ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНИ В ОРГАНІЗАЦІЇ З БЕЗПЕКИ ТА СПІВРОБІТНИЦТВА В ЄВРОПІ (90-ті роки ХХ століття)

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ХОМЕНКО Михайло Миколайович

УДК 327.7 (477) ОБСЄ

ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНИ В ОРГАНІЗАЦІЇ З БЕЗПЕКИ ТА СПІВРОБІТНИЦТВА В ЄВРОПІ (90-ті роки ХХ століття)

23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних
систем та глобального розвитку

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник -
доктор історичних наук професор
ГАЙДУКОВ Леонід Федорович

Київ - 2004

ЗМІСТ

Вступ ................................................................................................................ 4-9

Розділ І Концептуально-теоретичні засади, історіографія та джерельна база дослідження ..........................................................................................................10-41
1.1 Міжнародні відносини на межі тисячоліть та місце в їх системі Організації з безпеки і співробітництва в Європі ..............................................................….10-18
1.2 Роль України в структурі ОБСЄ та її інтереси в Організації....……….19-20
1.3 Принципи та методи дослідження діяльності України в ОБСЄ.……...21-24
1.4 Історіографія проблеми...........................................................................25-35
1.5 Характеристика джерельної бази дисертації...................................…..36-41

Розділ ІІ Вступ України до Організації з безпеки і співробітництва в Європі та її участь у розвитку теоретико-організаційних засад ОБСЄ...........................42-87
2.1 Передумови вступу України до ОБСЄ та її інтеграція до загальноєвропейського процесу...........................................................................42-58
2.2 Ініціативи України щодо реформування ОБСЄ ....................................59-64
2.3 Розроблення моделі загальної і всеосяжної безпеки для ХХІ століття.65-77
2.4 Розвиток концепції миротворчої діяльності ОБСЄ ...............................78-87

Розділ ІІІ Основні напрями діяльності України в ОБСЄ ........................88-143
3.1 Робота у сфері захисту прав національних меншин ...........................88-113
3.2 Миротворчість України в рамках ОБСЄ............................................114-130
3.3 Діяльність у галузі демократії та прав людини..................................131-143

Розділ ІV Місія ОБСЄ в Україні та сприяння держави її роботі ..........144-173
4.1 Роль Місії у врегулюванні конституційних питань між центральною владою України та Кримською автономією....................................................144-159
4.2 Спроби вирішення політико-правових та соціально-економічних питань в АРК і в Україні в цілому...................................................................................160-165
4.3 Діяльність Координатора проектів ОБСЄ в Україні як подовження присутності Організації у державі....................................................................166-173

Висновки ..................................................................................................174-181

Список використаних джерел та літератури.....................................182-209

ВСТУП

Кінець ХХ століття ознаменували події, що призвели до розв’язання цілої низки історично назрілих проблем. Серед них - здобуття Україною державної незалежності, непросте поступове її повернення в лоно європейської спільноти. Тому закономірним є те, що однією з основних складових зовнішньополітичної діяльності України на сучасному етапі стала активізація в напрямі європейської інтеграції. Особливе місце в цьому контексті займає Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ; до початку 1995 р. - Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ)).
Як наголошується в "Основних напрямах зовнішньої політики України", схвалених Постановою Верховної Ради України в липні 1993 р., "Україна концентрує свої зовнішньополітичні зусилля на створенні і розбудові надійних міжнародних механізмів безпеки на двосторонньому, субрегіональному, регіональному і глобальному рівнях. Україна має розвивати широке співробітництво з іншими державами, зокрема сусідніми, та міжнародними організаціями, включаючи військово-політичні, з метою підвищення передбачуваності і довіри, взаєморозуміння і партнерства, побудови всеохоплюючих і ефективних механізмів регіональної безпеки в Європі та вдосконалення існуючих в рамках ООН механізмів глобальної безпеки." У Законі України "Про основи національної безпеки України", від 19 червня 2003 р. "забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах безпеки" названо одним з основних напрямів державної політики з питань національної безпеки України.
Такою системою без сумніву є ОБСЄ. Діяльність в ній повністю відповідає цілям і принципам державної політики, викладеним в основоположних документах зовнішньої політики та національної безпеки України. Так, в "Основних напрямах зовнішньої політики України" підкреслюється, що "участь в НБСЄ сприяє повномасштабному входженню України до загальноєвропейського простору і використанню механізмів Наради для забезпечення її національних інтересів". Така політика України знайшла підтримку і схвалення в документі однієї з найвпливовіших європейських структур, до яких передусім прагне вступити Україна, - "Спільній стратегії Європейського Союзу щодо України", де, зокрема, сказано, що "Зміцнення механізмів консультацій між ЄС та Україною..., а також тісна співпраця між ОБСЄ і Україною є необхідними для спільного та ефективного вирішення проблем європейської та глобальної безпеки" .
ОБСЄ є найбільшою в світі регіональною структурою в галузі безпеки, до якої входить 55 країн. Зона її дії охоплює Європу, Далекий Схід, Центральну Азію та Північну Америку. Крім того, з ОБСЄ підтримує партнерські зв’язки різного рівня та інтенсивності низка держав інших регіонів. Насамперед це середземноморські країни (Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Марокко, Туніс) а також Японія, Республіка Корея, Таїланд. За час своєї діяльності організація залишила помітний слід у світовій історії, у вирішенні проблем безпеки та співробітництва країн і народів, захисту прав людини, становлення демократії в світі і на пострадянському просторі зокрема.
Саме тому дослідження пріоритетних напрямів зовнішньополітичної діяльності української держави, яка обрала шлях повернення до Європи, шлях опанування цінностей європейської цивілізації, зокрема її всебічної роботи в рамках однієї з найвпливовіших міжнародних організацій - ОБСЄ, є актуальною науковою проблемою.
Крім того, актуальність дисертації пов’язана з тим, що останнім часом з’являється чимало критичних зауважень щодо діяльності (аж до доцільності самого існування) міжнародних організацій і, зокрема, ОБСЄ. Своїм дослідженням автор долучається до цієї актуальної дискусії.
Також варто підкреслити актуальність дослідження взаємодії ОБСЄ саме з Україною, враховуючи специфіку перехідного періоду та характер державотворчих процесів у ній (необхідність формування громадянського суспільства, забезпечення свободи слова та захисту прав людини), наявність національних меншин. Таке дослідження є важливим з погляду можливості використання досвіду та уроків співпраці України з ОБСЄ іншими державами, перед якими постають подібні проблеми.
Проте, як свідчить стан наукової розробки обраної автором теми, вона ще не стала предметом спеціального наукового дослідження. Нам невідома жодна дисертаційна робота, присвячена дослідженню цієї проблеми. В поодиноких публікаціях, що з’явилися упродовж останніх років, порушуються, як правило, лише окремі аспекти теми. Це значно посилює її актуальність.
Актуальність теми визначає наукове завдання, яке вирішується у дисертації: з’ясувати характер та результати діяльності України в ОБСЄ.
Зв’язок роботи з науковими програмами, напрямами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми науково-дослідницьких робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Розбудова державності України (номер державної реєстрації 0196U015204), виконувалося в рамках програми "Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови української держави" (номер державної реєстрації 0197U003322) Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також наукової теми кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин "Зовнішньополітична стратегія України в контексті розбудови нової європейської архітектури" № 97129.
Мета дисертаційного дослідження полягає в науковому осмисленні та відтворенні процесу вступу та діяльності України в ОБСЄ, основних напрямів останньої, наслідків цього для подальшого зміцнення міжнародних позицій держави, її інтеграції до європейської і світової спільноти, а також впливу Організації на внутрішні процеси в Україні.
Відповідно до сформульованої мети, а також зважаючи на актуальність проблеми, стану її наукової розробки, автор ставить перед собою такі завдання:
– у контексті сучасної теорії міжнародних відносин на базі основоположних документів зовнішньої політики України показати концептуально-теоретичні засади та значення діяльності України в ОБСЄ;
– з’ясувати внутрішні і зовнішні передумови вступу України до ОБСЄ та особливості цього процесу;
– дослідити участь України в реформуванні ОБСЄ та набутті нею нового статусу в постблоковій Європі, розробленні теоретико-організаційних засад діяльності Організації;
– спираючись на документи та матеріали, частину з яких введено до наукового обігу вперше, простежити основні напрями діяльності України в різноманітних структурах ОБСЄ;
– розкрити діяльність місії ОБСЄ в Україні та її наслідки, показати сприяння держави її роботі.
Об’єктом дослідження є зовнішня політика України.
Предметом дослідження є діяльність України в Організації з безпеки і співробітництва в Європі.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють 90-ті роки ХХ століття, коли Україна стала незалежною державою і, розпочавши процес інтеграції до європейських структур та вступивши до ОБСЄ, чимало зробила в рамках цієї організації як для свого утвердження в якості повноправного члена європейського співтовариства, так і для розв’язання проблем свого внутрішнього розвитку. Крім того 90-ті роки ХХ століття стали вирішальними для самої ОБСЄ з погляду набуття нею нового статусу, трансформації методів та механізмів її діяльності.
Саме в цей час за активної участі України відбувся процес інституціоналізації ОБСЄ, її перетворення з Наради в авторитетну міжнародну регіональну Організацію, вона виробила і активно реалізувала нову модель всеосяжної європейської безпеки, досягла стабілізації чисельних міжетнічних конфліктів на пострадянському та постюгославському просторах, вирішила немало проблем утвнрдження демократії, розвитку гуманітарної сфери у країнах, які постали на постсоціалістичних теренах у тому числі і в Україні тощо.
Методи дослідження обиралися автором, виходячи з визначення його об’єкта і предмета, та для якомога повнішого висвітлення діяльності України в ОБСЄ. Методологічні засади дисертаційного дослідження ґрунтуються на загальних поняттях та категоріях, які забезпечують єдність підходів до досліджуваного об’єкта і реалізуються шляхом наукового-критичного використання різноманітних джерел. Серед найважливіших методів, які використовував автор, були логічний та історичний, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, метод періодизації та ретроспективний тощо.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому уперше спеціально проаналізовано процес утвердження України в ОБСЄ, її діяльність у цій організації. Головні положення дисертації, що визначають її наукову новизну, полягають у такому:
- запропоновано авторське бачення проблем безпеки і співробітництва в Європі в рамках ОБСЄ, тенденцій і перспектив розвитку пов’язаних з ними процесів та ролі України в цій сфері;
- ґрунтовно прослідковано етапи входження України до загальноєвропейського процесу, з’ясовано значення набуття нею повноправного членства в ОБСЄ;
- виділено та охарактеризовано основні напрями діяльності України в ОБСЄ;
- проаналізовано ступінь залученості України до діяльності ОБСЄ, різноманітних її структур, на основі чого запропоновано конкретні заходи, спрямовані на розширення та підвищення ефективності членства держави в Організації;
- установлено, що діяльність України в ОБСЄ, робота Місії Організації в Україні в цілому позитивно впливала на внутрішньополітичні процеси в державі, зокрема на вирішення проблем з Кримською автономією, питань національних меншин, захисту прав людини, забезпечення чесності та прозорості виборів, свободи ЗМІ та ін.;
- уведено до наукового обігу нові джерела, вітчизняні й іноземні, архівні матеріали Міністерства закордонних справ та Верховної Ради України, що дозволило доповнити та уточнити наукові уявлення щодо деяких питань досліджуваної проблеми.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки і рекомендації можуть бути використані відповідними управліннями Міністерства закордонних справ, профільними комітетами Верховної Ради України, іншими структурами державної законодавчої та виконавчої влади, діяльність яких пов’язана з реалізацією зовнішньої політики України.
Матеріали дисертації можуть бути корисними для подальших досліджень у галузі міжнародних відносин та зовнішньої політики, при підготовці підручників, курсів лекцій з проблем міжнародних відносин, міжнародних організацій, зовнішньої політики України тощо, а також у викладанні відповідних дисциплін.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження були оприлюднені на науково-практичній конференції Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2001 р.); тези виступу опубліковані. Автор дисертації брав участь і став переможцем Всеукраїнського конкурсу наукових робіт з політичної тематики (2001 р.) та був нагороджений Дипломом Міністерства освіти та науки України і Подякою Президента України. Матеріали дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані у шести наукових статтях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження засвідчило, що зміни, які відбулися у світі на межі тисячоліть, зумовили трансформацію міжнародних відносин як одного з найсуттєвіших феноменів існування людства. Теоретичне осмислення міжнародних відносин, тенденцій і перспектив їх розгортання у ХХІ столітті показує, що визначальними чинниками тут є глобалізація світового розвитку, нові підходи до національної і міжнародної безпеки після холодної війни у напрямку до її всеосяжності і реалізація концепції та програми сталого розвитку. Щодо конфігурації і пріоритетів світової політики, які випливають із вищезазначеного, то актуальними, на наш погляд, тут є ідеї Дж.Гудбі, Г.Кісінжера, С.Хантінгтона, інших відомих у світі політиків і політологів.
Однак, при всій різноманітності підходів до аналізу міжнародних відносин беззаперечним є той факт, що на відміну від попередніх епох, коли головну роль тут відігравали держави, сьогодні суб’єктом їх все активніше стають міжнародні глобальні та регіональні організації. Не останню роль тут відіграє Організація з безпеки і співробітництва в Європі.
Виходячи з того, що головним стратегічним напрямом національної безпеки та сутнісним орієнтиром зовнішньої політики України є інтеграція у європейські структури, передусім Європейський Союз, її діяльність в ОБСЄ стала одним із суттєвих чинників. Вона сприяє повномасштабному входженню України до загальноєвропейського простору, про що неодноразово йшлося в українських урядових документах, а також у документах ЄС та інших європейських організацій. Для України необхідність участі в європейських та євроатлантичних інтеграційних процесах визначається прагматичним інтересом і вигодою від входження до спільноти розвинутих демократичних держав, які налагодили ефективну підтримку економічної стабільності та високого життєвого рівня.
Всебічна та активна діяльність України в ОБСЄ повністю співвідноситься з основоположними документами зовнішньої політики України, - "Основними напрямами зовнішньої політики України", схваленими Постановою Верховної Ради України у 1993 р., та Законом України "Про основи національної безпеки України", від 19 червня 2003 р. Принципи, на основі яких функціонує Організація, та її цілі якнайповніше відповідають задекларованим базисним нормам зовнішньополітичної діяльності нашої держави та відповідним положенням, закладеним у Конституції України.
Проведений аналіз свідчить, що якнайширша діяльність України в ОБСЄ у всіх галузях є однозначно доцільною, передусім з огляду на такі чинники: ОБСЄ як структура, у якій беруть участь провідні країни світу, найближчі сусіди та партнери України (США, країни ЄС, Канада, Росія та інші держави пострадянського простору) дозволяє нашій державі здійснювати постійний обмін думками, доносити свою позицію з широкого кола найактуальніших питань до світового співтовариства; діяльність в Організації уможливлює залучення України до процесів, які відбуваються на стратегічному для неї європейському, євроатлантичному, а також пострадянському просторі; вона позитивно впливає на внутрішньополітичні процеси в Україні, становлення демократії, громадянського суспільства, сприяє розв’язанню низки гострих внутрішніх проблем, пов’язаних насамперед із національними меншинами, забезпеченням свободи ЗМІ, чесності та прозорості виборів тощо.
Як засвідчують проаналізовані джерела, активна участь України у загальноєвропейському процесі в 90-ті роки ХХ ст. стала прикметною реальністю на шляху інтегрування її до світового співтовариства. Початком цього було підписання у 1992 р. Гельсінського Заключного Акта. Ця юридична процедура була не просто формальністю: по-перше, вона увінчала довготривалу і наполегливу боротьбу за самовизначення і визнання України іншими державами, по-друге, було започатковано офіційну діяльність України в європейських структурах як рівноправного члена світового співтовариства, партнера в переговорах і пошуках ефективних шляхів досягнення безпеки і високого рівня співробітництва на євразійському континенті. Таким чином, вступ України до ОБСЄ став одним з суттєвих чинників її інтегрування до Європи.
Діяльність України в Організації з безпеки і співробітництва в Європі може бути умовно поділена на два періоди: до і після проголошення незалежності. Якщо на першому етапі вона носила формальний характер і здійснювалась переважно через Москву та через ООН й інші міжнародні організації, членом яких формально була Українська РСР, тобто, за великим рахунком, це була не діяльність, а участь у діяльності. З проголошенням же незалежності Україна стає повноправним членом Гельсінського процесу.
Вступивши до ОБСЄ, Україна з перших кроків свого членства в Організації прагнула впливати на процес її реформування, що розпочався у 90-ті роки ХХ століття, зміну самого статусу ОБСЄ в постблоковій Європі. На всіх самітах Організації, в її різноманітних структурах Україна брала активну участь в обговоренні актуальних питань розвитку загальноєвропейського процесу, проводила лінію на посилення ролі та ефективності Гельсінського форуму у зміцненні безпеки в регіоні в її політичному, військово-політичному, людському, економічному, екологічному та інших вимірах, розробленні та реалізації актуальних питань розвитку архітектури загальноєвропейської безпеки, виступала за удосконалення інститутів і механізмів ОБСЄ. Україна постійно ставила питання про підвищення превентивного та миротворчого потенціалу ОБСЄ, вважаючи це однією з найважливіших складових моделі загальноєвропейської безпеки, постійно підтримувала пропозиції країн-учасниць ОБСЄ щодо розширення партнерської співпраці Організації з іншими європейськими і трансатлантичними структурами, діяльність яких так чи інакше заторкує питання безпеки - ООН, НАТО, РЄАП, ЄС, ЗЄС, РЄ.
Така діяльність України певною мірою сприяла тому, що, виникнувши як Нарада, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, послідовно розвиваючись і вирішуючи все нові завдання, здійснювала пошук свого особливого місця в європейській архітектурі безпеки. Поступово, крок за кроком, шляхом появи відповідних, переважно постійно діючих структур, відбувався процес інституціоналізації, перетворення НБСЄ на ОБСЄ, що формально завершилось рішенням Будапештського саміту. Врешті-решт ОБСЄ стала оригінальною регіональною організацією, яка поставила перед собою мету підтримання і збереження європейської безпеки і співробітництва з залученням нових, адаптованих до сучасних реалій, методів та засобів.
Важливою складовою діяльності України в ОБСЄ була її активна участь в програмах і проектах Організації, незалежно від того, чи вони здійснювалися на території країни, чи поза її межами. Серед них варто відзначити миротворчу діяльність, передусім на пострадянському та постюгославському просторах, участь у місіях та інших представництвах ОБСЄ, співпрацю з Верховним комісаром у справах національних меншин, спостереження за проведенням виборів в країнах-членах ОБСЄ тощо.
Численні документи засвідчують також участь України у розробленні нової моделі безпеки, яка відкриває перспективу створення в регіоні дії ОБСЄ таких структур і механізмів, які надійно гарантуватимуть національну безпеку як України, так і інших держав-членів Організації. ОБСЄ надає Україні можливість мати рівноправний голос та виступати з ініціативами при обговоренні і вирішенні всіх актуальних проблем зміцнення міжнародної безпеки і співпраці в регіоні дії Організації, виносити на цей загальноєвропейський форум питання, пов’язані з виникненням загрози для міжнародної безпеки, вимагати згідно з процедурою розслідування і обговорення випадків порушення принципів і норм ОБСЄ, що становлять небезпеку як для власних інтересів, так і інтересів інших держав-членів Організації, користуватися підтримкою ОБСЄ у справі приборкання держави-порушниці. Практичною реалізацією цих можливостей стала діяльність ВКНМ та Місії ОБСЄ, що її було створено в Україні у зв’язку зі спробами роздмухати, в тім числі ззовні, питання навколо статусу Криму. Ця допомога з боку ОБСЄ дала свої позитивні результати.
Про роботу місії ОБСЄ в Україні як про найефективнішу форму присутності Організації в країні слід сказати окремо. Значною мірою завдяки їй вдалося в цілому безболісно врегулювати ситуацію навколо Кримської автономії, вирішити немало питань вдосконалення правової системи держави, полегшити розв’язання проблем кримських татар, зокрема пов’язаних з їх громадянством тощо. Місія ОБСЄ в Україні стала чи не єдиною з усіх місій Організації, яка була успішно завершена.
Найважливішими уроками діяльності України в ОБСЄ, особливо при розв’язанні проблем внутрішнього життя держави, є, по-перше, розуміння того, що її успіх багато в чому був зумовлений доброю волею керівництва країни та її населення, бажанням йти на компроміси, і, по-друге, усвідомлення необхідності продовження діяльності України в Організації в різних її напрямах, що є sine qua non повномасштабної інтеграції до європейського та євроатлантичного простору, чого і прагне Україна.
Спираючись на здобутий досвід та з огляду на зрослі можливості ОБСЄ, Україна має і надалі неухильно підвищувати свою активність у цій Організації. Першорядну увагу при цьому слід надавати подальшому зміцненню і більш широкому використанню механізмів її впливу, посиленню оперативної діяльності ОБСЄ з метою одержання від неї реальних результатів в інтересах зміцнення стабільності і безпеки на загальноєвропейському і субрегіональному рівнях. Сприяючи здійсненню ефективних заходів з метою врегулювання наявних та попередження потенційних конфліктів, Україні необхідно добиватися посилення позитивного впливу ОБСЄ на утвердження принципів і норм ООН та ОБСЄ, справжнього партнерства і добросусідства у відносинах між державами.
У зв’язку з цим потребує посилення превентивна миротворча діяльність України, що сприятиме створенню навколо своїх кордонів у регіоні дії ОБСЄ стабільної, сприятливої обстановки, зміцненню ролі і авторитету України в Організації. Зокрема, підвищеної уваги потребує необхідність забезпечення активної ролі України як посередника і гаранта у розв’язанні Придністровської проблеми, повнішої реалізації її миротворчого потенціалу у врегулюванні конфліктів у Нагірному Карабасі, Абхазії та в Південній Осетії.
Проаналізований досвід діяльності України в ОБСЄ, деяких питань функціонування самої Організації свідчить, що більшої ефективності діяльність Організації може набути за умови наявності в ній чіткішої системи відповідних правил, тобто діяльність ОБСЄ вимагає переведення її на міцнішу правову основу. А це можливо за умови прийняття Статуту ОБСЄ або іншого подібного документа, в якому були б виписані правила процедури, що виключають прояви волюнтаризму діяльності інститутів і структур ОБСЄ і дозволяють приймати дійсно зважені, збалансовані рішення, а головне добиватися їх виконання. На думку автора, також на часі проведення інвентаризації діючих в ОБСЄ механізмів для визначення того, які з них можуть бути модифіковані і зміцнені, а які ліквідовані з метою підвищення ефективності діяльності Організації. Зокрема, щоб ефективно впливати на безпеку в Європі, ОБСЄ не завадило б мати збройні сили (вони могли б бути і при ЄС, але ОБСЄ повинна мати право ними розпоряджатися). Та й для вирішення серйозної проблеми щодо застосування військової сили ОБСЄ теж потрібно виробити відповідний механізм.
Потребує інтенсифікації і використання Україною експертної допомоги ОБСЄ у зміцненні і розвитку засад демократії та верховенства права. Це робить необхідним всіляке сприяння розвиткові нової форми присутності ОБСЄ в Україні - Координатора проектів ОБСЄ в Україні, а також таким інститутам Організації, як Представник з питань свободи ЗМІ, ВКНМ тощо.
Як засвідчив аналіз, ОБСЄ, беручи участь у вирішенні проблем безпеки та політичної перебудови українського суспільства, фактично майже ігнорувала наявність загроз у сфері економіки. Адже економічна криза у будь-який час може стати головним детонатором соціального вибуху, який має всі шанси перерости у міжнародний конфлікт. Саме тому, на нашу думку, український вектор стратегії ОБСЄ мав би спрямовуватися на вирішення проблем оздоровлення економіки України. Організація повинна використати свій вплив та роль координатора в системі європейської безпеки для залучення іноземних інвестицій в Україну. І це має розглядатися під кутом зору забезпечення міжнародної безпеки у регіоні. Значною мірою це стосується і проблем екології. Вирішенню цих питань сприятиме поглиблення співпраці з Координатором із економічної і екологічної діяльності ОБСЄ.
Вимагає правового регулювання та узгодження з національним законодавством діяльність ОБСЄ у гуманітарній сфері. Рішення ОБСЄ у галузі "людського виміру" не мають в Україні юридичної сили. Проте це не заважає зацікавленим країнам використовувати наявні порушення для здійснення тиску, впливу на суверенне право України самостійно визначати свою зовнішню та внутрішню політику. Не виключена також можливість збирання тенденційної інформації про порушення в Україні прав людини з метою використання її для втручання у внутрішні справи.
Дослідження показує, що деякі державні органи України могли б ефективніше використовувати діяльність в ОБСЄ з метою реалізації її національних інтересів. Це стосується, зокрема, діяльності, спрямованої на створення в районі Чорного моря зони, вільної від ядерної зброї, зони миру та стабільності, ініціювання питання про порушення в Росії прав та свобод етнічних українців тощо. Важливим компонентом удосконалення участі України в діяльності ОБСЄ є подальше розширення присутності її представників у робочих органах та польових місіях Організації.
Проаналізований досвід діяльності України в ОБСЄ засвідчив, що велике значення має практика регулярних консультацій із групою Європейського Союзу, ГУУАМ та ін. щодо вироблення і просування спільних ініціатив та підтримки їх на самітах і в інших структурах ОБСЄ. Таке співробітництво сприяє інтеграційним прагненням України і потребує значного розширення.
Виходячи з практики роботи над джерелами при дослідженні проблеми, вважаємо за потрібне наголосити на необхідності своєчасного публікування у відповідних збірниках текстів документів, прийнятих у рамках ОБСЄ. Варто також приділяти більше уваги висвітленню діяльності Організації та участі в ній України. Інформація, пов’язана з діяльністю цієї міжнародної структури, повинна стати предметом аналізу як з боку відповідних державних органів, так і науковців.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Актуальні проблеми міжнародної безпеки: Збірник публікацій журналу "Політична думка". - К.: Укр. наук. журн. "Політична думка", 1999. - 130 с.
2. Антонович М.М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини. - Видавничий дім "КМ Academia", 2000. - 262 с.
3. Антонюк О. Європейський досвід формування механізму захисту прав національних меншин // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. Вип. 17. – К., 2000. - С. 15-19
4. Антонюк О. Практика регулювання правового статусу національних (етнічних) меншин у країнах Європи: міжнародний досвід у контексті етнополітики України // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. Вип. 12. - К., 2000. - С. 10-15
5. Архів Верховної Ради України. - Фонд 1, опис 22, спр. 5; 14; 17; 23; 26; 33; 36; 3499; 3471; 3489; 3488; 3477; 3476; 3509. Опис 37, спр. 37; 47; 54; 59; 60; 61; 64; 66
6. Асснер П. Парадокси розвитку світового співробітництва // Політична думка. - 1996. - № 3-4. - С. 27-32
7. Афанасьевский Н. Лиссабонский саммит ОБСЕ // Международная жизнь.–1997.–№ 1. - С. 11-14
8. Базив Д. Геополитическая стратегия Украины / НАН Украины; Ин-т государства и права. - К., 2000. - 192 с.
9. Безопасность будущей Европы. – М.: Наука, 1993. - 240 с.
10. Безпека для Європи. // Політична думка. - 1994. - № 2. - С. 83-89
11. Безпека Європи неподільна // Політика і Час. - 1997. - № 1. - С. 78
12. Бжезинский З. Великая шахматная доска. - М.: Международные отношения, 1999. - 256 с.
13. Білорус О.Г., Лук’яненко Д.Г. та ін. Глобальні трансформації і стратегії розвитку. Монографія. - К., 1998. - 416 с.
14. Білоусов Л., Левченко О. Безпека в Європі: центральноєвропейський компонент // Політична думка. - 1994. - № 2. - С. 90-92
15. Білоусов М. Антипод війни // Політика і час. - 1998. - № 9. - С. 69-73
16. Білоусов М. Гуманітарні питання зовнішньополітичної діяльності України (історія і сучасність) // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – К., 1999. – Вип. 2. - С. 170-177
17. Блоед А. Людський вимір ОБСЄ: минуле. сучасне й майбутнє // Права людини в Україні. Права меншин. Вип. 21. - - К., 1998. - с. 344
18. Бодрук О.С.Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти. - К.: НІПМБ, 2001. - 299 с.
19. Борис Тарасюк: “Україна здатна боротися за високі досади в загальноєвропейських структурах” // День. - 2000. - 9 грудня. - С. 3
20. Борко Ю.А. Общий европейский дом: что мы думаем о нем? - М.: Межддународные отношения, 1991. - 232с.
21. Бруз В. Україна в ООН: питання національної та міжнародної безпеки // Політична думка. - 1994. - № 4. - С. 35-38
22. Бруз В.С. Концепція національної безпеки України і визначення ролі міжнародних організацій в її зміцненні // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 28. Ч. ІІІ. - К., 2001. - С. 3-12
23. Бруз В.С. Проблема “гуманітарних інтервенцій”: правові аспекти і позиція України // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – К., 2000. – № 5. - С. 93-99
24. Бураковський І., Немиря Г., Павлюк О. Україна і європейська інтеграція // Політика і час. - 2000. - № 3-4. - С. 5-14
25. Буркхард П. Україна - ОБСЄ: особлива форма співробітництва // Політика і час. - 2001. - № 6. - С. 63-65
26. В ім’я миру, безпеки і співробітництва: До підсумків наради з питань безпеки і співробітництва в Європі, яка відбулася в Хельсінки 30 липня-1 серпня 1975 р. - К.: Політвидав України, 1975. - 91 с.
27. В Лиссабоне к России прислушались // Эхо планеты. - 1996. - № 50. - С. 10-14
28. Василенко С. Європейський вибір української політики // Людина і політика. - 2000. - № 2. - С. 27-32
29. Василенко С. Загальноєвропейський інтеграційний аспект і сучасна геостратегія України // Людина і політика. - 2000. - № 5. - С. 30-34
30. Василенко С. Україна: Геополітичні виміри в загальноєвропейському процесі. — О.: ОДМА, 2000. — 206с. — с. 201-205
31. Василенко С.Д. Європейський процес і Україна. - Одеса: Одеський держ. політех.ун-т, 1996. - 136 с.
32. Васильєва-Чекаленко Л.Д. Україна в міжнародних відносинах. 1944-1996 рр. Навч. посібн. - К.: Освіта, 1998. - 176 с.
33. Венская декларация 1994г. Парламентская ассамблея ОБСЕ - вступительный комментарий М.Энтина и Ю.Юрова // Московский журнал международного права. - 1995. - № 3. - С. 165 - 187
34. Верховний комісар ОБСЄ опікується облаштуванням депортованих // Урядовий кур’єр. - 1998. - 21 травня. - С. 4
35. Видрін Д. Концепція стратегії безпеки // Розбудова держави. - 1993. - № 5. - С. 36-41
36. Видрін.Д., Табачник.Д. Україна на порозі ХХІ сторіччя: політичний аспект. - К.: Либідь, 1995. - 294 с.
37. Висновок ОБСЄ: Президентські вибори в Україні 31 жовтня та 14 листопада 1999 року // Політичний календар: Інформаційно-аналітичний огляд. - Інститут політики. - 2000. - № 4 (29). - С. 29-60
38. Виступ представника України В.Лапицького на пленарному засіданні конференції НБСЄ з огляду імплементації зобов’язань в галузі людського виміру 28 вересня 1999 р. // Політика і час. - 1993. - № 11. - С. 88-90
39. Від Ванкувера до Владивостока // Голос України. - 1998. - 4 серпня. - С. 4
40. Візит Верховного комісара ОБСЄ // Урядовий кур’єр. - 1996. - 24 грудня. - С. 3
41. Вілсон Е., Елісон Р., Лестер Д. Україна та нова Європа // Політична думка. - 1994. - № 1. - С. 45-47
42. Власов С.Н. Европейская безопасность: в контексте германских интересов. - К.: Наукова думка, 1991. - 200 с.
43. Врегульовувати кризи, запобігати конфліктам // Політика і час. - 1999. - № 1. - С. 36
44. Врублевський В., Хорошковський В. Український шлях. Начерки: геополітичне становище України та її національні інтереси. - К., 1997. - 426 с.
45. Всеобъемлющая мировая безопасность. Международные принципы и нормы. Справочник. - М.: Международные отношения, 1990. - 328 с.
46. Встреча глав государств и правительств государств-участников ОБСЕ в Лиссабоне // Дипломатический вестник. - 1997. - № 1. - С. 21
47. Гаазькі рекомендації щодо прав національних меншин на освіту // Відродження. - 1998. - № 4. - С. 5-7
48. Гайдуков Л.Ф., Копійка В.В., Крушинський В.Ю. Всесвітня історія: Посібник для старшокласників та абітурієнтів. - К.: Либідь, 2000. - 254 с.
49. Гайдуков Л.Ф., Крушинський В.Ю. Історія України: Посібник для старшокласників та абітурієнтів. – К.: Либідь, 1999. – 272 с.
50. Гарань О., Коваль Я., Шевчук А. Україна та Крим у російських геополітичних концепціях // Політична думка. - 1994. - № 3. - С. 93-97
51. Гарнетт Ш.В., Лебенсон Р. Чи постане мир у Придністров’ї // Політика і час. - 1999. - № 1. - С. 51-62
52. Геополітичне майбутнє України. Міжнар.науково-практична конф., .Київ 19-20 березня 1998 р. / Б.Гуменюк та ін. (ред). - К., 1998. - 176 с.
53. Гісем О.В. Міжнародні відносини (1945-1995). - К., 1995. - 86 с.
54. Головко Л. Для національних меншин // Політика і час. - 1993. - № 8. - С. 17-18
55. Гончаренко О.М. Пріоритети та засади формування інтегральної стратегії національної безпеки на перспективу // Стратегічна панорама. - 1998. - № 1-2. - С. 43-51
56. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. - К.: Академія, 1999 . – 239 с.
57. Горбулін В. Національна безпека України та міжнародна безпека // Політична думка. - 1997. - № 1. - С. 77-88
58. Гострі дискусії в Стамбулі // Урядовий кур’єр. - 1999. - 20 листопада. - С. 1, 3
59. Гоубі П. ОБСЄ: вибірковий нагляд // Політика і час. - 2000. - № 1-2. - С. 98-101
60. Грачев А. Венский вальс в одиночку // Новое время. - 2000. - № 49. - С. 18
61. Губерський Л. На чому грунтується міжнародний авторитет // Політика і час. - 2002. - № 4. - С. 10-16
62. Губерський Л. Україна - ЄС: формування нової стратегії взаємовідносин // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 13. Ч. І. - К., 1999. - С. 3-8
63. Губерський Л.В. Порівняльний аналіз розвитку систем безпеки у Європі та Азіатсько-Тихоокеанському регіоні // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. - 1996. - Вип. 5. - С. 3-19
64. Гуменюк Б. Міжнародні організації // Політика і час. - 1998. - № 2. - С.61-66
65. Гуменюк Б.І. Європейський чи євроатлантичний вибір України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 33. Ч. ІІ. - К., 2002. - С. 10-17
66. Гуменюк Б.І. Миротворча діяльність України // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - К., 2000. – № 5. – С. 159-164
67. Гуменюк Б.І. Україна і європейські регіональні організації // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. Вип. 5. - К., 1996. – С. 111-117
68. Декларация Стамбульской встречи на высшем уровне Организации по безопасности и сотрудничеству в Европе (Стамбул, 19 ноября 1999 года) // Сайт Верховної Ради України. - http://www.rada.gov.ua/laws/pravo/new/cgi-bin/show.cgi
69. Декларація про принципи співробітництва між Українською Радянською Соціалістичною Республікою та Угорською Республікою по забезпеченню прав національних меншин // Політика і час. - 1992. - № 12. - С. 25-27
70. Декларація Хельсінської зустрічі на найвищому рівні // Політика і час. - 1993. - № 5. - С.62-67
71. Дергачов В. Геополитика: Учебное пособие для студентов гуманитарных вузов, обучающихся по специальностям "Политология", "Мировая экономика", "Международные отношения", "Международное право". – К.: ВИРА-Р, 2000. – 448 с.
72. Дергачов О. Геополітичні констеляції посткомуністичного світу // Політична думка. - 1995. - № 1. - С. 51-62
73. Дергачов О. Міжнародне становище України // Політична думка. - 2000. - № 2. - С. 92-110
74. Деркач А., Ермолаев А. Украина и Россия: испытание дружбой. - М.: Изд-во "Универсум Паблишинг", 1997. - 234 с.
75. Дзюба І. Україна і світ // Вісник міжнародної асоціації україністів. - К., 1991. - № 1. -С. 25-28
76. Дипломатія сучасної України: Енциклопедичний довідник. - К., 1997. - 83 с.
77. Дискусія на доповідь А.Бутейка // Політика і час. - 1997. - № 8. - С. 89
78. Для вивчення ситуації // Політика і час. - 1997. - № 8. - С. 88
79. До неподільної Європи: ОБСЄ, ЄС, НАТО // Урядовий кур’єр. - 1997. - 14 жовтня. - С. 3
80. Документ Копенгагенского совещания Конференции по человеческому измерению CБСЕ. 5-19 июня 1990 г. - М.: Политиздат, 1990. - 39 с.
81. Доповідь наради експертів НБСЄ з питань національних меншин: Прийнята в Женеві 19 липня 1991 року // Права людини в Україні. Вип. 21. Права меншин. – К., 1998. - С. 235
82. Допомогти депортованим народам // Політика і час. - 1998. - № 6. - С. 83-84
83. Дорога в майбутнє - дорога в Європу. Європейська інтеграція України. – К., 2000. –108 с.
84. Дубинин Ю. От Владивостока до Ванкувера // Международная жизнь. - 1995. - № 11-12. - С. 87-88
85. Дуглас І. До атлантичного співробітництва нового типу // Політична думка. - 1995. - № 2-3. - С. 89-95
86. Европейские институты и роль ОБСЕ // Безопасность будущей Европы. - М., 1993. - С. 122-137
87. Европейский Союз на пороге ХХІ века: выбор стратегии развития / Ю.А.Борко (отв.ред.). - М.: Эдиториал УРСС, 2001. - 471 с.
88. Ерофеев В. Шаг на пути к доверию. Стокгольмская конференция по мерам укрепления доверия, безопасности и разоружению в Европе. 1984-1986 гг. - М.: Международные отношения, 1987. – 95 с.
89. Етнічний довідник: Етнічні меншини в Україні. - К., 1996
90. Європейський орієнтир етнонаціональної політики України (Матеріали до першої доповіді про виконання Україною Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин) // Бюлетень Державного комітету України у справах національних меншин. - 1999. - № 3
91. Жук П., Мазур Н., Соломонюк Р., Турчак Р. Етнополітична карта світу ХХІ століття: Методичний і предметний коментарі. - Тернопіль: Мандрівець, 2000. - 239 с.
92. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе. Хельсинки, 30 июля - 1 августа 1975 г. - М.: Международные отношения, 1987. - 96 с.
93. Закон України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 5-6. - Сс. 43-44
94. Закон України "Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав" // Відомості Верховної Ради. - 2000. -№ 19. - С. 144
95. Закон України "Про схвалення Указу Президента України "Про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції в Косово, Союзна Республіка Югославія" // Відомості Верховної Ради. - 1999. - № 41. - С. 376
96. Закон України "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях" // Відомості Верховної Ради. - 1999. - № 22-23. - С. 202
97. Зібрання чинних міжнародних договорів України / Міністерство закордонних справ України / А.М. Зленко (голов.ред.), Є.В. Корнійчук (уклад.). Т. 1: 1990- 1991 рр. — Офіц. вид. — К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2001. — 456с.
98. Зібрання чинних міжнародних договорів України / Міністерство закордонних справ України / А.М. Зленко (голов.ред.), Є.В. Корнійчук (уклад.). Т. 2, кн. 1: Січень-липень 1992 рр. — Офіц. вид. — К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2001. — 657с.
99. Зінченко Ю. Кримські татари. Історичний нарис. /НАН України; Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - К., 1998. - 205 с.
100. Зленко А.М. Зовнішня політика України: від романтизму до прагматизму (Виступи, промови, інтерв’ю та статті Міністра закордонних справ України А.М.Зленка). - К.: Преса України, 2001. - 370 с.
101. Зленко А.М. Україна в світі // Вісник Київського університету. Міжнародні відносини . - 1993. - № 1. - С. 21
102. Зустріч ОБСЄ на найвищому рівні // Урядовий кур’єр. - 1996. - 28 листопада. - С. 1
103. Итоговый документ Венской встречи 1986 года представителей государств-участников Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе, состоявшейся на основе положений Заключительного акта, относящихся к дальнейшим шагам после Совещания.– М.: Политиздат, 1989. - 96 с.
104. Івченко О. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан. – К.: "РІЦ УАННП", 1997. – 687 с.
105. Іден Д. До атлантичного співробітництва нового типу // Політична думка. - 1995. - № 2-3. - С. 89-95
106. Інтеграція України у світове співтовариство: М-ли науково-практичної конф.19-20 грудня 1998 р. - К.: ТОВ "Задруга", 1999. - 292 с.
107. Історико-архівне управляння Міністерства закордонних справ України. - Основний фонд, спр. 031; 105; 110; 110/1; 180; 180/5; 188; 189/1; 189/2; 194/501; 196; 603; 606; 612; 760
108. Історія міжнародних відносин України (1917-1992). - Львів, 1993
109. Йоріс Б. Оцінка інституціоналізації ОБСЄ // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 23 (частина ІІІ). – К., 2000. - С. 52
110. Каврайский В.Ю. Образование в Крыму: своеобразие, тенденции, перспективы // Відродження. - 1998. - № 3. - С. 21
111. Калиновский В. Будет ли успешной миссия ОБСЕ в Минске? // Киевские ведомости. - 1998. - 17 марта. - С. 10
112. Камінський Є. Міжнародна безпека у ХХІ столітті: загальний прогноз // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. Вип. 15. - К.. 2001. - С. 3-15
113. Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. - К.: Либідь, 1995. - 224 с.
114. Кашлев Ю. СБСЕ в политике Советского Союза // Международная жизнь. - 1995. - № 11-12. - С. 74-81
115. Київ пропонує у Стамбулі нові ініціативи // Урядовий кур’єр. - 1999. - 18 листопада. - С. 1
116. Коваль І., Власенко А. Модернізація системи безпеки в сучасній Європі (міжнародно-правовий аспект) // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. Вип. 12. - К., 2000. - С. 3-9
117. Ковальський В.П. Безпека України та вплив на неї воєнно-політичного оточення. - К.: Нац. ін-т стратег. дослідж., 1993. - 34 с.
118. Козлов И. Вчера в Стамбуле был подписан контракт века, согласно которому азербайджанская нефть пойдет через Турцию // Факты. - 1999. - 20 ноября. - С. 3
119. Козырев А. Вместе к новой Европе демократических государств // Международная жизнь.–1995.–№ 9. - С. 26-29
120. Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України // Голос України.–1997.– 4 лютого
121. Копійка В.В. Розширення Європейського Союзу. Теорія і практика інтеграційного процесу: Монографія. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2002. – 253 с.
122. Копійка В.В. Формування нової загальноєвропейської системи в контексті розширення ЄС на Схід // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 33. Ч. ІІ. - К., 2002. - С. 171-181
123. Копійка В.В. Формування нової загальноєвропейської системи в контексті розширення ЄС на Схід // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 32. Ч. І. - К., 2002. - С. 56-66
124. Коппель О.А. Вплив проблеми цивілізаційної ідентифікації на зовнішньополітичну орієнтацію України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 37. Ч. І. - К., 2002. - С. 17-21
125. Коппель О.А. Україна в контексті світових цивілізацій // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 32. Ч. І. - К., 2002. - С. 18-23
126. Кордони Європи - кордони України: через спільні інтереси до спільної безпеки: Матеріали круглого столу, 17 лютого 2001р. (Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України) / Олександр Сушко (ред.кол.), Сергій Сегеда (ред.кол.). — К., 2001. — 38 с.
127. Королюк В. Період учнівства скінчився. Почалися партнерські стосунки // Голос України. - 1995. - 11 липня. - С. 4
128. Костенко Ю. Перші кроки: Віденський вимір // Політика і час. - 1996. - № 9. - С. 15-21
129. Кравченко О.Г. Україна – Росія – СНД у контексті сучасної європейської безпеки // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 32. Ч. І. - К., 2002. - С. 163-171
130. Кравчук Л. Нова Україна в новій Європі // Політика і час. - 1993. - № 2. - С. 4-9
131. Крайкетастер А. На пути к единой системе ценностей в рамках СБСЕ // Московский журнал международного права. - 1993. - № 3. - С. 68 - 80
132. Краузе Иоахим ОБСЕ - пример для Азиатско-Тихоокеанского региона? // Internationale Politik. - 2001. - № 4. - С. 58-69
133. Кремень В. Україна в геополітичному просторі: об’єктивні тенденції і суб’єктивні очікування // Політика і час. - 1993. - № 10. - С. 17-22
134. Крижанівський В. Була б політична воля // Політика і час. - 1995. - № 1. - С. 12-17
135. Крижанівський В. Міст на шляху до інтеграції // Політика і час. - 1993. - № 4. - С. 17-19
136. Крилевець В.М. Позаблоковий статус України в сучасній архітектурі європейської безпеки // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 33. Ч. ІІ. - К., 2002. - С. 202-208
137. Крилевець В.М. Позаблоковий статус України в сучасній архітектурі європейської безпеки // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 32. Ч. І. - К., 2002. - С. 172-178
138. Кримські студії. Інформаційний бюлетень. - 2002. - № 1-2. - 224 с.
139. Кудас К.Б. Меры укрепления доверия как института права международной безопасности // Проблемы законности. - 1998. - Вып. 31. - С.33-40
140. Кузьмін Д. Загальноєвропейські організації і національні меншини в сучасній Європі // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. Вип. 12. - К., 2000. - С. 15-18
141. Кузьмін Д. Чинники інтегрування України до Європи // Дослідження світової політики. - 2000. - Вип. 9. - С. 24-28
142. Кузьо Т. Національна безпека України. - К., 1994. - 160 с.
143. Кулагин В. Современные теории международных отношений // Международная жизнь. - 1998. - № 1. - С. 81-91
144. Кулик В. Зовнішнє втручання у внутрішні етнополітичні конфлікти: участь Верховного Комісара ОБСЄ з питань національних меншин у розв’язанні кпимської і кримськотатарської проблем // Кримські студії: Інформаційний бюлетень.. - 2002. - № 5-6. - С. 87-118
145. Кулініч М. У новому геополітичному просторі: проблеми регіональної і субрегіональної безпеки України // Політика і час. - 1994. - № 1. - С. 44-47
146. Кульчицький С.В. Вибір України: Північноатлантичний альянс чи Слов’янський союз? // Політика і час. - 1999. - № 3. - С. 47-59
147. Кучма Л. Вірю в український народ: Вибрані статті, виступи: 1994, 1995, 1996, 1997, 1998, 1999, 2000 /В.М.Литвин, В.А.Смолій (упорядники). - К.: Видавничий дім "Альтернатива", 2000. - 504 с.
148. Кучма Л. Демократична Україна в сучасному європейському контексті // Політика і час. - 1996. - № 4. - С. 3-8
149. Кучма Л. Нова архітектура безпеки в Європі неможлива без України // Політика і час. - 1996. – № 7. – С. 3-7
150. Кучма Л. Про найголовніше. - К.: Арт-Ерія, 1999. - 350 с.
151. Кучма Л. Україна і майбутнє Європи // Політика і час. - 1996. - № 3. - 3-6
152. Кучма Л. Україна на шляху до Європи // Політика і час. - 1995. - № 8. – С. 3-6
153. Кучма Л. Шляхом розбудови демократичної, суверенної і незалежної держави // Політика і час. - 1996. - № 5. - С. 3-8
154. Лапицький В. Для Європи ХХІ століття // Політика і час. - № 2. - С. 3-8
155. Лещенко Л. Власне "вікно" в Європу // Політика і час. - 1992. - № 4. - С. 28-31
156. Лисняк-Рудницький І. Політична думка українських радянських дисидентів // Зустрічі. - 1991. - № 2. - С. 7-10
157. Лист Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин Міністру закордонних справ України // Дипломатичне досьє. Вип. 30 // Політика і час. - 1996. - № 6. - С. 88-92
158. Литвин В.М. Україна: Досвід та проблеми державотворення (90-ті роки ХХ ст. / В.А.Смолій (відп.ред.). - К.: Наукова думка, 2001. - 560 с.
159. Литвин В.М. Україна: Хроніка поступу (1991-2001). 2-е вид.,доп. і перероб.. - К.: Видавничий дім "Альтернативи", 2001. - 736 с.
160. Литвин.В. Політична арена України: Дійові особи та виконавці. - К.: Абрис, 1994. – 495 с.
161. Лісабонське відлуння // Урядовий кур’єр. - 1996. - 31 грудня. - С. 1
162. Лоссовський І. ОБСЄ як форум політичного діалогу. 10 років участі України в діяльності ОБСЄ: деякі підсумки та основні пріоритети // Політика і Час. - 2002. - № 3. - С. 30-37
163. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. - М.: БЭК, 1996. - 371 с.
164. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть. - М.: БЭК, 1997. - 410с.
165. Макаренко Е.А. Інформаційна політика ОБСЄ // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 23. Ч. І. - К., 2001. - С. 174-190
166. Макс ван дер Стул. Верховний комісар ОБСЄ з питань національних меншин // Права людини в Україні. Вип. 21. Права меншин. – К., 1998. - С. 382-388
167. Мальський М., Мацях М. Теорія міжнародних відносин. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002. - 392 с.
168. Манжола В.А. Минимальное сдерживание и европейская безопасность // Международная экономика и международные отношения. - 1991. - № 8. – С. 21
169. Манжола В.А. Формування спільної зовнішньої політики та політики безпеки // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. Вип. 8. - К., 1998. – С. 13-18
170. Манжола В.А., Копійка В.В. Європейський Союз у Міжнародних відносинах. Конспект лекцій: Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики. - К., 1998. - 100 с.
171. Манжола В.А., Копійка В.В. Формування спільної зовнішньої політики та політики безпеки // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. - 1998. - Вип. 8. - С. 13-18
172. Манжола В.А., Мінгазутдінов І.О., Перепелиця Г.М. Кримський вузол: Природа конфлікту та шляхи можливого розв’язання проблеми (аналітична доповідь) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. Вип. 6. - К., 1997. – С. 111-117
173. Мармазов В.С., Піляєв І.С. Україна в політико-правовому просторі Ради Європи: досвід і проблеми. - К.: Вентурі, 1999. - 399 с.
174. Мартинов А.Ю. Українсько-німецьке співробітництво у контексті європейської інтеграції (90-ті роки ХХ ст.) /НАН України; Ін-т історії. - К., 2000. - 85 с.
175. Мацейко Ю. До нового розуміння неподільності безпеки (Ліссабонський саміт) // Політика і час. – 1997. – №2. - С. 9-14
176. Международная безопасность и разоружение. Ежегодник СИПР