ІСЛАМСЬКИЙ ЧИННИК У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ НА БАЛКАНАХ

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Біркович Руслана Василівна

УДК 297:327 (292.464)

ІСЛАМСЬКИЙ ЧИННИК У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ НА БАЛКАНАХ

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
політичних наук

Науковий керівник
Головченко Володимир Іванович,
доктор політичних наук,
професор

Київ – 2005

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ......................................................... 3
ВСТУП............................................................................................................... 5
Розділ 1. Концептуально-теоретичні засади і джерельна база
дослідження.......................................................................................13
Розділ 2. Ісламський чинник у суспільно-політичних відносинах на
Балканах............................................................................................ 67
2.1. Історичні витоки ісламського чинника в Балканському
регіоні..........................................................................................................67
2.2. Релігійна структура регіону ......................................................................77
2.3. Балканська специфіка ісламу.....................................................................87
Розділ 3. Ісламський чинник у політичних конфліктах на
Балканському півострові............................................................. 101
3.1. Ісламський чинник у розпаді СФРЮ і загостренні Балканської
кризи...........................................................................................................110
3.2. Роль ісламського чинника в конфлікті у Боснії і Герцеговині...............121
3.3. .Ісламський чинник у Косовській проблемі................. ...........................151
3.4. Вплив ісламського чинника на загострення політичної кризи в
Маке-донії....................................................................................................172
Розділ 4. Ісламський чинник у економічних відносинах країн
регіону............................................................................................... 178
4.1. Економічна доктрина ісламу.....................................................................180
4.2. Особливості економічного становища Балканських країн.....................190
Розділ 5. Іслам в гуманітарних процесах на Балканах............................ 197
5.1. Ісламський чинник і становище з правами людини на Балканах...........197
5.2. Вплив ісламу на врегулювання міграційних проблем на
Балканах.............................................................................................202
ВИСНОВКИ......................................................................................................218
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ.......................229
ДОДАТКИ ......................................................................................................... 249

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
FYROM – Former Yugoslav Republic of Macedonia
UCK – Визвольна армія Косово
UNPROFOR – Сили Захисту Організації Об’єднаних Націй з підтримки миру
АВК – Армія визволення Косово
АРС – Армія Республіки Сербської
БіГ – Боснія і Герцеговина
ВМОРО – Внутрішня македонсько-одринська революційна організація
ДП – Демократична партія
ЄЕС – Європейське Економічне Співтовариство
ЄС – Європейський Союз
ЗЄС – Західно-Європейський Союз
ЛАД – Ліга арабських держав
МККЮ – Міжнародна конференція по колишній Югославії
НБСЄ – Нарада з безпеки та співробітництва у Європі
НВАЮ – Національно-визвольна армія Югославії
ОБСЄ – Організація з безпеки та співробітництва у Європі
ОІК – Організація Ісламська конференція
ООН – Організація Об’єднаних Націй
ПДД – Партія демократичної дії
ПДП – Партія демократичного процвітання
ПЛ – Патріотична Ліга
ППО – система протиракетної оборони
РС – Республіка Сербська
САО – Сербська автономна область
СДП – Сербська демократична партія
СРЮ – Союзна Республіка Югославія
СФРЮ – Союзна Федеративна Республіка Югославія
ХДС – Хорватський демократичний союз
ХСГБ – Хорватська співдружність Герцег-Босна
ЮМО – Югославська Мусульманська Організація
ЮНА – Югославська народна армія

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Європейський континент століттями був театром воєн. Порівняно з іншими континентами, європейський континент за всю історію існування людства пережив найбільшу кількість масштабних конфліктів. У сучасну епоху найбільшим дестабілізуючим чинником у Європі є внутрішні конфлікти, пов’язані передусім з наростанням міжетнічних протиріч та соціальної напруженості. Вони спричиняються насамперед значними диспропорціями у рівнях економічного розвитку різних регіонів у середині країн. Бажання багатих на сировинні ресурси, промисловий або комерційний потенціал провінцій відокремитися від бідних регіонів країни часто спричинювало виникнення внутрішніх конфліктів.
Руйнація радянської системи і падіння авторитарних режимів призвели до повного економічного та політичного колапсу посткомуністичних країн. Через слабкість інститутів політичної влади і відсутність громадянського суспільства деякі нові держави, які утворилися після розпаду Радянського Союзу та Югославії, виявилися неспроможними виконувати свої інституційні, управлінські, соціальні функції. Це призвело до зростання соціальної та етнічної напруженості, владарювання екстремістських, часом кримінальних, угруповань, виникнення глибокої економічної кризи та хаосу. Порушення прав людини та етнічних меншин у зазначених субрегіонах Європи стало типовим явищем, оскільки правоохоронні органи втратили свою дієздатність і були підпорядковані означеним владним групам. Результатом таких деструк-тивних процесів стало повернення до авторитаризму і розгортання внутрішніх конфліктів. Конфлікт створює екстремальні умови для мирного населення, яке перетворюється на біженців, котрі шукають притулку за межами конфліктогенних зон. Головною проблемою європейської безпеки, що потребує першочергового вирішення, є поширення стабільності та безпеки на конфліктогенних зонах посткомуністичного простору Європи у спосіб врегулювання існуючих та запобігання потенційним конфліктам.
Аналіз ісламського чинника на теренах Балканського регіону здійснений на прикладі 10 країн Балканського півострова: Румунії, Сербії і Чорногорії, Болгарії, Туреччини, Греції, Албанії, Македонії, Боснії і Герцеговини, Хорватії і Словенії.
Актуальність теми дослідження визначається необхідністю з’ясування місця, ролі та специфіки ісламського чинника в Балканському регіоні, його впливу на процеси, що відбуваються у країнах регіону, значення ісламу у виникненні та вирішенні регіональних конфліктів. Оскільки сьогодні спостерігається зростання ролі ісламу в міжнародних відносинах в цілому (“ісламський ренесанс”), авторка зосередилася на висвітленні впливу ісламу на міжнародні відносини країн Балканського регіону та Європи в цілому. Результати наукового аналізу теоретичних концепцій, зовнішньополітичних стратегій і тактики країн Балканського регіону можуть бути використані у виробленні механізмів врегулювання конфліктів регіону та при розробці зовнішньополітичного курсу нашої держави.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою виконання комплексних програм науково-дослідних робіт Київського Національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (номер державної реєстрації 019U015204) й Інституту міжнародних відносин Київського Національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка міжнародно-правових політичних та економічних основ розбудови Української держави” (номер державної реєстрації 0197U003322), а також наукової теми кафедри країнознавства Інституту міжнародних відносин “Соціально-політичні та національно-культурні аспекти становлення Української держави (номер державної реєстрації №97126).
Наукове завдання, яке вирішує автор, полягає у визначенні особливостей, динаміки та наслідків впливу ісламського чинника на розвиток системи міжнародних відносин країн Балканського регіону та ситуацію в регіоні в цілому.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є з’ясування впливу та ролі ісламського чинника у розвитку країн Балканського регіону на теоретико-концептуальному і практико-політичному рівнях та у двох вимірах – просторовому в межах системи міжнародних відносин на Балканах, та часовому.
Для досягнення мети в дисертаційному дослідженні поставлені такі завдання:
• визначити концептуальні засади дослідження ісламського чинника в його балканській специфіці;
• з’ясувати витоки сучасної проблематики ісламського чинника на Балка-нах;
• проаналізувати роль ісламського чинника в розпаді СФРЮ;
• окреслити місце ісламського чинника в конфлікті в Боснії і Герцеговині;
• висвітлити роль ісламського чинника в політичних процесах у Македонії;
• дослідити вплив ісламського чинника на Косовську проблему;
• простежити вплив ісламського чинника на економічний розвиток країн регіону;
• охарактеризувати гуманітарний аспект ісламського чинника на Балканах;
Об’єктом дослідження є ісламський чинник в міжнародних відносинах на Балканах.
Предмет дослідження – особливості впливу ісламського чинника на зовнішню та внутрішню політику країн Балканського регіону.
Методи дослідження визначили основна мета і завдання. Методи дисертаційної праці базуються на загальних принципах логіки й об’єктивності, пріоритету фактів, конкретної істини та діалектики, які передбачають неупереджений аналіз подій та явищ на основі науково-критичної інтерпретації різноманітних джерел, а також на використанні системного, функціонального, логічного, емпірично-аналітичного і проблемного загальнонаукових методів, з притаманним їм аналізом, синтезом, індукцією та дедукцією.
Для дослідження поставлених у дисертації завдань автор використовував такі основні методологічні принципи як об’єктивність і історизм, що дають можливість розглядати ісламський чинник на Балканах на тлі реальних подій, їхнього розвитку і кінцевих результатів.
У плані розв’язання поставлених автором завдань ефективними ви-явилися також статистично–аналітичний, компаративний, конкретно-істо-ричний та проблемно-хронологічний методи. Проблемно-хронологічний метод дав можливість вивчати проблему дослідження в її часовій послідов-ності і динаміці. Компаративний аналіз дозволив на основі порівняння виявити загальне і часткове в проблемах розвитку ісламського чинника у країнах Балканського регіону.
В цілому при дослідженні ісламського чинника в Балканському регіоні використовувався кожен з наведених методологічних підходів, тому що лише їх комплексне застосування може забезпечити всебічний та цілісний аналіз цієї актуальної з наукової та практичної точки зору проблеми.
Хронологічні рамки дослідження. Дане дослідження аналізує розвиток та вплив ісламського чинника в Балканському регіоні після розпаду Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія і до сьогодення, тобто протягом 90-х років ХХ століття – 2004 року. При потребі розгляду окремих аспектів проблеми зроблені ретроспективні огляди військово-політичної ситуації й міжнародних відносин на Балканах за Середньовіччя, Нового часу і двох світових війн.
Наукова новизна дисертації зумовлюється тим, що у дослідженні на основі сучасних напрацювань з теорії міжнародних відносин проаналізовано проблему впливу ісламського чинника на розвиток міжнародних відносин на Балканах. Найсуттєвішими здобутками, що відображають наукову новизну дослідження є такі:
• з’ясовано, що під ісламським чинником у міжнародних відносинах слід розуміти вплив на них сукупності ісламських цінностей, які перебува-ють у тісній та постійній взаємодії з конкретною історичною, політичною, економічною, соціокультурною практикою народів, що сповідують іслам;
• розроблено авторську концепцію причин, особливостей, характеру, динаміки та наслідків впливу ісламського чинника на країни Балканського регіону, що дає змогу надати практичні рекомендації стосовно формування та реалізації політики України з цього питання;
• з’ясовано природу, значення ісламського чинника у міждержавних відносинах країн Балканського регіону;
• проаналізовано роль та місце ісламського чинника в контексті Балканського регіону;
• у вітчизняний науковий обіг введено значний документальний та фактичний матеріал, зібраний авторкою у процесі опрацювання документів країн регіону та низки міжнародних та євроатлантичних інституцій;
• систематизовано та класифіковано існуючих у сучасній історіографії поглядів, концепцій та теорій стосовно ролі та впливу ісламського чинника;
• на оригінальній джерельній базі визначено теоретичні засади, виявлено характерні особливості й національну специфіку позицій країн регіону з даної проблеми;
• у контексті компаративного переосмислення джерел визначено ступінь впливу ісламського чинника на національні, регіональні, міжнародні механізми забезпечення безпеки регіону, залежність цього процесу від діяльності провідних країн світу;
• надано практичні рекомендації стосовно формування та реалізації політики України в досягненні стабільності і безпеки на Балканському регіоні.
Наукове та практичне значення одержаних результатів. Наукове та практичне значення дослідження визначається як його політичною актуальністю, так і науковою новизною.
Основні положення та висновки дисертації можуть використовуватися при викладанні вузівських навчальних дисциплін ”Міжнародні відносини та світова політика”, “Країнознавство”, “Релігійний фактор в міжнародних відносинах”, “Зовнішня політика країн Центрально-Східної Європи”.
Матеріали, основні положення та висновки дослідження можуть бути використані у практичній діяльності МЗС України й відповідних підрозділів інших державних установ, громадських організацій, діяльність яких пов’я¬зана з розбудовою міжнародних зв’язків з країнами Балканського регіону.
Висновки та матеріали дисертації можуть бути корисними для науково-дослідних інститутів та центрів, а також при підготовці підручників, навчальних посібників, нормативних і спеціальних курсів лекцій для вищих навчальних закладів з міжнародних відносин і зовнішньої політики, політології та державного управління.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дисерта-ційного дослідження пройшли апробацію у виступах на двох міжнародних науково-практичних конференціях в місті Сніна (Словаччина), та на трьох наукових конференціях професорсько-викладацького складу, аспірантів та студентів Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка (2002 р., 2003 р.), обговорювалися на засіданнях кафедри країнознавства Інституту міжнародних відносин Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. Основні теоретичні висновки і практичні рекомендації опубліковані у 8 публікаціях, в т. ч. – 4 наукових статтях та 4 тезах виступів на наукових конференціях.
Публікації автора на тему дисертації
1. Біркович Р. Албанська мова в колишній Республіці Югославії. IV Міжнародна конференція “Стратегії та методи навчання мовами для спеціальних цілей”. К.: ІМВ, 2003. – с. 14.
2. Біркович Р. Мовна проблема в Македонії. IV Міжнародна конференція “Стратегії та методи навчання мовами для спеціальних цілей”. К.: ІМВ, 2003. – с. 15.
3. Біркович Р.В. Гуманітарна безпека і сталий розвиток у ХХІ столітті. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 37/1. К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – ІМВ. – 2002. – с. 96-99.
4. Біркович Р. ООН – роль та перспективи у врегулюванні конфліктів // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць студентів та аспірантів. – Випуск 6 (Частина ІІ). – К.: РВЦ “Київський університет”, 1998. – С. 14-19.
5. Біркович Р.В. Роль ісламського чинника у конфлікті в Боснії і Герцеговині // Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку вищої освіти і науки: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 15-17 жовтня 2003 року. Ужгород (Україна) – Сніна (Словаччина) / Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ управління у справах преси та інформації, 2004. – С. 304-316.
6. Біркович Р.В. Зростання впливу ісламу в сучасному світі (сучасні прояви ісламу) // Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний, інформаційно-технологічний та освітньо-правовий аспекти: Матеріали міжнародної наукової конференції, 12-15 березня 2003 року. Ужгород (Україна) – Сніна (Словаччина) / Упорядкування Х.М.Олексика. – С.182-190.
7. Біркович Р.В. Ісламський чинник у системі міжнародних відносин на Балканах (економічний аспект). // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 35/ІІ. К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – ІМВ. – 2002. – с. 111-113.
8. Birkovitch R.V. La sécurité humanitaire et le développment continu au XXI siécle. Les problèmes actues des relations internationales: Le recueil des travaux scientifiques. Edition 37 (en deux parties). Partie 2. K.: Université Nationale Tarass Chevtchenko Institut des relations internationales, 2003. – p. 78-81.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз свідчить, що глобальні зміни, які відбулися у 90-ті роки минулого століття, дозволили ісламському чиннику закріпитися у Балканському регіоні, набути наступального характеру. Основні наукові та практичні результати дослідження дозволили автору зробити такі висновки:
1. Під ісламським чинником в міжнародних відносинах автор вважає вплив сукупності ісламських цінностей на міжнародні відносини, які перебувають у тісній та постійній взаємодії з конкретною історичною, політичною, економічною, соціокультурною практикою народів, що сповідують іслам.
Вплив ісламського чинника на світову політику пояснюється специфікою мусульманської релігії. Іслам формувався як державна релігія, і є всеохоплюючою релігією на відміну від християнства, котре в різні періоди своєї історії контролювало в тій чи іншій мірі суспільне життя, але ніколи не витискувало повністю світської влади. Іслам заповнював усі сфери мусульманського суспільства, визначав характер економічних відносин, форми політичної організації, соціальну структуру, культуру і побут віруючих. Духовне життя в мусульманських країнах не було під контролем ісламу, а просто проходило в його рамках, було ісламським за формою і за змістом. Релігія в ісламському світі є домінуючою формою суспільної свідомості й способу життя. Якщо західне суспільство може саме генерувати свої закони, то мусульманське – лише тлумачить дане зверху. Абсолютний характер віри визначає й абсолютний характер державності та підлеглості суспільства державі. Іслам та ісламістські рухи сьогодні стають головним джерелом колективної ідентичності для тих, хто об’єднується для протистояння наступу західної культури. Ототожнення себе з уммою, міжнародним ісламським співтовариством привабливе тим, що створює нові зв’язки солідарності, які можна перетворити в міжна-родну силу.
Зазначено, що між поняттями “мусульманський світ” і “світ ісламу” як правило ставлять знак рівності. Але мусульманський світ пов’язаний багатовіковою історією на цивілізаційному рівні, а світ ісламу, представлений сьогодні Організацією Ісламська конференція. Більшість ісламських країн з’явилися на політичній карті світу тільки після закінчення Другої світової війни, це відноситься і до тих нових членів ОІК, які стали самостійно виступати на міжнародній арені лише після розпаду Радянського Союзу та закінчення холодної війни. Ототожнюють також поняття “ісламська цивілізація”, “мусульманський світ”, “світ Ісламу”. Але по відношенню до двох світових воєн кожне з них має одну істотну різницю. У Першій світовій війні іслам проявляв себе, головним чином, як релігія і мусульманський спосіб життя. На державному рівні він асоціювався, в основному, з Османською імперією. Мусульманський світ, як цивілізаційна сукупність народів, що сповідують іслам, тільки частково входив в Османську імперію, крім того, були й інші мусульманські ареали – не тільки в Росії, але і в Австро-Угорщині, в Британській, Французькій колоніальних імперіях. Тільки після їх розпаду ця цивілізаційна сукупність почала трансформуватися у новий світ Ісламу, який складається з ряду мусульманських ареалів та нових суверенних ісламських держав. Цей процес вже на початок Другої світової війни вивів на міжнародну арену ряд ісламських країн, які вважалися раніше васалами Туреччини, колоніями чи напівколоніями Заходу. До них, крім республіканської кемалістської Туреччини, стали відносити себе не тільки такі країни, як Саудівська Аравія, Ємен, Єгипет, Іран, Афганістан, що мали свою державність. Після вступу, перед закінченням Другої світової війни, в березні 1945 року семи арабських держав (Сирії, Лівану, Єгипту, Іраку, Трансйіорданії та Саудівської Аравії) в Лігу арабських держав (ЛАД) процес цивілізаційної самоідентифікації отримав подальший розвиток. Перед завершенням Другої світової війни світ Ісламу на міжнародній арені значно розширився, але він не міг одразу стати уособленням всього мусульманського світу.
Коли йде мова про ісламський та етнічний чинники на Балканах, на-самперед ми маємо на увазі те, що протиборчі сили організовані за релігійною чи етнічною приналежністю, і (чи) проголошують метою своєї боротьби захист або досягнення інтересів свого етносу, конфесії чи течії в середині конфесії. Теоретично вплив ісламського та етнічного мотивів у балканських конфліктах відбувався у протифазі – чим сильніший був ісламський чинник, тим більше відходив етнічний, і навпаки.
Внутрішньо-балканські контакти та зв’язки з середини VI до кінця VII століть ще не були безпосереднім чинником міжнародних відносин у Європі в цілому: крім Візантії на справи Балкан впливав лише Аварський хаганат. З кінця VII до кінця ІХ століття міжнародні відносини на півострові стають не тільки міжетнічними, але і міждержавними. Болгарська держава виступає суперником Візантії в боротьбі за панування на Балканах. Принципово новим чинником у розвитку міжнародних відносин на Балканах з кінця VII до кінця ІХ століть стає завершення процесу оформлення держав у сербів та хорватів, тобто у слов’янських народів півострову, що не ввійшли до Візантії та Болгарії. Створювалася система міждержавних зв’язків, які виходили за межі Балканського півострову. У певній суспільно-політичній ізоляції в односторонніх етнічних зв’язках з різними державами на півострові залишались у цей період тільки албанці та влахи, суспільно-політичні об’єднання яких ще не відігравали помітної ролі в міжнародному житті регіону. Зазначимо, що в кінці другого десятиліття ХІ століття поступово почав формуватися процес утворення нової боснійської етносоціальної спільноти з тенденцією перетворення її в ранньофеодальну народність.
Документальні свідчення про перші спроби утворення самостійних албанських держав відносяться до початку 80-х років ХІІ століття. Як свід-чить проведений аналіз, вперше на політичній карті Балкан назва “албанці” з’являється у 1045 році, після захоплення візантійцями території стародавнього Епіру. В подальшому, після підкорення Османською імперією, албанці в своїй більшості переходять з християнства в іслам і починають відігравати роль військової опори Османської імперії не тільки на Балканах, але і поза ними, оскільки представляли найбільш надійні та боєздатні частини турецької армії. Після нашестя турків на Балкани, почалося масове переселення сербів та посилення міграції албанців у Косово, а з настанням просвітництва почалась албанська експансія у Косово та приохридську Македонію. Турки закріплюють численне мусульманське населення у стратегічно важливих районах Вардарської Македонії, Косово, Метохії, Санжаку та Боснії. Наприкінці ХVІІІ століття почалися інтенсивні міграції уже зі Східної Туреччини до Балкан. У тих районах, куди спрямовувались міграційні потоки, відзначається зростання ісламського фундаменталізму, саме з цього часу починається ускладнення етнічної структури албанського етносу. Разом з ускладненням структури розгортається анти-турецька боротьба.
2. На початку ХХ століття на Балканах розвивається ідея об’єднання всіх слов’ян і православних у єдину державу, яка водночас поєднувала прагнення греків, болгар і македонців вигнати турків зі своїх земель. Поступово ідея слов’янського братства посідає провідне положення як серед народів, так і серед політичних еліт на Балканському півострові.
Занепад Османської імперії й утвердження молодих національних держав з їхніми честолюбними національними прагненнями та різними етнічними, культурними й релігійними кордонами перетворюють Балкани на зону високої напруженості у міжнародній політиці, до якої безпосередньо залучено великі держави – Австро-Угорщину, Італію, Росію, опосередковано Німеччину, Францію та Великобританію.
У жовтні 1912 році почалася Перша Балканська війна, в якій війська Греції, Болгарії, Сербії, Чорногорії при підтримці македонських і албанських повстанців завдали поразки турецькій армії. Згідно з мирним договором албанські, македонські та болгарські землі остаточно вийшли зі складу Туреччини. В результаті Першої Балканської війни складається критичне міжнародне становище: Сербія, підтримана Росією, претендує на вихід до Адріатики, цьому опирається Італія. Італія домагається анексії Албанії і клопочеться про збереження Троїстого союзу. Однак Греція протестує проти італійської окупації Додеканеса. Австро-Угорщина відхиляє сербські та італійські наміри і захищає Болгарію, тиску якої на Сербію і Туреччину побоюється Росія, яка піклується про останню дружню балканську державу і власну політику проток. Німеччина та Англія разом докладають зусиль у грудні на Лондонській конференції послів для укладення у травні 1913 року Лондонського миру, де робиться поступка всіма турецькими територіями на захід від лінії Енос-Мідія і всіма Егейськими островами. У територіальній суперечці Болгарія, яка переоцінює свої сили, нападає на Сербію.
У червні 1913 року починається Друга Балканська війна – інтервенція Румунії, Греції, Чорногорії і Туреччини зовсім заплутує ситуацію. Австро-румунські взаємини стають прохолодними, оскільки Австро-Угорщина погрожує втручанням за врятування Болгарії, але їй у цьому перешкоджають Німеччина та Італія.
У серпні 1913 року було підписано Бухарестський мир, за яким Болгарія втрачає Македонію та Добруджу; Кріт остаточно відходить до Греції; Албанія стає самостійним князівством. Це призводить до того, що досі дружні й союзні позиції змінюються, становище на Балканах залишається нестійким і розпалює в липневій кризі 1914 року Першу світову війну.
Після поразки Німеччини та її союзників знову виникла ідея про об’єднання всіх слов’ян у єдину державу, без участі Болгарії та Радянської Росії. 28 жовтня 1918 року хорватський собор прийняв рішення про розрив з Австро-Угорщиною, а 1 грудня 1918 року Словенія та Хорватія об’єдналися у єдину державу сербів, хорватів та словенців. Але вже наприкінці війни і зразу по її закінченні виявились значні розходження у настроях слов’янських народів.
За часів правління Й. Броз Тіто серби очолювали владні структури, контролювали армію, яка була найбільш боєздатною армією на Балканах, і ділитися владою не збиралися. Крім того, спрощення прав автономних країв, розпад СФРЮ призвели до загострення подій на Балканах та збільшення ролі ісламського чинника.
3. Вирішення Балканських конфліктів пропонувалося здійснити у сфері соціальних, мовних і культурно-релігійних, але ніяк не у сфері міжетнічних відносин. Визначаючи етнос за релігією, мовою, соціальним статусом, прихильники різноманітних концепцій тим самим заганяли в єдину структуру етноси, несумісні один з одним. Чимала частка відповідальності за ситуацію на Балканах лежить не тільки на великих державах, але і на міжнародних організаціях. Для виходу з кризи потрібен багатосторонній діалог всіх зацікавлених сторін. Ситуація на Балканах ускладнюється ще й тим, що проблема має величезне історичне підгрунтя. Моменти, коли її можна було вирішити, виявилися втраченими. При поділі Югославії знову різні народи виявилися в одному державному формуванні. Якщо почати переділ, то він може викликати появу сепаратизму в інших частинах планети. Якщо ж все залишити так, як воно існує, тобто загнати ворожі сторони в єдиний анклав, навіть з існуванням найширшої автономії, нема гарантій, що через деякий час не виникне новий конфлікт.
Тобто, в нове тисячоліття Балкани ввійшли ще роздрібненішими та вороже налаштованими. Із закінченням “холодної війни” Югославія вже стала непотрібною для рівноваги між Заходом та Сходом у балканському регіоні, тому її кинули на поталу, на розпад у кровопролитті. Ісламський чинник було обрано тим чинником, на який в результаті було покладено відповідальність за розпад СФРЮ.
4. Боснія у 1992–1995 роках стала головним об’єктом уваги ісламського світу. Війна в Боснії дала можливість реалізувати різні стратегії держав і опозиційних рухів, що боролися за домінування в ісламі. Тут проявили себе: Іран, Саудівська Аравія, різні течії ісламістського руху – від “Братів мусульман” до “салафітів-джихадистів”.
Зазначимо, що боснійський іслам не залишився осторонь змін, які з кінця 60-х років торкнулися ісламу в планетарному масштабі. У 1970 році в Сараєво з’явилася “Ісламська декларація” Алії Ізетбеговича, в якій йшлося про ісламізацію мусульман і мусульманських народів, тим паче, тут не йшла мова ні про проголошення ісламської держави, ні про введення шаріату. США та меншою мірою Західна Європа, завдяки Дейтонським угодам, підписаним у грудні 1995 року в Парижі, поклали край зіткненням. Ціною цього стало включення Боснії до європейської сфери, що не дозволило ісламському простору визначити подальшу долю країни.
Несумісність інтересів між сербами, хорватами та боснійськими мусульманами призвело до швидкого розвитку конфліктної ситуації в Боснії і Герцеговині. Ініціаторами розвитку такої конфліктної ситуації стали боснійські мусульмани, які вважали, що за такої складної етно-демографічної ситуації досягти своєї мети можливо тільки радикальними діями і методами. Боснійські мусульмани зробили ставку на іслам. Релігійний чинник виявився могутнім джерелом мобілізації і поляризації трьох основних соціальних груп у Боснії і Герцеговині. Проте релігійний чинник не став дієвим засобом консолідації соціальних груп навколо їх політичних лідерів та реалізації їхніх політичних стратегій, оскільки релігійний чинник консолідує населення шляхом об’єднання навколо віри в бога, а не в політичного лідера. Особливістю подальшого розвитку конфлікту стало нашарування етнічного та ідеологічного чинників, що доповнювали релігійний чинник у мобілізації та консолідації трьох основних протиборчих соціальних груп у республіці.
5. Релігійний чинник відіграє істотну роль і в Македонському конфлікті. Зокрема, ситуація загострилася після приходу великої кількості біженців з сусіднього Косово та албанських бойовиків-сепаратистів, з якими уряд республіки не може впоратися. Сьогоднішнє загострення ситуації зумовлене подіями в Косово, зокрема македонські албанці в своїй більшості не підтримують косовських екстремістів. Ситуація в Македонії сьогодні не настільки безнадійна, як свого часу в Косово. Мііж албанцями і македонцями існує міжнаціональна та міжконфесійна напруженість, проте ступінь їхньої взаємодії значно вищий, ніж у інших колишніх югославських республіках. Підбурювачами сьогоднішніх зіткнень в Македонії є загони македонських албанців, які свого часу воювали у складі Армії Визволення Косово. Сьогодні в Македонії йдеться не про зіткнення албанців з македонцями, а про спроби бойовиків-сепаратистів організувати таке зіткнення.
6. У Косовському конфлікті відбулося поєднання демографічного, етнічного, релігійного та історичного чинників, які створили конфліктний потенціал між албанцями, котрі складали 90% мешканців краю Косово, та сербами. Підсумком “гуманітарної інтервенції” в Косово є створення у краї етнічно чистого албанського суспільства, а оголошення його незалежності лише питання часу, що може призвести до напруженості у Македонії, Боснії і Герцеговині. Фактично та юридично на теренах Балкан створено ще один протекторат після Боснії і Герцеговини. Остаточно конфлікт досі не врегульовано. Втручання НАТО на певний час усунуло проблему протиріч між Белградом і косовськими албанцями, але спричинило нові протиріччя між Визвольною Армією Косово і силами КФОР.
7. Економічний стан мусульманських країн Балканського регіону можна оцінити таким чином:
Щодо мусульманських країн регіону варто зазначити те, що за період, який розглядається, вони не досягли середніх показників розвитку країн, що розвиваються. При цьому вони продовжують відставати від країн, що розвиваються із врахуванням високого приросту населення у країнах регіону з мусульманським населенням. Найуспішніше розвивалися за розглянутий період країни середнього рівня розвитку, дещо гірше країни перехідного періоду. Середній показник прибутку на душу населення для країн Балканського регіону в 1999 році становив $1650–1800 для країн найменш розвинутих, $5100–6200 в країнах середнього рівня розвитку, $10900–13900 в розвинутих країнах регіону, $3800–4300 в країнах перехідного періоду. Ця різниця показників представляє собою серйозну системну перепону для багатостороннього співробітництва країн регіону в економічній сфері. Такі показники ще раз свідчать про нерівномірність розвитку та різний рівень бази для економічного співро-бітництва країн в межах регіону.
Співвідношення об’єднуючих та диференціюючих показників соціа-льно-економічної ситуації в країнах Балканського регіону, безсумнівно, складається на користь диференціюючих. Очевидно, що в зоні розповсю-дження ісламу існують ті ж проблеми, що і у всіх країнах, що розвиваються: демографічні, енергетичні, продовольчі, нееквівалентні умови обміну, зовнішня заборгованість, зростаюча залежність від індустріальних країн, – основних експортерів технологій та продовольства. Тільки незначна кількість країн Балканського регіону прагнуть скористатися результатами науково-технічної революції, диверсифікують джерела ВНП, перебудовують структуру зовнішньої торгівлі. Але цей ривок вперед ще більше показує різницю між розвинутими країнами регіону та мусульманськими країнами. Найстійкіший показник їхньої спільності – це те, що вони продовжують вважати себе причетними до одного спільного Балканського регіону та чітко відокремлюють своє релігійне спрямування.
Варто зазначити, що іслам, як система світогляду на світ та на місце людини у цьому світі, розвивався значно повільніше, ніж виробничі відносини в різних країнах зони розповсюдження ісламу, зокрема в країнах Балканського регіону, і тим паче, не мав та немає комплексної теорії міжнародних економічних відносин, їхньої структури, закономірностей та тенденцій розвитку, а також самостійних ринкових механізмів управління економікою.
Як свідчить проведений аналіз, іслам на Балканах не має такого впливу на економічну ситуацію в країнах, як це простежується на прикладі країн Близького Сходу, оскільки в країнах Балканського регіону з переважаючим ісламським населенням нема такого ресурсного потенціалу як на Близькому Сході, та іслам як релігія не має такої ваги і ролі в суспільстві як у державах, де він є не тільки релігією, а і Конституцією.
8. Зазначимо, що шаріат регламентує практично всі сторони життя людини: встановлюються правила і норми особистої гігієни, норми головних релігійних обов’язків, таких як молитва, піст, хадж; норми, що регулюють вступ до шлюбу, розривання шлюбу, утримання рабів, злочини та кара, проблеми війни та миру, державні податки, суспільне багатство, ділове співробітництво, комерційні угоди, здійснення правосуддя, процедура свідчень, здійснення внесків, виплата нагороди, визначення ренти та виплат з сільськогосподарських угідь, а також справи, пов’язані зі смертю, тяжкими злочинами, компенсацією жертвам таких злочинів, а також інших збитків. Крім того, містяться норми, що регулюють надання притулку, волевиявлення тощо. Порятунок мусульманина, згідно з доктриною, не залежить від того, в якій державі він живе, а визначається його власними діями – тільки тоді він буде істинним мусульманином.
Політичні права в ісламі поділяються на права щодо індивідів, суспільства та “зиммі”. Але ісламська концепція права розглядає “права людини” не як права індивіда, а як права “Умми” в цілому. Іслам, згідно з шаріатом, прагне надати індивідові вищий рівень поваги, не визнаючи жодної різниці між віруючими з точки зору раси, класу, кольору шкіри, за винятком їхньої приналежності до ісламського братства.
Крім загальних принципів прав людини, іслам вимагає від індивіда дотримуватися специфічних норм, що регулюють людські відносини, які, певним чином, суперечать сучасним тенденціям у сфері прав людини. Існує певна різниця між правами людини в ісламі і правами, визнаними ісламськими країнами згідно з Загальною декларацією прав людини.
Але варто відзначити те, що країни Балканського регіону, навіть ті, населення яких сповідує іслам, не керуються шаріатом у своєму розвитку, навіть Туреччина стала світською державою. Хоча в Боснії і Герцеговині, Косово і переважає мусульманське населення, шаріат тут не регламентує жодну з сторін життя суспільства та людей, зокрема, права людини. Права людини тут визначаються та захищаються основним законом і прийнятими міжнародно-правовими актами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
Опубліковані документи і матеріали
1. Абакумов А.В. Кто более «коренной» на Балканах – албанцы или сербы // Экономическая газета. – 1999. – №34(255).
2. Автономный край Косово и Метохия: Факты. – Белград: Союзный секретариат по информации, 1998. – С.126.
3. Бибикава О.П. Ислам в Боснии // Независимая газета. – 1996. – 7 февр.–С.5.
4. Бондаренко В. Президент Македонии Борис Трайковски: “Наши народы сближает миролюбие” // Зеркало недели. – 2000. – 21 октября.
5. Виступ Верховного Комісара ООН у справах біженців С. Огата в Інституті міжнародних відносин при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, 17 вересня 1997 р. // Біженці та міграція. – 1997. – №2. – С. 9–15.
6. Войска и вооружения воюющих сторон // ИТАР-ТАСС: Вести Европы. –1994. – 7 февр.
7. Городняя Наталья. Конец эпохи Слободана Милошевича // Зеркало недели. – 2000. – №40(313). – 14 октября. – С.5.
8. Дмитрієв М. Косово накрила хвиля політичного терору // Україна і світ сьогодні. – 2000. – №36. – 9-15 вересня.
9. Документ ООН. А/51/665; S/1996/931.
10. Документ ООН. Е/ CN.4/Sub.2/1996/L.4.
11. Документ ООН. Е/CN.4/1998/138.
12. Загальна декларація прав людини// Вісник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – 1999. – №1. – С. 8–13.
13. Загальні рекомендації І Всесвітнього конгресу з питань ісламської економіки // Ісламська економіка. – Мекка, 1976. – лютий.
14. Запад или человечество? Историософия балканского конфликта. – СПб.: Изд-во Санкт-Петебургского философского общества; «Алетейя» СПб., 2000. – 162 с.
15. Игнатенко А.А. От Филиппин до Косово. Исламизм как глобальный дестабилизирующий фактор // Независимая газета. – 2000. – 12 октября – С. 4.
16. Караджич Р.Интервью. // Правда. – 1994. – 26 сент. – С.1–6.
17. Кросс Ш., Ди Нардо Р.Л. Может ли Америка объявить о своей победе в Косово // Независимая газета. – 2000. – 23 марта.
18. Лончаревич М. Косово и Метохия – колыбель сербской государственности // 3еркало недели. – 1999. – №10 (231). – С.5.
19. Лукін В. Важка місія випала на ювілей НАТО – захищати албанців Косово від геноциду // Україна і світ сьогодні. – 1999. – 9–15 квітня.
20. Маначинский А. Балканы: полгода без войны// Зеркало недели. – 1999. – 11 декабря.
21. Мостовая Ю. Пройти по лезвию Балканского ножа // Зеркало недели. – 1999. – 27 марта. – С.3.
22. Плавшич Б. Боснийская война была неизбежной // Труд. – 1997. – 20 июня. – С. 7.
23. Портников В. Заложники мифа // Зеркало недели. – 1999. – 27 марта. – С. 3.
24. Портников В. Люди на дороге // Зеркало недели. – 1999. – 10 апреля. – С. 5.
25. Романенко С. Сталина тоже приглашали в Косово // Столичные новости. – 1999. – 31 августа-7 сентября. – С. 16.
26. Силіна Т. Україна на Балканах: партнер чи бідна родичка? // Дзеркало тижня. – 2001. – 11 серпня. – С.4.
27. Сиррийя Салих. Трактат о вере. – Изд. Каирского ун-та, 1977.
28. Службен весник на Социjалистичка Республика Македониjа. – Скопjе, 1991. – 18 сент.
29. Соколовский М. Косово: последний отсчет // Зеркало недели. – 1999. – 20 марта. – С. 5.
30. Соколовский М. Косовский капкан // Зеркало недели. – 2000. – 1 апреля. – С. 5.
31. Череда М. Балканский распад // Зеркало недели. – 2000. – 15 августа. – С. 5.
32. Череда М. Балканы: время платить по счетам // Зеркало недели. – 2001. – 31 марта. – С. 5.
33. Череда М. Екстрадиція // Дзеркало тижня. – 2001. – 7 липня. – С.5..
34. Череда М. Натовський “урожай” у Македонії // Дзеркало тижня. – 2001. – 1 вересня. – С.5.
35. Череда М. Перевірена балканська схема // Дзеркало тижня. – 2001. – 4 серпня. – С.5.
36. Череда М. Усі проти всіх // Дзеркало тижня. – 2001. – 16 червня. – С.5.
37. Agani F. Intervju // Intervju. – Beograd, 1996. – 19 jan. – S. 21-28.
38. Basic Meho. Herceg-Bosna ekonomski razvila u toku Agresije. // Ljiljan. BosanskoHercegovacki politicki magazin. Broj 287. – 13-20 juli. – 1998. – S. 23.
39. Bernstein Richard. An Islamic Cleric Battles Secularism // The New York Times, 1995. – January 8. – Р.4.
40. Bickerton Ian // Financial Times, 1999. – June 3. –Р.5.
41. Blair Т. // Newsweek, 1999. – April 19.
42. Bonner Ray. NATO is Wary of Proposals to help Arm Kosovo Rebels// New York Times, 1999. – April 4. – Р.3.
43. Buchan David // Financial Times, 1999. – June 15. – Р.2.
44. Cohen Roger. Bosna i poslije lesinara. // Ljiljan. BosanskoHercegovacki politicki magazin. – 1998. – Broj 283. – 15-22 juni. – S. 28–29.
45. Dialog/Dijalog. – 1992. – Сентябрь. – №2-3. – Приложение «Югославское досье: ключевые тексты». С. 35-54.
46. Drosdiak William // Washington Post-Boston Globe. – 1999. – June 9. – S.3.
47. Encyclopedia Americana, Vol. 29. – International Heardquaters: Danbiry, Connecticut. – 1992. – Р. 727.
48. Encyclopedia Britanica, Vol 1. Chicago, London, Toronto: Encyclopedia Britanica LTD, 1961. – Р. 64–922.
49. Frances Williams // Financial Times, 1998. – Oct. 7. – S. 2.
50. Gall Carlotta // New York Times. – 1999. – April 5. – Р.2.
51. Goss, BBC, ‘Panorama: War Room’, 1999. – April 19.
52. Hasakovic Adis. Genocid. // Ljiljan. BosanskoHercegovacki politicki magazin.–1998. – Broj 287. – 13-20 juli. – S. 43.
53. Hasakovic Adis. Kasno NATO na Kosovo stize. // Ljiljan. Bosansko¬Hercegovacki politicki magazin. – 1998. – Broj 283. – 15-22 juni. – S. 12–13.
54. Hedges. Victims not quite so innocent // New York Times. – 1999. – March 28. – S.2.
55. Heyden. // Left Business Observer, Henwood. – 1999. – # 89, April 27.
56. Ibrahimkadic Enver. Podrska Milosevicu iz Istambula. Ljiljan. Bosansko¬Herce¬govacki politicki magazin. – 1998. – Broj 283. – 15–22 juni. – S. 9–10.
57. Kapeliouk Amnon // Le monde Diplomatique. – 1999. – May. – S. 3.
58. Kljuic Stjepan. Tri godine nesporazuma. – Nezavisni mjesecnik Republika. Saraevo. – 1997. – april/travanj. – godina III. – broj 16. – S. 4–6.
59. Klose H.–U. Risiken in Kauf nehmen, um Risiken zu mindern // Intern. Politic u. Ges. – Bonn, 2002. – N1. – S. 9–14.
60. Kongres bosanskomuslimanskih intelektualaca. – Sarajevo, 1994. – 204 s.
61. Krauthammer Ch. The Short, Unhappy Life of Humanitarian War // Nat. Interes. Fall – 1999. – Р.5–8.
62. Kurdish Human Rights Project. – 1998 Annual Report. – 1999. – April.
63. Layne Ch., Schwarz B. For the Record // Nat. Interes. Fall. – 1999. – Р.9–1.
64. Leveau Remy. (Algerie des adversaires// Cahiers de Chaillot (Institut d’Etudes de Securite, Union de I’Europe Occidentale). – Paris. – 1992. – Septembre.
65. Ljajic Rasim. Kosovo – scenarij Bosne // Ljiljan. BosanskoHercegovacki politicki magazin. – 1998. – Broj 283. – 15–22 juni. – S. 15.
66. Markesic Luka. Zasto Papa dolazi u Sarajevo i BiH // Nezavisni mjesecnik Republika. – 1997. – Saraevo. – april/travanj. – godina III. – broj 16. – S. 10–11.
67. Mr. Dzemal Fako. Jugoslavija ne prihvata Sporazum o sukcesiji // Ljiljan. BosanskoHercegovacki politicki magazin. – 1998. – Broj 283. – 15–22 juni. – S. 31.
68. Nada Issa. Jos se nadaju podjeli BiH.// Ljiljan. BosanskoHercegovacki politicki magazin. – 1998. – Broj 287. – 13–20 juli. – S. 21–22.
69. Nedjeljni Vjesnik. Hrvatski politićki dnevnik. Zagreb. – 1999. – 18 travnja. – Godina LX Broj 18485. – Prvo izdanje.
70. Nouvel Observateur. – № 1732. – 1998.
71. Omeragic Sejo. Povracanje izbjeglica // Ljiljan. BosanskoHercegovacki politicki magazin. – 1998. – Broj 287. – 13–20 juli. – S. 15.
72. Ray Bonner. NATO is Wary of Proposals to help Arm Kosovo Rebel // New York Times. – 1999. – April 4.
73. Resolution N 49/19–P. On the Cairo Declaration on Human Rights in Islam.
74. Review of International Affais. Spesia Issue. Facts on Crisis in the Former Yugoslavia. Volume XLIV. – 1993. – Belgrade # 1014. 1. III..–Р.32.
75. Samic Jasna. Muslimanska, Bosnjacka ili Bosanska nacija? Nezavisni mjesecnik Republika. – 1997. – Saraevo. – april/travanj. – godina III, broj 16. – S. 37–39.
76. Schiff // Ha’arettz. – 1999. – June 11.
77. Sol Schindler. Opasna etnicna netrpeljivost // Ljiljan. BosanskoHerce¬govacki politicki magazin. – 1998. – Broj 283. – 15–22 juni. – S. 27.
78. Spahić Mustafa. Arapski i latinski jezik// Ljiljan. BosanskoHercegovaćki politićki magazin. – 1998. – Broj 283. – 15–22 juni. – S. 7.
79. Spahić Mustafa. Kosovo kao Republika Srpska // Ljiljan. Bosansko¬Herce¬govaćki politićki magazin. – 1998. – Broj 287. – 13–20 juli. – S. 25–26.
80. Tackling the crisis through self–management // World Marxist Review, May 1988.
81. The Middle East Review. 1982. – Cambr., 1982. – Р. 66.
82. The State of World Population. N.–Y., 1996. – Р. 55–59.
83. UNHCR press–release. – 1999. – March 11.
84. Williams. Middle East International. – 1999. – April 23.
85. Yugoslav Red Cross. Report on the Humanitarian situation. – 1999. – May 8.

Монографії та статті

86. Айрапетян М.Э., Кабанов П.Ф. Первая мировая империалистическая война 1914–1918. – М.: Просвещение, 1964. – С. 58–127.
87. Александров И.А. Монархии Персидского залива. Этап модернизации. М., 2000.
88. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник для вузов. – 2–е изд. перераб. и доп. – М.: ЮНИТА–ДАНА, 2002. – 591 с.
89. Арбатова Н. Отношения России и Запада после Косовского кризиса // МЭ и МО, 2000. – №6. – С. 14–23.
90. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы. – М.: Междунар. отношения, 1998. – 256 с.
91. Блашкович В. Югославия сегодня. Природа. Люди. Хозяйство. – М.: Мысль. – 1979. – С. 51–102.
92. Богатуров А.Д., Косолапов Н.А., Хрусталев М.А. Очерки теории и мтодологии политического анализа международных отношений. М.: Научно–образовательный форум по международным отношениям. – 2002. – 384 с.
93. Богомолов О. Політичний іслам // Політика і час. –– 2003. – №12. – грудень. – С. 52–60
94. Большая Советская энциклопедия: в 4 т. – М.: Советская энциклопедия, 1970. – Т.3.
95. Валев Э.Б. Югославский клубок // География. –1996. – №7 (120–121). –С. 2–9.
96. Волков В.К. Трагедия Югославии // Новая и новейшая история. – 1994. – №4. – С. 46–52.
97. Восточная Европа в документах российских архивов 1944–1953. – М.: Сибирский хронограф, 1998. – т.2. – С. 209.
98. Вторая мировая война 1939–1945 гг. – М.: Воениздат, 1958. – С. 108–611.
99. Городецкий Г. Роковой самообман: Сталин и нападение Германии на Советский Союз / Пер. с англ. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2001. – 384 с.
100. Гринько С.В. Ісламізм в реаліях сучасного світу // Вісник Київського університету. Міжнародні відносини. – К., 2000. – Вип. 15. – С. 21–26.
101. Гринько С.В. Основні фактори дестабілізації Середземноморського регіону // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К., 1999. – Вип. 13. – С. 22–34.
102. Гумилев Л.Н. Древняя Русь и великая Степь. – М.: Экопрос, 1989. – 576 с.
103. Гумилев Л.Н. Ритмы Евразии: эпохи и цивилизации / – М.: Экопрос, 1993. – 576 с.
104. Гумилев Л.Н. Тысячелетие вокруг Каспия. – М.: Ди–Дик, 1998. – 542 с.
105. Гумилев Л.Н. Этносфера: История людей и история природы. – М.: Экопрос. – 1993. – 544 с.
106. Гуськова Е.Ю. История югославского кризиса (1990–2000). – М.: Русское право / Русский Национальный Фонд, 2001. – 720 с.
107. Гуськова Е.Ю. Кризис на Балканах и позиция России: Предисловие // Югославский кризис и Россия. – М., 1993. – с. 236.
108. Гуськова Е.Ю. Распад югославской федерации// Россия и современный мир. – М.: ИНИОН РАН, 1993. – №2.
109. Давыдов Ю.П., Приходько О.В., Смирнов П.Е., Устинова Е.В. Югославский кризис: Интернационализация или интервенция? // США: Экономика, политика, идеология. 1993. – №8.
110. Джуретич Веселин. Развал Югославии: Исторические предпосылки 1918–2003 гг. – М.: Кристи инжениринг, Кобекс интернешнл. – 2003. – 656 с.
111. Диднев Л., Мишев К. Болгария. – М.: Мысль, 1973. – С. 180.
112. Дипломатический словарь. В 3 т. – М.: Политиздат, 1971. – т. 3.
113. Екмеčиć М. Серби измеđу Среднье Европе и Европе. – Београд: Политика, 1992. – 252 с.
114. Жданов Н.В. Исламская концепция миропорядка. – М.: Между-народные отношения, 2003. – 568 с.
115. Зечевич М. Jугославиjа 1918–1992. – Београд: Просвета, 1994. – 168 с.
116. Игнатенко А.А. Эндогенный радикализм в исламе // Центральная Азия и Кавказ. – М., 2000. – № 2(8).
117. Ислам и политика (взаимодействие ислама и политики в странах Ближнего и Среднего Востока на Кавказе и В Центральной Азии). – М.: Институт востоковедения РАН, Крафт+П, 2001. – 420 с.
118. История Сербии и Черногории. Босния и Герцеговина, Македо-ния, Словения, Хорватия // Сост. С. Шумов, А. Андреев. – М.: Монолит – Евроленд – Традиция, 2002. – 492 с.
119. История южных и западных славян. / Под ред. Г.Ф. Матвеева и З.С. Ненашевой. Изд–во Моск. Ун–та, 1998 г.–т. 1. – 560 с.
120. Іваницька О.П. Новітня історія країн Європи та Америки (1945–2002). Навчальний посібник. – Вінниця: Фоліант, 2003. – 560 с.
121. Історія західних і південних слов’ян (з давніх часів до ХХ століття). Курс лекцій: Навчальний посібник. / Під ред. В.І Ярового, П.М. Рудякова, В.П. Шумила. – К.: Либідь, 2003. – 632 с.
122. Кадиjевиć В. Моjе видене распада. – Београд, 1993. – С. 10–51.
123. Кальвокоресси П. Мировая политика 1945–2000: В 2–х кн. – М.: Междунар. отношения, 2003. – Кн. 1. – 624 с.
124. Каменецький М. Колишня Югославія – конфліктогенний простір // Політична думка. – 1995. – №2–3. – С.43.
125. Каменецький М.С. Зовнішньополітичний курс сучасної Македонії // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К: Інститут між-народних відносин, 2002. – Вип. 32/1. – С. 48–55.
126. Каменецький М.С. Регіональна політика Хорватії після розпаду СФРЮ // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К: Інститут міжнародних відносин, 2002. – Вип. 34/1. – С. 24–31.
127. Качура О. “Косівський вузол” спричинив війну з непередбачуваними наслідками // Україна і світ сьогодні. – 1999. – 26 березня.
128. Качура О. Балканам спокій тільки сниться // Україна і світ сьогодні. – 2000. – 15–21 січня.
129. Кашуба М.С., Мартынова М.Ю. Новая политическая карта Балкан. – М.: Ин–т этнологии и антропологии им. Н.Н. Миклухо–Маклая, 1995. – С.15–139.
130. Кепель Жиль. Джихад: экспансия и закат исламизма./ Пер.с фр. В.Ф.Денисова. – М.: Ладомир, 2004. – 468 с.
131. Кирюшко М.І, Історіографія сучасного українського ісламознавства і становлення мусульманської спільноти в незалежній Україні // Культура народов Причерноморья. – 2002. – № 28. – С. 148–166
132. Кирюшко М. Іслам в Україні: геополітичний контекст // Регіональна політика України: концептуальні засади, історія, перспективи. – К., 1995. – С. 26–32.
133. Кирюшко М. Іслам к контексті взаємовідносин України з мусульманськими країнами. // ООН і майбутні покоління.. – К., 1996. – С. 38–42.
134. Кирюшко М. Мусульмани в християнському середовищі сучасної України. // Екуменізм і проблеми міжконфесійних відносин в Україні. – К., 2001. – С. 45–58.
135. Киссинджер Г. Нужна ли Америке внешняя политика? – М., 2002. – С. 287–307.
136. Коваленко Б.В., Пирогов А.И., Рыжов О.А. Политическая конфликтология. – М.: Ижица, 2002. – 400 с.
137. Коллон Мишель. Нефть, PR, война. Глобальный контроль над ресурсами планеты. – М.: Крымский мост–9Д Форум, 2002. – 416 с.
138. Коппель О.А. Вплив проблеми цивілізаційної ідентифікації на зовнішньополітичну орієнтацію України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К: Інститут міжнародних відносин, 2002. – Вип. 37/1. – С. 17–21.
139. Коппель О.А. Проблема взаємодії цивілізацій і характер її впливу на міжнародні відносини. – К. – Інститут міжнародних відносин, 2002. – Вип. 21–24. – С. 168–172.
140. Коппель О.А. Україна в контексті світових цивілізацій // Актуа-льні проблеми міжнародних відносин. – К. – 2002. – Вип. 32/1. – С. 18–23.
141. Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні системи та глобальний розвиток: Навчальний посібник. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2004. – 314 с.
142. Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні системи. Світова політика. – К.: ФАДА, ЛТД, 2001. – 224 с.
143. Ксьондзик Н. Який іслам і для якої нації? // Політика і час. – 2003. – №2. – лютий. – С. 66–71.
144. Лебедева М.М. Межэтнические конфликты на рубеже веков (ме-тодологический аспект). // Мировая экономика и международные отно-шения. – 2000. – №5. – С. 31–39.
145. Лещиловская И.И. Исторические корни югославского конфликта // Вопросы истории. – М., 1994. – №5. – С. 40–56.
146. Лисичкин В.А., Шелепин Л.А. Глобальная империя зла. – М.: Эксмо, 2003. – 448 с.
147. Лисичкин В.А., Шелепин Л.А. Третья мировая (информационно–психологическая) война. (Серия «История ХХ1 века») – М.: Эксмо, 2003. – 448 с.
148. Ляука И. Эволюция проблемы Косовы и ее современное состояние // Автореф. дис. канд. полит. наук. – М., 1994. – С. 17.
149. Македония. Путь к самостоятельности: документы / Сост. и отв. редактор Е.Ю.Гуськова. – М.: Радуга, 1997.
150. Максаковский В.П. Географическая картина Мира. Часть ІІ. – Ярославль: Верхне–Волжское кн. изд–во., 1996. – С. 20–82.
151. Малиновська О. Югославський варіант // Політика і час, 1993. – №3. – С. 46–54.
152. Малиновська О.А. Проблема біженців у світі та в Україні: масштаби, шляхи вирішення // Стратегічна панорама. – 2002. – №1. – С. 60–67.
153. Малиновська О.А. Проблема біженців у світі та в Україні: масштаби, шляхи вирішення. Стратегічна панорама, №1, 2002, ст. 60–67.
154. Маначинский А. «Косовское досье» остается открытым // Под-текст. – 1998. – 14–19 февр. – №8(78).
155. Маначинский А. Геополитические изменения в Европе после «холодной войны»// Персонал. – 2000. – №3.
156. Маначинский А. Исторические параллели: три ультиматума Белграду // Обозрение «Человек и закон». – 1999. – Сент.
157. Маначинский А. Косово и Метохия: политическая смута и этно-территориальный конфликт // Подтекст. – 1998. – №47–48 (117–118).
158. Маначинский А. Косово и Метохия: политическая смута и этно-территориальный конфликт // Подтекст. – 1998. – №49–50 (119–120). – с.3.
159. Маначинський О. Балкани і Україна: можливі шляхи співробіт-ництва// Підтекст. – 1998. – 3–9 червня. – №23 (93). – С. 22.
160. Маначинський О. Балкани і Україна: можливі шляхи співробіт-ництва// Підтекст. – 1998. – 10–16 червня. – №24 (94). – С. 28.
161. Маначинський О., Парахонський Б. “Історична справедливість” в контексті нових реалій // Політика і час. – 2002. – № 4. – Квітень. – С. 26–38.
162. Маначинський О., Пронкін Е. Боснія і Герцеговина: Конфлікт продовжується // Розбудова держави. – К., 1994. – №9. – С. 20–28.
163. Маргарет Тэтчер. Искусство управления государством. Стратегии для меняющегося мира / Пер. с англ.– М.: Альпина Паблишер, 2003. – 504 с.
164. Медведко Л.И. Россия, Запад, Ислам: «столкновение цивилиза-ций?» Миры в мировых и других войнах на разломе эпох. – Жуковский. –М.: Кучково пол