ФОРМУВАННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ УКРАЇНИ (1991 – 2004 рр.)

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ЗЛЕНКО АНАТОЛІЙ МАКСИМОВИЧ

УДК: 327 (477)“1991/2004”

ФОРМУВАННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ УКРАЇНИ (1991 – 2004 рр.)

Спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем
та глобального розвитку

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник –
доктор історичних наук, професор
Манжола Володимир Андрійович

Київ – 2006

ЗМІСТ
стор.
ВСТУП 2-9
РОЗДІЛ І. Концептуально-методологічні засади та джерельна база дослідження…………………………………………………….
10-37
1.1. Концептуально-методологічна основа дослідження………….
1.2. Історіографія проблеми та джерельна база дослідження……..
РОЗДІЛ ІІ. Джерела та механізм формування зовнішньополітичної стратегії України…………………………….
2.1. Національні інтереси у зовнішньополітичній діяльності
України ……………………………………………………………….
2.2. Базові принципи та пріоритети зовнішньої політики……..... 2.3. Концептуальні засади зовнішньої політики України……….
2.4. Механізм прийняття зовнішньополітичних рішень………….
РОЗДІЛ ІІІ. Етапи та основні напрями реалізації зовнішньополітичної стратегії України…………………………….
3.1. Стратегія становлення суб’єктності України в
міжнародних відносинах…………………………………………….
3.2. Стратегії двостороннього партнерства у зовнішній
політиці України……………………………………………………...
3.3.Європейська та євроатлантична інтеграція в
структурі зовнішньополітичної стратегії…………………………...
3.4. Кризові стратегії у зовнішній політиці України……………….
3.5. Регіональний вимір зовнішньополітичної стратегії України....
ВИСНОВКИ…………………………………………………………..
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………..
ДОДАТКИ…………………………………………………………….
10-24

ВСТУП

Зовнішня політика є невід’ємною складовою процесу становлення і розвитку нашої держави. Літопис української зовнішньої політики має не довгу, але надзвичайно яскраву власну історію. Його було розпочато за непростих умов – протистояння минулого та нового - як у внутрішньому становищі, так і у зовнішньому оточенні. Виникнення на карті Європи нової держави під назвою Україна збіглося у часі з глобальними процесами, які змінили обличчя світу. Припинення існування Радянського Союзу спричинило кардинальні зрушення і породило численні проблеми, деякі з них і досі лишаються не вирішеними. Зміни світового порядку, зникнення біполярної системи міжнародних відносин, перерозподіл сил на континенті, спричиненні руйнацією однієї з супердержав – СРСР, відбувалися паралельно зі становленням нової незалежної держави, яка повернулася на карту Європи після багатьох років невизначеності. Цілком очевидно, що в такому контексті перед Україною постала низка конкретних, дуже не простих питань щодо формування та реалізації своїх зовнішньополітичних планів.
Засади зовнішньої політики України потребують глибокого наукового аналізу з ретельним дослідженням як позитивного досвіду, так і певних прорахунків, з метою удосконалення загальних концепцій, визначення пріоритетів та конкретизації шляхів досягнення цілей. Таким чином, запропоноване дослідження є надзвичайно актуальним – з огляду на існуючі об’єктивні потреби та недостатній стан наукової розробки вищезазначених проблем. Актуальність теми дисертації визначається, насамперед, необхідністю узагальнення досвіду формування та здійснення зовнішньої політики країни, що може сприяти винесенню уроків і чіткому окресленню подальших завдань державотворчих процесів в Україні.
Дослідження є актуальним передусім саме виходячи з потреби аналізу та наукового обгрунтування засад зовнішньої політики України, її місця у сучасних загальносвітових процесах, а також – з метою подальшої розробки перспективної концептуальної основи цієї політики як однієї зі сфер державної діяльності. Цьому може сприяти внесення авторських пропозицій щодо розв‘язання проблем, які виникають у сфері розроблення та реалізації зовнішньополітичної стратегії нашої держави.
Тріумфальне визнання нашої держави міжнародною спільнотою у 1991-1992 роках створило у багатьох громадян та політичних діячів України ілюзорне враження, що світ прийняв нас з відкритими обіймами і намаганням широкомасштабної співпраці з Україною. Насправді, у світовій політиці виявилося так само мало вільних ніш, як і на світових економічних ринках. Один з найважливіших уроків того часу полягав у тому, що Україна мала стати самодостатнім гравцем, який веде власну політику. Тому перед дипломатією молодої незалежної держави постало завдання пошуку оптимальної формули національної зовнішньої політики, яка в жодному разі не повинна бути середнім арифметичним інтересів та прагнень наших партнерів. Навпаки, визначальним орієнтиром в процесі її формування мають бути національні інтереси України, і саме від цього завжди виходитимуть справжні дипломати і вчені-міжнародники, спільними зусиллями яких формується і здійснюється зовнішньополітична стратегія держави.
Окрім цього стратегічного курсу, українська дипломатія мала добре розуміти своє місце у внутрішніх політичних процесах і усвідомлювати відповідальність перед своїм народом: умови, в яких започатковувалась незалежна зовнішньополітична діяльність, імперативно ставили питання про те, щоб зовнішня політика не стала яблуком розбрату, а, навпаки була предметом надпартійної згоди і спрямовувала діяльність нашої держави у прагматичне русло саме з метою всебічного та ефективного забезпечення її національних інтересів. Отже, найбільш відповідальною для дипломата традиційно залишається політична сфера. Проте справжній дипломат має бути не просто виконавцем рішень, який реалізує зовнішньополітичну лінію, але й аналітиком, що бере безпосередню участь у розробці ключових політичних концепцій. Такий підхід ставить питання про серйозне вивчення досвіду зовнішньополітичної діяльності, глибокий науковий аналіз основних концептуальних підходів та стратегічних пріоритетів.
Відносно короткий в історичному плані термін існування незалежної України і, відповідно, зовнішньої політики держави зумовили недостатній стан вивчення наукової проблеми: серед наукових праць поки що переважають такі, що стосуються окремих напрямків чи проблемних моментів зовнішньополітичної стратегії України. Дослідження узагальнюючих аспектів, що визначають специфіку формування, механізм та шляхи реалізації української зовнішньої політики на сучасному етапі – тільки починаються.
Проте геополітичне розташування України, її економічний та науковий потенціал, культурна спадщина, транзитні можливості мають велике значення для усвідомлення місця нашої країни в системі сучасних міжнародних відносин як в глобальному, так і у регіональному сенсі, і тому потребують ретельного вивчення. Реалізація Україною свого геостратегічного потенціалу знаходиться у безпосередній залежності від правильного визначення пріоритетів зовнішньополітичної діяльності та механізму їх реалізації.
Актуальність теми дослідження обумовила наукову проблему дисертаційної роботи, яку вирішує автор - специфіка формування зовнішньої політики України, проблеми і пріоритети її здійснення протягом 1991 – 2004 років.
Зв‘язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження має безпосередній зв’язок з навчальними курсами з історії зовнішньої політики України, які читаються студентам Інституту міжнародних відносин, слухачам Дипломатичної академії при МЗС України, інших освітніх центрів нашої країни. В перспективі це дослідження може бути використано як у навчальному процесі, так і для проведення науково-дослідних робіт щодо визначення місця і ролі України у системі міжнародних відносин та подальшого вдосконалення концептуальних засад зовнішньої політики України.
Об’єктом дисертаційного дослідження є зовнішня політика України після здобуття незалежності.
Предметом дослідження є нормативно-правові та науково-теоретичні засади, концепції та принципи, на основі яких здійснюється українська зовнішня політика; внутрішні і зовнішні чинники її формування, механізм реалізації зовнішньополітичного курсу України, участь у ньому гілок влади, а також проблемні питання та пріоритетні напрями його втілення.
Мета роботи – визначити провідні зовнішні і внутрішні чинники формування засад та пріоритетів зовнішньої політики України - як політичні, так і більш широкого спектру, показати логіку її формування, а також окреслити основні концептуальні моменти та головні пріоритети у здійсненні зовнішньополітичної стратегії держави у визначений період.
Виходячи з такої мети автор висуває більш конкретні завдання дисертаційного дослідження:
- з’ясувати стан наукової розробки теми та виробити концептуально-методологічні основи дослідження;
- проаналізувати базові принципи, пріоритети та концептуальні засади зовнішньої політики України;
- дати оцінку основним зовнішньополітичним концепціям України, які на даний час є вітчизняним науковим доробком;
- розкрити механізм формування зовнішньої політики та прийняття зовнішньополітичних рішень, з’ясувати його недоліки та простежити можливості вдосконалення;
- розкрити процес становлення і розвитку дипломатичної служби України, як впливового важеля забезпечення захисту та реалізації загальнонаціональних інтересів;
- виокремити основні етапи становлення та здійснення зовнішньополітичної стратегії України, обґрунтувати авторську періодизацію;
- визначити першочергові завдання у зовнішньополітичній сфері, які постали перед Україною після здобуття незалежності, висвітлити процес утвердження держави у світовому співтоваристві;
- аргументувати пріоритетність курсу нашої держави на європейську та євроатлантичну інтеграцію;
- дослідити кризові стратегії у глобальному та регіональному вимірі зовнішньополітичної стратегії України;
- надати оцінку загальній спрямованості стратегічного курсу України з метою подальшого сприяння розробленню нових програмних документів у галузі зовнішньої політики.
Хронологічні рамки дослідження (1991 - 2004) визначаються здобуттям Україною незалежності та виборами Президента України наприкінці 2004 року і зумовлені такими об’єктивними чинниками, як початок розбудови дипломатичної служби незалежної України та розроблення концептуальних засад зовнішньої політики, завершення виконання певних зовнішньополітичних завдань.
Особливу увагу слід звернути на те, що дослідження спирається не лише на широке коло джерел та наукової літератури, як вітчизняної, так і зарубіжної, але й на великий власний досвід здобувача у царині зовнішньої політики. Таким чином, факти і висновки щодо тих чи інших подій подано з урахуванням спостережень реальної дійової особи, що надає викладеному матеріалу більшої об‘єктивності. Тим більше, що автор причетний безпосередньо до вирішення багатьох важливих завдань української дипломатії з перших років становлення незалежної України, був учасником багатьох переговорів і представляв Україну на найвищому світовому рівні. Дисертант вважає корисним викласти власне бачення основних «проблемних моментів» у формуванні зовнішньополітичної доктрини України, оскільки сподівається, що поєднання практичного досвіду з теоретичним підґрунтям може у найкращий спосіб сприяти виробленню обґрунтованої довгострокової концепції зовнішньої стратегії України з урахуванням нових реалій як внутрішньополітичного, так і міжнародного характеру.
Авторське бачення багатою мірою зумовило новизну дисертаційної роботи: використання власного досвіду надало особливих акцентів дослідженню зовнішніх і внутрішніх чинників в процесі формування засад та пріоритетів зовнішньої політики держави, а також аналізу розвитку дипломатії незалежної України. Ті чи інші пріоритети (наприклад, європейський та євроатлантичний курс України) висвітлено та обгрунтовано з огляду як на теоретичний, так і практичний досвід автора.
Отже, новизну дослідження складають наступні моменти:
1. В ході дисертаційної роботи на конкретних прикладах показано, що визнання зовнішньої політики як важливої складової державотворчих процесів, захисту інтересів держави, її безпеки, незалежності та суверенітету, залишається головним визначальним фактором періоду становлення незалежної України.
2. На основі глибокого аналізу процесів формування основ зовнішньої політики та втілення її в життя обгрунтовано тезу, що вихід України на світову арену у новому історичному статусі дав можливість здійснювати зовнішньополітичну діяльність в якісно відмінному від радянського періоду правовому та суспільно-політичному середовищі і сприяв процесу зовнішньополітичної самоідентифікації. Переконливо доводиться взаємозалежність внутрішньої і зовнішньої політики і робиться висновок про те, що реалізувати зовнішню політику за умови складної внутрішньополітичної ситуації, глибокої економічної кризи та фактичної відсутності політичного консенсусу є надзвичайно складним завданням.
3. Наголошено, що Україна лежить на перехресті різновекторних геополітичних інтересів, що, з одного боку, підкреслює геостратегічне значення нашої держави, а з другого – вказує на необхідність створення системи стійких відносин з рештою країн світу, а також визначення геополітичного вектора зовнішньої політики та нових довгострокових тенденцій у цій сфері.
4. Як один з безпосередніх ініціаторів та учасників формування зовнішньої політики України, автор дослідження вперше пропонує визначення періодизації зовнішньополітичної діяльності нашої держави, етапи вирішення вузлових проблем, пов’язаних з виробленням цільного уявлення про зовнішньополітичні пріоритети та вибори головного вектора у цій сфері.
5. У контексті вирішення досить складних проблем, що залишились у спадок нашій державі після розпаду СРСР (проблема ядерної зброї, питання Чорноморського флоту, відносини з Росією, визначення кордонів з сусідніми країнами, проблема правонаступництва тощо), автор розкриває пряму залежність процесів становлення суб’єктності України та гармонійного і швидкого входження України до світової спільноти держав.
6. На основі дослідження відносин Україна – ЄС, Україна – НАТО автор робить висновок, що в подальшому розвиток цих пріоритетних відносин залежатиме від внутрішнього розвитку України, успіхів у зміцненні демократизації суспільства та запровадження європейських стандартів і цінностей, успіхів на шляху проведення політичних та соціально-економічних реформ, рівно як і наближення до загальнонаціонального консенсусу у сприйнятті європейської зовнішньополітичної стратегії України.
7. Нарешті, під час дослідження детально проаналізовано становлення та розвиток вітчизняного дипломатичного корпусу. Вказано на необхідність підготовки нового покоління дипломатичних кадрів у відповідності з вимогами сучасного етапу міжнародних відносин.
Суттєвий елемент новизни дослідження полягає в тому, що у ньому містяться маловідомі факти та деталі, які уточнюють окремі існуючі оцінки і положення, висловлені в працях попередників. Особисте спілкування з колегами-дипломатами, представниками різних держав, багаторічний досвід дипломатичної роботи надало можливість висловити ряд положень, які доповнюють і розширюють наукові уявлення з питань, пов‘язаних з проблемами розробки та реалізації зовнішньої політики України на різних етапах.
Практичні результати дослідження було використано автором під час лекційної роботи зі слухачами Дипломатичної академії при МЗС України, у лекціях для студентів Інституту міжнародних відносин та інших навчальних і наукових закладах, виступів у різних аудиторіях. Результати дисертаційного дослідження пройшли апробацію під час доповідей на конференціях різного рівня – наукових, науково-практичних та у суто дипломатичних заходах. Основні положення наукової праці знайшли відображення у численних публікаціях у фахових наукових журналах, а також – публіцистичних виданнях, як в Україні, так і за кордоном.
Автор сподівається на подальше практичне використання результатів дослідження у зовнішньополітичних установах та наукових і навчальних закладах України, а також розробці нових підходів у науковій і практичній діяльності державних відомств України. Здійснене дослідження та одержані результати сприятимуть поглибленню методології наукового аналізу еволюції зовнішньополітичної стратегії України в пост-біполярному світі. На переконання дисертанта, результати дисертаційного дослідження збагачують можливості для удосконалення навчальних програм з міжнародної проблематики, підготовки відповідних курсів у вищих навчальних закладах освіти з різних питань зовнішньої політики України.
Спроба синтезувати теоретичні та практичні, прикладні аспекти формування та еволюції зовнішньополітичної стратегії незалежної України зроблена саме з огляду на необхідність вдосконалення науково-концептуальної бази шляхом урахування практичного досвіду в історії та теорії зовнішньої політики нашої держави.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У ході дослідження проаналізовано передумови та особливості формування концептуальної бази й здійснення зовнішньої політики України, виявлено головні напрями та проблемні моменти зовнішньополітичної стратегії, зображено механізм прийняття та реалізації зовнішньополітичних рішень в державі, розглянуто основні етапи розвитку вітчизняної дипломатії та запропоновано авторську періодизацію зовнішньополітичної діяльності незалежної України.
Відповідно до поставленої мети дисертаційного дослідження та конкретних завдань автор, здійснивши аналіз багатьох суттєвих моментів, дійшов наступних висновків:
1. За роки незалежності в Україні в цілому завершився процес формування зовнішньої політики, який передбачає визначення головних засад, принципів, пріоритетів зовнішньополітичного курсу держави, створення системи органів державної влади для його втілення.
У складних умовах наявності протилежних концепцій у суспільстві щодо орієнтації незалежної держави, шляхів її входження і утвердження у світовому співтоваристві, а також в умовах кардинальних змін міжнародної ситуації в цілому, зовнішньополітичний курс України у досить короткий час був чітко визначений у відповідних нормативно-правових актах. Головні пріоритети та напрямки зовнішньополітичної діяльності України були схвалені Верховною Радою у принциповому документі – «Основних напрямах зовнішньої політики України», яким також визначено шляхи їх реалізації. На етапі здобуття незалежності й початку розбудови власної держави першочерговим національним інтересом було визначено збереження суверенітету та територіальної цілісності, тобто запобігання основній загрозі національній безпеці держави. Вже у перший період становлення зовнішня політика України перетворилась на вагомий інструмент захисту інтересів незалежної держави у всіх сферах міжнародного життя.
2. Слід визнати, що впродовж усіх років незалежності для України залишається актуальним питання геополітичного вибору. Існують різні концепції відносно подальшої інтеграції України до світового співтовариства. Дисертація містить аналіз основних зовнішньополітичних концепцій (багатовекторності, євразійського вибору, рівнонаближеності, євроінтеграції). Можна стверджувати, що не зважаючи на різність існуючих поглядів, загалом Україна проводить зважену і послідовну зовнішньополітичну діяльність. З моменту проголошення незалежності основні напрями її зовнішньої політики в цілому залишаються незмінними.
3. За досить короткий період, що пройшов після проголошення зовнішньополітичного курсу, вдалося досягти основної мети: Українську незалежну державу було визнано на міжнародному рівні, суверенна Україна стала повноправним та активним суб’єктом міжнародного життя, а провідні політики світу визнали, що виникнення у пост-біполярний період у Центрі Європи нової незалежної держави такого масштабу стало найвагомішим геополітичним чинником цього періоду. Таке сприйняття стало успіхом української дипломатії, яка витримала випробування перших років незалежності і відстояла життєво важливі інтереси країни. Вирішення першочергових завдань забезпечило подальший конструктивний розвиток двосторонніх та багатосторонніх відносин з державами та провідними міжнародними організаціями континенту та світу.
4. Міністерство закордонних справ є провідним органом у системі виконавчої влади, яке має виключно великий вплив на формування та здійснення зовнішньої політики України. Постійне оновлення та удосконалення концептуальних основ зовнішньої політики, зміцнення договірно-правової бази, проведення внутрішніх перетворень в МЗС України у відповідності до зовнішньополітичних пріоритетів і завдань – запорука подальшої ефективної зовнішньополітичної діяльності нашої країни.
На думку автора, першочерговим пріоритетом для МЗС України на найближчі роки має бути концентрація зусиль на збереження сприятливих зовнішніх умов для подальшого проведення внутрішніх політичних, демократичних та економічних реформ. Йдеться насамперед про побудову правової держави на основі європейських цінностей, визначення чіткої євроінтеграційної перспективи, забезпечення належної підтримки громадянами України набуття членства в НАТО. Останнім часом в Україні відкриваються нові можливості для підвищення активності країни на світових товарних ринках і подальшої роботи з економізації зовнішніх зносин. За цих умов важливо, щоб українська дипломатія більш активно виконувала функцію представництва інтересів вітчизняної економіки за кордоном, добивалася розширення зовнішніх ринків та пропагування інвестиційних можливостей в Україні. Пріоритетом залишається також робота по виробленню нової довгострокової системи взаємин із стратегічними партнерами – Росією, США, Польщею.
Важливою складовою діяльності міністерства має бути його робота над підготовкою теоретичних зовнішньополітичних розробок, раціональних ініціатив на перспективу і позиційних засад, які б співпадали з кроками які вживає українська сторона на практиці. Аргументованість при відстоюванні позиції держави у поєднані з тактикою активних, гнучких і професійних кроків має впливати на формування прийнятної зовнішньої політики та відповідних механізмів ухвалення й реалізації зовнішньополітичних рішень.
5. Визнанню України світовою спільнотою сприяв ряд чинників, передусім успішне вирішення складних питань у перший період після здобуття незалежності. Перед молодою державою, зокрема, постало завдання здійснення договірно-правового оформлення державного кордону як з західними сусідами, так і з новоутвореними на терені колишнього СРСР країнами та налагодження дружніх відносин з сусідами на основі довіри та взаємовигідного співробітництва. Загалом це питання було розв’язано, Україна уклала базові політичні договори з усіма сусідніми країнами.
Принциповою залишається позиція України щодо поетапного вирішення питань правонаступництва колишнього СРСР, що має відновити історичну справедливість та усунути один з подразників, який зашкоджує нормалізації українсько-російських відносин. Окремо слід відзначити вирішення питання ядерного статусу України, це зняло недовіру та підозри до нашої країни, сприяло створенню її позитивного іміджу на міжнародній арені, відкрило шляхи до відвертого діалогу з партнерами і загалом – до збільшення можливостей реалізації масштабних завдань зовнішньої політики. Позбавившись ядерного потенціалу, Україна заявила про себе як про міжнародного гравця, здатного брати ініціативу на себе і жорстко боротися за реалізацію власних національних інтересів.
6. Україна здобула собі ім’я як послідовна у проведенні зовнішньополітичного курсу країна, активний учасник миротворчих процесів, передусім – на пострадянському просторі, про що свідчить її чітко вивірена позиція стосовно можливого врегулювання грузино-абхазької проблеми та конфлікту у Придністров’ї. Миротворчі ініціативи України свідчать на користь її відданості курсу на формування стабільної регіональної системи безпеки. Наша держава стає також дедалі вагомішим чинником на шляху створення європейського простору безпеки та стабільності. Особливі відносини з НАТО є надзвичайно важливим компонентом загального розвитку європейської архітектури безпеки і водночас суттєвим чинником забезпечення національних інтересів України. Проголошений Україною стратегічний курс на євроатлантичну інтеграцію гостро поставив питання про значно вищий рівень відносин з НАТО. Реалізація цього курсу – невід’ємний компонент національної безпеки нашої держави і в цілому стабільності на всьому євроатлантичному просторі. Прийняття у 2002 році Радою національної безпеки і оборони політичного рішення щодо стратегії набуття Україною повноправного членства в НАТО стало початком нового етапу цього курсу.
7. Автор послідовно відстоює точку зору щодо пріоритетності європейського та євроатлантичного курсу та наголошує, що на сьогодні і в перспективі майбутнє України пов’язується саме з такими пріоритетами. Критеріями досягнення зазначеної стратегічної цілі є формування в суспільстві загальнонаціонального консенсусу щодо європейської інтеграції: принципово важливим моментом у розвитку відносин України з ЄС є те, що в основу двосторонніх взаємин покладено ідеологію вступу України в ЄС як консолідуючого чинника українського суспільства та важливий стимул для проведення внутрішніх демократичних та соціально-економічних реформ.
8. Євросоюз такою ж мірою зацікавлений у цивілізованій демократичній Україні, як і Україна в ЄС. Можна зробити припущення, що у перспективі така взаємна зацікавленість ще далі зростатиме, адже для країн Західної Європи необхідний час, щоб осмислити цю взаємозалежність. У такій ситуації нагальним завданням українського політикума та усього суспільства є прагнення постійно доводити світовій спільноті послідовність обраного курсу, в утвердженні демократичних засад суспільства, принципів верховенства права, соціально спрямованої ринкової економіки. Щоб відповідати необхідним критеріям Україна в свою чергу здійснила ряд конкретних заходів щодо створення свого власного інституційного механізму здійснення та забезпечення діяльності у сфері європейської інтеграції. Успішне проведення демократичних та ринкових реформ, подальше поглиблення політичного діалогу та розширення практичного співробітництва з Євросоюзом у сфері зовнішньої політики та безпеки, інтенсифікація співробітництва у сфері юстиції та внутрішніх справ є найпершою передумовою прискорення європейської інтеграції.
9. Вибір Україною своїх стратегічних партнерів – це питання ефективності нашого включення в існуючу систему розподілу функцій і ролей в сучасному геополітичному просторі, показник стратегічного бачення шляхів розвитку держави, він обумовлений передусім чітким усвідомленням своїх національних інтересів. Пошук і визначення можливих стратегічних партнерів, розвиток потенціалу взаємин до такого високого рівня – це тривалий і складний процес, який залежить від багатьох чинників, і насамперед - процесів розвитку міжнародної політичної системи, геополітичних та економічних інтересів різних елементів цієї системи, цивілізаційних ознак політичних гравців тощо. Стратегічними партнерами України з усіх держав, які колись такими було проголошено, на сучасному етапі можна вважати Росію, США, а також Польщу, зважаючи на її реальний вплив на процеси європейської інтеграції України та динамічний розвиток наших двосторонніх стосунків. Також стратегічним партнером України слід вважати загалом Європейський Союз – як основний чинник європейського прогресу, курс на інтеграцію з яким відповідає національним інтересам України. Слід підкреслити, що відносини з Російською Федерацією, як і раніше, посідають окреме, надзвичайно важливе місце у зовнішній діяльності нашої країни, що обумовлено рядом чинників об’єктивного характеру.
Одним з найбільш актуальних завдань зовнішньої політики України є наповнення відносин зі стратегічно важливими партнерами практичним змістом, що передбачає узгодження та взаємну підтримку на рівні міжнародних та європейських організацій національних інтересів країн-партнерів, розробку виваженої цілеспрямованої стратегії партнерства на двосторонньому та багатосторонньому рівнях, а також – участь у спільних проектах стратегічного характеру в економічній галузі.
10. Україна є самодостатньою, відносно великою європейською державою, яка здатна грати «свою роль» на міжнародній арені і тим більше – на регіональному рівні. Про це свідчить та активна роль, яку вона відігравала в процесі забезпечення безпеки в Східній Європі, починаючи від початку 1990-х років. Як впливовий регіональний лідер, Україна має взяти на себе більше відповідальності, бути більш активним учасником як регіональних, так і субрегіональних утворень, включаючи, зокрема, Центрально-Європейську ініціативу, Карпатський регіон, Вишеградську Четвірку, Верхній Прут, Нижній Дунай. В цьому контексті важливо проводити політику на збалансування власних національних інтересів з потребами своїх сусідів та інших партнерів, рівно як і чітке визначення координат взаємодії з регіональними і субрегіональними формуваннями.
11. У процесі реалізації зовнішньополітичного курсу визначальну роль відігравала внутрішня політика країни. З власного досвіду автор переконаний, що без досягнення позитивних внутрішніх змін в державі неможливо повністю реалізувати зовнішньополітичний курс та поліпшити імідж України у світі лише завдяки зовнішньополітичним зусиллям. Можна без перебільшення стверджувати, що майбутнє держави великою мірою залежить як від внутрішніх політичних та економічних перетворень, так і від правильності визначення та впровадження зовнішньополітичної стратегії, яка має визначати реальні напрямки та пріоритети діяльності України на міжнародній арені.
12. Дисертант, виходячи з власного практичного досвіду, хотів би зазначити, що зовнішньополітична діяльність України здійснювалась на серйозному концептуальному підґрунті та набутому досвіді дипломатів і політиків, здатних професійно вирішувати складні питання сучасної міжнародної політики. Разом з тим, автор наголошує на тому, що пріоритетний та невідкладний характер набуває питання про оновлення зовнішньополітичної законодавчої бази України. Необхідність здійснення такого кроку диктується схваленням у 1996 році нової конституції України: прийняття нового Закону про засади зовнішньої політики та зовнішніх зносин України відповідало б новим реаліям і значно підкріплювало вибір зовнішньополітичної орієнтації держави та її реальні інтереси на міжнародній арені, роль і місце держави в сучасних міжнародних відносинах.
Висновки та результати дослідження, фактичний матеріал (у тому числі – маловідомий), викладений у дисертаційному дослідженні, можуть бути корисними для підготовки нормативних курсів лекцій (з історії міжнародних відносин та зовнішньої політики України, дипломатичної та консульської служби), написання спеціальних і узагальнюючих праць із зовнішньополітичної тематики, а також у подальшій розробці даної та суміжної проблематики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Офіційні документи
1. Акт проголошення незалежності України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №38. – Ст. 502.
2. Виступ Президента України на засіданні Комісії Україна-НАТО на найвищому рівні. Стамбул, 29 червня 2004р. Архів МЗС України. 2004р.
3. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року // http://www.rada.gov.ua
4. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року // Сорока С. Світ пізнає Україну. Про зовнішню політику Української держави у 90-х роках ХХ ст. Статті. Документи. Коментарі. – К.: Київська правда, 2001. – С.430 – 440.
5. Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” // http://www.rada.gov.ua
6. Закон України “Про вступ до МВФ, МБРР, МФК, МАР та БАГІ” від 3 червня 1992 року // Україна на міжнародній арені: Зб. докум. і матер., 1991-1995 роки: У 2-х кн. / [Упор.: Будяков В. В. та ін.; Редкол.: Удовенко Г. Й. (відп. ред.) та ін.]. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – Кн. 2. – С. 365-367.
7. Закон України “Про державний кордон України” від 4 листопада 1991 року // http://www.rada.gov.ua
8. Закон України «Про міжнародні договори України» // Зовнішня політика України. Хрестоматія. Ч.І. За ред. П.В.Доброва. – Донецьк, 2002. - с.37-45
9. Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 року № 964 IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №39.
10. Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 року // Україна на міжнародній арені: Зб. докум. і матер., 1991-1995 роки: У 2-х кн. / [Упор.: Будяков В. В. та ін.; Редкол.: Удовенко Г. Й. (відп. ред.) та ін.]. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – Кн. 1. – С. 8-10.
11. Заява Верховної Ради України “З приводу укладення Україною Угоди про співдружність незалежних держав” від 20 грудня 1991 року // Україна на міжнародній арені: Зб. докум. і матер., 1991-1995 роки: У 2-х кн. / [Упор.: Будяков В. В. та ін.; Редкол.: Удовенко Г. Й. (відп. ред.) та ін.]. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – Кн. 1. – С. 18-19.
12. Заява Верховної Ради України “Про без’ядерний статус України” від 24 жовтня 1991 року // http://www.rada.gov.ua
13. Заява Верховної Ради України “Про основні принципи правонаступництва України стосовно зовнішнього боргу та активів Союзу РСР” від 23 жовтня 1991 року // Україна на міжнародній арені: Зб. докум. і матер., 1991-1995 роки: У 2-х кн. / [Упор.: Будяков В. В. та ін.; Редкол.: Удовенко Г. Й. (відп. ред.) та ін.]. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – Кн. 1. – С. 12-13.
14. Звернення Верховної Ради України „До парламентів і народів світу” від 5 грудя 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №8. – Ст. 45.
15. Конституція (Основний Закон) України: Прийнята на позачерговій 7-й сесії Верховної Ради УРСР 20 квітня 1978 року (із змінами і доповненнями, внесеними за станом на 21 вересня 1994 року). – Преса України, 1994. – 28с.
16. Конституція України. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
17. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України // Зовнішня політика України. Хрестоматія. Ч.І. За ред. П.В.Доброва. – Донецьк, 2002. – с.46-49
18. Критерії членства в СОТ, ЄС та НАТО: інтеграційні перспективи України – К,: Інститут Євро-атлантичного співробітництва, 2003
19. План дій Україна–ЄС на 2005-2007 роки // http://www.mfa.gov.ua
20. Положення про Представництво Міністерства закордонних справ на території України від 25 липня 2002 року // http://www.rada.gov.ua
21. Постанова Верховної Ради України „Про дипломатичні ранги України” від 31 січня 1992 року // http://www.rada.gov.ua
22. Постанова Верховної Ради України „Про додаткові заходи щодо набуття Україною без’ядерного статусу” від 9 квітня 1992 року // http://www.rada.gov.ua
23. Постанова Верховної Ради України „Про основні напрями зовнішньої політики України” від 2 липня 1993 року // Україна на міжнародній арені: Зб. докум. і матер., 1991-1995 роки: У 2-х кн. / [Упор.: Будяков В. В. та ін.; Редкол.: Удовенко Г. Й. (відп. ред.) та ін.]. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – Кн. 1. – С. 37-53.
24. Постанова Верховної Ради України „Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України у сфері зовнішніх зносин” від 25 грудня 1990 року // http://www.rada.gov.ua
25. Постанова Верховної Ради України „Про участь батальйону Збройних Сил України в Миротворчих силах Організації Об’єднаних Націй у зонах конфліктів на теренах колишньої Югославії” від 3 липня 1992 року // Україна на міжнародній арені: Зб. докум. і матер., 1991-1995 роки: У 2-х кн. / [Упор.: Будяков В. В. та ін.; Редкол.: Удовенко Г. Й. (відп. ред.) та ін.]. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – Кн. 2. – С. 370.
26. Постанова Кабінету Міністрів України “Про граничну чисельність працівників центрального апарату Міністерства закордонних справ” від 23 квітня 1999 року // http://www.rada.gov.ua
27. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Положення про Міністерство закордонних справ” від 18 лютого 1993 року // http://www.rada.gov.ua
28. Постанова Кабінету Міністрів України “Про упорядкування оплати праці працівників закордонних дипломатичних установ України від 13 липня 1999 року // http://www.rada.gov.ua
29. Розпорядження Президента України “Про Положення про дипломатичне представництво України за кордоном” від 22 жовтня 1992 року // http://www.rada.gov.ua
30. Розпорядження Президента України “Про Положення про Службу Президента України з міжнародних питань” від 29 січня 1993 року http://www.rada.gov.ua
31. Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України // Політика і час. – 2000. - №3-4 (спецвипуск) – с.15-26
32. Угода про партнерство і співробітництво між Європейським Союзом та Україною від 16.06.1994 р. – Представництво Європейської Комісії в Україні, 1994.
33. Указ президента України «Про затвердження стратегії інтеграції України до Європейського Союзу» // Політика і час. – 2000. - №3-4 (спецвипуск) – с.30-35
34. Указ Президента України „Про заходи щодо вдосконалення координації діяльності органів виконавчої влади у сфері зовнішніх зносин” із змінами, внесеними Указом Президента України від 28 серпня 2005 року // http://www.rada.gov.ua
35. Указ Президента України „Про заходи щодо підвищення ефективності зовнішньополітичної діяльності держави” від 28 листопада 2003 року // http: // www. president. gov. ua / officdocuments / 210894462.html
36. Указ Президента України „Про Концепцію військово-технічного співробітництва України з іноземними державами на період до 2010 року” від 27 серпня 2003 року // http://www.minjust.gov.ua
37. Указ Президента України «Про положення про дипломатичну службу в Україні» // Хрестоматія….с.145-150.
38. Хартія про особливе партнерство України та НАТО. 9 липня 1997р. // Урядовий кур’єр. – 12 липня 1997 р.
39. Хартія українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва від 22 листопада 1994 р. // Голос України. – 1994. - №226
40. Щорічне послання президента України до Верховної Ради „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році”. Розділ 6.1. „Глобальні виклики сучасності та стратегічні напрями нової зовнішньої політики України”. Інтернет ProUa.com

Монографії
41. Андрущенко С.В. Україна в сучасному геополітичному середовищі. К., Логос. 2005. – 286с.
42. Арон Р. Мир і війна між націями / Пер. С англ. - К., 2000. – 688с.
43. Асиметрія міжнародних відносин / Під. Ред.. Г.М.Перепелиці, О.М.Субтельного. – К., 2005. – 555с.
44. Базив Д. П. Геополитическая стратегия Украины. – К.: Институт государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины, 2000. – 192 с.
45. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы. – М.: МО, 1998. – 256с.
46. Валевський О. Л., Гончар М. М. Структура геополітичних інтересів України. – К.: НІСД, 1995. – 99с. – Вип. 45.
47. Васильєва-Чекаленко Л.Д. Україна в міжнародних відносинах (1944 – 1996). Навчальний посібник. – К., Вид. «Освіта». – 1998. – 176 с.
48. Видрін Д., Табачник Д. Україна на порозі ХХІ ст..: політичний аспект – К., 1995.-
49. Врублевський В. А., Хорошковський В. І. Український шлях. Начерки: геополітичне становище України та її національні інтереси. – К., 1997. – 426с.
50. Гаджиев К.С. – Геополитика. – Москва: Международные отношения, 1997. – 384с.
51. Гальчинський А. Україна – на перехресті геополітичних інтересів. К., 2002. – 178с.
52. Гальчинський А. Помаранчева революція та нова влада. К.: Либідь, 2005.
53. Гальчинський А. С. Стратегія інтеграції та питання участі України у формуванні Єдиного економічного простору (аналітичні оцінки).- К.: НІСД, 2003. – 25 с.
54. Гуменюк Б.І. Основи дипломатичної та консульської служби. – К., - 1998.
55. Гуменюк Б.І, Щерба О.В. Сучасна дипломатична служба. – К., 2001. – 255с.
56. Дергачев В.А. Геополитика. – К.: ВИРА – Р, 2000. – 448с.
57. Дипломатія сучасної України // Енциклопедія сучасної України. К., 1997. – 86с.
58. Дугин А. Основы геополитики. Геополитическое будущее России. – Москва, 1997. – 608 с.
59. Жовква І.І. Стратегічне партнерство України. Теорія і практика. – К., 2006. – 154с.
60. Загорский А., Лукас М. Роccия перед европейским вызовом. – М., 1993.
61. Здіорук С. І. , Парахонський Б. О., Валевський О. Л. Стратегічні аспекти національно-культурної політики України. – К.: НІСД, 1995. – 76с.
62. Зленко А. Від внутрішніх потреб до зовнішніх пріоритетів. К., 2002. – 346с.
63. Зленко А.М. Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітичних змін. – Харків: Фоліо, 2003. – 559с.
64. Зленко А. Зовнішня політика України: від романтизму до прагматизму. – К., 2001. – 369с.
65. Зленко А. Українська зовнішня політика: від політичної реальності до політичної необхідності. – К., 2003. – 249с.
66. Зовнішня політика України. Матеріали парламентських слухань. – К., 2004. – 194 с.
67. Зовнішня політика України в умовах глобалізації: Анотована історична хроніка міжнародних відносин (1991-2003) / Відп. ред. С. В. Віднянський. – К.: Генеза, 2004. – 616с.
68. Иванов И. Новая российская дипломатия. 10 лет внешней политики страны. Москва, - 2002. – 382с.
69. Івченко О. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан / Українська академія наук національного прогресу - К.: “РІЦ УАННП”, 1997. – 687с.
70. Иноземцев В., Караганов С. О мировом порядке ХХІ в. // Россия в глобальной политике. – т.3. - №1. – 2005.
71. Ильин М.В. Этапы становления внутренней геополитики России и Украины. Полис. – 1998. - №3. – с.83
72. Камінський А. Вступ до міжнародних відносин. Курс лекцій. Львів,: Вид. «Світ». – 1995. – 144с.
73. Ковальова О. О. Стратегії євроінтеграції: як реалізувати європейський вибір України : Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – 338с.
74. Копиленко М.Л., Чумак В.М. Внутрішні фактори зовнішньої політики. – К.: НІСД, 1997. – Вип. 4.- 45с.
75. Коппель О.А. , Пархомчук О.С. Міжнародні системи. Світова політика. Навчальний посібник. – К., 2001. – 224 с.
76. Копійка В.В. Розширення Європейського Союзу. Теорія і практика інтеграційного процесу. – К., 2002
77. Копійка В.В., Шинкаренко Т.І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення –К., 2000. – 319с.
78. Кремень В.Г. та колектив авторів. Соціально-політична ситуація в Україні: поступ п’яти років. Геополітичні та геостратегічні пріоритети України у зовнішній політиці. К., - 1997.
79. Кулінич М. А. Україна в новому геополітичному просторі: проблеми регіональної та субрегіональної безпеки. – К.: НІСД, 1994. – 30с. – Вип. 29.
80. Лещенко Л.О. Україна на міжнародній арені. 1945 – 1949. – К.: Наукова думка, 1969.
81. Литвин В. Політична арена України. Дійові особи та виконавці. – К.: Абрис, 1994. – 495 с.
82. Мадіссон В. В., Шахов В.А. Сучасна українська геополітика: Навч. Посібник. – К.: Либідь, 2003. – 176с.
83. Мальський М.З., Мацях М.М. Теорія міжнародних відносин. – Львів: Вид-во Львівського університету, 2002.
84. Манжола В.А. та колектив авторів. Україна в постбіполярній системі міжнародних відносин (аналітична доповідь). – ІМВ КНУ імені Тараса Шевченка. – К., 2006. – 66с.
85. Медведев С. Россия в конце эпохи модерна: внешняя политика, безопасность, идентичность // Россия и Запад в новом тысячелетии. – Европейский центр исследований по вопросам безопасности имени Джорджа К.Маршалла, 2000.
86. Мельник А.Я. Правонаступництво України щодо міжнародних договорів СРСР. – К., 2005. – 423с.
87. Міжнародні відносини та зовнішня політика. 1980 – 2000 роки. Підручник / Л. Ф. Гайдуков, В. Г. Кремень, Л. В. Губерський та інші. – К.: Либідь, 2001. – 624с.
88. Мигранян А. Россия в поисках идентичности (1985 – 1995) – Москва.: Международные отношения, 1997.
89. Михальченко М.І. Україна як нова Історична реальність: запасний гравець Європи. – Дрогобич: ВФ “Відродження”, 2004. – 488с.
90. Нариси з історії дипломатії України / Під ред. Смолія В.А. –К., 2001
91. Никольсон Г. Дипломатия / Пер. с англ. К. – 184с.
92. Панарин А.С. Философия политики. – Москва, 1996. – 423 с.
93. Перепелиця Г. М. Без’ядерний статус і національна безпека України. – К.: НІСД, 1998. – 108с. – Вип. 6.
94. Перепелиця Г.М. Конфлікти в посткомуністичній Європі. К., 2003. – 430с.
95. Пивоваров Ю.С. Русская история как русская идея // Россия и современный мир. – 2003. - №3.
96. Россия: государственные приоритеты и национальные интересы. – М.:РОССПЭН, 2000. – 309с.
97. Руденко Г.М. Україна дипломатична. К., - 1999. – 302 с.
98. Система, структура и процесс развития современных международных отношений / Отв. ред. В.И.Гантман. – М.: Наука, 1984. – 422с.
99. Сорока С. Світ пізнає Україну. Про зовнішню політику Української держави у 90-х роках ХХ ст. Статті. Документи. Коментарі. – К.: Київська правда, 2001. - 526с.
100. Стратегія євроінтеграції. Національний інститут стратегічних досліджень. - Київ -2003.
101. Табачник Д. Україна на шляху у світ: Керівники зовнішньополітичних відомств України 1917-1996 років (Біографічні нариси, факти, матеріали: Навч. посіб. – К.: УАДУ, 1996. – 384с.
102. Теорія міжнародних відносин. Хрестоматія. ІМВ КНУ, 2004.
103. Ткаченко В. А. Співдружність Незалежних Держав та національні інтереси України. – К.: Інститут громадянського суспільства, 1998. – 99с.
104. Трощинський В. П., Шевченко А. А. Українці в світі. – К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 1999. – 352с.
105. Україна в світовому геополітичному просторі: Навч. посіб. з курсу “Геополітика” / За ред. М.Мальського – Львів: Львів. нац. ун-т ім.І.Франка, 2002. – 192с.
106. Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичний та прикладний аспекти. Кол. Монографія / За ред Ф.М.Рудича – К.: МАУП, 2002. – 488с.
107. Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку. –К.:НІСД, - 1999. – 384 с.
108. Україна і стратегічні пріоритети (Аналітичні оцінки) / За ред. А. С. Гальчинського. – К.: НІСД, 2003. – 328с.
109. Україна на міжнародній арені. Збірник документів і матеріалів 1991 – 1995 рр. У двох книгах. Кн.1. - К., 1998.
110. Україна на міжнародній арені. Збірник документів і матеріалів 1991 – 1995 рр. У двох книгах. Кн.2 - К., 1998.
111. Україна на міжнародній арені. Збірник документів і матеріалів 1996 – 2000рр. У двох книгах. - Кн.1 К., 2003.
112. Україна на міжнародній арені. Збірник документів і матеріалів 1996 – 2000рр. У двох книгах. - Кн.2 К., 2003.
113. Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л.В.Губерський (голова) та ін. – К.: Знання України, 2004. –т.1
114. Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л.В.Губерський (голова) та ін. – К.: Знання України, 2004. – т.2.
115. Українська політична нація: ґенеза, стан, перспективи. – К., 2005
116. Україна та Росія у системі міжнародних відносин: стратегічна перспектива: Монографія / Рада нац. безпеки і оборониУкраїни, Нац. інститут проблем міжнародної безпеки. За заг. Ред.. С.І.Пирожкова – К., НІПМБ, 2001. – 624с.
117. Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001) / Під ред. В. М. Литвина. – К.: Видавничий дім „Альтернативи”, 2001. – 704с.
118. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. Пер. с англ., Москва, 2003, 603с.
119. Цыганков П. А. Теория международных отношений: Учебное пособие. – М.: Гардарики, 2002. – 590с.
120. Шевченко В.О., Іващенко М.М. Концепція національних інтересів України. – К.: Слов’янський світ, 1996. – 63с.
121. Шепелєв М.А. Теорія міжнародних відносин. Підручник. Передмова Д.В. Табачника. – К.,2004. – 622 с.
122. Шнирков О.І, Копійка В.В., Муравйов В.І. Україна – Європейський Союз: економіка, політика, право. – К., 2006. – 268с.
123. Щербак Ю. Україна: виклик і вибір. Перспективи України в глобалізованому світі ХХІ століття. – К.: Дух і Літера, 2003. – 578с.
Статті та доповіді
124. Білоусов М.М. Формування принципів зовнішньої політики незалежної України // Вісник міжнародних відносин. – 1993. - №1.
125. Бодрук О. Національні інтереси // Політика і час. – 2001, - №12, С.52-62
126. Бруз В.С. Україна в ООН: проблеми міжнародної та національної безпеки // Політична думка. – 1994. - №4.
127. Бутейко А. Наше майбутнє – наш вибір // Політика і час. №9-10, 2000. – С.31-44
128. Валевська І.А. Геополітичні чинники реалізації зовнішньої політики України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2002. – Вип. 34. Ч. ІІ. – С.13-19.
129. Вдовенко В.М. Питання нейтралітету у зовнішній політиці України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип.57. Ч.І. – К., 2005. - С.143 – 151.
130. Гайдуков Л.Ф. Україна в історії міжнародних відносин // Політика і час. – 1996. - №11. – С.61-68.
131. Галака С.П. Набуття Україною без’ядерного статусу // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип.57. Ч.І. – К., 2005. – С.120-130.
132. Горбулін В. На захист національних інтересів // Політика і час. – 1995. - №2.
133. Горбулін В. Наша мета, наша доля: місце України в сучасній Європі // Політика і час. – 1996. - №1.
134. Гречанінов В. Під без’ядерною парасолькою // Політика і час. – 2001. - №8.
135. Гринкевич О. Великий договір: навколо ратифікації // Політика і час. – 1999. - №3. – С.3-8.
136. Грищенко К. В ім’я запобігання війнам // Політика і час. – 1998. - №5. – С.7-15.
137. Грищенко К. Магістральний курс України // Політика і час. – 2003. - №12. – С. 3-9.
138. Губерський Л. В. Деякі шляхи забезпечення позитивного міжнародного іміджу України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Вип. 30 (Ч. І). – 2001.– С. 12-15.
139. Дергачов О. Зовнішні чинники геополітичного самовизначення України // Наукові записки / Збірник. – К.: Ін-т політичних та етнонаціональних досліджень, 1999. – С. 230-234.
140. Дергачов О. Проблеми національної безпеки // Політична думка. – 1993. - №1.
141. Дергачов О. Новітній проект “Великої Європи” і перспективи України. Матеріали міжнародної наукової конференції “Ялта - 2000. Роль Європи в ХХІ столітті”. -Ялта. 7-9 травня 2000 р.
142. Дергачов О. Проблеми рубежів Європи і цивілізаційних параметрів України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип.57. Ч.І. – К., 2005. – С.56-66.
143. Засади стратегічного партнерства // Політика і час. – 2001. - №1. – С. 84-93.
144. Засади стратегічного партнерства // Політика і час. – 2001. - №2. – С. 26-37.
145. Засади стратегічного партнерства // Політика і час. – 2001. - №3. – С. 40-53.
146. Зленко А.М. Розширення ЄС та політика сусідства – нові перспективи для України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Вип..62. Ч.І. – с.14-17. – К., 2006
147. Зовнішня політика України: здобутки, втрати, перспективи (Заочний круглий стіл) // Національна безпека і оборона. – 2004 - №9 (57).
148. Зовнішньополітичні пріоритети Росії. Аналітична доповідь // Політична думка. – 1998. -№1.
149. Зовнішня політика – спільний пріоритет // Політика і час. – 1993. - № 7. – С. 12-25.
150. Зовнішня політика – спільний пріоритет // Політика і час. – 1993. - № 8. – С. 55-59.
151. Зюлковский М. Вступление Польши в Євросоюз однозначно усилит значение польско-украинского стратегического партнерства в ЕС / www.forUm, 14.04.2004.
152. Івченко О.Г. Дипломатія як чинник економічного розвитку держави // Науковий вісник Дипломатичної академії. – 1998. – Вип. 1. – С. 118-121.
153. Каменецький М.С. Україна на Балканах // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип.57, ч.1. – К., 2005.- С.172-181.
154. Капітоненко М.Г. Україна в постбіполярному світі // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип.57. Ч.І. – К., 2005. – С. 23-30.
155. Кісь Р. Національна ідея // Українська національна ідея. Наук. збірник. – К.: Українська видавнича спілка, 1998. – С. 17-29.
156. Козакевич Є. Розширення НАТО та європейська політика України // Політична думка. – 1999. - №1-2. – С.87-102
157. Константинов В.Ю. Міжнародні регіони у структуруванні зовнішньої політики України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип.57. Ч.І. – К., 2005. – С.163 – 171
158. Копійка В.В. Формування нової загальноєвропейської системи в контексті розширення ЄС на схід // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип.. 32, ч.1. – К., 2002. – С.56-66
159. Копійка В., Миронова М. Нові формати зближення України та ЄС в контексті розширення на Схід // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип.57. Ч.І. – К., 2005. – С.75-88.
160. Кулінич М. Напередодні І десятиліття // Політика і час. – 2004. - №11. – с.11-14
161. Кульчицький С. Вибір України: Північноатлантичний альянс чи Слов’янський союз? // Політика і час. №3, 1999. – С.47-59
162. Кульчицький С. Російська тінь на незалежності України // Політика і час. №12, 1993. – С.24-35
163. Лещенко Л.О. Національні інтереси України та її зовнішньополітична стратегія // Політика і час. – 1993. - №7. –С.12-17
164. Литвин В. Зовнішня політика України: від адаптації до активних дій // Віче. – 1993. - №3 (12). -С. 60-61.
165. Литвин В. Економічні аспекти ролі України у формуванні Європи сьогодення та Європи майбутнього // Національна безпека України. – 2003. - № 1. – С. 8-19.
166. Манжола В.А. Велика Європа та Україна // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 57. Ч.І. – К., 2005. – С. 6-15
167. Манжола В.А. Забезпечення національних інтересів України в контексті сучасних тенденцій світової політики // Матеріали „круглого столу” на тему „Зовнішня політика України: сучасний стан та перспективи зміцнення” від 12 листопада 2003 року. – К.: Парламентське видавництво, 2003. – С. 6-7.
168. Манжола В.А., Жовква І.І. Стратегічне партнерство у зовнішній політиці України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип.57. Ч.І. – К., 2005. – С.131-142
169. Мінгазутдінов І.О. Україна в системі європейської безпеки // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип.57. Ч.І. – К., 2005. – С.67-74
170. Мороз О. Шлях до Європи // Політика і час. – 1995. - №11. – С.10-13.
171. Огризко В.С. Європейський вимір зовнішньої політики України // Стратегічна панорама. – 1998. - №3-4. – С.36-40.
172. Пасічник В. Національна ідея як підстава формування національних інтересів України // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. – Львів, 2002. – Вип. 11. – С. 16-27.
173. Пахомов Ю. Україна на роздоріжжі: вектори і значення перетворень // Політична думка. - 2001. – №3.
174. Перепелиця Г. Внутрішні чинники формування зовнішньої політики України // Політика і час. – 2004. – № 11. – С. 32-45.
175. Пирожков С. Бажані орієнтири і реальні можливості // Політика і час. – 1994. - №5.
176. Пирожков С. Енергетична безпека та транзитний потенціал України: зовнішньополітичні аспекти // Україна дипломатична: Наук. щорічник. Вип. ІІ. – К., 2002. – С. 37-58.
177. Пирожков С. Концептуальні підходи до формування системи національної безпеки України // Стратегічна панорама. – 2003. - № 1. – С. 93-107.
178. Политт Х. Проблемы украинско-польских отношений в ходе расширения ЕС на Восток – взгляд из Варшавской перспективы // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип.40. ч.