Безпекова політика Індії в Південній Азії (1989-2004)

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут міжнародних відносин

На правах рукопису

Кобзаренко Андрій Миколайович

УДК 327.82(540:5-13)”1989-2004”

Спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми
міжнародних систем та глобального розвитку

Безпекова політика Індії в Південній Азії (1989-2004)

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник
Манжола В.А., д.і.н., професор

Київ – 2006

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1 КОНЦЕПТУАЛЬНО-МЕТОДОЛОГІЧНА І ДЖЕРЕЛЬНО-ДОКУМЕНТАЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ 13
§ 1.1. Методологія та модель дослідження. 13
§ 1.2. Джерельна база дослідження та стан наукової розробки проблеми 30

РОЗДІЛ 2 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ БЕЗПЕКОВОЇ ПОЛІТИКИ ІНДІЇ 53
В ПІВДЕННІЙ АЗІЇ 53
§ 2.1. Структурні виміри безпекової політики Індії 53
§ 2.2. Концептуальні засади безпекової політики Індії 66
§ 2.3. Безпекова політика Індії та безпека Південної Азії 78
§ 2.4. Політика великих держав у Південній Азії 105

РОЗДІЛ 3 ОСНОВНІ НАПРЯМКИ БЕЗПЕКОВОЇ ПОЛІТИКИ ІНДІЇ В ПІВДЕННІЙ АЗІЇ 127
§ 3.1. Політика Індії щодо Пакистану. 127
§ 3.2. Китайський чинник у регіональній безпековій політиці Індії 155
§ 3.3. Ядерний чинник у регіональній безпековій політиці Індії 175

ВИСНОВКИ 192

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 203

ВСТУП

В сучасних політичних дослідженнях інтерес до зовнішньої та внутрішньої політики Республіки Індія неухильно зростає, що пов’язано зі збільшенням впливу цієї держави на міжнародній політичній арені, а також загальним підвищенням ваги Азії в міжнародних економічних та політичних процесах. Теза щодо беззастережного лідерства Індії в Південній Азії та перспектив перетворення цієї держави на один із головних центрів сили в Азії в цілому не піддається сумнівам і сприймається як доконаний факт. Об’єктивною підставою для такого твердження є як послідовний політичний курс урядів Індії, спрямований на здобуття міжнародного визнання лідерських амбіцій Індії та утвердження в якості одного з центрів впливу у сучасному світі, так і багато в чому пов’язане з цим курсом збільшення абсолютного потенціалу Індії в міжнародних відносинах – інтенсивний економічний розвиток, посилення військової могутності та активне залучення до глобальних політичних процесів.
Актуальність дослідження
Проблема безпекової політики Індії в Південній Азії є актуальною з огляду на цілий ряд причин наукового та політичного характеру. Передусім, дослідження безпекової політики Індії є доцільним з огляду на вплив цієї країни у світовій системі міжнародних відносин, який має виразну тенденцію до зростання і ґрунтується на потенціалі країни, який уряди країни послідовно збільшують, приділяючи значну увагу розвитку економіки, зміцненню позицій Індії у світовому розподілі праці та розвитку військової могутності держави. По-друге, наукового аналізу та теоретичного осмислення потребують намагання Індії перетворити свій абсолютний потенціал у відповідний йому статус у системі міжнародних відносин шляхом трансформації характеру відносин з головними центрами сили у світі, зміни балансу сил в Азії через опанування ролі центру впливу у цьому регіоні, та, навіть, у найширшому контексті, - зміни характеру глобальної системи міжнародних відносин, де Індія виступає як один із лідерів „Півдня” в рамках глобальних політичних та економічних процесів. Індійська безпекова політика заслуговує на увагу як цілком самостійне явище в сучасних світових політичних процесах, яке ґрунтується на власній логіці розвитку. Протягом досліджуваного періоду у цілому ряді вимірів безпекова політика Індії вступала у суперечність із панівними тенденціями глобальних безпекових взаємодій – була чинником дестабілізації режимів нерозповсюдження зброї масового знищення, різкої зміни балансу сил у Азії в цілому та у окремих її субрегіонах, формування нових комплексів конфліктності у міждержавних відносинах.
Дослідження безпекової політики Індії становить особливий інтерес з огляду на те, що, в силу особливостей державного розвитку та регіонального становища країни, проблеми національної безпеки перебувають у центрі політики Індії на міжнародній арені і визначають систему її зовнішньополітичних пріоритетів. Безпекова політика є головним напрямком зовнішньої політики Індії і суттєво впливає на інші аспекти міжнародної активності цієї держави, тому зовнішню політику Індії та її роль у міжнародних політичних процесах доцільно вивчати саме в контексті проблем безпекової політики.
Оскільки Індія діє на міжнародній арені передовсім як регіональна держава, для аналізу безпекових пріоритетів країни головну увагу слід приділити саме регіональному рівню зовнішньої політики Індії, де зосереджено основні безпекові інтереси та звідки походять основні загрози безпеці країни. Водночас, зміцнення позицій Індії у світі призводить до суттєвого розширення регіональних рамок безпекової політики Індії і формування нової конфігурації південноазійського комплексу безпеки, центром якого виступає Індія.
Зміна характеру індійської зовнішньої політики, що відбулася після розпаду біполярної системи, її деідеологізація та регіоналізація, а також зміна конфігурації сил в Азії призвели до формування нових параметрів безпекової політики Індії. Зміни в характері зовнішньої політики Індії, а також внутрішньополітичні трансформації в цій країні дають підстави говорити про формування сучасної зовнішньої і, зокрема, безпекової, політики Індії як нової політичної даності, що докорінно відрізняється від політики Делі у попередні десятиліття, а тому потребує докладного вивчення та аналізу із застосуванням підходів та методів сучасної політичної науки. В цьому, на думку дослідника, полягає науковий аспект актуальності тематики даного дисертаційного дослідження.
В контексті національних інтересів України дослідження індійської зовнішньої і безпекової політики має значну актуальність з огляду на рівень зв‘язків, що сформувалися протягом досліджуваного періоду між Республікою Індія та Україною, а також на характер трансформацій, що відбуваються у світовій системі міжнародних відносин та зовнішніх політиках двох країн. Аналіз особливостей політики Індії, передусім безпекової, може дати можливість повноцінно планувати формування та реалізацію Україною своєї політики щодо Індії та в регіоні Південної Азії в цілому, де на сьогоднішній день інтереси України мало представлені як в силу об‘єктивних обмежень, так і в силу слабкості концепції інтересів України в Азії.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Наукове дослідження виконане в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (номер держреєстрації 0197U015201), програми Інституту міжнародних відносин “Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови української держави” (номер держреєстрації 0197U003322). Дослідження виконане згідно з науковою програмою кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації системи міжнародних відносин” (номер держреєстрації 0197U003325).
Об‘єкт та предмет дослідження
Об‘єктом даного дисертаційного дослідження є зовнішня політика Індії періоду 1989-2004 рр. як діяльність урядів цієї держави, спрямована на забезпечення національних інтересів країни та розвиток відносин з іншими державами.
Предметом даного дисертаційного дослідження є безпекова політика Індії зазначеного періоду в регіоні Південної Азії як цілеспрямована діяльність урядів Індії з протидії зовнішнім загрозам національній безпеці, забезпечення незалежності, територіальної цілісності держави та потреб розвитку, а також формування такого клімату міжнародних відносин у регіоні, що обмежує можливість виникнення нових загроз національній безпеці або ескалацію чинних загроз. Предмет дослідження охоплює аспекти безпекової політики Індії, пов‘язані із протидією зовнішнім загрозам, а також тим з внутрішніх загроз, що мають безпосередній зв‘язок з міжнародними відносинами та зовнішньою політикою Індії – проблеми сепаратизму, тероризму, міграційні аспекти демографічної безпеки.
Мета і завдання дослідження
Метою дослідження є розробка аналітичної моделі безпекової політики Індії в Південній Азії у 1989-2004 рр. як домінантного чинника функціонування регіональної системи безпеки. Створення подібної описової моделі, що узгодила б на теоретичному рівні офіційно задекларовані позиції урядів Індії з питань національної безпеки та реальні політичні кроки Делі у регіоні і запропонувала б пояснення еволюції безпекової політики цієї держави на сучасному етапі, повинно уможливити подальший аналіз окремих аспектів зовнішньої політики Делі, у тому числі й поза межами регіону Південної Азії, а також дозволити здійснювати прогнозування цієї політики та розвитку міжнародних відносин у регіоні.
Відповідно до визначеної мети автором визначено такі завдання даного дослідження:
1. Встановити коло держав, що становили протягом досліджуваного періоду регіональний контекст безпекової політики Республіки Індія, з врахуванням геополітичних змін в Азії та тенденції регіоналізації міжнародних відносин;
2. Окреслити систему безпекових інтересів Індії у регіоні Південної Азії з врахуванням особливостей статусу країни у регіоні та структури системи міжнародних відносин, визначити систему пріоритетів забезпечення Індією національної безпеки;
3. Встановити основні загрози національній безпеці Індії в рамках південноазійської системи міжнародних відносин;
4. Виявити закономірності у формах та засобах реалізації Індією інтересів безпеки у регіоні Південної Азії протягом 1989-2004 рр.;
5. Визначити безпекову стратегію Республіки Індія в 1989-2004 рр. та виявити головні особливості реалізації Індією інтересів безпеки у південноазійському регіоні;
6. Визначити рівень впливу внутрішньополітичного процесу Республіки Індія на формування та характер здійснення безпекової політики країни у 1989-2004 рр.;
7. Визначити рівень впливу політики великих позарегіональних держав на національну безпеку Індії протягом 1989-2004 рр.;
8. Окреслити характер взаємозалежності безпекової політики Індії та структури, безпеки і стабільності південноазійської системи міжнародних відносин на сучасному етапі, а також рівня впливу політики Індії на безпеку решти держав регіону та регіону в цілому;
9. Встановити тенденцію зміни рівня безпеки Індії протягом досліджуваного періоду та порівняно з попереднім десятиліттям.
Дослідження виходить з базових гіпотез – щодо розширення регіонального та функціонального контексту національної безпеки Індії за межі власне Південної Азії та традиційних військових аспектів, щодо зміни в результаті глобальних трансформацій безпеки глобальної системи міжнародних відносин, спричинених завершенням холодної війни, характеру та рівня загроз національній безпеці Індії, щодо докорінного перегляду Індією основних засобів забезпечення своєї безпеки у регіоні, а також щодо підвищення рівня безпеки Індії протягом досліджуваного періоду та зниження її вразливості до загроз військово-політичного характеру.
Методи дослідження
В основу дисертаційного дослідження покладено методологію системного підходу, зокрема – системно-структурний аналіз, системно-функціональний аналіз та системно-ситуаційний аналіз. Системно-структурний аналіз використовується для дослідження основних характеристик безпекової політики та вимірів національної безпеки Індії, зокрема - головних пріоритетів, засобів реалізації безпекових інтересів та стратегій протидії загрозам національній безпеці, що походять ззовні. Використання системно-функціонального аналізу спрямовано на дослідження загроз як елементу середовища безпекової політики Індії, а також інших механізмів взаємодії безпекової політики Індії з регіональною безпекою Південної Азії – балансу сил, системи міждержавних договорів, процесу економічної інтеграції в рамках СААРК, зв’язків між політичними режимами. Методи системно-ситуаційного аналізу використовуються для дослідження мотивацій безпекової політики урядів Індії, безпекових взаємодій Індії з іншими регіональними державами та механізмів політичної або військової реакції на артикуляцію зовнішніх загроз. Методологічний апарат системного підходу в рамках дисертаційного дослідження доповнюється використанням окремих елементів понятійно-категорійного апарату неореалістичної школи міжнародних відносин, що дає можливість висвітлити безпекову політику як самостійне явище, пов’язане не лише з характером регіонального комплексу безпеки, але й з характером самої держави, її національними інтересами та можливостями їх реалізації.
Для вирішення окремих завдань дослідження використовуються елементи геополітичного аналізу - для структурування геополітичного простору південноазійського регіону та побудови системи регіональних пріоритетів безпекової політики Індії, та порівняльного методу - для встановлення характерних ознак безпекової політики Індії досліджуваного періоду через порівняння їх з параметрами цієї політики протягом попередніх десятиліть.
При роботі з джерельно-документальною базою в дисертації застосовуються окремі прикладні методи політичних досліджень, зокрема – івент-аналіз та критичний аналіз офіційних документів зовнішньої політики Індії, а також двосторонніх та багатосторонніх документів і документів СААРК, що формують правове середовище реалізації безпекової політики Індії в Південній Азії.
Хронологічні рамки дослідження
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1989 по 2004 рр., що в політиці Індії становить окремий період, характерними рисами якого є формування багатопартійної політичної системи та перегляд концептуальних засад зовнішньої і безпекової політики. Водночас, 1989-2004 рр. є періодом трансформації світової системи міжнародних відносин, пов’язаної із завершенням холодної війни.
Наукова новизна одержаних результатів
Наукова новизна одержаних результатів полягає у визначенні головних параметрів безпекової політики Індії протягом досліджуваного періоду, що в комплексі формують описову (аналітичну) модель такої політики. Окреслена в дисертації модель безпекової політики Індії враховує цілий ряд перемінних структури (інтереси, сприйняття загроз, мотивації, засоби) та середовища (загрози, взаємодії та взаємозалежність, вплив позасистемних чинників) національної безпеки країни і системно пояснює логіку розвитку як безпекової політики Індії в Південній Азії, так і розвитку регіонального комплексу безпеки в цілому.
В рамках дисертації обґрунтовано сучасні межі південноазійського комплексу безпеки і вказано на тенденцію до його географічного розширення у зв’язку з розширенням зовнішнього контексту політики Індії як центральної держави в структурі комплексу (§ 1.1 С. 24-27); визначено основні елементи спадковості в безпековій політиці Індії та характер змін у підходах урядових коаліцій (§ 2.2 С. 71-77); детально розроблено концепцію сучасних безпекових інтересів Індії, враховано як традиційні аспекти національної безпеки, пов’язані з забезпеченням існування та розвитку держави, так і специфічні – пов’язані з прагненням регіонального гегемона зберегти свою перевагу над географічним оточенням та контроль над державами, що відіграють важливу роль при захисті його національної безпеки (§ 2.1 С. 60-63); вичерпно проаналізовано взаємовплив та взаємозалежність національної безпеки Індії та регіональної безпеки і стабільності Південної Азії, при цьому як основні критерії такої взаємозалежності розглянуто механізми безпекових взаємодій – загрози, традиційні договірні відносини, баланс сил та розвиток інтеграційних процесів (§ 2.3 С. 80-92, С. 95-98); визначено характер змін у головних напрямках безпекової політики Індії в Південній Азії – політиці щодо Пакистану та КНР, а також ядерній політиці Індії (§ 3.1, С. 132-140, С. 142-143; § 3.2 С. 155-160, § 3.3 С. 180-187); встановлено тенденцію до перетворення індійсько-китайських відносин у центральну підсистему південноазійського комплексу безпеки, у тому числі і відносно індійсько-пакистанських відносин, вага яких в індійській безпековій політиці досліджуваного періоду поступово зменшувалася (§ 3.2 С. 165-170). В дисертації сформульовано нову дилему безпеки Індії як регіонального гегемона у реалізації специфічних інтересів безпеки щодо малих держав. В загальному вигляді дилема полягає у взаємозв’язку між намаганнями Індії зміцнити свій безпековий потенціал та контроль над оточенням та намаганнями сусідніх країн знайти противагу посиленню індійського впливу в регіоні через посилення зв’язків з великими позарегіональними державами, передусім – КНР (§ 2.3 С. 103-105).
Наукове значення роботи
Дана дисертація є першою в українській політичній науці останніх декількох років спробою комплексного дослідження безпекової проблематики зовнішньої політики Індії та проблем безпеки у південноазійському регіоні в цілому і, відповідно, може стимулювати науковий інтерес до безпекових, політичних та економічних процесів, що відбуваються у регіоні. Тема дисертаційного дослідження є частиною тематики взаємовпливу трансформації глобальної системи міжнародних відносин та розвитку регіональних систем міжнародних відносин. Результати дисертаційного дослідження є частиною вирішення двох суміжних проблем науки міжнародних відносин – проблеми характеру трансформації регіональних систем безпеки в сучасному світі під впливом зміни статусу окремих учасників цих систем та характеру відносин між ними, а також проблеми впливу регіонального лідерства і політики регіональних лідерів на процеси політичної регіоналізації в сучасному світі.

Практичне значення отриманих результатів
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження визначається її актуальністю та науковою новизною. Оскільки дисертація є першою в українській політичній науці спробою комплексного аналізу проблем безпекової політики Індії в широкому контексті проблем регіональної безпеки Південної Азії, її висновки та матеріали можуть використовуватися при підготовці відповідних тем підручників та посібників, навчальних курсів вищих навчальних закладів, присвячених сучасним проблемам міжнародних відносин в Азії, теоретичним аспектам зовнішньої політики держав, що розвиваються, а також при викладанні курсів з історії та сучасних проблем зовнішньої політики і міжнародних відносин. Окрім того, висновки роботи можуть використовуватися фахівцями Міністерства закордонних справ України, інших установ, залучених до здійснення зовнішньої політики, дослідницьких інститутів та центрів в рамках розробки та планування політики України як в Південній Азії зокрема, так і в Азії в цілому.
Апробація результатів дисертації
Попередні результати дослідження автором було презентовано на розгляд наукової спільноти на наукових конференціях студентів та аспірантів Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 2003, 2004 та 2005 рр., ІV Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Нації та міжнаціональні відносини в історії людства” в Донецькому національному університеті (2003) та Міжнародній науковій конференції «ІХ Сходознавчі читаннях А.Кримського» в Інституті сходознавства НАН України (2005). Проміжні результати дисертації обговорювалися в рамках круглих столів Всеукраїнської Асоціації індологів та під час Круглого столу «Індія в умовах глобалізації», організованого з нагоди візиту до України президента Республіки Індія Абдула Калама 1-3 червня 2005 р.
Публікації
Проміжні результати дослідження теми безпекової політики Індії в Південній Азії були опубліковані автором у ряді українських наукових періодичних видань . Загальні висновки опубліковано у Віснику Дипломатичної академії України.
Структура дисертації
Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Перший розділ присвячено формулюванню концептуальних засад дослідження (моделі та методології), а також огляду праць провідних вчених, присвячених дослідженням проблем зовнішньої та безпекової політики Індії. В рамках другого розділу аналізуються структурні виміри безпекової політики Індії, що виступають як елементи аналітичної моделі такої політики. В рамках здійснення аналізу проблем регіональної безпеки Південної Азії досліджується структура регіонального комплексу безпеки, простежується логіка її трансформацій після завершення холодної війни, визначається коло основних зовнішніх загроз, що впливають на безпеку південноазійської системи міжнародних відносин, простежується розвиток політики у регіоні найвпливовіших позарегіональних держав, характеризується регіональний контекст здійснення Індією своєї безпекової політики. § 1.1 та 1.2 присвячено аналізу безпекової політики на рівні держави, § 1.3 – аналізу безпекової політики на регіональному рівні, § 1.4 – аналізу безпекової політики на стику регіонального та глобального рівнів. Третій розділ містить аналіз еволюції безпекової політики Республіки Індія в Південній Азії протягом 1989-2004 рр. у трьох основних напрямках цієї політики – відносинах з Пакистаном, відносинах з КНР та розвитку ядерної програми.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На підставі аналізу безпекової політики Індії в Південній Азії протягом 1989-2004 рр. було розроблено аналітичну модель цієї політики. З шести базових гіпотез дослідження три підтвердилися повністю (щодо розширення регіонального і функціонального контексту безпекової політики Індії за межі власне Південної Азії і традиційних військових аспектів, щодо підвищення рівня національної безпеки Індії за результатами здійснення урядами країни регіональної безпекової політики та щодо залежності безпеки Індії від структури регіонального комплексу безпеки) і три знайшли часткове підтвердження (щодо зміну характеру загроз, щодо зміни засобів забезпечення Індією своїх безпекових інтересів та щодо зниження вразливості Індії до загроз безпеці).
Відповідно до окремих завдань дисертаційного дослідження було зроблено такі висновки:
1. Після завершення холодної війни внаслідок трансформації системи міжнародних відносин та зміни балансу в Азії відбулося розширення геополітичного контексту реалізації Індією безпекової політики. На відміну від попереднього часу, коли в центрі регіональної динаміки Південної Азії перебувало протистояння наддержав, пов’язаних стратегічними відносинами з регіональними державами, у 1989-2004 рр. центром південноазійського комплексу безпеки виступала Індія, відповідно до інтересів якої відбулося переструктурування і розширення меж південноазійського комплексу безпеки. Протягом досліджуваного періоду південноазійський комплекс безпеки, в рамках якого Республіка Індія артикулювала свої безпекові інтереси і з якого походила переважна більшість загроз її національній безпеці, охоплював, окрім традиційних семи держав, що формують поняття Південної Азії як географічного регіону, також три держави, що відігравали суттєву роль у безпековій політиці Індії і в тій чи іншій мірі тяжіли до сфери впливу Індії, як М’янма та Афганістан, або ж формували з Делі окремий підкомплекс безпеки, як КНР. Окрім того, протягом досліджуваного періоду за рахунок посилення впливу Індії в Азії відбувалося поступове посилення зв’язків південноазійського комплексу безпеки з південно-східноазійським та центральноазійським комплексами.
В силу своєї гетерогенності південноазійський комплекс безпеки у 1989-2004 рр. мав складну багаторівневу структуру. Центральне місце в його рамках посідала взаємодія в рамках трикутника Індія-Пакистан-КНР, в якому, на відміну від попереднього періоду, зменшилося значення силової взаємодії Делі-Ісламабад і суттєво посилилася взаємозалежність безпеки Індії та КНР. Структура південноазійського комплексу безпеки розподілялася на кілька відносно ізольованих підкомплексів. Загальна тенденція до посилення впливу КНР у рамках зовнішнього контексту національної безпеки Індії відобразилася у перетворенні двосторонніх безпекових взаємодій Індія-Непал та Індія-Бутан у багатосторонній комплекс Індія-Непал-Бутан-КНР, де існує високий рівень взаємозалежності національної безпеки Індії, зовнішньої політики Непалу та Бутану і політики КНР. Згадану тенденцію відображало також велике значення для безпеки Індії як регіонального лідера комплексу безпекових взаємодій в рамках трикутника Індія-М’янма-КНР, логіку розвитку якого детермінувала політика взаємодії індійських та китайських інтересів в басейні Індійського океану. Бангладеш та Шрі-Ланка посідали в структурі зовнішнього контексту безпекової політики відносно незначне місце, зокрема, значення взаємодії в рамках діади Індія-Бангладеш для національної безпеки Індії обмежувалося сприйняттям загроз в контексті безпеки північно-східних індійських штатів, значення Шрі-Ланки – контекстом загрози нестабільності у безпосередній близькості від індійських кордонів. Периферію південноазійського комплексу безпеки у 1989-2004 рр. формували Афганістан та Мальдиви.
2. В реалізації своєї безпекової політики в Південній Азії у 1989-2004 рр. Індія виходила з безпекових інтересів двох якостей – традиційних, пов’язаних зі збереженням існування держави та забезпеченням її нормального розвитку, та специфічних, пов’язаних з потребою збереження гегемоністичного статусу Індії в Південній Азії. Серед традиційних безпекових інтересів пріоритетними були: забезпечення здатності протидіяти та запобігання можливій зовнішній агресії, передусім з боку Пакистану – єдиної держави, у відносинах з якою існувала відкрита конфліктність; недопущення залучення до локальних та регіональних конфліктів та поширення на індійську територію таких конфліктів, що існували на території Шрі-Ланки, Непалу, Афганістану, Бангладеш та М’янми; збереження максимального суверенітету та свободи дії у зовнішній та безпековій політиці, та обмеження здатності великих держав впливати на цю політику, передусім у питаннях розвитку ядерної програми та врегулювання конфлікту щодо Кашміру у відносинах з Пакистаном; формування сприятливого середовища безпеки в Південній Азії шляхом формування конструктивних відносин з сусідніми державами та вирішення суперечностей, що виникли протягом 1940-1980х рр. До числа пріоритетних інтересів безпеки Індії, пов’язаних зі збереженням гегемонії у Південній Азії, протягом досліджуваного періоду належали: збереження контролю над ключовими для захисту індійської національної безпеки південноазійськими державами (Непал, Бутан, Бангладеш, Шрі-Ланка) через збереження впливу на рішення цих держав у сфері безпеки і забезпечення компліментарності індійської концепції регіональної безпеки та концепцій регіональної безпеки політичних режимів, що перебували при владі в південноазійських державах; обмеження конфліктів між учасниками південноазійського комплексу безпеки з метою запобігання можливому порушенню балансу сил у регіоні (і, водночас, – збереження контрольованих конфліктів, що дозволяли ефективніше маніпулювати малими державами); обмеження впливу позарегіональних держав у Південній Азії, що могли б врівноважити перевагу Індії над іншими учасниками регіонального комплексу; збереження переваги у потенціалі над найближчим геополітичним оточенням, передусім Пакистаном. В контексті останнього інтересу протягом 1989-2004 рр. виявлялася об’єктивна кризовість безпекової політики Індії як регіонального гегемона, пов’язана з існуванням у загалом індоцентричному південноазійському комплексі безпеки держави (КНР), що за своїм потенціалом переважала Індію, хоча і знаходилася на умовній географічній периферії комплексу.
Характерною особливістю системи безпекових пріоритетів Індії протягом досліджуваного періоду були розходження між пріоритетами реалізації безпекових інтересів традиційного та специфічного характеру, що свідчить про вплив на формування безпекової стратегії Індії в Південній Азії факторів, що знаходяться поза рамками концепції раціонального вибору і пов’язані з ідеологічною (ціннісною) сферою зовнішньої політики. Переважання інтересів, пов’язаних з підтриманням гегемоністичного характеру, що виявлялося у свідомому підтриманні Індією конфліктності у відносинах з умовно недружніми політичними режимами у Пакистані, М’янмі та Бангладеш, було викликано сприйняттям Індією себе як незаперечного регіонального лідера і існуванням великої переваги у потенціалі, що знімала актуальність загрози традиційній безпеці країни і виводила на перший план безпекової політики Делі завдання максимізації вигод від гегемоністичного статусу.
3. Протягом досліджуваного періоду змінився характер загроз національній безпеці Індії. Головними тенденціями зміни стало посилення взаємозв’язку між військовими та невійськовими, зовнішніми та внутрішніми загрозами, а також загрозами політичній та економічній безпеці країни. Принципово новими загрозами безпеці Індії стали загрози, пов’язані з можливістю виникнення в Південній Азії конфлікту із застосуванням ядерної зброї та можливим прямим втручанням великих позарегіональних держав до справ регіону (аналогічним здійсненню операції в Афганістані), викликаних зникненням чинника взаємного стримування наддержав у регіоні. Суттєво зросла вага загроз, пов’язаних із поширенням ісламського тероризму (у зв’язку із початком повстання у Кашмірі), а також загрози поширення на територію Індії конфліктів та нестабільності з територій сусідніх держав, викликаних загальним ослабленням політичних режимів Південної Азії. Загроза виникнення конкуренції регіональному домінуванню Індії з боку Пакистану протягом 1989-2004 рр. втратила актуальність внаслідок ослаблення зв’язків між Пакистаном та США та Пакистаном і КНР, активного розвитку військового потенціалу Індії та фактичної ізоляції Ісламабаду у регіоні під впливом прискореної інтеграції в рамках СААРК.
Головними загрозами національній безпеці Індії у 1989-2004 рр. були – 1) володіння Пакистаном ядерною зброєю, розвиток у зв’язку з цим гонки ядерних та ракетних озброєнь між Індією і Пакистаном та можливість виникнення між ними військового конфлікту із застосуванням ядерної зброї у разі ескалації одного з конфліктних питань; 2) пряма (військовий напад) або непряма (через підтримку антиіндійських збройних угруповань) агресія з боку Пакистану; 3) втрата контролю над ключовими у стратегічному відношенні державами Південної Азії – Непалом, Бутаном, Бангладеш і перебрання контролю над ними великими позарегіональними державами, передусім - КНР; 4) формування в рамках південноазійського комплексу безпеки конфігурації балансу сил, що обмежувала б домінування Індії у регіоні (зокрема, встановлення або зміцнення зв’язків, спрямованих проти Індії, між КНР, Пакистаном та М’янмою).
4. В реалізації своїх безпекових Інтересів Індія широко застосовувала силові та несилові засоби політики, як притаманні індійській зовнішній політиці 1970-80-х рр., так і властиві тільки досліджуваному періоду. До числа силових засобів безпекової політики належали: 1) демонстрація сили (проведення військових навчань у безпосередній близькості від кордонів сусідніх держав, проведення випробувань озброєнь); 2) силовий тиск (стимулювання розвитку гонки озброєнь, блокування кордонів та обмеження транспортних і торговельних зв’язків, посилення військової присутності у прикордонних районах); 3) політичний тиск (невизнання політичних режимів, звинувачення у підтримці міжнародного тероризму, припинення переговорів зі спірних питань двосторонніх відносин, відкликання послів). Силові засоби застосовувалися урядами Індії при захисті традиційних інтересів безпеки, переважно у ситуаціях конфлікту. До числа несилових засобів реалізації Індією своєї безпекової політики належали: 1) односторонні поступки у спірних питаннях двосторонніх відносин з іншими учасниками регіонального комплексу безпеки; 2) стимулювання економічної інтеграції з сусідніми державами у форматі СААРК, BIMST-EC, трикутників і чотирикутників зростання та на двосторонньому рівні (у формі розвитку вільної торгівлі), спрямоване на посилення взаємозалежності держав південноазійського комплексу та залежності малих держав від Індії; 3) стимулювання розвитку регіонального співробітництва у різних сферах, спрямоване на покращення політичного клімату у Південній Азії; 4) посередництво при врегулюванні конфліктів між малими державами Південної Азії; 5) надання державам Південної Азії кредитів та економічної і технічної допомоги. За допомогою несилових засобів уряди Індії переважно забезпечували реалізацію специфічних інтересів безпеки, пов’язаних зі статусом Індії у регіоні.
У 1989-2004 рр. в зовнішній політиці Республіки Індія зберігалася лише часткова спадковість підходів та засобів реалізації безпекових інтересів, що було пов’язано із нестабільністю політичної системи Індії, суттєвими змінами у політичних, військових та економічних можливостях безпекової політики Індії, збільшення яких викликало перегляд засобів забезпечення національної безпеки, та політичною нестабільністю у південноазійських державах, що виявлялася у радикальних змінах політичних режимів та їх зовнішньополітичних пріоритетів.
5. За підсумками аналізу безпекової стратегії Індії у 1989-2004 рр. можна стверджувати, що в Південній Азії урядами країни здійснювалася стратегія забезпечення національної безпеки через забезпечення регіонального домінування Індії та стимулювання формування асиметричного індоцентричного комплексу безпеки як максимально сприятливого середовища для національного розвитку Індії та перетворення її на один із центрів впливу в глобальній системі міжнародних відносин. Головними особливостями безпекової стратегії Індії в Південній Азії протягом досліджуваного періоду були: 1) орієнтація на власні сили, що виявлялася через обмеження урядами Індії розвитку стратегічних відносин з великими позарегіональними державами, відмову від участі у глобальних режимах безпеки (окрім антитерористичної коаліції) та прискорений розвиток власного військового потенціалу з акцентом на самодостатність у забезпеченні безпеки, головним проявом якого стало здобуття ядерної зброї; 2) пріоритетність збереження контролю на найближчим географічним оточенням; 3) поступовий перегляд основних засобів забезпечення національної безпеки у бік від використання переваг потенціалу до намагань створення сприятливого середовища безпеки через зацікавлення сусідніх держав у розвитку конструктивних відносин з Індією, визнання її особливих інтересів у Південній Азії та проведення зовнішньої політики, що враховувала б ці інтереси; 4) випереджальне щодо інтеграції регіонального комплексу безпеки посилення вертикальних структур безпекової взаємодії (між Індією та кожною з малих держав окремо).
6. Протягом досліджуваного періоду внутрішньополітичний процес в Республіці Індія справляв суттєвий вплив на артикулювання урядами безпекових інтересів держави та реалізацію ними регіональної безпекової політики в Південній Азії. Разом з тим, порівняно з попереднім періодом, коли в політичному житті Індії домінувала єдина партія (ІНК), вплив ідеологічних та кон’юнктурних чинників на формування безпекової політики істотно знизився. Основними чинниками впливу внутрішньополітичного життя на зовнішню політику країни у 1989-2004 рр. були: 1) формування фактичної багатопартійності в країні з оформленням трьох ідеологічно забарвлених груп серед партій, що протягом досліджуваного періоду мали певний вплив на здійснення державою зовнішньої політики через участь в урядах; 2) коаліційність усіх без винятку урядів, що перебували при владі та обмеженість бази підтримки урядів в парламенті, що ставило урядову політику у пряму залежність від збереження консенсусу серед учасників урядових коаліцій; 3) нестабільність і часті зміни урядів, що знижували ефективність безпекової політики, водночас забезпечуючи деяку спадковість у політиці щодо найпринциповіших питань (відносин з Пакистаном, розвитку ядерної програми, відносин з КНР). Трьома групами партій, що мали протягом досліджуваного періоду вплив на формування безпекової політики Індії були: умовно центристська (ІНК та союзники), що продовжувала дотримуватися доктрини Неру-Ганді, адаптованої до умов завершення холодної війни, лівоцентристська (партії, що підтримували Національний та Об’єднаний фронти, зокрема Джаната та Самаджваді), яка у значній мірі практикувала повернення до політики уряду на чолі з Джаната Парті зразка 1977-1980 рр. у формі реалізації доктрини Гуджрала, та правоцентристської (БДП та союзники), що запропонувала якісно нову модель безпекової політики, засновану на синтезі державного націоналізму Неру і релігійно забарвленого імперіалізму, пов’язаного з ідеологіями радикальних індуських партій.
7. Вплив на національну безпеку та регіональну безпекову політику Індії з боку великих позарегіональних держав протягом досліджуваного періоду набув цілого ряду специфічних ознак. На відміну від попередніх періодів, у 1989-2004 рр. політику США, КНР та Росії в Південній Азії визначала не логіка біполярного устрою світової системи міжнародних відносин та взаємного стримування в Південній Азії. У своїй політиці у регіоні Азії великі держави виходили з прагматичних оцінок значення Південної Азії у світовій системі міжнародних відносин в контексті наявності стратегічних ресурсів, обсягів торгівлі та інвестицій, а також оцінки загроз, що походили з регіону. Політика великих держав в Південній Азії у 1989-2004 рр. в значно більшій мірі відповідала їх національним інтересам і була послідовнішою, ніж в період холодної війни.
Характер впливу в Південній Азії США протягом 1989-2004 рр. зазнав значної еволюції, пов’язаної із трансформацією американо-індійських відносин. Головними детермінантами американської політики щодо Індії та Південної Азії в цілому були поступове погіршення американо-пакистанських відносин, активний розвиток економічної співпраці між США та Індією в контексті економічних реформ в Індії, розвиток Делі ядерної програми, а також посилення КНР в Азії. Під впливом дії означених факторів одночасно відбувалося підвищення інтересу зовнішньої політики США до Південної Азії, зменшення політичного впливу США у Південній Азії (під впливом ослаблення відносин з малими державами та посилення домінування у регіоні Індії), та інтенсифікація взаємодії індійської та американської зовнішніх політик у бік поступового зближення (з періодом різкого спаду, викликаного індійськими ядерними випробуваннями), що за підсумками досліджуваного періоду отримало окремі ознаки стратегічного партнерства і фактичного визнання США ядерного статусу Індії. Пріоритетними інтересами, що лежали в основі політики КНР в Південній Азії протягом 1989-2004 рр. було забезпечення представництва китайських інтересів у Південній Азії та на Індійському океані, а також стримування посилення впливу Індії у Азії. Головними інструментами китайського впливу в Південній Азії були військові союзи КНР з Пакистаном та М’янмою, спрямовані проти Індії і реалізовувані у формі підтримки КНР цих держав у конфліктах з Індією та сприяння нарощуванню їх військового потенціалу. Загальною характеристикою китайського впливу на безпекову політику Індії у 1989-2004 рр. було збереження конфліктності китайських та індійських інтересів у регіоні при загальній тенденції до зниження напруженості у двосторонніх стосунках. Вплив Росії на південноазійський комплекс безпеки протягом досліджуваного періоду суттєво поступався впливу США та КНР, реалізовувався виключно через розвиток двосторонньої співпраці з Індією в рамках формального стратегічного партнерства, основою якого стала торгівля озброєннями та намагання Росії залучити Індію до коаліції Індія-Росія-КНР.
8. Протягом досліджуваного періоду регіональна безпекова політика Індії чинила значний вплив на безпеку малих держав Південної Азії, регіональну безпеку та стабільність і виступала в якості визначального чинника змін у структурі комплексу безпеки. Водночас, національна безпека Індії у 1989-2004 рр. залежала від рівня регіональної стабільності та безпеки Південної Азії. Взаємозалежність безпеки Індії та безпеки Південної Азії виявлялася у структурному (через особливу роль безпеки регіонального гегемона в рамках ієрархізованого комплексу безпеки) та геополітичному (в силу вразливості Індії до загроз, що походять з сусідніх держав) вимірах. Головними механізмами реалізації взаємозалежності виступали загрози безпеці, договірні рамки взаємодії безпеки Індії та малих держав, а також посилення інтегрованості регіональної системи міжнародних відносин. При цьому головною особливістю загроз як головного механізму взаємозалежності безпеки малих держав та національної безпеки Індії була не спільність цих загроз для обох сторін, що передбачає взаємодоповнюваність концепцій безпеки, а зустрічний характер загроз, що визначав несумісність концепцій безпеки, яка ослаблювала структуру регіонального комплексу безпеки. Головні загрози безпеці малих держав походили з боку Індії як регіонального гегемона, реалізація політики якого потенційно призводила до обмеження їх суверенітету. Головні загрози безпеці Індії походили з боку малих держав, хоча переважно не генерувалися політичними режимами цих країн. Таким чином було доведено гіпотезу дослідження щодо того, що більшість загроз національній безпеці Індії походять або з характеру структури регіонального комплексу безпеки, або з характеру безпекової політики самої Індії. Подібна взаємозалежність пояснює одну із дилем безпеки Індії – зв’язок між гегемонізмом Делі та намаганням малих держав знайти противагу індійському впливу в особі великих позарегіональних держав.
9. Протягом досліджуваного періоду виник цілий ряд чинників, що суттєво знижували рівень безпеки Індії порівняно з періодом холодної війни. До числа цих чинників належали: 1) зникнення зовнішніх гарантій безпеки Індії з боку СРСР; 2) посилення рівня напруженості міждержавних відносин у регіоні за рахунок появи нових локальних конфліктів та реанімації конфлікту в Кашмірі; 3) здобуття ядерної зброї Пакистаном в умовах існування конфліктності у індійсько-пакистанських відносинах і відсутності системи взаємного стримування, а також в контексті вирівнювання статусів Індії та КНР як де-факто ядерних держав, що створило нові загрози в рамках індійсько-китайських суперечностей; 4) формування китайсько-м’янмарського військового союзу, що став обмежуючим чинником для реалізації Індією своїх безпекових інтересів на Індійському океані. Водночас, протягом 1989-2004 рр. існував цілий ряд чинників що сприяли реалізації безпекової політики та підвищенню рівня безпеки Індії. До числа таких чинників належали: 1) нормалізація індійсько-китайських взаємин та зниження рівня напруженості у конфліктних питаннях; 2) збільшення силового потенціалу Індії як основи протидії зовнішнім загрозам; 3) вирішення окремих конфліктів у відносинах з малими державами Південної Азії та загальне покращення клімату безпеки у регіоні, пов’язане з посиленням тут інтеграційних процесів; 4) формування конструктивних відносин Індії зі США і перегляд США політики односторонньої орієнтації на пріоритет відносин з Пакистаном.
Висновки дисертації можуть бути використані фахівцями МЗС України при розробці та плануванні політики України у південноазійському регіоні та Азії в цілому, розвитку двосторонніх стосунків України з Республікою Індія та іншими державами регіону, формуванні концепції національних інтересів України в Азії. Матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних тем підручників та посібників, навчальних курсів вищих навчальних закладів, присвячених сучасним проблемам міжнародних відносин в Азії, теоретичним аспектам зовнішньої політики держав, що розвиваються, а також при викладанні курсів з історії та сучасних проблем зовнішньої політики і міжнародних відносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Документи та документальні матеріали
1. Обмен письмами между Премьер-министром Индии и Президентом Шри-Ланки // Кауль Т.Н. Индия и Азия. – М.: Прогресс, 1989. – 240 с. - С.221-222.
2. Совместное сообщение для печати, сделанное по окончании IV конференции СААРК на высшем уровне в Исламабаде (Пакистан) 31 декабря 1988 года // Кауль Т.Н. Индия и Азия. – М.: Прогресс, 1989. – 240 с. - С. 235-238.
3. Соглашение между Индией и Шри-Ланкой об установлении мира и нормализации положения в Шри-Ланке 29 июля 1987 // Кауль Т.Н. Индия и Азия. – М.: Прогресс, 1989. – 240 с. - С.216-224.

4. Foreign Relations of India. Select Statements May 1998 – March 2000. – New Delhi: Ministry of External Affairs, External Publicity Division, 2000. – 262 p.

5. A Brief on SAARC, SAARC Secretariat, Katmandu, 2002.
6. A Joint Statement Released During the Visit of Russian President, H. E. Vladimir Vladimirovich Putin to India, 5 October 2000.
7. Agreement between India & Pakistan on Prohibition of Attack against Nuclear Installations and Facilities, 31December 1988.
8. Agreement Between India and Pakistan on the Advance Notice of Military Exercises, 6 April 1991.
9. Agreement on SAARC Preferential Trading Arrangement (SAPTA), Dhaka, 11 April 1993.
10. Agreement on the Prevention of the Violation of Airspace, 6 April 1991.
11. An update on Kargil Situation Ministry of Defense May 29, 1999 New Delhi.
12. Aspects of India's Foreign Policy, А Speech by I.K. Gujral at the Bandaranaike Center For International Studies in Colombo, Sri Lanka on January 20, 1997.
13. BJP Election Manifesto 1998.
14. Census of India 2001. Data on religion. Office of the Registrar General of India // http://www.censusindia.net/religiondata/statement.pdf.
15. Declaration of Principles for Relations and Comprehensive Cooperation between the People’s Republic of China and the Republic of India, 23 June 2003.
16. Delhi Declaration on Further Consolidation of Strategic Partnership between the Republic of India and the Russian Federation, New Delhi: 4 December 2002.
17. Foreign Ministry of the People’s Republic of China Spokesman’s Press Conference on May 30, 2002. // www.fmprc.gov.cn/eng/30672.htm.
18. Hindutva: The Great Nationalist Ideology. (http://www.bjp.org/philo.htm) – Ідеологічна доктрина БДП.
19. India - Pakistan Joint Statement, New York, September 23 1998.
20. India - US Relations: A Vision for the 21st Century, Done on 21 March 2000 at New Delhi.
21. India 1999. A Reference Annual. – New Delhi: Publications Division, Ministry of Information and Broadcasting, Government of India, 1999. – p. 345.
22. Indian Army Doctrine, Headquarters Army Training Command, October 2004.
23. Indian Constitution.
24. India-Pakistan Joint Statement issued at the end of the Indian Prime Minister, Mr. A. B. Vajpayee's visit to Lahore from 20-21 February, 1999, on the inaugural run of the Delhi-Lahore bus service.
25. India-Russian Federation Joint Declaration, 3 December 2004.
26. Joint Declaration of the Republic of India and the Russian Federation on Global Challenges and Threats to World Security and Stability, The Kremlin, Moscow 12 November 2003.
27. Joint Statement on the visit to India by Gen. Maung Aye, Vice Chairman State Peace & Development Council, Myanmar New Delhi, November 21, 2000.
28. Joint US-India Statement on Counter-terrorism Working Group, New Delhi, 8 February 2000.
29. Kashmir: The True Story. External Publicity Division, Ministry of External Affairs, Government of India. – New Delhi: 2004. (офіційний виклад індійської позиції з питання Кашміру).
30. Memorandum of Understanding signed by the Foreign Secretary, Mr. K. Raghunath, and the Pakistan Foreign Secretary, Mr. Shamshad Ahmad, in Lahore on Sunday 21 February 1999.
31. Memorandum of Understanding signed by the Indian Foreign Secretary, Mr. K. Raghunath, and the Pakistan Foreign Secretary, Mr. Shamshad Ahmad, in Lahore on 21 February 1999.
32. Ministry of Defense of India Annual Report, 1999-2000.
33. Ministry of Defense of India Annual Report, 2000-2001.
34. Ministry of Defense of India Annual Report, 2001-2002.
35. Ministry of Defense of India Annual Report, 2002-2003.
36. Ministry of Defense of India Annual Report, 2003-2004.
37. Ministry of External Affairs of India Annual Report, 1999 –2000.
38. Ministry of External Affairs of India Annual Report, 2000 –2001.
39. Ministry of External Affairs of India Annual Report, 2001 –2002.
40. Ministry of External Affairs of India Annual Report, 2003 – 2004.
41. Ministry of External Affairs of India Annual Report, 2004 –2005.
42. Patterns of Global Terrorism 2003. – US State Department Report.
43. Press Release issued by the External Affairs Ministry on the current situation in Jammu & Kashmir December 5, 2000 New Delhi.
44. Press Release issued in New Delhi on Pakistan Foreign Minister's visit to India June 8, 1999 New Delhi.
45. Press release issued in New Delhi on Pakistans violations of Geneva Conventions June 15, 1999 New Delhi.
46. Prime Minister Vajpayee's statement on the situation in Jammu & Kashmir Udupi, Karnataka January 18, 2001.
47. Prime Minister’s Opening Statement at the Plenary of the India-Pakistan Summit, 15 July 2001, Agra.
48. Prime Minister's Statement on Cessation of Security Force Operations in Jammu and Kashmir: November 19, 2000.
49. Redesignation of Foreign Terrorist Organizations. - Press Statement U.S. Department of State Richard Boucher, Spokesman Washington, DC December 23, 2003.
50. Satish Ch., Subrahmanyam K., Vehese B. From Surprise to Reckoning: The Kargil Review Committee Report – New Delhi: 15 December 1999 – New Delhi: Sage Publications, 2000.- 276 p.
51. Simla Agreement on Bilateral Relations between the Government of India and The Government of the Republic of Pakistan. July 2, 1972.
52. Statement by External Affairs Minister Jaswant Singh on Pakistan President's Address on Terrorism. January 13, 2002, New Delhi.
53. Statement by the Official Spokesperson of the Ministry of External Affairs of India, 16 July 2001, Agra.
54. Statement Made by Shri L.K. Advani, Union Home Minister on Tuesday, the 18th December, 2001 in Lok Sabha in Connection with the Terrorist Attack on Parliament House on the 13th December, 2001.
55. Statement of the Prime Minister in both Houses of Parliament Regarding Peace-initiatives in J&K December 20, 2000.
56. Suo moto Statement by Shri I.K. Gudjral, External Affairs Minister in the Raja Sabha on December 12, 1996 on the visit of Prime Minister of the People’s Republic of Bangladesh to India and the signing of a Treaty on the Sharing of Ganga Waters at Farakka.
57. Suo Moto Statement by the Minister of External Affairs in Both Houses of Parliament on the Hijacking of Indian Airlines Flight IC-814, 28 February 2000.
58. Suo Motо Statement by Prime Minister Shri Atal Behari Vajpayee in Parliament on 27th May, 1998.
59. The Agreement on Confidence Building Measures in the Military Field along the Line of Actual Control in the India-China Border Areas signed in New Delhi on 12 November 1996.
60. The Agreement on Maintenance of Peace and Tranquillity along the Line of Actual Control in the Indo-China Border Areas between the Republic of India and the People’s Republic of China signed in Beijing on 7 September 1993.
61. The Cabinet Committee on Security Reviews Оperationalisation of India's Nuclear Doctrine, Indian Government Statement, New Delhi, January 4.
62. The Declaration of the Tenth SAARC Summit of the Heads of State or Government of the Member Countries of the South Asian Association for Regional Cooperation issued on 31st July 1998, in Colombo.
63. The Lahore Declaration Signed at Lahore on the 21st day of February 1999.
64. The Prevention of Terrorism Act, 2002, Act №. 15 of 2002.
65. The Prevention of Terrorism Ordinance, 2001. An Ordinance to make provisions for the prevention of and for dealing with, terrorist activities and for matters connected therewith. - Act No. 9 of 2001 Promulgated by the President in the Fifty-second Year of the Republic of India.
66. The Treaty between His Majesty`s Government of Nepal and the Government of India concerning the integrated development of the Mahakali River including Sarda Barrage, Tanakpur Barrage and Pancheshwar Project, New Delhi 12 February 1996.
67. The Treaty between His Majesty’s Government of Nepal and the Government of India Concerning the Integrated Development of the Mahakali River including Sarda Barrage, Tanakpur Barrage and Pancheshwar Project, New Delhi: 12 February 1996.
68. Treaty Between the Government of India and the Government of Pakistan Concerning the Most Complete and Satisfactory Utilisation of the Waters of the Indus System of Rivers. Karachi, 19 September 1960.
69. Treaty between the Government of the Republic of India and the Government of the People’s Republic of Bangladesh on Sharing of the Ganga/Ganges Waters at Farakka, New Delhi: 12 December 1996.
70. Treaty of Friendship between India and the Union of Burma, Rangoon, 7th July 1951.
71. Treaty on Peace and Friendship between the Government of India and the Government of Nepal, Katmandu, 31 July 1950.
72. UN Resolution 1172, adopted by the Security Council at its 3890th meeting on 6 June 1998.

Наукові монографії
73. Галака С.П. Проблема нерозповсюдження ядерної зброї у міжнародних відносинах: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2002. – 278 с.

74. Азия: роль ключевых стран в международных отношениях в 1990-е гг. - М.: Институт востоковедения РАН, 1995. – 290 с.
75. Банерджи Б.Н. Индийский океан: зона напряженности. – М.: Прогресс, 1988. – 204 c.
76. Белокреницкий В., Москаленко В., Шаумян Т. Южная Азия в мировой политике. – М.: Международные отношения, 2003. – 368 с.
77. Белокреницкий В.Я. Москаленко В.Н., Шаумян Т. Л. Южная Азия в современном политическом мире. Взгляд из Москвы. – Нью-Йорк: Edwin Mellen Press, 2001. – 414 с.
78. Восток/Запад: Региональные подсистемы и региональные проблемы международных отношений (под ред. А. Воскресенского). – М.: МГИМО, 2002. – 528 с.
79. Датт В. П. Внешняя политика Индии: [Пер. с англ.]; Общ. ред. и предисл. Г. Л. Бондаревского. - М.: Прогресс, 1988. - 435 с.
80. Жданов Н.В. Исламская концепция миропорядка. – М.: Международные отношения, 2003. – 566 с.
81. Индия в глобальной политике: Внешние и внутренние аспекты. – М.: Центр индийских исследований Института востоковедения РАН, 2003. – 290 c.
82. Кауль Т.Н. Индия и Азия. - М.: Прогресс, 1989. - 240 c.
83. Каушик Д. Индийский океан. Проблемы безопасности. – М.: Прогресс, 1976. – 174 c.
84. Китай в мировой политике. - М.: МГИМО-РОССПЭН, 2001. — 528 с.
85. Лебедева Н. Международные отношения в зоне Индийского океана. – М.: Наука, 1991. – 246 с.
86. Лунев С.И. Дипломатия в Южной Азии. - М.: Наука, 1993. - 194 с.
87. Москаленко В. Внешняя политика Пакистана: Формирование и основные этапы эволюции. – М.: Наука, 1984. – 302 с.
88. Очерки международных отношений в Южной, Юго-Восточной Азии и на Дальнем Востоке (1945-1955). – М.: Наука, 1975. – 438 с.;
89. Региональные конфликты в Азии и Северной Африке / РАН; Институт востоковедения; Международная академия наук. Ин-т наций и языков / А.М. Хазанов (отв.ред.). - М., 1997. - 341с.
90. Южная Азия: Конфликты и геополитика; под ред. В.Белокреницкого. – М.: Институт востоковедения РАН, 1999. – 174 с.
91. Юрлов Ф. Россия и Индия в меняющемся в мире. – М.: Институт востоковедения РАН, 1998. – 214 с.

92. Audinet P., Grare F., Shukla P.R. (Eds.) India's Energy: Essays on Sustainable Development - New Delhi: CSH-Manohar, 2000. - 290 p.
93. Bajpai K.P. (Ed.) Engaged Democracies – India-US Relations in the 21st Century. – New Delhi: Har-Anand Publications, 2000. – 224 p.
94. Bajpai K.P. Jammu and Kashmir: Agenda for the Future. – New Delhi: Delhi Policy Group, 1998. –82 p.
95. Bajpai K.P. Mattoo A. (Eds.) Securing India – Strategic Thought and Practice. Essays by George T. Tanham. – New Delhi: Manohar, 1996. –232 p.
96. Bajpai K.P. Roots of Terrorism. – New Delhi: Penguin Books India, 2002. –181 p.
97. Banerjee D. (Ed.) SAARC in the 21st Century, Towards a Cooperative Future. – New Delhi: India Research Press, 2002. – 362 p.
98. Banerjee D. (Ed.) South Asian Security: Futures - A dialogue of Directors Regional Strategic Studies Institutes. – Colombo: Regional Centre of Strategic Studies, 2002. – 112 p.
99. Basrur R. (Ed.) Security in the New Millennium: Views from South Asia. – New Delhi: India Research Press, 2001. – 248 p.
100. Basrur R. India’s External Relations: A Theoretical Analysis. – New Delhi: Commonwealth, 2000. – 234 p.
101. Bertsh G., Gahlaut S., Srivastava A. (EDs.) Engsging India: US Strategic Relations with the Largest Democracy. – New York, Routlege, 1999. – 284 p.
102. Boquerat G., Grare F. (Eds.) India, China, Russia Intricacies of an Asian Triangle. - New Delhi: India Research Press, 2004. - 173 p.
103. Brown M., Ganguly S. (Еds.) Government Policies and Ethnic Relations in Asia and the Pacific. - Cambridge, МІТ Press. – 1997. – 526 p.
104. Budania R. India’s National Security Dilemma: The Pakistan Factr and India’s Policy Response. – New Delhi: Indus Publishing Company, 2001. – 312 p.
105. Buzan B., Rizvi G. South Asian Insecurity and the Great Powers. – New York: St. Martin’s Press, 1986. – 258 p.
106. Buzan B.; Jones C., Little R. The Logic of Anarchy: Neorealism to Structural Realism. – New York: Columbia University Press, 1993. – 267 p.
107. Chambers M. (Ed.) South Asia in 2020: Future Strategic Balances And Alliances. – Carlisle: Strategic Studies Institute, 2002. – 489 p.
108. Chari P.R. (Ed.) National Security in South Asia: A New Paradigm. – New Delhi: Manohar, 2000. – 480 p.
109. Chari P.R. Chandran S. (Eds.). Kashmir: The Road Ahead. – New Delhi: Institute of Peace and Conflict Studies, Insitute of Peace and Conflict Studies, 2001. - 119 p.
110. Chari P.R. Chandran S. (Eds.). Terrorism 9/11: An Indian Perspective. – New Delhi: Manohar, 2003. - 309 p.
111. Chari P.R. Indo-Pak Nuclear Standoff – The Role of the United States. – New Delhi: Manohar, 1995. - 256 p.
112. Chari P.R. Krishna A. (Eds.). Kargil. The Tables Turned. – New Delhi: Manohar, 2001. - 341 p.
113. Chari P.R., Cheema P.I., Iftekharruzzaman. (Eds.) Nuclear Non-Proliferation in India and Pakistan: South Asian Perspectives. – New Delhi: Manohar, 1996. –236 p.
114. Chari P.R., Gupta S. (Eds.) Human Security in South Asia: Gender, Energy, Migration and Globalisation. – New Delhi: Social Sciences Press, 2003. –202 p.
115. Chari P.R., Gupta S., Rajain A. (Eds.) Nuclear Stability in Southern Asia. – New Delhi: Manohar, 2003. - 221 p.
116. Chellaney B. (Ed.) Securing India’s Future in the New Millenium. – Hyderabad: Orient Longman Limited, 1999. - 638 р.
117. Chellaney B. Nuclear Proliferation : The US-Indian Conflict. – Hyderabad: Orient Longman Limited, 1993. - 486 p.
118. Cohen S. India: Emerging Power. – Washington: Brookings Institution Press, 2001. – 280 p.
119. Cohen S., Chari P.R., Cheema P. (Eds.) Perception, Politics and Security in South Asia: The Compound Crisis of 1990. – London: Routledge, 2003. - 173 p.
120. Defence, Technology and Cooperative Security in South Asia. – Colombo: Regional Centre of Strategic Studies, 2004. – 88 p.
121. Dixit. J.N. Across Borders – Fifty Years of India’s Foreign Policy. – New Delhi: Picus Books, 1999. –453 p.
122. Dixit J.N. Anatomy of Flawed Inheritance: Indo-Pak Relations – 1970-1994. – New Delhi: Konark Publishers, 1995. –339 p.
123. Dixit J.N. Assignment Colombo. – New Delhi: Konark Publishers, 1997. –420 p.
124. Dixit J.N. India and Pakistan in War and Peace. – New Delhi: Books Today, 2002. –501 p.
125. Dixit J.N. India and Regional Developments: Through the Prism of Indo-Pak Relations. – New Delhi: Gyan Publishing House, 2004. –334 p.
126. Dixit J.N. India, Pakistan, Kashmir. – New Delhi: Gyan Publishing House, 2003. –320 p.
127. Dixit J.N. India’s Foreign Policy 1947-2003. – New Delhi: Picus Books, 2003. –527 p.
128. Dixit. J.N. India’s Foreign Policy and It’s Neighbours. – New Delhi: Gyan Publishing House, 2001. – 374 p.
129. Dixit J.N. India’s Foreign Policy and Its Neighbours. – New Delhi: Gyan Publishing House, 2001. – 372 p.
130. Dixit J.N. India’s Foreign Policy Challenge of Terrorism: Fashioning New Interstate Equations. – New Delhi: Gyan Publishing House, 2002. - 392 p.
131. Dixit J.N. Liberation and Beyond. Indo-Bangladesh Relations. – New Delhi: Konark Publishers, 1999. – 309 p.
132. Dixit J.N. Makers of India’s Foreign Policy – Raja Ram Mohun Roy to Yashwant Sinha. – New Delhi: Harper Collins, 2004. – 328 p.
133. Dixit J.N. My South Block Years – Memoirs of a Foreign Secretary. – New Delhi: UBS Publishers Distribution, 1996. – 485 p.
134. Dixit J.N., Singh S.K., Rajan K.V., Ranganathan C.V. (Eds.) External Affairs: Cross-Border Relations. – New Delhi: Roli Books, 1998. – 233 p.
135. Egreteau R. Wooing the Generals. - New Delhi: Authors Press, 2003. - 234 p.
136. Ganguly S. (Ed.) India as an Emerging Power. – London: Frank Cass Publishers, 2003. – 233 p.
137. Ganguly S. Conflict Unending: India-Pakistan Tensions since 1947. - New Delhi: Oxford University Press, 2002. – 187 p.
138. Ganguly S. Greenwood T. (Eds.) Mending Fences: Confidence and Security-Building Measures in South Asia. – Boulder: Westview Press, 1996. – 243 p.
139. Ganguly S. The Crisis in Kashmir: Portents of War, Hopes of Peace – New York: Cambridge University Press, 1999. – 203 p.
140. Ganguly S., Hagerty D. Fearful Symmetry: India-Pakistani Crises in the Shadow of Nuclear Weapons. – New Delhi: Oxford University Press, 2005. – 223 p.
141. Grare F., Mattoo A. (Eds.) India and ASEAN: The Politics of India’s ‘Look East’ Policy. – New Delhi: Manohar, 2001. - 248 p.
142. Gujral I.K. A Foreign Policy for India. - New Delhi: Ministry of External Affairs, 1998. – 248 р.
143. Haidar S. (Ed.) Afghan War and its Geopolitical Implications for India. – New Delhi: Manohar, 2004. – 199 p.
144. India-Nepal Relations: The Challenge Ahead. – New Delhi: Rupa, 2004. – 325 p.
145. Jaffrelot C. Le Pakistan. – Paris: Fayard, 2001. – 504 p.
146. Jaffrelot C. Les Nationalistes Hindous. – Paris: Presses de la Fondation Nationale des Sciences Politiques,1993. – 528 p.
147. Karim A., Mattoo A., Bajpai. K.P. Kargil and After – Challenges for Indian Policy. – New Delhi: Har-Anand, 2001. – 464 р.
148. Karnad B. Nuclear Weapons and Indian Security – The Realist Foundations of Strategy. - New Delhi: Macmillan, 2002. - 724 p.
149. Kepel J. Jihad: The Trail of Political Islam. – Cambridge: Harvard University Press, 2002. – 454р.
150. Khatri S. Kueck G. (Eds.) Terrorism in South Asia: Impact on Development and Democratic Process – Delhi: Shipra Publications, 2003. – 484 p.
151. Krepon M., Jones R., Haider Z. (Eds.). Escalation Control and the Nuclear Option in South Asia. – Washington, Henry L. Stimson Centre, 2004. – 172 p.
152. Lohia R. India, China and Northern Frontiers. – New Delhi: B.R. Publishing Corporation, 2002. – 274 p.
153. Mansingh L., Lahiri D. (Еds.) Indian Foreign Policy: Agenda for the 21st century. - New Delhi: Foreign Service Institute, Konark Publishers, 1997. - Vol.1. - 466 p.
154. Mansingh L., Venkatraman M. (Eds.). Indian Foreign Policy: Agenda for the 21st Century - New Delhi: Foreign Policy Research Institute, Konark Publishers, 1998. - Vol. 2. – 363p.
155. Matto A., Grare F. (Eds.) India and ASEAN: The Politics of India’s Look East Policy. – New Delhi: Manohar, 2001. – 248 p.
156. Mattoo A., Bajpai K. (Eds.) The Peacock and the Dragon: India-China Relations in the 21st century. – New Delhi: Har-Anand Publications, 2000. – 491 p.
157. Mazari S. The Kargil Conflict 1999: Separating Fact from Fiction. – Islamabad: Institute of Strategic Studies, 2003. – 214 p.
158. Mehra S. Indo-Sri Lankan Relations 1947 to present Day. – New Delhi: Gayatri Trust, 1995. – 207 p.
159. Menon R. A Nuclear Strategy for India. – New Delhi: Sage Publications, 2000. - 316 p.
160. Rahman K., Mushfiq A. (Eds.) Nuclear Deterrence, CTBT and Pakistan - Islamabad: Institute of Policy Studies, 2000. – 150 p.
161. Singh M. (Ed.) International and Religious Extremism: Challenges to Central and South Asia. – Kolkata: Maulana Abul Kalam Azad Institute of Asian Studies, 2004. - 324 p.
162. Singh M. (Ed.) International Terrorism and Religious Extremism: Challenges to Central and South Asia. – Kolkata: Maulana Abdul Kalam Institute of Asian Studies, 2004. – 316 p.
163. Singh S. China-South Asia: Issues, Equations, Policies. - New Delhi: Lancer Books, 2003. - 432 p.
164. Sondhi M. (Ed.) Nuclear Weapons and India’s National Security. – New Delhi: Har-Anand Publications, 2000. – 202 p.
165. Sundardji K. Vision 2100 – A Strategy for the Twenty-First Century. – New Delhi: Konark Publishers, 2003. – 268 p.
166. Talbott S. Engaging India: Diplomacy, Democracy, and the Bomb. – Washington: Brookings Inst. Press, 2004. – 268 p.
167. Thakur R. Broadening Asia’s Security Discourse and Agenda: Political, Social, and Environmental Perspectives. – Tokyo – New York: United Nations University Press, 2004. – 412 p.
168. Thakur R. South Asia in the World: Problem-Solving Perspectives on Security, Sustainable Development, and Good Governance. – Lanham: United Nations University Press, 2004. – 460 p.
169. Thakur R. The Politics and Economics of India’s Foreign Policy. – New Delhi: OUP, 1994. – 306 p.
170. Thakur R., Tow W., In Taek Hyun. Asia’s Emerging Regional Order: Reconciling Traditional and Human Security. – New Delhi: Manas, 2004.