ДИПЛОМАТІЯ СВЯТОГО ПРЕСТОЛУ У СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут міжнародних відносин

На правах рукопису

Козлов Віктор Анатолійович

УДК 327:341.215.11“312”

ДИПЛОМАТІЯ СВЯТОГО ПРЕСТОЛУ У СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник
Матвієнко Віктор Михайлович
доктор історичних наук, професор

Київ - 2007

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………………4

ВСТУП………………………………………………………………………………..5

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ……………………………………………………………...…….13

1.1. Теоретико-методологічні аспекти дослідження дипломатії Святого Престолу в контексті сучасних міжнародних відносин……………………..13
1.2. Джерельна база дослідження………………………………………………….30

Розділ 2. ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИПЛОМАТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СВЯТОГО ПРЕСТОЛУ……………………………………………48

2.1. Основні механізми та інструменти дипломатичної діяльності Святого Престолу…………………………………………………………………………….48
2.2. Підготовка дипломатичних кадрів Святого Престолу………………………61

Розділ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДИПЛОМАТІЇ СВЯТОГО ПРЕСТОЛУ…...69

3.1. Двостороння дипломатія Святого Престолу…………………………………69
3.2. Участь Святого Престолу (Ватикану) у системі багатосторонньої дипломатії…………………………………………………………………………...87
3.3. Миротворча діяльність Святого Престолу………………………………….102

Розділ 4. ВІДНОСИНИ МІЖ СВЯТИМ ПРЕСТОЛОМ І УКРАЇНОЮ……….120

4.1. Встановлення та розвиток дипломатичних відносин між Святим Престолом і Україною…………………………………………………………………………120
4.2. Проблемні питання у двосторонніх відносинах між Святим Престолом і Україною…………………………………………………………………………..135

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….147

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………...................154

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………189

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Руйнування біполярної Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин, що характеризувалася протистоянням двох глобальних центрів сили США та СРСР, заклало основи для формування нового міжнародного порядку. Втім, процеси глобалізації міжнародних відносин об’єктивно вимагають організації не лише нового міжнародного порядку, що відображає міждержавну сферу зв’язків, але й порядку, якого ще не знала людська історія, – світового. Адже сучасна система міжнародних відносин, яка перебуває в процесі становлення, стає єдиним глобальним організмом, в якому як зовнішні, так і внутрішні виклики та загрози одному з її елементів безпосередньо чи опосередковано впливають на інші.
Багато людей, які представляють різні народи, нації і держави, плекають надію, що майбутній світовий порядок буде побудовано на засадах справедливості, свободи і безпеки. В умовах глобалізації міжнародного життя справдження цих сподівань є неможливим без вироблення спільного морального підходу до формулювання змісту та інтерпретації зазначених понять. Особливу роль у визначенні змістовного навантаження та трактування понять “справедливість”, “свобода” і “безпека” відіграють релігійні інституції, які, базуючись на власній концепції світобудови, формулюють моральні принципи як для своїх вірних, так і для всіх інших людей. З поверненням впливу релігійного фактора у постбіполярну систему міжнародних відносин роль цих інституцій зросла.
Серед найавторитетніших і найвпливовіших релігійних інституцій світового масштабу виступає Святий Престол як вищий керівний орган Католицької церкви, яка налічує понад один мільярд осіб. Нині Католицька церква є єдиною релігійною структурою, що за посередництва Святого Престолу має міжнародно-правове визнання і відповідно до цього реалізує пасивне та активне право посольства. Таке становище створює унікальну ситуацію безпосереднього впливу релігійної інституції на перебіг подій локального та глобального значення.
У контексті еволюції сучасної системи міжнародних відносин, у час, коли світова спільнота потребує чітких етичних орієнтирів для побудови порядку глобального масштабу, і роль релігійного чинника у цій системі зросла, визначення та аналіз концептуальних засад, напрямків, форм, методів і змісту дипломатії Святого Престолу набувають особливого значення. Концепція світоустрою Католицької церкви, що на міжнародній арені озвучується за допомогою дипломатичного інструментарію Святого Престолу, ґрунтується на простих і загальних засадах універсального морального закону, суб’єктом якого є кожна людина з власними природженими правами та обов’язками незалежно від статі, кольору шкіри, мови, релігії і політичних переконань. Враховуючи авторитетність Святого Престолу у справах моралі та універсальність даної концепції, вона може слугувати етичним орієнтиром для побудови глобального порядку.
Особливе значення ця тема дослідження має для України та інших пострадянських держав. Крах комуністичної ідеології, що супроводжувався розпадом СРСР та утворенням нових незалежних, суверенних держав, став причиною виникнення духовного вакууму на пострадянських теренах як на індивідуальному, так і на державному рівнях. Це, в свою чергу, викликало хаотичний пошук моральних орієнтирів організації ефективної моделі внутрішньополітичного життя новопосталих держав, визначення власного місця у нових геополітичних реаліях світу та розбудови міжнародних зв’язків і відносин. У цьому відношенні аналіз досвіду сучасної дипломатичної діяльності Святого Престолу може бути корисним для визначення моральних орієнтирів, яких потребують посткомуністичні держави та їхнє суспільство в цілому.
Актуальність теми дослідження визначає наукове завдання, яке вирішується у дисертації: на основі комплексного аналізу фактів та значної кількості наявних документальних джерел і літератури визначити основні напрямки, характер та результати дипломатичної діяльності Святого Престолу в сучасній системі міжнародних відносин.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконано в рамках Комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” та наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” (№ 01БФ048-01) і, зокрема, її підрозділу 1 - “Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації сучасної системи міжнародних відносин”.
Мета і завдання дослідження визначені з урахуванням актуальності обраної теми та стану її дослідженості. Автор поставив за мету визначити і проаналізувати роль, основні напрямки, форми, методи і зміст дипломатії Святого Престолу від початку становлення постбіполярної системи міжнародних відносин до кінця понтифікату Іоанна Павла ІІ .
Для досягнення поставленої мети автором було визначено такі завдання:
- визначити основний понятійно-категоріальний апарат дослідження;
- з’ясувати та обґрунтувати положення про те, що Ватикан безпосередньо і незалежно не представляє Католицьку церкву в міжнародних відносинах, а натомість Святий Престол;
- висвітлити сутність католицької концепції світового порядку як основи дій сучасної дипломатії Святого Престолу;
- узагальнити основні підходи до дослідження сучасної дипломатії Святого Престолу;
- з’ясувати засади функціонування дипломатичної служби Святого Престолу;
- визначити характер та розкрити особливості двосторонньої дипломатії Святого Престолу;
- розглянути діяльність Святого Престолу (Ватикану) в системі багатосторонньої дипломатії;
- висвітлити та дати оцінку миротворчій діяльності Святого Престолу;
- розкрити зміст та динаміку розвитку відносин між Святим Престолом і Україною, а також з’ясувати проблемні питання у цих двосторонніх відносинах, проаналізувати причини їх виникнення та шляхи вирішення.
Об’єктом дослідження є міжнародна діяльність Святого Престолу.
Предметом дослідження є дипломатія Святого Престолу та її інструментарій як засіб забезпечення інтересів Апостольської столиці в сучасній системі міжнародних відносин.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1991-2005 рр. Їхня нижня межа обумовлюється руйнуванням біполярної Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин, внаслідок краху одного з двох ключових її гравців - СРСР - та початком формування сучасної системи міжнародних відносин. Верхня межа дослідження припадає на кінець понтифікату Папи Римського Іоанна Павла ІІ, який зробив значний внесок у падіння комуністичних режимів у Центрально-Східній Європі, що зрештою стало однією з головних причин розпаду СРСР, а також активно сприяв виробленню моральних орієнтирів для побудови світового порядку.
Методи дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено методологію системного підходу, зокрема системно-елементний, системно-структурний, системно-функціональний аналіз. Дисертант розглядає Святий Престол та його дипломатичну діяльність як елемент, що є підсистемою сучасної глобальної системи міжнародних відносин. Системно-елементний аналіз допомагає виявити основні елементи, що складають названу підсистему та відповідають за дипломатичну діяльність Святого Престолу, або діють під його безпосереднім контролем. Цей аналіз також сприяє встановленню елементів постбіполярної системи міжнародних відносин, з якими вступає у зносини Святий Престол. Системно-структурний аналіз розкриває внутрішню організацію підсистеми та спосіб взаємодії її елементів. Головним системноутворюючим елементом підсистеми є Папа Римський, оскільки без нього неможливе її функціонування. Системно-функціональний аналіз показує, які функції виконують елементи підсистеми у сфері міжнародних відносин, а також функцію підсистеми в глобальній системі міжнародних відносин. У рамках системного підходу було використано також методи опосередкованого спостереження, дослідження документів, порівняння, історичний, аналізу, синтезу, індукції, дедукції, логіко-аналітичний. Зокрема, опосередковане спостереження передбачає вивчення повідомлень ЗМІ Святого Престолу та провідних медіа компаній, присвячених дипломатичній діяльності Апостольської столиці. Водночас при дослідженні документів Католицької церкви та інших суб’єктів міжнародних відносин, з якими співпрацював Святий Престол, використовувався аналітичний метод. Поєднання порівняльного та історичного методів дозволило дослідити розвиток і стан дипломатії Святого Престолу в сучасних міжнародних відносинах.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній та зарубіжній політологічній науці на основі залучення і комплексного аналізу широкого кола джерел, частина з яких не була об’єктом спеціального наукового дослідження, проведено цілісне та ґрунтовне дослідження дипломатичної діяльності Святого Престолу в постбіполярний період міжнародних відносин.
У рамках здійсненого автором дослідження було отримано такі результати та сформульовано наукові положення, які визначають наукову новизну:
- запропоновано авторське визначення поняття “дипломатія", що дозволяє, з одного боку, звузити коло учасників дипломатії суб’єктами міжнародних відносин, здатними самостійно і незалежно вступати у дипломатичні зносини з іншими міжнародними акторами, а з другого - віднести сферу дипломатії не лише до діяльності держав, але й до таких особливих суб’єктів дипломатії, як Святий Престол;
- з’ясовано, що в основі сучасної дипломатичної діяльності Святого Престолу лежить католицька концепція світового порядку, яка висвітлюється у соціальному вченні Католицької церкви та базується на універсальному моральному законі;
- узагальнено дослідження сучасної дипломатії Святого Престолу, зокрема виокремлено богословсько-філософський, редукційно-дипломатичний, загально-дипломатичний, персоналістичний, правовий, історичний та структурно-функціональний підходи;
- виявлено, що дипломатична служба Святого Престолу ефективно адаптується до тенденцій сучасної світової дипломатичної практики, однак характерною її особливістю залишається дуалізм - виконання подвійної місії: дипломатичної та церковної;
- з’ясовано, що причинами значного розширення та розвитку системи двосторонньої дипломатії Святого Престолу за часів понтифікату Іоанна Павла ІІ стали доктринальні зміни Католицької церкви, що були введені на Другому ватиканському соборі (1962-1965), активна їх імплементація та особисті дипломатичні якості цього Папи Римського, а також демократизація міжнародних відносин та внутрішньополітичного життя держав світу;
- виявлено, що серед багатьох суб’єктів міжнародних відносин для Апостольської столиці особливе місце займають Італія (головним чином у силу географічних та історичних факторів), США, Росія, Китай (передусім через можливість розширення духовного впливу папства), Ізраїль та Палестина (з огляду на розташування на їх територіях Святих місць для всіх християн);
- узагальнено напрямки, методи і зміст діяльності Католицької церкви на міжнародних форумах багатосторонньої співпраці в постбіполярний період міжнародних відносин, що базується на подвійному її представництві як Святим Престолом (у міжнародних організаціях і органах, де Апостольська столиця має інтереси, перш за все, духовного характеру), так і Ватиканом (у міжнародних організаціях і органах, що мають більш технічний нахил діяльності);
- визначено специфіку і характер сучасної миротворчої діяльності Святого Престолу, що зумовлені особливостями католицької концепції досягнення миру, заснованою на принципах універсального морального закону;
- встановлено, що Святий Престол виявляє значну увагу до України, оскільки розглядає її важливою ланкою для реалізації своїх релігійних інтересів на Сході, націлених на возз’єднання з православними церквами, а також через те, що в Українській державі нараховується значна кількість католиків порівняно з іншими республіками колишнього СРСР;
- з’ясовано, що Апостольська столиця розвиває відносини з Україною, не виходячи за межі свого загального формату підтримки двосторонніх дипломатичних відносин, а саме співпрацює з Українською державою у політико-дипломатичній, гуманітарній, культурній, науковій та інформаційній сферах;
- висвітлено проблемні питання у відносинах між Святим Престолом і Україною та визначено, що вони пов’язані з перешкодами діяльності Католицької церкви в Українській державі в правовій, освітній та релігійних сферах, а також окреслено перспективи та шляхи вирішення цих проблем.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів визначаються його актуальністю та науковою новизною. Результати дослідження можуть використовуватися в таких сферах суспільного життя:
1) науковій – у подальшому вивченні науковцями дипломатії Святого Престолу;
2) навчальній – у процесі підготовки та викладання у вищих навчальних закладах курсів та спецкурсів. Зокрема, результати дослідження може бути використано при підготовці таких курсів або спецкурсів як: “Дипломатія і релігія”, “Релігійний фактор у міжнародних відносинах”, “Дипломатія закордонних держав”, “Міжнародні відносини та світова політика”, “Зовнішня політика України” тощо;
3) прикладний – у діяльності різноманітних установ України, що залучені до формування та реалізації зовнішньої політики.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, результати і окремі питання дисертаційного дослідження було оприлюднено у виступах на наукових конференціях, зокрема: на щорічній міжнародній науково-теоретичній конференції аспірантів і студентів Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 18 жовтня 2001 р.), науково-практичній конференції “Етнокультура та дипломатія” (Київ, 12 травня 2004 р.), Третій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених “Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку” (Київ, 10 березня 2005 р.), Четвертій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених “Шевченківська весна” (Київ, 3 березня 2006 р.), конференції молодих вчених “Актуальні проблеми міжнародних відносин” (Київ, 27 жовтня 2005 р.) та Варшавській східноєвропейській конференції “Посткомуністичний світ: 25 років змін” (Варшава, 5-8 липня 2006 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у чотирьох статтях фахових наукових видань, затверджених ВАК України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Протягом багатьох століть існування інституту папства дипломатія Святого Престолу чинила різний вплив на перебіг подій міжнародного життя. Змінювалися напрямки, методи і форми цієї дипломатії. Втім, її змістовна суть залишається незмінною – проповідь християнського вчення та підтримка міжхристиянської єдності. Дипломатія Святого Престолу в постбіполярній системі міжнародних відносин за часів понтифікату Іоанна Павла ІІ була, головним чином, спрямована на гармонізацію міжлюдських та міжнародних відносин шляхом надання моральних орієнтирів, що базуються на дотриманні й захисті універсального морального закону. Головним доктринальним базисом для основи дій цієї дипломатії виступали рішення Другого ватиканського собору, положення яких Папа Іоанн Павло ІІ активно закріпляв та розвивав відповідно до викликів, що поставали перед Католицькою церквою. У цей період дипломатія Святого Престолу активно розвивала двосторонні та багатосторонні форми співпраці на глобальному, регіональному та міждержавному рівнях. На цих рівнях Апостольська столиця взаємодіяла з державами, державоподібними утвореннями, міжнародними організаціями, релігійними організаціями, церквами, рухами та з усіма тими, хто мав можливість впливати на перебіг міжнародних та міжлюдських відносин. Зміст дипломатії Святого Престолу зводиться до розповсюдження християнського вчення у католицькій інтерпретації для досягнення матеріального і духовного блага кожної конкретної людини. Особливою ознакою дипломатії Святого Престолу є те, що вона поєднує в собі дві місії: церковну та дипломатичну.
Головні результати проведеного дослідження викладено у таких висновках:
- Поняття “дипломатія” не варто розглядати, прив’язуючи його лише до діяльності основних міжнародних акторів - держав, або занадто широко трактувати без визначення кола учасників дипломатичної діяльності. На основі критерію участі у дипломатії було запропоновано таке її визначення: дипломатія – це діяльність суб’єкта міжнародних відносин на світовій арені, здатного самостійно і незалежно вступати у дипломатичні відносини з міжнародними акторами, передусім з державами, яка спрямована на реалізацію його загального курсу мирними засобами; мистецтво такого суб’єкта досягати поставлених цілей виключно мирними засобами. У такому випадку визначення звужує коло учасників дипломатичної діяльності, відображає її особливі суб’єкти і дає можливість говорити про дипломатію Святого Престолу, який не є державою, але є центральним керівним органом Католицької церкви.
- Ватикан, хоч і є суб’єктом міжнародного права, але безпосередньо і незалежно не здійснює дипломатичної діяльності, а робить це за допомогою Святого Престолу, який має повноправну міжнародну правосуб’єктність. Такого права також не має Католицька церква, оскільки вона не є суб’єктом міжнародного права. Правові положення про делегування Святому Престолу представництва Ватикану у відносинах із суб’єктами міжнародного права закріплено в Основному законі цієї держави. Тому некоректним слід вважати вживання таких висловів, як “дипломатія Ватикану” та “дипломатія Католицької церкви” як прямих синонімів стосовно дипломатії Святого Престолу. До того ж аналіз історичної ретроспективи дипломатії Святого Престолу показав, що Святий Престол здійснював дипломатичну діяльність без наявності територіального утворення на зразок Ватикану.
- Сутність католицької концепції світового порядку, що висвітлюється у соціальному вченні Католицької церкви та лежить в основоположних завданнях сучасної дипломатії Святого Престолу, полягає у забезпечені справедливості, свободи і безпеки шляхом дотримання і захисту універсального морального закону, або, як його ще називають, природного закону, універсальними правами людини. Універсальність цього закону зумовлюється спільністю природи людей, які мають від народження об’єктивні поняття добра і зла. Природний закон розпізнається кожною людиною за допомогою людського розуму, в особливості його складовою - совістю. Для забезпечення розпізнання універсального морального закону Святий Престол постійно виступає за дотримання свободи совісті і за створення дієвого механізму її захисту. Як кожний закон, універсальний моральний закон містить права і обов’язки. У релігійному християнському розумінні цей закон є відображенням десяти заповідей і двох заповідей Ісуса Христа, серед яких не убий, не крадь, не обманюй і люби ближнього, як самого себе. У світському значенні він є виражений у Загальній Декларації прав людини 1948 р.
- При дослідженні дипломатії Святого Престолу в контексті постбіполярної системи міжнародних відносин можна вирізнити декілька підходів: богословсько-філософський, редукційно-дипломатичний, загально-дипломатичний, персоналістичний, правовий, історичний та структурно-функціональний. Втім, даний поділ є умовний, оскільки в рамках домінуючого підходу науковці використовують інші підходи з однаковими або подібними методами дослідження. До того ж, є дослідження, в яких важко визначити домінуючий підхід. Богословсько-філософський підхід фактично розглядає не саму дипломатію Святого Престолу, а її змістовну суть. Редукційно-дипломатичний підхід передбачає дослідження лише одного з аспектів дипломатичної діяльності Апостольської столиці, а загально-дипломатичний всебічно аналізує її. Персоналістичний підхід висвітлює особистість Папи, його оточення, переконання і діяльність. Для дослідження юридичної основи участі Святого Престолу в міжнародних відносинах використовують правовий підхід. Такий підхід як історичний розглядає дипломатію Святого Престолу в процесі її еволюції. І, нарешті, структурно-функціональний підхід, спрямований на вивчення структури і функцій системи органів Римської курії, включаючи органи зовнішніх зносин Святого Престолу.
- Функціонування сучасної дипломатичної служби Святого Престолу має цілу низку своїх особливостей, оскільки вона поєднує в собі церковну та дипломатичну місії. Церковна місія передбачає підтримку контактів з католицькими спільнотами та здійснення над ними контролю з доктринальної та організаційної точок зору, а також проповідування християнського вчення. Дипломатична місія націлена на підтримку дружніх відносин з різними суб’єктами міжнародного права та донесення до них католицької доктрини про природу і сутність людини. У відповідності до цього система органів зовнішніх зносин Святого Престолу побудована таким чином, щоб успішно виконувати подвійну місію. До того ж, враховуючи вселенський характер Католицької церкви, до сфери міжнародних відносин залучені тією чи іншою мірою всі органи Римської курії. Підготовка дипломатичних кадрів Святого Престолу здійснюється через Папську церковну академію, яка готує, враховуючи подвійну місію дипломатії Апостольської столиці, як відданих Папі священиків, так і професійних дипломатів. Водночас професійна дипломатична підготовка виходить на другий план. Характерним є те, що дипломатами Святого Престолу, як правило, стають лише високоосвічені священики, які мають докторський ступінь і володіють багатьма іноземними мовами. Розгалужена структура Католицької церкви в світовому масштабі і підбір високоосвічених священиків на дипломатичну службу зумовлюють те, що штат закордонних органів зовнішніх зносин незначний.
- За часів понтифікату Іоанна Павла ІІ майже вдвічі збільшилася кількість країн світу, що визнали Апостольську столицю і встановили з нею дипломатичні відносини. Папа здійснив велику кількість закордонних візитів, було підписано багато конкордатних угод. Такий успіх папської двосторонньої дипломатії можна пояснити доктринальними змінами, внесеними Другим ватиканським собором, особистими дипломатичними якостями Папи, а також демократизацією міжнародних відносин і внутрішньополітичних процесів. Сучасна система двосторонньої дипломатії Святого Престолу базується на розмежуванні сфер впливу між світською і духовною владою. Апостольська столиця виступає за те, щоб держава піклувалася про забезпечення спільного блага людей, а Католицька церва мала право вільно діяти, дбаючи про духовне життя людини. Поряд з тим, державна і церковна влада не повинні залишатися осторонь, а співпрацювати задля інтегрального блага людської особистості. Оскільки Святий Престол переслідує перш за все духовні інтереси, то його двосторонні відносини не вимірюються економічним або військовим показником. Апостольська столиця прагне розвивати відносини здебільшого в політико-дипломатичній, гуманітарній, культурній, науковій, інформаційній сферах. Серед багатьох країн світу, які нині мають особливе значення для Святого Престолу, на нашу думку, можна виділити такі як Італія, США, Росія, КНР, Ізраїль та Палестина. Значний інтерес Святого Престолу щодо цих міжнародних акторів, у першу чергу, продиктований особливими духовними інтересами Апостольської столиці, що спрямовані на розширення та зміцнення впливу Католицької церкви.
- У системі багатосторонньої дипломатії Католицька церква представлена не лише Святим Престолом, але й також Державою Містом Ватикан, що бере участь у міжнародних організаціях і органах більш технічного характеру. Святий Престол, насамперед, представлений у тих міжнародних організаціях і органах, у яких він має інтереси духовного характеру. Участь Святого Престолу в тій чи іншій міжнародній організації або органі залежить від їх політизованості та важливості для людства рішень, що там приймаються. У переважній більшості міжнародних організацій і органів Апостольська столиця бажає бути не членом, а лише спостерігачем. Така позиція Святого Престолу гарантує йому утримання від суто політичних справ та забезпечує можливість залишатися над конфліктуючими сторонами і встановлювати діалог з усіма. На міжнародних форумах багатосторонньої співпраці Святий Престол докладає чимало зусиль, зосереджених на те, щоб католицьке вчення про людину і світ знаходило своє пряме відображення у міжнародно-правовій системі.
- Дипломатія Святого Престолу активно залучається до вирішення конфліктів на різних рівнях: глобальному, цивілізаційному, регіональному, міждержавному і міжлюдському. На думку Святого Престолу, миру можливо досягти за допомогою дотримання універсального морального закону, що може проявлятися через відмову від війни як засобу вирішення спорів та сприяння дійсному роззброєнню. Для забезпечення дотримання природного закону Святий Престол дотримується концепції гуманітарної інтервенції. Водночас Святий Престол не є ідеалістичним утопістом і вважає, що війни і зло у світі будуть існувати. Людство може лише наближатися до ідеалу. Апостольська столиця не лише закликає сторони до діалогу та миру, але й сама безпосередньо або за допомогою підконтрольних їй католицьких структур бере участь у миротворчому процесі. Християнські духовні цінності, які постійно проповідуються Святим Престолом, сприяють міжнародній стабільності й злагоді. Особливу роль Святий Престол відіграє у попередженні зіткнення цивілізацій шляхом налагодження діалогу з християнами інших конфесій та з представниками світових і регіональних релігій.
- Святий Престол приділяє значну увагу розвитку відносин з Україною не лише через те, що на її території мешкає значна кількість католиків у порівнянні з іншими республіками колишнього СРСР, але й тому, що вона є “форпостом” для просування на Схід релігійних інтересів Апостольської столиці, спрямованих на возз’єднання з православними церквами. Характерними ознаками сучасних відносин між Святим Престолом і Україною є їх стабільність, послідовність і продуктивність. Апостольська столиця і Українська держава обмінялися дипломатичними представництвами, регулярно проводяться двосторонні зустрічі на різних рівнях, а також відбувається активна та плідна співпраця у політико-дипломатичній, гуманітарній, культурній, науковій та інформаційній сферах. Позитивні наслідки як для Святого Престолу, так і для України мав візит Іоанна Павла ІІ до Української держави. Апостольська столиця завдяки візиту Папи Римського започаткувала процес в українському суспільстві щодо зміни негативного образу Католицької церкви як ворога православного світу. У свою чергу, Україна продемонструвала світовій спільноті, що вона є демократичною країною, де поважають свободу віросповідання.
- На сучасному етапі в двосторонніх відносинах між Святим Престолом та Україною існує декілька невирішених проблемних питань, поява яких, у першу чергу, була зумовлена антирелігійним комуністичним режимом, що протягом тривалого часу в ХХ ст. панував на теренах сучасної Української держави. Серед цих проблем можна назвати такі: чітке визначення статусу юридичної особи для Католицької церкви (РКЦ, УГКЦ), повернення культових споруд та інших церковних приміщень, що належали раніше Католицькій церкві, інкорпорація богослов’я (теології) до державної системи освіти, можливість існування середніх загальноосвітніх католицьких шкіл та вищих богословських навчальних закладів, які б визнавалися державою, укладання двосторонньої угоди про статус і умови діяльності Католицької церкви в Україні (конкордату), а також надання Святим Престолом патріархату УГКЦ. На нашу думку, зазначені проблемні питання у відносинах між Святим Престолом і Україною можна вирішити шляхом дотримання виваженої і послідовної позиції сторін у їх розв’язанні, внесенням змін до чинного законодавства України та фінансової підтримки як Апостольської столиці, так і Української держави.
Таким чином, дипломатія Святого Престолу здійснює вагомий вплив на формування сучасної системи міжнародних відносин, зокрема на такі її структурні виміри як гомогенність та режим. Вплив дипломатії Апостольської столиці на перебіг подій міжнародного життя обумовлюється як великою кількістю католиків у світі, так і чітко побудованою організаційно-ієрархічною структурою Католицької церкви. Ця дипломатія намагається досягати поставлених цілей переважно шляхом моральної та правової дії. Роль дипломатії Святого Престолу в сучасній системі міжнародних відносин зводиться до створення спільного морального підходу ставлення до людини та категорій “безпеки”, “справедливості” і “свободи”. До всіх проблем на глобальному, регіональному, державному, індивідуальному рівнях дипломатія Святого Престолу підходить через призму блага людської особистості, яка згідно з католицькою доктриною сотворена за образом і подобою Бога. Апостольська столиця вважає, що в умовах взаємозалежності людства світовий порядок досягається лише за умови поваги та захисту універсальних прав і обов’язків людської істоти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Апостольська Нунціатура в Україні [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nuntiatura.kiev.ua/ (перевірено 08.08.2007 р.). – Загл. з екрану.
2. Апостольська Нунціатура в Україні. Лист до Кабінету Міністрів України, 2003 р. // Поточний Архів Другого територіального управління Міністерства закордонних справ України (ПАДТУМЗСУ).
3. Апостольський Нунцій Архієпископ Монсеньйор Іван Юркович [Електронний ресурс]: Біографія. - Режим доступу: http://www.nuntiatura.kiev.ua/nuncio.files/nuncio.htm (перевірено 08.08.2007 р.). – Загл. з екрану.
4. Бадджо А. М. Християнське соціальне вчення: ідентичність та методологія / Пер. з італ. М. Прокопович // Соціальна доктрина Церкви: Зб. статей / Упорядковано у “Centro Aletti” (Рим). – Львів: Свічадо, 1998. – С. 49-78.
5. Бенси Д. Римские миротворцы. Общину святого Эгидия называют “католическим ООН” [Электронный ресурс] // Независимая газета. – 2004. – 2 февраля. – Режим доступа: http://religion.ng.ru/politic/2004-02-04/1_egidi.html (проверено 08.08.2007 г.). - Загл. с экрана.
6. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы / Пер. с англ. О. Ю. Уральской. – М.: Международные отношения, 2005. – 256 с.
7. Бжезинский З. Выбор. Глобальное господство или глобальное лидерство / Пер. с англ. Е. А. Нарочницкая, Ю. Н. Кобяков. – М.: Международные отношения, 2005. – 288 с.
8. Браславець О. Захищати віру – сприяти порозумінню. Кардинал Торчізіо Бертоне – новий папський державний секретар // Парафіяльна газета. – 2006. – 16 липня. - № 14 (395). – С. 3.
9. Букалов А. К отношениям между Италией и Ватиканом // Компас. – 2004. – 11 марта. - № 11. – С. 65-68.
10. Букалов А. Третья международная экуменическая встреча в Ассизи // Компас. – 2002. – 7 февраля. - № 6. – С. 78-80.
11. Важнейшие события периода понтификата Иоанна Павла ІІ // Корреспондент. – 2005. – 9 апреля. - № 13 (152). – С. 20-23.
12. Вайнштейн Г. С. Хантингтон о глобальних перспективах мировой политики [Электронный ресурс] // Русский журнал. – 2000. – 20 октября. - Режим доступа: http://old.russ.ru/politics/meta/20001030_vainstein-pr.html (проверено 08.08.2007 г.). - Загл. с экрана.
13. Василенко К. Патриархи против кардинала [Электронный ресурс] // Время новостей. – 2004. - 17 февраля. - № 27. - Режим доступа: http://www.vremya.ru/print/91764.html (проверено 08.08.2007 г.). - Загл. с экрана.
14. Ватикан. Третье тысячелетие – тысячелетие солидарности: Интервью с секретарем Святого Престола по отношениям с государствами Архиепископом Ж.-Л. Тораном / Проводил Б. Д. Пядышев // Международная жизнь. – 2000. - № 5. – С. 16-20.
15. Ватикан, як і Рим, завжди неповторний: Інтерв’ю з першим Надзвичайним і Повноважним Послом Україні у Ватикані Н. К. Ковальською // Політика і час. – 2005. – Серпень. - № 8. – С. 73-77.
16. Вейгел Д. Свидетель надежды: Иоанн Павел ІІ: В 2-х кн. / Пер. с англ. А. А. Помогайбо, А. М. Фроловского и др. – М.: АСТ, 2001. – Кн. 1. 2001. – 608 с.
17. Вейгел Д. Свидетель надежды: Иоанн Павел ІІ: В 2-х кн. / Пер. с англ. А. А. Помогайбо, А. М. Фроловского и др. – М.: АСТ, 2001. – Кн. 2. 2001. – 672 с.
18. Виборча компанія: позиція УГКЦ // Бюлетень релігійної інформації. – 2004. – Грудень. - №12 (124). – С. 24-27.
19. Вишневская И. Украина дождалась своего “Моисея” [Электронный ресурс] // Зеркало недели. – 2001. - 23–29 июня. - № 24 (348). – Режим доступа: http://www.zn.ua/3000/3680/31402/ (проверено 09.08.2007 г.). - Загл. с экрана.
20. Владики синоду Української греко-католицької церкви. Лист до Міністра закордонних справ України Г. Й. Удовенка, 21 жовтня 1996 р. // ПАДТУМЗСУ.
21. Владимир, митрополит Киевский м всея Украины. Письмо к предстоятелю римо-католической церкви, 22 января 2001 г. // С. Григорьев, А. Степанов. Пиррова победа Ватикана. К итогам визита папы римского Иоанна Павла ІІ на Украину. – Житомир: НІ-КА, 2003. – С. 120-123.
22. Всеобщая Декларация прав человека, 10 декабря 1948 г. // Права человека: Сборник универсальных и региональных международных документов / Сост. Л. Н. Шестаков. – М.: МГУ, 1990. – С. 28-34.
23. Второй Ватиканский Собор: Конституции, Декреты, Декларации. – Брюссель: Жизнь с Богом, 1992. - 573 c.
24. Вуд Дж., Серре Ж. Дипломатический церемониал и протокол / Пер с англ. Ю. П. Клюкина, В. В. Пастоева, Г. И. Фомина. – 2-е изд. – М.: Международные отношения, 2003. – 416 с.
25. Гайковський М. Папа Римський Іван Павло ІІ і Україна. – Львів: Місіонер, 2004. – 148 с.
26. Гер Д. Б. Католицизм і демократія: конфлікт, зміни та співпраця / Пер. з англ. М. Маринович, Р. Скакун // Релігійна свобода і права людини: У 3 т.: Зб. статей / Львівська богословська академія. – Львів.: Свічадо, 2000. – Т. 1: Богословські аспекти. 2000. – С. 201-218. – (Сер. Людина. Церква. Держава).
27. Горбач С. І. Ватикан та Гельсінська Нарада з безпеки та співробітництва в Європі (1973-1975 рр.) // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – 1999. – Вип. 15. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 1999. – С. 20-27.
28. Горбач С. І. До питання про східноєвропейську політику Ватикану в перші роки понтифікату Івана ХХІІІ // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – 1999. – Вип. 16. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 1999. – С. 34-41.
29. Горбач С. І. Про деякі контакти між представниками Ватикану, радянського уряду і РПЦ у другій половині 80-х років та їх наслідки // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – 2001. – Вип. 27. – Част. ІІ. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2001. – С. 73-82.
30. Градобитова Л. Д., Пискулов Ю. В. Экономика и дипломатия. – М.: Наука, 1985. – 160 с.
31. Григорьев С., Степанов А. Пиррова победа Ватикана. К итогам визита папы римского Иоанна Павла ІІ на Украину. – Житомир: НІ-КА, 2003. - 276 с.
32. Громадський рух “За патріархат УГКЦ” оприлюднив результати соціологічного опитування [Електронний ресурс]. – 2004. – 29 липня. – Режим доступу: http://www.viaduk.net/clients/unp.nsf/0/4677D0429991B355C2256EE0003CEA4C?OpenDocument (перевірено 08.08.2007 р.). – Загл. з екрану.
33. Громадянин планетарного масштабу // Урядовий кур’єр. - 2005. - 5 квітня. - № 62 (2975). – С. 1.
34. Гудзик К. Папа Римський знову згадав про Україну [Електронний ресурс] // День. – 2004. - 1 грудня. - № 219. – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/128429/ (перевірено 08.08.2007 р.). – Загл. з екрану.
35. Гудзик К. Україна очима нунція Ватикану в Україні // Бюлетень релігійної інформації. – 2004. – Вересень. - № 9 (121). – С. 29-32.
36. Гуменюк Б. І. Основи дипломатичної та консульської служби: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1998. – 248 с.
37. Гуськова Е. Ю. Парламентаризм в Югославии [Электронный ресурс] // Демократизация и парламентаризм в Восточной Европе. – М.: ИНИОН, 2003. – С. 225-229. – Режим доступа: http://www.guskova.ru/w/present/2003-may (проверено 08.08.2007 г.). - Загл. с экрана.
38. Гьофнер Й. Християнське суспільне вчення / Пер. з нім. С. Пташник, Р. Оглашенний. - Львів.: Свічадо, 2002. – 304 с.
39. Двосторонні відносини між Україною та Святим Престолом: Аналітична довідка. – 2005. – Квітень // ПАДТУМЗСУ.
40. Депутати Верховної Ради України. Звернення депутатів Верховної Ради України до Святішого Отця Івана Павла ІІ на підтримку створення патріархату УГКЦ, березень 2004 р. // Бюлетень релігійної інформації. – 2004. – Березень. - № 3 (115). – С. 5-6.
41. Джероза Л. Церковне право / Пер. з нім. Н. Щиглевської. – Львів: Свічадо, 2001. – 336 с.
42. Дипломатичний корпус: Довідник / Складено Міністерством закордонних справ України та видано Генеральною дирекцією по обслуговуванню іноземних представництв. – К.: Амадей, 2002. – 228 с.
43. Договор между Святим престолом и Королевством Италия, 11 февраля 1929 г. // Конституции государств Европы: В 3-х т. / Под общей ред. и со вступ. статьей Л. А. Окунькова. – М.: Норма, 2001. – Т. 1. – С. 452-459.
44. Дюрозель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів / Пер. з фр. Є. Марічева, Л. Погорєлової, В. Чайковського. – К.: Основи, 1995. – 903 с.
45. Ерде П. Церковне конституційне право / Пер. з угор. П. Ґергелі. – Львів.: Свічадо, 1998. – 156 с.
46. Етерович М. Зустріч Його Преосвященства Апостольського Нунція у Львівській Богословській Академії: Тези доповіді, Львів, 20 листопада 2000 р.
47. Етерович М. Святий Престол і Україна. – К., 2004. – 224 с.
48. Жданов Н. В. Исламская концепция миропорядка. – М.: Международные отношения, 2003. – 568 с.
49. Жодна релігія не може дати виправдання терористичним актам [Електронний ресурс]: Інтерв’ю з Його Преосвященством Архієпископом Миколою Етеровичем / Провів Р. Сущенко. – 2002. – Режим доступу: http://news2.ukrinform.com.ua:8101/States/Vatikan/interv.html (перевірено 10.08.2007 р.). - Загл. з екрану.
50. Зленко А. М. Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітичних змін. – Харків: Фоліо, 2003. – 558 с.
51. Зленко А. М. З виступу на засіданні оргкомітету з підготовки та проведення державного візиту в Україну Глави Держави Ватикан Папи Римського Іоанна Павла ІІ, Київ, 26 лютого 2001 р. // А. М. Зленко. Зовнішня політика України: від романтизму до прагматизму. (Виступи, промови, інтерв’ю та статті Міністра закордонних справ України А. М. Зленка). – К.: Преса України, 2001 – С. 144-146.
52. Зленко А. М. Зовнішня політика України: від романтизму до прагматизму. (Виступи, промови, інтерв’ю та статті Міністра закордонних справ України А. М. Зленка). – К.: Преса України, 2001. – 370 с.
53. Зонова Т. В. Дипломатия Ватикана в контексте эволюции европейской политической системы. – М.: Московский государственный институт международных отношений (университет); Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2000. – 200 с.
54. Зонова Т. В. К вопросу о поиске “этического измерения” в международных отношениях: исторический опыт дипломатии Ватикана // Духовные основы мирового сообщества и международных отношений: Учебное пособие. – М.: МГИМО (Университет), 2000. – С. 91-104.
55. Зонова Т. В. Современная модель дипломатии: истоки становления и перспективы развития. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2003. – 336 с.
56. Зубкова Ю. Міжнародні зв’язки і співробітництво Ватикану і США у 60-80-і роки ХХ сторіччя // Схід. – 1999. – Жовтень-грудень. - № 7 (31). – С. 59-61.
57. Ильинский М. М. Последняя месса. – М.: Вагриус, 2005. - 411 с.
58. Интервью с Секретарем по Международным Связям Государственного секретариата Ватикана архиепископом Д. Лайоло [Электронный ресурс] / Проводил В. Хруль. – 2005. – 27 октября. – Режим доступа: http://www.religare.ru/monitoring22657.htm (проверено 08.08.2007 г.). - Загл. с экрана.
59. Иоанн Павел ІІ. Апостольское послание “Вступая в новое тысячелетие” (“Novo millennio ineunte”), 06 января 2001 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.catholic.ru/lib/novo.html (проверено 08.08.2007 г.). - Загл. с экрана.
60. Иоанн Павел ІІ. Идите с миром. Дар бессмертной любви / Пер. с англ. М. Левина, И. Алчеева. – М.: София, 2004. – 208 с.
61. Иоанн Павел ІІ. Послание Его Святейшества Иоанна Павла ІІ по случаю Международного дня мира, 01 января 1995 г. – Citta del Vaticano: Libreria Editrice Vaticana, 1995. – 12 с.
62. Иоанн Павел ІІ. Послание Его Святейшества Иоанна Павла ІІ по случаю Международного дня мира, 01 января 1999 г. – Citta del Vaticano: Libreria Editrice Vaticana, 1999.– 24 с.
63. Иоанн Павел ІІ. Послание Его Святейшества Иоанна Павла ІІ по случаю Международного дня мира, 01 января 2000 г. – Citta del Vaticano: Libreria Editrice Vaticana, 2000. – 24 с.
64. Иоанн Павел ІІ. Послание Его Святейшества Иоанна Павла ІІ по случаю Международного дня мира, 01 января 2001 г. – Citta del Vaticano: Libreria Editrice Vaticana, 2001. – 23 с.
65. Иоанн Павел ІІ. Послание Его Святейшества Иоанна Павла ІІ по случаю Международного дня мира, 01 января 2002 г. – Citta del Vaticano: Libreria Editrice Vaticana, 2002. – 18 с.
66. Иоанн Павел ІІ. Послание Его Святейшества Иоанна Павла ІІ по случаю Международного дня мира, 01 января 2003 г. – Citta del Vaticano: Libreria Editrice Vaticana, 2003. – 18 с.
67. Иоанн Павел ІІ. Послание Его Святейшества Иоанна Павла ІІ по случаю Международного дня мира, 01 января 2004 г. – Citta del Vaticano: Libreria Editrice Vaticana, 2004. – 16 с.
68. Иоанн Павел ІІ. Энциклика “Евангелие Жизни” (“Evangelium Vitae”), 25 марта 1995 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.agnuz.info/?a=holy&father=John_Paul_II&id=602#intro_2 (проверено 08.08.2007 г.). - Загл. с экрана.
69. Иоанн Павел ІІ. Энциклика “Искупитель человека” (“Redemptor hominis”), 04 марта 1979 г. // Иоанн Павел II. Искупитель человека; Бог богатый милосердием; Совершая труд; Идите по всему миру: Сборник энциклик. – Париж: Simvol, 1991. - С. 3-56.
70. Іван Павло ІІ. Апостольська Конституція “Берегти спадщину віри” (“Fidei depositum”), 11 жовтня 1992 р. // Катехизм Католицької Церкви. – Львів: Місіонер, 2002. – С. 7-11.
71. Іван Павло ІІ. Апостольський лист “Наближення третього тисячоліття” (“Tertio millennio adveniente”), 10 листопада 1994 р. – Львів: Свічадо, 1997. – 63 с.
72. Іван Павло ІІ. Енцикліка “Сотий Рік” (“Centesimus Annus”), 01 травня 1991 р. – К.: Кайрос, 2001. – 102 с.
73. Іван Павло ІІ. Лист до Президента папської ради у справах єдності християн Едварда кардинала Кассіді про призначення його Надзвичайним Посланцем на прощі в Зарваниці 19 травня 1996 р. з нагоди святкування чотирьохсотліття Берестейської унії і трьохсотп’ятдесятиліття Ужгородської унії, 25 квітня 1996 р. // Слово Святішого Отця до України / Гол. ред. Юліан Ґбур. - Львів.: Свічадо, 2001. – С. 158-159.
74. Іван Павло ІІ. Пам'ять та ідентичність. Бесіди на зламі тисячоліть / Пер. з італ. М. Прокопович. – Львів.: Літопис, 2005. – 168 с.
75. Іван Павло ІІ. Перед вами тепер невідкладне завдання соціальної та моральної перебудови країни: Промова на зустрічі з представниками Всеукраїнської Ради Церков та релігійних Організацій, Київ, 24 червня 2001 р. // Supplemento a L’Osservatore Romano. Documenti. – 2001. – 29 giugno. - № 147. – С. 6-7.
76. Іван Павло ІІ. Переступити поріг надії: Іван Павло ІІ відповідає на питання Вітторіо Мессорі / Пер. з пол. Н. Попач. – Київ, Львів.: Кайрос, Свічадо, 1995. – 171 с.
77. Іван Павло ІІ. Послання до жінок, 29 червня 1995 р. // Послання Івана Павла ІІ. – Львів: Літопис, 2001. – С. 151-170.
78. Іван Павло ІІ. Послання до сімей, 02 лютого 1994 р. // Послання Івана Павла ІІ. – Львів: Літопис, 2001. – С. 9-120.
79. Іван Павло ІІ. Промова під час отримання вірчих грамот від Посла України при Апостольському Престолі Пані Ніни Ковальської, Ватикан, 20 травня 1999 р. // Слово Святішого Отця Івана Павла ІІ до України / Гол. ред. Ю. Ґбур. – Львів: Свічадо, 2001. – С. 172-173.
80. Іван Павло ІІ. Свобода є вимоглива і коштує більше ніж неволя: Промова на зустрічі з молоддю в Сихові, перед церквою Різдва Пресвятої Богородиці, Львів, 26 червня 2001 р. // Supplemento a L’Osservatore Romano. Documenti. – 2001. – 29 giugno. - № 147. – С. 10-11.
81. Іван Павло ІІ. Слово до Архієпископа Антоніо Франко про призначення його Апостольським Нунцієм в Україні, виголошене під час хіротонії семи нових Владик, 26 квітня 1992 р. // Слово Святішого Отця Івана Павла ІІ до України / Гол. ред. Ю. Ґбур. – Львів: Свічадо, 2001. – С. 124.
82. Іван Павло ІІ. Ти, Києве, будь “світлом Україні”! З тебе вирушили євангелізатори, які були ”Йоанами Хрестителями” народів цих земель: Проповідь під час урочистої Служби Божої в аеропорті Чайка, Київ, 24 червня 2001 р. // Supplemento a L’Osservatore Romano. Documenti. – 2001. – 29 giugno. - № 147. – С. 4.
83. Іван Павло ІІ. Україна, відважний та стійкий свідок приєднання до цінностей віри, зразок величі багатостраждальної Батьківщини, історія особливого покликання бути межею та дверима між Сходом і Заходом: Промова під час зустрічі в міжнародному аеропорті Бориспіль, Київ, 23 червня 2001 р. // Supplemento a L’Osservatore Romano. Documenti. – 2001. – 29 giugno. - № 147. – С. 2.
84. Іван Павло ІІ. Україно, увійди як повноправний член до Європи, яка охопить увесь континент від Атлантичного океану до Уральських гір: Промова в інтернаціональному аеропорті, Львів, 27 червня 2001 р. // Supplemento a L’Osservatore Romano. Documenti. – 2001. – 29 giugno. - № 147. – С. 12.
85. Іван Павло ІІ. Я прибув щоб поклонитися святиням вашої історії та разом з вами просити у Бога заступництва для вашого майбутнього: Промова на зустрічі з представниками політики, культури та мистецтва в президентському Палаці, Київ, 23 червня 2001 р. // Supplemento a L’Osservatore Romano. Documenti. – 2001. – 29 giugno. - № 147. – С. 3.
86. Інтерв’ю з Апостольським нунцієм в Україні // Бюлетень релігійної інформації. – 2005. – Квітень. - № 4 (128). – С. 51-58.
87. К вопросу об экспансии католицизма на территорию России [Электронный ресурс]: Сообщение Пресс-службы Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации, 02 апреля 2001 г. - Режим доступа: http://www.mid.ru/ns-reuro.nsf/348bd0da1d5a7185432569e700419c7a/432569d80022027e43256a22004c35a7?OpenDocument (проверено 09.08.2007 г.). - Загл. с экрана.
88. Кальниш Ю. Г., Остроухов В. В., Петрик В. М., Сьомін С. В. Державно-церковні відносини: світовий досвід і Україна (історико-політичний аналіз): Монографія / За ред. І. І. Тимошенка. – К.: Вид-во Європейського університету, 2002. – 136 с.
89. Карлов Ю. Е. Миссия в Ватикан. – М.: Международные отношения, 2004. – 232 с.
90. Карлов Ю. Е. Правовые вопросы участия Ватикана в международных отношениях: Автореф. дис. …канд. юрид. наук / Моск. гос. ин-т. международный отношений. – М., 1965. – 18 с.
91. Карлов Ю. Е. Современное международно-правовое положение Ватикана // Вопросы международного права: Сб. – М.: ИМО, 1963. – Вып. 16. – С. 218-236.
92. Катехизм Католицької Церкви. – Львів: Місіонер, 2002.- 772 с.
93. Кирилл, митрополит Смоленский и Калининградский. Сотрудничество Русской Православной Церкви и российской дипломатии: вчера, сегодня, завтра // Религия и дипломатия: Конф. Москва, 27-28 апреля 2001 г. // Международная жизнь. – 2001. - № 6. – С. 41-48.
94. Ковальский Н. А., Иванова И. М. Католицизм и международные отношения. – М.: Международные отношения, 1989. – 270 с.
95. Ковальский Н. А. Современный мир в католическом контексте (о католической социальной доктрине на рубеже столетий) // Духовные основы мирового сообщества и международных отношений: Учебное пособие. – М.: МГИМО (Университет), 2000. – С. 69-90.
96. Ковальский Я. В. Папы и папство / Пер. с пол. Т. Трифоновой. – М.: Политиздат, 1991. – 236 с.
97. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червням 1996 р. – К.: Вікар, 1996. - 64 с.
98. Коппель О. А., Пархомчук О. С. Міжнародні системи та глобальний розвиток: Навчальний посібник. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2004. – 314 с.
99. Красиков А. А. Ватикан: история и современность.– М.: Знание, 1991. – 64 с. - (Новое в жизни, науке технике. Сер. “У политической карты мира”; - № 7).
100. Кучерук О. Дипломатичні зносини України та Ватикану у 1917-1921 рр. // Україна дипломатична – 2001. – 2002. – Вип. ІІ. – С. 487-494.
101. Лебек Э. Тайная история дипломатии Ватикана / Пер. с фр. И. И. Кубатько. – М.: Рипол Классик, 2004. – 304 с.
102. Левин Д. Б. Дипломатия. Ее сущность, методы и формы. – М.: Соцэкгиз, 1962. – 177 с.
103. Левин Д. Б. Международное право, внешняя политика и дипломатия. – М.: Международные отношения, 1981. – 144 с.
104. Ліобікас К. Сто років соціальних енциклік: Передмова // Іван Павло ІІ. Енцикліка “Сотий Рік” (“Centesimus Annus ”), 01 травня 1991 р. – К.: Кайрос, 2001. – С. 5-10.
105. Маркевич С. Тайные недуги католицизма (о противоречиях в современном католицизме) / Пер. с пол. и примеч. Т. И. Трифоновой. М.: Политиздат, 1967. - 168 с.
106. Матвієнко В. М. Дипломатія // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л. В. Губернський (голова) та ін. – К.: Знання України, 2004. – Т. 1. – С. 362-363.
107. Меморандум, 24 февраля 2003 г.: Приложение к письму Постоянных представителей Германии, Российской Федерации и Франции при Организации Объединенных Наций, 24 февраля 2003 г. на имя Председателя Совета Безопасности // Письмо Постоянных представителей Германии, Российской Федерации и Франции при Организации Объединенных Наций, 24 февраля 2003 г. на имя Председателя Совета Безопасности S/2003/214 [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.un.org/russian/whatnew/docs/03-214.htm (проверено 09.08.2007 г.). - Загл. с экрана.
108. Милошевич С. Защитная речь перед Международным трибуналом по бывшей Югославии в Гааге, 31 августа - 01 сентября 2004 г. (с сокращениями) [Электронный ресурс] // Марксизм и современность. – 2005. - № 1-2. - Режим доступа: http://www.anti-glob.ru/kpsm/vyst/haaga5.htm (проверено 09.08.2007 г.). - Загл. с экрана.
109. Мильоре Ч. Выступление Постоянного Наблюдателя Святого Престола в ООН на заседании Совета Безопасности ООН, Нью-Йорк, 19 февраля 2003 г. // Предварительный отчет заседания Совета Безопасности ООН, 19 февраля 2003 г., S/PV.4709 (Resumption 1) [Электронный ресурс]. - С. 40-41. - Режим доступа: http://www.un.org/russian/documen/scaction/2003/pv4709r1.pdf (проверено 09.08.2007 г.). - Загл. с экрана.
110. Міністр освіти й науки України – гість УКУ, 05 червня 2007 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ucu.edu.ua/ukr/current/chronicles/article;2906/ (перевірено 09.08.2007 р.). - Загл. з екрану.
111. Моравский З. Ватикан здали и вблизи / Пер. с пол. О. Давтяна и Е. Соколова / Общ. ред., послеслов. и примеч. Л. Великовича. – М.: Прогресс, 1981. – 319 с.
112. Морозов Н. В гостях у Румынского патриарха // Компас. – 1999. – 14 октября. - № 42. – С. 73-79.
113. Морозов Н. К предстоящему визиту папы Иоанна Павла ІІ в Румынию // Настоящие и будущие планы Ватикана // Компас. – 1999. – 15 апреля. - № 16. – С. 61-66.
114. Мудрий С. Публічне право Церкви і конкордати. – Івано-Франківськ: Івано-Франківська Теологічна Академія, 2002. – 150 с.
115. Мусский И. А. 100 великих дипломатов. – М.: Вече, 2001. – 608 с.
116. Мэнхеттен А. Государство Ватикан // История Ватикана. Власть и римская курия. – М.: Монолит-Евролинц-Традиция, 2002. – С. 125-155.
117. Никольсон Г. Дипломатия / Пер. с англ. / Под. ред. и послеслов. А. А. Трояновского. – К.: Издательско-полиграфический Центр “Три крапки”, 2001. – 184 с.
118. Нота Постійного Спостережного Представництва Ватикану при Організації Об’єднаних Націй № 7088/92 Міністерству закордонних справ України, 25 березня 1992 р. // Про встановлення дипломатичних відносин між Україною і державою містом Ватикан (у формі обміну нотами) [Електронний ресурс]: Угода, 1992 р. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi (перевірено 09.08.2007 р.).
119. О Божественном Откровении (“Dei Verbum”): Догматическая Конституция, 18 ноября 1965 г. // Второй Ватиканский Собор: Конституции, Декреты, Декларации. – Брюссель: Жизнь с Богом, 1992. – С. 171-192.
120. О Восточных католических Церквях (“Orientallum Ecclesiarum”): Декрет, 21 ноября 1964 г. // Второй Ватиканский Собор: Конституции, Декреты, Декларации. – Брюссель: Жизнь с Богом, 1992. – С. 141-154.
121. О дипломатических сношениях: Венская Конвенция, 18 апреля 1961 г. // Действующее международное право: В 3-х т. / Составители Ю. М. Колосов и Э. С. Кривчикова. – М.: Изд-во Московского Независимого института международного права, 1999. – Т. 1. – С. 510-524.
122. О миссионерской деятельности Церкви (“Ad Gentes divinitus”): Декрет, 07 декабря 1965 г. // Второй Ватиканский Собор: Конституции, Декреты, Декларации. – Брюссель: Жизнь с Богом, 1992. – С. 469-514.
123. О пастырской дол