СУБ ‘ЄКТНІСТЬ МІЖНАРОДНИХ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У СВІТОВІЙ ПОЛІТИЦІ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

УДК 327.7:316.421

СУБ ‘ЄКТНІСТЬ МІЖНАРОДНИХ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У СВІТОВІЙ ПОЛІТИЦІ

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник
Гуменюк Борис Іванович,
доктор історичних наук, професор

КИЇВ - 2007

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1
КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ 11
1.1. Теоретико-методологічна та джерельна основа дослідження 11
1.2. Основні тенденції світової політики в умовах глобалізації та їх вплив на активізацію неурядових міжнародних відносин
РОЗДІЛ 2
МІСЦЕ МІЖНАРОДНИХ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У СВІТОВІЙ ПОЛІТИЦІ 72
2.1. Становлення міжнародної суб’єктності неурядових організацій 72
2.1.1. Класифікація міжнародних неурядових організацій 93
2.2. Функції міжнародних неурядових організацій в світовій політиці 104
2.3. Еволюція ролі міжнародних неурядових організацій в умовах глобалізації 139
РОЗДІЛ 3
МІЖНАРОДНІ НЕУРЯДОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК МІЖНАРОДНИЙ ЧИННИК ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ТА ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ 159
3.1. Міжнародні неурядові організації як інститути громадянського суспільства та їх значення для розвитку демократичних процесів в Україні 159
3.2. Неурядові аналітичні центри: специфіка становлення та тенденції розвитку в Україні 179
ВИСНОВКИ 191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 202
ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Широкомасштабні історичні зміни, спричинені завершенням “холодної війни” та демонтажем біполярної структури міжнародних відносин у світі, а також активізацією процесів глобалізації, радикальним чином трансформували природу світової політики, що виявляється, перш за все, у плюралізації самих міжнародних відносин, відносному скороченні сфер монопольної діяльності держав, посиленні зв'язку між національною, регіональною та глобальною економікою і політикою, подальшому зростанні чисельності міжнародних акторів.
Різноманіття учасників, типів та каналів міжнародної взаємодії, тісна співпраця між ними витісняють держави з центру міжнародного спілкування, сприяють його транснаціоналізації. Для багатьох нових акторів національні кордони втрачають ту імперативність, яка була характерною для попереднього етапу розвитку світової системи. Водночас держави вже не можуть, як раніше, жорстко контролювати діяльність всіх інших міжнародних акторів, особливо недержавних, що дедалі частіше здійснюється в обхід державного суверенітету і всупереч йому.
Інтернаціоналізація розв’язання цілої низки традиційно внутрішньополітичних питань призводить до відкритості багатьох процесів, що відбуваються на національному рівні, посилює міжнародний характер політики. Таким чином, внутрішня і зовнішня політика стають все більш взаємопроникливими, межа між ними стирається.
Посилення взаємодії між суспільними системами національного рівня та міжнародними системами зумовлюють посилення ролі неурядового сектора у світовій політиці. Сьогодні у багатьох міжнародних процесах неурядові структури відіграють не менш важливу роль, ніж держави чи міждержавні інститути.
Поява розгалужених комплексів міжнародних взаємодій за участі неурядових акторів стає підґрунтям для реформування світового суспільства. Зміцнення в ньому недержавного сектора підносить на більш високий рівень значення транснаціональних зв’язків, фактично перетворюючи цю спільноту на своєрідне світове суспільство. Значно більшою мірою ці процеси актуалізовані на рівні міжнародних регіонів, де поява феномену транскордонного суспільства стає реальністю (таке вже сьогодні можна спостерігати в межах інтеграційних процесів у Європейському Союзі або у НАФТА (Північно - Американська угода з вільної торгівлі), особливо між США та Канадою).
В такій трансформації міжнародних відносин, в їх транснаціоналізації та очевидному перенесенні акценту багатьох міжнародних процесів у недержавний сектор чітко простежується стале зростання впливу недержавних інститутів та організацій не лише в межах окремих регіонів світу, але й в глобальному просторі, в усіх без винятку функціональних вимірах міжнародної взаємодії. Саме ця тенденція зумовлює необхідність дослідження ролі та місця міжнародних неурядових організацій (МНУО) в сучасному світі.
Діяльність МНУО має виразний транскордонний характер. Зміна ієрархічної структури світової системи, втрата державами монополії на контроль над всіма міжнародними взаємодіями дозволяє міжнародним неурядовим організаціям перебирати на себе певні керівні функції у міжнародних процесах, що де-факто наділяють їх владними повноваженнями у світовій політиці. Інтенсивна громадсько-політична інтервенція автоматично призводить до посилення громадського контролю за державами. Такий перенос акцентів на недержавний рівень є своєрідною відповіддю на глобалізацію і пов’язані з нею проблеми - такі, як ринок праці, соціальний розвиток, права людини, безпека та інші.
З кожним роком кількість неурядових організацій (НУО) у світі невпинно зростає, що свідчить про посилення спроможності і компетентності громадян до виконання своїх обов’язків, підвищення рівня громадянської участі у політичних процесах. На сьогодні нараховується понад тридцять сім тисяч НУО, що діють у транснаціональному масштабі. Однак навіть не кількісні параметри є головними, а ті якісні зміни у політичній структурі, які зумовила активізація діяльності міжнародних неурядових організацій.
За останні десятиліття МНУО заявили про себе як про нову потужну силу у світовій політиці. В значній мірі вони потіснили такі традиційні суб’єкти, як держави, міжнародні міжурядові організації (ММУО).
Саме МНУО спроможні розв’язати багато проблем, вирішення яких на міжурядовому рівні стримується внаслідок політичної системи національних держав. Окрім цього, система транснаціональних неурядових організацій дає можливість громадянам за власний кошт створювати альтернативні державним механізми створення глобальних колективних благ, які не залежать від політичної кон’юнктури.
Міжнародні неурядові організації репрезентують широкі суспільні інтереси, що виходять за межі окремих держав. В результаті процедура прийняття державами рішень з різних питань внутрішньої і зовнішньої політики все частіше спирається на узгодження позицій з неурядовим сектором.
Міжнародні НУО диктують нові норми, здійснюючи безпосередній тиск на уряди і ділові кола, контролюють виконання міжнародних угод, забезпечують аналіз і експертну оцінку політичних проблем.
Без належної оцінки їхньої ролі у світовій політичній системі неможлива достовірна картина сучасного світу.
Мета і завдання дослідження визначені з урахуванням актуальності обраної теми та стану її дослідженості. Оскільки в існуючих на сьогодні наукових розробках зазначена тема комплексно та всебічно не вивчалася, автор поставив за мету дати оцінку ролі і значення МНУО як суб’єкта світової політики в умовах глобалізації.
Для найбільш повного і глибокого висвітлення обраного ракурсу дослідження автору уявляється логічним вирішення наступних науково-дослідницьких завдань:
- систематизувати і узагальнити основні концепції та теоретико-методологічні підходи до вивчення процесів політичної глобалізації;
- визначити співвідношення між світовою політикою та глобалізацією, світовою політикою та транснаціональними відносинами;
- розкрити зміст і сутність поняття міжнародної неурядової організації, визначити види та форми діяльності МНУО у всіх сферах міжнародного життя.
- дослідити еволюцію міжнародних НУО та визначити їх місце в структурі міжнародних відносин, з’ясувати функції МНУО у світовій політиці;
- визначити вплив постбіполярності та глобалізації на трансформацію ролі МНУО у світовій політиці;
- визначити роль міжнародних неурядових організацій як зовнішнього чинника державотворчих та трансформаційних процесів на національному рівні;
- розкрити сутність поняття “неурядові аналітичні центри”, дослідити їх діяльність як складової громадянського суспільства в Україні.
Об’єктом дослідження є світова політика в умовах глобалізації, що зумовлює перерозподіл функцій у світовій системі між традиційними та транснаціональними міжнародними акторами.
Предметом дослідження є місце та роль міжнародних неурядових організацій у світовій політиці.
Методи дослідження включають в себе комплекс загальнонаукових методів дослідницької роботи, що ґрунтуються на здобутках не лише політичної науки як такої, але й політичної історії, політичної соціології, формальної і діалектичної логіки з використанням притаманних їм дедуктивним та індуктивним методам. Серед них – принципи системного, функціонального та структурного аналізу, синергетичний, проблемно-історичний та порівняльний методи дослідження.
Системний підхід, з притаманним йому системно-структурними, системно-функціональними, системно-ситуаційними та системно-аналітичними методами дослідження, виступає ключовим методологічним підходом дослідження специфіки світової політики в умовах глобалізації взагалі і феномену функціонування інституту МНУО як самостійного учасника світової політики зокрема.
Системну методологію доповнено також використанням теорії міжнародних режимів в рамках інституціоналістського підходу, теоріями функціональної та неофункціональної інтеграції. Розгляд окремих проблем, таких, як вплив процесів демократизації або аналіз неурядових зв’язків у світовій політиці зумовили застосування плюралістичного підходу та теорії комплексної взаємозалежності, що дозволяє виявити взаємний вплив факторів різного походження у міжнародній системі.
Використання кількісних методів було викликане необхідністю обробки широкого пласту статистичних матеріалів, що характеризують різноманітні аспекти діяльності МНУО.
Типологію міжнародних НУО, вивчення конкретних фактів їхньої діяльності здійснено із застосуванням порівняльного методу, в основі якого - принципи подібності і відмінності, дедуктивні теоретичні моделі політичних інститутів і індуктивні методи їх верифікації.
Залучення прогностичного методу екстраполяції диктувалося потребою аналізу схем ймовірного розвитку подій.
Використання різних методів і підходів у роботі дозволило об’єктивно оцінити внесок МНУО у світовий політичний процес, а запровадження до наукового обігу широкого кола новітніх документів та матеріалів додало обґрунтованості й достовірності науковим положенням і висновкам дисертації.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у політологічній науці на основі аналізу широкого кола літератури та джерел, частина з яких раніше не були об’єктом спеціального наукового дослідження, проведено цілісне, всебічне дослідження діяльності міжнародних неурядових організацій в якості суб’єктів світової політики.
Принциповою особливістю даної дисертації є те, що вона є однією з перших вітчизняних наукових робіт, в якій поняття “МНУО” стоїть в одному смисловому ряду з поняттями “глобалізація”, “світова політика” та досліджується взаємний вплив даних категорій.
Окрім того, в дослідженні:
• на основі залучення широкого емпіричного матеріалу доведено суб’єктність МНУО у світовій політиці; обґрунтовано необхідність участі неурядових організацій у міжнародних справах для забезпечення дієвості та ефективності міжнародного співробітництва;
• запропоновано нове тлумачення теоретико-методологічних підходів і концепцій дослідження міжнародних неурядових організацій, що дало змогу включити проблематику неурядової громадської сфери в рамки дослідження змін у світовій політиці, зумовлених глобалізацією;
• розроблено авторську класифікацію міжнародних неурядових організацій, що дозволило виявити форми впливу МНУО на світову політику як в глобальному, так і в міжнародно-регіональному вимірах;
• на основі аналізу структури, функцій та механізмів прийняття та імплементації рішень в МНУО обґрунтовано висновок про те, що міжнародні неурядові організації є складовою глобального управління і ефективним засобом мобілізації міжнародних зусиль для забезпечення такого управління;
• визначено ознаки неурядових організацій як інституту громадянського суспільства, їх роль у розвитку та зміцненні демократії як на міжнародному, так і національному рівнях;
• визначено роль МНУО у трансформаційних процесах в Україні; оцінено ефективність застосування міжнародними НУО механізмів, інструментів та методів з метою зміцнення демократії в Україні;
• розроблено рекомендації щодо удосконалення деяких законодавчих актів, зокрема, рекомендації щодо оптимізації взаємин державних органів з неурядовими інституціями.
Теоретичне і практичне значення результатів дослідження
Висунуті та обґрунтовані в даній роботі наукові положення створюють додаткові умови для подальшого дослідження проблеми суб’єктності міжнародних неурядових організацій у світовій політиці.
Теоретична значимість дослідження полягає в тому, що обраний автором роботи ракурс діяльності міжнародних неурядових організацій дає можливість пов’язати існуючі описові дані про діяльність МНУО з новими глобальними умовами сучасного світу.
Основні положення та висновки дисертаційної роботи можуть стати відправною точкою для подальшої науково-теоретичної розробки даної проблематики, а також використовуватися для розробки навчальних курсів і спецкурсів, присвячених питанням глобального громадянського суспільства, розвитку демократії, питанням міжнародного співробітництва, діяльності міжнародних неурядових організацій тощо.
Теоретичні висновки дисертації і практичні положення, що витікають з неї, можуть представляти інтерес не лише для вчених, які займаються даною проблематикою, але й для працівників різноманітних неурядових і міжурядових організацій, а також для осіб, котрі приймають рішення, пов’язані з участю НУО у вирішенні суспільно значимих проблем.
Матеріали дослідження та наукові результати можуть бути використані у практичній політиці при формуванні підходів і виборі методів вирішення актуальних проблем сьогодення.
Практичне значення пласту проблем, що піднімаються у дисертації, полягає також в тому, що в нових умовах розвитку нашої країни, демократизації суспільства, його зростаючої відкритості, розширення участі громадськості України у міжнародному співробітництві зумовлює необхідність більш глибокого усвідомлення суті і можливостей такого важливого механізму багатосторонньої взаємодії, яким є МНУО.
Становлення українських НУО, вихід їх на міжнародну арену не можуть відбутися без подальшого удосконалення українського законодавства, надання підтримки цьому процесу. Демократичний шлях розвитку держави диктує необхідність створення дієвих механізмів взаємодії держави і неурядових організацій, впровадження у соціальну практику ефективного громадського контролю над державою, забезпечення реальних можливостей громадянам через різні форми їх самоорганізації здійснювати результативний диференційований і збалансований вплив на державу.
Для України цей процес має особливе значення, перш за все тому, що руйнування безумовної монополії уряду на владу і істину представляє собою ключовий елемент процесу демократизації.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження були обговорені на засіданнях кафедри міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка та оприлюднені на міжнародних науково-практичних конференціях: “Моделювання міжнародних відносин” (м.Київ, 29-30 квітня 2004 р.), “Україна у постбіполярній системі міжнародних відносин” (м.Київ, 18-19 листопада 2004 р.), “Університети - інформаційне суспільство - ЮНЕСКО) (м.Київ, 2-3 грудня 2004 р.), “60-річчя ООН: осмислення звершень та шляхи посилення ефективності у XXI ст.” (3-4 листопада 2005 р.). Основні положення, результати і окремі проблемні питання дисертації були опубліковані автором у 8 статтях у наукових фахових виданнях. Дисертант є співавтором навчального посібника „Міжнародні організації” (за ред. В.М.Матвієнка) - К.- 2005.- Розділи 34, 35. - с.379-396.
Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Повний обсяг дисертації складає 230 сторінок, в тому числі основний текст – 202 сторінки, список використаних джерел (375 найменувань українською, російською, англійською мовами) – 28 сторінок та додатки – 5 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Зміна структури міжнародних відносин, поява нових типів міжнародних акторів і, відповідно, зміна співвідношення між новими та традиційними акторами, трансформація ролі міжнародних неурядових організацій як суб’єктів світової політики пов’язані із процесами глобалізації, які, в свою чергу, зумовили перебудову політичної системи світу.
Хоча в дослідженні глобалізації до сьогодні значна увага приділяється аналізу її економічних і технологічних складових, глобалізація є значно ширшою за економічний феномен. Політична глобалізація вже давно виступає важливим чинником комплексної багаторівневої трансформації світової системи і є невід’ємним елементом міжнародних та внутрішніх політичних процесів у світі.
Аналіз джерел, рушійних сил політичної глобалізації та напрямів її впливу на світову систему відбувається в рамках практично всіх сучасних наукових шкіл у дослідженні міжнародних відносин. Одні школи, зокрема, представники неореалізму, розглядають глобалізацію як пересічну тенденцію міжнародного розвитку, яка лише змінює умови функціонування традиційної державоцентричної структури міжнародних відносин, нехтуючи дослідженням реальних зрушень у співвідношенні між різними рівнями світової системи та різними типами міжнародних акторів.
Інші, переважно – представники неоліберальних течій та критичної теорії в міжнародно-політичних дослідженнях, ліберальної перспективи - вважають, що глобалізація виступає ключовим напрямом трансформації світової системи та визначають її як домінуючу тенденцію розвитку. До останніх, безумовно, належать концепції транснаціоналізму, для яких характерним є вивчення міжнародних відносин як широкого феномену суспільних відносин, що виходить далеко за межі міждержавних відносин.
Транснаціональний тип міжнародних відносин, в свою чергу, найкраще пояснює саму політичну глобалізацію, адже в рамках транснаціональних відносин відбуваються взаємодії між різними за типом та природою акторами, що представляють як міжнародний, так і національний рівні світової системи, тому політичні процеси в межах таких відносин втрачають виражений міждержавний характер, перетворюються на транскордонні та багаторівневі.
Таким чином, пояснення процесів політичної глобалізації вимагає відходу від сприйняття міжнародних відносин як анархічного середовища і визнання транснаціоналізації всієї світової системи.
Аналіз сучасної світової політики дозволяє зробити висновок про те, що політична система світу вступає у якісно нову фазу свого розвитку, яка характеризується відходом від біполярної структури міжнародних відносин до постановки проблеми нового цілісного світового порядку - створення нових, глобальних за своєю природою децентралізованих інститутів.
В результаті зниження значимості територіальних обмежень, інтенсифікації транснаціональної взаємодії, яка втягує, хоча і з різним ступенем глибини, майже всі держави, суспільства, організації, групи акторів і індивідів у комплексну систему взаємозалежності, ускладнюються державні спроби управління транскордонними процесами. Міжнародні відносини виходять далеко за рамки міждержавних взаємодій, а тому держава як міжнародний актор позбавляється своєї монополії.
Традиційні державоцентричні політичні відносини знаходяться в серйозному протиріччі з новими процесами і явищами у світовому політичному процесі, до яких, в першу чергу, слід віднести активну участь у світовій політиці недержавних акторів, зокрема, міжнародних неурядових організацій (МНУО).
Міжнародні неурядові організації стають головними виразниками інтересів окремих соціальних груп, перебираючи на себе цю роль від держави. В результаті процедура прийняття державою рішень з різних питань внутрішньої і зовнішньої політики все частіше спирається на узгодження позицій з неурядовим сектором.
Інтенсивна громадсько-політична інтервенція автоматично призводить до посилення громадського контролю за державою. Такий перенос акцентів на недержавний рівень є своєрідною відповіддю на глобалізацію і пов’язані з нею проблеми, такі, як ринок праці, соціальний розвиток, справедливий розподіл, володіння ресурсами і т.п.
Збільшення чисельності і авторитету міжнародних неурядових організацій в кінці XX - на початку XXI століття зумовлене і посиленням демократичних процесів у сфері внутрішніх і міжнародних відносин. Виявом цього процесу слугує прогресуюча політизація мас, яка вимагає доступу до інформації, участі у прийняття рішень. Громадяни вимагають більшої прозорості та звітності з боку політичних лідерів, прагнуть збільшувати контроль над процесами прийняття рішень.
Отже, в умовах трансформації світової політики, спричиненої активізацією процесів глобалізації, суб’єктність міжнародних НУО зростає.
Фактом визнання ролі та авторитету МНУО є наділення їх правами діяльності у різних напрямках міжнародної політики, а також їх співробітництво з урядовими і міжурядовими структурами у сферах, які традиційно були предметом державного регулювання.
В свою чергу, функціонування складного багаторівневого механізму взаємодії міжурядових установ з МНУО зумовлене усвідомленням важливості неурядових організацій у донесенні політики наднаціональних інститутів до цільових груп суспільства, а також визнанням за міжнародними НУО повноважень представництва громадських інтересів, які знаходять відображення у міжнародно-правових актах, враховуються при виробленні важливих міжнародних угод.
Стійкий інтерес з боку держав та міжурядових міжнародних організацій до МНУО криється і у створених міжнародними НУО механізмах вирішення проблем: організації громадської участі, становленні міжнародних мереж, дотриманні нейтрального статусу. Ці механізми допомогли міжнародним неурядовим організаціям адаптуватися і зберегти себе у мінливому політичному світі.
Головною метою діяльності МНУО є сприяння розвитку багатосторонніх міжнародних відносин, підтримка миру і безпеки, сприяння демократизації світової політичної системи.
Міжнародні НУО виводять прийняття управлінських рішень за вузькі рамки політичної еліти, організовуючи суспільний діалог з ключових питань сьогодення, розширюючи самоуправління, утверджуючи активну громадянську позицію і відповідальність людей за власну долю, долю країни та світу в цілому, здійснюють громадський контроль за виконанням міжнародних угод, сприяють підвищенню відповідальності урядів перед світовою громадськістю; забезпечують аналіз і експертну оцінку політичних проблем.
Свої завдання МНУО вирішують на міжурядовому рівні, де створюються міжнародно-правові норми, і поза межами традиційних міжурядових каналів, на самостійно створених аренах разом з іншими неурядовими організаціями.
У межах консультативних взаємовідносин з міжнародними міжурядовими організаціями МНУО беруть участь у роботі всіх органів і установ системи ООН та інших міжнародних організацій практично на рівних правах з офіційними делегаціями країн: пропонують проекти договорів і конвенцій, беруть участь у їх обговоренні, надаючи експертні, науково-технічні та інші висновки; контролюють їх дотримання після прийняття і т.п. Важливою є роль МНУО у формуванні світової громадської думки і доведенні до відома держав і міжурядових організацій світової громадської позиції стосовно висунутих ними договірних ініціатив.
МНУО забезпечують розширення варіативності і гнучкості політики держав, пропонують такі варіанти дій і рішень, які раніше не розглядалися і не аналізувалися, допомагають політикам краще зрозуміти сутність і особливості тієї сфери діяльності, за яку вони несуть відповідальність, а також зрозуміти завдання, що потребують вирішення, з точки зору громадян.
Аналіз взаємодії міжурядових і неурядових організацій свідчить, що це співробітництво має потужний потенціал, що неодноразово підкреслювалося у документах міжнародних організацій, у виступах Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, який наголошував, що зростання ролі і впливу громадянського суспільства і, зокрема, неурядових організацій, сприяють процесу міжнародного співробітництва і змушують систему ООН та інші міжурядові структури ставати більш транспарентними і підзвітними.
Однак, на нашу думку, для більш повного і ефективного вияву потенціалу міжнародних НУО повинні бути вироблені більш чіткі механізми їх міжнародного визнання, зокрема, офіційне закріплення за ними відповідного правового статусу.
Свої завдання МНУО вирішують і поза межами традиційних міжурядових каналів, на самостійно створених аренах разом з іншими неурядовими організаціями.
Поза рамками звичайного переговорного процесу МНУО виступають як інституалізатори нових народних рухів, агенти глобального громадянського суспільства. В цій якості МНУО формують, представляють і захищають інтереси громадян, найбільш вразливі з точки зору порушення прав, здійснюють моніторинг діяльності урядів, будучи елементом системи політичних противаг.
Форуми неурядових організацій відіграють надзвичайно важливу роль в ініціюванні глобального діалогу, підвищенні громадської самосвідомості і забезпеченні платформи для виведення глобального громадянського суспільства на передній план політичних дебатів, сприяють мобілізації широкого кола недержавних учасників, спонукаючи їх до створення мереж і організації спільних кампаній, обміну досвідом і думками, участі у міжурядових процесах прийняття рішень.
Міжнародні НУО ініціюють включення в глобальний політичний порядок денний питань прав людини, соціальної справедливості, охорони навколишнього середовища, миробудівництва; використовують новаторські і експериментальні підходи; застосовують нові знання та інформацію; беруть участь в дискусіях стосовно нової глобальної архітектури.
Участь МНУО у глобальних процесах свідчить про намагання глобальної спільноти об’єднати громадські інтереси для розв’язання політичних проблем, розробки стратегій і практики, які б забезпечили позитивний характер наслідків глобалізації для всіх учасників міжнародної взаємодії.
За активної участі міжнародних неурядових організацій у світі формується нова глобальна система норм, взаємозв’язків, ідеалів, ідей, цінностей. Глобальні неурядові організації стають локомотивами трансформації інститутів глобальної відповідальності, сприяють зміні співвідношення універсальних домінант у світовій політиці. Відповідальність окремих особистостей та організацій стає одним з найважливіших чинників побудови світового співтовариства. Діяльність МНУО слугує виразом індивідуальної та колективної відповідальності, каналом участі, який забезпечує залучення громадян в самий центр світових дебатів і вироблення політики. Це означає, що не лише організації громадянського суспільства, але й сама особистість, насамкінець, стає рушійною силою історичного процесу. По суті, весь зміст, вся динаміка сучасної епохи полягає в її гуманізації і гуманітаризації, в тому, щоб економічний, соціальний, політичний розвиток набував людського виміру, щоб однією з підвалин світової системи, окрім політики і економіки, стала етика.
Очевидно, що такий світовий порядок може зародитися лише в результаті спільних зусиль, сумісної творчості всіх учасників світового політичного процесу. Відвертий, вільний від будь-якого егоцентризму діалог може стати важливим засобом розв’язання наявних глобальних суперечностей. При цьому всі політичні актори покликані виступити як рівноправні суб’єкти спільного пошуку нового людського буття та способів спілкування людей у процесі цивілізованої взаємодії народів.
Таким чином, міжнародні неурядові організації впевнено стають третьою силою сучасного світового політичного процесу, силою, яка стоїть між державою і ринком, між офіційною дипломатією і міжнародними корпораціями.
Це зумовлено тим, що міжнародні неурядові організації мають певні переваги у світовій політиці порівняно з традиційними акторами - державами та міжурядовими організаціями, а саме:
• виступають альтернативою урядам у вирішенні складних проблем, оскільки вони більш рухливі, швидше, ніж офіційна політика, здатні реагувати на кон’юнктуру, їхня діяльність незалежна від тимчасових політичних коливань, звільнена від гніту повсякденної політики;
• ближчі за інші інститути до реальних індивідуальних інтересів, де ступінь спільності, особиста значимість і внутрішня мотивація цих інтересів регулярно перевіряється, підтримується і розвивається через безпосереднє особисте спілкування;
• вирізняються своїм почерком: завжди діють впевнено, наполегливо, рішуче; їхні цілі виражені просто, доступно і ясно; вони відкриті, гнучкі; вміють легко домовлятися та ефективно співпрацювати; діють гласно, прозоро;
• конструктивно налаштовані на реалізацію конкретних завдань у сфері своєї компетенції;
• на міжурядовій арені МНУО сміливо висловлюють свої погляди, оскільки є відносно незалежними у своїх рішеннях порівняно з дипломатами, зайнятими у сфері двосторонніх відносин;
• володіють додатковою професійно значимою інформацією, якої часто не мають урядові структури, об'єднують висококваліфікованих спеціалістів у своїй сфері;
• беручись за принципові питання, МНУО зосереджуються на цілях, які держави часто підпорядковують іншим зовнішньополітичним інтересам або повністю ігнорують;
• використовують активність місцевих членів на рівні держави з метою включення внутрішньої громадської думки. Залучення внутрішніх акторів дозволяє неурядовим організаціям здійснювати тиск на держави не лише на міжнародному рівні, що ґрунтується на гуманітарних принципах та світовій громадській думці, але і зсередини, що ґрунтується на внутрішньому представництві та легітимності діяльності;
• процедура надання допомоги через НУО менш бюрократична, ніж аналогічна процедура урядових закладів чи міжурядових організацій, яка до того ж часто характеризується високою політизованістю;
• на міжурядовій арені МНУО рішуче піднімають питання економічної справедливості, захисту прав людини та довкілля, що часто ігноруються у переговорах між державами, які зацікавлені переважно у досягненні політичних, економічних та воєнних переваг. Участь представників МНУО розширює межі дискусії з питань, що визначають громадський прогрес у світовому масштабі, і визначає такий прогрес для кожної пересічної людини на противагу урядовим та міжнародним організаціям;
• міжнародні неурядові організації стають важливою складовою системи глобального управління і кращим засобом мобілізації зусиль для такого управління. Вони беруть участь у творчій розробці нових форм глобального співробітництва, розробляють стратегії і політику, які б забезпечили „глобалізацію з людським обличчям”.
• пропонують альтернативні шляхи розв’язання глобальних проблем, що стоять на порядку денному, використовуючи новаторські і експериментальні підходи;
• сприяють зміні співвідношення універсальних домінант у світовій політиці, перефокусуванню багатосторонньої системи координації міжнародних дій на нову систему цінностей, в основі якої - загальнолюдські цінності, такі, як права людини, захист навколишнього середовища тощо;
• за активної участі міжнародних неурядових організацій у світі формується нова глобальна система норм, взаємозв’язків, ідеалів, ідей, цінностей. Глобальні неурядові організації стають локомотивами трансформації інститутів глобальної відповідальності.
Отже, поява на світовій арені повноправного суб’єкта - міжнародних неурядових організацій - беззаперечний факт. І хоч це зовсім не означає девальвацію старих традиційних форм офіційної політики, однак активізація діяльності неурядових організацій призведе до зміни характеру світового політичного процесу, до модифікації форм, в яких він здійснюється. Зміна ж політичної структури світу зумовить зміну всього порядку денного сучасних міжнародних відносин, що у майбутньому може призвести до принципово нових політичних відносин на світовій арені.
Міжнародні неурядові організації відіграють важливу роль у розвитку і консолідації демократії, їх діяльність є одним з важливих показників демократичності суспільств.
Історія не один раз доводила, що успіх демократичних перетворень знаходиться у пропорційній залежності від участі в них громадськості, від її здатності формувати незалежні від влади структури, які стають повноправними учасниками цих процесів. Практично всі країни світу на шляху до демократизації пройшли необхідні етапи, пов’язані з становленням інституту неурядових організацій. Підтримуючи неурядові організації, встановлюючи з ними діалог і співробітництво, держави показують, наскільки вони демократичні і приймають ідею громадянського суспільства. Підтримуючи МНУО, держави не лише виконують притаманну їм функцію гарантування, підтримки і забезпечення, але й одночасно демонструють свою повагу до одного з фундаментальних прав людини, яким є свобода асоціацій.
МНУО, що діють в Україні, безпосередньо виконують функцію забезпечення демократичного характеру політичних відносин: діалогу між урядом і громадянським суспільством. Однією з основних цілей їхньої діяльності є розробка і впровадження технологій і практик участі громадян у прийнятті рішень, громадської експертизи і громадського контролю за діяльністю політиків. Ці заходи МНУО демонструють надзвичайну важливість питання удосконалення і розширення сфери комунікації громадян з державними органами влади, адже стосунки і взаємовплив громадянського суспільства і держави є визначальними у забезпеченні демократичного розвитку країни.
Виступаючи „практичними лабораторіями демократії” міжнародні неурядові організації стали фактом суспільно-політичного життя України, одним із суб’єктів політичного процесу, зайняли свою нішу в системі, хоч і слабкого, але такого, що існує і має перспективу розвитку, громадянського суспільства.
Окреме місце в структурі неурядових організацій в Україні, зокрема таких, що діють в якості транснаціональних акторів, посідають неурядові аналітичні центри (НАЦ). Ці організації орієнтовані на наукові дослідження тієї чи іншої проблеми, надання консультацій і поширення інформації серед осіб, що приймають рішення, а також широкої громадськості
НАЦ в Україні перебувають на стадії становлення, але вже сам факт їх існування є важливим чинником плюралізації процесів формування та прийняття політичних та зовнішньополітичних рішень в державі.
Функціонування у суспільстві неурядових аналітичних центрів порушує державну монополію на політичну творчість і політичну інформацію, активізує змагання і конкуренцію на ринку ідей. Завдяки таким центрам суспільство стає більш відкритим, а діяльність урядових структур - більш прозорою.
Неурядові аналітичні центри сприяють формуванню громадської позиції стосовно ключових сфер функціонування української держави, часто випереджаючи сформовані тенденції громадської думки. Саме НАЦ формують загальнонаціональну підтримку процесу інтеграції до ЄС шляхом залучення широкої громадськості до вироблення державної політики та популяризації ідеї європейської інтеграції; сприяючи підвищенню загального рівня поінформованості населення про ЄС, його історію, сучасний стан і перспективи розвитку, відносини з Україною.
Реалізація широкомасштабних і благородних цілей неурядових організацій відбувається непросто. Держава ще не відпрацювала принципи відносин з неурядовим сектором. Нагальною є необхідність створення стабільних і професійно побудованих механізмів співробітництва держави з МНУО.
Пропонується розробити закон „Про неурядові організації”, в якому, зокрема, дати визначення міжнародної неурядової організації та її правового статусу, розмежувати його з НУО іноземної держави, штаб-квартира якої знаходиться поза межами території України, виключити повторну реєстрацію місцевих і всеукраїнських НУО, які стали членами міжнародних НУО, значно спростити механізми легалізації МНУО, переглянути оподаткування неурядових організацій в напрямку його лібералізації, законодавчо закріпити діяльність громадських рад при органах законодавчої та виконавчої влади. Розробити інститут громадської, в тому числі, міжнародної експертизи, всіх законодавчих актів, що торкаються прав і свобод людини, визначити юридичний статус неурядових аналітичних центрів.
Очевидно, що неурядові організації в Україні перебувають на стадії становлення, але, головне, що вони є, вони діють, порушуючи державну монополію на політичну творчість і політичну інформацію; активізуючи змагання і конкуренцію на ринку ідей; виступаючи лобістами громадських інтересів, розширюючи дебати, публічні дискусії і відкриту постановку проблем; сприяючи подальшому перетворенню ідей у конкретні законодавчі чи виконавчі рішення.
НУО стали важливим елементом суспільно-політичного життя України, одним із суб’єктів політичного процесу, зайняли свою нішу в системі, хоч і слабкого, але такого, що існує і має перспективу розвитку, громадянського суспільства. Власне, діяльність НУО є одним із показників того, що громадянське суспільство народжується і прагне ствердження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

І. Документи:
Документи ООН та міжурядових організацій

1. Аннан К. Звернення Генерального секретаря ООН до учасників Всесвітнього Саміту 14.09.2005 року. – Н.-Й.: Департамент громадської інформації ООН, 2005.
2. Аннан К. Зміцнення Організації Об’єднаних Націй: программа подальших перетворень. –Н.Й.: Департамент громадської інформації ООН, 2002.
3. Аннан К. Общая судьба – новая решимость. Годовой доклад о работе Организации за 2000 год. – Н.-Й.: Департамент общественной информации ООН, 2000. – 108 с.
4. Аннан К. Роль громадянського суспільства у постконфліктному будівництві. –Н.Й.: Департамент громадської інформації ООН, 2005.
5. Доклад о развитии человеческого потенциала в странах Европы и СНГ. – М.: ПРООН, 1999. – 280 c.
6. Доповідь групи видатних діячів „Ми, народи, громадянське суспільство, Організація Об’єднаних Націй і глобальне управління”. - Н.Й.: Департамент громадської інформації ООН, 2003.
7. Про участь громадян у місцевому публічному житті. Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи Rec(2001)19. – 6.12.2001.
8. Резолюция ЕКОСОР 1992/43. – 3.03.1992.
9. Резолюция ЕКОСОР 3 (III). – 21.06.1946.
10. Резолюція ЕКОСОР 1099(ХL). – 4.03.1966.
11. Резолюція ЕКОСОР 1981/50. – 20.07.1981.
12. Резолюція ЕКОСОР 1993 /80. – 30.07.1993.
13. Резолюція ЕКОСОР 1993/214. – 12.02.1993.
14. Резолюція ЕКОСОР 1993/329. – 30.07.1993.
15. Резолюція ЕКОСОР 1995/304. – 26.07.1995.
16. Резолюція ЕКОСОР 1996/297. – 25.07.1996.
17. Резолюція ЕКОСОР 288 (Х). – 27.02.1950.
18. Резолюція ЕКОСОР 1296 (XLIV). – 23.05.1968.
19. Резолюція ЕКОСОР 1996/31. – 25.06.1996.
20. Резолюція ЕКОСОР 1999/34. – 28.07.1999.
21. Фундаментальні принципи щодо статусу неурядових організацій в Європі. Рада Європи. Міжнародний документ. – 5.07.2002.
22. Consultations with Civil Society.- N. J.: The World Bank, 2001.
23. Human Development Report 2000.-N.J.: UNDP, 2000.
24. Le cinquantenaire de la declaration universelle des droit de l'hommes / ONU Communique de Presse NGO/305 PI/1078. - 14.09.1998.
25. Manual of Human Rights Reporting. United Nations Center for Human Rights. – N.J.: United Nations, 1991- 460 p.
26. Protocol amending the European Social Charter. Council of Europe CETS No. 142. – Turin, 21.10.1991
27. Secretary General calls for new and strong UN/NGO Partnership by year 2000 / UN Press Release NGO/293 PI/1026. - 10.09.1997
28. The Bank’s Relations with NGOs.-Washington, 1998.

Законодавчі акти України
29. Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики. Постанова Кабінету Міністрів України № 1378. – 15.10.2004.
30. Законодавча і нормативна база для створення і діяльності неприбуткових організацій в Україні / Упоряд. Сидоренко О.І. – К., 2001. – 396 с.
31. Про благодійництво та благодійні організації. Закон України № 531/97-ВР. – 16.09.1997.
32. Про гуманітарну допомогу. Закон України № 1192 - XIV. – 22.10.1999.
33. Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики. Указ Президента України № 854/2004. – 31.07.2004.
34. Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації благодійних організацій. Постанова Кабінету Міністрів України N 382. – 30.03.1998.
35. Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян. Постанова Кабінету Міністрів України N 140. – 26.02.1993.
36. Про молодіжні та дитячі громадські організації. Закон України № 281-XIV. – 01.12.1998.
37. Про об'єднання громадян. Закон України № 2460-XII. – 16.06.1992.
38. Про порядок реєстрації філіалів, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні. Постанова Кабінету Міністрів України N 145. – 26.02. 1993.
39. Про професійних творчих працівників та творчі спілки. Закон України № 554/97-ВР. – 07.10.1997.
40. Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Закон України №832-XIV. – 06.07.99.
41. Про соціальні послуги. Закон України № 966-IV. – 19.06.2003.

Довідкові та статистичні матеріали

42. Настільна книга неприбуткових організацій / За ред. А.Ткачука. – К.: Інститут громадянського суспільства, 2000. – 274 с.
43. Неурядові дослідницькі організації Центральної та Східної Європи / Укл. І. Климпуш, О. Сторожук, К. Сеплива та ін. – К.: Україна 1998. – 302 с.
44. НУО: досвід Об’єднаного Королівства. – К.: Британська Рада в Україні, 2000. – 212 с.
45. Human development and values // Encyclopedia of World Problems and Human Potential.-1994.-Vol.2., No.4.
46. Nations in Transit.1999-2000. Civil Society, Democracy, and Markets in East Central Europe and the Newly Independent States. - Washington: Freedom House, 2000. – 680 p. - P.664 -665.
47. Organization strategies and solutions // Encyclopedia of World Problems and Human Potential - 1995.-Vol. 3., No.4.
48. The Foundation 1000 (Catalog of Fundraising & Nonprofit Development Resources 2000/2001). - Washington D.C.: The Foundation Center. – 2000.
49. The Role of Non-Governmental Organizations / Put Our World to Rights. A Report by Non-Governmental Advisory Group. The Commonwealth Human Rights Initiative, London.- 1991.
50. Union of International Associations. UN Reform, Civil and Sometimes Uncivil Society // Transnational Associations.- 2000.-Vol. 6., P. 282–290.
51. Yearbook of International Associations. – Brussels: Union of International Associations - 1993/1994.
52. Yearbook of International Organizations. Edited by the Union of International Associations. - Munchen: K.G. Saur, 1999-2000.
53. Yearbook of International Organizations. Guide to Civil Society Networks. Edited by the Union of International Organizations Publications. - Munchen: K.G. Saur, 2002-2003.
54. World problem information // Encyclopedia of World Problems and Human Potential.-1994. - Vol.1., No. 4.

II. МОНОГРАФІЇ ТА НАУКОВІ СТАТТІ

55. Абашидзе А., Урсин Д. Неправительственные организации: международно-правовые аспекты. – М.: РУДН, 2001. - 160 с.
56. Алмонд Г.А., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // Полис.- 1992. - № 4.- С. 122 -134.
57. Альтерглобализм: теория и практика «антиглобалистского движения»/ Под. ред. А.В. Бузгалина. – М: Эдиториал УРСС, 2003.- 256 с.
58. Аналітичні центри України: можливості впливу на забезпечення чесних і прозорих виборів // Матеріали конференції. 10-11 червня 2004 р.- К.: Інститут громадянського суспільства – 96 с.
59. Аннан К. Мы, народы: роль ООН в XXI веке // Международная жизнь. - №10. - 2000.- С. 5 - 15.
60. Аннан К. Мировое сообщество эры интернационализма //Независимая газета. -1999. - 31 декабря.
61. Апресян Р.Г. Гражданское участие: ответственность, сообщество, власть. - М., 1997. - 176 с.
62. Арато А. Концепция гражданского общества: восхождение, упадок и воссоздание и направление для дальнейших исследований // Политические исследования.- № 3.- 1995.- С.48-63.
63. Бади Б. От суверенитета государства к его жизнеспособности // Мировая политика и международные отношения в 1990-е годы: взгляды американских и французских исследователей: Пер. с англ. и фр. / Под ред. М.М. Лебедевой и П.А. Цыганкова. - М., 2001.- 526 с.
64. Балуев Д.Г. Глобальное гражданское общество – глава 8. // Современная мировая политика и проблемы личной безопасности. - Нижний Новгород, 2002.- 292 с.
65. Бауман З. Глобализация. Последствия для человека и общества: Пер. с англ. - М., 2004. – 326 с.
66. Бек У. Что такое глобализация?: ошибки глобализма - ответы на глобализацию: Пер. с англ. – М., 2001. – 304 с.
67. Беляева Н.Ю. Гражданские ассоциации и государство // Социс. – 1995. №11. –С.109 -114.
68. Беннер Т., Витте Я. Связующие звенья в глобальной системе. Новые ориентиры для международных организаций: Пер. с англ. //Международная политика.-май 2001.- Вып. 5.- С. 36-40.
69. Бжезінський З. Велика шахівниця. - Львів-Івано-Франківськ: Лілея, НВ, 2000.-236 с.
70. Білецький В.С. Громадські організації та їх роль у житті суспільства //Схід, № 8, - 1997. – С. 16-19.
71. Богатуров А.Д. Глобализация как «синдром поглощения» в международной политике // Богатуров А.Д., Косолапов Н.А., Хрусталев М.А. Очерки теории и методологии политического анализа международных отношений - М., 2002. – 448 с.
72. Бузгалин А.В. Альтерглобализм как феномен современного мира //Полис.- 2003.- №2.- С.71-85.
73. Валлерстайн И. Анализ мировых систем и ситуация в современном мире: Пер. с англ.- СПб., 2001. – 398 с.
74. Вебер А.В. Взгляд на политику неолиберальной глобализации и ее последствия // Мат. Междунар. конф. “Глобализация и столкновение идентичностей.” - М., 2003. - С.13 -21.
75. Виноградова Т.И. Фабрики мысли (THINK TANKS) в США: особенности развития и роль в публичной политике. – М., 1999 - 90 с.
76. Влада та громадськість: співпраця у прийнятті рішень // Матеріали конференції. 14-15 травня 2001р. - К.: Центр “Демократія і розвиток”. – 28 с.
77. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії “громадянське суспільство”: Перекл. з нім. - Л.: Літопис, 2000. – 136 с.
78. Гаджиев К.С. Концепция гражданского общества: идейные истоки и основные вехи формирования // Вопросы философию-1991.- №7. - С.19-35.
79. Галкин А.А. Поступь глобализации и кризис глобализма //Полития.-2002. - №2.- С.5-21.
80. Гидденс Энтони. Ускользающий мир (как глобализация меняет нашу жизнь). – М.: Весь мир, 2004.- 116 с.
81. Глобализация: человеческое измерение. /Отв. ред. Торкунов А.В. - М.: РОССПЭИ, 2002.-112 с.
82. Глобализация: контуры XXI века: Реферативный сборник. - Часть I.- М., 2002. – 248 с.
83. Глобальные тенденции развития человечества до 2015 года / Пер. с англ. М. Леоновича / под ред. К. Жвакина. - Екатеринбург, 2002.- 56 с.
84. Глобальні трансформації і стратегії розвитку / Білорус О.Г., Мацейко Ю.Г., Гончаренко А.Н. та ін.- К.:Оріяни, 2000.- 424 с.
85. Глушенкова Е.И. Гражданское общество и политический процесс (на примере экологического движения) // Перспективы самоуправления и самоорганизации в России / Отв. ред. И.А. Бутенко.- М.: МОНФ.- 2000.- С.20-35.
86. Городецкая И. Добровольческое движение в США // МЭ и МО. – 2001.- №1.- С.78-86.
87. Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення /В.Ф.Сіренко, В.І.Тимошенко, Т.І.Ковальчук та ін. – К.: Логос, 1997.-124 с.
88. Громадянське суспільство як здійснення свободи: центрально-східноєвропейський досвід / За ред.А. Карася. – Львів, 1999. - 384 с.
89. Грум Дж. Растущее многообразие международных акторов// Международные отношения: социологические подходы / Рук. авт. кол. проф. П.А. Цыганков- М.: Гардарика, 1998. - С. 222-239.
90. Гуменюк Б.І. Міжнародні організації // Політика і час. - 1998.- № 2.-С.61-66.
91. Гуменюк Б., Камінський Є., Дашкевич А. Геополітичне майбутнє України. – К.: Дипакадемія при МЗС України, 1998- 176 с.
92. Даймонд Л. Прошла ли «третья волна» демократизации? // Политические исследования – 1999. - № 1.- С.10-25.
93. Даль Р. Предпосылки возникновения и утверждения полиархии // Полис. –2002. - №6. – С.34-56.
94. Дарендорф Р. Дорога к свободе: демократизация и ее проблемы в Восточной Европе // Вопросы философии.-1990.-№9.- С.69-75.
95. Джексон Р. Политическая теория международного общества // Теория международных отношений на рубеже столетий / Под ред. К. Буса и С. Смита: Пер с англ. - М., 2002. - С. 130-159.
96. Дікон Б., Халс М., Станс П. Глобальна соціальна політика. - К.: Основи, – 1999.- 346 с.
97. Дилигенский Г. Что мы знаем о демократии и гражданском обществе? // Pro et contra.- М. - 1997.- Т.2. - № 4. – С.32-54.
98. Довженко М.В. Роль НПО в урегулировании конфликтов современности: Дис…канд.полит. наук: 23.00.04.- М., 2002.-216 с.
99. Евликов Р.В. Роль неправительственных организаций в системе Европейского Союза // Актуальные проблемы мировой и европейской политики. – Воронеж.- 2000. - Вып.1.-С.29-37.
100. Задоянчук О.І. Політичні аспекти становлення громадянського суспільства в Україні: Дис. … канд.політ. наук: 23.00.02. – К., 1999. - 205 c.
101. Закария Ф. Будущее свободы: нелебиральная демократия в США и за их пределами: Пер. с англ. под ред. В.Л. Иноземцева. - М.: Научно-издательский центр «Ладомир», 2004. – 383 с.
102. Захаров Є. Що таке правозахист? // Незалежний культурологічний часопис „Ї”. - № 21. - 2001.- С. 24-46.
103. Зегберс К. Сшивая лоскутное одеяло // Pro et contra. – осень 1999.- Т.4.-№4.- С.65-83.
104. Зяблюк Н.Г. Общественный интерес в контексте американской плюралистической демократии // США и Канада. - №12.- 2002.- С.3-20.
105. Иванова Т.Ю. Политическая культура населения как условие существования гражданского общества // Перспективы самоуправления и самоорганизации в России / Отв. ред. И.А. Бутенко. - М.: МОНФ, 2000.- С. 68-90.
106. Игрицкий. Национальное государство под натиском глобализации// Pro et contra. - Осень 1999.- Т.4.-№4.-С.203-211.
107. Ильин М.В. Глобализация политики и эволюция политических систем. - М., 1999 -238 с.
108. Ильин М.В. Типы и разновидности политик мирового развития //Политическая наука.- №1.- М., 2004.- С.7-21.
109. Иноземцев В. Несколько гипотез о мировом порядке ХХI века. «Центр» и «периферия»: вызревание расколотой цивилизации. Статья вторая // Свободная мысль - ХХI. – 2003. – № 11. – С. 3-8.
110. Інтеграція і різноманітність: нові тенденції політики України в сфері масової інформації та нових комунікаційних послуг /Губерський Л.В., Камінський Є.Є., Ожеван М.А. та ін.-К.:ЕКСОР, 2005. -142 с.
111. Калиновський В. Шляхи посилення демократичних засад процесу глобалізації //Людина і політика. - 2003. - №2.-С. 89-97.
112. Карозерс Т. Трезвый вигляд на демократию: Пер. с англ. статьи “Democracy’s Sobering State” // Pro et Contra.- июль-август 2005.- Т.9.- С.73-80.
113. Кин Джон. Демократия и гражданское общество: Пер. с англ. - М.: Прогресс - Традиция, 2001 - 400 с.
114. Кін Джон. Громадянське суспільство: старі образи, нове бачення – К, 2000. - 192 с.
115. Коваленко И.И. Международные неправительственные организации. - М.: Международные отношения, 1976 – 346 с.
116. Колодій А. Проблеми і перспективи розвитку громадянського суспільства в сучасній Україні // Розвиток демократії в Україні. - К., 2000.- C. 513-551.
117. Кольяр К. Международные организации и учреждения. -М.: Прогресс, 1972- 176 с.
118. Коновалов В. От суверенитета государства к суверенитету личности //Власть.- №11.- 2000.- С.33-42.
119. Концепція взаємодії держави і громадянського суспільства.- Київ: Інститут громадянського суспільства, 2005 - 160 с.
120. Копійка В.В. Європейський Союз: досвід розширення і Україна. –К.: Юридична думка, 2005. – 448 с.
121. Коппель О.А. Міжнародні системи та глобальний розвиток: Навч. посіб.-К.: Київський університет, 2004.-314 с.
122. Кори У. Неправительственные организации: 50 лет борьбы за права человека // Мат. междунар. конф. ”Росссия XXI века: устойчивое развитие сообществ и роль НПО».- М.- 2001.- С. 86-104.
123. Косолапов Н.А. Глобализация: территорально - пространственный аспект //Мировая экономика и международные отношения. – 2005. - № 6. – С. 3-13.
124. Косолапов Н. Субъекты мировой политики и международных отношений: явление, критерии, основы типологий // Мировая экономика и международные отношения.- 1998.- №12.- С.123-134.
125. Костюк С. Неурядові аналітичні центри в контексті реалізації євроінтеграційного курсу України // Нова політика. – 2001. - № 4. – С. 22-26.
126. Коукер К. Вызовы глобализации. // - Рго et Contra. – 1999. - Т. 4. - № 4. – С. 211-232.
127. Кочетов Э.Г. Глобалистика как геоэкономика, как реальность, как мироздание. - М., 2001. – 238 с.
128. Кривчикова Э.С. Основы теории права международных организаций.- М., 1979. – 186 с.
129. Кузнецова Е. Эволюция консультативного статуса международных неправительственных организаций при Экономическом и Социальном Совете ООН. // Белорусский журнал МП и МО. Международное право. - 2001. - №3. – С. 20-32.
130. Кулагин В.М. Мир в XXI веке: многополюсный баланс сил или глобальный Pax Democratica // Политические исследования. – 2000. - № 1. - С.24-40.
131. Лебедева М. Новые транснациональные акторы и изменение политической системы мира // Космополис. – 2003. - №3. – С. 12-19.
132. Лебедева М.М. Мировая политика. М., 2003. – 380 с.
133. Левин И.Б. Глобализация и демократия // Полис.- 2003.- № 2.- С.53-70.
134. Ліщина І. Міжнародні механізми захисту прав людини //Незалежний культурологічний часопис „Ї”.- 2001. - №21. – С. 47-69.
135. Лютов А.А. Антиглобалистское движение в конце 1990-х начале 2000-х годов //США-Канада.- 2005. - №3. – С.120-127.
136. Макаренко Є.А. Вплив доктрини глобальної цивілізації на міжнародний розвиток // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Серія МВ.- К. - 2002. - Випуск 23.- С.161-169.
137. Макаренко Є.А. Інформаційне суспільство: політика, право в програмній діяльності ЮНЕСКО.- К.: Наша культура і наука, 2001.-385 с.
138. Малиновский П.В. Глобализация 90-х годов: время выбора //Глобализация: Контуры XXI века: Реф. Сб.-Ч.1.- М