжнародній арені. 1945–1949: Монографія. – К.: Наукова думка, 1969. – 241 с.
50. Зленко А.М. Дипломатія і політика України в процесі динамічних геополітичних змін: Монографія. – Х.: Фоліо, 2003. – 559 с.
51. Міжурядові регіональні організації: Навч. посіб. / За ред. Б.І. Гуменюка. – К.: Київський університет, 2001. – 199 с.; Гуменюк Б.І., Щерба О.В. Сучасна дипломатична служба: Навч. посіб. – К.: Либідь, 2001. – 255 с.
52. Науковий вісник Дипломатичної академії України. Зовнішня політика і дипломатія: погляд із ХХІ століття / За ред. М.А. Кулінича, В.Г. Ціватого. – Вип. 10. – Ч.1. – К.: ДАУ, ДЕМІД, 2004. – 456 с.
53. Руденко Г.М. Україна дипломатична: Монографія. – К.: МЗС України, 1999. – 312 с.
54. Сардачук П.Д., Кулик О.П. Дипломатичне представництво: організація і форми роботи: Навч. посіб. – К.: Україна, 2001. – 176 с.; Елементи дипломатичного протоколу і дипломатичної практики в історії України: Навч. посіб. – Л.: ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – 172 с.
55. Шергін С.О. Геополітична конфігурація регіональних суб’єктів АТР у контексті трансформації міжнародної системи // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – Вип. 9. – С. 51–61.
56. Пахомов Ю.М. Цивилизационная структура современного мира: Монография. В 3 т. – К.: Наукова думка, 2006. – Т. 1: Глобальні трансформації і сучасність. – 687 с.
57. Білорус О.Г. Глобалізація і національна стратегія: Монографія. – К.: Батьківщина, 2001. – 300 с.
58. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини: Монографія. – К.: Освіта, 1999. – 351 с.; Від міжнародної комунікації до глобальної комунікації – зміна парадигми // Антологія творчих досягнень: Зб. наук. пр. – К.: Ін-т світ. екон. і міжнар. відносин. НАН України, 2005. – Вип. 2. – С. 76–84.
59. Зернецька О.В. Глобальні трансформації систем масової комунікації: Дис. ... д-ра політ. наук: 23.00.04. – К., 2000. – 334 с.; Глобальні трансформації систем масової комунікації: Автореф. дис. ... д-ра політ. наук: 23.00.04 / Ін-т світ. екон. і міжнар. відносин. НАН України. – К., 2000. – 30 с.
60. Камінський Є.Є. Проблема відродження стратегічного партнерства між США й Україною // Політика і час. – 2003. – № 1. – С. 14 – 21; Перехідні держави: особливості, суперечності й небезпеки розвитку // Антологія творчих досягнень: Зб. наук. пр. – К.: Ін-т світ. екон. і міжнар. відносин НАН України, 2004. – Вип. 1. – С. 243 – 249; Осучаснення минулого як перспектива міжнародно-політичної еволюції // Антологія творчих досягнень: Зб. наук. пр. – К.: Ін-т світ. екон. і міжнар. відносин НАН України, 2005. – Вип. 2. – С. 303 – 316.
61. Камінський Є., Дашкевич А. Політика США щодо України: Витоки. Концептуальні основи. Практична еволюція: Монографія. – К.: Політична думка, 1998. – 548 с.
62. Канцелярук Б.І. Модернізація „теорії модернізації” // Антологія творчих досягнень: Зб. наук. пр. – К.: Ін-т світ. екон. і міжнар. відносин НАН України, 2005. – Вип. 2. – С. 317 – 319.
63. Канцелярук Б.І. Концептуальний вимір євроатлантичної інтеграції в Україні // Антологія творчих досягнень: Зб. наук. пр. – К.: Ін-т світ. екон. і міжнар. відносин НАН України, 2004. – Вип. 1. – С. 260 – 262.
64. Перепелиця Г.М. Генезис конфліктів на посткомуністичному просторі Європи: Монографія. – К.: Стилос–Фоліант, 2003. – 256 с.; Асиметрія міжнародних відносин: Монографія / За ред. Г.М. Перепелиці, О.М. Субтельного. – К.: Стилос. – 2005. – 555 с.
65. Галака С.П. Проблема нерозповсюдження ядерної зброї у міжнародних відносинах: Монографія. – К.: Київський університет. – 2002. – 278 с.; Входження України до групи ядерних постачальників // Актуальні проблеми міжнар. відносин. – К.: ІМВ, 2005. – Вип. 53. – Ч.1. –– С. 27–29.
66. Горенко О.М. Соціально-політичний вимір європейської інтеграції та Україна: Монографія. – К.: Ін-т історії НАН України, 2002. – 170 с.
67. Гура В.К. Глобалізаційні процеси сучасності та глобальні пріоритети розвитку країн Азії і Африки // Антологія творчих досягнень: Зб. наук. пр. – К.: Ін-т світ. екон. і міжнар. відносин НАН України, 2005. – Вип. 2. – С. 354–359; Політичний розвиток та економічні перетворення в країнах Афро–Азіатського трансрегіону в умовах глобалізації // Антологія творчих досягнень: Зб. наук. пр. – К.: Ін-т світ. екон. і міжнар. відносин НАН України, 2004. – Вип. 1. – С. 305 – 316.
68. Оніщенко І.Г. Основи етнодержавознавства: Навч. посіб. – К.: Вид–во Європейського університету. – 2003. – 168 с.; Оніщенко І.Г. Історія України: Навч. посіб. — К.: Вид-во Європейського університету, 2001. – 162 с.; Політологія у запитаннях та відповідях: Навч. посіб. / Оніщенко І.Г., Дуднікова І.І., Лопаєва Д.Т., Тимошенко З.І.: Навч. посіб. — К.: Вища шк., 2003; Політологія у схемах, таблицях, визначеннях / Оніщенко І.Г., Тимошенко З.І. та ін.: Навч. посіб. – К.: Вид-во Європейського університету, 2001. — 180 с.
69. Скороход Ю.С. Политика безопасности в стратегии соседства ЕС и Украина // Актуальні проблеми міжнар. відносин. – К.: ІМВ, 2005. – Вип. 58, ч.2. – С. 78–83; Еволюція операцій ООН з підтримання миру в постбіполярній системі міжнародних відносин // Актуальні проблеми міжнар. відносин. – К.: ІМВ, 2002. – Вип. 31, ч.1. – С. 46 – 51; Міжнародний аспект урегулювання ліванського конфлікту (80–90–ті роки): Монографія. – К.: Київський університет, 2000. – 264 с.
70. Сушко О. Україна та розширена Європа: близьке ? … зарубіжжя? // ЄвроАтлантика. – 2004. – № 2. – С.56–58; Європейська безпека ХХІ століття: універсалізація інтересів // Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. – К.: Ін–т світ. екон. і міжнар. відносин НАН України, 2001. – Вип. 15. – С. 45 – 49.
71. Толстов С. Концептуальні зміни та нові підходи в межах загальнополітичної парадигми міжнародної безпеки // Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. – К.: Ін-т світ. екон. і міжнар. відносин НАН України, 2003. – Вип. 25. – С. 3 – 25; Політичний зріз глобалізації: нові тенденції та перспективи відносин у сфері безпеки // Антологія творчих досягнень: Зб. наук. пр. – К.: Ін-т світ. екон. і міжнар. відносин НАН України, 2005. – Вип. 2. – С. 320 – 340
72. Федуняк С.Г. Європейські виміри безпеки на пострадянському просторі. Формування інтегрованої системи Заходу і Нових незалежних держав: Монографія. – Чернівці: Рута, 2005. – 336 с.; Цивілізаційна консолідація у сфері безпеки // Політика і час. – 2003. – № 6. – С. 77 – 80.
73. Чекаленко Л.Д. Зовнішня політика і безпека України. Людина – Суспільство – Держава – Міжнародні структури : Монографія / За ред. С.І. Пирожкова. – К.: НІПМБ, 2004. – 352 с.
74. Юрченко С.В. Ялтинская конференция 1945 года: хроника создания нового мира: Монография. – Симферополь: Крым, 2005. – 340 с.; На пути к мировому лидерству: геостратегия США 1941–1963 гг.: Монография. – Севастополь: Флот Украины, 2000. – 130 с.; Геостратегия США в процессе становления глобальной державы. Дис. ... д-ра політ. наук: 23.00.04. – Симферополь, 2001. – 430 с.; Моделі геополітичної структури світу і проблема нової біполярності // Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. / Ін-т світ. екон. і міжнар. відносин НАН України, 2003. – Вип. 23. – С. 20–26.
75. Павленко Ю.В. Цивилизационные модели современности: Монография. – К.: Наукова думка, 2002. – 579 с.
76. Гальчинський А.С. Україна – на перехресті геополітичних інтересів: Монографія. – К.: Знання України, 2002. – 180 с.; Протистояння цивілізацій // День. – 2006. – 15 лют.
77. Пирожков С.І. Концептуальні підходи до формування системи національної безпеки України // Стратегічна панорама. – 2003. – № 1. –
С. 93–106; Україна та Росія у системі міжнародних відносин: стратегічна перспектива: Монографія. – К.: РНБО, НІПМБ / За ред. С.І.Пирожкова. – К.: НІПМБ, 2001. – 624 с.
78. Україна: стратегічні пріоритети: Аналітичні оцінки. – 2004: Монографія. / За ред. А.С. Гальчинського. – К.: НІСД, 2004. – 344 с.
79. Забезпечення енергетичної безпеки України: Монографія. / С.І.Пирожков, Д.К. Прейгер, В.М. Степанов та ін. – К.: НІПМБ, 2003. – 264 с.
80. Розширена Європа та виклики безпеці в Чорноморсько-Каспійському регіоні: Зб. наук. пр. – К.: НІПМБ, Фонд Ф.Еберта, 2003. – 196 с.
81. Пирожков С.И., Лановенко О.П. и др.: ХХІ век: мир между прошлым и будущим. Культура как системообразующий фактор международной и национальной безопасности: Моногрфия. / Отв. ред. О.П. Лановенко. – К.: Стилос, 2004. – 572 с.
82. Украина и проблемы безопасности транспортных коридоров в Черноморско-Каспийском регионе: Материалы I Международной конференция (22–25 апреля 1999 г.). – К.: НІПМБ, 1999. – 220 с.
83. Національна безпека України, 1944–1996 рр.: Зб. наук. пр. – К.: НІСД, 1997. – 197 с.
84. Парахонський Б.О. Перспективи України у системі європейської та євроатлантичної безпеки // Стратегічна панорама. – 2004. – № 4. – С. 21 – 28.
85. Прейгер Д.К. Розвиток міжнародної системи транспортування вуглеводнів в умовах глобального та регіонального перерозподілу контролю за їх видобуванням і постачанням // Стратегічна панорама. – 2004. – № 1. – С.105 – 114.
86. Прейгер Д.К., Новикова А.М., Малярчук І.А., Гринкевич Т.І. Між бажаним і можливим. Розвиток співробітництва в рамках ОЧЕС // Політика і час. – 2003. – № 7. – С. 43 – 50.
87. Міжнародні організації економічного співробітництва: Довідник. / За ред. А.І. Сухоруков, Н.Г. Диденко. – К.: НІМПБ, 2005. – 116 с.
88. Експортний потенціал України на російському векторі: стан і прогноз: Монографія / За ред. Пирожкова С.І., Сухорукова А.І. – К.: НІУРВ, 1998. – 168 с.
89. Хомра О.У. Нелегальна транзитна міграція як загроза національній безпеці України // Стратегічна панорама. – 2003. – 1.– С. 107–117.
90. Хомра О.У., Русанова Т.Є. Соціальна безпека: виклики, загрози, критерії // Стратегічна панорама. – 2004. – № 1. – С.73 – 78.
91. Хомра О.У. Трансформація прикордонного режиму західних сусідів України у зв’язку з їх вступом до ЄС: наслідки для України // Стратегічна панорама. – 2004. – № 4. – С.119 – 126.
92. Ліпкан В.А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України: Монографія. – К.: Текст, 2003. – 600 с.
93. Копійка В.В., Шинкаренко Т.І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення / Навч. посіб. – К.: Ін Юре, 2001. – 448 с.
94. Ковальова О.О. Європейська стратегія сусідства: нові можливості для України // Стратегічна на панорама. – 2004. – № 4. – С. 29 – 34.
95. Леонов В.В. Трансформація організації Північноатлантичного договору – вимога часу // Стратегічна панорама. – 2004. – № 1. – С. 36 – 43.
96. Чекаленко Л.Д. Україна і розширений ЄС: тенденції відносин // Стратегічна панорама. – 2004. – № 4. – С. 39 – 46.
97. Україна дипломатична: Науковий щорічник. /За ред. А. Денисенко, М.Кулінича. – 2006. – Вип. VII. – К.: Планета, 720 с.
98. Моргентау Г. Политические отношения между нациями. Борьба за власть и мир // Политология: Хрестоматия. / Сост. М.А. Василик, М.С.Вершинин. – М.: Гардарики, 1999. – С. 743–754.
99. Теория международных отношений: Хрестоматия. / Под ред. П.А. Цыганкова. –М.: Гардарики, 2002. – 398 с.; Тенденции классических парадигм в западной теории международных отношений // Общественные науки и современность. – 2004. – № 2. – С. 119–130.
100. Цыганков П.А. Международные отношения: Учеб. пособие. – М.: Новая школа, 1996.– 320 с.
101. Bull H. The anarchical society : a study of order in world politics / Hedley Bull, forewords by Stanley Hoffmann and Andrew Hurrell. – Basingstoke: Palgrave, 2002. – 329 s.
102. Bull H. International theory: the case for a classical approach // K. Knorr, J.N. Rosenau (eds.) // Contending Approaches to International Politics. – Princeton, N. Y.: Princeton University Press, 1969. – P. 20 – 38.
103. Цыганков П.А. Хедли Булл и второй „большой спор” в науке о международных отношениях // Теория международных отношений: Хрестоматия. / Под ред. П.А. Цыганкова. – М.: Гардарики, 2002. – С. 184 – 186.
104. The expansion of international society / ed. by Hedley Bull and Adam Watson. – Clarendon: Oxford. –1985. – 479 s.
105. Kaplan R. The coming Anarchy // The Atlantic Vonthly, feb. 1994.–Р. 9–15.
106. Hoffman S. Back to the Future. Part II: international relations theory and post–Cold War Europe // International Security. – 1990. – Vol. 15. – P. 184 – 193.
107. Waltz K. Theory of international politics / International politics: anarchy, force, imperialism / Edited by Robert J. Art [and] Robert Jervis. — Boston: Little, Brown, 1973. – 108 s.; //http:/www.polit.ru/research/2004/11/15/konyshev.html.
108. Хантингтон С. Будущее демократического процесса: от экспансии к консолидации // Политология: Хрестоматия. / Сост. М.А. Василик, М.С.Вершинин. – М.: Гардарики, 1999. – С. 692–704; Huntington S. The Lonely Superpower // Foreign Affairs.– 1999. –March – April. – Р. 35 – 49.
109. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций? // Политология: Хрестоматия. / Сост. М.А. Василик, М.С.Вершинин. – М.: Гардарики, 1999. – С. 754 – 773.
110. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта: Монография. –М.: Аспект Пресс, 1996.– 315 с.
111. Buzan B. Economic Structures and International Security // International Organizations. – Autumn 1984. – P. 8 – 16.
112. Buzan B. New Patterns of Global Security in the Twenty-First Century // International Affairs. – 1991. – Vol. 67. – № 3. – P. 11–18.
113. Morgenthau H. Politics among Nations. The Struggle for Power and Peace. – N.Y., 1949. – 214 p.
114. Shaw M. Global Security and Global Responsibility // The Theoretical Historical and political Limits of “International Society”, from Fawn/Larkins (eds), 1996. – Р. 47 – 60.
115. Богатуров А.Д. Синдром поглощения в международной политике // Pro et Contra. – 1999. – № 4. – С. 28 – 49.
116. Цыганков А.П., Цыганков П.А. Социология международных отношений: анализ российских и западных теорий: Учеб. пособ. – М.: Аспект Пресс, 2006. – 238 с.
117. Косолапов Н.А. Национальная безопасность в меняющемся мире // Мировая экономика и международные отношения. – 1992. – № 10. – С. 13 – 15.
118. Косолапов Н.А. Россия, США и мировое развитие // Pro et Contra. – Весна 2000. – Т. 5. – № 2. – С. 121 – 137. Косолапов Н.А. Конфликты постсоветского пространства: фактор стабильности? // Мировая экономика и международные отношения. – 1996. – № 2. – С. 115 – 127.
119. Арон Р. Мир і війна між націями / Пер. з фр. Г. Філіпчук, В.Шовкун, З. Борисюк. – К.: Юніверс, 2000. – 688 с.; Арон Р. Демократия и тоталитаризм // Политология: Хрестоматия. / Сост. М.А. Василик, М.С.Вершинин. – М.: Гардарики, 1999. – С. 50 –64.

120. Валлерстайн И. После либерализма / Пер. с англ. М.М. Гурвица, П.М. Кудюкина, Л.В. Феденко. — М.: Едиториал УРСС, 2003. — 256 с.; Природа междунаро