„ТАЙВАНСЬКА ПРОБЛЕМА” В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН АЗІАТСЬКО-ТИХООКЕАНСЬКОГО РЕГІОНУ

Краткое описание

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ШЕВЧУК ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 327.56

„ТАЙВАНСЬКА ПРОБЛЕМА” В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН АЗІАТСЬКО-ТИХООКЕАНСЬКОГО РЕГІОНУ

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник Багмет Михайло Олександрович, доктор історичних наук, професор

Миколаїв-2002

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. Ступінь наукової розробки проблеми, джерельна база та методологічні засади дослідження
11
1.1. Історіографія проблеми 12
1.2. Джерельна база дослідження 36
1.3. Теоретико-методологічна основа наукової роботи 41
РОЗДІЛ 2. Трансформація політичного статусу Тайваню в умовах становлення біполярного протистояння Схід-Захід
47
2.1. Виникнення основних структурних елементів “тайванської проблеми”
47
2.2. Еволюція геополітичного трикутника Вашингтон – Пекін – Тайбей у конструкції міжнародних відносин АТР (50-і – друга половина 60-х рр. ХХ ст.)

66
РОЗДІЛ 3. Нові політичні орієнтири розвитку відносин США – КНР – Тайвань
96
3.1. Модернізація статусу Тайваню у контексті регіонального політичного розвитку (70-і рр.)
96
3.2. Місце та роль тайванської проблеми у структурі зовнішньополітичних відносин Азіатсько-Тихоокеанського регіону в 80-і – 90-і рр.
111
РОЗДІЛ 4. Проблема Тайваню у контексті політичних трансформацій кінця ХХ – початку ХХІ ст.
128
4.1. Дифузія конфронтаційних відносин у АТР і нові складові урегулювання дипломатичного статусу Тайваню
128
4.2. Проблеми, здобутки, перспективи співробітництва між Україною та Тайванем
150
ВИСНОВКИ 174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 181
ДОДАТКИ 219

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АТР – Азіатсько-Тихоокеанський регіон.
ВНП – Валовий національний продукт.
ВПС – Військово-повітряні сили.
ДПП – Демократична Прогресивна Партія
КНР – Китайська Народна Республіка.
КПК – Комуністична партія Китаю.
КР – Китайська Республіка на Тайвані.
МВФ – Військово-морський флот.
МАГАТЕ – Міжнародне агентство з ядерної енергії
МЗС України – Міністерство закордонних справ України.
НАТО – Організація Північноатлантичного договору.
НВАК – Народно-визвольна армія Китаю.
НІК Азії – Нові індустріальні країни Азії (Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг).
ОБСЄ – Організація з безпеки і співробітництва в Європі.
ООН – Організація Об’єднаних Націй.
РЄ – Рада Європи.
РФ – Російська Федерація.
СЕАТО – Організація договору Південно-Східної Азії.
СЕТРА – Тайванська рада з розвитку зовнішньої торгівлі.
СНД – Співдружність незалежних держав.
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних республік.
США – Сполучені Штати Америки.
ТПП – Торгово-промислова палата.
УМС – Управління міжнародного співробітництва.
УСПП – Український союз промисловців та підприємців.

ВСТУП

Актуальність дослідження. Динаміка розвитку світового політичного процесу на рубежі ХХ-ХХІ століття характеризується розбудовою нової моделі міжнародних відносин, основними домінантами якої є перехід від конфронтаційних концепцій світового розвитку до активізації інтеграційних процесів, створення ефективної конструкції систем безпеки на глобальному, регіональному, субрегіональному та національному рівнях, використання політичних та дипломатичних засобів, як раціональних інструментів міжнародної політики. У цьому контексті виникає потреба дослідження проблем безпеки (як і нових форм міжнародного співробітництва) на геополітичному та регіональному рівнях, необхідність аналізу впливу викликів та загроз глобального та регіонального характеру на формування й трансформацію основних вимірів різнорівневих механізмів безпеки. Це є актуальним і для Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР), політичний простір якого характеризується наявністю багатьох джерел міжнародної конфліктності. Зокрема, проблема адаптації механізму відносин провідних держав регіону – США, КНР, Японії, РФ до нових геополітичних та геоекономічних умов відіграє основну роль у визначенні напрямів та головних параметрів формування сталої системи регіональної безпеки.
Важливим структурним елементом, здатним дестабілізувати процес становлення якісно нових систем національної та регіональної безпеки в АТР, є територіальні суперечності, роз’єднаність націй в окремі політичні утворення. Закінчення ж епохи біполярного протистояння визначило перехід міжнародних протиріч з глобального на регіональний та субрегіональний рівень.
Однією з невирішених політичних проблем, яка виступає в якості дестабілізуючого фактору структури регіональної безпеки, є незавершеність процесу возз’єднання всіх китайських території.
Для зовнішньої політики України, що базується на принципі багатовекторності, одним із пріоритетів є розвиток відносин з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону [1, с. 3], тому збереження стабільності й формування надійної системи безпеки у АТР відповідає національним інтересам нашої держави.
Зацікавленість України у розвитку співробітництва з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону як у регіональному масштабі, так і на рівні окремих країн обумовлюються не короткочасовою кон’юнктурою, а носить довгостроковий характер. Оскільки на сучасному етапі визначальними чинниками міжнародних відносин є геополітичні фактори: географічне положення країни, матеріальні ресурси, національна структура населення і національно-релігійні характеристики, а не ідеологічні принципи, значення вказаного напряму в системі зовнішньополітичних пріоритетів України зростатиме з розширенням відносин та співробітництва з усіма країнами регіону.
Геополітичне становище України та аналіз її зовнішньополітичного курсу свідчить на користь нарощування зусиль нашої держави до інтеграції у європейські співтовариства та інші міжнародні структури. Це сприяє забезпеченню підґрунтя для реалізації національних інтересів України в Європі та трансформації її у невід’ємну частину європейського співтовариства. І якщо на цьому напрямі здобутки української дипломатії очевидні (Україна стала учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала документи про співробітництво й партнерство з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС), вступила до впливової європейської інституції – Ради Європи (РЄ) та ін.), то Азіатсько-Тихоокеанський район в значній мірі зберігає статус “потенційного партнера”. Враховуючи ж зростаючий вплив країн АТР на розвиток світової економіки та формування орієнтирів міжнародної політики, розширення політичного діалогу з країнами цього регіону та розвиток співробітництва на основі взаємовигідних угод відкрило б нові можливості для реалізації як геополітичних так і геоекономічних інтересів України.
Розбудовуючи взаємовідносини з країнами АТР, потрібно враховувати особливості політичного та історичного розвитку даного регіону, а також специфіку існуючих там проблем.
Тому перед президентом України, урядом і парламентом (насамперед перед працівниками МЗС, комітетом у закордонних справах Верховної ради) в ході розроблення реалізації програм щодо розвитку відносин України і країн АТР першочерговими завданнями стали:
по-перше, визначення та встановлення балансу між економічними та політичними інтересами,
по-друге, створення ефективного механізму на всіх напрямках співпраці і особливо юридичного, фінансового та матеріального забезпечення двосторонніх відносин,
по-третє, розширення інфраструктури зарубіжних органів зовнішніх відносин.
Виходячи з вищесказаного, особливої актуальності набуває необхідність наукового переосмислення історичних витоків виникнення “тайванської проблеми”, а також дослідження її впливу на еволюцію системи міжнародних відносин у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
Всебічне вивчення цих питань у нинішніх умовах диктується такими обставинами:
- перенесенням на політичну історію Китаю розповсюдженої у останні роки тенденції до виключно кон’юнктурного перегляду оцінок багатьох важливих подій ХХ ст., в дусі заперечення їх історичної обумовленості;
- висвітлення реакцій на утворення КНР сприяє уточненню висновків при розгляді іншого важливого питання – джерел “холодної війни”;
- посиленням ролі Пекіна в світовій політиці й політичним значенням взаємовідносин між КНР, США і Тайванем.
Потреба неупередженого дослідження „тайванської проблеми” обумовлена й тим, що повільними темпами залучаються до наукового обігу дані, що характеризують проблему врегулювання міжнародного статусу Тайваню з огляду на потребу нових концептуальних підходів до проблеми, яка стала предметом запропонованої роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у контексті тематики досліджень міжнародних проблем (державний реєстраційний номер 0101U004647), які розробляються у Миколаївському регіональному центрі політичних досліджень, що створений на базі Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили за участю Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України (керівник центру – доктор історичних наук, професор М.О.Багмет).
Об’єктом дослідження є система міжнародних відносин у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні в період, що досліджується. Специфіка розгляду об’єкта дослідження полягає в тому, що враховуються особливості політичного та історичного розвитку механізму міжнародних відносин АТР, умови внутрішньополітичного розвитку Тайваню, особлива зацікавленість як США, так і КНР у визначенні характеру та шляхів урегулювання дипломатичного статусу острова, а також впливу реформування відносин між США, КНР та СРСР (згодом – РФ) на зміст їх концептуальних підходів до визначення політичної долі Тайваню та характеру відносин з ним.
Предметом дослідження є “тайванська проблема” як структурний елемент конструкції міжнародних відносин на політичному просторі Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Особлива увага звертається на історичні корені „тайванської проблеми”, модернізацію дипломатичного статусу Тайваню в залежності від тенденцій розвитку, як регіонального так і світового політичного процесу, значення проблеми Тайваню в системі відносин США-КНР, її впливу на координацію архітектоніки регіональної системи безпеки; пошуку шляхів і умов возз’єднання острову з материком.
Хронологічні рамки наукового дослідження обумовлені тематичною спрямованістю і охоплюють період з 1949 року по сьогоднішній день. Нижня межа припадає на час проголошення Китайської Народної Республіки, внаслідок чого виникла „тайванська проблема”. Верхня межа обумовлена незавершеністю процесу возз’єднання Тайваню з КНР, що дає можливість з урахуванням діючих умов і тенденцій сучасного міжнародного розвитку спрогнозувати варіанти політичного розв’язання тайванської проблеми.
Територіальні межі дослідження охоплюють політичний простір „центросилових” країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, а саме – КНР, США, СРСР (правонаступник – Російська Федерація), Японії. Вихід за ці рамки робиться лише там, де необхідно показати взаємовплив регіональної політичної ситуації на геополітичну і навпаки.
Мета і основні завдання. Виходячи з актуальності теми, спираючись на праці попередніх дослідників, а також враховуючи недостатній ступінь її розробки у вітчизняній політичній та історичній науці, метою дисертаційної праці є узагальнюючий аналіз процесів, пов’язаних із становленням та розвитком політичних тенденцій, які призвели до виникнення „тайванської проблеми”, розкритті впливу цієї проблеми на систему регіональної й загальносвітової безпеки, визначення можливих варіантів подальшої еволюції процесу возз’єднання Тайваню з КНР з врахуванням сучасних тенденцій міжнародного політичного розвитку.
Для реалізації мети дослідження автор визначає наступні завдання:
- проаналізувати з урахуванням сучасної методології наукових досліджень передумови та причини, які призвели до виникнення „тайванської проблеми” на політичному просторі АТР;
- охарактеризувати процес еволюції міжнародного статусу Тайваню в залежності від стратегічних напрямів зовнішньополітичного курсу Сполучених Штатів Америки та Радянського Союзу;
- дослідити фактори, що визначали зміну балансу сил у політичному трикутнику США-КНР-Тайвань;
- на основі аналізу розвитку міжнародної ситуації у АТР визначити етапи еволюції „тайванської проблеми” у механізмі регіональних відносин;
- розглянути, з урахуванням сучасних тенденцій міжнародного розвитку, можливі варіанти возз’єднання Тайваню з КНР;
- виявити та спрогнозувати перспективи взаємовідносин України з тайванською адміністрацією;
- виробити практичні рекомендації щодо ефективного здійснення зовнішньополітичного курсу України в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні та адаптації його до особливостей політичної ситуації навколо проблеми Тайваню.
Наукова новизна дослідження полягає в спробі узагальнюючого дослідження на базі нових підходів становлення та поступової зміни політичного статусу Тайваню, пов’язаного з динамікою розвитку міжнародної політики у другій половині ХХ ст. Автор вперше, на основі різнопланових документів й матеріалів, аналізує роль та значення “тайванської проблеми” в структурованій системі регіональних політичних відносин. Розглядаючи еволюцію міжнародного статусу Тайваню, дисертант намагається об’єктивно, з урахуванням конкретної історичної ситуації, висвітлити зовнішньополітичні орієнтири США, КНР, СРСР (правонаступник Російська Федерація), Японії та механізми їх практичної реалізації в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
У дисертації розглянуто можливі варіанти та механізми возз’єднання Тайваню з материком й політичні наслідки цього процесу.
Автором проаналізовано можливі межі та перспективи взаємовідносин України з тайванською адміністрацією на основі концепції існування одного Китаю.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що ретроспективний аналіз розвитку політичної ситуації навколо проблеми врегулювання дипломатичного статусу Тайваню дає можливість визначити певні орієнтири для державних діячів і політологів, зацікавлених практиків і вчених у науковому дослідженні трансформації системи міжнародних відносин у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Результати проведеного дослідження можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історії міжнародних відносин у повоєнний період, а також при підготовці спеціальних рекомендацій для розширення сфер взаємовідносин у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Матеріали даної роботи можуть бути використані під час вивчення розділу “Міжнародна політика” з курсу “Політологія” та викладанні відповідних тем з курсу Новітньої історії країн Азії та Африки, а також при викладанні спецкурсів та проведенні спецсемінарів, написанні курсових та дипломних робіт у класичних університетах, педагогічних та інших вищих навчальних закладах.
Крім того, результати дослідження можуть бути використані у практичній діяльності органів виконавчої влади, зокрема МЗС України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи обговорювалися на засіданні кафедри політології та економічної теорії Миколаївського державного педагогічного університету, були оприлюднені у виступах на щорічних науково-методичних конференціях “Могилянські читання” (м. Миколаїв, Миколаївський державний гуманітарний університет ім. П.Могили; вересень 2000 р.; вересень 2001 р.), на міжнародній науковій конференції “Україна-США-Японія у ХХІ столітті: історичний досвід взаємодії та перспективи співробітництва” (м. Миколаїв, Миколаївський державний педагогічний університет; вересень 2001 р.), на ІІІ Міжнародній науковій конференції „Соціально-гуманітарні науки на початку ІІІ тисячоліття: досягнення, проблеми, перспективи” (м. Хмельницький, Технологічний університет Поділля; квітень 2002 р.), на Міжнародній науковій конференції „Історична наука: проблеми розвитку” (м. Луганськ, Східноукраїнський національний університет ім. В.Даля; травень 2002 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у дев’яти наукових статтях в збірках наукових праць, 4 з яких – у фахових виданнях з політичних наук.
Структура дисертаційної роботи зумовлена темою та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (дев’яти підрозділів), висновків, списку використаних джерел, трьох додатків (статуси основних політичних партій Тайваню: Гоміндану, Демократичної прогресивної партії та Нової партії). Повний обсяг дисертаційного дослідження 257 сторінок

Список литературы

ВИСНОВКИ

Геополітичний комплекс Азіатсько-Тихоокеанського регіону на сучасному етапі – механізм, що формується, якому притаманна взаємодія з глобальними елементами та складовими частинами конструкції міжнародних відносин регіонального рівня. Значний вплив на орієнтири розвитку системи безпеки АТР мають дестабілізуючі чинники, які за своїм характером, динамікою, значенням є різноплановими: внутрішньополітичні, двосторонньої взаємодії, на рівні регіональних взаємовідносин, глобального характеру.
Аналіз еволюції міжнародних відносин у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні в досліджуваний період засвідчує, що одним з факторів дестабілізації залишається “тайванська проблема”, основними детермінантами якої у системі координат Азіатсько-Тихоокеанського регіону виступає співвідношення між відносинами центросилових держав регіону – США, КНР, Японією, РФ й характер внутрішньополітичного процесу на Тайвані. Тому, цілком вірогідне протиборство на рівні проектів та планів, як відображення зусиль, спрямованих на забезпечення домінуючих позицій в регіоні.
У цьому контексті важливим уявляється створення прийнятої та ефективно діючої системи возз’єднання острова з материковим Китаєм.
Регіональний політичний процес свідчить про зростання економічного та політичного потенціалу Китаю, що дає йому підстави претендувати на лідерство у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Проблема ж Тайваню залишається для КНР нагадуванням колоніального періоду її історії. Тому об’єднання острова з материком, особливо після повернення під суверенітет КНР Гонконгу (Сянгану) у липні 1997 року та Макао у грудні 1999 року, є для Пекіна питанням національного престижу.
Іншим важливим чинником, який суттєво впливає на ситуацію навколо Тайваню, є позиція США. Починаючи з 1949 року тайванська проблема використовувалась американською дипломатією як привід для тиску на КНР. Зважаючи на нові характеристики концепції зовнішніх відносин КНР та намагання США забезпечити собі провідну роль не тільки у АТР, а й на світовій політичній арені, тайванська проблема може виступити в якості однієї з точок зіткнення стратегічних інтересів США та КНР.
Разом з тим, здійснюючи політику по відношенню до КНР, Сполучені Штати Америки не можуть не враховувати і положення спільних американсько-китайських комюніке 1972, 1979, 1982 років, в яких вони визнали існування “одного Китаю”, а також висловили побажання вирішити проблему Тайваню шляхом переговорів між Пекіном та Тайбеєм.
Сучасні реалії внутрішньополітичного розвитку Тайваню створили новий фактор впливу на характер процесу визначення статусу острова на міжнародній арені. 18 березня 2000 року на загальних виборах президента Китайської Республіки на Тайвані перемогу отримав лідер опозиційної Гоміндану Демократичної прогресивної партії Чень Шуйбянь. Саме ця партія де-факто виступає за повну незалежність Тайваню від комуністичного Китаю.
Перемога лідера ДПП на президентських виборах засвідчила зростання у тайванського населення почуття власного державотворення. Тому, у сучасних умовах головними елементами формування міжнародних відносин є: верховенство загальнолюдських цінностей, визнання багатогранності суспільного розвитку та свободи вибору, перехід від конфронтації до співробітництва, пріоритет міжнародного права – саме ці фактори можуть виступити одними з головних у визначенні подальшої долі Тайваню на політичній арені.
Проаналізовані у дисертації різнопланові в тому числі і документальні матеріали свідчать, що тайванська проблема та зміст її врегулювання є одним із найскладніших процесів, що впливають на характер подальшого політичного розвитку Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
Дослідження та аналіз еволюції міжнародного статусу Тайваню у системі міждержавних відносин АТР (1949-2000-і роки) надає можливість узагальнити процеси, тенденції та наслідки цього політичного феномену й зробити наступні висновки:
1. Виникнення проблеми Тайваню у структурі механізму регіональної безпеки було пов’язано з результатами громадянської війни в Китаї, а також з тим, що як і США, так і СРСР, розглядали Азіатсько-Тихоокеанський регіон в якості складової частини світової конфронтації двох наддержав. Тому вони намагалися реалізувати свій зовнішньополітичний курс у регіоні відповідно до основних тенденцій та характеристик у взаємовідносинах між двома військово-політичними блоками: “соціалістичним” та “капіталістичним”.
2. Характер та направленість реалізації основних вимірів національних інтересів США та СРСР в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні обумовлені конкретно-історичними та політичними обставинами. Водночас модернізація зовнішньополітичного курсу Сполучених Штатів Америки та Радянського Союзу викликана змінами міжнародної ситуації, зберігала основну концептуальну базу – забезпечення домінуючої ролі у регіоні. А це потребувало створення політичних блоків, союзів, навіть на неофіційних засадах. Тому трансформація політичного статусу Тайваню визначалась динамікою розвитку відносин США – СРСР – КНР.
3. Зміна балансу сил у політичному трикутнику США – КНР – Тайвань у повоєнний період визначалась трансформацією характеру відносин між Сполученими Штатами Америки та Радянським Союзом, оскільки, і США, і СРСР будували свої взаємовідносини у АТР на основі концепції “трикутникової дипломатії”, зміст якої полягав у використанні розширення політичного та військового співробітництва з КНР, в якості противаги посилення глобальної ролі чи то СРСР, чи то США у регіоні. Координація направленості “трикутникової дипломатії” залежала від рівня ескалації напруженості між її учасниками та їх економічними потенціалами. У процесі трансформації політичного статусу Тайваню Сполученими Штатами Америки було створено правову основу й вироблено певний досвід правових гарантій для збереження Тайваню в якості стратегічного союзника з врахуванням змін у відносинах США – КНР.
4. На основі аналізу розвитку міжнародних відносин у АТР дисертант вважає доцільним відокремити чотири етапи еволюції “тайванської проблеми”, які відрізнялись ступенем впливу на них зовнішнього чинника і відповідно вибором тактичних засобів. Перший етап – 1 жовтня 1949 р. – лютий 1972 р., характеризувався формуванням основних структурних елементів ситуації “двох Китаїв” й утвердженням Тайваню в якості стратегічно важливого елементу системи безпеки АТР; його особливістю стало проведення дворівневої політики регіональними “центрами впливу” США, СРСР у відношенні КНР та КР. Другий етап – лютий 1972 р. – 1 січня 1979 р., період позначений зміною орієнтирів розвитку відносин у стратегічного трикутнику США – КНР – СРСР; налагодженням військово-політичного співробітництва між Пекіном та Вашингтоном, що мало негативні наслідки для положення Тайваню на міжнародній арені. Третій етап – охоплює 80-і рр. – березень 2000 р. період еволюції єдиного геополітичного комплексу АТР; перехід від біполярної структури міжнародних відносин до багатополярної. Специфічними рисами цього періоду стала активна реалізація Тайбеєм принципів “прагматичної дипломатії” й початок переговорного процесу між островом та материком. Четвертий етап – березень 2000 р. – по сьогодення, характеризується розширенням сфер співробітництва між Тайбеєм та Пекіном, поступовим відходом від догматизованих форм взаємовідносин. Якісно новим фактором цього періоду став вплив внутрішньополітичного процесу Тайваню на характер еволюції двосторонніх відносин КНР – КР.
5. У сучасних умовах політичного розвитку об’єднання материкового Китаю з Тайванем можливе на основі вироблення чіткої довгострокової програми, спрямованої на забезпечення поетапного повернення острова під суверенітет КНР. Одним із головних пунктів реалізації програми виступатимуть юридичні гарантії збереження широких автономних прав Тайваню та міжнародний контроль об’єднального процесу. Вироблення умов об’єднання можливе шляхом переговорів між Тайбеєм та Пекіном, посередниками при цьому можуть бути США, РФ і Україна. У той же час, практична реалізація проекту об’єднання Тайваню з КНР залежатиме від врахування специфіки положення острова на політичній арені й тенденцій його внутрішньополітичного розвитку, а також використання позитивного досвіду об’єднання Німеччини. Чинником, який суттєво впливатиме на прискорення процесу політичного діалогу між Пекіном та Тайбеєм з питання вироблення взаємоприйнятних умов об’єднання, буде лібералізація політичного режиму КНР й зведення до мінімуму різниці в економічному розвитку між материком та островом. Стосовно ж можливості силового вирішення проблеми Тайваню, то він малоймовірний, оскільки відкрита конфронтація між двома берегами Тайванської протоки загрожуватиме збереженню стабільності в АТР. Дестабілізація політичної ситуації у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні неминуче призведе до порушення системи міжнародних відносин на світовому рівні. А такий розвиток подій матиме непередбачувані наслідки, що загрожуватиме стратегічним інтересам провідних країн регіону, оскільки розладнає створений механізм регіональної безпеки.
6. Специфіка положення Тайваню на міжнародній арені потребує вироблення Україною політико-юридичної платформи для налагодження економічного та науково-технічного співробітництва. Економічне положення острова Тайвань, його інвестиційні можливості та досягнення в галузі високих технологій, забезпечують підґрунтя для розвитку взаємовигідного співробітництва. Але сучасний стан проблеми возз’єднання Тайваню з материковим Китаєм обумовлює необхідність налагодження відносин на неофіційній основі з обов’язковим визнанням того, що острів є невід’ємною частиною КНР. Фактором, який сприятиме розширенню економічних та науково-технічних зв’язків з Тайванем є внутрішня економічна стабілізація та створення відповідної юридичної бази двосторонніх відносин.
7. Реалізовуючи свої можливості активного суб’єкта міжнародних відносин, нашій державі треба намагатись більш активно діяти на східному напрямі, зокрема в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Оскільки на сучасному етапі політичного розвитку надзвичайно зросла роль АТР, як на геополітичному, так і на геоекономічному рівні.
Разом з тим, збереження багатовекторності зовнішньополітичного курсу України можливе за умови врахування специфіки існуючих у регіоні неврегульованих проблем, однією з яких є возз’єднання Тайваню з КНР.
Розширенню та поглибленню співробітництва України з Тайванем сприятиме відкриття неофіційних представництв у Києві та Тайбеї, повноваження яких визначатимуться з урахуванням двосторонніх домовленостей України з КНР, а напрямки діяльності координуватимуться у відповідності до рекомендацій МЗС України.
Зважаючи на принциповість питання повернення острова під суверенітет материкового Китаю, передумовою розвитку українсько-тайванського співробітництва є створення ефективно діючого механізму взаємовідносин України з КНР.
При проведенні зовнішньої політики, спрямованої на подальший розвиток економічного співробітництва між Україною та Тайванем, потрібно враховувати всі аспекти зовнішньополітичних обставин, зокрема позицію не лише КНР з питання Тайваню, а й позицію США, Японії та інших країн регіону, що впливають на визначення шляхів політичного розвитку АТР.
А ці обставини потребують створення в Україні спеціального контрольно-інформаційного органу, завданням якого буде контроль над виконанням положень, що регулюють розвиток двостороннього співробітництва, аналіз, прогнозування можливих меж, перспектив економічних та науково-технічних зв’язків, вироблення концепції стратегії відносин між Україною та Тайванем, поширення інформації серед громадськості, політиків і науковців відносно результатів та подальших напрямів розвитку двосторонніх відносин.
Виходячи з багатофакторності визначення місця проблеми Тайваню у системі міжнародних зв’язків Азіатсько-Тихоокеанського регіону, на висвітленні даної проблеми не можна ставити крапку. На сьогоднішній день проблема возз’єднання Тайваню з КНР набула ще більш гострої актуальності, ніж у попередній період, і потребує врівноваженого підходу з врахуванням норм міжнародного права та інтересів всіх зацікавлених сторін.
Саме це вимагає від вчених комплексного вивчення еволюції проблеми Тайваню в системі міжнародних відносин Азіатсько-Тихоокеанського регіону та її впливу на модернізацію механізму регіональної безпеки, а також вироблення практичних рекомендацій щодо визначення характеру та шляхів урегулювання тайванської проблеми на міжнародній арені, зважаючи на нові принципи та тенденції світового політичного процесу.

Список використаних джерел

1. Про основні напрями зовнішньої політики України // Голос України. – 1993. – 24 липня. – № 139 (639). – С. 3.
2. Боженко А.М. Американская агрессия на Дальнем Востоке. – М.: Воениздат, 1959. – 72 с.
3. Іванов О. Хмари війни над Тайванською протокою. – К: Державне видавництво, 1958. – 31 с.
4. Иванько С. Тайвань – исконно китайская земля. – М.: Госполитиздат, 1955. – 56 с.
5. Никитин Н. Тайвань – неотъемлемая часть Китайской народной Республики. – М.: Госполитиздат, 1953. – 78 с.
6. Лещенко Л.О. Провал американскої політики ізоляції Китаю. – К.: Вид-во АН УРСР, 1959. – 137 с.
7. Попов В.К. Провал стратегии США в Китае после второй мировой войны. – М.: Госполитиздат, 1955. – 248 с.
8. Глунин В.И. Третья гражданская революционная война в Китае (1946 – 1949). – М.: Изд-во восточной литературы, 1958. – 198 с.
9. Астафьев Г.В. Интервенция США в Китае и ее поражение (1945-1949). – М.: Госполитиздат, 1958. – 612 с.
10. Кунина А.Е. Доктрина Эйзенхауэра. – М.: Госполитиздат, 1957. – 80 с.
11. Бухаров Б.И. Политика США в отношении Китайской Народной Республике (1949-1953). – М.: Изд-во Академии Наук СССР, 1958. – 238 с.
12. Шмиголь Н.Н. Материал в помощь лектору на тему «Тайвань – неотъемлемая часть Китая». – М.: Всесоюзное общество по распространению политических и научных знаний, 1955. – 38 с.
13. История международных отношений и внешней политики СССР: В 3 т. / Институт международных отношений и внешней политики СССР. – М.: Международные отношения, 1964. – Т. 3. – 1945-1963. – 902 с.
14. Международные отношения после второй мировой войны: В 3 т. / АН СССР. Институт мировой экономики и международных отношений. – М.: Политиздат, 1963. – Т. 2. – 1950-1955. – 744 с.
15. Максимов А.А. Экономика Тайваня: итоги и перспективы развития. – М.: Наука, 1991. – 207 с.
16. Островский А.В. Тайвань накануне ХХІ века. – М.: Восточная литература РАН, 1999. – 222 с.
17. Буров В.Г. Модернизация тайванского общества. – М.: РАН Інститут философии, 1998. – 238 с.
18. Цыганов Ю. Тайвань в структуре рагиональной безопасности Восточной Азии. – М.: Academia, 1999. – 152 с.
19. Гудошников Л.М., Кокарев К.А. Политическая система Тайваня. – М.: КОМАРМ, 1997. – 200 с.
20. Егоров К.А. Представительная система Китая: история и современность. РАН. Институт Дальнего Востока. – М.: Спарк, 1998. – 240 с.
21. Cohen I.A. Recordnizing China // Foreign affairs. – 1971. – Vol. 50. – № 1. – P. 30-43.
22. Ravenal E.C. The Nixon doctrine and our Asia commit-ments // Foreign affairs. – Vol. 49. – № 2. – P. 201-217.
23. Ravenal E.C. Approaching China, defending Taiwan // Foreign affairs. – 1971. – Vol. 50. – № 1. – P. 44-58.
24. Bull H. The new Balana of power in Asia and the Pacific // Foreign affairs. – 1971. – Vol. 49. – № 4. – P. 669-681.
25. Meisher M. Mao’s China: A History of the People’s Republic. – N Y: Free Press: Lnd; Collier Macmillan. – 1979. – 416 p.
26. Oksenberg M. The strategies of Peking // Foreign affairs. – 1971. – Vol. 50. – № 1. – P. 15-29.
27. Open secret. The Kissinger – Niхon doctrinein Asia Ed by Virginia Brodine and Mark Selgen. – N. Y. – San-Francisco – London. Harper and Row, Publishers. – 1972. – 218 p.
28. Киссинджер Генри. Дипломатия: Пер. с англ. – М.: Ладомир, 1997. – 848 с.
29. Tucker N.B. Patterns in the Dust. Chinese-American Relations and the Recognion Controversy 1949-1950. – N. Y. Simon and Shuster, 1983. – 396 p.
30. Fairbank J.K. China A new history. Cambridge (Massachusetts), London (England): The Belkap Press of Harvard University Press, 1994. – 519 p.
31. Mc. Clotten R. Controlling the Wales. Dean Acheson and U.S. Foreign Policy in Asia. – N. Y.: W.W.Norton & Company, 1993. – 238 p.
32. Mc. Cullough David Truman. – N. Y.: Simon and Shuster Building, 1992. – 1117 p.
33. Blum I.M. Years of Discord. American politics and society. 1961-1974. – N. Y. – London: W.W. Norton & Company, 1991. – 530 p.
34. Стивен Амброз. Айзенхауэр. Солдат и президент: Пер. с англ. – М.: Книга, Лтд, 1993. – 558 с.
35. Blum R. The United States and China World Affarrs. – N. Y.: Ms Gran Hill, 1966. – 158 p.
36. Harding H. China and Nortneast Asia. The political demension. – N. Y.: University Press of America. – 1988. – 82 p.
37. Gass H.B. Sino-American Security Realitions. Expectations and Realitics. – Wash.: National Detence University Press, 1984. – 74 p.
38. Harrison S., Prestomits C. Pacific agenda: Desense of economic // Foreign policy. – 1990. – Wash., 1990. – № 79. – P. 56-76.
39. Lord W. China and America: Beyond the big Chill // Foreign affairs. – 1989. – Nol. 68. – № 4. – P. 1-26.
40. Лемптон Д. Американо-китайские отношения: жизнь на краю обрыва: Пер. с англ. // Проблемы Дальнего Востока. – 1996. – № 1. – С. 20-27.
41. Бжезинский З. Великая Шахматная доска: Пер. с англ. – М.: Международные отношения, 1999. – 254 с.
42. Martin L. Lasater U.S. Interest on the New Taiwan // Orbis. A. Journal of Word affairs. – 1993. – Vol. 37. – № 2. – P. 239-257.
43. Porter B. Britian and the rise of Communist China. A study of british attitudes. 1945-1954. – N. Y.: W.W. Nortons Company. – 1967. – 206 p.
44. Luard D.E. Britian and China. – London: Greenwoodpress, 1962. – 256 p.
45. Mac Farguhar R. Sino-American Relations. 1949-1971 / Documents and introdund by R. Mac Farguhar. – N. Y. Wash.: Pracder publishers, 1972. – 265 p.
46. Маклейн Д. Внешняя политика Англии после Суэца: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1972. – 461 с.
47. Броган Хью. Джон Кеннеди. Серия След в истории: Пер. с англ. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. – 384 с.
48. Sutter G. Robert, The China Quandary: Domestic Determinants of U.S. China Policy: 1972-1982. – Boulder (Col.): Lunne Rienner Publishers, 1983. – 194 p.
49. Gurton M., Magroori R. Roots of Facilure: United States Foreign Policy in the Third World. – London: Greenwood press, 1984. – 224 p.
50. William R.Kinter, John F.Copper. A.Matter of two China. The China – Taiwan Issue in U.S.Foreign Policy. – Foreign policy Reserch Institute, Philadelphia Pennsylvania, 1979. – 127 p.
51. Лю Данянь. История американской агрессии в Китае (Краткий очерк): Пер. с кит. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1953. – 335 с.
52. Цун Жу-цзи. История американской агрессии на Тайване: Пер. с кит. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1956. – 144 с.
53. Ху Шэн. Агрессия империалистических держав в Китае: Пер. с кит. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1951. – 304 с.
54. Цинь Бень-ли. История экономической агрессии американского империализма в Китае: Пер. с кит. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1951. – 124 с.
55. Чень Бо-да. Чан-Кайши - враг китайского народа: Пер. с кит. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1950. – 299 с.
56. У Чжуан-да. Тайвань: Пер. с кит. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1955. – 68 с.
57. Фостер У.З. Очерк политической истории Америки: Пер. с кит. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1955. – 918 с.
58. 40 лет КНР. АН СССР. Институт Дальнего Востока. Отв. редактор Титаренко М.Л. – М.: Наука, 1989. – 565 с.
59. Барышников В.Н. “Тайванський вопрос” в китайско-американских отношениях (1949-1958) // Автореф. дисс... канд.истор.наук, – М., 1964. – 16 с.
60. Барышников В.Н. “Тайванський вопрос” в китайско-американских отношениях (1949-1958). – М.: Изд-во политической литературы, 1969. – 287 с.
61. Барышников В.Н. Тайвань под американо-гоминьдановским господством // Народы Азии и Африки. – 1963. – № 1. – С. 60-71.
62. Барышников В.Н. Принципиальная политика СССР в тайванском вопросе // Проблемы Дальнего Востока. – 1982. – № 3. – С. 40-49.
63. Барышников В.Н. Американская политика вооружения тайванского режима // Проблемы Дальнего Востока. – 1983. – № 1. – С. 51-61.
64. Барышников В.Н., Гончаров С.Н. К вопросу о воссоединении Тайваня с КНР // Проблемы Дальнего Востока. – 1984. – № 3. – С. 76-87.
65. Барышников В.Н. Тайвань // СИЭ. – 2-е издание. – М., 1973. – Т. 14. – С. 68-71.
66. Барышников В.Н. Тайвань // БСЭ. – 2-е издание. – М., 1976. – Т. 25. – С. 613-615.
67. Капица М.С. КНР: два десятилетия – две политики. – М.: Изд-во политической литературы, 1969. – 352 с.
68. Капица М.С. КНР: три десятилетия – три политики. – М.: Изд-во политической литературы, 1979. – 576 с.
69. Сергейчук С. США и Китай. – М.: Международные отношения, 1973. – 238 с.
70. Кузьмин В.В. Китай в стратегии американского империализма. – М.: Международные отношения, 1978. – 271 с.
71. Воронцов В.Б. Китай и США: 60-70-е годы. – М.: Наука, 1979. – 172 с.
72. Колосков Б.Т. Внешняя политика Китая. 1969-1976: основные факторы и ведущие тенденции. – М.: Изд-во политической литературы, 1977. – 328 с.
73. Ледовский А.М. СССР, США и народная революция в Китае. – М.: Наука, 1979. – 215 с.
74. Сладковский М.И. Китай и Англия. – М.: Наука, 1980. – 351 с.
75. Сладковский М.И. Китай. Основные проблемы истории, экономики, идеологии. – М.: Мысль, 1978. – 301 с.
76. Мельников Ю.М. От Потсдама к Гуаму. Очерки американской дипломатии. – М.: Изд-во политической литературы, 1974. – 367 с.
77. Барышев А.П. Стратегия Белого Дома и ООН. – М.: Международные отношения, 1972. – 312 с.
78. Борисов О.Б., Колосков Б.Т. Советско-китайские отношения. 1945-1977. – М.: Мысль, 1978. – 582 с.
79. Громыко А. Внешняя политика США: Уроки и действительность. 60-70-е годы. – М.: Международные отношения, 1978. – 302 с.
80. История внешней политики СССР. 1917-1970: В 2-х частях / АН СССР. Институт истории СССР. – М.: Наука, 1970. – Ч. 2: 1945-1970. – 520 с.
81. Ломыкин В.П. Политика КНР в отношении Англии // Сборник статей. Китай и капиталистические страны Европы. – М.: Наука, 1976. – С. 125-152.
82. Гломбинський С. Китай и США: Пер. с польского. – М.: Прогресс, 1975. – 310 с.
83. Павляк С. Политика США по отношению к Китаю /1941-1955/: Пер. с польского. – М.: Прогресс, 1976. – 384 с.
84. Васильев Н.В., Мироненков Е.Г. Тайванський фактор в американо-китайских отношениях // Проблемы Дальнего Востока. – 1985. – № 2. – С. 58-64.
85. Петухов В.И. Тайвань и политика США в Восточной Азии // Проблемы Дальнего Востока. – 1987. – № 5. – С. 71-78.
86. Бирюков В.И. Китай в стратегических расчетах США // Проблемы Дальнего Востока. – 1984. – № 3. – С. 88-98.
87. Малухин А.М. Банкротство экспансионистской политики США в Китае // Проблемы Дальнего Востока. – 1984. – № 2. – С. 151-162.
88. Меркулов С.К. Американо-китайское сближение (вторая половина 70-х годов). – М.: Наука, 1980. – 120 с.
89. Занегин Б.Н. Политика в отношении Китая // Современная внешняя политика США. В 2-х т. / Т. 2. АН СССР. Институт Соединенных Штатов Америки и Канады. – М.: Наука, 1984. – С. 302-340.
90. Мазуров В.М. США – Китай – Япония: перестройка межгосударственных отношений (1969-1979). – М.: Наука, 1980. – 214 с.
91. Капустин Д.Т. Тайвань и Южная Корея в китайско-американских отношениях. 1969-1979. – М.: Наука, 1980. – 197 с.
92. Алексеев И., Николаев Ф. О проблеме Тайваня в американо-китайской связи // Международная жизнь. – 1984. – № 5. – С. 35-41.
93. Бовин А. Вашингтон – Пекин: противоречия партнерства // США. Экономика. Политика. Идеология. – 1984. – № 8. – С. 17-26.
94. Белов Е. Политика «двух Китаев» // Азия и Африка сегодня. – 1984. – № 11. – С. 10-12.
95. Видов А. Пекин и «новая» тайванская политика США // Азия и Африка сегодня. – 1982. – № 4. – С. 16-18.
96. Уткин А.И. Стратегия глобальной экспансии. Внешнеполитические доктрины США. – М.: Международные отношения, 1986. – 287 с.
97. Бирюков В.И. Китайцы в США и американо-китайские отношения на современном этапе. – М.: Наука, 1983. – 141 с.
98. Нагорный А.А., Парканский А.Б. США и Китай: экономические и научно-технические аспекты китайской политики Вашингтона. – М.: Наука, 1982. – 216 с.
99. Андрианов В.Д. Новые индустриальные страны Азии в мировом капиталистическом хозяйстве // Проблемы Дальнего Востока. – 1988. – № 2. – С. 81-92.
100. Андрианов В.Д. Почему преуспевают НИС // Проблемы Дальнего Востока. – 1989. – № 4. – С. 87-98.
101. Андрианов В.Д. Сотрудничество СССР и НИС Азии (трудности и перспективы) // Проблемы Дальнего Востока. – 1991. – № 2. – С. 60-71.
102. Попова Е.В. Направления развития внешнеполитических связей США и НИС // Мировая экономика. Международные отношения. – 1989. – № 8. – С. 111-115.
103. Михеев В.В. НИС: уроки приватизации // Проблемы Дальнего Востока. – 1989. – № 6. – С. 39-49.
104. Дрыгин В.В. Один из секретов «тайванского чуда» // Проблемы Дальнего Востока. – 1991. – № 5. – С. 78-82.
105. Немец А. Тайванский центр индустрии информатики // Проблемы Дальнего Востока. – 1991. – № 2. – С. 228-236.
106. Другов А. Прыжок «малых драконов» // Международная жизнь. – 1990. – № 9. – С. 53-61.
107. Сычева В.А. Труженики четырех «маленьких драконов». – М.: Наука, 1991. – 133 с.
108. Шин И.А. «Новые индустриальные страны» Азии. Социально-политические сдвиги и рабочий класс (60-80-е годы). – М.: Наука, 1989. – 183 с.
109. Чудодеев А. Прекрасная земля, на которую не ступала нога старшего брата // Новое время. – 1992. – № 42. – С. 42-45.
110. Семин А.В. Токио – Пекин: непростой диалог // Проблемы Дальнего Востока. – 1999. – № 3. – С. 45-49.
111. Семин А.В. Что мешает достижению согласия между Токио и Пекином // Проблемы Дальнего Востока. – 2001. – № 2. – С. 37-46.
112. Арин А.О. Азиатско-Тихоокеанский регион: мифы, иллюзии и реальность. – М.: Флинт Наука, 1997. – 435 с.
113. Арин А.О. Вызов Пекина и ответ Вашингтона // Азия и Африка сегодня. – 1999. – № 10. – С. 60-65.
114. Ларин А.Г. Тайванская проблема: новые перспективы решения // Сб. статей. Новое в изучении Китая. – Часть 5: Китай в системе международных отношений (прошлое и настоящее). – М.: Наука. – С. 188-201.
115. Ларин А.Г. Международные аспекты объединения Китая // Китай на пути модернизации и реформ. 1949-1999. – М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 1999. – С. 645-657.
116. Михеев В.В. Китай и азиатский регионализм // Международная жизнь. – 1999. – № 9. – С. 76-87.
117. Михеев В.В. Азиатский финансовый кризис и его последствия // Международная жизнь. – 1999. – № 3. – С. 78-88.
118. Галенович Ю.М. США – Китай: за фасадом сотрудничества // США: экономика, политика, идеология. – 1998. – № 9. – С. 32-44.
119. Карпов М.В. Заботы и тревоги «другого Китая» // Азия и Африка сегодня. – 2000. – № 8. – С. 63-71; № 9. – С. 68-76.
120. Карпов М.В. Эволюция пекинского фактора в треугольнике отношений Москва – Пекин – Тайбей // Российско-тайванские отношения и их роль в развитии Азиатско-Тихоокеанского региона. Научная конференция (1997 г.). Сборник докладов конференции в Институте стран Азии и Африки «Российско-тайванские отношения и их роль в развитии Азиатско-Тихоокеанского региона» / Московский государственный университет им. М.В.Ломоносова. Институт стран Азии и Африки. – М., 1997. – С. 58-60.
121. Латышев И. Взгляд на Китай с японских островов // Азия и Африка сегодня. – 2000. – № 6. – С. 35-39.
122. Горбачев Б. Отборная армия с китайской спецификой // Азия и Африка сегодня. – 2000. – № 3. – С. 7-17.
123. Усов В.Н. Тайванский кризис 1958 г. // Проблемы Дальнего Востока. – 1993. – № 6. – С. 118-127.
124. Уткин А.И. Американская стратегия для ХХІ века. – М.: Логос, 2000. – 271 с.
125. Батчаев Э. Новая стратегия обороны Тайваня // Современный Тайвань / РАН. Институт Дальнего Востока. Справочно-аналитические материалы. – М., 2000. – Вып. 2 (11). – С. 75-77.
126. Батчаев Э. Закупка Тайванем новейших вооружений // Современный Тайвань / РАН. Институт Дальнего Востока. Справочно-аналитические материалы. – М., 2000. – Вып. 2 (11). – С. 78-79.
127. Ларин А.Г. Закон об отношениях с Тайванем 1979 в ретроспективной оценке американских экспертов // Современный Тайвань / РАН. Институт Дальнего Востока. Справочно-аналитические материалы. – М., 2000. – Вып. 2 (11). – С. 102-108.
128. Иванов П.М. Некоторые проблемы развития российско-тайванских отношений на современном этапе // Сб. докладов конференции в Институте стран Азии и Африки «Российско-тайванских отношения и их роль в развитии Азиатско-Тихоокеанского региона» / Московский государственный университет им. М.В.Ломоносова. Институт стран Азии и Африки. – М., 1997. – С. 37-49.
129. Галенович Ю.М. Углубление взаимопонимания – ключ к развитию сотрудничества России и Тайваня // Сб. докладов конференции в Институте стран Азии и Африки «Российско-тайванских отношения и их роль в развитии Азиатско-Тихоокеанского региона» / Московский государственный университет им. М.В.Ломоносова. Институт стран Азии и Африки. – М., 1997. – С. 18-27.
130. Корсун В.А. Пекин и Тайбей в борьбе за «советское наследство» // Сб. докладов конференции в Институте стран Азии и Африки «Российско-тайванских отношения и их роль в развитии Азиатско-Тихоокеанского региона» / Московский государственный университет им. М.В.Ломоносова. Институт стран Азии и Африки. – М., 1997. – С. 130-134.
131. Ларин А.Г. Модель российско-китайских отношений. Левая версия // Сб. докладов конференции в Институте стран Азии и Африки «Российско-тайванских отношения и их роль в развитии Азиатско-Тихоокеанского региона» / Московский государственный университет им. М.В.Ломоносова. Институт стран Азии и Африки. – М., 1997. – С. 61-67.
132. Мясников В.С. КНР – Тайвань – Россия и новая модель отношений в АТР // Сб. докладов конференции в Институте стран Азии и Африки «Российско-тайванских отношения и их роль в развитии Азиатско-Тихоокеанского региона» / Московский государственный университет им. М.В.Ломоносова. Институт стран Азии и Африки. – М., 1997. – С. 5-17.
133. Цыганов Ю.В. Российско-китайские отношения и Тайвань // Мировая экономика и международные отношения. – 1998. – № 3. – С. 122-128.
134. Ларин А.Г. Три модели российско-китайских отношений и место в них Тайваня // Опыт разделенных государств и отношения между двумя берегами Тайванского пролива: материалы конференции. – М.: ГНЦ РФ НИОПИК ЗАО «Искра», 1997. – С. 25-35.
135. Иванов П.М. Единство Китая и национальные интересы России // Опыт разделенных государств и отношения между двумя берегами Тайванского пролива: материалы конференции. – М.: ГНЦ РФ НИОПИК ЗАО «Искра», 1997. – С. 17-24.
136. Гарушянц Ю.М. Выступление по докладу профессора Ян Кай-хуана // Опыт разделенных государств и отношения между двумя берегами Тайванского пролива: материалы конференции. – М.: ГНЦ РФ НИОПИК ЗАО «Искра», 1997. – С. 54-58.
137. Тихвинский С.Л. О «секретном демарше» Чжоу Эньлая и неофициальных переговорах КПК с американцами в июне 1949 г. // Проблемы Дальнего Востока. – 1994. – № 3. – С. 133-137.
138. Тихвинский С.Л. Путь Китая к объединению и независимости. 1898-1949: по материалам биографии Чжоу Эньлая. – М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 1996. – 575 с.
139. Кулик Б.Т. США и Тайвань против КНР. 1949-1952 гг. Новые архивные материалы // Новая и новейшая история. – 1955. – № 5. – С. 19-40.
140. Тотров Ю.Х. Американская разведка в Китае (1945-1956 гг.) // Проблемы Дальнего Востока. – 2002. – № 2. – С. 112-123.
141. Гудошников Л.М. Первые трехпартийные выборы на Тайване // Проблемы Дальнего Востока. – 1995. – № 5. – С. 52-59.
142. Гудошников Л., Ганшин В. Два правительства при президенте Чэнь Шуйбяне // Современный Тайвань / РАН. Институт Дальнего Востока. Справочно-аналитические материалы. – М., 2000. – Вып. 2 (11). – С. 3-19.
143. Гудошников Л. На Тайване слова измена Конституция // Современный Тайвань / РАН. Институт Дальнего Востока. Справочно-аналитические материалы. – М., 2000. – Вып. 2 (11). – С. 20-23.
144. Гудошников Л.М. Эволюция политического режима на Тайване // Проблемы Дальнего Востока. – 1993. – № 5. – С. 77-87.
145. Гудошников Л.М. Четвертая ревизия конституции на Тайване // Проблемы Дальнего Востока. – 1998. – № 3. – С. 34-40.
146. Гудошников Я.М. Третий этап конституционной реформы и становление современного парламентаризма на Тайване // Проблемы Дальнего Востока. – 1995. – № 1. – С. 92-101.
147. Дрыгин В.В. Политическая оппозиция – современный этап // Сб. статей. Новое в изучении Китая. – Часть 5: Китай в системе международных отношений (прошлое и настоящее). – М.: Наука, 1990. – С. 202-211.
148. Кокарев К.А. Об избирательной системе и практике выборов на Тайване // Тайвань. Краткие справочные сведения. – Выпуск 8. – М.: ИДВ РАН, 1998. – С. 5-60.
149. Буров В.Г. Какой путь изберет Тайвань // Азия и Африка сегодня. – 2001. – № 11. – С. 40.
150. Иванов П.М. Демократическая прогрессивная партия и формирование многопартийности на Тайване // Проблемы Дальнего Востока. – 1993. – № 5. – С. 88-96.
151. Андрианов В.Д. Роль внешнеэкономических факторов в формировании динамической модели устойчивого развития азиатских НИС // Проблемы Дальнего Востока. – 1993. – № 5. – С. 16-25.
152. Шиловцев С. Рыночная модернизация в Восточной Азии: опыт Тайваня // Проблемы Дальнего Востока. – 1993. – № 5. – С. 57-66.
153. Бубенников А.Н., Бубенников А.А., Мамрыкин Г.И. Тайванский феномен в сфере высоких технологий // Проблемы Дальнего Востока. – 1993. – № 5. – С. 67-76.
154. Зименков Р.И. США и феномен новых индустриальных стран // США: экономика, политика, идеология. – 1992. – № 3. – С. 53-61.
155. Батчаев Э. На Тайване продолжается приватизация государственных предприятий // Современный Тайвань. Справочно-аналитические материалы. – Вып. 2 (11). – М.: РАН. Институт Дальнего Востока, 2000. – С. 80-81.
156. Островский А. Экономика Тайваня на рубеже ХХ века: проблемы и перспективы // Современный Тайвань. Справочно-аналитические материалы. – Вып. 2 (11). – М.: РАН. Институт Дальнего Востока, 2000. – С. 109-130.
157. Шапошникова Г.Э. Китайская Экономическая Зона: специфика и перспективы развития // Проблемы «Большого Китая». Статьи и информационные материалы. Бюллетень научной информации. – ноябрь № 1. – 2000. Томск. – С. 4-14.
158. Усов Е.А., Шапошникова Г.Э. Перспективы роста «Большого Китая» // Проблемы «Большого Китая». Статьи и информационные материалы. Бюллетень научной информации. – ноябрь № 1. – 2000. Томск. – С. 15-21.
159. Сайнакова М.А. Малый бизнес на Тайване // Проблемы «Большого Китая». Статьи и информационные материалы. Бюллетень научной информации. – ноябрь № 1. – 2000. Томск. – С. 26-30.
160. Гудошников Л.М., Кокарев К.А. Регламентация местного самоуправления на Тайване // Проблемы Дальнего Востока. – 1996. – № 3. – С. 50-59.
161. Оникиенко А.Ф. Модернизация на Тайване: от экономической либерализации к политической демократизации // Мировая экономика и международные отношения. – 1993. – № 2. – С. 121-133.
162. Иванова Н. Новый министр юстиции о планах антикоррупционных реформ // Современный Тайвань / РАН. Институт Дальнего Востока. Справочно-аналитические материалы. – М., 2000. – Вып. 2 (11). – С. 35-38.
163. Батчев Э. «Меч, наполовину вытянутый из ножен» // Современный Тайвань / РАН. Институт Дальнего Востока. Справочно-аналитические материалы. – М., 2000. – Вып. 2 (11). – С. 69-74.
164. Батчев Э.О. Сдвиги в расстановке политических сил на Тайване (к итогам местных выборов в ноябре 1997 г. и январе 1998 г.) // Тайвань. Краткие справочные сведения. – Выпуск 8. – М.: ИДВ РАН, 1998. – С. 60-62.
165. Барский К. Эволюция политической системы Тайваня: последствия для геополитической ситуации в АТР // Российско-тайванские отношения и их роль в развитии Азиатско-Тихоокеанского региона. Научная конференция (1997). Сб. докладов / Московский государственный университет им. М.В.Ломоносова. Институт стран Азии и Африки. – М.: ТОО «Древо жизни», 1997. – С. 100-111.
166. Гудошников Л.М., Ганшин В.Г. Выборы 2001-2002 гг. на Тайване // Проблемы Дальнего Востока. – 2002. – № 2. – С. 64-69.
167. Трифонов В.И. Российско-тайванские контакты // Международная жизнь. – 1998. – № 6. – 52-56.
168. Михайлова В. Тайвань в системе международных отношений: российско-тайванские связи // Проблемы Дальнего Востока. – 1999. – № 1. – С. 58-64.
169. Воскресенский Г. «Малые драконы» партнеры России // Азия и Африка сегодня. – 1996. – № 5. – С. 53-57.
170. Каткова З.Д. Международные отношения Тайваня: история и современность // Современный Тайвань. Отв. Редактор П.М.Иванов. – Иркутск: Центр изучения Тайваня. Институт Востоковедения РАН, 1994. – С. 145-176.
171. Борисов А. Торгово-экономические связи между Россией и Тайванем в 1994 // Проблемы Дальнего Востока. – 1995. – № 6. – С. 33-37.
172. Михеев В. Хождение на Тайвань. «Островная цивилизация» глазами русского журналиста. – М.: Международные отношения, 2000. – 112 с.
173. Воронцов В. Судьба китайского Бонопарта. – М.: Изд-во политической литературы, 1989. – 336 с.
174. Воронцов В. Наследник диктатора // Проблемы Дальнего Востока. – 1988. – № 6. – С. 121-133; – 1989. – № 1. – С. 116-129.
175. Ларин А. Президент Цзян Цзинго в бытность его Н.В.Елизаровым и после // Азия и Африка сегодня. – 1991. – № 8. – С. 52-55; – № 9. – С. 58-59.
176. Ларин А.Г. Цзян Цзинго в России // Современный Тайвань. Отв. Редактор П.М.Иванов. – Иркутск: Центр изучения Тайваня. Институт Востоковедения РАН, 1994. – С. 127-144.
177. Ларин А.Г. Два президента или путь Тайваня к демократии. – М.: Academia, 2000. – 200 с.
178. Писарев А.А. Чан Кайши и проблемы реконструкции китайской деревни // Проблемы Дальнего Востока. – 1996. – № 2. – С. 72-82; – № 3. – С. 103-112.
179. Щенников В. Коля Елизаров – президент Тайваня // Азия и Африка сегодня. – 2001. – № 3. – С. 46-54.
180. Шергін С.О. Азіатсько-Тихоокеанський регіон: Історія і сучасність. – К.: Вища школа, 1993. – 91 с.
181. Івченко О.Г. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан. – К.: РіЦ УАННП, 1998. – 688 с.
182. Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні відносини. ХХ століття. – К.: Школяр, 1999. – 255 с.
183. Стадниченко В. Тайвань: крок у ХХІ вік. Журналістські записки на рисовому папері. – К.: ХХ вік – Україна, 1998. – 238 с.
184. Гончар Б., Таран М. США – КНР і Тайвань: трикутник взаємодії і суперечностей в 90-і роки ХХ ст. // Наукові записки. Академія наук вищої школи України. Випуск другий. – К.: Хрещатик, 1999. – С. 22-31.
185. Камінський Є. Формування нової системи міжнародних відносин на переломі тисячоліть у світлі проблем стабілізації розвитку України // Геополітичне майбутнє України: матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К.: ІОВ “Задруга”, 1998. – С. 154-166.
186. Пронь С.В. Сан-Францисская система и страны Азиатско-Тихоокеанского региона (Япония, Китай, Корея ) 1951-1991 года. – М.: НТЦ Информатехника, 1992. – 106 с.
187. Пронь С.В. Тайванське питання та спроба його вирішення в сучасній китайській історіографії // Наукові праці. – Т. 8. Історичні науки. – Миколаїв: МФ НаУКМА, 199