ПСИХОЛОГІЧНА СТРУКТУРА УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ: РЕКОНСТРУКЦІЯ ЗА ТВОРАМИ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ : ПСИХОЛОГИЧЕСКАЯ СТРУКТУРА УКРАИНСКОГО НАЦИОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРА: РЕКОНСТРУКЦИЯ ПО ПРОИЗВЕДЕНИЯМИ ХУДОЖЕСТВЕННОЙ ЛИТЕРАТУРЫ

Краткое описание

ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПОЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
АПН УКРАЇНИ

КРИВОНОС ІРИНА ВІКТОРІВНА

УДК152.34

ПСИХОЛОГІЧНА СТРУКТУРА
УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ:
РЕКОНСТРУКЦІЯ ЗА ТВОРАМИ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ

19.00.05 — соціальна психологія; психологія соціальної роботи

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник
кандидат психологічних наук,
член-кореспондент АПН України
СЛЮСАРЕВСЬКИЙ
МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

Київ 2008

ЗМІСТ

ВСТУП..................................................................................... 5

РОЗДІЛ1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ.................................................................................................................. 13
1.1. Поняття національного характеру, його місце серед споріднених понять та основні концепції вивчення................................................................................................... 13
1.1.1. Поняття національний характер”: історія становлення і сучасні інтерпретації......................................................................................... 13
1.1.2.Місце національного характеру в поняттєвому апараті етнопсихології........................................................................................ 24
1.1.3. Основні концепції вивчення національного характеру........................................................................................ 36
1.2.Уявлення вітчизняних мислителів минулого і сучасних науковців про український національний характер.................................................................................................. 47
Висновки до розділу 1.................................................................................................................. 60

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РЕКОНСТРУЮВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ ЗА ТВОРАМИ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ.................................................................................................................. 65
2.1. Парадигмальні підстави методологічної переорієнтації досліджень національного характеру.................................................................................................. 65
2.2.Вихідні методологічні позиції дослідження українського національного характеру за творами художньої літератури.................................................................................................. 77
2.2.1. Участь” письменника в дослідницькому процесі та його методичний інструментарій”........................................................................................ 77
2.2.2. Побудова просторово-часового континууму дослідження........................................................................................ 81
2.2.3. Художній твір як джерело етнопсихологічної інформації........................................................................................ 85
2.2.4. Обґрунтування хронологічних меж дослідження........................................................................................ 89
2.2.5. Структурно-логічна схема дослідження українського національного характеру за творами художньої літератури........................................................................................ 95
2.3. Методика реконструювання українського національного характеру за творами художньої літератури: етапи розробки та проміжні дані.................................................................................................. 100
Висновки до розділу 2.................................................................................................................. 120

РОЗДІЛ 3. СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ І ТИПОВІ РЕПРЕЗЕНТАНТИ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ.................................................................................................................. 126
3.1. Основні параметри структури українського національного характеру: результати аналізу експертних оцінок та їх обговорення.................................................................................................. 126
3.2. Персонажі художньої літератури як типові репрезентанти українського національного характеру.................................................................................................. 141
3.2.1. Чоловічі персонажі........................................................................................ 141
3.2.2.Жіночі персонажі........................................................................................ 179
3.3. Структурні особливості українського національного характеру за творами російської літератури.................................................................................................. 225
Висновки до розділу 3.................................................................................................................. 242

ВИСНОВКИ.................................................................................................................. 249

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................................................................................. 253

ДОДАТКИ.................................................................................................................. 272

ВСТУП

Актуальність дослідження, сутність і стан проблеми. Кожна сучасна нація, визначаючи шляхи свого поступу, рівно як і дошукуючись причин своїх історичних невдач, прагне якомога повнішого самопізнання. З огляду на це впродовж останніх століть великої ваги набула проблема вивчення національного характеру, яка в етнопсихології і соціальній психології загалом вважається однією з найголовніших (В.Вундт, П.Гнатенко, А.Інкелс, А.Кардинер, І.Кон, М.Корнєв, М.Лацарус, Ґ.Лебон, Д.Левінсон, Л.Орбан-Лембрик, О.Потебня, М.Слюсаревський, Г.Штейнталь та ін.). Особливо актуальною є ця проблема сьогодні в Україні, де її розв’язання видається гостро необхідним, зважаючи на потребу наукового обґрунтування стратегій націотворення, державної етнополітики, завдань національного виховання молоді, оновлення змісту навчальних курсів з етнопсихології, українознавства, вітчизняної історії, а також в інтересах адекватної самопрезентації України на міжнародній арені. Тим часом стан наукових розробок з питань українського національного характеру вочевидь залишає бажати кращого.
Спроби опису характерологічних рис українців, що були започатковані, як відомо, М.Костомаровим і продовжені такими відомими мислителями, як В.Антонович, М.Грушевський, М.Драгоманов, П.Куліш, В. Липинський та ін., мають уже понад півторасотлітню традицію. Проте з відомих історичних причин її було фактично перервано в Україні за радянських часів. Інтелектуальні розвідки в цьому напрямі продовжувалися лише на західноукраїнських теренах (до Другої світової війни) та в українській діаспорі за кордоном (І. Мірчук, О.Кульчицький, І.Лисяк-Рудницький, Є.Онацький, Б.Цимбалістий, Д.Чижевський, В.Янів, Я.Ярема та ін.). Тільки після проголошення державної незалежності України почали з’являтися праці вітчизняних авторів, тією чи іншою мірою присвячені українському національному характерові (В.Андрущенко, А.Баронін, П.Гнатенко, М.Гримич,І.Данилюк, О.Донченко, В.Куєвда, О.Нельга, Л.Орбан-Лембрик, В.Павленко, М.Пірен, І.Поліщук, С.Таглін, М.-Л.Чепа, А.Швецова та ін.). Проте вразливим місцем як написаних раніше, так і сучасних праць на цю тему є суто умоглядний спосіб побудови уявлень про характерологічні риси українців, усталений перелік яких ніколи не піддавався емпіричній перевірці. Це, зрозуміло, знижує вірогідність таких уявлень, тим паче що загалом їм притаманна значна суперечливість.
Наявний стан студій з питань українського національного характеру не в останню чергу пояснюється станом розроблення націохарактерологічної проблематики у світовій науці. Вона розробляється за рубежем з другої половини ХІХст. (М.Лацарус, Г.Штейнталь, В. Вундт), особливо активно в американській етнології та етнопсихології 19201960-х років (Р.Бенедикт, Ф.Боас, Дж.Горер, К. ДюБуа, А. Інкелс, А.Кардинер, М.Мід, Д.Левінсон, Р.Лінтон, М.Спіро та ін.). Саме в ці роки утвердилося принципово важливе для подальших досліджень положення про національний характер кожного народу як унікальну цілісну структуру, своєрідність якої зумовлюється певною соціокультурною домінантою. Разом з тим слід зазначити, що найвпливовіші концепції емпіричного дослідження національного характеру центруються на індивіді як носієві етноспецифічних ознак, що стає на заваді пізнанню його (національного характеру) цілісної структури. Ця обставина неодноразово акцентувалася авторами, котрі обстоюють розуміння національного характеру як надперсонального феномена (О.Донченко, Л.Казакова і В.Панасій, І.Кон, М.Слюсаревський та ін.), однак конкретних способів відтворення його структури запропоновано не було. Відтак розроблення націохарактерологічної проблематики перебуває в стадії затяжної кризи.
На нашу думку, сприятливі умови для подолання цих кризових явищ створює нинішній парадигмальний зсув у психологічній науці, який відкриває широку можливість звернення професійних психологів до джерел етнопсихологічної інформації ненаукового походження. Таким джерелом, що імпліцитно репрезентує національний характер у його цілісності, постає передовсім художня література. Психологи давно і плідно послуговуються її творами, розробляючи проблеми психології особистості (О.Асмолов, Ф.Василюк, Л.Виготський, О.Донченко, В.Зінченко, К.Леонгард, К.Роджерс, В.Роменець, Б.Теплов, Т.Титаренко, Е.Фромм та ін.). Проте пізнавальне значення художньої літератури не вичерпується суто особистісною проблематикою. Художній твір це результат глибокого якісного аналізу письменником великої кількості людських характерів та їх інтуїтивної типізації. Тому видається доцільним використання художніх творів, за умови, що вони зображують типових представників певної етнонаціональної спільноти, також як джерел інформації про її національний характер. Треба зауважити, такі спроби використання творів красного письменства в історії етнопсихології, зокрема й української, вже мали місце (О.Кульчицький, Я.Ярема та ін.), однак вони були, знову ж таки, умоглядними і не супроводжувалися серйозним обговоренням міри репрезентативності використаних літературних образів. Отже, проблема полягає в тому, щоб забезпечити коректний етнопсихологічний аналіз художніх творів, тобто запропонувати таку його методологію, яка була б адекватною для статистично вірогідного узагальнення накопиченої в художній літературі якісної інформації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося в межах комплексних науково-дослідних тем лабораторії методології психосоціальних і політико-психологічних досліджень Інституту соціальної та політичної психології АПН України Теоретико-методологічні та організаційні засади розвитку соціальної і політичної психології в Україні” (державний реєстраційний номер 0100U000246) і Проблеми розвитку системи соціальної психології в контексті суспільних та освітніх реформ” (державний реєстраційний номер 0103U000503).
Мета дослідження полягала в розробленні й емпіричній верифікації методології реконструювання психологічної структури національного характеру за творами художньої літератури та уточненні на цій основі існуючих уявлень про сукупний характерологічний портрет українців.
Згідно із загальною гіпотезою дослідження припускалося, що український національний характер, як і будь-який інший, має надперсональну психологічну структуру, що своєрідно відтворюється в характерах типових представників етнонаціональної спільноти і може бути реконструйована за творами художньої літератури, які реалістично зображують ці характери.
Відповідно до поставленої мети та гіпотези дослідження було визначено такі завдання:
1) розробити теоретико-методологічні засади реконструювання психологічної структури українського національного характеру за творами художньої літератури;
2) виділити у творах художньої літератури, що зображують українців, персонажі, яких можна вважати найтиповішими представниками української етнонаціональної спільноти, та виокремити категорії для опису їхніх характерологічних рис;
3) послуговуючись виокремленими категоріями, реконструювати структуру рис українського національного характеру;
4) дослідити особливості відтворення структурних ознак українського національного характеру на особистісному (індивідуально-типологічному) рівні.
Об’єкт дослідження: український національний характер як соціально-психологічний феномен.
Предмет дослідження: психологічна структура українського національного характеру.
У дослідженні використовувалися такі теоретичні та емпіричні методи: аналіз та узагальнення наукових джерел, традиційний аналіз документів, метод експертного оцінювання, контент-аналіз, метод побудови семантичних просторів. У своїй емпіричній частині дослідження здійснювалося за допомогою розробленої дисертанткою оригінальної методики реконструювання структури національного характеру, що поєднувала: а) прийоми аналізу документів (художніх творів); б) методичний інструментарій для отримання первинних оцінок незалежних експертів (які аналізували ці твори); в)стандартизовану процедуру типу семантичного диференціала (вона давала змогу відтворити власне структуру характерологічних рис). Первинний список названих експертами рис літературних персонажів оброблявся (зводився в категорії) за допомогою контент-аналізу. У подальшому для статистичної обробки даних застосовувалися: факторний і кореляційний аналізи, процедура вторинної факторизації, t-критерій Стьюдента.
Джерельну базу емпіричної частини дослідження склали твори художньої літератури, що зображують українців, періоду ХІХ поч. ХХ ст. Цей період було обрано з огляду на те, що впродовж нього, по-перше, український етнос, за усталеною точкою зору, вже мав сформований національний характер, основні риси якого, ймовірно, зберігаються досі; по-друге, ще не набрало сили тотальне розхитування” етнічної структури, спричинене руйнівними соціальними експериментами 2030-х і наступних років ХХ ст.; по-третє, спостерігався розквіт реалізму в європейських художніх літературах загалом і у вітчизняній зокрема, що робить написані в цей період твори вірогідними джерелами інформації про досліджуваний національний характер. Окрім творів української літератури, до джерельної бази дослідження було включено також твори російської літератури, що зображують українців. Їх залучення дало змогу шляхом порівняльного аналізу факторних структур, одержаних на матеріалі обох літератур, підтвердити вірогідність виявленої психологічної структури українського національного характеру.
У дослідженні брала участь група експертів, яка складалася із 60кваліфікованих фахівців літературознавчого профілю. До її складу ввійшли науковці Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України та працівники кафедр української і зарубіжної (російської) літератури провідних університетів м.Києва переважно доктори (3 особи) та кандидати (40 осіб) наук. Половина експертів були фахівцями з української, половина з російської літератури (по 30 осіб). Статево-віковий склад української” й російської” підгруп експертів був приблизно однаковим.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що:
1) уточнено зміст поняття національний характер” та здійснено його розмежування із спорідненими етнопсихологічними поняттями (національна ментальність”, національна самосвідомість” тощо);
2) дістало подальший розвиток положення про національний характер як надперсональний феномен. Зокрема, обґрунтовано тезу про те, що, вивчаючи національний характер, необхідно спочатку реконструювати його як певну змістово-структурну цілісність і лише потім вичленовувати його індивідуально-типологічні варіанти, особистісні проекції. У цій тезі вбачається конструктивна альтернатива морально застарілим концепціям дослідження національного характеру, що центруються на індивіді як носієві етноспецифічних ознак;
3) запропоновано конкретні шляхи трансформації ненаукового етнопсихологічного знання в наукове. Побудовано нову для вітчизняної і світової науки модель функцій та інтеракцій суб’єктів дослідницького процесу, у межах якої такими суб’єктами, крім самого дослідника, стають особи, котрі безпосередньо нагромаджують ненаукове знання (у даному разі письменники), а також ті, що можуть залучатися до його експертизи (у даному разі експерти-літературознавці). Показано, що ця модель знімає традиційну опозицію контактних” і дистантних” підходів до вивчення національного характеру;
4) уперше із застосуванням коректних методичних прийомів реконструйовано психологічну структуру українського національного характеру. Встановлено, що її провідними підструктурами (ієрархічно вищими рівнями) є комплекси характерологічних рис, інтегрованих у факторах, яким можна дати такі умовні назви: комунікабельність романтичність”, вольовитість волелюбність”, хазяйновитість набожність”. Спростовано поширені в науковій та публіцистичній літературі перебільшені уявлення щодо ролі в українському національному характері низки характерологічних рис (анархічність, егоїзм, індивідуалізм, інтровертивність, сентиментальність тощо). Доведено, що український національний характер існує у двох принципово схожих за змістовим наповненням, але не тотожних за структурою версіях чоловічій і жіночій;
5) виявлено основні типологічні принципи відтворення психологічної структури українського національного характеру на особистісному рівні. Показано також, що специфічним випадком відтворення досліджуваної структури може бути її подвоєння, внаслідок чого характер особистості набуває виразної амбівалентності. Зафіксовано тенденції інволюції українського національного характеру, що спостерігаються в окремих його репрезентантів.
Практичне значення отриманих результатів визначається можливостями їх застосування для:
обґрунтування стратегій націєтворення, державної етнополітики;
напрацювання методичних рекомендацій з проблем національного виховання молоді (з урахуванням ґендерних особливостей національного характеру);
оновлення змісту навчальних курсів з етнопсихології, історії України, українознавства;
розроблення рекомендацій для посадових осіб і громадських діячів, що презентують Україну у сфері міжнародних відносин.
Результати дослідження впроваджено в навчальний процес факультету права та підприємництва Київського національного університету внутрішніх справ при викладанні навчальної дисципліни Етнопсихологія” (акт впровадження від 18 березня 2008р.) та Навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби того ж університету при викладанні спецкурсу Етнопсихологія” (акт впровадження від 16 травня 2008р.). Їх використано також БО Київський інститут гендерних досліджень” спільно з Програмою розвитку ООН у процесі розроблення засад аналізу етногендерних відносин у межах проекту Етногендерна ситуація в Україні в контексті євроінтеграційного вибору” (довідка№01 08 від 15 січня 2008 р.).
Апробація результатів дослідження здійснювалася на: Третій всеукраїнській конференції молодих науковців Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень” (2000 р., Київ); Третій всеукраїнській науковій конференції Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави” (2001 р., Київ); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених Молодь і суспільство: шляхи вирішення проблем” (2001р., Одеса); Шостій міжнародній конференції молодих учених Проблеми особистості в науці: результати та перспективи дослідження” (2003 р., Київ); П’ятій міжнародній науково-теоретичній конференції ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія” (2006 р., Київ).
Публікації. Основний зміст дисертації викладено у семи одноосібних статтях та одній у співавторстві (особистий внесок авторки дисертації становить 50%), опублікованих у фахових наукових виданнях, а також п’яти тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації складає 290 сторінок, основний зміст роботи викладено на 249 сторінках. Робота містить 4 таблиці, 9 рисунків та 6 додатків, які займають 28 сторінок. Список використаних джерел нараховує 229 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації на принципово новій основі розв’язано проблему реконструювання психологічної структури національного характеру. Розроблено теоретико-методологічні засади дослідження та оригінальні методичні засоби, які дали змогу вперше коректно відтворити структуру українського національного характеру, представивши її складові та їх співвідношення не лише на рівні якісного аналізу, а й у кількісному вигляді.
Проведене дослідження дає підстави для таких висновків:
1.Національний характер можна визначити як вибудувану на темпераментальній основі відносно стійку конфігурацію (структурну організацію) певних психологічних рис, що репрезентують емоційно-вольову сферу тієї чи іншої етнонаціональної спільноти і, втілюючись у мотивах соціальної поведінки, виконують регулятивні функції. Поняття національного характеру доцільно розглядати як елемент системи етнопсихологічних понять, у якій найширшим є поняття психологічний склад нації (етносу)”.
2.Феномен національного характеру як такий розкривається повною мірою на рівні етнонаціональної спільноти в цілому. Тому, вивчаючи той чи той національний характер, необхідним видається спочатку реконструювати його як певну змістово-структурну цілісність і лише потім вичленовувати його індивідуально-типологічні варіанти, особистісні проекції.
3.Парадигмальний зсув, що відбувається нині у психологічній науці і полягає у зміні природничо-наукової парадигми на гуманітарну, відкриває перед етнопсихологією нові можливості, зокрема, в розробленні проблеми національного характеру. Ці можливості пов’язані: а) з розширенням джерельної бази досліджень за рахунок залучення джерел інформації ненаукового походження, у тому числі художньої літератури; б)з використанням так званих якісних дослідницьких стратегій, які слід не протиставляти кількісним, а інтегрувати з ними.
4.Перспективною з погляду вивчення національного характеру видається ідея просторово-часового континууму етнопсихологічного дослідження. Її реалізація дала авторці дисертації змогу побудувати модель спрямованого на вивчення українського національного характеру дослідницького процесу, у віртуальних межах якого специфічно розподіляються пізнавальні функції та інтеракції його суб’єктів, а саме: 1) письменників; 2) залучених дослідником експертів-літературознавців; 3)самого дослідника. Побудована модель знімає опозицію контактних” і дистантних” методів етнопсихологічного дослідження.
5. Провідну роль у психологічній структурі українського національного характеру відіграють три підструктури, які, за результатами факторного аналізу, представлені комплексами рис комунікабельність романтичність”, вольовитість волелюбність”, хазяйновитість набожність”. При цьому існують дві принципово схожі за змістовим наповненням, але не тотожні за структурою версії українського національного характеру чоловіча і жіноча. У чоловіків перший (ієрархічно найвищий) рівень утворюють риси комунікабельність романтичність”, у жінок хазяйновитість набожність”. Другим рівнем ієрархії характерологічних рис в обох випадках найімовірніше є підструктура вольовитість волелюбність”. Третій рівень ієрархії характерологічних рис утворюють підструктури: у чоловіків хазяйновитість набожність”; у жінок комунікабельність романтичність”. Виявлені структури чоловічої і жіночої версій національного характеру в гендерному аспекті є інверсійними, тому з певними застереженнями правомірно говорити про фемінність” національного характеру в українських чоловіків та про його маскулінність” в українських жінок.
6. Такі характерологічні риси, як анархічність, гумористичність, демократизм, егоїзм, індивідуалізм, інтровертивність, консерватизм, сентиментальність, терплячість, толерантність, хитрість, не є системоутворювальними рисами українського національного характеру. Тому вони, всупереч усталеним уявленням, не можуть слугувати головними категоріями для його опису.
7.Типи особистості представників українського етносу, зображені у творах художньої літератури, виразно тяжіють до відтворення структури українського національного характеру, однак ця структура на особистісному рівні ніколи не відтворюється повністю, а видозмінюється, вбираючи в себе неповторні індивідуально-типологічні риси. Психологічна структура українського національного характеру може відтворюватися на особистісному рівні за принципами: максимальної подібності, або простої схожості; редукції провідних підструктур до однієї ієрархічно впорядкованої метаструктури; витіснення однієї з провідних підструктур на периферію; реверсу провідних підструктур.Специфічним випадком відтворення психологічної структури українського національного характеру на особистісному рівні можна вважати також її подвоєння. Індивідуальний характер набуває при цьому виразної амбівалентності.
8. На прикладі низки літературних образів типових українців виявлено ознаки напіврозпаду або й цілковитого розпаду стійких патернів українського національного характеру. Подібні ознаки правомірно тлумачити як моменти інволюції національного характеру на рівні окремих індивідів. З погляду історичних ретроспектив і перспектив розвитку української нації найбільш деструктивним у цих моментах видається те, що українська набожність має тенденцію відокремлюватися від свого генетичного підґрунтя хазяйновитості й працьовитості, починаючи виконувати суто службову функцію, що обслуговує егоїстичні інтереси особистості, а волелюбність інволюціонує до виявів у вузькому соціальному контексті і не виповнюється сенсом обстоювання свободи як принципу суспільного життя або компенсаторно реалізується в прагненнях боротися за чужу волю”, шукати вільного життя за межами Батьківщини тощо.
9. Порівняльний аналіз факторних структур характерологічних рис етнічних українців, зображених українськими і російськими письменниками, засвідчує їх принципову схожість. Це підтверджує вірогідність реконструйованої психологічної структури українського національного характеру.
Перспективи подальших досліджень українського національного характеру вбачаються, по-перше, в його порівняльному аналізі з національними характерами інших народів, передовсім російського і польського, з якими історична доля українців була пов’язана найтісніше; по-друге, в дослідженні особливостей розвитку українського національного характеру, виявленні тих імовірних модифікацій, яких могла зазнати його психологічна структура від початку ХХ ст. до сьогодення. При цьому теоретико-методологічне та емпіричне підґрунтя таких досліджень можуть скласти сформульовані в дисертаційній роботі положення, представлені в ній методичні підходи та отримані дані.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Теофраст. Характеристики // Парадоксы души: Сб. / Теофраст. Характеристики; Ж.Лабрюйер. Характеры, или нравы нынешнего века. Симф.: Реноме, 1998. С. 1134.
2. Character // The Oxford American dictionary
3. hesaurus: with language guide. New York: Oxford University Press, 2003. P.233.
4. ПавленкоВ.М., ТаглінС.О. Етнопсихологія: Навч. посіб. К.: Сфера, 1999. 408 с.
5. Гнатенко П.И., Павленко В.П. Этнические установки и этнические стереотипы. Д.: Изд-во ДГУ, 1995. 200 с.
6. Швецова А.В. Національний характер як феномен культури. Сімф.: Таврія, 1999. 265 c.
7. Монтескье Ш. О духе законов /А.В.Матешук (сост., пер. и коммент.). М.: Мысль, 1999. 672с.
8. Гельвецій К.А. Про людину, її розумові здібності та виховання : Пер. з фр. К.: Основи, 1994. 416 с.
9. Юм Д. О национальных характерах // Юм Д. Сочинения: В 2 т.: Пер. с англ. 2-е изд., доп. и испр. М.: Мысль, 1996. Т. 2. С. 605622.
10. Кант И. Антропология с прагматической точки зрения / Авт. предисл. Ю.В.Петрова. СПб.: Наука, 1992. 472 с.
11. Гнатенко П.И. Национальная психология. Д.: Поліграфіст, 2000. 214c.
12. Гердер И.Г. Идеи к философии истории человечества : Пер. с нем. М.: Наука, 1977. 703с.
13. Фихте Й. Наставление к блаженной жизни : Пер. с нем. М.: Канон+: ОИ Реабилитация”, 1997. 398 c.
14. Геґель Ґ.В. Феноменологія духу : Пер. з нім. К.: Вид-во Соломії Павличко Основи”, 2004. 548 с.
15. Гнатенко П.И. Национальный характер: мифы и реальность. К.: Вища шк., 1984. 152 с.
16. Штейнталь Х., Лацарус М. Мысли о народной психологии // Филологические записки. Воронеж, 1864. Вып. I, II и V. С. 88266.
17. Вундт В. Введение в философию / Под общ. ред. А.Л. Субботина. М.: Черо, 1998. 354c.
18. Вундт В. Проблемы психологии народов. СПб.: Питер, 2001. 159c.
19. Лебон Г. Психология народов и масс. СПб.: Макет, 1995. 316c.
20. Сигеле С. Преступная толпа. Опыт коллективной психологии // Преступная толпа: Опыт коллективной психологии. М.: КСП+, 1990. С. 13110.
21. Тард Г. Социальная логика. СПб.: Соц.-психол. центр, 1996. 427 с.
22. Kra P. The concept of national character in 18th century France // Cromohs. 2002. Vol.7. Р.16.
23. Фрейд З. Человек по имени Мойсей и монотеистическая религия М.: Наука, 1993. 172c.
24. Юнг К.Г. Архетип и символ / Сост. и вступ. ст. А.М. Руткевича. М.: Ренессанс, 1991. 304с.
25. Фромм Э. Бегство от свободы : Пер. с англ. М.: Прогресс, 1995. 253c.
26. Benedict R. Patterns of Culture. Boston; New York: Mariner Books, 2006. 320p.
27. Inkeles A., Levinson D. National Character: The Study of Modal Personality and Sociocultural Systems // The Handbook of Social Psychology / Eds.: G.Lindzey, E.Aronson. 2nd edition. Reading, MA: Addison-Wesley, 1969. Vol.4. P.418507.
28. Mead M. Coming of Age in Samoa: A Psychological Study of Primitive Youth for Western Civilisation. Harper Perennial Modern Classics, 2001. 256p.
29. The study of Culture at a Distance / Eds.: M.Mead, R.Metraux. Berghahn Books, 2000. Vol.1: M.Mead. Researching Western Contemporary Cultures. 541p.
30. Gorer G., Rickman J. The people of Great Russia: a Psychological Study. Cresset Press, 1949. 235 p.
31. Kardiner A., Linton R., Du Bois C. Physiological Frontier of Society. New York: Columbia University Press, 1963. 475p.
32. Kardiner A., Liпton R. The Individual and His Society: The Psychodynamics of Primitive Social Organization. Greenwood Press, 1974. 503p.
33. Du Bois C. A. The People of Alor: a Social-Psychological Study of an East Indian Island. Cambridge: Harvard University Press, 1969. 654 р.
34. Spiro M.E. Culture and Human Nature. New Brunswick; New Jersey: Transaction, 1994. 309 p.
35. Кон И.С. К проблеме национального характера // История и психология. М.: Наука, 1971. С.122158.
36. Кон И.С. Национальный характер миф или реальность? // Иностранная литература. 1968. № 9. С.215229.
37. Кряклина Т.Ф. К вопросу о "национальном характере" наций, личности как ее составной части // Социальные вопр. воспитания и образования: Сб. ст. / Ред. К.П.Ярошевский. Томск, 1979. С.152163.
38. Баграмов Э.А. Буржуазная социология и проблема национального характера” // Вопр. философии. 1964. № 6. С. 99110.
39. Баграмов Э.А. К вопросу о научном содержании понятия национальный характер” // ІХ Междунар. конгр. атрополог. и этногр. наук, Чикаго, сент. 1973: Докл. сов. делегации. М.: Наука; Гл. ред. вост. лит., 1973. С. 115.
40. Калтахчян С.Т. Ленинизм о сущности нации и пути образования интернациональной общности людей. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. 408с.
41. Королев С.И. Вопросы этнологии в работах зарубежных авторов. (На материалах стран Азии). М.: Наука, 1970. 100с.
42. Джандильдин Н.Д. Природа национальной психологии. Алма-Ата, Казахстан, 1971. 304с.
43. Дашдамиров А.Ф. К методологии исследования национально-психологических проблем // Советская этнография. 1983. №2. С.6274.
44. Арутюнов С.А. Об условности понятия этнопсихология” // Советская этнография. 1983. №2. С.8284.
45. Бромлей Ю.К. К вопросу о влиянии особенностей культурной среды на психику // Советская этнография. 1983. № 3. С.6775.
46. Кон И.С. Нужна помощь психолога // Советская этнография. 1983. №3. С.7578.
47. Дробижева Л.М. Актуальная задача: союз с социальными психологами // Советская этнография. 1983. №4. С.6367.
48. Старовойтова Г.В. О предметной области этнопсихологии // Советская этнография. 1983. №3. С.7885.
49. Козлов В.И. О некоторых методологических проблемах изучения этнической психологии // Советская этнография. 1983. № 2. С.7482.
50. Козлов В.И., Шелепов Г.В. Национальный характер и проблемы его исследования // Советская этнография. 1973. №2. С.6983.
51. Кузнецов И.М. Об обыденных этнокультурных психологических представлениях // Советская этнография. 1983. №2. С.8487.
52. Гнатенко П.І. Український національний характер. К.: ДОК-К, 1997. 116 с.
53. Донченко Е.А. Социетальная психика. К.: Наук. думка, 1999. 206с.
54. Казакова Л.И., Панасий В.П. Россия и проблема национальной психологии. Режим доступу: http: library.omsu.ru.
55. Моисеева Н.А., Сороковикова В.И. Менталитет и национальный характер // Социс. 2003. №2. С.4554.
56. Политическая психология: Учеб. пособие для вузов / Под общ. ред. А.А.Деркача, В.И.Жукова, Л.Г.Лаптева. М.: Академ. проект, 2001. 858 с.
57. Касьянова К. О русском национальном характере. М.: Академ. проект, 2003. 560 с.
58. Орбан-Лембрик Л. Психологія етнічних спільностей і груп: Від перших наукових розвідок до сучасних напрямів досліджень // Соц. психологія. 2006. № 4. С.3857.
59. Пірен М.І. Основи етнопсихології. К.: Наук. думка, 1996. 385 с.
60. Кречмер Э. Строение тела и характер. М.: Педагогика-Пресс, 1995. 608с.
61. Попов Ю.Н., Пузырей А.А. Характерология // БСЭ. 3-е изд. М.: Советская энциклопедия, 1978. Т.28. С.575576.
62. Психоанализ и учение о характерах / З.Фрейд, Е.Джонс, Х.Хаттинберг и др. М. Петроград., 1923. Вып. 5. 192с. Сер.: Психол. и психоаналит. б-ка.
63. Лазурский А.Ф. Классификация личностей / Под общ. ред. М.Я.Басова и В.Н.Мясищева. Петербург: Гос. изд-во, 1921. 401с.
64. Выготский Л.С. К вопросу о динамике детского характера // Выготский Л.С. Собр. соч.: В 6 т. М.: Педагогика, 1983. Т. 5. С. 153165.
65. Рубинштейн С.Л. Темперамент и характер // Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии . СПб.: Питер Ком, 1990. С.613633.
66. ТепловБ.М. Проблемы индивидуальных различий. М.: Просвещение, 1961. 479с.
67. НебылицынВ.Д.Основные свойства нервной системы. М.: Педагогика, 1990. 408с.
68. Русалов В.М. Теоретические проблемы построения специальной теории индивидуальности человека // Психол. журн. 1986. Т.7, №4. С. 235.
69. Русалов В.М., Манолова О.Н. Взаимосвязь характера и темперамента в структуре индивидуальности // Психол. журн. 2005. Т.26, №3. С.6573.
70. Леонгард К. Акцентуированные личности. Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. 544с.
71. Релятивистская теория нации: новый подход к исследованию этнополитической динамики России / Рос.независ. ин-т соц. и нац. проблем; Редкол.: А.Г.Здравомыслов (отв. ред.) и др. М.: РНИСиНП,1998. 198с.
72. Тишков В. А. Что есть Россия? (Перспективы нациестроительства) // Вопр. философии. 1995. № 2. С. 317.
73. Тишков В. А. Очерки теории и политики этничности в России. М.: Информ.-изд. агентство Русский мир”, 1997. 531с.
74. Слюсаревський М.М. Ілюзії і колізії: Нариси, статті, інтерв’ю на теми політичної та етнічної психології / Перед. сл. М.В.Поповича. К.: Гнозис, 1998. 233с.
75. Гнатенко П.И. Национальный характер определяющий структурный элемент национальной психологии // Национальная психология: анализ проблем и противоречий: методика изучения спецкурса / Сост. П.И.Гнатенко, Л.О.Кострюкова. К.: УМКВО, 1990. С.1049.
76. Каліна Н.Ф. Ментальність людей, невдоволених життям // Наук. студії з політ. психології: Зб. ст. К.: ДОК-К, 1996 Вип.2. С.97111.
77. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини: Навч. посіб. для студ. вузів К.: Абрис, 1995. 335 с.
78. Огурцов А.П. Национальный менталитет и история России // Вопр. философии. 1994. №1. С. 713.
79. Егорова Л.П. Ментальность в зеркале художественной литературы // Советский менталитет: источники и тенденции развития: Социальный и педагогический аспекты : Материалы межвуз. конф. Армавир, 1994. С.1013.
80. ДубовИ.Г. Социально-психологическая феноменология больших групп российского общества: Дис ... д-ра психол. наук. М., 2005. 352с.
81. Дубов И.Г. Феномен менталитета: психологический анализ // Вопр. философии. 1993. №5. С. 2029.
82. Петінова О.Б. Ментальність як соціокультурний феномен в контексті соціально-філософського аналізу // Культура народов Причерноморья. 2002. № 48. Т.1. С. 138143.
83. Особенности менталитета студентов аграрного вуза на рубеже веков. Пос. Персиановский: ДонГАУ, 2001. 103 с.
84. Роменець В.А., Маноха І.П. Історія психології ХХ століття: Навч. посіб. / Вст. ст. В.О. Татенка, Т.М.Титаренко. К.: Либідь, 1998. 992 с.
85. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Підручник. К., 1995. 304с.
86. Reber A. S. Implicit Learning and Tacit Knowledge: An Essay on the Cognitive Unconscious Oxford Psychology Series, №19. Oxford University Press, USA, 1996. 200p.
87. Соломин В.П., Урсу И.С. К вопросу о постановке проблемы ментальности // Советский менталитет: источники и тенденции развития: Социальный и педагогический аспекты: Материалы межвуз. конф. Армавир, 1994. С.2426.
88. Гуревич А.Я. Исторический синтез и школа Аналов”. М.: Наука, 1993. 127с.
89. Гуревич А.Я. Марк Блок и Антропология истории, или Ремесло историка”. М.: Наука, 1986. 139с.
90. Додонов Р.А. Теория ментальности: учение о детерминантах мыслительных автоматизмов. Запорожье: Тандем-У, 1999. 264с.
91. ЛурьеС.В. Историческая этнология: Учеб. пособ. для вузов. М.: Академ. проект, 2004. 624 с.
92. Эриксон Э. Детство и общество / Науч. ред. и пер. с англ. А.А.Алексеева. 2-е изд., перераб. и доп. СПб.: Летний сад, 2000. 416 с.
93. Бромлей Ю.В. Этнос и этнография. М.: Наука, 1973. 283 с.
94. Дашдамиров А.Ф. Актуальным проблемам комплексный реалистический подход // Советская этнография. 1983. №4. С.7986.
95. Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія великих соціальних груп і масових явищ // Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія. К.: Академвидав, 2003. С.355378.
96. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціально-психологічний аналіз етнічних груп // Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. К.: Либідь, 2006. Кн. 2: Соціальна психологія груп. Прикладна соціальна психологія. С.265281.
97. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціалізація особистості в контексті етнокультурної парадигми // Етнос і культура. 2003. №1. С. 8590.
98. Данилюк І.В. Історія психології в Україні: Західні регіони (кінець ХІХ початок ХХ століття). Проблеми періодизації та основні напрямки: Автореф. канд. психол. наук.: К., 1998. 18с.
99. Костомаров Н.И. Две русские народности / Обраб. текста и ред. А.П.Ковалевой; авт. предисл. В.А.Дорошенко. К.Х.: Майдан, 1991. 71с.
100. Грушевський М.С. Підстави великої України. Село // Грушевський М.С. Хто такі українці і чого вони хочуть. К.: Т-во Знання України, 1991. С.162165.
101. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. К.: Орій, 1992. 228с.
102. Чижевський Д. Історія української літератури від початків до доби реалізму. Нью-Йорк, 1956. 510 с.
103. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Нью-Йорк: Булава, 1954. 470с.
104. Хвильовий М. Україна чи Малоросія? // Хвильовий М. Вибрані твори. К.: Грамота, 2006. С.442479.

105. Лисяк-Рудницький І. Формування українського народу і нації // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: У 2т. К.: Основи, 1994. Т.1. С.1139.
106. Онацький Є. Українська емоційність // Українська душа: Зб. наук. праць / Відп. ред. В.