ТРАНСФОРМАЦІЯ ОСОБИСТІСНОГО МІФУ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

Краткое описание

Інститут психології імені Г.С. Костюка АПН України

На правах рукопису

Гуцол Світлана Юріївна

УДК 159.923.2 (048)

ТРАНСФОРМАЦІЯ ОСОБИСТІСНОГО МІФУ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

19.00.01 загальна психологія, історія психології

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник:
Чепелєва Наталія Василівна
член-кор. АПН України,
доктор психологічних наук,
професор

Київ 2004

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1
ОСОБИСТІСНИЙ МІФ ЯК ЧИННИК УПОРЯДКУВАННЯ Й ОРГАНІЗАЦІЇ ПСИХІЧНОЇ РЕАЛЬНОСТІ.................................................11

1.1 . Дослідження міфів в історії культури..........................................................11
1.2. Психологічні концепції міфу.........................................................................24
1.2.1. З.Фройд: міф як передісторія свідомості........................................24
1.2.1. Концепція міфу в аналітичній психології К.Ґ. Юнґа.....................29
1.2.3. Міф у гуманістичному психоаналізі” Е. Фромма.........................40
1.3. Сутність та значення особистісного міфу....................................................47
Висновки до першого розділу............................................................................64

РОЗДІЛ 2
ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АВТОНАРАТИВУ ЯК ФОРМИ ЗАКАРБУВАННЯ ОСОБИСТІСНОГО МІФУ............................68

2.1. Характеристика методики експериментального дослідження...................69
2.2. Структурно-смислова організація текстів автонаративів як об’єктивація
рівня самоактуалізації особистості.................................................................81
2.3. Вплив рівня самоактуалізації особистості на особливості семантико-
лінгвістичних характеристик текстів автонаративів.....................................98
Висновки до другого розділу...........................................................................111

РОЗДІЛ 3
РЕЗУЛЬТАТИ ЗАСТОСУВАННЯ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНОЇ МЕТОДИКИ ТРАНСФОРМАЦІЯ ОСОБИСТІСНОГО МІФУ”..........114

3.1. Метафора як спосіб символічного вираження внутрішнього досвіду....115
3.2. Теоретико-методичне обґрунтування психотерапевтичної методики
Трансформація особистісного міфу”..........129
3.3. Дослідження динаміки особистісного зростання при застосуванні
методики ТОМ................................................................................................140
3.3.1. Особливості динаміки самоактуалізації особистості при
застосуванні методики ТОМ.............................................................141
3.3.2. Вплив методики ТОМ на особливості психолінгвістичних
характеристик текстів автонаративів...............................................147
3.4. Психолінгвістичні особливості текстів автонаративів у метафоричній
формі................................................................................................................156
Висновки до третього розділу.........................................................................174

ВИСНОВКИ........................................................................................................178

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................182

ДОДАТКИ...........................................................................................................211

ВСТУП

Актуальність теми. Духовна криза, що охопила світ у кінці ХХ на початку ХХІ століття, особливо тяжко переживається у пострадянському суспільстві і характеризується гострою потребою заповнити смисловий та ідеологічний вакуум. Процес гуманізації, який зачепив усі суспільні інститути, створив передумови для втілення прагнень сучасної людини до самовизначення і самореалізації, до дослідження й продуктивної трансформації особистісного міфу.
Вивчення міфології як складової духовної культури народу є міждисциплінарним завданням. Сучасна теорія міфу є динамічною незавершеною конструкцією, що інтенсивно збагачується взаємодоповнювальними дослідженнями у різних галузях гуманітарного знання.
Увага дослідників проблеми розуміння міфу та міфоподібних” елементів у організації та структурі людської психіки зосереджувалася, зокрема, на проведенні емпіричних досліджень міфів (Б. Малиновський, М.Мюллер, Е.Б. Тайлор, Дж. Фрейзер); на вивченні особливостей міфологічного мислення (Ю.М. Лотман, Є.М. Мелетинський, Б.А.Успенський), функцій та значення міфів в історії культури (Е. Дюркгайм, Е. Кассірер, К. Леві-Строс, О.М. Фрейденберг), психологічних аспектів міфології (З. Фройд, Е. Фромм, К.Ґ. Юнґ), співвідношення міфології і релігії, філософії, поезії (Ф.Х. Кессіді, М.І. Стеблін-Каменський, С.А. Токарєв), зв’язку міфу з несвідомими шарами людської психіки (М. Еліаде, Дж.Кемпбелл, Е. Нойман, К. Ґ. Юнґ), специфіки міфологічної раціональності (Н.С.Автономова, Я.Е. Голосовкер). У рамках московсько-тартуської семіотичної школи (В.В. Іванов, Ю.М. Лотман, В.М. Топоров, Б.А.Успенський) було здійснено спробу реконструкції певних міфів засобами сучасної семіотики.
Праці С. Кріпнера, Е. Кріса, А.М. Лобка, Д. Маклістера, М. Ульмана, Д.Файнштейн, Н. Циммермана, І.Ю. Черепанової присвячено дослідженню феномену особистісної міфології. Так, Е. Кріс, який одним із перших запровадив термін особистісний міф” у психотерапевтичну літературу, використовував його для опису базових способів емоційно-чуттєвого світосприйняття. Д. Файнштейн розробив концепцію особистісної міфології як головного виміру особистості, що пов’язаний як зі сталими міфами конкретної культури, так і з внутрішньою психодинамікою людини. На думку Д. Маклістера, саме особистісний міф впливає на організацію ціннісно-смислової сфери особистості. Ця думка перегукується з поглядами С. Кріпнера, який розглядав особистісний міф як систему сталих комплексів, думок, образів і почуттів, що надають сенс існуванню людини.
А.М. Лобок стверджував, що психологічні змісти особистісної міфології є високою мірою індивідуально-диференційованими. На його думку, сфера міфу це завжди сфера особисто вистражданих та пережитих сенсів. М. Ульман та Н. Циммерман виявили найпоширеніші сюжети неадекватних особистісних міфів. І.Ю. Черепанова зауважувала, що зміст особистісного міфу в метафоричній формі включає як опис проблем індивіда, так і певні індивідуальні стратегії, що їх породжують.
У нашому дослідженні особистісна міфологія розглядається як ціннісно-смисловий континуум, що складається з динамічних конструктів взаємопов’язаних особистісних міфів. Під особистісним міфом ми розуміємо досеміотичне невербальне утворення, систему як неусвідомлюваних, так і почасти усвідомлених сталих образів та інтенцій, які організуються навколо стрижневих тем існування та формують ціннісну ієрархію особистості та її базові способи світо- і самосприйняття. У дослідженні розглядається розвиток особистості в психотерапевтичній ситуації як процес, що включає в себе продуктивну трансформацію особистісного міфу людини. Така трансформація відбувається в процесі породження автонаративу як форми закарбування особистісного міфу. Внаслідок того, що особистісний міф, на відміну від наративу, є надзвичайно згорнутим (Н.В. Чепелєва), а основні сенси й концепції людського буття представлено в ньому в символічній, метафоричній формі, одним із видів автонаративу, у процесі конструювання якого відбувається особистісне зростання, є метафорична форма автобіографічного тексту.
Аналіз наукової літератури з зазначеної проблеми засвідчує, що на даний час недостатньо розроблено теоретичні підходи до проблеми трансформації особистісного міфу. Поза увагою науковців залишилися питання про сутність цього феномену, його функції, особливості формування, а також не було розроблено адекватних методів дослідження та трансформації особистісного міфу в контексті психотерапії.
Отже, соціальна та психологічна значущість визначеної проблеми, її недостатнє вивчення зумовили актуальність і вибір теми дисертаційного дослідження Трансформація особистісного міфу як засіб розвитку особистості”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації включена до науково-дослідної теми лабораторії когнітивної психології Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України Теоретико-методологічні проблеми психологічної герменевтики” (№ держреєстрації 0199U002647), затверджена на засіданні Вченої ради Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України (протокол №4 від 25.03.1999 р.) та Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №4 від 23.05.2000 р.).
Об’єкт дослідження процес особистісного зростання.
Предмет дослідження трансформація особистісного міфу у психотерапевтичній взаємодії як засіб розвитку особистості.
Мета дослідження з’ясувати вплив особистісної міфології на психологічний розвиток особистості та розробити на цій основі психотерапевтичну методику, що сприяє розвиткові самоактуалізації.
Гіпотези дослідження:
1. Продуктивна трансформація особистісного міфу, що здійснюється в психотерапевтичному процесі, сприяє розвиткові самоактуалізації особистості.
2. Найбільш ефективним, із точки зору можливості переосмислення життєвого досвіду, усвідомлення особистісного потенціалу розвитку, підвищення рівня самоактуалізації, є продуктивна трансформація особистісного міфу в процесі створення метафоричного тексту автонаративу.
Для досягнення поставленої мети та згідно з висунутою гіпотезою визначено такі завдання:
1. Обґрунтувати поняття особистісного міфу як феномену, що певним чином упорядковує та організовує психічну реальність особистості.
2. Виявити особливості закарбування особистісного міфу в тексті автонаративу. Розробити процедуру аналізу текстів автонаративів (у вільній та метафоричній формах), проаналізувати психолінгвістичні особливості автонаративів залежно від рівня самоактуалізації досліджуваних.
3. Розробити й апробувати психотерапевтичну методику внутрішньоособистісного зростання, яка базувалася б на переосмисленні досліджуваними автобіографічного матеріалу з метою усвідомлення особистісного потенціалу розвитку та вербалізації його в метафоричному тексті.
4. Вивчити вплив цієї методики на особливості психолінгвістичних характеристик закарбування особистісного міфу в текстах автонаративів.
Методологічними та загальнотеоретичними засадами дослідження виступали: психологічний та філософський підходи до проблеми розуміння (Г.-Ґ. Ґадамер, А.Б. Коваленко, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, В.О. Моляко, Н.В. Чепелєва); основні школи дослідників міфології: антропологічна (Е.Дюркгайм, Л. Леві-Брюль, Е. Ленґ, Б. Малиновський, Е.Б.Тайлор, Дж.Фрейзер), символічна (Е. Кассірер, О.М. Фрейденберг), структуралістська (М. Еліаде, К. Леві-Строс), постструктуралістська (Р. Барт, М. Фуко), психоаналітична (З. Фройд, К.Ґ. Юнґ), лінгвістична (М. Мюллер, О.О.Потебня); сучасні дослідження особистісної міфології (С. Кріпнер, Е.Кріс, А.М. Лобок, Д. Маклістер, А.М. Мітреніна, М. Ульман, Н.Циммерман, І.Ю. Черепанова); психологічний підхід до вивчення тексту (Р.Барт, М.М. Бахтін, В.С. Біблер, А.А. Брудний, Л.П. Доблаєв, Т.М. Дрідзе, О.О. Леонтьєв, Ю.М. Лотман, І.Ф. Неволін, А.І.Новиков, Н.В. Чепелєва); теорія самоактуалізації особистості (А.Маслоу); теорії метафори (Н.Д.Арутюнова, А.М. Баранов, М. Блек, К. Бюллер, Д. Девідсон, М.Джонсон, Е. Кассірер, Дж. Лакофф, Е. Мак-Кормак, А.А. Річардс, Ц.Тодоров, А.Р. Тюрґо).
Методи дослідження. Для досягнення мети, вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези застосовувалися загальнонаукові методи теоретичного та емпіричного дослідження. Основними теоретичними методами були: аналіз, порівняння, систематизація, узагальнення теоретичних і експериментальних даних. На етапі емпіричного дослідження використовувалися констатуючий та формуючий психологічні експерименти, аналіз структурно-смислової організації та семантико-лінгвістичних характеристик текстів автонаративів, якісний аналіз і статистична обробка результатів дослідження.
Експериментальна база дослідження. У дослідженні брали участь учні 10-11 класів гуманітарної гімназії №117 імені Лесі Українки м. Києва. Загальна кількість досліджуваних становить 148 осіб.
Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів. У роботі вперше представлено обґрунтування поняття особистісного міфу як чинника впорядкування й організації психічної реальності особистості; розроблено процедуру аналізу структурно-смислової організації і семантико-лінгвістичних характеристик текстів автонаративів як форми закарбування особистісних міфів; виділено й проаналізовано психолінгвістичні особливості текстів автонаративів (створених у вільній і метафоричній формах) залежно від рівня самоактуалізації досліджуваних; виявлено особливості застосування метафори як способу символічного вираження внутрішнього досвіду особистості; розроблено психотерапевтичну процедуру Трансформація особистісного міфу” (ТОМ), яка сприяє особистісному зростанню людини, підвищенню рівня самоактуалізації особистості; вивчено вплив методики ТОМ на особливості психолінгвістичних характеристик текстів автонаративів, як форми закарбування особистісного міфу.
Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю використання процедури аналізу текстів автонаративів, а також, на її основі, перспективами розробки діагностичної методики рівня самоактуалізації особистості. Запропоновану методику особистісного зростання Трансформація особистісного міфу” може бути рекомендовано практичним психологам як таку, що сприяє підвищенню рівня самоактуалізації особистості, зокрема розвиткові таких особистісних характеристик, як креативність, аутосимпатія, здатність проживати кожний момент часу тут і тепер”, а також формує цінності гармонійної особистості та здорові взаємини з навколишнім світом.
Розроблену процедуру аналізу психолінгвістичних особливостей текстів автонаративів у метафоричній формі може бути використано в психотерапевтичній роботі для дослідження особистісного міфу конкретної людини й формування стратегій надання їй психологічної допомоги.
Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалися послідовною реалізацією теоретичних положень у вирішенні завдань емпіричного дослідження; використанням валідних і надійних взаємодоповнювальних методів, що відповідають меті та завданням дисертаційної роботи; репрезентативністю вибірки досліджуваних; поєднанням кількісного та якісного аналізу отриманих даних; застосуванням методів математичної статистики; достовірною результативністю формуючого експерименту.
Апробація та впровадження результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені та апробовані на міжрегіональній науково-практичній конференції Психологічні проблеми сьогодення: екологія душі” (Київ, 1998 р.), науковому семінарі Лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної та політичної психології та лабораторії когнітивної психології Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України Життєвий досвід як простір життєвого вибору” (Київ, 2002 р.), VI Костюківських читаннях Психологія у ХХІ столітті: перспективи розвитку” (Київ, 2003 р.), ХІІ Міжнародній науковій конференції імені проф. Сергія Бураго Мова і культура” (Київ, 2003 р.), засіданнях лабораторії когнітивної психології Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України (Київ, 2002 р.), семінарах шкільних психологів Печерського району м. Києва (Київ, 2003 р.), міському семінарі практичних психологів, що працюють у закладах освіти (Київ, 2002 р.), педагогічній раді колективу гімназії №117 імені Лесі Українки м. Києва (Київ, 2000 р.).
Результати дисертаційного дослідження впроваджено до роботи психологічної служби гімназії №117 імені Лесі Українки м. Києва (довідка №257 від 21. 07. 2003 р.), середньої загальноосвітньої школи №78 м. Києва (довідка №196 від 14. 06. 2003 р.), середньої загальноосвітньої школи №181 імені І.Д. Кудрі м. Києва (довідка №386 від 24. 05. 2003 р.).
Публікації. Матеріали дослідження відображено у 8 публікаціях, у тому числі 6 статтях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 2 у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (365 позицій, із них 22 іншомовні) і 14 додатків на 14 сторінках. Основний текст дисертації викладено на 181 сторінці комп’ютерного набору; він містить 12 таблиць, 32 рисунки. Повний обсяг роботи 225 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення проблеми трансформації особистісного міфу як засобу розвитку особистості в процесі психотерапевтичної взаємодії. Розроблено та експериментально апробовано методику внутрішнього зростання ТОМ, спрямовану на продуктивну трансформацію особистісного міфу. Узагальнення результатів дослідження підтвердило нашу гіпотезу та дало підстави для таких висновків:
1. Трансформація особистісного міфу є важливим чинником особистісного зростання. Особистісна міфологія являє собою смислове поле (елементи якого залишаються невідрефлексованими), що складається з динамічних конструктів взаємопов’язаних особистісних міфів. Взаємозв’язки можуть виконувати взаємодоповнювальні, виключальні, структурувальні та багато інших функцій. Особистісний міф є досеміотичним невербальним внутрішньоособистісним утворенням, системою як неусвідомлюваних, так і почасти усвідомлених сталих образів та інтенцій, які визначають ціннісну ієрархію особистості та її базові патерни світо- і самосприйняття.
Формування особистісного міфу відбувається протягом усього життя людини. Психологічні змісти особистісної міфології мають високий ступінь індивідуальної диференціації та внаслідок цього визначають унікальний варіант процесу індивідуації конкретної людини. Особистісний міф суб’єкта, завдяки якому відбувається інтеграція різних невпорядкованих життєвих подій індивіда в певну послідовність, грає провідну роль у побудові автонаративу. У структурно-смисловій організації автонаративу відображено внутрішньоособистісний досвід.
2. Розроблена психолінгвістична процедура аналізу автонаративів, яка включає в себе дослідження структурно-смислової організації та семантико-лінгвістичних параметрів автобіографічних текстів, дала змогу виявити конкретні особистісні характеристики їхніх авторів, на її основі було виділено та описано суттєві психолінгвістичні відмінності в автонаративах суб’єктів із високим та низьким рівнями самоактуалізації особистості.
Так, характерною особливістю структурно-смислової організації автонаративів досліджуваних із високим рівнем самоактуалізації особистості є тенденція до стрибкоподібної” організації автобіографічного тексту, а також переваження в текстах цих суб’єктів таких тем рефлексивної інформації, як упевненість у собі”, любов”, радість”, інтерес до нового”, які передусім відносяться до таких контекстів фактологічної інформації, як міжособистісні стосунки”, навчання в школі”, сфера Я”. У свою чергу, характерними темами рефлексій у автонаративах досліджуваних із низьким рівнем самоактуалізації особистості є: заздрість”, ностальгія”, тривога”.
До типових особливостей семантико-лінгвістичної структури автонаративів досліджуваних із високими сумарними балами за опитувальником САМОАО можна віднести такі: переваження активних дієслів першої особи, предикатів станів та предикатів можливого стану речей, незначна кількість предикатів абстрактних дій та предикатів належного стану речей. В автобіографіях учасників експерименту з низьким рівнем самоактуалізації особистості простежується цілком зворотня картина.
3. Розроблена психотерапевтична методика Трансформація особистісного міфу” (ТОМ), що базується на переосмисленні автобіографічного матеріалу з метою усвідомлення особистісного потенціалу розвитку та вербалізації його в метафоричній формі, спирається на можливості процесу метафоризації як способу символічного вираження внутрішнього досвіду особистості.
4. Ефективність методики ТОМ було підтверджено двома діагностичними зрізами за допомогою опитувальника САМОАО. Зокрема, для шкал орієнтації в часі, цінностей, креативності, аутосимпатії нульова гіпотеза заперечувалася на високому рівні значущості.
Динаміку особистісного зростання при застосуванні методики ТОМ було простежено також шляхом аналізу психолінгвістичних відмінностей у текстах автонаративів досліджуваних, написаних ними перед початком роботи за методикою ТОМ та через місяць після її завершення.
Так, автобіографічні тексти, при їхньому повторному впорядкуванні, мали більш виражену тенденцію до стрибкоподібної” організації, а також містили принципово більшу кількість таких елементів рефлексивної інформації, як упевненість у собі”, кохання”, радість”, інтерес до нового”. В цих автонаративах простежувалися також явні зміни (порівняно з первісним варіантом тексту) в семантико-лінгвістичній структурі: збільшилась кількість дієслів першої особи, предикатів станів та предикатів можливого стану речей, а також зменшилась кількість предикатів абстрактних дій та належного стану речей.
5. Одержані дані свідчать про наявність суттєвих відмінностей у психолінгвістичній організації структури метафоричних текстів досліджуваних із високим та низьким рівнем самоактуалізації особистості.
Так, для текстів автонаративів суб’єктів із високими сумарними балами за опитувальником САМОАО (через місяць після завершення роботи за методикою ТОМ) характерними є такі позиції: головними ідеями наративів є пошук внутрішніх ресурсів (розвиток та вдосконалення), прагнення гармонії, позитивне ставлення до світу; переважний тип розповіді від І особи; достатньо високий рівень емоційної насиченості; позитивне ставлення автора до фіналу метафоричного тексту; вища відносна кількість дієслів, прикметників та прислівників.
У свою чергу, до характерних ознак метафоричних автонаративів досліджуваних із низьким рівнем самоактуалізації особистості можна віднести такі: головними ідеями наративів є насторожене або агресивне ставлення до світу, пошук рятівника”, пошук винного”; переважний тип розповіді від третьої особи; низький рівень емоційної насиченості; нейтральне або негативне ставлення автора до фіналу тексту; нижча відносна кількість дієслів, прислівників, прикметників.
6. Результатом застосування психотерапевтичної методики ТОМ є позитивна динаміка особистісного зростання досліджуваних, підвищення рівня самоактуалізації, зокрема розвиток таких особистісних характеристик, як креативність, аутосимпатія, здатність проживати кожний момент часу тут і тепер”, а також формування цінностей гармонійної особистості та здорових взаємин із навколишнім світом, тобто продуктивна трансформація особистісного міфу.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів даної проблеми. Перспективи її подальшого вивчення пов’язуються з поглибленим концептуальним аналізом особливостей формування особистісного міфу людини на різних етапах онтогенезу. Необхідною також є подальша розробка адекватних методів дослідження й трансформації цього психологічного утворення в контексті психотерапевтичної допомоги конкретній людині.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аверинцев С.С. Древнегреческая поэтика и мировая литература // Поэтика древнегреческой литературы. М.: Наука, 1981. С.5.
2. Автономова Н.С. К спорам о научности психоанализа // Вопросы философии. 1991. №4. С.58-76.
3. Автономова Н.С. Миф: хаос и логос // Заблуждающийся разум? Многообразие форм вненаучного знания. М.: Политиздат, 1990. 464 с.
4. Автономова Н.С. Рассудок, разум, рациональность. М.: Наука, 1988. 288 с.
5. Адлер А. Наука жить. К.: Port-Royal, 1997. 288 с.
6. Адлер А. Понять природу человека. СПб.: Академический проект, 1997. 256 с.
7. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. М.: НПО Прагма, 1993. 175 с.
8. Аналитическая психология / Словарь, под ред. В. Зеленского. СПб.: Б.С.К., 1996. 324 с.
9. Ананьев Б.Г. Жизненный путь человека история личности субъекта деятельности: Избр. Психол. Тр. М.: Педагогика, 1980. Т. 1. 230 с.
10. Античные теории языка и стиля. СПб.: Алетейя, 1996. С. 80-236.
11. Апресян В.Ю., Апресян Ю.Д. Метафора в семантическом представлении эмоций // Вопросы языкознания. 1993. №3. С. 27-36.
12. Аристотель. Сочинения в четырёх томах. Т. 1. М.: Мысль, 1976. 550 с.
13. Аристотель. Сочинения в четырёх томах. Т. 4. М.: Мысль, 1983. 830 с.
14. Арнольд И.В. Основы научных исследований в лингвистике. М.: Высшая школа, 1991. 140 с.
15. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс: Вступ. статья // Теория метафоры: Сб. науч. тр. М.: Прогресс, 1990. С. 5-33.
16. Арутюнова Н.Д. Функциональные типы метафоры // Изв. Ан СССР. Сер. лит. и яз. 1979. Т. 37. №4. С. 333-343.
17. Арутюнова Н.Д. Языковая метафора (синтаксис и лексика) // Лингвистика и поэтика: Сб. статей. М.: Наука, 1979. С. 147-173.
18. Ахмадеева С.А. Синтактико-семантические способы выражения авторской модальности в аппликативной метафоре // Семантика языковых единиц: Доклады V международной конференции. М.: Изд-во МГУ, 1996. Т. 2. С. 11-14.
19. Ахутина Т.В. Теория речевого общения в трудах М.М. Бахтина и Л.С. Выготского // Вестник Моск. Ун-та. Сер 14. Психология. С. 3-13.
20. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Наука, 1961. 265 с.
21. Баранов А.Н., Караулов Ю.Н. Русская политическая метафора (материалы к словарю). М.: Ин-т русск. языка РАН, 1991. 193 с.
22. Барт Р. Введение в структурный анализ повествовательных текстов // Зарубежная эстетика и теория литературы XIX-XX вв. М.: Изд-во МГУ, 1987. С. 38.
23. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 615 с.
24. Барт Р. Мифологии. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1996. 312 с.
25. Барт Р. Текстовый анализ // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. VIII. Лингвистика текста. М.: Прогресс, 1978. С. 442-449.
26. Барт Р. Текстовый анализ // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. IX. М.: Прогресс, 1980. С. 307-402.
27. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Наука, 1975. 502 с.
28. Бахтин М.М. Работы 1920-х годов. К.: Next, 1994. 384 с.
29. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 445 с.
30. Бацевич Ф.С. Когнітивне і лінгвальне в процесах вербалізації (на матеріалі аномальних висловлень) // Мовознавство. 1997. №6. С. 30-37.
31. Белянин В.П. Психолингвистические аспекты художественного текста. М.: Изд-во МГУ, 1988. 120 с.
32. Бердяев Н.А. Самопознание (Опыт философской автобиографии). М.: Книга, 1991. 446 с.
33. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. М.: Прогресс, 1988 540 с.
34. Библер В.С. Бахтин и всеобщность гуманитарного мышления // Механизмы культуры. М.: Наука, 1990. С. 248-266.
35. Библер В.С. Диалог. Сознание. Культура / идея культуры в работах М.М. Бахтина // Одисей. Человек в истории. М.: Наука, 1989. С. 21-59.
36. Блэк М. Метафора // Теория метафоры. М.: Прогресс, 1990. С. 153-173.
37. Блэк М. Метафора // Теория метафоры: Сб. науч. трудов. М.: Прогресс, 1990. С. 153-172.
38. Бретт Д. Жила-была девочка, похожая на тебя”: Психотерапевтические истории для детей. М.: Класс, 1996. 224 с.
39. Брудный А.А. К проблеме понимания текста // Исследование рече-мыслительной деятельности. Алма-Ата: Изд-во Алма-атинского ун-та, 1974. С. 80-86.
40. Брудный А.А. Коммуникация и семантика // Вопросы философии, 1972. №4. С. 40-48.
41. Брудный А.А. Понимание как компонент психологии чтения // Проблемы социологии и психологии чтения. М.: Книга, 1975. С. 162-172.
42. Брудный А.А. Психологическая герменевтика. М.: Лабиринт, 1998. 335 с.
43. Брудный А.А. Экспериментальный анализ понимания // Вопросы философии, 1986 №9. С. 60-62.
44. Брушлинский А.В. С.Л.Рубинштейн основоположник деятельностного подхода в психологической науке // Сергей Леонидович Рубинштейн. Очерки, воспоминания, материалы. К 100-летию со дня рождения. М.: Наука, 1989. С. 61-102.
45. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике. СПб.: Питер Ком, 1999. 528 с.
46. Бэндлер Р., Гриндер Дж. Рефрейминг: ориентация личности с помощью речевых стратегий. Воронеж: НПО МОДЭК”, 1995. 256 с.
47. Бэндлер Р., Гриндер Дж. Формирование транса. М.: Класс, 1994. 272 с.
48. Бюлер К. Теория языка. М.: Прогресс, 1993. 328 с.
49. Вайсс Дж. Как работает психотерапия. Процесс и техника. М.: Прогресс, 1998. С. 45.
50. Валери П. Об искусстве. М.: Наука, 1976. 291 с.
51. Вачков И.В. Основы технологии группового тренинга. Психотехники: Учебное пособие. М.: Изд-во Ось-89”, 1999. 176 с.
52. Вежбицкая А. Сравнение градация метафора // Теория метафоры: Сб. науч. тр. М.: Прогресс, 1990. С. 142 -153.
53. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 406 с.
54. Виглсуорт М.Ф. Вили и его друзья. Воронеж: НПО МОДЭК”, 1995. 224 с.
55. Вико Дж. Основание новой науки об общей природе наций. М.: ИСА; К., 1994. 618 с.
56. Вико Дж. Основания Новой науки. М. К.: REFL-book” ИСА”, 1994. 618 с.
57. Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова // Вопросы языкознания. 1953. №5. С. 140-161.
58. Вольтер Ф.М. Философские сочинения. М.: Наука, 1996. 560 с.
59. Воробьёва Л.И. Гуманитарная психология: предмет и задачи // Вопросы психологии. 1995. №2. С. 19-30.
60. Воробьёва Л.И., Снегирёва Т.В. Психологический опыт личности: к обоснованию подхода // Вопросы психологии. 1990. №2. С. 15 23.
61. Вундт В. Миф и религия. СПб.: Брокгауз и Ефрон, 1912. 416 с.
62. Вундт В. Очерк психологии. М.: Тип. Тов-ва Кушнерёв и К., 1897. 389 + 49 с.
63. Выготский Л.С. Вопросы теории и истории психологии // Собр. соч.: в 6 т. М.: Педагогика, 1982. Т. 1. 487 с.
64. Выготский Л.С. Предисловие письменной речи // Выготский Л.С. Умственное развитие детей в процессе обучения. М.: Гос. уч. -пед. изд-во, 1935. С. 73-95.
65. Выготский Л.С. Психология развития как феномен культуры. Воронеж: НПО МОДЭК”, 1996. 512 с.
66. Гак В.Г. К проблеме общих семантических законов // Общее и романское языкознание: Сб. ст. М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1972. С. 144-157.
67. Гак В.Г. Метафора: универсальное и специфическое // Метафора в языке и тексте. М.: Наука, 1988. С. 11-26.
68. Гак В.Г. Языковые преобразования. М.: Школа Языки русской культуры”, 1998. 768 с.
69. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 140 с.
70. Гегель Г.В.Ф. Лекции по истории философии. Книга 1. СПб.: Наука, 1993. 349 с.
71. Гегель Г.В.Ф. Лекции по истории философии. Книга 2. СПб.: Наука, 1994. 423 с.
72. Гегель Г.В.Ф. Система наук: Ч. 1. Феноменология духа. СПб.: Наука, 1992. 443 + 46 с.
73. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. В 3-х т. М.: Мысль, 1974. Т.1. Наука логики. 452 с.
74. Гердер И.Г. Идеи к философии истории человечества. М.: Наука, 1977. 704 с.
75. Голан А. Миф и символ. М.: РУССЛИТ, 1994. 375 с.
76. Голі-Оглу Т. Мова у національно-культурному аспекті (В. Фон Гумбольдт, О. Потебня, Е. Сепір)// Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Вип. 8. Донецьк: Дон ДУ, 2001. С. 217-221.
77. Голосовкер Я.Э. Логика мифа. М.: Наука, 1987. 218с.
78. Гордон Д. Терапевтические метафоры. Оказание помощи другим посредством зеркала. СПб.: Белый кролик, 1995. 196 с.
79. Гордон Д., Мейерс-Андерсон М. Феникс. Терапевтические шаблоны Милтона Эриксона. Харьков: Рубикон, 1995. 148 с.
80. Гриндер Дж., Бэндлер Р. Структура магии. М.: Класс, 1995. 520 с.
81. Грот Н.Я. Основания экспериментальной психологии // Вундт В. Очерк психологии. М.: Тип. Т-ва Кушнерёв и К., 1897. С. 1-49.
82. Гудков Д.Д. Метафора и рациональность как проблема социальной эписталогии. М.: Русина, 1994. С.17.
83. Гулыга А. Миф как философская проблема // Античная культура и современная наука: Сборник. М.: Наука, 1985. С.271-276.
84. Гумбольдт Вильгельм фон. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. 394с.
85. Девидсон Д. Что означают метафоры // Теория метафоры: Сб. науч. тр. М.: Прогресс, 1990. С. 174-188.
86. Джонсон Р.А. Сновидения и фантазии. К.: Ваклер, 1996. 288 с.
87. Дидро Д. Сочинения: В 2. т. М.: Мысль, 1991. Т. 2. 604 с.
88. Дикманн Х. Сказание и иносказание. СПб.: Питер Ком, 2000. С. 47
89. Добжинська С. Метафора в сказке // Теория метафоры: Сборник. М.: Прогресс, 1990. С. 476-492.
90. Доблаев Л.П. Анализ и понимание текста. Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1987. 70 с.
91. Доблаев Л.П. Смысловая структура учебного текста и проблемы его понимания. М.: Педагогика, 1982. 176 с.
92. Дридзе Т.М. Некоторые семиотические аспекты психологии языка. Влияние семиотического уровня аудитории и информативности текстовых материалов на информированность населения / в рамках изучения прессы / Дис. ... канд. филос. наук. М., 1969. 336 с.
93. Дридзе Т.М. Организация и методы лингвопсихологического исследования массовой коммуникации. М.: Наука, 1979. 281 с.
94. Дридзе Т.М. Текст как иерархия коммуникативных программ / информативно-целевой подход // Смысловое восприятие речевого сообщения. М.: Наука, 1976. С. 48-57.
95. Дридзе Т.М. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникации. М.: Наука, 1984. 272 с.
96. Дридзе Т.М. Язык и социальная психология. М.: Высшая школа, 1980. 224 с.
97. Дюбуа Ж. Общая риторика. М.: Прогресс, 1986. 392 с.
98. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. М.: Канон, 1996. 432 с.
99. Ерёмина В.И. Образное сравнение в народной лирике //Поэтика и стилистика русск. литер-ры: Сб. науч. трудов. Л.: Наука, 1971. С. 10-23.
100. Ефимов Л.И. Стилистика русского языка. М.: Просвещение, 1969. 103 с.
101. Жинкин Н.И. Речь как проводник информации. М.: Наука, 1982. 160 с.
102. Зейг Дж.К. Испытание Эриксоном: Личность мастера и его работа. М.: Класс, 1999. 192 с.
103. Иванов В.В. Значение идей М.М. Бахтина о знаке высказывании и диалоге для современной семиотики // Труды по знаковым системам. Тарту: Изд-во Тартус. ун-та, 1973. Вып. 6. С. 5-45.
104. Иванов В.В. О взаимоотношении языка, текста и культуры // Исследования по структуре текста. М.: Наука, 1987. С. 5-26.
105. Иванов В.В., Топоров В.Н. Славянские языковые моделирующие семиотические системы. М.: Наука, 1965. 248 с.
106. Ильенков Э.В. Философия и культура. М.: Политиздат, 1991. 462 с.
107. Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. М.: Наука, 1998. 365 с.
108. Калина Н.Ф. Лингвистическая психотерапия. К.: Ваклер, 1999. 282 с.
109. Калина Н.Ф. Основы психотерапии. М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 1997. 272 с.
110. Калина Н.Ф. Тест по оценке уровня самоактуализации личности // Маслоу А. Психология бытия. М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 1997. С. 283-300.
111. Калина Н.Ф. Тимощук И.Г. Основы юнгианского анализа сновидений. М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 1997. 304 с.
112. Калмыкова Е.С. Об одном методе анализа индивидуального сознания // Психологический журнал. 1994. Т. 15. №3. С. 28-41.
113. Калмыкова Е.С., Мергенталер Э. Нарратив в психотерапии: рассказы пациентов о личной истории (часть 1) // Психологический журнал. 1998. Т. 19. №5 С. 97-103.
114. Караулов Ю.Н. Общая идеография. М.: Наука, 1976. 355 с.
115. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. М.: Наука, 1987. 261 с.
116. Касевич В.Б. Язык и знание // Язык и структура знания: Сб. ст. М.: Наука, 1990. С. 8-26.
117. Кассирер Э. Избранное. Опыт о человеке. М.: Гардарика, 1998. 784 с.
118. Кассирер Э. Сила метафоры // Теория метафоры: Сборник. М.: Прогресс, 1990. С. 33-43.
119. Квадратура смысла. Французская школа анализа дискурса / ред. Ю.С. Степанов. М., 1999. 416 с.
120. Кереньи К. Пролегомены // Юнг К.Г. Душа и миф: шесть архетипов. К.: Госуд. библ. Украины для юношества, 1996. 384 с.
121. Кессиди Ф.Х. От мифа к логосу. М.: Мысль, 1972. 312 с.
122. Коваленко А.Б. Психологические особенности процесса понимания творческих задач // Вопросы психологии. 1991. №5 С. 42-47.
123. Колесник Д.М. Концептуальний простір авторської метафори у творчості А. Мердок: Автореф. Дис. ... канд. філолог. наук. Черкаси, 1996. 18 с.
124. Конев В.А. Философия культуры и парадигмы философского мышления // Философские науки. 1991. №6. С.16-30.
125. Контентный анализ // Пенто Р., Гравитц М. Методы социальных наук. М.: Прогресс. 1972. С. 326-353.
126. Копыленко О.М. Роль смысловой структуры текста в его понимании. Дис. ... канд. психол. наук. Алма-Ата: Изд-во Алма-атинского Ун-та, 1974. 152 с.
127. Копыленко О.М. Текст как продукт деятельности говорящего и слушающего // Исследования рече-мыслительной деятельности. Алма-Ата: Изд-во Алма-атинского ун-та, 1974. С.129-133.
128. Костюк Г.С. Избранные психологические труды.