ПОЛІТИКА ЯПОНІЇ ЩОДО КРАЇН АСЕАН (кінець 1970-х-90-і роки)

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

На правах рукопису

РАДЧЕНКО ОЛЕГ ВІКТОРОВИЧ

УДК: 327 (52) “1970/1990” : 341.17 (5) АСЕАН

ПОЛІТИКА ЯПОНІЇ ЩОДО КРАЇН АСЕАН (кінець 1970-х-90-і роки)

23.00.04 – Політичні проблеми міжнародних систем
та глобального розвитку

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник:
кандидат історичних наук, доцент
КОМІРЕНКО Іван Данилович,
кафедра міжнародних відносин та
зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київ-2001

ЗМІСТ
Стор.
ВСТУП 3-9

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1. Методологія дослідження

1.2. Джерельна база дослідження та історіографія проблеми

10-39

10-21

22-40

РОЗДІЛ 2. ПІВДЕННО-СХІДНА АЗІЯ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ТА ПОЛІТИЧНИХ ПРІОРИТЕТІВ ЯПОНІЇ
2.1. Політико-економічне підґрунтя політики Японії щодо країн субрегіону
2.2. Зовнішньополітична стратегія Японії щодо країн АСЕАН

41-76

41-54

54-77

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ МИРУ ТА ГАРАНТУВАННЯ БЕЗПЕКИ У ВІДНОСИНАХ ЯПОНІЇ З КРАЇНАМИ АСЕАН

78-133

РОЗДІЛ 4. ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯПОНІЇ З КРАЇНАМИ АСЕАН

134-188
ВИСНОВКИ 189-196

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 197-224

ВСТУП

За післявоєнний період Японія досягла переконливих успіхів у становленні національної економіки та посіла другу після США позицію у світі за масштабами нагромадженого економічного потенціалу насамперед тому, що обрала в якості способу зміцнення свого міжнародного авторитету не застосування збройної сили, а розвиток взаємовигідного торговельно-економічного співробітництва з усіма країнами світу. Основною метою зовнішньополітичного курсу Японії кінця 1980-90-х років став вихід цієї країни на міжнародну арену в якості значної політичної сили за умови збереження договору безпеки з США у його модифікованій формі.
Південносхідноазійський напрямок завжди був і залишається одним з важливих та пріоритетних з усіх напрямків зовнішньополітичної діяльності Токіо. Проте нищівна поразка в другій світовій війні стала подією, в результаті якої старі підвалини азійської політики Японії опинилися зруйнованими дощенту. Якщо до закінчення війни їй були притаманні усі ознаки імперської політики тоталітарної держави, то після закінчення американської окупації Токіо зіштовхнувся з необхідністю споруджувати будівлю своєї зовнішньої політики в Південно-Східній Азії наново, переглянувши та цілком відкинувши минулі цілі, методи, форми та засоби їх досягнення. В результаті, в післявоєнні десятиріччя Японія намагалась будувати свою політику щодо країн Південно-Східної Азії на принципах консенсусу, взаємовигідності, поваги інтересів партнера в двосторонніх зв'язках та невтручання у внутрішні справи один одного.
Взаємодія Японії та країн АСЕАН є одним з ключових елементів регіональної системи міжнародних відносин. Зовнішньополітичний курс Японії щодо країн цього субрегіону є характерним в структурному плані для розуміння політики Токіо в АТР та його позиції щодо розбудови нової системи міжнародних відносин.
Актуальність теми дослідження. Нова геополітична ситуація, що склалася в АТР в 1990-х роках, та поступове зниження Сполученими Штатами Америки обсягів своєї військової присутності в цьому регіоні свідчать про те, що об'єктивно Японія змушена шукати нових партнерів, в тому числі, і в Південно-Східній Азії. Вже нині проглядається прагнення до встановлення з країнами цього субреґіону таких відносин, які за своєю інтенсивністю та значенням можна було б поставити на друге місце після японо-американських.
Асоціація країн Південно-Східної Азії за минулі три десятиріччя (ця субрегіональна організація була створена 8 серпня 1967 року) переконливо продемонструвала свою життєздатність та перетворилася у вельми авторитетний механізм, який сприяє забезпеченню стабільності як у Південно-Східній Азії, так і в усьому азійсько-тихоокеанському реґіоні. Усвідомивши себе одним з важливих політичних, економічних та інтеграційних центрів сучасності, країни АСЕАН рішуче заявили про свій остаточний вихід за рамки регіоналізму, про бажання відігравати одну з провідних ролей на міжнародній арені. На нашу думку, вже зараз АСЕАН можна розглядати як впливового самостійного актора східноазійського міжнародно-політичного регіону.
Особливість асеанівського напрямку зовнішньої політики Японії полягає в тому, що все частіше офіційний Токіо розглядає АСЕАН як відправну точку для проектування свого впливу в якості нової наддержави. Ймовірно, що буде зростати і зацікавленість незалежної України до подальшого розвитку відносин з країнами азійсько-тихоокеанського регіону, особливо в галузі торгівлі, обміну технологіями та міжнародної технічної допомоги в зв’язку з гострою необхідністю розширення української присутності в АТР. Тому досвід співпраці Японії з країнами АСЕАН та підходи, які застосовуються Країною вранішнього сонця у співробітництві з країнами з перехідною економікою, якими є практично усі країни-члени АСЕАН, був би корисним для розвитку української політологічної науки та фахівців-міжнародників, які займаються питаннями співробітництва України з Японією та країнами АСЕАН. Вищезазначений комплекс причин і мотивувань та відсутність наукової розробки багатьох питань їх розвитку обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Актуальність теми дослідження визначає наукову проблему, що вирішується в дисертації: визначення, аналіз політико-економічних особливостей зовнішньополітичного курсу Японії щодо країн АСЕАН наприкінці 70-х – в 90-і роки та його вплив на АТР.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відображає один з напрямків комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України” (номер держреєстрації 0196U015204), програми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови Української держави” (номер держреєстрації 0197U003322).
Об’єктом дослідження є міжнародні відносини в Південно-Східній Азії.
Предметом дослідження є процес формування і практичного здійснення політики Японії щодо країн АСЕАН у період, що досліджується.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з кінця 70-х до закінчення 90-х років. Нижня межа хронологічних рамок визначена кінцем 70-х років, які ознаменувалися різкою активізацією "асеанівського" напрямку політики офіційного Токіо, що пов’язано з “Манільською доктриною” Японії 1977 року. Верхня - кінцем 90-х років, на які припадає якісна трансформація відносин Японії з країнами АСЕАН, зумовлена радикальними змінами в геополітичній ситуації в АТР та валютно-фінансовою кризою, яка вибухнула влітку 1997 року. Деякі відступи від хронологічних рамок були допущені виключно з метою усунення прогалин, що ускладнюють розуміння проблеми, що досліджується.
Мета дисертаційного дослідження полягає в аналізі зовнішньополітичної стратегії та тактики Японії щодо країн АСЕАН наприкінці 70-х-90-і роки в контексті головних подій світової політики.
Досягнення цієї мети зумовило необхідність вирішення наступних завдань:
1. Актуалізувати роль Японії в реґіональній системі міжнародних відносин в азійсько-тихоокеанському реґіоні.
2. Зробити узагальнюючу оцінку основних концепцій політики Японії щодо країн АСЕАН наприкінці 70-х- в 90-і роки та визначити її основні принципи.
3. Проаналізувати підходи Японії і країн АСЕАН до проблем миру та гарантування безпеки в АТР з метою виявлення оптимальних шляхів розбудови моделі реґіональної безпеки.
4. Оцінити існуючі реґіональні структури та ініціативи з питань безпеки, економічного співробітництва, в яких беруть участь країни АСЕАН та Японія, в тому числі сутність, форми та результати співпраці країн АСЕАН з Японією в рамках АРФ, АТЕС, з метою визначення можливих механізмів вирішення локальних конфліктів між учасниками південносхідноазійської підсистеми.
5. Провести аналіз зовнішньоекономічних планів Японії в субрегіоні, простежити та оцінити основні кроки японської дипломатії з реалізації інтересів держави та японських корпорацій в Південно-Східній Азії.
6. З’ясувати на основі аналізу макроекономічної ситуації в АТР реакцію Японії на фінансово-банківську кризу 1997 року та політику допомоги, що надавалася у цьому зв’язку Токіо країнам АСЕАН.
7. Використати досвід співпраці Японії та АСЕАН для вироблення рекомендацій щодо напрямків співробітництва України з країнами Східної Азії.
Методологічну основу визначили основна мета та поставлені завдання.
Методологічними засадами дослідження є системний підхід з застосуванням порівняльного, загальнологічного, проблемно-історичного, аналітико-прогностичного підходів, які дозволили провести комплексне дослідження зовнішньополітичної діяльності Японії щодо країн Південно-Східної Азії у визначених хронологічних рамках. Зокрема, системний аналіз застосований для розкриття структури взаємовідносин в Південно-Східній Азії. З метою дослідити процеси розвитку в цьому субрегіоні з урахуванням впливу географічних, політичних, військових, екологічних та інших чинників автором був застосований геополітичний аналіз.
Для аналізу окремих аспектів теми були використані методи та засоби з концепції діалектичного взаємозв'язку внутрішньої та зовнішньої політики, методи аналізу ситуацій та змісту (контент-аналіз, аналіз даних щодо подій в світі), а також аналіз процесів формування та здійснення зовнішньої політики держави.
Наукова новизна дослідження полягає насамперед у тому, що в ньому здійснена одна з перших спроб в українській політології на основі запровадження в науковий обіг значної кількості джерел та матеріалів документального характеру, частина з яких вводиться вперше, проаналізувати асеанівський напрямок зовнішньої політики Японії наприкінці 70-х - в 90-і роки та виявлено його характерні риси в контексті основних міжнародних подій в АТР.
Запропоновано авторську концепцію причин зростання стратегічного та геополітичного значення субрегіону країн АСЕАН для Японії та визначено, що асеанівський напрямок зовнішньополітичного курсу Токіо за інтенсивністю поступається лише американському.
Дана оцінка принципам політики Японії щодо країн АСЕАН наприкінці 70-х – в 90-і роки, які полягають в уникненні застосування сили у двосторонніх відносинах, використанні політичного впливу та економічних важелів як ключових зовнішньополітичних засобів.
Дістало подальший розвиток дослідження Зони миру, свободи та нейтралітету в Південно-Східній Азії як моделі безпеки для субрегіону, якій притаманна динамічна стабільність і без’ядерний статус, та яка полягає у рівновазі основних акторів підсистеми: США-Японія-Китай-АСЕАН.
Доведено, що “м’які” структури безпеки (неформальні консультативні форуми), в яких беруть участь Японія та АСЕАН, були ефективними механізмами вирішення локальних конфліктів між учасниками підсистеми.
З’ясована роль активного японського інвестування та перенесення виробництва в країни АСЕАН як таких, що дозволили послабити політичний тиск США та ЄС на Японію в зовнішньоекономічних питаннях та надійно прив’язати країни АСЕАН до японської сфери впливу.
Набуло подальшого розвитку осмислення інтересів України в Східній Азії, що дозволило виробити практичні рекомендації щодо формування та реалізації політики України в цьому реґіоні.
Практичне значення. Проведений аналіз зовнішньої політики Японії має важливе значення з огляду на те, що у відносинах з Україною Японія пропонує ті самі підходи та механізми, що застосовуються нею у співпраці з країнами АСЕАН. Дисертація передбачає можливість використання її матеріалів у практичній діяльності Міністерства закордонних справ України, інших органів державної влади України. Матеріали та результати проведеного дослідження можуть бути корисними при подальшій розробці цієї проблематики, а також при підготовці нормативних і спеціальних курсів у вузах з політології, історії міжнародних відносин і зовнішньої політики, новітньої історії країн Східної і Південно-Східної Азії. Фактичний матеріал і висновки дослідження можуть бути основою для підготовки аналітичних матеріалів з проблем міжнародних відносин як реґіонального, так і міжнародного рівнів.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні висновки та положення дисертації були оприлюднені на науково-теоретичній конференції Інституту міжнародних відносин (13 квітня 2000 року), тези виступу опубліковані, на наукових практичних семінарах Інституту, доповідались на засіданнях кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка та знайшли відображення в 5 наукових статтях, в тому числі тези виступу на науково-теоретичній конференції Інституту міжнародних відносин.
Структура дисертації. Дисертація побудована згідно з визначеними цілями, завданнями та предметом дослідження. Вона складається з вступу, 4-х розділів, висновків та списку літератури.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Аналіз південносхідноазійської політики Японії у визначених хронологічних межах свідчить, що цією країною в достатньо повній мірі був врахований власний трагічний досвід минулого, а також прорахунки інших, в першу чергу - Сполучених Штатів Америки, які обрали ставку на військову силу та пряме втручання у внутрішні справи азійських країн. Японія зробила вибір на користь розширення свого політичного впливу, що підкріплюється значною економічною присутністю в субреґіоні та очевидною технологічною перевагою.
1. Реаліями 90-х років став вихід Японії на міжнародну арену в якості авторитетної політичної сили та автономна позиція Токіо в японо-американському альянсі. За якісним вдосконаленням військового потенціалу Японії стоїть, перш за все, намагання стримати непередбачувані держави АТР, такі як КНР та КНДР, та бажання спиратися на власні сили у разі виникнення надзвичайної ситуації. Перспективи залишення реґіону Сполученими Штатами або їх відмови гарантувати національну безпеку Японії примушують Токіо шукати союзників в АТР, хоча США залишаються і будуть залишатися в найближчій перспективі найнадійнішим союзником Японії в ролі гаранта її військово-політичної безпеки та одного з основних торговельних партнерів, джерелом передових технологій, одним з наймісткіших ринків товарів та послуг. Протягом 80-90-х років в Японії виробилось стійке розуміння того, що забезпечення власної національної безпеки повинно здійснюватись шляхом створення умов, які б дозволяли підтримувати політичну стабільність в стратегічно важливих для Токіо країнах, зокрема країнах-членах АСЕАН.
2. Аналіз послідовної низки доктрин японських прем'єр-міністрів щодо країн АСЕАН, сформульованих ними протягом двадцятирічного періоду, дає підстави стверджувати, що країни-члени АСЕАН поставлені у центр азійської політики Японії. Країни АСЕАН приваблюють політичні та ділові кола Японії наявністю там цілої низки сприятливих умов та чинників: стратегічна та політична значимість країн субреґіону як з точки зору "комплексного забезпечення безпеки" країни, так і з точки зору активізації ролі Японії в світовій політиці; споживчий ринок, який швидко розвивається; відносна політична стабільність та високі темпи економічного розвитку, незважаючи на валютно-фінансову кризу 1997 року.
У концептуально-доктринальних засадах свого зовнішньополітичного курсу та за його практичної реалізації Японія покладається на політичний вплив та економічні важелі, уникаючи прямого втручання у внутрішні справи країн АСЕАН та не вдаючись до застосування сили.
Вивчення японського бачення засобів досягнення основних цілей своєї "асеанівської" політики дозволило дійти висновку про існування у Токіо особливого специфічного підходу, що відрізняється від інших розвинених країн, які намагаються домінувати в тому чи іншому реґіоні світу. Специфіка такого підходу полягає в усвідомленні Японією обмеженості своїх політичних можливостей. Урядовими колами Японії також виключаються ідеї про можливість досягнення поставленої мети військовими засобами. Акцент у зовнішньополітичній стратегії Токіо поставлено на економізацію зовнішньої політики та досягнення політичних цілей методами економічного впливу та розширення співробітництва з країнами АСЕАН у міжнародних організаціях та в рамках неформальних форумів і зустрічей.
3. Відсутність багатосторонніх блоків, які претендують на всеосяжність, та типовість двосторонніх союзів у сфері безпеки, свідчать про слабку структурованість реґіональних відносин у галузі політики та безпеки в субрегіоні країн АСЕАН. Особливістю моделі безпеки в Південно-Східній Азії є менша конфліктність відносин у цьому субреґіоні, за якої на протязі тривалого періоду зберігається загальнореґіональний мир. Загальна зацікавленість у збереженні миру в субрегіоні поєднується з локальними латентними конфліктами.
Аналіз моделі безпеки в Південно-Східній Азії показав, що країни АСЕАН вітають участь у гарантуванні безпеки у своїй системі з боку США та Японії, а також взяли курс на збільшення видатків на оборону та якісне переозброєння власних збройних сил. Характер диверсифікації військово-політичних зв’язків країн-членів АСЕАН доводить, що вони намагаються врівноважити китайський вплив та запобігти новим територіальним претензіям з боку КНР.
Позиція Японії в галузі забезпечення миру та безпеки в АТР полягає в залученні до вирішення реґіональних проблем мирними засобами та за допомогою численних інститутів превентивної дипломатії, наданні підтримки в створенні в субреґіоні без'ядерної зони та розв'язанні територіальних проблем. Найзручнішою реґіональною структурою для цього як країни АСЕАН, так і Японія, вважають Реґіональний форум АСЕАН та конференцію АТЕС.
Японія розглядає АСЕАН як впливову реґіональну організацію, яка відіграє значну роль у подіях в АТР. Японські політики уважно прислуховуються до позиції країн - членів АСЕАН та старанно враховують її при формулюванні своїх позицій з важливих міжнародних питань. Японська сторона усвідомлює, що будь-яка зовнішньополітична концепція реґіонального масштабу, в тому числі і ідея виходу Токіо на позиції лідера в АТР, приречена на провал у випадку однозначно негативного ставлення до неї з боку країн АСЕАН. Це примушує Японію займати гнучку позицію щодо розвитку контактів з Асоціацією, змінюючи свої підходи до неї в залежності від політичної та економічної ситуації в субреґіоні, зберігаючи незмінними лише фундаментальні принципи взаємовідносин з АСЕАН.
Асеанівські лідери, в свою чергу, намагаються знайти в сфері політичної взаємодії з Японією "золоту середину", яка б, з одного боку, дозволяла в умовах створення вакууму в АТР після залишення реґіону Радянським Союзом та поступового скорочення військової присутності США використати цю країну в якості противаги експансіоністським тенденціям у зовнішній політиці Китаю, а з іншого - по мірі можливості зашкодити її перетворенню у значну військово-політичну державу, яка сама могла б загрожувати країнам АСЕАН. Характерною рисою 90-х років є те, що країни АСЕАН поодинці, а то навіть і колективно висловлюються за збільшення військово-політичної ролі Японії, вітаючи її участь у операціях з підтримання миру, які проводяться під егідою ООН.
4. Японія, як і країни АСЕАН, віддає перевагу неформальним зустрічам та контактам в рамках міжурядових форумів, що мають консультативний статус, в ході яких обговорюються актуальні проблеми міжнародних відносин, гарантування реґіональної безпеки та підтримання торговельно-економічного співробітництва, тому не слід очікувати в найближчому майбутньому створення в реґіоні жорсткої військово-політичної організації типу НАТО або СЄАТО.
Надаючи активне сприяння країнам-членам Асоціації в таких питаннях, як: права людини, мирне вирішення реґіональних конфліктів, допомога біженцям, - та відстоюючи інтереси країн-членів АСЕАН у відносинах Північ-Південь, Токіо намагається знайти підтримку цієї організації в найбільш амбіційному для Японії питанні - отримання місця постійного члена Ради Безпеки ООН.
АСЕАН, в свою чергу, зважаючи на власні національні інтереси та підтримку Японії, виступає єдиним голосом на переговорах з найвпливовішими акторами сучасної міжнародної системи та ініціатором обговорення важливих питань у царині гарантування миру та безпеки в рамках АРФ, АТЕС, АСЕМ .
5. З другої половини 80-х років країни АСЕАН відіграють роль важливого елемента в глобальній стратегії японських торговельних та промислових компаній, перетворившись в значній мірі в експортну базу цих компаній.
Важливою тенденцією японського інвестування в країни АСЕАН є перетворення цієї Асоціації, поряд з США та Європою, в третю точку глобальної триполюсної системи виробництва та збуту, яка створюється японськими компаніями. Залучення країн Асоціації до внутріфірмової торговельно-виробничої стратегії виявляється в перенесенні японським бізнесом в Південно-Східну Азію своїх деяких фірмових підрозділів, які опрацьовують проблеми загального управління, закупівель, розробок тощо. Стратегія японських компаній полягає у використанні субрегіону в якості джерела для реекспорту товарів, вироблених за японської участі, та технологій на ринки США і Західної Європи.
Шляхом перенесення виробництва в країни АСЕАН Японія змогла скоротити обсяги активного сальдо у зовнішньоторговельному обороті з країнами Заходу та відповідно послабити політичний тиск США та ЄС на переговорах з нею з торговельно-економічних питань.
Зростаюча активність японських інвестицій створює ефект мультиплікатора та супроводжується виникненням найновітніших технологічних галузей в країнах АСЕАН та є одним з основних чинників зростання зовнішньоторговельних потоків, особливо внутрішньорегіональної торгівлі готовими промисловими виробами. Що стосується переплетення прямих та портфельних інвестицій, ґрантів та кредитів, які надаються в рамках програми ОДР, то країни АСЕАН більше пов'язані з японськими партнерами, ніж навіть одна з одною.
6. Значні обсяги інвестицій, широко розгалужена система інфраструктури, розбудована практично завдяки японській програмі ОДР, величезний споживчий ринок зумовили сталість загальної японської стратегії щодо країн АСЕАН та непохитність зацікавленості японських компаній і за часів валютно-фінансової кризи 1997 року.
Японія надала найвагомішу фінансову допомогу країнам АСЕАН на потреби подолання валютно-фінансової кризи 1997 року, що пояснюється намаганням Токіо забезпечити собі провідне місце у справах цього субрегіону та підтримку японських ініціатив з боку АСЕАН у міжнародних організаціях.
7. Розроблення довгострокової програми співробітництва України з країнами Східної Азії з визначенням пріоритетів співробітництва та конкретних заходів сприяло б збалансуванню торговельно-економічного співробітництва між ними та значному підвищенню обсягів торгівлі.
Україна як джерело сучасних технологій та продукції машинобудування могла б долучитися до реконструкції і модернізації об’єктів, побудованих за участі радянських фахівців, будівництва енергетичних об’єктів у В’єтнамі, Лаосі та Камбоджі. Перспективною могла б стати участь українських спеціалістів у модернізації суднобудівної галузі В’єтнаму. Крім того, експорт сучасних українських технологій в країни АСЕАН, де накопичено значний позитивний потенціал адаптаційної індустрії, допоміг би залученню українських науково-дослідних інститутів та фахівців до цих процесів.
Україна має можливості для партнерства з країнами АСЕАН в царині геологічної розвідки корисних копалин. Країни цього субрегіону, зокрема В’єтнам, Індонезія, М’янма, потребують допомоги у проведенні геологорозвідувальних та пошукових робіт, організації видобутку корисних копалин, переробці дорогоцінних та напівдорогоцінних каменів.
Зважаючи на постійне зростання видатків країн АСЕАН на закупівлю військової техніки спецпризначення, Україна мала б оптимізувати форми роботи на ринку Південно-Східної Азії. Беручи до уваги жорстку конкуренцію на ринку озброєнь Південно-Східної Азії, вона має шукати шляхи стимулювання збуту своєї продукції шляхом пропозиції привабливих комплексних угод зі створення спільних підприємств і ліцензійного виробництва окремих зразків військової техніки на території країн-замовниць, ремонту і модернізації зразків спецтехніки військового призначення, можливо, на базі країн-замовниць, а також обслуговування такої техніки в цих країнах. Враховуючи дорожнечу окремих зразків спецтехніки військового та цивільного призначення, українські підприємства могли б перейти до їх передачі у лізинг на взаємовигідних умовах.
Перспективною була б участь України в реалізації технічної допомоги в межах програм ОДР в країнах АСЕАН і Східної Азії в цілому за умов її фінансування країнами-донорами. Наприклад, участь українських підприємств та проектних установ у переобладнанні та реконструкції діючих промислових об'єктів та комунікацій у В'єтнамі, Лаосі, Камбоджі, М’янмі за фінансової підтримки Японії в рамках ОДР.
Українські підприємства, спираючись на належне інформаційне та консультаційне забезпечення дипломатичних місій та представництв українських компаній в Східній Азії, українських міністерств та інших органів центральної виконавчої влади, могли б залучитися до перспективних багатосторонніх проектів в рамках АСЕАН та АТЕС в галузі телекомунікацій, транспорту, промислових технологій. Українських підприємців може зацікавити Програма промислового співробітництва в рамках АСЕАН (АІСО), що покликана стимулювати промисловий розвиток країн цієї організації шляхом розширення виробничої кооперації між окремими компаніями. Така схема передбачає надання компаніям з іноземною участю тарифних та інших пільг в рамках Зони вільної торгівлі АСЕАН за умови, що частка національного капіталу в них складає не менше 30%.
Актуальним, як вбачається, є завдання щодо налагодження та розвитку контактів з метою розширення кола потенційних інвесторів в економіку обох сторін. Багато фірм країн АСЕАН володіють значними фінансовими можливостями та досвідом участі у різних інвестиційних проектах за кордоном. Незважаючи на економічну кризу, зберігаються можливості із залучення інвестицій з цих країн в українську економіку, зокрема в легку та харчову промисловість, будівництво об’єктів інфраструктури житла, готельний бізнес тощо.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

I. Документальна база:

 Документи та матеріали органів державної влади Японії (Міністерства закордонних справ Японії, Управління національної оброни Японії, Міністерства зовнішньої торгівлі та промисловості Японії):
1. Конституция Японии 1946 г. // Конституции государств Юго-Восточной Азии и Тихого океана. - М.: Издательство иностранной литературы, 1960. - 738с.
2. Diplomatic Bluebook 1992. – Tokyo: Ministry of Foreign Affairs, 1993. – 143 p.
3. Diplomatic Bluebook 1993. – Tokyo: Ministry of Foreign Affairs, 1994. – 156 p.
4. Diplomatic Bluebook 1995. – Tokyo: Ministry of Foreign Affairs, 1995. – 157 p.
5. Diplomatic Bluebook 1997. – Tokyo: Ministry of Foreign Affairs, 1997. – 182 p.
6. Diplomatic Bluebook 1999. – Tokyo: Ministry of Foreign Affairs, 1999. – 180 p.
7. Diplomatic Bluebook 2000. – Tokyo: Ministry of Foreign Affairs, 2000. – 194 p.
8. Looking Ahead. Foreign Policy for a Changing World. - Tokyo: Ministry of Foreign Affairs, 1993. – 17 p.
9. Japan – United States Joint Declaration on Security: Alliance for the 21st Century // Defense of Japan 1999. – Tokyo: Urban Connections, 1999. – p. 235- 237.
10. National Defense Program Outline in and after FY 1996 // Defense of Japan 1999. – Tokyo: Urban Connections, 1999. – p. 238-244.
11. Guidelines for Japan – U.S. Defense Cooperation // Defense of Japan 1999. – Tokyo: Urban Connections, 1999. – p. 279-286.
12. United Nations and Japan. - Tokyo: Ministry of Foreign Affairs, 1995. – 32 p.
13. United Nations and Japan. - Tokyo: Ministry of Foreign Affairs, 1999. – 39 p.
14. United Nations and Japan: In Quest of a New Role. – Tokyo: Ministry of Foreign Affairs, 2000. – 38 p.
15. Defense of Japan 1997. – Tokyo: Urban Connections, 1997. – 295 p.
16. Defense of Japan 1999. – Tokyo: Urban Connections, 1999. – 342 p.
17. White Papers of Japan. 1991-1992. - Tokyo: The Japan Institute of International Affairs, 1993. - 225 p.
18. White Paper on Trade. – Tokyo: Ministry of International Trade and Industry, 1991. – 271 p.
19. White Paper on Trade. – Tokyo: Ministry of International Trade and Industry MITI, 1995. – 189 p.
20. White Paper on International Trade. – Tokyo: Ministry of International Trade and Industry, 2000. – 48 p.
21. Japan’s ODA. Annual Report. 1996. – Tokyo: Ministry of Foreign Affairs, 1997. – 387 p.
22. Japan’s ODA. Annual Report. 1997. – Tokyo: Ministry of Foreign Affairs, 1998. – 416 p.
23. JETRO White Paper on International Trade. 2000. World Trade Increasingly Affected by Information Technology. - Tokyo: Japan External Trade Organization, 2000. – 55 p.
24. Survey on Japanese, US and German Companies Operating in Asia. – Tokyo: Nomura Research Institute, 1999. – 30 p.

 Документи АСЕАН, АТЕС та АРФ:
25. Declaration of ASEAN Concord // ASEAN Documents. - Jakarta: ASEAN Secretariat, 1977. – 52 p.
26. Treaty of Amity and Cooperation in Southeast Asia // ASEAN Documents. - Jakarta: ASEAN Secretariat, 1977. – 52 p.
27. ASEAN Broadens Cooperation. Official Communiqué // Citra Indonesia. - August 1996. - № 8. - Box 1.
28. Bangkok Summit Declaration of 1995 // Citra Indonesia. - February 1996. - № 2. - Appendix 1.
29. Chairman’s Statement to the Third ASEAN Regional Forum // Citra Indonesia. - February 1996. - № 13. - p. 7- 8.
30. Osaka Action Agenda. Implementation of the Bogor Declaration // Citra Indonesia. - February 1996. - № 2. - p. 1-8.
31. Ханойская декларация 1998 г. // Вьетнам. 1998-99. – Ханой: Тхезвой, 1999. – с. 151-156.
32. Ханойская программа действий // Там же. – с. 157 – 170.

 Міжнародні договори:
33. Treaty on Southeast Asia Nuclear Weapons - Free Zone // Citra Indonesia. - December 1995. - № 12. - p. 21-25.
34. Договор о безъядерной зоне в южной части Тихого океана// Действующее международное право. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1996. - т. 3. - с.231-240.
35. Договор о взаимном сотрудничестве и безопасности между США и Японией 1960 г. // Современная Япония. - М.: Политиздат, 1973. - 521 с.
36. Сборник документов и материалов по Японии (мирная конференция в Сан-Франциско, мирные договоры и другие соглашения с Японией, а также ноты и официальные заявления, касающиеся Японии). 1951 - 1954 гг. - М.: МИД СССР, 1954. – 563с.

 Документи Організації Об’єднаних Націй та європейських міжнародних організацій:
37. A/Res/1514 (XV).
38. A/Res/1541 (XV).
39. A/Res/3485 (XXX).
40. S/Res/1246 (1999).
41. S/Res/1257 (1999).
42. S/Res/1262 (1999).
43. S/Res/1264 (1999).
44. S/Res/1272 (1999).
45. UN Comission Report. New challenges for East Asia// Восток. - 1996. - № 3. - с. 25-27.
46. Доклад Секретариата ЮНКТАД к конференции по развитию Восточной Азии: уроки с точки зрения новой глобальной ситуации // Мировая экономика и международные отношения. - 1997. - № 11-12. - с. 65 - 77.
47. Japanese Economy in the South-East Asian and World Context. – Doc. 8043 Revised. – 22 p.
48. The European Community and the ASEAN. Working Papers. 12. – 1993. - p. 54.

• Закони, інші нормативно-правові акти у сфері міжнародного співробітництва України з Японією

49. Постанова Верховної Ради України “Про Основні напрями зовнішньої політики України” // Відомості Верховної Ради. – 1993. - № 37. - ст.379.
50. Закон України “Про ратифікацію Угоди про позику між Україною (що діє через Міністерство фінансів України) та Експортно-імпортним Банком Японії щодо надання незв'язаного кредиту в сумі, еквівалентній 150 млн. дол. США” // Відомості Верховної Ради. - 1996. - № 25. - ст. 99.
51. Закон України “Про ратифікацію Угоди (у формі обміну нотами) між Кабінетом Міністрів України та Урядом Японії щодо надання японського культурного гранту на постачання аудіообладнання Національному академічному драматичному театру імені І. Франка” // Відомості Верховної Ради. - 2001. - № 31. - ст. 158.
52. Постанова Верховної Ради України від 7 червня 1996 року № 239 “Про використання кредиту Експортно-імпортного Банку Японії”.
53. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2000 р. N1277 “Про укладення Угоди (у формі обміну нотами) між Кабінетом Міністрів України та Урядом Японії щодо виконання Проекту вдосконалення рівня медичного обладнання в українській спеціалізованій лікарні "ОХМАТДИТ".
54. Постанова Кабінету Міністрів України від 30 липня 1999 р. N1391 “Про укладення Угоди (у формі обміну нотами) між Кабінетом Міністрів України та Урядом Японії щодо надання японського культурного ґранту на постачання аудіо-візуального обладнання Національному музею історії України”.
55. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. N333 “Про надання гарантії Кабінету Міністрів України щодо забезпечення погашення кредиту Японії, який залучається для фінансування будівництва комбінованої установки з виробництва високооктанового екологічно чистого бензину та автозаправних станцій відкритим акціонерним товариством "Нафтопереробний комплекс - Галичина".
56. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 р. N2062 “Про укладення Угоди (у формі обміну нотами) між Кабінетом Міністрів України та Урядом Японії щодо надання японського культурного ґранту на постачання музичних інструментів Національній філармонії України”.
57. Угода (у формі обміну нотами) між Кабінетом Міністрів України та Урядом Японії щодо надання японського культурного ґранту на постачання аудіовізуального обладнання Національному музею історії України (Угоду ратифіковано Законом N1161-XIV (від 19.10.99).
58. Постанова Кабінету Міністрів україни від 26 липня 2001 р. N 867 “Про укладення Угоди (у формі обміну нотами) між Кабінетом Міністрів України та Урядом Японії про Грантову допомогу для малих проектів”.
59. Наказ Міністерства економіки України № 146 від 12.07.2000 “Порядок інформування Міністерства промисловості і торгівлі Республіки Індонезія згідно з Угодою між Міністерством промисловості і торгівлі Республіки Індонезії та Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України стосовно вжиття антидемпінгових заходів щодо прокату гарячекатаного в рулонах та не в рулонах походженням з України”.

 Тексти промов та тез виступів політичних діячів Японії та країн-членів АСЕАН:
60. Foreign Policy Speech by Prime Minister of Japan Kiichi Miyazawa “New Era in Our Relations with ASEAN Countries” // Looking Ahead. A Foreign Policy for a Changing World. – Tokyo: Ministry of Foreign Affairs, 1993. - p. 9-10.
61. Foreign Policy Speech by Prime Minister of Japan Kiichi Miyazawa in Bangkok, 16 January // Looking Ahead. A Foreign Policy for a Changing World. – Tokyo: Ministry of Foreign Affairs, 1993. - p. 7-8.
62. Foreign Policy Speech by the Prime Minister of Japan Kiichi Miyazawa to the 126th Session of the National Diet // White Papers of Japan. 1991-1992. – Tokyo: MITI, 1993. - p. 214-217.
63. Ikeda Tadashi Toward an Open-Ended Asia Policy // Japan Echo. - Spring 1995. - p. 19-25.
64. Policy Speech by the Prime Minister of Japan Rutaro Hashimoto to the National Diet on January 22, 1996 // Japan Echo.¬¬¬ - Spring 1996. - № 1. - p. 63.
65. Speech by the Prime Minister Dato` Seri Dr. Mahathir Mohamad at the Institute of Mithue in Tokyo on 19 October // Foreign Affairs. Malaysia. - December 1992. - № 4. - p. 46.
66. Visit of the Prime Minister of Japan. Speech by the ¬¬¬Prime Minister Dato` Seri Dr. Mahathir Mohamad on 14 January 1993 // Foreign Affairs. Malaysia. - March 1993. - № 1. - p. 7-9.
67. Statement by the Chief Cabinet Secretary on the National Defense Program Outline in and after FY 1996 // Defense of Japan 1999. – Tokyo: Urban Connections, 1999. – p. 244 - 245.
68. Statement by the Foreign Minister Keizo Obuchi on Japan and East Asia: Outlook for the New Millenium. May 4, 1998 // Japan Echo. – 1998. – August 1998. – p. 3-4.
69. The Prime Minister Keizo Obuchi`s Four Initiatives for Japan – ASEAN Cooperation toward the 21st century // Years of Trial. Japan in the 1990s. – Tokyo: Japan Echo Inc., 2000. – p. 91-102.

II. Довідкові матеріали
70. APEC Almanac 1995. – Tokyo: Foreign Press Center, 1995. – 143 p.
71. Nippon 1988. – Tokyo: Keizai Koho Center, 1988. – 159 p.
72. Japan 1995. An International Comparison. – Tokyo: Keizai Koho Center, 1995. – 101 p.
73. Japan 1997. An International Comparison. – Tokyo: Keizai Koho Center, 1997. – 92 p.
74. Japan 2000. An International Comparison. – Tokyo: Keizai Koho Center, 2000. – 120 p.
75. Japan Almanac 2000. – Tokyo: Foreign Press Center, 2000. – 313 p.
76. Facts and Figures of Japan. 1999 Edition. – Tokyo: Foreign Press Center, 1999. – 125 p.
77. Facts and Figures of Japan. 2000 Edition. – Tokyo: Foreign Press Center, 2000. – 119 p.
78. International Direct Invesment Statistic Yearbook, OECD/OCDE. – Paris. - 1993, 1995, 1996, 1998.
79. The Military Balance 1999/2000. – London. - 2000.
80. The Military Balance 2000/2001. – London. - 2001.
81. World Bank. World Economic Indicators 1997. – Washington: World Bank, 1997. – 278 p.
82. World Bank. World Economic Indicators 1998. – Washington: World Bank, 1998. – 311 p.
83. Герчикова И. Н. Международные экономические организации: регулирование мирохозяйственных связей и предпринимательской деятельности. – М.: АО “Консалтбанкир”, 2000. – 624 с.
84. На пороге XXI века. Доклад о мировом развитии 1999 / 2000 года. – М.: “Весь Мир”, Всемирный банк, 2000. - с. 288.
85. Україна у цифрах у 2000 році: Корот. стат. довід. /Держкомстат: За ред. О. Г. Осауленка. – К.: Техніка, 2001. – 256 с.
86. Шреплер Х.-А. Международные экономические организации: Справочник/Пер. С.А. Тюпаева, И.Н.Фомичева. – М.: Международные отношения, 1999. – 456 с.

III. Монографічні видання українською, російською та англійською мовами:
87. Азия: роль ключевых стран в международных отношениях в 1990-е годы. - М.: Восточная литература, 1995. – 290 с.
88. Алиев Р.Ш.-А. Внешняя политика Японии (70-80-е годы).¬ (Теория и практика).¬ - ¬М.: Главная редакция восточной литературы, 1986. - 311 с.
89. Андреев Ю. А. Страны АСЕАН: проблемы и тенденции современного развития. - М.: Знание, 1987. – 62 с.
90. Арин О. Азиатско-тихоокеанский регион: мифы, иллюзии и реальность. - М: Наука, 1997. - 476 с.
91. АСЕАН в системе международных политических отношений/ Отв. ред. Чуфрин Г. И. – М.: Наука, 1993. – 231 с.
92. Белова Г. В. Особенности развития японского неоколониализма. - Автореф. дис... канд. ист. наук: 09.00.02. – М.: МГУ им. М. Ломоносова, 1990. - 24 с.
93. Белорус О. Г., Лукьяненко Д. Г. и др. Глобальные трансформации и стратегии развития. – К.: Орияне, 2000. – 424 с.
94. Богатуров А. Д. Великие державы на Тихом океане. История и теория международных отношений в Восточной Азии после второй мировой войны (1945-1995). – М.: Конверт – МОНФ, 1997. – 352 с.
95. Богатуров А. Д. Японская дипломатия в борьбе за источники сырья. - М.: Наука, 1988. - 197 с.
96. Богомолов А. О. Тихоокеанская стратегия США и АСЕАН.¬¬¬ - ¬¬¬М.: Наука, 1989. – 167 с.
97. Борисова И. Б., Волжин Н. П. Внешняя политика Филиппин (1946 - 1986). - М.: Наука, 1988. - 168 с.
98. Вербицкий С. И. Япония в поисках новой роли. - М.: Главная редакция восточной литературы, 1992. – 268 с.
99. Внешняя политика и дипломатия стран Азиатско-тихоокеанского региона. Учебное пособие. Отв. ред. Ли В. Ф. – М.: Научная книга, 1998. – 278 с.
100. Выхухолев И. В. Внешняя политика Японии в АТР: Автореф. дис... канд. ист. наук: 07.00.05. - М.: Академия общественных наук ЦК КПСС, 1991.- 23 с.
101. Гуменюк Б.І. Горизонти третього світу. Країни, що розвиваються. - К.: Політвидавництво, 1990. – 187 с.
102. Гуменюк Б. І. Між минулим і майбутнім. Штрихи до портрета країн "третього світу" напередодні XXI ст. ¬¬¬К.: Освіта, 1991. – 172с.
103. Дубовий І. О. Політика США щодо Японії (1980-і-початок 90-х років): Дис… канд. іст. наук: 07.00.03. – К.: КУ ім. Т. Шевченка, 1993. – 210 с.
104. Дудчак В. И., Шергин С. А. Беспокойный Тихий океан. - К.: Политиздат, 1989.- 236 с.
105. Заказникова Е. П. Юго-Восточная Азия в поисках лучшего будущего. - М.: Наука, 1991. – 240 с.
106. Изотов А. Ю. Концептуальные отношения азиатско-тихоокеанской политики Японии (80-90-е годы): Автореф. дис... канд. ист. наук: 07.00.05. - М.: Дип. академия СССР, 1991. – 19 с.
107. Империализм и развивающиеся страны. Новые тенденции в политике империализма. - М.: Наука, 1984. - 225 с.
108. Исаев М. П. Внешняя политика стран Индокитая.¬¬¬ - М.: Наука, 1989. – 246 с.
109. История Индонезии/Под ред. Цыганова В.А. – М.: Международные отношения, 1992. - В 2-х т. – Т.1. – 304 с.; Т.2. – 265 с.
110. Капица М. С. Международные отношения в Южной, Юго-Восточной Азии и на Дальнем Востоке (1955-1965 гг.). – М.: Политиздат, 1978. – 269 с.
111. Капица М. С., Исаев М. Г. Мирный выбор Азии. - М.: Политиздат, 1988. - 202 с.
112. Ким Г. Ф. Зарубежный Восток и современность. В 2-х т. – М.: Наука, 1974. – Т. 1 – 455 с.; Т.2 – 167 с.
113. Кирієнко М. М. Зовнішньоекономічні зв’язки України з новими індустріальними країнами та їх маркетингове забезпечення. – К.: Українська академія зовнішньої торгівлі, 1997. – 23 с.
114. Кисин С. Б. Япония и региональные конфликты в Азии. - М.: Наука, 1989. - 187с.
115. Кистанов В. О. Япония в АТР: анатомия экономических и политических отношений. - М.: Восточная литература, 1995. – 334с.
116. Коваленко И. И. Международные отношения на Дальнем Востоке в послевоенные годы. В 2-х кн. - М.: Наука, 1978. – Кн. 1 -с. 279; Кн. 2 – 286 с.
117. Ковригин Е. Б. Противоречия и перспективы тихоокеанского сообщества. - М.: Наука, 1987. – 254 с.
118. Конфронтация или диалог: Стереотипы антисоветизма в региональной внешней политике США / Лещенко Л. О., Кременюк В. А., Караганов С. А. - К.: Наукова думка, 1989. - 345 с.
119. Крупянко М. И. Япония в системе Восток-Запад. - ¬¬¬М.: Наука, 1991. – 246 с.
120. Коппель О. А., Пархомчук О. С. Міжнародні системи. Світова політика. – К.: ФАДА, ЛТД, 2001. – 224 с.
121. Лукин В. П. "Центры силы". Концепции и реальность. - М.: Международные отношения, 1983. – 256 с.
122. Махатхир Мохамад. От имени своего народа/ Пер. с англ. – М.: Летопись, 1998. – 280 с.
123. Малетин Н. П. Внешняя политика Индонезии (1965-78). – М.: Международные отношения, 1981. – 101 с.
124. Международные региональные организации Азии в международных отношениях. - М.: Наука, 1991. – 255 с.
125. Мельников Ю. М. Сила и бессилие: внешняя политика Вашингтона. 1945-82 гг. – М.: Политиздат, 1983. – 312 с.
126. Михеев В. В. В поисках альтернативы. Азиатские модели развития: социалистические и "новые индустриальные страны". ¬¬¬- М.: Наука, 1990. - 317с.
127. Международные отношения в Юго-Восточной Азии на современном этапе (80-е годы). - М.: Наука, 1988.- 193 с.
128. Монтес М.Ф., Попов В. В. “Азиатский вирус” или “голландская болезнь”? Теория и история валютных кризисов в России и других странах: Пер. с англ. – М.: Дело, 1999. – 136 с.
129. Накасоне Я., Окита С. После "холодной войны"... - М.: Международные отношения, 1993. – 382 с.
130. Новикова З. Интересы Японии в зоне стран АСЕАН. - ¬¬¬М.: Наука, 1990. – 96 с.
131. Парахонський Б. О. Національні інтереси України (духовно-інтелектуальний аспект). – К.: Нац. ін-т страт. досліджень. – 43 с.
132. Парахонський Б.О.,Гончаренко О.М., Жангожа Р.Н.,Потєхін О.В. Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку. – К.: Нац. ін-т страт. досліджень, 1999. – 384 с.
133. Петров Д. В. Подход Японии к проблемам обеспечения мира и безопасности в Азиатско-тихоокеанском регионе // Проблемы мира, безопасности и сотрудничества в АТР и на Дальнем Востоке / Материалы второго советско-американского симпозиума. Алма-Ата, 23-25 июня 1988 г. – М.: Мысль, 1989. –177 с.
134. Петров Д. В. Япония в мировой политике. – М.: Международные отношения, 1973. – 295 с.
135. Плеханов Ю. А., Рогожин А. А. Экономика и политика АСЕАН. - М.: Мысль, 1985. – 123 с.
136. Поздняков Э. А. Системный подход и международные отношения. – М.: Наука, 1976. – 159 с.
137. Политика силы или сила разума? Гонка вооружений и международные отношения. - М.: Политиздат, 1989. – 411 с.
138. Политические рекомендации Японского форума / Отв. Ред. В. Н. Павлятенко. – М.: Восточная литеатура, 1998. – 65 с.
139. Поспелов Б. В. Отношения Япония со странами АТР: социально- идеологический аспект. - М.: Наука, 1993. – 256 с.
140. Постконфронтационная модель международных отношений и Азия. - М.: Наука, 1992.- 160 с.
141. Проблемы безопасности в АТР и политика великих держав (1980-1988). - М.: Наука, 1990. – 195 с.
142. Проблемы обеспечения безопасности в Азиатско-тихоокеанском регионе. – М.: Научная книга, 1999. – 254 с.
143. Рогач О. І. ТНК і економічне зростання країн, що розвиваються. – К.: Видавничий центр “КУ”, 1994. – 386 с.
144. Роль региональных "центров силы" в Азии. - М.: Восточная литература, 1991. – 104 с.
145. Самойленко В. В. АСЕАН: политика и экономика. - ¬¬¬М.: Наука, 1982.- 192 с.
146. Саркисов К. О. Япония и Организация Объединенных Наций.¬¬¬ - М.: Наука, 1975. – 245 с.
147. Сєднєв В. В. "Пекінська карта" у грі. - К.: Політвидав України, 1987. – 89 с.
148. Седнев В. В. Политика КНР в Юго-Восточной Азии в 1970-е годы. - К.: Автореф. дис… канд. ист. наук: 07.00.05. – К.: Киев. ун-т, 1981. – 24 с.
149. Седнев В. В. Япония: тайфун милитаризма. – К.: Политиздат Украины, 1987. – 197 с.
150. Система, структура и процесс развития современных международных отношений. Отв. ред. Гантман В. И. – М.: Наука, 1984. – 257 с.
151. Скалапино Р. Будущее Азии. - М.: Ин-т науч. инф. по общ. наукам, 1988. - 15 с.
152. Сорокин К. Э. Геополитика современности и геостратегия России. – М.: РОССРЭН, 1996. – 167 с.
153. Сулицкая Т. И. Страны АСЕАН и международные отношения в Юго-Восточной Азии. – М.: Наука, 1985. – 133 с.
154. Сулицкая Т. И. Формирование нового регионального порядка в ЮВА. - М.: Наука, 1992. - 137 с.
155. Тихоокеанская безопасность. - М.: Наука, 1987. – 118 с.
156. Тихоокеанский регионализм: концепции и реальность. - М.: Наука, 1983. - 262 с.
157. "Тихоокеанское сообщество": планы и перспективы. - М.: Наука, 1987. – 350 с.
158. Урляпов В. Ф. Индонезия и международные отношения в АТР. - М.: Наука, 1993. – 263 с.
159. Федякина Л. Н. Мировая задолженность: теория и практика урегулирования. – М.: Дело и Сервис, 1998. – 304 с.
160. Фомичева Е. А. Внешняя политика Таиланда. - М.: Наука, 1991. - 170 с.
161. Халдин М. А. АСЕАН без иллюзий. - М.: Международные отношения, 1983. – 176 с.
162. Шергін С. О. АТР: історія та сучасність. - К.: Вища школа, 1993. – 92 с.
163. Шергин С. А. Эволюция американского подхода к Юго-Восточной Азии (политика и исследования 60-70-е годы). - М.: Автореф. дис… канд. ист. наук: 07.00.05. - Ин-т США и Канады, 1981. – 23 с.
164. Шергин С. А. Эволюция концептуального подхода США к проблемам тихоокеанской безопасности. - М.: Автореф. дис… док. полит. наук. - Ин-т США и Канады, 1992. - 24 с.
165. Эволюция оборонной политики Японии и концепция обеспечения безопасности в АТР / Отв. ред. Смирнов А. Д., Павлятенко В. Н. – М.: Восточная литература. - 1996. – 236 с.
166. Юго-Восточная Азия на рубеже 1970-80-х годов. – М.: Наука, 1984. – 137 с.
167. Якубовський С. О. Вплив прямих закордонних інвестицій транснаціональних корпорацій на світовий економічний розвиток. – Одеса: АстроПринт, 1999. – 88 с.
168. Япония и мировое сообщество: социально-психологические аспекты интернационализации / Е. Ю. Архипова, В. Н. Бунин, Е. В. Верисоцкая и др.; Д. В. Петров (отв. ред.). – М.: Центр по изучению современной Японии. Японский фонд. – 240 с.
169. Япония: конец XX века. Последние тенденции трансформации / Ю. Д. Денисов, В. Н. Еремин, В. О. Кистанов и др. – М.: Восточная литература, 1996. – 266 с.
170. Япония: мифы и реальность. - М.: Восточная литература, 1999. – 336 стр.
171. Японский феномен / И. П. Лебедева, С. Б. Маркарян, Э. В. Молодякова и др. – М.: Восточная литература, 1996. – 180 с.
172. Asian-Americans Psychological Perspectives / Ed. by S. Sue, N. N. Wagner. – Ben Lomond: Science and Behavior Books, 1973. - 298 р.
173. Argy V., Stein L. The Japanese Economy. – London: Routledge, 1997. – 379 p.
174. Bridges Br., Masahide Sh. Pacific Asia in the 1990s. – London, New York: Routledge, 1993. – 377 p.
175. Bernard J. Lawless, Rust M. Deeming Japanese Defense Policy. Needs and Realities. Essays on Strategy. – Washington: National Defense University Press, 1987. – 87 p.
176. Brandon C. and Ramankutty R. Toward an Environmental Strategy for Asia. – Washington: The World Bank, 1993. – 310 p.
177. Changing Pattern of Security and Stability in Asia. – Ed. By S. Chawla and D. R. Sar-Desai. – New York: Praeger, 1980. – 292 p.
178. Dobb Paul. Toward a New Balance of Power in Asia. – London: R. Hale, 1995. - 197 p.
179. Green F. US Policy and Security of Asia. – New York: Random House, 1968. – 174 p.
180. Hall John W. Japan. From Prehistory to Modern Times. – Washington: Ch. E. Tuttle Company, 1993. – 397 p.
181. Huntington S. The Clash of Civilizations and the Restructuring of World Order. – New York: Simon and Shuster, 1996. – 367 p.
182. Hatch W. and K. Yamamura Asia in Japan`s Embrace. – Cambridge: Cambridge University Press, 1996. – 281 p.
183. Inoguchi, Takashi and Daniel I. Okimoto (eds) The Political Economy of Japan: The Changing International Context. In 3 Vol. – Stanford: Stanford University Press, 1996. – Vol. 2. - 478 p.
184. International Relations of Japan / Ed. by Newland K. – London: R. Hale, 1990. – 232 p.
185. Japan: Asian Power / Ed. by I. Isenberg. – New York: The Wilson co., 1971. – 208 p.
186. Japan at a glance. – Tokyo: Japan External Trade Organization, 1987. – 42 p.
187. Japan’s Foreign Policy. After the Cold War: Coping with Change. – Washington: The East Asian Institute of Columbia University, 1994. – 402 p.
188. Johnson Ch. Japan’s Role in Asia and The Pacific. Its Relations with the United States, China and the USSR. - ¬¬¬Berkley: Berkley University Press, 1986. - 420 p.
189. Kiyoshi Kojima Japanese Investment in Southeast Asia. – New York: Atheneum Publishers, 1978. – 278 p.
190. Keohane R. O., Nye J. S. Power and Interdependence. – Glenview: Scott, Foresmann, 1989. – 315 p.
191. Kennedy P. The Rise and Falls of the Great Powers: Economic Change and Military Conflict from 1500 to 2000. ¬¬¬– New York: Random House, 1987. – 677 p.
192. Krooth R. and Furukai H. Common Destiny: Japan and the United States in the Global Age. – North Carolina and London: McFarland&Company, Inc., 1993. – 288 p.
193. Leifer M. ASEAN Regional Forum: Extending ASEAN`s Model of Regional Security. - New York: Oxford University Press, 1996. - 62 p.
194. Leifer M. Indonesia`s Foreign Policy. – New York: Oxford University Press, 1982. – 152 p.
195. Linkoln E.J. Japan`s New Global Role. – Washington: The Brookings Institution, 1993. – 317 p.
196. Manuel F. Montes, Kevin F. F. Quiqley, Donald E. Weatherbee. Growing Pains: ASEAN`s Economic and Political Challenges. – New York: The Asian Society, 1997. – 235 p.
197. Masahide Sh. Japan and the Pacific Region: Profile of Change. – Tokyo: Japan Echo Inc., 1984. – 198 p.
198. Mendl Wolf. Japan`s Asia Policy: Regional Security and Global Interests. - London: Routledge, 1995. – 228 p.
199. Multilateral Activities in Southeast Asia. – New York: The Asian Society, 1995. – 226 p.
200. National Resilience. - Jakarta, 1974. – 115 p.
201. Pyle Kenneth B. The Making of Modern Japan. – Lexington: D. C. Heath and Company, 1993. – 285 p.
202. Simon Sh. Asian Neutralism and US Policy. – Washington: Vantage Press, 1975. – 179 p.
203. Southeast Asia Challenges of the 21st Century. Ed. by J. Devan. - Singapore: Institute of Southeast Asian Studies Press, 1994. – 104 p.
204. Southeast Asia in the New World Order: The Political Economy of a Dynamic Region. – New York: St. Martin`s Press. – 309 p.
205. Soviet Policy in East Asia / Ed. D. Zagoria. – New Haven; London; Yale University Press, 1992. – 164 p.
206. The Political Economy of Foreign Policy in Southeast Asia / Ed. by David Wurfel. – London: Macmillan. – 376 p.
207. Vogel Ezra F. Japan as Number One. – Cambridge: Harvard University Press, 1985.
208. Wanandi J. ASEAN - Perspectives on International Security. – London: Routledge, 1984. – 286 p.
209. Weinstein M. E. Japan’s Postwar Defence policy 1947-1968. - New York: Harcourt, Brace and co., 1971. – 372 p.
210. Wilkinson E. Misunderstanding: Europe versus Japan. – Harmoudsworth: Penguin books, 1982. – 177 p.
211. Wilkinson E. Japan versus the West. Image and Reality. – London: Cox and Wyman Ltd., 1990. – 299 p.
212. William J. Perry Defense Investment: A Strategy for the 1990s. – Stanford: Stanford University Press, 1989. – 32 p.
213. World Bank The East Asian Miracle. – New York: Oxford University Press, 1993. – 47 p.
214. Years of Trial. Japan in the 1990s. – Tokyo: Japan Echo Inc., 2000. – 372 p.

IV. Статті у періодичних виданнях:
215. Waltz K. The Emerging Structure of International Politics // International Security. - Fall 1993. - Vol. 18. - № 2. - p. 57-75.
216. Богатуров А. Д. Кризис миросистемного регулирования // Международная жизнь. - 1993. - № 7. - с. 30-40.
217. Scalapino R. Asia and U.S.: The Challenge Ahead // Foreign Affairs. – 1990. - № 1. - p. 100-120.
218. Гончарук А. З. Забезпечення стабільності в АТР: запорука розвитку чи чинник стагнації? // Стратегічна панорама. – 2000. - № 3-4. – с. 43-50.
219. Губерський Л. В. Порівняльний аналіз систем безпеки у Європі та Азіатсько-тихоокеанському регіоні (АТР) // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 1996. - Випуск 5. - с. 14.
220. Шергін С. О. Ще одне диво? // Політика і час. - 1998. - № 8. - с. 14-21.
221. Султанський П. Зоряний час для АСЕАН // Політика і час. - 1998. - № 10. – с. 62-66.
222. Сєднєв В. В., Лукаш О. І. АТР сьогодні: погляд з Києва // Політика і час. – 1998. - № 8. - с. 47-54.
223. Лосюков А.П. Начало практического диалога// Международная жизнь.- 1997. - № 12. - с.55-60.
224. Андрианов С. Почему преуспевают НИС// Проблемы Дальнего Востока. - 1989. - N 4. - с.20-29.
225. Koppel B. Fixing the Other Asia// Foreign Affairs.- Winter 1998. - p.90-107.
226. Михеев В.В. Финансовый кризис в Азии и его экономические и политические последствия// Проблемы Дальнего Востока. - 1998. - N2. - с.64-73; № 3. – с.46-54.
227. Коцюба С.П. Традиционные интересы и новая роль Японии в Азиатско-тихоокеанском регионе// Япония. Ежегодник. 1989. - с.167.
228. The Tiger`s Fearful Symmetry // The Economist. - 1996. - August 25.- p.42.
229. Авторитаризм и демократия в Юго-Восточной Азии// Восток. - 1997. - № 1. - с.43-59.
230. Funabashi Y. Bridging Asia`s Economic-Security Gap// Survival. - Winter 1997. - p.95-112.
231. Japanese MNCs in Southeast Asia // Newsweek. – 1982. – December 21. – p. 23.
232. Кистанов В. АТР на пороге XXI века: к тихоокеанскому сообществу "азиатским путем"?// Проблемы Дальнего Востока.- 1998. - № 1. - с.25-39.
233. Урляпов Ф. Политика Японии в Юго-Восточной Азии и страны АСЕАН // Япония. Ежегодник. 1984.- с.205-219.
234. LDP Special Group Japan`s Role in the International Community// Japan Echo. – Summer 1984. - p.49-58.
235. Саркисов К. Политика Японии в Азии (проблемы 80-х) // Япония 198