Політична соціалізація молоді в умовах трансформації суспільства: порівняльний аналіз міжнародного і українського досвіду

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

Юрій Наталія Миколаївна

УДК 321: 316.61 – 053.81

Політична соціалізація молоді в умовах трансформації суспільства: порівняльний аналіз міжнародного і українського досвіду

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем
та глобального розвитку

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
Шелест Дмитро Сергійович
доктор історичних наук,
професор

Одеса – 2002

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ І КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ 13
1.1. ОСНОВИ СУЧАСНИХ ЗАРУБІЖНИХ ТА ВІТЧИЗНЯНИХ КОНЦЕПЦІЙ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ 13
1.2. ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ: ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ І ТИПОЛОГІЯ 38
РОЗДІЛ ІІ МОЛОДЬ ЯК СУБ’ЄКТ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ВІДНОСИН 58
2.1. ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ 58
2.2. ЗАСВОЄННЯ МОЛОДДЮ ПОЛІТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ ТА НОРМ 76
2.3. РОЛЬ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ В ПОГЛИБЛЕННІ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ УКРАЇНИ 87
РОЗДІЛ ІІІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ МОЛОДІ 110
3.1. СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ ЯК ІННОВАЦІЙНОГО ІНСТИТУТУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ І В УКРАЇНІ 110
3.2. УЧАСТЬ МОЛОДІ В ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ І ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ 138
ВИСНОВКИ 153
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 165

ВСТУП
Актуальність теми обумовлена недостатньою науковою розробкою даної проблематики та завданнями, що набувають в українському суспільстві особливо важливого значення. На Заході концепції політичної соціалізації набули актуальності і почали розроблятися ще з 50-х років ХХ ст. Об’єднаними зусиллями політологів, філософів, психологів, соціологів було опрацьовано багато матеріалів і документів про політичну соціалізацію, побудовані теоретичні концепції для пояснення і прогнозування цього складного процесу. Але за останні 30 років проблема політичної соціалізації як на Заході, так і з недавнього часу на Україні вийшла на одне з перших місць в ряду інших досліджень політики.
Саме політична соціалізація – це сфера боротьби за майбутні масові форми політичної поведінки і свідомості. Накопичений західними і вітчизняними спеціалістами досвід, фактичний матеріал і його інтерпретації заслуговують на уважний розгляд, насамперед тому, що в результаті політичної соціалізації складається мислення і політичних діячів різних рівнів, і рядових громадян, які висловлюють свою підтримку чи недовіру до них, політичних процесів, що відбуваються в кожному суспільстві. Постала нагальна потреба вірно оцінювати логіку поведінки і мислення західних партнерів, яка багато в чому коріниться в особливостях їх політичної соціалізації.
Процес громадянської зрілості відбувається поетапно. В сучасному суспільстві він починається досить рано, уже в віці 3-4 років дитина через засоби масової інформації, сім’ю, найближче оточення отримує перші свідчення про політику. Потім, коли вона йде до школи, починається слідуючий етап. Під впливом спеціально організованих інститутів політичної соціалізації і стихійних факторів відбувається не тільки накопичення знань про політику, але й вироблення ставлення до неї. Молодіжний етап характеризується включенням нових механізмів передання політичних цінностей від одного покоління до іншого, посиленням впливу різних молодіжних груп, організацій і молодіжної культури в цілому. Звичайно політична соціалізація не завершується отриманням молодою людиною паспорту громадянина держави. Вона продовжується протягом усього життя людини, по мірі входження її в ті чи інші соціальні групи, набуття досвіду в реальному потоці політичних подій.
Дедалі актуальними стають дослідження політичної соціалізації молоді, якщо взяти до уваги той факт, що коли молодь дорослішає і займає місце попереднього покоління, у суспільстві встановлюються ті норми, цінності, спосіб життя, які сформувалися у людей ще у молодому віці. Це період формування соціальної активності, чіткої громадянської позиції, морального становлення на основі засвоєння національних і загальнолюдських цінностей і пріоритетів. За будь-яких часів найкращі сподівання людства пов’язувалися з молоддю, прийдешніми поколіннями. Практично в усіх державах, які знаходяться в стані трансформації, молодь опинилася в надто складних соціально-економічних, політичних умовах, коли її вступ у доросле життя супроводжується динамічними неординарними процесами не лише в політичній системі чи економічних механізмах господарювання. Досить вражаючою є зміна системи духовних, моральних цінностей, ідеалів, орієнтирів усіх громадян, а особливо молодих громадян.
Над проблемою політичної соціалізації працювали як на Заході, так і в Україні. Уже в середині ХХ ст. в західній політології затвердилося поняття політичної соціалізації як такої частини процесу становлення особистості, коли формуються найбільш стійкі риси особистості в ході соціально-організованої діяльності суспільства.
Джерела сучасної концепції соціалізації закладені в працях Г.Тарда, який розглядав соціалізацію як можливість стабілізації суспільства. Але вперше здійснив спробу дати визначення політичної соціалізації Г.Хьюман, який в 1959 році видає книгу прямо присвячену цій темі 274. Згодом зростає інтерес до закономірностей залучення особистості в політику, до генезису її політичної поведінки і свідомості. Дослідження проводилися за багатьма напрямками. З одного боку особистість розглядалася як пасивний об’єкт впливу політичної системи (Л.Коен, Р.Ліптон, Т.Парсонс). З іншого, сутність політичної соціалізації виходила із взаємодії влади і індивіду, коли останній не був пасивним об’єктом впливу (Ю.Хабермас, Н.Луман). Вчені, які працювали в руслі психоаналізу (Е.Еріксон, Е.Фром), головну увагу приділяли дослідженню безсвідомих мотивів політичної діяльності.
У радянській літературі також розглядалося питання соціалізації, зокрема політичній соціалізації, хоча в основному акцент робили на питаннях політичного навчання, політичного виховання і освіти.
Проблема соціалізації знайшла відображення в дослідженнях багатьох радянських вчених. Насамперед можна виділити роботи В. Паригіна 181, І. Кона 102; 103; 104; 105, Н.Андрєєнкової 4, Л. Буєвої 24; 25 та інших. З 80-90-х років інтерес до дослідження процесу соціалізації зростав, визначалися зміст і межі процесу соціалізації, структура і функції соціалізації, зразки і психологічні механізми поведінки особистості, інститути, які здійснюють найбільший вплив на процес формування особистості. Зокрема над цими проблемами працювали В. Москаленко 167, Л. Ясная 268.
У нових умовах переходу українського суспільства до демократії назріла необхідність в розробці нового підходу до проблеми соціалізації молоді взагалі, зокрема в політичному житті країни. Велику цінність в аналізі життєдіяльності молодого покоління в суспільстві в цілому, характеристиках молоді, підходах до її вивчення мали праці І.Кона, В. Лісовського, В.Соколова, В.Шубкіна та ін. У них аналізуються положення про соціальну обумовленість позицій молоді в різних сферах життєдіяльності, особливості молоді як специфічної соціально-демографічної групи, про обов’язки суспільства стосовно молоді і навпаки, взаємної залежності між ними, про можливість соціального прогнозування соціальних потреб та ін.
Сучасну проблематику по вивченню молоді можна розбити на декілька груп. До першої групи наукових розробок можна віднести праці, присвячені проблемам молоді як особливої соціально-демографічної групи. Це праці Н.Блинова, В.Волкова, І. Ільїнського, В. Лісовського, І.Кона та ін. Дослідження цих авторів в основному були направлені на аналіз становища молоді в соціальній структурі суспільства. Інша група сконцентрувала свою увагу навколо проблеми інтересу. Цьому питанню приділили увагу такі дослідники як Є.Ануфрієв, В.Бернацький, А.Здравомислов, Ю.Зав’ялов, В.Морозов, В.Борисов та ін. Загальні проблеми соціалізації, сутність і зміст цього процесу розроблялися в роботах Л.Буєвої, В.Москаленко, Б.Паригіна, Д.Невірко та ін. Постановка проблем соціалізації молоді в умовах НТР зроблена в роботах А.Мудрик, О.Шкаратана, Ю.Давидова, І.Роднянської та ін. Стадії і етапи процесу соціалізації, їх характеристики, критерії виділення цього процесу, а також інститути соціалізації аналізуються в роботах Н.Андреєнкової, Л.Антипова, Г.Гилинського та ін. В основу розробок цими науковцями було покладено об’єктивне вивчення всіх сторін соціуму, які мають вплив на особистість, вплив соціального середовища на формування гармонійної особистості.
У більшості вказаних наукових праць розглядалися процеси соціалізації, а проблеми політичної соціалізації досліджувалися лише в контексті загальних проблем. В колишньому СРСР першою працею, яка була прямо присвячена проблемам політичної соціалізації, була праця О.Шестопал “Людина і політика” 260. Основи політичної культури молоді розглядав Є.Комаров [100] та Н.Блинов [22], молодіжний аспект політичної соціалізації – М.Лисенков [120], функції політичної соціалізації – К.Гаджиєв [42], ціннісний аспект політичної соціалізації – О.Попов, Л.Зуєва, І.Лєбєдєв [117], О.Баранов [9], та ін. Практики політичної соціалізації зосереджували увагу в основному на проблеми “пристойного громадянства”.
В Україні серед дослідників, що вивчали цю проблему з позиції особливостей впливу на особистість публічної сфери, влади, потрібно відмітити роботу С. Макеєва 126; 127. Проблему політичної соціалізації в посткомуністичній Україні опрацьовували Є. Головаха [59], В. Пухляк [61] та ін. Проблемами молоді почали займатися досить ґрунтовно за часів незалежної України. Адже молодь була лідируючою групою суспільства, яка визначала зміст і характер сьогоднішнього і завтрашнього розвитку українського суспільства. Зокрема проблемами політичної культури молоді, впливу на соціалізацію молоді різних факторів займалися М.Головатий [53; 55], О.Яременко [54], В.Соколов [228], Ю.Цимбалістий [249; 250]. Питання самовизначення молоді і їх життєві перспективами привернули увагу Є.Головахи, І.Бекешкіної. Становище молоді в українському суспільстві, специфіку їх субкультури розробляли Н. Побєда [145], В.Рябіка [216], О.Ватутін [30], Н.Паніна та ін. Проблеми молоді та молодіжного руху в Україні вивчають В.Оссовський [177], Н.Комарова, О.Балакірєва, Ю.Якубова, В.Головенько [62].
Проблеми молоді вивчалися науковцями в медицині, психології, праві, соціології та політології. Сьогодні Україна є досить неструктурованим суспільством перехідного типу, в якому молоді люди отримали найважливіше право – право вибору власного життєвого шляху. Разом з тим, незважаючи на велику кількість напрямків і підходів, розробка проблеми соціалізації не тільки далека від вирішення, але все більше демонструє необхідність як переосмислення дослідженого, вивченого, доповненого раніше, так і розгляду і відкриття нових рис і шляхів вивчення молоді. По-перше, потрібно по-новому розглянути проблему взаємовідносин різних поколінь, які останнім часом значно ускладнилися. По-друге, проявилася криза традиційних інститутів соціалізації молоді – сім’ї, освіти, які виявилися не в змозі адекватно відреагувати на процеси, що відбуваються в суспільстві сьогодні, виробити відповідну стратегію власного розвитку. В зв’язку з цим, потрібно розробити інноваційну державну молодіжну політику, метою якої було б формування політичного світогляду молодого громадянина.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі соціальних теорій Одеської національної юридичної академії в рамках комплексної науково-дослідницької теми “Соціально-політичний та економічний розвиток України в аспекті світових інтеграційних процесів”, а також науково-дослідницьких тем “Політико-правові основи етнодержавотворення в Україні” (№ держреєстрації 0100U001069), “Роль громадських і політичних об’єднань в етнонаціональних трансформаційних процесах в Україні” (№ держреєстрації 0100U001641).
Метою дисертаційної роботи є визначення сутності молоді як суб’єкта і об’єкта політики, а також аналіз специфіки політичної соціалізації молоді в умовах трансформації суспільства, впливу на її формування засобів масової інформації, державної молодіжної політики, політичних партій та громадських організацій.
Реалізація вказаної мети передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань:
– поглибити понятійно-термінологічний інструментарій з теми дослідження;
– проаналізувати основні концепції політичної соціалізації як теоретико-методологічні засади вивчення процесу становлення особистості;
– визначити статус молоді в політичному просторі українського суспільства, її роль об’єкта і суб’єкта політичного впливу;
– виявити ціннісну структуру студентської молоді, місце в ній політичних цінностей і норм;
– з’ясувати ступінь впливу різних факторів на формування політичної свідомості і активності молоді;
– зробити аналіз та порівняти стан державної молодіжної політики та молодіжного руху в країнах розвинутої демократії та українському суспільстві.
Об’єктом дослідження є студентська молодь, яка знаходиться на стадії активного становлення політичних поглядів, коли отримані теоретичні знання випробовуються в конкретних життєвих ситуаціях. Предметом дослідження є політична соціалізація, як процес не лише засвоєння політичного досвіду, відносин, знань, але й перетворення їх в особистісні орієнтири, установки, внаслідок чого формується політична свідомість, позиція, зрілість – тобто певний рівень політичної культури сучасної молоді.
Методи дослідження. Дослідження ґрунтується на використанні філософських, загальнонаукових методів, а саме широко використовуються методи системного і порівняльного підходу для аналізу шляхів і способів формування політичної соціалізації молоді як на Заході, так і в Україні, у визначенні соціально-політичного становища молоді в умовах трансформації суспільства. При цьому були враховані різні напрямки дослідження політичної соціалізації (політологічний, психологічний, соціологічний). Структурно-функціональний підхід застосовувався з метою визначення функцій політичної соціалізації в умовах переходу суспільства від авторитарної до демократичної політичної системи. Інституціональний підхід використовувався для аналізу взаємодії процесу політичної соціалізації та політичної системи суспільства, де головну роль відіграють політичні інститути, політичні партії, громадські об’єднання. Нормативно-ціннісний підхід знайшов втілення у аналізі системи політичних цінностей, їх формуванні та ролі у процесі політичної соціалізації молодого покоління.
У значній мірі використовувалися соціологічні методи, зокрема метод контент-аналізу, за допомогою якого була вивчена, оброблена, систематизована періодика України і Росії 1990-2001р., на основі отриманих результатів виділені особливості суспільно-політичної діяльності молоді як в Україні, так і за рубежем.
Наукова новизна роботи обумовлюється тим, що в рамках цілісного дослідження аналізується таке соціально-політичне явище як політична соціалізація у політологічному зрізі і полягає в наступному:
– поглиблено точку зору на підходи до визначення політичної соціалізації, вивчені і проаналізовані західні і вітчизняні концепції політичної соціалізації;
– вперше з’ясовано особливості політичної соціалізації молоді в перехідних суспільствах;
– обґрунтовано роль молоді як суб’єкту і об’єкту політичної соціалізації;
– дістала подальшого дослідження ціннісна структура сучасної молоді, місце в ній політичних, зокрема демократичних цінностей;
– визначена роль сучасної інформаційної сфери в політичній соціалізації молоді;
– проаналізовані пріоритетні напрямки діяльності молоді в громадських об’єднаннях і політичних партіях;
– удосконалено компаративістський метод для кращого розуміння національної специфіки процесу соціалізації;
– подальшого розвитку дістали соціологічні методи у вивченні політичної соціалізації молоді;
– на основі аналізу вітчизняного і зарубіжного досвіду проблем молодіжної політики, запропоновано нові напрямки і методи розвитку молодіжної політики в Україні.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення та висновки дисертації можуть бути використані у формуванні сучасної державної молодіжної політики, спрямованої на становлення політичної, громадянської культури, активності, цілеспрямованої діяльності щодо розвитку громадянського суспільства і його інститутів; у роботі державних органів, зокрема обласних держадміністрацій, управлінь у справах сім’ї і молоді, громадських організацій. Зроблені висновки та рекомендації можуть бути використані також в науково-дослідницькій роботі, у створенні підручників, в учбовому курсі “Соціологія молоді”, сприяти розробці науково обґрунтованої програми політичного виховання, що є надзвичайно важливим в умовах трансформації українського суспільства. Дисертаційне дослідження може знайти застосування у розробці стратегії реформування політичного простору українського суспільства, організації і проведенні виборчих та інших кампаній, залученні молоді до виборчого процесу.
В роботі використані публікації періодичної преси – статті, огляди, аналіз політичних і законодавчих актів і документів, статистичні дані, а також результати соціологічних досліджень, які проводилися на Заході, в Росії та в Україні, зокрема результати соціологічних досліджень, проведених в Росії 1995-1999 р.р., Українським Науковим дослідницьким інститутом проблем молоді (сьогодні Науковий дослідницький інститут соціальних досліджень), а також авторські дослідження, проведені лабораторією соціологічних досліджень Одеської національної юридичної академії. Отримані висновки можуть бути використані в діяльності інститутів державного регулювання соціальних процесів (законодавчих, виконавчих, ідеологічних і інших рівнів державних структур), в управліннях у справах сім’ї і молоді, політичних, юридичних та інших органах, які проводять роботу з молоддю, при розробці питань державної молодіжної політики, регіональної політики по роботі з молоддю.
Апробація результатів дослідження здійснювалася на наукових конференціях та симпозіумах, в тому числі на міжнародній науково-практичній конференції “Права людини у сучасній Україні” (Одеса, 1999 р.), Всеукраїнскій науково-практичній конференції молодих вчених “Политика и политическая культура в условиях становления и развития общества” (Одеса, червень, 1999 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми суспільної трансформації” (Львів, квітень, 2000 р.), міжнародній науковій конференції “Молодь третього тисячоліття: гуманітарні проблеми та шляхи їх розв’язання” (Одеса, червень, 2000 р.), науково-практичному симпозіумі “Права людини та сучасні проблеми розвитку українського суспільства” (Одеса, квітень, 2001 р.), науково-практичній конференції “Охорона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи” (Одеса, травень, 2001 р.), “Україна в контексті процесів глобалізації: нові реалії та національна стратегія” (Дніпропетровськ, листопад, 2001р.), а також на 2-й та 3-й звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри соціальних теорій Одеської національної юридичної академії.
Публікації. Основні положення та висновки опубліковані у 6-ти фахових статтях у збірнику наукових праць “Актуальні проблеми політики”, в 5-ти публікаціях матеріалів міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференцій

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз концепцій та досвіду здійснення політичної соціалізації, особливостей і напрямків формування і реалізації молодіжної політики, який представлений у наукових дослідженнях зарубіжних і вітчизняних спеціалістів, дає підстави зробити наступні висновки.
Стосовно концепції політичної соціалізації важливо відмітити, що це відносно нова концепція. Попередні уявлення про процес політичної соціалізації, коли без перешкод передавалися політичні цілі і цінності від одних поколінь до інших, не відповідають сучасним реаліям суспільства. Нові теоретичні моделі, які повинні пояснити процес розвитку політичної соціалізації на переломному етапі розвитку людства знаходяться в стадії становлення. Мета політичної соціалізації полягає у формуванні особистості, умінні адаптуватися у суспільстві, у процесах, що відбуваються не тільки у політичній сфері; в умінні засвоїти досвід, який був накопичений старшими поколіннями; в умінні знайти своє місце в конкретному суспільстві, а також умінні висловлювати власну думку.
Аналіз даних про стан сучасної політичної соціалізації молоді дозволяє зробити висновок про кризовий характер цього процесу як на рівні політичної системи, так і на рівні особистості. Різні політичні сили намагалися сформулювати чіткий образ людини, якому б відповідала молода людина, яка проходить соціалізацію. Багато західних дослідників пропонують нові технократичні моделі особистості, які основані на принципах конкурентної боротьби, ринкових відносин. Інші дослідники пропонують повернутися знову до ранньокласичних цінностей (вільного підприємництва, відмови від жорсткого державного регулювання економіки). Така модель заснована на ідеї виживання сильнішого, коли людина шукає вигоду лише для себе. Є й інші концепції, які стали основою в формуванні нового політичного мислення і на перший план висували вирішення питання миру, забезпечення розвитку особистості в умовах демократії.
Проблема політичної соціалізації стає все більш актуальною для України. Тому досвід, який був накопичений у західних країнах за часів їх становлення, представляє для нас великий інтерес (певна річ з урахуванням специфіки політичної системи України, її національної політичної культури). Вивчення праць західних дослідників політичної соціалізації дають змогу співставити і проаналізувати, виявити не тільки відмінності і тенденції розвитку політичних систем, але й загальні закономірності становлення політичної свідомості і поведінки людини, нового політичного мислення. Такий процес тривалий і не простий. В тому наскільки успішно він буде здійснюватися, значну роль відіграють умови соціалізації нинішньої молоді, ті зусилля, які сьогодні здійснюють всі агенти політичної соціалізації, для того щоб нові покоління української держави ввійшли в політику більш терпимими, миролюбними і поважаючими право кожної особистості на життя і свободу.
Молодь не завжди розглядали як суб’єкт політичних процесів. Між тим саме вона відіграє важливу і визначальну роль в суспільному розвитку, особливо в період становлення державності в кожній країні. Враховуючи особливості сучасного молодіжного руху потрібно виділити наступні напрямки, які будуть визначати політичну активність сучасного молодого покоління:
1) участь молоді у формуванні загальнонаціональної ідеології, у визначенні основних політичних цінностей і пріоритетів;
2) політична активність самої молоді, яка реалізується з допомогою різних громадських, громадсько-політичних формувань. Цікаво, що частина молодіжних організацій, хоча й не називає себе політичними, але так чи інакше бере участь у політичному житті країни, визначає політичне обличчя молодого покоління;
3) у розмаїтті поглядів і суджень молоді мають місцес загальнолюдські цінності, які стають єдиними і сприймаються молодим поколінням. Саме молоде покоління через громадянськість і патріотизм, культуру і мистецтво, освіту і науку повинно вивести суспільство на новий рівень розуміння і сприйняття дійсності. Захищаючи свої права, виконуючи свої обов’язки, проявляючи політичну активність сьогодні молодь формує своє майбутнє, майбутнє своєї країни.
Активність, особливо політична, стаючи масовою, опирається на активність певної особистості. Політична активність молоді є одним з проявів реалізації її можливостей. В одному процесі беруть участь прагнення до самореалізації кожної молодої людини, в іншому – активність передбачає певну ціннісну орієнтацію. Молодь шукає себе, перебираючи різні соціальні ролі, також соціально-політичні напрямки.
Аналізуючи стан сучасної політичної культури, рівня політичної соціалізації сучасної молоді, потрібно відмітити наступне. Політичні цінності молодих людей формуються під впливом пострадянського інституційного дизайну і стають продуктом адаптації до політико-інституційного середовища. Базові норми демократичної політичної культури в ціннісній структурі молоді займають останні місця. Довіра до політичних інститутів не велика, відповідно незначна і лояльність до демократичних політичних інститутів. Політична участь частіше зводиться до пасивної безучасті. А інтерес до політики знаходиться на невеликому рівні. Причина цього нам бачиться в тому що, наша держава знаходиться в стані трансформації, коли матеріальні цінності посідають перші місця. Але загалом політичні цінності молоді можна вважати ліберальними, тому якщо сучасна політична система почне діяти більш ефективно, політична поведінка молоді може також наблизитися до демократичних зразків.
Сучасне молоде покоління живе сьогодні дійсно на рубежі епох. Насамперед це стосується її внутрішнього світу, світу її уявлень і цінностей. Якщо старі політичні цінності виявилися зруйнованими, то нові демократичні цінності, а також і особистісні ідентичності, поки що не сформовані. Нова ціннісна структура виглядає поки що розмитою, суперечливою. Прикладом цього є те, що значна частина жителів України вірить в необхідність демократичних інститутів, але інша частина населення вважає, що державі необхідна “сильна рука”. На основі емпіричних даних можна виділити два набори цінностей. Перший включає свободу, рівність і індивідуальну автономію (в ранжуванні демократії вони займають перші місця). Умовно можна це назвати ліберальним визначенням демократії. Другий набір відносить до демократії такі цінності, як сильна держава, відповідальність і підкорення закону. В цьому варіанті ми маємо етатистське уявлення про демократію. Ті, хто обирає дану модель, далекі від ліберальних цінностей і віддають перевагу до більш жорсткіших авторитарних моделей поведінки, хоча на словах вони визнають демократію, тому що вона є офіційною політичною цінністю. Але важливо відмітити, що цих два набори цінностей, хоча й існують в нашому суспільстві, але не знаходяться поки що в опозиції один до одного.
При цьому слід відмітити, що ліберальні цінності формуються частіше під впливом культурного середовища, сімейної соціалізації і освіти. Прихильники другого напрямку навпаки, на вербальному рівні досить лояльно відносяться до офіційних ліберальних цінностей.
Як свідчить аналіз соціологічних досліджень для українського електорату характерним є непослідовність і розмитість політичних поглядів. Щоб прояснити і артикулювати їх, індивід повинен опиратися на ідеологію, яка виробляється політичними партіями, на національну державницьку ідею. Але в країні партійні системи формуються повільно, часто особистість змушена самостійно робити те, над чим повинні працювати політичні інститути, партійні ідеологи. Є ще одна загальна проблема у протилежних політичних типах посттоталітарних країн – це занепад таких цінностей, як відповідальність і активізація в середовищі молодіжної субкультури в порівнянні з більш старшими.
Перед українським суспільством стоїть завдання не просто виживання, але й нового поштовху в політичній модернізації, прориву в світове політичне і економічне співтовариство. Головною умовою його успішного вирішення є консолідація політичних еліт, формування нової демократичної влади. Наступне десятиріччя повинно стати часом об’єднання суспільства, подолання того кризового стану, в якому воно знаходиться. На основі статистичного аналізу отримані не тільки уявлення про те, які цінності переважають в українському суспільстві, але який процент тих хто їх обирає. Це свідчить, що політика в посттоталітарних державах, в тому числі в Україні персоніфікована. Це одна з ключових особливостей політичної культури українського суспільства.
Історично склалося так, що інститут сім’ї завжди грав роль соціалізуючого фактору, але ускладнення суспільного життя, розвиток форм і змісту соціалізації сприяли виникненню спеціальної діяльності, а пізніше і особливого інституту соціалізації – системи освіти. Традиційні структури соціалізації – сім’я і оточення виявилися за її межами, хоча до цього часу вони продовжують виконувати свою функцію. А в закладах освіти формувалася і розвивалася спеціалізована діяльність, яка виконувалася професіоналами. І освіта певною мірою стала інноваційною формою соціалізації, хоча з часом поступово вона переросла в суспільну традицію. З розвитком індустріальної епохи, освіта отримала новий імпульс розвитку. Ставши уже в цілому традиційним інститутом, вона під тиском нових реалій і соціальних задач, починає культивувати нові форми соціалізуючої діяльності. Інноваційний потенціал в систему освіти внесли також зміна суспільного устрою нашої країни, її економічне становище та інше.
Важливо відмітити, що освіта як соціалізуючий інститут не може виступати окремо від агентів первинної соціалізації – сім’ї і оточення, які завжди відігравали головну роль у процесі соціалізації особистості. І для завдань сучасної соціалізації лише освіти, навіть при наявності в ній інноваційних елементів і можливостей, недостатньо для вирішення завдань сучасної соціалізації. Поглиблення кризи світової соціалізації в цілому, особливо зміни в соціально-політичному житті посттоталітарних держав, радикально підняли значення ролі сім’ї. Але сьогодні відмовитися від інституту освіти суспільство не в змозі. Сучасні процеси, такі як криза взаємовідносин поколінь, погіршення життєвих параметрів і масові виступи протесту молоді, формування специфічної молодіжної субкультури і контркультури, демонструють, що всіх структур соціалізації разом взятих, – сім’ї, оточення і навіть освіти – вже не вистачає, і для вирішення проблем суспільства при входженні в нього нових поколінь, для вирішення проблем молоді, яка стає суб’єктом суспільно-політичних відносин. Тому кризові явища в суспільному розвитку, криза соціалізації вимагають зробити наступний висновок, який має актуальність на даному етапі. Процеси соціалізації, проходячи в цілому етапи розвитку, зокрема освітній етап традиційної соціалізації з елементами інновації, сьогодні доповнюються ще однією, уже не традиційною, а інноваційною, соціальною структурою і формою соціальної діяльності – державною молодіжною політикою.
Державна молодіжна політика як інноваційний інститут має специфічні характеристики, головною з яких є те, що це спеціалізована діяльність, побудована на інноваційних формах діяльності. Ці форми вимагають політичної волі і великих ресурсів для її здійснення, хоча в той же час вони гарантують результати діяльності молодіжної політики, без якої суспільство не зможе існувати і розвиватися. Сьогодні Україна знаходиться на етапі трансформації суспільства і в великій мірі успішна соціалізація залежить від того, як вона вийде з цього етапу і побудує свою роботу з молоддю. Тому держава, спеціальні комітети, управління повинні реально оцінювати суспільно-політичну ситуацію, що склалася в суспільстві, використовувати ефективні шляхи і способи досягнення поставлених цілей, а також, об’єктивно оцінюючи ситуацію, визнати необхідність інтенсивного переходу до інноваційних форм діяльності.
Нова політична реальність полягає в тому, що вперше за декілька століть Україна стала незалежною державою і який шлях розвитку вона буде обирати багато в чому залежить від самих громадян і також від виховання молодого покоління. В розвитку державної молодіжної політики, опираючись на досвід західних і посттоталітарних країн, потрібно виділити специфіку української держави. Ситуація яка склалася в суспільстві вимагає особливого підходу до молоді як до специфічної соціально-демографічної групи.
Таким чином, потрібно виділити п’ять найбільш важливих принципів, на яких ґрунтується державна молодіжна політика:
1. держава покладає відповідальність за здійснення молодіжної політики на саму молодь, перш за все через визнання та підтримку молодіжних груп, організацій, асоціацій;
2. принцип субсидіарності, який можна використати для реалізації державної молодіжної політики на нижчому рівні та меншою кількістю людей, має бути перекладено на них разом з передачею необхідних повноважень і засобів;
3. розумність і доцільність конкретного виду допомоги молодим людям;
4. принцип обмеженої підтримки, за яким молода людина, отримуючи допомогу, має зрозуміти, що її підтримка буде мати сенс, якщо для виходу зі скрути вона мобілізує всі свої ресурси;
5. принцип превентивності, що передбачає надання необхідної підтримки молоді ще до виходу її в самостійне життя.
Слід звернути увагу, що той чи інший принцип здійснення державної молодіжної політики більше виявляється в одній країні і менш характерний для іншої. Але потрібно відзначити, що молодіжна політика повинна розвиватися за умов безпосередньої участі у процесі реалізації молодіжних проблем саме молоді; плюралізму, а не централізму у молодіжному русі; індивідуалізації такої політики. А молодіжні програми чи проекти повинні враховувати перш за все особистісні риси, запити, потреби молоді, різних її соціальних груп, регіоналізацію політики, а не її централізацію.
По-друге, у держави, як у одного з інститутів суспільства є свої завдання, а ці інтереси не завжди співпадають з інтересами інших соціальних інститутів. Це означає, що державна молодіжна політика не повинна завершуватися лише державною молодіжною політикою.
Однією з головних проблем, які постали перед Україною є створення органічної системи, яка була б здатна на відміну від держави, найбільш ефективно забезпечити розвиток країни, суспільства, особистості в певних сферах суспільного життя. Такою системою, на наш погляд, повинно бути громадянське суспільство, побудова якого для української держави є одним з основних завдань і знаходиться поки що на початковому етапі. Очевидно, що побудова громадянського суспільства може засновуватися на реалізації активного (умовах змін і реформ) інноваційного потенціалу молоді, а саме потенціалу активного, організуючого, творчого. І тут необхідно звернутися до політичної соціалізації, головним завданням якої є формування такої особистості. Розглядаючи політичну соціалізацію, як процес становлення молодого громадянина, потрібно звернути увагу на такі аспекти як його ставлення до держави, суспільства, професії, культури. Серед основних принципів виховання сучасного молодого покоління потрібно виділити наступні:
– демократизм, який означає виховання спеціаліста, а також ефективне здійснення життєдіяльності в умовах демократичних реформ, а також демократизацію самої системи виховання, залучення принципів співробітництва викладача і студента;
– гуманізм, який визначає ставлення до особистості студента як до самоцінності і направлений на формування у неї здібностей до творчого саморозвитку;
– духовність, яка проявляється в необхідності формування у студента духовних орієнтацій, потреб до засвоєння і виробництва цінностей культури, а також дотримання загальнолюдських норм гуманістичної моралі;
– патріотизм, який формує національну свідомість, як одну із основних умов життєдіяльності молодого покоління, яке забезпечує цілісність України, зв’язок між поколіннями, засвоєння і збагачення національної культури у всіх її проявах, а також виховання громадянських якостей і соціальної відповідальності; в конкурентоздатності, яка виступає специфічною особливістю вільного ринку, що припускає формування відповідного типу особистості, яка здатна до динамічної горизонтальної і вертикальної, соціальної і професійної мобільності, вибору ефективних рішень в складних умовах конкурентної боротьби в усіх сферах життєдіяльності;
– толерантність, яка припускає наявність плюралізму думок, ідей, переконань, терпимість до позицій інших людей, їх інтересів, культури, способу життя, поведінки, які не входять в рамки повсякденного досвіду, але не виходять за нормативні вимоги законів;
– індивідуалізація, коли особистість отримує свободу прояву своїх індивідуальних здібностей, інтересів, потреб, і за рахунок цього – творчої активності. Тому система виховання в вищих навчальних закладах, повинна бути направлена не на створення посередньої особистості, а індивідуально орієнтованої, з урахуванням здібностей і можливостей кожної молодої людини в процесі її соціалізації;
– варіативності, націленої не на виробництво особистістю зразків минулого досвіду попередніх поколінь, а на формування варіативного способу мислення, прийняття вірогідних рішень в сфері професійної діяльності.
Лише при дотриманні цих умов особистість здатна ефективно розвиватися в суспільстві і розвивати його в гармонії з тими змінами, які відбуваються сьогодні в світі, і також з орієнтацією на майбутнє.
Розглядаючи процес політичної соціалізації, ми розуміємо її як процес, за допомогою якого людина залучається до певних політичних норм і цінностей, включає їх до свого внутрішнього світу, формує свою політичну свідомість і культуру, об’єктивно і суб’єктивно готується до політичної практики і здійснює її протягом усього свого життєвого циклу. Це процес формування демократично орієнтованої особистості, яка уміє відстоювати свої соціально-політичні інтереси і права, має розвинену політичну свідомість і високу політичну культуру, активно бере участь в політичному житті країни, в якій проживає.
Сучасне молоде покоління проходить процес політичної соціалізації за умов, коли держава не підлаштовується під чужий соціально-правовий порядок. Хоча відбитки минулих сторіч та десятиліть все ще несуть у собі суспільні відносини, система освіти та виховання. Виходячи із закономірностей та умов соціально-економічного, політичного розвитку українського суспільства, зокрема молодіжного середовища, потрібно виділити наступні принципи політичної соціалізації молодого покоління:
1. орієнтація на самостійну, демократичну, соціальну і правову державу – це і є національна ідея українського народу. Її усвідомлення та сприйняття сформує у молоді і громадян почуття національної єдності, відповідальності, у духовному, економічному, політичному відродженні народу;
2. національне, патріотичне виховання молоді, що дасть змогу сформувати у високопатріотичну, вольову і цілеспрямовану людину, відповідального громадянина своєї держави;
3. розвиток політичної самодіяльності молоді та забезпечення умов для участі у загальнонаціональному політичному житті. Адже елементи політичної культури активно формуються та краще засвоюються в процесі практичної діяльності, тому молоді необхідно допомагати у формуванні власних об’єднань, створювати відповідну нормативно-правову базу для повноправної участі у політичному житті суспільства
4. загальнонаціональні форми молодіжної ініціативи, що допоможуть усвідомити вищі національні інтереси і стануть гарантією формування високопатріотичної політичної культури, яка консолідує державу;
5. використання можливостей самовиховання молоді, формування у молоді інтересу до політичної інформації, надаючи їй альтернативні джерела знань, створення умов для вільного висловлювання власних думок і поглядів;
6. створення умов для розвитку міжнародних молодіжних контактів, що має важливе значення у формуванні сучасної цивілізованої людини і дає змогу ознайомитись із світовим досвідом інших країн у розв’язанні суспільних проблем за умов демократії та правової держави, подолання перешкод у міжнародних відносинах;
7. демократичне і цілеспрямоване формування молодого покоління української політичної еліти, адже політична діяльність вимагає високих моральних, патріотичних і фахових якостей. Демократичне суспільство повинно сформувати ефективні механізми підготовки і включення нових генерацій у професійну політичну діяльність.
Дані принципи політичної соціалізації націлені на розв’язання конкретних проблем формування політичної культури молоді, відповідні способи дій, поведінку. Виконання цих принципів дасть змогу постійно поповнювати державні органи, політичні партії, забезпечить високу активність молодого покоління у житті країни, створить сприятливий клімат для цивілізованих форм суперництва політичних сил та зміцнення державності.
Водночас слід зауважити, що процес політичної культури і політичної соціалізації не охоплює весь спектр духовно-ідейної та практичної політичної діяльності молоді. Для того, щоб глибше пізнати процеси, які відбуваються у молодіжному середовищі, необхідно продовжувати дослідження змін у соціально-класовій структурі молоді, освітньої та професійної підготовки, політичних уподобаннях та інших факторах, що визначають її специфіку. Слід використовувати й інші інституції, що допомагають формувати поведінку молоді, творити демократичний процес орієнтації людей, використовувати досвід минулих поколінь, кожного громадянина у певній політичній системі.
Без постійної та пильної уваги до молоді не можливий достовірний аналіз перспектив розвитку кожного суспільства, без сприяння формуванню у молоді громадської свідомості, патріотизму не можна сподіватися на стабільний розвиток суспільства. Наше дослідження певною мірою не тільки намалося висвітлити питання поставлені в дисертаційному дослідженні, але й прагнуло накреслити проблеми, які вимагають подальшої наукової роботи. Це в першу чергу простеження змін у політичній соціалізації молоді, їх політичній культурі, оскільки демократичні зміни, які притаманні нашій країні, ще не є стабільними. Крім того, необхідно зробити більш точний аналіз процесу політичної соціалізації, країн, які пройшли процес трансформації, за соціально-класовою структурою, за регіонами України. Все це потребує серйозної як теоретичної, так і емпіричної бази, яка тільки формується.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аберкромби Н., Стивен Хилл, Брайан С.Тернер. Социологический словарь. / Пер. с англ. Под. ред. С.А.Ерофеева. – Москва: “Экономика”, 1999. – 482с.
2. Алмонд Г.А., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // Политические исследования. – 1992. – № 2. – С.122-134.
3. Американская социология. Перспективы. Проблемы. Методы. – М.: Прогресс, 1972. – 392 c.
4. Андреенкова Н.В. Проблемы социализации личности. Социальные исследования. М., 1970. – 303с.
5. Анищук В.В. Роль социальной активности молодежи. – Киев – Одесса: Высшая школа, 1988. – 192 с.
6. Арашавский А.Ю., Винн А.Я. Антиобщетсвенные проявления в молодежной среде // Социологические исследования. – 1990. – №4. –
7. Арефьева Г.С. Общество, познание, практика. – М.: Мысль, 1988. – 204с.
8. Аубакирова Г.Х. Молодежь в капиталистических странах: объективные условия и субъективные факторы политической социализации. – М.: МГУ, 1988. – 45с.
9. Бабкіна В., Кириченко М. Політична освіта. “Алергія на вчорашніх” // Віче. – 1994. – №4. – С.74-84.
10. Баранов А.Н. Политическая аргументация и ценностные структуры // Язык и социальное познание. – М., 1990. – С.166-177.
11. Баталов Э.Я Политическая культура современного америкаского общества. – М.: Наука, 1990. – 256 с.
12. Башкирова Е.И. Трансформация ценностей российского общества // Политические исследования. – 2000. – №6. – С.51-66.
13. Бебик В.М., Головатий М.Ф., Ребкало В.А. Політична культура сучасної молоді. – К.: А.Л.Д., 1996. – 112 с.
14. Бебик В.М., Сидоренко О.І. Засоби масової інформації посткомуністичної України. – К., 1996. – 123 с.
15. Белецкий М.И., Толпыго А.К. Национально-культурные и идеологические ориентации населения Украины // Политические исследования. – 1998. – №4. – С.74-89.
16. Белоцерковский В. Возродится ли демократическое движение // Свободная мысль. – 1996. – № 2. – С. 64-69.
17. Беликова Т.А., Ющенко О.И. О механизме молодежной политики в ФРГ // Сборник материалов “Молодежная политика: проблемы и решения”. – М., 1991. – С.55-60.
18. Беляева Н.Ю. Гражданские ассоциации и государство // Социологические исследования. – 1995. – №11. – С.109-118.
19. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. – М., 1995. – 286 с.
20. Бестужев-Лада И.В. Какая ты, молодежь? – М.: Моск.рабочий, 1988. – 111с.
21. Блажнов Е.А. Зрелость сознания: о формировании политической культуры молодежи. – М.: Москов. рабочий, 1987. – 159с.
22. Блинов Н.Б., Ожегов Ю, Шереги Ф. Политическая культура и молодежь. – М.: Молодая гвардия, 1982. – 175с.
23. Боряз В.Н. Молодежь. Методологические проблемы исследования. – Л.: Наука, 1973. – 155с.
24. Буева Л.П. Социальная среда и сознание личности. М.: Изд-во Московского университета, 1968.– 268с.
25. Буева Л.П. Социальная среда и формирование гармонической личности. – М., 1971. – 48с.
26. Бура Н.А., Нироренко Ю.И. Молодежь: права и свобода в зеркале двух миров. – К.: Знания, 1986. – 48с.
27. Буряга В. Проблеми соціально-економічної трансформації українського суспільства // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999. – №4. – С.70-77.
28. Быкова С.Н., Чупров В.И. Молодежь России на пороге рынка: между бедностью и нищетой // Социологические исследования. – 1991. – №9. – С.62-68.
29. Ваторопин А.С. Политические ориентации студенчества // Социологические исследования. – 2000. – №6. – С.39-43.
30. Вашутін О. Політична соціалізація молоді в сім’ї і становлення політичної психології індивіда // Людина і політика. – 2000. – №5. – С.67-71.
31. Вебер М. Избранные произведения. М.: Прогресс, 1990. – 805 с.
32. Вебер М. Избранное. – М.: Юрист, 1994. – 702 с.
33. Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України / Збірник наукових праць НАН України. – Острог, 1997. – 231 с.
34. Вишняк А.И. Личность: соотношение трудового потенциала и системы потребностей. – Киев, 1986. – 106 с.
35. Вознесенская Л.О. Молодежь и молодежное движение в зарубежных социалистических странах. – М., 1988. – 169 с.
36. Воробьев Г.Г. Молодежь в информациооном обществе. – М.: Молодая гвардия, 1990. – 225 с.
37. Ворона В., Головаха Є., Паніна Н. Громадська думка і масові настрої в Росії і Україні до і після фінансової кризи 1998 р. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999. – № 1. – С.122-131.
38. Всеобщая декларация прав человека: принята и провозглашена резолюцией 217 А (ІІІ) Генеральной Асамблеи ООН от 10 декабря 1948г. // Юридический вестник. – 1998.– №4. – С.5-17.
39. Вятр Е. Трансформация тоталитарных и авторитарных режимов в современной демократии // Лекции по политологии. Т.I. – Таллин: Панорама-Пресс, 1991. – С.73-83.
40. Габиани А.А. Наркотики в среде учащейся молодежи // Социологические исследования. – 1990. – №9. – С.84-91.
41. Гавра Д.П., Соколов Н.П. Исследование политических ориентаций // Социологические исследования. – 1999. – №1. – С.66-78.
42. Гаджиев К.С. Американская нация: национальное самосознание и культура. – М.: Наука, 1990. – 240 с.
43. Гаджиев К.С. Политическая культура: концептуальный аспект // Политические ииследования. – 1991. – №6. – С.76-83.
44. Гансова Е.А. Суттєві цінності громадянської свідомості напередодні виборів Президента України // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. – Одеса: Астропринт, 1999. – Вип. 5. – С.
45. Гареев Э.С., Дорожкин Ю.М. Молодежь индустриальной России: жизненные перспективы и социально-политичекие ориентации // Социологические исследования. – 1993. – №1. – С.123-125.
46. Гедікова Н.Ф. Политическая социализация личности в ходе демократизации украинского общества: Дис… канд. полит. наук: 23.00.02. – Одесса, 1999. – 159 с.
47. Гельвецій Клод Адріан. Про людину, її розумові здібності та її виховання. / Сочинения в 2-х томах. – М.: Мысль, 1974. – 687 с.
48. Генеза молодіжного руху України (особливості регіонального розвитку) // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання. Збірн. наукових публ. УкрНДІ проблем молоді за підсумками виконання наук. програм і проектів у 1996 р. – К., 1997. – Вип.6. – C.
49. Гидденс Э. Сознание, Я и социальное взаимодействие // Философия и общество. – 2001. – №2. – С.35-59.
50. Гилинский Я.И. Стадии социализации индивида // Человек и общество - Л.,: (Ученые зап. Лен. у-та), 1971 – Вып.9 – С.45-56.
51. Гозман Л. Я., Шестопал Е. Б. Политическая психология. – Ростов-на-Дону, 1996. – 448с.
52. Голов О. Росіяни і українці у травні 1998 р.: сприйняття та оцінки поточної ситуації // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999. – №1. – С.131-138.
53. Головатий М.Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення. – Київ: Наукова думка. – 1993. – 236с.
54. Головатий М.Ф., Яременко О.О. Молодь України у дзеркалі соціально-економічних та політичних трансформацій суспільства (соціологічний вимір). – К.: НІСД, 1996. –
55. Головатый Н.Ф. Социология молодежи. К.: МАУП, 1999. – 224с.
56. Головаха Е.И. Новая Украина – куда идти? // Философская и социологическая мысль. – 1992. – №3. – С.17-21.
57. Головаха Е.И., Бекешкина И.Э., Небоженко В.С. Демократизация общества и развитие личности. От тоталитаризма к демократии. Киев: Наукова думка, 1992. – 126с.
58. Головаха Е.И. Жизненная перспектива и профессиональное самоопределение молодежи. – Киев: Наукова думка, 1988. – 143с.
59. Головаха Є. Політична залученість населення: поінформованість, активність, компетентність // Політологічні читання. – 1992. – №2. – С.18-27.
60. Головаха Є. Політичний портрет України і загальні тенденції розвитку. – К., 1993. – 158 с.
61. Головаха Є., Пухляк В. Політична соціалізація в посткомуністичній Україні // Політична думка. – 1994. – №2. – С. 26-30.
62. Головенько В.А. Молодіжний рух в Україні. – К.: Столиця, 1998. – 251с.
63. Голос України. – 1999. – №47 (2049). – 16 березня.
64. Горбачик А. Політичні орієнтації та соціальне самопочуття населення України // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. – №3. – С.49-56.
65. Государственная молодежная политика за рубежом // Социалистический труд. – 1991 – №9. - С.18-22; 1991. – №10 - С.101 - 104.
66. Дембицкая О.Ю. Электоральная активность молодежи // Социологические исследования. – 1996. – №12. – С.116-118.
67. День. – 1998. – №63. – 4 квітня.
68. Дербенев Д.П. Социальная адаптация подростков // Социологический журнал. – 1997. – №1-. – С.145.
69. Дилигенский Г. Что мы знаем о демократии и гражданском обществе? // Pro et contra, 1997. – Т.2. – № 4. – С.12 - 15.
70. Діти, молодь і закон. Збірник документів. Частина 1. – К.: Академпресс, 1994. – 207 с.
71. Долгополова Н.А. Американское общество в зеркале опросов // США-Канада. – 2000. – 3 (363). – март – С.44-55.
72. Донченко О.А. Шаповал С.І. Молодь: джерела нігілізму і соціальної апатії // Філософська і соціологічна думка. – 1989. – №9. – С.13-21.
73. Духовные ценности советской молодежи. – М.: 1988. – 154с.
74. Жизненный путь личности. – Киев: Наукова думка, 1987. – 280с.
75. Житенев В.А. Политическая культура: опыт формирования и проблемы. – М.: Политиздат, 1990. – 142 с.
76. Жулинський М. Україна: формування духовної незалежності // Сучасність. – 1995. – №4. – С.
77. Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 5 лютого 1993 р. // Закони України. Т.5. Київ, 1996. – С.38-47.
78. Закон України “Про молодіжні і дитячі громадські об’єднання” від 1 грудня 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 51. (1870). – С.1-3.
79. Зарубежные молодежные организации: Справочник / Сост. В.И. Камышанов, М.О. Литовская. – М: Молодая гвардия, 1989. – 492с.
80. Западные молодежные субкультуры 80-х годов. – М.: ИНИОН, 1990. – 32с.
81. Звірковська В. Парламентська культура в Україні: чинники, рівень і тенденції розвитку // Людина і політика. – 2001. – №4 (16). – С.115-127.
82. Здравомыслов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. – М.: Политиздат, 1986. – 223с.
83. Истон Д., Деннис Дж. Дети в политической системе: основа политической законности // Вестник Московского университета. Сер.18. Социология и политология. – 2001. – №3. – С.76-97.
84. Иванов В.Н., Назаров М.М. Информационное потребление и политические ориентации // Социологические исследования. – 2000. – №7. – С. 83-90.
85. Ионцев В.А. Социально-экономические проблемы молодежи в буржуазном обществе. – М.: Знание, 1985. – 64 с.
86. Иорданский Н.Н. Основы и практика социального воспитания. – М., 1925. – 390с.
87. Інформаційний бюлетень міністерства статистики України за 1995-1999р. – Київ, 1999. – 248с.
88. Кансузян Л.В., Немцов А.Л. Вузовское образование в оценках студентов // Социологические исследования. – 1999. – №4. – С. 95-100.
89. Каптеров П.Ф. Общий ход развития русской педагогики и ее главные периоды.// Педагогика. – 1992. – № 3-4. – С.69-76.
90. Кара-Мурза А.А., Панарин А.С., Пантин И.К. Духовно-идеологическая ситуаиция в современной России: перспективы развития // Политические исследования. – 1995. – №4. – С.6-17.
91. Карпенко М., Кибакин М., Лапшов В. Социальный портрет студента негосударственного вуза // Высшее образование в России. – 2000. – №3. – С.99-104.
92. Карпухин О.И. Молодежь России: особенности социализации и самоопределения // Социологические исследования. – 2000. – №3. – С.124-128.
93. Карпухин О.И. Сделала ли молодежь свой выбор? (К проблеме социализации молодого поколения современной России) // Социально-гуманитарные знания. – 2000. – №4. – С.180-193.
94. Катаєва М.С. Політична соціалізація школярів в умовах трансформації українського суспільства: Дис…к-та політ. наук: 23.00.03. – Запоріжжя, 1999. – 196с.
95. Кертман Г.Л. Катастрофизм в контексте российской политической культуры // Политические исследования. – 2000. – №4. – С.6-19.
96. Климов Ю.М. Поколение кризиса или кризис поколений? – М.: Мысль, 1988 – 270с.
97. Ковальский Н. Религия в мировой политике // Свободная мысль. – 1999. – №9. – С.54-62.
98. Козенюк А. Політична духовність: структурні компоненти і політичний вимір структури // Нова політика. – 2000. – №5. – С.52-53.
99. Козлова Н., Рылеева С., Степанов Е. Федотова Б. Ценностные ориентации – предпосылка програмы переустройства общества // ОНС. – 1992. – №1. – С.
100. Комаров Е.Г. Политическая культура молодежи. Проблемы формирования и развития. – М.: Мысль, 1986. – 156 с.
101. Комплексные проблемы человека. – Выпуск 1. – Москва, 1989. – 258с.
102. Кон И.С. НТР и проблемы социализации молодежи. – М.: Знание, 1987. – 64 с.
103. Кон И.С. Социализация // Философско-энциклопедический словарь. – М., 1983. – С.629.
104. Кон И.С. Социология личности. – М.: Политиздат, 1967. – 384 с.
105. Кон И.С.Открытие “Я”. М.: Политическая литература, 1978. – 367с.
106. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – С.141.
107. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Шлях освіти. – 2000. – №3. – С.7-13.
108. Корнієвський А.А., Якущик В.М. Молодіжний рух та політичні об’єднання в сучасній Україні. – К.: “Київське братство”, 1997. – 248с.
109. Костюк К.Н. Политическая мораль и политическая этика в России // Социально-гуманитарные знания. – 1999. – № 5. – С.49-67.
110. Красильникова О.В. Политические предпочтения возрастных групп // Социологичесие исследования. – 2000. – №9. – С.49-53.
111. Кузьмин В.А. Молодежь на пути в XXI век. – М.: Содружество социологических ассоциаций, 1992 – 285с.
112. Кулаков П.А. Учащаяся молодежь и религия // Социологические исследования. – 1995. – № 11. – С.
113. Кучма Л.Д. Проблеми молоді – проблеми держави / Молодь України за соціальний прогрес і злагоду в суспільстві: Зб. матеріалів конгресу української молоді 25-28 травня 1997 р.. – К АТ “Столиця”, 1997. – С.
114. Лапкин В.В. Изменение ценностных ориентаций россиян // Политические исследования. – 2000. – №4. – С.
115. Лапкин В.В., Пантин В.И. Политические ориентации и политические институты в современной России: проблемы коэволюции // Политические исследования. – 1999. – №6. – С.87-100.
116. Лебедев А.С. Горбенко В.И. Формирование центральных ориентаций молодежи: в помощь лектору. – Л.: Знание, 1990. – 16с.
117. Лебедев И.А. Политические ценности как сложный многомерный объект // Вестник Московского университета. Сер.12, Политические науки. – 1999. – №2. – С.38-49.
118. Леванов Е.Е. Общественно-политический потенциал молодежи: состояние, проблемы, пути реализации: Автореф. дис… к-та соц. наук: 22.00.05 /М., 1990. – 47с.
119. Левченко О. Масова свідомість перехідної доби: українські реалії та перспективи // Нова політика. – 1999. – №6. – С.20-22.
120. Лисенков М.М. Политическая социализация: молодежный аспект // Вестник МГУ, Сер. 12, Социально - политические исследования. – 1991. – №6. –