ФАКТОР ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ В СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Інститут міжнародних відносин

На правах рукопису

ДОРОШЕНКО Андрій Дмитрович

УДК: 327.83

ФАКТОР ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ В СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

Спеціальність 23.00.04 – Політичні проблеми
міжнародних систем та глобального розвитку

Д И С Е Р Т А Ц І Я

на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
БІЛОУСОВ Михайло Михайлович
доктор історичних наук, професор

КИЇВ – 2003

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 5

РОЗДІЛ 1
Транснаціональна злочинність як проблема науки та практики
1.1. Історіографія та напрямки дослідження проблеми 28
1.2. Концепції виникнення транснаціональної злочинності 50

РОЗДІЛ 2
Глобалізація міжнародних відносин та інтернаціоналізація злочинності
2.1. Глобалізація як криміногенний чинник у сучасних міжнародних відносинах 58
2.2. Сфери та наслідки діяльності транснаціональної злочинності 71
2.3. Транснаціональні кримінальні альянси: механізми формування, сутність і методи боротьби 87
2.4. Міжнародні стратегії розвитку пострадянської злочинності 98

РОЗДІЛ 3
Міжнародне співробітництво у боротьбі з транснаціональною злочинністю
3.1. Міжнародні організації та режими в боротьбі з транснаціональною злочинністю 110
3.2. Принципи, форми та напрямки європейської політики подолання транснаціональної злочинності 133
3.3. Україна в боротьбі з транснаціональною злочинністю 143

ВИСНОВКИ 155
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 169

В С Т У П
Актуальність теми. Завершення “холодної війни” та розпад біполярної системи міжнародних відносин сприяли створенню принципово іншої геополітичної ситуації, в якій опинилися учасники міжнародних відносин.
Сучасні міжнародні відносини характеризуються, серед іншого, впливом деяких чинників, що досі або не бралися до уваги або не мали глобального характеру. Транснаціональна злочинність є, власне, одним з цих чинників. Нині вона набуває дедалі більшої політичної та економічної ваги у країнах «третього світу», у системі міжнародних відносин взагалі.
Внаслідок збільшення взаємозалежності держав, диверсифікації міжнародних зв'язків, утворення «прозорих» кордонів інтеграційних угруповань та формування світових інформаційних і фінансових мереж з'явилися глобальні ринки для законної й нелегальної продукції та послуг. Це дозволяє транснаціональній злочинності нагромаджувати значні обсяги капіталу, що обумовлює вплив злочинних організацій на учасників міжнародних відносин.
Однією з ключових характеристик транснаціональної злочинності виступає порушення нею національних кордонів держав. Таким чином, транснаціональна злочинність кидає виклик державному суверенітету та економічному розвитку країни, миру та безпеці у міжнародних відносинах. Хоча транснаціональна злочинність не має характеру загрози для військової могутності країни, проте вона кидає виклик прерогативам, що є невід'ємними атрибутами державності.
Крім того, в умовах регіоналізації системи міжнародної безпеки, що виявляється у дробленні глобальних структур безпеки, як атавізму біполярності, транснаціональна злочинність загрожує стабільності та безпеці окремих держав та інтеграційних утворень, оскільки, серед іншого, може виступати спонсором транснаціонального тероризму. Організована злочинна діяльність “Аль-Каїди”, як ресурсне та організаційно-технічне підгрунтя терористичного нападу на США 11 вересня 2001 року, стала одним з головних поштовхів до глибоких змін, перебудови всієї системи міжнародних відносин. Отже, транснаціональна злочинність стала конфліктогенним фактором розвитку людства, що потребує детального та виваженого аналізу й вивчення.
Наукова актуальність теми також визначається практично повною відсутністю в українській політичній науці робіт, які б приділяли спеціальну увагу проблемам, що пов'язані з теорією та практикою дослідження транснаціональної злочинності в контексті міжнародних відносин в цілому і стосовно зовнішньої політики України в особливості.
Крім цього, актуальність дослідження цієї теми для України обумовлена додатковими чинниками – по-перше, зростанням впливу транснаціональної злочинності на всі сфери життя країни; по-друге, тенденцією до інтеграції українських кримінальних утворень із зарубіжними мафіозними структурами, їхньої діяльності за межами України; по-третє, важливістю розробки для України політики декриміналізації, оздоровлення держави, зокрема, з точки зору адаптації міжнародного досвіду подолання організованої злочинності.
Об'єктом дисертаційної роботи є світова політика на рубежі ХХ і ХХІ століть.
Предметом дисертаційного дослідження є транснаціональна злочинність, що створює серйозні проблеми в дво- та багатосторонніх відносинах, отруює політичне життя сучасного світу.
Дисертаційна робота не має чітко визначених хронологічних рамок, проте основна частина матеріалу охоплює період з грудня 1991 року, тобто з моменту розпаду Радянського Союзу та розвалу біполярної системи міжнародних відносин, що уможливило бурхливий розвиток процесів глобалізації міжнародного життя, до 2001 року включно.
Наукова проблема, яка вирішена в дисертації, - особливості формування транснаціональної злочинності та механізмів її впливу на політику держав і міжнародних організацій, а також наслідки цього впливу.
Концепція дисертанта – міжнародна та транснаціональна злочинність породжені об’єктивними та суб’єктивними чинниками міжнародного життя і є виразом суперечностей сучасного світу у його глобальному вимірі. Викоренити транснаціональну злочинність практично неможливо, але цілком можливо зменшити її негативний вплив на сучасні міжнародні відносини.
Методи дослідження, використані в роботі, належать до методик з арсеналу теорії міжнародних відносин, які є найбільш пристосованими для розкриття проблеми, що досліджується.
Контент-аналіз був використаний для дослідження офіційних матеріалів різних держав, угод, програм партій і суспільних рухів, звітів про офіційні переговори, мемуарів, виступів, заяв і листування державних діячів.
Івент-аналіз дисертант застосував для розгляду та порівняння подій, пов’язаних з проблемою, в їхній динаміці. Це дало авторові змогу виявити об’єктивні закономірності еволюції транснаціональної злочинності, можливість досліджувати конкретні процеси як у тісному зв’язку з тією історичною обстановкою, в якій вони виникали і розвивалися, так і в їхніх якісних змінах на різних етапах розвитку.
Системний підхід дозволив розглянути інтернаціоналізацію злочинності як комплексний процес у міжнародних відносинах, виявити його найважливіші елементи, прослідкувати їхню взаємозалежність і взаємообумовленість.
Специфічною складовою частиною інформаційного забезпечення дисертаційної роботи є матеріали періодичних видань, аналітичних оглядів з Італії, США, Великої Британії, Російської Федерації та інших держав світу за період 1991 – 2001 рр.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування причин і наслідків інтернаціоналізації злочинності, становлення механізмів і визначення напрямків її негативного впливу на сучасні міжнародні відносини для формулювання науково обґрунтованих форм і методів боротьби з транснаціональною злочинністю.
Досягнення поставленої мети обумовило визначення основних завдань дисертаційної роботи:
1) здійснити критичний огляд існуючих наукових підходів щодо вивчення проблеми транснаціональної злочинності;
2) дослідити супутні транснаціональній злочинності міжнародні явища на прикладі корупції, з’ясувати їхні взаємопов'язання;
3) визначити процес глобалізації одним з криміногенних чинників сучасних міжнародних відносин;
4) дослідити вплив транснаціональної злочинності на країни та регіони світу з огляду на нерівномірність розвитку останніх;
6) вивчити особливості інтерна¬ціоналізації пострадянської організованої злочинності;
7) проаналізувати стан сучасної системи міжнародного співробітництва у боротьбі з транснаціональною злочинністю, визначити її засади та головні принципи;
8) дослідити політику України в царині боротьби з транснаціональною злочинністю.
Наукова новизна дисертації. В дослідженні вперше на основі нових джерельних матеріалів комплексно вивчаються чинник транснаціональної злочинності в сучасних міжнародних відносинах, а також питання ролі України в міжнародній системі боротьби з транснаціональною злочинністю.
Крім цього, наукова новизна дисертації, що виноситься автором на захист, полягає в:
а) вирішенні вперше у вітчизняній політичній науці проблеми транснаціональної злочинності як фактору розвитку сучасних міжнародних відносин, а також супутних проблем;
б) визначенні рівнів та напрямів адаптації міжнародних кримінальних організацій до наслідків закінчення “холодної війни”, а з тим зміни рівня політичної напруги в сучасному світі;
в) обгрунтуванні наявності загрози для системи міжнародних відносин наслідків діяльності транснаціональних кримінальних організацій.
Дисертант вперше ввів у науковий обіг значну кількість раніше невивчених матеріалів і документів державних, неурядових структур різних країн світу та міжнародних організацій, насамперед ООН та ІНТЕРПОЛу.
Основні положення дисертації, що виносяться на захист:
- транснаціональна злочинність є специфічним чинником в сучасних міжнародних відносинах. Укладаючи симбіотичні союзи з окремими державами світу, транснаціональна злочинність у своїй діяльності виходить за межі національних кордонів, формує мережеву систему тіньових щодо офіційної міжнародних зв‘язків у вигляді, насамперед, транснаціональних кримінальних альянсів, а також механізми інтеграції тіньових зв'язків з легальними відносинами. З одного боку транснаціональна злочинність зацікавлена у збереженні стабільної системи міжнародних відносин, яка дозволяє відлагоджувати канали нелегальної взаємодії між кримінальними організаціями у різних регіонах світу, проте з іншого боку, спеціалізуючись, насамперед, на торгівлі забороненими до поширення видами продукції (наркотики, зброя, радіоактивні речовини тощо) та, в окремих випадках, фінансово підтримуючи міжнародні терористичні угруповання, транснаціональна злочинність сприяє ерозії системи міжнародних відносин, об'єктивно провокуючи напруженість у міждержавних стосунках. У цій боротьбі протилежностей між прагненням злочинців до передбачуваності, як запоруки безпеки бізнесу, та дестабілізацією, як наслідку їхньої злочинної діяльності, відбувається розвиток транснаціональної злочинності в системі сучасних міжнародних відносин;
- в основі процесів інтернаціоналізації організованої злочинності перебуває явище глобалізації міжнародних відносин. Падіння “залізної завіси”, процеси транснаціоналізації економіки та швидкий розвиток регіональних інтеграційних проектів сприяли виходу злочинності, особливо її організованих форм, на міжнародні рубежі. Процеси глобалізації торкнулися майже всіх сфер діяльності транснаціональної злочинності, насамперед, системи відмивання грошей, позитивно вплинули на формування поліетнічних за складом, багатофункціональних за способами діяльності та макрорегіональних за ареалами функціонування кримінальних організацій, обумовили прагнення злочинців до отримання політичної влади як важливої конкурентної переваги. Водночас різновекторність інтересів різних кримінальних організацій, конфлікти, що виникають між ними на цій основі, політика окремих держав щодо боротьби з організованою злочинністю унеможливлюють наразі трансформацію організованої злочинності на базову загрозу для всієї системи міжнародних відносин. Подібний чинник не несе в собі загрози для військово-політичної могутності країн, проте нівелює інші прерогативи учасників міжнародних відносин, що є їхніми невід'ємними атрибутами. Отже, ця загроза має, скоріше, потенційний характер, проте подальший розвиток глобалізації, безумовно, сприятиме зростанню небезпеки для міжнародних відносин з боку транснаціональної злочинності;
- транснаціональна злочинність активно розвивається в умовах існування монополярної системи міжнародних відносин, коли з одного боку зберігається значний дисбаланс сил між її учасниками, а з іншого – нерівномірність в політичному та соціально-економічному розвитку різних держав, відмінності в моделях національного правозастосування тощо. Гра на подібних відмінностях складає основу міжнародних стратегій організованої злочинності. Іншою визначальною ознакою сучасної транснаціональної злочинності став доступ до політичної влади. Монополізація, притаманна економічній діяльності організованої злочинності, знаходить своє продовження в процесах картелізації політичної влади, коли остання зосереджується в руках обмеженої кількості осіб (організацій), що діють згідно з таємними домовленостями. В міжнародному масштабі спроби такої координації здійснюються за допомогою транснаціональних кримінальних альянсів, лобістських структур тощо. Проте, на відміну від економічної діяльності, транснаціоналізація політичної координації в структурі сучасної транснаціональної злочинності наразі займає другорядне місце;
- сучасна система міжнародних відносин надзвичайно вразлива до діяльності транснаціональної злочинності. Істотні відмінності в національних і регіональних системах правозастосування, різна політична пріоритетність боротьби з організованою злочинністю в державах світу, нерівномірність розвитку останніх, зростання фінансового та інформаційного чинників у нинішніх політичних та економічних відносинах об'єктивно зменшують можливості ефективної боротьби з транснаціональною злочинністю. Питання такої боротьби стають одним з аргументів у справі уніфікації існуючого законодавства, посилення ролі міжнародних спеціалізованих організацій в системі сучасних міжнародних відносин, закріплення лідерства країн «золотого мільярда» (як провідників і натхненників цієї боротьби) в сучасній системі міжнародних відносин, а з цим посилення їхнього втручання у внутрішні справи інших, менш розвинених країн під виглядом надання допомоги чи інспектування. Іншими словами, все частіше використання з боку потужних світових держав теми боротьби з корупцією та організованою злочинністю у їхніх відносинах з менш розвиненими партнерами в політичній площині виявляє небезпечну тенденцію закріплення ними свого домінуючого становища в світі. При цьому проблема неефективності світової системи боротьби з транснаціональною злочинністю не тільки не розв'язується, а й набуває гостріших суперечливіших форм;
- Україна на сьогодні практично не реагує на виклик транснаціональної злочинності. Основними причинами виступають недосконала чинна законодавчо-нормативна база та надмірна політизація проблеми злочинності всередині країни. З іншого боку пострадянська організована злочинність, вийшовши за межі національних кордонів нових незалежних держав, стала чинником, що визначає, серед іншого, становище цих держав на міжнародній арені. Це спостереження повною мірою стосується й України. Проте тема боротьби з організованою злочинністю та корупцією в структурі пріоритетів зовнішньої політики України продовжує залишатися на друго- та навіть третьорядних позиціях, що призводить до серйозного погіршення зовнішньополітичного становища України. Це створює підстави для використання іноземними партнерами зіпсованого іміджу України з метою здійснення на неї дипломатичного та іншого тиску в досягненні цілей, що суперечать національним інтересам України, зокрема в царині торгівлі зброєю чи наукоємкими технологіями. Отже, застосування проблематики подолання організованої злочинності та корупції в дипломатичній боротьбі з боку України є вкрай недостатнім.
Наукове та практичне значення результатів дослідження. В науковий обіг введено значний обсяг раніше не вивчених джерел і матеріалів, наведених у вигляді документів, звітів і статистичних оглядів ООН, Ради Європи, інших міжнародних організацій, аналітичних доповідей неурядових структур, маловідомих досліджень іноземних авторів.
Ці матеріали, як і результати проведеного дослідження, можуть бути використані для подальшого вивчення актуальних проблем сучасних міжнародних відносин з урахуванням ролі транснаціональної злочинності як специфічного фактору в цих відносинах. Матеріали дисертації можуть використовуватися для підготовки лекційних курсів і спецкурсів з проблем національної та міжнародної безпеки, а також з актуальних проблем сучасних міжнародних відносин у цілому.
Положення дисертації можуть знайти застосування в роботі відповідних національних зовнішньополітичного та право¬охоронного відомств, спецслужб при плануванні та реалізації заходів по боротьбі з організованою злочинністю та її міжнародними формами, в якості рекомендацій іншим зацікавленим державним, неурядовим і міжнародним організаціям.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дисертаційне дослідження виконане в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України” (номер держреєстрації 0196U015204), Інституту міжнародних відносин “Розробка міжнародно-правових, політичних, економічних основ розбудови української держави” (номер держреєстрації 0197U003322).
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, відзеркалені у доповіді “Антимафія: європейський вимір України”, опублікованій в матеріалах наукового семінару “Приватно- та публічно-правові засади формування європейського правового простору та місце і роль у цьому процесі України”, Київ, 25 травня 1998 року; у виступі на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом”, Київ, 29-30 жовтня 1998 року, та в інших наукових публікаціях, список яких додається нижче.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації становить 170 сторінок. Список джерел і літератури включає 254 найменування (20 сторінок).
Стан наукової розробки проблеми. Тема дослідження охоплює відносно нетривалий історичний період, тому слід зазначити, що в основу джерельної бази дисертації дисертантом було покладено, насамперед, широке коло документів міжнародних глобальних, спеціалізованих і регіональних організацій, значна частина з яких уперше впроваджується в науковий обіг.
Насамперед, це стосується аналітичних доповідей національного центрального бюро ІНТЕРПОЛу в Україні [7; 8; 9], в котрих досліджуються різні аспекти та наслідки функціонування в Україні структур транснаціональної злочинності; документів, що приймалися під час дискусій та генеральних асамблей ООН [237 - 249] і стосувалися пошуку міжнародною спільнотою шляхів найефективнішого реагування на виклик транснаціональної злочинності; Ради Європи [169; 175; 176], які є прикладом регіональної співпраці країн у подоланні цього явища; на міжнародних науково-практичних конференціях [10; 40; 47; 50; 138; 168; 225], що дозволило дисертантові значною мірою дослідити еволюцію світової наукової думки щодо транснаціональної злочинності; рапортів державних і неурядових організацій [217; 218; 220], котрі, в більшості випадків, містили конкретні приклади функціонування сучасних транснаціональних кримінальних організацій, впливи цих структур на динаміку міждержавних, регіональних і відносин глобального характеру.
Дисертант також використав у роботі широке коло державних документів України, що як безпосередньо стосуються досліджуваної проблеми, так і супутних проблем, в тому числі економічної безпеки України, боротьби з корупцією. Ця група представлена, зокрема, офіційною хронікою, листуванням вищих посадових осіб держави, текстами указів і розпоряджень Президента України, постанов Уряду України, законів України [56; 64; 112; 127; 131].
Вагомий теоретичний вплив на формування світової політики щодо чинника транснаціональної злочинності в актуальних міжнародних відносинах справила широка наукова дискусія в країнах, що протягом тривалого часу потерпали від впливів організованої злочинності. Зокрема це спостереження стосується, США, Італії, Колумбії, Російської Федерації, низки держав Азії. У дискусію було залучено як різноманітні наукові центри, так і державних діячів, партійних лідерів, кореспондентів мас-медіа, представників неурядових організацій тощо. Суб’єктами наукових дебатів, здебільшого, виступали академічні вчені та політичні діячі.
У дисертації також були використані доступні автору джерела та література українською, російською, англійською, польською та іншими мовами. У цьому зв’язку матеріали наукового характеру умовно розділені автором на такі напрямки.
По-перше, дослідження радянських і зарубіжних теоретиків і практиків міжнародних відносин до 1991 року. По-друге, праці українських і російських авторів у 90-х роках ХХ століття. По-третє, сучасна зарубіжна література з проблем організованої злочинності та корупції, їхніх транснаціональних форм в контексті еволюції системи міжнародних відносин. По-четверте, публікації дисертанта та інші матеріали щодо досліджуваної наукової проблеми.
Розглядаючи першу групу робіт, слід відзначити, що активне вивчення проблеми інтернаціоналізації організованої злочинності з точки зору еволюції системи міжнародних відносин починається лише з середини 80-х рр. Хоча і раніше науковці звертали все більшу увагу на процеси інтернаціоналізації злочинності, проте цей процес розглядався, по-перше, у річищі загальної професіоналізації злочинності та, по-друге, скоріше, як патологія, ніж об’єктивна закономірність, зумовлена розвитком світу. У джерельній базі можна знайти достатньо праць, присвячених історії розвитку організованої злочинності, дослідженню її поступової трансформації у небезпечне явище, що зрештою вийшло за межі національних кордонів.
Значний внесок в аналіз історичних аспектів становлення та розвитку організованої злочинності було зроблено, зокрема, науковими працями Д.Гулара, Д.Крессі, Х.Хесса [30; 170; 191], що, серед іншого, викривають походження та сутність, насамперед, італійських таємних організацій, а також причини швидкої транснаціоналізації мафії, її злиття з правлячими класами, зокрема, в Італії та США.
Окреме місце в історіографії посідають також праці К.Маркса та Ф.Енгельса [107]. Хоча марксистські підходи щодо проблеми вийшли, значною мірою, з наукової моди, проте їхній аналіз економічних аспектів народження злочинності та соціальних перспектив цього феномену продовжує залишатися, на думку дисертанта, актуальним, особливо в умовах прогресуючої бідності та безробіття в багатьох країнах світової периферії.
Одним з перших дослідників проблеми інтернаціоналізації організованої злочинності в контексті нерівномірного розвитку держав світу в умовах біполярної системи міжнародних відносин став Ф.Решетников [139]. Він ув’язав проблему нігілістичного ставлення широких верств населення низки країн в Азії та в Африці щодо правоохоронної системи та своєї державності взагалі власне з масштабами корупції та впливами організованої злочинності в цих регіонах. Зазначеній проблемі були присвячені теж дослідження Л.Галенської, І. Карпеця, Г.Іріарте [23; 70; 193].
Цікавим напрямком стали, на думку дисертанта, й праці щодо ролі та можливостей ІНТЕРПОЛу протидіяти транснаціональним злочинцям в умовах дуалістичної системи забезпечення міжнародної безпеки і загального протистояння поміж Сходом і Заходом. Цій темі присвячені, серед інших, праці М.Фюнера, Р.Родеса та Р.Скревенса [184; 223; 228]. В них автори справедливо зазначають, що проблема транснаціональної злочинності є спільною для всіх країн світу і не залежить від рівня політичної напруги у стосунках між Сходом і Заходом. В цьому контексті, зокрема, неучасть СРСР у роботі Міжнародної організації кримінальної поліції (до 1989 року), як один з проявів закритості комуністичного суспільства, значно знижувала, як вважали науковці, ефективність та обмежувала можливості ІНТЕРПОЛу боротися зі злочинцями.
Внаслідок глобальних перетворень, що сталися в кінці 80-х – на початку 90-х років, розпався Радянський Союз і постали нові незалежні держави. Слабкість цих державних утворень, інтеграція в багатьох країнах СНД посткомуністичних правлячих еліт з організованою злочинністю, ґвалтовне поширення корупції стало однією з найсуттєвіших політичних проблем регіону. Процеси криміналізації швидко охопили й всі, без винятку, сфери життя України.
Починаючи з 1991 року, в Україні вийшла низка праць, присвячених різним аспектам організованої злочинності та корупції, - Г.Омельченка, М.Мельника, А.Хавронюка, Є.Невмержицького, М.Камлика, В.Гвоздецького, А.Бови, О.Дудорова та інших [111; 112; 69; 24; 17].
Слід підкреслити, що більшість вітчизняних авторів, котрі спеціалізуються на дослідженнях організованої злочинності та корупції, є, як правило, практичними працівниками правоохоронних органів і спецслужб та, здебільшого, правниками. Отже, метою їхніх доробок виступає, насамперед, прагнення віднайти способи та методи для пенітенціаризації цих взаємопов’язаних між собою явищ, створення юридичної бази для боротьби з організованими формами злочинності та корупцією.
Характерною особливістю цих робіт є те, що науковці, по-перше, значною мірою, обмежуються аналізом тільки національного виміру організованої злочинності, її впливу виключно на інститути української держави та суспільства; по-друге, їхній аналіз стосується лише юридичних аспектів проблеми, інколи вони аналізують проблеми розвитку в Україні тіньової економіки, але знову ж, скоріше, як ілюстрацію до основної юридичної теми, звужуючи при цьому політичний вимір організованої злочинності тільки до проблеми корупції, при цьому в найбільш локальній її частині – хабарництві.
Таким чином, політична функція організованої злочинності, її системний аналіз залишаються, як правило, поза увагою українських дослідників так само, як проблеми інтернаціоналізації кримінальних організацій. Більше того, в деяких роботах публіцистичного характеру під транснаціональною злочинністю розуміються лише зарубіжні кримінальні синдикати [11] і абсолютно не враховуються тенденції щодо поширення своїх міжнародних впливів пострадянською організованою злочинністю.
Дисертант в цьому зв’язку особливо відзначає доробок О.Турчинова [149], оскільки його праця стала чи не першою у вітчизняній історіографії, що була присвячена комплексному аналізу політичних, економічних, соціальних та інших причин, умов і наслідків інтеграції організованої злочинності з політичним класом України. Однак, попри те, що наукова цінність цього дослідження, на думку дисертанта, є значною, О.Турчинов абсолютно проігнорував міжнародні аспекти організованої злочинності, явища, від якого потерпає сьогодні Україна. За цією ж схемою своє дослідження побудував, зокрема, О.Долженков [42].
Певним проривом щодо дослідження вітчизняними науковцями тематики транснаціональної злочинності стала праця П.Біленчука, С.Єркенова, А.Кофанова [15]. Вона досить ґрунтовно описує методологію боротьби з транснаціональними формами злочинності та може бути цінним посібником для правоохоронців-практиків. Водночас це – дослідження юридичного характеру, що і не ставило перед собою якихось інших завдань, що виходять за межі юриспруденції. Таким чином, чинник транснаціональної злочинності, попри свою значущість, несподівано опинився поза увагою дослідників в Україні, тим більше він залишився своєрідною “білою плямою” для цивільних науковців, котрі вивчають, зокрема, актуальні проблеми міжнародних відносин.
Натомість досить широку полеміку ця тема викликала в російських наукових колах. Вже на початку 90-х рр. були опубліковані кілька важливих монографій щодо організованої злочинності [120; 121; 124], де проблема інтернаціоналізації розглядалася автономно, з усіх точок зору. Хоча ці дослідження, скоріше, не стосувалися аналізу транснаціональної злочинності в контексті перебудови системи міжнародних відносин, проте науковцями було визначено ряд небезпечних тенденцій, що спонукали російських авторів продовжувати свої пошуки.
Як наслідок, в середині та у другій половині 90-х рр. з’являються нові фундаментальні дослідження, зокрема, спільні російсько-американські [67; 79; 122; 123]. Їх відзначає ґрунтовність, комплексність, намагання вивчити проблему, власне, в контексті глобальних змін у світі, з точки зору майбутніх шляхів розвитку цивілізації. Хоча, як вважає дисертант, в деяких доробках, зокрема, Л.Шеллі [67; 230] автору не вдалося уникнути певної політичної ангажованості, наприклад, намагання гіперболізувати вплив пострадянської організованої злочинності в розвинених країнах Заходу, окреслити його новою глобальною загрозою після розпаду СРСР, нехтуючи при цьому аналізом впливу американських чи європейських мафіозних організацій.
Значний інтерес до цієї теми обумовив появу наукових центрів. Насамперед, слід відзначити роботу Українсько-Американського центру з дослідження організованої злочинності, створеного при Національній юридичній академії у м.Харкові (О.Бандурка), та Міжвідомчого науково-дослідного центру з питань організованої злочинності та корупції Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України (Я.Кондратьєв). Остання структура видає, зокрема, щоквартальник «Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю», що має обмежений характер доступу.
Підвищений інтерес становлять праці зарубіжних і, перш за все, американських фахівців щодо транснаціональної злочинності. Серед них на особливу увагу, на думку дисертанта, заслуговують розвідки П.Лупші, Дж.Ная, П.Уільямса [202; 209; 250; 251]. В них, серед інших переваг, слід відзначити використання авторами системного підходу в дослідженні цього явища, а також аналіз транснаціональної злочинності в динаміці розвитку, не тільки з точки зору сьогодення, але також й тих міжнародних умов, що можуть сформуватися під впливом різного роду чинників у майбутньому. Це, як вважає дисертант, має дуже важливе значення, оскільки цінність наукової праці полягає, зокрема, в умінні дати аналітиком обґрунтований прогноз коливань міжнародної кон’юнктури, вчасно передбачити укриту небезпеку в тенденції, котра, на перший погляд, може мати локальний характер.
Так, власне, трапилося з інтернаціоналізацією організованої злочинності, коли це явище спочатку пов’язувалося, скоріше, з етнічними чи з галузевими особливостями функціонування азійських триад, колумбійських картелів тощо у сфері міжнародної наркоторгівлі [221], аж «раптом» бурхливі процеси глобалізації міжнародного життя відкрили для транснаціональних злочинців небачені раніше можливості у всіх, без винятку, сферах, у міжнародних відносинах як на рівні мікро-, так і у макромасштабі.
Актуальність для України в контексті її європейського вибору мають теж роботи деяких європейських фахівців щодо транснаціональної злочинності, насамперед, Д.Манке та А.Політі [203; 204; 214; 215]. Хоча дисертант погоджується, в принципі, з висновком цих спеціалістів щодо компліментарного характеру фактора транснаціональної злочинності в актуальних міжнародних відносинах, не можемо проте погодитися з тим, що цей чинник окреслюється ними лише своєрідним тлом для інших, більш важливих, на їхню думку, проблем європейської безпеки. Тим більше, що однією з подібних, більш важливих для них проблем є, приміром, неконтрольоване поширення в світі зброї масового знищення, вірогідність доступу до неї міжнародних терористів. Але ж, здебільшого, через транснаціональні злочинні мережі, за посередництвом мафії відбувається нині купівля-продаж різного ґатунку зброї, у т.ч. небезпечної, екстремістами та терористами з різних регіонів планети. Дисертант на конкретних прикладах намагається довести цю тезу в дисертації.
Важливою частиною загальної історіографії з питань транснаціональної злочинності є аналітичні доробки щодо її економічної діяльності. Зокрема, Р.Фрей, П. ван Ханнеманн [186] досліджують процеси корпоратизації злочинних синдикатів. Загальним проблемам криміналізації економіки, інфільтрації організованої злочинності у відносини між суб’єктами господарювання присвячені, серед інших, праці В.Поповича, О.Ярмоленка, М.Грабовського, Д.Кауфмана, А.Каліберди та інші роботи [133; 159; 189; 197; 204].
Предметом цих наукових доробок є, як правило, вплив організованої злочинності на національні економіки учасників міжнародних відносин, проте дуже слабо висвітлюються проблеми інфільтрації злочинних капіталів в міжнародні економічні відносини, особливо в умовах глобалізації.
Дослідженню відмивання злочинних капіталів, їхнього впливу на різні держави світу як розвинені, так і ті, що розвиваються, присвячені, серед інших, матеріали Л.Віоланте, І.Жмуйди, І.Каганця, Р.Кнапа, А.Кобякова, М.Коршунова [40; 54; 68; 72; 73; 80] та інші роботи [5; 169; 180]. Ці дослідження на досить багатій фактологічній базі досить точно відзеркалюють ступінь вразливості глобальної економіки та політики перед корупційним тиском неконтрольованого злочинного капіталу, неспроможність сучасної міжнародної системи контролю ефективно протидіяти проникненню капіталів транснаціональної злочинності всюди, де потрібні гроші, а вони, тобто гроші, власне кажучи, потрібні всюди і всім, у т.ч. дисертантам.
У своїх опублікованих роботах [44-51; 177] дисертант зосередився, насамперед, на аналізі як, власне, транснаціональної злочинності в контексті міжнародних відносин, так і супутних явищ, зокрема, корупції. Дисертант погоджується, в принципі, з думкою Дж.Ная щодо суперечності між актуальним правовим і соціально-політичним змістом корупції, що має каталізуючий ефект для її інтернаціоналізації. Хоча проблеми боротьби з корупцією національного масштабу досить вивчені, серед останніх доробок особливо слід відзначити працю Дж.Поупа [216], проте процеси її інтернаціоналізації все ще залишаються дослідженими вкрай недостатньо. Особливої значущості при цьому, як вважає дисертант, набуває тенденція поширення корупції в міжнародних організаціях. Корумповані мережі міжнародних чиновників, що фактично перебувають поза будь-яким контролем, все частіше дискредитують в очах злиденного населення країн третього світу ідею подання безкоштовної гуманітарної, фінансової та іншої допомоги, що за умов поширення корупції в міжнародних організаціях стає предметом купівлі-продажу для недобросовісних ділків.
Проте існують й інші проблеми. Зокрема, на шлях організованої злочинної діяльності стають все частіше релігійні секти, новітні тоталітарні культи. Мережева побудова цих сект полегшує їхню інтеграцію, наприклад, в систему міжнародного наркообігу, поширення радіоактивних і високотоксичних матеріалів тощо. Значна кількість цих структур у сутності є транснаціональними кримінальними організаціями, при цьому передбачити стратегію їхньої поведінки фактично неможливо, а кримінальне переслідування сект може спровокувати дуже серйозні наслідки, що продемонстрував, зокрема, терористичний удар мережі “Аум Синріке” в токійському метро в 1995 році. Проблема інтеграції кримінальних і релігійних структур в контексті глобалізації міжнародного життя потребує, як вважає дисертант, додаткового та ґрунтовного вивчення.
Серед інших питань, що наразі досить слабо досліджені, дисертант окремо зупинився в своїх статтях на проблемі делегітимізації держави, її переродження, тобто зрощення фінансово-політичної еліти держави з організованою злочинністю, її транснаціональними формами. Було визначено п’ять основних характеристик і наслідків цього процесу як для держави, так і для міжнародних відносин, суб’єктом яких вона

Список литературы

ВИСНОВКИ

Зміна геополітичної ситуації на планеті, пов’язана, насамперед, з розпадом СРСР, сприяла докорінній реформі системи міжнародних відносин. Демонтаж біполярності у міжнародних відносинах супроводжується коливаннями загальної політичної і стратегічної кон’юнктури у світі, демократизацією міжнародного життя, розвитком новітніх комунікаційних технологій, глобалізацією, переоцінкою системи загроз для національної безпеки та безпеки міжнародного співтовариства взагалі.
Зникнення загрози глобального ядерного зіткнення між двома супер-державами знизило значною мірою порог небезпеки в системі міжнародних відносин, проте на авансцену міжнародного життя вийшли нові чинники загрози, що досі або не розглядалися як істотні, або ж не мали глобального характеру. Транснаціональна злочинність стала, власне, однією з тих загроз, що вийшла за межі національних кордонів та окремих регіонів світу, поставила перед міжнародним співтовариством нові завдання та проблеми.
Внаслідок збільшення взаємозалежності держав, спрощення міжнародних контактів, розвитку процесів регіональної інтеграції, формування світових фінансових, комунікаційних та інформаційних мереж з’явилися глобальні ринки для збуту законної та нелегальної продукції. Розмах цієї діяльності є, значною мірою, відбиттям можливостей, що виникли у результаті перебудови міжнародних відносин та змін, що відбуваються безпосередньо у державах. Отже транснаціональна злочинність є однаковою мірою як однією з причин, так і наслідків важливих змін у глобальній політиці та економіці.
Завершення холодної війни та зміцнення позицій капіталізму і ліберальної демократії сприяли демократизації багатьох держав Латинської Америки, Східної Європи та колишнього Радянського Союзу. Проте ці процеси мали також зворотний бік, коли наслідками трансформації ставали, серед іншого, нестабільність, розпад існуючих структур політичної та законодавчої влади, загострення етнічних і регіональних конфліктів, котрі виступили каталізаторами для протиправної діяльності, що в багатьох випадках була чи не єдиним джерелом для фінансування постачання зброї в епіцентри цих конфліктів.
Іншою небезпечною особливістю процесу світової інтеграції є зростання міграції та кшталтування мережі етнічних діаспор, що створило глобальний ресурс для ТЗ. Міграція сприяє формуванню мережевих структур поширення нелегальних товарів і послуг, виступає джерелом поповнення транснаціональних кримінальних організацій, які локалізовані в тій чи іншій державі, особливо в випадках, коли асиміляції етносу з суспільством, що його приймає, не відбувається. Мовні та культурні перепони являють собою своєрідні механізми самозахисту, котрі цементуються родинними зв’язками та об’єктивною недовірою імігрантів до органів влади держави-реципієнта.
Додатковим аспектом цієї тенденції є глобальні процеси урбанизації, утворення багатонаціональних мегаполісів, що посіли важливе місце у світовій економічній системі, перебравши на себе функції портових міст, які в минулому відігравали, серед іншого, роль осередків для транскордонної злочинності. Неконтрольований процес формування постіндустріальних суспільств, котрі перетворюються у суспільства масового споживання, поглиблює нерівномірність розвитку держав світу, загострює розшарування між високорозвиненими країнами та державами світової периферії, а з тим набуває характеру дестабілізації у сучасній системі міжнародних відносин.
ТЗ стала одним зі складових елементів постбіполярних міжнародних відносин, що має швидше латентний характер загрози. Ця загроза має національний, регіональний та міжнародний виміри.
По-перше, на національному рівні депресивний характер діяльності ТЗ виявляється, насамперед, у збільшенні обсягів тіньової економіки, втраті державою механізмів керованості економічними процесами, що протікають на її території, криміналізації фінансової сфери, поширенні корупції. Імідж організованої злочинності в багатьох країнах третього світу як сили, що забезпечує робочі місця та добробут населення, а також сили, здатної перебрати на себе у разі потреби функції політичної влади з управління, підтримання порядку, оподаткування тощо, здійснює негативний вплив на суспільство незалежно від його культурно-релігійних засад чи рівня цивілізаційного розвитку, сприяє поширенню політичного екстремізму, пошуку легких способів розв’язання важких проблем розвою.
В низці слабкорозвинених держав злочинні організації створюють конкуруючі владні структури (принцип “держави в державі”), що спираються на потенціал тіньової економіки. Зазначена ситуація має місце, зокрема, в Колумбії, де діяльність медельїнського картелю становила відверту загрозу колумбійській державності. Хоча після декомпозиції картелю в середині 90-х рр. стало зрозуміло, що державі вдалося зберегти свою територіальну цілісність, проте ціною тимчасової стабілізації стали знищення системи правосуддя Колумбії, тривала громадянська війна, узалежнення політичного та господарчого життя країни від наркоторгівлі, системна корупція, поширення терористичних методів ведення політичної боротьби.
Разом з тим провідні розвинені держави світу також характеризуються вразливістю перед загрозою з боку ТЗ. Події в Італії, пов’язані з поширенням політичних і економічних впливів сицилійських злочинних організацій у 80 – 90-х рр. ХХ століття, продемонстрували ступінь вразливості перед кримінальною інфільтрацією суспільств зі сталими традиціями державності, демократії та розвиненою економікою.
Національний вимір загрози пов’язаний теж з природою організованої злочинності, що схильна порушувати державні кордони. Хоча в умовах глобалізації кордони стають прозорішими, проте наявність і регулювання кордонів залишаються одними з невід’ємних атрибутів державності. Протиріччя між державою та кримінальними організаціями у цій царині складають основу конфлікту між правом держави на здійснення функцій охорони та моніторингу своєї території та правом групи осіб на охорону та задоволення інтересів своїх членів, що можуть не збігатися з інтересами держави.
Головною загрозою організованих злочинних структур для національної економіки є створення господарчих високоприбуткових монополій, капітал яких може перевищувати доходи державного бюджету. Внаслідок цього підвищується ризик інфляції, відбуваються негативні коливання валютного курсу, девальвація всієї банківської системи країни. Неоподаткованість злочинного капіталу створює мафії необгрунтовані конкурентні переваги перед законослухняними підприємцями, підриває стабільність ринку, стає гальмом на шляху залучення іноземних інвестицій. Неконтрольований капітал, у більшості випадків, є каталізатором поширення політичної корупції.
По-друге, діяльність ТЗ становить істотну загрозу для безпеки регіональних міжнародних відносин. Злам біполярної моделі значною мірою переніс потенціал конфліктності з відносин глобального характеру на відносини в рамках регіонів. Іншим аспектом цієї тенденції виступають процеси демократизації, коли перехід від авторитарних форм управління супроводжується в багатьох випадках небажанням політичного класу застосовувати будь-які форми контролю за суспільством, аби уникнути оскаржень у недемократичності.
Перетворення держави на базу локалізації для ТЗ створює значну небезпеку і для її сусідів і для інших країн, що стають об’єктами діяльності для злочинців. Виступаючи де-факто розсадником кримінальної активності, держава перетворюється на вигнанця у міжнародному масштабі, погіршуються її стосунки з сусідами, в орбіту дестабілізації втягуються цілі регіони. Конфліктний характер розпаду Югославії, процеси системної трансформації в державах Центральної і Східної Європи, Кавказу, Середньої Азії, демократизація багатьох країн Латинської Америки, що супроводжуються криміналізацією всіх сфер життя суб’єктів міжнародних відносин, виявили місце та роль ТЗ у руйнації систем безпеки на регіональному рівні.
Одночасно в умовах прогресуючої глобалізації поширення впливів злочинних організацій відчувають й держави “золотого мільярду”, що в багатьох випадках виступають основними консументами нелегальних товарів і послуг, котрі поширюються мережами ТЗ, кінцевою метою складних злочинних операцій та фінансових афер. Прогібіціоністська політика щодо пропонованих злочинцями товарів і послуг, що є невід’ємною частиною загальної зовнішньої політики провідних держав світу, стає в цьому плані одним з чинників загострення відносин на осі розвинені держави – периферія, що має виражений конфліктогенний характер.
Підтвердженням цієї тенденції виступає, серед іншого, динаміка розвою міжамериканських стосунків в контексті політики США щодо проблем наркообігу. Модель сертифікації, сутність якої полягає в узалежненні надання політичної, фінансової, технічної допомоги США урядам Південної та Мезоамерики від оцінки вашингтонською адміністрацією зусиль цих урядів у боротьбі з поширенням наркотиків, стала одним з істотних важелів реалізації зовнішньої політики США в Західній півкулі. Довільна оцінка політики тієї чи іншої країни Латинської Америки вашингтонською зовнішньополітичною бюрократією в умовах економічної і політичної залежності багатьох режимів регіону від коливань внутрішньоамериканскої кон’юнктури створює додаткові проблеми в міжамериканских стосунках, загострює протиріччя між Північчю та Півднем континенту. Слушне гасло боротьби з наркотиками де-факто стає одним з приводів для втручання США у внутрішні справи окремих держав Латинської Америки та регіону в цілому.
По-третє, еволюція організованої злочинності актуалізувала цю проблему в контексті глобальних міжнародних відносин. Симбіотичні уклади кримінальних організацій з політичними і державними інститутами в різних регіонах світу, формування транснаціональних кримінальних альянсів створюють механізми інтеграції тіньових зв’язків з легальними відносинами.
Таким чином, ставлення ТЗ до міжнародних відносин характеризується дуалізмом. З одного боку організована злочинність зацікавлена у збереженні стабільної та прогнозованої системи міжнародних відносин під знаком глобалізації, що дозволятиме їй формувати транснаціональні макроринки. З іншого боку що раз швидша інтеграція мереж організованої злочинності зі структурами міжнародного тероризму під тиском спроб світової спільноти протистояти кримінальній загрозі створюватиме все більший потенціал конфліктності у міжнародних відносинах. У боротьбі між прагненням до передбачуваності та стратегією дестабілізації відбувається розвиток організованих форм транснаціональної злочинності в системі сучасних міжнародних відносин.
Наступний висновок стосується характеристики наукових підходів щодо ТЗ, котрі дають загальну характеристику явищу. Основною проблемою досліджень виступає недостатній рівень аналізу місця та ролі організованої злочинності в контексті міжнародних відносин, впливу міжнародних чинників та зовнішньої політики окремих держав світу на загальний розвиток ТЗ. Науковим підходом, що максимально відзеркалює міжнародний характер явища, є системний підхід, котрий в сутності розглядає організовану злочинність складним системним явищем, в основі якого перебуває соціально-політичний і економічний конфлікт, а його транснаціональний вимір характеризується розвитком процесів глобалізації та природним продовженням зв’язків, що виникають внаслідок транснаціонального організованого промислового виробництва. Отже, ТЗ в світлі системного підходу є об’єктивним явищем, притаманним загальному розвиткові системі міжнародних відносин.
В основі процесу інтернаціоналізації організованої злочинності перебуває, насамперед, явище глобалізації міжнародних відносин. Хоча глобалізація у сутності є природним процесом економічного характеру, однак знищення рудиментів біполярності у міжнародних відносинах, пов’язані з цим прогресуюче злиття культурних та ідеологічних цінностей різних держав, поява міграційних потоків планетарного характеру, проблема поширення зброї масового знищення надають глобалізації також рис політичного характеру.
Процеси глобалізації сприяють ліквідації традиційних етнічних кримінальних організацій мафіозного типу. Вони все більше поступаються місцем структурам поліетнічним за складом, багатофункціональним за способами та методами діяльності, макрорегіональним за ареалами функціонування. Пенетрація політичної влади для цього типу структур стає важливою конкурентною перевагою в боротьбі за контроль над ринками продукції та збуту. Розвиток корупції у міжнародних організаціях, особливо при розподілі фінансових ресурсів цих організацій для реалізації програм допомоги менш розвиненим країнам, виступає новітнім чинником інтернаціоналізації організованої злочинності. Разом з тим зазначена тенденція сучасною наукою про міжнародні відносини практично не досліджується, а тому, серед іншого, міжнародні аспекти корупції, ролі та місця глобалізації в поширенні організованої злочинності в світі потребують додаткового вивчення.
Відверто небезпечним для стабільності міжнародних відносин стають тенденції зрощення терористичних угруповань з ТЗ. Хоча дисертант вважає ці явища окремими видами міжнародних порушень, проте аналіз новітніх процесів міжнародного життя, пов’язаних з деідеологізацією міжнародних відносин та деактуалізацією тероризму як інструменту зовнішньої політики держав, засвідчив, насамперед, фінансову переорієнтацію міжнародних терористів на транснаціональні злочинні угруповання. У ситуації з міжнародним наркообігом, у більшості досліджених випадків, терористичні структури стали де-факто інтегральною частиною організованих злочинних угруповань, проте в низці випадків, зокрема у південноамериканському регіоні, безпосередньо займаються організованою злочинною діяльністю.
Потужна фінансова та організаційна база сучасних злочинців дозволяє їм кидати виклик парамілітарного характеру навіть найпотужнішим державам світу. Терористичний напад “Аль-Каїди” 11 вересня 2001 року на США є одним з перших ознак конкуренційної моделі стосунків організованої злочинності зі світовим співтовариством у досліджуваний період. Початкову відповідь міжнародної спільноти на терористичну та мафіозну загрози слід охарактеризувати як небезпечну, оскільки обмеження прав і свобод людей, поступове згортання демократії під прапором боротьби з тероризмом та організованою злочинністю, зміцнення принципу унілатералізму у зовнішній політиці, насамперед США, на противагу принципу консенсусу та домовленостей у рамках міжнародних організацій скоріше не створюють передумов для розв’язання складної міжнародної проблеми, а навпаки загострюють її, формуючи сприятливе середовище для рекрутації нових терористів і злочинців, перш за все, у відсталих країнах і регіонах міжнародної периферії.
Поява новітніх загроз, на жаль, не супроводжується радикальною трансформацією міжнародної системи взаємодії у боротьбі з організованою злочинністю. Хоча світова спільнота усвідомлює ступінь небезпеки ТЗ для міжнародних відносин, проте політичне реагування та пенітенціаризація проблеми відбуваються наразі повільно.
Глобальним осередком праці з накопичення та систематизації міжнародного досвіду боротьби з організованою злочинністю виступає ООН. Важливою віхою боротьби стало прийняття під егідою Об’єднаних Націй у 1994 році Неапольської політичної декларації та Світового плану дій проти ТЗ, де досліджувана проблема чи не вперше була визнана проблемою саме політичного характеру та такою, що загрожує міжнародній безпеці. Одним з наслідків актуалізації питання в рамках ООН було теж прийняття у 2000 році Всесвітньої конвенції з боротьби з ТЗ, де остання розглядається серйозним порушенням норм міжнародного права, за яке встановлюється правова відповідальність.
Однак однією з чинних вад сучасної системи транснаціонального співробітництва залишається суттєве запізнення в реагуванні на мімікрію кримінальних структур, відсутність механізмів передбачення та превенції, необов’язковість дотримання країною-підписантом норм, встановлених відповідним міжнародним документом, нерівномірність режимів співробітництва, коли обмін інформацією, екстрадиція злочинців чи проведення спільних поліцейських операцій залежить від доброї волі партнера, а не від об’єктивних потреб чи мети міжнародного співробітництва. Отже, сприяння уніфікації норм міжнародного права, формування відповідного політичного середовища, зміцнення інститутів міжнародної співпраці та розширення повноважень міжнародних організацій мусять бути важливим чинником розвою міжнародної системи боротьби з організованою злочинністю.
В цьому ж контексті необхідно розглядати відносини між розвиненими державами та країнами світової периферії. Без допомоги та сприяння розвинених держав країнам, що потерпають від впливів організованої злочинності, досягнення стабільного та прогнозованого розвитку видаватиметься малоймовірним. У цьому типі співробітництва проте важливо уникати політичного диктату та нав’язування, оскільки зазначена тактика не тільки не сприяє вирішенню кінцевої мети, але й загострює відносини та конфлікти. Одним з прикладів виступають міжамериканські стосунки, особливо відносини США – Колумбія. Таким чином, сучасна система міжнародного співробітництва у боротьбі з організованою злочинністю у багатьох своїх аспектах потребує подальшої модернізації за рахунок поглиблення міждержавної, регіональної та глобальної взаємодії учасників досліджуваної системи, зміцнення провідної ролі розвинених держав світу та універсальних міжнародних організацій типу ООН у вдосконаленні норм міжнародного права, надання відповідної технічної та фінансової допомоги менш розвиненим країнам та у координації зусиль щодо покарання політичних режимів, що сприяють функціонуванню на своїй території та поширенню впливів на нові ареали структур організованої злочинності.
Істотну роль у міжнародній системі боротьби з організованою злочинністю відіграє Міжнародна організація кримінальної поліції Інтерпол. Інтерпол є однією з найстарших у світі міжнародних організацій глобального характеру. Метою цієї структури є координація зусиль правоохоронних служб різних держав у пошуку, локалізації та екстрадиції злочинців, боротьбі з найтяжчими злочинами, наприклад вбивствами, тероризмом, сприяння обміну досвідом подолання злочинності, проведення спільних міжнародних оперативно-розшукових акцій тощо.
Засадами функціонування цієї міжнародної організації є принципи політичної нейтральності, невтручання у внутрішні справи суб’єкта міжнародних відносин, добровільності, паритетності та гласності. Зазначені принципи, будучи базовими в діяльності Інтерполу, дають змогу організації ефективно виконувати свої завдання у боротьбі з корисливою та насильницькою злочинністю. Проте організована злочинність, зінтегрована в багатьох країнах за допомогою корупції з правлячим політичним класом, часто стає недосяжною для Інтерполу. Досліджена практика діяльності Інтерполу демонструє певну неефективність цієї міжнародної організації в сфері боротьби з організованою злочинністю.
Зв’язок, а в певних випадках абсолютна інтеграція, політичної еліти та організованих кримінальних структур стають каменем спотикання для зусиль Інтерполу сприяти розслідуванню злочинів, скоєних кримінальною організацією на території однієї чи кількох держав. Оскільки фундаментальним принципом успішності праці Міжнародної організації кримінальної поліції є добровільний обмін відповідною інформацією між поліцейськими службами країн-учасниць Інтерполу, корумпованість політичних і державних інститутів країни-члена Інтерполу, а також її правоохоронної системи виступають нездоланною перешкодою для всієї системи співробітництва в межах дослідженої міжнародної організації.
Аналіз роботи Інтерполу в контексті боротьби світової спільноти з організованими формами транснаціональної злочинності дозволяє дисертанту визначити щонайменше три головні проблеми у взаємодії держав у рамках даної міжнародної організації.
По-перше, абсолютна незалежність щодо цієї міжнародної організації суб’єктів співробітництва. У виключній компетенції держав-членів організації перебуває визначення обсягу, якості та параметрів інформації, що передається до Генерального секретаріату Інтерполу у відповідь на запит останнього. Принципи політичної нейтральності та добровільності унеможливлюють реалізацію перевірки зазначеної інформації, а також покарання держави-члена у разі надання неправдивої інформації чи відмови у наданні відповіді на запит організації. В такий спосіб створюється нерівномірність в інформаційному обміні, а з тим підвищується ризик виникнення білих плям та кризи довіри у системі співробітництва.
По-друге, певна вибірковість злочинів, що перебувають у полі зору Інтерполу. Генеральний секретаріат Інтерполу провадить облік щодо п’яти основних видів тяжких злочинів. Хоча організована злочинність протягом останнього десятиліття стала об’єктом прискіпливої уваги з боку Інтерполу, проте політичний характер явища в умовах відсутності опрацьованого та загальноприйнятого на міжнародному рівні визначення організованої злочинності не дозволяв цій міжнародній організації розглядати оргзлочинність цілісним явищем. Це призводить до гальмування оперативної взаємодії поліцейських служб країн світу у боротьбі саме з міжнародними організованими формами злочинності. Отже, інтернаціоналізація організованої злочинності є чинником, котрий спонукає Інтерпол шукати системних підходів до своєї інституційної модернізації.
По-третє, розвиток регіональних інтеграційних проектів. Формування нових регіональних союзів супроводжується бурхливим розвитком процесів інтеграції у всіх, без винятку, сферах життя, у т.ч. у площині боротьби зі злочинністю. Яскравим прикладом є процес європейської інтеграції, коли створення Європейського Союзу обумовило, серед іншого, креування спільного європейського політичного, правового та судового просторів. З метою координації зусиль держав європейського регіону у царині боротьби зі злочинністю в 1997 році була заснована Європейська організація поліції – Європол. Широкі повноваження зазначеної регіональної організації дозволяють їй здійснювати не тільки обмін інформацією між зацікавленими сторонами, але й, наприклад, проводити самостійні оперативно-розшукові заходи, спільні поліцейські розслідування на території будь-якої держави-члена, накопичувати необхідні масиви інформації, формувати слідчі підрозділи тощо. Отже, крім інформаційних та аналітичних функцій Європол має право брати безпосередню участь у боротьбі зі злочинністю, в т.ч. з її організованими формами, що, без сумніву, при збереженні актуального стану речей значною мірою знижуватиме престиж Інтерполу, який подібних функцій позбавлений. З розвитком регіональних моделей протистояння злочинності вплив Інтерполу у разі збереження ним чинного статус-кво може суттєво зменшитися.
Попри зазначені проблеми, Інтерпол проте залишається найбільшою та найдосвідченішою глобальною міжнародною спеціалізованою організацією по боротьбі зі злочинністю. Україна стала однією з перших держав пострадянського простору, що приєдналася у 1992 році до Міжнародної організації кримінальної поліції. Участь України в роботі Інтерполу дозволяє національним правоохоронним органам налагоджувати тісні професіональні контакти з колегами зі зарубіжних держав, обмінюватися оперативною, розшуковою та аналітичною інформацією, сприяти екстрадиції злочинців та осіб, що розшукуються, а також бути інтегральною частиною міжнародної системи боротьби зі злочинністю.
Інтеграція України в досліджувану міжнародну організацію на початку 90-х рр. відбувалася на тлі значної політичної протидії з боку Російської Федерації, що виступала за координацію діяльності Інтерполу на теренах колишнього Радянського Союзу не через створення стандартної системи національних центральних бюро Інтерполу в кожній з держав-членів організації, а за допомогою Субрегіонального бюро Інтерполу з центром у Москві. Наступальна дипломатія України не дозволила реалізувати цей задум, а більш ніж десятирічна практика роботи українського бюро Інтерполу продемонструвала виправданість рішучої та твердої позиції Києва з цього питання. Діяльність України в рамках Міжнародної організації кримінальної поліції є важливим складовим елементом державної стратегії подолання злочинності, проведення Україною своєї зовнішньої політики взагалі.
Україна, беручи активну участь у системі міжнародного співробітництва в боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, проте поки що недостатньо реагує на виклик ТЗ. Основними причинами можуть виступати, по-перше, недосконала чинна законодавчо-нормативна база та, по-друге, надмірна політизація питання, пов’язана з широким застосуванням теми корупції та організованої злочинності для компрометації конкурентних угруповань та окремих політиків у боротьбі за владу.
Наступним важливим чинником, що безпосередньо впливає на міжнародну репутацію України, є функціонування організованих кримінальних структур українського походження в інших державах світу, насамперед в Європі. Слабкість державних інститутів, корупція та поширений в Україні правовий нігілізм є добрим ґрунтом для перенесення впливів організованої злочинності на сусідні з Україною держави, створення додаткових проблем у дво- та багатосторонніх стосунках.
При цьому тема боротьби з організованою злочинністю та корупцією в структурі пріоритетів зовнішньої політики України продовжувала до останнього часу залишатися на другорядних позиціях. Це, вірогідно, й призвело до серйозного погіршення зовнішньополітичного становища України, що пов’язано з тиском іноземних партнерів на Україну в царині, зокрема, торгівлі зброєю. Таким чином, продовження досліджень процесів інтернаціоналізації організованої злочинності, її впливу на стан як держав світу, так і системи міжнародних відносин матиме істотне значення при опрацюванні рекомендацій та реалізації зовнішньої політики України, плануванні заходів щодо боротьби з організованою злочинністю та її транснаціональними формами, а також для зміцнення позицій України на міжнародній арені.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Агафонов С. Бандиты как часть общества: японский опыт решения проблемы организованной преступности // Известия. – 1995, 21 июля.
2. Аналіз методологічних підходів щодо визначення обсягів тіньової економіки і оцінка можливостей їхнього використання для економіки України. – К.: Інститут Росії НАН України, 1996. – 215 с.
3. Аналитический доклад “Миграционная ситуация в Украине” // Політична думка. – 1996. – № 3-4. – С. 25-71.
4. Аналитический доклад “Россия и коррупция: кто кого?” // Российская газета. – 1998, 19 февраля.
5. Аналітична доповідь “Правовий механізм контролю за “відмиванням” грошей та напрями його вдосконалення (на прикладі країн з розвиненою ринковою економікою)”. – К.: Секретаріат Верховної Ради України, 1996, вересень. – 20 с.
6. Аналитические обзоры тенденций развития организованной преступности // Security-Дайджест. – 1995, ноябрь. – С. 10-25.
7. Аналітичний огляд правових та організаційних аспектів міжнародного співробітництва з питань розшуку та повернення викрадених культурних цінностей. – К.: НЦБ Інтерполу в Україні, 1996. – 33 с.
8. Аналітичний огляд досвіду боротьби державних органів зарубіжних країн з економічною злочинністю, пов‘язаною із “відмиванням” грошей та корупцією: деякі висновки та пропозиції. – К.: НЦБ Інтерполу в Україні, 1996. – 29 с.
9. Аналітичний огляд: шахрайства з використанням пластикових платіжних карток. – К.: НЦБ Інтерполу в Україні, 1997. – 45 с.
10. Аппатов С. Общее содержание концепции безопасности // Материалы Международного научного семинара “Украина и европейская безопасность” в Одессе 22-25 ноября 1996 г. – Одесса: Логос, 1997. – С.10-18.
11. Бандформирования всех стран мира. – Мн.: Беларусь, 1997. – 584с.
12. Бастрыкин А. Борьба с организованной преступностью в США // Правоведение. – 1992. – № 3. – С. 75-81.
13. Батурин Ю.А., Жодзишский А.И. Компьютерная преступность и компьютерная безопасность. – М.: Юридическая литература, 1991. – 210 с.
14. Белая Книга российских спецслужб. – М.: Прогресс, 1996. – 500 с.
15. Биленчук П.Д., Еркенов С.Е., Кофанов А.В. Транснациональная преступность: состояние и трансформация: Учебное пособие / Под ред. акад. П.Д.Биленчука. – К.: Атика, 1999. – 272 с.
16. Блищенко И.И. Прецеденты в международном праве. – М.: Наука, 1977. – 201 с.
17. Бова А. Організована злочинність: основні підходи до визначення поняття // Людина і політика. – 2002. – № 3. – С. 108 – 119.
18. Богатырев А.Н. Конвенции по борьбе с преступлениями международного характера. – М.: Международные отношения, 1990. – 320 с.
19. Бундестаг Федеративної Республіки Німеччини ХІІІ скликання. Проект Закону про боротьбу з корупцією // Акт 13-5584 від 24 вересня 1996 року – 10 с.
20. Вечiрнiй Київ. – 1998, 16 квiтня.
21. Война с наркомафией: пока без победителей. – М.: Республика, 1992. – 335 с.
22. Восленский М. Номенклатура: правящий класс Советского Союза. – М.: Прогресс, 1991. – 560 с.
23. Галенская Л. Международная борьба с преступностью. – М.: Юридическая литература, 1972. – 181 с.
24. Гвоздецький В.Д. Організована злочинність як об’єкт соціально-філософського аналізу: Автореф. дис... канд. філос. наук (09.00.04) / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 1997. – 19 с.
25. Гиленсен А. В тенетах политического сыска: ФБР против американцев. – М.: Политиздат, 1989. – 185 с.
26. Глинкин А. Латиноамериканский наркобизнес в международной структуре незаконного оборота наркотических средств // Латинская Америка. – 1996. – № 4. – С. 50-55.
27. Глобус: дайджест иностранной информации // ИТАР-ТАСС. – 1997. – № 3 . – С. 45-54.
28. Гончарова А., Проселкова О. Опыт и проблемы борьбы с наркомафией в Андских странах // Латинская Америка. – 1996. – № 4. – С. 56-58.
29. Государственная Дума Российской Федерации. Стенограмма заседаний. Бюллетень № 14 (156). – М., 1996, 15 марта. – С.38-54.
30. Гулар Д. История мафии. – М.: Международные отношения, 1991. – 64 с.
31. Гуров А.И. Профессиональная преступность: прошлое и современность. – М.: Юридическая литература, 1989. – 360 с.
32. Данилов С. Законодательные меры против парламентской коррупции // США: экономика, политика, идеология. – 1992. – № 5. – С. 76-77.
33. Деллоу Р. Російська організована злочинність // Захід: вікно в Україну. – 1998. – № 43. – 12 с.
34. Деловая неделя. – 1997, 14 июля.
35. Деловая неделя. – 1997, 8 сентября.
36. Деловая неделя. – 1997, 20 октября.
37. День. – 1997, 27 января.
38. Дергачёв В.А. Геополитика. – К.: Вира-Р, 2000. – 448 с.
39. Дмитров С. Контрабанда людей набула загрозливих масштабів // Політика і час. – 1997. – № 3. – С. 37-41.
40. Доклад Лучано Виоланте, Председателя Палаты депутатов Италии “Парламенты против организованной преступности: международные аспекты” // Материалы конференции председателей парламентов стран-членов Центрально-Европейской инициативы. – Триест, 1997, 24-25 октября. – С. 5 – 21.
41. Доклад Рабочей группы “Коррупция” МВД ФРГ // Документ № D1-6592/12 – 1997, 08 ноября. – 15 с.
42. Долженков О. Тіньовий аспект політичного процесу в Україні: феномен адміністративно-економічних кланів // Людина і політика. – 2000. – № 2. – С. 2 – 6.
43. Донелли Т. Азиатская организованная преступность // Информационный бюллетень НЦБ Интерпола Российской Федерации. – 1993. – № 5. – С. 44-53.
44. Дорошенко А., Овсій І. Організована злочинність: міжнародний аспект // Політика і час. – 1997. – № 3. – С. 44-51.
45. Дорошенко А. Проблеми політизації організованої злочинності // Нова політика. – 1997. – № 6. – С. 38 – 45.
46. Дорошенко А. Терор і тероризм // Політика і час. – 1997. – № 8. – С. 14 – 21.
47. Дорошенко А. Антимафія: європейський вимір України // Розвиток підприємництва в Україні і європейський правовий досвід. – К.: Інститут приватного права та підприємництва АПрН України, 1998. – С. 20 – 30.
48. Дорошенко А., Овсій І. Спрут, що охоплює планету // Політика і час. – 1998. – № 5. – С. 28 – 34.
49. Дорошенко А., Овсій О. Тоталітарні секти: нова міжнародна загроза // Політика і час. – 1998. – № 11 – 12. – С. 45 – 54.
50. Дорошенко А. Законодавство України і питання боротьби з політичною злочинністю: проблеми гармонізації з міжнародним правом // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. – К.: Парламентське видавництво, 1998. – С. 377 – 380.
51. Дорошенко А. Організована злочинність як фактор політичного процесу // Віче. – 2000. – № 10. – С. 90 – 101.
52. Дэниэлс Д., Радеба Л. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции. – М.: Международные отношения, 1994. – 780 с.
53. Евстафьев Д. Современные приоритеты национальной безопасности США // США: экономика, политика, идеология. – 1996. – № 1. – С. 9-15.
54. Жмуйда И.В. Роль теневой экономики и коррупции в Пакистане // Мусульманские страны у границ СНГ (Афганистан, Пакистан, Иран и Турция – современное состояние, история и перспективы). – М.: Институт востоковедения РАН, изд-во «Крафт+», 2002. – 336 с.
55. Закон i бiзнес. – 1997, 23 квiтня.
56. Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст.356.
57. Замойский Л. За фасадом масонского храма. – М.: Политиздат, 1990. – 230 с.
58. Зарубежье: события, новости, факты // Укринформ. – 1996, 22 февраля.
59. Захматов М. Тенденции развития мирохозяйственных связей // США: экономика, политика, идеология. – 1996. – № 2. – С. 19-27.
60. Земсков И. Партия или мафия: хроника разворованной республики. – Париж, 1985. – 105 с.
61. Зеркало недели. – 1998, 6 июня.
62. За кулисами видимой власти. – М.: Политиздат, 1984. – 244 с.
63. За рубежом. – 1996, 13-19 сентября.
64. Інформація про роботу органів прокуратури з питань боротьби із злочинністю та зміцнення законності в Україні // Документ № 20-22 від 08 лютого 1998 року.
65. Известия. – 1997, 30 сентября.
66. Известия. – 1998, 14 февраля.
67. Изучение организованной преступности: российско-американский диалог. – М.: Олимп, 1997. – 320 с.
68. Каганець І. Загроза світової фінансової катастрофи // Рейтинг. – 1996. – № 22, травень. – С. 8-12.
69. Камлик М.І., Невмержицький Є.В. Корупція в Україні. – К.: Знання, 1998. – 202 с.
70. Карпец И.И. Преступления международного характера. – М.: Юридическая литература, 1981. – 264 с.
71. Каталог мероприятий Федерального министерства внутренних дел ФРГ по борьбе с коррупцией. – Бонн, 1996, 20 марта. – 24 с.
72. Кнапп Р. Счёт за границей: пер. с нем. – М.: Дело, 1998. – 810 с.
73. Кобяков А. Современные рынки капитала как глобальная угроза // Распад мировой долларовой системы: ближайшие перспективы. – М.: Аспэк, 2001. – С. 150 – 168.
74. Коваленко Б. Про шляхи розв’язання проблем нелегальної міграції в Україні // Біженці та міграція: український часопис права і політики. – 1998. – Том ІІ, Число 2. – С. 60 – 73.
75. Колосов Л.В. Разведчик в Вечном городе. – Ростов-на-Дону: Дон, 1995. – 321 с.
76. Комитет по правовым и политическим вопросам Парламентской Ассамблеи Черноморского экономического сотрудничества. Отчет о сотрудничестве стран-членов ПАЧЕС по борьбе с организованной преступностью // Документ С2049/96. – 15 с.
77. Концептуальные положения стратегии противодействия основным внешним угрозам национальной безопасности Российской Федерации. – М.: Государственная Дума РФ, 1995, октябрь. – 10 с.
78. Концепция безопасности Российской Федерации. – М.: Администрация Президента Российской Федерации, 1993. – 80 с.
79. Коррупция: политические, экономические, организационные и правовые проблемы / С.В.Крамарь, Л.Шелли, А.И.Гуров, Н.К.Барышев / Под ред. Н.В.Яковлева. – М.: Юридическая литература, 2001. – 193 с.
80. Коршунов М. Куда тянется след фальшивых денег? // Азия и Африка сегодня. – 1996. – № 1. – С. 36-40.
81. Костяева А. Из истории тайных союзов // Проблемы Дальнего Востока. – 1990. – № 4. – С. 210-215.
82. Криминальная хроника // ИТАР-ТАСС. – 1992, 2 марта.
83. Криминальная хроника // ИТАР-ТАСС. – 1996, 26 февраля.
84. Криминальная хроника // ИТАР-ТАСС. – 1996, 29 февраля.
85. Криминальная хроника // ИТАР-ТАСС. – 1996, 4 марта.
86. Криминальная хроника // ИТАР-ТАСС. – 1996, 10 марта.
87. Криминальная хроника // ИТАР-ТАСС. – 1996, 15 марта.
88. Криминальная хроника // ИТАР-ТАСС. – 1996, 22 марта.
89