Концептуальні засади та інституційні механізми політики Європейського Союзу у сфері туризму

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

Краєвська Оксана Анатоліївна

УДК 327:061.1ЄС:338.48

Концептуальні засади та інституційні механізми політики Європейського Союзу у сфері туризму

23.00.04. – політичні проблеми міжнародних систем
та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник:
Антонюк Наталія Володимирівна,
доктор історичних наук, професор

Львів - 2006

З М І С Т
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
СПІЛЬНИХ ПОЛІТИК ЄС 12
1.1. Спільні політики ЄС як об’єкт політологічних досліджень 12
1.2. Понятійно-категоріальний апарат та особливості формування
спільних політик ЄС 28
1.3. Концептуальні засади туристичної політики ЄС 46
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ 63
РОЗДІЛ 2
ІНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ ТА
РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИКИ ЄС У СФЕРІ ТУРИЗМУ 66
2.1. Становлення та нормативно-правове регулювання політики ЄС
у сфері туризму 66
2.2. Інституційна структура політики ЄС у сфері туризму 84
2.3. Механізми взаємодії політики у сфері туризму з
іншими політиками ЄС 110
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ 126
РОЗДІЛ 3
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ ЄС У КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ 129
3.1. Вплив розширення ЄС 2004 р. на розвиток політики у сфері
туризму 129
3.2. Перспективні напрями розвитку туристичної політики ЄС 139
3.3. Співпраця України та Європейського Союзу у сфері туризму 148
ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ 168
ВИСНОВКИ 171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 183

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Європейський Союз є складним і унікальним явищем сучасної системи міжнародних відносин. В історичній та політико-інституційній площинах європейська інтеграція постає як процес поступового делегування національних повноважень на загальноєвропейський рівень, що зумовило становлення його самобутньої політичної системи. Для цієї моделі характерна усталена культура діалогу і компромісу, поєднання елементів наддержавної інтеграції та міжнародної співпраці, формування горизонтальних транснаціональних мереж взаємодії й ухвалення рішень. ЄС, таким чином, є найважливішим актором сучасних процесів державного управління та творення політики на європейському континенті.
У дослідженні процесів європейської інтеграції важливого значення набувають питання формування та реалізації спільних політик ЄС та напрямів його діяльності. Дедалі більша увага звертається на можливості проведення спільних заходів у різних сферах і вдосконалення інституційних механізмів функціонування розширеного ЄС. На сучасному етапі однією з таких сфер є туризм, оскільки інтерес світової спільноти до ЄС як до туристичного регіону з кожним роком зростає. Отже, проведення спільних заходів у цій сфері, а відтак, формування спільної політики, спричинять зміцнення його позицій у світовому масштабі та допоможуть налагодити співпрацю між державами – членами ЄС.
Для України важливість дослідження спільних політик загалом і туристичної політики зокрема зумовлюється територіальною близькістю до ЄС – західний кордон України став кордоном між Україною та ЄС – та втіленням курсу на європейську інтеграцію в межах реалізації спільних угод і проектів. Актуальними є питання реалізації туристичної політики України, оскільки туризм визнано пріоритетною сферою в нашій країні і його розвиток визначатиме її спеціалізацію у майбутньому. А співпраця з високорозвиненими державами та використання їхнього досвіду слугуватиме гарантом успіху та допоможе розвинути свою стратегію формування політики у сфері туризму та інституційного забезпечення відповідно до норм ЄС, що сприятиме налагодженню контактів та інтеграції України і ЄС. Тому комплексне дослідження концептуальних засад та інституційних механізмів політики ЄС у сфері туризму має не лише теоретичне, а й, передусім, практичне значення.
Стан дослідження проблеми. Політологічні дослідження, вивчаючи різні аспекти євроінтеграційного процесу, залишають поза увагою особливості формування спільних політик та управління ними. Це повною мірою стосується політики ЄС у сфері туризму, недостатньо дослідженої як міжнародними, так і українськими науковцями.
У контексті комплексного дослідження становлення та розвитку політики ЄС у сфері туризму слід відзначити два тематичні напрями. Перший аспект охоплює дослідження спільних політик загалом та їх інституційного забезпечення в процесі європейської інтеграції. Характерно, що існує велика кількість тематичних досліджень емпіричного характеру і незначна – теоретичного змісту. Дещо краще питання спільних політик висвітлені у працях дослідників з нових країн – членів ЄС, оскільки в процесі достосування до норм ЄС вони були змушені вивчити досвід формування і реалізації політик в Європі-15, щоб адекватно адаптувати свої національні політики і стратегії до загальноєвропейської. У цих країнах ухвалено відповідні нормативно-правові акти і досліджено процес адаптації законодавства у сфері туризму до стандартів ЄС та засади формування політики ЄС у сфері туризму згідно з принципом координування та узгодження показників. Українські дослідники розглядають великий спектр політик та видів діяльності ЄС, але серед них немає політики у сфері туризму.
Другим тематичним аспектом є дослідження державного регулювання у сфері туризму та формування туристичної політики. Дослідженість цього аспекту є досить високою, існує велика кількість публікацій і підручників з цієї проблематики. Проте в таких дослідженнях мало уваги приділяється Європейському Союзу. Основну увагу зосереджено на питаннях національних політик та на діяльності міжнародних організацій у сфері туризму. ЄС до жодної з цих категорій не належить. Ці дослідження провадяться в межах вивчення менеджменту туризму та організації туристичної діяльності.
Джерельну базу дослідження становлять матеріали, які умовно можна об’єднати в декілька груп:
– нормативно-правові документи ЄС, його країн-членів, України та міжнародних організацій: установчі договори ЄС, Проект Конституції для Європи, доповіді комісара ЄК, відповідального за сферу туризму та учасників міжнародних конференцій, що стосуються проблем європейської інтеграції та політики у сфері туризму,
– базові дослідження європейської історії та інтеграції: А.Моравчик, Б.Роземонд, В.Матлі, Д.Мітрані, Е.Хаас, Ж.Моне, З.Пєтрась, Л.Ліндберг, С.Гікс, С.Гофман, Т.Лові, Ф.Тоді та інші;
– праці вітчизняних і зарубіжних науковців, політиків, політологів та правників з питань європейської інтеграції та спільних політик ЄС: Н.В.Антонюк, В.Волес, К.Гельнарська, С.Гоці, І.А.Грицяк, Д.Дайнен, Л.М.Ентін, Г.Завістовська, А.Камінський, В.В.Копійка, Л.А.Луць, М.МакДональд, Я.Й.Малик, М.З.Мальський, М.М.Мацях, М.М.Микієвич, Н.Мусис, В.П’ятницький, С.Паппас, С.М.Писаренко, О.Ю.Полтораков, В.Посельський, П.Свобода, А.Татам, Ф.Тоді, С.В.Трохимчук, У.Браун-Мосер, Т.І.Шинкаренко та інші;
– науковий доробок вітчизняних і зарубіжних учених у сфері державного регулювання туристичної діяльності та формування туристичної політики серед яких: М.Августин, А.І.Балабанов, І.Т.Балабанов, С.Водейко, В.В.Гаворецкі, К.Гельнарська, В.Г.Герасименко, А.П.Дурович, Ю.В.Забаєв, Р.Лазарек, М.П.Мальська, Д.Г.Решетняков, І.А.Рябова, В.В.Худо та інші;
– тематичні публікації вітчизняних і зарубіжних дослідників у таких періодичних виданнях, як “Бюлетень ЄК”, “Людина і політика”, “Мировая экономика и международные отношения”, “Політика і час”, “Аналітичний щоквартальник Предствництва Європейської Комісії в Україні”, “Державне управління: теорія і практика”, Офіційний вісник України, “Бизнес и политика”, “Политические исследования”, “WTO news”, “Rynek Turystyczny”, “Travel and Tourism Analyst”, Journal of European Integration.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з науковою темою кафедри країнознавства та міжнародного туризму факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка “Сучасні інтеграційні процеси в Європі: закономірності та тенденції розвитку”. В межах цієї теми проводяться дослідження з визначення суті, організаційних засад і напрямів діяльності ЄС як важливого суб’єкта міжнародних відносин. Наукові результати дослідження використовуються у процесі викладання нормативних курсів і спецкурсів, що дає змогу підвищити рівень науково-методичного забезпечення навчального процесу.
Мета і завдання дослідження. Метою цієї роботи є комплексне дослідження концептуальних засад та інституційних механізмів політики ЄС у сфері туризму, її витоків, особливостей формування та реалізації.
Для досягнення цієї мети визначено такі завдання:
– проаналізувати моделі та визначити особливості формування спільних політик ЄС у контексті теорій європейської інтеграції, сформувати понятійно-категоріальний апарат дослідження;
– окреслити концептуальні засади формування туристичної політики ЄС;
– дослідити становлення і розвиток політики ЄС у сфері туризму, виявити особливості нормативно-правового регулювання, здійснити її періодизацію;
– охарактеризувати інституційну структуру політики ЄС у сфері туризму, зокрема основних суб’єктів, їх повноваження та процес прийняття рішень;
– виявити зв’язок політики ЄС у сфері туризму з іншими політиками ЄС та з’ясувати характер їх взаємодії;
– дослідити вплив процесу розширення ЄС на політику у сфері туризму та окреслити перспективи її розвитку в контексті сучасних європейських інтеграційних процесів;
– визначити сучасний стан і перспективи співпраці ЄС та України у сфері туризму.
Об’єктом дослідження є політика ЄС у сфері туризму в контексті сучасних європейських і міжнародних інтеграційних процесів.
Предметом дослідження є теоретико-концептуальні засади, інституційні та міжнародно-правові механізми формування і реалізації політики ЄС у сфері туризму.
Методологічна основа дослідження обумовлена метою та завданнями дисертаційної роботи та відповідає цілісному підходові до вирішення сформульованої проблеми. Праця базується на поєднанні різних наукових методів і підходів.
Основними методологічними підходами дослідження є системний і міждисциплінарний. Сутність першого полягає у дослідженні політики ЄС у сфері туризму як цілісної системи, утвореної взаємодією структурних компонентів. Міждисциплінарний підхід допоміг поєднати знання з таких галузей науки, як політологія, міжнародні відносини, економіка, соціально-економічна географія, для комплексного аналізу політики ЄС у сфері туризму та вирішення основних завдань дисертаційного дослідження, що й визначило подальшу логіку застосування конкретних методів дослідження.
Застосування дедуктивного методу дає змогу охарактеризувати політику ЄС у сфері туризму на основі знань про закономірності формування усіх спільних політик ЄС, визначити її місце та значення в структурі цих політик. Індуктивний метод допомагає здійснити перехід від політики ЄС у сфері туризму до загальних тенденцій формування спільних політик ЄС, окреслити внесок політики у сфері туризму у процеси європейської інтеграції та у виконання основних завдань ЄС.
На основі порівняльного методу та методу моделювання визначено модель формування політики ЄС у сфері туризму відповідно до моделей формування спільних політик ЄС.
Дослідження концептуальних засад політики ЄС у сфері туризму здійснено шляхом використання методів логічного аналізу, синтезу і узагальнення. Становлення та нормативно-правове регулювання політики ЄС у сфері туризму, формування та діяльність інституцій відповідальних за сферу туризму у ЄС досліджено з використанням методів вивчення документів, хронологічного, проблемно-історичного, інституційно-порівняльного. Всі ці методи дали змогу також проаналізувати процес розширення ЄС, адаптацію національних законодавств у сфері туризму в процесі розширення та його вплив на політику у сфері туризму.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у такому:
– вперше у вітчизняній політичній науці здійснено комплексне дослідження особливостей становлення та розвитку політики у сфері туризму як самостійної функціональної політики ЄС, конкретизовано місце і значення політики ЄС у сфері туризму в структурі спільних політик ЄС та їх взаємозв’язок;
– визначено модель формування політики ЄС у сфері туризму на основі існуючих моделей формування політик ЄС з урахуванням специфіки та участі різних інституцій у процесі формування та реалізації туристичної політики;
– окреслено засади формування та особливості нормативно-правового регулювання політики ЄС у сфері туризму, здійснено її періодизацію:
1984-1996 рр. – активний розвиток ідеї формування спільної політики ЄС у сфері туризму поряд зі становленням її нормативно-правової бази та інституцій;
1997–2000 рр. – розвиток теоретичних підходів до проблеми спільної політики ЄС у сфері туризму в умовах сповільнення інтенсивності її формування на практиці;
2001-2003 рр. – визначення пріоритетів розвитку і моделей формування туристичної політики ЄС та проведення спільних дій у цій сфері;
2004 р. – дотепер – трансформація інституційної структури туристичної політики ЄС в умовах його розширення та прийняття Проекту Конституції для Європи;
– обґрунтовано потребу співпраці України та ЄС у сфері туризму як важливого чинника європейського напряму зовнішньої політики України та залучення її до спільного туристичного простору;
– окреслено перспективи розвитку політики ЄС у сфері туризму, яка є важливим інструментом досягнення основних цілей Європейського Союзу та реалізації положень Стратегії сталого розвитку.
Теоретичне та практичне значення. Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вона є самостійним внеском у вітчизняну політичну науку, зокрема в політологію міжнародних відносин, завдяки розширенню поля вивчення європейських інтеграційних процесів, напрацювання політичних стратегій і моделей спільних політик ЄС, що сприятиме поглибленню досліджень цієї проблематики. Окрім цього, комплексне дослідження зазначеної проблеми допоможе широкому загалові глибше усвідомити ідеї європейської інтеграції, утвердити євроінтеграційний курс зовнішньої політики України та сприяти розбудові громадянського суспільства.
Результати дослідження допоможуть при розробці спецкурсів для студентів спеціальностей політології, міжнародних відносин, країнознавства, державного управління. Основні висновки дослідження можуть стати корисним матеріалом для вивчення основ євроінтеграційних процесів і спільних політик у межах шкільних програм для учнів старших класів.
Дослідження може також використовуватися зовнішньополітичними та економічними відомствами України, науково-дослідними центрами при аналізі та розробці національної політики у сфері туризму в контексті європейської інтеграції та в процесі сприяння адаптації української нормативно-правової бази до стандартів ЄС, а також в практичній діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.
Апробацію результатів дисертаційного дослідження здійснено під час обговорення на спільному засіданні кафедри країнознавства та міжнародного туризму та кафедри міжнародних відносин та дипломатичної служби. А також:
24 лютого 2003 р. – виступ на тему “Розвиток міжнародного туризму в Україні: від витоків до сучасності” на конференції 24-25 лютого 2003 р. у Києві “Педагогіка і туризм: проблема підготовки кадрів”;
11 лютого 2004 р. – виступ на загальноуніверситетській науковій звітній конференції на тему “Механізми взаємодії політики у сфері туризму з іншими соціально-економічними політиками ЄС”;
11 березня 2005 р. – виступ на конференції “Україна та ЄС: до нового виміру відносин”: “Туризм як чинник українсько-польської транскордонної співпраці”;
8 лютого 2006 р. – виступ на загальноуніверситетській науковій звітній конференції на тему: “Теоретичні аспекти державної політики у сфері туризму”.
Публікації: результати дисертації висвітлено у семи статтях, три з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків до розділів, висновків
(182 сторінки) та списку використаних джерел (302 позиції на 28 сторінках).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі проведено комплексне дослідження концептуальних засад та інституційних механізмів політики ЄС у сфері туризму, теоретичних моделей, особливостей її формування та реалізації у контексті унікального процесу прийняття рішень і розвитку спільних політик ЄС. Застосування міждисциплінарного та багатовимірного підходів у дослідженні сприяло комплексному сприйняттю політики ЄС у сфері туризму як самостійної ефективної політики та дозволяє зробити такі висновки:
1. Вивчення проблем, пов’язаних з функціонуванням ЄС, вважалося дотепер пріоритетом його посадовців і правників. Важливим досягненням останніх років стало розширення спектра досліджень європейської інтеграції в межах науки міжнародних відносин і порівняльної політології. Необхідність розвитку спільних політик науково обґрунтували дослідники процесів європейської інтеграції – Ж.Моне (“інтеграційний метод”), Е.Хаас, Л.Ліндберг (“ефект переливу” неофункціоналізму), Дж.Марч, Й.Ольсен (теорія неоінституціоналізму).
Засади формування спільних політик ЄС закладені в установчих договорах ЄС. Зокрема, ст. 3 і 4 Договору про ЄС визначають перелік видів діяльності, а відповідно, й політик ЄС. Спільні політики у межах ЄС співіснують з іншими політичним стратегіями, які перетинаються і взаємодіють. Багаторівневість, ефект наслідування та принцип субординації допомогли розкрити глибинний процес творення політики Європейським Співтовариством. Формування спільних політик триває з урахуванням нових викликів і пріоритетів життєдіяльності ЄС. На підставі аналізу якісних характеристик спільних політик здійснюється їх класифікація на базові, вторинні, горизонтальні і секторальні, що й визначає їх відмінності та взаємозв’язки.
Спільною політикою називають сукупність рішень, правил, заходів і кодексів поведінки, прийнятих спільними інституціями, що були засновані групою держав і впроваджуються спільними інституціями і державами-членами. Спільну політику повинні провадити всі учасники, а отже, потрібні наднаціональні виконавчі й судові органи для нагляду та контролю за її впровадженням. Таким чином, через прийняття спільної політики учасники погоджуються делегувати частину своїх суверенних національних повноважень наднаціональним інституціям. Таке делегування суверенних прав у межах спільних політик є головною проблемою, але водночас - фундаментальною характеристикою європейської інтеграції. Це пояснює, чому так важко приймаються рішення, які стосуються спільних політик; але також і те, чому після прийняття вони стають обов’язковим (або складовим) елементом всієї європейської структури.
Для вивчення проблем спільних політик ЄС важливими є моделі їх формування: спеціальний метод Співтовариства, регулятивна модель ЄС, багаторівнева система державного управління, інтенсивне трансурядове співробітництво, координація політики та визначення контрольних показників, які відрізняються не лише принципом формування, а й рівнем залучення інституцій до процесу творення кожної окремої політики у ЄС.
2. Політика ЄС у сфері туризму належить до горизонтальних політик, що знаходиться у процесі трансформації та лежить у площині сфери підприємництва. Метою політики ЄС у сфері туризму є зближення законів, директив і нормативних актів, адміністративних розпоряджень країн - членів ЄС, що стосуються туризму та пов’язаних з ним сфер.
Туристична політика формується відповідно до моделі “координації політики та визначення контрольних показників”, яка вважається найперспективнішою в оновленому ЄС, оскільки її метою є не ліквідація чи повна заміна національних політичних систем, а обмін досвідом і сприяння поширенню найкращої практики серед держав-членів, збереження культурної та історичної спадщини та забезпечення принципу „єдності у розмаїтті”. Є підстави сподіватися, що в майбутньому саме ця модель формування політики стане типовою для ЄС як альтернатива формальному перенесенню повноважень з національного рівня на рівень ЄС.
Координація політики слугує механізмом переходу від національно орієнтованого вироблення політики до колективної системи її формування. Для прихильників ідеї сильного ЄС принцип координації політики є єдиним можливим способом збереження його дієздатності. Він спирається на зусилля з використання набутого досвіду, заохочення модернізації та інновацій. Досліджувана політика формується згідно з принципом субсидіарності, який передбачає перенесення компетенції на рівень, здатний забезпечити найбільш ефективне вирішення проблем, як правило, на рівень їх виникнення. Співтовариство вдається до будь-яких заходів лише в тому разі, якщо вони ефективніші за відповідні на національному, регіональному або місцевому рівнях. У цьому контексті важливим є питання національних туристичних політик держав – членів ЄС як невід’ємних складових політики ЄС у сфері туризму.
Саме це дає змогу країнам – членам ЄС передбачати у своїх законодавствах заходи, що виходять за межі спільного законодавства, з метою забезпечення кращого функціонування туризму та пов’язаних з ним сфер. Багато заходів здійснюється в межах великої кількості інших політик ЄС і програм, які мають надзвичайно важливе значення для розвитку політики у сфері туризму, для захисту інтересів туристів і для належного використання, збереження природної та культурної спадщини, які використовує туризм.
Туристична політика ЄС спрямована на координацію розвитку туристичних політик держав – членів ЄС, в тому числі на захист туристів та їх вільного переміщення (спрощення поліцейського та митного контролю на кордонах; підвищення безпеки туристів і захист від недоброякісної реклами; гармонізація страхування туристів та їх автотранспорту; інформування туристів про їхні соціальні права); гармонізацію правил діяльності у сфері туризму (гармонізація податкової політики; взаємне визнання рівня кваліфікації і дипломів професійної підготовки; розділення періоду відпусток для зняття навантаження на туристичну індустрію в сезони “пік”); регіональний розвиток туризму (поширення туризму в регіони, які мають туристичний потенціал, але в яких через деякі причини туризм перебуває не на високому рівні розвитку).
3. Постійне розширення міжнародного туристичного обміну зумовило потребу узгодження та координації законодавств країн – членів ЄС та провадження спільних заходів із забезпечення ефективного функціонування сфери туризму, формування туристичної політики, започаткованого Рішенням Ради ЄС від 10 квітня 1984 р. “Про політику Співтовариства у сфері туризму”. Цей документ став основою і важливим поштовхом для розробки інституційної та законодавчої бази в межах Європейського Співтовариства.
У Договір про ЄС, підписаний 7 лютого 1992 р. у Маастрихті, вперше було включено положення про заходи у сфері туризму як пріоритетні для реалізації основних завдань Співтовариства (Ст. 3). У 1992 р. Рада Міністрів у своєму Рішенні про План дій Співтовариства наголосила на необхідності виокремлення туристичної політики як самостійної дієвої політики ЄС, а її реалізацію вбачала також у тісному співробітництві державних і приватних учасників сфери туризму, включаючи представників туристичних регіонів.
У Зеленій книзі 1995 р. Європейська Комісія проаналізувала стан туристичної політики країн – членів ЄС, окреслила можливості використання спільного підходу до формування європейської стратегії туризму у майбутньому і запропонувала включити нові положення у Договір про ЄС, які стосуються цієї сфери.
2004 р. схвалено проект Конституції для Європи, який містить розділ, присвячений туризму (ст. І-17: сфери для підтримувальних, координувальних та узгоджувальних дій), додано ст. ІІІ-181а, яка чітко визначає підтримку туристичної сфери в ЄС, що дасть поштовх удосконаленню всіх інституційних механізмів.
За результатами дослідження розроблено власну періодизацію етапів формування туристичної політики ЄС.
4. Аналіз діяльності основних суб’єктів політики ЄС у сфері туризму та її інституційних механізмів, показав існування органів, відповідальних за сферу туризму на рівні всіх інституцій ЄС, що підтверджує важливість політики для належного функціонування та виконання основних завдань ЄС. Спостерігається класичний поділ на основні і допоміжні інституції.
Основними інституціями є Відділ туризму Генерального управління з питань підприємництва Європейської Комісії, Комітет транспорту і туризму Європейського Парламенту та Рада ЄС у форматі засідань з питань конкуренції (внутрішній ринок, виробництво, дослідження та туризм). Важливе значення для розвитку політики у сфері туризму, як і усіх політик першої опори, має Європейська Комісія. В її структурі функціонує Відділ туризму при Генеральному управлінні з питань підприємництва та працює Комісар з питань промисловості та підприємництва, який відповідає за сферу туризму (з 2004 р. таким є віце-президент Європейської Комісії Гунтер Ферхойген).
Однією з основних функцій Відділу туризму є координація діяльності в межах повноважень Європейської Комісії з метою цілковитого забезпечення інтересів туризму при підготовці законодавства, а також здійсненні програм і політик, що безпосередньо не пов’язані з завданнями туризму, але або включають аспект туризму, або суттєво впливають на пов'язану з ним діяльність.
Відділ плідно співпрацює з такими відділами та управліннями Європейської Комісії, як відділ транспорту, охорони навколишнього середовища, захисту прав споживачів тощо. Робота Відділу туризму ґрунтується на важливості розвитку туризму для зростання, процвітання і зайнятості населення ЄС, а також на принципах поліпшення якості, підвищення конкурентоспроможності і сталого розвитку цієї сфери європейської економіки, її підприємств, турботи про інтереси туристів, що є значним внеском у реалізацію основних завдань Співтовариства.
Європейський Парламент в межах своїх повноважень значно менше залучений до формування політики ЄС у сфері туризму, але активно підтримує усі ініціативи Європейської Комісії щодо її формування та розвитку. У Європейському Парламенті існує Комітет з питань транспорту та туризму, який безпосередньо займається питаннями туризму.
Важливою інституцією є Рада ЄС. Рішення, які приймаються на її засіданнях, прямо чи опосередковано впливають на політику у сфері туризму, а тому належать до нормативно-правової бази політики ЄС у сфері туризму. Питання туризму розглядаються на засіданнях Ради з питань конкуренції (внутрішній ринок, виробництво, дослідження та туризм) Протягом 2000-2006 рр. такий формат Ради збирався дев’ять разів, з них чотири безпосередньо стосувалися питань туристичної сфери.
На засіданні Ради ЄС 21 травня 2002 р. було прийнято рішення розширити повноваження Консультативного комітету з туризму задля налагодження співпраці на усіх етапах реалізації політики в сфері туризму та запропоновано проводити щорічно Європейський туристичний форум на найвищому рівні для забезпечення індустрії туризму політичним підґрунтям та пожвавлення співпраці і координації діяльності у сфері туризму. Європейський туристичний форум, який, на нашу думку, є допоміжною інституцією ЄС у сфері туризму, став прототипом зустрічей Ради для вирішення питань політики у сфері туризму, до якого долучалися ще й приватний сектор та зацікавлені в туризмі особи з країн – членів ЄС. Форум став “найвищою інстанцією” з питань розвитку туризму в ЄС. Протягом 2002-2006 рр. відбулося п’ять європейських туристичних форумів, які розглянули важливі питання європейської туристичної політики.
Консультативний комітет з туризму, заснований 1986 р., є допоміжною інституцією ЄС у сфері туризму. Його основними функціями є сприяння обміну інформацією, консультації та співробітництво у сфері туризму. До Консультативного комітету з туризму входять представники 28 країн Європейської економічної зони (25 країн - членів ЄС, а також Норвегія, Ісландія і Ліхтенштейн).
Інституційна структура політики ЄС у сфері туризму повністю відтворює загальну схему ЄС. У процесі прийняття рішень прослідковується та ж картина. Право законодавчої ініціативи у сфері туризму належить Європейській Комісії. Крім того, хоч Рада і є головним органом щодо прийняття рішень і видання правових актів, Комісія в процесі своєї роботи також може видавати розпорядження, директиви, рішення та інші правові акти. Це можуть бути як виконавчі приписи до розпоряджень Ради, так і документи, видані в межах власних повноважень. Найчастіше Комісія видає рішення ненормативного характеру, спрямовані до конкретного адресата. Треба підкреслити, що як і в діяльності Ради, в правотворчій діяльності Комісії діє принцип обмеженої компетенції. Для видання кожного правового акту необхідна відповідна правова підстава. Відповідні правові підстави окреслені у статтях установчих договорів. Дуже часто в них конкретно визначений вид документа, який має видаватися в тій чи іншій сфері або в тому чи іншому випадку.
Згідно з Договором про ЄС, при прийнятті рішення у сфері туризму необхідно дотримуватися такої процедури: Європейська Комісія подає проект пропозицій на розгляд Європейському Парламенту, який або схвалює його, або повертає з зауваженнями на доопрацювання. Якщо ЄК та ЄП узгодили між собою текст, проект пропозицій подається на затвердження у Раду ЄС. Процедура прийняття рішень для туризму вимагає одностайної згоди Ради ЄС. Саме принцип одностайності часто перешкоджає прийняттю важливих рішень.
5. З’ясовано, що оскільки політика ЄС у сфері туризму є міждисциплінарною категорією, то для успішного функціонування вимагає залучення положень усіх політик і сфер діяльності ЄС. У цьому аспекті Відділ туризму Генерального управління з питань підприємництва Європейської Комісії розробляє заходи з реалізації цієї політики з урахуванням інших політик та співпрацює з іншими відділами та управліннями щодо конкретних дій та положень у сфері туризму.
Найбільшою є взаємодія у таких політиках ЄС: захист прав споживачів і туристів, політика щодо малих і середніх підприємств, свобода економічної діяльності та надання послуг, транспортна політика, політика у сфері охорони навколишнього середовища, регіональна політика.
6. Дослідження впливу процесу розширення ЄС на політику у сфері туризму підтвердило важливість адаптації національних політик у сфері туризму країн-кандидатів до норм ЄС. Варто зазначити, що така діяльність мала дві важливі цілі. Першою була уніфікація правових систем для того, щоб при набутті членства ці розбіжності не стали перешкодою для розвитку спільного ринку. А другою, не менш важливою, став розвиток і забезпечення конкурентоспроможності національних туристичних продуктів в межах спільного ринку Європи-25.
З приєднанням до ЄС всі ці процеси не припинилися, а трансформувалися у новий вид відносин між уже рівноправними учасниками європейського інтеграційного простору. Усі політики ЄС продовжують розвиватися. Серед найважливіших заходів з розвитку сфери туризму варто назвати створення умов для розвитку туризму відповідно до норм охорони навколишнього середовища; розвитку малих і середніх підприємств; збільшення можливостей для працевлаштування в туристичних регіонах; підтримка локальної ініціативи у сфері туризму, активізація туристичних регіонів.
Міжнародний рух туристичних потоків після розширення ЄС на десять нових держав, з яких вісім знаходяться у Центральній і Східній Європі, отримав нові можливості розвитку. Якщо нові члени ЄС зуміють утримати інтерес туристів до своїх культурних і природних цінностей, це допоможе ЄС стати великою туристичною потугою в світі.
Одним з основних завдань розвитку туристичної політики ЄС є зміцнення конкурентоспроможності європейського туристичного ринку та вирішення проблеми зайнятості. Виконати це завдання допоможе координація стратегій туризму усіх країн – членів Союзу, а також ефективна співпраця з іншими спільними політиками ЄС, узгоджена політика щодо забезпечення належної якості туристичної продукції та туристичних напрямів шляхом розробки спільних стандартів якості та контролю. Уже сьогодні вирішуються питання захисту прав туристів, особливої актуальності набула проблема задоволення потреб осіб з обмеженими фізичними можливостями; сприяння високоякісній освіті та професійному навчанню працівників сфери туризму; надається інформаційна та фінансова підтримка туристичним підприємствам, особливо малому та середньому бізнесу; чільне місце посідає питання інформаційного забезпечення сфери туризму та використання новітніх технологій.
Окрім того, надзвичайної ваги сьогодні набули питання сталого розвитку туризму в Європі, урахування екологічних факторів у туристичній діяльності, а також удосконалення транспортної інфраструктури, захист природної та культурної спадщини. Забезпечення сталого розвитку туризму у Європі стало пріоритетним напрямом діяльності країн-членів, який значною мірою залежить від стану навколишнього середовища.
Більшість офіційних представників країн-членів (включаючи регіональні та місцеві органи влади) висловлюють підтримку спільним діям ЄС у сфері туризму. Багато з них висловилися також за проведення консультацій у сфері туризму для того, щоб підтримувати еволюцію туристичної політики в Європі. Європейські політики одностайно визнають необхідність такої співпраці на рівні ЄС.
За останні 10 років сфера туризму демонструє досить високі показники економічного зростання порівняно з іншими видами економічної діяльності; туризм володіє великим потенціалом для створення нових робочих місць. Внесок туризму у розвиток відсталих регіонів може бути ще більшим, за умови вдосконалення механізмів співпраці між туристичною політикою і Структурним фондами. Більш узгоджені заходи на рівні ЄС щодо розвитку туризму принесуть користь як регіональним і місцевим органам влади, так і самій індустрії туризму.
Перспективними напрямами розвитку туристичної політики ЄС є краще регулювання, яке передбачає розробку загальної стратегії для вдосконалення європейського законодавства у сфері туризму та поглиблення співпраці загальноєвропейського і національного рівнів туристичної політики; включення питань сфери туризму в усі дотичні політики ЄС та перевірка узгодженості цих заходів щодо впливу на сферу туризму (відповідно до цього щороку при розробці Робочої програми Європейської Комісії визначатимуться заходи, які впливають на туризм та оцінюватиметься їх врахування при розробці нормативно-правових актів); включення сфери туризму до сфери підтримки Європейських фінансових інструментів (на сучасному етапі триває узгодження видатків з цих фондів на 2007-2013 рр. і туризм значиться в багатьох програмах ЄС); сталий розвиток європейського туризму, спрямований на підтримку пріоритетних сфер економічних, соціальних перетворень і питань охорони навколишнього середовища; сприяння прозорості європейського туризму, яке досягається шляхом координації та узгодженості дій як приватного, так і державного секторів.
7. Дослідження рівня співпраці ЄС та України у сфері туризму показали, що Україна приділяє велику увагу розвитку співпраці з Європейським Союзом з огляду на можливості просування національного туристичного продукту на європейському ринку, залучення до інформаційного простору, передового досвіду організації туристичної діяльності, пожвавлення євроінтеграційних процесів у нашій державі. Адже за своїм туристично-рекреаційним потенціалом Україна має всі можливості стати одним з провідних європейських туристичних центрів.
Співпраця з ЄС розвивається згідно з програмою імплементації Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, положеннями Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, рішеннями самітів Україна-ЄС, дорученнями Президента, що стосуються співробітництва України з ЄС. Відбувається гармонізація законодавства України у сфері туризму з директивами та іншими актами ЄС. З метою адаптації законодавства України у сфері туризму до законодавства ЄС здійснюються офіційні переклади відповідних нормативно-правових актів.
Розбудовується договірно-правова база двостороннього співробітництва з країнами ЄС. Вже укладено 9 угод з країнами ЄС (Естонією, Польщею, Грецією, Фінляндією, Латвією, Угорщиною, Словаччиною, Литвою, Чехією. Готуються до підписання міжнародні угоди з Іспанією, Італією, Кіпром, Мальтою, Португалією, Словенією, Францією. Туристичне співробітництво України з країнами ЄС здійснюється в межах 10 міжвідомчих робочих груп з туризму Австрії, Італії, Латвії, Литви, Німеччини, Польщі, Словаччини, Словенії, Угорщини, Чехії. Зроблено перші кроки в напрямі конструктивного вирішення питань лібералізації формальностей, пов'язаних з в'їздом іноземців до України, що має важливе значення для сфери туризму та економіки країни загалом. Великим досягненням Міністерства культури і туризму стало прийняття України 18 жовтня 2005 р. до Європейської туристичної комісії.
Проте, попри значні успіхи співпраці між Україною та Європейським Союзом у сфері туризму, багато проблем ще залишаються невирішеними. Зокрема, для розширення туристичного співробітництва з державами - членами ЄС, диверсифікації туристичної пропозиції, підвищення конкурентоспроможності українського турпродукту важливим є сприяння з боку ЄС щодо залучення інвестицій до розбудови туристичної та курортної інфраструктури українського туризму, в тому числі транскордонної, а також створення корпоративних турпродуктів (особливо міжнародних маршрутів по транскордонних територіях) та їх ефективного маркетингу на європейському та світовому ринках.
Питання співпраці України та ЄС у сфері туризму повинні знаходити широке висвітлення, необхідно проводити в Україні міжнародні спеціалізовані семінари, конференції з залученням вітчизняних та іноземних організацій для вивчення передового досвіду організації туристичної діяльності, освоєння туристичних ринків, визначення перспектив розвитку новітніх технологій надання туристичних послуг, формування туристичної стратегії та стандартів обслуговування, а також брати участь у відповідних заходах за кордоном. Варто налагодити систему обміну досвідом на постійній основі з відповідними структурами ЄС, а також державними органами зі сфери туризму країн – членів ЄС щодо законодавчого та організаційного забезпечення високопродуктивної туристичної діяльності, зокрема адаптації національного законодавства у сфері туризму до норм ЄС.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Документи

1. Державна програма розвитку туризму на 2002 – 2010 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 року № 583 // Туристична діяльність. Нормативна база / О.М. Роїна – К.: КНТ, 2005. –
С. 30-41.
2. Концепція державної політики України щодо розвитку молодіжного та дитячого туризму: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.05.2004 р. № 298-р. //
3. План дій Україна – Європейський Союз. – К.: ТОВ “Компанія Лік”, 2005. – 40 с.
4. Положення про Державну службу туризму і курортів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2006 року № 132 // Офіційний вісник України. – 2006. –01.03. –№ 7. – С. 108, ст. 354.
5. Про внесення змін до Закону України “Про туризм”: Закон України від 18 листопада 2003 р. № 1282-IV (розділ VII, ст. 35) // Голос України. – 26 грудня. – 2003. – № 247.
6. Про внесення змін і доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 20 лютого 1999 р. № 228 “Про порядок оформлення дозволів для в‘їзду в Україну”: Постанова Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 р. № 909 // Офіційний вісник України. – 2004. –30.07. – № 28. – Т. 1, С. 171, ст. 1890.
7. Про встановлення безвізового режиму для громадян держав – членів Європейського Союзу, Швейцарської Конфедерації та Князівства Ліхтенштейн: Указ Президента України від 26 липня 2005 р. № 1131/2005 // Офіційний вісник України. – 2005. – 12.08. – № 30. – С. 44, ст. 1787.
8. Про деякі заходи щодо розвитку туристичної та курортно-рекреаційної сфер України: Указ Президента України № 207/2003 від 11.03.2003 р. // Урядовий кур'єр. – 2003. – 15.03. – № 49.
9. Про додаткові заходи щодо реалізації права людини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання: Указ Президента України від 15.06.2001 р. № 435/2001 // Офіційний вісник України. –2001. – 06.07. – № 25. – С. 20, ст. 1107.
10. Про забезпечення дотримання законодавства під час надання послуг іноземцям та особам без громадянства: Постанова Кабінету Міністрів України № 1136-2002-п від 17.08.2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – 06.09. –. –№ 34. – С. 47, ст. 1576.
11. Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в'їзду в Україну: Постанова Кабінету Міністрів України від 20.02.1999 р. № 227 // Офіційний вісник України. – 1999. – 12.03. – № 8. – С. 34.
12. Про затвердження заходів щодо розвитку іноземного і внутрішнього туризму: Розпорядження Кабінету Міністрів України № 390-2003-р від 27.06.2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – 18.07. – № 27. – С. 207, ст. 1339.
13. Про затвердження Програми розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 роках: Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2004 р. № 612 // Офіційний вісник України. – 2004. – 28.05. – № 19. – С. 92, ст. 1328.
14. Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу: Указ Президента України № 615/98 від 11.06.1999 р. // Офіційний вісник України. – 1998 р. – 02.07. – № 24. – С. 3.
15. Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу: Указ Президента України від 12.04.2000 р. № 587/2000 //
16. Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму: Указ Президента України № 1213/2001 від 14 грудня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – 04.01. – № 51. – С. 68, ст. 2266.
17. Про Міністерство культури і туризму України: Указ Президента України № 680/2005 від 20.04.2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – 06.05. – № 16. – С. 18, ст. 829.
18. Про Положення про Міністерство культури і туризму України: Указ Президента України № 1688/2005 від 02.12.2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – 21.12. – № 49. – С. 26, ст. 3050.
19. Про Програму інтеграції України до Європейського союзу: Указ Президента України № 1072/2000 від 14.09.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – 13.10. – № 39. – С. 2, ст. 1648.
20. Про тимчасове запровадження безвізового режиму для громадян країн - членів ЄС та Швейцарської Конфедерації: Указ Президента України від 31.03.2005 р. № 569/2005 // Офіційний вісник України. – 2005. – 15.04. – № 13. – С. 275, ст. 664.
21. Протокол до Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (УПС) про приєднання Чеської Республіки, Естонської Республіки, Республіки Кіпр, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Угорської Республіки, Республіки Мальта, Республіки Польща, Республіки Словенія та Словацької Республіки до УПС та внесення змін до УПС вiд 29.04.2004 р.
22. Туристична діяльність. Нормативна база / О.М. Роїна – К.: КНТ, 2005. – 448 с.
23. Угода між Державним комітетом молодіжної політики, спорту і туризму України та Міністерством економіки Угорської Республіки про співробітництво в галузі туризму від 02.08.2001 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – 12.11. – № 43. – С. 271, ст. 2866
24. Угода між Державним комітетом молодіжної політики, спорту і туризму України та Державною радою з питань туризму Фінляндії про співробітництво в галузі туризму від 16.06.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – 12.11. – № 43. – С. 270, ст. 2865.
25. Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Литовської Республіки про співробітництво в галузі туризму від 20.04.2004 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – 17.06. – № 22. – С. 376, ст. 1262.
26. Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Словацької Республіки про співробітництво в галузі туризму від 12.06.2001 р. // Урядовий кур'єр. – 2004. – 08.04. – № 66.
27. Угода про партнерство і співробітництво між Європейськими Співтовариствами і Україною // Європейський Союз: політика, економіка, право: Навчальний посібник / За ред. Н.В.Антонюк, М.М.Микієвича. – Львів, 2005. – С. 447-498.
28. Угода про співробітництво в галузі туризму між Державним комітетом України по туризму та Державним Департаментом туризму Естонії від 04.12.1994 р // Офіційний вісник України. – 2004. – 12.11. – № 43. – С. 266, ст. 2862.
29. Угода про співробітництво в галузі туризму між Державним комітетом України по туризму та Комітетом по фізичній культурі та туризму Республіки Польща від 21.10.1994 р // Офіційний вісник України. – 2004. – 12.11. – № 43. – С. 263, ст. 2861.
30. Угода про співробітництво в галузі туризму між Кабінетом Міністрів України та Урядом Латвійської Республіки від 24.02.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – 04.05. – № 17. – С. 265, ст. 1356.
31. Угода про співробітництво в галузі туризму між Міністерством культури і туризму України та Міністерством регіонального розвитку Чеської Республіки від 17.02.2006 р. // Офіційний вісник України. – 2006. – 03.05. – № 16. – С. 419, ст. 1246.
32. Угода про співробітництво у сфері туризму між Урядом України та Урядом Грецької Республіки від 11.11.1996 р. // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=c&find=1&org=236
33. A Renewed EU Tourism Policy: Toward a Stronger Partnership for European Tourism: Commission Communication: Communication from the Commission of 17 March 2006 // COM final. – 2006. – 134 /
34. Agenda 21 – Sustainability in the European Tourism Sector. Discussion document. European Tourism Forum 2002. – Brussels, 10.12.2002. .
35. Amended proposal for a Council Decision on a first multiannual programme to assist European tourism - Philoxenia (1997 to 2000) (1) (97/C 13/07) COM(96) 635 final 96/0127(CNS) // Official Journal. – 1997. – C 013. ––14.01. – P. 0011.
36. Annual Report 2003
37. Barcelona Convention: protecting the Mediterranean Sea // Official Journal. – 2004. – L 261. – 06.08. – P. 0040.
38. Commission working paper on tourist guides // SEC final. –1997. – 837. – 13.05.
39. Concerning the attainment of freedom of establishment and freedom to provide services in respect of activities of self-employed persons in the personal services sector (ISIC ex Major Group 85): 1. Restaurants, cafes, taverns and other drinking and eating places (ISIC Group 852), 2. Hotels, rooming houses, camps and other lodging places (ISIC Group 853): Council Directive 68/367/EEC of 15 October 1968 // Official Journal. –1968. – L 260. – 22.10. –P. 16–19.
40. Convention on the protection of the Alps .
41. Enhancing tourism’s potential for employment: Communication from the Commission to the Council, the European Parliament, the Economic and Social Committee and the Committee of the Regions - Follow-up to the conclusions and recommendations of the High Level Group on Tourism and Employment // Official Journal. – 1999. – C 178. – 23.06. – P. 0003 - 0013.
42. Establishing a consultation and cooperation procedure in the field of tourism: Council Decision 86/664/EEC of 22 December 1986 // Official Journal. –1986. – L 384. – 31.12. – P. 52–53.
43. Establishing a mechanism for the recognition of qualifications in respect of the professional activities covered by the Directives on liberalisation and transitional measures and supplementing the general systems for the recognition of qualifications: Directive 1999/42/EC of the European Parliament and of the Council of 7 June 1999 // Official Journal. –1999. – L 201. –31.07. – P. 77–93.
44. European tourism: new partnerships for jobs: Conclusions and Recommendations of the High Level Group on Tourism and Employment, October 1998
45. European transport policy for 2010: time to decide: White Paper
46. European Year of people with disabilities: European Council Decision from 3 December 2001-
47. Follow-up of the European Council of 21 September: the situation in the European tourism sector: European Commission Report from the Commission to the Council, the European Parliament, the Economic and Social Committee and the Committee of Regions, Brussels, 2001.13.11 // COM final. – 2001. – 668.
48. Growth, competitiveness, and employment: The challenges and ways forward into the 21st century: White Paper. Brussels, 5 December 1993 // COM final. – 1993. – 700 /
49. Komunikat “Polityka Wspolnoty w dziedzienie turystyki. Wytyczne wstepne” // K.U.Helnarska Miedzynarodowy ruch turystyczny w Unii Europejskiej / Wydawnictwo Adam Marszalek. – Torun, 2004. – 159 s.
50. New Trends in Tourism: Report of the Workshop 3, European Tourism Forum, 15-16 October 2004, Budapast, Hungary, represented by Mr. Martin Lohmann, Member of Board IFN (International Friends of Nature)
51. On a Community action plan to assist tourism: Council Decision 92/421/EEC of 13 July 1992 // Official Journal. – 1992. – L 231. – 13.8. – P. 26–32.
52. On a Community policy on tourism: Council Resolution of 10 April 1984 // Official Journal. – 1984. – C 115. – 30.04. – P. 0001-0001.
53. On a First Multiannual Programme to Assist European Tourism "PHILOXENIA" (1997- 2000): Proposal for a Council Decision. COM/96/0168 FINAL, CNS 96/0127 // Official Journal. –1996. – C 222. – 31.07. – P. 9.
54. On a multiannual programme of Community measures to intensify the priority areas and to ensure the continuity and consolidation of policy for enterprise, in particular small and medium-sized enterprises in the Community: Council Decision 93/379/EEC of 14 June 1993 // Official Journal. –1993. – L 161. – 2.7. – P. 68–74.
55. On an Action Programme for European Tourism Year (1990): European Council Decision 89/46/EEC // Official Journal. –1989. – L 17/54. – 21.01.
56. On combating child sex tourism: Communication from the Commisssion. // COM final. – 1996. – 547. – 27.11.
57. On Community measures affecting tourism (1995/96): Report from the Commission to the Council, the European Parliament, the Economic and Social Committee and the Committee of the Regions. // COM final. – 1997. – 332. – 02.07.
58. On Community measures affecting tourism (1997/1999): Report from the Commission to the European Parliament, the Council, the Economic and Social Committee and the Committee of the Regions 28/03/2001 // COM final. – 2001. – 0171 /
59. On Community measures affecting tourism (2000)
60. On Community Measures Affecting Tourism: Report from the Commission to the Council, the European parliament and the Economic and Social Committee // COM final. – 1994. – 74. – 06.04.
61. On measures to facilitate the effective exercise of freedom of establishment and freedom to provide services in respect of various activities (ex ISIC Division 01 to 85) and, in particular, transitional measures in respect of those activities: Council Directive 75/368/EEC of 16 June 1975 // Official Journal. –1975. – L 167. – 30.6. – P. 22–28.
62. On package travel, package holidays and package tours: Council Directive 90/314/EEC of 13 June 1990 // Official Journal. – 1990. – L 158. – 23.06. – P. 59–64.
63. On reccomendations of Working groups on tourism and employment: Report
64. On standardized information in existing hotels: Council Recommendation 86/665/EEC of 22 December 1986 // Official Journal. – 1986. – L 66. – 08.03. – P. 38–38.
65. On the collection of statistical information in the field of tourism: Council Directive 95/57/EC of 23 November 1995 // Official Journal. – 1995. – L 291. – 06.12. – P. 32–39.
66. On the Evaluation of the Community Action Plan to Assist Tourism 1993-95: Report, Council Decision 92/421 EEC // COM final. – 1996. – 0166. – 30.04.
67. On the follow-up to the conclusions of the Council on tourism and employment: Progress report // COM final. – 2000. – 696. – 07.11.
68. On the future of European tourism: Council Resolution of 21 May 2002 (2002/C 135/01) // Official Journal. – 2002. – C 135/1. – 06.06.
69. On the implementation of a two-year Programme (1991-1992) for developing Community tourism statistics: Council Decision 90/665/EEC of 17 December 1990 // Official Journal. –1990. – L 358. – 21.12. – P. 89–91.
70. On the implementation of Council Directive 95/57/EC on the collection of statistical information in the field of tourism: Report // COM final. – 2001. – 826. – 17.01.
71. On the implementation of measures to combat child sex tourism: Communication // COM final. – 1999. – 262. – 26.05.
72. On the procedures for implementing Council Directive 95/57/EC on the collection of statistical information in the field of tourism (notified under document number C (1998) 3950): Commission Decision 1999/35/EC of 9 December 1998 (Text with EEA relevance) // Official Journal. –1999. – L 9. – 15.1. –P. 23–47.
73. On the protection of purchasers in respect of certain aspects of contracts relating to the purchase of the right to use immovable properties on a timeshare basis: Directive 94/47/EC of the European Parliament and the Council of 26 October 1994 // Official Journal. –1994. – L 280. – 29.10. – P. 83–87.
74. On Ukraine: European Council Common Strategy of 11 December 1999, (1999/877/CFSP) // Official Journal. –1999. – L 331. – 23.12. – P. 1-9.
75. Rules of Procedure of the European Parliament 15th edition - October 2003 XII.Committee on Regional Policy, Transport and Tourism // Official Journal. – 2003. – L 61. – 5.3. – P. 1–138.
76. The Framework of the State’s Responsibility for the Management of Tourism / WTO. – Madrid, 1983.
77. The Hague Declaration on Tourism / WTO-IPU. – Hague, 1989.
78. The role of the Union in the field of tourism: Commission Green Paper // COM final. – 1995. – 97. – 04.04.
79. Treaty Establishing the Constitution for Europe // Official Journal. – 2004. – C 310. – Vol. 47. – 16.12. – P. 1-474.
80. Treaty establishing the European Economic Community (1957)
81. Treaty on European Union (Consolidated version 1997) // Official Journal. – 1997. – C 340. – 10.11.
82. Ttreaty establishing a Constitution for Europe // Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 2005 482 p.
83. Wider Europe - Neighbourhood: A New Framework for Relations with our Eastern and Southern Neighbours: Communication from the Commission to the Council and the European Parliament 11.03.2003 р. // COM final. – 2003. – 0104.
84. Working together for the Future of European Tourism: European Commission Communication. Brussels, 2001.13.11. // COM final. – 2001. – 665.

Дослідження

85. Антонюк Н.В. Європейська інтеграція: процес та ідеологія // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. – 2004. – Вип. 12. – C. 9-13.
86. Бабарицька В. Розвиток міжнародного туризму в умовах глобалізації суспільно-економічних процесів // Україна та глобальні процеси: географічний вимір. – Київ; Луцьк, 2000. – Т. 1. – С. 347-351.
87. Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Экономика туризма. – М.: Финансы и статистика, 1999. – 173 c.
88. Будкін В. Проблеми і перспективи співробітництва між Європейським Союзом та Україною // Економіка України. – 2000. – № 9. – С. 82-90.
89. Бурковський І., Немиря Г., Павлюк О. Україна і Європейська інтеграція // Політика і час. – 2000. - № 3-4. – С. 5-14.
90. Видойник М. Політико-економічні проблеми та перспективи розвитку відносин між Україною та ЄС // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. – 2005. – Вип. 15. – С. 356-361.
91. Владімірова Н. Країнознавчі аспекти міжнародного туризму у Європі // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. – 2000. – Вип. 2. – С. 234-241.
92. Волес В., Волес Г. Творення політики в Європейському Союзі / Пер. з англ. Р.Ткачук. – К.: Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2004. – 871 с.
93. Гармонізація національних правових систем з правом ЄС / І.В. Кравчук, М.В. Парапан. – К.: Видавничий Дім “Слово”, 2004. – 320 с.
94. Герас