ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису
УДК 159.923.5:001.895

СОСНЮК ОЛЕГ ПЕТРОВИЧ

ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ
ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Спеціальність 19. 00.01 загальна психологія, історія психології

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник
Корнєв Микола Никифорович
кандидат філософських наук, доцент

КИЇВ-2006

ЗМІСТ

ВСТУП ..3
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження ........................................................11
1.1. Основні підходи до вивчення інноваційних процесів у психології....................................11
1.1.1. Структурні елементи та динамічні характеристики інноваційних процесів з позицій системного підходу...............................................................................................................................12
1.1.2. Погляди представників соціокультурного підходу на співвідношення традицій та інновацій................................................................................................................................................19
1.1.3. Інтерпретація інноваційної діяльності як особистісної категорії з позицій акмеологічного підходу....................................................................................................................................................25
1.2. Поняття „суб`єкт інноваційної діяльності” та його психологічні ампліфікації.....31
Висновки до першого розділу...........................................................................................................40
РОЗДІЛ 2. Організація та методичне забезпечення дослідження .............................................44
2.1. Організаційні засади дослідження та критерії формування вибірки .......................................44
2.2. Методичне забезпечення емпіричного дослідження .................................................................47
2.3. Аналіз результатів констатуючого дослідження.........................................................................60
Висновки до другого розділу.............................................................................................................76
РОЗДІЛ 3. Особливості формування психологічної готовності до інноваційної діяльності в умовах тренінгу ..81
3.1. Методологічні принципи формування психологічної готовності до інноваційної діяльності..............................................................................................................................................81
3.1.1. Внутрішні детермінанти та зовнішні фактори впливу на успішність інноваційної діяльності...............................................................................................................................................85
3.1.2. Умови формування психологічної готовності особистості до інноваційної діяльності.............................................................................................................................................112
3.2. Модульні програми психологічного тренінгу (організація формувального експерименту)....................................................................................................................................131
3.3. Аналіз результатів формувального експерименту.............................................................154
Висновки до третього розділу.........................................................................................................160
ВИСНОВКИ...............................................................................................163
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......................................................................................166
ДОДАТКИ...........................................................................................................................................184

ВСТУП

Актуальність теми. Загальна динаміка та інтенсивність суспільних змін, що відбуваються в Україні, висуває нові вимоги до професіоналів у будь-якій галузі. Це зумовлює безпосередній інтерес психологів до проблеми, пов’язаної з інноваційною діяльністю та інноваційними процесами. Аналізуючи напрацювання науковців і практиків у цій сфері, можна сказати, що природна зацікавленість вітчизняних дослідників у більш детальному вивченні психологічних феноменів, характерних для інноваційної діяльності, властива і зарубіжним психологам, котрим доводиться вирішувати подібні за змістом завдання.
Поліваріативність існуючих підходів до вивчення інноваційних процесів знаходить своє відображення у дослідженнях: комплексу об'єктивних і суб'єктивних чинників, що визначають характер ставлення людей до нововведень (В.С.Дудченко, Б.В.Сазонов); характеристик людського чинника інноваційних процесів та цільових орієнтаціях основних груп учасників інноваційного процесу (А.Іскандаров). Сприяє вивченню інноваційних процесів і переосмислення поняття психологічного бар'єру, яке часто використовується для дослідження ставлення до нововведень (А.І.Пригожин, А.Л.Свенцицький, М.В.Кроз, Л.М.Подлєсна). Вагомий внесок у загальну скарбничку психологічного знання про специфіку інноваційних процесів здійснено психологами, які роблять акцент на встановленні зв'язку і поясненні інноваційної діяльності з позицій творчості (С.Д.Максименко, О.К.Дусавицький, А.Герстенфельд, Д.Маккіоні, Б.Твісс, Л.Хадсон). Активно продовжуються дослідження психологічних механізмів сприймання «нового» учасниками інноваційного процесу. Розвиваються уявлення психологів про феномен психологічної готовності до інновацій. Дослідниками не тільки підкреслюється роль особистісних диспозицій (Г.С.Казарян) в інноваційному процесі, але й визначається необхідність розвитку відповідних здібностей до успішних дій щодо реалізації нововведень (Б.Д.Паригін, О.C.Совєтова). Перспективним напрямком продовження цих досліджень можна вважати вивчення особливостей дії психологічних механізмів формування готовності до інноваційної діяльності в різних підсистемах професійної взаємодії та визначення можливостей їх розвитку у процесі професійної перепідготовки із застосуванням методів активного соціального навчання (С.Д.Максименко, В.O.Моляко, О.М.Лактіонов, А.К.Маркова, Н.В.Кузьміна). Однак існуюча потреба у пошуку нових організаційних форм та розробці спеціалізованих програм групової та індивідуальної роботи з підвищення психологічної готовності фахівців до інноваційної діяльності задоволена лише частково (М.Й.Боришевський, І.М.Семенов, В.Т.Циба). Саме тому спостерігається певний розрив між теоретичними та практичними доробками психологів в цій сфері. Таким чином, актуальність дослідження визначається, з одного боку, потребами практики у вдосконаленні методів професійної перепідготовки кадрів, з іншого, - необхідністю визначення теоретико-методологічних засад активізації процесу формування психологічної готовності фахівців до інноваційної діяльності.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Тема дослідження входить до тематичного плану науково-дослідницької роботи кафедри соціальної психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка за темою «Інноваційна поведінка молоді в період становлення української держави» (номер державної реєстрації 0198V000061).
Мета дисертаційного дослідження полягала у теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці можливостей формування психологічної готовності особистості до інноваційної діяльності.
Об`єктом дослідження було визначено інноваційну діяльність особистості. Предметом дослідження виступили особливості формування психологічної готовності особистості до інноваційної діяльності.
Відповідно до об’єкта, предмета та мети нами були визначені наступні основні завдання дослідження:
1. Здійснити теоретичний аналіз основних підходів до вивчення інноваційних процесів та систематизувати психологічні погляди на формування психологічної готовності особистості до інноваційної діяльності.
2. Визначити психологічні критерії діагностики особистісних змін у процесі професіоналізації та підібрати методи дослідження для проведення констатуючого експерименту.
3. Розробити систему процедурних змін з метою розвитку здатності до самокорекції особистісної позиції фахівців у ситуаціях професійної взаємодії для проведення формувального експерименту.
4. Вивчити можливості формування психологічної готовності особистості до інноваційної діяльності в умовах психологічного тренінгу.
Додатковим завданням дослідження було проведення порівняльного аналізу професійних аутостереотипів для представників різних соціономічних професій.
Теоретико-методологічними засадами дослідження виступили основні підходи (системний, соціокультурний та акмеологічний) до вивчення комплексу об'єктивних і суб'єктивних факторів, що визначають характер ставлення людей до нововведень (А.І.Пригожин, В.С.Дудченко, Б.В.Сазонов); положення про вплив людського фактору на динаміку інноваційних процесів та положення про цільові орієнтації основних груп учасників інноваційного процесу (А.Іскандаров); положення про поняття психологічного бар'єру, котре використовується для дослідження ставлення до нововведень (А.І.Пригожин, А.Л.Свенцицький, М.В.Кроз, Л.М.Подлєсна); положення про зв'язок і пояснення інноваційної діяльності з позицій творчості (С.Д.Максименко, А.Герстенфельд, Д.Маккіоні, Б.Твісс, Л.Хадсон); положення про феномен психологічної готовності до інновацій, в яких не тільки підкреслюється роль особистісних диспозицій (Г.С.Казарян) в інноваційному процесі, але й визначається необхідність розвитку відповідних здібностей до успішних дій щодо реалізації нововведень (Б.Д.Паригін, О.С.Совєтова); положення про особливості дії особистісних психологічних механізмів в різних підсистемах професійної взаємодії та можливості їх розвитку у процесі професійної перепідготовки із застосуванням методів активного соціального навчання (С.Д.Максименко, В.О.Моляко, О.М.Лактіонов, О.К.Дусавицький, І.М.Семенов, А.К.Маркова, Н.В.Кузьміна, М.Й.Борішевський, В.Т.Циба); положення про організаційні принципи групової роботи в умовах тренінгу (М.Н.Корнєв, А.Б.Коваленко, В.О.Моляко, А.А.Бодальов, Г.П.Щедровицький, Л.А.Петровська, Є.В.Сидоренко, М.І.Шевандрін, Ю.М.Ємельянов, А.М.Матюшкін).
Методи дослідження. Для досягнення мети та вирішення завдань в якості основних методів дослідження використовувались: теоретичний аналіз основних підходів до вивчення інноваційних процесів у психології, методи емпіричного дослідження та формувального експерименту. На етапі констатуючого дослідження використовувались: метод глибинного інтерв`ю (авторська методика), методика рівень суб`єктивного контролю (РСК), психосемантичні решітки (рангові решітки, імплікативні решітки опору змінам), методика діагностики рівня задоволеності професією А.Кісселя, шкала самооцінки рівня особистісної тривожності Ч.Спілберга - Ю.Ханіна, методика прогнозних експертних оцінок («делогронська» техніка), метод психосемантичного диференціалу (методика «Особистісний диференціал» адаптований варіант НДІ імені Бехтерева), Репертуарний тест ситуаційних можливостей (метод решітки «залежності» Дж.Келлі), метод включеного спостереження, методи контент-аналізу та анкетування.
У ході формувального експерименту базовими методами було обрано: рольові та сюжетні ігри, ділові ігри, метод аналізу критичних ситуацій, когнітивне переструктурування. Додатково використовувались метод самозвітів, операційне кодування та когнітивне картування (методика Д.Харадствейта, У.Нарвесена), методика діагностики та розвитку індивідуальної децентрації та прогностичної емпатії. У якості основних методів обробки результатів було обрано tάt-критерій для зв`язаних виборок, кореляційний аналіз, дискриминантний аналіз, факторний аналіз (метод головних компонент), кластерний (дендритний метод) аналіз.
База дослідження. Загальна характеристика вибірки виглядає наступним чином. У дослідженні приймали участь вчителі київських шкіл (№270 та №312), студенти Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Кам`янець-Подільського педагогічного університету імені Огієнка, менеджери центрального офісу хіміко-фармацевтичної компанії «БІОКОН», журналісти та редактори відділів центральних та регіональних друкованих засобів масової інформації. Загальна кількість вибірки складає 156 осіб. З них 36 осіб брали участь в емпіричному досліджені в якості експертів, 120 осіб - у якості учасників формувального експерименту (з них 74 жінки, 46 чоловіки).
Загальна кількість експертів для кожної соціономічної професії (вчителів, менеджерів, журналістів) становила 12 осіб. При доборі експертів додатково враховувався їх формальний статус у системі професійної взаємодії. Для представників педагогічної професії у якості експертів було відібрано по 4 представники: шкільної адміністрації (2 директори шкіл, 2 заступники директорів шкіл), вчителів-методистів, вчителів-спеціалістів. Для менеджерів у якості експертів було відібрано по 4 представники: вищої керівної ланки (топ-менеджерів), менеджерів середньої ланки, менеджерів-виконавців. Для журналістів у якості експертів було відібрано по 4 представники: вищої керівної ланки (головних редакторів періодичних видань газет та журналів), редакторів відділів періодичних видань, журналістів с певною біт-спеціалізацією (оглядачів, спеціальних кореспондентів). Вибірка основних груп досліджуваних (учасників тренінгів) також формувалась із дотриманням квотного принципу. За критерієм стажу роботи учасники дослідження були відібрані у три пропорційні групи (для вчителів та журналістів: І група стаж роботи до 5 років, ІІ група - стаж роботи від 5 до 10 років, ІІІ група стаж роботи перевищує 10 років; для менеджерів: І група початківці, ІІ група стаж роботи до 2 років, ІІІ група - стаж роботи більше 2 років).
Наукова новизна дослідження полягає в наступному:
вперше визначено провідну роль здатності до самокорекції особистісної позиції як інваріантного механізму підвищення ступеня готовності особистості до інноваційної діяльності; розроблено систему процедурних змін з метою розвитку здатності до самокорекції особистісної позиції, що є необхідною умовою підвищення психологічної готовності особистості до інноваційної діяльності;
розширено уявлення про поняття «суб’єкт інноваційної діяльності» через розкриття особливостей процесу формування психологічної готовності особистості до інноваційної діяльності; виявлено взаємозв`язок між успішністю трансформації професійних стереотипів та змістом адаптації спеціалістів до нових умов діяльності; розкриті механізми та особливості розвитку психологічної готовності особистості до інноваційної діяльності в умовах тренінгу;
дістало подальшого розвитку застосування модульного принципу для розробки тренінгових програм розвитку здатності до самокорекції особистісної позиції у представників соціономічних професій; створення психологічного інструментарію для діагностики зміни Я-концепції” особистості у зв`язку із виконанням професійної ролі.
Теоретичне значення. В дисертаційному дослідженні:
- здійснено уточнення поняття «позиція» в контексті суб`єктивних трансформацій особистості у процесі професіоналізації;
- визначено особливості впливу здатності до аутокорекції на процес формування готовності особистості до інноваційної діяльності;
- розглянуто здатність до аутокорекції як основну детермінанту та внутрішню умову успішної перебудови професійних стереотипів та як особливий тип особистісної активності, що виявляється на різних рівнях ставлення до нововведень.
Практичне значення. В дисертаційному досліджені запропонований новий підхід до формування психологічної готовності особистості до інноваційної діяльності методами активного соціального навчання, відповідно до якого розроблено спеціалізовані тренінгові програми для представників трьох соціономічних професій (вчителів, менеджерів, журналістів). Базовими елементами комплексних психокорекційних програм формування психологічної готовності особистості до нововведень виступають ситуації, що виникають у різних підсистемах професійної взаємодії. Тренінгові програми можуть бути використані у процесі професійної перепідготовки кадрів. Розроблені критерії та визначені ефективні методи діагностики деформуючого впливу професійної ролі на особистість фахівців. Запропоновано схему проведення комплексної психолого-лінгвістичної та юридичної експертизи аналізу конфліктної продукції засобів масової інформації, котра може бути використана для підготовки документів рекомендаційного характеру при розгляді судових справ про захист честі, гідності та ділової репутації.
Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалась теоретичною обґрунтованістю припущень, які є основою дослідження; системною організацією дослідження, побудованого за квазіекспериментальним планом; сукупністю методів, адекватних предмету й меті дослідження; репрезентативністю вибірки; поєднанням кількісного та якісного аналізу результатів; залученням методів математичної статистики для аналізу і оцінки одержаного дослідницького матеріалу.
Апробація. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Тенденції розвитку психології в Україні: історія та сучасність” (Київ, 2006), IV Міжнародних читаннях Психологія у сучасному вимірі: теорія і практика” (Харків, 2002), ІІ Всеукраїнському з`їзді психологів (Київ, 1996), Четвертих Костюківських читаннях Українська психологія: сучасний потенціал” (Київ, 1996), Міжнародній науковій конференції Ментальність. Духовність. Саморозвиток особистості.” (Луцьк, 1994), Третіх Костюківських читаннях Сучасна психологія у ціннісному вимірі” (Київ, 1994), Міжнародній науковій конференції Альтернативні ідеї, підходи і технології навчання” (Тернопіль, 1993), ХХХХШ Науковій конференції Кам`янець-Подільського педінституту (Кам`янець-Подільський, 1993).
Впровадження. Результати дослідження покладено в основу лекційних курсів, розроблених для студентів Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дисертація пройшла апробацію у Центрі підвищення кваліфікації держслужбовців при Київській облдержадміністрації, для слухачів якого на підставі проведеного дослідження було прочитано лекцію «Психолого-правові основи юридичної безпеки журналістів» та проведено тренінг-семінар для представників регіональних засобів масової інформації (довідка про впровадження від 19.04.2002 р. №27-Д).
Публікації. Матеріали дисертаційного дослідження відображені у 12 публікаціях (чотири у співавторстві), з них 6 у фахових виданнях.
Особистий внесок здобувача. В дисертації запропоновано модель формування психологічної готовності особистості до інноваційної діяльності. У працях, написаних у співавторстві, здобувачеві належить: у статті «Дослідження професійно обумовлених деформуючих змін в особистісних позиціях вчителів» - розробка критеріїв діагностики професійно обумовлених деформуючих змін в особистісних позиціях вчителів; у статті «Особливості використання методів операційного кодування та когнітивного картування в умовах соціально-психологічного тренінгу» - розробка діагностичних процедур операційного кодування та когнітивного картування та визначення особливостей їх використання в умовах тренінгу; у статті «Дослідження впливу статевих відмінностей на особливості професійної ідентифікації студентів-педагогів» - схема аналізу процесу професійної ідентифікації; у статті «Проектування психолого-педагогічої взаємодії з позицій інтерсуб`єктного підходу» - характеристика процесу проектування психолого-педагогічної взаємодії з позицій інтерсуб’єктного підходу.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів та загальних висновків. Містить 165 сторінок основного тексту, 17 таблиць, 8 рисунків, 16 додатків. Список використаних літературних джерел містить 246 праць, з яких 26 іноземною мовою.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Теоретичний аналіз системного, соціокультурного та акмеологічного підходів до вивчення інноваційних процесів дозволяє визначити інноваційну діяльність як особистісну активність, пов`язану з виникненням концепції нововведення, створенням, впровадженням та поширенням нововведення. Інноваційна діяльність особистості включає здатність перетворювати в зміст свідомості ситуацію впровадження нововведення, інтерпретувати її як елемент культури та організаційних відносин.
2. Успішність впровадження інновацій залежить від: динамічних характеристик нововведення завершеності і ефективності; сумісності особистісної культури з інновацією змін в сфері свідомості професійного співтовариства; рефлексії аутокорекції особистості; здатності особистості долати інноваційні бар’єри. Ці чинники визначають ступінь психологічної готовності фахівців до прийняття нововведень.
3. Аналіз особливостей розуміння в психології поняття „суб`єкт інноваційної діяльності” та умов її розвитку дозволяє розглядати психологічну готовність до інноваційної діяльності як особливий вид особистісної активності. Ядром структурної організації психологічної готовності до інноваційної діяльності виступає особистісна позиція суб`єкта професіоналізації, що є інтегральною властивістю особистості, яка визначається системою ціннісних орієнтацій, установок та мотивів, якими керується особистість під час виконання діяльності. Перетворені у систему особистісних смислів структурні компоненти позиції суб`єкта професіоналізації визначають особливості ставлення фахівців до себе та до власної професійної ролі, а також особливості реалізації цих уявлень та спрямованості особистісної активності в інноваційному процесі.
4. Основним механізмом формування психологічної готовності спеціалістів до інноваційної діяльності виступає розвиток здатності до самокорекції особистісної позиції у ситуаціях професійної взаємодії. Відповідно до розробленої концептуальної моделі розвиток здатності до самокорекції в умовах тренінгу може здійснюватись у наступних напрямках: 1) розвиток здатності до когнітивної децентрації; 2) розвиток здатності до комунікативної децентрації; 3) розвиток здатності до емоційної децентрації; 4) розвиток здатності до інструментальної децентрації; 5) систематизація уявлень досліджуваних про інноваційний процес.
5. Основним засобом формування психологічної готовності особистості до інноваційної діяльності в умовах тренінгу виступає стимуляція рефлексивного виконання особистістю аутотрансформацій на різних стадіях професіоналізації. Характер трансформацій може визначатися через операціоналізоване поняття «оберненість» суб`єкта професіоналізації, емпіричними показниками якої виступають: суперординативність та опір змінам когнітивних конструктів, виникнення професійно зумовлених психотравмуючих переживань, втрата мотивації до професійного самовдосконалення, ригідність поведінки у різних підсистемах професійної взаємодії.
6. Аналіз результатів проведеного дослідження дозволяє стверджувати, що всі висунуті нами робочі положення підтвердились:
1) тривале виконання професійних обов`язків викликає альтернації «Я-концепції» фахівців, що виявляються в загальній установці на самодостатність в трудовій діяльності та домінуванні стереотипів, сформованих в процесі професіоналізації;
2) успішність трансформації професійних стереотипів визначає змістовний контекст процесу адаптації спеціалістів до нових умов діяльності;
3) механізмом формування інноваційної готовності спеціалістів виступає розвиток здатності до самокорекції особистісної позиції у ситуаціях професійної взаємодії.
7. Узагальнюючи досвід формувального експерименту, можна запропонувати наступні практичні рекомендації для психологів-практиків щодо особливостей використання методів активного соціального навчання для підвищення рівня психологічної готовності спеціалістів до інноваційної діяльності в процесі професійної перепідготовки. Формування психологічної готовності фахівців до інноваційної діяльності методами активного соціального навчання потребує розв’язання двох взаємопов`язаних завдань:
1) індивідуальний добір та розробку психокорекційних методів під потреби клієнта, враховуючи особливості його професійної діяльності і у разі необхідності безпосередніх умов роботи;
2) адаптацію психогімнастичних вправ, ігрових та інших корекційних методів до специфіки професійної діяльності клієнта. Основні ігротехнічні вправи повинні відображати найбільш значущі ситуації, в які клієнти включаються під час виконання своїх професійних обов`язків, особливо тоді, коли необхідність проведення інновацій продиктована зовнішніми чинниками, тобто соціально зумовлена. Успішність розв’язання цього завдання залежить від глибини спеціального психологічного аналізу, результатом якого повинно бути виділення із структури професійної діяльності клієнтів ситуацій, значущих з точки зору інноваційних змін.
8. Перспективи подальших досліджень полягають у вивченні динаміки розвитку психологічної готовності особистості до інноваційної діяльності на різних етапах професіоналізації. Важливою уявляється також необхідність створення формуючих технологій оптимізації розвитку психологічної готовності фахівців на початкових етапах професіоналізації. Ще одним напрямком подальших досліджень є вивчення особливостей розвитку інноваційного потенціалу особистості в різні вікові періоди.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абульханова-Славская К.А. Диалектика человеческой жизни. М., 1977.
290 c.
2. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М., Мысль, 1991. 303 c.
3. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. Л., 1977. 360 c.
4. Ангеловски К. Учителя и инновации. - М., 1991. 220 c.
5. Антипов В.В., Сосновский Б.А. Психологические механизмы дезадаптации и адаптации к меняющимся социальным условиям // Психология человека в условиях социальной нестабильности. М., 1994. C. 68-130
6. Антоненко И.В. Личностный аспект деятельности предпринимателя: Автореф. дисс. канд. психол. наук. М., 1995. 18 с.
7. Анцыферова Л.И. Психология повседневности, жизненный мир личности и «техники» ее бытия // Психологический журнал. 1993. Т. 14, № 2. C. 14-34
8. Арламов А.А. Условия и критерии эффективности внедрения достижений пе­дагогической науки в школьную практику Автореф-дисс... канд.пед. наук. М., 1985. 16 с.
9. Асмолов А.Г. Психология личности. М., 1990. 336 с.
10.Ахиезер А.С. Философские основы социокультурной теории и методологии // Вопросы философии. М., 2000. N 9. С. 29-45.
11.Бабаева Л. Образ предпринимателя на страницах газет// Деловой мир. 1992. № 48. C. 11-14.
12.Бажин Е.Ф., Голынкина Е.А., Эткинд А.Э. Метод исследования уровня субъективного контроля // Психологический журнал. 1983а, Т.5, №3. С.152-162.
13. Базаров Т.Ю. Управление персоналом развивающейся организации. М.: ИПК госслужбы., 1996. 135 c.
14.Байер И.В., Семенов И.Н., Степанов С.Ю. и др. Психолого-педагогические технологии развития профессионального мастерства кадров управления. М., 1997. 245 c.
15. Батищев Г.С Философская концепция человека и креативности в наследии С.Л.Рубинштейна // Вопросы философии. 1989. № 4. C. 46-51.
16. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М., 1979. 230 c.
17. Безсонов С.П. Профессиональная деформация и воспитание личности// Психологическое обеспечение социального развития человека. Л., 1989. C. 150-190.
18. Белановский С.А. Методика и техника фокусированного интервью. М.,1993. 340 c.
19. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. М., 1995. С. 210-294.
20. Бессараб У.Д. Инновационные формы организации урока. Из опыта работы учителя физики. СПб, 1991. 180 c.
21. Бестужев-Лада И.В. Прогнозное обеспечение социальных нововведений. М., 1993. 250 c.
22. Библер В.С Мышление как творчество. М., 1975. 310 c.
23. Богоявленская Д Б. Интеллектуальная активность как проблема творчества. Ростов-на-Дону, 1983. 170 c.
24.Богоявленская Д.Б. Психология творческих способностей. М.: Издательский центр «Академия», 2002. 340 c.
25. Богоявленская Д Б. Творческая личность; ее диагностика и поддержка // Пси­хологическая служба вуза: принципы, опыт работы. М., 1993. C. 152-178.
26. Бодалев А.А. О взаимосвязи общения и отношения // Теория и практика медицинской психологии и психотерапии. СПб., 1999. - C. 26.
27.Божович Л. И. Избранные психологические труды, М., Международная педагогическая академия, 1995. 470 c.
28.Божович Л.И. Этапы формирования личности в онтогенезе// Вопросы психологии. 1979. №4, С.22-23.
29. Боткин Дж. Инновационное обучение, микроэлектроника и интуиция // Перспективы. Вопросы образования. Париж, 1983. - C. 160-198.
30.Боришевський М.Й. Духовні цінності як детермінанта громадянського виховання особистості //Цінності освіти і виховання. К., 1997. C. 56-88.
31. Братченко С.Л. Диагностика личностно-развивающего потенциала. Псков, 1997. 230 c.
32.Братченко С.Л., Миронова М.Р. Личностный рост и его критерии// Психологические проблемы самореализации личности. СПб., 1998. С. 38-46.
33. Брушлинский АВ. Мышление и прогнозирование. М., 1979. 230 c.
34. Бургин М.С Инновации и новизна в педагогике // Советская педагогика. 1989. №12. C. 34-42.
35. Вайзер Г.А. Смысл жизни и возраст // Психолого-педагогические и философские аспекты проблемы смысла жизни /Под. Ред. В.Э. Чудновского/, - М.: Мысль, 1997. C. 91-110.
36.Василюк Ф. Е. Психология переживания. Анализ преодоления критических ситуаций. М., МГУ, 1984. - 156 c.
37.Вербицкий А.А. Активное обучение в высшей школе: Контекстный подход. М., 1991. - 198 c.
38.Воробьев С.Л. Онтологические образы психологии // Человек. 1995. № 1. С. 23.
39. Вишнякова Н.В. Креативная психопедагогика. Минск, 1995. 224 c.
40. Гинзбург М.Р. Психологическое содержание личностного самоопределения // Вопросы психологии. 1994. № 3. С.14-19.
41. Глотова Т.А Творческая одаренность личности. Проблемы и методы исследо­вания. Екатеринбург, 1992. 164 c.
42. Гнатко Н.М. Проблема креативности и явление подражания. М., 1994. 214 c.
43. Гозман Л.Я., Кроз М.В. Измерение уровня самоактуализации // Социально-психологические методы исследования супружеских отношений. М., 1997. С.91-114.
44. Годник С.М. О сущности профессионально-педагогической деятельности // Приобщение к педагогической профессии. Воронеж, 1992. C. 11-14.
45. Грановская Р.М., Крижанская Ю.С. Творчество и преодоление стереотипов. СПб., 1993. 254 c.
46. Гурова Л.Л. Психологический анализ решения задач. Воронеж, 1976. 186 c.
47.Гурджи И. Особенности проведения качественных исследований с детьми и подростками // «Практический маркетинг». 2000. №2. С. 25-31.
48. Давыдов В.В. Развивающее обучение. М., 1989. 345 c.
49. Даниленко Л. Інноваційний освітній менеджмент. К., 2006. 86 с.
50. Деркач А.А., Кузьмина Н.В. Акмеология: пути достижения вершин профессио­нализма // Социально-политические процессы, организация и управление (эконо­мика). - М., 1991. C. 178-199.
51.Деркач А.А., Кузьмина Н.В. Акмеология - наука о путях достижения вершин профессионализма. М., 1993. 214 c.
52.Джендлин Юд. Фокусирование. Новый психотерапевтический метод работы с переживаниями. М.: «Класс», 2000. с. 91-93.
53. Доценко Е.Л. Психология манипуляции. М.,1996. 380 c.
54. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. М., 1995. 280 c.
55. Дудченко В.С. Инновационная игра как метод исследования и развития орга­низаций // Нововведения в организациях. М., 1983. 216 c.
56. Дудченко В.С. Динамика ситуационных структур в инновационных процес­сах. М., 1982. 180 c.
57. Елимова М.Ю. К определению понятия «инновационный потенциал»// Социальные проблемы информатизации общества. М., 1988. C. 34-47.
58. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение, Л., 1985. 310 c.
59. Емельянов Е.Н., Поварницына С.Е. Психология маркетинга. Формирование маркетингового мышления // Введение в практическую социальную психологию. М., 1996. C. 47-67.
60. Емельянов Е.Н., Поварницына С.Е. Когда в фирме одни «организаторы»: Психологические типы и формирование «команд»// Alter Ego. 1993. № 1. C. 24-29.
61. Жуков Ю.М. Эффективность делового общения. М.: МГУ, 1988. 230 c.
62. Жуков Ю.М., Петровская Л.А., Растянников П.В. Диагностика и развитие компетентности в общении: Спецпрактикум по социальной психологии. М.: МГУ, 1990. 350 c.
63. Журавлев В.И. Взаимосвязь педагогической науки и практики. М., 1984. 240 c.
64.Журавлев В.Д. Интервью в качественном социологическом исследовании. Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук. М.: МГУ, 1994. 235 с.
65. Загвязинский В.И. Инновационные процессы в образовании и педагогичес­кая наука // Инновационные процессы в образовании. Тюмень, 1990. C. 160-87.
66. Загвязинский В.И. Учитель как исследователь М., 1980. 220 с.
67. Загвязинский В.И., Гильманов С.А. Творчество в управлении школой. М., 1991. 320 с.
68.Захарова Л.Н. Психологическая подготовка педагога. Нижний Новгород, 1993. 250 с.
69. Игровое моделирование: методология и практика. Новосибирск, 1987. 180 с.
70. Инновации в школе: характер и результаты // Народное образование. 1993. № 6. С. 78-84
71. Инновационная деятельность учителя в учебно-воспитательном процессе школы. Проблемы, опыт, решения. Псков, 1992. 340 с.
72. Инновационное обучение: стратегия и практика /Под ред. В.Я.Ляудис/. М.,1994. 210 с.
73. Инновационные и инвестиционные процессы в переходный период. М.,1993. 230 с.
74. Инновационные методы обучения в вузе/Сб.науч.трудов. Мурманск, 1993. 360 с.
75. Интенсификация творческой деятельности студентов / Под ред. В.И.Андреева, Г.Мельхорна/. Казань, 1990. 280 с.
76. Исаев И.Ф. Теория и практика формирования профессионально- педагоги­ческой культуры преподавателя высшей школы. Москва- Белгород, 1993. 170 с.
77. Казарян Г. С. Нововведение и социальная установка. М., 1984. 83 с.
78. Кан-Калик В.А. Педагогическая деятельность как творческий процесс: Авторе-ф.дисс... докт.пед.наук. Л., 1985. 45 с.
79. Кан-Калик В.А., Никандров Н.Д. Педагогическое творчество. М., 1990. 120 с.
80. Карташов П.И. Внедрение педагогических рекомендаций в практику как уп­равляемый процесс // Внедрение достижений педагогики в практику школы. М.,1981. С. 46-54.
81. Кваша В.П. Управление инновационными процессами в образовании: Дисс...-канд.пед.наук. Минск, 1994. 16 с.
82.Киппер Д. Клинические ролевые игри и психодрама. М.: «Класс», 1993. 222 c.
83. Кларин М.В. Инновационные модели обучения в зарубежных педагогических поисках. М., 1994. 270 с.
84.Климов Е.А Индивидуальный стиль деятельности. Казань, 1969. 320 с.
85. Коган Л.Н. Цель и смысл жизни человека. М., 1984. 340 с.
86. Кокурин Д.И. Инновационная деятельность. М., 2001. 576 c.
87. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія. К., 1995. 380 с.
88. Коростылева Л.А, Советова О.С Психологические барьеры и готовность к нововведениям. СПб, 1995. 290 с.
89.Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. Київ, 1989. 260 с.
90. Красовский Ю.Л. Мир деловой игры. М., 1989. 180 с.
91. Крутецкий В.А, Балбасова Е.Г. Педагогические способности, их структура, ди­агностика, условия формирования и развития. М., 1991. 346 с.
92. Кроз М.В. Социально-психологические характеристики инновационной ус­тановки // Психологический журнал. 1989. Т.9. № 2. С. 180-185.
93. Кругликов А.Г. Методологические проблемы исследования структуры инно­вационного процесса // Инновационные процессы. М., 1982. С. 120-128.
94. Кузьмина Е.И. Психология свободы. М., 1994. 195 с.
95.Кузьмина Н.В. Способности, одаренность, талант учителя. Л., 1985. 234 с.
96.Кузьмина Н.В., Зимичев А.П. Проблемы акмеологических наук. СПб., 1990. 236 с.
97.Кулюткин Ю.Н. Психологические проблемы образования взрослых// Вопро­сы психологии. 1989. № 2. С. 45-49.
98. Кухарев Н.В. На пути к профессиональному совершенству. М., 1990. 246 с.
99. Кэмпбелл Д. Модели экспериментов в социальной психологии и прикладных исследованиях. М., Прогресс, 1980. 458 с.
100. Лактионов А.Н. Координаты индивидуального опыта. Харьков: «Бизнес Информ», 1998. 491 с.
101. Лапин Н.И. Актуальные проблемы исследования нововведений // Социальные факторы нововведений в организационных системах. М., 1980. 347 с.
102. Лапин Н.И., Пригожин А.И., Сазонов Б.В., Толстой В.С. Нововведения в организациях (Общая часть исследовательской программы) // Структура инновационного процесса. М., 1981. С. 235-241.
103. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М, 1975. 304 c.
104. Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы и эмоции. М., 1971. C.13-20, 23-28, 35-39.
105. Ложкин Г.В. Практическая психология в системе «человек-техника». К.: МАУП, 2003. 320 с.
106. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. М., 1984. 598 с.
107. Лучшие психологические тесты для профотбора и профориентации. Петрозаводск, 1992. 316 с.
108. Ляудис В.Я. Инновационное обучение и наука. М., 1992. 342 с.
109. Ляудис В.Я. Инновационное обучение стратегия и практика. М., 1994. 256 с.
110. Магомед-Эминов М.Ш. Трансформация личности. М., 1998, 494 с.
111. Максименко С.Д. Основи генетичної психології. Київ, 1998. 238 с.
112. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: В 2 т. Т.1: Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. К.: Форум, 2002. С. 89-131.
113. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: В 2 т. Т. 2: Моделювання психологічних новоутворень: генетичний аспект. К.: Форум, 2002. С. 180-196.
114. Максименко С.Д., Пелех О.М. Фахівця потрібно моделювати. К.: Рідна школа, 1994. № 3-4. С. 68-72.
115. Макшанов С.И. Психология тренинга. СПб.: Питер, 1997. 218 c.
116. Марищук В.Л., Блудов Ю.М., Плахтиенко В.А. Методики психодиагностики в спорте. М., 1990. 256 c.
117. Маркова А.К. Психология профессионализма. М., 1996. 314 с.
118. Маркова А.К. Психология труда учителя. М., 1993. 343 с.
119. Маслов С.Н. Рефлексивно-инновационный практикум как метод развития творческого потенциала руководителя: Дисс... канд-психол-наук. М., 1994. 224 с.
120. Мастенбрук У. Управление конфликтными ситуациями и развитие организации. М.: ИНФРА-М., 1996. 246 с.
121. Матюшкин А.М. Проблемные ситуации в мышлении и обучении. М., 1972. 242 с.
122. Мертон Р., Фиске М., Кендалл П. Фокусированное интервью. М, 1991. 368 с.
123. Методы психологической диагностики. Вып.2. М., 1994. 312 с.
124. Миккин Г.А. Упражения для видеотренинга. Таллинн,1990. 188 с.
125. Митина Л.М. Личностное и профессиональное развитие человека в новых социально-экономических условиях // Вопросы психологии. 1997. №4. С. 24-27.
126. Мицич П. Как проводить деловую беседу. М., 1984. 142 с.
127. Моляко В.А. Психологические проблемы творческой одаренности // Украинский Дом экономических и научно-технических знаний общества «Знание» Украины. К., 1995. С. 95-108.
128. Моляко В. А. Психологическая система творческого тренинга «Карус»/ Общество «Знание» Украины; Украинский Дом экономических и научно-технических знаний. К., 1996. - С. 43-48
129. Моляко В.А., Кульчицкая Е.И., Литвинова Н.И. Психология детской одаренности // Украинский Дом экономических и научно- технических знаний общества «Знание» Украины. К., 1995. - С. 114-121
130. Морозов Е.П., Пидкасистый П.И. Подготовка учителей к инновационной дея­тельности // Советская педагогика. 1991. № 10. С. 65-68.
131. Мудрик А.В. Учитель; мастерство и вдохновение. М., 1986. 335 с.
132. Мышление учителя: личностные механизмы и понятийный аппарат / Под ред. Ю.Н.Кулюткина, Г.С. Сухобской/. М., 1990. 442 с.
133. Назаренко В.Л. Способность к децентрации как необходимое условие формирования общего видения //Международный научный педагогический Интернет-журнал с библиотекой-депозитарием под патронажем Государственной научной педагогической библиотеки им К.Д Ушинского Российской академии образования. М., 2001, http://www.oim.ru/
134. Орлов А.Б. Проблемы перестройки психолого-педагогической подготовки учителя // Вопросы психологии. 1988. № 1. С. 57-62.
135. Орлов А.Б. Психология личности и сущности человека: парадигмы, проекции, практика. М., 1995. 542 с.
136. Осухова Н.Г. Становление творческой индивидуальности педагога// Педаго­гика. 1992. № 3-4. С. 88-91.
137. Петренко В.Ф. Основы психосемантики. СПб: «Питер», 2005. 480 с.
138. Петрова Н.И. Индивидуальный стиль деятельности учителя. Казань, 1982. 286 с.
139. Петровская Л.А. Теоретические и методологические проблемы социально-психологического тренинга. М., 1982. 235 с.
140. Петровская Л.А. Компетентность в общении: социально-психологический тренинг. М., 1986. 216 с.
141. Петровский В.А. Психология неадаптивной активности. М., 1992. 422 с.
142. Петряевская Л.Г. Непрерывное образование как условие преодоления кризи­сов профессионального развития учителя: Авторефдисс... канд.пед.наук. СПб, 1994. 18 с.
143. Пиаже Ж. Избранные психологические труды. М., 1970. 608 с.
144. Пиаже Ж. Теория Пиаже. В кн.: История зарубежной психологии. Тексты. М.: МГУ, 1986. - С. 144-168.
145. Поддьяков А.Н. Исследовательское поведение: стратегии познания, помощь, противодействие, конфликт // Международный научный педагогический Интернет-журнал с библиотекой-депозитарием под патронажем Государственной научной педагогической библиотеки им К.Д Ушинского Российской академии образования. М., 2000, http://www.oim.ru/
146. Подлесная Л.М. Социально-психологические аспекты преодоления барьера к новому: Автореф-дисс... канд-психолнаук. Тбилиси, 1978. 17 с.
147. Поляков С.Д. В поисках педагогической инноватики. М., 1993. 187 с.
148. Пономарев Я.А. К вопросу об исследовании психологического механизма «принятия решения» в условиях творческих задач // Проблемы принятия решения. М., 1976. С. 26-39.
149. Пономарев Я.А. Психология творчества. М., 1976. 358 с.
150. Посталюк Н.Ю. Дидактическая система развития творческого стиля деятель­ности студентов: Дисс.. докт.пед-наук. Казань, 1993. 568 с.
151. Поташник М.М. Как развивать педагогическое творчество. М., 1987. 104 с.
152. Поташник М.М., Хомерики О.Г. Структуры инновационного процесса в об­разовательном учреждении // Магистр. 1994. № 5. С. 124-141.
153. Пригожин А.И. Нововведения: стимулы и препятствия. Социальные пробле­мы инноватики. М., 1989. 294 с.
154. Пригожин А.И. Организации: системы и люди. М., 1983. 446 с.
155. Просецкий В.А Психология подражания: Авторефдисс... докт.психол. наук. М., 1974. 46 с.
156. Психологическое обеспечение профессиональной деятельности / Под ред. Г.С.Никифорова/. СПб., 1991. С. 61-84.
157. Растянников П.В. Схема методического описания игровых ситуаций воздействия в тренинге делового общени