ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ “Я-ОБРАЗУ” В ОСІБ З ВАДАМИ ЗОРУ

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМ. Г.С.СКОВОРОДИ

На правах рукопису

КЛОПОТА ЄВГЕНІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК 159.923.2 056.262

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ Я-ОБРАЗУ”
В ОСІБ З ВАДАМИ ЗОРУ

19.00.01 загальна психологія, історія психології

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник
Кузнєцов Марат Амірович,
кандидат психологічних наук,
доцент

Харків 2004

ЗМІСТ
ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ 1.ЯОБРАЗ”, ЙОГО СТРУКТУРА І ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРИ НАЯВНОСТІ І ВІДСУТНОСТІ ЗОРУ В ЛЮДИНИ.. 14
1.1. Проблема Я-образу” у вітчизняній і зарубіжній літературі 14
1.2. Структура Я-концепції” і захисно-адаптивні функції Я-образу”. 20
1.3. Фактори формування Яобразу” особистості 28
1.4. Роль зору у формуванні Я-образу” особистості 38
1.4.1. Особливості сприйняття образу світу людьми з вадами зору. 38
1.4.2. Особливості Я-образу” людей з вадами зору. 42
РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ФАКТОРІВ ФОРМУВАННЯ "Я-ОБРАЗУ" ЛЮДЕЙ ІЗ РІЗНИМ РІВНЕМ ЗОРУ.. 52
2.1. Матеріали, методи і характеристика досліджуваних вибірок. 52
2.2. Цінності як фактор формування Я-образу” зрячих, незрячих і слабозорих людей 56
2.3. Особливості та взаємозв'язок самовідношення, життєвих цілей, рівня суб'єктивного контролю та адаптації людей з вадами зору. 65
2.4. Особливості сприйняття образу світу і самосприйняття особистості в залежності від рівня зору. 82
2.5. Психосемантичний аналіз уявлень зрячих і незрячих людей про сліпоту й особистість незрячої людини. 87
РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ ДЛЯ ОСІБ З ВАДАМИ ЗОРУ 97
3.1. Теоретичні принципи й особливості соціально-психологічного тренінгу для людей з вадами зору. 97
3.2. Програма і зміст соціально-психологічного тренінгу для осіб з вадами зору 103
3.3. Динаміка змін Я-образу” учасників тренінгової групи. 144
3.3.1. Визначення рівня центрації на собі 145
3.3.2. Моніторинг рівня самопрезентації в ході тренінговоі роботи. 146
3.3.3. Самооцінка і рівень домагань учасників тренінгової групи на початковому і завершальному етапах. 148
3.3.4. Самооцінка результатів групової роботи її учасниками. 152
ВИСНОВКИ.. 155
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 159
ДОДАТОК177

ВСТУП

У широкій палітрі питань, пов’язаних з дослідженням внутрішнього світу людини, проблема репрезентації у її самосвідомості суб’єктивної картини самої себе, образу власного Я, посідає особливе місце, оскільки прямо і безпосередньо пов’язується з найактуальнішою потребою сьогодення потребою виховання особистості як суб’єкта власної життєдіяльності. Такі дослідження дозволять особистості швидше розумітися у собі та соціальних ситуаціях, орієнтуватися у міжособистісних стосунках, а також розвивати фрустраційну толерантність. Це досить важливо для будь-якої людини, але особливої ваги такі знання набувають для людей із обмеженими фізичними можливостями, зокрема осіб з вадами зору, тобто таких, для яких ситуацію існування можна порівняти з екстремальною.
До соціальної дезадаптації індивіда, прояву діяльності декомпенсаторних механізмів психіки частіше за все призводить випадіння будь-якої функції (психологічної, фізіологічної, соціальної). Зір відіграє провідну роль в орієнтуванні, пізнавальної та трудової діяльності людини. За його допомогою сприймаються предмети: розрізняються форми, величини, розміри, відстані, протягненість, кольори та світлотіні. Через візуальний канал людина здобуває уявлення про себе і світ. Зрячому навіть важко зрозуміти, як можна без зору орієнтуватися під час ходи, самообслуговуватися, тим більше, брати участь у громадсько-трудовій діяльності, створювати витвори мистецтва та літератури. Проте відомо багато випадків, коли незрячі досягли високого розквіту творчих сил у галузі інтелектуальної та фізичної праці. Серед сліпих є вчені, письменники, скульптори, музиканти, конструктори, винахідники, громадські діячі. Загальноприйнято, що під час формування особистості, її самосвідомості через зоровий канал надходить основний потік інформації з навколишнього середовища. З цим важко не погодитись, але якщо за якихось обставин людина втрачає зір, то яким же чином відбувається сприйняття та уявлення навколишньої дійсності і себе у ній? Оскільки організм є цілісною системою, під час порушень зорового аналізатору активізуються компенсаторні резерви, і за певних умов та тренувань незряча людина може адаптуватися та вести повноцінне життя.
Актуальність дослідження
Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури свідчить про різноманіття підходів до проблеми "Я-образу", які іноді взаємодоповнюють, а нерідко і протилежать один одному. Проблемами ”Яобразу” займалися такі вчені: Р. Бернс [9], М.І.Борішевський [19], Н.А.Гул'янова [44], Ф.Зімбардо [168], І.Ю.Зубкова [59], І.С.Кон [77 79], О.С.Кочарян [84], О.М.Кочубейник [85], М.А.Кузнєцов [90, 91], О.М.Лактіонов [95], Р.Лейнг [105, 106], С.Д.Максименко [108], А.А.Налчаджян [123], С.Р.Пантилєєв [134], А.Р.Пєтруліте [168], Г.К.Середа [172], В.В.Столін [185], Є.Т.Соколова [182], В.О.Татенко [187], І.І.Чеснокова [198], Т.Шибутані [203], Є.С.Шильштейн [204], В.Юрченко [208]. Більшість дослідників визначають "Я-образ" як підсумковий результат самосвідомості і його продукт. Слід зазначити, що уявлення про себе, будучи продуктом самосвідомості, одночасно є і його істотною умовою, оскільки пізнаючи себе, особистість використовує цілу систему внутрішніх засобів: уявлень, образів, понять, серед яких важливу роль займає уявлення про самого себе, про свої особистісні риси, здібності та мотиви.
Проблема "Я-образу" у психології розглядається в межах більш загальної проблеми структури самосвідомості. Так І.С.Коном [77, 79], В.В.Століним [185], І.І.Чесноковою [198] використовується безліч різних термінів: "Я-концепція", "Я-система", "Я-образ", уявлення про себе, відношення до себе, образ самого себе. Крім того, В.В.Столін виділяє два аспекти "Я-образу": знання про себе і самовідношення.
Хоча деякі автори і намагалися співвіднести поняття, упорядкувати термінологічне поле, все-таки в багатьох дослідженнях терміни вживаються у невизначеному значенні, виступаючи нерідко як цілком чи частково взаємозамінні.
У зарубіжній психології, зокрема у Р.Бернса [9], В.Джеймса [46], Ч.Кулі [168] ототожнюється Я-концепція” особистості й Я-образ”, як стійка, у більшому чи меншому ступені усвідомлювана і пережита система уявлень особистості про саму себе, на основі якої вона будує свою поведінку. Уявлення особистості про саму себе є результатом діяльності її самосвідомості, що містить у собі:
По-перше, усвідомлення своєї тотожності; по-друге, усвідомлення власного "Я" як активного, діяльного початку в собі; по-третє, усвідомлення своїх психічних властивостей і якостей; по-четверте, визначену сукупність соціально-моральних позицій.
Поняття самосвідомості у більшості досліджень використовується як родове для позначення всієї галузі в цілому, включаючи як процесуальні так і структурні характеристики. Самосвідомість являє собою нерозривну єдність трьох компонентів: когнітивного (самопізнання), емоційного (відношення до себе) і регулятивного. "Я-образ" розглядається, як структурне утворення самосвідомості, тобто його підсумковий продукт.”Я-образ” це сукупність уявлень людини про себе, відношення до себе, її самооцінка. Я-образ” є активним регулятором діяльності, спілкування людини з іншими людьми і з собою.
Таким чином, "Я" виявляється рефлексуючою, динамічною структурою у процесі розвитку особистості, що включає самосвідомість, почуття і вчинки. Психодіагностика самосвідомості, як правило, спрямована на виявлення продукту самосвідомості, тобто уявлення про себе. "Я-образ" є важливим чинником детермінації поведінки людини, таким особистісним утворенням, що визначає напрямок його діяльності, поведінки у ситуаціях вибору контакту з людьми.
Важливою умовою психологічної адаптованості людини є гнучкість, коригованість Я-образу”. Розвинута здатність збирати інформацію, асимілювати її і вносити уточнення в Я-образ” є відмінною рисою психологічно зрілої особистості.
Я-образу” людей, які мають глибокі порушення зору притаманна специфіка, обумовлена неможливістю використовувати зорову інформацію для накопичення даних про світ і про себе. Через це Я-образ”, із значно більшою, ніж у зрячих людей, вірогідністю може перетворитися в закриту систему. Як наслідок, незряча особистість, у більшості ситуацій, керується неточними знаннями, помилковими когнітивними схемами і тому потребує допомоги у їх психологічній корекції.
В Україні зараз мешкає близько 65000 громадян, які не бачать, а ще значно більше тих, що мають ті чи інші порушення зору. Проблеми реабілітації таких людей викликають все більший науковий, практичний і, навіть державний інтерес. Зараз на державному рівні створено програми інтеграції в соціумі людей з обмеженими фізичними можливостями [150], всебічної адаптації і їх професійної самореалізації [151]. Але практичне втілення подібних програм потребує відповідної науково-теоретичної бази та методичного інструментарію.
Аналізуючи праці К.Бюрклена [25], Л.С.Виготського [34], В.Гудоніса [41, 43], В.Журова [51, 52], М.І.Земцової [

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз зарубіжних і вітчизняних досліджень з проблеми "Я-образу", а також власні дані, отримані в ході дисертаційного дослідження, стали основою нижчеподаних висновків.
1. Проблема "Я-образу" відноситься до категорії психологічних та соціальних проблем особистості. Незважаючи на існуючі розходження у поглядах на структуру самосвідомості, уявлення про місце і значення "Я-образу" в ній, більшість дослідників визначають "Я-образ" як підсумковий результат самосвідомості, її продукт. Уявлення про себе, будучи продуктом самосвідомості, одночасно є і її істотною умовою, оскільки пізнаючи себе, особистість використовує цілу систему внутрішніх засобів: уявлень, образів, понять, серед яких важливе місце займає уявлення про самого себе та про свої особистісні риси. Специфіка формування "Я-образу" осіб з вадами зору полягає у тому, що втрата зору накладає відбиток на сприйняття свого "тілесного Я" та "реального Я". У незрячої особистості виникає конфлікт між образом "здорової людини" та "образом людини з тростиною", яку можна віднести до категорії людей з фізичними обмеженнями. "Реальне Я" при цьому зазнає такого викривлення, як переоцінка чи недооцінка власних можливостей і свого реального світосприйняття. Крім того, на формування "Я-образу" незрячої особистості впливають і соціальні стереотипи відносно сліпоти, які досить поширені у суспільстві.
2. Втрата зору має вплив на те, як особистість ставиться до самої себе, тобто на її самовідношення. Даний дефект вносить зміни в "образ тіла", та "реальне Я" особистості, і, як результат, вона відчуває себе не такою як інші, а це, у свою чергу, призводить до неприйняття свого нового "Я-образу".
У той же час незрячі співвідносять рівень здоров'я та позитивне відношення інших, тобто чим ліпше їх здоров'я тим позитивніше, за їх думкою, відносяться до них оточуючі. Незрячі вважають хворобу, у тому числі свій дефект ваду зору результатом випадку, волі обставин, а не власних дій, і тому мають надію на одужання за допомогою інших людей чи зовнішніх обставин. На відміну від незрячих, слабо зорі та зрячі переконані у своїй відповідальності за стан власного здоров'я. Вказані факти можуть бути пояснені усвідомленням глибини дефекту власного здоров'я і його наслідків: чим більш глибокою є вада, тим меншою є надія в людини на самостійне її подолання.
3. Люди незалежно від рівня зору, як правило, будують життєві плани і націлені у майбутнє для їх реалізації. Хоча глибокі порушення зору можуть накладати як фізичні так і соціальні обмеження у виконанні певних видів діяльності, вони не є істотною перешкодою у побудові суб'єктивних уявлень про себе і свої можливості, у формуванні власного образу "майбутнього Я". Можна стверджувати, що чим більш адаптованою є особистість у соціальному середовищі, тим більш розвинуті в неї навички цілепокладання.
4. У незрячих випробуваних виявлено тенденцію до злиття з іншими людьми, невизначеність свого місця і ролі у житті, невпевненість у майбутньому, аналіз власної значимості і тих факторів, які впливають на долю. У слабозорих випробуваних,у свою чергу, відсутній аналіз внутрішнього світу: пріоритетно описується навколишній світ, тобто наявна фіксація на візуальних символах.
5. Виходячи з аналізу психосемантичних уявлень зрячих і незрячих випробуваних про сліпоту, можна стверджувати про поширеність у суспільстві стереотипного образу "типового сліпого", образу, який, включаючись у структуру взаємин зрячих і незрячих у соціумі, накладає відбиток на формування їх уявлень один про одного, а також незрячих про себе. Головна особливість цього образу переоцінка серйозності наслідків дефекту. Іншими словами, зрячій людині соціальна позиція і життя незрячого уявляється більш безнадійною і трагічною, ніж це є насправді. Проте, добре адаптована незряча людина почуває себе досить упевнено, принаймні, у певних галузях життя і діяльності.
6. Слабозорі люди знаходяться на своєрідній межі між людьми з нормальним зором і незрячими. Глибоке порушення зорового аналізатора призводить до невпевненості у власних силах, бажання відповідати стандартам зорового рівня, недостатнього розуміння своїх здібностей та великих затрат енергії на отримання інформації із навколишнього середовища за допомогою пошкодженого зорового аналізатора. При цьому такі люди недостатньо розвивають альтернативні канали сприйняття.
7. У результаті проведення соціально-психологічного тренінгу для осіб з вадами зору були виділені такі особливості роботи з незрячими людьми, як зменшення групи до 6-8 учасників, модифікація і заміна невербальних вправ вербальними і тілесно-орієнтованими, урахування специфіки зворотного зв'язку незрячих людей.
Після соціально-психологічного тренінгу у членів групи збільшився показник центрації на собі, збільшилась здатність до усвідомлення своїх індивідуально-психологічних рис, зменшилася кількість соціально-формальних висловлювань. Учасники стали більше усвідомлювати свої емоції та настрої, збільшився рівень саморозуміння і самосприйняття, відбулися позитивні зміни "Я-образу". Також члени групової роботи отримали навички саморефлексії, які необхідні у процесі адаптації та повсякденній життєдіяльності.
Розроблений соціально-психологічний тренінг для осіб з вадами зору може використовуватися у спеціалізованих школах для сліпих і слабозорих дітей, реабілітаційних центрах та організаціях, які займаються адаптацією таких людей.
Дисертація не вичерпує проблеми і припускає подальші наукові пошуки у напрямках:
· уточнення взаємозв'язку між параметрами Я-образу” і фактором часу й обставин утрати зору;
· адаптації наявних і розробки нових методик діагностики Я-образу незрячих і слабозорих людей;
· розробки прийомів і методів корекції їх Я-образу”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абульханова-Славская К.А. Стратегии жизни. М.: Мысль, 1991. 301 с.
2. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. М.: МПО Прагма, 1993. 175 с.
3. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. 3-е изд.- СПб., М., Х., Минск: Питер, 2001. 282с.
4. Андреева Г.М. Психология социального познания: Учебное пособие для высших учебных заведений. М.: Аспект Пресс, 1997. 239 с.
5. Анциферова Л.И. Личность в трудных жизненных условиях: переосмысливание, преобразование ситуации и психологическая защита // Психологический журнал. 1994. Т.15, № 1. С. 3-18.
6. Бажин Е.Ф., Голынкина Е.А., Эткинд А.М. Метод исследования уровня субъективного контроля // Учебно-методические рекомендации по психодиагностике личности / Сост. Е.Ф. Иванова, И.М. Мельник. Харьков: ХГУ, 1993. 92 с.
7. Бандзявичене Р.П. Стрессогенные ситуации и дистрессовые реакции у лиц с преобретённой слепотой: Автореф.дис канд. псих. наук: 19.00.10 / ЛГПИ им. А.И. Герцена. Л., 1988 16 с.
8. Березина Т.Н. Пространственно-временные характеристики мысленных образов и их связь с особенностями личности // Психологический журнал. 1998. Т.19, №4. С.13-26.
9. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. М.: Прогресс, 1986. 420 с.
10. Беседин А.Н., Липатов И.И., Тимченко А.В., Шпарь В.Б. Книга практического психолога: В 2 ч. / РИП Оригинал, фирма Фортуна -пресс. Харьков, 1996. Ч.1: Раздаточный материал для исследований. 302с.
11. Беседин А.Н., Липатов И.И., Тимченко А.В., Шпарь В.Б. Книга практического психолога: В 2 ч. / РИП Оригинал, фирма Фортуна-пресс. Харьков, 1996. Ч.2: Обработка результатов исследований, практикум по психографологии и социально-психологическому тренингу. 424 с.
12. Блинникова И.В. Зрительный и пространственный опыт в мысленных репрезентациях: исследование слепых от рождения, поздноослепших и зрячих испытуемых // Психологический журнал. 1998. Т.19, №1. С. 101-115.
13. Бодалёв А.А. Восприятие и понимание человека человеком. М.: Изд-во МГУ, 1982. 200 с.
14. Бодалёв А.А. Личность и общение. М.: Педагогика, 1983. 271 с.
15. Бодалев А.А. Психология общения. М.: Изд-во Института практической психологии; Воронеж: НПО МОДЭК, 1996. 256 с.
16. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. М.: Просвещение, 1968. 464с.
17. Большаков В.Ю. Психотренинг: Социодинамика, игры и упражнения. СПб.: Светоч, 1994. 316 с.
18. Бондаренко А.Ф. Психологическая помощь: теория и практика. К.: Укртехпрес, 1997. 216 с.
19. Боришевский М.И. Теоретические вопросы самосознания личности // Психологические особенности самосознания подростка. К.: Вища школа, 1980. С. 5-38.
20. Боровиков В. STATISTICA: искусство анализа данных на компьютере. СПб.; М.; Х.; Минск: Питер, 2001. 656 с.
21. Братусь Б.С. Аномалии личности. М.: Мысль, 1988. 304 с.
22. Братусь Б.С., Павленко М.В. Соотношение структуры самооценки и целевой регуляции деятельности в норме и при аномальном развитии // Вопросы психологии. 1986. №4. С.146-154.
23. Брунер Дж. Психология познания: за пределами непосредственной информации. М.: Изд-во Прогресс, 1977. 412 с.
24. Бубнова С.С. Ценностные ориентации личности как многомерная нелинейная система // Психологический журнал. 1999. Т.20, №5 С.38-44.
25. Бюрклен К. Психология слепых. М.: Гос. учебно-педагогическое издательство, 1934. 261 с.
26. Вайзер Г.А. Смысл жизни и "двойной кризис" в жизни человека // Психологический журнал. 1998. Т.19, №5. С.3-14.
27. Вартанов А.В., Лосик Г.В., Сыромятников С.Н. Особенности репрезентации реального и виртуального пространств у лиц с нормальным зрением и у слепых // Психологический журнал. 1998. Т.19, №2. С. 51 -60.
28. Васильева О.С., Демченко Е.А. Изучение основных характеристик жизненной стратегии человека // Вопросы психологии. 2001. №2. С.74-85.
29. Василюк Ф.Е. Психология переживания. Анализ преодоления критических ситуаций. М.: МГУ, 1984. 200 с.
30. Веккер Л.М. Психические процессы: В 3 т. / Изд-во ЛГУ им. А.А. Жданова. Л., 1974. Т.1. - 326 с.
31. Веккер Л.М. Психические процессы: В 3 т. / Изд-во ЛГУ им. А.А. Жданова. - Л., 1981. Т.3. - 334 с.
32. Виллей П. Психология слепых: Пер. с франц. М.-Л.: Гос. учебно-педагогическое издательство, 1931. 160 с.
33. Выготский Л.С. Вопросы детской психологии.- С.Пб.: Союз, 1997. 222с.
34. Выготский Л.С. Полное собрание сочинений: В 6 т. / Педагогика. М., 1983. Т.5: Основы дефектологии. 368 с.
35. Гаджиева Н.М., Никитина Н.Н., Кислинская Н.В. Основы самосовершенствования: Тренинг самосознания. Екатеринбург: Тренинг самосознания. Екатеринбург: Деловая книга, 1998. 144 с.
36. Гингер С., Гингер А. Гештальт терапия контакта: Пер. с франц. СПб.: Спец Лит, 2001. 288 с.
37. Гиппиус С.В. Тренинг развития креативности. Гимнастика чувств. СПб.: Изд-во Речь, 2001. 350 с.
38. Головина Т.П., Стернина Э.М. Критерии оценки положения слепого в семье в модели реабилитированности // Дефектология. 1993. №1. С. 12-16.
39. Грановская Р.М. Восприятие и модели памяти. Л.: Наука, ЛО, 1974. 361 с.
40. Григорьева Т.Г., Линская Л.В., Усольцева Т.П. Основы конструктивного общения / Под ред. Ю.М. Забродина, М.В. Поповой. Новосибирск: Изд-во Новосибирского университета, 1997. 170 с.
41. Гудонис В. Критерии оценки человека с депривацией зрения в античные времена // Дефектология. 1996. №5. С.82-87.
42. Гудонис В. Опыт и перспективы интегрированного обучения детей с нарушенным зрением // Дефектология. 1998. №2. С.75-81.
43. Гудонис В. Теоретические предпосылки интеграции лиц с нарушенным зрением // Дефектология. 1996. №2. С.7-12.
44. Гульянова Н.А. О связи самопринятия и осознания Я-образа в ситуации неуспеха // Вестн. Московского ун-та. Сер.психология. 2000. №3. С.68-75
45. Депрессивные расстройства / И.И. Кутько, В.А. Стефановский, В.И. Букреев, Л.Ф. Шестопалова. К.: Здоровья, 1992. 152 с.
46. Джеймс У. Психология. М.: Педагогика, 1991. 368 с.
47. Дусавицкий А. К. Развивающее образование: теория и практика. Харьков, 2002. 146 с.
48. Елисеев О.П. Практикум по психологии личности. СПб.: Питер, 2000. 560с.
49. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение. Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. 167 с.
50. Журов В.В. Загальне обгрунтування психокорекції інтермодального сприймання відкритого простору пізноосліплими особами зрілого віку // Дефектологія. 2000. №3. С.32-35.
51. Журов В.В. Проблеми та шляхи корекції просторового орієнтування в незрячих // Дефектологія. 1997. №4. С.12-17.
52. Журов В.В. Розвиток просторової перцепції у осліплих осіб зрілого віку: Автореф. дис канд. псих. наук: 19.00.08 / Інститут дефектології АПН України. К., 2002. 18 с.
53. Заварова Н.Д. Образ в системе регуляции деятельности. М.: Наука, 1986. 176 с.
54. Залюбовский П.М. Сенсорные предпосылки общения человека в условиях слепоты // Дефектология. 1981. №2. С.35.
55. Зарецкий М.Ф. Условия необходимые для успешной работы незрячих специалистов // Дефектология. 1975. №6. С.72.
56. Земцова М.И. Пути компенсации слепоты в процессе познавательной и трудовой деятельности. М.: Изд-во АПН РСФСР, 1956. 419 с.
57. Зинченко В.П. Развитие зрения в контексте перспектив общедуховного развития человека // Вопросы психологии. 1988. №6. С.15-30.
58. Зотов А.И. Дефект зрения и психическое развитие личности // Психологические особенности слепых и слабовидящих школьников. Л.: ЛГПИ им. А.И.Герцена, 1981. С. 3-18.
59. Зубкова І.Ю. Я-образ для мене та інших // Практична психологія та соціальна робота. 1999. №4. С.39-40.
60. Иванов В.П. Жизненный мир личности // Філосовська думка. 1982. №1. С.15-17.
61. Калина Н.Ф. Основы психотерапии. Семиотика в психотерапии. М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 1997. 272 с.
62. Келли Джордж А. Теории личности. Психология личностных конструктов: Пер. с анг. СПб.: Речь, 2000. 249 с.
63. Кирилова Н.А. Ценностные ориентации в структуре интегральной индивидуальности старших школьников // Вопросы психологии. 2000. №4. С.29-37.
64. Клопота Е. Ценностные ориентации как фактор формирования Я-образа” выпускников средних учебных заведений // Материалы Междунар. Конф. Жизненные ценности студенчества в начале XXI века”. Х.: Изд-во НУА. - 2003. С. 67.
65. Клопота Є.А. Особливості проведення психологічних тренінгів у групах незрячих людей // Збірник матеріалів Міжнар. Конф. Сучасні напрямки психологічного консультування в системі освіти”. К.: КМІУВ імені Б.Грінченка. - 2001. С. 43-45.
66. Клопота Є.А. Рівень суб'єктивного контролю залежно від порушень зору у старшокласників // Актуальні проблеми психології. К.: Інстітут психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - 2002. С. 95-98.
67. Клопота Є.А. Роль компенсації в світосприйнятті і адаптації незрячої людини до життя // Вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Психологія. Харків: ХДПУ. - 2001. Вип. 6. С.138-143.
68. Клопота Є.А. Специфіка образу світу у людей з вадами зору // Вісник ХДПУ ім. Г.С.Сковороди. Психологія. Харків: ХДПУ. - 2001. Вип. 5. С.72-76.
69. Клопота Є.А. Формування образу світу та шляхи його корекції в людей із глибокими порушеннями зору // Дефектологія. 2003. - №1. С. 49-51.
70. Клопота Є.А. Я-образ у структурі самосвідомості незрячої людини // Вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Психологія. Харків: ХДПУ. - 2001. Вип. 8. С.104-110.
71. Кобильченко В. Взаємодія зовнішніх і внутрішніх чинників у розвитку особистості // Дефектологія. 2000. №3. С.23-26.
72. Кобильченко В. Комплекс неповноцінності підлітків із фізичними вадами // Дефектологія. 1998. №1. С.26-28.
73. Кобильченко В. Формування комунікативних умінь у сліпих підлітків // Дефектологія. 1997. №4. С.41-44.
74. Ковалев Г.А. Основные направления использования активного социального обучения в странах Запада // Психологический журнал. 1989. Т.10, №1. С.127-136.
75. Козелецкий Ю. Человек многомерный: Психологическое эссе. К.: Лыбидь, 1991. 287 с.
76. Козлова И.Н. Личность как система конструктов // Системные исследования: Ежегодник АН СССР, М.: Наука. - 1976. С.128-146.
77. Кон И.С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. М.: Политиздат, 1984. 335 с.
78. Кон И.С. Категория "Я" в психологии // Психологический журнал. 1981. Т.2, №3. С.25-39.
79. Кон И.С. Открытие Я. М.: Политиздат, 1978. 367 с.
80. Кон И.С. Психология ранней юности. М.: Просвещение, 1989. 255 с.
81. Кон И.С. Психология юношеского возраста. М.: Просвещение, 1979. 175 с.
82. Кон И.С. Социология личности. М.: Политиздат, 1967.383с.
83. Координаты Я”: здесь и теперь. Альманах 1. / Ред.-сост. Е.А.Иванова, Н.М.Лебедева. СПб.: Санкт-Петербургский институт Гештальта, 1996. 141 с.
84. Кочарян А.С., Кочарян И.С., Терещенко Н.Н. Психосемантическая структура женской телесной идентичности: полоролевой подход // Вісник Харківського Національного університету. № 550. Сер. Психологія. Частина 2. Харків, 2002 С. 137 139.
85. Кочубейник О.М. Трансформація уявлень про „Я”-концепцію у крос-культурних психологічних дослідженнях. Автореф. ...дис. канд. психол. Наук. К., 2003, 16 с.
86. Крогиус А.А. Психология слепых и её значение для общей психологии и педагогики. Саратов: Изд-во автора, 1926. 144 с.
87. Крогиус Н.В. Взаимообусловленность познания людьми друг друга и самопознание в конфликтной деятельности // Психология межличностного познания / Под ред. А.А. Бодалёва. М.: Педагогика, 1981. С. 66-80.
88. Кряж И.В., Шингарева Е.В. Психологический анализ социального стереотипа инвалида // Вісник Харківського університету. Серія психологія. 2002. № 550. частина 2. С. 149 154.
89. Кузнецов М.А., Клопота Е.А. Психосемантический анализ представлений зрячих и незрячих людей о слепоте и личности слепого человека // Вісник Харківського університету. Сер. психологія. 2002. - № 550. С.155-158.с
90. Кузнєцов М.А. Вплив мнемічних Я-образів на самооцінку та самовідно­шення особистості // Вісник ХДПУ ім. Г.С. Ско­вороди, № 9. Психологія. Вип. 3. Харків, 1999, С. 128 132.
91. Кузнєцов М.А. Точність самосвідомості і особливості особистості // Вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди, № 13.Психологія. Вип. 4. Харків, 2000, С. 79 83.
92. Кун М., Макпартлэнд Т. Эмпирическое исследование установок личности на себя // Современная зарубежная социальная психология. Тексты / Под ред. Г.М. Андреевой, Н.Н. Богомоловой, Л.А. Петровской. М., 1984, С. 180 187.
93. Куттер П. Современный психоанализ. Введение в психологию бессознательных процессов: Пер. с анг. СПб: Б.С.К., 1997. 351 с.
94. Лабунская В.А., Менджерицкая Ю.А., Бреус Е.Д. Психология затрудненного общения. М.: Изд. центр Академия, 2001. 288 с.
95. Лактионов А.Н. Координаты индивидуального опыта. Харьков: Бизнес Информ, 1998. 492 с.
96. Лауве Дж. Пути интеграции: Учебный план в помощь социально-эмоциональному развитию детей с особыми нуждами // Дефектология. 1994. №6. С.76-81.
97. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М.: Политиздат, 1977. 304 с.
98. Леонтьев А.Н. Образ мира // Избранные психологические произведения: В 2 т. / Под ред. В.В.Давыдова, В.П.Зинченко, А.А.Леонтьева, А.В.Петровского. М.: Педагогика. - 1983. - Т.2. С. 251-261.
99. Линдсей П., Норман Д. Переработка информации у человека / Под ред. А.Р.Лурия. М.: Мир, 1974. 550 с.
100. Липкина А.И. Самооценка школьника. М.: Знание, 1976. 64с.
101. Литвак А.Г. Очерки психологии слепых и слабовидящих. Л.: Изд-во ЛГПИ им. А.И. Герцена, 1972. 225 с.
102. Литвак А.Г. Теоретические вопросы тифлопсихологии. Л.: Изд-во ЛГПИ им. А.И. Герцена, 1973. 155 с.
103. Литвак А.Г., Сорокин В.М., Головина Т.П. Практикум по тифлопсихологии. М.: Просвещение, 1989. 108 с.
104. Лонина В.А. Психологическая служба в школах для детей с нарушением зрения // Дефектология. 1994. №6. С.10-16.
105. Лэйнг Р. Разделенное "Я". К.: Гос. б-ка Украины для юношества, 1995. - 320с.
106. Лэйнг Р. Я и другие. М.: НФ Класс, 2001. 208 с.
107. Магун В.С. Оценки и самооценки в структуре индивидуальности // Психодиагностические методы (в комплексном лонгитю