ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА КРАЇН БАЛТІЇ В КОНТЕКСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС ТА НАТО : ВНЕШНЯЯ ПОЛИТИКА СТРАН БАЛТИИ В КОНТЕКСТЕ РАСШИРЕНИЯ ЕС И НАТО

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

На правах рукопису

АРАКЕЛЯН ДІАНА ВЯЧЕСЛАВІВНА

УДК: 327(474.2/.5):341.4(051+061.1)

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА КРАЇН БАЛТІЇ В КОНТЕКСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС ТА НАТО

Спеціальність 23.00.04 – Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник:
Крушинський Вадим Юрійович
доктор політичних наук, професор

КИЇВ – 2008

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ Й ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ 11
1.1. Концептуально-теоретичні засади дослідження зовнішньої політики країн Балтії..........................................................................................................11
1.2. Історіографія, джерельна база та методологія дослідження. 28
РОЗДІЛ 2 СТАНОВЛЕННЯ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ КРАЇН БАЛТІЇ 42
2.1. Пріоритетні напрями зовнішньої політики балтійських країн. 42
2.2. Вплив США на зовнішню політику країн Балтії. 83
2.3. Причини і наслідки російсько-балтійського протистояння після розпаду СРСР. 102
РОЗДІЛ 3 КРАЇНИ БАЛТІЇ В ПРОЦЕСІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ 137
3.1. Особливості вступу країн Балтії в НАТО. 137
3.2. Еволюція відносин країни Балтії – ЄС. 155
ВИСНОВКИ 180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 191

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Процес розширення ЄС та НАТО на схід має величезне значення для нової системи міжнародних відносин. Завершення холодної війни не тільки трансформувало економічний, політичний та стратегічний баланс на континенті, але й фактично перетворило ЄС та НАТО на єдиний центр тяжіння для країн Центральної та Східної Європи. Серед цих країн можна виокремити три республіки колишнього Радянського Союзу: Литву, Латвію та Естонію, які одразу після проголошення незалежності заявили про свій намір розвивати тісне співробітництво з європейськими інституціями.
Концептуальна, домінуюча ідея розвитку країн Балтії полягала в тому, що інтеграція в європейські та трансатлантичні структури була запорукою повернення та відновлення європейської ідентичності, втраченої після приєднання до СРСР. „Повернення в Європу” відбувалося через відчуження від Росії та наближення й закріплення своїх позицій на Заході. Бажання стати повноправними членами ЄС та НАТО визначили головні контури зовнішньої політики країн Балтії протягом 1990-х рр.
Складний та суперечливий характер російсько-балтійських міждержавних відносин був пов’язаний з різними поглядами сторін стосовно подальшої долі цього субрегіону. Росія не бажала випустити ці країни зі сфери свого впливу, а країни Балтії пов’язували своє майбутнє виключно з повноправним членством у НАТО та ЄС. Виходячи із цього, країни Балтії відповідно налагоджували стосунки із західними країнами, насамперед зі США, від позиції та ставлення якої залежала реалізація інтеграційних планів балтійських держав. Отже, розвиток відносин з Росією, з одного боку, та США з іншого, обумовили подальший розвиток питання балтійських держав щодо їх можливого членства в ЄС та НАТО.
Слід підкреслити, що країни Балтії, проголосивши про свої зовнішньополітичні цілі, не на мить не зійшли з обраного шляху й можуть слугувати прикладом послідовної зовнішньої політики для інших країн, що прагнуть стати членами ЄС і НАТО. Зокрема, досвід країн Балтії може бути використаний Україною як приклад дотримання чіткої, послідовної політики в європейському та євроатлантичному інтеграційному процесах. Проте між Україною й країнами Балтії є багато як спільних рис, серед яких можна виділити спільне історичне минуле (існування в складі Російської імперії, а потім у СРСР), наявність спільного кордону з Росією, значна кількість російськомовного населення, так і відмінних:
• країни Балтії за своїми географічними розмірами та кількістю населення є малими країнами на відміну від України, яка є середньою державою;
• зовнішня політика України після проголошення незалежності визначалася багатовекторністю та статусом так званого „самопроголошеного нейтралітету та позаблоковості”, у той час як країни Балтії чітко визначилися зі своїми зовнішньополітичними пріоритетами, пов’язаними виключно із Заходом;
• внутрішньополітична ситуація в Україні суттєво впливає на визначення зовнішньої політики. Особливо це стало актуальним після помаранчевої революції, коли політична еліта країни поділилася на прихильників та противників вступу України в НАТО.
Це не дозволяє говорити про наявність спільних зовнішньополітичних цілей, а відповідно й до формування схожої зовнішньої політики. Видимість єдності позицій щодо питання інтеграції в ЄС лише завуальовує справжні інтереси правлячих політичних сил у країні. На відміну від України внутрішньополітична ситуація в країнах Балтії не впливала на обраний зовнішньополітичний курс.
Як наслідок країни Балтії вже є повноцінними членами НАТО та ЄС, а Україна ще на шляху до цих організацій, членство в яких досі є невизначеним. Тому для української політики важливо посісти й дотримуватися чіткої позиції щодо своєї стратегічної мети – в ЄС і НАТО, що є цілком вірогідним за умов об’єктивного сприйняття реалій і вироблення чіткого зовнішньополітичного курсу. Вироблення ефективної стратегії та дієвої тактики щодо реалізації національних інтересів України на європейському і євроатлантичному напрямах викликає необхідність наукового пошуку відповідного місця держави у світовій глобальній, політичній і економічній системах. Врахування досвіду країн Балтії, накопиченого на шляху інтеграції до Євросоюзу й НАТО, здобутки та втрати внаслідок приєднання є важливим аспектом зовнішньополітичної стратегії України як до цих країн, так і до ЄС та НАТО. Окрім того, прагнення реалізації євроінтеграційного курсу налаштовує Україну на прагматичний та передбачуваний діалог на східному векторі за умов послідовного впровадження принципу добросусідства, стратегічного партнерства та спільного бачення неподільності європейської безпеки.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційної роботи є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (номер держреєстрації 0197U015201), програми Інституту міжнародних відносин „Розробка міжнародних, правових, політичних та економічних основ розбудови Української Держави (номер держреєстрації 0197U003322). Дослідження виконане згідно з науковою програмою кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Моделювання місця й ролі України в процесі глобальної трансформації системи міжнародних відносин” (номер держреєстрації 0197U003325).
Наукове завдання, яке вирішує автор, полягає у визначенні особливостей, динаміки та наслідків вступу країн Балтії в європейські та євроатлантичні структури, аналізі впливу на неї зовнішніх чинників.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного завдання полягає в науковому аналізі зовнішньої політики країн Балтії після здобуття незалежності в контексті інтеграційних процесів на європейському континенті.
Відповідно до сформульованої мети визначено головні завдання дослідження:
- дослідити концептуальні аспекти проблеми, що передбачає визначення основних понять теми й засобів здійснення зовнішньої політики;
- проаналізувати передумови, принципи і особливості формування та здійснення зовнішньої політики країн Балтії;
- проаналізувати роль і місце США в зовнішній політиці балтійських країн;
- визначити причини російсько-балтійського протистояння та наслідки, до яких воно призвело;
- простежити еволюцію відносин країни Балтії – НАТО, оцінити вплив зміни міжнародної ситуації на початку ХХІ ст. на процес розширення Альянсу;
- дослідити тенденції й визначальні фактори, що вплинули на прийняття країн Балтії в Європейський Союз;
- визначити значення досвіду країн Балтії для України.
Об’єктом дослідження є зовнішня політика країн Балтії після здобуття ними незалежності.
Предметом дослідження є євроатлантичний вектор зовнішньої політики балтійських держав.
Методи дослідження. Методологічною основою роботи є загальнонаукові методи дослідження: системний, проблемно-історичний, логіко-аналітичний, емпіричний, нормативний. Дослідження здійснено на загальних принципах системного аналізу.
Системний підхід дає змогу дослідити політику країн Балтії в рамках інтеграційних процесів на європейському просторі. Використання проблемно-історичного підходу дозволило визначити та охарактеризувати основні етапи процесу входження країн Балтії в європейські та євроатлантичні структури. За допомогою нормативного методу проводилася робота з документальними джерелами – матеріалами МЗС країн Балтії, офіційними документами НАТО та ЄС, текстами міждержавних угод. Застосування емпіричних методів є певною запорукою наукової об’єктивності та достовірності результатів дослідження.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1991 р., тобто з моменту здобуття незалежності, і до 2004 р. – часу вступу й повноправного членства в організаціях НАТО та ЄС.
Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українській історіографії розглядається причина, ґенеза, динаміка, особливості та наслідки вступу країн Балтії в європейські та євроатлантичні структури. У рамках проведеного наукового дослідження досягнуто таких результатів:
- комплексно систематизовано західні, балтійські, російські наукові джерела із проблеми дослідження;
- виявлено, що країни Балтії розглядали ЄС як гаранта „м’якої безпеки”, а НАТО як гаранта „жорсткої безпеки”. Перш за все балтійські держави були зацікавлені в забезпечені „жорсткої безпеки”, що призвело до зміщення акцентів у зовнішній політиці на користь НАТО (США), вже потім – ЄС;
- визначено підходи й перспективи нового формату відносин країни Балтії – НАТО, які полягають у цілковитій та беззаперечній підтримці балтійськими країнами всіх дій Альянсу;
- визначено, що ЄС виявився дещо осторонь процесу залучення країн Балтії до західного світу. Ключову роль у цьому питанні відігравали США, які натиснули на ЄС для початку залучення цих країн до Євросоюзу;
- аргументовано, що через країни Балтії США втілюють свої інтереси в регіоні, і за це країни Балтії отримали гарантії безпеки з боку США у вигляді членства в НАТО;
- виявлено, що проблема російськомовної меншості в країнах Балтії є штучно створеною. Росія внаслідок послаблення власних позицій у регіоні, пов’язаних з переорієнтацією зовнішньої політики країн Балтії на Захід, використовує російськомовну меншість задля певної дестабілізації регіону.
Наукове та практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у можливості використання запропонованого теоретичного аналізу та зроблених висновків щодо тенденцій в еволюції балтійського субрегіону для стратегічного планування зовнішніх відносин (політичних, дипломатичних, воєнних, військово-технічних тощо) України з країнами євроатлантичного та європейського простору.
Дослідження може бути використаним у рамках навчального процесу у вищих навчальних закладах України при підготовці підручників, посібників та методичних рекомендацій, при викладанні навчальних курсів: „Міжнародні відносини та світова політика”, „Зовнішня політика країн ЦСЄ”, „Європейський Союз у міжнародних відносинах”, „Проблеми розширення ЄС та НАТО”, „Роль НАТО у сучасному світі”.
Матеріали, основні положення та висновки дослідження можуть бути використані в діяльності зовнішньополітичних та військових відомств України, науково-дослідних інститутів та центрів.
Апробація результатів дисертації. Основні результати роботи пройшли апробацію й були оприлюднені у виступах на чотирьох наукових конференціях, що проводилися в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у виступах на засіданнях кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де обговорювалися результати дисертаційного дослідження.
Основні результати дисертаційного дослідження викладено в п’яти наукових публікаціях (чотирьох наукових статтях та тезах виступу).
Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів і шести підрозділів, висновків, списку використаних джерел (278 найменувань українською, англійською, російською мовами). Загальний обсяг роботи складає 213 сторінок, у тому числі 22 сторінки списку використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У результаті проведеного дослідження автор дійшов таких висновків.
1. Зовнішня політика країн Балтії тісно пов’язана з особливостями розвитку їхньої політичної ідентичності. Формування основних цілей зовнішньої політики та політики безпеки балтійських держав – зміцнення державного суверенітету та приєднання до європейського інтеграційного процесу – проходило в умовах „інтеграційної дилеми”. „Інтеграційна дилема” у сучасній інтерпретації визначається як протиріччя між процесами будування держави-нації та процесом європейської інтеграції, що призводить до напруження між зовнішньою та внутрішньою політикою. Проте з точки зору конструктивізму, ця дилема набула іншого характеру: Європа та держава-нація є взаємодоповнюючими категоріями.
Теоретичною базою дослідження стала теорія малих держав в аспекті здійснення малими державами зовнішньої політики. Автор використовував цю теорію, тому що вона найкраще описує парадигму поведінки малих держав в міжнародних відносинах. Країни Балтії є малими державами з точки зору географічних розмірів, кількості населення та ступеня впливу на міжнародні справи. Концепція складної взаємозалежності використовується як доповнення до теорії малих держав в трактуванні міждержавного співробітництва, уразливості при взаємозалежності і вибору варіанту політики безпеки балтійських країн. В даному дослідженні автор підкреслює, що країни Балтії бажали приєднатися до НАТО для отримання гарантій своєї „жорсткої” безпеки, а до ЄС – для отримання гарантій „м’якої” безпеки.
2. Після відновлення незалежності країни Балтії зіткнулися з проблемою вибору подальшого напряму розвитку. Висувалося кілька можливих варіантів, серед яких політична еліта країн обирала найбільш прийнятний та відповідний їхнім прагненням сценарій розвитку країни в майбутньому. Автор в дослідженні приділив увагу трьом основним, на його думку, варіантам, що могли вплинути на формування зовнішньої політики країн Балтії.
Першим розглядався варіант нейтралітету. Ідея нейтралітету, що була на порядку денному на початку незалежності балтійських держав не пішла далі дискусій серед політичної еліти через такі причини: По-перше, нейтралітет був альтернативою членству в Союзі під час біполярної системи міжнародних відносин. Він ґрунтувався на концепціях суверенітету і незалежності політики та на ідеї об’єктивно існуючих загроз. У результаті зміни міжнародної ситуації ідея нейтралітету втратила свою життєздатність як засіб забезпечення безпеки. Багато дослідників в країнах Балтії стверджували, що нейтралітет існує лише під час війни або якщо війна є цілком ймовірною. Ситуація ж в Європі не передбачала виникнення війни, тому необхідність дотримуватися нейтралітету, на їхню думку, втратила свою актуальність. Друга причина, чому ця політика зазнала невдачі, була пов’язана з історичним досвідом балтійських країн дотримання політики нейтралітету країни в 1930-х роках, коли це не допомогло країні і вона була приєднана до СРСР. По-третє, нейтралітет розглядався як перешкода майбутній інтеграції країн Балтії у західні структури безпеки. І, нарешті, останній аргумент, який зміцнив позицію політичної еліти країн Балтії відмовитися від політики нейтралітету, стосувався Росії: Росія продовжувала розглядати країни Балтії в контексті своїх геополітичних інтересів.
Другий варіант стосувався ідеї створення військового альянсу трьох країн Балтії. Проте балтійські держави не підтримали цю ідею через його слабкість і неможливість самостійно протистояти зовнішнім загрозам. У той же час в усіх трьох країнах Балтії сама ідея співробітництва не відкидалася, але йшлося про створення спільних інституцій, а не наднаціональних органів, які мали б дорадчий характер і координували дії цих країн у питанні європейської та євроатлантичної інтеграції. Проекти співробітництва країн у військовій сфері слугували інструментом для досягнення спільних політичних цілей. Передбачалося зберегти балтійське співробітництво в питаннях оборони і після вступу до НАТО. Дійсно всі проекти за виключення БАЛТБАТ продовжують існування, але вже в рамках НАТО.
Третій найбільш привабливий і прийнятний варіант для країн Балтії стосувався інтеграції в західні інституції безпеки. В цьому питанні всі три країни Балтії були одностайними. Прагнення країн Балтії вступити до ЄС і НАТО було зумовлено бажанням позбутися впливу Росії та перейти відповідно до протилежного табору, табору демократичної Європи, що забезпечує власну безпеку та добробут за допомогою НАТО та ЄС. Для країн Балтії ці дві організації – уособлення стабільності європейського континенту як єдина альтернатива Росії та її прагненням всеохоплюючого впливу на території колишнього СРСР. Тому членство в НАТО та ЄС, закріплене в концепціях національної безпеки, висувалася як головна мета зовнішньої політики країн Балтії. Геополітичне розташування, кількість населення, територіальні розміри, нездатність самостійно впоратися з викликами безпеки залишали за країнами Балтії невеликий простір для маневрування: або членство в євроатлантичних структурах, або визнання себе частиною геополітичного простору Росії, що могло статися у разі закріплення за цими країнами нейтрального статусу. Дивлячись на ставлення країн Балтії до Росії, членство в НАТО та ЄС слід розглядати як єдиний прийнятний варіант подальшого існування балтійських держав.
3. Для країн Балтії головне місце у відносинах з США посідала проблема отримання повної підтримки з боку останньої в питанні забезпечення їхньої безпеки. Для країн Балтії було вкрай необхідне подальше залучення США в Європу, так як самі європейські країн проявили меншу зацікавленість ніж США у питанні інтеграції країн Балтії в Європу. Країни Балтії, бажаючи вступити до НАТО, сприяли впровадженню американської політики в регіоні, намагаючись своєю беззаперечною підтримкою підштовхнути США до прискорення залучення цих країн до трансатлантичних структур.
Проамериканська політика країн Балтії пояснюється кількома причинами. По-перше, одразу після відновлення незалежності саме американці запевнили країни Балтії в тому, що сприятимуть швидкому виводу російських військ з їхньої території та перспективі їхнього членства в НАТО. По-друге, США ніколи не визнавали законним акт приєднання балтійських країн до СРСР. По-третє, це звичайний прагматизм: США залишилися єдиною наддержавою у світі, й ігнорувати їх не в змозі ані Росія, ані будь-яка інша держава.
Проте під час президентства Б.Клінтона балтійським державам не вдалося заручитися цілковитою підтримкою США. Дійсно, США були зацікавлені у подальшому посиленні та зміцненні свого впливу в регіоні Балтійського моря, але одночасно США не були зацікавлені у погіршенні відносин з Росією, що могло призвести до виникнення нового витка напруження між ними. Адміністрація Б.Клінтона у своїй політиці стосовно країн Балтії відштовхувалася від так званої ідеї „логіки розширення”. Зміст її полягав в тому, що розширення євроатлантичних інституцій було цілком природним процесом, і майбутні члени відповідно мають стати частиною Європи, якої вони були позбавлені під час „холодної війни”. Бажання стати членами ЄС та НАТО розглядалося як необхідний елемент повноцінної європейської країни. Це означало, що США не виключали країни Балтії з процесу розширення НАТО. Але конкретного сценарію розвитку не було, а отже, не було відомо, коли ці країни зможуть приєднатися до євроатлантичного простору безпеки. Під час президентства Б.Клінтона питання про членство країн Балтії в НАТО не стояло на порядку денному, і відповідно майбутнє країн Балтії залежало від політики нового президента та його адміністрації.
Лише під час президентства Дж.Буша–молодшого став можливим вступ країн Балтії до НАТО. До цього призвели такі події: по-перше, прихід до влади в Росії В.Путіна, що призвів до відходу від застарілих принципів зовнішньої політики Росії, особливо стосовно питання щодо розширення НАТО на Схід. Фактично це означало, що Росія, хоча і не в захваті від ідеї наближення НАТО до її кордонів, проте не буде перешкоджати вступу країн Балтії, тобто це не призведе до ескалації напруження в регіоні Балтійського моря. По-друге, після подій 11 вересня 2001 р. перемогли політичні критерії розширення НАТО. Ситуація, яка склалася у внутрішньоатлантичних відносинах після 11 вересня, проблема „неадекватності” НАТО новим викликам та загрозам змусили і сам альянс наполягати на розширенні за максимально можливим варіантом і не відкладати питання на майбутнє. Саме розширення НАТО як у кількісному відношенні, так і в плані поширення сфери його активності на нові регіони стає одним з важливих шляхів подолання кризи ідентичності Альянсу.
США були зацікавлені в розширенні Альянсу на Схід так само, як і країни Балтії, отже, розширення було ініціативою, що мало взаємний інтерес. Підтримавши розширення Альянсу, США максимізували свою власну міць і силу в уніполярному світі. США були зацікавлені продовжувати мати вплив в європейській зовнішній політиці та політиці безпеки, особливо коли ЄС рухається в бік відокремлення. США були потрібні надійні союзники, які б беззаперечно підтримували політику США у світі й були б надійними захисниками американських інтересів в ЄС. У свою чергу країни Балтії шукали і отримали в особі США надійного союзника, що сприяв їх вступу до НАТО, а отже, виконанню основної зовнішньополітичної мети - отримання надійних гарантій безпеки, загрозу якій балтійські держави вбачали в Росії, в її намаганнях залишити ці країни в зоні свого впливу.
4. Відносини між країнами Балтії та Росією можна охарактеризувати як стабільно недружні. Прозахідна, а точніше, проамериканська політика країн Балтії протягом всього періоду після поновлення незалежності не залишала сумнівів, що це призведе до погіршення відносин з Росією. Росія, зі свого боку, не могла не зважати на позицію США, НАТО та ЄС стосовно цих країн. Її розрахунки на те, що цей регіон залишиться після „холодної війни” в зоні її впливу не виправдалися: США не збиралися втрачати можливість закріпитися в регіоні, спираючись на зацікавленість самих країн Балтії у посиленні їх присутності та впливу. Балтійські країни розуміли, що лише підтримка з боку США стане гарантією їх інтеграції у західне співтовариство. У той же час жодна з цих країн не досягла б успіху, якби із самого початку не провадила чітку зовнішню політику, спрямовану на повноправний вступ до євроатлантичних структур. Росія стратегічно програла цей регіон, що чітко простежується провалом її ініціатив у середині 1990-х рр. Звісно, в програші політики Росії в регіоні не останню роль відіграли США, які з успіхом втілили свою політику стосовно країн Балтії – домоглися вступу цих країн до НАТО. Росія вже наприкінці 1990-х рр. зрозуміла, що вплинути на перебіг подій не в змозі, а варіант конфронтації, що виник під час загострення Косовської кризи, коли відносини між НАТО і Росією заморозилися на рік, продемонстрував свою неефективність передусім для Росії. Росія мала вибір: або залишатися і далі осторонь всіх інтеграційних процесів на Європейському континенті, або визнати неефективність цього процесу і пристосуватися до нього, максимально використовуючи можливості, що відкривалися в разі партнерського розвитку відносин передусім із США, а також з НАТО та ЄС. Нове керівництво Росії обрало другий варіант, поступившись невиправданими амбіціями, що також і стосувалися країн Балтії, які російське керівництво протягом 1990-х рр. відмовлялося визнавати поза зоною свого впливу. Але визнавши факт незворотності процесу вступу країн Балтії до НАТО та ЄС, Росія не збиралася повністю втрачати важелі впливу на балтійські країни.
Росія продовжує розігрувати карту проблем із становищем російської меншини в Латвії та Естонії сьогодні, що триває з початку 1990-х рр. Росія розглядає національну проблему в країнах Балтії як один з важелів впливу на ці країни, але ця політика поки що не виправдала себе, а, навпаки, призвела до погіршення відносин з Естонією та Латвією, які вважають втручанням у внутрішні справи будь-які висловлювання та дії російських політиків, спрямовані на так званий захист прав російської меншини цих країн. На сьогодні проблеми, пов’язані з національними меншинами, а також територіальне питання є ключовими у відносинах між Росією та Балтією.
Методи вирішення етнічної ситуації в Латвії та Естонії цілком влаштували західні країни та інституції, тому претензії Росії щодо дискримінаційної етнічної політики в цих країнах не мали наслідків. Росія досі не відмовилася від подібної риторики, хоча її безперспективність очевидна. Вступ до НАТО та ЄС остаточно вирішив питання приналежності країн Балтії до західного світу. Доки Росія цього не визнає, відносини між нею та країнами Балтії залишатимуться стабільно недружніми. На сьогодні всі три балтійські країни здійснюють проамериканську політику. У США вони вбачають основного гаранта безпеки, що підтверджується членством країн Балтії в НАТО.
5. Відносини між країнами Балтії і НАТО мали кілька етапів розвитку. Перший етап (1991-1994 рр.) встановив початок розвитку відносин між НАТО та країнами Балтії. Цей етап характеризувався налагодженням діалогу між сторонами, участі країн Балтії в новостворених програмах та інституціях НАТО. Другий етап (1994-1999 рр.) охоплює період з часу подання заявки країнами Балтії на членство в НАТО і до розширення Альянсу в 1999 р. на три країни ЦСЄ. Під час цього періоду взаємовідносини між НАТО та країнами Балтії розвивалися в напрямі поліпшення стосунків, проте про можливе членство країн Балтії в Альянсі не йшлося. Це було пов’язано передусім з небажанням керівників НАТО остаточно погіршити відносини з Росією, що могло призвести до зміни політичної ситуації в Росії, приходу до влади націоналістичних сил і в майбутньому погіршення відносин з НАТО. Відносини між НАТО і Росією і так наприкінці 1990-х рр. погіршилися і були зведені до мінімуму через бомбардування Югославії натовськими силами. До того ж членство країн Балтії в НАТО не розглядалося як життєво важливий елемент безпеки Західної Європи. Країнам Балтії також не вистачало підтримки з боку найбільш впливових європейських країн Альянсу, які на той час не бажали бути гарантом безпеки країн Балтії і, таким чином, погіршувати свої відносини з Росією.
Третій етап (1999-2004 рр.) характеризується різкою зміною позиції Альянсу щодо можливості балтійського членства в НАТО. Так, якщо після завершення процедури прийому в Альянс Польщі, Чехії та Угорщини, ставлення більшості західних держав, і насамперед США, до планів подальшого розширення Альянсу було вкрай обережним, то вже в наприкінці 2001 р. ситуація докорінно змінилася. Це було пов’язано з подіями 11 вересня 2001 р., що змусило керівництво США переглянути багато критеріїв членства в Альянсі. Так США стали більш приділяти уваги країнам, які здійснюють проамериканську політику, що і вплинуло на прийняття рішення про включення країн Балтії в наступне коло розширення Альянсу. Саме рішення Білого дому визначило вступ країн Балтії до НАТО.
Членство в Альянсі лише формально закріпило прозахідну тенденцію у зовнішній політиці країн Балтії. Фактично військове співробітництво йшло вже з середини 1990-х рр., в рамках програми „ПЗМ” і двосторонніх відносин Латвії, Естонії і Литви з країнами НАТО. Балтійська хартія остаточно закріпила цей курс. Розширення не обмежує сферу військово-політичного впливу Росії, але практично робить неможливим її повернення до країн Балтії.
Вступ країн Балтії до НАТО порушив питання про створення можливості присутності військових сил та баз на території країн Балтії, а відповідно і можливе зростання військового напруження або навіть зіткнень з Росією. Для НАТО розміщення невеликого контингенту (чотири літака, персонал авіабаз) важливе як факт, що підтверджує рівність принципів і цінностей Альянсу для всіх його членів. Зокрема це принцип неподільності безпеки. До того ж необхідно враховувати і прийняту в НАТО військову спеціалізацію країн–учасниць: на території країн Балтії розміщені саме ті сили і засоби, які ці країни не мають. У Росії це не викликає захоплення, але поки що незначна присутність натовських сил не розглядається як загроза військовій безпеці Росії. Проте як істотну загрозу в Москві сприйматимуть подальше відновлення і розширення військових об’єктів НАТО в країнах Балтії. До того ж Росію хвилює питання відносно ратифікації країнами Балтії Адаптованого договору ЗЗСЄ. Режим контролю над озброєнням та обмеження присутності військових означає для Росії додаткові гарантії, що в разі кризи високий рівень військового потенціалу не буде сконцентровано в країнах Балтії. Але в цій ситуації країни Балтії посіли безпрограшну позицію – зобов’язалися приєднатися до нього лише після набрання чинності адаптованим договором, перекинувши, таким чином, конфлікт в площину відносин Росія – НАТО.
6. Першочергова роль в питанні можливого членства країн Балтії в ЄС приділялася готовності самого Співтовариства прийняти нових членів, внутрішньому становищу в країнах Балтії, процесу проведення реформ, виконання критеріїв ЄС, необхідних для членства в організації. Країни Балтії з’явилися на порядку денному ЄС в той момент, коли воно зіткнулося з величезними змінами та безпрецедентними викликами. Завершення „холодної війни” та кінець біполярної системи міжнародних відносин поставили перед Співтовариством нові завдання: переглянути роль ЄС як одного з гарантів забезпечення безпеки та процвітання в Європі та заповнити вакуум безпеки, що з’явився в ЦСЄ. Для ЄС було важливим було побудувати такі відносини з країнами ЦСЄ, в тому числі й з країнами Балтії, що забезпечували б ефективне співробітництво між ЄС та державами ЦСЄ, але одночасно зберігали більшість досягнутих результатів у межах самого Співтовариства. Усі ці події вплинули на формування позиції ЄС щодо можливого розширення на Схід. ЄС ввів так званий принцип обумовленості, що означав можливість членства в ЄС країн ЦСЄ, якщо ці країни досягнуть успіху в проведенні політичних та економічних реформ. Принцип обумовленості став основою політики ЄС щодо країн ЦСЄ та балтійський держав тощо.
Приєднання країн Балтії до ЄС було обумовлене не лише вдалим впровадженням політичних, економічних, правових реформ, але і через отримання значної підтримки з боку деяких членів ЄС, а саме Німеччини, Фінляндії, Швеції і Данії. До того ж отримання підтримки з боку США в питанні європейської інтеграції вплинули на рішення ЄС розпочати переговори спочатку з Естонією, а потім і з Литвою і Латвією.
Вступ країн Балтії до ЄС означав отримання балтійськими державами „м’яких” гарантій безпеки. Водночас порівняно з процесом їх інтеграції в НАТО можна помітити відносну легкість їхнього вступу до ЄС. На противагу негативному сприйнятті та реакції російського керівництва по відношенню до вступу цих країн до НАТО, розширення ЄС не викликало у Москви жодних протиріч. Тому, розглядаючи особливості приєднання балтійських країн до ЄС, автор зазначає, що російський фактор не відігравав ключової ролі.
7. Досвід країн Балтії в питаннях європейської та євроатлантичної інтеграції може бути використаний Україною для досягнення свої зовнішньополітичних цілей. Адже поглиблення інтеграційних процесів на європейському континенті безпосередньо відповідає національним інтересам України. Політична стратегія реалізації Україною наміру стати повноправним членом НАТО та набути статусу асоційованого, а згодом і повноправного членства в Євросоюзі, має ґрунтуватися на детальному аналізі та оцінці досвіду країн ЦСЄ, особливо країн Балтії, оскільки вони єдині з країн колишнього СРСР досягли повного успіху у реалізації свої інтеграційних планів. Між Україною та країнами Балтії є багато відмінностей, особливо геополітичних, проте існує і багато спільних рис, таких як спільне минуле, наявність спільного кордону з Росією, значна російськомовна меншина. До того ж і країни Балтії, і Україна після здобуття незалежності зіткнулися зі схожими економічним, соціальними, політичними проблемами, тому вдалий досвід балтійських країн, що базується на поєднанні ефективного політичного діалогу та взаємовигідного економічного співробітництва з ЄС і НАТО, може бути запозичений Україною, але з огляду на свої геополітичні специфіку і реалії. Звичайно, членство в НАТО та досягнення рівня відповідності критеріям членства в ЄС є складним трансформаційним процесом. Опанування європейськими критеріями сприятиме становленню України як політично виваженого та економічно стабільного партнера у світовій політиці.
Країни Балтії у свою чергу виступають за інтеграцію України в європейські та євроатлантичні інституції, отже Україна може розраховувати на їхню підтримку. Лідери балтійських країн неодноразово про це заявляли і зі свого боку обіцяли всіляко сприяти Україні на її шляху до ЄС і НАТО. Зацікавленість балтійських держав в інтеграційних прагненнях Києва є додатковими аргументом на користь України, що в майбутньому може бути використано як один із засобів досягнення мети.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Документи
Стратегічні документи країн Балтії
1. Basics of National security of Lithuania. – Republic of Lithuania Law №VIII-49. – 19 December 1996. – available at
http://www3.lrs.lt/pls/inter2/dokpaieska.showdoc_l?p_id=39790
2. National Security Concept of the Republic of Estonia. – RT I 2004, 45, 318. – Tallinn: Ministry of Foreign Affairs. – available at
http://webstatic.vm.ee/static/failid/067/National_Security_Concept_2004.pdf
3. National Security Strategy of Lithuania. – 28 May 2002, Decision № IX-907. (version of the Decision № XX-423, 2005 Parliament of the Republic of Lithuania).– available at
http://se2.isn.ch.serviceengine/FileContent?serviceID=PublishingHouse&fileid=46063BAD-7103-5D24-5BD1-7E889BE8B90B&lng
4. Resolution on directions in Foreign Policy of the Republic of Lithuania following Lithuania’s accession to NATO and the European Union 1 May 2004. – available at http://www.lfpr.lt/uploads/File/2004-13%2014/Resolution.pdf
5. Security Concept of the Republic of Latvia as of 6 May 1997. – available at http://www.am.gov.lv/en/security/news/4457/?pg=3733&print=on
6. State Defence Concept of the Republic of Latvia. // Baltic Defence Review. – 2003. – №10. – Vol.2. – P. 77-86.
7. The Basic Guidelines of Estonian State Defence Policy. // Riigi Teataja Lisa (The State Gazette Annex). – RT I 1996. – 33, 684.
8. The Estonian National Military Defence Strategy. // Riigi Teataja Lisa (The State Gazette Annex). – RTL 2001. – 33, 442.
9. The National Security Concept of Latvia as of 24 January 2002. – available at http://www.mk/gov.lv/en/vk/publikacijas/drosibas-koncepcija/
Нормативні документи країн Балтії
10. Law on Citizenship of Estonia 1938/1992. – RT. 1992. – №7. – Art.109./ Citizenship and language laws in the newly independent states of Europe. Danish Center of Human Rights. – Denmark: Copenhagen, 1993. – P. 1-3.
11. Law on Citizenship of Estonia 1995. – RT.I. 1995. – №12. – Art.122. – available at http://www.legislationline.org/legislation.php?tid=11&lid=2296
12. Law on Citizenship of Latvia as of 22 July 1994 (updated 22 June 1998). – available at
http://www.legislationline.org/legislation.php?tid=11&lid=1222&less=false
13. Law on Citizenship of Lithuania № I-2072 as of 5 January 1991.– available at http://www.legislationline.org/legislation.php?tid=11&lid=1050&less=false
14. National Security Law of the Republic of Latvia as of 14 December 2000. – available at http://www.mfa.gov.lv/en/security/basic/4536/
15. The Constitution of the Republic of Estonia as of 28 June 1992. – RT 1992. – 26, 349. – available at http://www.president.ee/en/estonia/constitution.php
16. The Constitution of the Republic of Latvia as of 15 February 1922. – available at http://www.satv.tiesa.gov.lv/?lang=2&mid=8
17. The Constitution of the Republic of Lithuania as of 25 October 1992. – available at http://www.lrkt.lt/Documents2_e.html
18. The Estonian Peace-Time National Defence Act. // Riigi Teataja Lisa (The State Gazette Annex). – RT I 2002. – 57, 354.
19. The Estonian Republic Basic Security Policy Act. // Riigi Teataja Lisa (The State Gazette Annex). – RT I 2001, 24, 134.
Документи МЗС та інших відомств країн Балтії, тексти міжнародних, міждержавних угод, спільні заяви, протоколи
20. Agreement Between the Ministry of Defence of the Republic of Estonia, the Ministry of Defence of the Republic of Latvia, and the National Defence Ministry of the Republic of Lithuania on Co-operation in Security and Defence Relations as of 27 February 1995. – available at http://www.nato.int/acad/fellow/94-96/stankevi/biblio.htm
21. Agreement on Baltic Parliamentary and Governmental Cooperation between the Republic of Estonia, the Republic of Latvia and the Republic of Lithuania as of 13 June 1994. – available at http://www.am.gov.lv/en/policy/bilateral-relations/bilateral/?mode=out&state=ALL&status=1&title=baltic&print=on
22. Baltic Assembly Session Documents 1995-1996. // The Baltic Review: Riga, 1996. – P. 35-38.
23. Joint Communiqué of the Presidents of the Republic of Estonia, the Republic of Latvia and the Republic of Lithuania in Palanga as of 10 November 1997.- available at http://www.mfa.gov.lv/en/news/press-releases/1997/nov/2045/
24. Joint Statement of the Heads of Government of the Republic of Latvia, the Republic of Estonia and the Republic of Lithuania on the activities of the BCM in the process of integration into the EU as of 6 February 1997.– available at http://www.baltasam.org/images/front/_pdf/BCM_Informative_Material_1994_2000.pdf
25. Joint Statement of the Ministers of Foreign Affairs of the Republic of Latvia, the Republic of Estonia and the Republic of Lithuania on the coorfdination activities of the BCM in the process of integration into the EU. – available at http://www.baltasam.org/images/front/_pdf/BCM_Informative_Material_1994_2001.pdf
26. Partnership Charter Between the Republic of Latvia, the Republic of Estonia, the Republic of Lithuania and the United States of America / contained in the appendix to Council on Foreign Relations. – U.S. Policy Toward Northeastern Europe. – Washington. – 16 Januar 1998. – P. 78–79.
27. Protocol amending the Agreement on Baltic Parliamentary and Governmental Co-operation between the Republic of Estonia, the Republic of Latvia and the Republic of Lithuania as of 28 November 2003 . – available at http://www.mfa.gov.lv/en/policy/4595/Presidency-at-BCM2007/protocol/
28. Protocol amending the Protocol on Co-operation between the Baltic Assembly and the Baltic Council of Ministers, signed on 18 December 2004 in Riga. – available at http://www.baltasam.org/?DocID=564
29. Protocol on Co-operation between the Baltic Assembly and the Baltic Council of Ministers was signed on 14 April 1996 in Vilnius. – available at http://web-static.vm.ee/static/failid/439/1996_04_14_Koostooprotokoll_eng.pdf
30. Terms of Reference for the Baltic Council of Ministers, adopted by the Heads of Government of the Republic of Estonia, the Republic of Latvia and the Republic of Lithuania at Tallinn as of 13 June 1994. – available at http://www.urm.lt/popup2.php?item_id=10574
31. The amendments to the Terms of Reference of the BCM, signed on 28 November 2003 in Vilnius. – available at http://web-static.vm.ee/static/failid/409/2003_11_28_BMN_pohikiri_allkirjadega_eng.pdf
32. The Europe Agreement establishing an association between the European Communities and their Member States, on the one part, and the Republic of Latvia [Estonia Lithuania], on the other part as of 12 June 1995. – Volume 2019. –
I-34784. – available at http://untreaty.un.org/unts/144078_158780/4/3/1216.pdf
33. The Land Forces Cooperation among Estonia, Latvia and Lithuania. // Baltic Military Committee. Project Description. – 2004. – 22 April. – 13 p.
34. The Republic of Latvia and the Russian Federation Treaty on the State Border of Latvia and Russia as of 27 March 2007. – available at http://www.am.gov.lv/en/policy/bilateral-relations/4542/Russia/Treaty/
35. Treaty between the Republic of Lithuania and the Russian Federation concerning the State Border between Lithuania and Russia as of 24 October 1997. – available at
http://www.ecolex.org/en/treaties/treaties_full_display.php?docnr=3625&language=en
36. Treaty between the Republic of Lithuania and the Russian Federation concerning delimitation of the exclusive economic zone and the continental shelf in the Baltic sea as of 24 October 1997. – available at http://www.ecolex.org/en/treaties/treaties_full_display.php?docnr=3623&language=en
Документи відомств інших країн
37. Актуальные задачи развития вооруженных сил в Европе. – М.: Мин-во обороны РФ. – 2 октября 2003. – Раздел III. – C.45.
38. Долговременная линия России в отношении балтийских стран // Российская газета. – 1997. – 13 февраля.
39. Baltic Action Plan as of 1.01.2000. – available at http://www.nato.int/usa/info/baltic_action_plan.htm
40. Enhanced Partnership in Northern Europe (E-PINE). – available at http://www.state.gov/p/eur/rt/epine/c10621.htm
41. Pact on Stability in Europe as of 30 June 1994. – chapter VI. – available at http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:31994D0367:EN:NOT
42. The Northen European Initiative // Fact Sheet released by the Bureau of European Affairs, U.S. Department of State. – Washington DC. – 2000. – 10 January. – available at
http://www.state.gov/www/regions/eur/nei/fs_000110_nei.html
43. U.S. Senate. Legislation and Records Home. NATO Expansion Debate as of 7 May 2003. – available at http://thomas.loc.gov/r108/r108.html
44. US-Baltic Relations Fact Sheet // USIS Washigton File. – The White House: Office of the Press Secretary. – 1998. – 16 January.
Документи ЄС
45. 2002 Regular Report on Estonia’s progress towards accession // SEC (2002) 1402. – Brussels. – 2002. – 9 October. – 160 p.
46. 2002 Regular Report on Latvia’s progress towards accession // SEC (2002) 1405. – Brussels. – 2002. – 9 October. – 159 p.
47. 2002 Regular Report on Lithuania’s progress towards accession // SEC (2002) 1406. – Brussels. –2002. – 9 October. – 160 p.
48. A Northern Dimension for the Policies of the European Union, COM(1998)589 as of 25 November 1998 – available at http://www.europa.eu.int/comm/external_relations/north_dim/doc/com1998_0589en.pdf.
49. Agence Europe. – №. 5964. –1993. – 21 April. – P. 3, 4.
50. Agence Europe. – No. 5554. –1991. – 28 August. – P. 3.
51. Agence Europe. – № 6274. –1994. – 15 July. – P. 7.
52. Agenda 2000 – For a Stronger and Wider Union // Bulletin of the EU. – 1997. – №7-8.– point I.1.
53. Commission Opinion on Latvia’s/Estonia’s/Lithuania’s Application for Membership of the European Union. // Bulletin of the EU.– 1997. – № 12. – point 1.2.50, 1.3.68, 1.4.54.
54. Conclusions of the Cannes summit // Bulletin of the EU. –1995. –№ 6. – point I.12.
55. Conclusions of the Copenhagen European Council // Bulletin of the EU. –1993. – № 6. – point I.13.
56. Conclusions of the Essen summit // Bulletin of the EU. – 1994. – № 12. –poit I.7.
57. Council Decision of 30 March of 1998 on the principles, priorities, intermediate objectives and conditions contained in the accession partnerships with the Republics of Estonia, Latvia, Lithuania // Bulletin of the EU. – 1998. – № 4. –98/264/EC, 98/263/EC, 98/264/EC. – OJ L 121.
58. Declaration No. 91/251. European Political Cooperation Documentation Bulletin. // ed. by the European University Institute. – Florence. – 1991. – Vol. 7. – P. 388.
59. Negotiating directives // Bulletin of the EU. – 1994. – № 1/2. – point 1.3.80
60. Presidency Conclusions: Cologne European Council 2 and 4 June 1999 // ed. by SN 150/99. – 1999 . – 24 p.
61. Presidency Conclusions: European Council meeting in Laeken 14-15 December 2001 // ed. by SN 300/1/01 REV 1. – 2001. – 35 p.
62. Presidency Conclusions: Nice European Council meeting 7,8 and 9 December 2000. // ed. by SN 198/1/2000. – 2000. – 28 p.
63. Regular Reports from the Commission on Latvia’s/Estonia’s/Lithuania’s progress towards accession // Bulletin of the EU. – 1997. – supplements № 9. – point I.2.1.
64. Report on the Regular Report from the Commission on the Estonia’s progress towards accession // Committee on Foreign Affairs, Security and Defence Policy. – COM(98)0705–C4-0110/99. – available at
http://www.eumap.org/journal/features/2002/jan02/languagereg/#footref15
Документи НАТО
65. Declaration of the Heads of State and Government participating in the Meeting of the North Atlantic Council (“The Brussels Summit Declaration”). – Brussels. –1994. – 11 January. – available at
http://www.nato.int/docu/basictxt/b940111a.htm
66. Madrid Declaration on Euro-Atlantic Security and Cooperation issued by the Heads of State and Government participating in the Meeting of the North Atlantic Council // Press Release M-1 (97)81 – Madrid. – 1997. – 8 July.
67. Membership Action Plan approved by the Heads of State and Government participating in the Meeting of the North Atlantic Council // Press Release NAC-S(99)66. – Washington D.C. – 1999. – 23-24 April.
68. Partnership for Peace: Framework Document Issued by the Heads of State and Government Participating in the Meeting of the North Atlantic Council // NATO Review 42. – 1994. – February – № 1. – P. 2–5.
69. Prague Summit Declaration issued by the Heads of State and Government participating in the meeting of the North Atlantic Council in Prague as of 21 Nov. 2002 // NATO Review. Documentation Special Supplement. – 2002. – № 3. – P. D3.
70. Study on NATO Enlargement issued by the Heads of State and Government participating in the Meeting of the North Atlantic Council // Brussels. – 1995. – 3 September. – available at http://www.nato.int/docu/basictxt/enl-9501.htm
71. The Alliance’s New Strategic Concept approved by the Heads of State and Government participating in the Meeting of the North Atlantic Council in Washington, D.C. on April 24, 1999 // NATO Review. – 1999. - № 2. – P. 8-25.
72. The Washington Declaration signed and issued by the Heads of State and Government participating in the Meeting of the North Atlantic Council // Press
Release NAC-S(99)63. – Washington D.C. – 1999. – 23-24 April.
Виступи, доповіді та статті посадових осіб
73. Чілачава Р. Орієнтуючись на стандарти НАТО, або шлях Латвії до європейського альянса. Нотатки посла // Політика і час. – К.,2006. – №12 . – С. 27-29.
74. Address of U.S. Secretary of State Madeleine Albright to Vilnius University 13 July 1997 – European Security and NATO Enlargement: a view from Central Europe / ed. by S.J. Blank. – 1998. – P. 130.
75. Clinton W.J. International Political Figures on Lithuanian Integration into NATO, accessed 23 October 1999. – available at http://www.itembassyus.org/
76. Linkevicius L. Live after Enlargement. / Keynote Speech at Vilnius Roundtable “Northeast European Security After the 2004 Dual Enlargement: The End of History?” as of June 6, 7 2003 // Baltic Defence Review. – 2003. – № 8. – P. 24.
77. Opening Doors and building Bridges in the New Europe / Deputy Secretary Strobe Talbott’s address to the Paasikivi Society. – Helsinki. – 1998. – 21 January.– available at
http://www.state.gov/www/policy_remarks/1998/980121_talbott_eursecurity.html
78. Remarks by President G.Bush in Address to Faculty and Students of Warsaw University // Immediate Release. – The White House: Office of the Press Secretary. – 2001. – 15 June – 6 p.
79. Rice C. Promoting the National Interest // Foreign Affairs. – 2000. – Jan./Febr. – P. 50 – 67.
80. Speech by Mr. Romano Prodi, President of the European Commission on enlargement / European Parliament. – Brussels. – 1999. –13 October. – DN: Speech/99/130 . – available at
http://europa.eu/rapid/pressReleasesAction.do?reference=SPEECH/99/130&format=HTML&aged=0&language=EN&guiLanguage=en
81. Talbott S. A Baltic Homecoming. - the Frasure memorial lecture Tallinn, Estonia, 24 Jan. 2000. / Quoted in: Walker M. Variable geography: America's mental maps of a Greater Europe. // International Affairs. – 2000. – 76/3 – P. 470.
82. The Baltic Sea Region From a U.S. Perspective // Remarks by C.Ries, Principal Deputy Assistant Secretary for European and Eurasian Affairs at Baltic Development Forum Summit: Copenhagen, Denmark. – 2002. –15 October. – available at http://www.state.gov/p/eur/rls/rm/2002/14539.htm
83. U.S. Ambassador to Sweden Lyndon Olson’s speech at the conference on Baltic Security and Cooperation in Stockholm 19 November 1998. – available at http://www.lfpr.lt/uploads/File/1999-3/Norkus.pdf
84. U.S. Policy Toward Estonia, Latvia and Lithuania / Testimony before the European Subcommittee of Senate Foreign Relations Committee by Marc Grossman, Assistant Secretary of State for European and Canadian Affairs on 15 July 1998. // Baltic Sea Region. Brief, prepared by the U.S. Information Service, Stockholm. – 1998. – November. – P.14.
Дослідження та публікації
85. Baltic Defense Cooperation brochure // Estonian Ministry of Defense. – 2002. – 12 p.
86. Final Report of the Reflection Group on The Long-Term Implications of EU Enlargement. The Nature of the New Border // The Robert Schuman Centre for Advanced Studies (European University Institute) with the Forward Studies Unit (European Commission), European University Institute. – 1999. – April – 142 p.
87. Lithuania’s Security and Foreign Policy Strategy. – CSIS Eastern Europe Project Institute of International Relations and Political Science. – Vilnius. –2002. – June. – 109 р.
88. Report on State Department Briefing // U.S. Information Agency.– 1997. – 28 March. – 90 p.
89. Secretariat Working Part Task – Force “Enlargement” // Briefing № 42: The Russisn Minority in the Baltic States and the Enlargement of the EU (PE 168.307). – Luxemburg. – 1999. – 3 May. – 132 p.
90. Strategic and Operational Implications of NATO Enlargement in the Baltic Region // Institute for Foreign Policy Analysis (IFPA). – 2002. – 146 p.
91. US policy towards Northeastern Europe. // Independent Task Force Report. – Washington: Council on Foreign Relations, 1999. – 127 p.
92. What Is to Be Undone? A Russia Policy Agenda for the New Administration. // The Nixon Center. – 2001. – February. – 48 р.

Дисертації та автореферати дисертацій
93. Божко С.О. Система безпеки і співробітництва в регіоні Балтійського моря в 1990-х роках – на початку ХХІ століття: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.04 / Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2005. – 19 с.
94. Буренко Н.М. Еволюція політики Європейського Союзу щодо країн Центральної та Східної Європи: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.04 / Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2004. – 13 с.
95. Касаткина В.М. Внешняя политика Эстонской республики: Автореф. дис… канд. полит. наук: 23.00.04 / Дип. академия МИД России. – М., 1998. – 21 с.
Наукові роботи та монографії
96. Балтийские исследования. Национальные и религиозные меньшинства в Балтийском регионе: Сборник научных трудов / Клуб исследователей Восточной Европы. – Калининград: Изд-во КГУ, 2004. – Вып. 2. – 120 с.
97. Барыгин И. Н. Актуальные проблемы регионоведения: Учебное пособие. – СПб.: Изд-во СПбГУ, 2005. – 310 с.
98. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегический императив: Пер с англ. – М.: Международные отношения, 1999. – 256 c.
99. Бодрук О.С. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти на http://www.niisp.gov.ua/vydanna.php?razdel=monogr&doc=main
100. Внешняя политика и безопасность современной России 1991-2002. Хрестоматия в 4-х т. Т.2: Исследования/Сост. Т.А.Шаклеина.– М.: РОССПЭН, 2002.– 544 c.
101. Касаткина Н.В. Особенности адаптации этнических групп в современной Литве // Институт социальных исследований. – Литва, 2004. – 30c.
102. Лапшин А. "Серая зона" Балтийского региона. Проблема адаптации ДОВСЕ в контексте расширения НАТО: некоторые последствия для РБМ. / Сборник статей и выступлений круглого стола: Россия – НАТО: формирование повестки дня для взаимодействия в области международной безопасности и военного сотрудничества. – Балтийский Исследовательский центр. – 2004. – 129 c.
103. Макарычев А. Безопасность как феномен публичной политики: общие закономерности и проекции на Балтийский регион / Публичная политика в сфере мягкой безопасности: Балтийское измерение. – СПб., 2003. – 128 с.
104. Мальський М., Мацях М. Теорія міжнародних відносин. – Київ, 2003. – 243 с.
105. Манилов В.Л. Безопасность в эпоху партнерства. – М.: ТЕРРА, 1999. – 368 с.
106. Матвієнко В.М. Українська дипломатія 1917-1921 років: на теренах постімперської Росії. – К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2002. – 373 с.
107. Мозель Т.Н. Балтия, Россия и Запад в поисках модели безопасности в Европе. – М.: Academia, 2001. – 304 с.
108. Региональное измерение российско-балтийских отношений. The Regional Dimension of the Russian-Baltic Relations / Под. ред. Л.А. Карабешкина. – СПб., 2004. – 208 с.
109. Симонян Р.Х. Россия и страны Балтии. – М.: ACADEMIA, 2003. – 456с.
110. Цыганков А.П. Современные политические режимы. Структура, типология, динамика: Учебное пособие. – М.: Интерпракс, 1995. – 292 c.
111. Austin D.F. NATO Expansion and the Baltic States. // Sandhurst: Conflict Studies Research Centre, Royal Military Academy, February 1999. – 56 p.
112. Baun M.J. A wider Europe. The process and politics of EU Enlargement. – Rowman and Littlefield Publishers Inc., Lanham-Boulder-New York-Oxford, 2000. – 325 p.
113. Blank S.J. NATO Enlargement and the Baltic States: What can the great powers do? / Strategic Studies Institute. – 1997. – 78 p.
114. Bloom W. Personal Identity, National Identity and International Relations. – Сambridge University Press, 1990. – 386 p.
115. Bordering Russia: Theory and Prospects for Europe's Baltic Rim. / Ed. by Mouritzen H. – London: Ashgate, 1998. – 298 p.
116. Buzan B. People, States and Fear: An Agenda for International Security Studies in the Post-Cold War Era. – Harvester Wheatsheat, 1991. – 567 p.
117. Carter A.B., Perry W.J., Steinbruner J.D. A New Concept of Cooperative Security. – Washington D.C.: The Brookings Institution Occasional Paper, 1992. – 189 p.
118. Chryssochoou D.N. Theorizing European integration. – London-Thousand Oaks-New Delhi: SAGE Publications, 2001. – 387 p.
119. Clemens W.J. The Baltic Transformed. Complexity Theory and EuropeanSecurity. – Lanham, MD: Rowman and Littlefield Publishers, 2001. – 465 p.
120. Clemmesen M.H. Security and Defence Cooperation – A Step Towards a Baltic Framework / NATO’s Nations (special edition on the Baltic states). – 1999. – 147 p.
121. Cooperation or Competition. / Ed. by Knudsen O.F. – The Swedisn Institute of International Affairs. – 2002. – 146 p.
122. Cox M., McGinty R. Farewell to a Beautiful Idea: The End of Neutrality in the Post-Cold War World // Small States and the Security Challenge in the New Europe. Ed. by Bauwens W., Clesse A., Knudsen O.F. – London: Brasseys, 1996. – 634 p.
123. Crowe D.M. The Baltic States and the Great Powers: Foreign Relations, 1938–1940. – Boulder, CO: Westview Press, 1993. – 243 p.
124. EU Enlargement and the Baltic states. / Ed. by Arnswald S. – Helsinki-Berlin, 2000. – 266 p.
125. Explaining European Integration. / Ed. by Wivel A. – Copenhagen: Copenhagen Political Studies Press, 1998. – 578 p.
126. Friis L. The European Union and the War in Kosovo – A Domino Effect. – Copenhagen, 1999. – 276 p.
127. Gorenburg D. The Expansion of NATO into the Baltic Sea Region: Prague 2002 and Beyond. – CNA Corp., Centre for Strategic Studies, 2002. – 215 p.
128. Guggenbuhl A. The political Economy of Association with Eastern Eurupe // The political Economy of European Integration. Ed. by Laursen Finn – Maastrict, 1995. – P. 221 – 282.
129. Haab M. Potentials and vulnerabilities of the Baltic states // The Baltic States in World Politics. Ed. by Hansen B., Heurlin B. – Richmond Surrey: Curzon Press, 1998. – P. 5 – 98.
130. Hans M, Weaver O., Wiberg H. European Integration and National Adaptations: A theoretical inquiry. – N.-Y.: Nova Science Publishers, 1996. – 548p.
131. Hans M. Bordering Russia: Theory and Prospects for Europe's Baltic Rim. – London: Ashgate, 1998. – 345 p.
132. Herd G. P. The Baltic states and EU enlargement // Back to Europe: Central and Eastern Europe and the European Union. Ed. by Henderson K. – London: UCL Press, 1999. – P. 223 – 287.
133. Hey J. Introducing Small State Foreign Policy // Small States in World Politics. Explaining Foreign Policy Behavior. Ed. by Hey J. – Boulder, CO: Lynne Rienner Publishers, 2003. – P. 3 – 41.
134. Hiden J., Salmon P. The Baltic Nations and Europe: Estonia, Latvia and Lithuania in the Twentieth Century. - London: Longman, 1994. – 567 p.
135. Joseph S. Nye. Soft Power. The Means to Success in World Politics. – New York: Public Affairs, 2004. – 192 p.
136. Kaiser K., Bruning M. East-Central Europe a