ПРОБЛЕМА ОСОБИСТОСТІ У ПСИХОЛОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В. В. ЗЕНЬКОВСЬКОГО

Краткое описание

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г. С. КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

На правах рукопису

УДК 159.923.2

ЛЕТЦЕВ Віктор Михайлович

ПРОБЛЕМА ОСОБИСТОСТІ У ПСИХОЛОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В. В. ЗЕНЬКОВСЬКОГО

19.00.01 Загальна психологія, історія психології

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник
дійсний член АПН України,
доктор психологічних наук, професор
Максименко Сергій Дмитрович,
Інститут психології ім. Г.С. Костюка
АПН України, директор

Київ 2004

ЗМІСТ

ВСТУП ...................................................................................................... 3

РОЗДІЛ 1. ТВОРЧІСТЬ В. В. ЗЕНЬКОВСЬКОГО В ІСТОРИКО-ПСИХОЛОГІЧНОМУ ВИМІРІ ................................................................ 9

1.1. Філософсько-психологічна спадщина В. В. Зеньковського: стан і проблеми дослідження ............................................................ 9

1.2. Особистість як осердя світогляду В. В. Зеньковського .......... 40

РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПЦІЯ ОСОБИСТОСТІ У ПСИХОЛОГІЧНИХ ПРАЦЯХ В. В. ЗЕНЬКОВСЬКОГО ................................................................................ 76

2.1. Становлення й розвиток учення В. В. Зеньковського про особистість ............................................................................... 76

2.2. Обґрунтування особистісної реальності в ученні В. В. Зеньковського ....................................................................... 135

2.3. Концептуальні засади й принципи розуміння особистості в персонології В. В. Зеньковського .............................................. 144

ВИСНОВКИ ......................................................................................... 161

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................. 167

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку вітчизняної психологічної думки відзначається звертанням до традицій гуманістичних підходів у психології. Важливу роль у цьому покликана відіграти й історико-психологічна наука, основним завданням якої є відтворення об'єктивної картини становлення і розвитку психологічних знань, встановлення дійсного місця і значення вчень і традицій, що існували в історії психології. Не менш важливим завданням історико-психологічного пізнання є також розкриття творчого потенціалу досліджуваних концепцій і систем, спрямоване на вирішення теоретичних і методологічних проблем сучасної психології.
Актуальним, у цьому зв'язку, стає звертання до історії вітчизняної психологічної думки кінця XІХ початку ХХ сторіччя, яка, відрізняючись широтою й розмаїтістю підходів до свого предмета, володіє, разом із тим, потужним і майже зовсім ще не розкритим потенціалом для розв’язання проблемних питань сучасного етапу розвитку психологічної науки. Насамперед, це стосується філософсько-психологічного напрямку у вітчизняній психології, який, будучи сутнісним чином, пов'язаним із персонологічною проблематикою, реалізовував дійсно гуманістичні підходи до вивчення й тлумачення особистості. Опинившись через ідеологічні міркування на довгі роки усунутим із розгляду, напрямок філософської психології залишається сьогодні зовсім невивченим. Недослідженими залишаються також і персонологічні концепції кінця XІХ початку XX сторіччя, які існували в рамках цього напрямку.
Вітчизняним мислителем, який глибоко й ґрунтовно розробляв філософську психологію з центральною для неї проблематикою особистості є Василь Васильович Зеньковський (1881-1962) найяскравіший представник київської «школи» академічної думки, філософ, психолог, богослов, педагог і церковно-суспільний діяч, котрий в емігрантський період свого життя й діяльності (1920-1962) стає і всесвітньо відомим ученим. Багатогранна творча спадщина В. В. Зеньковського, у складі якої психологія займає одне з центральних місць, залишається практично недослідженою. Невивченою є і його персонологічна концепція, яка відрізняється глибиною й універсальністю підходу до проблеми особистості.
Історико-психологічний розгляд і систематичний аналіз персонології В. В. Зеньковського мають стати першим кроком на шляху до всебічного вивчення творчої спадщини цього визначного вченого, а також підмогою у подальшому дослідженні його багатогранної творчості. Вони повинні також започаткувати систематичне вивчення персонологічних концепцій вітчизняних мислителів кінця XIX початку ХХ сторіччя і, у такий спосіб, сприяти відтворенню справжньої картини становлення й розвитку вітчизняної психології.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до планової тематики лабораторії історії психології ім. В. А. Роменця Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України Українська і світова психологія у ХХ столітті: здобутки та перспективи розвитку” (держреєстраційний номер 0196U006947). Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України (протокол № 12 від 28.12.1999 р.) і скоординована в АПН України (протокол № 2 від 20.03.2000 р.).
Об'єктом дослідження є філософсько-психологічна спадщина В. В. Зеньковського у контексті психологічної думки кінця ХІХ початку ХХ століття.
Предметом дослідження є вчення В. В. Зеньковського про особистість.
Мета дисертаційного дослідження визначена як з'ясування місця і ролі особистісної проблематики в системі теоретичних уявлень В. В. Зеньковського і встановлення логіко-концептуальних засад і принципів розуміння особистості в його персонології.
Реалізація мети дисертаційного дослідження передбачає вирішення наступних завдань:
1 З'ясувати ступінь вивченості в історії психології особистісної проблематики кінця XIX початку ХХ століття. Проаналізувати стан розроблення творчої спадщини В. В. Зеньковського, розробити теоретичні й методологічні принципи дослідження його творчості.
2. Окреслити основні віхи творчого шляху В. В. Зеньковського. Проаналізувати загальне коло тем і проблем порушених у його творчості і розкрити роль і значення теми особистості в становленні й розвиткові його поглядів.
3. Здійснити докладний послідовно-узагальнюючий аналіз філософсько-психологічних праць В. В. Зеньковського, з'ясувати послідовність становлення й розвитку його суб’єктно-особистісної концепції, виявити й проінтерпретувати її ключові аспекти.
4. Виділити основні етапи обґрунтування особистісної реальності в персонологічному вченні В. В. Зеньковського. Експлікувати логіко-концептуальні засади й принципи, на яких базується його персонологія.
5. Здійснити систематизуючу інтерпретацію фундаментальних засад і ключових принципів суб’єктно-особистісної концепції В. В. Зеньковського.
Теоретико-методологічними засадами дослідження є положення й принципи методології гуманітарних наук, розроблені в працях В. Дільтея, В. Віндельбандта, Г. Ріккерта, К. Ясперса, М. Хайдеггера, Х.-Г. Гадамера, Г. Г. Шпета, М. М. Бахтіна, О. Ф. Лосєва та інших мислителів. Джерелами низки методологічних положень слугували праці мислителів початку ХХ сторіччя (Е. Л. Радлова, Г. І. Челпанова, Г. Г. Шпета, М. О. Бердяєва, С. Л. Франка, М. О. Лосського, Д. І. Чижевського, Б. П. Вишеславцева та ін.), а також роботи сучасних істориків філософії й психології (П. П. Гайденко, В. С. Горського, В. А. Роменця, Ю. Т. Рождественського, М. Л. Ткачук та ін.). У ході дослідження особистісної проблематики бралися до уваги як роботи дослідників радянської психологічної школи (Л. С. Виготського, Г. С. Костюка, О. М. Леонтьєва, В. М. Мясищева, С. Л. Рубінштейна та ін. ), так і розробки сучасних психологів (К. О. Абульханової, Г. О. Балла, О. Ф. Бондаренка, А. В. Брушлінського, С. Д. Максименка, В. О. Моляко, В. О. Татенка, Т. М. Титаренко, Н. В. Чепелєвої та ін.)
Методи дослідження. В якості загального підходу у роботі обґрунтований і застосований метод іманентної інтерпретації досліджуваної творчості. Загальнометодологічним принципом дисертаційної роботи стала додатковість історичного й логічного підходів до розкриття ключової проблематики дослідження. Для аналізу й інтерпретації першоджерел використовувалися методи феноменологічно-описового аналізу і герменевтичного тлумачення текстів.
Наукова новизна дослідження. У дисертації вперше, на основі розгорнутого вивчення першоджерел, здійснений детальний аналіз філософсько-психологічних поглядів В. В. Зеньковського з центральною для них персонологічною проблематикою: розкрита послідовність і логіка становлення суб’єктно-особистісної концепції мислителя, виділені й проінтерпретовані її базові засади і ключові принципи, здійснена генералізуюча й систематизуюча інтерпретація його персонологічних побудов.
У роботі вперше, також, із залученням широкого кола джерел біографічного й автобіографічного характеру, цілісно висвітлений життєвий і творчий шлях В. В. Зеньковського (київський і емігрантський періоди), дана характеристика основних тем і проблем його творчості, розкрита ключова роль теми особистості в становленні й розвиткові його поглядів.
Теоретичне значення дослідження полягає в експлікації фундаментальних засад і принципів, на яких базується концепція В. В. Зеньковського й у розкритті логіки обґрунтування особистісної реальності, представленої у його персонологічному ученні. Установлена в ході дослідження система положень і принципів покликана служити теоретичною основою для коректного зіставлення цієї концепції з типологічно близькими їй персонологічними побудовами початку ХХ століття, а також критеріальною базою для типологізуючого вивчення сучасних концепцій особистості.
Практичне значення дослідження. Аналіз і інтерпретація персонологічної спадщини В. В. Зеньковського, дозволяють істотно розширити уявлення про онтологічно орієнтовані особистісні концепції вітчизняної психології кінця XIX початку ХХ сторіччя. Отриманий у ході дослідження матеріал, відкриваючи перспективи для подальшого вивчення вітчизняної філолофсько-психологічної думки даного періоду, може бути, використаний як у практиці викладання загального курсу з історії вітчизняної психології, так і при розробці спеціального курсу з історії персонологічних учень кінця XIX початку ХХ сторіччя.
Надійність і вірогідність отриманих результатів забезпечена обґрунтованістю теоретичної та методологічної бази дослідження, цілісністю та систематичністю проведеного аналізу, а також широтою охоплення першоджерел і детальністю вивчення історико-культурного контексту проблеми.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідались та обговорювалися на Міжнародному семінарі з гуманістичної психології та педагогіки (Рівне, 1998); П’ятих Костюківських читаннях Психологія на перетині тисячоліть” (Київ, 1998); Міжнародному колоквіумі Віра й розум” (fides et ratio) Женевський університет Університет Києво-Могилянська Академія, (Київ, 1999); Міжнародній конференції Психологічна наука напередодні ХХІ століття: історія й традиції” (Нижній Новгород, 2000); Науково-практичній конференції: Спадщина В. В. Зеньковського в контексті вітчизняної філософсько-культурної традиції” (II Сковородинські читання на Поділлі) (Хмельницький, 2001); Наукових читаннях Вітчизняна філософська традиція: інтелектуальний і культурний контекст”, присвячених 70-річчю з дня народження професора НаУКМА Вілена Сергійовича Горського (Київ, НаУКМА, 2001); Міжнародних історико-філософських читаннях у Товаристві істориків російської філософії ім. В. В. Зеньковського при Російському Державному Гуманітарному університеті Сучасні проблеми дослідження історії російської думки” (Москва, 2002); звітних сесіях Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України, на методологічних семінарах інституту, засіданнях лабораторії історії психології, круглих столах.
Публікації. Основні результати дослідження відображено в 16 публікаціях (з них 6 у фахових виданнях, включених до списку, затвердженого ВАК).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів (5 підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 166 сторінок. Список використаних джерел (343 одиниці) вміщений на 24 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Розгляд творчої спадщини В. В. Зеньковського в цілому, а також короткий аналіз кола тем і проблем, порушених у його творчості, дозволяє констатувати, що ключовою, фокусуючою темою усієї творчості мислителя є тема особистості. Саме ідея особистості, глибинна інтуїція особистості визначила як загальні світоглядні шукання В. В. Зеньковського так і конкретні його побудови. Починаючи з найперших робіт, «особистість» рішуче висувається в центр творчих інтересів мислителя. Поняття особистості стає головним проблемним пунктом при аналізі В. В. Зеньковським усіх основних психологічних проблем (проблеми пам'яті, психофізичної проблеми, проблеми психічної причинності та ін.) і незмінно перебуває у фокусі його уваги при постановці й вирішенні фундаментальних педагогічних питань. Тема особистості є затребуваною, також, при розгляді мислителем культурологічних і соціальних проблем та одним з основних предметів його інтересу при проведенні історико-філософських і літературознавчих досліджень. Роздуми над поняттям особистості стають ключовими й основоположними для філософських і богословських побудов мислителя. Таким чином, тема особистості, яка пронизує собою усю творчість В. В. Зеньковського, є базовою лінією і внутрішнім сполучним полюсом цієї творчості.
2. Поняття «особистість» виступає у В. В. Зеньковського й у ролі своєрідної «призми» при оцінці аналізованих ним психологічних і педагогічних теорій, філософських і богословських побудов і систем. Той чи інший підхід до особистості, те чи інше рішення проблеми особистості, представлене в них, стає для В. В. Зеньковського мірилом обґрунтованості й довершеності цих теорій і систем, показником їхньої здатності реально пояснювати і дійсно трактувати підняті ними теми й питання.
3. Незмінна присутність у центрі дослідницьких і світоглядних інтересів В. В. Зеньковського ідеї особистості, вміщення її наріжним каменем усієї творчості, дозволяє говорити про первинну персоналістичну настанову, що визначала й скеровувала всю його творчість.
4. Персоналістична настанова визначила не тільки загальносвітоглядні шукання і філософські побудови мислителя, але стала імпульсом і мотивом для всебічної й цілеспрямованої розробки ним суб’єктно-особистісної проблематики в психології, для обґрунтування й утвердження субстанційного підходу до особистості в науковому знанні.
5. Теоретичним фундаментом персонологічних побудов В. В. Зеньковського стали метафізичні принципи, розробка яких була розпочата ще Плотіном, а в новоєвропейській традиції продовжена Г. В. Лейбніцем, Й. Ф. Гербартом та Р. Г. Лотце. Загальнофілософською підмогою створюваної ним концепції особистості виступила низка критично засвоєних і оброблених ідей новітньої філософії, а саме неокантіанства (Г. Ріккерт, А. Гессен) і феноменології (Е. Гусерль).
6. В обґрунтуванні субстанційного підходу до особистості В. В. Зеньковський виходив із ряду положень персоналістичної метафізики, (Ш. Ренув’є, Г. Тейхмюлер, В. Штерн, Л. М. Лопатін, В. І. Несмєлов, М. О. Лосський та ін.) і спирався на концептуальну базу «центральних теорій» психічної активності (Г. Лотце, Т. Ліппс, А. Бергсон, А. Фульє та ін.).
7. Розгорнутий генетико-хронологічний аналіз психологічних творів В. В. Зеньковського показує, що розроблена ним суб’єктно-особистісна концепція складалася в ході детальної і всебічно аргументованої критики принципів сучасної йому психології, номіналістичних і актуалістичних підходів до розуміння особистості.
8. В. В. Зеньковський виявляє неспроможність паралелістичних і раціоналістично-моністичних теорій психофізичного відношення, які у своїх підходах до особистісної реальності або підмінювали психологічне тлумачення психічних проблем фізіологічним, або зводили психічні відносини до логічних. Евристично прийнятним і логічно коректним, при вирішенні психофізичної проблеми, стає для нього принцип психофізичної взаємодії, здійснюваний через нередуційоване до жодного з начал (фізичного або логічного) буттєве (суб’єктно-субстанційне) підґрунтя психофізичного організму.
9. Систематично проведена В. В. Зеньковським критика теорій психічної причинності дозволила йому, відкинувши як фізіологічний, так і спіритуалістичний епіфеноменалізм, по-перше, ствердити ідею самостійності психічної причинності (ідею своєрідності психіки) і, по-друге, дезавуювавши «периферичні» теорії психічної активності, проробити й увести в психологію поняття «центра психіки» як творчого її ядра, як суб'єкта психічного розвитку.
10. У ході аналізу й пророблення В. В. Зеньковським сучасної йому психологічної проблематики, об'єктом його критики стала матеріалістична психологія (яка намагалася, за допомогою «закулісної» метафізики, вивести психічне «з інших форм буття»), а також засади і принципи емпіричної психології, котра взагалі відкидала будь яку метафізику, опиняючись, тим самим, у полоні неусвідомлюваних настанов.
11. Детальному розбору й критиці були піддані В. В. Зеньковським і існуючі теорії особистості. У працях мислителя розкрита неспроможність як асоціаністських, комбінаторних теорій особистості (що уявляють особистість чи простою сумою факторів чи комбінацією елементів), так і актуалістичної теорії з її принципом «чистої актуальності», де особистість, хоча й розуміється як органічна цілісність, однак, будучи обмежена своїм емпіричним складом, виявляється без реальної стійкої основи, без суб'єкта, здатного визначати й скеровувати її розвиток.
12. Теоретична незадовільність дереалізуючих і деонтологізуючих особистісну реальність підходів до особистості, стає у В. В. Зеньковського центральним аргументом в обґрунтуванні ним необхідності переходу від номіналістичного (асоціанізм, актуалізм) трактування особистості до субстанційного її розуміння і метафізичного тлумачення.
13. Відправним пунктом логіко-концептуального обґрунтування особистості у В. В. Зеньковського стає вихід за межі чисто емпіричних пояснень і тлумачень особистісної реальності, що є необхідною умовою для досягнення розуміння справжнього джерела становлення й розвитку особистості, для з'ясування засад її індивідуальної своєрідності. Ключовими моментами такого обґрунтування стають: ствердження суб’єктно-опосредкованого характеру психіки, тобто наявності в ній суб'єкта, як первісно реального центра, що направляє психічний розвиток особистості (при встановленні джерела психічної активності), і опора на динамічне розуміння субстанції, яка є формуючою силою й пов’язуючою єдністю цього розвитку (при концептуалізації стійкої основи особистості).
14. Обґрунтування субстанційного підходу до особистості здійснюється В. В. Зеньковським через проведення систематичного розрізнення метафізичного (глибинного) і емпіричного начал в особистості й ствердження первісності (непохідності й невиводимості) цієї глибинної основи як непереборної умови її онтологічної самостійності.
15. Розробка В. В. Зеньковським суб’єктно-особистісної концепції здійснювалася поетапно: у напрямку від первинної концептуалізації ним позаемпіричної (субстанційної) основи особистості, через послідовне поглиблення вихідних положень концепції й пророблення (у ряді праць) її ключових аспектів (проблеми загального й індивідуального, пізнаваного й непізнаваного, даного й заданого в особистості й ін.), до всебічної опрацьованності і логіко-концептуальної обґрунтованості від початку заявленого ним підходу субстанційного розуміння особистості.
16. Ключовими характеристиками персонологічної концепції В. В. Зеньковського є: 1). позаемпіричність загального підходу до тлумачення особистісної реальності, розрізнення в особистості субстанційного ядра і його емпіричних проявів; 2). концептуалізованість суб’єктно-субстанційного центра особистості, опосередкування суб'єктом усіх процесів, що протікають в особистості; 3). логіко-понятійна обґрунтованість онтологічної самостійності особистості і метафізично поглиблююче тлумачення її буттєвих джерел.
17. Принципами, які покладені в основу суб’єктно-особистісної концепції В. В. Зеньковського та які задають її парадигмальну базу, є принципи непохідності, розрізненої єдності й невичерпності особистості.
18. Систематизуюча інтерпретація фундаментальних засад і принципів, на яких базується концепція В. В. Зеньковського дозволила продемонструвати цілісний характер його персонологічних побудов, які спираються на систему обґрунтованих положень і взаємозалежних понять, що витлумачують особистісну реальність, а також узагальнити й зафіксувати підсумки теоретичного вивчення його оригінальної персонологічної концепції.
19. Перспектива подальших досліджень персонологічного вчення В. В. Зеньковського пов'язана з вивченням розробки мислителем особистісної проблематики в рамках християнської антропології, де тема особистості, проблема її онтологічної самостійності, цілісності й невичерпності здобуває вже нову, релігійну глибину. Спеціального поглибленого вивчення психологами вимагає, на наш погляд, фундаментальна філолофсько-психологічна концепція В. В. Зеньковського, а також його психолого-педагогічна спадщина.
20. Загальним насущним завданням нинішнього етапу вивчення творчості В. В. Зеньковського стає перехід від домінуючої нині словниково-довідникової форми освоєння спадщини мислителя до систематичних досліджень і розробок окремих аспектів його творчості з наступним синтезуючим викладом усієї системи його універсальних поглядів.
21. Істотне значення для подальшого дослідження як персонології В. В. Зеньковського, так і його творчої спадщини загалом, має перевидання на батьківщині мислителя його численних праць у повному їхньому обсязі. Ці дослідницькі й видавничі зусилля повинні покласти початок ґрунтовному вивченню творчості В. В. Зеньковського й сприяти введенню до контексту сучасної вітчизняної культури значної творчої спадщини цього видатного мислителя і релігійного діяча ХХ століття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамов А. И. Кант в России // Русская философия. Малый энциклопедический словарь. М.: Наука, 1995. С. 235242.
2. Абрамов А. И. Кантианство в русской университетской философии // Вопросы философии. 1998. № 1. С. 5869.
3. Абрамов А. И. О русском кантианстве и неокантианстве в журнале «Логос» // Кант и философия в России. М.: Наука, 1994. С 227247.
4. Абульханова К. А., Славская А. Н. К истории союза психологии и философии // Вопросы философии. 1996. №5. С. 163170.
5. Абульханова-Славская К. А., Брушлинский А. В. Философско-психологическая концепция С. Л. Рубинштейна : К 100-летию со дня рождения. М.: Наука, 1989. 248 с.
6. Алексеев П. В. [предисловие] // Зеньковский В. Проблема воспитания в свете христианской антропологии. М.: «Школа-Пресс», 1996. С. 36.
7. Алексеев П. В. «Каждая индивидуальность должна найти свой путь к своей идеальной форме» // Зеньковский В. Психология детства. М.: «Школа-Пресс», 1996. С. 812.
8. Алексеева М. И. Сеченов И.М. об объективном характере психологических закономерностей: Дисс. на соискание учен. степ. канд. педаг. наук. Киев, 1955. 220 с.
9. Андроников К. Я. Отец Василий богослов // Памяти отца Василия Зеньковского. Париж, 1984. С. 7182.
10. Антология феноменологической философии в России, т. 1 / Сост., общая редакция, предисл. и коммент. Чубарова И. М. М.: «Русское феноменологическое общество»; изд-во «Логос», 1997. 512 с.
11. Аржаковский А. А. Журнал ПУТЬ (1925 1940): Поколение русских религиозных мыслителей в эмиграции. К.: Феникс, 2000. 656 с.
12. Арсеньев Н. В., проф. О русской эмиграции и ее духовном служении // Русское Возрождение. Нью-ЙоркМоскваПариж, 1992-93 (IV-I). № 60-61. С. 214237.
13. Асмус В. Ф. Философия в Киевском университете в 19141920 годах (Из воспоминаний студента) // Вопросы философии. М., 1990. № 8. С. 90108.
14. Балл Г. О. До визначення засад раціогуманістичного підходу в методології психологічної науки // Психологія і суспільство. 2002. № 2. С. 7490.
15. Балл Г. О. Про духовний зміст науково-пізнавальної діяльності // Неперервна професійна освіта: теорія і практика. 2001. № 1. С. 135143.
16. Барам Д. Х. К 100-летию журнала «Вопросы философии и психологии» (исторический обзор) // Историко-философский ежегодник’89. М.:Наука, 1989. С. 104 110.
17. Бахтин М. М. К философским основам гуманитарных наук // Бахтин М. М. Собрание сочинений. Том 5. Работы 1940-х начала 1960-х годов. М.: «Русские словари», 1996. С. 710.
18. Бахтин М. М. Проблема текста в лингвистике, филологии и других гуманитарных науках. Опыт философского анализа // Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. 2-е изд. М.: Искусство, 1986. С. 297325.
19. Батищев Г. С. Введение в диалектику творчества. Спб.: Изд-во РХГИ, 1997. 464 с.
20. Бердяев Н. А. Самопознание (Опыт философской автобиографии). М.: «Книга», 1991. 446 с.
21. Бердяев Н. Типы религиозной мысли в России / Под ред Н.А.Струве. Париж, 1989. 712 с.
22. Бергсон А. Собрание сочинений в четырех томах. Том 1. Опыт о непосредственных данных сознания. Материя и память / Пер. с франц. М.: «Московский Клуб», 1992 336 с.
23. Бергсон А. Творческая эволюция / Пер. с франц. М.: «Канон-пресс», «Кучково поле», 1998. 384 с.
24. Бобринский Борис, протопресвитер. Протопресвитер Василий Васильевич Зеньковский (1881 1962) // Протопресвитер В. В. Зеньковский. Педагогика. ПарижМосква, 1996. С. 78.
25. Богданчиков С. А. Научно-организационная деятельность Г. И. Челпанова // Вопросы психологии. № 2. М., 1998. С. 126135.
26. Бондаренко А. Ф. Психологическая помощь: теория и практика. К.: «Укртехпрес», 1997. 215 с.
27. Бондаренко А. Ф. Русская психология: кризис идентичности // Московский психотерапевтический журнал. М., 1997. № 4 (18). С. 2026.
27а. Брушлинский А. В. Психология субъекта. СПб:«Алетейя», 2003. 72 с.
28. Будилова Е. А. Проблема личности в русской психологии второй половины Х1Х начала ХХ в. // Теоретические проблемы психологии личности. М.: Наука, 1974. С. 250277.
29. Вагнер Г. К. Проблема личности в трудах А. Ф. Лосева // А. Ф. Лосев и культура ХХ века: Лосевские чтения. М.: Наука, 1991. С. 2428.
30. Ванчугов В. Очерк истории философии самобытно русской. М.: РИЦ «ПИЛИГРИМ», 1994. 405 с.
31. Василий Васильевич Зеньковский (Биографический очерк) // Руские философы: Проблема христианства и культуры в истории духовной критики ХХ века (Биографические очерки. Тексты сочинений. Библиография) / Рос. гос. б-ка; Сост. Л. Г. Филонова. М.: Пашков дом, 2002. С. 8999.
32. Введенский А. И., Лосев А. Ф., Радлов Э. Л., Шпет Г. Г.: Очерки истории русской философии Свердловск: ”Русская философия”, 1991. 592 с.
33. Верховской С. Отец Василий Зеньковский // Памяти отца Василия Зеньковского. Париж: Р. С. Х. Д., 1984. С. 7182.
34. Взыскующие града. Хроника частной жизни русских религиозных философов в письмах и дневниках С. А. Аскольдова, Н. А. Бердяева, С. Н. Булгакова, Е. Н. Трубецкого, В. Ф. Эрна и др. М.: Школа «Языки русской культуры», 1997. 752 с.
35. Виндельбанд В. Избранное: дух и история. Пер. с нем. М.: Юрист, 1995. 687 с.
36. Виндельбанд В. От Канта до Ницше / Пер. с нем; Под ред. А.И.Введенского. М.: КАНОНпресс”, Кучково поле”, 1998. 496 с. (Канон философии”).
37. Выготский Л. С. Собрание сочинений: В 6-ти т. Т.1. Вопросы теории и истории психологии / Под ред. А. Р. Лурия, М. Г. Ярошевского. М.:Педагогика, 1982. 488 с.
38. Вышеславцев Б. П. Этика преображенного эроса. М.: Республика”, 1994. 367 с.
39. Гадамер Х.-Г. Актуальность прекрасного / Пер. с нем. М.: Искусство, 1991. 367 с.
40. Гадамер Х.-Г. Истина в науках о духе // Топос (философско-культурологический журнал) №1. Минск: ФКЦ Топос, 2000. С. 712.
41. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики: Пер. с нем. / Общ. ред. и вступ ст. Б. Н. Бессонова. М.: Прогресс, 1988. 704 с.
42. Гайденко П. П. Владимир Соловьев и философия Серебряного века. М.: Прогресс-Традиция, 2001. 472 с.
43. Гайденко П. П. Прорыв к трансцендентному: Новая онтология ХХ века. М.:Республика,1997. 495 с. (Философия на пороге нового тысячелетия).
44. Георгий Флоровский: священнослужитель, богослов, философ / Общ. ред. Ю.П.Сенокосова. М.: Изд. группа «Прогресс-Культура», 1995. 416 с.
45. Герменевтика. Психология. История. [Вильгельм Дильтей и современная философия]. Материалы научной конференции РГГУ. Под редакцией Н. С. Плотникова. М.: «Три квадрата», 2002. 208 с.
46. Голлербах Е. А. К незримому граду: Религиозно-философская группа Путь” (19101919) в поисках новой русской идентичности. СПб.: Алетейя, 2000г. 560 с.
47. Горбач Е. Н. Историко-философские исследования В. В. Зеньковского: Автореферат дисс. канд. филос. наук. М.,1997. 18 с.
48. Горський В. С. «Філософ на межі». Творчість В. Зеньковського з огляду історії української філософської культури // Горський В. С. Філософія в українській культурі: (Методологія та історія). Філософські нариси. К.: Центр практичної філософії, 2001. С. 215228.
49. Горський В. С. Історія Української філософії. Київ: Видавництво Наукова думка”, 1996. 286 с.
50. Грищенко В. Л. Релігійно-філософський світогляд В. Екземплярського: Автореферат дис. ... канд. філос. наук. К., 2002. 20 с.
51. Гуссерль Э. Логические исследования: Пролегомены к чистой логике. К.: Вентури, 1995. 256 с.
52. Данилюк І. В. Історія психології в Україні: Західні регіони (остання чверть ХІХ перша половина ХХ століття). Київ: Либідь, 2002. 152 с.
53. Дильтей В. Описательная психология. СанктПетербург: Изд. «Алетейя», 1996. 156 с.
54. Дильтей В. Собрание сочинений в 6 тт. Под ред. А. В. Михайлова и Н. С. Плотникова. Т. 1: Введение в науки о духе / Пер. с нем. под ред. В. С. Малахова М.: Дом интеллектуальной книги, 2000. 762 с.
55. Долженкова Г. Г. В.В.Зеньковский о проблемах целостности в воспитании // Русская философия. Концепции. Персоналии. Методика преподавания. Санкт-Петерб. Филос. общество. Спб., 2001. С. 6263.
56. Дорошенко Д. Moї спомини про недавнє-минуле (1914-1918). Львiв, 1923.
57. Дригус М. Т. Індивідуальність як детермінанта особистісного розвитку у творчій спадщині В. В.Зеньковського // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. Максименка С. Д. К., 2001. Т. ІІІ, ч.2. 232 с.
58. Евлампиев И. И. История русской метафизики в ХIХХХ веках. Русская философия в поисках абсолюта. Часть I. СПб.: Алетейя, 2000. 415 с.
59. Евлампиев И. И. История русской метафизики в ХIХХХ веках. Русская философия в поисках абсолюта. Часть II. СПб.: Алетейя, 2000. 413 с.
60. Ельчанинов К. А. Отец Василий философ // Памяти отца Василия Зеньковского. Париж: Р. С. Х. Д., 1984. С.6770.
61. Ждан А. Н. История психологии: От античности к современности. М.: Изд-во «Московское педпгогическое агенство», 1997. 442 с.
62. Жуков В.А., Маслин М.А. В. В. Зеньковский о России, русской философии и культуре // Зеньковский В.В. Русские мыслители и Европа. М.:Республика, 1997. С. 39.
63. З київських архівів: В.В.Зеньковський і Університет св. Володимира.: Публікація М. Ткачук. // Магістеріум. Історікофілософські студії. К.: Стилос”, 1998. Вип. 1. С. 112122.
64. Зеньківський Василь Васильович // Філософський енциклопедичний словник. К.: Абрис”, 2002. С. 224225.
65. Зенько Н. М. Психология и религия. СПб: «Алетейя», 2002. 384 с.
66. Зеньковский, протоиерей Василий Васильевич (1881-1962). // Зернов Н. Русское религиозное возрождение ХХ в. / Пер. с англ. 2-е изд. Париж, 1991 С. 346347.
67. Зеньковский В.В. [Предисловие] // Грос К. Душевная жизнь ребенка. Избранные лекции. Перевод со второго расширенного и дополненного издания В. В. Деловой со вступительной статьей директора Киевского Фребелевского Института В. В. Зеньковского. Киев: Издание Киевского Фребелевского общества, 1916. C. ІІХ.
68. Зеньковский В.В. [рец. на кн.] М. Еttlіngег. Untersuchungen uber die Bedeutung der deszendenztheorie fur die Psychologie. // Вопросы философии и психологии. 1907. № 90 С. 721723.
69. Зеньковский В.В. [рец. на кн.] Э. Васман. Итоги сравнительной психологии. Ч. 12. Киев, 1906. // Вопросы философии и психологии. 1907. № 89. С. 534—544;
70. Зеньковский В.В. CURRICULUM VITAE (1922) // Исследования по истории русской мысли: Ежегодник за 1998год. Под редакцией М.А.Колерова. М.: ОГИ, 1998. С. 423 426.
71. Зеньковский В.В. Автономия и теономия // Путь. 1926. №3. С. 4664.
72. Зеньковский В.В. Апологетика. Париж: Имка-Пресс, 1957. 260 с.
73. Зеньковский В.В. Беседы с юношеством о вопросах пола. Париж, 1929. 38 с.
74. Зеньковский В.В. Воспитательные проблемы в школе // Бюллетень Педагогического бюро по делам средней и низшей русской школы заграницей. Прага, 1925. № 9.
75. Зеньковский В.В. Вышеславцев как философ // Новый журнал. 1955. № 40. С. 249261.
76. Зеньковский В.В. Дар свободы. Париж, 1933.
77. Зеньковский В.В., прот. Дело об обвинении о. Сергия Булгакова в ереси (глава из неизданных воспоминаний) // Вестник РХД. Париж, 1987. № 149. С. 6165.
78. Зеньковский В.В. Дети и война // Дети и война. Сборник статей. К., 1916.
79. Зеньковский В.В. Детская душа в наши дни // сб. Дети эмиграции. Прага, 1925.
80. Зеньковский В.В., прот. Доклад об экуменическом движении епархиальному собранию 1956 года // Вестник РХД. Париж Нью-Йорк Москва, I. 1996. № 173. С. 4267.
81. Зеньковский В.В., прот. Духовно-воспитательная работа Богословского института // Вестник РХД Париж, 1985. № 145. С. 246254.
82. Зеньковский В.В. Е. В. Спекторский // Русская религиозно-философская мысль ХХ века: Сб. ст. / Под ред. Н. П. Полторацкого. Питтсбург, 1975. С. 317321.
83. Зеньковский В.В. Единство личности и проблема перевоплощения // Переселение душ (Проблема бессмертия в оккультизме и христианстве). Париж: YMCA-Press, 1935.
83а Зеньковский В. В. Единство личности и проблема перевоплощения // Христианство и индуизм: Сб. статей. М.: Свято-Владимирское Братство, 1992. С. 116144.
84. Зеньковский В.В. Зарождение РСХД в эмиграции (Из истории русских религиозных течений в эмиграции) // Вестник РХД. Париж Нью-Йорк Москва. 1993. № 168. С. 540.
85. Зеньковский В.В. [Автобиогр. справка] // Старые молодым. 1960. С. 5558
86. Зеньковский В.В. Зло в человеке // Путь. 1938. №56. С. 1936.
87. Зеньковский В.В. Знание и вера // Православие в жизни. Нью-Йорк: Изд-во им. Чехова, 1953. С. 2051.