ГЕОПОЛІТИЧНІ ПРІОРИТЕТИ УКРАЇНИ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

Краткое описание

Одеська національна юридична академія

На правах рукопису

Шмаленко Юлія Іванівна
УДК 327 (477)

ГЕОПОЛІТИЧНІ ПРІОРИТЕТИ УКРАЇНИ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

Спеціальність 23.00.04.
Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

науковий керівник:
Шелест Дмитро Сергійович
доктор історичних наук, професор

Одеса – 2002

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1 Теоретичні засади геополітики 11
1.1. Аналіз концептуальних засад сучасної геополітичної науки 11
1.2. Визначення дефініції “геополітика” та її сутність 39
Розділ 2 Місце України в сучасній геополітичній ситуації 65
2.1 Вплив нового світового порядку на геополітичну
орієнтацію України 65
2.2. Український вектор в системі міжнародних
геополітичних відносин 84
Розділ 3 Головні напрямки реалізації геополітики України
у міждержавних відносинах 97
3.1. Пріоритети геополітики України і Росії: проблеми,
цілі та шляхи розвитку двосторонніх партнерських стосунків 97
3.2. Геополітичні реалії України в контексті її співробітництва
з західними державами 122
Висновки 155
Список використаних джерел 162
Додатки 182

ВСТУП

Актуальність теми наукового дослідження зумовлена необхідністю визначення на сучасному етапі історичного розвитку зовнішньополітичних інтересів України, що як і національні інтереси інших держав, мають геостратегічні, геоекономічні та геополітичні виміри.
Традиційно геополітику розглядали як науку, що вивчає просторово-географічні аспекти міжнародних відносин та питання здійснення зовнішньополітичної експансії держави за допомогою сили, насамперед військової. Сьогодні, цілком очевидною є необхідність розробки нової концепції геополітики. Так, геополітику можна визначити як цілеспрямовану діяльність суб’єкта міжнародних відносин у контексті всього спектру зовнішніх і внутрішніх факторів, що дають змогу цьому суб’єкту здійснювати контроль над простором з метою реалізації своїх життєво важливих інтересів. Здатність держави використовувати переваги наявних матеріальних і нематеріальних факторів (силових і несилових) для досягнення певної політичної мети є передумовою її ефективної діяльності на міжнародній арені. У центрі уваги сучасної міжнародної стратегії перебуває Україна, як одна з ключових держав на політичній карті Європи.
Актуальність проблеми, що досліджується, обумовлена оптимізацією процесів державотворення, суспільних трансформацій і зовнішньо-політичного механізму України, що вимагає чіткого перспективного бачення її ролі й місця в сучасному світі, аналізу динаміки взаємодії з міжнародним середовищем, формування чіткої геополітичної стратегії на перспективу. Актуальність запропонованої теми зумовлена також необхідністю аналізу національних інтересів України, визначення її геополітичних пріоритетів стосовно основних світових політичних сил та регіональних особливостей української геополітичної стратегії, що дозволить окреслити базові сценарії майбутнього України в контексті визначальних зовнішніх і внутрішніх чинників розвитку.
Стратегічну спрямованість зовнішньополітичного курсу української держави закладено в Декларації про державний суверенітет України і в Основних напрямах зовнішньої політики України. Головні принципи курсу набули свого подальшого розвитку і закріплення у прийнятій у 1996 р. Конституції України (ст. 18), де зазначається, що “зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права”.
Внутрішнє і зовнішнє середовище України обумовлює її геополітичну стратегію, що в 90-х роках характеризувалась як багатовекторна. На той час цей аспект був обумовлений необхідністю збереження стратегічної рівноваги в існуючому геополітичному оточенні і спрямований на зміцнення національної і міжнародної безпеки. Сьогодні проблема геополітичного вибору повинна розглядатися не тільки у площині багатовекторності, а також і в площині двосторонніх взаємин з окремими країнами світу. У зв’язку з цим, актуальним виявляється питання стратегічного партнерства. Виходячи з власних інтересів і спираючись на набутий досвід взаємодії з різними країнами світу, Україна має працювати у напрямку налагодження відносин стратегічного партнерства, що передбачає високий ступінь взаємозацікавленості як у геоекономічному, так і у геостратегічному ракурсах.
Саме усвідомлення кардинальних змін у всіх сферах життя на рубежі століть зумовлювало багатовекторність геостратегії України у постбіполярному світі. Пріоритетність відносин з європейським світом визначається національними інтересами України, що прагне інтегруватися до європейських структур не за будь-яку ціну, а з урахуванням усіх можливих наслідків для українського народу. У відносинах з НАТО Україна керується положеннями Хартії про особливе партнерство й активно співпрацює з цією структурою в рамках Програми “Партнерство заради миру”.
Відносини з іншими державами Україна має будувати як рівноправний партнер. Україна прагне зберегти і розвивати раціональні економічні й політичні зв’язки, що відповідають її нинішньому статусу незалежної і нейтральної держави, що ще раз підкреслює актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.
Таким чином, актуальність обраної теми полягає і в тому, що геополітичні, військово-стратегічні, соціально-економічні та інші зміни, що відбуваються останнім часом, потребують від України формування нових підходів при визначені її геополітичних інтересів. У зв’язку з цим, проблема визначення геополітичних пріоритетів України привертає до себе велику увагу з боку державних діячів, політиків та політологів, широкого кола громадськості.
Дисертаційна робота виконана в рамках комплексної науково-дослідної теми кафедри соціальних теорій Одеської національної юридичної академії “Соціально-політичний та економічний розвиток України в аспекті світових інтеграційних процесів”, а також має безпосередній зв’язок з науково-дослідницькими роботами “Політико-правові основи етнодержавотворення в Україні” (№ держреєстрації 0100U001069), “Роль громадських і політичних об’єднань в етнонаціональних трансформаційних процесах в Україні” (№ держреєстрації 0100U001641).
Мета дисертаційного дослідження полягає у комплексному аналізі основного змісту, закономірностей, тенденцій, особливостей національних інтересів і геополітичних пріоритетів України стосовно основних світових сил та регіональних особливостей геополітичної стратегії України з позицій сучасної політичної науки та урахуванням міжнародного досвіду.
Для досягнення цієї мети автором була приділена увага вирішенню таких завдань:
- визначити особливості формування української геополітики і з’ясувати місце України в сучасній геополітичній ситуації;
- окреслити основні тенденції розвитку конкуренції світових центрів дій в багатополярному світі та їх вплив на геополітику України;
- простежити провідні тенденції реалізації геополітики України у міждержавних відносинах;
- виявити головні механізми реалізації українських міждержавних відносин в умовах зміни воєнних та невоєнних факторів у світовій політиці;
- проаналізувати місце українського вектора в системі міжнародних геополітичних відносин;
- визначити стратегічні цілі зовнішньої політики України, які є похідними базових національних інтересів і геополітичних пріоритетів;
- з’ясувати національні інтереси, геополітичні пріоритети і стратегічні завдання зовнішньополітичного курсу України;
- розкрити закономірності й особливості геополітичних відносин України і Росії: проблеми, цілі та шляхи розвитку двосторонніх партнерських стосунків;
- проаналізувати геополітичні реалії України в контексті її співробітництва з західними державами;
- обґрунтувати стратегічні орієнтири, прямування за якими на міжнародній арені виявляється позитивним для реалізації державних інтересів України.
Об’єктом дисертаційного дослідження є національно-державні та зовнішньополітичні пріоритети України в сучасному світі. Предметом дослідження дисертаційної роботи стали основні напрямки геополітичної орієнтації української держави та еволюція відносин України з її головними стратегічними партнерами.
Методологічна база дисертаційного дослідження ґрунтується на теоретичному переосмисленні науково-теоретичних та методологічних праць вітчизняних та зарубіжних фахівців із питань геополітики. Основні методи отримання інформації у даному політичному дослідженні: історичне спостереження розвитку об’єктів дослідження; аналіз державних і міжнародних документів, преси, літератури, соціологічних досліджень тощо.
Методологічну базу дослідження становить, насамперед системний метод дослідження, який дає можливість вивчати геополітику як організовану систему елементів, що складають її цілісність і не зводять дослідження до окремих елементів. Оскільки предметом аналізу є інтегрована цілісність елементів, історичних і політичних фактів, то постає завдання з’ясування засобів з’єднання елементів – структури системи. Для цього використовувався структурний метод дослідження. Історичний метод дослідження дав можливість вивчити політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку в конкретних взаємозв’язках з точки зору їх генезису і тенденцій розвитку в майбутньому. Широко використовувався компаративістський метод, необхідний для порівняння різних геополітичних моделей розвитку з метою вивчення їх загальних рис і специфіки, пошуку оптимальних шляхів створення геополітичної стратегії України, вивчення досвіду, накопиченого іншими країнами, що дозволить уникнути небажаних помилок у визначені українських геополітичних пріоритетів в сучасному світі. Також у дисертаційній роботі використані порівняльний, статистичний та соціологічний методи політичного дослідження.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період незалежності України (1991 – початок 2001 рр.). Вибір зазначеного періоду пояснюється його унікальністю: до нього увійшли події епохальної значимості, серед яких – розпад СРСР, припинення глобальної конфронтації, поява нових суб’єктів міжнародних відносин в Європі, до яких належить і Україна. У контексті таких радикальних змін по-новому постають проблеми світової безпеки та стабільності. Таким чином, протягом невеликого відтинку часу, стає можливим аналіз внутрішньої логіки розвитку міжнародних відносин, виходячи з їх зв’язку із процесом становлення зовнішньої політики України та її ролі у світових справах у третьому тисячолітті.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше на дисертаційному рівні була зроблена спроба одержати результати комплексного аналізу основних геополітичних пріоритетів України. Наукова новизна також визначається сучасною постановкою проблеми, розглядом її у зовнішньополітичному аспекті, зробленими висновками. У дисертації обґрунтовано низку понять, положень і висновків одержаних особисто здобувачем, а саме :
- досліджено комплекс взаємозалежних питань геополітичного характеру стосовно визначення головних засад зовнішньої політики та питань національної безпеки України;
- виявлено і детально проаналізовано базові геополітичні пріоритети і національні інтереси України;
- обґрунтовано стратегію розвитку України, якою має стати курс на її перетворення з об’єкта геополітичних змагань світових сил на повноцінний суб’єкт геополітики, тобто на самостійного суб’єкта, який визначає свої цілі й дії на міжнародній арені (звісно, з урахуванням як власних можливостей, так і параметрів навколишнього середовища);
- встановлено регіональні та глобальні інтереси, а також їх співвідношення у геополітичній і зовнішньополітичній стратегії України;
- визначено позитивні і негативні фактори, що впливають на українсько-російські міждержавні відносини у перспективі розвитку зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних зв’язків між Україною та Росією;
- виділено й обґрунтовано пріоритети геополітичної стратегії України стосовно її інтеграції до Європейського Союзу, інших євроатлантичних структур.
У роботі обґрунтовується думка, що розгляд взаємодії України з регіональним і глобальним оточенням повинен починатися з того, що відправною точкою суб’єкта геополітики може бути лише власна територія (як центр і початок відліку) і власні інтереси, які є пріоритетними.
Практичне значення результатів дослідження визначається новизною та комплексним підходом до аналізу поставленої проблеми. Матеріали, основні ідеї та висновки можуть бути використані у науково-дослідних роботах, при підготовці спеціальних та узагальнюючих праць, у створенні підручників, навчальних посібників, читанні вузівських курсів, спецкурсів з політології, геополітики, теорії та історії міжнародних відносин і зовнішньої політики, історії України тощо. Вивчення проблеми, що досліджується, має не тільки академічну, а й практичну і політичну цінність за для проведення глибокого аналізу, прогнозування та моделювання перспектив розвитку геополітичних пріоритетів України в сучасному світі. Теоретичний досвід провідних спеціалістів з геополітики може бути використано при розробці зовнішньополітичної стратегії та доктрини національної безпеки України.
Сформульовані у дисертаційному дослідженні положення, результати і теоретичні висновки обґрунтовано на базі ретельного авторського дослідження та критичного розгляду панівних концепцій, які вивчаються та розробляються сучасною політичною наукою. Основні теоретичні положення, викладені в межах дисертаційної роботи, що характеризують її наукову новизну, практичне і теоретичне значення отриманих результатів, теоретико-методологічну основу дисертації, проаналізовані та узагальнені дисертантом особисто. Всі наукові результати, ідеї та концепції проблем визначення геополітичних пріоритетів України досліджені автором самостійно, так само як і всі наукові праці, в яких відображено зміст дисертації, написані без співавторства.
Апробація результатів дисертаційної роботи проведена під час обговорення на кафедрі соціальних теорій Одеської національної юридичної академії. Результати дослідження викладені у виступах на Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених “Молодь третього тисячоліття: гуманітарні проблеми та шляхи їх розв’язання” (м. Одеса, червень 2000 р.); Міжнародному симпозіумі “Причорноморський діалог” (м. Одеса, жовтень 2000 р.); Міжнародній науковій конференції “Проблеми права на зламі тисячоліть” (м. Дніпропетровськ, лютий 2001 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених “Політика і політична культура в умовах становлення і розвитку українського суспільства” (м. Одеса, червень 1999 р.); Всеукраїнському науково-практичному симпозіумі “Права людини та сучасні проблеми розвитку українського суспільства” (м. Одеса, квітень 2001 р.); Обласній науково-практичній конференції “Громадянський патріотизм і проблеми викладання україністики у вузах Одещини” (м. Одеса, листопад 2000 р.).
Основні теоретичні положення дисертації, проміжні висновки та концептуальні узагальнення, які розкривають зміст та основні напрями аналізу, знайшли своє відображення в 11 наукових публікаціях, 7 з яких опубліковані у провідних фахових виданнях відповідно до переліку, затвердженому ВАК України, решта опублікована у вигляді матеріалів міжнародних, всеукраїнських і обласних науково-практичних конференцій та симпозіумів.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Напередодні й на початку XXI сторіччя осмислення шляхів подальшого розвитку людства та пошук кожною країною власної стратегії розвитку набуває особливої актуальності. В певній мірі це стосується і України, яка нині перебуває на стадії трансформації як громадянського суспільства, так і економічної системи на сучасних цивілізаційних засадах. Перебування у складі російської, а пізніше, радянської імперій повністю виключало для України будь-яку самостійну зовнішню чи військову політику. Питання її зовнішньополітичних орієнтацій та статусу як суб’єкта міжнародних відносин виникли лише після проголошення незалежності України.
Головне питання сучасної української геополітики полягає у тому, яке місце у світовому політичному процесі має займати Україна. Історично українську геостратегію визначали три головні вектори зовнішньополітичних взаємодій, що зумовлювали ту або іншу історичну конфігурацію пріоритетів країни. Це євразійський (Московська Русь, Росія, СРСР, СНД), європейський (Польща, Західна Європа, США) та південно-східний (Балкани, Візантія, Туреччина, країни Сходу) напрямки, навколо яких складаються відповідні парадигми зовнішньополітичного мислення. Всі вони мають досить глибокі історичні корені й зумовлені низкою геополітичних чинників, що свідчить про їх об’єктивність та важливість для існування української держави. Вони є традиційними для політичного життя країни. Кожного разу, коли Україна отримувала можливість жити власним життям, вона повинна була визначатись насамперед у цих напрямах: з ким боротись, кому протистояти, а з ким укладати угоди й налагоджувати союзні відносини. З отриманням незалежності Україна повинна знову визначити себе в цих напрямках. У громадській думці йде запекла боротьба між прихильниками пріоритету насамперед західного і північно-східного напрямів. Визначення національного інтересу України у цьому питанні є стратегічним вибором, і сформовані у нашу добу рішення позначаться на долі держави на десятиліття вперед.
Отже, геополітична ситуація України вимагає створення збалансованої системи відносин за усіма векторами. Перебуваючи на лінії контакту, Україна фактично створює баланс між двома або навіть трьома полюсами тяжіння – з різним ступенем політичного, економічного, військового, культурного впливу: Європою (Західною), Росією та, можливо, умовним Півднем. Безперечно, що у такому випадку якісно по-новому звучить питання про міжнародних партнерів України. Цілком зрозуміло, що за однозначної орієнтації останньої на одну із сторін цей баланс порушуватиметься, посилюючи напругу в існуючих конфліктних полях. Тому за певної рівності потенціалів, зокрема Росії і Західної Європи, Україні логічно визначати потужніших або менших за названі тактичних партнерів. Звичайно, з урахуванням обумовленої (західно) європейської орієнтації. Окрім Сполучених Штатів, політику яких щодо України можна трактувати все-таки і як “функцію політики США щодо Росії”, такими партнерами, очевидно, можуть виступати країни Центральної та Східної Європи.
Незважаючи на відверті прояви доброзичливого ставлення до української держави абсолютної більшості центральноєвропейських країн, цей напрям становить досить складне завдання для української зовнішньої політики, що обумовлюється принципами “відкритості” внутрішніх кордонів ЄС при “закритості” зовнішніх. Однак зменшення зацікавленості у розвитку багатостороннього співробітництва з Україною у рамках центрально-європейської ініціативи, що спостерігається сьогодні у ряді держав цього регіону, орієнтованих насамперед у західному напрямку, наврядчи визначає загальну тенденцію початку третього століття. Це пояснюється як пріоритетами самої України на інтеграцію в Європу, так і можливими негативними наслідками для названих країн у разі політичної й економічної ізоляції України, її “замикання” виключно у пострадянському просторі. І якщо сьогодні вся зовнішньополітична діяльність центральноєвропейських країн підпорядковується меті вступу до ЄС і НАТО, то у майбутньому вони або як повноправні складові європейської спільноти, або навіть як “другорядні члени”, повноцінну інтеграцію яких загальмують складності фінансової єдності теперішніх учасниць ЄС, матимуть змогу здійснювати певний тиск на формування загальноєвропейської політики стосовно України.
Виходячи з найзагальніших геополітичних міркувань, можна окреслити досить широкий спектр альтернатив політики України щодо міжнародного оточення і структур євроатлантичної безпеки. Це: 1) опора на власні сили; 2) приєднання до одного з існуючих блоків чи альянсів; 3) створення регіональних структур безпеки в рамках більш широкої архітектури європейської безпеки; 4) нейтралітет або позаблоковість: а) підтримка існуючого статусу самопроголошеної позаблоковості; б) постійний нейтралітет, гарантований великими державами або Радою Безпеки ООН; в) “активний” нейтралітет, “особливі” відносини з НАТО, орієнтація на європейську інтеграцію, приєднання до ЄС і ЗЄС.
В сучасних умовах найраціональнішим і, мабуть, чи не найкращим для України можливим варіантом політики національної безпеки має стати так званий “активний нейтралітет”, подібний статусу Швеції в її стосунках з європейськими структурами безпеки. Сюди слід додати також “спеціальні відносини” з НАТО і курс на політичне членство в цій організації паралельно з орієнтацією на ЄС і ЗЄС. В такому випадку формально нейтральна Україна поступово й планомірно підвищує рівень своєї кооперації з Північноатлантичним Альянсом в рамках РЄАП, ПЗМ і відносин “особливого партнерства”.
Принципово помилковими є спроби розглядати відносини з Російською Федерацією як полярну альтернативу: або співдружність, політична й економічна кооперація, або конфронтація і конкуренція. Більш правильним є підхід до вищезгаданих відносин як до складного багатовимірного комплексу, що має як сфери співробітництва, так і, водночас, сфери конкуренції чи навіть прямої конфронтації (зовсім не обов'язково військової). Зважаючи на існування цих сфер кооперації і конфронтації в найрізноманітніших галузях міжнародних стосунків, і повинна будуватися політика України щодо Росії. Це - політика взаємовідносин двох рівноправних суверенних держав, які на основі норм міжнародного права намагаються по можливості розширювати сфери співробітництва і звужувати сфери конфронтації, при цьому усвідомлюючи, що останні завжди будуть існувати у тій чи іншій формі. Обидві держави проводять власну внутрішню і зовнішню політику, обирають статус нейтральності чи позаблоковості, входять до економічних, політичних чи військових союзів, створюють альянси та блоки, виходячи зі своїх національних інтересів і національної безпеки.
Аналіз основних напрямків стратегій і пріоритетів партнерів України на світовій арені дозволяє перейти до визначення геополітичних і зовнішньополітичних пріоритетів нашої держави. Можна виділити наступні основні геополітичні та зовнішньополітичні пріоритети України:
• зміцнення України як суверенної незалежної держави, зміцнення фундаментальних цінностей та інституцій, що забезпечують добробут, безпеку і соціокультурний прогрес;
• повернення України до європейського цивілізаційного простору, всебічна інтеграція до європейських і євроатлантичних політичних і соціальних структур, а також структур безпеки;
• посилення потенціалу стримування як власного, так і колективного за рахунок участі у європейських структурах безпеки, укладання двосторонніх і багатосторонніх договорів, отримання відповідних гарантій безпеки тощо;
• пріоритетна орієнтація на інтеграцію до ЄС і ЗЄС. Поглиблення спеціального партнерства з НАТО, курс на приєднання в якості першого кроку до політичних структур цієї організації як наріжного каменя структури європейської безпеки;
• зміцнення стратегічного партнерства із США і зв’язків з країнами Західної Європи відповідно до національних інтересів і пріоритетів;
• підтримка і розвиток рівноправних, взаємовигідних економічних, політичних і соціокультурних відносин з Росією;
• зміцнення і консолідація особливих відносин із стратегічно важливими сусідами, насамперед Польщею, Туреччиною, Грузією, Азербайджаном, країнами Балтії, Вишеградської групи і Середньої Азії;
• сприяння формуванню “поясу стабільності” і регіональних структур безпеки від Балтійського і Чорного морів до Закавказзя і Середньої Азії;
• активна участь у створенні європейських і євразійських “транспортних коридорів” як за “Балто — Чорноморсько — Близькосхідній” віссю, так і за віссю “Західна Європа — Україна — Закавказзя — Середня Азія — Китай”. Використання цих коридорів для створення надійної багато альтернативної системи постачання енергоносіїв і стратегічно важливої сировини;
• курс на альтернативне лідерство на терені колишнього СРСР. Активна кооперація з тими країнами, які вбачають в Україні надійного рівноправного партнера, вільного від великодержавних і гегемоністських амбіцій;
Розробка засад стратегії національної безпеки відповідно до національних інтересів, базових геополітичних і зовнішньополітичних пріоритетів є одним з найважливіших завдань України. Однозначне вирішення геополітичної дилеми — повернення до європейського цивілізаційного простору як повноправного суб’єкта євроатлантичної геополітики — це єдино логічний вибір для українського народу.
На жаль, Україна сьогодні не має інтегральної стратегії національної безпеки, як і чіткої геополітичної стратегії. Про такі стратегії сьогодні можна говорити переважно у перспективі. Розробка діючих, тобто реальних, стратегій різного рівня є життєвою необхідністю для України, якщо вона хоче перетворитися з об’єкта геополітичних ігор великих держав на суб’єкт геополітики, тобто на самостійного діяча (партнера), що сам визначає свої цілі й дії на світовій арені (звісно, з урахуванням як власних можливостей, так і параметрів навколишнього середовища). Це цілком відповідає геополітичному потенціалу і можливостям України як однієї з найбільших європейських країн.
Стратегічна мета України – інтеграція до європейських і євроатлантичних структур – ніяк не повинна виключати можливостей всебічного розвитку економічних, політичних і соціально-культурних відносин з країнами інших регіонів світу. Ось чому поточні геополітичні пріоритети і стратегія України повинні розроблятися з урахуванням пріоритетів і стратегічних настанов основних політичних “акторів” регіону — країн євроатлантичної спільноти і Російської Федерації.
Враховуючи вже стійку українську традицію зовнішньополітичного балансування на міжнародній арені, можна впевнено прогнозувати, що в зовнішній політиці посиляться елементи демонстративної, показної рівновіддаленості поряд з більшою регіоналізацією практичних інтересів і завдань дипломатії. Це балансування набуватиме ознак певного функціонального розподілу інтересів і галузей співробітництва з домінуванням економічних аспектів у відносинах з Росією та іншими пострадянськими країнами та військово-політичних сюжетів у взаєминах з державами Заходу.
Проте існує ряд об’єктивних чинників, що здатні спричинити істотне посилення зовнішньої залежності України від зарубіжних партнерів. До них належать у першу чергу економічні та фінансові обставини, а також деякі інші суб’єктивні чинники. У відносинах з Росією така залежність може набути рис “конверсії” зовнішніх боргів у вигляді передачі пакетів акцій деяких найбільш економічно привабливих підприємств. У відносинах із Заходом (США, країнами ЄС) бюджетний дефіцит та нестабільність української фінансової системи можуть призвести до посилення залежності від зовнішніх запозичень та інвестицій. Причому цей процес має різноплановий характер. Небажання західних інвесторів вкладати кошти в українську економіку призводить у свою чергу до поступового зниження цін на українські інвестиційні об’єкти. Умовно кажучи, зниження ціни до певного рівня водночас із посиленням фінансової залежності уряду від міжнародних фінансових інституцій може в якийсь момент сягнути межі, за якою вигідність інвестиційних умов переважить вплив факторів економічного ризику.
Отже, сьогодні Україна має створити власну систему національної безпеки, збалансовану й погоджену не лише внутрішньо, але й з урахуванням європейських та світових тенденцій розвитку і зміцнення міжнародної безпеки. Вже досягнутий Україною рівень політичної, соціально-економічної трансформації дозволяє стверджувати, що країна крок за кроком просувається шляхом демократії і ринкової економіки, усе більше наближаючись до вимог, що висуваються до країн-кандидатів на вступ до ЄС. За підтримкою провідних країн Європи і світу незалежна, демократична, стабільна й економічно процвітаюча Україна здатна стати не лише ключовою країною європейської безпеки, але й її важливою опорою.

Список використаних джерел

1. Абраменко В. Неоколонізація України — процес триває // Віче. — 1997. — №10. — С.130-134.
2. Академічна наука: Внесок у розробку стратегії розвитку України // Вісник НАН України. — 2000. – №3. — С.3-15.
3. Алексеева И.В. Геополитическая мысль в России: генезис и основные этапы развития (конец XVIII — начало XXв.): Автореф. дис…канд. полит. наук. — СПб., 1999. — 24с.
4. Аналіз зовнішньої політики України (За результатами опитування експертів)// Політика і час. — 1997. – №10. — С.44-53.
5. Ананичук В.Я. Внешнеполитические приоритеты Российской Федерации в ближайшем зарубежье: военно-политический аспект: Автореф. дис…канд. полит. наук. — М.,1997. — 18с.
6. Андрианова Т.В. Геополитические теории ХХ века. — М.: Рос.Академия наук ИНИОН, 1996. — 178с.
7. Антонюк О. На пострадянському просторі. Національні інтереси України у контексті геополітики сучасної Росії // Політика і час. — 2000. - № 5-6. — С.10-15.
8. Антонюк О. Становлення державної самоідентифікації України у контексті українсько-російських відносин // Людина і політика. — 2000. - №4. — С.17-20.
9. Аппатов С. Стратегический треугольник Украина — Россия — НАТО и региональная политика Украины // Материалы международной конференции круглый стол российских и украинских ученых “Украина и Россия: региональные направления внешней политики в 1990-е годы”. — М.: Эпилон,1999. — С.60-70.
10. Аппатов С. Украина и Атлантическое сообщество// Материалы международного научного семинара “Украина и европейская безопасность”. — Одесса: Логос,1997. — С.54-55.
11. Аппатов С., Глебов В., Коваль И., Райнов П. США: современная внешнеполитическая мысль. Анализ концепций американской политологии 80-х годов. — Одесса: Логос,. 1992. — 236с.
12. Аристотель. Политика. Афинская полития. - М.:Мысль, 1997. —324с.
13. Асснер П. Парадокси розвитку світового співтовариства //Політична думка. — 1996. – №3-4. — С.96-109.
14. Атанасіоу Т. Новий світовий порядок: великий поділ // Віче.—1997. – №4.—С.154-155.
15. Бабурін С. Територія держави. Правові та геополітичні проблеми - М.:Слово,1997.— 346с.
16. Баумуратов М.А. Международные связи местных советов. — К.: Печатный двор, 1999. — 140 с.
17. Бар Є. Україна — Польща: якісно новий рівень взаємин // Політика і час. — 1997. – №4. — С.37-41.
18. Берладяну-Берладник В. Геополітичні напрями України // Чорноморські новини, 1998. – 17 лютого - С.2.
19. Бізіля М. Партнери — прикордонні регіони //Людина і право.— 1999. – №1.— С.39-40.
20. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы. — М.: Международные отношения, 1999. — 256 с.
21. Бжезинський З. Вирішальна роль України на пострадянському просторі // Політика і час. — 1997. – №9. — С.24-28.
22. Бжезинский 3. Геостратегия для Евразии // Независимая газета. — 1997. — 24 окт.
23. Билынский В. Внешнеполитическая интеграция Украины на пороге ХХІ века // Политическая мысль. — 1994. – № 3. — С.81-82.
24. Богданович В, Маначинский А. Расширение НАТО на восток: последствия для Украины // Підтекст. — 1998. — № 8. — С. 13
25. Большой Энциклопедический Словарь: В 2 т. — М.:“Советская энциклопедия”, 1991. Т.1 — 863с.
26. Булгаков В. Геополітична реальність — виклик часу//Віче. — 1997. – №12. — С.11-19.
27. Бульвінський А. Круглий стіл на тему: “Геополітичне майбутнє України” // Людина і політика. — 2000. – №2 — С.75.
28. Бураковський І., Немиря Г., Павлюк О. Україна і європейська інтеграція // Політика і час. — 2000. – № 3-4. — С.5-14.
29. Бурант Стівен Р. Україна і Польща: до стратегічного партнерства // Політична думка. — 1997. – №4. — С.6-10.
30. Ваганова Г.А., Кудрявцев В.Б. Геополитическое положение России: сценарии накануне ХХІ века // Вестник Московского университета, Сер.12. — 1998. – №3. — С.99-114.
31. Вартанян А.А. Политические и этические проблемы нового мирового порядка в современной политической науке: Автореф. дис…доктора полит. наук.—М.,1998.—32 с.
32. Василенко С. Європейський вектор української геополітики // Людина і політика. — 2000 – № 2. — С.57-61.
33. Василенко С. Україна і ЄС на шляху до спільного європейського дому // Нова політика. — 1999. – №4. — С.16-20.
34. Васильєва-Чекаленко Л.Д. Україна в міжнародних відносинах (1944-1996 рр.). — К.: Освіта, 1998. — 176с.
35. Відомості Верховної Ради України. — 1995. - №6. — С.48-50.
36. Відомості Верховної Ради України. — 1995. - №11. — С.32-44.
37. Внешняя политика России: возможная и желаемая. Материалы круглого стола. Горбачев-Фонд. Исследовательский проект “Проблемы безопасности России в контексте глобальной безопасности”. — М.:МИМО, 1997. — 18 с.
38. Возродится ли Союз? Будущее постсоветского пространства. Тезисы Совета по внешней и оборонной политике // НГ-сценарии. — 1995. — 23 мая.
39. Врублевський В., Хорошковський В. Український шлях. Начерки: геополітичне становище України та її національні інтереси. — К.:“ДрУк”, 1997. — 196с.
40. Гаврілишин Б. Нерівнобедренний трикутник або про ідею слов’янського союзу // Віче. — 1997. - №5. — С.132-138.
41. Гаджиев К.С. Введение в геополитику. — М.: Логос, 1998. — 414с.
42. Гайдуков Л., Чекаленко Л. СНД в економічному і політичному просторі України // Віче. – №3. — С.33-51.
43. Гарнет Шерман У. Українське питання та майбутнє Росії // Політична думка. — 1994. – №4. — С.71-80.
44. Гейден Т. Критика немецкой геополитики. — М.:Союз,1960. — 258с.
45. Гельдыева Г.Б. Философско-политический аспект целостности современного мира: Автореф. дис…канд. полит. наук. — М., 1993. — 24с.
46. Геополитика и национальная безопасность: Словарь основных понятий и определений. — М.:Логос, 1998. — 254с.
47. Глебов В. Политика в Черноморском регионе в контексте украинско-росийских отношений // Материалы международной конференции круглый стол российских и украинских ученых “Российско-украинские отношения: преемственность и развитие”. — Одесса: А-текс,1996. — С.21-28.
48. Глебов.В. Черноморские проблемы безопасности // Материалы международного научного семинара “Украина и европейская безопасность”. — Одесса: Логос,1997. — С.42-43.
49. Глобальні трансформації і стратегії розвитку. — К.: Ін-т світ. економіки і міжнародних відносин НАН України, 1998. — 415с.
50. Головаха Е., Панина Н. Русско-украинские отношения в общественном мнении Украины и России // Украина и Россия: общества и государства. — М.: “Права человека”, 1997. — С.259-277.
51. Головченко В. Взаємовідносини між Австрією та Україною як фактор правової аккультурації // Право України. — 1997. – №3. — С.78-80.
52. Гончаренко О.М. Геополітична дилема України // Економічний часопис. – 1997. – № 9.- С. 3-10.
53. Горун Д. Українсько-польське регіональне співробітництво // Нова політика. — 1999. - №3. — С.15-18.
54. Горшков Д., Квасков Є. Ще один крок до Європи//Нова політика.—1999.-№3.—С.37-39.
55. Гострі сюжети української геополітики // України і світ сьогодні. — 1998. – №1.(15-21 серпня) — С.1,6.
56. Гречанинов В. Украина в будущей Европе // Віче. — 1999. - №9. — С.90-101.
57. Гринів О. Україна і Росія: партнерство чи протистояння? (Етнополітологічний аналіз). — Львів: Інститут народознавства НАН України, 1996. — 384с.
58. Грицай С. Україна повертається в Європу? // Нова політика.— 1999. - №3. — С.19-23.
59. Грищенко Т. Геостратегія постбіполярності (сучасні американські концепції та Україна) // Політична думка. — 1997. – №1. — С.121-139.
60. Грушевський М.С. На порозі нової України. Гадки і мрії.— К.: Т-во “Знання” України, 1991. — 266с.
61. Грушевський М.С. Хто такі українці і чого вони хочуть. — К.: Т-во “Знання” України, 1991. — 240с.
62. Гудзь Є. Моно—, бі— чи багатополярність зовнішньої політики майбутнього // Нова політика. — 1999. - №2. — С.15-17.
63. Данилевский Н.Я. Россия и Европа. — М. : Книга, 1991. — 111 с.
64. Дахина Е.М. Внешнеполитическиа доктрина России и общество: Автореф. дис…канд. истор. наук. — М., 1997. — 24с.
65. Демкович-Добрянський М. Україна і Росія. — Львів — Краків — Париж: Видавнича спілка “Просвіта”, 1993. — 212с.
66. День. - №22(803). — среда, 9 февраля 2000. — С.3.
67. День - №209 (989) — среда, 15 ноября 2000. — С.4.
68. День - №214(994) — среда, 22 ноября 2000. — С.3.
69. Дергачев В.А. Геополитика. — К.: ВИРА-Р, 2000. — 448с.
70. Дергачев В. Евразийские рубежи войны и мира // Бизнес информ. — 1998. – №13-14. — С.3-5; №15. — С.3-8.
71. Дергачов О. Україна в сучасних геополітичних перетвореннях // Політична думка. — 1998. — 32. — С.186-200.
72. Держалюк М., Віднянський С., Коваль В., Сергійчук В., Мартинов А. Україна у зарубіжних доктринах та стратегіях ХХ століття // Політична думка. — 1996. - №1. — С.68-89.
73. Дослідження щодо розширення НАТО // Збірник довідково-аналітичних матеріалів — 1995. - №2, листопад — С.24-38.
74. Драгоманов М. Переднє слово до Громади. — Вибране. — К.: “ДрУк”,1991. — 294с.
75. Драгоманов М.П. Українські громадівці перед польським соціалізмом і польським патріотизмом. — Вибрані твори. — К.: “ДрУк”, 1991. — Т.1. — 594с.
76. Дубовик В.А. Політика США по відношенню до незалежної України (1991-1994). Аналіз концепцій американської політології. — Одеса: Автореф. дис…канд. полит. наук, 1996. — 26с.
77. Дубовик В. США и интересы безопасности Украины // Материалы международного научного семинара “Украина и европейская безопасность”. — Одесса: Логос,1997. — С.51-52.
78. Дугин А. Основы геополитики. Геополитическое будущее России. — М.: “Арктогея”, 1997. — 608с.
79. Жангожа Р., Негель Л. Україна і Росія на пострадянському просторі. Інтереси спільні і специфічні // Віче. – №7. — С.16-30.
80. Жириновский В. Национальный вопрос и геополитика.—М.:“Конжу”,1995.—22с.
81. Жириновский В. Очерки по геополитике. — М.: “Конжу”, 1997. – 47с.
82. Жириновский В. Русский вопрос: внешнеполитические аспекты // Вестник Московского университета, Сер.18. — 1998. - №3. — С.71-86.
83. Законодательство о внешнеэкономической деятельности. — К.: Ксилион, 2000. — 270 с.
84. Замятин Д.Н. Моделирование геополитических ситуаций // Полис. — 1998. - №2. — С.64-76.
85. Затулин К. Испытание Украиной // Независимая газета. — 1995. — 15 мая.
86. Зеленько Г. Україна — Польща: політико-владні структури в умовах модернізації // Людина і політика. — 2000. – №2. — С.28-34.
87. Зюганов Г. География победы. Основы российской геополитики.—М.:“Конжу”, 1997.—303 с.
88. Иванов А.В. Евразийское мировоззрение и геополитические приоритеты России в ХХІ веке//Вестник Московского университета, Сер.12. — 2000. – №3. – С.3-21.
89. Иванов И. Москва и Киев должны быть уверены друг в друге // Независимая газета. — 1999. — 28 января.
90. Ивашов Л.Г. Вашингтонская стратегия НАТО // Военно-исторический журнал. — 2000. – №1. — С.3-12.
91. Ильин М.В. Слово об Украине и об истинах отнюдь не простейших // Бизнес и политика. — 1996. – №6 — С.28-36.
92. Ильин М.В. Этапы становления внутренней геополитики России и Украины // Полис. — 1998. — №3. — С.12-38.
93. Їжак О. Після колапсу СРСР. Розширення НАТО і геополітична трансформація посрадянського простору // Політика і час.— 1998. - №7. — С.21-26.
94. Каззенов С., Кумачев В. В какое будущее дрейфует Украина? // Независимая газета. — 1997. — 30 мая. — С.5.
95. Каминский Е. Интеграционные интересы Украины и России: попытка политологического сравнения // Материалы международной конференции 4-й круглый стол украинских и российских ученых “Украина и Россия в постсоветском пространстве. Новый этап взаимоотношений”.—М.: Эпилон, 1997. — С.23-36.
96. Каминский Е. Старатегические интересы Украины и России в контексте европейской безопасности// Материалы международного научного семинара “Украина и европейская безопасность”. — Одесса: Логос,1997. — С.20-25.
97. Камінський Є., Дашкевич А. Політика США щодо України: Витоки. Концептуальні основи. Практична еволюція. — К.: Політ. думка, 1998. — 548с.
98. Кан Бон Ку Формирование внешнеполитического курса Российской Федерации: истоки, процесс и основные направления: Автореф. дис…доктора полит. наук. — М., 1996. — 26с.
99. Канцелярук Б. І. Сучасні виміри політики США в умовах постбіполярного світу: Автореф дис…доктора політ.наук. — К., 1998. — 25с.
100. Киевские ведомости. - №25 (1954). — пятница, 4 февраля 2000.
101. Киевские ведомости. - №6(2227). — суббота, 13 января 2001.
102. Кириченко В. Українсько-російські відносини: час для дії // Віче. — 1999. – №3. — С.130-145.
103. Киссинджер Г. Дипломатия//Пер. с англ. В. Львова. — М.:Ладомир, 1997.—848с.
104. Коваль И. Бархатная реставрация в Восточной Европе: уроки для России и Украины // Материалы международной конференции круглый стол российских и украинских ученых “Российско-украинские отношения: преемственность и развитие”. — Одесса: А-текс,1996. — С.74-80.
105. Коваль І. Остання битва “холодної війни”. Східноєвропейська політика наддержав у концепціях зарубіжної політології (80-ті — початок 90-х років): Монографія — Одеса: Астропринт, 1999. — 224с.
106. Коваль И. Приоритеты украинской безопасности // Материалы международного научного семинара “Украина и европейская безопасность”. — Одесса: Логос,1997. — С.40-42.
107. Козакевич Є. Розширення НАТО та європейська політика України // Політична думка. — 1999. – №1-2. — С.87-102.
108. Коллингвуд Р. Идея истории. — М.:Знание, 1980. — 286с.
109. Колосов В. Перспективы российско-украинских отношений. — М.: Знание, 1998. — 354с.
110. Колосов В.А., Мироненко Н.С. Геополитика и политическая география. — М.:Аспект пресс, 2001.-479с.
111. Кондратюк С., Овсій І. Чорноморський регіон: реалії та перспективи нафтового шляху “Азія — Європа” // Людина і політика. — 1999. – №3. — С.6-14.
112. Кононенко Н., Балабан Р. Україна — Прибалтика: вектор співпраці // Людина і світ. — 2000. – № 4. — С.10-16.
113. Константинов В.Ю. Проблема європейської регіональної стабільності в контексті розширення НАТО (90-ті роки): Автореф. дис…канд. полит. наук. — К., 2000. — 19с.
114. Конституція України. — К.: Просвіта, 1996. — 80 с.
115. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України. (Схвалена Верховною Радою України 16 січня 1997 р.) // Національна безпека України 1994-1996 рр.- К.: НІСД.- 1997.- 185 с.
116. Концепция национальной безопасности Российской Федерации. Утверждена Указом Президента РФ от 17 декабря 1997. № 1300 // Российские вести.—1997.— 25 дек.
117. Концептуальні засади реформування політичної системи в Україні. Стан і перспективи розвитку політичних наук: Матеріали “круглого столу”, Київ, 13 квіт. 2001 р. / за заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. — К.: Вид-во УАДУ, 2001. — 264 с.
118. Кремень В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). — К.: “ARC — UKRAINE”, 1996. — 793с.
119. Кремень В., Ткаченко В. Україна в контексті глобалізму. — К.:“ДрУк”, 1998.—62с.
120. Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. — К.: “ДрУк”, 1998. — 452с.
121. Кресіна І.О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: (Етнополітологічний аналіз). — К.: Вища шк., 1998. — 392с.
122. Кримський С. Межа тисячоліть — зміна вимірів історії // Вісник НАН України. — 1999. – №7. — С.3-14.
123. Круглашов А. Інтеграційні орієнтири України: декларації та реалії // Віче. — 1998. – №9. — С.55-70.
124. Крючков Г. К вопросу о стратегическом выборе Украины // Віче. — 1999. – №10. — С.97-106.
125. Кудряченко А. Українсько-російські відносини: шлях до рівноправного співробітництва // Нова політика. — 1998. – №1. — С.12-17.
126. Кульчицький С. Вибір України: Північноатлантичний Альянс чи Словацький союз. — 1999. – №3. — С.47-59.
127. Кухар В. Порядок денний на ХХІ століття для України // Вісник НАН України. — 1998. – №7-8. — С.17-25.
128. Кучма Л. Немає Батьківщини без свободи — і свободи без Батьківщини // Голос України. — 1996, 28 січня. — С.2.
129. Кучма Л.Д. О самом главном. — К.: АРТ-ЭРИЯ, 1999. — 354с.
130. Левандовський В. Україна в геополітичних концепціях першої третини ХХ ст. // Політична думка. — 1994. – №2. — С.67-75; №3. — С.59-69.
131. Лендьєл М. “Українське питання” в політиці США // Політика і час. — 1997. – №11. — С.67-74.
132. Леслі А. Пал Аналіз державної політики. — К.: Основи, 1999. — 423с.
133. Лінке Томас Представники ділових кіл підписали низку угод // Deutschland. — 1996. - №5. — С.28-30.
134. Ли Ен Квон Внешняя политика России в 1990-е годы (Проблемы и тенденции): Автореф. дис…доктора полит. наук. — М., 1998. — 38с.
135. Липа Ю. Розподіл Росії. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 1995. — 172с.
136. Литвин В. Політична арена України: дійові особи та виконавці. — К.:Абрис, 1994. — 495с.
137. Литвиненко О.В. Проблема забезпечення інформаційної безпеки в пострадянських країнах (на прикладі України та Росії): Автореф. дис…канд. полит. наук. — К., 1997. — 18с.
138. Лузан А.А., Лузан С.А. Украина и Россия: факторы отчуждения и сближения // Вестник Московского университета, Сер.12. — 1998. – №5. — С.36-48.
139. Лукашевич Л. Україна: історико-економічний огляд. — К.:МАУП, 1997. — 208с.
140. Макеев А.В. Основы политики национальной безопасности: структурогенез и механизм реализации: Автореф. дис…доктора полит. наук. — М., 1999. — 34с.
141. Маккиндер Х. Географическая ось истории//Полис.— 1995. – №5. — С.25-49.
142. Мауль Ганнс В. Геополітика у 21 столітті: яке майбутнє чекає національні держави? // Deutschland. — 1999. – №6. — С.26-30.
143. Мединский В.Р. Теоретико-методологические проблемы формирования стратегии внешнеполитической деятельности России в условиях становления глобального информационного пространства: Автореф. дис…доктора полит. наук. — М., 1999. — 40с.
144. Мельник Ю. НАТО і Україна на сучасному етапі // Нова політика. — 1999. – №2. — С.22-23.
145. Мельничук І.М. Українсько-російські відносини в 1991-1997 рр.: політичний та військовий аспекти: Автореф. дис…канд. полит. наук. — Чернівці, 1998. — 24с.
146. Митрофанов А. Шаги новой геополитики. — М.: ЛДПР, 1997. — 286 с.
147. Михальченко М. Лімітроф Європи: випадковість чи доля України? // Людина і політика. — 2000. – №3. — С.34-39.
148. Місуно А. Майбутня Європа як геополітична цілісність// Демократическое действие. Политико-аналитический вестник. — 1995. – №2. — С.12-13.
149. Модестов С.А. Формирование геополитического пространства России: теоретические основы и методологические исследования: Автореф. дис…доктора полит. наук. — М., 1998. — 36с.
150. Мошес А. Геополитические искания Киева. Центральная и Восточная Европа в политике Украины. — М.: Московский Центр Карнеги, 1998. — 10 с.
151. Мошес А. Конфликтный потенциал в российско-украинских отношениях. Взгляд из России. — М.:Партнер, 1997. — 228с.
152. Мошес А. Новая старая Украина и политика России // Содружество НГ. — 1998. — № 6. — С.11-13.
153. Мхитарян Н. ЧЕС і відносини України з державами Закавказзя // Нова політика. — 1997. – №3. — С.39-45.
154. Мхитарян Н.І. Чорноморське регіональне співробітництво як геополітичний чинник міжнародних інтеграційних процесів (1990-1998 рр.):Автореф. дис…канд. полит. наук. — К.,1999. — 24с.
155. Нагорна Л., Шаповал Ю. Українсько-російські відносини в історико-політичному контексті: сучасні оцінки // Украина и Россия в новом геополитическом пространстве (Материалы “круглого стола”). — К.:Ассоц. “Україно”, 1995. — С.57-76.
156. Нартов Н.А. Геополитика. — М.: ЮНИТИ, 1999. — 359с.
157. Національна безпека України. 1994-1996 рр. Наукова доповідь НІСД. — К.:НІСД, 1997. — 197с.
158. Национальная политика России: концепции и реальность. Материалы круглого стола. Горбачев-Фонд. Исследовательский проект “Проблемы безопасности России в контексте глобальной безопасности”. — М.:МИМО, 1997. — 21с.
159. Огризко В. Зовнішньополітична діяльність Президента України у 1998 р. // Всесвіт. — 1999. — № 2. — С. 112
160. Олійник О. ЗЄС — не НАТО, але також просувається на схід //Урядовий кур’єр. — 1998. — 18 квітня.
161. Омелян В. Україна в новій архітектурі європейської безпеки // Нова політика. — 1997. – №3. — С.5-11.
162. Павленко Р. Шляхи оптимізації урядування в Україні в умовах сучасної геоекономічної ситуації // Людина і політика. — 2000. – №4. —С.52-60.
163. Павловський М. Світ і Україна на порозі третього тисячоліття. І перед вибором // Віче. — 2000. - №1. — С.20-29.
164. Парахонський Б. Південні дивіденди. Сучасна політична ситуація на Близькому Сході та стратегічні інтереси України // Політика і час. — 1998. — №10.—С.43-51.
165. Парахонський Б. Південно-східний вектор // Політика і час.—1998. – № 3. – С.3-6.
166. Парахонський Б. Українське суспільство в добу глобалізації // Вісник НАН України. — 2000. - №4. — С.40-49.
167. Переговоры завершающие год // Киевские новости. – 1999. – 9 декабря.
168. Перелік угод між Україною та Європейським Союзом // Політика і час. — 2000. - № 3-4. — С.36.
169. Пирожков С. Нотатки про сьогодення та перспективи українсько-російських відносин // Голос України. — 1994. — 16 листоп.
170. Пирожков С. Українські пріоритети в геополітиці //Віче. — 2000. — №5. — С.45-51.
171. Пирожков С. Украинско-российские отношения в контексте национальной безопасности. — К.: АРТ-ЭРИЯ , 1998. — 334с.
172. Пирожков С., Кремень В. Виклик часу. До концепції стратегічного розвитку України // Демократична Україна. — 1994. — 19 лют.
173. Поздняков Э.А. Геополитика.— М.:АО“Прогресс”-“Академия”, 1995.— 93с.
174. Поздняков А. Геополитическая ситуация в мире и Россия // Ориентир. — 1996. - №10. — С. 11-21.
175. Политическая география по Ратцелю (Politische Geographie. Von Dr. Freidrich Ratzel, Professor der Geographie an der Universitat zu Leipzig. Munchen und Leipzig,1878.— 715S.)//Землеведение.— 1898.- № 1-2.—С.12-42; 1899 — №3.—С.14-38. Изложил Л.Синицкий.
176. Потєхін О., Толстов С., Парохонська О. Аналіз зовнішньої політики України // Політика і час — 1997. – № 10. — С.45-53.
177. Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 році : Послання Президента України до Верховної Ради (від 6 березня 2001 р.) // http://www.kuchma.gov.ua.
178. Права людини. Документи. — К. Основи, 1993. — 639с.
179. Примаков Е. На горизонте — многополярный мир. Международные отношения накануне XXI века: проблемы и перспективы // Независимая газета. — 1996. — 22 окт.
180. Програма “Україна - 2010”. Консолідація українського суспільства: реалії, перспективи. — К.: УАДУ, 1999. — 198с.
181. Пурич Ш. Румыно-украинское трансграничное сотрудничество. Шаги к добрососедству // Віче. — 2000. – №6. — С.74-87.
182. Рар А. Роль Украины в современной Европе // Материалы международного научного семинара “Украина и европейская безопасность”. — Одесса: Логос,1997. — С.38-40.
183. Ратцель Ф. Человечество как жизненное явление на земле. — М.:Книжное дело, 1901. — 254с.
184. Розумний М. Політичний вибір України. — К.: Смолоскип, 1999. — 118с.
185. Росія та Україна в євроатлантичному просторі. Матеріали міжнародного семінару // Політична думка. — 1999. - №1-2. — С.71-86.
186. Российская внешнеполитическая мысль: в поисках национальной стратегии. Сер. “Научные доклады”. Московский общественный научный фонд.— М.:РАГС, 1997.— 40с.
187. Российский геополитический сборник. — М.:Мысль, 1997 - 278с.
188. Рудич С. Україна — Німеччина: вихід на сучасний рівень партнерства // Віче. —1997. - №12. — С.107-120.
189. Рудич Ф.М. В одному геополітичному просторі. Порівняльний аналіз політичних структур та процесів в Україні та Росії // Політика і час. — 1995. - №12. — С.41-47.
190. Рудич Ф.М. Місце і роль України в новому геополітичному просторі // Нова політика. — 1998. - №5. — С.18-24.
191. Рудич Ф.М. Становлення інституту громадського суспільства в Україні як фактор консолідації // Шляхи консолідації громадського суспільства на Україні. Матеріали круглого столу. м. Київ. — К.:Світ, 1999. — С. 6–64.
192. Рудич Ф.М. Україна, Росія, Євроатлантика: деякі аспекти взаємовідносин. // Людина і політика. — 2000. -№3. — С.40-44.
193. Рудич Ф.М. Через авторитаризм к демократическому обществу // Віче. — 1998. - №5. — С.110 — 120.
194. Рудницький С. Чому ми хочемо самостійної України? — Львів:Світ,1994. — 416с.
195. Русско-украинские отношения. Сб. документов 1990-1997.— М.: МИД РФ, 1998. — 748с.
196. Руснак І. Безпека і національні інтереси України // Віче. — 2000. — №5. — С.52-57.
197. Сааданбеков Ж. Глобализация и перспективы евразийской интеграционной цивилизации // Віче. — 2000. – №5. — С.57-63.
198. Салмін О. Росія, Європа та новий світовий порядок // Політична думка. — 1999. – №1-2. — С.103-119.
199. Салтовський О. Геополітичні сюжети в українській суспільній думці (перша половина ХХ століття) // Політична думка. — 1996. - №1. — С.90-95.
200. Сегодня - №224(725) — среда, 29 ноября — 2000 — С.4.
201. Сіденко В. Росія в українській політиці соціально-економічної та геоекономічної трансформації // Політична думка. — 1998. – №2. — С.152-166.
202. Смолянюк В. Військове співробітництво України і Росії між полюсами реальності та ірреальності (геополітичний аналіз) // Людина і політика.— 2000. — №2. — С.45-56.
203. Смолянюк В. У силовому середовищі. Військова могутність суміжних держав як проблема геополітичного визначення України // Політика і час. — 2000