Угву Віктор Угонна Політика КНР щодо країн Африки

Краткое описание

Угву Віктор Угонна, тимчасово не працює. Назва дисертації: «Політика КНР щодо країн Африки». Шифр та назва спеціальності 23.00.04 політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. Спецрада Д26.001.29 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
УГВУ ВІКТОР УГОННА
УДК 327(510+6)(043.3)
СТРАТЕГІЯ КНР ЩОДО КРАЇН АФРИКИ
ДИСЕРТАЦІЯ
23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем
та глобального розвитку
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень
Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання
на відповідне джерело.
__________________________
(підпис, ініціали та прізвище здобувача)
Науковий керівник: Борділовська Олена Анатоліївна,
доктор політичних наук
Київ – 2020

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.................................................................. 19
ВСТУП ................................................................................................................... 20
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ СТРАТЕГІЇ КИТАЮ У АФРИЦІ. 30
1.1. Цілі та методологічні засади дослідження .................................................. 30
1.2 Визначення застосованих еволюційних теорій стратегії Китаю в
Африці .................................................................................................................... 41
1.3 Історичний огляд відносин між Африкою та Китаєм ................................. 48
1.4 Огляд літератури ............................................................................................. 67
Висновки до розділу 1 .......................................................................................... 85
РОЗДІЛ 2. РОЛЬ АФРИКИ У СТРАТЕГІЇ КИТАЮ НА АФРИКАНСЬКОМУ
КОНТИНЕНТІ....................................................................................................... 89
2.1. Розуміння роль Африки у стратегії Китаю на африканському
континенті.............................................................................................................. 89
2.2. Сфери сучасних африкансько-китайських відносин................................ 107
2.2.1. Співпраця Китаю та Африки на міжнародному рівні........................... 117
2.2.2. Відносини КНР та Африки на регіональному та
субрегіональному рівні...................................................................................... 122
2.3. Оцінка ймовірних двосторонніх здобутків та напрямки посилення
китайсько-африканських відносин.................................................................... 130
Висновки до розділу 2 ........................................................................................ 136
РОЗДІЛ 3. НІГЕРІЯ ЯК ПРИКЛАД, ВІДНОСИН КИТАЮ З
АФРИКАНСЬКИМ КОНТИНЕНТОМ ............................................................. 139
3.1 Історія та сучасний розвиток відносин Китаю з Нігерією........................ 139
3.2 Напрями стратегічних інтересів у сучасних відносинах між Нігерією та
Китаєм .................................................................................................................. 160
3.3 Китайсько-африканські сучасні відносини: порівняльний аналіз
політичних перспектив відносин між Китаєм та Нігерією та
Китаєм та ПАР..................................................................................................... 184
Висновки до розділу 3 ........................................................................................ 203
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................... 212
ДОДАТКИ............................................................................................................ 228

Список литературы

ВИСНОВКИ
За результатами дослідження ролі Африки у стратегії сучасного
розвитку Китаю слід зробити наступні висновки.
1. Встановлено, що методологічними межами дослідження виступають
набори інструментів та способів пізнання сутності та механізмів м’якої
експансії Китаю на Африканському континенті, що дало змогу йому
утвердитися в якості ключового політичного, економічного та військового
партнера багатьох Африканських держав. Китай трансформується в одного з
глобальних лідерів в економічній та політичній площині, а тому потребує
перегляду вектору та методів реалізації власних геополітичних амбіцій.
Одним із потенціалів для зміни усталених форм співробітництва Китаю з
іншими країнами та підвищенню рівня ефективності взаємодії є КитайськоАфриканські відносини. Доведено, що в Африці Китай використовує
політику «м’якої сили», яка будується на вихідних принципах конфуціанства,
осучаснених до вимог сьогодення: відсутність взаємних претензій; підтримка
взаємних прагнень; повага до внутрішнього устрою та форми політичного
режиму; економічна, військова, гуманітарна допомога у розвитку країн з
якими співпрацює Китай. Роблячи ставку на країни «третього світу» Китай
досить потужно поширює свій вплив майже на всіх континентах,
перетворюючи слабкі держави в стратегічних союзників через інтенсивний
розвиток економічних, політичних, гуманітарних та культурних контактів.
Невтручання та повага до внутрішньої політики країн-партнерів виявилася
дієвим підходом Китаю до розбудови нової мережі стратегічних відносин з
країнами Африки. Навздогінний характер розвитку геополітичних стратегій
Китаю, демонструє дієвість політики «мирного підйому» за рахунок
підтримки та інтенсивності економічного співробітництва з країнами
«третього світу». Китай намагається самостійно розбудувати таку мережу
двохсторонніх та багатосторонніх відносин, яка здатна перетворитися у
потенціал подальшого економічного зростання та політичної гегемонії Китаю
не лише в Азійському регіоні. Теоретичний та ідеологічний вакуум розвитку
206
нової системи відносин компенсується за рахунок збільшення активності
китайської дипломатії на континенті, опори на традиційних партнерів,
практики державних візитів, проведення на регулярній основі Форумів з
питань китайсько-африканської співпраці тощо.
2. Проведення історичного огляду відносин між Африкою та Китаєм
дало змогу встановити, що на їх сучасну якість впливало багато факторів,
головними серед яких є прагнення встановити такі партнерські відносини з
країнами Африки, які дадуть змогу інтенсифікувати створення
багатополярного світу на базі протиставлення класичним центрам сили
нового політичного утворення країн групи Південь-Південь, як механізму
протистояння викликам глобалізації. Процес становлення КитайськоАфриканських відносин пройшов досить тривалий шлях розвитку від суто
економічного та номінального політичного співробітництва до нової
глобальної моделі захоплення Китаєм сфер світового впливу. Сучасна якість
відносин між країнами Африки та Китаєм обумовлена розширенням
предметної сфер взаємодії майже у всіх аспектах відносин: політичних,
економічних, гуманітарних, соціальних, науково-технічних, військових тощо.
А традиційний поділ історичного шляху розвитку китайсько-африканських
відносин включає чотири періоди: початок 1950-х років, (пріоритет на
питання національної безпеки); з середини 1950-х − до кінця 1970-х років,
трансформаційний період (політичний контексті двосторонніх відносин
визнається перманентним; 1980-ті роки (домінування економічних інтересів);
1990-2000 роки (період інтенсивного становлення геополітичного впливу
Китаю). Вивчаючи історіографічні дослідження за предметом даної роботи
можна дійти висновку про відсутність однозначної оцінки сучасного стану
розвитку Китайсько-Африканських відносин. Західна доктрина політичних
наук виходить із того, що політика сучасного Китаю по відношенню до
Африканських держав є екстенсивним способом збільшення власного
економічного потенціалу та політичної ваги в світі. Встановлено, що
207
дослідники виходять на спільне розуміння сутності політики неоколоніалізму
Китаю по відношенню до Африканських держав. Більшість вітчизняних
дослідників, а також китайських вчених сходяться на думці, що зовнішня
політика Китаю в Африці обумовлена декількома особливостями власного
внутрішьнокитайського розвитку та потребою до постійного економічного
зростання, носить характер драйвера економічного розвитку регіону з
перспективою отримання надзвичайно великих преференцій від такого
розвитку. Для цього як зазначають європейські дослідники Китай повинен
обрати центр або декілька центрів, для продовження політики експансії але
за підтримки держав, які будуть ним сформовані в якості політичного центру
та політико-економічної домінанти в конкретних регіонах та в регіональних
утвореннях. .
3. Сучасний етап розвитку відносин між Африканськими країнами та
Китаєм має дві яскраво виражені тенденції: сировинної залежності економіки
Китаю від ресурсів Африканського континенту та геополітичних амбіцій
Китаю, які можуть бути задоволені за рахунок конструювання нової моделі
відносин між країнами «третього світу» за концепцією «Південь-Південь»,
серед яких Китай отримувати однозначну і беззаперечну підтримку у всіх
питаннях глобального розвитку. Тобто доведено, що сучасна
зовнішньоекономічна і зовнішньополітична політика Китаю стосовно країн
Африканського континенту відображає прагнення диверсифікації залежності
власної економіки від розвинутих країн, і головним чином від США. «М’яка
експансія» Китаю яка проводиться на Африканському континенті схожа за
своїм сутнісним змістом із політикою неоколоніалізму, що проваджується
країнам Заходу, але Китай поширює свій вплив поетапно, розпочинаючи від
експансії економічної, продовжуючи її в політичній і культурній площинах, і
закінчуючи співпрацею у військовій сфері. При чому акцент політики Китаю
на Африканському континенті не на конкретну країну, а на вирішення
208
конкретних завдань власного розвитку, наприклад, за рахунок отримання
широкого доступу до дешевої сировинної продукції.
4. Досліджуючи зміст відносини між Африкою та Китаєм на
міжнародному рівні зроблено висновок, що вони базуються на системі
політичних принципів, взаємовигідного партнерства, які були сформовані у
1964 р. головою уряду цієї держави Чжоу Еньлаєм. Доведено, що сутність
цих принципів зводиться до побудови такої моделі двостороннього
партнерства між Китаєм та країнами Африки за якої встановлюється
номінальна рівність партнерів, але через різність економічного потенціалу та
рівнів економічного розвитку (на користь Китаю) саме Китай отримує
достатні важелі та механізми експансії в економіку тієї чи іншої
Африканської країни. Така експансія супроводжується політичним захистом
інтересів китайських підприємств та інвесторів на рівні двосторонніх
відносин але номінальній рівноправності партнерів у світових організаціях та
економічних союзах. Загалом головним майданчиком міжнародного
співробітництва між Китаєм та Африканськими країнами виступає ООН, в
різних структурах якої Китай намагається посувати представників
Африканського континенту з метою отримання власних стратегічних
сателітів-союзників при ухвалені важливих для Китаю геополітичних рішень.
Синхронність політичних позицій в ООН Китаю та його партнерів – країн
Африканського континенту – сприяє розширенню участі фінансових та
гуманітарних місій ООН в реалізації соціальних проектів в Африці. Таким
чином, Китай використовуючи свій геополітичний вплив та міжнародну вагу
в ООН намагається розширити обсяги допомоги країнам третього світу, які
фактично позбавлені доступу до ринку іноземних інвестицій через високий
рівень власної нестабільності, а відтак високої ціни інвестицій.
5. Обґрунтовано ефективність моделі політичних відносин Китаю з
країнами Африки на регіональному рівні, який уособлюється в низці
209
організацій суто Африканського континенту: Африканський союз;
Африканський банк розвитку; Східноафриканське Співтовариство;
Західноафриканський Економічний і Валютний Союз; Спільнота Розвитку
Півдня Африки; Економічне Співтовариство Держав Західної Африки. Але
найбільшого ефекту від політичного співробітництва на регіональному рівні
Китай отримує через Китайсько-Африканський Форум. Доведено, що даний
форум являє собою новий формат геополітичної експансії та геополітичного
впливу на субрегіональні процеси на континенті. Ефективність його
існування розкривається через множинність форматів та альтернатив
моделей політичної поведінки тієї чи іншої країни в рамках Форуму, який
проводить свою роботи у форматі Самітів та робочих груп із постійними
представництвами.
6. Встановивши закономірності розвитку відносин між Китаєм та
країнами Африки на субрегіональному рівні, було доведено, що схема
розбудови партнерства з ними з боку Китаю передбачає індивідуальний
підхід до кожної окремо взятої держави і відкидає будь-які передумови щодо
необхідності досягнення мінімального рівня демократичних стандартів.
Китай використовує економічний, логістичний та науково-технічний
потенціал окремих країн Африки, поширюючи при цьому власний
політичний вплив на них через механізми міжнародного співробітництва,
співробітництва в сфері реалізації інфраструктурних проектів, гуманітарного,
культурного тощо. Таким чином існують два рівні взаємовідносин:
первинний (має найбільшу користь для китайської сторони та втілюється
переважно в економічній сфері через отримання Китаєм доступу до дешевої
сировини або поширення китайських товарів на ринки африканських країн);
вторинний або обслуговуючий (відносини, яки є похідними від необхідності
захисту власних економічних інтересів та політичних амбіцій
геоекономічного та геополітичного домінанта на Африканському
континенті). Така політика дозволяє Китаю досконало вивчити потреби
210
кожного зі своїх партнерів на континенті та діяти в рамках втілення
«точкових проектів» у розрізі національних пріоритетів.
7. Оцінюючи двосторонні здобутки та перспективні галузі посилення
китайсько-африканських відносин встановлено, що першочерговими для
Китаю є саме фінансові, інвестиційні і корпоративні інтереси його компаній
у Африці. В гуманітарній та соціальній сфері китайський курс на підтримку
Африки у середньостроковій перспективі підтримуватиме розвиток
людських ресурсів, продовжуватиме реалізацію програм молодіжних обмінів.
У військовій та безпековій сфері Китай намагатиметься розширити свою
військову присутність на континенті в рамках боротьби із терористичними
організаціями, фундаментальними ісламістськими течіями, особливо в
регіонах багатих природними копалинами та енергоресурсами. Також
встановлено, що однією з головних тем співробітництва Китаю та Африки є
охорона навколишнього середовища та боротьба зі зміною клімату.
Активними темпами розвиваються відносини в космічній галузі. Саме тому,
інтенсивність китайсько-африканського діалогу має стабільно позитивну
динаміку, а насиченість діалогу багатьма новими проектами і досвідом
реалізації минулих, робить відносини Китаю з Африканськими країнами
позитивним трендом реалізації його зовнішньополітичної стратегії.
8. Визначені основні особливості відносин між Нігерією та Китаєм, а
також встановлено закономірності їх протікання. Головними з них є:
наявність великої кількості природних ресурсів, необхідних для економіки
Китаю; стале економічне зростання країни, що формує ємний внутрішній
ринко, який є перспективним для китайських товаровиробників; реалізація
великої кількості соціальних та гуманітарних проектів, в тому числі
інфраструктурних; існування без пекових ризиків в деяких регіонах Нігерії,
що обумовлює необхідність залучення Китаю в якості силового
стратегічного партнера.
211
9. Слід зазначити, що вихідною передумовою для поглиблення
політичної співпраці між Китаєм та Нігерією є економічна складова. Однак,
існуючи невідривно від суспільно-політичних процесів вона розкривається і
в політичній площині через укладення низки меморандумів і угод, метою
яких є вироблення спільної політики на міжнародній арені. Зокрема
просування Нігерії в Раді безпеки ООН, що означає підтримку нігерійської
делегацією інтересів Китаю. Крім того слід згадати і про розширеній
співпраці Нігерії та Китаю через програми Африканського банку розвитку.
Виходячи із первинності встановлених економічних зв’язків між приватним
сектором Нігерією та Китаю, відбувається подальше розширення політичної
підтримки таких зв’язків із активізацією технологічного, наукового обміну,
розвитком відносин в сфері людських ресурсів, а також фінансовій,
інфраструктурній та космічній сферах. Все це обумовлює перспективність та
стратегічний характер двосторонніх відносин і відкриває нові можливості
для реалізації Китаєм власного вектору геополітичного розвитку в контексті
продовження експансії на Африканському континенті через формування
мережі стратегічних союзів із регіональними лідерами.
10. Моделюючи перспективи відносини між Нігерією та Китаєм було
проведено SWOT-аналізу перспектив відносин Китай і Нігерії у порівнянні із
такими ж перспективами ПАР. Виокремлено можливі перспективи і інтереси
Китаю в політичних організаціях, учасниками яких є Нігерія, зокрема це
ЕКОВАС та Африканський союз. При цьому доведено, що Китай повинен
більше уваги приділяти розширенню двосторонніх контактів з Нігерією при
збереженні наявного рівня політичного і економічного співробітництва з
ПАР. Нігерія, на сьогоднішній день, є потенційним регіональним лідером
всієї Західної і можливо Центральної Африки. Тому підтримка Китаю в
політичній і економічній сферах не буде розглядатися як експансія, а скоріше
як каталізатор подальшого становлення і розвитку геополітичного потенціалу
самої Нігерії.