Політичний глобалізаційний процес: динаміка соціокультурного розвитку

Краткое описание

Міністерство освіти та науки України

Одеський національний університет
ім. І.І.Мечникова

На правах рукопису

УДК 327. 39

ДОБРОДУМ ОЛЬГА ВІКТОРІВНА

Політичний глобалізаційний процес: динаміка соціокультурного розвитку

Спеціальність 23.00.04 - Політичні проблеми
міжнародних систем і глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
АНУФРІЄВ Лев Олександрович,
кандидат філософських наук, професор

Одеса - 2004

ЗМІСТ

Ст.

Вступ 3
Основна частина 18

Розділ І. Еволюція поняття глобалізації в політико -
культурологічному вимірі 18
1.1. Концептуалізація поняття ”глобалізація” в політичному
дискурсі 18
1.2. Загальні глобалізаційні проекти 44

Розділ ІІ. Сучасні напрями політичного глобалізаційного
процесу 62
2.1. Феномен глобалізації як сучасне явище 62
2.2. Тенденції глобалізаційного процесу 100

Розділ ІІІ. Соціокультурні особливості та глобалізаційні
перспективи сучасної України 134
3.1. Інтерпретація ідеї глобалізації в українській політичній
думці ХІХ – ХХ сторіч 134
3.2. Українська національна проекція глобалізації 152

Висновки 177
Список використаних джерел 186
Додатки (таблиці, ілюстрації) 206

ВСТУП

Актуальність теми дослідження визначається нагальною потребою науково-зваженого вивчення впливу сучасного системного глобалізаційного процесу на політичний простір людської життєдіяльності, у виявленні передумов, форм, наслідків інтенсифікації взаємозв’язку між глобальними та національними політичними, культурними, економічними, правовими установами. Функціонування сучасних політичних систем, здатних забезпечити регулювання інтересів своїх суб’єктів, становлення розвинених соціально-правових систем з високим рівнем політичної культури можливе за умови врахування, з одного боку, національних глибинних ідентифікаційних особливостей, та, з другого, специфіки глобальних трансформаційних процесів.
Дослідження наукової проблеми політичного глобалізаційного процесу зумовлене прискореною еволюцією цивілізаційних процесів останньої чверті – початку ХХІ сторіччя, глобалізацією соціокультурного розвитку, формуванням ідеології інформаційного суспільства, які вирішальним чином впливають на міжнародну політику, національні зовнішньо- та внутрішньополітичні доктрини, спричинюють необхідність розробки оптимальних програм у соціально-політичній, культурній, економічній, правовій сферах міжнародного співробітництва. Соціокультурна домінанта цивілізаційного розвитку посилює ефект глобальної політики, визначає значущість країн у світовій ієрархії, виступає чинником міжнародних впливів, інструментом дипломатії та глобальної стратегії світоустрою.
Політичний розвиток держави є в принципі одним із найскладніших загально-цивілізаційних процесів. Йому присвячено численні наукові праці, концептуальні розробки та політичні вишукування, що поєднують найрізноманітніші підходи; виходячи з цього, дане дисертаційне дослідження затребувало залучення досить широкого кола бібліографічних джерел. Загальна лінія, що об'єднала вивчення цих матеріалів, полягає в осмисленні специфіки досліджуваного поняття “політичний глобалізаційний процес”, його комплексного взаємозв'язку з іншими глобальними процесами, що мають місце в сучасному світі, у виявленні найоптимальніших способів втілення концепцій і моделей політичного глобалізаційного розвитку в соціальному середовищі.
Політичний глобалізаційний процес є визначальною нотою світового розвитку, оскільки на сьогоднішній день глобалізація – феномен інтегральний. Це особливо важливо з точки зору кризового керування наслідками глобалізаційного процесу, що далеко заходять та глобально простягаються, включаючи до себе універсалізацію політичного процесу та інформаційного середовища, глобалізацію світових комунікацій, господарського життя та світової економіки, інтенсифікацію міжнародного розподілу праці та пересування капіталів тощо. Тенденції глобального розвитку потребують комплексних, міждисциплінарних науково-аналітичних досліджень, визначення критеріїв міжнародної соціокультурної політики, формування регіональних пріоритетів та національних концепцій, зумовлюють необхідність чіткого і детального з’ясування формально-змістових параметрів розвитку цивілізацій, як послідовних, системно пов’язаних дій, реалізація яких уможливила б перехід до нової парадигми міжнародних відносин.
Дисертація являє собою комплексний аналіз впливу культури на функціонування суспільства в його політичній та етнонаціональній сферах. Зроблені у процесі дослідження висновки сприяють наробітку теоретико-методологічного знання стосовно політико-культурних проблем існування суспільства, окресленню перспектив подальшого дослідження цієї вкрай важливої проблематики.
Різноманіття культур лежить в основі багатства людської цивілізації, в той самий час розходження в плані культурної самобутності часто стають причинами криз і конфліктів. Діалог між культурами, узгодження світоглядних позицій, вироблення моделей мультикультурності та поліетнічності постають найважливішими вимогами ХХІ сторіччя, і все частіше виникає низка запитань. Які культурні наслідки глобалізації на тлі чергових катаклізмів, руйнації ідеалів, нових потреб та вимог людства на новому витку чи щаблі розвитку? Які параметри впливу культурних чинників на світовий соціум у зв’язку з процесами глобалізації та наскільки реальним та доцільним є створення такого універсального суспільства? Чи є становлення єдиного соціокультурного простору і глобальної культури іманентною характеристикою нинішнього світоустрою, чи останній складається з багатьох наднаціональних, національних, етнічних, соціально-групових і індивідуальних ідентичностей, взаємодія яких породжує якісно новий соціальний досвід? Адже організації, фінанси, ідеї і люди нині мобільні, як ніколи.
Зріст масштабу процесів політичного, культурного, економічного, екологічного, інформаційного, демографічного характеру наполегливо потребує усвідомлення необхідності моделювання динаміки усього світу як єдиної системи, створення нової етики гуманізму та взаємної солідарності, а також вироблення глобальних концепцій соціально-політичного розвитку. Слід відзначити зростаючу крихкість світової економічної системи, оскільки випадкові та непрогнозовані фінансові кризи спроможні підривати добробут та політичну стабільність цілих світових регіонів. Проблеми національно-державного суверенітету, співвідношення національної самосвідомості та інтернаціоналізму, глобалізму і локалізму в умовах міждержавного співробітництва, що зазнали кардинальних змін, спричинюють необхідність прийняття відповідних правових документів. Такий висновок підтверджується серією виступів та публікацій з питань керованості глобальними процесами у ХХІ сторіччі, підготовленою міжнародними неурядовими організаціями, авторитетними групами фахівців. У цьому також упевнюються державні та суспільні діячі, спеціалісти у сферах культури та освіти, представники різних ідеологій та віросповідань.
Сьогодні в наукових і політичних дискусіях про характер здійснення політичного процесу існують як мінімум чотири висхідні парадигми. Це постструктуралістська, психологічна, натуралістична і на сьогодні найбільш розвинена соціокультурна парадигма, згідно з якою феномен політичного виникає при опосередкуванні людської поведінки не інтересами і структурами, а цінностями, символами, традиціями, звичаями, ритуалами [180]. Тобто, інституціоналізація, структурна організація і формальна упорядкованість програють за значенням чинникам соціокультурної орієнтації суб’єкта. Позиція соціальної та культурної антропології є продовженням обґрунтованих світових наукових традицій, в руслі яких політика розглядається як сфера, сформована самими індивідами та їхніми групами завдяки перевазі цінностей, елементів культурного поля. Подібні погляди можуть знайти відгомін у визнанні органічної природи політики, орієнтованої на збереження і відтворення культурного простору суспільства.
Актуальність дисертаційного дослідження полягає в аналізі характерологічних рис глобалізаційного процесу, здійснення якого в політичній та економічній площині простежено у наукових вишукуваннях закордонних авторів З.Бжезинського, Дж.Гелбрейта, Р.Дарендорфа, М.Інтрилігейтора, С.Кастлза, Л.Клайна, Е.Лазго, А.Тейта, Я.Тінбергена, А.Тойнбі, А.Турена, С.Хантінгтона, М.Шимаї, розробках російських авторів І.О.Василенко, О.Данилова, Н.Горіна, М.Загладіна, Н.Іванова, О.Панаріна, Е.Позднякова, О.Уткіна, та працях наших співвітчизників, серед яких А.Арсеєнко, О.Білорус, З.Балабаєва, О.Дергачов, О.Зінченко, О.Кіхно, Є.Кіш, І.Коваль, В.Красильчук, В.Кремень, Л.Кузнєцова, В.Кузьменко, А.Лановенко, В.Мадіссон, В.Масштабей, Л.Нагорна, Ф.Рудич, Д.Табачник, В.Ткаченко, С.Толстов, С.Троян, О.Чернецька, В.Шахов та багато інших.
Наприкінці 1990-х років дослідження глобалізаційної проблематики в соціокультурному плані активізувалося. Сучасні науковці дійшли висновку, що еволюціоністська схема, в основі якої лежить уявлення про лінійний прогрес, не може бути ухвалена як принцип реформування суспільства. Такими є праці загально-філософського та методологічного характеру О.С.Ахієзера, М.М.Мойсеєва, а також роботи О.С.Панаріна, І.О.Василенко, С.В.Лур’є, що мають свої витоки зі світоглядних ідей К.Мангейма, К.Леві-Строса та ін.
Актуальність даної роботи забезпечується також розглядом явища глобалізації як тенденції розвитку світової культури, оскільки культура є загально-цивілізаційним феноменом та інтегруючим чинником політичного свідомого. Спроби осмислення усесвітнього історичного процесу з точки зору еволюції культури здійснювали багато авторів; загальновідомі праці Дж.Віко, Д.Дрепера, Ж.Кондорсе, О.Конта, А.Кребера, В.Парето, Г.Спенсера, А.Тойнбі, О.Шпенглера, з російських авторів – Л.Гумільова, М.Данилевського, П.Кропоткіна, П.Лаврова, К.Леонтьєва, В.Одоєвського, О.Радищева, П.Сорокіна, К.Ціолковського, О.Чижевського та ін. Окремо відзначимо праці українських мислителів: видатних мислителів минулого В.Антоновича, М.Грушевського, М.Драгоманова, М.Костомарова, М.Максимовича, та сучаних вчених Б.Багалія, В.Бабкіна, В.Баркова, Ф.Вовка, В.Гейця, Б.Кузьменка, В.Полохала, О.Прицака, В.Речицького, Ю.Римаренка, Ф.Рудича, М.Рябчука, В.Селіванова, В.Тимошенка, М.Хвильового та ін.
За останні роки з’явилися ряд дисертаційних досліджень, де основною темою або її складовою частиною виступало питання політичного глобалізаційного процесу та соціокультурні особливості цього процесу в Україні та світі. Це дисертації таких дослідників: Б.С.Абдульдін, О.І.Дікарєв, О.В.Зернецька, О.А.Клименко, С.В.Коч, Є.А.Макаренко, Т.А.Шульга та ін.
Суспільна актуальність глобалізаційного процесу в сферах політики та культури для сьогоденної України аналізується шляхом інтерпретації ідеї глобалізації в українській політичній думці, яку розвивали: В.Андрущенко, В.Антоненко, А.Арсеєнко, В.Бабкін, З.Балабаєва, О.Білий, О.Дергачов, С.Василенко, І.Іванов, Т.Іжевська, В.Кремень, В.Красільчук, О.Кіхно, Є.Кіш, Ю.Пахомов, В.Полохало, О.Семків, В.Табачковський, В.Ткаченко, Л.Кузнєцова, В.Кузьменко, А.Лановенко, В.Масштабей, С.Троян, В.Шахов, В.Мадіссон та ін. З позиції державного будівництва це дослідження здійснювали В.Винниченко, М.Грушевський, Д.Донцов, а також сучасні вітчизняні історики, політологи і націологи В.Бабкін, В.Базилевич, С.Вовканич, Л.Головко, В.Горбулін, Н.Гражевська, К.Копистянська, Л.Кормич, І.Кресіна, І.Курас, Є.Марчук, В.Медведчук, М.Пірен, В.Полохало, В.Ребкало, В.Речицький, М.Розумний, М.Рябчук, А.Свідзинський, І.Смагін, Б.Хараш, С.Цапок, С.Чукут, Д.Шелест, М.Шульга та ін. Їхні наукові доробки допомагають осмислити етнонаціональні процеси як етнічний компонент і національний вимір глобалізаційних реалій.
Наявні дослідження з української національної ідеї (Д.Донцов, О.Бочковський, В.Винниченко, Ю.Липа, В.Липинський, В.Старосольський, та дослідження сучасних українських вчених, серед яких Д.Видрін, С.Вовканич, В.Врублевський, В.Горбулін, О.Забужко, К.Копистянська, Л.Кормич, І.Кресіна, І.Курас, В.Медведчук, М.Пірен, Ю.Римаренко, М.Розумний, І.Смагін, В.Солдатенко, В.Хорошковський, С.Цапок, С.Чукут, Д.Шелест та ін.) розкривають різні аспекти національної ідеї: історичний (процес виникнення, формування, зміни від епохи до епохи основних складників національної ідеї), філософський (світоглядна наповненість національної ідеї), політологічний (національна ідея як державотворчий чинник), економічний (особливості економічної системи господарювання), конституційний (національна ідея як засада для конституційного процесу), культурологічний (національна ідея як культурологічний чинник), літературознавчий (художній вираз національної ідеї в літературних творах) тощо.
Оцінюючи в цілому позитивно досягнення української політичної науки з проблеми дослідження впливу соціокультурних процесів на політичний простір України в інформаційну епоху, слід, проте, відзначити, що питань залишається допоки більше, ніж відповідей. Так, існують як мінімум три сценарії щодо подальшої геополітичної орієнтації України: ЄС, країни Східної Європи та євразійський простір [29; 173; 193; 231]. Якщо принагідно врахувати принципову політичну невизначеність превалювання одного з цих напрямів відносно інших та нерозвиненість такого вкрай важливого для фундації національної державності поняття, як українська національна ідея (концептуальні пошуки в цьому напрямі досі знаходяться переважно в теоретичному, непотенціалізованому стані), оприявниться вся значущість даної політичної проблематики. Фактично відсутні комплексні, системні праці (теоретичні та методологічні) з питань розробки та втілення української національної ідеї, що негативно відбивається на вирішенні конкретних проблем життя українського суспільства та оптимізації соціокультурного розвитку на тлі політичного глобалізаційного процесу.
Вивчення сучасних тенденцій глобалізаційного процесу в даній дисертаційній роботі здійснюється з точки зору дихотомного підходу. Еволюція поняття глобалізації розглядаються в системі зіставлення двох політологічних парадигм: позитивістської (К.Маркс, Е.Дюркгейм, О.Конт, Г.Спенсер, І.Валлерстайн та ін.) та соціокультурної (М.Данилевський, М.Вебер, О.Шпенглер, П.Сорокін, А.Тойнбі, Ф.Бродель та ін.), які, втім, не виключають, а доповнюють одна одну. Властиві позитивістській парадигмі економічний детермінізм та недооцінка ролі культури як компонента соціальної регуляції змусили дисертанта звернутись до аналізу сучасного глобалізаційного процесу саме з соціокультурних позицій, щоб якомога адекватнішим чином здійснивши аналіз культурних чинників як конституюючі елементи соціуму.
Інтерпретація ідеї глобалізації в українському політичному дискурсі в умовах розбудови української державності та формування української національної проекції глобалізму має міжнародне, стратегічне значення, зважуючи на важливе геополітичне значення України, через це затребуване надання потужного стимулу подальшим пошукам і дослідженням у даній царині. До важливих напрямів подібних досліджень відноситься вивчення передумов, форм, наслідків зростаючих взаємозв'язків між глобальними і національними політичними, соціокультурними, економічними явищами.
Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дане дослідження є складовою частиною розробки наукової теми кафедри політології Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова “Політична діяльність у демократичному суспільстві” (№ держреєстрації 0191002015).
Метою дисертаційного дослідження є дослідження еволюції поняття глобалізації в політико-культурологічному вимірі, аналіз феномену та загальних тенденцій глобалізаційного процесу в зв'язку з трансформацією постбіполярного світу та з’ясування соціокультурних особливостей та глобалізаційних перспектив сучасної України.
Для досягнення даної мети поставлено такі дослідницькі завдання:
• виявити закономірність формування та еволюцію поняття глобалізації в політико-культурологічному вимірі;
• провести комплексний аналіз та систематизацію наявних теорій політичного глобалізаційного процесу;
• позначити загальні глобалізаційні проекти;
• виокремити і систематизувати новітні підходи до змісту поняття політичного глобалізаційного процесу та дослідити його сучасні напрями;
• з’ясувати сутність феномену глобалізаційного процесу в політичних системах;
• простежити тенденції глобалізаційного процесу;
• здійснити аналіз соціокультурних особливостей і глобалізаційних перспектив сучасної України;
• дослідити українську національну проекцію глобалізму;
• розкрити характер, форму і специфіку політичного глобалізаційного процесу та сучасного соціокультурного розвитку в контексті глобалізму;
• здійснити структурно-функціональний аналіз оптимальної моделі глобалізованого суспільства.
Об'єктом дисертаційного дослідження виступає глобалізація як тенденція розвитку світової культури.
Предметом дисертаційної роботи є політичний глобалізаційний процес у взаємозв'язку та взаємодії глобального і національного, соціокультурні особливості та глобалізаційні перспективи України.
В основу дисертації покладено переосмислення науково-теоретичних і методологічних праць вітчизняних та зарубіжних фахівців щодо еволюції поняття глобалізації в історії політичної думки, щодо загальних проектів політичного глобалізаційного процесу, з проблем соціокультурного розвитку у взаємозв’язку з політичним глобалізаційним процесом, а також з проблем етногенезу, політико-культурного розвитку нації, етнонаціональних відносин.
Важливу групу джерел складають інформаційні та статистичні матеріали:
1) документи Європейського Союзу (ЄС), Європола, Всесвітнього банку (ВБ), Програми розвитку ООН (ПРООН), Генеральної Асамблеї ООН (ГА ООН) тощо;
2) статистичні матеріали 1992-2003 років різноманітного походження, зокрема, дані організацій ООН з харчових продуктів (ФAO), ЮНЕСКО, Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), Міжнародної організації праці (МОП) та матеріали соціологічних опитувань за 1992-2003 роки, підготовлених незалежними фундаціями та інформаційними агентствами, які уможливлюють характеристику розвитку суспільної думки стосовно формування української національної проекції глобалізму, а саме: служби Социс, Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), Інститутів соціології та економіки НАН України, фонду “Демократичні ініціативи” та Українського центру економіки і політичних досліджень;
3) Конституція України, Закони України: “Про охорону культурної спадщини” (2000), “Про інформацію” (1992), “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” (1997), “Про телебачення і радіомовлення” (1993), “Про Національний архівний фонд і архівні установи” (1993), “Про освіту” (1991), “Про приєднання до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів” (1979), “Про рекламу” (1996), “Про Національну програму інформатизації” (1998), “Основи законодавства про культуру” (1992), “Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (1995), а також Укази Президента України “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет”, “Загальні засади детенізації грошового обігу”, “Загальні напрями політики щодо грошових прибутків населення України”.
Основні методи залучення інформації в даному політичному дослідженні: соціокультурне спостереження еволюції поняття глобалізації, аналіз державних документів, преси, опитувань і статистичні дослідження.
Методи дослідження. Оскільки політичні, економічні, соціальні аспекти сучасного глобалізаційного процесу тісно переплелися, в основу дисертаційного дослідження покладено різні підходи: політологічний, соціально-філософський, культурологічний, історичний. При дослідженні автор виходила з вимог загальнонаукових та філософських принципів пізнання, а саме: принципів історизму, об’єктивності, всебічності, наступності.
У дослідженні використано діалектичний підхід, який уможливив аналіз соціокультурних особливостей та глобалізаційних перспектив світу та України за допомогою дослідження взаємозв’язку глобального та національного вимірів сучасного політичного процесу. Для досягнення мети наукової роботи дисертант використовувала системний метод, який потребував розгляду процесу глобалізації як певної системи з власними закономірностями, характерологічними рисами, формами і методами, притаманними цьому складному суспільному процесу. Багатоплановість проблеми потребувала застосування комплексного методу дослідження до визначення методів аналізу генезису, розвитку, різноманітності проявів політичного глобалізаційного процесу сьогодення.
В процесі дослідження дисертантом було використано такі загальнонаукові методи, як історико-хронологічний (застосовується при розгляді формування глобалізаційного процесу та виявленні історичних закономірностей науково–теоретичного аналізу глобалізаційної тематики); проблемно-логічний (забезпечує визначену логіку дослідження глобалізації як соціально–політичного феномену та несуперечність запропонованого дисертантом підходу до глобалізації як тенденції розвитку світової культури в контексті політичного простору); порівняльний (порівнює характерологічні риси політичного глобалізаційного процесу у просторі та часі, визначаючи як позитивні, так і негативні специфічні тенденції у сучасних політичних системах); структурно-функціональний (уможливлює аналіз політичного та культурологічного виміру глобалізації та тих функціональних зв’язків, що формуються в результаті зіставлення та співвіднесення глобального та національного); статистичний та соціологічний (досліджують кількісні та якісні характеристики політичного глобалізаційного процесу через офіційні статистичні дані, результати соціологічних досліджень) тощо.
Крім того, зі спектру методів, які знаходяться в арсеналі політичної науки, автор застосовує методи індукції, теоретичного моделювання, абстрагування, класифікації та типологізації при дослідженні конкретно-історичних та теоретичних аспектів дослідження. Разом з тим, дисертант використовує міждисциплінарний підхід з метою комплексного аналізу фактів, явищ та процесів політичного та соціокультурного змісту.
З метою уникнення упереджених оцінок процесів і явищ, що відбуваються в політичній глобальній та етнонаціональній сферах, дослідження фундується на позиціях української державності, об'єктивності, політичної та ідеологічної багатоманітності, етнонаціональної толерантності і гуманізму.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена сукупністю поставлених завдань і полягає в комплексному підході до аналізу політичного глобалізаційного процесу. У межах проведеного автором дослідження отримано результати, які мають наукову новизну:
• Поглиблено аналіз еволюції поняття “глобалізація” в політичному дискурсі. Проблеми глобалізаційного розвитку розглядаються крізь призму глобалістики як сукупності теоретичних підходів, які формуються відповідно до глобалізму як принципу та основного рушія інформаційного суспільства. Запропоновано авторське визначення терміну “глобалізація”: на нашу думку, глобалізація являє собою тенденцію ерозії національних кордонів та поглиблення ступеня взаємодії і взаємозумовленості життя людських суспільств в процесі формування світового соціуму.
• Здійснено ретроспективний аналіз холістичних ідей в суспільно-політичній думці та наведено глобалізаційні сценарії соціокультурного розвитку людства: 1) концепції футурологів ХІХ і ХХ століть, 2) ідеї створення ідеального людства як зміст багатьох утопій і природний орієнтир суспільного розвитку у вигляді всеєдності світу, прагнення до соборності, до зібраності соціального організму як цілого в його єдності, 3) ідеї організації світу, пропозиції щодо створення та необхідності розвитку міжнародних інститутів з метою регулювання відносин між націями і державами, 4) положення ноосферної концепції В.Вернадського, 5) концепції, відповідно до яких у сучасному світі “відбувається великий західно-східний синтез”, долається “геосоціокультурна дуальність” світу у вигляді західної і східної цивілізацій.
• Запропоновано авторське бачення загальних проектів глобалізації, серед яких: 1) створення світового уряду, 2) виникнення Homo Globalis (глобальної людини), від якої у ХХІ столітті вимагатимуться висока (глобальна) мобільність і здатність адаптуватися до радикальної зміни умов життя, професії, культурного середовища тощо, 3) Всесвітньої Конституції, 4) втілення поняття “global village” (“глобального села”), запропонованого М.Маклюеном, тощо.
• Розкрито проблематику реалізації проектів глобальної культури. До елементів глобальної культури відносять як єдині моделі споживання, так і орієнтацію на інститути демократії і ринку, властиві національним культурам провідних акторів глобалізації. Багато з характерних проблем сучасності зв'язані з протиріччями, породжуваними глобалізаційними процесами в культурній царині: все більш загострюється конфлікт між ідейними, ціннісними та мотиваційними засадами традиційних цивілізацій та цінностями комерціалізованої культури суспільства масового споживання.
Проаналізовано вплив гегемоністських дій суб'єктів глобалізації через очевидну асиметрію світового розвитку на процес формування глобальної культури. Відзначено, що, незважаючи на те, що правові, технологічні, інституціональні аспекти глобальної культури первісно були орієнтовані на західні потреби, інші культури теж активно беруть участь у її формуванні, модифікуючи ці аспекти.
• Проаналізовано інформаційний аспект глобалізації. Вказано, що Інтернет постає найбільш адекватним уособленням глобалізаційної епохи, динамізму її розвитку, тому у характеристиках цих явищ виявляється чимало спільних рис. Проект інформаційної глобалізації, що базується на з'єднанні комп'ютера з телекомунікаційними мережами, полягає у революції в спілкуванні, “ефекті присутності” на любому видовищі, доступі практично до будь-якої інформації в світових ЗМІ за раніше заданою особистою програмою. Водночас глобальна система комунікацій маргіналізує роль держави на інформаційному полі, практично унеможливлюючи урядовий контроль за потоками інформації.
Акцентовано увагу на необхідності боротьби з електронною злочинністю і електронним тероризмом, здійснюваними за допомогою механізмів електронного світу. Вказано, що однією з важливих тенденцій глобалізаційного процесу є процес поступової тотальної "чипізації", проявом якого є впровадження системи тотального моніторингу електронних комунікацій. Це знаходиться в очевидному протиріччі з низкою основних демократичних принципів і вимагатиме додаткових заходів із захисту сфери приватного життя.
• Досліджено модифікацію ролі національної держави в глобалізаційному процесі. Констатовано, що доля народів великою мірою вирішується за межами повноважень національних держав, оскільки багато рішень на сьогодні приймається людьми чи групами, що не відповідають перед виборцями і не підзвітні їм: ТНК і неурядовими організаціями, транснаціональною елітою, терористичними угрупованнями, кримінальними і мафіозними структурами, релігійно-фундаменталістськими організаціями тощо.
• Доведено необхідність реалізації концепції електронного уряду (e-government) в умовах інформаційної цивілізації. Реалізація даної концепції може: 1) змінити саму природу влади, 2) стати ефективною зброєю в боротьбі з корупцією, 3) уможливити надання багатьох інтерактивних послуг, 4) уможливити участь широких мас в обговоренні законопроектів. Так, за допомогою “електронних референдумів” можна мати авторитетну думку народу з кожного конкретного питання з врахуванням місцевих чи регіональних особливостей.
• Здійснено українську національну проекцію глобалізму та охарактеризовано соціокультурні особливості глобалізаційних процесів в Україні. Досліджено питання втілення концепції електронного уряду (e-government) в Україні та відзначено, що в Україні відбувається перехід до: 1) втілення національної системи масових електронних платежів, 2) поетапного впровадження виплати зарплатні в безготівковій формі, 3) переведення розрахунків за комунальні послуги, електроенергію тощо на безготівкову форму, 4) розвитку системи платіжних і кредитних карток.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів визначається тим, що дане дисертаційне дослідження є важливим історіографічним джерелом з глобалізаційної проблематики. Зроблені в ньому висновки, викладені концептуальні положення й аналітичні матеріали можуть бути використані в концептуальному забезпеченні законотворчої діяльності, у партійно-політичній сфері, у розробці сучасної системи політичних категорій та нової концепції політичної освіти та суспільного партнерства, у науково-просвітницькій діяльності. Матеріали дисертаційного дослідження служитимуть подальшій розробці теоретичних проблем політології, культурології, націології та можуть бути застосовані практикуючими політиками й органами національної влади при визначенні й уточненні основних параметрів і пріоритетів сучасної державної політики в сфері політичних національних і міжнародних відносин, а також при концептуалізації і формуванні політичної лінії.
Апробація результатів дисертації. Основні висновки і теоретичні положення дисертації апробовані в наукових публікаціях, у викладанні дисертантом спецкурсу “Сучасні концепції глобалістики” для магістрів Одеського державного економічного університету, обговорені на аспірантських і викладацьких семінарах кафедри політології Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова та кафедри політології Одеського державного економічного університету, у виступах дисертанта на регіональних, всеукраїнських та міжнародних конференціях, семінарах, читаннях. Серед них: VI Філософсько-методологічні читання на тему: “Християнська цивілізація перед викликом третього тисячоріччя” (Одеса, 7-8 квітня 2000 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Молодь третього тисячоріччя: гуманітарні проблеми і шляху їхнього вирішення” (Одеса, 15-16 травня 2000 р.); VIII Всеукраїнська науково-практична конференція “Українська еліта та її роль у державному будівництві” (Київ, 18-19 травня 2000 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Культура миру і громадянська освіта” (Одеса, 30 вересня – 5 жовтня 2000 р.); Всеукраїнська методично-практична конференція “Культура миру і громадянська освіта в ХХІ столітті” (Одеса, 6–10 липня 2001 р.); Канадсько-український проект ”Розбудова демократії”, що виконувався Школою політичних студій університету Квінз (Канада) спільно з Міністерством освіти і науки України та Канадським Агентством Міжнародного Розвитку (CIDA) (Київ, 28 червня – 4 липня 2004 р.).
Результати дисертаційного дослідження знайшли також відображення у доповідях дисертанта в Центральноєвропейському університеті на Літній школі “The UN, EU and Governance in a Globalizing World” (30 червня – 18 липня 2003 року, м.Будапешт (Угорщина), стипендія фонду Сороса).
Публікації.
Наукові здобутки даної дисертаційної роботи відбилися у 10 авторських статтях, три з яких опубліковані у наукових спеціалізованих виданнях з політології, а також у доповідях і тезах на міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях.
Структура дисертації зумовлена її метою та завданнями. Вона складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують шість підрозділів, висновків, списку літератури та додатків. Загальний обсяг дисертації складає 185 сторінок, список використаних джерел становить 20 сторінок (252 джерела), додатки – 13 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичні узагальнення і нове вирішення наукової проблеми політичного глобалізаційного процесу в контексті динаміки соціокультурного розвитку, що полягає у багатовимірному дослідженні політичної глобалізації як конкретно-історичного процесу, видатної характеристики сучасного світового розвитку, якому властива специфіка, що визначається як позитивними, так і негативними її тенденціями. Застосування політологічних методів аналізу уможливило реалізацію обраного концептуального підходу: дослідити еволюцію поняття глобалізації в політико-культурологічному вимірі, навести сучасні напрями політичного глобалізаційного процесу в зв'язку з трансформацією постбіполярного світу та з’ясувати соціокультурні особливості і глобалізаційні перспективи України.
Аналіз проблем сучасного глобалізаційного процесу нездійсненний шляхом однобокої інтерпретації цього явища з позиції тієї чи іншої науково-прикладної дисципліни внаслідок того, що його специфіка диктує необхідність усебічної системної характеристики цього загальноцивілізаційного процесу з позначенням його політологічних, культурологічних, соціологічних, психологічних, економічних, правових та історичних аспектів. Засилля позитивістського світогляду, характерного для нього раціонального розподілу світу і емпірико-прагматичного відношення до нього має бути нейтралізоване об'єднуючим поглядом, що нехай втрачає в точності і вірогідності, але виграє в здатності дати цілісне уявлення про політичний світ. Цим поглядом, з точки зору дисертанта, може бути соціокультурна парадигма, що в глобалізаційній проекції означатиме більшу демократичність, справедливість, культурне багатоманіття, заміну переважної глобалізації “зверху” природною глобалізацією, що здійснювалася б в інтересах більшості.
Основні наукові і практичні результати дисертації полягають в наступному.
1. Вітчизняна та закордонна соціально-політична, культурологічна, правова, історико-економічна науки зробили чимало у вивченні глобалізації - об'єктивного, багатогранного, а також найскладнішого процесу, що буяє протиріччями та є предметом теоретичних і методологічних досліджень, широкомасштабних політичних, соціальних, правових, фінансово-економічних і інших експериментів. Глобалізація являє собою більш високий політичний, соціально-економічний, культурний і державно-правовий щабель розвитку світового співтовариства держав і народів. І якщо інтернаціоналізація підвела насамперед передовий технологічний базис (“High-Tech”) під систему світового співтовариства, то глобалізаційні процеси мають зробити значний внесок у реформування самих засад світового співтовариства (“High-Hume”).
Становлення єдиного, усе більш цілісного, взаємозалежного світу актуалізує значущість усієї проблематики, пов'язаної з тим, як і на основі яких принципів цей світ буде організований, яким чином регулюватимуться в ньому проблеми і протиріччя, в якому напрямі піде його розвиток, наскільки вони виявляться керованими або стихійними, як розподілятимуться в цьому світі плоди і витрати його трансформацій тощо. Дослідження показало, що на сучасному етапі суспільного розвитку склалася ситуація, коли, з одного боку, в умовах глобалізації посилюється конвергенція всіх параметрів міжнародного співтовариства, а з іншого (водночас) – відбувається розмежування світу за ознаками інформаційного-технологічного прогресу, формування світового андеґраунду та неоанархії як проявів побічних наслідків асиметрії глобалізаційного розвитку. Як свідчить динаміка міжнародних процесів, глобалізація є одним з тих процесів, які об’єктивно зумовлені ходом цивілізації та потребують фундаментальних досліджень, побудови оптимальних моделей та проектів глобалізаційного політичного, соціокультурного, економічного, правового розвитку, мобільності політичних рішень та антикризового менеджменту з боку владних структур.
2. В якості найважливіших теорій політичного глобалізаційного процесу в контексті соціокультурного розвитку можна відзначити концепції футурологів ХІХ і ХХ століть, холістичні та тохейні концепції, ноосферну концепцію В.Вернадського, П.Тейяра де Шардена та Д.Радьяра, концепцію М.Маклюена про “global village” (“глобальне село”), теорії глобалізації культури щодо глобалізації “культури Макдональдза і Кока-коли”, моделей глобалізаційного розвитку Римського клубу тощо. Можна відзначити декілька методологічних підходів до систематичного вивчення глобалізації, серед яких: глобалізація як епоха глобального економічного росту, епоха глобального мультикультурного суспільства, системна трансформація світу, руйнація культур та традицій. Серед загальних ідей майбуття єдиної (світової) культури виділяються: радикально-глобалістська, помірковано-глобалістська, антиглобалістська.
3. До загальних глобалізаційних проектів можна віднести, насамперед, моделі “Межі росту” Д.Медоуз та ін., “Світова діалектика” Д.Форрестера, “Інтегрована модель світу” Г.Месарович-Пестеля, теорії біосфери та ноосфери, уявлення про універсальну цивілізацію, ідеї створення наднаціональних світових рухів та співтовариств, конвергенції країн, формування світового уряду і парламенту. С.Л.Удовик виділяє 4 сценарії соціокультурного розвитку: “глобальної гомогенізації”, “периферійної корупції”, “мозаїчних культур”, “егалітарного світу відкритих держав спільного добробуту”.
Тенденції виникнення єдиного світового простору, складання глобальної економіки, універсалізації політичного процесу, “фізичного” зближення за допомогою сучасних засобів комунікації країн і народів усіх континентів спричинюють виникнення уявлень про Homo Globalis (глобальну людину), проектів Всесвітньої Конституції, втілення поняття “глобального села” (“global village”), запропонованого М.Маклюеном, тощо.
4. Зміна парадигм у науці вплинула на методи оптимізації міжнародних відносин, трансформувала систему чинників, засадних для прийняття і реалізації зовнішньополітичних рішень, призвела до перегляду пріоритетів внутрішньої політики окремих держав в контексті глобальних проблем сучасності. Соціокультурна парадигма сучасного розвитку виступає як парадигма політичної дії, система оцінок політичної і соціально-культурної ситуації, на основі яких формулюються завдання для практичної діяльності на глобальному і національному рівнях. Світове співтовариство має усвідомити нагальну потребу високотехнологічних форм керування ризиками глобалізації з метою зм'якшення негативних ефектів глобалізації і максимізації позитивних.
Проблеми екологічного порядку не можуть бути вирішені зусиллями окремих країн, тому ці проблеми потребують виробітки і послідовної реалізації глобальної довгострокової програми, що передбачає спільну розробку, освоєння і поширення принципово нових технологій заощадження ресурсів, які забезпечать заміщення природних джерел сировини і вичерпних джерел енергії, організацію глобального моніторингу за покладом і використанням природних ресурсів та забрудненням довкілля, створення економічного і правового механізму реалізації глобальної природно-екологічної програми, формування міжнародного екологічного права і порядку його встановлення.
Початок ХХІ сторіччя характеризується тенденцією формування інтегрального соціокультурного ладу, що може стати фундаментом діалогу і партнерства цивілізацій. Можна констатувати необхідність формування системи безупинної освіти та дистанційного навчання, поширення ідей креативної педагогіки, що забезпечить розвиток людських здібностей. Доцільне створення світового корпусу викладачів, які здійснюватимуть цю програму у відсталих країнах, багаторазове збільшення кількості освітніх телепрограм і сайтів в Інтернеті, міжнародне сприяння у виданні підручників на мовах світу.
5. Явищу глобалізаційного процесу в цілому властиві системність, нерозривність, умовна диференційованість за галузями та сферами прояву. Процеси глобалізації соціокультурного розвитку мають неоднозначні наслідки для міжнародної політики: з одного боку, вони забезпечують планетарні культурні взаємозв’язки та взаємовпливи, сприяють демократизації глобального управління на противагу політико-культурному авторитаризму та ізоляціонізму, відкривають нові можливості для досягнення глобального політичного та економічного добробуту та здійснення культурного діалогу; з іншого - технологічні зміни формують нові типи поляризації у сучасному світі, сприяють виключенню технологічно-бідних країн із цивілізаційного процесу.
Глобальний культурний розвиток є однією з визначальних складових глобалізації. В загальнотеоретичному плані комплексний аналіз трансформацій систем масової комунікації поглиблює і розширює розуміння цього феномену, додаючи до домінантних сфер наукового пізнання глобалістики уявлення про систему глобальних політичних та економічних трансформацій, з якими масова комунікація тісно пов’язана специфікою своєї природи, уособлюючи в собі концентровану політичну, економічну та особливо культурну владу. Критичне осмислення масштабних соціокультурних наслідків глобалізації ставить світоглядне питання морального аспекту нового світоустрою та його багатогранного впливу на особистісному, міжгруповому, інституційному, етнічному, державному, регіональному та глобальному рівнях.
6. Динамічні глобальні процеси зумовлюють знакові характеристики перехідних процесів: політичні системи інформаційної доби, глобальну культурну інфраструктуру, законодавчу базу, соціальні пріоритети, нову економіку, культурну самобутність і ідентичність націй у цифровому світі, появу моделей глобальної культури. Соціокультурне лідерство посилює ефект міжнародної політики, визначає значущість країн у світовій ієрархії, є вагомим чинником міжнародних впливів, інструментом дипломатії та стратегії міжнародного розвитку.
Глобалізація соціокультурного розвитку, формування ідеології глобального інформаційного суспільства, прискорена еволюція цивілізаційних процесів останньої чверті ХХ – початку ХХІ сторіччя радикально змінюють стратегію розвитку і зовнішньополітичні доктрини міжурядових інститутів, національних урядів та міжнародної спільноти. Накопичений політичний досвід, досліджуваний з точки зору міждержавних відносин, підводить до висновку, що такі цілі, як збереження миру, досягнення більшої безпеки, ріст добробуту в результаті економічного співробітництва, що набули в глобалізаційних моделях загального характеру, можуть розглядатися в якості критеріїв глобалізаційних процесів.
7. Чинники включення України в процеси міжнародної та європейської інтеграції формують стратегію соціально-політичного розвитку держави, зумовлюють пріоритети динамічного зростання в умовах трансформації державних інститутів, економіки та культурної сфери. Національний досвід свідчить, що на політичний розвиток справляють вплив зміни масової свідомості в період глобалізації, концепції культурного й інформаційного розвитку, політико-культурна орієнтація влади, культурний потенціал нації, впровадження новітніх технологій у державне та муніципальне управління і т.д.
Сутність політики європейської інтеграції України в умовах становлення інформаційного суспільства полягає у запровадженні досвіду розвинених країн у використанні комунікативних технологій в суспільно-політичній, культурній та соціально-економічній сферах. Європейська та євроатлантична інтеграція як вектор міжнародної політики України, співробітництво з міжнародними організаціями сприяють розробці стратегії і програми інформаційного суспільства в Україні, створенню сучасних інформаційних магістралей, розвиткові ринку електронної комерції й інформаційних послуг, демократизації політичних інститутів, плюралізму вираження поглядів і участі української громадськості в політичних процесах ХХІ сторіччя.
8. Дослідники констатують кризовий стан ідентичності в Україні, низький рівень довіри до політичної владної еліти, високий ступінь поляризації суспільства, феномен “масової амбівалентності” в суспільній свідомості. Це спричинено кризою в царині соціально-політичній, культурній, економічній, правовій тощо. В наш час відбувається перетворення України на державу з високими енерговитратними секторами економіки (видобувна промисловість, первинна обробка сировини тощо), екологічно “брудними” та інтелектуально шкідливими технологіями, що спричинює руйнацію українського соціуму.
Тому кардинальним завданням структурної політики в умовах глобалізації має стати невідкладне впровадження інноваційної моделі розвитку української економіки, наполегливе освоєння механізмів енергозбереження, подолання відтворювання деформацій та зміцнення позицій внутрішнього ринку. Пріоритетний розвиток експортного потенціалу мають забезпечити такі виробництва, які володіють новітніми ресурсозберігаючими технологіями, зокрема: літакобудування, космічне ракетобудування та космічні послуги, порошкова металургія, виробництво надтвердих металів тощо.
9. Сучасне світове співтовариство, незважаючи на демонстрацію тенденцій зростання взаємозалежності національних структур, глобалізації господарського життя, універсалізації інформаційного поля, схильне до впливу процесів децентралізації, регіоналізації, індивідуалізації центрів світового розвитку. Існуюча цивілізація раптом опинилася перед викликами глобалізації, які дисертант формулює таким чином. Чи означає глобалізація посилення однорідності або ж різнорідності світоцілісності? Чи альтернативна глобалізація або ж вона безальтернативна? Хто виступає в ролі суб'єктів глобалізації? Чи має глобалізація історичні корені і прецеденти, або ж вона безпрецедентна? Який зміст теперішньої, кризової фази глобалізації?
Водночас існують, вочевидь, і об'єктивні межі ефективності інтеграційних процесів. Вже зараз вони викликають чимало питань. Якою буде доля демократії й існуючих уже етнонаціональних структур? Що можна запропонувати замість національної культури? Наскільки міцними будуть гарантії національної і регіональної, загалом - міжнародної безпеки? Чи реальна перспектива перетворення різних інтеграційних моделей у єдиний світовий інтеграційний консорціум і куди “зникнуть” при цьому національні держави?
Існує цілий ряд проблем, що уявляються витратами глобалізаційного процесу, серед них: несправедливий розподіл переваг від глобалізації усередині країн і між ними, обмеження національного суверенітету і незалежності національних лідерів, крихкість міжнародної економічної системи в зв'язку зі зростаючою взаємозалежністю країн, регулюванням глобально інтегрованих ринків капіталу, торгівлею інформаційними послугами, ринком робочої сили.
10. Назрілою проблемою для світового співтовариства є формування системи глобального права на засаді існуючих норм міжнародного права і їхній розвиток для правового забезпечення діалогу і партнерства цивілізацій у рамках багатополярної світобудови. Ця система повинна охоплювати всі основні напрями і форми міжнародного співробітництва в вирішенні глобальних проблем, що відносяться до геополітичної, геоекономічної, соціокультурної, технологічної, демографічної, екологічної царин, а також регламентувати порядок спостереження за дотриманням норм права, формуванням глобальних представницьких, виконавчих і судових органів.
Центральну роль в новому світоустрою має грати ООН, функціями якої мають стати підтримання миру між народами, права людей на мінімальний прибуток та на соціальну безпеку. Мають бути вироблені нові технології соціальної захищеності та соціальної безпеки особистості. Повноваження Ради безпеки мають бути розширені, ООН необхідно сформувати інтернаціональні збройні сили, призначені для гуманітарного втручання. Затребуваним є уточнення поняття “гуманітарна інтервенція”, яке повинне означати в міжнародному праві не тільки воєнне втручання, але цілий спектр можливостей, які повинна мати ООН: дипломатичні засоби, політичне тиснення, економічні санкції аж до політичного та економічного бойкоту.
Для розробки механізму діалогу і партнерства цивілізацій доцільно створення при ЮНЕСКО представницької наукової ради задля вироблення науково обґрунтованої концепції, проектів, моделей та прогнозів руху людства в цьому напряму в ХХІ сторіччі. Вкрай затребувані глобальний етичний підхід, який вмістить глобалізацію у етичні рамки, етичний глобалізм по відношенню до міжнародних відносин, освітньої та економічної політики, довкілля, гуманізація технотронної епохи, людський вимір та “людське обличчя” глобалізації, формування гуманітарної глобальної цивілізації.
Міркуючи про заходи подолання кризи, політики, економісти, екологи, філософи торкаються питання про необхідність зміни шляху розвитку сучасної цивілізації, оскільки глобальні проблеми сучасності - не тільки політичні, культурні, економічні чи наукові, а насамперед морально-етичні. Задля максимального використання досягнень інформаційної та науково-технічної революції і прямування людства до гідного його майбутнього необхідні обмеження виробництва і споживання, прийняття ідеології нового аскетизму з метою переорієнтування людства з ідеології апологетики матеріальних цінностей на культурне та духовне удосконалення, відродження етики обов’язку, зміна соціальних пріоритетів з гедоністичних на користь ідей паритетного міжцивілізаційного співробітництва, глобальної відповідальності та взаємодопомоги, культури миру.

Список використаних джерел

1. Абдульдін Б.С. Глобалізація і проблема відсталості у постбіполярному світі: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.04 / НАН України. Інститут світової економіки і міжнародних відносин. – К., 2001. – 16 с.
2. Актуальные проблемы глобализации. Круглый стол // Мировая экономика и международные отношения. – 1998. - №4. – С.37-52.
3. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму. – 2-е перероблене видання. – К.: Критика, 2001. – 271 с.
4. Андрійчук В.Поїзд уже пішов? Глобалізація і Україна: надії та острахи // Політика і час. – 2002. - №8. – С.16-25.
5. Арсеєнко А. Глобалізація виробництва у ХХ столітті: від фордизму до постфордизму // Розбудова держави. – 2000. - №7-12. – С.111-126.
6. Арсеєнко А. Глобалізація: соціальні зміни і наслідки напередодні ХХІ століття // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999. - №1. – С.42-58.
7. Арсеєнко А. Глобалізація чи фрагментація і пауперизація? Що нам готує вік прийдешній // Віче. – 1998. - №12. – С.98-117.
8. Арсеєнко А. Соціопросторовий світ особистості за умов глобалізації світового співтовариства. (Круглий стіл “Особистість у контексті глобалізації”) // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. - №2. – С.5-71. – С.11-15.
9. Афонцев С. Проблема глобального управления мирохозяйственной системой: теоретические аспекты // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. - №5. – С.65-70.
10. Бабак В.А. Глобальные вызовы внешней политики США / Россия и США: Сб. – М.: Международные отношения, 1993. - 416 с.
11. Базилевич В.Д., Головко Л.С., Гражевська Н.І. Економіко-правові аспекти інтеграційних процесів у трансформаційних економіках // Фінанси України. – 1999. - №8. – С.18-29.
12. Балабаева З.В. Идеология социального глобализма. – К.: Вища школа, 1989. – 163 с.
13. Бек У. Политическая динамика в глобальном обществе риска // Мировая экономика и международные отношения. - 2002. - N 5. - С.10-19.
14. Белый О. Нигилизм и политические фантомы посткоммунистической эпохи // Политическая мысль. – 1994. - №4. – С.10-17.
15. Белявский И.Г. Мистические учения в новейшей истории психологической науки. – Одесса: Астропринт, 2002. – 424 с.
16. Бердяев Н.А. Судьба России. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 256 с.
17. Бердяєв М. Національність і людство // Сучасність. – 1993. - №1. – С.149-162.
18. Бернатович А. Электронное правительство: украинские перспективы // Стояние за Истину. – 2002. – 17 сентября.
19. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его стратегические императивы. – М.: Международные отношения, 1999. – 256 с.
20. Биченко А., Поляков Л. Скільки НАТО потрібно українцям? // Дзеркало тижня. – 2000. – 1 липня.
21. Білий О. Національна держава й антропологічна криза // Політична думка. – 2001. - №3. – С 18-24.
22. Бойко Н. Глобалізація як чинник зміни соціально-контрольованого ареалу особистості. (Круглий стіл “Особистість у контексті глобалізації”) // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. - №2. – С.5-71. – С.57-60.
23. Бочковський О. Вступ до націології. – К.: Генеза, 1998. – 144 с.
24. Брайденбах Й., Цугріль І. Боротьба культур чи McWorld? // Deutschland. – 2000. - №3. – С.40-52.
25. Бузгалин А.В. Альтерглобализм как феномен современного мира // Полис. – 2003. - №2. – С.71-85.
26. Вальцев С.В. Закат человечества. – Изд. 7, испр. и доп. – М.: Социально-политическая МЫСЛЬ, 2002. – 164 с.
27. Варгас Льоса М. Культура свободы // Русский журнал. – 2001. - 4 мая.
28. Василенко И.А. Политическая глобалистика: Учебное пособие для вузов. – М.: Логос, 2000. – 360 с.
29. Василенко С.Д. Україна: геополітичні виміри в загальноєвропейському процесі. – Одеса: ОДМА, 2000. – 208 с.
30. Вебер М. Хозяйственная этика мировых религий. – Избранное. Образ общества. – М.: Прогресс, 1994. – 479 с.
31. Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере // Мир философии. – М., 1991. – С.502-512.
32. Вернадский В.И. Размышления натуралиста. Кн. II. - Научная мысль как планетное явление. – М.: Наука, 1997. – 189 с.
33. Винниченко В. Відродження нації. – К., Відень, 1992.
34. Вівчарик М.М., Панченко П.П., Чмихова В.І. Українська нація: шлях до самовизначення. – К.: Вища школа, 2001. – 287 с.
35. Владимиров А. О войнах третьего тысячелетия (цивилизационный аспект) // Власть. – 2001. - №2.
36. Вовканич С.І., Копистянська К.Р., Цапок С.А. Інноваційний розвиток України як стратегія реалізації її національної ідеї // Регіональна економіка. – 1999. - №2. – С.37-49.
37. Войскунский А.Е. Метафоры Интернета // Вопросы философии. – 2001. – №11. – С.64-79.
38. Врублевський В., Хорошковський В. Український шлях. Начерки: геополітичне становище України та її національні інтереси. – К., 1997. – 223 с.
39. Выдрин Д. Найдем ли общий язык? Обязаны! // Віче. – 1994. - №8. – С.72-80.
40. Гаджиев К.С. Геополитика. – М.: Международные отношения, 1997. – 384 с.
41. Гаджиев К.С. Политическая философия. – М.: Экономика, 1999. – 606 с.
42. Глобализация как стержневая проблема грядущего мирового развития // Международная жизнь. – 2000. - №11. – С.3-24.
43. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О.Г.Білорус, Д.Г.Лук’яненко та ін.; керівник авт. колективу і наук. ред. О.Г.Білорус. – К.: КНЕУ, 2001. – 2001. – 733 с.
44. Глобальна екологічна криза і проблеми світової економіки // Вісник Московського університету. – 2002. - №3. – С.5-80.
45. Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. Сборник: Пер. с англ. и фр. – М.: Прогресс, 1990. – 495 с.
46. Глобальный кризис и проблемы мировой экономики. Круглый стол // Вестник Московского университета. – Сер.12. – Политические науки. – 2003. - №3. – С.3-65.
47. Горбатенко В. Кризовий синдром модернізації в контексті етнонаціональних конфліктів // Етнополітичні конфлікти у посттоталітарному просторі. – К., 1999. – 301 с.
48. Горбулін В. Наша мета, наша доля. Місце України в сучасній Європі // Політика і час. – 1996. - №1. – С. 43-51.
49. Горин Н. Глобализация и локальные цивилизации // Власть. – 2000. - №1. – С.28-33.
50. Гринів О. Спокута Малоросії: державотворення без парадоксів. Непретензійні нотатки. – Львів: Світ, 2001. – 368 с.
51. Грушевський М. На порозі нової України. – К.: Книга, 1991. – 343 с.
52. Гумилев Л.Н. Древняя Русь и Великая степь / Предисл. Д.С.Лихачева. – М.: Мысль, 1993. – 781 с.
53. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. – Ленинград: Гидрометеоиздат, 1990. – 528 с.
54. Гьоффе О. Індивід та почуття солідарності (тези с соціальної етики ХХІ ст.) // Політична думка. – 1997. - №4. – С.3-20.
55. Даллмар Ф. Глобальная этика: преодоление дихотомии “универсализм-партикуляризм” // Вопросы философии. – 2003. - №3. – С.13-29.
56. Данилевский Н.Я. Россия и Европа. – М.: Книга, 1991. – 574 с.
57. Данилов А.Н. Глобализм, регионализм и современный трансформационный процесс // Социс. – 1998. - №9. – С. 12-19.
58. Дахин В. Подводные рифы глобализации // Свободная мысль – ХХІ. – 2003. - №4. – С.51-61.
59. Делягин М.Г. 11 сентября 2001 года: завершение формирования пост-советского мира. - В сб.: Глобализация: варианты для России // Материалы круглого стола - СПб.: Информационное агентство “РосБалт”. - 2001. - С.38-49.
60. Дергачев А.В. Геополитика. – К.: ВИРА-Р, 2000. – 448 с.
61. Дергачев А.В. Украина в европейском и евразийском интерьере // Політична думка. – 2000. - №3-4. – С.88-1000.
62. Дилигенский Г. Глобализация в человеческом измерении // Мировая экономика и международные отношения. – 2002. - №7. – С.4-15.
63. Дирда М. Утрата языкового разнообразия - угроза нашему будущему // Русский журнал. – 2003. – 18 сентября.
64. Дискуссия “Россия в глобальном контексте” // Международная жизнь. – 2001. - №7. – С.53-89.
65. Долгов К.М. Метафизика, эстетика, культура в эпоху глобализации / От утопии к антиутопии. Материалы постоянно действующего междисциплинарного семинара Клуба ученых “Глобальный мир”. – М.: “Издательский Дом “НОВЫЙ ВЕК””. Институт микроэкономики, 2002. – 116 с. – С.54-84.
66. Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї. – К.: Книга, 1991. – 252 с.
67. Достоевский Ф.М. Бесы. - Собр. Соч. в 10 т. – М.: ГИХЛ, 1957. – Т.7. – 757 с.
68. Жулинський М. Національні культури і проблеми глобалізації // Розбудова держави. – 2002. - №7-12. – С.2-10.
69. Жулинський М. Українська культура як феномен маргінальності // Схід. - 1998. - №1. – С.3-4.
70. Забужко О.С. Філософія української ідеї та європейський аспект: Франківський період. – К: Основи, 1993. – 377 с.
71. Загладин Н.В. Тенденции и противоречия современного мира / Проблемы глобальных и региональных интеграционных процессов. – М., 1996. – С.13-26.
72. Закон України “Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” від 06.07.1995 // Закони України: Офіційне видання. – Т.ІХ. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. - 341 с. – С.122-125.
73. Закон України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” від 23.09.1997 // Закони України: Офіційне видання. – Т.ХІ. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. - 349 с. – С.136-146.
74. Закон України “Про інформацію” від 02.09.1992 // Закони України: Офіційне видання. – Т.IV. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. - 340 с. – С.72-87.
75. Закон України “Про Національний архівний фонд і архівні установи” від 24.12.1993 // Закони України: Офіційне видання. – Т.VІ. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. - 422 с. – С.387-398.
76. Закон України “Про Національну програму інформатизації” від 04.02.1998 // Закони України: Офіційне видання. – Т.ХV. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999. - 460 с. – С.134-145.
77. Закон України “Про освіту від 23.05.1991 // Закони України: Офіційне видання. – Т.І. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. - 462 с. – С.414-432.
78. Закон України “Про охорону культурної спадщини” від 08.06.2000 // Законодавство України про культуру за станом на 10 серпня 2000 року: Офіційне видання. – К.: Парламентське видавництво, 2000. – 111 с. – С.85-107.
79. Закон України “Про приєднання до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24.07.1971, зміненого 02.10.1979)” від 31.05.1979 // Закони України: Офіційне видання. – Т.VІІІ. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. - 407 с. – С.393.
80. Закон України “Про рекламу” від 03.07.1996 // Закони України: Офіційне видання. – Т.ХІ. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. - 349 с. – С.7-17.
81. Закон України “Про телебачення і радіомовлення” від 21.12.1993 // Закони України: Офіційне видання. – Т.VІ. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. - 422 с. – С.263-283.
82. За культуру мира и диалог между цивилизациями в третьем тысячелетии // Этносфера: Народы и культуры в зеркале России и мира. – 1999. – №3 (13).
83. Земля-2000: Образ планеты // Культура мира: Взгляд из России: (Очерки, проекты). Глазачев С.Н., Грехова Л.И., Козлова О.Н., Сотникова Н.Н. – М.: Горизонт; Ставрополь: Сервис-школа, 1999 – 352 с.
84. Зернецька О.В. Глобальні трансформації систем масової комунікації: Автореф. дис… д-ра політ. наук: 23.00.04 / Ін-т світової економіки. – К., 2000. – 34 с.
85. Зінченко А. “Ангел інтеграції” над “абсолютною аномалією” // Політика і час. – 1998. - №1. – С.32-42.
86. Золотов Е. Никто не узнает // Computer World Ukraine. – 2002. - 23 января. - № 2-3 (352).
87. Іванов І. Важкі кроки консолідації // Віче. – 1999. - №8. – С.90-96.
88. Іжевська Т., Красільчук В. Діалог культур чи монолог західної культури? До питання розвитку міжнародних культурних зв’язків України // Політика і час. – 1998. - №1. – С.28-31.
89. Иноземцев В.Л., Кузнецова Е.С. Глобальный конфликт ХХІ века. (Размышления об истоках и перспективах межцивилизационных противоречий) // Полис. – 2001. - №6. – С.131-140.
90. Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: Логос, 2000. – 304 с.
91. Интрилигейтор М.Д. Глобализация как источник международных конфликтов и обострения конкуренции // Проблемы теории и практики управления. – 1998. - №6. – С. 38-43.
92. Иоанн Павел ІІ. Единство в многообразии. Размышления о Востоке и Западе: Пер. с итал. – Милан: Христианская Россия, 1993. – 239 с.
93. К ХХІ веку: Альтернативы (проблемы культуры мира) / Под ред. чл.-корр. РАН Т.Тимофеева.- Т. І – ІІ. – М.: Весь мир, 1996, 1997. – 321 с., 431 с.
94. Казарин В. Являемся ли мы истинными наследниками Кирилла и Мефодия? (Глобализация и проблема сохранения языкового многообразия современного мира) // Радуга. – 2003. - №2. – С.134-149.
95. Кант И. К вечному миру / Кант И. Сочинения в 3-х тт. – М., 1994.
96. Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием. – К.: Оріяни, 2000. – 448 С.
97. Кармазина М. Україна “між Сходом і Заходом” чи “країна границь”? // Віче. – 1998. - №12. – С.118-126.
98. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура: Пер. с англ. под науч. ред. О.И.Шкаратана. – М.: ГУВШЭ, 2000. – 608 с.
99. Кастельс М. Сетевая экономика, процессы глобализации и Россия // Альтернативы. - 2001. - №4. - С.18-34.
100. Кастлз С. Глобализация и миграция: некоторые очевидные противоречия // Международный журнал социальных наук. – 1998. - №23. – С. 23-32.
101. Каушанский П.Л. Религия и грозящая катастрофа. Проблема единения религий перед лицом глобальных угроз современности. – СПб., 1994.
102. Кашницкий С. Система тотальной слежки за интернетом: тайна за семью печатями // Время. – 2003. - 27 июня. - №68 (15187).
103. Киселева О. Бедность в постсоветской Украине (информационно-аналитический обзор) // Політична думка. – 2000. - №3-4. – С.116-126.
104. Кіхно О. Доля української культури в європейському і світовому контексті // Генеза. – 1995. - №1-3. – С.65-72.
105. Кіш Є. Україна у пошуках нової ідентичності. Інституціоналізація процесів інтеграції країн Центральної, Східної Європи // Нова політика. – 1998. - №3. – С.2-7.
106. Клайн Л. Глобализация: вызов национальным экономикам // Проблемы теории и практики управления. – 1998. - №6. – 44-49.
107. Коваль І.М. Концептуальне оформлення східноєвропейської політики США на початку процесу глобальних трансформувань: Автореф. дис… д-ра політ. наук: 23.00.04 / Нац. Акад. наук України. – К., 2000. – 35 с.
108. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
109. Корж Г. Тотальный контроль // Киевский телеграф. – 2001. – 30 июля.
110. Косих Т. Можуть послужитися Україні // Урядовий кур’єр. – 2000. – 12 квітня.
111. Коч С.В. Етнічність у сучасному політичному процесі: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.04 / Одеська державна юридична академія. – Одеса, 2000. – 19 с.
112. Кремень В., Ткаченко В. Україна у контексті глобалізму. – К.: Видавничий центр “Друк”, 1998. – 61 с.
113. Кресіна І. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: етнополітичний аналіз / Ред.О.В.Василенко. – К.: Вища школа, 1998. – 392 с.
114. Кресіна І. У пошуках власної моделі самоствердження // Віче. – 1997. - №7. – С.37-48.
115. Круглий стіл “Особистість у контексті глобалізації” // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. - №2. – С.5-72.
116. Кузнєцова Л., Кузьменко В. З позицій обережного оптимізму. Інтеграційні та дезінтеграційні чинники багатовекторних процесів на європейському і пострадянському просторах // Політика і час. – 1998. - №9. – С.17-23.
117. Культура мира: Документальная библиография: К международному форуму мэров городов и деятелей культуры и науки “За культуру мира и диалог между цивилизациями в третьем тысячелетии” 13-16 мая 1999 года в Москве / Правительство Москвы. Комитет по телекоммуникациям и СМИ. – М.: РАН ИНИОН, 1999. – 125 с.
118. Культура мира: Сводный доклад, содержащий проект декларации и программы действий в области культуры мира / Международный институт перспектив проблематики социокультурного и политического развития, Институт сравнительной политологии РАН / Общественные перемены и Культура Мира. Парадигмы согласия / Ред. Т.Тимофеев. – 2-е издание, расширенное. – М.: Весь Мир, 1999. – 364 с.
119. Курас І., Солдатенко В., Бевз Т. Історичні підстави української ідеї (еволюція феномена в контексті пошуків етнополітичних моделей / Етнополітологія в Україні. Становлення. Що далі? Збірник. – К.: ІПіЕНД, 2002. – 295 с. – С.112-151.
120. Кухарський В. Місія України: спроба системного аналізу. – Ч.І. – К.-Тернопіль, 1996. - 94 с.
121. Лановенко А. Вихід один – етносоціокультурна інтеграція // Віче. – 1998. - №12. – С.74-85.
122. Лебедева М.М. Формирование новой политической структуры мира и место в ней России // Полис. – 2000. - №6. – С.40-50.
123. Левин Б.И. Глобализация и демократия // Полис. – 2003. - №2. – С.53-71.
124. Липинський В. Листи до братів – хліборобів // Філософська і соціологічна думка. – 1991. - №10. – С.64-84.
125. Лопатин В. Язык глобализации. - Зеркало недели. - № 32. - 12.08.2000.
126. Луцишин З.О. Трансформація світової фінансової системи в умовах глобалізації. – К.: Видавничий центр “ДрУк”, 2002. – 320 с.
127. Майор Ф. Послание Генерального директора ЮНЕСКО участникам Международной конференции “От стереотипов войны к идеалам мира через культуру и образование” (Москва, 8-9 декабря 1997 года) // Год 2000: на пути к культуре мира и ненасилия // ЮНЕСКО. Редактор К.Э.Разлогов. – М.: Элит-Клуб, 1998. – 211 с.
128. Макаренко Є.А. Міжнародна інформаційна політика: структура, тенденції, перспективи: Автореф. дис... док. політ. наук: 23.00.04 / Київський національний університет ім. Т.Шевченка. – К., 2002. – 41 с.
129. Мартинелли А. Рынки, правительства и глобальное управление // Социс. – 2002. - №12. – С.3-14.
130. Марчук Є.К. Україна – нова парадигма прогресу: Пер. с укр. – К.: “Аваллон”, 2001. – 224 с.
131. Масштабей В. Курс на інтеграцію. До підсумків Другого самміту Україна – ЄС // Політика і час. – 2000. - №11-12. – С.9-14.
132. Матвєєв С.О., Добродум О.В., Димова О.В. Політична психологія: Навчальний посібник / За редакцією С.О.Матвєєва. – К.: ЦУЛ, 2003. – 216 с.
133. Медведчук В. Сучасна українська національна ідея і питання державотворення. – К.: Україна, 1997. – 170 с.
134. Международные отношения: социологические подходы / Рук. авт. колл. проф. П.А.Цыбников. – М.: Гардарика, 1998. – 352 с.
135. Меньшиков С.М. Мировой кризис развивается и трансформируется // Проблемы теории и практики управления. – 1999. - №2. – С.38-44.
136. Моисеев Н.Н. Размышления о будущем России // США: ЭПИ. - 1998.- №5. - 47-61.
137. Мониторинг общественной мысли – 2000. – К.: Фонд “Демократические инициативы”, 2000. – 413 с.
138. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Академія, 1999. – 592 с.
139. Мунтян М.А. Интернационализация, интеграция и регионализация мира (постановка проблемы) / Проблемы глобальных и региональных интеграционных процессов. Материалы к курсу лекций. – М.: РАГС, 1996. – 184 с. – С.118-132.
140. Мунтян М.А. Центры силы и центры модернизации в современном мире / Проблемы глобальных и региональных интеграционных процессов. (Материалы к курсу лекций). – М.: РАГС, 1996. – 184 с. - С.44-56.
141. Нагорна Л. Національна ідентичність в Україні. – К.: ІПіЕНД, 2002. – 272 с.
142. Назарчук А.В. Этика глобализирующегося общества. Тенденции и проблемы глобализации в свете социально-этической концепции К.-О.Апеля. – М.: Директмедиа Паблишинг, 2002. – 381 с.
143. На пороге ХХІ века. Доклад о мировом развитии 1999/2000 года. – М: Весь Мир, 2000. – 280 с.
144. Неклесса А.И. Мир после 11 сентября: логика глобальной трансформации // Москва. – Март 2002. – С.146-152.
145. Неклесса А.И. Порог нового мира // Москва. – Октябрь 2001. – С.179-191.
146. Неклесса А.И. Реквием ХХ веку // Мировая экономика и международные отношения. – 2000. - №1. – С.3-13.
147. Неклесса А.И. Ordo quadro – четвертый порядок: пришествие постсовременного мира // Полис. – 2000. - №6. – С.6-27.
148.