ПОРІВНЯЛЬНИЙ ВИМІР ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ПОСТКОЛОНІАЛЬНИХ І ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ ДЕРЖАВ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

На правах рукопису

СБІТНЄВА НАТАЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 327.5.(73)

ПОРІВНЯЛЬНИЙ ВИМІР ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ПОСТКОЛОНІАЛЬНИХ І ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ ДЕРЖАВ

Спеціальність 23.00.04. – Політичні проблеми міжнародних систем і
глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня
Кандидата політичних наук

Науковий керівник
кандидат філософських наук, доцент
Тупчієнко Леонід Сидорович,
професор Національного авіаційного
університету, м. Київ

Київ – 2002

ВCТУП

Актуальність даного дослідження визначається, насамперед, тим, що для концептуального забезпечення процесу становлення демократичних суспільних відносин та надання їм стабільного характеру з урахуванням особливостей триваючого становлення нової міжнародної системи вкрай важливим є адекватне розуміння національної політичної культури, її загального значення, ролі і впливів з метою оптимального врахування у політичному житті. А за умов далі зростаючої взаємозалежності акторів міжнародних відносин відповідний національний досвід має враховувати зовнішні обставини, впливи і зв'язки.
Як класична, так і новітня теорії демократії виходять з того, що демократичний процес потребує врахування всього комплексу політичних цінностей та орієнтацій суспільства і його індивідуальних членів. Йдеться про релігійні вірування і формальні особливості світосприйняття, рівень цивілізованості або адаптованості до сучасних суспільних відносин, пріоритетні форми індивідуальної та суспільної діяльності і поведінки, розуміння моральності, національної гордості й етноконфесійної терпимості, поширення наукових знань, готовність до участі в суспільних справах, не кажучи вже про відносини між суспільством і державою, з одного боку, та гілками влади, з другого боку, характер виборчої системи та її дієвість, забезпечення верховенства закону тощо.
У всіх названих випадках маємо підстави говорити про те, що в українській політичній думці спроби цілісної наукової розробки цих проблем саме під кутом зору взаємозв’язку з демократизацією суспільних відносин здійснювалися поза рамками врахування зарубіжних концепцій і досвіду взаємодії політичних складових стратегії держав у контексті її ставлення до громадянського суспільства та іманентних йому організаційних форм. Більше того, відповідні явища і процеси досліджуються переважно на досвіді власне України, без спеціального врахування впливу політичної культури на демократичність формування і реалізації всього комплексу політичних рішень державного керівництва в країнах з аналогічними чи близькими рівнями соціально-економічного розвитку.
Дисертант будує свої положення і висновки на основі вивчення позицій і підходів різних наукових шкіл та досвіду зарубіжних країн, роблячи це з виразним дослідницьким акцентом на проблемі “політична культура – демократична політика”.
Актуальність дослідження цієї проблеми саме у згаданому контексті зумовлюється, таким чином, гострою потребою формування науково-теоретичного підґрунтя політичного курсу керівництва України, яке б базувалося на обов’язковому врахуванні концептуальної спадщини зарубіжної політології, що вивчає традиції, стан і перспективи розвитку політичної культури саме у поєднанні з проблемами демократичності або демократизації національних стратегій певних держав та регіональних формувань.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дане дослідження виконано у відповідності до плану науково-дослідницької роботи Дипломатичної академії України при МЗС України (???????), де дисертантка навчалася у 1999–2001 рр., та тематичних планів роботи Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України “Західні концепції та моделі забезпечення національних інтересів і реалізації стратегій розвитку перехідних суспільств”, зокрема відділу трансатлантичних досліджень, здобувачем при якому є автор дисертації.
Ступінь розробленості проблеми. У часи незалежності України проблеми політичної культури у міжнародному контексті глибоко, але без спеціального урахування взаємозв’язку між демократичністю суспільних відносин у певній країні із змістом і спрямованістю її внутрішньої та зовнішньої політики, як нам вдалося встановити, спеціально досліджені у дисертаційній праці О.А. Клименко 1, хоча в дотичних формах вони представлені у наукових працях Ю.М. Пахомова, О.Г. Білоруса, М.П. Головатого, В.П. Кириченка, Ю.В. Павленка, І.А. Хижняка, О.М. Майбороди, Б.І. Канцелярука та ін. Цілеспрямовано питаннями демократичного реформування суспільних відносин в Україні у загальному контексті трансформацій перехідного періоду займаються науковці Інституту політології та етнонаціональних відносин НАН України.
Однак у наукових дослідженнях українських науковців, які вивчають міжнародні відносини, політична культура виступає здебільшого фоном, на якому реалізуються інші цілі та завдання. Разом з тим, сам факт частого звертання провідних українських дослідників міжнародних систем до елементів політичної культури як чинників формування посттоталітарних суспільно-політичних систем додатково свідчить про важливість спеціальної постановки проблеми взаємовпливів політичної культури та демократизації внутрішньої і зовнішньої політики.
У світовій політичній думці ХХ століття вирізняємо кілька основних етапів і, відповідно, шкіл дослідження наукової проблеми “політична культура і демократія” з виразним домінуванням певних концептуальних засад, принципів та методологій.
Протягом перших кількох десятиліть минулого століття концептуально і практично переважала школа, в основу якої було покладено ідею залежності між національною культурою і суспільно-політичною активність особистості. Її представники 2 базували свої розробки на спробах синтезу психоаналізу та культурної антропології. Відтак, відданість певної особи тій чи іншій політичній ідеології, рівень прагнення умовного “пересічного” громадянина держави до політичної активності, його особисті агресивність чи войовничість, етноцентризм чи космополітизм, ступінь соціалізації чи егоїзму, врешті, домінуючі у суспільстві принципи виховання, на думку цих учених, суттєвим чином впливають на характер суспільних відносин. Таким чином, за концепцією даної школи, створюються підвалини для демократії чи авторитаризму, фашизму чи комунізму, нацизму чи інших форм шовінізму. Фундаментальним підходом представників цієї школи пояснюється перевага порівняльного методу дослідження, який уможливлює висновки і положення через співставлення національних характерів та політичних позицій громадян різних націй і держав.
Найбільшу популярність дана школа здобула в роки Другої світової війни, коли із зрозумілих причин посилився національний характер досліджень політичної культури та її міжнародних впливів. У багатьох країнах, які відігравали вирішальну роль у бойових діях, у різних формах подавалася гіпотеза про те, що нацистські збочення у світогляді німецької нації були викликані психологічною травмою, заподіяною німцям на Версальській мирній конференції 1919 року 3, 208-233.
Своєрідною реакцією на психологічну та антропологічну зосередженість у дослідженнях політичної культури та її впливу на характер зовнішньої політики стали поява і постійний розвиток протягом перших трьох повоєнних десятиліть школи досліджень політичної культури іншої концептуальної позиції. Її суть виражається і простежується переважно у межах жорсткого домінування статистичних показників, які сприймаються основою вивчення означеної проблеми. Насамперед, йдеться про врахування кількості населення та тенденцій його збільшення чи зменшення, а також про відсоток певних субкультурних груп у тому чи іншому суспільстві. Маємо підстави стверджувати, що цей підхід був також значною мірою спричинений факторами глобального характеру, зокрема, активізацією боротьби колоніальних народів за своє національне визволення та державну самостійність 4. Відіграли свою роль і дані демографічної науки, представники якої прогнозували швидке кількісне домінування народів “третього світу”.
І тут відповідним був вибір методологічних та методичних пріоритетів. Поряд з статистичними методами у ньому найбільше був представлений контент-аналіз. В основу його розуміння найбільш знані фахівці і знавці контент-аналізу кладуть пояснення явищ і процесів на основі подій та ситуацій. Вони вважають, що для того, аби розібратися в тонкощах індивідуальної і суспільної політичної культури, включно з її переломленням на внутрішню і зовнішню політику, факт чи подія, “пропущені через контент-аналіз”, уможливлюють розуміння вже ряду подій, а через них – процесів і явищ постійного характеру. Прихильники таких методологічних підходів цілковито переконані, що для оцінки та аналізу несподіваних подій більше підходять методи, яким притаманні вищий ступінь наявності суб’єктивних оцінок та відмова від “буквального” сприйняття раціоналізму 5, 106-107.
Суть третьої школи полягала в тому, що вона взагалі йшла від конкретної практики і саме на ній будувала свої концепції та висновки 6, 1010-1011. В основу всякого аналізу тут кладеться факт і вже на цій основі творяться теоретико-концептуальні положення, узагальнення і висновки. Як відомо, 1960-70-ті роки позначені справжнім вибухом радикальних молодіжних рухів, які ставили під сумнів не тільки існуючу систему вільної освіти, але й змушували багатьох дослідників сумніватися у правильності положень і висновків суспільних наук. Інтелектуальне забезпечення радикальних виступів молоді базувалося на висновках про те, що тогочасна університетська освіта за своєю суттю була спрямована на підготовку людей для експлуатації робітничого класу, представників інших етнічних груп, населення країн Азії, Африки та Латинської Америки. Відтак, було поставлено під серйозний сумнів доцільність та легітимність існування політичних культур в відомих формах, оскільки всі вони були “капіталістичними”, а тому й механічно недемократичними. Заперечувалася й сама потрібність досліджень політичної культури як у контексті внутрішнього розвитку, так і з погляду на її міжнародні впливи й відповідні наслідки для процесів регіонального, континентального та глобального рівня.
Тим часом, сучасні американські та західноєвропейські дослідники якраз у політико-культурницькому контексті досліджують диктаторський режим в СРСР сталінської епохи, стверджуючи, зокрема, що комуністичний диктатор Й.В. Сталін зумів провести свою політичну стратегію завдяки “вмілому” використанню позитивів і негативів політичної культури, яка базувалася на кількісній перевазі селянства. Таким підходом пронизаний буквально весь авторський аналіз 7.
Саме з огляду на появу суспільно-політичного явища, що де-факто заперечувало вільний науковий пошук, обмежуючи функціональний зміст політичних досліджень поясненням та обґрунтуванням “негуманного характеру” капіталістичної експлуатації людини людиною, ми випустили з окремого розгляду марксистську школу. Адже вона основана на засадах, багато в чому ідентичних розглянутим при аналізі так званої третьої школи і де-факто заклала концептуальні основи для появи висвітленого вище заперечувального ухилу. З іншого боку, ленінський варіант марксизму, на наш погляд, вже продемонстрував свою практичну вичерпаність, не підтвердивши своєї дієздатності, життєвості та конкурентоспроможності. Закладені в ньому “красиві” ідеї не були реалізовані в жодній країні світу. Ідея переваги у людині колективних засад, суспільних інтересів та класових міркувань над особистими інтересами проявила свою згубність для тих же колективів, суспільств і класів. Спроби модернізувати марксизм-ленінізм у більшості відносно позитивних випадків відбуваються на тлі прямих запозичень з європейської соціал-демократичної традиції. Вданому контексті закономірною виглядає авторська згода з тими зарубіжними і вітчизняними дослідниками, які на порівняльних засадах аргументовано прогнозували неминучість краху комуністичної ідеології у її ленінському варіанті саме з причини невідповідності вищим проявам людської особистості, а тому й неможливості індивідуальної самореалізації 8, 35-37.
В останні два десятиліття концептуальний фундамент всіх названих дослідницьких шкіл, яким ми вважаємо ідею так званого громадянського вибору особистості, почав ставитися під серйозний сумнів. Гору у позиціях дослідників політичної культури та її впливів на демократичність суспільних відносин і характер внутрішньої й зовнішньої політики почав брати інституціональний підхід. Дедалі частіше починають з’являтися раціоналістичні моделі, прибічники яких стверджують про вирішальне значення державних законів, владних структур, правил, пануючих ідеологій і загальноприйнятих вірувань тощо 9, 187-216.
Поступово у дослідженнях запанувала еклектичність, почастішали випадки екуменізації теоретичних напрацювань або, навпаки, їх вписування у контекст певних релігійних конфесій і навіть сект. Цій проблемі присвячено, зокрема, фундаментальне дослідження американських вчених, промовисто назване “Спирітуальна політика” 10. Разом з тим, дослідження, які раніше сприймалися протизаконними і здійснювалися підпільно чи потайки, у ряді суспільств і держав перестали вважатися маргінальними, а в посткомуністичному світі вони нерідко сприймаються як обов’язкова складова суспільних структур 11, 129-140.
Виходячи з описаного вище ступеня дослідженості обраної теми, визначеної у назві дисертації, дисертант формулює мету своєї праці:
- на концептуальному рівні розробити і подати авторське бачення взаємозв’язку між політичною культурою, демократизацією і загальним суспільним розвитком за конкретних умов посттоталітарного і постколоніального розвитку різних суспільств в оновлюваній міжнародній системі із виділенням у дослідницький пріоритет епохи інтернаціоналізації та глобалізації міжнародних відносин, що супроводжуються поступовим зниженням економічної, а часом і військово-політичної ролі національних держав.
Задля досягнення вказаної мети поставлені і розв’язуються наступні наукові завдання:
- Узагальнити й відтворити принципові відмінності у підходах і позиціях різних зарубіжних дослідницьких шкіл, що займаються проблемами політичної культури, представити на цій основі авторське розуміння політичної культури з урахуванням тематичної спрямованості дисертаційної праці, яка полягає у з’ясуванні впливу політичної культури на посттоталітарну демократизацію суспільних відносин, внутрішньої та зовнішньої політики на тлі посилення інтеграційних процесів у світі.
- Здійснити й подати порівняльні характеристики взаємозв’язку між характером національних політичних культур, демократизацією і змістовним наповненням національних стратегій розвитку, взявши за фактологічну основу практику початкового етапу переходу до демократії деяких посткомуністичних країн Східної Європи, а також ряду країн Латинської Америки та Індії на відповідних етапах історичної еволюції людства.
- Проаналізувати на концептуальному рівні національні політико-культурні особливості механізмів розробки і прийняття політичних рішень на основі їх тлумачення як певного інтелектуального завдання, що має свою специфіку за умов інтернаціоналізації та глобалізації міжнародних відносин.
- Під кутом зору політичної ефективності з’ясувати концептуальні основи впливу посттоталітарної політичної культури на характер економічного реформування та його успішність у державах, що знаходяться на різних етапах і рівнях соціально-економічного розвитку. Окремо виділити у цьому плані виявлення і подання причин відносного успіху Польщі, з якою Україна підтримує відносини на засадах стратегічного партнерства.
- Окремо зупинитися на з'ясуванні базових проблем впливу міжнародної взаємозалежності на якість, спрямованість та ефективність реформаторських зусиль, з одного боку, і внутрішніх характеристик національної політичної культури еліт і рядових громадян перехідних суспільств.
- Розробити і представити авторське концептуальне бачення проблеми подолання тоталітаризму на глобальних обширах з урахуванням особливостей полюсності сучасного світу, передусім, його поділу на бідну і багату частини.
Об’єктом дослідження є демократизація посттоталітарних суспільств як специфічне явище сучасної міжнародної системи у її узагальнених проявах, формах і ознаках. Предмет дослідження – впливи і взаємозв’язки між політичною культурою, демократизацією суспільних відносин і державної політики на етапі подолання наслідків тоталітаризму.
Методологічний підхід автора реалізовано на двох рівнях – теоретичному та політико-прикладному. Перший охоплює діалектичні методи пізнання і системне осмислення становлення та стабілізації політичної культури у процесі переходу держав і суспільств від тоталітарних форм управління до демократії та відповідної еволюції національних внутрішніх і міжнародних стратегій. Дослідження базується на критичному осмисленні та синтезі концепцій сучасної політичної думки різних країн. Другий рівень методології включає в себе конкретні аналітичні методи та інструменти, які застосовуються до певного концептуального доробку та емпіричного матеріалу. Використано такі аналітичні методи: нормативний, історико-порівняльний, експертних оцінок. Спеціальне значення для даного дисертаційного дослідження зберігає контент-аналіз. Річ, насамперед, у тому, що у даній праці емпіричний матеріал має різнонаціональне та різнорегіональне походження, а численні фактологічні матеріали кожного разу потребують врахування конкретних ситуацій, процесів і явищ, притаманних тим чи іншим суспільствам, їх політичним культурам.
Наукова новизна результатів дослідження визначається концептуальною оптимізацією та узагальненням розмаїтого міжнародного досвіду переходу від тоталітаризму до демократичних суспільних відносин на внутрішньодержавному та глобальному рівнях. Вивчення взаємозв’язку між політичною культурою і демократичністю політики в Україні перебуває на етапі концептуального осмислення, вибору та апробації методів, підходів, навіть елементарних інструментів дослідження. Особлива потреба існує якраз у теоретичних напрацюваннях, підтверджуваних емпіричним матеріалом, який у даній дисертації відіграє здебільшого функцію ілюстрації та аргументації положень і висновків концептуального характеру.
Конкретними складовими наукової новизни є наступне:
- на основі цілісного концептуального відтворення явищ і процесів, які досліджуються у дисертації, подане концентроване авторське узагальнення взаємозв’язків і взаємовпливів політичної культури посттоталітарних суспільств, рівнів і форм їх поступової демократизації та формування демократичних засад розробки і прийняття рішень політичного характеру на принципах відповідного оновлення національних стратегій розвитку.
- У цілісній формі представлені концептуальні особливості зарубіжних політологічних шкіл, показано спільне і особливе у їх підходах до демократизації суспільних відносин та державної політики, сформульовано самостійне авторське тлумачення посттоталітарної еволюції політичної культури з урахуванням зовнішніх чинників, які за умов глобалізації міжнародних відносин і посилення політичних аспектів у розвитку регіональної економічної інтеграції набувають особливого, часом вирішального і навіть критичного значення.
- Обґрунтовано доцільність та оптимальні сфери застосування позитивного досвіду демократизації посткомуністичних та постколоніальних країн різних континентів і етапів історичного становлення й розвитку.
- Відтворено концептуальні складові підходів до вирішення такого інтелектуального завдання, як формулювання, розробка і текстуальне наповнення політичних рішень за умов глобалізації міжнародних відносин та посилення впливів зовнішніх факторів на характер політичної культури певних держав, суспільств, націй і етнічних груп у посттоталітарних суспільствах, насамперед, середніх держав, до яких, зокрема, відносяться досліджувані у дисертації Україна, Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, низка країн Латинської Америки.
- Узагальнено і сформульовано концептуальні засади специфічного впливу постколоніальних та посттоталітарних політичних культур на взаємовідносини різних верств суспільства, маючи на увазі відтворення їх впливів на формування і реалізацію певних національних стратегій реформування і розвитку, а також їх сприйняття зовнішнім світом. При цьому береться до уваги триваюче зростання розриву в рівнях соціально-економічного розвитку, зокрема, між країнами бідного Півдня і багатої Півночі.
- Представлено авторську концепцію та розроблено відповідні висновки щодо подолання тоталітаризму на глобальних та національних обширах.
Також у ході даного дослідження отримано наступні результати з елементами наукової новизни: 1) виявлено доцільність організованих зусиль міжнародного співтовариства, спрямованих на подолання тоталітаризму в національних державах та недопущення його відродження чи становлення, у тому числі під приводом уявної відповідності тоталітарних методів суспільних відносин певній політичній культурі; 2) доведено деструктивність незваженого заперечення міжнародного досвіду суспільних трансформацій як такого, що нібито не відповідає національній політичній культурі і передбачає втручання великих держав і потужних військово-політичних блоків у внутрішні справи інших суб’єктів міжнародних відносин; 3) систематизовано як успішні, так і неефективні заходи національних урядів посттоталітарних і постколоніальних країн, спрямовані на демократизацію національних політичних стратегій і тим самим – на зміни міжнародного іміджу держав та суспільств; 4) встановлено можливості застосування концептуального і практичного досвіду зарубіжної політології у специфічних умовах посткомуністичного розвитку незалежної України.
Практичне значення дисертації полягає у тому, що матеріали проведеного дослідження можуть бути використані при поглибленому вивченні історії і теорії політичної думки, еволюції системи міжнародних відносин та міжнародного досвіду подолання посттоталітарної і посткомуністичної спадщини.
Авторські положення і висновки придатні до використання при написанні підручників і навчальних посібників, розробці спецкурсів та проведенні семінарських занять з проблем міжнародних відносин, світових систем та глобального розвитку.
Розроблені в дисертації положення, висновки та рекомендації дають підстави зробити певні уточнення щодо сприйняття й розуміння принципів формулювання української стратегії реформ з урахуванням специфіки політичної культури українського народу.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації були подані автором для обговорення на міжнародному колоквіумі у Дипломатичній академії ФРН (Бонн) ДАТА, на науковій конференції у Дипломатичній академії України при МЗС України, а також у матеріалах, представлених дисертантом на “круглому столі” “Нові демократії у демократичній світовій спільноті”, проведеному згідно з рішенням вищої виконавчої влади держави з нагоди 9-ї річниці незалежності України (Київ, ІСЕМВ НАН України, 17 липня 2000 року), у виступах на семінарах кафедри політології Дипломатичної академії України при МЗС України, викладені у 4-х публікаціях автора у фахових виданнях.
Структура дисертаційного дослідження зумовлена сформульованими метою і завданнями і складається з вступу, 4 розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (154 найменувань). Основний зміст викладено на 159-ти сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Головна концептуальна ідея даного дисертаційного дослідження полягає в тому, що між політичною культурою, демократизацією і загальним суспільним розвитком за конкретних умов посттоталітарного і постколоніального розвитку різних суспільств існує тісний зв’язок. Політичні сили держав з перехідними економіками і соціально-політичними системами відчувають на собі серйозний тиск інтернаціоналізації та глобалізації міжнародних відносин паралельно з поетапним падінням економічної, а часом і військово-політичної ролі національних держав.
Саме в такому контексті в даній роботі переважно представлено й розглянуто проблему взаємозалежності. Маємо на увазі, що держави світу в умовах переходу до іншої суспільно-політичної системи часто однаковою мірою залежать від своєї історії, національних традицій і особливостей політичної культури.
Відсутня достатня кількість аргументів на користь існування прямої залежності успіху економічних реформ і антикризових заходів в економічній сфері з одночасним запровадженням ліберальної демократії. У цьому випадку роль фундаментальних складових національної політичної культури набуває вирішального значення. Досвід Чилі чи, скажімо, Китайської Народної Республіки переконує в тому, що успішне реформування економіки цілком можливе за умов відсутності демократії. Разом з тим, на певному етапі історичного розвитку ринкові свободи без належного рівня демократичності втрачають свою фінансово-економічну ефективність, незалежно від історичних традицій і невід’ємних рис політичної культури певної нації.
На концептуальному рівні існують принципові відмінності між різними політологічними школами в дефініціях політичної культури як явища і процесу, що здійснюють суттєвий вплив на характер, спрямованість і зміст демократизації суспільних відносин, рівень консолідації політичних еліт і широких мас населення. Причому переважна більшість вітчизняних і зарубіжних політологів слушно пов’язує посттоталітарну демократизацію суспільних відносин, внутрішньої та зовнішньої політики у контексті здатності та готовності політичних сил, які спричинилися до повалення тоталітаризму, до консолідації зусиль на засадах високого патріотизму і цілеспрямованості на реалізацію стратегічних концепцій розвитку, конкретних завдань і програм. Відомі численні випадки, коли колишні опозиціонери, прийшовши до влади в постсоціалістичних країнах, наштовхуються на таку проблему, як втрата ілюзій щодо демократичності ринку. Тут також існує безпосередня залежність темпів і ступенів втягування даної країни в активні процеси регіональної економічної інтеграції.
У ході дослідження встановлено високий рівень прямого взаємозв'язку між обставинами формування національних політичних культур і часовим терміном перебування суспільства під тоталітарними режимами, з одного боку, та демократизацією, змістовним наповненням національних стратегій розвитку, їх ефективності й успішності, з другого боку. Чим сильнішим і більш протяжним у часі був вплив тоталітаризму, тим більшим буває прагнення громадян до подолання спадщини минулого на початковому етапі перетворень. Разом з тим, як свідчить, зокрема, порівняння українського досвіду суспільних трансформувань з відповідною початковою практикою демократизації деяких посткомуністичних країн Східної Європи, а також багатьох малих, середніх і великих країн Латинської Америки та Індії, означені складові позначаються на подальших діях політичних та інтелектуальних еліт та реагуванні громадськості: розтягнутість тоталітаризму у часі знижує рівень готовності суспільства привести до влади справжніх і самовідданих реформаторів. Внаслідок цього у відповідних державах темпи системних змін здебільшого бувають відносно нижчими.
Коли йдеться про постколоніальні та постсоціалістичні перетворення, то фактор змістовного наповнення і термінів впливу тоталітаризму на політичну культуру набуває специфічних ознак і у залежності від характеру тих чи інших колоніальних імперій та режимів, що перебували при владі в соціалістичних країнах. Існує суттєва відмінність між класичними імперіями та Радянським Союзом, що підтверджує здійснене у дисертації порівняння СРСР та Британської імперії. Головне розходження між ними знаходиться у сфері співвідношення ідеології та економічного прагматизму. СРСР у цьому плані належав до безпрецедентно ідеологізованих проімперських формувань, а Об’єднане Королівство Великої Британії керувалося здебільшого економічним та військово-політичним прагматизмом. Національні інтереси Радянського Союзу рівнялися ідеологічним інтересам верхівки КПРС, а національні інтереси Британської імперії базувалися на ідеї збагачення метрополії та її правлячих еліт.
Досвід економічного реформування в постсоціалістичних країнах Східної Європи (у політичному розумінні цього поняття часів системного протистояння) свідчить, що посттоталітарна політична культура зумовлює характер економічного реформування та його успішність у державах згідно з попередніми досягнення на ниві соціально-економічного розвитку. Польський варіант реформування показує вирішальне значення для їх успіху таких чинників, як виразність системного та інтеграційного вибору, відсутність коливань і сумнівів у політичних еліт щодо стратегічних напрямів суспільних трансформувань.
Встановлено також прямий взаємозв’язок між обставинами формування й діяльності антисоціалістичної опозиції та її реформаторськими підходами. Чим масовішим було прагнення громадян усунути тоталітарні режими від влади, тим цілеспрямованішою й ефективнішою стає їхня діяльність на чолі посттоталітарних держав.
Системні характеристики перехідного суспільства на початковому етапі трансформувань залежать від домінування номенклатурного чи функціонального типу політичних еліт. Чим вищою є історично зумовлена готовність національних еліт до нової політичної ідеології, тим легше і з меншими колізіями проходить ініціювання реформ і тим менше штучних перешкод на їх шляху. Розпорошеність еліт, прагнення кожної з них завоювати довіру населення самостійно виступає одним з гальм на шляху суспільного прогресу. Існує пряма залежність між ефективністю реформування та характером взаємодії нового класу підприємців і нових керівників держави. Там, де у діях владних структур в основу кладуться знання, реформи йдуть і швидше, і з більшими успіхами, і базуються на масовій підтримці населення.
У всіх випадках постсоціалістичного розвитку частина населення продовжує зберігати ностальгію за попередніми суспільними умовами. Кількість таких громадян може знижуватися або зростати у залежності від рівня системної визначеності, впевненості і цілеспрямованості дій нових правлячих еліт, співвідношення суспільних і особистих цілей, яких вони прагнуть досягти.
Країни Латинської Америки, політичні культури яких тривалий час після національного визволення зазнавали неоднозначного впливу суміші іберо-романської та індіанської культур. Частково за умов державної незалежності така розмитість політичної культури та її несконсолідованість тривалий час спричинялися до затвердження за континентом ролі аграрно-сировинного придатку. Аналіз подій, процесів і явищ у цьому регіоні, здійснений в еволюційному контексті, дозволяє стверджувати про те, що суспільства здатні “звикати” з відсталістю своїх держав, внутрішньо як би погоджуючись на їх віднесення до “третього світу”. Такого роді політичні культури мають окремі складові, що можуть бути названі аналогічними. Вони здебільшого лежать у сфері біхевіоризму, позначеного сумішшю зовнішньої покірності і внутрішнього невдоволення. Як наслідок часто постає підміна політичними елітами цілеспрямованої реформаторської діяльності постійною боротьбою з певними ідеологічними і політичними символами. Тільки на засадах консенсусу еліт щодо необхідності і доцільності рішучого трансформування суспільних відносин у контексті запровадження ринкових свобод і демократизації можливі радикальні зміни у позитивному напрямі. Роль електорату при цьому буває вирішальною тільки в плані здатності вибрати кращих представників інтелектуальних і політичних еліт для керівництва посттоталітарними державами.
Досвід Латинської Америки з подолання кризи, що розгорнулася на початку 1980-х років, підтверджує суттєву роль входження в інтеграційні процеси з обов’язковим урахуванням системи національних інтересів та необхідності стабільних відносин з ключовим актором сучасних міжнародних відносин, яким є Сполучені Штати Америки.
Високе значення у процесі пристосування перехідних суспільств до нових міжнародних реальностей належить вмілому використанню так званих політичних символів політичними і державними елітами. Порівняльний аналіз досвіду східноєвропейських країн та України в еволюції ставлення громадської думки до НАТО дозволяє стверджувати про те, що центристські і правоцентристські сили в нашій державі не зуміли своєчасно і з належним розумінням скористатися такими політичними символами. А саме завдяки їм високою мірою вдається не допустити переростання невдоволення громадян своїм соціально-економічним становищем у деструктивні заворушення в суспільстві, здатні відкинути його з магістрального шляху цивілізаційного розвитку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Клименко О.А. Трансформація політичної культури перехідних суспільств. – Автореф. дис… канд. політ. наук. – Київ: ІСЕМВ НАН України, 1999. – 20 с.
2. Kubler-Ross E. On Death and Dying. – New York: Macmillan, 1969; Meadows D.H., et al. The Limits to Growth: A Report for the Club of Romes. Project on the Predicament of Mankind. – New York: Universe Books, 1972.
3. Rostow E. V. Toward Managed Peace. - Yale University Press, 1993. - 401 p.
4. Nationalism and History: The Politics of Nation Building in Post-Soviet Armenia, Azerbaijan, and Georgia. Ed. By D. V. Schwartz and R. Panossian. – University of Toronto Center for Russian and East European Studies, 1994. – 149 p.
5. Hartman-Hall, Heather M., Haaga D. A. F. Content Analysis of Cognitive Bias: Development of a Standardized Measure // Journal of Rational-Emotive & Cognitive-Behavioral Therapy, 1999. - Vol. 17, No. 2. - Pp. 105-114.
6. Albritton R. B. Social Amelioration through Mass Insurgency? A Reexamination of the Piven and Cloward Thesis // American Political Science Review, 1979. - Vol. 73. – Pp. 1003-1011.
7. Cultures in Flux: Lower-Class Values, Practices and Resistance in Late Imperial Russia. Ed. By S. Frank and M. Steinberg. – Princeton University press, 1994. – 214 p.
8. Глобальные трансформации и стратегии развития. – Киев: ИМЭМО НАН Украины, 2000. – 422 с.
9. Naylor Th. H. The Cold War Legacy. – Lexington Books, 1991. – 412 p.
10. McLaughlin C., Davidson G. Spiritual Politics. Changing the World from the Inside Out. – New York: Ballantine Books, 1994. – 475 p.
11. Dahl R. A. Polyarchy: Participation and Opposition. – New Haven: Yale University Press, 1971. – 386 p.
12. European Identity and Search for Legitimacy. - Ed. By Soledad Garcia. – London and New York: The Eleni Nakou Foundation; Royal Institute of International Relations, 1993. – 185 p.
13. Holmes S. The Anatomy of Antiliberalism. – Harvard University Press, 1993. – 352 p.
14. Almond G. A. and Sidney Verba. The Civic Culture: Political Attitudes and Democracy in Five Nations. – Princeton University Press, 1963. – 634 p.
15. Inkeles A. Participant Citizenship in Six Developing Countries // American Political Science Review. – 1969. – Vol. 63. – Pp. 1120-1141.
16. Inglehart R. The Renaissance of Political Culture // American Political Science Review. – 1988. – Vol. 82. – Pp. 1203-1230.
17. Lerner R., Nagai A.K., Rothman S. Molding the Good Citizen. The Politics of High School History Texts. – Westport – London: Praeger, 1995. – 187 p.
18. Schopflin, George. Nationalism and National Minorities in East and Central Europe // Journal of International Affairs. – 1991. - Vol. 45, No. 1. – P. 51-65.
19. Comparative Political Dynamics: Global Research Perspectives. – New York: Harper Collins, 1991. – 297 p.
20. Solnik S. L. Stealing the State. Control and Collapse in Soviet Institutions. - Harvard University Press (Russian Research Center Studies), 1998. – 320 p.
21. Petro N. N. The Rebirth of Russian Democracy. An Interpretation of Political Culture. - Harvard University Press, 1999. - 240 p.
22. Steele J. Eternal Russia. Yeltsin, Gorbachev, and the Mirage of Democracy. First cloth edition. – Harvard University Press, 1994. – 448 p.
23. Fink L. Progressive Intellectuals and the Dilemmas of democratic Commitment. – Harvard University Press, 1998. – 384 p.
24. Hosking G. The Awakening of the Soviet Union. Enlarged Edition. Harvard University Press, 1999. – 456 p.
25. Wallace H. The Europe that Came In From the Cold // International Affairs. – 1991. – Pp. 647-673. (номер чи том)
26. Why People Don’t Trust Government. - Ed. By J. S. Nye, Jr., Ph. D. Zelikov, and D. C. King. - Harvard University Press, 1997. - 228 p.
27. Heinz J. P., Laumann E.O., Nelson R.L., and R.H. Salisbury. The Hollow Core. Private Interests in National Policy Making. - Harvard University Press, 1997. - 472 p.
28. Lijphart A. Democracy in Plural Societies: A Comparative Exploration. – New Haven: Yale University Press, 1977. – P. 103.
29. Lijphart A. The Politics of Accommodation: Pluralism and Democracy in the Netherlands. 2nd Edition. – Berkley: University of California Press, 1968. – P. 188.
30. Юдин Ю. Политические партии и право в современном государстве. – Москва: Форум, 1998. – 285 с.
31. Moynihan D. P. On the Law of Nations. First cloth edition. - Harvard University Press, 1990. - 224 p.
32. Almond G. A. Democratization and “Crisis, Choice, and Change”. Paper presented to the annual meeting of the American Political Science Association. - Chicago, 1992. – 6 p.
33. Mead W. R. Special Providence. American Foreign Policy and How It Changed the World. – New York: Alfred Knopf. – 2001. – 374 p.
34. Epstein, R. A. Simple Rules for a Complex World. - New York Times, 1995. – 352 p.
35. Higley J., Burton M. G. The Elite Variable in Democratic Transition and Breakdowns // American Sociological review, 1989, Vol. 54. – Pp. 17-29.
36. Burton M.G., Gunther R., and Higley J. Elite Transformations and Democratic Regimes. – In: Elites and Democratic Consolidation in Latin America and Southern Europe. – Cambridge University Press, 1992. – 387 p.
37. Hughes H. S. Sophisticated Rebels. The Political Culture of European Dissent, 1968-1987. With a New Preface by the Author. First cloth edition. – Harvard University Press, 1988. - 192 p.
38. Політичні партії в Україні. Інформаційно-довідкове видання. – Київ: ЦВК України, 2001. – 360 с.
39. Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування в Україні. – Київ: Атака, 2000. – 303 с.
40. The Power of Public Ideas. Ed. By Robert B. Reich. – Harvard University Press, Studies in Cultural History 4. – 1998. – 192 p.
41. Tribe L. H. and Dorf M. C. On Reading the Constitution. – Harvard University Press, 1991. - 144 p.
42. Posner R. A. Overcoming Law. – Harvard University Press, 1995. – 608 p.
43. Dobriansky L. E. The Vulnerable Russians. – New York: Pageant Press, 1967. – 454 p.
44. Luttwak Ed. Coup D’Etat. A Practical Handbook. – Harvard University Press, 1979. – 215 p.
45. Blue-Collar Workers in Eastern Europe. – Ed. by Triska, Jan T. and Charles Gati. – London: Allen and Unwin, 1981. – 235 p.
46. De Weydentahl, J. B. The Workers’ Dilemma of Polish Politics: A Case Study // East European Quarterly, 1979, Vol. 13, No. 1. – Pp. 101-111.
47. Brzezinski Z. The Soviet Block: Unity and Conflict. – Harvard University Press, 1967. – 341 p.
48. Signs of Cultural Liberalization in the GDR? // Radio Free Europe Research, 1988, June 21; Ashley S. Reformist Ferment in the Writer’s Union // Radio Free Europe Research, 1989, April 14. – Pp. 17-22.
49. Polish Politics: Edge of the Abyss. Ed. By J. Bielasiak and M. D. Simon. – New York: Praeger, 1984. – 192 p.
50. Vaclav Havel of Living in Truth. Ed. By Y. Vladkslav. – London: Faber and Faber, 1986. – 187 p.
51. Eastern Europe Newsletter. – 1987, 15 July.
52. Skilling G. H. Independent Currents in Czechoslovakia // Problems of Communism. – 1985, January-February. - Pp. 32-49.
53. Tismaneanu V. Church and Peace in the GDR // Problems of Communism. – 1989, March-June. - Pp. 93-99.
54. Radio Free Europe: Report on Eastern Europe. – 1990, 6 April. – P. 11-14.
55. Radio Free Europe Research. – 1988, 20 December. – Pp. 11-13.
56. Laber J. The Bulgarian Difference // New York Review. – 1990, 17 May.
57. Шморгун О. Україна: шлях відродження. – Київ: Фундація імені Ольжича. – 1994. – 206 с.
58. Overcoming Totalitarianism // Journal of Democracy. – 1990, Winter. – P. 69-77.
59. Diamond L. Beyond Authoritarianism and Totalitarianism: Strategies for Democratization // Washington Quarterly. – 1989, Winter. – Pp. 141-163.
60. Social Change and Modernization. Lessons from Eastern Europe. Editor Bruno Grancelli. – Berlin – New York, 1995. – 218 P.
61. Wildavsky A. Speaking Truth to Power. – Boston: Little, Brown and Co., 1979. – 187 P.
62. Ostrom V. The Political Theory of a Compound Republic. – Lincoln and London: University of Nebraska Press, 1987. – 398 p.
63. Vanberg V. and Buchanan J.M. Interests and Theories in Constitutional Choice // Journal of Theoretical Policies, 1989, Vol. 1, No. 1. – P. 51-66.
64. Lindblom Ch. E. Politics and Markets. The World’s Political Economic System. – New York: Basic Books, Inc. Publishers, 1977. – 267 p.
65. Weidenfeld W., Huterer M. Strategies and Options for the Future of Europe. Working Papers 8. – Gutersloh: Bertelsmann Foundation Publishers, 1993. – 103 p.
66. Segbers K. Migration and Refugee Movements from the USSR. Causes and Prospects // Report on the USSR (Munich). – 1991. - Vol. 3, No. 46. – Pp. 6-14.
67. Beissinger M. The Deconstruction of the USSR and the Search for a post-Soviet Community // Problems of Communism. – 1991, Vol. 40, No. 6. – Pp. 27-35.
68. Slovakia: The Identity Challenges of the Newly Born State // Social Research, 1993, Vol. 60. – P. 3-9.
69. Democracy and Discontent in Slovakia: A Public Opinion Profile of a Country in Transition. - Ed. by Zora Butorova. – Bratislava: Institute for public affairs, 1998. – 214 p.
70. Політологія антикомунізму (? Може, “посткомунізму”?????). – Київ: Політична думка. – 1995. – 362 с.
71. Simon G. Problems Facing the Formation of the Ukrainian State // Aussenpolitic, 1994, No. 1. – P. 61-67.
72. Горбатенко, Володимир. Стратегія модернізації суспільства. Україна і світ на зламі тисячоліть. – Київ: Академія. – 1999. – 238 с.
73. Biden J. On the Threshold of New World Order: The Wilsonian Vision and American Foreign Policy in the 1990s and Beyond // Addresses in the US Senate, 1992, June 29-30, July 1. – Pp. 17-21.
74. Muravchik J. Exporting Democracy: Fulfilling America’s Destiny. – Washington, DC: American Enterprise Institute, 1992. – 412 p.
75. Brzezinski Z. Out of Control: Global Turmoil on the Eve of the 21st Century. – New York: Charles Scribner’s Sons, 1993. – ? (у кононенка моя книга).
76. The Global Resurgence of Democracy. – Baltimore, Md: Johns Hopkins University Press, 1993. – 322 p.
77. Halperin M. H., Scheffer D.J., Small P.L. Self-Determination in the New World Order. – Washington, DC: Carnegie Endowment for International Peace. – 1992. – Pp. 88-90.
78. Избирательные системы и наблюдение за выборами. Актуальные тетради 2. – Москва: Фонд Фридриха-Науманна. – 1995. – 71 с.
79. Singer M., Wildawsky A. Why the Great Democracies Will Stay Democratic. – In: Democracy in the 1990s. A Special Issue of Global Issues in Transition. No. 6, January 1994. – Washington, DC: USIA, 1994. – 170 p.
80. Spain at the Polls, 1977, 1979, and 1982: A Study of the National Elections. – Durham, NC: Duke University Press, 1985. – 187 p.
81. Roskin M. G. The Emerging Party Systems of Central and Eastern Europe. – Ibid. – 223 p.
82. Boix C. Democracy, Growth, and the Public Sector // American Journal of Political Science. – 2001, Vol. 45. – Pp. 1-17.
83. Schaffer M. A Note of the Polish State-owned Enterprise Sector in 1990 // Center for Economic performance Discussion Paper. No. 36. – Без нумерації.
84. Federowicz M., Levitas A. Works Councils in Poland // Draft Paper for NBER Conference on Works Councils. – 1992, May. – Без нумерації.
85. Double Shift. Transforming Work in Postsocialist and Postindustrial Societies. A U.S. – Post – Soviet Dialogue. Ed. by B. Silverman, R. Vogt, and M. Yanovitch. – New York – London: M. E. Sharpe, 1993. – 281 p.
86. Solidarnosc News. – 1991, No. 166. – September.
87. Transformation Processes in Eastern Europe: Western Perspectives and the Polish Experience. Ed. by J. Hausner and G. Mosur. – Krakow: Institute of Political Studies, 1993. – 124 p.
88. Lash Ch. The Revolt of the Elites and the Betrayal of Democracy. – New York and London: W.W. Norton @ Co., 1995. – 276 p.
89. The Transition in Eastern Europe. Vol. 1: Country Studies. Ed. by O.J. Blanchard, K. A. Froot, and J. D. Sachs. – Chicago and London: The University of Chicago Press, 1994. – 275 p.
90. Blinder A. Free Trade Needs a Chance to Sell Itself // New York Times. – 2001. - 29 July. - Section A.
91. Ukraine and Integration in the East. Economic, Military and Military-Industrial Relations. Ed. by Lena Johnson. – Stockholm: The Swedish Institute of International Affairs, 1995. - 89 p.
92. Spangler D., Thompson W. The Reimagination of the World. – Santa Fe: Bear and Co., 1991. – 287 p.
93. John Foster Dalles Report // Vital Speeches of the Day. - 1946. - March 15. - P.329-332.
94. FRUS. Diplomatic Papers. The Conference of Berlin /The Potsdam Conference/. 1945. Vol.1. - Wash. - 1960. – 1112 p.
95. Truman H. S. Annual Message from the President of the United States. - CR. - 1946. - January 21. - P.145-148.
96. Kennedy D. M. Freedom from Fear. – Oxford University press, 1999. – 987 p.
97. U.S. National Security Strategy for a New Century. – 1997, May – nsc.com. (це веб-адреса?)
98. Maynes Ch. W. The Perils of (and for) an Imperial America // Foreign Policy. – 1998. – Summer. – 17-22.
99. FDR’s Fireside Chats. Ed. By Russell D. Buhite and David W. Levy. – New York: Penguin Books, 1992. – 326 p.
100. India 1985: A Reference Annual. – New Delhi: Ministry of Information and Broadcasting, 1986. – 413 p.
101. Vanderbok W., Sisson R. Parties and Electorates from Raj to Swaraj: An Historical Analysis of Electoral Behavior in Late Colonial and Early Independent India // Social Science History. – 1988. - Vol. 12. - Pp. 121-142.
102. Wynia G. W. The Politics of Latin American Development. 3rd edition. - Cambridge University Press, 1990. – 344 p.
103. Donghini T. H. Historia Contemporanea de America Latina (1). - Barcelona: Altaya, 1997. сторінка
104. Statistical Abstract of Latin America. Vol. 29. Part 1. James W.Wilkie. Editor. Carlos Alberto Contreras. Co-editor. - Los Angeles: University of California, UCLA Latin American Center Publications, 1992. – сторінка
105. Salerno J. T. Understanding Argentina // Electronic Journal of Economics (Ausrtria, Mises Institute). - Posted May 28, 2002.
106. Stoetzer C. O. The Organization of American States. 2nd edition. – Westport (Con) – London: Praeger, 1993. – 314 p.
107. Smith R. M. Putting the Substance Back In Political Science // Chronicle of Higher Education. – 2002, April 5. – Section 2. – Pp. B1-B46.
108. Kadar, Bela. Problems of Economic Growth in Latin America. - Budapest: Akademia Kiado, 1980. – 345 p.
109. Benham F., Holley H.A. A Short Introduction to the Economy of Latin America. - Oxford University Press (Great Britain), 1960. – 134 p.
110. Bolivar S. Carta de Jamaica. – In: Romero, Jose Luis. Pensamiento politico de la Emancipacion. – Barcelona: Bibl. Ayacucho, No. 24, Vol. 2, 1985. – Pp. 89-91.
111. Caicedo. Union Latino-Americana: Pensamiento de Bolivar para formar una Liga Americana; su origen i sus desarrollos. – Bogota, 1865. – 267 p.
112. Tannenbaum F. Ten Keys to Latin America. New York: Alfred A. Knopf, 1964. – 123 p.
113. Parks H. B. A History of Mexico. Boston: Houghton Mifflin Company, 1988. – сторінка!
114. Change: Threat or Opportunity? Ed. By Uner Kirdar. – New York: ONU, 1992. – 329 p.
115. Jara A. Problemas y Metodos de la Historia Economica Hispanoamericana. – Caracas: Universidad Central de Venezuela, 1969. – 218 p.
116. Американские президенты. – Ростов-на-Дону: Феникс – Москва: Зевс, 1997. – С. 57.
117. Ehrensaft P., Etzioni A. Anatomies of America. Sociological Perspectives. – London: The Macmillan Co, 1970. – 499 p.
118. Mexico Under Zedillo. Ed. By Susan Kaufman Purcell & Luis Rubio. – London: Lynne Rienner Publishers, 1998. – 149 p.
119. Latin America in a New World. Ed. By A.F. Lowenthal & G.F. Treverton. – San Francisco: Westview Press, 1994. – 265 p.
120. Lernoux P. Cry of the People. – Baltimore: Penguin Books, 1982. – 209 p.
121. Edwards S. Crisis and Reform in Latin America: From Despair to Hope. – Washington, DC: The World Bank, 1995. – 364 p.
122. Comparing Experiences Against Democracy. Ed. by L. Diamond, S.M. Lipset, and J. Linz. – Boulder: Lynne Rienner Publishers, 1990. – Pp. 19-24.
123. Cumby R., Levich R. On the Definition and Magnitude of Recent Capital Flight // Working Paper 2275: National Bureau of Economic Research. – Cambridge (Mass), 1987. – 34 p.
124. Socio-Economic Progress in Latin America. - Social Progress Trust Fund, 1986. – 512 p.
125. Statistical Abstract of Latin America (SALA). – Los Angeles: University of California, Vol. 28 – &. (рік, сторінка)
126. Edwards S. Country Risk, Foreign Borrowing, and the Social Discount Rate in an Open Developing Economy // Journal of International Money and Finance, 1986, March. – P. S79-S96.
127. Garcia R. (compilador). Economia y politica durante el gobierno militar en Chile, 1973-1987. – Mexico, 1989. – 319 p.
128. Balassa B.; Bueno G.; Kuczynsky P.P.; Simonsen, Mario Henrique. Hacia una renovacion del crecimiento economico en America Latina. – El Colegio de Mexico, 1986. – 355 p.
129. IMF World Economic Outlook, 1983. – Washington, 1983, May. – P. 176.
130. Подсчеты сделаны на основе материалов Мирового Банка: World Debt Tables: External Debt of Developing Countries, 1984-85. Washington, DC, 1985. – 167 p.
131. International Banking Development, 4th Quarter 1984. – Bank for International Settlements, April 1985. – 36 p.
132. Hatch, V. G. Argentina’s Banking Woes aren’t Likely to Lead to System’s Collapse, Expert Say // The Wall Street Journal, 1985, May 24.
133. Lairson T. D., Skidmore D. International Economy. The Struggle for Power and Wealth. – Harcourt Brace College Publishers, 1993. – &.
134. Cooper R. N. Environmental and Resource Policies for the World Economy. – Washington, DC: Brookings Institution, 1994. – 214 p.
135. Furtado C. Economic Development of Latin America. A Survey from Colonial Times to the Cuban Revolution. – Cambridge University Press, 1970. – 189 p.
136. International Capital Markets. – Washington, DC: IMF, 1993, April. – 147 p.
137. Holden P. Rajapatirana S. Unshackling the Private Sector. A Latin American Story. – Washington, DC: World Bank, 1995. – 215 p.
138. The Public Sector and the Latin American Crisis. Ed. by F.Larrain and Marcelo Selowsky. – San Fransico (Cal): ICS Press, 1990. – 456 p.
139. Economic Survey of Latin America and the Caribbean. 1987. – UNO, 1989. – 218 p.
140. Mueller A. P. No Tears for Argentina // Electronic Journal of Economics (Ausrtria, Mises Institute). - Posted 2002, January 14.
141. Bjola C. The Impact of “Symbolic Politics” on Foreign Policy During The Democratization Process. – Central European University, 2000, February 12. – 24 p.
142. Edelman M. The Symbolic Uses of Politics. 2nd edition. – Urbana: University of Illinois Press, 1985. – 298 p.
143. Zaller J. R. The Nature and Origins of Mass Opinion. – Cambridge University press. – 1992. – 338 p.
144. Iyengar Sh., W. J. McGuire. Exploration in Political Psychology. – Durham: Duke University Press, 1993. – 346 p.
145. Calinescu M., Tismaneanu V. The 1989 Romanian revolutuion and Romania’s Future. – In: Nelson D. N. Romania After Tyranny. – Boulder: Westview Press, 1992. – 123 p.
146. Radio Free Europe/Radio Liberty. – 1997, 31 January.
147. White Book on Romania and NATO-1997. – http:/mae.kappa.ro/wbrn/c3/html5.
148. Irritatitng the Bear // The Washington Post. – 1959, July 24.
149. The Thransition in Eastern Europe. Vol. 2: Restructuring. Ed. By O.J.Blanchard, K.A.Froot, and J.D.Sachs. – The University of Chicago Press, 1994. – 374 p.
150. Verba S., Schlozman K.L., Brady H.E. Voice and Equality. Civic Voluntarism in American Politics. – Harvard University Press, 1998. – 640 p.
151. Ukraine’s Quest for Mature Nation Statehood: A Roundtable. Washington, DC. Sept. 19/20 2000. – Boulder: Westview Publishers, 2000. – 175 p.
152. Коломойцев В.Э. Альтернатива разрухе. – Киев: Молодь, 2000. – 430 с.
153. Aslund A. The Myth of Output Collapse after Communism // Working Papers. Post-Soviet Economies Project. Russian and Eurasian Program, 2001. - Number 18, March. – 28 p.
154. Kotkin S. Armageddon Averted. The Soviet Union Collapse, 1970-2000. – Oxford University Press, 2001. – 245 p.