ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ЩОДО КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ : ЭВОЛЮЦИЯ ПОЛИТИКИ ЕВРОПЕЙСКОГО СОЮЗА ОТНОСИТЕЛЬНО СТРАН ЦЕНТРАЛЬНОЙ И ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

БУРЕНКО НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА

УДК:327.39:303.732.4(4)

ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ЩОДО КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Спеціальність 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних
систем і глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
Крушинський Вадим Юрійович
кандидат історичних наук, доцент

Київ – 2004

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 4-5

ВСТУП 6-15

РОЗДІЛ 1 Концептуально-методологічні
засади та аналіз джерельної бази дослідження 16-52
1.1. Джерельна база і теоретична основа
наукової розробки проблеми 16-38
1.2. Методологічна основа дослідження 39-52

РОЗДІЛ 2 Еволюція стратегії розширення
Європейського Союзу за рахунок країн Центральної
та Східної Європи 53-87
2.1. Особливості формування політики
розширення Європейського Союзу на Схід 56-72
2.2. Структурна трансформація та інституційні
реформи механізмів політики розширення
Європейського Союзу 73-87
РОЗДІЛ 3 Динаміка пристосування Європейського
Союзу і країн Центральної та Східної Європи
до європейських інтеграційних процесів 88-119
3.1. Адаптація Європейського Союзу до умов та
наслідків розширення за рахунок країн Центральної
та Східної Європи 90-98
3.2. Вплив процесу розширення Європейського
Союзу на трансформаційні зрушення в країнах
Центральної та Східної Європи 99-119

РОЗДІЛ 4 Формування Європейської
Стратегії Сусідства 120-170
4.1. Діалог Європейський Союз – Росія в контексті
реалізації політики розширення Євросоюзу на Схід 124-145
4.2. Геополітичний вибір та перспективи європейських
спрямувань України 146-170

ВИСНОВКИ 171-181

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 182-214

ДОДАТКИ 215

ВСТУП

На межі 80-х – 90-х років ХХ сторіччя Європейський Союз постав перед необхідністю нового етапу свого розширення. Прийняття до ЄС країн Центральної та Східної Європи насьогодні є однією з найбільших проблем і перспектив.
Сучасний об’єднавчий процес є дійсно безпрецедентним – передбачає збільшення його членів з 15 до 27 країн. З огляду на супутні геополітичні чинники, західні експерти порівнюють таку подію за значенням зі створенням Спільного ринку сорок років тому. Цей процес має природним джерелом зміни в системі міжнародних відносин, що відбулися. Кінець холодної війни, об’єднання Німеччини і розпад двополюсного світопорядку суттєво змінили політичну карту континенту, яка майже протягом століття була значною мірою штучною та нівелювала спільний спадок та самих європейців.
Наприкінці ХХ – початку ХХІ сторіччя внаслідок політичних, історичних, економічних та соціальних змін було надано імпульс стрімкому розвитку регіональної інтеграції в Європі. В його основі є усвідомлення, що лише через співробітництво і партнерство з сусідніми країнами кожна окрема країна здатна забезпечити свої національні інтереси.
Еволюція процесу інтеграції на основі зростаючої спроможності окремих суспільств спільно вирішувати проблеми локального характеру підвищує активи гіпотези щодо поетапної трансформації та інкорпорації сучасних політичних одиниць в умовах нової глобальної політичної системи. Поступовість інтеграційних процесів сприяє побудові реальної моделі впорядкування міжнародних відносин та узгодження інтересів представників міжнародної спільноти.
Актуальність теми дослідження полягає в тому, що процес розширення Європейського Союзу на Схід за рахунок країн ЦСЄ тісно пов’язаний з проблемою безпеки та стабільності в європейському регіоні за сприяння запобіганню конфліктів й поширенню зони добробуту та процвітання.
Глобальні процеси, що відбуваються в світі, посилена взаємозалежність інтересів суб’єктів міжнародних відносин обумовлюють розширення європейського інтеграційного простору та надають реальних рис розбудові європейської архітектурної моделі, спрямованої на формування суцільної зони добробуту, стабільності і безпеки.
Розширення Європейського Союзу за рахунок країн Центральної та Східної Європи в сучасній геополітиці сприймається як нагальна потреба поширення європейського контролю над визначеним геополітичним простором з поступовим набуттям суттєвих перспективних геоекономічних переваг.
Значення центрально-східного європейського регіонального простору в світовій політиці та економіці визначається низкою географічних, соціально-економічних та військово-політичних факторів. Це важливий розгалужений комунікаційний вузол.
Центрально-східний європейський регіональний простір виокремлює його географічне розташування та зосередження головних, історично-обумовлених міграційних потоків, завдяки чому набули безпрецедентного поштовху взаємозв’язок та взаємозбагачення культур і цивілізацій.
Динаміка відносин по вісі Схід-Захід, глобальні резонансні кризові явища, світові війни, фокусуючись в межах цього регіону, окреслювали визначальні риси та спрямовували перспективні тенденції у міжнародних відносинах на етапах їх формування і подальшої еволюції.
Процес розширення на Схід для європейської спільноти не є простим. Європейська політика розширення на Схід, з одного боку, створює бажані перспективи для ЄС, що криються в можливості об’єднання всієї Європи в єдиних політичних і економічних межах, формуванні нового центру сили в Європі а, з іншого боку, цей процес супроводжується чисельними перешкодами та проблемами, співпавши з такими грандіозними європейськими проектами як: введення єдиної валюти, формування спільної зовнішньої політики та політики у галузі безпеки, пошук моделі відносин з Росією тощо. Для країн Центральної та Східної Європи вступ до Європейського Союзу обумовлено відповідністю копенгагенським критеріям.
З оляду на вирішальний характер сучасних змін в міжнародному середовищі і наявні тенденції розвитку, актуальною науковою проблемою є виокремлення, дослідження та аналіз комплексу факторів, що впливають на формування, реалізацію та еволюцію політичних підходів Європейського Союзу до процесу розширення на Схід, адаптивний потенціал ЄС і країн-претендентів з ЦСЄ до проголошених інтеграційних стратегій.
Для України важливим є вироблення зваженої позиції щодо проголошення своєї стратегічної мети – вступ до Європейського Союзу, що є вірогідним за умов максимально об’єктивного сприйняття сутності, реалій та визнання ймовірних наслідків означеного поступу. Українська Держава прагне поновити особисту геополітичну ідентичність, визначити свою роль у процесі еволюції світової цивілізації.
Сьогодення потребує виокремлення реальних національних інтересів країни, вироблення ефективної стратегії та дієвої тактики щодо їх реалізації. У цьому зв’язку постає необхідність наукових розробок, пошуку відповідного місця держави у світовій глобальній, політичній та економічній системах.
Врахуваня досвіду країн ЦСЄ, накопиченого на шляху інтеграції до Євросоюзу, здобутки та втрати в наслідок їх приєднання, є важливим аспектом зовнішньополітичної стратегії України як до цих країн, так і до Європейського Союзу.
Окрім того, прагнення реалізації особистого євроінтеграційного курсу налаштовує Україну на прагматичний та передбачуваний діалог на східному векторі з Росією та країнами пострадянського простору за умов послідовного впровадження принципу добросусідства, стратегічного партнерства та спільного бачення неподільності європейської безпеки і стабільності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційної роботи є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Розбудова державності України” (номер держреєстрації 0196U015204), програми Інституту міжнародних відносин „Розробка міжнародних, правових, політичних та економічних основ розбудови Української Держави (номер держреєстрації 0197U003322). Дослідження виконано згідно з науковою темою кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики ІМВ Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Зовнішньополітична стратегія України в контексті розбудови нової європейської архітектури”.
Мета наукового дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі наукового аналізу наявних у сучасній науці та політиці поглядів, концепцій і теорій, що стосуються динаміки євроінтеграційних процесів, визначити основні рушійні сили, принципи та особливості еволюції інтеграційної стратегії Європейського Союзу в умовах реалізації політики розширення за рахунок країн Центральної та Східної Європи.
Сформульована мета передбачає вирішення таких завдань дослідження:
• проаналізувати особливості формування загальноєвропейського регіонального простору в контексті поширення інтеграційних процесів на східному векторі;
• визначити чинники впливу на еволюцію політики розширення ЄС за рахунок країн ЦСЄ, специфіку, ключові цілі та внутрішньополітичну динаміку процесів формування й реалізації політики розширення Європейського Союзу на сучасному етапі;
• дослідити тенденції і визначальні фактори уніфікації критеріїв й процедур прийняття країн ЦСЄ до Європейського Союзу;
• проаналізувати базові проблеми структурного реформування інститутів ЄС в контексті розширення на Схід, механізми прийняття рішень та формування завдань узгодженого внутрішнього і міжрегіонального співробітництва;
• визначити взаємовплив і динаміку внутрішньої та зовнішньополітичної адаптації ЄС до наслідків реалізації політики розширення за рахунок країн ЦСЄ;
• визначити потенційний вплив на ефективність функціонування Союзу ключових проблем процесу пристосування країн ЦСЄ до вимог та принципів політики розширення ЄС;
• виявити рівні впливу діалогу ЄС – Росія на еволюцію й реалізацію політики розширення європейського простору до західних кордонів Російської Федерації з огляду на формування ефективного механізму взаємовигідного російсько-європейського співробітництва;
• визначити ступінь здатності України адаптуватися до критеріїв та принципів розширення ЄС на Схід, обґрунтувати передумови, перспективи та можливі наслідки впровадження євроінтеграційної стратегії у якості ключової в геостратегії України на сучасному етапі.
Об'єктом дослідження є сучасні інтеграційні процеси та тенденції, що впливають на еволюцію політики Європейського Союзу.
Предметом дослідження є політика Європейського Союзу щодо процесу розширення за рахунок країн Центральної та Східної Європи.
Методи дослідження. Методологічною основою комплексного дослідження є системний підхід та геополітичний аналіз, за допомогою яких автором здійснено дослідження європейського регіонального середовища, що інтегрується, еволюції політики та механізмів пристосування складових системи до процесу інтеграції. Методологічним підходом дослідження виступає системність. У якості головного методологічного прийому дослідження автором визначено геополітичний аналіз.
Системний підхід сприяє розкриттю внутрішньої організаційної структури, середовища та динаміки взаємовідносин, що відбуваються в європейському просторі на сучасному етапі інтеграційних процесів. Геополітичний аналіз дозволяє визначити сукупність принципів інтеграційного розвитку регіону в контексті еволюції стратегії розширення ЄС на Схід з урахуванням комплексного впливу географічних, політичних, військово-стратегічних, етнічних, релігійних та інших чинників.
Загальна методологія, що використовується у комплексному дослідженні, поєднує в собі елементи політичного, історичного та структурного аналізу, що дозволяє на основі певних подій з урахуванням різних підходів виявити загальні закономірності формування та реалізації політики ЄС щодо розширення за рахунок країн ЦСЄ.
Наукова новизна дослідження полягає в авторській спробі на основі аналізу наявних у сучасній науці та політиці поглядів, концепцій і теорій, що стосуються динаміки євроінтегрційних процесів, виокремити, дослідити та проаналізувати комплекс факторів, що впливають на формування, реалізацію та еволюцію політичних підходів Європейського Союзу до процесу розширення на Схід, адаптивний інтеграційний потенціал ЄС і країн-претендентів з ЦСЄ до проголошених стратегічних цілей.
Актуальність наукових результатів дослідження визначається авторською розробкою концепції шляхів реалізації євроінтеграційної стратегії України на основі аналізу базових засад, принципів та особливостей еволюції політичних підходів Європейського Союзу до процесу розширення на Схід, що сприяло визначенню ключових проблем та надало можливість сформулювати пропозиції стосовно формування та реалізації європейського вектору в геостратегії України.
У рамках проведеного наукового дослідження досягнуто такі результати, що мають наукову новизну і виносяться на захист:
• Аргументовано тезу про те, що політика розширення ЄС за рахунок країн ЦСЄ передбачає подвійні наслідки: укріплення позицій ЄС як центру сили в світовій політиці, формування зони стабільності й безпеки на європейському континенті та прийняття Євросоюзом зобов’язань щодо залучення нових членів з числа менш сталих держав ЦСЄ, що вимагає мобілізації значного адаптивного потенціалу самого Союзу;
• Узагальнені та класифіковані основні етапи і особливості еволюції політики Європейського Союзу щодо розширення за рахунок країн ЦСЄ в контексті процесу розробки уніфікованих підходів до країн-претендентів на вступ;
• Сформульовано висновок про те, що політика розширення ЄС на Схід має подвійний стимулюючий ефект: з одного боку, процес розширення сприяв поглибленню реформування всередині ЄС та інтенсифікації запровадження економічного і валютного союзу, спільної зовнішньої політики, політики безпеки тощо; з іншого – розширення виступило каталізатором глибинних трансформаційних перетворень в країнах-претендентах на вступ з ЦСЄ та Балтії;
• Досліджено особливості формування європейської стратегії взаємовідносин з сусідніми країнами та регіонами в контексті становлення концепції Ширшої Європи. Визначено вплив Росії на європейські інтеграційні процеси з огляду на формування ефективного механізму співробітництва та партнерства розширеної Європи;
• Обгрунтовано науковий прогноз та запропоновано авторське бачення реалізації стратегічної мети України на поступову інтеграцію до ЄС в контексті пристосування до європейського середовища, що визначається умовами формування нових підходів до зовнішнього оточення розширеного ЄС.
Теоретичне і практичне значення результатів дисертаційного дослідження.
Обгрунтоані наукові положення дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшої наукової розробки проблематики європейських інтеграційних процесів та дослідження концептуально-теоретичних і практичних аспектів формування геостратегіії України.
Дослідження може бути використано в рамках навчального процесу у вищих навчальних закладах України при підготовці підручників, посібників та методичних рекомендацій, при викладанні навчальних курсів „Міжнародні відносини та світова політика”, „Зовнішня політика України”, „Зовнішня політика країн ЦСЄ”, „Європейський Союз в міжнародних відносинах”, „Проблеми розширення ЄС”, „Європейська політика України”.
Практичне значення результатів наукового дослідження полягяє в можливості їх використання в діяльності державних та недержавних органів, компетентних щодо визначення зовнішньополітичного курсу України, формування та реалізації європейського вектору в геостратегії України (Комітет Верховної Ради України у закордонних справах, Комітет Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, МЗС України, Національний Інститут стратегічних досліджень Адміністрації Президента України, Національний Інститут проблем міжнародної безпеки Ради національної безпеки та оборони України, Атлантична Рада України), до яких надіслано пропозиції щодо практичного використання основних наукових положень дисертаційного дослідження.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження апробовані у виступах на чотирьох наукових конференціях та міжнародних семінарах, що проводились в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на засіданнях Круглого столу парламентарів та експертів Атлантичної Ради України, Центру стратегічних досліджень, Інституту політичних досліджень та Національного інституту проблем міжнародної безпеки Ради національьної безпеки та оборони України, публічних дискусіях та слуханнях, що проводилися за ініціативи Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, у виступах на засіданнях кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де обговорювалися результати дисертаційного дослідження.
Основні результати дисертаційного дослідження викладено у восьми одноосібних наукових публікаціях (п’ять наукових статей та три тези виступів).
Структурно дисертація обумовлена метою та завданням дослідження, складається зі вступу, чотирьох розділів і восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел (341 найменування), додатків. Загальний обсяг роботи складає 215 сторінок, в тому числі 32 сторінки списку використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Відповідно до поставленої мети та окреслених завдань автором узагальнюються результати наукового дисетраційного дослідження, обгрунтовуються висновки, що характеризуються теоретичною новизною і практичним значенням:
1. Природна геополітична унікальність європейського регіону, стала усвідомлена історична та культурна ідентичність, цивілізаційне самовизначення, наявні високі геополітичні параметри й безумовні комунікаційні переваги обумовлюють геостратегічне спрямування європейського континенту та аргументовано визначають регіон як один з впливових світових політичних та економічних центрів.
Наявність розгалуженої магістральної мережі сполучення, нафтових та газових трубопроводів на території Центральної та Східної Європи, через які транспортують важливу стратегічну сировину, забезпечують регіону роль важливого комунікаційного вузла на європейському регіональному просторі, що визначає центрально-східноєвропейськй простір у якості сфери суперництва світових лідерів за вплив і присутність в регіоні.
Європейський досвід регіонального будівництва демонструє сьогодні майже безальтернативну ефективну модель розвитку, рушійними силами якoї виступає позитивний досвід еволюції інтеграційного процесу на засадах європейської ідентичності, що склалася внаслідок збереження та паралельного існування автентичних національних культурних традицій і взаємозбагачувальних, універсальних, виокремлених за часом загальноєвропейських цінностей, а, звідси, природно усвідомлене прагнення соціальної злагоди й загальної безпеки, бажання закріпити здобуту політичну стабільність, підтримати існуючі демократичні політичні режими.
З іншого боку, в умовах зростання глобальної конкуренції та перетворення регіонів у територіальні корпорації, завдання ЄС ускладнюватимуться, оскільки європейський регіоналізм об’єктивно спрямовуватиметься не лише на вирішення внутрішніх європейських проблем, але й на посилення позицій європейського регіону на світовому рівні.
2. Процес розширення Європейського Союзу в нових геополітичних умовах визначається в термінах формування впливового світового центру сили на європейському континенті.
Подальша еволюція даного політичного процесу залежатиме від двох основних факторів:
1) успішного проведення економічних, політичних та соціальних реформ всередині самих країн-кандидатів;
2) забезпечення дієздатності та функціонування європейських інституцій з огляду на перспективу сучасного безпрецедентного розширення.
Євроінтеграційні тенденції в ЄС на сучасному етапі виявилися складними та небезперешкодними як для самого Союзу, так і для країн ЦСЄ. Приклад ефективної інтеграції демонструє наявний досвід політичного діалогу та економічного співробітництва в Європі.
Автор вирізянє такі головні особливості формування стратегії розширення ЄС:
- політичні переваги розширення, що поділяються на чотири категорії: геостратегічні переваги, міжнародна безпека, внутрішня стабільність Євросоюзу, підтримка демократії та реформ в регіоні ЦСЄ;
- етапність та поступовість, що визначаються пошуком ефективного вирішення завдань, обумовлених дихотомією розширення – реформування: процес вступу нових країн-членів з ЦСЄ повинен позбутися наявних негативних впливів на автентичні європейські інтеграційні тенденції всередині Союзу;
- відповідність економічних переваг від розширення пріоритетним політичним цілям з метою формування єдиного європейського політичного простору, що вимагає узгодженості стратегій і позицій країн-членів ЄС;
- уніфікація критеріїв відповідності щодо країн-кандидатів з ЦСЄ на вступ до ЄС та процедур контролю за дотриманням виконання вироблених критеріїв, що еволюціонували до відмови від пошуку уніфікованих групових рішень для всього регіону на користь пошуку індивідуалізованих моделей і відповідних політик, які мають реалізовуватися у контексті загального стратегічного бачення ролі і місця всього регіону.
3. Характерною ознакою політичної стратегії Європейського Союзу щодо країн ЦСЄ є пошук уніфікованих процедур вступу до ЄС. Континентальна універсалізація засад внутрішнього життя дедалі тісніше приєднує можливості партнерства до моделі національного розвитку і стає основою розв’язання питань міжнародної стабільності та безпеки.
Уніфікація базується на геополітичному критерії формування нових відносин з країнами Центральної та Східної Європи, що не входили до складу СРСР та підписали перші Європейські Угоди..
В процесі уніфікації підходів до визначення відповідності країн-кандидатів важливим є вироблення умов, які набули завершеної форми у вигляді копенгагенських критеріїв щодо політичних, економічних та acquis вимог трансформації в країнах-кандидатах, розробка системи контролю за їх дотриманням та вироблення рекомендацій щодо подальшої еволюції країн-претендентів на вступ.
Динаміка поступу розширення Європейського Союзу на Схід обумовлюється трьома групами чинників:
по-перше, відповідність рівня розвитку держав-заявників до вимог і критеріїв ЄС;
по-друге, оцінка витрат та переваг чергового етапу розширення для кожної з держав-членів ЄС;
по-третє, адаптація ЄС з метою забезпечення ефективного функціонування.
Процес розробки критеріїв вступу, системи контролю за їх виконанням, дослідження динаміки пристосування країн-претендентів, визначення основних наслідків цього процесу для Євросоюзу і вироблення механізмів подолання наявних невідповідностей та протиріч призводить до необхідності ускладнення критеріїв для наступного розширення та подальшого вдосконалення системи контролю за їх дотриманням.
4. Необхідність перегляду механізму функціонування комунітарних інституцій ЄС на сучасному етапі розширення визначається безпрецендентими масштабами самого процесу та якісними характеристиками країн-кандидатів (рівнем політичного та економічного розвитку), що суттєво впливатиме на ефективність функціонування основних структурних складових Євросоюзу. Проблемними моментами є:
- вдосконалення процедури прийняття рішень;
- перегляд функцій, компетенцій та механізмів функціонування відповідних європейських інституцій;
- реформування основ спільних політик та фінансової системи.
Принципова відмінність цих проблем полягає в тому, що перші два аспекти стосуються реформування інституційної системи ЄС, а останній – функціональної діяльності Євросоюзу.
Процес інституційного реформування ЄС демонструє:
по-перше, перевагу національних інтересів над комунітарними;
по-друге, невирішеність питань інституційного реформування ЄС до розширення 2004 року потенційно загрожує ускладненнями в досягненні конструктивних рішень за існуючих механізмів їх прийняття;
по-третє, після розширення змінюється середовище прийняття рішень: збільшується питома вага малих держав, що підіймає проблему лідерства в ЄС та критеріїв статусу малих держав (на основі демографічного фактору чи з урахуванням потенціалу держави). Збереження принципу консенсусу стимулює процес формування контактних груп поза інституціями Євросоюзу та сприяє поширенню принципів позаінституційного міжурядового співробітництва.
Відкритість питання лідерства, тобто, послаблення політичної ролі вісі Німеччина – Франція та залучення більшої кількості малих держав до коаліцій при прийнятті рішень має наслідком уповільнення самого процесу прийняття рішень і загрожує формуванням сильних лоббі, зацікавлених у проведенні протекціоністської блокової політики.
5. Вихідним для розгляду наслідків розширення Євросоюзу за рахунок країн ЦСЄ є положення – розширення не повинно негативно впливати на внутрішні інтеграційні процеси.
Основними завданнями політики розширення на Схід передбачено формування єдиного поширеного європейського політичного простору та реформування інституцій Союзу, поглиблення економічного регіоналізму й формування європейської зони вільної торгівлі.
Серед проблемних аспектів процесу розширення ЄС на Схід відзначається вплив цього процесу на стібільність Союзу. Черговий етап розширення, хоча і розглядається у якості засобу зміцнення стабільності та безпеки на європейському континенті в цілому, може становити певну загрозу для внутрішньої безпеки Євросоюзу. Аргументами такого підходу виступає перенесення неврегульованих внутрішніх і зовнішніх конфліктів, суперечностей, напруження етнічного характеру країн ЦСЄ на загальноєвропейський рівень, загострюючи проблеми національно-етнічного розвитку окремих регіонів Європи.
Важливим стратегічним наслідком розширення ЄС на Схід автором вбачається зміна так званої геополітичної геометрії. Мова, зокрема, йде про потенційну зміну розташування сил в ЄС в контексті німецько-французьких відносин та збільшення ваги малих держав Європи. Подібні процеси геополітичного переугрупування сил можуть активізувати певні існуючі політичні, економічні та культурні невідповідності в ЄС через збільшення гетерогенності Союзу та послаблення можливості досягнення консенсусу та подальшого поглиблення інтеграції.
Оцінюючи економічні наслідки, важливо зважати на дві категорії економічних переваг від розширення ЄС як для Євросоюзу, так і для країн-кандидатів з ЦСЄ:
• вигоди від вільної зовнішньої торгівлі товарами і послугами;
• вигоди від вільного руху ресурсів, особливо надходження іноземних інвестицій.
Головні торговельно-економічні наслідки розширення ЄС обумовлюються дисбалансом торгівлі та зростаючим дефіцитом товарообігу з боку держав ЦСЄ при дефіциті торговельного балансу всередині Європейського Союзу. Спостерігається відмінна структура взаємної торгівлі, оскільки в ЄС переважає міжгалузева торгівля, в той час як в країнах ЦСЄ по відношенню до ЄС і в межах регіону ЦСЄ міжгалузева торгівля є досить слаборозвиненою, незважаючи на значну переорієнтацію торгівлі країн ЦСЄ на ринки Євросоюзу.
Вагомим аспектом наслідків розширення Євросоюзу в сфері економіки є перегляд та реструктуризація субсидій в рамках спільної сільськогосподарської політики, а також проблема формування бюджетних внесків. Питанням на майбутнє залишається ефективність реалізації рішень в сфері економічної та торговельної політики ЄС, що в значній мірі впливатиме на політичну та економічну стабільність Союзу.
6. Важливим досягненням ефективної реалізації євроінтеграційної стратегії країн ЦСЄ можна вважати визнання політики розширення ЄС у якості каталізатора трансформаційних перетоврень в пострадянських країнах. Свідченням того, що черговий раунд розширення виступає стимулюючим ефектом для країн-претендентів на вступ до ЄС, є рішення Брюссельського саміту 2002 року, які констатують, що десять країн-кандидатів виконали політичні вимоги і здатні завершити виконання економічних зобов’язань щодо членства в ЄС та підписати в Атенах в травні 2004 р. Угоди про вступ.
Головними принципами на шляху реалізації євроінтеграційних стратегій визначено:
- визнання євроінтеграції у якості найважливішого політичного пріоритету;
- орієнтація на Європейських Союз як на основного торговельного партнера країн-кандидатів;
- наявність високого рівня інвестиційної інтервенції, тобто суттєве збільшення надходжень інвестицій з Європейського Союзу;
- стійка політика бюджетних витрат на реалізацію програм європейської інтеграції;
- суспільна адаптація до принципів європейської спільноти.
7. Концепція Ширшої Європи закладає нові принципи відносин з країнами-сусідами, серед яких окреме місце посідає Росія та Україна. Головним принципом відносин в рамках нової концепції сусідства є привілейовані відносини партнерства між ЄС та країною-сусідом через запровадження диференційованих моделей співробітнцитва.
Відносини Російської Федерації та ЄС в контексті розширення останнього за рахунок країн ЦСЄ розглядаються автором в контексті формування багатополюсного світу, одним з центрів якого виступає Європа, що розширюється, збільшуючи зону свого впливу, та Росія, що воліє до поновлення статусу впливової світової держави.
На сучасному етапі розвитку міжнародної системи Росія відбудовує відносини з Європою шляхом політичного діалогу, зокрема:
• Політика розширення ЄС розглядається Росією з точки зору зростання європейського центру геополітичного тяжіння з можливим послабленням впливу США на європейські процеси. На рівні декларацій та заяв Росія, в цілому, не заперечує розширенню ЄС, але з неодмінним врахуванням її інтересів. Прагнення Росії до збереження впливу на просторі ЦСЄ обумовлене послабленням її позицій з огляду на розширення ЄС – зниження обсягів товарообігу, введення нових торговельних режимів тощо.
• Потенціал у розвитку економічних відносин з країнами ЦСЄ Російська Федерація вбачає у координації енергетичного питання.
• Формування військової складової ЄС Росія вважає прийнятним за умов, якщо цей процес буде відокремлений від планів розвитку НАТО.
• Росія вважає більш доцільним орієнтуватися на розвиток двосторонніх відносин з найбільш впливовими європейськими державами, насамперед, Францією та Німеччиною. Дотримання цими державами стратегічно виваженого євроатлантичного курсу є стримуючим фактором для Росії.
• Росія у відносинах з Європою дотримується прийнятного для неї геостратегічного курсу на зміцнення євразійських акцентів у європейських справах з метою перешкоджання нарощуванню потенціалу євроатлантичних тенденцій.
Стратегічні інтереси ЄС вимагають більш масштабної політичної експансії в різних регіонах, включаючи євразійський простір. ЄС не має розробленої глобальної геостратегії на зразок такої, що мають США. Актуальною є тенденція до розширення сфери європейських геостратегічних та геоеконоімчних інтересів на східному та південному напрямках. Насамперед, це регіон ЦСЄ та далі до Центральної Азії, із перспективними проектами розбудови комунікаційних транспортних коридорів з відповідною інфраструктурою. Реалізація подібних проектів означає формування проєвропейського геоекономічного простору з неодмінним включенням країн-сусідів до сфери своїх інтересів, що в певному сенсі перетинається з російськими планами формування поширеної зони впливу. Визначення цих питань і складає порядок денний діалогу Росія-ЄС.
8. Поглиблення інтеграційних процесів на європейському континенті безпосередньо відповідає національним інтересам України, що як нація із тривалими традиціями в межах відновленої державності, є за географічним положенням частиною Європи.
Політична стратегія реалізації Україною інтеграційного наміру набути статусу асоційованого, а згодом і повноправного членства в Євросоюзі має грунтуватися на детальному аналізі планів ЄС щодо розширення на Схід, а також запозиченні досвіду країн ЦСЄ в розробці й реалізації євроінтеграційних стратегій, що базуються на поєднанні ефективного політичного діалогу та взаємовигідного економічного співробітництва.
Досягнення рівня відповідності критеріям членства в ЄС є складним трансформаційним процесом. Але незалежно від реалізації мети повноправнного членства, опанування європейськими критеріями сприятиме становленню України як політично виваженого та економічно стабільного партнера у світовій політиці.
Черговий етап розширення ЄС стимулював ускладнення вимог, уточнення критеріїв для оцінки відповідності претендентів, що й визначатиме адаптивний потенціал України щодо вимог європейської інтеграції на довготривалу перспективу.
Розширення та реформування ЄС змінює геополітичні реалії і визначає ключові параметри української зовнішньополітичної стратегії. Важливими аспектами у відносинах Україна – ЄС є вплив російського фактору, питання безпеки та проблеми пошуку стратегічних партнерів серед європейських країн. Процес розширення ЄС для України вимагає певного перегляду стратегії взаємин з країнами ЦСЄ на Заході і з Росією на Сході та визначення формату й параметрів взаємин з ЄС після розширення.
Статус спеціального сусіда підтверджує усвідомлення Європейським Союзом необхідності диференційованого підходу до країн, що залишилися поза межами розширеного ЄС.
Для української зовнішньої політики небезпечним є пасивність щодо обговорення питання про такий статус з європейською стороною, оскільки формат майбутніх відносин ймовірно визначатиме лише одна сторона (ЄС) і на свою користь. Активна участь України в подальшій розробці такої форми взаємин з ЄС сприятиме зміцненню її міжнародної позиції, внутрішньої стабільності та національної безпеки.
Запропонований авторський підхід може бути корисним в діяльності державних органів та інституцій, залучених до формування зовнішньополітичного курсу української держави, вдосконаленні й ефективній реалізації європейської політики України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. The European Council in Copenhagen, 21-22 June 1993: Presidency Conclusions. – The European Councils: Conclusions of the Presidency 1992 – 1994. – Brussels: European Commission, Directorate-General for Information, 1995. – P. 74-89;
2. Council Conclusions on Preparation of the Associated Countries of Central and Eastern Europe for Integration into the Internal Market of the European Union. – The European Council of Cannes, Europe Documents Nо.1943. – 30 June 1995; The European Council of Cannes, 26-27 June 1995: Presidency Conclusions. – The European Council: Conclusions of the Presidency 1995. – Brussels: European Commission, 1995. – P. 32-46
3. European Commission Report on the European Economy. – Europe Document No.65. – Brussels: European Commission, 1998
4. European Commission. General Report on the Activities of the European Union 2002. – Brussels, Luxembourg: European Commission 2002
5. European Commission Guidelines on the Future of the Relations between the EU and Central and Eastern Europe. – Brussels: Bulletin Quitidion European. – 9 December 1992 (93)
6. Ширша Європа – Сусідство: Нова структура відносин з нашими східними та південними сусідами. – Європейська Комісія: Повідомлення Європейської Комісії для Ради Європи та Європейського Парламенту. – Брюссель, 11 березня 2003
7. Стратегія розвитку відносин Російської Федерації та Європейського союзу на середньотермінову перспективу (2000 – 2010). – http://www.eur.ru/neweur /user.php/func=rae_common _ strategy
8. Fifth Report on State Aids. – European Commission (1995b). – http://europa.eu.int/comm/dg03/aid/other.html
9. French Commissariat General du Plan, L’elargissement de l’Union Europeene a l’Est de l’Europe: des gains a escompter a l’Est et a l’Quest. – FC: Paris, 1999
10. The European Council in Madrid, 15-16 December 1995: Presidency Conclusions. – The European Council: Conclusions of the Presidency 1995. – Brussels: European Commission, 1995. – P. 46-59 ; Madrid European Council, 15-16 December 1995: Presidency Conclusions. – The European Council, Press Release No.00400/95 rev(presse). – 16/12/1995
11. Nice Treaty 2000. – http://www.europa.eu.int/ eurlex/en/treaties/index.html; Declaration on the Enlargement of the European Union; Protocol on the Enlargement of the European Union // Treaty of Nice Amending the Treaty on European Union, the Treaties Establishing the European Communities and Certain Related Acts. – Official Journal of the European Communities, 2001. – 2001/C 80/01
12. Opinions reports. – European Commission paper, 1997. – http://europa.eu.int/comm/agenda 2000/index_en.html
13. Regional Integration, Migration, Growth and Direct Investment. – Cogneau, D., J-Ch. Dumont and E.M. Mouhoud, paper presented at OECD Conference. – Lisbon, December, 1998. – OECD PAPER #DEELSA/ELSA/MI (98)5
14. Report on Agriculture in Central and Eastern Europe. – European Commission (1998с) – http://europa.eu.int/comm/dg06/ public/peco /fullreport
15. Screening reports. – European Commission (1998a). – http://europa.eu.int/comm/dgaIa/enlarge/report/_II_98/index.html.
16. Seventh Report on State Aids. – European Commission, 1999. – http://europa.eu.int/comm/dg03/aid/other.html
17. Trade Policy Review: The European Communities. – GATT, Geneva, 1993
18. Transition Report of European Bank for Reconstruction and Development. – London, 1998
19. Treaty of Amsterdam Amending the Treaty on European Communities and Сertain Related Acts. – 20 October 1997 / The Treaty of Amsterdam: Consolidated Version of the Treaty on European Union and the Treaty Establishing the European Community. – European Union Consolidated Treaties. – Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 1997; Амстердамский Договор. Документы Европейского Союза. – Т. V. – М., 1999
20. Treaty on European Union, signed in Maastricht – Brussels,1992; Договор о Европейском Союзе. Консолидированная версия. Документы Европейского Союза. – Т. VI. – М., 2001
21. White Paper: Preparation of the Associated Countries of Central and Eastern Europe for Integration into the Internal Market of the Union. – European Commission (1995a), COM(95) 163 final, 3 May 1995 and COM(95) 163 final/2. – 10 May 1995
22. Conclusions of the Berlin European Council, 24 – 25 March 1999. – The European Council, Press Release No. SN 100/1/99 rev(presse). – 25/03/1999
23. The European Council in Copenhagen, 12-13 December 2002: Presidency Conclusions / Annexes // Bulletin of the European Union. – 16 December 2002; Copenhagen European Council, 12-13 December 2002: Presidency Conclusions. – The European Council, Press Release No.001/100/02 rev(presse). – 13/12/2002
24. Брюссельський Самміт, жовтень 2002 р. // Євробюлетень. – 2002. – Листопад. – С.1-2
25. Европа: новое начало. Декларация Шумана 1950-1990 гг. Европа и проблемы расширения. – М., 1994
26. Единый Европейский Акт. Договор о Европейском Союзе. – Документы Европейского Союза. – Т. ІІ. – М.: 1994
27. Возз’єднання Європи // Євробюлетень. – 2002. – Грудень. – С.1
28. European Commission. Report from the Council to the Essen European Council on a Strategy to the Prepare for the Accession of the Associated CCEE. – Added to the Presidency Conclusions of the European Council in Essen, 9-10 December 1994. – The European Councils: Conclusions of the Presidency 1992 – 1994, Brussels: European Commission, Directorate-General for Information, 1995. – P. 136-148
29. The European Council in Luxembourg, 11-12 December 1997: Presidency Conclusions. – The European Council, Press Release No.00401/97 rev(presse). – 12/12/1997
30. The European Council in Edinburg, 11-12 December 1992: Presidency Conclusions / EC, Council, Luxembourg: EC, 1993
31. European Agreements between the European Communities and Their Member States , 1991- 1996 // Official Journal Law No 347 - NNN. – 12 December 1996
32. The European Council at Corfu, 24-25 June 1994: Presidency Conclusions. – The European Councils: Conclusions of the Presidency 1992 – 1994. – Brussels: European Commission, Directorate-General for Information, 1995. – P. 128-136
33. Agenda 2000: for a Stronger and Wider Union. – Document drewn up on the basis of COM (97)2000 FINAL / EU, European Commission, Luxembourg: EUROP, 1997 ; European Commission. Agenda 2000: For a Stronger and Wider Union. – Bulletin of the European Communities. – Supplement 5/97 ; Agenda 2000. – European Commission (1998b). – http://europa.eu.int/comm/agenda2000/index_en.html
34. Helsinki European Council: Presidency Conclusions, 10-11 December 1999. – Doc/99/16. – Internet version. – P. 8
35. The European Council in Paris: 4-5 June 1999: Presidency Conclusions / Agence Europe // Europe Daily Bulletin No 4685 – 6 June 1990. – P.18-22
36. Вишеградська група. Документи і матеріали. – Аналітичний довідник. – Вип.IV (2). – МЗС України, 1996
37. Associated agreement with the countries of Central and Eastern Europe : a general outline / EC: Commission. COM. Documents 1990 / 0398 final. - Luxembourg: EC, 1990
38. Common Strategy of the Europea Union on Russia. – Annex ІІІ to the Presidency Conclusions of the European Council in Cologne, 3-4 June 1999:
39. The European Council in Helsinki, 12-13 December 2002: Presidency Conclusions / Agence Europe // Europe Daily Bulletin No 7543 – 14 December 2002. – P. 10-18
40. Атенський Самміт, 16-17 квітня 2003 р. // Євробюлетень. – 2003. – Квітень. – С.2
41. The European Council in Brussels: Presidency Conclusions / EC, Council, Luxembourg: EC, 2002
42. The European Council in Lissbon / Annexes // Bulletin of the European Union: EU, 2002
43. The European Council in Vienna, 11-12 December 1998: Presidency Conclusions / Agence Europe // Europe Daily Bulletin No 7363. – 13 December 1998. – P. 10 -16
44. European Commission. Europe and the Challenge of Enlargement. – Added to the Presidency Conclusions of the European Council in Lisbon, 26-27 June 1992. – The European Councils: Conclusions of the Presidency 1992 – 1994. – Brussels: European Commission, Directorate-General for Information, 1995. – P. 17-32
45. Communication Strategy for Enlargement, 20 May 2000. – Brussels: The Commissions of the European Communuties, 2000
46. Santa Maria da Feira European Council, 9-10 June 2000: Presidency Conclusion. – The European Council, Press Release No. 101/1/00. – 10/06/2000
47. European Parliament Resolution on the Enlargement of the European Union. – A5-250. – COM(1999)500. – C5-0341/2000. – 2000/2171(COS). – 04.10.2000
48. Regular Reports from the Commission on Progress towards Accession by each of the Candidate Countries, 8 November 2000 / Strategy paper. – Brussels: The Commissions of the European Communuties, 2000
49. Nice European Council, 7-10 December 2000: Presidency Conclusion. – The European Council, Press Release No. 101/1/00 rev(presse). – 10/12/2000
50. Towards the Enlarged Union. Strategy Paper and Report of the European Commission on the Progress towards Accession by Each of the Candidate Countries, 9 October 2002. – Brussels: Commission of the European Communities, 2002. – COM (2002)700 final. – 09/10/2002
51. Association Agreement with the Countries of Central and Eastern Europe: a general outline / EC, Commission, Luxembourg: EC, 1990
52. Communication from the Commision to the Council and the European Parliament. The European Union’s Role in Promotion Human Rights and Democratisation in Third Countries. – Brussels: European Commision, 2001. – COM(2001)252 final
53. Угода про партнерство і співробітництво між Європейським Союзом та Україною від 16 червня 1994 року. – Представництво Європейської Комісії в Україні, 1994
54. Інформація про резолюцію Європейського Парламенту від 15 березня 2001 року стосовно України / Інформаційно-аналітичні та довідкові матеріали до парламентських слухань. Додаток 2 – К.: Комітет Верховної Ради України з європейської інтеграції, 2002
55. Четвертий Самміт Україна – ЄС // Євробюлетень. – 2001. – Жовтень. – С.1
56. П’ятий Cамміт Україна – ЄС // Євробюлетень. – 2002. – Липень. – С.2
57. План дій ЄС щодо України // Час – Time. – 13 лютого 1997 року
58. Щодо спільної зовнішньої політики ЄС та політики в галузі безпеки (довідка спільного засідання з Робочою групою з питань безпеки Трійки ЄС 16 квітня 1997 року, Брюсель). – Інформаційна довідка МЗС України (робочий документ), 1997 р.
59. Доповідь Ради з питань співробітництва між Україною та Європейським Союзом з оцінкою виконання УПС. – Шоста конференція Україна – ЄС. – Брюссель, 17 – 18 березня 2003 р.
60. Спільна стратегія ЄС щодо України від грудня 1998 року // Політика і час. – 2000. – № 3-4 (спецвипуск). – С. 15 -26
61. Що таке Угода про партнерство та співробітництво? Короткий довідник з Угоди, підписаної в Люксембурзі 16 червня 1998 між ЄС та Україною. – Комісія Європейських Співтовариств, лютий 1998 р.
62. Розширення ЄС і Україна (аналітична доповідь УЦЕПД) // Національна безпека і оборона. – 2001. – № 11. – С.2 -42
63. Протокол Шостого засідання Постійної українсько-польської конференції європейської інтеграції. – http:// www.mfa.gov.ua
64. European Council Common Strategy of 11 December 1999 on Ukraine (1999/877/CFSP) // Official Journal of the European Communities. – L331/1. – 23/12/1999
65. Ukraine. Country Strategy paper 2002 – 2006. – Brussels: The Commission of the European Communities, 2001
66. Joint Statement. European Union – Ukraine Summit. – Copenhagen, 4 July 2002. – Doc10607/02 (presse 195). – 04/07/2002
67. Ukraine. National Indicative Programme 2002 – 2003 / Annexes. – Brussels: The Commission of the European Communities, 2001
68. Указ Президента України. Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента №587/2000 від 12.04.2000) // Політика і час. – 2000. – № 3-4 (спецвипуск). – С. 30 -35
69. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року – К., 1996
70. Послання Президента України до Верховної Ради України. Європейський вибір. Концептуальні засади стартегії та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки. – К.: Преса України, 2002. – 94с.
71. Зобов’язання України за Угодою про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС / Інформаційно-аналітичні та довідкові матеріали до парламентських слухань. – К.: Комітет Верховної Ради України з європейської інтеграції, 2002
72. Указ Президента України. Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади
73. Постанова Кабінету Міністрів України. Про запровадження механізму адаптації законодавства України до норм ЄС
74. Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України. Постанова Верховної Ради України 16 січня 1997 р. // Голос України. – 4 лютого 1997 р.
75. Указ Президента України. Національна стратегія інтеграції України до ЄС. - Червень 1998 // Політика і час. – 2000. – № 3-4 (спецвипуск). – С. 15 -26
76. Інформація щодо діяльності єврорегіонів в Україні / Інформаційно-аналітичні та довідкові матеріали до парламентських слухань. Додаток 8. – К.: Комітет Верховної Ради України з європейської інтеграції, 2002
77. Україна та ЄС: між інтеграцією та виключенням // Національна безпека і оборона. – 2001. – № 11. – С. 57-59
78. Дорога в майбутнє – дорога в Європу: європейська інтеграція України // Політика і час. – 2000. – № 3-4 (спецвипуск)
79. Про взаємовідносини та співробітництво України з Європейським Союзом від 20 листопада 2002 року // Інформаційно-аналітичні та довідкові матеріали до парламентських слухань. – К.: Комітет Верховної Ради України з європейської інтеграції, 2002
80. Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети і сценарії розвитку. – К, 1999. – 289 с.
81. Brzezinski Zb., Swift Chr. Russia and the Kosovo Crisis. – Washington, DC: Center for Strategic and International Studies, 1999. – 47p.
82. Tyers R. Economic Reform in Europe and the Former Soviet Union: Implications for International Food Markets. – Washington, D.C.: International Food Policy Research Institute. – Research Report No.99, 1994. – 289 p.
83. Bean C. Social Europe: One for All? Monitoring European Integration No.8. – London: Centre for Economic Policy Research, 1998. – 357 p.
84. Begg, D. Making Sense of Subsidiarity: How Much Centralization for Europe? – London: Centre for Economic Policy Research. – Monitoring European Integration No 4, 1993. – 278 p.
85. Fingleton J., Fox E. Neven D. and Seabright P.. Competition Policy and the Transformation of Central Europe. – London: Centre for Economic Policy Research,1996. – 179 p.
86. Puga D. Geography lessons: European Economic Perspectives. - London: Centre for Economic Policy Research, 1998. – 278 p.
87. Schaffer M.E. Government subsidies to enterprises in Central and Eastern Europe: budgetary subsidies and tax arrears. – London: Centre for Economic Policy Research. – СERP Discussion paper No.1144, 1995. – 422 p.
88. Winters L.A. The Europe agreements: with a little help from our friends. – London: Centre for Economic Policy Research. – CERP Occasional Paper No.11, 1992. – 70 p.
89. Бусыгина И.М. Региональная политика Европейского Союза и возможности использования её опыта для России. – М.: Институт Европы РАН, 1995 (№ 17). – 189 с.
90. Журкин В.В. Европейский союз: внешняя политика, безопасность, оборона. – М.: Институт Европы РАН, 1998 (№ 47). – 192с.
91. Максимычев И.Ф. Угрозы безопасности России, связанные с началом расширения НАТО (Внешнеполитические аспекты). – М.: Институт Европы РАН, 1998 (№ 42). – 178 с.
92. Пичугин Б.М. Расширение ЕС на Восток и экономические интересы России. – М.: Институт Европы РАН, 1996 (№ 29). – 236с.
93. ХХI век: Европейский Союз и Содружество Hезависимых Государств. – М.: Институт Европы РАН, 1998
94. Україна і Європа (1990 – 2000 р.р.) Частина І. Україна в міжнародних відносинах з країнами Центральної та Південно-Східної Європи. Анотована історична хроніка // Мельникова І.М., Євсєєнко І.В., Знаменська М.В., Мартинов А.Ю., Нікіфорук Д.І. – Київ, 2001. – 308 с.
95. Дергачов О. Розвиток договірно-правових та політичних відносин між Україною та ЄС. Розвиток та розширення Європейського Союзу під час головування Франції // Матеріали зустрічі експертів. – К., 2000. – 179 с.
96. Європейський Союз і Україна: через зміцнення зв’язків до інтеграції / Матеріали конференції, Київ 1 – 2 жовтня 1999 року. – К.: Інститут Схід – Захід (Київський центр), 1999
97. Клинченко О.В. Відносини Україна – Росія – Європа у вимірі європейської інтеграції // Україна та Росія у системі міжнародних відносин: стратегічна перспектива: Монографія / Рада нац.безпеки і оборони України, Нац. Інститут пробл. Міжнар. Безпеки; За заг. ред. Пирожкова С.І. – К.: НІПМБ, 2001. – С. 247-258.
98. Копійка В.В. Розширення Європейського Союзу. Теорія і практика інтеграційного процесу. – К.:КНУ імені Т.Шевченка, ІМВ, 2002. – 346 с.
99. Парахонський Б.О. Перспективи України та Росії в Європі // Україна та Росія в системі міжнародних відносин: стратегічна перспектива: Монографія / Рада нац. безпеки і оборони України, Нац. Інститут пробл. Міжнар. Безпеки; За заг. ред. Пирожкова С.І. – К.: НІПМБ, 2001. – С. 259 -263
100. Пирожков С.І. Процеси європейської інтеграції в зовнішній політиці України та Росії // Україна та Росія у системі міжнародних відносин: стратегічна перспектива: Монографія / Рада нац.безпеки і оборони України, Нац. Інститут пробл. Міжнар. Безпеки; За заг. ред. Пирожкова С.І. – К.: НІПМБ, 2001. – С. 239 -246
101. Україна між Сходом та Заходом: погляд з України: Аналіт. Доповідь № 4. – К.: Центр дослідження миру, конверсії і конфліктних ситуацій, 1994. – 267 с.
102. Halliday F. The Cold War as Inter-systemic Conflict – Initial Theses / From Cold War to Collapce: Theory and World Politics in the 1980s / ed.by Bowker M., Brown R. – Cambridge: Cambridge University Press, 1992. – 180 p.
103. Maliszewska M., Michaiek J.J. and Smith A. EU accession and Poland’s external trade policy. – Warsaw: University of Warsaw, Discussion paper No.45, Faculty of Economic Sciences. – 1999. – 148p.
104. Krzystof J. Ners, Palmer M. and Fyfe A. Assistance to Accession and Beyond. – Warsaw: Policy Education Center on Assistance to Transition, 1997. – 213 p.
105. Інформація щодо технічної допомоги Україні в рамках Національної програми Tacic 1991 – 2002 рр. / Інформаційно-аналітичні та довідкові матеріали до парламентських слухань. Додаток 5 – К.: Комітет Верховної Ради України з європейської інтеграції, 2002
106. Статистичні дані про зовнішню торгівлю України з ЄС / Інформаційно-аналітичні та довідкові матеріали до парламентських слухань. Додаток 7. – К.: Комітет Верховної Ради України з європейської інтеграції, 2002
107. Проблеми та перспективи інтеграції України до ЄС // Національна безпека і оборона. – 2000. – № 9. – С. 15 -24
108. Топорнин Б.Н. Европейская интеграция: правовые проблемы. – М., 1992. – 347 с.
109. Трансформація та інтеграція. Формування майбутнього Центральної та Східної Європи / Дж.Ітвелл, М.Еллман та ін. – Лондон: Інститут дослідження публічної політики, 1998. – 270 с.
110. Мошес А. Геополитические искания Киева (Центральная и Восточная Европа в политике Украины) // Pro et Contra. – Pоссия и её западные соседи. – Том 3. – № 2. – М.: Изд-во: Гендальф, Carnegie Endownment for International Peace. – C.95 -110
111. Эллман М. Вступление в Европейский Союз не должно быть диктатом, а партнёрством // Трансформация. – 1997. – Выпуск 8. – № 4. – С.37 - 46
112. Maresceau M. Enlarging The European Union: Relations between the EU and Central and Eastern Europe. – Edinburg: Longman, 1997. – 403 p.
113. Не просто ще один вступ. Політична економія розширення ЄС на Схід / Дж.Ітвелл, М.Еллман та ін. – Лондон: Інститут дослідження публічної політики, 1998. – 179 с.
114. Лешуков И. Россия и Европейский союз: Стратегия взаимоотношений // Россия и основные институты безопасности в Европе: вступая в ХХІ век / Под ред. Д.Тренина. – М.: S&P, 2000. – 317с.
115. Сиджански Д. Федералистское будущее Европы. От Европейского Сообщества до Европейского Союза. – М., 1998. – 175 с.
116. Dinan D. Ever Closer Union? An Introduction to the European Community . – London: Macmillan Press Ltd., 1994. – 533 p.
117. Воронов К. Четвёртое расширение ЕС: тормоз или стимул интеграции // Международная экономика и международные отношения. – 1996. – № 8. – С. 39 -52
118. Пичугин Б. Расширение ЕС на Восток и интересы России // Международная экономика и международные отношения. – 1998. – № 9. – С.43 -50
119. Laufer H., Fischer Th. Federalismus als Strukturprinzip fuel die Europaeische Union. – Gueterslon, 1996. – 218 p.
120. Fisher R. International Conflict for Beginners. – N.Y., 1969. – 240p.
121. Dawson A., Fawn R. The Changing Geopolitics of Eastern Europe // Geopolitics. – 2001. – Vol.6. – No.1. – P.1 - 6
122. Moller B. The ‘Nordic Model’ of Regionalism / ed.by Stephen Calleya. – Aldershot: Ashgate Publishing Ltd., 2000. – 254 p.
123. Макарычев А.С. Влияние зарубежных концепций на развитие российского регионализма: возможности и пределы заимствований. – Нижний Новгород, 1997. – 235 с.
124. Baldwin R., Francois J. and Portes R. The costs and benefits of EU enlargement to the East // Economic Policy. – 1997. – No.24. – P.125-176
125. Huntington S.P. The West Unique, Not Universal // Foreign Affairs, 1996. – Vol. 75. – № 6
126. Rosati D.K. Economic Disparities in Central and Eastern Europe and the Impact of EU Enlargement. – Geneva: paper prepared for UNECE and CEI, 1998. – 349 p.
127. Ратцель Ф. Народоведение. – С-Пб.: Товарищество Просвещение, 1900
128. Kjellen R. Der Staat als Lebensform. – Berlin, 1924
129. Haushofer K. Grenzen in ihrer geographischen und politischen Bedeutung. – Heidelberg-Berlin, 1939
130. Парч Й. Срединная Европа. – С-Пб.: Товарищество Просвещение, 1906
131. Naumann F. Mitteleuropa. – Berlin, 1915
132. Vidal de la Blanche. La Geographic Humaine. – Paris, P.A. Coli, 1903; Александровская О.А. Французская географическая школа конца ХІХ – начала ХХ века. – М., 1972. – 304 с.
133. Мехен А.Т. Влияние морской силы на историю. 1660-1783 гг. – Спб., 1896. – С.1-3, 33-49
134. Mackinder H. Democratic Ideals and Reality. – N.Y.,1919; Mackinder H. Geographical Pivot of History // Geographical Journal. – 1904; Макиндер Х. Географическая ось истории // Элементы. Евразийское обозрение. – 1996, № 7. – С. 26-32.
135. Spykman N. Geography of Peace. – N.Y..,1944. – Р. 43.
136. Cohen, Saul B.. Geopolitics in the New World Era: a New Perspective on an Old Discipline // Reordering the World: Geopolitical Perspectives on the 21st Century / ed. by Demko G.J., Woods W.B.. – Boulder: Westview, 2000. – C.40 - 68
137. Badie B., Smouts M.-C. Le retournement du monde. – P.,1992. – 357 p.
138. Huntington S. The Lonely Superpower // Foreign Affairs. – March/April 1999. – P. 42
139. Миллер А. Восток Европы или к востоку от Европы? // Pro et Contra. – Pоссия и её западные соседи. – Том 3. – № 2. – М.: Изд-во Гендальф, Carnegie Endownment for International Peace. – C.5 -17
140. Neumann I. Russia as Central Europe`s Constituitng Other // East European Politics and Societies. – 1993. – Vol.7. – No.2. – P.349 -350
141. Macridis R.D. Foreign Policy in World Politics: States and Regions. – Englewood Cliffs: N-Y., 1989. – 375 p.
142. Halliday F. International Society as Homogeneity: Burke, Marx, Fukuyama // Millenium Journal of International Studies. – 1992. – Vol.21. – No.3. – P.435 - 461
143. International Relations. The States of the Arсh / ed.by Dyer H., Mangassarian L. – Houndmills: Macmillan, 1989. – 319 p.
144. Halliday F. Rethinking International Relations. – Houndmills, Basingstoke: Macmillan, 1994. – 397 p.
145. Гуцал А. На пороге нового тысячилетия: куда дрейфует мир? // Зеркало недели. – 2000. – 15 января
146. Smouts M.-C. Les nouvelles relations internationales. Practiques et théories. – P.,1998. – 60 p.
147. Rumley D. Geopolitical Change and the Asia-Pacific: The Future of the New Regionalism / Geopolitics at the End of the Twetieth Century: The Changing World Political Map / ed. by Nurit Kliot, David Newman. - London: Frank Cass, 2000. – 479 p.
148. Rhein E. European Regionalism – Where is the European Union Heading? / Regionalism in the Post – Cold War World / ed.by Stephen Calleya. – Aldershot: Ashgate Publishing Ltd., 2000. – 254 p.
149. Makarychev A. Regionalism and International Relation of Subnational Units / The Globalisation of Eastern Europe: Teaching International Relation Without Borders / ed. by Klaus Segbers, Kerstin Imbusch. Hamburg: Lit., 2000. – 561 p.
150. Ferri M., White T. Regionalism, Cooperation and Economic Prosperity // Mediterranean Quarterly. – 1999. – Summer. – P.88 - 106
151. Иванов И. Внешняя политика России в эпоху глобализации: статьи и выступления. – М.: Олма-Пресс, 2002. – 319 с.
152. Николаев А.Н. Реальная альтернатива военным блокам. Пограничное сотрудничество – основа новой глобальной безопасности // Независимая газета. – 1997. – 9 сентября
153. Hrbek R., Weyand S., Betrifft: Das Europa der Regionen. – Muenchen, 1994. – 270 p.
154. To create a citizen Europe / Contribution of the Committee of the Regions to the process of the European Union // Regions and Cities of Europe.– No.25. – 2000
155. Шишков Ю.В. Интеграция и дезинтеграция: корректировка концепции // МЭ и МО. –1993. – № 10. – С.49 - 56
156. Mayhew A. and Orlowski W. The impact of EU accession on enterprise adaptation and institutional development in the EU-Associated countries in Central and Eastern Europe. – London: European Bank for Reconstruction and Development, 1998. – 416 p.
157. Smith A., P. Holmes U., еtс. The European Union and Central and Eastern Europe: preaccession strategies. – Brighton: University of Sussex, Working paper No.15, Sussex European Institute, 1996. – 280 p.
158. Куклински Э. Региональное развитие – начало поворотного этапа. Региональное развитие и сотрудничество. – М.,1997. – 146 с.
159. Baldwin R., Haaparanta P. and Kiander J. Expanding Membership of the European Union. – Cambridge: University Press,1995. – 286 p.
160. Baldwin R. Towards an Integrated Europe. – London: Centre for Economic Policy Research, 1994. – 234 p.
161. Enlarging Europe: The Industrial Foundations of New Political Reality / ed.by Zysman J., Schwartz A. – Bercley: BREIKreisky Forum Project, University of California, 1999. – 490 p.
162. Hoekman B. Trade and competition policy in the WTO – system. – London: Centre for Economic Policy Research, CEPR Discussion paper No.1501. – 1996. – 169 p.
163. Gacs J. and Wyzan M. The Time Pattern of Costs and Benefits of EU Accession. – Interim Report IR-99-015/May, IIASA, Vienna, 1999. – 199 p.
164. Нартов Н.А. Геополитика: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1999. – 359 с.
165. Гаджиев К.