РЕГІОН БЛИЗЬКОГО ТА СЕРЕДНЬОГО СХОДУ В ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ УКРАЇНИ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

На правах рукопису

Петюр Роман Костянтинович

УДК 327(477):[(5-15)+(612)+(620)]

РЕГІОН БЛИЗЬКОГО ТА СЕРЕДНЬОГО СХОДУ В ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ УКРАЇНИ

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник
д.і.н., проф.
Коппель Олена Арнольдівна

КИЇВ – 2007

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ 14
1.1. Методологія дослідження 14
1.2. Стан наукової розробки проблеми 21
1.3. Огляд джерельної бази дослідження 49
Висновки 52
РОЗДІЛ 2. БЕЗПЕКОВИЙ ВИМІР ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЩОДО БЛИЗЬКОГО ТА СЕРЕДНЬОГО СХОДУ 54
2.1. Позиція України щодо арабо-ізраїльського конфлікту 55
2.2. Участь України в антитерористичній коаліції в Іраку (2003-2005 рр.) 80
2.3. Виклики безпеки у близькосхідній політиці України 97
Висновки 116
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ДВОСТОРОННЬОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У ПОЛІТИЦІ УКРАЇНИ НА БЛИЗЬКОМУ ТА СЕРЕДНЬОМУ СХОДІ 119
3.1. Економічний вимір близькосхідної політики України 119
3.2. Військово-технічна складова політики України на Близькому та Середньому Сході 151
3.3. Енергетичне співробітництво з країнами регіону в політиці України 174
Висновки 196
ВИСНОВКИ 201
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 211
ДОДАТКИ 241

ВСТУП

Актуальність теми дослідження зумовлена важливим місцем регіону Близького та Середнього Сходу в сучасній системі міжнародних відносин. Це пояснюється його політичним, економічним та соціокультурним впливом на міжнародну політику. З початку ХХ ст. увагу провідних держав світу привертають зосереджені на Близькому та Середньому Сході значні запаси енергоресурсів, стратегічне значення яких не викликає сумніву. Дезінтеграція СРСР і розпад біполярної системи міжнародних відносин не нівелювали проблеми протистояння між Ізраїлем, з одного боку, та арабськими державами та Іраном – з іншого. Більше того, деякі країни регіону активізували політику спирання на власні сили для протидії регіональним супротивникам і позарегіональному впливові провідних держав світу, які переслідують у регіоні свої інтереси в енергетичній, економічній та військово-технічній сферах. На тлі політико-економічних суперечностей між самими країнами регіону, а також між ними й позарегіональними державами, зростає значення соціокультурного аспекту регіональних та глобальних взаємодій, а саме перенесення на згадані суперечності проблем релігійної та цивілізаційної ідентичності. Наукове осмислення сучасних політичних процесів неможливе без врахування ситуації в цьому регіоні.
Саме у цьому аспекті актуалізується доцільність наукового дослідження процесу формування політики України в регіоні Близького та Середнього Сходу та шляхів її практичної реалізації. Відносна географічна близькість, історія відносин та інтереси незалежної України вимагають розвитку відносин з країнами Близького та Середнього Сходу на всіх напрямах зовнішньої політики України – політичному, економічному, військово-технічному та ін. У процесі реалізації інтересів у регіоні Україна стикається з рядом перешкод, пов’язаних з безпековими проблемами, позарегіональним впливом та особливостями регіональних міжнародних відносин. Крім цього, протягом усього періоду незалежності сама Україна переживає процес вироблення цілісної зовнішньої політики та кристалізації власних інтересів на зовнішній арені.
Залучення України до таких регіональних проблем регіону Близького та Середнього Сходу, як арабо-ізраїльське врегулювання, антитерористична операція проти Іраку, а також безпекові, економічні, військово-технічні та енергетичні інтереси України у відносинах з державами регіону спонукають до цілісного аналізу політики України щодо цих країн у її взаємозалежності з процесами міжнародної політики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в межах Комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України” (номер державної реєстрації 0197U015201), програми Інституту міжнародних відносин “Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови Української держави” (номер державної реєстрації 0197U003322). Дослідження виконане відповідно до наукової програми кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації системи міжнародних відносин” (номер державної реєстрації 0197U003325).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у встановленні головних складових політики України щодо країн Близького та Середнього Сходу, процесу її формування та реалізації.
В контексті поставленої мети сформульовано наступні завдання:
― простежити еволюцію та визначити диференціацію підходів до оцінки місця регіону Близького та Середнього Сходу в зовнішній політиці України в роботах представників української політичної думки;
― виявити особливості позиції України щодо арабо-ізраїльського врегулювання;
― дослідити миротворчу діяльність України в регіоні, її цілі та результати в контексті національних інтересів України;
― з’ясувати причини приєднання України до антиіракської коаліції в 2003 р. та визначити наслідки участі України в стабілізації ситуації в Іраку (2003-2005 рр.);
― дослідити реальні або потенційні загрози національній безпеці України, які походять з Близького та Середнього Сходу;
― визначити стан і перспективи економічного співробітництва України з державами Близького та Середнього Сходу;
― дослідити значення військово-технічного співробітництва України з державами Близького та Середнього Сходу та фактори здійснення співробітництва у сфері ВТС;
― з’ясувати інтереси України на Близькому та Середньому Сході в енергетичній сфері та дослідити стан і перспективи співробітництва з державами регіону щодо диверсифікації джерел імпорту енергоносіїв;
― розробити пропозиції щодо формування концепції політики України в регіоні Близького та Середнього Сходу в контексті її національних інтересів.
Об’єктом дослідження є зовнішня політика України.
Предметом дослідження є політика України щодо країн регіону Близького та Середнього Сходу.
Методологія та методи ґрунтуються на особливостях дослідження, що полягають у встановленні характеристик регіонального напряму зовнішньої політики пострадянської держави та впливу на нього внутрішнього та зовнішнього середовищ системи формування та реалізації її зовнішньої політики. Це обумовило пріоритет застосування системного підходу в широкому колі інших підходів і методів. Системний підхід передбачає дослідження близькосхідної політики України з урахуванням множини рівнів і секторів взаємодії України з державами регіону. Означений підхід концентрується на рівні держави як визначального суб’єкта зовнішньої політики, однак приймається за необхідне врахування впливів системного та регіонального порядку, впливів внутрішньодержавного походження та індивідуального характеру. Множинність секторів взаємодії України з країнами Близького та Середнього Сходу проявляється в аналізі безпекових, політико-дипломатичних, соціокультурних, економічних аспектів близькосхідної політики України. Автором використано порівняльний метод при визначенні пріоритетів української політики в регіоні, аналізі особливостей позиції України щодо арабо-ізраїльського врегулювання, визначенні аксіологічних аспектів взаємодії України з близькосхідним регіоном. Для дослідження причин направлення військових підрозділів України до Кувейту та Іраку в 2003 р. були використані елементи теорії прийняття рішень. Для аналізу емпіричного досвіду розвитку відносин України з державами Близького та Середнього Сходу автор застосовував емпірико-аналітичний, логічний та інституційно-порівняльний методи дослідження. Для дослідження перспективного розвитку відносин України з близькосхідними державами використовувалися аналітико-прогностичні методи.
Науковий аналіз питання меж близькосхідного регіону, здійснений рядом американських, англійських, французьких та українських дослідників, свідчить про те, що межі регіону Близького та Середнього Сходу часто є ситуативним питанням і залежить від політики конкретної позарегіональної держави у певний історичний період. У даному дисертаційному дослідженні близькосхідний регіон не розуміється як чітко визначена сукупність держав, а тому іноді віднесення таких країн до сфери дослідження, як Лівія та Іран, може викликати деякі зауваження. Утім, в роботі здійснено спробу розглядати Близький та Середній Схід як певну регіональну цілісність як з точки зору політико-економічних, соціокультурних та геополітичних аспектів міжнародних відносин у регіоні, так і з точки зору національних інтересів України та перспектив її політики в даному регіоні.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є одним з перших в українській політологічній науці дослідженням місця регіону Близького та Середнього Сходу в зовнішній політиці України. На основі застосування функціонального підходу вдалося визначити два види означених складових близькосхідної політики України, а саме: типові, які притаманні іншим регіональним напрямам української зовнішньої політики, та специфічні, які випливають з унікальної безпекової характеристики Близького та Середнього Сходу, що породжують виклики регіональній та глобальній безпеці, та значення України для сприяння підвищення безпеки в регіоні. Подібне визначення складових близькосхідної політики України дозволяє побудувати модель аналізу зовнішньої політики України на інших регіональних напрямах. Сформульовано наступні положення:
― дослідження позиції незалежної України щодо врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту дозволило встановити, що українська позиція з цього питання не була послідовною у всіх вимірах близькосхідного врегулювання. В рамках ООН позиція України відзначалася прихільністю арабському підходу до врегулювання, хоча на двосторонньому рівні Україна дотримувалася в цілому збалансованого підходу. Виявлено, що активізація політики України щодо врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту в 2001-2002 рр., мала на меті передусім посилення економічних позицій України в регіоні Близького та Середнього Сходу та закріплення тенденції зростання експорту України до країн регіону;
― обґрунтовано, що прийняття зовнішньополітичними відомствами України рішень про направлення підрозділів Збройних Сил до Кувейту (березень 2003 р.) та Іраку (червень 2003 р.) було здійснено з метою нормалізації відносин України з США. У той же час, виявлено, що участь України в стабілізації в Іраку (2003-2005 рр.) сприяла встановленню бази розвитку двосторонніх відносин України з Іраком у політичній, економічній та військово-технічній сферах;
― на основі дослідження миротворчої діяльності України в регіоні Близького та Середнього Сходу доведено, що участь України в миротворчих місіях у цьому регіоні сприяє економічному та військово-технічному співробітництву з державами, де здійснюються ці миротворчі місії. Однак, Україна слабо використовує цей ресурс через значні помилки в сфері політичного забезпечення миротворчості;
― виявлено, що регіон Близького та Середнього Сходу є джерелом потенційних загроз національній безпеці України, зокрема, загрози міжнародного тероризму, та запропоновано заходи мінімізації ризиків цих загроз для України;
― обґрунтовано, що Близький та Середній Схід є важливим і перспективним регіоном для реалізації експортного потенціалу України. Одночасно виявлено негативні риси економічної сфери двосторонніх відносин України з державами регіону, що виражається в неоптимальній структурі торговельного співробітництва та низьких обсягах інвестиційної співпраці;
― встановлено, що військово-технічне співробітництво України з державами Близького та Середнього Сходу сприяє реалізації економічних і безпекових інтересів України, оскільки таке співробітництво сприяє збереженню та розвитку високотехнологічної індустрії України;
― дослідження енергетичного напряму політики України щодо країн Близького та Середнього Сходу дозволило виявити, що причини невдач у питанні диверсифікації джерел поставок енергоносіїв з багатого на нафту та природний газ регіону полягають у відсутності послідовної політики щодо вирішення політичних, економічних і технічних питань таких поставок.
Теоретичне та практичне значення результатів дисертаційної роботи визначаються політичною актуальністю та науковою новизною дослідження. Теоретичне значення полягає в тому, що здійснено цілісне дослідження головних складових зовнішньої політики України щодо країн Близького та Середнього Сходу. Окремі положення дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальших досліджень певних аспектів зовнішньої політики України: миротворчої діяльності України, торговельно-економічної, військово-технічної та енергетичної складових української зовнішньої політики, культурологічних та інформаційних питань взаємодії українського та близькосхідних суспільств, національної безпеки України.
Практичне значення дисертаційного дослідження визначається його актуальністю, новизною та сукупністю положень, що виносяться на захист, і полягає в можливості застосування одержаних результатів для розробки концепції близькосхідної політики України, для коригування окремих моделей поведінки України в регіоні та зовнішньополітичного забезпечення деяких аспектів відносин з близькосхідними країнами. Крім цього, результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці та читанні у вищих навчальних закладах курсів „Зовнішня політика України”, „Міжнародні відносини та світова політика”, “Міжнародна безпека”.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження викладено у доповідях і виступах на міжнародних наукових і науково-практичних конференціях: VI Міжнародна науково-практична конференція „Східний світ: людина і суспільство”, Київ, 23-24 квітня 2004 р.; Міжнародна наукова конференція „VIII сходознавчі читання А.Кримського”, Київ, 2-3 червня 2004 р.; Конференція молодих вчених „Актуальні проблеми міжнародних відносин”, Київ, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 14 жовтня 2004 р.; Третя міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів і молодих вчених „Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку”, Київ, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 10 березня 2005 р.; Конференція молодих вчених „Актуальні проблеми міжнародних відносин”, Київ, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 27 жовтня 2005 р.; Міжнародна конференція „Близький Схід у ХХІ столітті: реалії та виклики”, Київ, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Тель-Авівський університет, Посольство Держави Ізраїль в Україні, 10 квітня 2006 р.; 16-та міжнародна конференція з Перської затоки „Перська затока: система безпеки, що постає”, Університет Тегерану, Міністерство закордонних справ Ісламської Республіки Іран, Тегеран, 18-19 вересня 2006 р.
Публікації. Результати дослідження за темою дисертації опубліковані в наступних статтях у наукових журналах, матеріалах і тезах наукових конференцій:
1. Петюр Р. Енергетичний аспект політики України на Близькому та Середньому Сході // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Вип. 48, Ч.І (у двох частинах). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2004. - С.98-105.
2. Петюр Р. Межі Близькосхідного регіону в контексті зовнішньополітичних пріоритетів України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. – К., 2005. - №31-32. – С.95-97.
3. Петюр Р. Військово-технічне співробітництво з державами Близького та Середнього Сходу як складова політики України в регіоні // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Вип. 55, Ч.ІІ (у двох частинах). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2005. - С.60-67.
4. Петюр Р. Послідовний нейтралітет: важлива складова близькосхідної політики України // Політика і час. – 2006. – №7-8. – С.93-100.
5. Петюр Р. Безпековий аспект політики України на Близькому та Середньому Сході / Міжнародна наукова конференція „VIII сходознавчі читання А.Кримського”, НАН України, Інститут сходознавства ім. А.Кримського, Київ, 2-3 червня 2004 р. // VIII сходознавчі читання А.Кримського. Тези доповідей міжнародної наукової конференції – К.: НАН України, Інститут сходознавства ім. А.Кримського, 2004. - С. 243-244.
6. Петюр Р. Військово-технічне співробітництво України з державами Близького та Середнього Сходу / Конференція молодих вчених „Актуальні проблеми міжнародних відносин”, Київ, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 14 жовтня 2004 р. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Вип. 49, ч. ІІ. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2004. - С. 43-44.
7. Петюр Р. Концептуальні засади політики України на Близькому та Середньому Сході / Третя міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів і молодих вчених „Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку”, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 10 березня 2005 р. // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 60-річчю Великої Перемоги / За заг. ред. проф. О.К.Закусила. – Вип. ІІІ: У 2-х част. – Ч.1. Гуманітарні науки. – К.: Логос, 2005. - С.193-195.
8. Petyur R. Democratization of Iraq: Ukrainian contribution to an American-led effort // Abstracts of the 16th International conference on the Persian Gulf “The Persian Gulf: an emerging security structure”, Center for Graduate International Studies of University of Tehran, Institute for Political and International Studies (IPIS) of the Ministry of Foreign Affairs of Iran, Tehran, September 18-19, 2006. – P.93.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Формулювання інтересів незалежної України та їхня практична реалізація на близькосхідному напрямі зовнішньої політики здійснювалися в умовах трансформаційних процесів, що відбувалися в Україні, на європейському континенті, на Близькому та Середньому Сході, а також на рівні міжнародної системи загалом. Особи, що були залучені до процесу концептуального забезпечення та практичного здійснення політики України стосовно країн Близького та Середнього Сходу, мали діяти в умовах демонтажу командно-адміністративної системи державного управління, розбудови української державності на основі національного відродження, побудови демократичної та правової держави, економічної кризи, глибокої переоцінки цінностей і пріоритетів в українському суспільстві, розпаду біполярної системи міжнародних відносин, активізації співробітництва країн європейського континенту, трансформації близькосхідної підсистеми міжнародних відносин.
Таким чином, дослідження зовнішньої політики України загалом, та її близькосхідного напряму зокрема, не може не враховувати цілого ряду факторів внутрішнього та зовнішнього характеру. Тим не менше, у даному дисертаційному дослідженні здійснено спробу врахувати якомога ширший комплекс впливів, що можуть пояснити процес формулювання та реалізації близькосхідного напряму зовнішньої політики України. У результаті роботи над поставленими завданнями автор прийшов до наступних висновків.
1. Наукова розробка близькосхідного напряму зовнішньої політики України в сучасній українській історіографії концентрується навколо окремих питань даної проблематики. Більшість досліджень у цій сфері або розглядають відносини України з регіоном Близького та Середнього Сходу в контексті фундаментальних проблем української зовнішньої політики (визначення пріоритетних географічних напрямів, національних інтересів України), або досліджують конкретний аспект взаємодій з близькосхідними державами (військово-технічне співробітництво, торговельно-економічні зв’язки, питання диверсифікації джерел постачання енергоносіїв), або розглядають двосторонні відносини України з певною державою БСС.
До здобутків сучасної історіографії політики України стосовно держав Близького та Середнього Сходу слід віднести наступне. По-перше, в ряді досліджень визначено пріоритетні напрями співробітництва незалежної України з близькосхідним регіоном. По-друге, визначено специфічні інтереси України в регіоні, а також перспективні напрями взаємодії з близькосхідними країнами.
Водночас, дослідження співробітництва України з регіоном Близького та Середнього Сходу в торговельно-економічній, військово-технічній та енергетичній сферах відзначаються фрагментарністю, що пов’язана з обмеженням географічних рамок відповідних наукових досліджень (певна країна регіону, Арабський світ, близькосхідні держави Середземномор’я, Перська затока). До того ж, практично поза увагою залишилися питання еволюції позиції України щодо врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту, причин і наслідків участі України в антитерористичній операції в Іраку (2003-2005 рр.), а також безпековий аспект близькосхідної політики України.
2. Незважаючи на зацікавленість у підтриманні збалансованих відносин з усіма країнами Близького та Середнього Сходу, Україна в період незалежності займала переважно проарабську позицію стосовно врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту. До 2001 р. ця позиція озвучувалася переважно в рамках Організації Об’єднаних Націй. Голосування України з відповідних резолюцій Генеральної Асамблеї ООН у даний період і порівняння української позиції з позицією країн Близького та Середнього Сходу, а також членів Ради Безпеки свідчить про більшу прихильність України до позиції арабських держав та Ірану. Однак, Україна зберігає нейтральну позицію з найбільш суперечливого питання близькосхідного врегулювання, а саме – питання статусу окупованих Ізраїлем сирійських Голанських висот, яке, згідно з українською позицією, має вирішуватися між Ізраїлем і Сирією в двосторонньому порядку.
Мирні ініціативи, з якими Україна виступила наприкінці 2001 р. під час загострення палестино-ізраїльського протистояння, характеризувалися збалансованістю та передбачали здійснення заходів відновлення довіри між сторонами конфлікту на офіційному або неофіційному рівнях. Українські пропозиції носили компліментарний до існуючих на той час планів урегулювання характер, але не мали додаткових переваг порівняно з миротворчими зусиллями міжнародного співтовариства.
Українські мирні ініціативи, виголошені президентом Л.Кучмою у квітні 2002 р. під час турне арабськими країнами, істотно відрізнялися від попередніх пропозицій української дипломатії. Озвучений президентом України план урегулювання носив всеохоплюючий характер, а зміст пропозицій був більше прийнятним для арабської сторони.
Активізація української дипломатії стосовно врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту в 2001-2002 рр. була зумовлена зростанням економічних інтересів України на Близькому та Середньому Сході. Виступивши з мирними пропозиціями, Україна мала на меті сприяти збільшенню обсягів і розширення географії експорту до близькосхідного регіону, а також розраховувати на участь у відновлювальних проектах на палестинських територіях. Україна використала питання врегулювання для укладення ряду важливих двосторонніх економічних угод з Сирією, Ліваном і Йорданією, після чого знову зосередила політику щодо близькосхідного врегулювання на діяльності в ООН.
3. Миротворча діяльність України є важливим інструментом зовнішньої політики, зокрема і на Близькому та Середньому Сході. Участь України в миротворчій місії ООН у Лівані протягом 2000-2005 рр. сприяла розвитку двосторонніх українсько-ліванських відносин в економічній та військово-технічній сферах. Однак, через неналежний рівень дисципліни в українському миротворчому контингенті в Лівані постраждала репутація Україна як держави – контрибутора миротворчості ООН, внаслідок чого було зірвано участь України у ще одній миротворчій місії в регіоні – на окупованих Ізраїлем сирійських Голанських висотах. І хоча Україна зберегла рівень двосторонніх відносин з Ізраїлем і Сирією, відміна участі в місії ООН на Голанах стала втратою додаткових можливостей розвитку відносин з цими країнами в економічній та військово-технічній сферах. Такі невдачі стали наслідком відсутності належного контролю за діяльністю українських миротворчих контингентів і браку координації між Міністерством оборони та МЗС у питаннях участі України в миротворчих операціях.
Миротворча діяльність України є також ефективним засобом просування військово-технічного співробітництва з державами регіону, зокрема, Ліваном та Іраком. Це проявляється, насамперед, у демонстрації можливостей військової техніки та рівня кваліфікації миротворчого персоналу українських контингентів, що сприяє збуту продукції ОПК України та замовленням на підготовку кадрів для країн Близького та Середнього Сходу.
4. Рішення про направлення українських миротворчих контингентів до Кувейту та Іраку в 2003 р. стали прецедентами в зовнішній політиці незалежної України, оскільки до цього Україна не брала участі в миротворчих заходах без відповідного мандату Ради Безпеки ООН. Утім, направлення військового підрозділу до Кувейту формально здійснювалося в рамках двосторонньої українсько-кувейтської угоди. Прийняття ж рішення про участь України в стабілізації в Іраку було здійснено всупереч міжнародному праву, національному законодавству та попередній офіційній позиції.
Приєднання України до антитерористичної операції в Іраку шляхом направлення миротворчих контингентів до Кувейту (березень-серпень 2003 р.) та Іраку (серпень 2003 – грудень 2005 рр.) пояснюється намаганням вийти з міжнародної ізоляції, в якій опинилася Україна наприкінці 2002 р., зокрема, через звинувачення з боку США в намірі президента Л.Кучми здійснити продаж озброєнь до Іраку в порушення санкцій ООН. Заходи українського керівництва та провладних сил у Верховній Раді були підтримані значною частиною парламентської опозиції, що демонструє значення відносин зі Сполученими Штатами у зовнішній політиці України загалом, та у її політиці щодо близькосхідних країн зокрема.
Співробітництво України з Іраком в економічній сфері у зв’язку з участю в стабілізації ситуації в цій країні протягом 2003-2005 рр. набуло особливого політичного контексту та великою мірою залежить від відносин України зі США. Водночас, створено передумови для двостороннього характеру розвитку відносин України з Іраком, зокрема, шляхом співробітництва з місцевою владою провінції Васіт, де перебував український миротворчий контингент. Такому розвитку сприяє вироблення основ економічної політики стосовно Іраку, затверджених у відповідній програмі уряду України.
5. Країни Близького та Середнього Сходу не становлять загрози безпеці України у зв’язку з відсутністю конфліктних питань у відносинах України з державами регіону. Процес набуття деякими країнами регіону зброї масового знищення та засобів її доставки (Ірак до 2003 р., Іран) також не визнається на офіційному рівні як загроза національній безпеці. Україна підтримує збалансовані відносини з усіма державами Близького та Середнього Сходу, що унеможливлює передбачуване воєнне протистояння з будь-якою з близькосхідних країн.
У той же час, регіон є джерелом нових загроз міжнародній безпеці загалом і національній безпеці України зокрема. Це виражається, передусім, у появі таких загроз, як: небезпека міжнародного тероризму, можливість поширення екстремістської ідеології та створення осередків міжнародного тероризму на території України. Актуалізації даних загроз сприяють такі фактори, як приєднання України до очолюваної США антитерористичної операції в Іраку, наявність значних спільнот вихідців з ісламських країн близькосхідного регіону, а також значна відмінність ціннісних орієнтацій українського та близькосхідних суспільств, що поглиблює міжкультурні та міжцивілізаційні суперечності.
6. Торговельно-економічне співробітництво незалежної України з державами Близького та Середнього Сходу розвивається по висхідній лінії. Це більшою мірою підтверджується обсягами українського експорту до країн регіону. Торгівля з такими державами, як Єгипет, Сирія, Іран, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати, Йорданія, Ізраїль і Ліван, відіграє важливу роль у реалізації стратегії зростання експорту України. Політика України щодо залучення інвестицій з країн регіону, особливо нафтодобувних держав Перської затоки, однак, не зазнала успіху.
Співробітництво з близькосхідними країнами у торговельно-економічній сфері різною мірою залежить від політичного забезпечення відносин України з державами регіону. У випадку з Сирією та Іраном (до 2003 р. – також і з Лівією та Іраком), вирішальними інструментами розвитку співробітництва є створення розвиненої договірно-правової бази відносин, обмін візитами керівництва країн, а також регулярне проведення засідань спільних комісій з економічного співробітництва. Однак, нестабільність політичних відносин згаданих країн з міжнародним співтовариством значною мірою виступає потужним зовнішнім впливом, щодо чого Україна має обмежені можливості. Меншою мірою від політичного виміру відносин залежить розбудова економічних зв’язків з іншими партнерами України –Ізраїлем, Єгиптом, іншими арабськими країнами, які не перебувають у конфліктних відносинах зі США та Ізраїлем.
Економічне співробітництво України з державами Близького та Середнього Сходу характеризується рядом негативних рис та існуванням невикористаних можливостей. По-перше, в українському експорті до держав регіону домінують товари з низьким рівнем доданої вартості, що не сприяє утвердженню України в регіоні як держави, яка орієнтується на інноваційну модель розвитку. Довгострокове співробітництво України з регіоном БСС матиме більше перспектив за умови орієнтації не на енергоємний і ресурсоємний експорт, а на експорт продукції машинобудування, в якій реалізується інтелектуальний потенціал України. Крім цього, низький рівень імпорту з близькосхідного регіону, порівняно з українським експортом, применшує значення України в експортних стратегіях країн Близького та Середнього Сходу.
Курс на інтеграцію України до Світової організації торгівлі сприятиме розвитку торговельно-економічного співробітництва з близькосхідними країнами, оскільки більшість нинішніх провідних економічних партнерів України в регіоні вже є членами СОТ. Додатковим фактором сприяння торговельно-економічному співробітництву з Близьким і Середнім Сходом може бути як використання можливостей режимів вільної торгівлі в самому регіоні, так і створення зон вільної торгівлі за участю ЄС, держав БСС (передусім, середземноморських країн регіону) та України.
7. Країни Близького та Середнього Сходу мають велике значення для України в контексті розвитку військово-технічного співробітництва, оскільки близькосхідний ринок озброєнь є значним на сьогодні та перспективним у майбутньому споживачем усього спектру озброєнь і військової техніки, що виробляються в Україні, а також відповідних послуг з ремонту і модернізації озброєнь. ВТС з країнами регіону сприяє виконанню основних функцій військово-технічного співробітництва України на сучасному етапі, а саме: збереження науково-технічного потенціалу та виробничої бази національного оборонно-промислового комплексу, а також забезпечення валютних надходжень до бюджету.
На розвиток ВТС України з державами регіону впливають ряд факторів, які можуть сприяти або перешкоджати співробітництву з близькосхідними країнами у військово-технічній сфері. Так, міжнародні ембарго на постачання озброєнь, з одного боку, унеможливлювали ВТС з Лівією та Іраком, але давали можливість здійснити попередні домовленості у цій сфері в умовах закритості цих країн для міжнародного військово-технічного співробітництва.
Односторонні ембарго США щодо Сирії та Ірану, з одного боку, гарантують недопущення американських компаній на ринки цих країн, однак, негативно впливають і на політику США та Ізраїлю щодо України, зокрема, у випадку, коли співробітництво України зі згаданими країнами „ризикової групи” переходить у чутливі сфери співробітництва (атомна енергетика, модернізація озброєнь).
Фактор військово-політичного напруження в регіоні здійснює свій вплив на розвиток ВТС з країнами регіону в тій мірі, що Україна, не будучи потужним гравцем міжнародної політики, не може здійснювати повномасштабне ВТС з близькосхідними державами, залученими в регіональні конфлікти, тобто практично з більшістю близькосхідних партнерів у галузі ВТС. Сприяння якісній зміні військово-стратегічного положення таких країн, як Сирія, Іран та Ірак (до 2003 р.), неминуче викликає загострення відносин України з Ізраїлем і США.
Військово-технічне співробітництво України з країнами БСС може скоротитися в разі продовження курсу на європейську інтеграцію, оскільки неминуче в такому разі приєднання до Кодексу ЄС поведінки стосовно експорту озброєнь завадить співпраці з Сирією та Іраном. Євроатлантична інтеграція України не здійснює особливого впливу на ВТС України з державами близькосхідного регіону, оскільки звуження коопераційних зв’язків між ОПК України та Росії є відносно незалежним від курсу України на вступ до НАТО.
8. У сфері енергетики Україна має інтереси в регіоні на таких напрямах, як імпорт близькосхідних енергоносіїв і транзит нафти й газу з Близького та Середнього Сходу до країн Європи, а також участь в енергетичних проектах у країнах регіону. Політика України щодо диверсифікації джерел імпорту нафти та природного газу за рахунок поставок з Близького та Середнього Сходу до сих пір зазнавала невдачі, оскільки не було забезпечено політичний, економічний і технічний аспекти цієї політики. Диверсифікація можлива лише за наступних умов: об’єднання проектів імпорту енергоносіїв і їхнього транзиту до Європи; проведення єдиної та недвозначної політики щодо міжнародних енергетичних проектів; пошук шляхів забезпечення оплати близькосхідних енергоносіїв; створення належної інфраструктури для транспортування, транзиту і переробки вуглеводнів з Близького та Середнього Сходу.
Перспективи постачання нафти з регіону БСС до України можуть бути реалізовані за умови будівництва нафтопроводу Джейхан-Самсун, який створює передумови для транспортування іракської нафти (Кіркук-Джейхан-Самсун-Одеса) і нафти з Перської затоки (Перська затока-Суецький канал-Джейхан-Самсун-Одеса). Постачання природного газу трубопровідним шляхом з Ірану ускладнене рядом політичних, економічних і технічних факторів, а тому видається неможливим у найближчій і середньостроковій перспективі. Можливість танкерних поставок скрапленого природного газу з Близького та Середнього Сходу також є мало реальною у зв’язку з проблемою екології чорноморських проток.
Енергетичний напрям близькосхідної політики України має певні здобутки, що виражаються в проникненні підприємств українського ПЕК до нафтогазових комплексів країн регіону. В деяких випадках таке проникнення передбачає в подальшому вирішення задач диверсифікації за схемами заміщення імпорту нафти (співробітництво з Лівією). Основною перешкодою на шляху реалізації енергетичних інтересів України на Близькому та Середньому Сході є обмежені фінансові можливості українських енергетичних компаній.
9. У результаті проведеного дослідження розроблені наступні пропозиції щодо формування концепції політики України в регіоні Близького та Середнього Сходу в контексті її національних інтересів:
1) у безпековій сфері:
― зменшення потенційної загрози міжнародного тероризму для України можливе шляхом проведення збалансованої інформаційно-пропагандистської діяльності українських установ стосовно близькосхідних країн та інтенсифікації міжкультурного та міжцивілізаційного діалогу;
2) у сфері миротворчої діяльності:
― для досягнення позитивних результатів на цьому напрямі миротворчість України потребує належної координації між Міністерствами закордонних справ і оборони для балансування військових і політичних аспектів миротворчості, а також чіткого дотримання службової дисципліни для уникнення втрати Україною міжнародної репутації як держави – контрибутора миротворчих операцій;
― необхідно розробити план заходів для сприяння врегулюванню арабо-ізраїльського конфлікту у вузьких секторах на основі об’єктивних переваг і матеріальних та інтелектуальних можливостей України (наприклад, сприяння вирішенню комплексу проблем водних ресурсів);
3) у сфері забезпечення економічних інтересів України:
― дослідження перспектив використання переваг системи ісламських банків для розширення форм співробітництва з державами БСС і заснування спільних проектів (передусім, в країнах Перської затоки);
4) у сфері військово-технічного співробітництва:
― здійснення заходів для мінімізації втрат на близькосхідному ринку спеціальної продукції у зв’язку з європейською інтеграцією України (розширення співробітництва з країнами „ризикової групи” в сфері високих технологій, що використовуються в мирних цілях – супутники зв’язку, цивільна авіація);
5) в енергетичній сфері:
― проведення Україною однозначної політики щодо міжнародних енергетичних проектів (у т.ч. з приводу напряму використання нафтопроводу Одеса-Броди);
― пошук альтернативних способів постачання іранського газу до України та транзиту його до Європи (пропонується ідея міжнародного проекту побудови заводу з виробництва скрапленого природного газу на чорноморському узбережжі Грузії або Туреччини).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

Документи
1. Верховна Рада України. Парламентські слухання „Перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу України”, 15.06.2005 // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – 12.09.05. –http://portal.rada.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=61836.
2. Верховна Рада України. Стенограма засідання від 20.03.2003 // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – 16.03.04. –http://www.rada.gov.ua/zakon/skl4/3session/STENOGR/DOC/23.doc.
3. Верховна Рада України. Стенограма засідання від 05.06.2003 // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – 16.03.04. –http://www.rada.gov.ua/zakon/skl4/3session/STENOGR/DOC/55.DOC.
4. Верховна Рада України. Стенограма засідання від 03.12.2004 // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – 30.01.05. – http://www.rada.gov.ua/zakon/skl4/6session/STENOGR/DOC/44.DOC.
5. Верховна Рада України. Стенограма засідання від 11.01.2005 // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – 16.01.05. –http://www.rada.gov.ua/zakon/skl4/6session/STENOGR/DOC/60.DOC.
6. Верховна Рада України. Стенограма засідання від 06.04.2005 // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – 05.05.05. –http://www.rada.gov.ua/zakon/skl4/7session/STENOGR/DOC/24.DOC.
7. Верховна Рада України. Стенограма засідання від 21.04.2005 // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – 05.05.05. –http://www.rada.gov.ua/zakon/skl4/7session/STENOGR/DOC/32.DOC.
8. Договір про основи взаємовідносин і принципи співробітництва між Україною та Ісламською Республікою Іран // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
9. Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003 // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
10. Закон України „Про схвалення рішення Президента України про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції в Республіці Ірак” від 05.06.2003 р. // Відомості Верховної Ради. – 2003. - №38. - С.312.
11. Закон України „Про схвалення рішення Президента України про направлення миротворчого контингенту і миротворчого персоналу для участі України в Місії Організації Об'єднаних Націй в Демократичній Республіці Конго та миротворчого контингенту для участі України в Тимчасових силах Організації Об'єднаних Націй у Лівані” від 22.06.2000 // Відомості Верховної Ради. – 2000. - №41. - С.340.
12. Закон України „Про схвалення рішення Президента України щодо направлення миротворчого контингенту для участі України в Силах Організації Об'єднаних Націй із спостереження за роз'єднанням ізраїльських і сирійських військ” від 21.04.2005 // Відомості Верховної Ради. – 2005. – №21. – С.301.
13. Заява Верховної Ради України від 20.03.2003 „У зв'язку з агресією США та Великобританії проти Іраку” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
14. Концепція державної політики у сфері постачання та транзиту сирої нафти // Забезпечення енергетичної безпеки України / Рада національної безпеки і оборони України, Нац. ін-т проблем міжнародної безпеки. – К.: НІПМБ, 2003. – С.248-258.
15. Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та Урядом Ісламської Республіки Іран від 05.05.1993 // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
16. Постанова Верховної Ради України „Основні напрями економічної політики України в умовах незалежності” від 25.10.1991 // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
17. Постанова Верховної Ради України та Рекомендації №2455-III від 24.05.2001 „Про підсумки парламентських слухань „Енергетична стратегія України на період до 2030 року” // Електронна база „Законодавство України” на сайті Верховної Ради України. - http://zakon.rada.gov.ua.
18. Постанова Верховної Ради України №2217-IV від 03.12.2004 „Про відкликання миротворчого контингенту України, направленого для участі у міжнародній миротворчій операції в Республіці Ірак” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
19. Постанова Верховної Ради України №2314-IV від 11.01.2005 „Про відкликання миротворчого контингенту України з Республіки Ірак” // Відомості Верховної Ради. – 2005. - №6. - С.148.
20. Постанова Верховної Ради України №182-IV від 17.10.2002 „Про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України по перевірці достовірності фактів незаконної торгівлі зброєю з Республікою Ірак” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
21. Постанова Верховної Ради від 19.10.1993 „Про воєнну доктрину України” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
22. Постанова Верховної Ради України від 04.02.2003 „З приводу загрози війни проти Іраку” // Відомості Верховної Ради. – 2003. - №15. - С.115.
23. Постанова Верховної Ради України №3360-XII від 02.07.1993 „Про Основні напрями зовнішньої політики України” // Електронна база „Законодавство України” на сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua.
24. Постанова Кабінету Міністрів України №637 від 21.07.2005 „Про затвердження Програми розвитку співробітництва України з Республікою Ірак” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
25. Постанова Кабінету Міністрів України №401 від 30.03.2006 „Деякі питання забезпечення діяльності миротворчих контингентів і миротворчого персоналу, що утримуються за рахунок державного бюджету” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
26. Постанова Кабінету Міністрів України №1247 від 09.10.1996 „Питання Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового і спеціального призначення” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
27. Постанова Кабінету Міністрів України №279 від 04.03.2004 „Про утворення Міжвідомчої групи із забезпечення інтересів України в Іраку” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
28. Розпорядження Кабінету Міністрів України №251-р від 29.04.2004 „Про виділення коштів для забезпечення безпеки функціонування Посольства України в Республіці Ірак” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
29. Розпорядження Президента України №899/2005-рп від 29.03.2005 „Про делегацію України на переговори з Урядом Республіки Ірак та командуванням Багатонаціональних сил в Іраку щодо виведення українського миротворчого контингенту з Республіки Ірак та довгострокового співробітництва в економічній, воєнній і військово-технічній сферах” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
30. Спільна декларація про поглиблення і подальший розвиток взаємовідносин, партнерства та співробітництва між Україною і Державою Ізраїль від 25.11.1996 // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
31. Спільний план дій між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки з розширеного співробітництва від 02.04.2004 // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
32. Угода між Україною та Державою Кувейт „Про надання допомоги 19-м окремим батальйоном радіаційного, хімічного та біологічного захисту Збройних Сил України в захисті цивільного населення Держави Кувейт від наслідків можливого застосування зброї масового ураження та у ліквідації можливих наслідків застосування зброї масового ураження на території Держави Кувейт”, укладена у формі обміну нотами 17.03.2003 // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
33. Угода між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про нафтопровідну систему Джейхан-Самсун від 18.06.1997 // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
34. Угода між Урядом України та Урядом Турецької Республіки про співробітництво в галузі енергетики від 07.06.2005 // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
35. Указ Президента України „Про воєнну доктрину України” від 15.06.2004 // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
36. Указ Президента України №806/2000 від 20.06.2000 „Про направлення миротворчого контингенту і миротворчого персоналу для участі України в Місії Організації Об'єднаних Націй в Демократичній Республіці Конго та миротворчого контингенту для участі України в Тимчасових силах Організації Об'єднаних Націй у Лівані” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
37. Указ Президента України №118/2002 від 08.12.2002 „Про направлення миротворчого персоналу України до Тимчасових сил Організації Об'єднаних Націй у Лівані та до Місії Організації Об'єднаних Націй у Сьєрра-Леоне” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
38. Указ Президента України №638/2002 від 13.07.2002 „Про додаткове направлення миротворчого персоналу України до Тимчасових сил Організації Об'єднаних Націй у Лівані” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
39. Указ Президента України №913/2003 від 27.08.2003 „Про Концепцію військово-технічного співробітництва України з іноземними державами на період до 2010 року” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
40. Указ Президента України № 894/2001 від 24.09.2001 „Про призначення В.Нагайчука Повноважним представником України на Близькому та Середньому Сході” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
41. Указ Президента України № 1236/2002 від 28.12.2002 „Про звільнення В.Нагайчука з посади Повноважного представника України на Близькому та Середньому Сході” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
42. Указ Президента України № 136/2003 від 18.02.2003 „Про призначення Є.Микитенка Повноважним представником України на Близькому та Середньому Сході” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
43. Указ Президента України №198/2003 від 06.03.2003 „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 лютого 2003 року «Про направлення батальйону радіаційного, хімічного та біологічного захисту Збройних Сил України, в разі звернення держав (або однієї з держав) регіону Перської затоки і Близького Сходу, для надання допомоги в захисті цивільного населення держав регіону від наслідків можливого застосування засобів масового ураження»”// Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
44. Указ Президента України №250/2003 від 21.03.2003 „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 березня 2003 року «Про забезпечення національної безпеки України у зв'язку з можливим розгортанням воєнних дій в регіоні Перської затоки і Близького Сходу»” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
45. Указ Президента України №1487/2004 від 15.12.2004 „Про направлення миротворчого контингенту для участі України в Силах Організації Об'єднаних Націй із спостереження за роз'єднанням ізраїльських і сирійських військ” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
46. Указ Президента України №375/2003 від 30.04.2003 „Про внесення зміни до Указу Президента України №250” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
47. Указ Президента України №459/2003 від 02.06.2003 „Про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції в Республіці Ірак” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
48. Указ Президента України №768/2003 від 30.07.2003 „Про передислокацію 19 окремого батальйону радіаційного, хімічного та біологічного захисту Збройних Сил України з території Держави Кувейт у Республіку Ірак” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
49. Указ Президента України №633/2005 від 13.04.2005 „Про заходи щодо виведення українського миротворчого контингенту з Республіки Ірак” // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. – http://zakon.rada.gov.ua/.
50. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України „Європейський вибір”: Концептуальні засади, стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки / О.О.Федрицький (ред.), А.С.Гальчинський (підгот.). – К.: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України, 2002. – 74с.
51. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 році”. – Офіц. вид. – К. : Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України, 2001. – 404 с.
52. Послання Президента України до Верховної Ради України „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році” / В.М.Литвин (заг. керівництво підгот. Послання). – Офіц. вид. – К.: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України, 2002. – 414 с.
53. European Union, United States, the Russian Federation and the United Nations. A performance-based road map to a permanent two-state solution to the Israeli-Palestinian conflict by the Quartet // United Nations Information System on the Question of Palestine. - 23.04.2004. - http://domino.un.org/unispal.nsf/22f431e db91c6f548525678a0051be1d/3aa0a3d44a5cd7aa85256d1900505e9d.
54. Report of the experts team visit to Ukraine, 13-20 October 2002. – Embassy of the United States of America in Ukraine. - 16.12.2003. - http://web.usembassy.kiev.ua/files/kolchuga-report_e.doc.
55. State of Israel. Ministry of Foreign Affairs. Palestinian-Israeli Security Implementation Work Plan (Tenet cease-fire plan), 14 June 2001. – 23.04.2004. – http://www.mfa.gov.il/MFA/Peace+Process/Guide+to+the+Peace+Process/ Palestinian-Israeli+Security+Implementation+Work+P.htm
56. United Nations. Security Council. Presidential Statement (S/PRST/1999/10) of 08.04.1999 // Yearbook of the United Nations 1999, Vol. 53. – New York: United Nations, Martinus Nijhoff Publishers, 2001. – P.149.
57. United Nations. Security Council Resolution 350 (1974) // Yearbook of the United Nations 1974, Vol. 28. – New York: United Nations, 1977. – P.216.
58. United Nations. Security Council Resolution 661 (1990) // Yearbook of the United Nations 1990, Vol. 44. – New York: United Nations, Martinus Nijhoff Publishers, 1999. – P.192.
59. United Nations. Security Council Resolution 748 (1992) // Yearbook of the United Nations 1992, Vol. 46. – New York: United Nations, Martinus Nijhoff Publishers, 1993. – P.55-56.
60. United Nations. Security Council Resolution 778 (1992) // Yearbook of the United Nations 1992, Vol. 46. – New York: United Nations, Martinus Nijhoff Publishers, 1993. – P.320-321.
61. United Nations. Security Council Resolution 1483 (2003), 22.05.2003. – http://daccessdds.un.org/doc/UNDOC/GEN/N03/368/53/PDF/N0336853.pdf
62. United Nations. Security Council Resolution 1506 (2003), 12.09.2003. – http://daccessdds.un.org/doc/UNDOC/ GEN/N03/498/81/PDF/N0349881.pdf.
63. United Nations. Ukrainian proposals in the framework of international diplomatic efforts aimed at peaceful settlement of the Middle East conflict (A/57/69-S/2002/481) of 25.04.2002. – United Nations Information System on the Question of Palestine. – 23.04.2004. - http://domino.un.org/UNISPAL.nsf/ 5ba47a5c6cef541b802563e000493b8c/b442e60d5bd1e15585256c5b00546c6f.
64. United States. Central Intelligence Administration. Comprehensive Report of the Special Advisor to the DCI on Iraq’s WMD, 30.09.2004. – 08.09.2005. – https://www.cia.gov/cia/reports/iraq_wmd_2004/.
65. United States. Department of Commerce. Business Guide for Iraq. – 16.03.2006. – http://www.export.gov/iraq/pdf/iraq_business_guide_current.pdf. – 16 P.
66. United States. Department of State. Report of the Sharm el-Sheikh Fact-Finding Committee, 30.04.2001. – 20.09.2004. – http://www.state.gov/p/nea/rls/rpt/3060.htm.
67. United States. Embassy in Baghdad, Iraq. Fraud Warning. – 16.03.2006. – http://www.export.gov/iraq/pdf/fraud_warning.pdf. – 1 P.
68. United States. Government Printing Office. Iranian Transactions Regulations, Part 560 // Code of Federal Regulations, Title 31. – 07.05.2006. - http://www.access.gpo.gov/nara/cfr/waisidx_02/31cfr560_02.html.
69. United States. Government Printing Office. The International Traffic in Arms Regulations, Part 126 // Code of Federal Regulations, Title 22. – 05.05.2006. –http://pmdtc.org/docs/itar/itar_part_126.doc.

Офіційні повідомлення та інформаційні матеріали державних установ
70. Міністерство закордонних справ України. Заява для преси Міністра закордонних справ України А.М.Зленка з приводу подій в Іраку. - http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/3678.htm. – 21.03.2003.
71. Міністерство закордонних справ України. Коментар Начальника Прес-служби МЗС України щодо результатів розгляду звіту інспекторів ООН під час засідання РБ ООН 14.02.2003. – http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/3675.htm. – 15.02.2003.
72. Міністерство оборони України. В України та Ізраїлю є значні перспективи співробітництва у галузі модернізації авіаційної техніки та спільні інтереси у танкобудівній галузі. – 25.07.2005. – http://www.mil.gov.ua/ index.php?lang=ua&part=news&sub=read&id=5511.
73. Міністерство оборони України. Керівництво українського оборонного відомства поділяє стурбованість Секретаріату ООН низьким рівнем військової дисципліни у багатонаціональних миротворчих підрозділах місії ООН. – 23.08.2005. – http://www.mil.gov.ua/index.php?lang=ua&part= news&sub=read&id=5658.
74. Міністерство оборони України. Коментар Міністерства оборони України щодо подій навколо українського миротворчого контингенту місії Тимчасових сил ООН у Лівані – 02.09.2005. – http://www.mil.gov.ua/index.php?lang=ua&part=news&sub=read&id=5724.
75. Міністерство оборони України. Міністр оборони України: „Питання відправлення додаткового українського миротвор