ПРОГРАМИ ПАРТНЕРСТВА НАТО НАПРИКІНЦІ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ. : ПРОГРАММЫ ПАРТНЕРСТВА НАТО В КОНЦЕ ХХ - НАЧАЛЕ ХХ ВВ.

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ТОМАШЕВИЧА ОЛЕКСАНДРА

УДК: 327.7:061.1 НАТО

ПРОГРАМИ ПАРТНЕРСТВА НАТО НАПРИКІНЦІ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.

Спеціальність 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних
систем та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
Гуменюк Борис Іванович
доктор історичних наук, професор

КИЇВ – 2004

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4
РОЗДІЛ 1. Концептуально-методологічні засади і джерельна база дослідження. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
12
1.1. Концептуально-теоретичні підходи до дослідження питань партнерства та співробітництва. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
12
1.2. Джерельно-документальна база дослідження програм партнерства НАТО на сучасному етапі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
25
РОЗДІЛ 2. Еволюція стратегії та механізмів співробітництва НАТО в умовах постбіполярності. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
33
2.1. Проблеми формування нової моделі євроатлантичної безпеки наприкінці XX – на початку ХХI століття. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
33
2.2. Структурна розбудова та стратегічна концепція НАТО на новому історичному етапі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
44
РОЗДІЛ 3. Програми партнерства НАТО як механізм розширення та адаптації альянсу до нових військово-стратегічних умов. . . . . . .
62
3.1. Моделі співробітництва НАТО з країнами-нечленами альянсу” . 62
3.1.1. Механізми РПАС/РЄАП та ПЗМ в сфері налагодження співробітництва з країнами пострадянського простору. . . . . . . . .
65
3.1.2. Російський фактор в процесі формування та реалізації програм
партнерства НАТО. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
81
3.1.3. Місце Середземноморського діалогу НАТО в системі програм партнерства. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
95
3.2. Проблема реалізації програм партнерства НАТО. . . . . . . . . . . . . . 103
РОЗДІЛ 4. Роль України в програмах партнерства НАТО. . . . . . . . 115
4.1. Відносини НАТО-Україна як чинник євроатлантичної безпеки. . 115
4.2. Участь України в програмах партнерства НАТО. . . . . . . . . . . . . . . 132
4.3. Миротворчі операції НАТО та участь України в них. . . . . . . . . . . 149
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . 172

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ
НАТО – Організація Північноатлантичного договору
РПАС – Рада Північноатлантичного співробітництва
РЄАП – Рада Євроатлантичного партнерства
ПЗМ – програма “Партнерство заради миру”
ЄС – Європейський Союз
ЗЄС – Західноєвропейський Союз
ОБСЄ – Організація з безпеки та співробітництва в Європі

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На рубежі 80-90-х років країни-члени Північноатлантичного альянсу постали перед новими ризиками та джерелами небезпеки, серед яких крім традиційних загроз виникнення збройного конфлікту на терені континенту і на периферії, а також розповсюдження ядерної, хімічної та біологічної зброї та засобів її доставки, актуалізуються такі питання, як нестабільність політичного та економічного розвитку у країнах ЦСЄ, міграційні потоки, екологічні негаразди, міжнародна організована злочинність, тероризм тощо. Усе це викликало необхідність внутрішньої адаптації до нових умов, пошуку шляхів вирішення складних та багатовекторних проблем безпеки як у самій Європі, так і на терені сусідніх регіонів.
Однією з найважливіших проблем убачалося питання перегляду структури альянсу та політики безпеки. Ключовою проблемою пристосування НАТО до нових умов військово-політичного середовища було питання розширення НАТО за рахунок країн Центральної та Східної Європи, оскільки неприйняття цих країн могло б призвести до формування вакууму безпеки у субрегіоні, створюючи довготривалі джерела нестабільності для всього континенту. Крім того, таке розширення відповідало прагненням самих країн претендентів з субрегіону ЦСЄ. З іншого боку, розширення НАТО є еволюційним процесом, що вимагає відповідності певним критеріям адаптації пострадянських країн до нових механізмів гарантування безпеки і оборони, а також врахування та улагодження позиції із Росією з метою уникнення нової конфронтації та ризику для безпеки тих країн, що опинилися б в разі розширення між НАТО та Росією.
Таким механізмом по пристосуванню до нових умов та реалій як для НАТО, так і для країн-претендентів на вступ до альянсу виступили програми партнерства НАТО, що у поєднанні з усвідомленням нових типів ризиків з-поза меж “зони відповідальності” НАТО, яка встановлюється ст.5 Вашингтонського договору 1949 р., формують систему програм співробітництва як РПАС/РЄАП, ПЗМ, Середземноморський діалог. Участь Росії в даних програмах сприяла налагодженню діалогу з нею та мінімізації негативної реакції щодо розширення НАТО на Схід.
Особливої актуальності питання співробітництва в рамках програм партнерства НАТО набувають після другого етапу розширення НАТО, активізацією безпекового діалогу Росія – НАТО тощо.
Ґрунтовний аналіз потенційних наслідків розширення НАТО “другої хвилі” для системи євроатлантичної безпеки та потенціалу програм партнерства НАТО в контексті мінімізації негативних аспектів цього процесу, дають авторові можливість визначити рівень відповідності механізмів співробітництва програм партнерства НАТО зовнішньополітичним та геостратегічним прагненням України з метою пошуку ефективних для України форм співпраці.
Наукове завдання, яке вирішує автор полягає у визначенні місця програм партнерства НАТО у системі євроатлантичної безпеки, що формується протягом періоду, який досліджується, аналіз чинників, які впливали на динаміку розвитку та реалізації програм партнерства НАТО.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано згідно з науковою програмою кафедри міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка в рамках науково-дослідної роботи "Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації сучасної системи міжнародних відносин" в рамках програми Інституту міжнародних відносин "Міжнародні, правові, політичні та економічні засади розвитку України" (номер державної реєстрації 01БФ048-01), що є складовою комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми державотворення України".
Об’єктом дослідження є міжнародні відносини у євроатлантичному регіоні у контексті розбудови системи безпеки.
Предметом дослідження є програми партнерства НАТО з країнами-нечленами альянсу як механізми забезпечення цілей безпеки в євроатлантичному регіоні в нових стратегічних умовах.
Хронологічні межі роботи охоплюють 90-ті роки ХХ ст. та початок ХХІ ст. Виділення цього періоду обумовлено трансформацією регіональної системи міжнародних відносин в Європі, зміною стратегічного середовища із розпадом біполярної системи, формуванням нових зовнішньополітичних орієнтирів пострадянських країн в Центральній та Східній Європи і країн колишніх республік СРСР в напрямку інтеграції до євроатлантичного простору безпеки через відповідні структури, еволюція процесу розширення європейських та євроатлантичних структур (ЄС та НАТО) за рахунок цих країн.
Метою дисертації є визначення впливу програм партнерства НАТО на систему пріоритетів альянсу в процесі еволюції системи євроатлантичної безпеки в період, що досліджується.
Визначена мета передбачає вирішення таких завдань:
• обґрунтувати процес формування нової моделі євроатлантичної безпеки наприкінці XX – початку ХХI століття, що мало наслідком структурне та стратегічне реформування НАТО;
• дослідити ефективність моделей співробітництва НАТО в їх здатності впливати на стабільність системи безпеки в нових стратегічних умовах;
• дослідити цілі, принципи та функції програм партнерства НАТО в процесі розширення альянсу кінця 90-х - початку 2000-х років, а також місце і роль цих програм в системі зовнішньополітичних пріоритетів країн-партнерів НАТО;
• проаналізувати чинники, що визначали головні етапи та проблеми реалізації таких програм партнерства НАТО як РПАС/РЄАП, ПЗМ, Середземноморський діалог;
• оцінити вплив російського чиннику на процес формування системи євроатлантичної безпеки, зокрема в процесі реалізації програм партнерства та співробітництва НАТО в контексті двох фаз розширення НАТО на Схід;
• визначити потенціал співробітництва Україна – НАТО та відповідності рівня взаємодії в рамках існуючих механізмів програм партнерства альянсу з країнами-нечленами НАТО національним інтересам України.
Методи дослідження. В основу дослідницького підходу автора покладено системний метод, що дало можливість аналізувати процес концептуалізації та еволюції програм партнерства НАТО в цілісному контексті чинників, що визначали проблеми співробітництва з питань гарантування міжнародної та євроатлантичної безпеки. Через використання порівняльного методу автор доходить до висновків щодо пріоритетності, переваг, недоліків та проблемних аспектів у реалізації програм партнерства та співробітництва. Системний підхід здійснювався із застосуванням історичного методу, що дозволило простежити розвиток програм партнерства НАТО з країнами-нечленами альянсу у хронологічній послідовності й виявити історичні закономірності й логічні причинно-наслідкові зв’язки. При визначенні перспектив та потенційних наслідків другого етапу розширення НАТО через аналіз відповідних механізмів програм партнерства НАТО автор застосував прогностичний метод.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження визначається розробкою авторської концепції ролі та місця програм партнерства НАТО в умовах формування нової системи євроатлантичної безпеки на рубежі ХХ - ХХІ століть, що дало змогу формулювати практичні рекомендації стосовно формування та реалізації зовнішньої політики України.
• Обґрунтовано процес формування європейської безпеки на принципах та цінностях концепції євроатлантизму, що є визначальною для підходів європейських та північноамериканських союзників по НАТО. На сучасному етапі мова йде про розширення географічних меж євроатлантичного регіону через поширення норм, цінностей, принципів та механізмів системи безпеки НАТО, за рахунок приєднання країн Центрально-Східноєвропейського регіону та пострадянських країн до ЄС та НАТО.
• Визначено, що механізмом пристосування НАТО до нових військово-політичних умов стали програми партнерства альянсу з країнами ЦСЄ та ННД, що визначали параметри формування нових моделей співробітництва з країнами–нечленами НАТО. Визначальними характеристиками таких моделей є стратегічна важливість регіону (країни) для НАТО та відкритість регіону (країни) до співробітництва.
• Встановлено асиметричний характер кінцевої мети та функцій програм партнерства НАТО: це розширення сфери впливу НАТО на європейському континенті в інтересах наближення до потенційного та прихованого супротивника – Росії, яка офіційно виступає партнером через участь в програмах партнерства, розробляючи власну парадигму євразійської системи безпеки; для країн-партнерів з ЦСЄ та ННД кінцева мета – вступ до НАТО, але визначальним моментом цієї мети є рівень загроз - унебезпечення від поновлення потенційного впливу Росії в регіоні, результатом є перетворення регіону ЦСЄ на прифронтову зону НАТО, що актуалізує питання реального (не декларативного) рівня стабільності.
• Дана оцінка чинникам, що визначали головні етапи та проблеми реалізації програм партнерства альянсу: по-перше, відмінність рівнів важливості країн в рамках програм РПАС/РЄАП, ПЗМ для НАТО, визначення пріоритетних країн – 1) країни-претенденти на вступ; 2) Росія, Україна; 3) решта країн; по-друге, відмінності підходів країн-учасниць програм партнерства до визначення місця і ролі цих програм в системі забезпечення національної безпеки, через відсутність прямих механізмів надання гарантій безпеки країнам-учасницям програм партнерства; по-третє, проблеми фінансування програм партнерства; по-четверте, проблема співвідношення східного та південного напрямків програм партнерства та співробітництва; по-п’яте, нечіткість формування цілей та функцій Середземноморської Ініціативи НАТО.
• Проаналізовано ступінь впливу російського чинника на процес реалізації програм партнерства НАТО, що визначається природою самих програм, подвійне призначення яких полягає в залученні Росії до співробітництва і діалогу, з іншого боку, виконуючи прагнення країн-партнерів до зближення з НАТО та залучення їх до системи євроатлантичної безпеки.
• Дано оцінку стану правового поля та відповідності відносин Україна–НАТО національним інтересам України в сфері забезпечення її національної та зовнішньої безпеки в рамках програм партнерства.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій забезпечується використанням базових документів, що визначають засади партнерських відносин НАТО з країнами-нечленами альянсу, документальних матеріалів НАТО та України, актів законодавчої влади, що стосуються політики щодо євроатлантичних структур безпеки. Для об'єктивізації власної оцінки автором використовувалися наукові роботи іноземних та українських авторів із вказаної проблематики, матеріали українських та іноземних тематичних видань, науково-практичних конференцій з питань співробітництва з проблем безпеки.
Практичне використання результатів дослідження визначається його актуальністю, новизною та сукупністю положень, що виносяться на захист. Виділяються наступні аспекти використання результатів дослідження:
Теоретичний – при подальшій розробці проблем євроатлантичної безпеки та суміжною з нею проблематики партнерства та співробітництва НАТО.
Практичний – у процесі підготовки та викладання у вищих учбових закладах курсів та спецкурсів із проблем безпеки. Основні положення дисертації були використані для проведення лекційних та семінарських занять із студентами Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, а також у роботі Центру інформації та документації НАТО в Україні.
Результати дослідження цілком можуть бути використані у діяльності зовнішньополітичних та військових відомств України, науково-дослідних інститутів, при розробці практичних питань регіональної та міжнародної безпеки, а також вироблення підходів та позиції України щодо останніх.
Апробація дослідження. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені у виступах на науково-практичних конференціях "Проблеми миротворчої діяльності міжнародних організацій" (Київ, 17 квітня 2001 року), "Роль дипломатичного протоколу та етикету в сучасних міжнародних відносинах" (Київ, 14 листопада 2002 року). Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення в 5 наукових статтях.
1. Томашевич О. Середземноморський діалог як складова програм партнерства НАТО // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Вип. 23 (частина I). – Київ 2000. – С. 42 – 47.
2. Томашевич О. Концепція багатонаціональних об’єднаних оперативно-тактичних сил (БООТС) через призму програми “Партнерство заради миру” та перспективи участі України в БООТС // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Випуск 27 (частина ІІІ). – Київ 2001. – С. 44 - 47.
3. Томашевич О. Україна та операції з підтримання миру під егідою НАТО // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Вип. 28 (частина II). – Київ 2001. – С. 92 – 99.
4. Томашевич О. ”Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО”, як складова програм партнерства НАТО з Україною // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Вип. 30 (частина II). – Київ 2001. – С. 58 – 62.
5. Томашевич О. Участь України в програмах партнерства НАТО //Науковий вісник дипломатичної академії України. – Вип. 6. – Київ 2002. – С. 39 – 46.
Структурно робота складається з вступу, чотирьох розділів та восьми підрозділів, що обумовлено логікою досягнення загальної мети та завдань дослідження. Список використаних джерел складається з 270 найменувань українською, російською, англійською, сербською, польською мовами. Загальний обсяг роботи 195 сторінок (з них 23 сторінки використаної літератури).

Список литературы

ВИСНОВКИ

В результаті аналізу програм партнерства НАТО автор приходить до наступних висновків.
1. В результаті припинення біполярного протистояння безпека в Європі зросла, але зменшилася стабільність, з`явилися нові загрози, але одночасно і збільшилися нові можливості для вирішення проблемних питань безпеки та стабільності. 1990-ті роки стали періодом трансформації НАТО. На сьогодні можна виділити певні результати цього процесу, а саме розширення підходу альянсу до вирішення нових проблем безпеки. При цьому, по-перше, рушійною силою трансформації була не нова стратегічна концепція та інші політичні декларації, а скоріше здатність протистояти загрозам безпеки; по-друге, лідерство США було важливим елементом всього процесу трансформації; по-третє, зміни у середовищі безпеки та пристосування НАТО до нього поглиблюють проблеми прийняття рішень та запровадження політики в межах НАТО, посилюються проблеми лідерства та контролю в межах цієї структури.
Радикальні перетворення, що мали місце у Європі протягом 90-х років ХХ сторіччя, вимагали вироблення нових механізмів в регіоні, а також якісно нового рівня інституціоналізації зв’язків НАТО з країнами-нечленами цієї Організації.
Ключовою проблемою пристосування НАТО до нових умов військово-політичного середовища було питання розширення НАТО за рахунок країн Центральної та Східної Європи, оскільки неприйняття цих країн могло б призвести до формування вакууму безпеки у субрегіоні, створюючи довготривалі джерела нестабільності для всього континенту. Крім того, таке розширення відповідало прагненням самих країн претендентів з субрегіону ЦСЄ. З іншого боку, розширення НАТО є еволюційним процесом, що вимагає відповідності певним критеріям адаптації пострадянських країн до нових механізмів гарантування безпеки і оборони, а також врахування та улагодження позиції із Росією з метою уникнення нової конфронтації та ризику для безпеки тих країн, що опинилися б в разі розширення між НАТО та Росією.
2. Питання про розширення НАТО складало одну з найбільших дилем пристосування Альянсу до нового військово-політичного середовища. З одного боку, не прийняття країн ЦСЄ до НАТО могло б призвести до формування вакууму безпеки в субрегіоні, створюючи довготривалі джерела нестабільності для всього європейського регіону. З іншого боку, розширення НАТО неминуче призводить до конфронтації з Росією та створює ризик для безпеки тих країн, що в разі розширення, розміщуються між НАТО та Росією.
Механізмом по пристосуванню до нових умов та реалій як для НАТО, так і для країн-претендентів на вступ до альянсу виступили програми партнерства НАТО, що у поєднанні з усвідомленням нових типів ризиків з-поза меж “зони відповідальності” НАТО, яка встановлюється ст.5 Вашингтонського договору 1949р., формують систему програм співробітництва як РПАС/РЄАП, ПЗМ, Середземноморський діалог.
3. Програми партнерства були покладені в основу формування моделей співробітництва НАТО з країнами ЦСЄ, ННД – РПАС/РЄАП, ПЗМ та Північної Африки і Близького Сходу – Середземноморський діалог.
Головними функціями програм партнерства НАТО з країнами ЦСЄ та ННД є:
• підтримка діалогу НАТО з країнами ЦСЄ та ННД в контексті розширення альянсу на Схід;
• пристосування політики безпеки країн-претендентів на вступ до НАТО через механізми консультацій (РПАС / РЄАП) та військових навчань і миротворчих операцій (ПЗМ);
• підтримання партнерських відносин з Росією з метою поглиблення діалогу з питань формування системи європейської безпеки;
• мінімізація негативних наслідків від процесу розширення НАТО зокрема для країн, що залишаються поза межами такого розширення, як Україна;
• налагодження військово-політичного співробітництва НАТО з країнами південного Середземномор'я з метою гарантування власних інтересів безпеки в цьому географічно близькому та нестабільному регіоні.
Головним принципом розбудови моделей безпеки є всебічна зацікавленість сторін – НАТО та країн-партнерів - у розвитку системи безпеки в Європі, мінімізації загроз та ризиків на континенті через участь у структурах безпеки.
Наявним є тенденція до невідповідності ролі та місця програм партнерства НАТО у зовнішньополітичних пріоритетах країн ЦСЄ, ННД та Середземноморського діалогу, що свідчить про відмінність місця самих програм в політиці НАТО: програми партнерства РПАС/РЄАП та ПЗМ мають серед ключових питання потенційного розширення НАТО; прогарам партнерства з країнами південного Середземномор'я має на меті гарантування інтересів НАТО на південному фланзі, поширення сфери впливу НАТО на південь, що визначається, в першу чергу, відсутністю чітко визначених цілей цієї програми в рамках самого НАТО.
Так, для країн ЦСЄ головною метою участі в програмах НАТО є вступ до цієї структури безпеки, в той час, коли для більшості країн ННД та південного Середземномор'я – це набуття досвіду у забезпеченні національної безпеки та участь в міжнародних багатосторонніх навчаннях та операціях. Окремо варто виділити мету участі Росії в програмах партнерства – залучення до системи європейської безпеки і формування власного місця в системі євроатлантичної безпеки з метою формування важелю впливу на процеси розширення альянсу до її кордонів.
4. Порівняння механізмів РПАС/РЄАП та ПЗМ приводить до наступних висновків:
• ПЗМ базується на двосторонніх відносинах НАТО з державою-партнером, яка розробляє Індивідуальну програму партнерства з альянсом, в той час як РПАС/РЄАП – це багатосторонній форум;
• мета ПЗМ – діяльність, пов’язана з військовим співробітництвом партнерів (гуманітарні операції, операції пошуку й рятування), та розширення відкритості і демократичного контролю над військовими міністерствами та збройними силами, в той час як РПАС існує, перш за все, для політичних консультацій;
• відносини в рамках ПЗМ індивідуальні та допускають різні рівні співробітництва з НАТО; в РПАС усі члени беруть участь однаковою мірою.
Таким чином, згідно із загальновизнаним підходом серед політичного керівництва країн-членів альянсу, розширення НАТО повинно сприяти зміцненню стабільності і безпеки в євроатлантичному регіоні через низку комплексних заходів та дій – зокрема через програми партнерства та співробітництва. Розширення НАТО стало нагальною потребою подвійного призначення: воно необхідно як якір стабільності у неспокійній Європі і є життєво важливим для подальшого існування самої НАТО. Для аплікантів це – прагнення до визнання їхньої західноєвропейської ідентичності та тяжіння до західного способу життя, культури та форм економічного існування й ефективний засіб захисту від можливого застосування силових методів із-зовні. Не менш зацікавлена була і інша сторона: альянс значно розширював свій військовий, політичний та економічний вплив і закріплює у політико-юридичній формі результати трансформування пострадянської Європи та своє провідне місце в цьому процесі.
Політичний діалог між НАТО та країнами Середземномор’я складається з регулярних двосторонніх дискусій, які висвітлюють діяльність НАТО, зокрема, здійснювані альянсом програми зовнішнього спрямування і партнерства, внутрішні адаптаційні процеси в НАТО, загальний підхід до формування заснованих на співробітництві структур безпеки.
Проблеми функціонування програми Середземноморського діалогу: відсутність консенсусу всередині НАТО щодо рівня важливості Ініціативи. При формуванні політики Альянсу щодо Середземноморської ініціативи слід враховувати три обставини оперативного рівня, що необхідно подолати для успішної еволюції Ініціативи: 1) фінансові та організаційні обмеження; 2) опозиція розширенню складу країн-партнерів за рахунок країн середземноморського регіону; 3) опозицію розширенню порядку денного діалогу на військове співробітництво; 4) країни регіону все ще більше зацікавлені у невоєнних питаннях безпеки, і з обережністю ставляться до співробітництва в сфері оборони або військової співпраці, при чому для країн альянсу актуальнішими є загрози саме військового характеру; 5) Ініціатива має еволюціонувати від діалогу до більш ґрунтовного співробітництва, набуваючи форм дійсного партнерства.
Загальними проблемами реалізації програм партнерства НАТО є:
• ефективність реалізації програм партнерства з огляду на визначення ролі і місця цих програм в загальній стратегії альянсу щодо євроатлантичної безпеки в період, що досліджується;
• питання відповідності мети програм цілям країн-партнерів нечленів альянсу в сфері безпеки (питання дійсного поширення стабільності із розвитком програм);
• асиметричний характер самих програм у південному (Середземноморський діалог) та східному (РПАС/РЄАП/ПЗМ) напрямках, що стосується питання організаційного забезпечення та фінансування.
5. Росія була і буде у видимій перспективі значним військово-політичним центром сили у світовій політиці. Тобто їй необхідна своя власна зона одноосібного впливу, у якій би вона сама визначала будь-якими доступними засобами перебіг політичних процесів. Виходячи з цих положень, достатньо переконливо можна стверджувати, що негативна позиція Росії стосовно розширення НАТО на Схід є закономірною, серйозною і стратегічною.
Так як це питання не підлягає обговоренню в інтересах дієздатності альянсу, Росія повинна бути забезпечена відповідними компенсаціями. Тільки таким шляхом продемонструвати готовність для співробітництва, яке для дієздатності НАТО являється не менш важливим, так як рішення нових завдань, зокрема, нерозповсюдження ядерної зброї і управління кризами, навряд чи можливе без російського сприяння. Стурбованість Росії, на думку автора, можна пояснити такими причинами:
• перспектива можливості ізоляції “на задвірках” великої політики;
• російські військові кола стурбовані появою нової загрози в обличчі НАТО біля самих кордонів Росії;
• у багатьох російських стратегів і політиків зберігається інстинктивне відчуття, що розширення НАТО неминуче призведе до створення такої системи європейської безпеки, у якій не залишається ні визнання, ані місця для статусу і впливу Росії як наддержави.
Процес налагодження діалогу між Росією та НАТО еволюціонував від приєднання до програм ПЗМ та РЄАП, підписання Основоположного Акту Росія – НАТО, але з боку Росії вони сприймаються у якості НАТО-центричних. Напередодні другої фази розширення НАТО відносини з Росією розвиваються за формулою “двадцятки”, коли кожна з країн НАТО та Росія мають окрему позицію на консультаціях з проблем міжнародної та регіональної безпеки. До певної міри це є перевага для російської сторони, що дотримується тактики підтримання двосторонніх відносин у Європі.
Позиція Росії в цілому не справляє комплексного впливу на процес реалізації програм партнерства НАТО, в першу чергу через перевагу на сучасному етапі індивідуального підходу до формування планів дій НАТО з країнами-партнерами.
6. Розвиток стабільних стосунків з НАТО безпосередньо сприятиме зміцненню зовнішніх гарантій безпеки України. Розвиток відносин між Україною та НАТО в рамках програм ПЗМ, на думку автора:
- підвищує рівень гарантії політичної незалежності, територіальної цілісності і непорушності кордонів України;
- активно сприяє входженню України в європейські структури безпеки та її участь, в якості важливого самостійного чинника, у створенні нової архітектури та системи безпеки в Європі;
- прискорює реформування й розбудову Збройних Сил України, враховуючи досвід НАТО та країн-партнерів.
Україна також завдяки своєму співробітництву з альянсом отримує наступні переваги:
- підтримання здатності та готовності в межах, передбачених конституцією, брати участь в операціях, здійснюваних під егідою ООН і/або в рамках відповідальності ОБСЄ;
- здійснення спільного планування і військової підготовки та учбових маневрів, покликаних підвищити їхню спроможність до виконання завдань, пов’язаних із миротворчою діяльністю, пошуковими і рятувальними операціями, операціями по наданню гуманітарної допомоги та іншими, про які згодом може бути домовлено;
- формування у тривалій перспективі таких збройних сил, які зможуть краще взаємодіяти зі збройними силами держав-членів альянсу та країн-партнерів;
- забезпечення взаємодії з питань ПЗМ між Міністерством оборони і Міністерством закордонних справ, Радою національної безпеки й оборони України, Координаційним центром партнерства при штабі Верховного Головнокомандувача Об’єднаними Збройними Силами НАТО в Європі;
- використання досвіду НАТО та країн-членів альянсу з метою забезпечення цивільного контролю над збройними силами;
- отримання інформації щодо досвіду НАТО та країн-членів альянсу у реформуванні оборонного бюджету та її використання в умовах України;
- отримання допомоги НАТО та країн-членів альянсу у проведенні операцій по захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій цивільного характеру (події у Харкові, Салоніках, Закарпатті);
- НАТО надає характерну фінансову допомогу України на спільні проекти у сфері науки та охорони навколишнього середовища.
Відносини України з НАТО як з союзником стануть можливими по мірі його трансформації у структуру європейської безпеки. Якщо ця трансформація призведе до поширення стабільності в Європі, то приєднання до цього процесу України, яка прагне бути в системі європейської колективної безпеки є природнім. Не дивно, що з цих позицій Україна має намір у майбутньому приєднатися до НАТО. Але для цього, потрібен певний період часу, протягом якого альянс трансформується в більш відкритий для співробітництва орган формування загальноєвропейської системи безпеки. Такий само період часу потрібен і Україні в силу внутрішніх обставин та її геополітичного положення. Мається на увазі, економічна неготовність України до вступу в НАТО та невідповідність західним стандартам системи цивільного контролю над збройними силами, а також можливе зростання політичної напруженості в країні, обумовленої різними геополітичними орієнтирами її східних і західних регіонів.
Головним механізмом співробітництва у такий трансформаційний для НАТО період виступають саме програми партнерства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Цыганков П. А. Теория международных отношений: Учеб. Пособие. – М.: Гардарики, 2002. - 590 с.
2. Тихонравов Ю. В. Геополитика.- М.: ЗАО Бизнес-Школа Интел -Синтез, 1998. - 366 с.
3. Нартов Н. А.. Геополитика. – М.: Юнити, 1999. – 359 с.
4. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы. - М.: Междунар. отношения, 1999. –
254 с.
5. Cohen S. Geopolitics in the New World Era: A New Perspective on an Old Discipline / Reordering the World: Geopolitical Perspectives on the 21st Century / ed. by Demko G., Wood W. – Colorado: Westview Press, 1999. – P. 40-68.
6. Киссинджер Г. Дипломатия. – М.: Междунар. отношения, 1998. –
798 с.
7. Международные отношения: социологические подходы / Под ред. П. А. Цыганкова. - М: Гардарика, 1998. – 398 с.
8. Мінгазутдінов І. О., Гринько С. В. Нові параметри міжнародної та європейської безпеки у постконфронтаційний період / Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000 роки): Підручник /Гайдуков Л. Ф., Кремень В. Г., Губерський Л. В. та ін. - К.: Либідь, 2001. – C. 174-206.
9. Dergachev O. Security / The Globalization of Eastern Europe: Teaching International Relations Without Borders / ed. by Klaus Segbers, Kerstin Imbusch. – Hamburg: Lit, 2000. – P. 397-424.
10. Международное сотрудничество. / Цыганков П. А. Теория международных отношений: Учеб. Пособие. – М.: Гардарики , 2002. - C. 440-469.
11. Milner H. International Theories of Cooperation: Strength and Weakness // World Politics. – 1992. – Vol. 44. – P. 92-104.
12. Гринько С. В. Проблеми безпеки Середземномор’я в 90-ті роки: Дисертаційна робота канд. політ. наук: 23. 00. 04 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин. – К., 2001. – 205 с.
13. Buzan B., Kelstrup M., Lemaitre P., Tromer E, Waever O. The European Security Order: Scenarios for the Post-Cold War Era. – London: Pinter / RIIA, 1990. – 270 p.
14. The Alliance’s New Strategic Concept. - NATO Press Communique No.5 – 1(91)85. – 1991. – November 7.
15. Загальне бачення нових обрисів системи міжнародної та європейської безпеки на рубежі 80-90-х років / Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000 роки): Підручник / Гайдуков Л. Ф., Кремень В. Г., Губерський Л. В. та ін. К.: Либідь, 2001. –C. 174 – 181.
16. Miall H. Redefining Europe: New Patterns of Conflict and Cooperation. – London: Pinter, 1994. – 180 p.
17. Larrabee F. East European Security After the Cold War. – Santa Monica, CA: RAND, 1993. – 168 p.
18. Newsweek. – 1990. – September 10. – P. 30-36.
19. Воронов К. Будущее Европы: безопасность через международные отношения // МЭ и МО. – 1998. - №3. – С. 89-98.
20. Кіш Є. Європа у пошуках нової ідентичності: інституалізація процесів інтеграції в ЦСЄ // Нова політика. – 1998. - №3. – С. 30-36.
21. Гончар Б. М., Гончар Ю. Б. Ставлення США до проблеми інтеграції країн Центрально-Східної Європи в західноєвропейські об’єднання // Питання нової та новітньої історії. – 1996. – Вип. 42. – С. 38-49.
22. Hide-Price A. The International Politics of East-Central Europe. – Manchester: Manchester University Press, 1996. – 270 p.
23. Gebhard P. The United States and European Security // Adelphi Papers: IISS. – 1994. – No.286. – 164 p.
24. Newsweek. – 1990. – September 10. – P. 30-36.
25. Congressional Record on NATO Strategic Concept . – 1990. – Vol. 136. – No.6. – P. 630-635.
26. Park W. Rethinking European Security / Rethinking Security in Post -Cold War Europe / ed. by Park W., Rees Wyn J. - London and New York: Longman, 1998. – P. 11-17.
27. The Transatlantic Alliance on the Eve of the New Millenium / ed. by Trifunovska S. – The Hague: Kluwer Law International, 1996. – 197 p.
28. Fortune. – 1989. – September 11. – No.13. – P. 71.
29. Department of State Bulletin. – 1990. – Vol. 89. –No.2149. – P. 18-22.
30. Holbrooke R. America: A European Power // Foreign Affairs. – 1995. – No.74. – March/April. – P. 38-51.
31. Vital Speeches of the Day / Brussels: NATO Information and Press Office. – 1990. – January 15. – Vol. LVI. – P. 195-199.
32. The Annual Report on the National Strategy of the United States. – Washington, 1990.
33. Шаклеина Т. А. «Концепция нового атлантического сообщества» и безопасность России // США: ЭПИ. – 1997. - №2. – С. 32-39.
34. Chak J. Present at the Destruction // World Policy Journal. – 1993. – No.X (2). – P. 85-94.
35. Gebhard P. The United States and European Security // Adelphi Papers: IISS. – 1994. – No.286. – 164 p.
36. Hanrieder W. Germany, America, Europe. –Yale: Yale University Press, 1989. – 209 p.
37. Holbrooke R. America: A European Power // Foreign Affairs. – 1995. – No.74. – March/April. – P. 38-51.
38. Hunter R. Will the United States Remain a European Power? / Survival. – 1988. – No.30(3). – P. 210-231.
39. Peterson J. Europe and America: The Prospects for Partnership. – London and New York: Routledge, 1996. – 305 c.
40. Asmus R., Blackwill R., Larrabee F. Can NATO Survive? // The Washington Quarterly. – 1996. – No.19 (2). – P. 79-101.
41. A New NATO // The Economist. – 1995. – Vol. 337. – No.7944. – P. 27.
42. Heisbourg F. The Future of the Atlantic Alliance: Whither NATO, Whether NATO? // The Washington Quarterly. – 1992. – No.15(2). – P. 127-139.
43. Kupchan C. Revoving the West // Foreign Affairs. – 1996. – No.75 (3). –
P. 92-104.
44. London Declaration on the Transformed North Atlantic Alliance issued by the Heads of States and Governments participating in the meeting of the North Atlantic Council in London on 5-6 June 1990 // NATO Review. – 1990. – No. 38(4). – P. 32-33.
45. Довідник НАТО. – К.: Молодь, 1999. – 543 с.
46. London Declaration on the Transformed North Atlantic Alliance issued by the Heads of States and Governments participating in the meeting of the North Atlantic Council in London on 5-6 June 1990 // NATO Review. – 1990. – No. 38(4). – P. 32-33.
47. Rome Declaration on Peace and Cooperation: issued by the Heads and Governments participating in the meeting of the North Atlantic Council in Rome on 7-8 November 1991 // NATO Review. – 1991. – No.39(6). – P. 19-22
48. The Alliance New Strategic Concept: Agreed by the Heads of State and Governments participating in the meeting of the North Atlantic Council in Rome 7-8 November 1991 // NATO Review. – 1991. – No.39(6). –
P. 24-32.
49. NATO Handbook. – Brussels: Office of Information and Press, 2001. – 536 c.
50. Asmus R., Kugler R., Larrabee F. Building a New NATO // Foreign Affairs. – 1993. – No.77(4). – P. 28-40.
51. Legge J. The NATO New Strategic Concept // NATO Review. – 1992. – No.3. – P. 11-13.
52. The Changing Geopolitics of Eastern Europe // Geopolitics. – 2001. – Vol.6. – No.1 (Special Issue). – P. 1-5.
53. Menon A. NATO the French Way: France, NATO and European Security // International Affairs. – 1995. – No.71(1). – P. 19-34.
54. The Alliance New Strategic Concept: Agreed by the Heads of State and Governments participating in the meeting of the North Atlantic Council in Rome 7-8 November 1991 // NATO Review. – 1991. – No.39(6). –
P. 24-32.
55. Hyde - Price A. European Security Beyond the Cold War: Four Scenarios for the Year 2010. – London: Sage Publications / RIIA, 1991. – 359 p.
56. Europe in Transition: The Management of Security After the Cold War / ed. by Jackson R. – London: Adamantine Press, 1992. – 184 p.
57. The Future Tasks of the Alliance (or the Harmel report after its principal draft) (Appendix 1, No.7) // The North Atlantic Treaty Organization: Facts and Figures. – Brussels: NATO Information and Press Office, 1989. - P. 780-792.
58. Communiqué Issued by Ministerial meeting of the North Atlantic Council, Brussels, 17 December 1992 // NATO Review. – 1992. – No.40(6). –
P. 28-31.
59. Communiqué Issued by Ministerial meeting of the North Atlantic Council in Oslo, 4 June 1992 // NATO Review. – 1992. – No.40(3). – P. 30-32.
60. Chilton P., Nassauer O., Plesch D, Patten J. NATO, Peacekeeping and the United Nations. – London-Washington: British-American Security Information Centre, 1994. – 103 p.
61. Шаклеина Т. А. Миротворческая деятельность и её перспективы (взгляд их США) // США: ЭПИ. – 1998. - №3. –С. 27-39.
62. Rader S. Сhallenges for the New Peacekeepers. – SIPRI Research Report, 1996, No.12. – 210 p.
63. Walker M. It’s still the Economy Stupid // The Guardian Weekly. – 1999. – No.155 (26). – P. 1-2.
64. Стратегічна концепція Альянсу 1999 р. - НАТО рев’ю - Документація. -1999. - Cпеціальний випуск. - С. 7-13.
65. NATO Handbook. – Brussels: Office of Information and Press, 2001. –
C. 239-245.
66. Joseph R. Proliferation, Counter-Proliferation And NATO // Survival. – 1996. – No.38(1). – P. 111-130.
67. Ochmanek D. NATO’s Future: Implications for U. S. Military Capabilities and Posture. – Santa Monica, CA: RAND Corporation, 2000. – 198 p.
68. Declaration of the Heads of States and Government participating in the meeting of the North Atlantic Council at NATO Headquarters, Brussels, on 10-11 January 1994 // NATO Review. – 1994. – No.42(1). – P. 30-33.
69. Final Communiqué of the Ministerial Meeting of the North Atlantic Council in Berlin, 3 June 1996 // Press Communiqué M-NAC-1(96)63, Brussels: Office of Information and Press.
70. Carlson A. NATO and North Africa: Problems and Prospects // Parameters. – 1998. – Vol. XXVIII. – No.3. – P. 35-49.
71. Волощук П. НАТО та євробезпека // Підтекст. – 1997. - № 5-6. –
С. 19-24, 40-48.
72. Ініціатива щодо посилення обороноздатності, ухвалена на зустрічі Північноатлантичної Ради у Вашингтоні, 23-24 квітня 1999 року // НАТО рев’ю. – 1999. – Спеціальний випуск (Документація). – D16.
73. Peters J. The Changing Quality of Stability in Europe: The Conventional Forces in Europe Treaty Toward 2001. – Santa Monica, CA: RAND Corporation, 2000. – 208 c.
74. Ротфельд А. НАТО-ЄС: очікування та наслідки // Національна безпека і оборона. – 2000. - №8. – С. 37-39.
75. Соколовский М. ЄС наращивает оборонные возможности // Зеркало недели. – 1999. - №51(272). – С. 5.
76. Метлок Дж. Реальні загрози та виклики постбіполярного світу: Матеріали конференції Бруклінського інституту. – К.: Фонд Демократії, 1997. – 74 с.
77. Кобринская И. Я. Россия и Центральная Восточная Европа после «холодной войны». – М.: Московский центр Карнеги, 1997. – 198 с.
78. Asmus R., Kugler R., Larrabee F. NATO Enlargement: Next Steps // Survival. – 1995. – Special Issue. – 148 p.
79. Gordon Ph. The Transatlantic Allies and the Changing Middle East // Adelphi Papers. – 1998. – No.322. – 91 p.
80. Солана Х. Побудова оновленої НАТО для Європи. Лист Генерального секретаря // НАТО рев’ю. – 1997. - Спеціальний випуск. – С. 3.
81. Lugar R. Out of Area or Out of Business // U. S. Policy and Texts. – 1993. – No.70. – P. 31-42.
82. Brzezinski Z. A Plan For Europe // Foreign Affairs. - 1993. – Vol. 74. – No.1. – P. 26-42.
83. Браун М. Розширення НАТО: порочна логіка // Survival. – 1995. – Спеціальний випуск. – С. 32-41.
84. Ochmanek D. NATO’s Future: Implications for U. S. Military Capabilities and Posture. – Santa Monica, CA: RAND Corporation, 2000. – 198 p.
85. Asmus R., Blackwill R., Larrabee F. Can NATO Survive? // The Washington Quarterly. – 1996. – No.19 (2). – P. 79-101.
86. Buzan B., Kelstreep M., Lamaitre P., Tromer E., Waever O. European Security Order Recast: Scenarios for the Post-Cold War Era. – London: Pinter/RIIA, 1990. - 270 p.
87. Hyde-Price A. European Security Beyond the Cold War: Four Scenarios for the Year 2010. – London: Sage Publications / RIIA, 1991. – 359 p.
88. Germany: Agent for Security or Insecurity? / James W. European Security in the New Political Environment: the analysis of the relationships between national interests, international institutions and the Great Powers in Post-Cold War European Security Arrangements. – London - New-York: Longman, 1997. – P. 37-53.
89. Janning J. A German Europe – A European Germany? On the Debate over the Germany’s foreign policy // Foreign Affairs. – 1996. – No.72 (1). –
P. 33-41.
90. Wolf R. Renationalization of the Western Defense and Security Policies: A German view on a hesitant spectre / The Transatlantic Allies on the Eve of the New Millenium / ed. by Trifonuvska S. – The Hague: Kluwer Law International, 1996. – P. 129-141.
91. Смирнов П. Е. США и Западная Европа: борьба за влияние в восточноевропейском регионе // США: ЭПИ. – 1997. - № 6. – С. 30-42.
92. The United States and European Security – Pragmatism and Sharing / James W. European Security in the New Political Environment: the analysis of the relationships between national interests, international institutions and the Great Powers in Post-Cold War European Security Arrangements. – London -New-York: Longman, 1997. – P. 80-96.
93. Eastern Europe and NATO Enlargement: Collection of articles. – Oxford Analitica. – 1997. – 53 p.
94. Asmus R., Larrabee F. NATO and Have-Nots: Reassurance After Enlargement // Foreign Affairs. – 1996. – November-December. –
P. 13-20.
95. Gerosa G. North Atlantic Cooperation Council // European Security. – 1993. – No.1. – P. 271-294.
96. Партнерство заради миру / Довідник НАТО. – К.: Основи, 1999. –
С. 93-100.
97. Дослідження щодо розширення НАТО // Довідник НАТО. –
К.: Основи, 1997. – С. 391-428.
98. Фон Мольтке Г. Приєднання нових членів до Альянсу: якими будуть наступні кроки // НАТО рев’ю. – 1997. – Спеціальний випуск. –
С. 4-9.
99. Три мнения о расширении НАТО. Интервью с Дж. Кеннаном, Дж. Метлоком и В. Журкиным // США: ЄПИ. – 1997. - №6. – С. 59-65.
100. Asmus R., Larrabee F. NATO and Have-Nots: Reassurance After Enlargement // Foreign Affairs. – 1996. – November-December. –
P. 13-20.
101. Трансформація НАТО / Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000 роки): Підручник / Гайдуков Л. Ф., Кремень В. Г., Губерський Л. В. та ін. К.: Либідь, 2001. – C. 188-199.
102. Солана Х. Визначальний момент для НАТО: рішення Вашингтонського самтіу та Косовська криза // НАТО рев’ю . – 1999. – Спеціальний випуск. – С. 1
103. Goertz B., Sloan E. The New European Security Architecture // Canadian Defense Quarterly. – 1997. – No. 22. – P. 26-34.
104. Idol B. Forward to the Past: Along View of the Long Peace / Euphoria to Histeria: Western European Security after the Cold War / ed.by Huglund, D.G. Boulder: Westview Press, 1993. – P. 45-68.
105. Maccarthy J. Opportunities for the Strengthening Security in Eastern and Central Europe // NATO Review. – 1992. – No. 6. – P. 15-21.
106. NATO Press Communiqué on Cooperation in Peacekeeping N-NACC-1(93)40 / NATO Office of Information and Press, 11 June 1993.
107. NATO Press Communiqué on Cooperation in Peacekeeping N-NACC-2(93)73 / NATO Office of Information and Press, 3 December 1993.
108. NATO Press Communiqué on Cooperation in Peacekeeping N-NACC-1(93)38 / NATO Office of Information and Press, 10 June 1993.
109. The Guardian. – 1992. – October 3rd. – P. 8-12.
110. Dawson A., Fawn R. The Changing Geopolitics of the Eastern Europe // Geopolitics. - 2001. – Vol.6. – No.1. – P. 1-7.
111. NATO Review. – 1994. – No.6. – P. 22-26.
112. NATO Review. –1995. – No.1. – P. 26-33.
113. Коваль И. Н. Последняя битва “холодной войны”. Восточноевропейская политика сверхдержав в концепциях зарубежной политологии (80-е - нач. 90-х рр.) . – Одесса: АстроПринт, 1999. – 223 с.
114. Hide-Price A. The International Politics of East-Central Europe. – Manchester: Manchester University Press, 1996. – 270 P.
115. Larrabee F. The European Security and Defense Identity (ESDI) and American Interests. – Santa Monica, CA: RAND Corporation, 2000. –
198 p.
116. Peters J. The Changing Quality of Stability in Europe: The Conventional Forces in Europe Treaty Toward 2001. – Santa Monica, CA: RAND Corporation, 2000. – 173 p.
117. Gebhard P. The United States and European Security // Adelphi Papers: IISS. – 1994. – No.286. – 164 p.
118. Сміт Р. НАТО, що змінюється // НАТО рев’ю. – 1997. - № 3. – С. 3-7.
119. Дейл Ч. На шляху до партнертва у ХХІ столітті // НАТО рев’ю. – 1999. – Спеціальний випуск. – С. 29-32.
120. Путівник по саміту НАТО у Вашингтоні (23-25 квітня 1999р.). – К.: Інформаційний офіс НАТО. – С. 91.
121. NATO Handbook. – Brussels: NATO Office of Information and Press, 2001. – P. 531.
122. Сенченко О. А., Корнієвський О. А. Україна та формування нововї архітектури європейської безпеки // Україна та Росія в системі міжнародних відносин: стратегічна перспектива: Монографія / Рада нац. безпеки та оборони України, Нац. ін-т пробл. міжнар. безпеки; За заг. ред. С.І.Пирожкова. - К.: НІПМБ, 2001. – С. 264-280.
123. Sokolsky R., Charlick-Paley T. NATO and Caspian Security: A Mission Too Far? - Santa Monica: RAND, 1999. – 86 p.
124. Концепция внешней политики Российской Федерации // Дипломатический вестник. – 1993. – Специальный выпуск. – 13 с.
125. Концепция национальной безопасности Российской Федерации // Научные доклады Московского общественного научного фонда. – 1998. – сер. № 61. – 40 с.
126. Место и роль России в формировании многополярного мира: Выступление Президента РФ Б. Ельцина перед руководящим составом МИД России 12 мая 1998г. – М.: МИД РФ, 1998. – 10 с.
127. Adomeit H. Russia as s “great power” in World Affairs: Images and Reality // International Affairs. – 1996. – No. 71(1). – P. 35-68.
128. Davydov Y. Russian Security and East-Central Europe /Russia and Europe: The Emerging Security Agenda / ed. by Baranovsky, V. – Oxford: Oxford University Press/SIPRI, 1997. –P. 368-384.
129. Kolossov V., Turovski R. Russian Geopolitics at the Fine de Siecle // Geopolitics. – 2001. – Vol.6. – No.1. – P. 141-164.
130. Garnett S. Russia`s Illusory Ambitions // Foreign Affairs. – 1997. –
No.76 (2). – P. 61-76.
131. Stempkovski R. Sailing in the Same Direction: Central Europe, Eastern Europe and the Russian Federation Reintegrate into the World System // Journal of the Royal United Services Institute. – 1996. – No.14 (1). – P. 23-26
132. Smith M., Timmins G. Russia, NATO and the EU in the Era of Enlargement: Vulnerability or Opportunity? // Geopolitics. – 2001. – Vol.6. – No.1. – P. 69-88.
133. Pierre A., Trenin D. Developing NATO-Russian Relations // Survival . – 1997. – No.39(1). –P. 79-94.
134. Malcolm N. The New Russian Foreign Policy // The World Today. – 1994. – No.2. – P. 28-32.
135. Sanford G. Belarus on the Road to Nationhood // Survival. – 1996. – No.38(1). – P. 131-133.
136. De Nerves R. Russia`s Strategic Renovation // Adelphi Paper. – 1994. –No.289. – 78 p.
137. Panstwa Wyszehradzkie. Systemy politychne, gospodarka, wspolpraca // Poznan: Red naukovy Marian Szczepania, 1996. – 121 s.
138. Lieven A. Rusian Opposition to NATO Expantion // The World Today. – 1996. –No.51(10). – P. 83-86.
139. Kugler R. Enlarging NATO: the Russia Factor. – Santa Monica, CA:RAND, 1996. – 156 p.
140. Титаренко М. Россия, Китай, Индия в глобальном мире // Международная жизнь. – 2002. - № 5. – С. 55-64.
141. Перепелиця Г. У чому суть антинатівської політики Росії? // Україна. Європа. Світ. – 1997. – 24-30 травня. – С. 3.
142. Майоров Л. Приоритеты концепции национальной безопасности России // Международная жизнь. – 1998. - № 10. – С. 18-28.
143. Gross P., Just A. On the Verge of a Wider Alliance: Russia // North Atlantic Assembly: Political Committee, Sub-Committee on NATO Enlargement and the New Democracies. – 1996. –No.10. – 12 p.
144. Блек Л. Москва та розширення НАТО: готові до другої хвилі? // Національна безпека і оборона. – 2000. - № 8. –С. 53-57.
145. Ельцин Б. Виступ на прес-конферецції за результатми саміту “Великої сімки” // Український кур’єр. – 1996. – 17 квітня. – С. 2.
146. Asmus R., Larrabee F. NATO and Have-Nots: Reassurance After Enlargement // Foreign Affairs. – 1996. – November-December. –
P. 13-20.
147. Пархалина Т. О мифах и иллюзиях российского понимания розширення НАТО // НАТО рев’ю. – 1997. - № 3. – С. 8-13.
148. Шевцов Л. Военное сотрудничество России и НАТО в Боснии: основы для будущего? // НАТО рев’ю. – 1997. -№ 2. – С. 7-12.
149. American-Russian Relations: Collection of Articles. – Oxford Analitica, 1997. – 150 c.
150. Афанасьевский Н. Основополагающий Акт Россия-НАТО: положительный итог трудных переговоров // Международная жизнь. –1997. - № 6. – С. 8-12.
151. NATO Handbook. – Brussels: NATO Office of Information and Press, 2001. - 536 p.
152. Эрлер Г. Россия-НАТО: мифы, риски, перспективы // Международная жизнь. – 1997. - № 8. – С. 28-36
153. Афанасьевский Н. Основополагающий Акт Россия-НАТО: положительный итог трудных переговоров // Международная жизнь. –1997. - № 6. – С. 8-12
154. Дугин А. Основы геополитики. Геополитическое будущее России. – М.: Арктогея. – 1997. – 608 с.
155. Нартов Н. А. Россия и североатлантический регион / Нартов Н. А. Геополитика: Учебник. – М.:Юнити, 1999. – С. 161-171.
156. Лукин В. Там, где непосредственно касаются наших интересов, с нами должні считаться и наше слово должно иметь вес // Международная жизнь. – 1997. - № 10. – С. 9-17.
157. Безпека: міжнародний та національний аспекти: доповідь УЦЕПД // Національна безпека і оборона. – 2000. – № 7. – С. 2-52.
158. Трансформация и расширение НАТО: опыт, проблемы, импликации и перспективы для дальнейшего сотрудничества стран-пратнёров. – К.: Атлантический Совет Украины, 1998. – 24 с.
159. Стратегическое партнерство России и Организации Североатлантического договора: когда настанет его черед?: Материалы международной научной конференции 22 февраля 2002 г. / Под. ред. Худолея К.К., - Санкт-Петербург: Санкт-петербургский университет, 2002. – 168 с.
160. НАТО и Косовский кризис. / Нравственные ограничители войны: проблемы и примеры / Под. ред. Коппейерса Б. - М.: Гардарика, 2002. – 138 с.
161. Роунер Дж. Європейська безпека: наслідки розширення ЄС та НАТО // Національна безпека і оборона. – 2001. -№ 9. – С.46-48.
162. Блек Л. Москва та розширення НАТО: готові до другої хвилі? // Національна безпека і оборона. – 2000. - № 8. –С. 53-57.
163. Грушко А. Россия-НАТО: «Двадцатка» кажеться заработала // Международная жизнь. – 2002. - № 6. – С. 87-94.
164. Партнерсвто в дії. – Брюссель: Відділ інформації та преси НАТО, 2002. – 23 с.
165. Чернова В. ДОВСЕ – краеугольный камень европейской безопасности // Международная жизнь. – 2002. - № 5. – С. 54-65.
166. Грушко А. Россия-НАТО: «Двадцатка» кажется заработала // Международная жизнь. – 2002. - № 6. – С. 87-94.
167. Токар Л. П. Трансформація відносин НАТО-РФ у контексті розширення НАТО / Україна та Росія в системі міжнародних відносин: стратегічна перспектива: Монографія / Рада нац. безпеки та оборони України, Нац. ін-т пробл. міжнар. безпеки; За заг. ред. С. І. Пирожкова. - К.: НІПМБ, 2001. – С. 315-331.
168. Васильев В., Глинский Д. Политические ограничители расширения НАТО и возможности России // МЭиМО. – 2000. - № 7.- С. 15-30.
169. Moya P. Frameworks for Cooperation in the Mediterranean: Report for North Atlantic Assembly, Civilian Affaits Committee, Sub-Committee on the Mediterranean Basin. - AN 83 CC/MB (96)1, 1996, November.
170. Ratio de R. In Persuit of Mediterranean Security: Report for North Atlantic Assembly, Political Committee, Sub-comittee on the Southern Region.- AN 102 PC/SR (96).- 1996. - November 1.
171. Asmus R., Larrabee F., Lesser I. Mediterranean Security: New Challenges, New Risks // NATO Review. – 1996. – No. 44(3). – P. 25-31.
172. Spencer C. The Maghreb in the 1990s // Adelphi Papers. – 1993. – No. 274. – 109 p.
173. Security Challenges in the Mediterranean Region / ed.by Alibony R., Joffe G., Niblock T. - London: Frank Cass And Co. Ltd., 1996. - 197p.
174. Гринько С. В. Проблеми безпеки Середземномор’я в 90-ті роки: Дисертаційна робота канд. політ. наук: 23.00.04 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин. – К., 2001. – 205 с.
175. Нордам Дж. Середземноморський діалог - подолання хибних уявлень і формування довіри // НАТО рев’ю. - 1997. - Спеціальний випуск. -
С. 26-29.
176. Larrabee S., Green G., Lesser I. NATO Mediterranean Initiative: Policy Issues and Dilemmas. - Santa Monica: RAND, 1998. – 89 p.
177. Lesser I., Tellis A. Strategic Exposure: Proliferation around Mediterranean. - Santa Monica, CA: RAND, 1996. – 107 с.
178. Гринько С. В. Проблеми безпеки Середземномор’я в 90-ті роки: Дисертаційна робота канд. політ. наук: 23.00.04 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин. – К., 2001. – 205 с.
179. НАТО Довідник. – К.: Основи, 1999. – 543 с.
180. Нордам Дж. Середземноморський діалог - подолання хибних уявлень і формування довіри // НАТО рев’ю. - 1997. - Спеціальний випуск. -
С.26-29.
181. De Santis, N. The Future of NATO`s Mediterranean Initiative // NATO Review. – 1998. – No. 1. – P. 32-35.
182. Solana J. NATO and the Mediterranean // Mediterranean Quarterly. - 1997. - March. - P. 3-8.
183. Bandula S., Bandula D., Juric P. Buducnost I izazovi Sredozemlja: Kolievska zapadne civilizacije i prostor neprekidnih sporova // Hrvatski Vojnik. - 1997. - Kolovoz. - C. 32-41.
184. Bandula S., Bandula D., Juric P. Buducnost I izazovi Sredozemlja: Kolievska zapadne civilizacije i prostor neprekidnih sporova (II. dio) // Hrvatski Vojnik. - 1997. - Rujan. - C. 30-41.
185. Глєбов В., Макух В. Арабський захід і НАТО // Політика і час. – 2002. - № 5. – С. 19-24.
186. Carlson A. NATO and North Africa: Problems and Prospects // Parameters (US Army War College). - 1998. - Vol. XXVIII, No. 3. - P. 35-49.
187. NATO Handbook. – Brussels: NATO Office of Information and Press, 2001. - 536 p.
188. Stenhouse M., George B. NATO and Mediterranean Security: The New Central Region . - London: Bressye’s for the Center for Defence Studies, 1994. – 61 c.
189. Lesser I. Southern Europe and the Maghreb: US Interests and Policy Perspectives. - Santa Monica, CA: RAND, 1997. – 167 p.
190. Гринько С. В. Проблеми безпеки Середземномор’я в 90-ті роки: Дисертаційна робота канд. політ. наук: 23.00.04 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин – К., 2001. – 205 с.
191. Larrabee S., Green G., Lesser I. NATO Mediterranean Initiative: Policy Issues and Dilemmas. - Santa Monica: RAND, 1998. – 89 p.
192. Lesser I., Green J., Larrabee S. The Future of NATO’s Mediterranean Initiative: Evolution and Next Steps. - Santa Monica: RAND, 2000. –
156 p.
193. Гринько С. В. Проблеми безпеки Середземномор’я в 90-ті роки: Дисертаційна робота канд. політ. наук: 23.00.04 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин – К., 2001. – 205 с.
194. Lesser I., Tellis A. Strategic Exposure: Proliferation around Mediterranean. - Santa Monica, CA: RAND, 1996. - 107с.
195. Глєбов В., Макух В. Арабський захід і НАТО // Політика і час. – 2002. - № 5. – С. 19-24.
196. Гринько С. В. Проблеми безпеки Середземномор’я в 90-ті роки: Дисертаційна робота канд. політ. наук: 23.00.04 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин – К., 2001. – 205 с.
197. NATO`s Eastern Dilemmas: North Atlantic Cooperation Council / ed.by Yerex, W., Haalund, D. – London: Western Press, Inc, 1994. – 54 p.
198. Tetrais B. L`occidant et la Securite a L`est: Le role de L`Otan / Relations Internationale et stretegique. – 1992. – No. 2. – P. 142-157.
199. Papers on NATO – Central and Eastern European countries semonars on defense industry conversion. – Brussels: NATO Office of Information and Press, 1996. – 25 p.
200. Gordon P. Recasting the Atlantic Alliance // Survival. – 1996. –No. 38(1). – P. 32-37.
201. Метлок Дж. Реальні загрози і виклики постбіполярного світу: Матеріали конференції Бруклінського інституту. – К.: Фонд Демократії. – 1997. – 74 с.
202. Браун М. Розширення НАТО: порочна логіка // Survival. – 1995. –Спеціальнйи випуск. – С. 32-41.
203. Купернюк Т. Загальні риси трансатлантичного партнерства у 90-ті роки // Спостерігач. – 1996. - № 22. – С. 22-26.
204. Kissinger G. You`ll be realists // The Washington Post. – 1994. – January 25th.
205. Иванов И. Россия и Европа на рубеже столетий // Международная жизнь. – 2000. - № 2. – С. 24-29.
206. Preparing for the Madrid Summit // NATO Review. – 1997. – No.2. –
P. 4-6
207. Німченко А. В. Взаємовідносини ООН-НАТО та політика США // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2000. – Вип. 18. – С. 38-49
208. Holmes J. Maelstrom: The United States, Southern Europe nd the Challenges of the Mediterranean. – Cambridge: World Press Foundation, 1995. – 250 p.
209. Larrabee F. Ukraine`s Balancing Act // Survival. – 1996. –No. 38(2). –
P. 38-44.
210. Солана Х. Побудова оновленої НАТО для нової Європи. Лист Генерального секретаря. // НАТО ревю. – 1997. – Спеціальний випуск. – С. 3.
211. Основні напрямки зовнішньої політики України. Постанова ВР України від 2 липня 1993 р. // Відомості ВРУ. – 1993. – 14 вересня.
212. Воєнна доктрина України // Урядовий кур’єр. – 1993. – 19 жовтня.
213. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України // Урядовий кур’єр. – 1997. - № 21.
214. Сорока М. Український день у Мадриді // Голос України. – 1997. –
10 липня.
215. Грищенко К. І. В ім’я запобігання війни // Політика і час. – 1998. – № 5. – С. 14-21.
216. Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001) / Під ред. Литвина В. М. - К.: Альтернативи, 2001. – 598 с.
217. Михайленко М. Шлях із “сірої” зони. Вплив США та Росії на українську зовнішню політику у контексті геоекономічної інтеграції в Євразії // Політика і час. – 2002. - № 6. – С. 25-30.
218. Мовчан М. Україна-НАТО: проблеми та перспективи // Нова політика. – 2001. - № 3(35). – С. 26-29.
219. Карнавале М. Стан та перспективи українсько-НАТОвських відносин / Миротворча діяльність України: координація з НАТО та іншими структурами безпеки. – К.: Стилос, 2002. – С. 56-64.
220. Томашевич О. “Хартія про особливе партнерство України та НАТО”, як складова програм партнерства НАТО з Україною // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Київ 2001. – Вип. 30, частина 2. – С. 58 – 62.
221. Хартія про особливе партнерство України та НАТО від 9 липня
1997 р., Мадрид // Голос України. – 1997. - № 127. – 11 липня.
222. Коннел М. Хартія з НАТО допоможе Україні знову посісти належне місце в Європі. // НАТО рев’ю. 1997. – Спеціальний випуск. –
С. 22-25.
223. Карнавале М. Практичні кроки по втіленню Хартії Україна-НАТО в життя / Національна безпека та громадська думка: Ма