ЄВРОПЕЙСЬКА ПОЛІТИКА ФРАНЦІЇ ЗА ПРЕЗИДЕНТСТВА ЖАКА ШИРАКА

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

На правах рукопису

ШАПОВАЛОВА ОЛЕКСАНДРА ІГОРІВНА

УДК 327.44
ЄВРОПЕЙСЬКА ПОЛІТИКА ФРАНЦІЇ ЗА ПРЕЗИДЕНТСТВА ЖАКА ШИРАКА

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем
та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
доктор історичних наук, професор
Манжола Володимир Андрійович

Київ – 2009

ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ 1. Концептуально-теоретичні засади та джерельна база дослідження 12
1.1 Концептуально-теоретичні засади дослідження 12
1.2 Джерельна база дослідження та історіографія проблеми 27
Розділ 2. Концептуальні засади європейської політики Франції 43
2.1 Структура сучасної французької зовнішньополітичної ідентичності 44
2.2 Принципи та завдання європейської політики Франції 57
Розділ 3. Інституційний рівень європейської політики Франції 74
3.1 Значення процесів європейської інтеграції для реалізації європейської політики Франції 75
3.2 Роль європейських безпекових механізмів для здійснення європейської політики Франції 114
Розділ 4. Білатеральний рівень європейської політики Франції 134
4.1 Білатеральний рівень євроінтеграційної стратегії Франції 137
4.2 Трансатлантичний вимір політики Франції в Європі 154
4.3 Місце Росії та України в комплексі європейської політики Франції 170
Висновки 189
Список використаних джерел 199

ВСТУП
Актуальність теми дослідження визначається надзвичайною важливістю дослідження концептуальних підходів і практичних засобів зовнішньої політики провідних держав Європи для розуміння напрямків трансформації європейської системи міжнародних відносин у постбіполярний період.
Протягом багатьох сторіч Європа виступала основною ареною глобальних політичних процесів. І в сучасну добу її роль для оформлення нової конфігурації глобальної системи, безсумнівно, є надзвичайно вагомою. Унікальність європейської системи зумовлюється тим, що в її межах відбувається не просто становлення нового центру глобального впливу, а кристалізується якісно новий тип міжнародних відносин, де поряд з класичними міждержавними взаємодіями налагоджуються особливі «вертикальні» інститути, наділені самостійними повноваженнями в сферах, які до цього вважались виключною компетенцією національних держав, і формуються специфічні «горизонтальні» мережі управління із залученням недержавних акторів, економічних компаній та громадських організацій. Саме в Європі найбільш яскраво проявляється феномен інтеграції у всіх сферах суспільного життя.
Франція як один з найбільш потужних акторів європейської системи має значний і в багатьох випадках вирішальний вплив на її розвиток. Ця держава відіграє не тільки роль одного з провідних силових центрів Європи, але й роль її своєрідного «ідеологічного лідера». Франція знаходиться в авангарді всіх найбільш важливих політичних процесів, які відбуваються в європейській системі і формують її сучасну структуру. Від її політики у великій мірі залежить подальший характер процесів європейської інтеграції, еволюція системи безпеки в Європі, напрямки трансформації провідних європейських інституцій та вироблення формату їх відносин з Росією та Україною.
Зважаючи на євроінтеграційні амбіції України, дуже актуальним для неї має бути не тільки розвиток співробітництва з комунітарними інститутами Європейського Союзу, а й налагодження двосторонніх відносин із провідними європейськими державами, в першу чергу із Францією, що означає в тому числі необхідність належного розуміння головних імперативів, цілей і принципів її європейської політики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконано в межах комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України», програми Інституту міжнародних відносин «Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи» (номер держреєстрації № 06БФ048-01). Дослідження виконане згідно з науковою програмою кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Європейський вектор зовнішньої політики України в контексті процесів міжнародних відносин».
Наукова проблема, яка вирішується в роботі, полягає у дослідженні взаємозв’язку між концептуальними засадами європейської політики Франції за президентства Жака Ширака і практичними механізмами її реалізації інституційного та білатерального рівнів.
Об’єктом дослідження є зовнішня політика Франції.
Предметом дослідження виступає європейська політика Франції за президентства Жака Ширака.
Основною метою роботи є визначити основні концептуальні засади і практичні засоби реалізації європейської політики Франції за президентства Жака Ширака.
Мета дослідження потребує виконання наступних цілей і завдань:
1) проаналізувати провідні концептуальні засади зовнішньої політики Франції в постбіполярний період, виходячи з центрального значення поняття французької зовнішньо¬політичної ідентичності для їх аналізу;
2) розкрити основні принципи та завдання європейської політики Франції;
3) визначити значення процесів європейської інтеграції для реалізації європейської політики Франції за президентства Жака Ширака;
4) з’ясувати роль провідних європейських безпекових механізмів для здійснення європейської політики Франції;
5) встановити місце білатерального рівня в комплексі євроінтеграційної політики Франції;
6) виявити ключові особливості трансатлантичного виміру європейської політики Франції;
7) охарактеризувати місце Росії та України в комплексі європейської політики Франції.
Хронологічні рамки дослідження включають період двох президентських строків Жака Ширака – від травня 1995 року до травня 2007 року. Прив’язка хронологічних рамок до президентської каденції зумовлена тією провідною роллю, якою наділений голова держави у формулюванні та здійсненні зовнішньої політики Франції, саме тому політика, асоційована з постаттю конкретного президента, являє собою відносно цілісний самостійний феномен, здатний бути предметом наукового розгляду. Разом з тим у дослідженні виявлено та проаналізовано ряд загальних тенденцій, притаманних французькій політиці в Європі в постбіполярний період, дія яких не обмежується встановленими хронологічними рамками.
Методологія дослідження. У дослідженні використовується методологія міжнародно-політичної науки, зокрема специфічно конструктивістські методи та прийоми із селективним застосуванням традиційних раціоналістських методів. Для конструктивізму властива онтологізація сутності міжнародних реалій як соціальних конструкцій. Його пізнавальна діяльність ґрунтується на виконанні не експлікативної, а інтерпретативної функції. Відповідно до цього, дане дослідження направлене не стільки на встановлення причинно-наслідкових зв’язків і доведення, що ті чи інші факти були закономірним і неминучим результатом дії ряду попередніх чинників, скільки на інтерпретацію цих фактів, їх теоретичне осмислення, узагальнення та оцінку.
Так, для розуміння факторів, які обумовлюють природу суб’єктності Франції як актора міжнародних відносин та природу її політичної ідентичності використовувався конститутивний аналіз. Вивчення окремих складових французької політичної ідентичності спиралось на дискурсивний аналіз задля виявлення дискурсивних форм, в яких вона проявлялась, і взаємозв’язків між ними та на метод соціальної деконструкції для проникнення в сутність цих дискурсивних форм, розкриття їх власного змісту та інструментального значення для зовнішньополітичного позиціонування Франції.
Зв’язок між елементами французької політичної ідентичності та практичними діями уряду Франції в європейській системі встановлювався шляхом причинно-наслідкового аналізу. Метод відстеження процесу (process tracing) дозволив розкрити процес здійснення європейської політики Франції в динамічному аспекті. Висвітлення стану напрямків європейської політики Франції на момент обрання Жака Ширака відбувалось за допомогою ретроспективного аналізу. Встановленню та оцінці конкретних фактів і подій в ході реалізації європейської політики Франції слугував дескриптивний аналіз, а їх інтерпретації та узагальненню в рамках заданого контексту – контекстуальний аналіз.
З-поміж раціоналістичних методів в роботі були застосовані структурно-функціональний аналіз з метою дослідження рівнів інституційної структури єврінтеграційного об’єднання та встановлення їх кореляції з рівнями європейської політики Франції, а також компаративний аналіз, по-перше, для співставлення значення інституційних та білатеральних механізмів для реалізації цілей європейської політики Франції, а по-друге, для порівняння принципів організації і функцій різних комплексів двостороннього співробітництва для досягнення визначених цілей.
Наукова новизна дослідження полягає у досягненні таких результатів:
1) запропоноване авторське бачення європейської політики Франції як процесу дискурсивного конструювання, утвердження та практичного закріплення базових ідей, концепцій і принципів, спрямованих на позиціонування Європи в глобальній системі, облаштування європейської системи міжнародних відносин, та визначення місця Франції в її структурі;
2) розроблено структуровану модель французької зовнішньополітичної ідентичності, в основі якої лежать такі глибинні елементи, як універсальні республіканські цінності, злиття понять держави та нації і принцип політичної незалежності, а також містяться базові концепції організації міжнародного середовища (концепція мультиполярності і мультилатералізму на глобальному рівні та концепції Великої Європи і Європи-потуги на європейському рівні);
3) визначено, що в комплексі зовнішньої політики Франції Європа виступає у трьох якостях: по-перше, політичного проекту із становлення Європи-потуги (Europe-puissance) як провідного центру мультиполярного світу, по-друге, мультиплікатора (засобу примноження) впливу в глобальному і регіональному масштабі та, по-третє, інструменту максимізації переваг у практичних сферах зовнішньої політики. Динаміка та співвідношення між ними визначають загальний напрямок і специфічні засоби реалізації європейської політики Франції на тому чи іншому етапі;
4) встановлено, що десинхронізація динаміки розвитку процесів інтеграції на трьох рівнях інституційної структури Європейського Союзу, яка заснована на балансі функцій, по-перше, між самими комунітарними інститутами, по-друге, між комунітарними інститутами і національними державами, і, по-третє, між державами-членами, виступає основним фактором, який гальмує реалізацію французької євроінтеграційної стратегії;
5) з’ясовано, що в ході становлення і розвитку Європейської політики безпеки і оборони Франції вдалося перенести та закріпити один з програмних елементів своєї зовнішньої політики – необхідність налагодження автономних безпекових механізмів в Європі – на європейський рівень. Проте особливості внутрішньої конфігурації ЄПБО та природа ЄС як інтеграційного об’єднання зумовлювали її обмежену ефективність для реалізації цілей європейської політики Франції за президентства Жака Ширака;
6) простежено співвідношення використання механізмів інституційного та білатерального рівнів в комплексі європейської політики Франції. Визначено, що характерною для євроінтеграційної політики Франції є дилема між прагненням до формування ефективних інститутів, здатних проектувати вплив ЄС на зовнішнє середовище, і бажанням утримати «відносини солідарності» з окремими європейськими державами, які є доволі ефективними для виконання окремих тактичних завдань французької політики в Європі, підтримання власного лідерства або отримання практичних переваг, але видаються обмеженими та недостатніми для повноцінної реалізації європейського проекту Франції;
7) визначено, що одним із завдань європейської політики Франції виступає оптимізація трансатлантичної системи в напрямку зниження ступеню її асиметричності завдяки, по-перше, адекватній модифікації інституційної платформи власне цієї системи, а по-друге, формуванню європейських політичних і безпекових механізмів з метою подолання деструктивної дії політичних розбіжностей щодо значення трансатлантичного партнерства, які проявляються між державами Європи і стають на заваді реалізації проекту Франції із становлення Європи-потуги;
8) з’ясовано, що Росія і Україна не належать до політичного простору, в якому реалізується концепція Європи-потуги, але належать до політичного простору Великої Європи, тому головними чинниками, які визначали місце Росії та України в комплексі європейської політики Франції, були прагнення до оформлення політичної організації європейського континенту на кооперативних принципах та створення оптимальних умов для становлення ЄС в якості автономного цілісного актора міжнародних відносин.
Наукове та практичне значення дисертаційного дослідження визначаються його політичною актуальністю та науковою новизною. Результати дослідження можуть стати основою для подальших теоретичних розробок в напрямку вдосконалення методології аналізу зовнішньої політики, вивчення європейської системи міжнародних відносин, процесів європейської інтеграції, зовнішньої політики Франції та окремих її напрямків.
Прикладне значення роботи обумовлене можливістю використання основних її положень у практичній діяльності Міністерства закордонних справ України, інших органів державної влади України при розробці та впровадженні зовнішньополітичної стратегії України, розвитку відносин з Францією, просуванні співпраці з ЄС та НАТО.
Наукові матеріали та висновки дисертації можуть бути використані при підготовці та викладанні у вищих навчальних закладах нормативних курсів «Зовнішня політика країн Західної Європи», «Міжнародні відносини та світова політика», «Міжнародна та європейська безпека», «Європейський Союз в міжнародних відносинах», «Зовнішня політика Росії та країн СНД», «Аналіз зовнішньої політики» та ін.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження було викладено автором у доповідях на міжнародних науково-практичних конференціях, які проводились Інститутом міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Чеською асоціацією європейських досліджень, Національним університетом «Києво-Могилянська Академія». Матеріали дисертації були використані при написанні підручника «Україна в постбіполярній системі міжнародних відносин».
Основні положення дисертації відображено в 16 публікаціях, з них 9 наукових статей у фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України.
Список опублікованих автором праць за темою дисертації:
1. Шаповалова О.І. Інституційна складова євроінтеграційної стратегії Франції в постбіполярний період / О.І. Шаповалова // Нова парадигма: Журнал наукових праць. – Вип. 64. – К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. – С. 138-148.
2. Шаповалова О.І. Політико-інституційний рівень стратегії Франції щодо НАТО / О.І. Шаповалова // Стратегічна панорама. – 2007. – № 3. – С. 191-196.
3. Шаповалова О.І. Вплив європейської інтеграції на національний політичний контекст у Франції / О.І. Шаповалова // Дослідження світової політики: Зб. наук. праць. – Вип. 39. – К.: Ін-т світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2007. – С. 96-108.
4. Шаповалова О.І. Стратегічне та політичне значення розміщення елементів американської системи ПРО в Центральній Європі: позиція Франції / О.І. Шаповалова // Політологічний вісник: Зб-к наук. праць. – Вип. 34. – К.: «ІНТАС», 2008. – С. 317-329.
5. Шаповалова О.І. Місце Європи у французькій зовнішньополітичній ідентичності в постбіполярний період / О.І. Шаповалова // Політологічний вісник: Зб-к наук. праць. – Вип. 36. – К.: «ІНТАС», 2008. – С. 268-281.
6. Шаповалова О.І. Європейська політика безпеки і оборони у комплексі європейської політики Франції / О.І. Шаповалова // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Вип. 76 (Частина ІІ). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2008. – С. 38-47.
7. Шаповалова О.І. Трансатлантичний вимір європейської політики Франції за президентства Жака Ширака / О.І. Шаповалова // Нова парадигма: Журнал наукових праць. – Вип. 81. – К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2008. – С. 125-137.
8. Шаповалова О.І. Білатеральний рівень європейської політики Франції в постбіполярний період / О.І. Шаповалова // Політологічний вісник: Зб-к наук. праць. – Вип. 37. – К.: «ІНТАС», 2008. – С. 290-304.
9. Шаповалова О.І. Місце Росії в комплексі європейської політики Франції за президентства Жака Ширака / О.І. Шаповалова // Нова парадигма: Журнал наукових праць. – Вип. 83. – К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. – С. 188-199.
10. Манжола В.А., Шаповалова О.І. Українсько-французькі відносини / В.А. Манжола, О.І. Шаповалова // Україна в постбіполярній системі міжнародних відносин: підручник / В.А. Манжола, В.Ю. Константинов, С.В. Андрущенко та ін.; кер. авт. кол. В.А. Манжола; за ред. Л.В. Губерського. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. – С. 250-264. (автору належить 50% параграфу)
11. Шаповалова О.І. Позиція Франції щодо визначення статусу Косова / О.І. Шаповалова // Zeszyty Naukowe Doktorantów. – Nr. 1 (2). – Uniwersytet Mikołaja Kopernika w Torunju, 2008. – S. 159-169.
12. Шаповалова О.І. Політика Франції щодо держав Центрально-Східної Європи після завершення холодної війни / О.І. Шаповалова // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Вип. 64 (Частина 2). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006. – С. 15-18.
13. Шаповалова О.І. Французькій варіант організації геополітичного простору Великої Європи в постбіполярний період / О.І. Шаповалова // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Вип. 62 (Частина І). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006. – С. 55-59.
14. Шаповалова О.І. Франко-британське співробітництво в процесі становлення Європейської політики безпеки і оборони / О.І. Шаповалова // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Вип. 76 (Частина ІІ). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2008. – С. 170-174.
15. Shapovalova A. European Neighbourhood Policy – Grand Political Design or Ambivalent Instrumental Project: Ukrainian View / A. Shapovalova // Integration with the European Union: Accession, Association and Neighbourhood Policy / Cabada L., Mravinač M. (eds.). – Plzeň: Aleš Čenĕk, 2008. – P. 94-106.
16. Шаповалова О.І. Європейська інтеграція, зовнішня політика Франції та євроінтеграційні перспективи України / О.І. Шаповалова // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Вип. 79 (Частина ІІ). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2008. – С. 8-14.
Структура роботи. Дисертаційне дослідження загальним обсягом 259 сторінок складається зі вступу, чотирьох розділів і дев’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел з 580 найменувань на 61 сторінці.

Список литературы

ВИСНОВКИ
В результаті дослідження європейської політики Франції за президентства Жака Ширака були зроблені наступні висновки:
1) Французька зовнішньополітична ідентичність ґрунтується на таких глибинних елементах, як універсальні республіканські цінності, злиття понять держави та нації і абсолютний державний суверенітет. Доктрина голлізму, структуруюча дія якої для зовнішньої політики Франції залишається домінантною, базувалась на приматі принципу політичної незалежності, який означав прагнення якомога мінімізувати вплив структурних обмежень глобальної системи на зовнішньополітичну активність Франції. Відповідно до цього, концепція мультиполярності виступала основою французької міжна¬родної стратегії у біполярний період, спрямованої на подолання структурних обмежень Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин.
Завершення «холодної війни» не призвело до руйнування цієї концептуальної структури, але поставило під питання співвідношення між деякими її елементами та релевантність практичних моделей її реалізації. Можна з впевненістю стверджувати, що збереження глибинних елементів та базових концепцій своєї зовнішньополітичної ідентичності дало можливість Франції суттєво зміцнити власне позиціонування на міжнародній арені з приходом до влади Ж. Ширака, оскільки Франція виступала однією з небагатьох, якщо не єдиною західною державою, яка на тому етапі мала відносно чіткий проект організації глобальної системи у постбіполярний період. На зміну подоланню Ялтинської системи, піднесення об’єднаної Європи та формування мультиполярного світу на засадах кооперативності та мультилатералізму стало головною місією Франції у постбіполярній системі міжнародних відносин.
У французькій риториці мультиполярність представляється як найбільш оптимальна реакція на тенденції до оформлення монополярного світу і становлення одноосібної гегемонії США. Тому, згідно з французьким баченням, подальший розвиток структури глобальної системи представляється як дихотомія між монополярністю, що може перетворитися на гегемонію, і кооперативною мультиполярністю, що становить адекватну альтернативу безконтрольному домінуванню «єдиної наддержави».
Для реалізації концепцій мультиполярності та мультилатералізму Європа відіграє пріоритетну роль, виступаючи, по-перше, основним центром мультиполярного світу і, по-друге, головним носієм мультилатеральних процедур. Тому Європа є центральним елементом французького глобального проекту та неодмінною передумовою для репродукування та утвердження зовнішньополітичної ідентичності Франції.
2) Європейська політика Франції ґрунтується на принципах, закладених двома провідними концепціями, сформульованими в межах доктрини голлізму, а саме концепцією Великої Європи та концепцією Європи-потуги.
Велика Європа являє собою модель становлення на європейському континенті єдиної політичної системи за участю всіх держав Європи. За біполярних часів її головний сенс полягав у подоланні ідеологічного поділу і відновленні геополітичної цілісності європейського континенту. Через відсутність чіткого політичного спрямування, а також практичних форм реалізації, концепція Великої Європи не фігурувала в якості самостійного дискурсу у зовнішньополітичному позиціонуванні Франції за президентства Ширака, але водночас мета становлення кооперативних механізмів пан’європейського масштабу, які б забезпечували політичну цілісність і стабільність континенту, була притаманна французькій дипломатії.
Особливості еволюції глобальної системи зумовили зростання пріоритетності концепції Європи-потуги, яка означає становлення об’єднаної Європи як автономного центру впливу, наділеного власною зовнішньою політикою, здатного захищати свої інтереси та готового просувати власні цінності у світі, покладаючись на якомога ширший арсенал засобів, в тому числі військових. Сутність цієї концепції можна виразити у формулі: європейська політична ідентичність + конвергенція інтересів + агрегація потенціалу. Формування інституційних механізмів, які б сприяли політичній консолідації європейських держав, поступовій конвергенції їхніх зовнішньополітичних підходів та виробленню уніфікованого позиціонування по відношенню до зовнішнього оточення, було квінтесенцією європейської політики Франції за обох каденцій Жака Ширака.
У концептуальній структурі французької зовнішньої політики Європа відіграє домінантну роль, виступаючи в якості, по-перше, базового компоненту глобального проекту Франції у вигляді концепції Європи-потуги, по-друге, головного мультиплікатора (засобу примноження) її впливу в глобальній та регіональній системі та, по-третє, важливого інструменту отримання практичних матеріальних та статусних переваг. Ці якості детермінують основні завдання, виконанню яких слугує європейська політика Франції. Динаміка та співвідношення між ними визначають загальний напрямок і специфічні засоби реалізації європейської політики Франції на тому чи іншому етапі.
3) За президентства Ширака європейська інтеграція перетворилась на основну платформу реалізації французької політики в Європі на інституційному рівні завдяки тому, що, по-перше, в постбіполярний період вона виступає провідною рушійною силою, що відіграє роль генератора структурних змін на континенті, і по-друге, лише інтеграція здатна втілювати всі три якості, які покладаються на Європу у зовнішній політиці Франції, – політичного проекту, мультиплікатора впливу і функціонального інструменту.
Якість Європи як політичного проекту, спрямованого на втілення концепції Європи-потуги, покладається здебільшого на міжінституційний рівень інституційної архітектури ЄС в рамках його «другої опори». Створення та функціонування дієвих механізмів, здатних забезпечити конвергенцію зовнішньополітичних підходів і інтересів держав-членів, централізацію процесу вироблення спільних рішень та уніфікацію колективного європейського позиціонування означає неминучу необхідність перегляду встановленого балансу між інтеграційними інститутами, що було провідною метою французької дипломатії в ході узгодження Європейського Конституційного договору.
Якість Європи як мультиплікатора впливу Франції у глобальній системі здійснюється завдяки підтриманню оптимального ступеню рівноваги між діяльністю інтеграційних інститутів та органів державної влади, що видається найбільш проблематичним для Франції елементом цієї структури. Бачення ЄС, з одного боку, як засобу зміцнення позицій Франції у світі, а з іншого, як способу колективної діяльності європейських держав у глобальній системі спричиняє базове концептуальне протиріччя французької політики в Європі.
Вихід балансу між державами на перший план в європейському будівництві у другій половині 90-х років ускладнив реалізацію європейського проекту Франції, оскільки зумовив спрямування зусиль французької дипломатії передусім на підтримання статусу Франції як одного з лідерів євроінтеграційної спільноти. Але з ініціюванням конституційного процесу французька дипломатія отримала можливість для формування такої інституційної архітектури ЄС, яка б дозволяла здійснити становлення Європи-потуги на основі європейської інтеграції. Цим пояснюються важливі компроміси, на які пішов Париж задля забезпечення належної результативності цього процесу загалом.
Розширення на Схід та відхилення проекту Конституції являли собою серйозний виклик для французької дипломатії, адже вони не тільки ставили під загрозу загальну структуру і принципи функціонування євроінтеграційної спільноти, які дозволяли Франції відігравати провідну роль і зберігати головні важелі впливу та контролю за перебігом процесів інтеграції, але й зменшували придатність євроінтеграції як платформи для становлення Європи-потуги.
З огляду на те значення, якого набули інтеграційні процеси для позиціонування Франції у глобальній та європейській системі, а також на ступінь зобов’язань, які брала на себе Франція, набуваючи ролі одного з лідерів європейського будівництва, можна говорити про відсутність дієздатних альтернатив інтеграції як засобу реалізації основних практичних цілей французької зовнішньої політики, способу політичної консолідації європейських держав та механізму репродукування її зовнішньополітичної ідентичності.
4) У зовнішній політиці Франції безпекові механізми виступають вагомими каналами міжнародного впливу і обов’язковими елементами реалізації концепції Європи-потуги, оскільки, по-перше, здатність євро¬пейських держав самостійно забезпечувати власну безпеку є неодмінною перед¬умовою для утвердження політичної автономії об’єднаної Європи, а по-друге, це вимагає наділення її повним арсеналом засобів, в тому числі військових, для досягнення узгоджених політичних цілей шляхом агрегації існуючого потенціалу європейських держав та створення нових його компонентів. Основними об’єктами французької безпекової політики в постбіполярний період виступали два європейські механізми безпеки – НАТО та ЄПБО.
Політика Франції щодо НАТО за правління Ж. Ширака визначалась властивостями поточного стратегічного контексту, політичною та практичною цінністю цієї інституції та перспективами становлення автономних європейських механізмів безпеки. Кроки в напрямку зближення з НАТО на політико-інституційному рівні в перші роки президентства Ж. Ширака являли собою не докорінну ревізію принципів безпекової політики Франції в Європі, а тактичну її модифікацію при незмінності цілей сприяння формуванню автономних європейських безпекових механізмів. Суперечності в процесі зближення Франції з НАТО, які виникли навколо проблем трансформації структури інтегрованого командування Альянсу, об’єктивно мали другорядне значення і не стосувались базових концептуальних питань реформування Атлантичного альянсу, але той факт, що вони були зведені на рівень франко-американських відносин і набули публічного розголосу, призвів до призупинення відновлення повноцінної участі Франції в НАТО. Тому, незва¬жаючи на ряд серйозних політичних і практичних здобутків в ході зближення з Альянсом, Париж з політичних міркувань був змушений продовжувати підтримувати свій «особливий статус» по відношенню до НАТО. Це означало посилення голлістської моделі у відносинах з НАТО, сутністю якої є паралельне просування співробітництва на політико-інституційному та оперативно-стратегічному рівнях.
Французька стратегія щодо просування ЄПБО має самостійне політичне значення, яке базується на ролі військово-політичної інтеграції для утвердження ЄС як цілісного колективного актора на міжнародній арені. Тому місце ЄПБО у комплексі європейської політики Франції визначається двома функціями – реалізацією політичного проекту становлення Європи-потуги в таких її складових як агрегація військового потенціалу європейських держав і конвергенція їхніх стратегічних підходів, та здійсненням мультиплікації французького впливу в глобальній і європейській системі.
В ході становлення і розвитку ЄПБО Франції вдалося, заклавши базові формальні та інституційні параметри цієї політики, перенести та закріпити один з програмних елементів своєї зовнішньої політики – необхідність налагодження автономних безпекових механізмів в Європі – на європейський рівень. Здобутком Парижу також можна вважати те, що ЄПБО зберегла формальну відокремленість від транс¬атлантичної системи. Однак, її практичне функціонування свідчить, що поглиблення безпекової інтеграції саме по собі не здатне стимулювати політичні зрушення на глобальному та регіональному рівнях в тій мірі, яка відповідає французьким амбіціям.
5) Білатеральні важелі впливу, якими володіє Франція на рівні двосторонніх відносин з окремими європейськими державами, є доволі ефективними для виконання окремих тактичних завдань її політики в Європі, мультиплікації власного впливу або отримання функціональних переваг, але видаються обмеженими та недостатніми для повноцінної реалізації європейського проекту Франції. Білатеральні механізми можуть до певної міри стимулювати процес політичної консолідації європейських держав, однак, вони не можуть забезпечити належний ступінь конвергенції політичних підходів за відсутності сталих інституційних рамок. Це зумовлює характерну для євроінтеграційної політики Франції дилему між прагненням до формування ефективних інститутів, здатних проектувати вплив ЄС на зовнішнє середовище, і бажанням утримати «відносини солідарності» з окремими європейськими державами, які склалися в попередні історичні періоди.
Тому європейська політика Франції вирізняється схильністю до ситуативного контекстуального та функціонально орієнтованого білатералізму, основним критерієм оцінки якого виступає його політична доцільність та практична ефективність, а білатеральні механізми виступають допоміжними інструментами в комплексі європейської політики Франції. В той же час для французької дипломатії притаманне прагнення утворити мережу двосторонніх партнерств з європейськими державами на такому рівні, який би дозволяв здійснювати політичний вплив поза межами формальної інституційної структури Європейського Союзу.
6) Французьке бачення трансатлантичної системи у постбіполярний період ґрунтується на прагненні зберегти цілісність самої системи, трансформувавши її структурну конфігурацію в бік збалансування домінуючого впливу США на політичному і структурно-інституційному рівнях шляхом редетермінізації параметрів та взаємозв’язків між її акторами. Розбудова Європи-потуги виступає для Франції беззаперечно головною стратегічною метою зовнішньої політики, тоді як оптимізація трансатлантичної системи необхідна для створення для цього належних умов і набагато в більшій мірі залежить від поточного контексту, тому може вважатися однією з тактичних цілей на шляху до реалізації стратегічної мети.
У французькому варіанті оптимізація трансатлантичної системи означає її поступове переформатування з асиметричної структури, в якій США займають домінуюче становище, а положення інших країн визначається ступенем наближеності до Вашингтону в неформальній мережі двосторонніх зв’язків, на партнерство об’єднаних спільними цінностями та інтересами, але політично відокремлених суб’єктів завдяки поглибленню політичної інтеграції європейських держав. Французька стратегія полягає, по-перше, в адекватній модифікації інституційної платформи трансатлантичної системи, а по-друге, у формуванні європейських політичних і безпекових механізмів, які б дозволили подолати політичні розбіжності стосовно значення трансатлантичного партнер¬ства, що проявляються між європейськими державами на білатеральному рівні, та виробити колективне європейське позиціонування по відношенню до Вашингтону. Конструювання Європи як цілісного автономного суб’єкту міжнародних відносин є для французького правлячого класу самостійним політичним проектом, а не альтернативою трансатлантичному партнерству.
7) Налагодження стійких кооперативних відносин з Росією є невід’ємним компонентом європейської політики Франції. Політична вага цих відносин як білатерального каналу міжнародного впливу Франції обумовлена, з одного боку, специфічними властивостями Росії як потужного актора в Європі і в світі, а з іншого, структурою двостороннього співробітництва, яка містить в собі більше кооперативних, ніж конкурентних засад. Розвинені та інституціо¬налізовані механізми політичного діалогу між двома державами дозволяють підтримувати достатньо високий рівень цього партнерства попри те, що його загальносистемна цінність варіюється в тих чи інших міжнародних умовах.
Разом з тим Росія не належить до того геополітичного простору, в якому реалізується концепція Європи-потуги, і який є головним полем діяльності французької дипломатії, тому партнерство з Росією є скоріше компонентом зовнішнього оформлення Європи-потуги, утвердження і визнання її статусу як повноцінного центру глобального впливу, ніж становлення її внутрішньої конфігурації. Але відносинам з Росією надається центральне значення для оформлення нової політичної організації європейського континенту, заснованої на принципах кооперативності та солідарності задля уникнення утворення нових розподільчих ліній в Європі. І найбільш важливим питанням в цьому контексті є встановлення оптимального балансу між використанням інституційних та білатеральних механізмів – між специфічними формами залучення до інтеграційних процесів і зміцненням двосторонніх зв’язків.
Особливого значення для європейської політики Франції за другої каденції Ширака набув «трикутник» Париж-Берлін-Москва. Даний механізм тристоронньої співпраці є одним із альтернативних каналів міжнародного впливу Франції білатерального рівня, які є притаманними для сучасної системи міжнародних відносин і для французької політики зокрема в тих випадках, коли покладання на інституційні механізми з тих чи інших причин стає неможливим. Відсутність масштабного політичного проекту та відмінність підходів держав до напрямків тристороннього діалогу являють собою головні причини недостатньої ефективності цього «трикутнику».
На формування і здійснення політики Франції щодо України впливають три ключові фактори – загальні засади французької політики в Європі, особливості політичного курсу Франції по відношенню до держав Центрально-Східної Європи та французьке сприйняття ролі Росії в європейській системі міжнародних відносин. Український напрямок набув самостійного значення у комплексі європейської політики Франції за президентства Ширака, але неспівпадіння політичних орієнтирів двох держав спричиняло дисонанс, коли жоден з партнерів не міг задовольнити прагнень іншого. Україна не належить до головної зовнішньополітичної «орбіти» Франції, а тому їй відводилося другорядне значення в ході формування і реалізації французької політики в Європі. За відсутності більш сталої політичної платформи для двосторонніх відносин, ніж євроінтеграційні амбіції України французьке ставлення до нашої держави протягом правління Ж. Ширака було переважно функціональним і здебільшого гармоніювало з тією стратегію, якої дотримувались у відносинах з нашою державою європейські комунітарні інститути. Той факт, що українська дипломатія розглядає стосунки із Францією, як із іншими провідними країнами Європи, через призму прагнень України вступити до Європейського Союзу, суттєво обмежує горизонти політичного діалогу між двома державами.
Проведений аналіз свідчить, що взаємозв’язок між концептуальними засадами і практичними засобами європейської політики Франції за президентства Жака Ширака знаходить свій вияв у тому, як пріоритетність тих чи інших практичних засобів визначається їхньою ефективністю для реалізації даних концептуальних засад, в першу чергу тих, які задаються французькою зовнішньополітичною ідентичністю. Примат концепції Європи-потуги зумовив пріоритетність механізмів інституційного рівня для європейської політики Франції в даний період, оскільки саме вони уможливлювали становлення об’єднаної Європи як автономного цілісного актора міжнародних відносин і центру глобального впливу. Тоді як механізми білатерального рівня відігравали в цьому процесі допоміжну роль і використовувались переважно для його підтримання та стимулювання.
Даний взаємозв’язок визначається, з одного боку, поточним політичним контекстом в Європі, а саме напрямками еволюції існуючих інституційних механізмів та загальними тенденціями розвитку співробітництва з окремими європейськими державами, а з іншого, характером внутрішньополітичних процесів у державі, зокрема легітимністю даних практичних засобів в очах французької громадськості. Він проявляється, по-перше, на дискурсивному рівні в тому, яким чином реалізація конкретного компоненту концептуальних засад пов’язується в офіційній риториці з визначеним практичним механізмом, по-друге, на рівні взаємодій з іншими європейськими державами, в ході яких відбувається поширення і утвердження провідних французьких ідей щодо зовнішньої репрезентації та внутрішньої конфігурації об’єднаної Європи, і по-третє, на інституційному рівні, де дані ідеї отримують формальне закріплення у вигляді тих чи інших документальних і організаційних рамок.
Отже, завдяки особливостям свого історичного розвитку і політичної ідентичності, стратегічно орієнтованій та ініціативній поведінці на міжнародній арені, а також взаємопов’язаності реалізації цілей зовнішньої політики із розбудовою певної структури глобальної системи, Франція є однією з держав, здатних відігравати роль лідера об’єднаної Європи, задаючи напрямок як процесам оформлення її нової внутрішньої конфігурації, так і утвердженню її консолідованого зовнішнього позиціонування. Головним викликом, який постає перед Францією в її європейській політиці, є належна оптимізація політико-інституційних, ідентифікаційних та стратегічних параметрів європейської інтеграції, яка б дозволяла, з однієї сторони, сприяти посиленню автономної міжнародної суб’єктності ЄС і втіленню концепції Європи-потуги, а з іншої, підтримувати статус Франції як однієї з провідних європейських і світових держав.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андреева Т. Безопасность Западной Европы и независимые ядерные силы Великобритании и Франции / Т. Андреева // Мировая экономика и международные отношения. – 2004. – № 1. – С. 51-61.
2. Асиметрія міжнародних відносин / під ред. Г.М. Перепелиці, О.М. Субтельного. – К.: Стилос, 2005. – 555 с.
3. Бар Э. Стратегические интересы Европы / Э. Бар // Internationale Politik. – 2007. – № 2. – С. 62-71.
4. Барановский В.Г. Западная Европа: военно-политическая интеграция / В.Г. Барановский. – М.: Междунар. отношения, 1988. – 200 с.
5. Бжезинский З. Большая шахматная доска [пер. с англ. Уральская О.А.] / З. Бжезинский. – 4-е изд. – М.: Международные отношения, 2005. – 256 с.
6. Богословская О.В. Де Голль и проблемы создания политического союза Европы («планы Фуше» 1961-1962 г.) / О.В. Богословская, Н.Н. Наумова // Вест. Моск. Ун-та. Сер. 8. История . – 2000. – № 6. – С. 82-97.
7. Ведрин Ю. «Международного сообщества», увы, не сущестует… / Ю. Ведрин // Свободная мысль. – 2005. – № 7. – С. 3-13.
8. Великобритания: эпоха реформ / Под ред Ал.А. Громыко. – М.: Изд-во «Весь мир», 2007. – 536 с. – (Старый Свет – новые времена)
9. Волес В. Творення політики в Європейському Союзі [пер. з англ. Р. Ткачук] / В. Волес, Г. Волес. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. – 871 с.
10. Вызовы евростроительства: взгляд из сената Франция / cост. Е. Горбачова // Мировая экономика и международные отношения. – 1999. – № 11. – С. 117-122.
11. Гомар Т. Евросоюз и Россия: в поисках равновесия между геополитикой и регионализмом [Электронный ресурс] / Т. Гомар // Russie.Nei.Visions. – Май 2006. – No. 10b. – 23 c. – Режим доступа к изданию:
http://www.ifri.org/files/Russie/gomart_WS_russe.pdf (дата посещения 21.01.2009)
12. Гомар Т. Париж и диалог Россия-ЕС, новый импульс с приходом Николя Саркози? [Электронный ресурс] / Т. Гомар // Russie.Nei.Visions. – Октябрь 2007. – No. 23. – 26 c. – Режим доступа к изданию:
http://www.ifri.org/files/Russie/ifri_RNV_Gomart_Russie_UE_sept2007_RUS.pdf (дата посещения 21.01.2009)
13. Гомар Т. Российский вектор политики Парижа: преодолеть статус-кво / Т. Гомар // Вестник аналитики: Журнал аналитических материалов. – 2007. – № 1 (127). – С. 53-67.
14. Давыдов Ю.П. «Старый» европеизм против «нового» атлантизма? / Ю.П. Давыдов // США. Канада. – 2003. – № 9. – С. 3-20.
15. Данилов Д.А. Общее пространство внешней безопасности России и ЕС: амбиции и реальность / Д. Данилов // Мировая экономика и международные отношения. – 2005. – № 2. – С. 35-47.
16. Данилов Д.А. Сотрудничество Россия – ЕС в сфере международной безопасности: курс на «стратегическое партнёрство» / Д.А. Данилов // Европейские страны СНГ: место в «Большой Европе» / Под ред. В. Грабовски, А.В. Мальгина, М.М. Наринского (отв. ред.). – М.: Международные отношения, 2005. – С. 196-219.
17. Денисенко К.Ю. Геополітика та зовнішньополітичні доктрини Шарля де Голля / К.Ю. Денисенко // Нова парадигма: Журнал наукових праць. – Вип. 64. – К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. – С. 148-154.
18. Добровольська І.-А. Особливості французько-німецьких відносин після об'єднання Німеччини / І.-А. Добровольська // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Вип. 64 (Частина І). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006. – С. 167-171.
19. Добровольська І.-А. Французько-німецьке партнерство в сучасній архітектурі європейської безпеки / І.-А. Добровольська // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Вип. 55 (Частина ІІ). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2005. – С. 51-55.
20. Добровольська І.-А. Французько-німецькі відносини як осередок європейської логіки / І.-А. Добровольська // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Вип. 53 (Частина ІІ). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2005. – С. 79-85.
21. Дубинин Ю. О «Европе от Атлантики до Урала» / Ю.О. Дубинин // Россия в глобальной политике. – Сентябрь-октябрь 2007. – Том 5, № 5. – С. 155-160.
22. Дударь А.Ю. Позиция Франции по вопросам европейской безопасности / А.Ю. Дударь // Проблемы внешней и оборонной политики России. – 2001. – № 7. – С. 128-163.
23. Европа: вчера, сегодня, завтра / Институт Европы РАН. [Ред. кол. Н.П. Шмелёв]. – М.: ЗАО Издательство «Экономика», 2002. – 823 с.
24. Европейский Союз на пороге ХХІ века: выбор стратегии развития / Под ред. Ю.А. Борко, О.В. Буториной. – М.: Эдиториал УРСС, 2001. – 472 с.
25. Зленко А.М. Зовнішньополітична стратегія и дипломатія України: підручник [за ред. В.А. Манжоли] / Анатолій Максимович Зленко. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. – 379 с.
26. Зленко А.М. Національні інтереси України / А.М. Зленко, В.А. Манжола, Г.М. Перепелиця // Україна в постбіполярній системі міжнародних відносин / В.А. Манжола, В.Ю. Константинов, С.В. Андрущенко та ін.; кер. авт. кол. В.А. Манжола; за ред. Л.В. Губерського. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. – С. 69-83.
27. Зуева К.П. Внешняя политика Франции в эпоху «неоголлизма» / К.П. Зуева // Мировая экономика и международные отношения. – 2004. – № 1. – С. 70-79.
28. Зуева К.П. Образ России: взгляд из Франции / К.П. Зуева // Мировая экономика и международные отношения. – 2008. – № 2. – С. 51-60.
29. Зуева К.П. Проблемы Западноевропейского Союза и Россия / К.П. Зуева // Мировая экономика и международные отношения. – 1997. – № 4. – С. 32-41.
30. Калмыков М. Французская внешняя политика на рубеже веков / М. Калмыков // Компас. – 2000. – № 44. – С. 66-78.
31. Канинская Г.Н. Париж и НАТО / Г.Н. Канинская // Международная жизнь. – 2008. – № 10. – С. 111-122.
32. Капітоненко М.Г. Держава в постбіполярній системі міжнародних відносин / М.Г. Капітоненко // Україна в постбіполярній системі міжнародних відносин / В.А. Манжола, В.Ю. Константинов, С.В. Андрущенко та ін.; кер. авт. кол. В.А. Манжола; за ред. Л.В. Губерського. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. – С. 23-36.
33. Ковальова О.О. Спільна зовнішня політика і політика безпеки Європейського Союзу: до і після розширення / О.О. Ковальова // Стратегічна панорама. – 2004. – № 2. – С. 44-51.
34. Козак О.А. Проблемы европейской безопасности на рубеже ХХ-ХХI вв. / О.А. Козак // Учёные записки – 2001 г. / Дипломатическая академия МИД России. – М., 2002. – С. 150-167.
35. Колаковска А. Французская дискуссия тему границ Европы / А. Колаковска // Европа (журнал Польского института международных дел). – 2006. – Том 5. – № 1 (18). – С.53-65.
36. Кондратюк С.В. Європейська політика об’єднаної Німеччини: Монографія / С.В. Кондратюк. – К., 2008. – 264 с. – Бібліогр.: с. 245-263.
37. Константинов В.Ю. Регіоналізація на Схід від ЄС: системні чинники та динаміка // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Вип. 55 (Частина І). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2005. – С. 35-39.
38. Константинов В.Ю. Регіоналізм та регіоналізація в міжнародних відносинах. Монографія. / В.Ю. Константинов – К.: ВПЦ «Київський університет», 2006. – 200 с. – Бібліогр.: с. 191-199.
39. Копійка В.В. Україна у процесах європейської інтеграції та розширення Європейського Союзу / В.В. Копійка, М.А. Миронова // Україна в постбіполярній системі міжнародних відносин / В.А. Манжола, В.Ю. Константинов, С.В. Андрущенко та ін.; кер. авт. кол. В.А. Манжола; за ред. Л.В. Губерського. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. – С. 335-356.
40. Копійка В.В. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів / В.В. Копійка, Т.І. Шинкаренко. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – 448 с. – Бібліогр.: с. 439-445.
41. Копійка В.В. Європейський Союз: Досвід розширення і Україна / В.В. Копійка. – К.: Юрид. думка, 2005. – 448 с. – Бібіліогр.: с. 394-445.
42. Кочубей Ю. Із знаком «плюс» / Ю. Кочубей // Політика і час. – 1999. – № 7. – С. 27-35.
43. Кривонос Р.А. Німеччина у структурі європейської співпраці: Монографія / Р.А. Кривонос. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2004. – 166 с. – Бібіліогр.: с. 135-165.
44. Кривонос Р.А. Українсько-німецькі віносини / Р.А. Кривонос // Україна в постбіполярній системі міжнародних відносин / В.А. Манжола, В.Ю. Константинов, С.В. Андрущенко та ін.; кер. авт. кол. В.А. Манжола; за ред. Л.В. Губерського. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. – С. 264-282.
45. Крушинський В.Ю. Британська Європа чи європейська Британія. Великобританія в європейських інтеграційних процесах: Монографія / В.Ю. Крушинський. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2003. – 214 с. – Бібіліогр.: с. 198-214.
46. Крушинський В.Ю. Українсько-британські відносини / В.Ю. Крушинський // Україна в постбіполярній системі міжнародних відносин / В.А. Манжола, В.Ю. Константинов, С.В. Андрущенко та ін.; кер. авт. кол. В.А. Манжола; за ред. Л.В. Губерського. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. – С. 237-250.
47. Крушинський В.Ю. Фактори формування «особливої» позиції Великої Британії стосовно європейських інтеграційних процесів // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, серія «Міжнародні відносини». – 2003. – Вип. 25. – С. 17-20.
48. Лозовицький О.С. Вплив франко-американських взаємовідносин на формування військово-політичної стратегії П’ятої республіки Франції / О.С. Лозовицький // Людина і політика. – 2003. – № 5. – С. 23-35.
49. Лозовицький О.С. Феномен «Голлiзму» в свiтовiй полiтицi / О.С. Лозовицький // Полiтика і час. – 1996. – № 10. – С. 33-39.
50. Лозовицький О.С. Чинник глобального лідерства США у формуванні військово-політичної та оборонної стратегії Франції: дис… канд. пол. наук: 23.00.04 / Лозовицький Олександр Станіславович. – Київ: Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, 2001. – 203 с.
51. Манжола В.А. Велика Європа та Україна / В.А. Манжола // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Вип. 57 (Частина І). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2005. – С. 6-15.
52. Манжола В.А. Концептуальна модель відносин між Україною та Францією / В.А. Манжола // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Вип. 32 (Частина 1). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2002. – С. 3-12.
53. Манжола В.А. Мегарегион «Большая Европа» во внешней политике Украины. / В.А. Манжола // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Вип. 68 (Частина 2). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2007. – С. 11-19.
54. Манжола В.А. Україна в європейському просторі / В.А. Манжола // Україна в постбіполярній системі міжнародних відносин / В.А. Манжола, В.Ю. Константинов, С.В. Андрущенко та ін..; кер. авт. кол. В.А. Манжола; за ред. Л.В. Губерського. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. – С. 301-320.
55. Манжола В.А. Українсько-французькі відносини: від співробітництва до діалогу та партнерства / В.А. Манжола // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, серія «Міжнародні відносини». – 2002. – Вип. 23. – С. 181-187.
56. Манжола В.А. Ядерная политика Франции / 60-80-ые годы /: дис… докт. ист. наук: 07.00.03 / Манжола Владимир Андреевич. – Киев: Ун-т им. Т. Шевченко, Укр. ин-т междун. отношений, 1993. – 366 с.
57. Манжола В.А. Ядерное оружие Франции и вопросы европейской безопасности / В.А. Манжола. – К.: Выща шк., 1989. – 167 с.
58. Мартинов А.Ю. Німецько-французькі відносини на сучасному етапі європейської інтеграції / А.Ю. Мартинов // Вісник Дипломатичної академії України. – 2003. – № 9. – С. 62-73.
59. Миронова М.А. «Спільна зовнішня політика та політика безпеки» ЄС: вплив на трансатлантичний комплекс відносин / М.А. Миронова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, серія «Міжнародні відносини». – 2002. – Вип. 24. – С. 247-252.
60. Миронова М.А. Політичні відносини США та ЄС: партнерство чи суперництво? / М.А. Миронова // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Вип. 45 (Частина ІІ). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2004. – С. 24-30.
61. Миронова М.А. Спільна зовнішня політика та політика безпеки ЄС: вплив на трансатлантичний комплекс відносин / М.А. Миронова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, серія «Міжнародні відносини». – 2002. – Вип. 24. – С. 247-257.
62. Миронова М.А. США та проблеми військової-політичної інтеграції в ЄС / М.А. Миронова // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Вип. 41 (Частина ІІ). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2003. – С. 25-31.
63. Мінгазутдінов І.О. Україна в системі європейської безпеки / І.О. Мінгазутдінов // Україна в постбіполярній системі міжнародних відносин / В.А. Манжола, В.Ю. Константинов, С.В. Андрущенко та ін.; кер. авт. кол. В.А. Манжола; за ред. Л.В. Губерського. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. – С. 320-335.
64. Мітрофанова О.О. Парадокси євроатлантичної безпеки: відмінності французького та американського підходів / О.О. Мітрофанова // Людина і політика. – 2001. – № 3. – С. 58-67.
65. Мітрофанова О.О. Паризький вимір євроатлантизму / О.О. Мітрофанова // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. – Вип. 8. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 1999. – С. 37-40.
66. Мітрофанова О.О. Співпраця Франції й України у військовій галузі / О.О. Мітрофанова // Стратегічна панорама. – 2006. – № 2. – С. 119-125.
67. Мітрофанова О.О. Французький підхід до українського і польського чинників в європейському стратегічному просторі / О. Мітрофанова // Людина і політика. – 2001. – № 1. – С. 69-74.
68. Мітрофанова О.О. Безпекова політика Франції в контексті сучасних європейських геополітичних трансформувань: дис… канд. пол. наук: 23.00.04 / Мітрофанова Оксана Олександрівна. – Київ: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2002. – 214 с.
69. Мовчан М.П. Головні «мотори» європейської інтеграції / М.П. Мовчан // Політика і час. – 2003. – № 11. – С. 68-76.
70. Монаган Э. Россия, НАТО и Евросоюз: европейский треугольник безопасности или новая «Антанта»? [Электронный ресурс] / Э. Монаган // Russie.Nei.Visions. – Май 2006. – No. 10a. – 23 c. – Режим доступа:
http://www.ifri.org/files/Russie/monaghan_WS_russe.pdf (дата посещения 21.01.2009)
71. Морозов В. Понятие государственной идентичности в современном теоретическом дискурсе [Электронный ресурс] / В. Морозов // Международные процессы. – Январь-апрель 2006. – Т. 4. – № 1 (10). – Режим доступа к жуналу: http://intertrends.ru/tenth/007.htm (дата посещения 21.01.2009)
72. На особом месте. Какую политику будет проводить Франция в отношении России? / интервью с Т. Гомар // Московские новости. – 2006. – № 36. – 22 сентября.
73. Обичкина Е.О. Франция – США: две модели мира / Е.О. Обичкина // США. Канада. – 2004. – № 7. – С. 23-39.
74. Обичкина Е.О. Франция в поисках внешнеполитических ориентиров в постбиполярном мире. Монография / Е.О. Обичкина. – М.: МГИМО, 2004. – 487 c. – Библиогр.: с. 469-487.
75. Обичкина Е.О. Франция: величие прежде всего / Е.О. Обичкина // Россия в глобальной политике. – ноябрь-декабрь 2005. – Том. 3, № 6. – С. 24-38.
76. Перепелиця Г.М. Євроатлантична парадигма України / Г.М. Перепелиця, Л.Ф. Гайдуков // Україна в постбіполярній системі міжнародних відносин / В.А. Манжола, В.Ю. Константинов, С.В. Андрущенко та ін.; кер. авт. кол. В.А. Манжола; за ред. Л.В. Губерського. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. – С. 357-374.
77. Перепелиця Г.М. Росія в зовнішньополітичній стратегії України / Г.М. Перепелиця // Україна та Росія: як з