БЕЗПЕКОВИЙ ВИМІР ІНДІЙСЬКО-КИТАЙСЬКИХ ВІДНОСИН У ПОСТБІПОЛЯРНИЙ ПЕРІОД

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

На правах рукопису

ТАРАН Валерія Михайлівна

УДК: 327(540:510)“312”

БЕЗПЕКОВИЙ ВИМІР ІНДІЙСЬКО-КИТАЙСЬКИХ ВІДНОСИН У ПОСТБІПОЛЯРНИЙ ПЕРІОД

Спеціальність 23.00.04 – Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
Крушинський Вадим Юрійович,
доктор політичних наук,
професор

КИЇВ – 2008

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ 11
1.1. Концептуально-теоретичні засади дослідження безпекового виміру індійсько-китайських відносин 11
1.2. Джерельна база дослідження 33
РОЗДІЛ 2. ДВОСТОРОННІЙ ВИМІР КОНФЛІКТОГЕННОГО ПОТЕНЦІАЛУ ІНДІЙСЬКО-КИТАЙСЬКИХ ВІДНОСИН 55
2.1. Еволюція індійських та китайських концептуальних підходів щодо взаємосприйняття в постбіполярний період 55
2.2. Військова та ядерна політика Індії та Китаю як засіб збалансування двостороннього безпекового середовища 72
2.3. Проблеми і перспективи врегулювання прикордонного питання 98
2.4. Безпекові аспекти тибетської проблеми 111
РОЗДІЛ 3. РЕГІОНАЛЬНИЙ КОНТЕКСТ РОЗВИТКУ ІНДІЙСЬКО-КИТАЙСЬКИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ БЕЗПЕКИ 125
3.1. Зіткнення безпекових інтересів Індії та Китаю в Південній Азії 125
3.2. Політика регіональної безпеки Індії та Китаю в Південно-Східній Азії 172
ВИСНОВКИ 199
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 212

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі динаміка міжнародних процесів в значній мірі проявляється в переконфігурації елементів глобальної системи. Втративши структурну впорядкованість часів холодної війни, міжнародна система набуває нових якісних параметрів, в тому числі за рахунок переростання окремих центрів сили з регіонального на глобальний рівень.
В цьому контексті Індія та Китай займають особливе місце. Прагнення обох держав посилити політичну роль не тільки в регіональній, а й в глобальній політиці підкріплюється наступними факторами: Індія та Китай є одними з найбільш динамічних економік у світі, що розвиваються; вже на сьогодні за ВВП, обрахованим за паритетом купівельної спроможності Китай посідає друге після США, а Індія - четверте місце у світі; відбувається активізація діяльності обох держав в основних міжнародних інститутах (ООН, ВТО), а також вибудовується нова інституціональна база відносин Індії та КНР з „Великою вісімкою”, ЄС, США тощо. Нова лінія поведінки держав (китайська – стратегія „глобального добросусідства”, націлена на створення спрятливого міжнародного середовища для зростання КНР, та індійська - спрямована на збільшення стратегічного простору Індії, а також встановлення та підтримку стратегічного співробітництва з усіма провідними державами світу) зумовлюють підвищення ролі та значення цих країн на міжнародній арені.
Отже, актуальність заданої тематики визначається, насамперед, характером впливу індійсько-китайських відносин на регіональну безпеку в Азії та стабільність міжнародної системи в цілому. Стан відносин між Індією та КНР залежатиме від ефективності вирішення наявних двосторонніх протиріч та рівня співробітництва між державами. Водночас, безпековий вимір індійсько-китайських відносин слід розглядати не тільки в контексті двосторонніх та регіональних симетричних та асиметричних загроз, а й крізь призму врахування соціокультурних цивілізаційних надбудов та стратегічних великодержавницьких інтересів Індії та КНР по відношенню одна до одної.
У зв’язку з цим, автором виокремлено 3 можливі варіанти розвитку індійсько-китайських відносин у сфері безпеки: 1) Індія та КНР після вирішення двосторонніх суперечок на основі взаємного пристосування та компромісу досягнуть реального стратегічного партнерства. Це означатиме, що на міжнародному рівні співробітництво обох держав буде спрямоване на вироблення спільного підходу щодо розв’язання головних проблем сучасності та зменшення/нівелювання примусів міжнародної системи; 2) у взаємодіях між Індією та КНР превалюватимуть елементи конфронтаційності та супротивництва; 3) на фоні поступового вирішення двосторонніх проблем Індія та Китай перебуватимуть у відносинах „здорової конкуренції”- ситуативного партнерства, при цьому вдаючись до консолідованих дій у міжнародних та регіональних питаннях за умови спільності їхніх інтересів.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційної роботи є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми сталого державного розвитку України”, програми Інституту міжнародних відносин „Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи” (номер держреєстрації №06БФ048-01). Дослідження виконане згідно з науковою програмою кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Європейський вектор зовнішньої політики України в контексті процесів міжнародних відносин”.
Наукове завдання, яке вирішує автор, полягає у визначенні особливостей та динаміки безпекових взаємодій між Індією та КНР як зростаючими центрами сили. В рамках дисертаційного дослідження продемонстровано характер впливу міжнародного середовища на зміст та трансформацію індійсько-китайських відносин у сфері безпеки та зворотній вплив відносин між Індією та КНР на геополітичну ситуацію в азійському регіоні.
Необхідно зазначити, що з огляду на обмежений обсяг роботи автор не розглядав такі питання як взаємодії Індії та КНР з Росією, тому у наступних дослідженнях, присвячених зовнішній політиці Індії та КНР на сучасному етапі, було б доцільно приділити увагу саме цьому питанню.
Об’єктом дослідження є індійсько-китайські відносини у постбіполярний період.
Предметом дослідження виступає безпековий вимір індійсько-китайських відносин.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в з’ясуванні головних протиріч індійсько-китайських відносин, які становлять загрозу національній безпеці Індії та КНР відповідно.
Згідно з поставленою метою завтором визначені наступні завдання:
1. визначити концептуально-теоретичні підходи щодо аналізу безпекового виміру індійсько-китайських відносин;
2. визначити роль та місце Індії та КНР в адаптованих концептуально- безпековових підходах одна одної в постбіполярний період;
3. з’ясувати головні аспекти військової та ядерної політики Індії та КНР в контексті забезпечення національної безпеки Республіки Індії;
4. дослідити вплив прикордонної та тибетської проблем на збалансування безпекового середовища обох держав;
5. визначити головні проблемні питання зіткнень індійських та китайських безпекових інтересів в Південній Азії;
6. встановити основні параметри безпекової політики Індії та КНР в регіоні Південно-Східної Азії.
Хронологічні рамки охоплюють період кінця 80-х років XX століття до кінця 2006–початку 2007 року. Такий вибір хронології пояснюється тим, що концептуальні зміни зовнішньої політики обох держав значним чином зумовлені трансформацією геополітичної ситуації у світі. Верхня часова межа дослідження обгрунтовується тим, що до 2006 року були закладені та розвинуті якісно нові коротко- та середньострокові тенденції у двосторонніх відносинах між Індією та КНР, серед яких:
- нормалізація та покращення індійсько-китайських відносин на фоні їх поступової деміфологізації та прагматизації, проголошення на офіційному рівні стратегічного партнерства між державами;
- поява по відношенню до Індії військової дипломатії КНР, яка започаткувала новий оборонний діалог між країнами;
- замороження питання ядерного статусу Індії у двосторонніх відносинах та визначення політичних параметрів вирішення прикордонної проблеми;
- відхід КНР від безумовної підтримки Пакистану в кашмірському конфлікті;
- перетворення взаємодії між КНР та АСЕАН на фактор регіоноутворення з визначенням ролі Індії як додаткового контрбалансиру китайській експансії в Південно-Східній Азії.
Методологія дослідження. До загальної методології дослідження, яка використовувалась при написанні дисертації, слід віднести загальнонаукові методи, а саме: гносеологічний, історико-філософський, структурно-функціональний, хронологічний, історико-генетичний, історико-компаративний методи дослідження. Хронологічний метод (опис явищ і подій в часовій послідовності) та історико-генетичний (встановлення генетичних зв’язків між подіями та явищами, що відбуваються) дають можливість простежити динаміку розвитку зовнішньополітичних курсів Індії та Китаю в постбіполярний період у зв’язку зі зміною міжнародної обстановки.
В дослідженні використовується системний підхід, оскільки Індія та Китай є центральними елементами регіональних систем – в даному випадку Південної Азії та Південно-Східної Азії, на більш високому рівні – азійської системи міжнародних відносин, і на найвищому рівні одним з головних (Китай) та потенційно головних (Індія) елементів міжнародної системи. Системний аналіз пояснює відносини Індії та КНР в контексті програмування їхньої зовнішньої політики існуючою регіональною/міжнародною системою, яка виступає зовнішнім середовищем по відношенню до системи індійсько-китайських відносин. В рамках системного підходу продемонстрована взаємообумовленість зовнішньополітичної поведінки Індії та Китаю на основі існуючих закономірностей зв’язків між ними, як між елементами даної системи.
Використання геополітичного аналізу дозволяє визначити різні підходи індійського та китайського керівництва щодо просторової організації регіону, а, отже, щодо відповідної проекції сили обома державами в найближчому оточенні. В свою чергу це допомогло встановити взаємонакладання „природних” сфер впливу Індії та Китаю, що є вагомим конфліктогенним чинником у двосторонніх відносинах між ними.
Серед прикладних методів дослідження варто також зазначити екстраполяцію та аналіз тенденцій. Метод екстраполяції дозволив перенести окремі характеристики відносин Китаю з південно-східними азійськими країнами на індійсько-китайські відносини за умови схожості/відповідності системних параметрів відносин між країнами в першому і другому випадках. Наприклад, розгляд військової дипломатії КНР по відношенню до Індії є більш повним завдяки існуванню цього напрямку китайської дипломатії щодо країн АСЕАН та схожості умов, за яких він був започаткований: недовіра країн АСЕАН та Індії у зв’язку з нарощуванням Китаєм військової потужності та побоювання обох сторін стосовно потенційної наступально-експансіоністської політики Пекіна. Аналіз тенденцій на основі врахування наявного відношення між причинами та наслідками дозволяє в коротко- та середньостроковій перспективі змалювати найбільш вірогідні варіанти індійсько-китайських відносин за умови відсутності значних змін чи коливань в сукупності системних факторів, які визначають їх якісний стан.
Використаний в дисертації компаративний метод аналізу дозволяє з’ясувати зміст трансформації індійських та китайських зовнішньополітичних концепцій, а також місце Індії та КНР в регіональних азійських підсистемах через порівняння потужності, впливовості, рівня та інтенсивності взаємодій Індії та Китаю з третіми країнами (Південної Азії, Південно-Східної Азії, США).
Застосування івент-аналізу та критичне осмислення тексту при роботі з документальними джерелами - матеріалами МЗС Індії та КНР, офіційними заявами лідерів обох країн, міждержавними угодами тощо - зумовлюють наукову об’єктивність та достовірності результатів дослідження.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дослідження є одним із перших в українській політичній науці розглядає відносини Індії та Китаю у сфері безпеки в контексті впливу конфліктогенного потенціалу відносин між ними на „зростаючий” статус обох держав у міжнародній системі. Автором зроблено наголос на тому, що перетворення Індії на глобальну державу є одним з пріоритетних стратегічних завдань Делі, тому будь-які дії КНР, які можуть розглядатися Делі як такі, що суперечать зростанню Індії на глобальний статус сприймаються останньою як загроза її національній безпеці.
Водночас дослідження визначає двозначний вимір китайського фактору у зовнішньополітичних побудовах Делі: 1) з одного боку, китайська присутність в Південній Азії заперечує природну перевагу Індії у регіоні, тим самим забезпечуючи „зайнятість” Індії регіональними справами; 2) з іншого боку, активізація Делі східно-азіатського вектору зовнішньої політики на фоні китайської експансії в регіоні Південно-Східної Азії, нарощування Пекіном військових потужностей, прагнення південно-східних азійських країн диверсифікувати регіональні залежності створює передумови для перетворення Індії на одного із зовнішніх балансирів КНР в цьому регіоні, що об’єктивно сприяє зростанню ролі Делі в Азії загалом. Відповідно, зміцнення в перспективі позицій Індії в Азії є ще одним аргументом на користь її входження до кола провідних держав світу.
Новою якістю дисертаційної роботи є також розгляд автором окремих соціокультурних комплексів самосприйняття Індії та КНР, які здійснюють вплив на зовнішню політику обох держав, таким чином визначаючи місце один одного у власних зовнішньополітичних конструкціях.
Наукове та практичне значення результатів дисертаційного дослідження випливає з актуальності та наукової новизни дослідження. Зважаючи на це, положення та висновки дослідження можуть бути використаними у рамках навчального процесу у вищих навчальних закладах України при підготовці підручників, посібників та методичних рекомендацій, а також при викладанні навчальних курсів: „Зовнішня політика країн Азії”, „Міжнародні системи та глобальний розвиток”, „Міжнародні відносини та світова політика”, „Міжнародна та європейська безпека”, „Проблема нерозповсюдження зброї масового знищення”, „Ядерна політика та роззброєння”, „Релігійний фактор в міжнародних відносинах”, „Військово-політичні проблеми у міжнародних відносинах”, „Сучасні тенденції міжнародних відносин”, „Теорії цивілізацій”. Окрім цього, висновки дисертаційного дослідження можуть використовуватись фахівцями Міністерства закордонних справ України та спеціалістами інших державних установ, науково-дослідницьких інститутів та центрів, які беруть участь у плануванні та здійсненні зовнішньої політики України в азійському регіоні.
Апробація результатів дисертації. Основні результати роботи пройшли апробацію і були оприлюднені у виступах на наукових конференціях, що проводились в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інститутом сходознавства імені А. Кримського Національної академії наук України, Інститутом світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Всеукраїнською асоціацією індологів.
Основні результати дисертаційного дослідження викладено в 7 наукових публікаціях (5 наукових статтях та 2 тезах виступу).
Дисертаційне дослідження загальним обсягом 248 сторінок складається зі вступу, трьох розділів і восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел зі 342 найменувань на 36 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
В результаті проведеного дослідження автор дійшов наступних висновків:
1. Індійсько-китайським відносинам властиві наступні параметри:
 як за часів холодної війни, так і на сучасному етапі їх характер в значній мірі обумовлюється зовнішнім впливом, взаємодіями з іншими акторами і поточними міжнародними процесами;
 відносини між країнами характеризуються тяжінням до „китаєцентричності”.
Нарощування різних компонентів сили Індією та КНР (економічних, військових, політичних, „м’якої сили”) в постбіполярний період позначається на зміні їх статусу та збільшенні впливу на міжнародній арені. Тому на сьогодні Індію та Китай найчастіше характеризують терміном „зростаюча держава в значенні сили/потужності” (emerging/rising power). Зазначені фактори дають змогу розглядати індійсько-китайську проблематику в рамках теорії „управління зростаючою державою” (management of an emerging/rising power), яка в певній мірі є „дочірньо-прикладною” по відношенню до теорії „переходу сили” (power transition theory). Особливість безпекової взаємодії між Індією та Китаєм полягає в тому, що „управління зростаючою силою” не є прерогативою лише однієї зі сторін відносин – й Індія, і Китай вдаються до різних комбінацій „управління” відносно один одного. На думку автора, в індійсько-китайських відносинах домінують такі види політики „управління” як балансування, стримування+залучення та сайдінг (siding), які проявляються в наступному:
a) балансування – прагнення Індії реалізовувати в Південній Азії модель гегемоністичної стабільності нівелюється зовнішнім балансуванням за рахунок розбудови КНР військового потенціалу та зростання присутності Китаю у регіоні;

b) стримування - у більш широкому контексті китайсько-пакистанське балансування, створення навколо Індії кола залежних від Китаю у військово-технічному плані держав, роздмухування заворушень в периферійних північно-східних штатах Індії, створення військово-морських баз КНР в Пакистані та М’янмі, невизнання Пекіном ядерного статусу Індії, ув’язування вирішення прикордонної проблеми з тибетським питанням та індійсько-американським співробітництвом розглядається індійською стороною як прояв політики стримування Китаєм зростаючої потужності Індії за рахунок її „замкнення” в межах південноазійського регіону. Водночас нарощування стратегічного співробітництва Делі з Вашингтоном та Японією, участь у багатосторонніх механізмах взаємодії в Азії (Східноазійський самміт) є симетричним засобом балансування та потенційним засобом стримування КНР з боку Індії;
c) взаємне залучення сторін – проявляється, насамперед, в зростанні економічного співробітництва між двома країнами з одночасним відкладенням вирішення найбільш гострих двосторонніх проблем (наприклад, прикордонної). Хоча на сьогодні рівень економічної залежності країн є незначним (особливе в контексті місця Індії в зовнішній торгівлі КНР), однак у разі збереження нинішніх тенденцій економічна взаємозалежність визначатиме „межі” погіршення двосторонніх відносин; ще одним з варіантів залучення Китаю з боку Індії є визнання Делі китайського, а не тибетського варіанту автономії Тибету та обмеження політичної діяльності тибетського уряду у вигнанні. Однак, за певних обставин саме тибетське питання може стати засобом асиметричного стримування Індією Китаю.
d) siding – зближення позицій обох держав щодо актуальних проблем міжнародних відносин, включаючи питання застосування сили, невтручання у внутрішні справи; координація зусиль обох країн щодо подолання нетрадиційних загроз - тероризму, піратства тощо.
2. Зовнішня політика Індії та КНР зазнала суттєвої корекції на межі переходу в постбіполярну епоху. Водночас, якщо зміна змісту зовнішньої політики Індії здебільшого обумовлювалась зовнішніми чинниками (закінченням холодної війни, трансформацією налагодженої системи „стримувань і противаг”, розпадом СРСР - головного балансиру „китайського фактору”), то поштовхом для еволюції зовнішньополітичних настанов КНР стала необхідність забезпечення стабільного і сприятливого міжнародного середовища для започаткованих на той час внутрішніх реформ, завершення об’єднання Китаю, в тому числі задля збереження внутрішньої легітимності влади КПК. Таким чином, динаміка індійсько-китайських відносин в певній мірі синхронізувалась з трансформацією системи міжнародних відносин післявоєнного періоду, і, відповідно, закінчення холодної війни та зміни у стратегічному мисленні КНР мали позитивний вплив на їх розбудову.
Проведення Китаєм політики „добросусідства” щодо Індії, зменшення категоричності індійського керівництва по відношенню до КНР, збіг поглядів обох держав на багатополярность, схоже сприйняття глобалізації, спільність нетрадиційних загроз дозволили покращити двосторонні відносини. Зростаюча відкритість Китаю світові та активізація контактів між Делі та Пекіном на всіх рівнях, досягнення Індії в різних сферах (насамперед, інформаційній) поступово призводить до подальшої деміфологізації та прагматизації індійсько-китайських взаємодій. Однак, інерція мислення як політичних еліт, так і суспільних мас, існування в обох країнах соціокультурних надбудов „індо- та китаєцентризму” ускладнює вирішення наявних індійсько-китайських протиріч.
Конфлікт індо- та китаєцентризму посилюється як взаємонакладанням сфер впливу Делі та Пекіна, так і далеко непровідним місцем Індії в зовнішній стратегії КНР. Згідно з китайськими зовнішньополітичними концепціями Індія є сусідньою країною, що належить до Периферії. Звідси випливає два висновки: з одного боку, Індія як периферійна країна, не є симетричною по відношенню до Китаю за сумою показників сили („power and capabilities”), з іншого боку - Китай активно дотримується концепції „стабілізації Периферії”, що в його розумінні є необхідною передумовою для його мирного зростання як центру сили.
Вихід КНР за „межі своїх кордонів” з паралельним збільшенням географічного ареалу китайської проекції сили часто розцінюється Делі як намагання Пекіна не допустити подібне зростання самої Індії. Таким чином, безпековий вимір індійсько-китайських відносин розглядається не тільки в контексті двосторонніх та регіональних симетричних та асиметричних загроз, а й крізь призму врахування стратегічно-великодержавницьких інтересів Індією та Китаєм по відношенню один до одного.
Переважання КНР за показниками сукупної національної потужності зумовлює аналіз безпекових відносин Індії та Китаю крізь призму китайського впливу на індійську національну безпеку (як внутрішню, так і зовнішню). Однак останнім часом звертає на себе увагу потенційний виклик для Китаю з боку Індії, що уможливлює розігрування „індійської” карти проти зростаючого регіонального впливу Китаю з боку інших держав світу, насамперед США.
3. Кількісне та якісне переважання китайських військових сил над індійськими донедавна автоматично сприймалось індійською стороною як загроза її національній безпеці. Однак з посиленням транспарентності у двосторонніх відносинах та їх деідеологізацією індійська сторона намагається більше враховувати реальні наміри Пекіна, а не його переважаючу військову потужність, що дозволяє Делі перевести дану загрозу в категорію „виклику”.
Хоча військове будівництво КНР на даному етапі підпорядковане пріоритетній задачі економічного посилення Китаю, в останні роки раніше заявлений Китаєм принцип узгодженого розвитку військової і цивільної сфер насправді порушується. Це пояснюється переходом Пекіна від задач забезпечення міжнародних умов розвитку реформ до активної участі в створенні нової архітектури міжнародної безпеки та „несприятливим” для нього характером безпекового середовища Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Дана тенденція проявляється у випереджаючих (порівняно з економікою) темпах збільшення військових витрат.
Нарощування та модернізація військових потужностей Китаю в певній мірі має „рекошетний ефект” у вигляді посилення військового будівництва та модернізації озброєнь Індії, що в свою чергу призводить до переозброєння Пакистану і створення гонки озброєнь в Південній Азії в цілому. Зважаючи на авантюризм Ісламабаду, це, фактично, означає дестабілізацію китайської периферії, що, становить вже певну загрозу для національної безпеки самої КНР.
На сьогодні ризик виникнення силового протистояння між Індією та Китаєм є незначним – в реальності військова конфронтація може мати лише обмежений характер і виникнути найвірогідніше у разі розширення масштабу спорадичних сутичок на кордоні, що трапляються час від часу. Водночас, серйозність ставлення Індії до військової потужності КНР обумовлюється оцінюванням Китаю в якості потенційного стратегічного супротивника/ конкурента в Азії у довгостроковій перспективі.
Позитивній динаміці індійсько-китайських відносин в безпековому плані сприяла поява так званої військової дипломатії КНР, центральним елементом якої є заходи зміцнення довіри між обома країнам, включаючи обмін військовою інформацією, проведення спільних військових маневрів та запровадженням щорічного оборонного діалогу між країнами.
Водночас здійснення Індією ядерних вибухів в 1998 році з точки зору китайського фактору обумовлювалось такими причинами як: прагненням вирівняти силовий, в тому числі ядерний, дисбаланс в регіоні, необхідністю демонстрації сили по відношенню до Пекіна та Ісламабаду, „державно-престижними” прагненнями Індії підвищити свій статус на міжнародній арені. Хоча Китай все ще обґрунтовує проведення ядерних випробувань Індії „гегемоністичною” мотивацією, на сьогодні на фоні покращення відносин між державами відбулось „замороження” цього питання у двосторонньому діалозі, що в свою чергу зумовлює більш зважений підхід Китаю до всього комплексу індійсько-китайських проблем. Разом з цим, змінений формат двосторонніх відносин не відміняє значення ядерної зброї як засобу стратегічного стримування та військово-політичного тиску на Китай.
Виходячи з того, що ядерні програми Індії та КНР мають оборонний характер, які базуються на концепціях „мінімального ядерного стримування”, країни не становлять одна для одної безпосередньої ядерної загрози. Однак ядерна загроза для обох країн має регіональний вимір: у випадку конфронтації між Індією та Пакистаном існує ризик переростання конвенційного конфлікту між цими державами у ядерний. Водночас „тестові” ініціативи Індії щодо розробки спільної ядерної доктрини між Індією, Китаєм та Пакистаном є не тільки одним з варіантів пошуку легалізації ядерного статусу Індії, але й демонструють прагнення Делі брати на себе все більш активну функцію упорядкування безпекового середовища в азійському регіоні.
4. Існування прикордонної суперечки між двома державами пояснюється, насамперед, сприйняттям Китаєм існуючого кордону з Індією як результату експансіоністської політики британського імперіалізму та відсутністю чіткої демаркованої лінії на окремих ділянках кордону внаслідок складного рельєфу місцевості. В перспективі, вирішення прикордонного питання можливе на основі компромісного „пакетного” принципу, тобто формального підтвердження існуючого стану речей, який обстоює китайська сторона: Китай визнає кордон закріплений в 1914 році угодою між адміністрацією Британської Індії та владою Тибету (так звану „лінію Макмагона”) в східному секторі китайсько-індійського кордону (де 90 тис. км2 спірної території Аруначал-Прадеша і Ассаму залишається в такому випадку за Індією) в обмін на визнання Індією в якості державного кордону „лінії фактичного контролю„ в західному секторі (де 34 тис. км2 території Ладакху повинні відійти Китаю).
Водночас, виходячи з реальної ситуації і особливо непоступливості індійської сторони, Індія та Китай на сьогодні зацікавлені в якнайдовшому збереженні статус-кво, тобто фактичному заморожуванні остаточної демаркації індійсько-китайського кордону. Це особливо стосується Індії, яка повинна буде пояснити населенню „втрату” Ладакху. Конструктивним елементом у співпраці обох держав щодо вирішення прикордонного питання є існуючі зобов’язання сторін не використовувати збройні сили одна проти одної та запровадження низки заходів зміцнення двосторонньої довіри. Таким чином, тверезе оцінювання ситуації керівництвом обох країн та затверджені заходи довіри вздовж лінії фактичного контролю хоча не дають 100% гарантії „незворотності” процесу врегулювання прикордонної проблеми, але у разі виникнення військових зіткнень вони, скоріш за все, будуть мати дисперсійно-локальний характер.
Паралельно з цим, конфліктогенним чинником є те, що вирішення прикордонної проблеми фактично ув’язується Пекіном з тибетським питанням та його оцінкою зовнішньополітичної діяльності Індії - у разі, якщо нарощування індійсько-американських відносин розглядатиметься китайською владою як прояв стримування КНР, перспективи врегулювання прикордонної проблеми будуть значно ускладнені/перенесені на віддалений термін.
За часів холодної війни тибетська проблема була причиною „симетричного” втручання Китаю у внутрішні справи Індії, в тому числі за рахунок підтримки її внутрішніх сепаратистсько-екстремістських рухів. Офіційна ж позиція Індії з тибетського питання є незмінною: вона полягає у визнанні Тибетського автономного району в складі КНР та забороні політичної діяльності релігійних тибетських лідерів, які перебувають на її території. Однак поза офіційним контекстом спостерігається певна двоїстість Делі щодо тибетського питання, що окрім безпекових міркувань пояснюється прагненням Делі зберегти тибетський фактор в якості «контрреакції»/ асиметричного важелю впливу на китайську сторону.
Значним подразником для Пекіна є позиція Далай-лами та тибетського уряду у вигнанні, який прагне залучити Індію в якості третьої сторони китайсько-тибетських переговорів. На сьогодні з боку Пекіна існують побоювання, що у разі смерті Далай-лами та обрання його реінкарнованого наступника китайською владою в обхід традиційної релігійної процедури, індійський штат Хімачал-Прадеш (місцезнаходження резиденції Далай-лами та тибетського уряду у вигнанні) може стати одним з епіцентрів заворушень проти дій китайської влади.
У разі збереження тенденції зближення Делі та Пекіна відбуватиметься пожорсткішання курсу Делі на подальше обмеження політичної діяльності і пересування Далай-лами та його оточення - у зв’язку з цим підвищується імовірність вжиття Делі каральних заходів у разі організації тибетцями військових дій з території Індії. Водночас це не виключає підтримку Делі дотримання прав людини та збереження культурно-релігійної самобутності Тибету – за певних обставин це може розцінюватись китайською стороною як втручання у внутрішні справи КНР.
5. Антиіндійський елемент став одним з головних стовпів зближення між Пакистаном та Китаєм. Якщо спочатку Пекін розглядав китайсько-пакистанське співробітництво як своєрідну асиметричну відповідь на загрози з боку Індії, (насамперед, для КНР це прикордонна та тибетська проблеми), то пізніше - в якості засобу стримування та „обмеження” Індії рамками Південної Азії.
Найбільшу занепокоєність для Індії становить передача ядерних та ракетних технологій Пекіном Ісламабаду, що, нівелюючи значну перевагу Індії в звичайних збройних силах, зумовлює авантюристську поведінку Пакистану. Це не тільки підвищує ризик застосування ядерної зброї у випадку військової конфронтації Пакистану з Індією, а й гальмує реалізацію мирного процесу між ними.
На сьогодні конструктивним елементом взаємодії в трикутнику Індія-Пакистан-КНР є відхід Пекіна від однозначної підтримки Ісламабада в кашмірському конфлікті і зайняття ним відносно нейтральної позиції. Серед іншого, це зумовлюється негативним ставленням Китаю до застосування принципу самовизначення в цілому (зважаючи на проблемність відносин КНР з Тайванем, Тибетом та Синьцзянем) та побоюванням Пекіна щодо можливих наслідків застосування цього принципу щодо самого Кашміру - в розумінні КНР, незалежний Кашмір може бути використаний зовнішніми силами, в тому числі США, для дестабілізації обстановки в Тибеті та Синьцзяні. Таким чином, оптимальним варіантом вирішення кашмірської проблеми для Китаю є розподіл спірної території на три частини (індійську, пакистанську і китайську) по лінії фактичного контролю і укладання мирного договору між Індією та Пакистаном.
Зменшення розігрування „індійської карти” в китайсько-пакистанських відносинах пояснюється як покращенням індійсько-китайських відносин, так і прагненням Китаю самопозіціонуватись в ролі стабілізатора регіональної безпеки в Азії, що, в його розумінні, є необхідною умовою для сприйняття його в якості „свого” західними країнами. Таким чином безпосереднє військове втручання Китаю на боці Пакистану у разі виникнення індійсько-пакистанського військового конфлікту є малоймовірним. Водночас, поліпшення індійсько-китайських відносин, на думку індійської сторони, недостатньо відображається у прагненні Пекіна приборкувати авантюристську поведінку свого пакистанського союзника, тому на сьогодні саме США є найважливішим зовнішнім фактором, який впливає на індо-пакистанські відносини.
Непал та Бутан стають прифронтовим буфером в зовнішній системі регіональної безпеки Південної Азії після вторгнення народно-визвольної армії КНР до Тибету в 1950 році. Виходячи з цього, в основі безпекової політики Індії та Китаю щодо Непалу містяться значні елементи інерційності, неадекватні сучасним реаліям. Чинні домовленості в сфері безпеки між Делі та Катманду, включаючи Договір про мир та дружбу 1950 року, ґрунтуються в основному на антикитайському чиннику. В силу історичного досвіду Пекін сприймає Непал як платформу, з якої може вестись антикитайська діяльність тибетської меншини, що не сприятиме стабільності в Тибеті.
Водночас з початком покращення індійсько-китайських відносин наприкінці 80-х років значимість китайського чинника в безпековій взаємодії Індії з Непалом відчутно зменшується. Однак на зміну військовим загрозам з боку КНР приходить стратегічне суперництво між Індією та КНР за вплив в Непалі. В 90-х роках ХХ століття та на початку ХХІ століття головна загроза для Делі з боку гімалайського королівства була пов’язана з громадянською війною в Непалі між владою та маоїстськими повстанцями, що зумовило побоювання Індії щодо утворення можливого тандему комуністичного Китаю з маоїстським Непалом. Потенційна сателітизація Непалу Китаєм розцінюється індійською стороною як втрата Індією свого впливу в природному для неї ареалі домінування. Поза китайським контекстом пряму загрозу національній безпеці Індії також становлять зв’язки маоїстів з індійськими лівими екстремістськими рухами та сепаратистськими групами в північно-східних штатах Індії.
На сьогодні Індія об’єктивно зберігає більший вплив на перебіг ситуації в Непалі, включаючи її фактичне сприяння в укладанні угоди між непальськими маоїстами та політичними партіями Непалу, що в кінцевому рахунку призвело до офіційного закінчення громадянської війни в Непалі в листопаді 2006 року. Разом з цим, Пекін, визнавши непальських маоїстських повстанців в якості антиурядових сил та підтримавши непальського короля у протистоянні з ними, фактично дистанціонувався від втручання у внутрішні справи Непалу і звів свою участь в цій ситуації до рівня незначної військової допомоги офіційному Катманду.
Китайський фактор зумовив входження Бутану до „індійської безпекової парасольки”, яка являє собою поглиблений „непальський варіант”. На сьогодні геостратегічна цінність Бутану для Індії визначається невирішеним прикордонним спором гімалайського королівства з Китаєм. У результаті вирішення даного питання на основі можливого взаємного обміну територіями між Пекіном та Тхімпху КНР опиниться присутньою у відносній близькості до стратегічного індійського Сілігурійського коридору, обмеженого з двох сторін Непалом та Бангладеш, який пов’язує Індію з її північно-східними сепаратистськими штатами.
Занепокоєння Індії викликає розбудова Китаєм інфраструктури, насамперед, доріг в прикордонних з ним бутанських районах, оскільки саме розвиток такого сценарію в індійській області Аксайчину (штат Джамму і Кашмір) призвів до захоплення КНР цієї частини індійської території. Окрім того, що формально захист Бутану є предметом індійсько-бутанських безпекових домовленостей, потенційний „програш” КНР бутанських територій є ще одним з тестових викликів на відповідність Індії статусу регіонального центру сили та правомірності її претензій на „зростання” до рівня ключового глобального актора.
Водночас індійсько-бутанський Договір про дружбу редакції початку 2007 року продовжує забезпечувати певний контрольний механізм над політикою Бутану з боку Індії, та містить певний „резерв” антикитайських дій, виходячи з можливого широкого тлумачення положення Договору про „недозволення на території кожної зі сторін діяльності, шкідливої для національної безпеки та інтересів іншої сторони”.
6. Часткове утворення вакууму сили в Південно-Східній Азії після закінчення холодної війни, пов’язане з виходом СРСР та скороченням американської присутності в регіоні, зумовлює зміцнення стратегічних позицій КНР та перетворює китайсько-асеанівську взаємодію на фактор регіоноутворення.
Особливістю взаємодій у трикутнику Індія-Китай-АСЕАН, є те, що з одного боку, кожна його сторона є самодостатньою, але з іншого – індійська присутність в регіоні АСЕАН оцінюється з точки зору потенційного додаткового контрбалансиру китайській експансії. Відповідно, якщо КНР паралельно з нарощуванням своїх військових потужностей перетворюватиметься на фактор невизначеності у Південно-Східній Азії – стримування Пекіна може відбуватись за рахунок стратегічного партнерства/співробітництва Індії з США та Японією.
Участь Індії та Китаю в багатосторонніх безпекових механізмах регіону є своєрідним „переливом” (spillover) економічного співробітництва в політичну та безпекову площину. Однак консультативний характер рішень, принцип консенсусу та невтручання у внутрішні справи зумовлюють недостатню ефективність механізмів безпеки у регіоні. Водночас, традиційна безпекова взаємодія АСЕАН з Китаєм є більш наповненою порівняно з Індією, зважаючи на необхідність вирішення конфліктної ситуації в Південно-Китайському морі. Разом з тим, вона переслідує цілі нейтралізації побоювань країн АСЕАН щодо так званої китайської загрози, обмеження свободи дій суперника Китаю в цьому регіоні, насамперед США, та відповідно підсилювання економічної експансії КНР військово-політичною складовою, що збільшить важелі впливу КНР на ситуацію у Південно-Східній Азії.
Якщо на початку 90-х років безпекове співробітництво Делі з країнами АСЕАН було спрямовано на нівелювання занепокоєння останніх щодо експансії військово-морських сил Індії, то на сьогодні безпекова взаємодія сторін у сфері нетрадиційних загроз перевищує за інтенсивністю співробітництво у форматі Китай-АСЕАН. Це пов’язується як з відсутністю серйозних протиріч у відносинах між Індією та АСЕАН, так і з тенденцією об’єднання сил екстремістських та сепаратистських угрупувань Південної та Південно-Східної Азії.
М’янма, будучи членом АСЕАН, з огляду на китайський фактор та статус сполучної ланки між Південною та Південно-Східною Азією займає важливе місце в регіональній безпековій стратегії Індії. Водночас, відносини Китаю з М’янмою не є настільки індо-центричними, як у випадку відносин Китаю з Пакистаном. Однак, незважаючи на відсутність серйозних загроз з боку м’янмарського військового режиму, саме зростання присутності Китаю в М’янмі зумовило певну еволюцію зовнішньополітичного курсу Індії в бік пом’якшення та „конструктивного залучення” Найп’їдо.
В той час, як М’янма не становить безпосередньої військової загрози для Індії, занепокоєність Делі викликає китайсько-м’янмарське військово-економічне співробітництво. Військова присутність КНР на м’янмарських островах в акваторії Індійського океану розцінюється Делі як порушення існуючого стратегічного балансу не на його користь та подальше витіснення Індії з її природного ареалу домінування. Занепокоєння Делі викликає те, що індійський флот та ядерні об’єкти на індійському узбережжі потрапили в зону спостереження Китаю. Водночас, вагомим засобом зміцнення довіри між трьома державами є проведення спільних військово-морських маневрів та співпраця у боротьбі з нетрадиційними загрозами як в двосторонньому, так потенційно і в багатосторонньому форматі.
В цілому, зважаючи на тенденції міжнародного розвитку, одночасне „зростання” Індії та КНР, паралельне існування як спільних так і різних інтересів обох держав, в індійсько-китайських відносинах продовжуватимуть існувати елементи як протистояння, так і співробітництва. Навіть у разі максимального зближення Делі та Пекіна, об’єктивно вони розглядатимуть один одного в одночасному статусі союзника-суперника.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Документи
1. Доклад Цзян Цзэминя на XVI Всекитайском съезде КПК // Китайский информационный Интернет-центр. /[Електронний ресурс]. - По материалам Агентства Синьхуа. - 19/11/2002. - Режим доступу: http://russian.china.org.cn/news/txt/2002-11/19/content_2050838.htm
2. Заявление его Святейшества Далай-ламы по случаю 39-й годовщины Тибетского народного восстания. - 10 марта 1998 // Центр тибетской культуры и информации. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://savetibet.ru/2007/08/11/psp5.html
3. Национальная оборона Китая в 2002 году (Белая книга). /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://russian.china.org.cn/government/txt/2003-02/10/content_2059111.htm
4. Обращение Его Святейшества Далай-ламы к членам Европейского парламента в Страсбурге. - 15 июня 1988. - Центр тибетской культуры и информации. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://savetibet.ru/2007/08/11/psp3.html
5. Обращение Его Святейшества Далай-ламы по случаю вручения Золотой медали Конгресса США. – Вашингтон, 17 октября 2007. - Центр тибетской культуры и информации. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://savetibet.ru/2007/10/20/dalai_lama_speech.html
6. Ответы официального представителя МИД КНР Лю Цзяньчао на вопросы корреспондентов на пресс-конференции 30 мая 2006 года. – Посольство Китайской Народной Республики в Российской Федерации. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ru.china-embassy.org/rus/fyrth/t256317.htm
7. План мира по Тибету из пяти пунктов // Обращение Его Святейшества Далай-ламы к членам Конгресса США. – Вашингтон, 21 сентября 1987. - Центр тибетской культуры и информации. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://savetibet.ru/2007/08/11/psp2.html
8. Agreement Between the Government of the Republic of India and the Government of the People's Republic of China on Confidence-Building Measures in the Military Field Along the Line of Actual Control in the India-China Border Areas.- New Delhi, 29 November 1996 // Принципы панча шила в современном мире/ [отв. редактор Т. Шаумян]. – М.: ИВ РАН, 2004. –С. 96-102
9. Agreement between the Government of the Republic of India and the Government of the People's Republic of China on the Political Parameters and Guiding Principles for the Settlement of the India-China Boundary Question.- New Delhi, 11 April 2005. // Ministry of External Affairs of India /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mea.gov.in/treatiesagreement/2005/11ta1104200501.htm
10. Agreement Between the People's Republic of China and the Republic of India on Trade and Intercourse Between the Tibet Region of China and India.- Peking, 29 April 1954. // Ministry of External Affairs of India. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mea.gov.in/treatiesagreement/1954/chap94.htm
11. Agreement of the Central People's Government and the Local Government of Tibet on Measures for the Peaceful Liberation of Tibet. - 23 May, 1951 // Pradyumna P. Karan, The Changing Face of Tibet. - Kentucky: The University Press of Kentucky, 1976. - P. 89-91
12. Agreement of the Monitoring of the Management of Arms and Armies.-Kathmandu, 28 November 2006. – Режим доступу: http://www.carnegieendowment.org/newsletters/SAP/pdf/nepal_modalities_agreement_nov_28_final.pdf
13. Agreement on the Maintenance of Peace and Tranquillity along the Line of Actual Control.- Beijing, 7 September 1993//Ministry of Foreign Affairs of the People’s Republic of China./[Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.mfa.gov.cn/eng/wjb/zzjg/yzs/gjlb/2711/2712/t15915.htm
14. Annual Report 1998-1999. Ministry of Defence. Government of India.- Published by TSO.- 16 April 1999. – 232 p.
15. Annual Report 2003-2004. Ministry of Defence. Government of Іndia.-Published by TSO.- 12 Octоber 2004. – 228 р.
16. Annual Report 2004-2005. Ministry of Defence. Government of Іndia.- Published by TSO.- 28 October 2005. – 242 р.
17. Annual Report 2005-2006. Ministry of Defence. Government of Іndia.- Published by TSO.- 14 July 2006. - 296 р.
18. Annual Report 2006-2007. Ministry of Defence. Government of Іndia.- Published by TSO .- 23 July 2007. – 191 р.
19. ASEAN-India Joint Declaration for Cooperation to Combat International Terrorism.- Bali, 8 October 2003 // Association of Southeast Asian Nations. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.aseansec.org/15276.htm
20. ASEAN-India Partnership for Peace, Progress and Shared Prosperity.- Vientiane, 30 November 2004 // Association of Southeast Asian Nations. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.aseansec.org/16839.htm
21. Bhutan-China Agreement on Maintenance of Peace and Tranquility Along the Sino-Bhutanese Border Areas.- Beijing, 8 December 1998 // Bhutan new online. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bhutannewsonline.com/bhutan_china.html
22. Bilateral Protocol between the Government of the Republic of India and the Government of the People’s Republic of China on Modalities for the Implementation of Confidence Building Measures in the Military Field Along the Line of Actual Control in the India-China Border Areas.- New Delhi,11 April 2005 // Ministry of External Affairs of India. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://meaindia.nic.in/
23. China's National Defense in 2000 // Information Office of the PRC State Council.- Beijing, October 2000.- 72 p. – Режим доступу: http://www.fas.org/nuke/guide/china/doctrine/cnd0010/china-001016wp.htm;
24. China's National Defense in 2004 // Information Office of the State Council of the People's Republic of China. – Beijing, December 2004. - Режим доступу: http://www.fas.org/nuke/guide/china/doctrine/natdef2004.html
25. Common Approach Towards Nuclear Doctrines Between India And Pakistan // Rajya Sabha. – Starred Question No. 160. - 15/07/2004 // Ministry of External Affairs of India. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://meaindia.nic.in/parliament/rs/2004/07/15rs04.htm
26. Common Nuclear Doctrine Among India, China And Pakistan // Lok Sabha. Starred question No. 54. - 07/07/2004 // Ministry of External Affairs of India. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://meaindia.nic.in/parliament/ls/2004/07/07ls30.htm
27. Comprehensive Peace Accord concluded between the Government of Nepal and the Communist Party of Nepal (Maoist).- Kathmandu, 21 November 2006 // Government of Nepal: Ministry of Peace and reconstruction. /[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.peace.gov.np/admin/doc/CPA_eng-ver-corrected.pdf
28. Constitution of India adopted on November 26, 1949 // Government of India. - Ministry of Law and Justice. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://indiacode.nic.in/coiweb/welcome.html
29. Constitution of the People’s Republic of China. Adopted on December 4, 1982. /[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://english.people.com.cn/constitution/constitution.html
30. Declaration on Principles for Relations and Comprehensive Cooperation Between the People's Republic of China and the Republic of India, 23 June 2003 // Принципы панча шила в современном мире/ [отв. редактор Т. Шаумян]. – М.: ИВ РАН, 2004. – С. 103-108
31. Declaration on the Conduct of Parties in the South China Sea.- Phnom Penh, 4 November 2002 // Association of Southeast Asian Nations. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.aseansec.org/13163.htm
32. Draft Report of National Security Advisory Board on Indian Nuclear. - August 17, 1999 // Ministry of External Affairs of India. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.meadev.gov.in/govt/indnucld.htm
33. Fernandes G. Prospects of Sino-Indian Relations Adversarial, Competitive or Mutually Supportive/G.Fernandes//Memorial lecture in honour of the memory of late Air Chief Marshal PC Lal. - 19 Feb 2004.- 12 p.
34. Framework Agreement on Comprehensive Economic Cooperation Between the Republic of India and the Association of South East Asian Nations.- Bali, 8 October 2003 // Association of Southeast Asian Nations. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.aseansec.org/15278.htm
35. Framework Agreement on Comprehensive Economic Coоperation Between ASEAN and the People's Republic of China.- Phnom Penh, 5 November 2002 // Association of Southeast Asian Nations. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.aseansec.org/13196.htm
36. Inaugural Address by Smt. Indira Gandhi, Prime Minister of India, in the Meeting of South Asian Foreign Ministers.- New Delhi, 1 August 1983.- Режим доступу: http://books.sipri.org/files/PP/SIPRIPP15.pdf
37. India-China Joint Press Communiqué.- New Delhi, 16 December 1991 // Ministry of External Affairs of India. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://meahindi.nic.in/celdemo/panchsheel.pdf
38. Indian Army Doctrine - Published by: Headquarters Army Training Command.- Shimla, October 2004. – 51 р.
39. Joint Declaration by the Republic of India and the People’s Republic of China.- New Delhi, 21 November 2006 // Ministry of External Affairs of India. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://meaindia.nic.in/declarestatement/2006/11/21jd01.htm
40. Joint Declaration of ASEAN and China on Cooperation in the Field of Non-Traditional Security Issues, adopted at the 6th ASEAN-China Summit.- Phnom Penh, 4 November 2002 // Association of Southeast Asian Nations. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.aseansec.org/13185.htm
41. Joint Declaration of the Heads of State/Government of the Association of Southeast Asian Nations and the People’s Republic of China on Strategic Partnership for Peace and Prosperity.- Bali, 8 October 2003 // Association of Southeast Asian Nations. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.aseansec.org/15265.htm
42. Joint Statement of the People's Republic of China and the Republic of India.- New Delhi, 11 April 2005 // Ministry of External Affairs of India. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://meaindia.nic.in/
43. Letter of Exchange Relating to the Treaty of Peace and Friendship Between the Government of Nepal and the Government of India.- Kathmandu, 31 July 1950.- Режим доступу: http://www.childtrafficking.com/Docs/indo_nepal_treaty_1950_4.pdf
44. Memorandum between the Government of the Republic of India and the Government of the People's Republic of China on Expanding Border Trade.- Beijing, 23 June 2003 // Ministry of External Affairs of India. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://meaindia.nic.in/
45. Memorandum of Understanding between the Ministry of Defence of the Republic of India and the Ministry of National Defence of the People’s Republic of China for Exchanges and Cooperation in the field of Defence.- Beijing, 29 May 2006 // Ministry of External Affairs of India. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://meaindia.nic.in/
46. Memorandum of Understanding on Cooperation Between Civilian Border Authorities of India and Myanmar for Maintaining Peace and Tranquility, 29 January 1994 // Ministry of External Affairs of India. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://meaindia.nic.in/
47. Planned Series of Nuclear Tests Completed. // Press-Release.- 13 May, 1998 // Embassy of India in the USA. /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.indianembassy.org/pic/PR_1998/May98/prmay1198.htm
48. Resolution 47 (1948) оn the India-Pakistan question submitted jointly by the representatives for Belgium, Canada, China, Columbia, the United Kingdom and United States of America adopted by the Security Council at its 286th meeting held on 21 April, 1948 (Document No. S/726, dated the 21st April, 1948). – Pежим доступу: http://daccessdds.un.org/doc/RESOLUTION/GEN/NR0/047/
72/IMG/NR004772.pdf?OpenElement
49. Resolution 80 (1950) Concerning the India-Pakistan question, submitted by the Representatives of Cuba, Norway, United Kingdom and United States and adopted by the Security Council on March 14, 1950 (Document No. S/1469), dated the 14th March, 1950).- Pежим доступу: http://daccess-ods.un.org/TMP/3447840.html
50. Resolution adopted by the United Nations Commission for India and Pakistan on 13 August 1948 (Document No.1100, Para. 75, dated the 9th November, 1948).- Pежим доступу: http://www.kashmiri-cc.ca/un/sc13aug48.htm
51. Rivera Antonio M., Jimenez Evi. Military Power of the People’s Republic of China / M. Antonio Rivera, Evi Jimenez // Annual Report to Congress of the Department of Defense (United States of America) // Archives La Nueva Cuba.- June 4, 2006. – Pежим доступу: http://www.lanuevacuba.com/archivo/china-military-power-us-dept-of-defense-anual-report-2006.htm
52. Security Council Resolution 1172 (1998) on international peace and security // Adopted by the Security Council at its 3890th meeting, on 6 June 1998. – Pежим доступу: http://daccessdds.un.org/doc/UNDOC/GEN/N98/158/60/PDF/N9815860.pdf?OpenElement
53. Sino-Indian Joint Press Communique, Beijing, 23 December, 1988 // Принципы панча шила в современном мире/ [отв. редактор Т. Шаумян]. – М.: ИВ РАН, 2004. – C. 93-95 .
54. Sino-Pakistan Frontier Agreement.- Peking, 2 March 1963. – Pежим доступу:http://www.claudearpi.net/maintenance/uploaded_pics/SinoPakAgreement.pdf
55. Sino-U.S. Presidential Joint Statement on South Asia.- Beijing, 27 June 1998 // Nuclear Threat Initiative. / [Електронний ресурс]. - Pежим доступу: http://www.nti.org/db/china/engdocs/sasiasum.htm
56. Statement by the Ministry of Foreign Affairs of China in Response to Indian Nuclear Tests. – 14 May 1998 // Institute of Peace and Conflict Studies. /[Електронний ресурс]. – Pежим доступу: http://www.ipcs.org/newDatabaseIndex3.jsp?check=86&database=1005
57. The Cabinet Committee on Security Reviews Оperationalization of India’s Nuclear Doctrine.// Press- release.- New-Delhi, 4 January 2003. -– Pежим доступу: http://meaindia.nic.in/pressrelease/2003/01/04pr01.htm
58. Treaty Between India and Bhutan.- Darjeeling, 8 August 1949 // Ministry of External Affairs of India. / [Електронний ресурс]. - Pежим доступу: http://mea.gov.in/treatiesagreement/1949/chap26.htm
59. Treaty of Friendship, Cooperation and Good-neighbourly Relations, signed by China and Pakistan on April 5, 2005 // Ministry of Foreign Affairs of Pakistan. / [Електронний ресурс]. – Pежим доступу: http://www.mofa.gov.pk/Press_Releases/2006/Nov/Joint_Statement.htm
60. Treaty of Peace and Friendship Between the Government of Nepal and the Government of India.- Kathmandu, 31 July 1950 // United Nations Treaty Series. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://untreaty.un.org/unts/1_60000/3/9/00004432.pdf
61. Twelve-Point Understanding between Parties and Maoists. -Kathmandu, 22 November 2005. - Pежим доступу: http://www.kantipuronline.com/kolnews.php?&nid=57858
62. Vaughn Bruce, Morrison M. Wayne China-Southeast Asia Relations: Trends, Issues, and Implications for the United States / Bruce Vaughn, M. Morrison // CRS Report for Congress. Updated April 4, 2006. – Pежим доступу: http://www.fas.org/sgp/crs/row/RL32688.pdf
Монографії та наукові дослідження
63. Белокреницкий В.Я., Москаленко В.Н., Шаумян Т.Л. Южная Азия в мировой политике / В.Я. Белокреницкий. В.Н. Москаленко, Т. Л. Шаумян– М.: Международные отношения, 2003. – 368 c.
64. Богатуров А.Д., Косолапов Н.А, Хрусталев М.А. Очерки теории и политического анализа международных отношений / А.Д. Богатуров, Н.А. Косолапов, М.А. Хрусталев. – Москва: Научно-образовательный форум по международным отношениям, 2002. – 384 с.
65. Борділовська О.А. Незалежна Республіка Індія: у пошуках власного шляху: навчальний посібник / О.А. Борділовська. – К.: ІМВ КНУ, 2004 р. – 212 с.
66. Ігнатьєв П.М. Індія на шляху до лідерства в Південній Азії./ П.М. Ігнатьєв. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. – 504 с.
67. Китай в мировой политике /[отв. ред-составитель А.Д. Воскресенский] – М.: Московский государственный институт международных отношений (Университет); «Российская политическая энциклопедия» (РОСССПЭН), 2001. – 538 c.
68. Китай: угрозы, риски, вызовы развитию / [Под ред. В. Михеева] Москва: Московский центр Карнеги. – 2005. – 647 с.
69. Кобзаренко А. М. Безпекова політика Індії в Південній Азії: дис. кандидата політ. наук: 23.00.04/ Андрій Миколайович Кобзаренко.- К., 2006. – 234 с.
70. Коміренко І. Країни Південної Азії в міжнародних відносинах / І.Коміренко. // Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945-70-ті роки)/[ Манжола В.А., Білоусов М.М, Гайдуков Л.Ф. та інш..]– К: Либідь, 1999.- 558 с.
71. Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні системи та глобальний розвиток / О.А. Коппель, О.С. Пархомчук