ДОКТРИНАЛЬНИЙ ВИМІР СТРАТЕГІЙ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ США: ВІД СТРИМУВАННЯ ДО ГЛОБАЛЬНОЇ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

РИЖКОВ Микола Миколайович

УДК 327.5 (73)

ДОКТРИНАЛЬНИЙ ВИМІР СТРАТЕГІЙ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ США: ВІД СТРИМУВАННЯ ДО ГЛОБАЛЬНОЇ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ

23.00.04 політичні проблеми
міжнародних систем та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового
ступеня доктора політичних наук

Науковий консультант Б.І. Канцелярук,
доктор політичних наук, професор

Київ – 2007

ЗМІСТ
ВСТУП ………………………………………………………………….
3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРАТЕГІЙ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ США .... 21
1.1. Міжнародно-політичні стратегії як наукова категорія ……………… 21
1.2. Особливості політологічного аналізу зовнішньополітичних стратегій США ………………………………………………………………
45
Висновки до першого розділу ….……………………...…………………… 70
РОЗДІЛ 2. ГЕОПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ СТРАТЕГІЙ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ..……………………………………………………...

73
2.1. Фундаментальні позиції наукової думки: еволюційний аспект……... 73
2.2. “Наступальність” і “оборона” як геополітичні чинники міжнародних стратегій США ……………………………….......………….
101
2.3. Актуалізація американської геополітики в контексті теорії гегемоністської стабільності ………………………………………………..
124
Висновки до другого розділу.………………………….…………………… 148
РОЗДІЛ 3. ІМПЕРАТИВИ МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНИХ СТРАТЕГІЙ США В ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД …………………………
150
3.1. Формування ліберально-демократичної парадигми зовнішньої політики Америки……………………………………………………………
150
3.2. Доктрина Трумена в модернізації стратегії стримування: актуалізація аспекту ……………………………………………….………...
180
3.3. Проміжні міжнародно-політичні стратегії США як модифікації стримування ………………………………………………………………….
219
Висновки до третього розділу ...……………………….…………………… 250
РОЗДІЛ 4. ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ США ПІСЛЯ РОЗПАДУ СРСР ................................................………………….
254
4.1. Зовнішньополітична стратегія адміністрації Б. Клінтона............................ 254
4.2. Головна стратегія США на початку ХХІ століття ………………….... 277
4.3. Специфіка концептуального забезпечення стратегії енергетичної безпеки США ……………………………………………...............................
304
4.4. Політико-системне і концептуальне забезпечення екологічної безпеки США ……………………………………………………........……...
332
Висновки до четвертого розділу……………………….…………………… 355

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………...
357

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………..
370

ВСТУП

Актуальність дослідження полягає в тому, що у вітчизняній і зарубіжній політичній думці переважав дескриптивний підхід до представлення головних стратегій зовнішньої політики США повоєнного періоду – стримування і глобальної демократизації, що обумовлює відносність положень і висновків у сенсі їхнього асоціювання з конкретними політичними умовами. Тим самим обмежується виявлення і розуміння причинно-наслідкових зв’язків, які можуть виступати ефективною основою для політичного прогнозування.
Нагальною є політична потреба у з’ясуванні рівня відповідності стратегічних планів та зазначених у них цілей зовнішньої політики США теоретичним і концептуальним розробкам, які кладуться в основу відповідних державних документів, а також конкретним діям цієї держави на світовій арені упродовж доби біполярності і сучасної системи міжнародних відносин. Значущим є аспект встановлення ступеня співмірності між цими планами і цілями, з одного боку, та реальними наслідками стратегічного курсу Сполучених Штатів для окремих держав, регіонів і світ-системи загалом.
Враховуючи діалектичну суперечливість ціннісних орієнтирів зазначених двох міжнародних стратегій у цивілізаційно неоднорідному світі, підкреслимо, що стратегія в американських умовах як державний документ має водночас історичну і політичну цінність, оскільки кожного разу зазнає конструктивних змін і потребує додаткових зусиль, коли йдеться про нові виклики і загрози, нових опонентів і ворогів. Державна стратегія в специфічних американських умовах вважається політико-правовим документом, спрямованим на забезпечення консенсусу між суспільством і владою, але коли йде мова про міжнародно-політичну версію такого документу, то цей аспект переноситься на відносини між певною державою (США) і її зовнішнім оточенням. І, нарешті, при дослідженні особливостей міжнародно-політичних стратегій США доводиться враховувати, що в межах тільки дескриптивного представлення без поглибленого політичного аналізу вони більшою мірою дають можливість зрозуміти ту чи іншу позицію адміністрації, ніж подати ключові, фундаментальні, а тому постійно діючі мотиви її реальної політики на міжнародній арені.
Актуалізація досліджуваної у дисертації проблеми, яка хронологічно тяжіє до періоду “холодної війни”, здійснюється не тільки з урахуванням мінливості і плинності подій, процесів та явищ у тогочасній світ-системі, що вирізняє її на тлі всіх відомих попередніх систем дво- і багатосторонніх відносин, а й з урахуванням елементу зв’язаності найбільш значущих складових двох сутнісно відмінних етапів у розвитку людства.
Розшарування світу на багатий і бідний полюси, міжнародний тероризм із загрозами використання зброї масового знищення, загроза екологічної катастрофи і захворювань пандемічного характеру на глобальному рівні – це тільки окремі чинники деструктивного впливу на сучасну міжнародну систему. Об’єктивні західні, у тому числі американські, фахівці доповнюють цей список “приватизацією загальної безпеки американцями”, слабким рівнем прогнозованості зовнішньополітичних стратегій Китаю та Індії після приєднання до категорії економічно розвинутих держав, спробами Російської Федерації і, частково, Японії відновити свій великодержавний статус, регіональними і подекуди глобальними претензіями таких акторів міжнародних відносин, як, скажімо, Бразилія тощо.
До фундаментальних складових актуальності віднесено такі два виклики, як надзвичайна розмитість і часом навіть ілюзорність походження і природи прагнення великих держав і суперпотуг до світового домінування та відсутність остаточної ясності як у питанні витоків глобальних загроз, так і механізмів боротьби з ними. При цьому вагоме значення має дедалі очевидніший факт, що в сучасній світ-системі військова перевага і, як показує досвід американської війни в Іраку, завдання нищівної поразки визначеному ворогові автоматично не забезпечують політичної перемоги.
Відтак, перед Сполученими Штатами, як перед поки що єдиною глобальною державою, в перспективі більш жорстко постане проблема форм і методів реалізації своїх політичних цілей з огляду на потенційні стратегічні загрози для національної і загальної міжнародної безпеки. Окремі науковці взагалі стверджують про відсутність системного підходу до визначення й реалізації національно-державних інтересів перед глобальними загрозами, ставлячи під сумнів саму доцільність „належності до нинішньої міжнародної системи” [1, с.7].
У дослідженні взято до уваги й особливості всієї повоєнної системи міжнародних відносин, що, насамперед, пояснюються ключовим геополітичним чинником, яким в сучасну добу стало “скорочення відстані” між державами і континентами внаслідок досягнень у технологічному, транспортному та інформаційно-комунікаційному розвитку світу. У цьому бачиться вирішальна складова сучасних міжнародних відносин, особливо у контексті еволюції та динаміки цивілізаційних процесів.
Значущим є й те, що виклики та загрози, які формувалися від 1945 до 1991 років та зовсім по-новому виявилися після розпаду СРСР, також є безпрецедентними або, принаймні, такими, що не мають аналогів у світовій історії. Але відмінність між ними не заперечує “успадкування” адміністраціями США постбіполярного періоду багатьох концептуальних, доктринальних і практичних ідей, що стосуються стратегії стримування. Цей аспект найбільш фундаментально був представлений у науковій думці з глобальної економіки [2], проте останнім часом, у контексті зростаючої критики іракської війни США, він почав домінувати і в політичній думці США у зв’язку з непередбачуваним зростанням кількості збройних конфліктів у різних регіонах планети після розпаду СРСР і припинення “холодної війни” [3].
Тому при з’ясуванні суті особливостей сучасних міжнародно-політичних стратегій США необхідно врахувати їхню порівняльну еволюцію після завершення Другої світової війни, оскільки саме в доктринах і стратегіях стримування і визволення, вершиною яких став міжнародно-політичний курс адміністрації Р.Рейгана, відображені базові цілі американської політики не тільки щодо СРСР, а й держави-правонаступниці, якою є Російська Федерація, та інших нових незалежних пострадянських держав. Отже, видається можливим аргументувати співвідношення між постулатами, документально закріпленими в глобальних стратегіях США, і конкретними практичними діями цієї держави на міжнародній арені.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконане в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (номер держреєстрації 019U015201), програми Інституту міжнародних відносин “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” (номер державної реєстрації 0102U001229).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у розв’язанні наступної триєдиної наукової проблеми:
1. За допомогою аналізу і синтезу як способу виявлення політичних опцій, а також в цих межах систематизації фундаментальних цілей і механізмів їхньої реалізації, з’ясувати цілісну картину доктринального забезпечення двох головних міжнародно-політичних стратегій США повоєнної доби – стримування і глобальної демократизації. На окресленій основі віднайти максимально точну відповідь на питання, наскільки позитивними чи деструктивними є головні стратегії Сполучених Штатів для сучасної цивілізації, стану міжнародних відносин та поступального розвитку окремих держав і регіонів світу, а також встановити ступені відповідності між положеннями базових документів зовнішньої політики США з її практичними проявами;
2. Розробити або уточнити зміст, системно дослідити саме поняття і основні ознаки та відмінності поточних і так званих головних стратегій зовнішньої політики США, у першу чергу стратегій стримування і глобальної демократизації, враховуючи причинно-наслідкові зв’язки між ними і новими явищами у міжнародній системі, а також порівняльну ретроспективу і прогнозну перспективу реалізованості поставлених у них цілей;
3. За допомогою геополітичного аналізу встановити сутність і потенційні наслідки подальшого практичного застосування теорії гегемоністської стабільності, покладеної в основу міжнародно-політичного курсу США на початку 21-го століття, для світ-системи і людства загалом. Відтак, у дисертації ставиться і розв’язується дотична багатовимірна і фундаментальна проблема, яка полягає у з’ясуванні постійно діючих геополітичних елементів головних стратегій США з наголосом на постбіполярній добі, у визначенні рівнів реалістичності американських підходів до міжнародно-політичної сфери, причин і наслідків наявності чи відсутності зарубіжної підтримки та домінування принципу подолання держави-ворога або певної ворожої ідеології, ступеня збалансованості і життєздатності механізмів, що застосовувалися і застосовуються, збігів і розходжень між постійними і поточними цілями, а також здатності певної адміністрації здійснити поставлені завдання.
Розв’язується й специфічна багатовимірна наукова проблема, яка полягає у з’ясуванні ступеня зв’язку між ключовими елементами зазначених головних стратегій США як способу встановлення наступності в їхньому доктринальному і концептуальному забезпеченні.
Оскільки кожна головна стратегія США передбачає певні операційні стратегії, вони дотично також аналізуються в контексті їхньої співмірності з головними стратегіями. Це стосується й чіткого усвідомлення автором визнаного факту базової (постійної) значущості стратегій ізоляціонізму та ліберального інтернаціоналізму (інтервенціонізму), які водночас є головними на певних етапах історичного розвитку і базовими, коли мова йде про інші головні стратегії.
У заданому еволюційному науково-проблемному вимірі визначається низка завдань, які розглядаються як сутнісні складові і вагомі чинники розв’язання поставленої наукової проблеми й розробки авторської концепції:
• Систематизувати теоретико-методологічні засади дослідження міжнародно-політичних стратегій США повоєнного періоду і на цій основі розробити авторську методологічну модель оптимізації дослідження міжнародно-політичних стратегій великих держав, які значною мірою визначають суть сучасної міжнародної системи.
• Встановити спільні ознаки та принципові відмінності між так званими базовими доктринами і стратегіями зовнішньої політики США, якими є міжнародно-політичний ізоляціонізм та ліберальний інтернаціоналізм, з одного боку, і головними стратегіями, до числа яких, у першу чергу, віднесено стримування та глобальну демократизацію.
• Виявити найбільш значущі особливості всього комплексу наукового забезпечення стратегічного планування зовнішньої політики США окресленого історичного періоду з метою чіткого розуміння причинно-наслідкових зв’язків у структурі головних стратегій США, що на початку 21-го століття розробляються й реалізуються в межах поділу на так звані “наступальні” й “оборонні”, уточнивши їхні характерні ознаки і характеристики.
• Із застосуванням порівняльного аналізу зазначених двох головних геополітичних стратегій США 1947-2006 років довести, що теорія гегемоністської стабільності постала в політологічному дискурсі внаслідок наявності потреби у науковому поясненні й обґрунтуванні вже достатньо просунутого на практичному рівні американського міжнародно-політичного глобалізму постбіполярної доби, а не як суб’єктивна наукова парадигма, вироблена під час аналітичного процесу та прогнозування. На цій авторській концептуальній позиції виявити ступені впливу доктринальних і концептуальних розробок американської політичної думки на сутнісне наповнення стратегій зовнішньої політики та особливості їхньої реалізації.
• Сформувати цілісну уяву про повоєнні головні стратегії Сполучених Штатів на міжнародній арені, з’ясувати причини і наслідки стійкого використання доктрини Трумена і стратегії стримування у часи системного протиборства та радянсько-американського протистояння, щоб компаративно вийти на уточнення постійно діючих сутнісних вимірів і перспектив реалізації сучасної головної стратегії, якою є глобальна демократизація за американськими стандартами і критеріями.
• Довести, що так звані проміжні міжнародно-політичні стратегії США, у тому числі глобальна стратегія боротьби з міжнародним тероризмом, є формальним продовженням стратегії стримування, доктринальне наповнення якої виявилося найбільш ефективною формою наукового обґрунтування конкретних інструментів подолання головного ворога Сполучених Штатів доби біполярності, яким вважалися комуністична ідеологія та Радянський Союз як її основний носій. Базуючись на цій принциповій тезі, системно розглянути концептуальні особливості стримування у постбіполярній світ-системі.
• Структурувати особливості американського стратегічного мислення з метою аналізу державних стратегій в галузі енергетичного забезпечення і захисту навколишнього середовища та з’ясувати причини і часовий вимір домінуючого в американському державно-політичному істеблішменті і політичній думці сприйняття національної, регіональної і міжнародної безпеки в традиційних рамках воєнно-політичного оцінювання міжнародних реалій.
• Аргументувати політико-ідеологічний зв’язок між виразно цілеспрямованою міжнародно-політичною стратегію Р.Рейгана, яка зводилася до ініціювання ззовні демократичних змін політичного режиму в СРСР, а також стратегією розширення і діяльністю адміністрації Б.Клінтона, з одного боку, та головною стратегією адміністрації Дж.Буша-молодшого, з іншого боку, щоб максимально об’єктивно спрогнозувати можливості реалізації ключових принципів та ідей сучасного американського глобалізму.
• Представити цілісну картину американського підходу до доктринального забезпечення стратегій зовнішньої політики як основу для об’єктивного прогнозування.
• Розробити максимально об’єктивні й аргументовані висновки про постійне і тимчасове в американських міжнародно-політичних стратегіях як принципову базу для здійснення прогнозів на осяжну історичну перспективу, а також запропонувати рекомендації концептуального характеру для української дипломатії.
Об’єктом дослідження є дві головні повоєнні стратегії зовнішньої політики Сполучених Штатів – стримування і глобальної демократизації.
Предметом дослідження визначено доктринальне і концептуальне забезпечення стратегічного планування зовнішньої політики з урахуванням чинника базових, головних і поточних стратегій зовнішньополітичної діяльності Сполучених Штатів.
Методологічна основа дослідження розглядається в контексті особливостей політичної науки і тлумачиться як цілісний дослідницький процес, що включає постановку наукової проблеми, застосування вибіркового методу, нормативне оцінювання, політологічний аналіз подій і явищ з метою вироблення аргументованих положень і висновків. Методологія також включає загальні теоретичні та філософські позиції суб’єкта дослідження, а саме: актуалізацію дослідницької ідеї, цілей і завдань, оцінювання достовірності джерел і даних, вибір певної політико-ідеологічної парадигми. Як набір адекватних методів конкретного дослідження методології властиве інтегрування вже існуючих напрацювань у цій сфері, а тому не коректно виокремлювати якийсь один метод як такий, що охоплює весь спектр досліджуваної проблеми. Адже йдеться про багатоскладову систему зовнішньої політики американської наддержави, у структурі якої власне головні стратегії є її суттєвою частиною.
Сприймається як аксіома ідея про те, що підбір дослідницьких методів у політичній науці обов’язково зумовлюється світоглядом дослідника і практично ніколи не може бути єдиним для всіх, хто вивчає аналогічну проблему. Водночас, незалежно від обраного методичного пріоритету, кожен дослідник складних міжнародних систем обов’язково має структурувати емпіричну базу, здійснити опис документів та інших джерел, подати, а потім аргументувати власні гіпотези і припущення, які робляться на основі попереднього осмислення зібраної емпіричної бази. Остання має бути належним чином перевірена, для чого необхідно виключити посилання на авторитети в політиці чи науці як остаточне підтвердження певного положення чи висновку.
Конкретно в даному дослідженні таке тлумачення методології спричинило контекстуальне застосування дескриптивного методу, завдяки якому здійснюється підготовка до нормативного та політичного оцінювання даних і матеріалів. Наскрізним методом, який проходить через всю дисертацію, є системний аналіз, в якому чітко простежується стабільність певних складових при оцінюванні альтернативних шляхів державної дії, коли існує чітко визначена мета. Виходячи з того, що головні стратегії зовнішньої політики якраз і спрямовані на її окреслення та політико-правове забезпечення, політичний аналіз покладено в основу даного дослідження.
Парадигма оцінювання в такій ситуації дає змогу дотримуватися точності через розгляд найсуттєвіших чинників стратегії і практичної політичної дії. З огляду на плинність поточних стратегій кожен етап політичного аналізу починається з оцінки конкретних акторів, задіяних у розробці й реалізації планів подолання чи розв’язання тих чи інших суперечностей або конфліктів, їхніх поглядів, позицій та можливостей залучення наявних ресурсів США. Тому передовсім ідентифікується роль особистості президента, його розуміння інтересів та цілей держави, а також наявність чи потенційна поява союзників чи опонентів як всередині Америки, так і за її межами. Відтак, і політичне прогнозування базується, у першу чергу, на визначенні можливостей певної адміністрації продовжувати відповідний стратегічний курс. Такий підхід до політичного аналізу, що є формою розчленування тих чи інших стратегій зовнішньої політики США на сутнісні складові з метою виходу на їхнє синтезування у певну цілісність, базується на розумінні цього методу як способу аналізу політичних опцій, через які визначається єдина мета та цілісний комплекс механізмів її реалізації.
Настільки ж обов’язковими для авторської концепції є методи з арсеналу геополітики як науки, що в сукупності можна визначати як геополітичний аналіз. Він оптимально відповідає реалізації поставлених цілей і завдань дослідження міжнародно-політичних стратегій єдиної глобальної держави сучасності. Завдяки такому методичному варіанту мається на меті відійти від надмірної деталізації, до чого завжди спонукає виняткове залучення дескриптивного методу. Кожного разу, коли йдеться про завершальні положення і висновки, застосовується нормативістська чи близька до неї конструктивістська теоретико-методологічна парадигма, яка дає можливість врахувати порівняльні якості сучасної міжнародно-політичної системи та її головних акторів. У сукупності з впливом зовнішньої політики США на її формування та еволюцію нормативізм і конструктивізм уможливлюють оптимально зважати, яким чином впливає національна політична система Америки на міжнародну систему. І особлива увага надається постійній верифікації ступеня збігу чи розходжень між певними головними стратегіями зовнішньої політики США та діями конкретних американських адміністрацій, що обумовлює періодичне застосування історико-порівняльного методу. При цьому береться до уваги, що високий рівень політико-ідеологічної упередженості американських державно-політичних еліт є однією з постійних загроз для точності положень і висновків. Адже одна й та ж складова головної стратегії може по-різному сприйматися, тлумачитися і реалізовуватися владними органами у залежності не тільки від суб’єктивного світосприйняття, але й у залежності від подій і ситуацій, які у цей час відбуваються всередині Сполучених Штатів і за їхніми межами. Виходячи з цього, у дисертації спеціально застосовується оригінальний методичний підхід, який полягає у тому, що аналогічні явища, на тлі і під впливом яких здійснюються головні стратегії США, аналізуються у контексті подій і процесів поточного характеру, але в постійній залежності від виявленої єдиної мети. У такий спосіб вдалося підвищити аргументованість положень і висновків стосовно власне головних стратегій.
Реалізувати поставлені цілі і завдання в рамках розв’язання зазначеної триєдиної наукової проблеми винятково за допомогою політичного аналізу, який обов’язково передбачає розклад практичної зовнішньої політики США у певних регіонах і на глобальному рівні на “складові частини та елементи”, практично неможливо. Доцільно вийти на такий рівень розгляду причинно-наслідкових зв’язків у конкретних міжнародно-політичних стратегіях зовнішньої політики США, який би уможливив досягнення синтезованого уявлення про її постійно діючі принципи, засади та домінуючі механізми реалізації. Таким в загальних рисах є принципово обраний наскрізним багатоскладовий і водночас цілісний авторський методологічний підхід. Будучи застосованим і реалізованим, він дав змогу вийти на поточні і базові узагальнення задля уточнення прогнозування потенційної спрямованості зовнішньої політики США на основі сприйняття її як складної системи. Адже відповідне синтезування складових таких стратегій дає підстави говорити про наявність певного фундаменту, окресленого у цілях і механізмах їх реалізації, незалежно від того, про яку державу, регіон чи континент американського інтересу і впливів йдеться. Більш того, глобальний контекст міжнародно-політичного курсу Сполучених Штатів набуває передбачуваної прогнозованості й втрачає елемент несподіваності, якщо йти від переважно плинних складових до відносно постійної цілісності.
Завершення “холодної війни” і політико-системного протистояння, в якому ключовими акторами були Сполучені Штати і Радянський Союз, спричинило появу значного масиву літератури, тематично зосередженої на прагненні подати зовнішню політику США в систематизованому варіанті, зокрема, описово представити завершення біполярного конфлікту результатом практичного застосування добре продуманої і завжди базованої на позитивних критеріях міжнародно-політичної стратегії США після розриву з ізоляціонізмом і переходу до активної стратегії стримування. У цілісному вимірі, тобто з урахуванням еволюції міжнародної системи і зовнішньої політики США, з одного боку, і очевидної стабільності американської політичної системи, з іншого, ця проблема, наскільки вдалося встановити, у світовій політичній думці не досліджувалася.
Дві фундаментальні причини визначили вибір методологічної і методичної основ дослідження. Перша бачиться крізь призму постійного домінування ідеї особливості та загальної привабливості американської політичної і економічної системи, яка стабільно будується в рамках верховенства демократичних принципів Конституції і її невід’ємної складової, якою є Білль про права. Друга визначається в межах настільки ж стабільного бачення американським політичним істеблішментом держави взагалі ключовим актором міжнародних відносин, що для євроатлантичної спільноти набуло критичної значущості після Маастрихтських угод, якими передбачається формування єдиної спільної політики Європейського Союзу.
У даному випадку поняття наукового дослідження не обмежується бажанням вивчити і спробувати зрозуміти якийсь сегмент емпіричної реальності, взятої із зовнішньої політики США та міжнародно-політичних реалій. Це є продовженням систематизації та накопичення загального пізнання причин і наслідків світ-системного поступу чи регресу, а також узагальнення теоретичного і доктринального забезпечення головних стратегій США через оновлене розуміння в межах дослідження і перевірки. Науково доведений закон у даному разі тлумачиться як узагальнене формулювання поведінки громадян, суспільства, інститутів влади Сполучених Штатів та інших значущих для цієї наукової розвідки акторів світ-системи у відносинах між ними, яке водночас встановлює та систематизує причинно-наслідкові зв’язки між мінливими внутрішніми і зовнішніми середовищами, людськими, суспільними та державними (в сенсі влади) діями.
Задля цього теорії зосереджуються на певному явищі, пояснюючи причини його виникнення. У представленому дослідженні такими явищами вважаються базові, фундаментальні і тим самим постійні складові забезпечення міжнародно-політичних доктрин і стратегій США. Такий підхід потребує встановлення і концептуалізації чітких категорій, а також видимих і гіпотетичних зв’язків між ними. Врешті, за цим іде міжнародно-політична доктрина. Контекстуально – це концентрована і систематизована (за допомогою наукових досліджень) сукупність поглядів американського політичного режиму на форми забезпечення національних інтересів у складній структурі дво- і багатосторонніх відносин на міжнародній арені.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у доведенні низки постійно діючих факторів формування та наукового забезпечення міжнародно-політичних стратегій США:
• фундаментальною особливістю інституційного, організаційного і концептуального забезпечення зовнішньої політики США є те, що вона завжди базується на так званих базових і головних стратегіях, які є наслідком певних дослідницьких процесів, тлумачення суспільних законів, розробки теорій і доктрин задля концептуального обґрунтування і відповідного тлумачення системи глобальних інтересів Америки;
• зовнішня політика США доктринально визначається політичною наукою і розглядається владою цієї держави переважно в безпековому аспекті. Існує різноспрямований характер відносин між політичною наукою і державно-політичним істеблішментом США. Його суть у тому, що кожен із двох названих суб’єктів не може вийти за рамки політико-правових та ідеологічних засад основоположних документів американської держави та заповітів її “батьків-засновників”;
• той факт, що доктринальне і концептуальне забезпечення в попередні часи відставало від зовнішньополітичного програмування і навіть дій, тобто спорадично спостерігався ефект слідування експертів за вже прийнятими державно-політичним істеблішментом рішеннями, дає підстави стверджувати, що американська політична наука загалом обслуговувала інтереси політичного режиму своєї країни або ж формалізувала певний політичний процес, а не початково формулювала відповідні стратегії. Доктрина і стратегія стримування стали проривом у напрямі до підвищення ролі наукового забезпечення в стратегічному плануванні зовнішньої політики;
• у концептуальному і доктринальному вимірах виявлена ще одна виразна і доволі жорстка стабільність, за рамки якої не виходять ні політики, ні експерти, які обслуговують владу і політичні партії США. В сучасну добу йдеться про невідворотність застосування щонайменше двох базових політико-ідеологічних елементів у міжнародно-політичному курсі США на глобальному рівні – (а) нав’язування єдиної моделі суспільної демократії через покладення в його основу засад євро-американської моделі ліберального інтернаціоналізму; (б) обстоювання цілісності позицій євроатлантичної спільноти в сенсі впровадження спільних цінностей, які, з погляду розробників головних стратегій зовнішньої політики США, покладено в основу відповідних державних політико-правових документів, доктрин і стратегій;
• теорія гегемоністської стабільності, на якій базується нинішня зовнішня політика Сполучених Штатів, є найбільш значущою у контексті впливу політичної думки держави на формування її міжнародно-політичних стратегій, а тому при оцінюванні перспектив американського курсу у світі кожного разу слід враховувати її як своєрідну основу, що тривалий час визначатиме фундаментальну мету цієї великої держави;
• не менш важливим є встановлення внутрішнього зв’язку між глобальною стратегією адміністрації Р.Рейгана, яка полягала у реалізації цілей так званого “хрестового походу” проти комунізму, і стратегічними планами Білого дому на чолі з Дж.Бушем-молодшим, що передбачають демократичну уніфікацію світу на засадах і принципах євро-американської моделі демократії, враховуючи, що базовим елементом стратегічного планування в добу Рейгана була обов’язковість досягнення поставленої мети. Цим обумовлене очевидне прагнення нинішньої адміністрації США досягти своїх цілей будь-якими методами, включно із застосуванням можливостей і потенціалу збройних сил держави. Це стосується як стратегії розширення, прийнятої адміністрацією Б.Клінтона, так і демократизаційної та антитерористичної стратегій адміністрації Дж.Буша-молодшого;
• для України це означає продовження американського курсу на завершення процесу розширення НАТО за рахунок неросійської частини нових незалежних держав пострадянського простору, принаймні тих, що географічно знаходяться на європейському континенті.
Хронологічні рамки дисертації формально охоплюють період від 1947 до початку 2007 року, коли Білим домом була прийнята, а потім формалізована Конгресом США нова стратегія розв’язання іракської проблеми. В підході до оцінки нижньої межі виходимо з того, що 1947 року з’явився перший документ, який базується на інтервенціоністській ідеї для мирного часу, побудований на засадах доктрини Трумена (президент США від квітня 1945 до січня 1953 року). Від 1947 року зазначений документ дедалі виразніше набуває ознак головної стратегії стримування, яка мала на меті забезпечити інтереси США та їхніх союзників у політико-системному протиборстві з Радянським Союзом, що досить часто виходило на рівень близьких у часі й доволі реальних і серйозних воєнних конфліктів. Водночас ця стратегія була базовим елементом дво- і багатосторонніх відносин, який не дозволяв переступити небезпечну межу, принаймні західним державам. Кінцевою метою цієї стратегії, постійно доповнюваної наступниками Г.Трумена в Білому домі, аж до практичної вичерпаності цілей наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років, було спонукання керівництва СРСР чи збурювання радянських еліт і населення до демократизації суспільних відносин і запровадження ринкової економіки для участі в міжнародному розподілі на засадах чесної і відкритої конкуренції. Все інше в стратегії стримування було підпорядковане цій базовій ідеї.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що методологічний і методичний підходи дисертанта доповнюють реалістську і неореалістську парадигми, які утвердилися у вітчизняній американістиці. Теоретико-методологічні напрацювання автора закладають основу для нових напрямів дослідження міжнародних систем і глобального розвитку, показуючи безперечну доцільність і ефективність індивідуального оцінювання зовнішньої політики Сполучених Штатів через політичний аналіз і наступний синтез. Висновки та узагальнення, до яких приходить автор, можуть суттєво змінити фундаментальні оцінки американської зовнішньої політики, на основі яких базується політика України щодо США.
Теоретичні висновки також можуть бути використані для розвитку доктрини української зовнішньої політики, стратегічного планування міжнародного співробітництва держави; у діяльності Верховної Ради і МЗС України; планах Міністерства освіти і науки України. Одержано позитивні відгуки організацій на впровадження результатів дослідження.
Апробація результатів дисертації. Результати наукового дослідження апробовано і використано у вигляді нормативного курсу "Аналіз зовнішньої політики" напряму підготовки "міжнародні відносини" для вищих освітніх закладів: вперше в Україні створено методику, навчальні і навчальні робочі програми дисциплін "Аналіз зовнішньої політики ", "Інформаційно-аналітична діяльність в міжнародних відносинах", "Глобальні проблеми сучасності" для Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження також можуть бути впроваджені у нормативні та спеціальні курси "Зовнішня політика країн Північної Америки", "Міжнародні відносини та світова політика", "Дипломатична та консульська служба"; "Міжнародні системи та глобальний розвиток", "Основи світової політики", "Міжнародна та європейська безпека", „Європейська політика США”, „США в міжнародних організаціях”. Авторська методика і методологія дисципліни використовуються у практиці Міжнародної академії імені Платона (Греція), Київського славістичного університету, Рівненського інституту слов’янознавства КІСУ, Хмельницького державного університету, Чернівецького державного університету, Маріупольського гуманітарного університету тощо. Основні ідеї дослідження впроваджено також у нормативні дисципліни Європейських студій (ТEMPUS/TACIS) та державну програму перепідготовки керівних кадрів Кабінету міністрів України з питань європейської інтеграції.
В роботі враховано також безпосередній досвід співробітництва дисертанта з міжнародними організаціями, регіональними та національними інститутами, Верховною Радою України, МЗС України, установами НАН України, Національним інститутом проблем міжнародної безпеки при РНБО України.
Результати дослідження оприлюднено у доповідях та виступах на міжнародних науково-практичних конференціях: науково-практичній конференції „Міжнародні інформаційні системи та технології в спеціальності „міжнародн

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації розроблені теоретичні узагальнення і здійснено нове розв’язання наукової проблеми, суть якої полягає у: а) відсутності у світовій політичній думці цілісної картини доктринального забезпечення головних міжнародно-політичних стратегій зовнішньої політики США як наслідку розмитості методичних підходів до їх вивчення; б) понятійно-категоріальних суперечностей; в) ідеологізації оцінок геополітики США у повоєнну добу.
У цьому зв’язку автор дійшов такого цілісного висновку:
Американська зовнішня політика завдячує своїй стабільності фактом цілеспрямованого і планомірного залучення наукового потенціалу країни до розробки й реалізації міжнародно-політичних стратегій. У випадках ігнорування державно-політичним істеблішментом США наукових розробок, ідей і рекомендацій зовнішня політика цієї держави втрачала у прогнозованості, завдаючи шкоди національним інтересам та іміджу Америки на міжнародних просторах. Головні міжнародно-політичні стратегії США мають переважно безпековий характер, що слугує основою для діяльності всього апарату і служб реалізації міжнародної політики.
Базовий зміст міжнародно-політичних стратегій США повоєнної доби визначається жорстким, хоча й подекуди декларативним верховенством демократичних принципів у відносинах з іншими державами. Однак, якщо в добу ізоляціонізму суспільну демократію як основу американської політичної системи використовували переважно для “впливу прикладом” на інших національних акторів міжнародних відносин з метою їхнього втягування у потрібні Америці союзи чи попередження вступу у ворожі альянси, то протягом останніх 60 років йдеться про зростаюче застосування демократизаційних впливів як засобу стимулювання відповідних змін в політичних системах зарубіжних країн.
Упродовж останніх десятиліть в США продовжується боротьба між прихильниками обмеженого ізоляціонізму та активного втручання. Однак на рівні політологічного дискурсу це привело до появи двох надзвичайно близьких між собою теоретико-методологічних парадигм, які, незважаючи на декларування схильності оборонній чи, навпаки, наступальній версії, насправді ґрунтують свої положення, висновки і рекомендації вашингтонському істеблішментові на засадах ідеології ліберального інтернаціоналізму. Нині не маємо формальних підстав вважати можливим повернення зовнішньої політики США до ізоляціоністської спрямованості бодай обмеженого рівня. То ж міжнародна система буде й надалі в осяжній перспективі зазнавати вирішального впливу з боку Америки.
Геополітична спрямованість ідеології головних стратегій обумовлює її принциповий зв’язок з перебігом більшості подій на міжнародній арені. Американська геополітика за своєю глибинною суттю рішуче відрізняється від класичної версії відсутністю ознак традиційної географічної експансії. Вона передбачає здебільшого “підпорядкування впливом”, а не через застосування воєнної сили. З цієї та інших причин дедалі гостріша критика інтервенціоністських дій адміністрації Дж.Буша-молодшого на міжнародній арені може спричинитися до серйозних змін у застосуванні демократизаційних принципів побудови і реалізації головних стратегій. Як свідчить історичний досвід, у таких випадках зростає роль Центрального розвідувального управління і так званої “прихованої дипломатії”. Таку вже змінену сьогодні ситуацію можна прогнозувати й на осяжну перспективу.
Чіткість і твердість позицій і намірів адміністрацій США, їхня готовність доводити задумане до логічного завершення досить виразно підтверджуються особливостями головної стратегії стримування в рамках Доктрини Трумена. Вони були розроблені науковими експертами і, де-факто, клалися в основу всіх поточних стратегій національної безпеки повоєнної епохи. Для усвідомлення значущості цього авторського висновку першочергове значення має факт ефективності стратегії стримування, яка, врешті-решт, прискорила розпад радянської політичної системи, а дотичним наслідком став крах СРСР як держави.
Нова міжнародна система, формування якої розпочалося із завершенням „холодної війни”, не може бути прогнозована з належною долею вірогідності без урахування еволюції наукового і доктринального забезпечення головних міжнародно-політичних стратегій єдиної глобальної держави сучасності. Їхнє переосмислення на основі політичного аналізу і синтезу дає можливість стверджувати, що перспектива цієї системи вирішальним чином залежить від позиції Сполучених Штатів, а, відповідно, обумовлює потребу поглибленого знання тонкощів і нюансів сучасної і потенційної спрямованості зовнішньої політики наддержави.
Від середини 1950-х років, коли остаточно окреслилось домінування стратегії стримування в рамках цілісного міжнародно-політичного курсу США, й аж до 1989-1991 років головна стратегія цієї держави по суті не змінювалася. Хоча розрядка у відносинах з СРСР і Шанхайське комюніке з КНР 1972 року окремими політологами кваліфікуються як відхід від стримування, по суті детант став однією з форм того ж стримування і розмивання ідеології комунізму. З іншого боку, ще під час президентства Дж.Картера (1977-1980) почали проявлятися перші обриси планування військових операцій на Близькому Сході та інтервенціоністського чи агресивного підходу до стимулювання політики захисту прав людини в інших країнах. Закономірним результатом стабільності стримування стало повернення адміністрації Р.Рейгана в русло жорсткого тиску і протистояння з Радянськими Союзом. У цей же час визначається перспектива нової міжнародної системи в межах повного заперечення багатосторонності і переходу до односторонності з заміни з притаманною їй однобічністю прийняття й реалізації міжнародно-політичних рішень.
Між американськими адміністраціями 1955-1991 років існували певні розходження у підходах до конкретного наповнення головної стратегії при збереженні вирішального механізму у формі стримування. „Агресивність” адміністрації Б.Клінтона щодо захисту прав людини, а Білого дому на чолі з Дж.Бушем – молодшим у питаннях боротьби з тероризмом засвідчила нездатність офіційного Вашингтона покінчити з односторонністю і перейти до формування багатосторонньої парадигми міжнародних відносин, яка б враховувала цивілізаційну розмаїтість людства. Державно-політичний і експертний „бомонд” Сполучених Штатів не зумів вийти на розробку менш інтервенціоністської головної стратегії після того, як була реалізована така мета стримування, як повна перемога над Радянським Союзом та комуністичною системою.
Розв’язання поставленої мети і завдань уможливило такі висновки:
1. Оптимальні результати дослідження міжнародно-політичних стратегій США уможливлюються через виявлення політичних опцій, в межах яких здійснюється пов’язане між собою доктринальне і концептуальне забезпечення формування відповідних політико-правових документів. Одновимірний підхід і дескриптивність у таких випадках обмежують можливості виявлення глибинних і тим самим постійно діючих чинників зовнішньої політики США, що звужує потенціал виявлення причинно-наслідкових зв’язків між оціночними підходами політичної думки до системи фундаментальних національних інтересів своєї держави та цілей і механізмів їхньої реалізації, з одного боку, та реальними світоглядними та ідеологічними позиціями певних адміністрацій Білого дому, з іншого боку.
Встановлено: (а) політико-системну наступність в доктринальному і концептуальному забезпеченні повоєнних головних стратегій США; (б) високий рівень суб’єктивізму в оцінюванні американськими стратегами ситуації в інших державах, регіонах і у світі загалом; (в) без формалізованої підтримки положень, цілей і механізмів реалізації американських стратегій зовнішньої політики союзниками США та іншими державами, які поділяють демократичні принципи облаштування дво – і багатосторонніх відносин, можливі помилкові і деструктивні рішення з огляду на суб’єктивізм визначення держави-ворога або певної ворожої ідеології; (г) збалансованість є вирішальним елементом забезпечення життєздатності конкретних механізмів зовнішньої політики США.
Всі відомі методи і методичні підходи можуть бути консолідовані в загальний метод політичного аналізу і прогнозування. Поділ зовнішньої політики США на принципові змістовні елементи і сюжети дозволяє виявити певні повторення і найбільш постійні складові. Тільки у такий спосіб можна оптимізувати узагальнюючі положення і висновки та вийти на максимально точне прогнозування дій Сполучених Штатів на міжнародній арені в осяжній історичній перспективі.
У стратегічному плануванні зовнішньої політики США існують постійно діючі чинники, які визначають позицію стратегів. У сучасній світ-системі вона виявляється в домінуючій орієнтації на поширення ліберально-демократичних цінностей і критеріїв побудови політичних систем, а також на запровадження принципів ринкової економіки і прозорої міжнародної торгівлі. Задля реалізації таких ідей і цілей американські адміністрації постбіполярної епохи демонструють готовність йти на використання всього комплексу механізмів, наявних у цієї наддержави, починаючи від традиційної дипломатії і завершуючи включенням збройних сил Сполучених Штатів у міжнародні авантюри.
Позитивною складовою всього комплексу стратегічного планування зовнішньої політики США є тотальна наступальність. Спостерігаються численні випадки підміни класичної зовнішньої політики і дипломатії силовим тиском і виставленням безумовних претензій. Поява в американській політичній думці так званої „оборонної версії” реалістичного оцінювання стратегій зовнішньої політики та механізмів їхнього впровадження у міжнародну діяльність насправді є лише спробою приховати реальний стан речей, який полягає у тому, що жодна з американських адміністрацій 1991-2006 років не демонструвала бодай мінімальної готовності вийти на розуміння доцільності варіативних підходів. Абсолютна переконаність у тотальній правоті розробників теорії американського гегемонізму і ефективності її практичного застосування спричиняє і спричинятиме далі серйозні протиріччя.
2. Виявлені нами далекі від очевидності причини поділу стратегій зовнішньої політики США на базові, головні й поточні полягають у тому, що (а) базові стратегії, якими є ізоляціонізм та ліберально-демократичний інтернаціоналізм, постійні у часі і дають загальну уяву про рівень готовності американської держави втручатися у кризові події в різних державах і регіонах планети із переважним застосуванням традиційних механізмів національної дипломатії чи силових методів; (б) головні стратегії формуються на виявленні та формулюванні великих і стійких загроз життєвим національним інтересам Америки, що мають певну часову обмеженість, завершуючи своє існування ліквідацією ворога або різким послабленням його руйнівного потенціалу; (в) поточні стратегії, як правило, є відносно короткотривалими і мають на меті розв’язання конкретних проблем, з якими зіштовхуються Сполучені Штати у практиці дво- і багатосторонніх відносин на певному етапі історичного розвитку.
Існують і так звані перехідні стратегії, яскравим прикладом чого є зовнішня політика адміністрації Б.Клінтона, завдяки якій розпочався процес розширення кількості європейських демократій. Демократична домінанта пронизує базові й головні стратегії зовнішньої політики США, що дає можливість визначити їхню суть як історично загалом сприятливу для національного поступу, але не завжди стабілізуючу для міжнародної системи.
Відтак, відстороненість Америки від подій у віддалених чи близьких регіонах, як і її пряме втручання у такі події може давати протилежні наслідки у залежності від того, яким є змістовне наповнення поточної стратегії. Доктрина базової стратегії ізоляціонізму бере свої витоки в первісних державотворчих документах епохи незалежності, а міжнародно-політичний інтервенціонізм є певним відхиленням від заповітів “батьків-засновників” США, що викликано радикальними змінами в геополітичних підходах як наслідку “скорочення відстані” між державами, спричиненого революцією у сфері комунікацій і транспорту. Тим самим знижується фактор постійності демократичного наповнення американського інтервенціонізму, оскільки ситуативні рішення, основані на виявленні поточних викликів і загроз, можуть прийматися для забезпечення егоїстичних економічних чи енергетичних інтересів країни.
Деструктивізм двох головних повоєнних стратегій, базованих на доктрині ліберального інтернаціоналізму, – стримування і глобальної демократизації – є відносним, що у першому випадку особливо помітно на прикладі розпаду СРСР та переходу пострадянських держав до демократичного розвитку, а у другому – на активізації міжнародного тероризму і позитивних змінах політичних систем в окремих тоталітарних державах.
Існує фундаментальна близькість між двома головними повоєнними стратегіями США – стримування і глобальної демократизації, оскільки в обох випадках йшлося про близьку ціль, якою є демократизаційний вплив на серйозного суперника американської держави (СРСР і світову систему соціалізму) та подолання викликів євро-американській цивілізаційній моделі розвитку (боротьба з реакційними режимами сучасності та міжнародним тероризмом як їх наслідком).
Глибинна відмінність полягає в особливостях міжнародних систем, що існували від завершення Другої світової війни до 1989-91 років, та після розпаду СРСР і світового блоку соціалізму. У смисловому сенсі стратегія глобальної демократизації є своєрідним політико-системним продовженням своєї попередниці, якою була стратегія стримування. При цьому демократизаційний варіант стратегічного планування багато в чому відтворює положення і принципи стримування через їхнє перенесення на держави, події, процеси і явища, які оцінюються американською політичною думкою як виклик демократії, стабільності і мирові в сучасному світі.
3. Авторська концепція геополітичної моделі зовнішньополітичного курсу США полягає в тому, що американський варіант стратегічного планування на засадах гегемоністської стабільності також має багатовимірні, подекуди суперечливі наслідки передовсім з огляду на поворот адміністрацій Білого дому до односторонніх форм прийняття рішень з питань визначення суті викликів і загроз, які йдуть від окремих держав та їх альянсів.
З нашого погляду, геополітичні складові головних стратегій США повоєнної епохи відрізняються за своєю суттю від базового концепту класичної геополітики, який вкладається у чіткі рамки територіальної експансії. В американському випадку йдеться про політико-ідеологічну і певною мірою політико-системну експансію, яка здійснюється без завоювання чужих територій з метою їх включення до складу американської держави. Ставиться мета перетворення реально чи потенційно ворожої держави або регіонального об’єднання держав у союзника або партнера західної спільноти націй.
Ступінь збалансованості доктрин і стратегій зовнішньої політики США більшою мірою залежить від вибору механізмів забезпечення постійних і поточних цілей зовнішньої політики і дипломатії США. Саме стратегічне планування розглядаємо у першу чергу як засіб розробки і наукової аргументації доцільності використання тих чи інших механізмів, вибір яких є вирішальним елементом оцінювання змісту, спрямованості і потенційних наслідків зовнішньополітичної діяльності Сполучених Штатів.
4. Аналіз двох головних геополітичних стратегій Сполучених Штатів 1947-2006 років показує, що теорія гегемоністської стабільності не є наслідком „кабінетних” досліджень, а радше постала в складному політологічному дискурсі на теми реального американського міжнародно-політичного глобалізму постбіполярної епохи. Це не як суб’єктивна наукова парадигма, практичний прояв якої не завжди буває обов’язковим, а узагальнення реальної політики та форма її виправдання. У цьому сенсі автор робить висновок про політико-ідеологічну обмеженість можливостей використання індивідуальних рекомендацій науковців, розробки яких можуть бути покладені в основу політико-правових документів з питань стратегій зовнішньої політики тільки за умови їхнього принципового збігу зі світосприйняттям лідерів державно-політичного істеблішменту США. З цієї причини нерідко мають місце сутнісні розходження між первинними текстами таких документів і їх остаточним варіантом, який допускає фундаментальні відходи навіть від максимально добре обґрунтованих і аргументованих положень, висновків і рекомендацій експертних колективів.
5. Встановлено, що серед повоєнних стратегій зовнішньої політики США суттєвий виняток в сенсі онауковлення становлять доктрина Трумена і стратегія стримування, які чітко збіглися в сутнісному наповненні з підходами, оцінками і світоглядними позиціями тогочасного американського державно-політичного істеблішменту. Хоча у наявності елементів стримування в сучасній стратегії глобальної демократизації багатьом дослідникам бачиться її стійкість, існують підстави вважати, що такий стратегічний підхід може заморозити й навіть увічнити політико-системний розкол світу, ставши внутрішнім гальмом на шляху демократизаційних впливів на інших акторів міжнародних відносин.
Водночас є підстави прогнозувати, що збереження вказаної домінанти стримування здатне призвести до відтворення біполярної системи міжнародних відносин у випадку його ймовірного застосування щодо КНР та РФ. Доведення цього лідерам американського політичного і державного істеблішменту може мати протилежні наслідки з огляду на те, що в США набуває популярності теза про більшу прогнозованість і передбачуваність світ-системи, в якій існує виразна градація держав на “свої” і “чужі”, “опонуючи” і “партнерські”, “ворожі” і “союзні”.
За всієї складності однозначного висновку, саме у цьому руслі може постати певна система аргументів, сприйняття яких виявиться спроможним і дієвим аргументом для американського політикуму. Тут бачиться можливість зовнішнього впливу на лідерів США з метою виходу на спільні підходи та рішення в умовах відсутності реального системного протиборства, яке існувало в часи радянсько-американського протистояння.
6. Так звані „поточні міжнародно-політичні стратегії” США, у тому числі розрядки міжнародної напруженості, включення проблеми прав людини як вирішального елемента зовнішньої політики, а також наступальної боротьби з міжнародним тероризмом, багато в чому стали формальним продовженням стратегії стримування. Як показує аналіз, сама концепція стримування і її конкретне наповнення виявилися найбільш ефективною формою переконання політиків у тому, що в умовах біполярності можна зберегти тривкий мир у світі через обмеження можливостей поширення ворожої ідеології на нові регіони планети, а паралельно послаблювати головного ворога Сполучених Штатів, що ним були комуністична ідеологія та Радянський Союз як її основний носій.
На відміну від прихильників дескриптивного аналізу та ідеологізованого представлення стратегії стримування, політичний аналіз, спрямований на виявлення цілісності через максимальне „дроблення”, дозволяє говорити і про концептуальні особливості стримування у постбіполярній світ-системі.
Вони включають в себе такі елементи, як остаточне подолання залишкових політичних систем прокомуністичного характеру; внесення радикальних змін в позицію так званих “провальних держав” шляхом впливу прикладом і здійсненням політичного і економічного тиску; усунення будь-яких можливостей фінансової та інших форм підтримки міжнародного тероризму; поетапне нав’язування євро-американських суспільних цінностей державам, що сповідують принципово інші підходи, належачи до інших цивілізаційних відгалужень; сприяння зв’язуванню інших претендентів на роль наддержав шляхом їх максимального включення в систему міжнародно-правових домовленостей, угод і договорів; остаточну уніфікацію світ-системи через завершення процесу вестернізації та обережну протидію прагненням інших великих держав виступити носіями інших форм побудови міжнародної системи та міжнародних відносин.
7. Американське стратегічне мислення еволюціонує в напрямі його прагматизації, що посилює інтерес розробників міжнародно-політичних стратегій до проблематики енергетичного забезпечення, зниження залежності від зовнішніх поставок нафти, впровадження енергозберігаючих технологій, в яких вбачається найбільш значуща і реальна перспектива оптимального захисту навколишнього середовища. Відносність такої прагматизації доволі очевидна, про що дає підстави стверджувати триваюче сприйняття американським державно-політичним істеблішментом і політологічними школами національної, регіональної і міжнародної безпеки в традиційних рамках воєнно-політичного оцінювання міжнародних реалій. Тільки через політико-правовий напрям забезпечення переходу до стратегічного планування на засадах комплексного сприйняття безпеки можливо буде говорити про справжнє осучаснення міжнародно-політичних стратегій Сполучених Штатів. Нині такий підхід власне є прерогативою наукового аналізу, не знаходячи практичного відображення в державних політико-правових актах.
8. Існує чіткий політико-ідеологічний і політико-системний зв’язок між стратегіями зовнішньої політики адміністрацій Р.Рейгана, Б.Клінтона та Дж.Буша – молодшого. Він полягає у жорсткому запереченні комуністичної та інших тоталітарних ідеологій як формалізованому стримуванні їхнього збереження чи відродження у певних політичних системах з метою ліквідації чи усунення небезпек для національних інтересів США у традиційному розумінні захисту національних інтересів. Разом з тим, як переконливо доведено в працях провідних українських американістів, адміністрація Дж.Буша – старшого своєю стратегією стримування Радянського Союзу від неконтрольованого розпаду показала, що головним чинником включення тих чи інших положень до поточних стратегій зовнішньої політики США з перших років державної незалежності завжди був і залишатиметься аспект вимірювання реальних загроз власне для життєвих інтересів Америки. Якщо така загроза потребує певних відступів від засад, закладених у стратегіях національної безпеки, то Сполучені Штати цілком можуть здійснювати зовнішньополітичний курс в рамках подвійних стандартів. Значною мірою цей чинник визначає американське прагнення забезпечити й увічнити домінування своєї держави на міжнародній арені.
9. Попри різні відхилення і нюанси, американська зовнішня політика високою мірою завдячує своїй стабільності фактом цілеспрямованого і планомірного залучення наукового потенціалу країни до розробки й реалізації міжнародно-політичних стратегій. Цим викликані цілісність і стабільність курсу Сполучених Штатів у світі, його значна зрозумілість і доволі висока прогнозованість. Водночас переважно у випадках ігнорування державно-політичним істеблішментом США наукових розробок, ідей і рекомендацій зовнішня політика цієї держави втрачала у прогнозованості, завдаючи шкоди національним інтересам та іміджу Америки на міжнародних просторах.
На тлі очевидного домінування ідеології ліберального інтернаціоналізму в середовищі розробників глобальних і регіональних стратегій зовнішньої політики США у цій держав не припиняється боротьба між прихильниками обмеженого ізоляціонізму та активного втручання. Втім, нині не маємо формальних підстав вважати можливим практичне повернення зовнішньої політики США до ізоляціоністської спрямованості бодай обмеженого рівня. То ж міжнародна система буде й надалі у видимій перспективі зазнавати сильного впливу з боку Америки. Ідея створення світового врядування у цьому зв’язку здатна набувати практичних форм, зокрема такої, як радикальне реформування Організації Об’єднаних Націй.
10. Геополітична спрямованість ідеології побудови міжнародно-політичних стратегій обумовлює і далі обумовлюватиме їх принциповий зв'язок з перебігом більшості подій на міжнародній арені. Спроби виробляти національні стратегії великих і середніх держав світу без врахування американського чинника у світовій політиці можуть мати деструктивний вплив на національні інтереси.
Це особливою мірою стосується й України з огляду на очевидні прагнення окремих політичних партій і блоків та їхніх лідерів практично відмовитися від необхідності врахування американського чинника через відродження союзницьких відносин з Росією, яка в такому випадку автоматично перебирає на себе проблему врегулювання відносин з Америкою.
У такій ситуації, особливо в разі повного відновлення російського імперського курсу, Україні загрожувало б потрапляння у ворожий західним демократіям табір. Тільки політика зваженого балансування, суть якої в американській версії висвітлена в дисертації, уможливлює стабільні відносини України з різними учасниками міжнародних відносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. The Princeton Project of the National Security. Launch Conference. – Washington: The Woodrow Wilson School of Public and International Affairs, 2004, May 21-22. – 7 p.
2. Kim H., Choi J.Y. Uncertainty in Foreign Policy Making: A Bayesian Game-Theoretic Analysis of Korea // Global Economic Review. – 2002. – Vol. 31. – P. 25-40.
3. Hensel P.R. The More Things Change...: Recognizing and Responding to Trends in Armed Conflict // Conflict Management and Peace Science. – 2002. – Vol. 19, № 1. – P. 27-53.
4. Faucheux R.A. Winning Elections: Political Campaign Management, Strategy & Tactics. – N.Y.: M. Evans and Company, Inc., 2003. – 674 p.
5. Paquette L. Political Strategy and Tactics: A Practical Guide. – Hauppauge, NY: Nova Science Publication Inc., 2002. – 135 p.
6. Pitney J.J. (Jr.). The Art of Political Warfare. – Red River: Red River Books, 2001. – 246 p.
7. Calhoun C.W. Conceiving a New Republic: The Republican Party and the Southern Question, 1869-1900 (American Political Thought). – Lawrence, Kan.: University Press of Kansas, 2006. – 347 p.
8. Zysman J., Tyson L. American Industry in International Competition: Government Policies and Corporate Strategies (Cornell Studies in Political Economy). – Ithaca, NY:: Cornell University Press, 1984. – 432 p.
9. Garland J. International Dimensions of Business Policy and Strategy. – Boston: Kent Publishing Co., 1986. – 204 p.
10. Lake D.A. Powerful Pacifists: Democratic States and War // American Political Science Review. – 1992. – Vol. 86. – P. 324-375.
11. Researching the Presidency. Vital Questions, New Approaches / Ed. by Edwards III, George C., John H. Kessel, and Bert A. Rockman. – Pittsburgh and London: Pittsburg University Press, 1993. – 496 p.
12. Friedberg A.L. In the Shadow of the Garrison State. – Princeton, NJ:: Princeton University Press, 2000. – 416 p.
13. Kagan R. The Benevolent Empire // Foreign Policy. – 1998. – №. 3. – P. 24-35
14. Kristol W., Kagan R. Towards a Neo-Reaganite Foreign Policy // Foreign Affairs. – 1996. – №. 4. – P. 18-32.
15. Kagan R. Power and Weakness // Policy Review. – 2002. – June/July. – P. 3-28.
16. Кингстон-Макклори Э.Д. Глобальная стратегия. – М: Воениздат, 1959. – 496с.
17. Adams J. A Defence of the Constitutions of Government of the United States of America. – New York: Da Capo Press, 1971, Vol. 3. – 564 p.
18. Bush G.W. Second Inaugural Address “President Sworn-In to Second Term” // News and Policies (2005, January). –
http://whitehouse.gov/news/releseas/2005/01/20050120-i.html
19. The National Security Strategy of the United States of America. – Washington, DC: White House, 2002, September. – 35 p.
20. Brzezinski Z. The Choice. Global Domination or Global Leadership. – New York: Basic Books, 2004. – 242 p.
21. Posen, Barry. Sources of Military Doctrine. – Ithaca, N.Y.: Cornell University Press, 1983 – 283 р.
22. Public Papers of Presidents of the United States: Ronald Reagan. – Washington: GPO, 1988. – Vol. 1: 1985. – 2800 р. – archived on CD-ROM.
23. Zakaria F. The Empire Strikes Out // New York Times Magazine. – 1999. – April 18. – P. 99.
24. Rodman P.W. The World’s Resentment: Anti-Americanism as a Global Phenomenon // The National Interest. – 2000. – Vol. 60. – P. 33-41.
25. Smith T. America’s Mission. The United States and the Worldwide Struggle for Democracy in the Twentieth Century. – Princeton, NJ: Princeton University Press, 1994. – 455 p.
26. Jervis R. Understanding the Bush Doctrine // Political Science Quarterly. – 2003. – Vol. 118. – P. 365-388.
27. Frankel J. Globalization of Economy // Governance in a Globalizing World / Ed. by Joseph S. Nye and John D. Donahue. – Washington, DC: Brookings Institution, 2000. – P. 45-69.
28. Пахомов Ю. Исследовательская проблематика 2004 года // Антологія творчих досягнень. – Київ: ІСЕМВ НАН України, 2005. –406 с.
29. Walker R. Political Polarization – a Dispatch from the Scholarly Front Lines // Issues in Governance Studies. – 2006. – December (Special Issue). – P. 1-9.
30. Ikenberry J.G. and Kupchan C.A. Liberal Realism: The Foundations of a Democratic Foreign Policy // National Interest. – 2004. – Vol. 77. – P. 38-49.
31. Jackson R. The Global Concert: Human Conduct in a World of States. – New York: Oxford University Press, 2000. – 446 p.
32. Johnson C. Nemesis: The Last Days of the American Republic. – New York: Metropolitan Books, 2007. – 368 р.
33. Paul T.V. Soft Balancing in the Age of U.S. Primacy // International Security. – 2005. – Vol. 30, №. 1. – P. 46-71.
34. Pape R.A. Soft Balancing Against the United States // International Security. – 2005. – Vol. 30, №. 1 – P. 7-45.
35. Brooks S.G., Wohlforth W.C. Hard Times for Soft Balancing // International Security. – 2005. – Vol. 30, №. 1. – P. 72-108.
36. Lieber K.A., Alexander G. Waiting for Balancing. Why the World Is Not Pushing Back // International Security. – 2005. – Vol. 30, №. 1. – P. 109-139.
37. Boyd J. Patterns of Conflict. – Washington, DC: Defense and the National Interest, 2007. – 197 p.
38. Hammond G.T. The Mind of War: John Boyd and American Security. – Washington, DC: Smithsonian, 2004. – 248 p.
39. Allison G. How to Stop Nuclear Terror // Foreign Affairs. – 2004. – Vol. 83, №.1. – http://www.foreignaffairs.org/20040101faessay83107/graham-allison/how-to-stop-nuclear-terror.html.
40. Gaddis J.L. A Grand Strategy of Transformation // Foreign Policy. – 2002. – November-December. – P. 50-54.
41. Posen B.R. Command of the Commons: The Military Foundation of U.S. Hegemony // International Security. – 2004. – Vol. 28. – P. 5-46.
42. Report of the Working Group on Grand Strategies Choices. – Princeton, NJ: Princeton University Press, 2005. – 41 p.
43. Kissinger H. Problems of National Strategy: A Book of Readings. – New York: Praeger, 1965. – 477 р.
44. Lynn-Jones S.M., Miller S.E. Global Dangers: Changing Dimensions of International Security (International Security Readers). – Cambridge, MA: The MIT Press. – 1995. – 350 р.
45. Aron R. Politics and History. – New Brunswick, NJ: Transaction Books, 1984. – 308 р.
46. Booker S. When Intervention is Necessary, Who Can You Call? // Foreign Policy in Focus. – 2004. – August 5. –
http://www.globalpolicy.org/empire/humanint/
2004/0805internecc.htm
47. Bernhard M., Reenock C., Nordstrom T. The Legacy of Western Overseas Colonialism on Democratic Survival // International Studies Quarterly. – 2003. – Vol. 48. – P. 225-250.
48. Камінський Є.Є. Українсько-американські відносини на початку 21-го століття // Дослідження світової політики. – 2003. – № 23. – С. 3-19.
49. Канцелярук Б.І. Детермінанти нового світо порядку // Розбудова держави. – 2000. – № 7-12. – С. 3-7.
50. Юрченко С. Ялтинская конференция 1945 г.: хроника создания нового мира. – Симферополь: Таврический национальный университет им. В.Вернадського, 2005. – 340 с.
51. Коваль І. Последняя битва “холодной войны”: восточноевропейская политика сверхдержав в концепциях зарубежной политологии. – Одесса: Астропринт, 1999. – C. 40-45.
52. Шергін С.О. Захід і решта: проблеми адаптації // Дзеркало тижня. –2004. – № 3 (478) 24. – С. 17.
53. Потехин А.С. Формирование политики США в отношении государств Восточной Европы после Второй мировой войны. – Автореф. дис. на соискание ученой степени д.ист.н. по спец. 07.00.05 – ист. межд.отнош. и внешн. полит. – К., 1988. – 36 с.
54. Хижняк І. Культурна політика уряду США. – Боулінг Грін: Університет Боулінг Грін (США), 1996 – 320 с.
55. Гончар Б.М., Гончар Ю.Б. США й спільна зовнішня та оборонна політика Європейського Союзу в 90-ті роки ХХ століття // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Історія – Вип. 65-66. – К., 2003. – С.14-19.
56. Ackoff R. Redesigning the Future – A Systems Approach to Societal Problems. – Bloomington, Indiana: Stanford University Press, 2003. – 200 р.
57. Hantington S.P. Who We Are? The Challenges to America’s National Identity. – New York: Simon @ Shuster, 2004. – 428 p.
58. May E.R. American Cold War Strategy: Interpreting NSC-68. – New York: Bedford/St. Martin's Press, 1993. – 228 p.
59. McDougall A. Promised Land, Crusader Slate: The American Encounter with the World Since 1776. – Ithaca, Ill: Houghton Mifflin Co, 1997. – 446 p.
60. Buchanan P.J. A Republic, Not an Empire: Reclaiming America's Destiny. – Washington, DC: Regnery Publishing, Inc. 2002. – 300 p.
61. Nordlinger E. Isolationism Reconfigured. – Princeton, NJ: Princeton University Press, 1996. – 352 р.
62. Halper S., Clarke J. America Alone: The Neo-Conservatives and the Global Order. – New York, NY: Cambridge University Press, 2005. – 384 p.
63. Jackson R., Sorensen G. Introduction to International Relations: Theories and Approaches. 3rd ed. – New York: Oxford University Press, USA. – 2007. – 400 p.
64. Young O.R. Governance in World Affairs. – Ithaca, NY: Cornell University Press, 1999. – 224 p.
65. Krause K. Multilateral diplomacy, norm building, and UN conferences: the case of Small Arms and Light Weapons (Review Essay) // Global Governance. – Boulder, CO: Lynne Rienner Publishers, 2002. – 247 р.
66. Ferguson N. Colossus. The Price of America’s Empire. – New York: The Penguin Press, 2004. – 384 p.
67. Nye J. S. The Velvet Hegemon // Foreign Policy. – 2003. – May-June. – P. 78-81.
68. Zelikow P. The Transformation of National Security: Five Redefinitions // National Interest. – 2003. – Vol. 71. – P. 17-28.
69. Morgenthau H.J., Thompson K.W., Clinton D. Politics Among Nations. 7th ed. – New York: McGraw-Hill, 2005. – 752 p.
70. Souva M. Foreign Policy Determinants: Comparing a Realist and Domestic-Political Model of Foreign Policy // Conflict Management and Peace Science. – 2005. – Vol. 22, №. 2. – P. 149-164.
71. Moore W.H., Lanoue D.J. Domestic Politics and US Foreign Policy: A Study of Cold War Conflict Behavior // Journal of Politics. – 2003. – Vol. 65, №. 2. – P. 376-396.
72. Lennon A.T.J. What Does the World Want from America? International Perspectives on U.S. Foreign Policy (Washington Quarterly Readers). – ***: The MIT Press, 2002. – 200 р.
73. Bipolarity, Multipolarity, and Free Trade. Review // American Political Science. – 1989. – Vol. 83. – P. 1245-1256.
74. Mearsheimer J. Back to the Future: Instability in Europe After the Cold War // International Security. – 1990. – Vol. 15. – P. 5-56.
75. Waltz K.N. Kant, Liberalism, and War // American Political Science Review. – 1962. – Vol. 56. – P. 881-909.
76. Ashley R. The Poverty of Neorealism // Neo-Realism and Its Critics / Ed. by Robert Keohane. – New York: Columbia University Press, 1986. – P. 255-300.
77. Dallek R. The American Style of Foreign Policy: Cultural Politics and Foreign Affairs. Reprint edition. – New York: Oxford University Press, 1990. – 350 p.
78. McNamara R.S. In Retrospect: The Tragedy and Lessons of Vietnam. – New York: Random House, 1995. – 414 p.
79. Souva M. With Brandon Prins. The Liberal Peace Revisited: Democracy, Dependence, Development and Militarized Interstate Dispute Initiation, 1950-1999 // International Interactions. – 2006. – Vol. 32, №. 2. – P. 183-200.
80. Golder M. Democratic Electoral Systems around the World, 1946-2000 // Electoral Studies. – 2005. – Vol. 24. – P. 103-121.
81. Kim H., Fording R.C. Voter Ideology in Western Democracies: An Update // European Journal of Political Research. – 2003. – Vol. 42. – P. 95-105.
82. Trochim W. Research Design for Program Evaluation: The Regression-Discontinuity Approach. – Thousand Oaks, CA: Sage Publications, 1984. – 271 p.
83. Lieven A., Hulsman J. Ethical Realism. A Vision for America’s Role in the World. – New York: Pantheon Books, 2006. – 199 p.
84. Putin's Mockery in Munich // BUDOSFAN: News Type: Opinion, 2007, Feb. 18. – Р. 5-7.
85. Zakaria F. The Future of Freedom. – New York: W. W. Norton, 2003. – 304 p.
86. Van Evera S. Hypotheses, Laws and Theories: A User's Guide // Guide to Methods for Students of Political Science. – Ithaca, N.Y.: Cornell University Press, 1997. – Р.7-48.
87. Adams J.T. Hamiltonian Principles: Extracts from the Writings of Alexander Hamilton. – Phoenix, AZ: Simon Publications, 2001. – 216 р.
88. Hale W.B. Woodrow Wilson: The Story of His Life. – Whitefish, MT: Kessinger Publishing, 2005. – 248 р.
89. Woodward B. State of Denial: Bush at War, Part III. – New York: Simon & Schuster, 2006. – 576 р.
90. Meyers M. The Jacksonian Persuasion: Politics and Belief. – Bloomington, Indiana: Stanford University Press, 1960. – 320 р.
91. Mearsheimer J.J. The Tragedy of Great Power Politics. – New York: W. W. Norton and Co., 2001. – 448 p.
92. Taylor A.J.P. The Struggle for Mastery in Europe, 1848-1918. Reissue edition. – Oxford: Clarendon Press, 1980. – 674 p.
93. Barkin J. S., Cronin B. The State and the Nation: Changing Norms and the Rules of Sovereignty in International Relations // International Organization. – 1994. – Vol. 48. – P. 107 – 130.
94. Neuchterlein D. National Interests and National Strategy // Understanding U.S. Strategy: A Reader / Ed. by Terry L. Heyns. – Washington, DC: National Defense University, 1983. – P. 37-64.
95. Neuchterlein D.E. America Recommitted: United States National Interests In A Restructured World. – Lexington: University of Kentucky Press, 1991. – 269 p.
96. Rosenau J.N. ’Fragrnegrative' Challenges to National Security // Understanding U.S. Strategy: A Reader / Ed. by Terry L. Heyns. – Washington, DC: National Defense University, 1983. – P. 65-82.
97. Van Creveld M. Transformation of War. – Detroit: Free Press, 1991. – 254 p.
98. Gray C.S. The Continued Primacy of Geography // Orbis. – 1996. – Vol. 40. – P. 258.
99. Anderson B. Imagined Communities: Reflection on the Origin and Spread of Nationalism. Revised Edition. – New York, NY: Verso, 2006. – 256 p.
100. Van Evera S. Why Europe Matters, Why the Third World Doesn't: American Grand Strategy After the Cold War // Journal of Strategic Studies. – 1990. – Vol. 13. – P. 1-51.
101. Singer H., Ansari J. Rich and Poor Countries: Consequence of International Economic Disorder. 4th edition. – London: Routledge, 1988. – 340 р.
102. Thorbecke W.J.R. A new dimension in political thinking. – New York: Oceana Publications, 1965. – 257 р.
103. Wallander, Celeste A. Lost and Found: Gorbachev’s ‘New Thinking’ // The Washington Quarterly. – 2002. – Vol . 25, №. 1. – P. 117–129.
104. Cumings B. The Origins of the Korean War. – Princeton: Princeton University Press, 1990. – Vol. 2: The Roaring of the Cataract, 1947-1950.– 976 p.
105. Cumings B. Revising Postrevisionism, or, the Poverty of Theory in Diplomatic History // Diplomatic History. – 1993. – November-December. – P. 307-314.
106. Gowa J. Rational Hegemons, Excludable Goods and Small Groups: An Epitaph for Hegemonic Stability Theory? // World Politics. – 1989. – Vol. 41. – P. 307-324.
107. Tucker R.W., Hendrickson D.C. The Imperial Temptation: The New World Order and America's Purpose. – New York: Council on Foreign Relations Books, 1992. – 228 p.
108. Jervis R. The Impact of the Korean War on the Cold War // Journal of Conflict Resolution. – 1980. – Vol. 24. – P. 563-92.
109. Rotter A. The Path to Vietnam: Origins of the American Commitment to Southeast Asia. – Ithaca, N.Y.: Cornell University Press, 1987. – 272 р.
110. Jackson R. Quasi-States: Sovereignty, International Relations, and the Third World. – Cambridge: Cambridge University Press, 1990. – 240 p.
111. Johnson R.H. Periods of Peril: The Window of Vulnerability and Other Myths // Foreign Affairs. – 1983. – Vol. 61. – P. 950-970.
112. Podhoretz J. Bush Country. – New York: St. Martin’s Press, 2004. – 276 р.
113. Vernon R., Spar D.L. Beyond Globalism: Remaking America's Foreign Economic Policy. – New York: The Free Press, 1989. – 246 р.
114. Ambrose S. Rise to Globalism: American Foreign Policy Since 1938, rev. 4th ed. – New York: Penguin Books, 1985. – 413 р.
115. Wohlstetter A. Illusions of Distance // Foreign Affairs. – 1968. – Vol. 46, №. 2. – P. 17-27.
116. Murphy C.N. International Organization and Industrial Change: Global Governance Since 1850. – New York: Oxford University Press, 1994. – 352 p.
117. Hilgerdt F. The Case for Multilateral Trade // American Economic Review. – 1943. – Vol. 33. – P. 393-407.
118. Homer-Dixon T. Strategies for Studying Causation in Complex Ecological-Political Systems // Journal of Environment and Development. – 1996. – Vol. 5, №. 2. – P. 132- 148.
119. Kennedy P. The Rise and Fall of Great Powers: Economic Change and Military Conflict from 1500 to 2000. – New York: Random House, 1987. – 677 p.
120. Rosenau J.N. Turbulence in World Politics. – Princeton: Princeton University Press, 1990. – 504 p.
121. Williamson J.G. Globalization, Convergence and History // Journal of Economic History. – 1996. – Vol. 56. – P. 277-310.
122. Thompson W.R. Great Power Rivalries (Studies in International Relations, – Columbia, S.C.: University of South Carolina Press, 1999. – 352 р.
123. Wohlforth W.C. The Elusive Balance: Power and Perceptions During the Cold War. – Ithaca, NY: Cornell University Press, 1993. – 317 р.
124. Gulick E. Europe's Classical Balance of Power. – New York: W. W. Norton & Company, 1967. – 347 р.
125. Krige J. American Hegemony and the Postwar Reconstruction of Science in Europe (Transformations: Studies in the History of Science and Technology). – Cambridge, MA: The MIT Press, 2006. – 384 р.
126. Eulau H. Multilevel Methods in Comparative Politics // American Behavioral Scientist. – 1977. – Vol. 21. – P. 39-62.
127. Rosenau J.N. Pre-theories and Theories of Foreign Policy // Approaches to Comparative and International Politics / Ed. by R. Barry Farrell. – Evanston, Ill.: Northwestern University Press, 1966. – P. 27-93.
128. Ladyman J. What is Structural Realism? // Studies in History and Philosophy of Science. – 1998. – Vol. 29. – P. 409−424.
129. Joint Communique of the United States of America and the People's Republic of China. – February 28, 1972. – http://usinfo.state.gov/eap/Archive_Index/ joint_communique_1972.html.
130. Gaddis J.L. A Grand Strategy. – New York: Oxford University Press, 2002. – 4p.
131. National Security // Explaining the History of American Foreign Relations / Ed. by Michael Hogan, Thomas G. Paterson. – Cambridge: Cambridge University Press, 1991. – P.202-213.
132. Weber C. Faking It: U.s Hegemony in a "Post-Phalli