ДИСПОЗИЦІЙНА МОДЕЛЬ ОСОБИСТІСНОЇ ЗРІЛОСТІ

Краткое описание

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису
УДК 159.923.2.072

ШТЕПА ОЛЕНА СТАНІСЛАВІВНА

ДИСПОЗИЦІЙНА МОДЕЛЬ
ОСОБИСТІСНОЇ ЗРІЛОСТІ

Спеціальність 19.00.05
соціальна психологія, психологія соціальної роботи

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник:
канд. філос. наук, доц.,
Грабовська Софія Леонідівна

Львів 2006

ЗМІСТ

Вступ .............................................................................................................

3

1. Особистісна зрілість як психологічна характеристика людини у зрілому періоді її життя...............................................................................

12

1.1. Показники особистісного рівня зрілості .....................................

12

1.2. Соціокультурні, ґендерні і професійні аспекти вияву особистісної зрілості ..............................................................................

20

1.3. Диспозиційний контекст дефініції зрілої особистості у соціально-психологічних теоріях особистості ....................................

28

Висновки до розділу ...................................................................................

44

2. Модель особистісної зрілості як соціально-психологічного феномену ......................................................................................................

46

2.1. Особистісна зрілість як динамічна структура ............................
2.2. Риси-індикатори особистісної зрілості та теоретична модель їх взаємодії ....................................................................................
2.3. Верифікація моделі особистісної зрілості .................................
Висновки до розділу ...................................................................................

46

55
74
107

3. Діагностика та психологічний супровід становлення особистісної зрілості ..........................................................................................................

110

3.1. Конструювання опитувальника особистісної зрілості................

110

3.2. Розробка та апробація тренінгу „Актуалізація особистісної зрілості” ...................................................................................................

125

Висновки до розділу ...................................................................................

139

Висновки ......................................................................................................

141

Література

147

Додатки

3

ВСТУП

Сучасне суспільство характеризується науковцями як суспільство епохи трансформації, тобто таке, що переживає суттєві модифікації у своїй соціальній організації. Результатом цих перетворень має стати вироблення ефективних моделей соціально-економічної поведінки. У концепції трансформаційного суспільства вирішальною визнається роль суб’єкта, який здатний здійснювати соціальні зміни.
Наукове зацікавлення викликають соціально-психологічні властивості суб’єкта, який прагне самопізнання, здатний до самоуправління і може не тільки не розгубитися у час суспільних трансформацій, а й зробити відповідальний вибір і вплинути на напрямок цих перетворень. Спеціалісти з питань лідерства і брендінга переконані, що уміти бачити майбутнє, переконувати і надихати інших, керувати змінами, а також розробляти і здійснювати стратегії може людина, яка характеризується зрілістю та особистісною зрілістю зокрема.
На даний час функціонує визначення особистісної зрілості як вищого рівня розвитку людини, пов’язаного з формуванням і стабілізацією у неї певних якостей (www.psipol.nm.ru). Поняття „особистісна зрілість” використовується у працях Л. Анциферової (1978), В. Петровського (1993), Т. Скріпкіної (2000), Л. Овсянецької (2001), Д. Лєонтьєва (2002). Кристалізація поняття особистісної зрілості стала можливою завдяки акмеології, у якій ґрунтовно розроблено поняття внутрішнього потенціалу особистості. Ідея вивчення особистісного потенціалу належить Д. Леонтьєву, який розглядає особистісну зрілість як вияв особистісного потенціалу та критерій особистісного зростання.
Слід зазначити нечіткість окреслення поняття „особистісна зрілість”, що приводить до його ототожнення з психологічною зрілістю та недиференційованістю від поняття „зріла особистість”. Психологічна зрілість визначається у вузькому сенсі як показник роботи сенсорних, мнемічних та інтелектуальних функцій людини (М. Дьяченко, Л. Кандибович); у широкому сенсі як період свідомої регуляції людиною власної поведінки, який передбачає реалізацію людини як особистості (Є. Сергієнко). Зріла особистість характеризується розширеним чуттям Я, здатна з розумінням ставитись до довкілля, має чуття фундаментальної емоційної безпеки і прийняття себе, діє і думає у відповідності з зовнішньою реальністю, здатна до самооб’єктивації, розуміння себе і до гумору, живе у гармонії з власною філософією життя (Г. Оллпорт).
У сучасній соціальній психології особистості одним з провідних напрямків визнається дослідження особистісних рис. Конструктивність підходу до особистості крізь призму теорії рис науковці вбачають у тому, що цей підхід дозволяє одночасно здійснити опис глобальних властивостей суб’єкта та динамічність людської природи.
Для соціальної психології особистості залишається важливою проблема, яким чином риси об’єднуються в структуру, утворюючи особистість як систему. На нашу думку, відповідь на це питання розкривається диспозиційною концепцією особистості.
Такі наукові факти обґрунтували доцільність уточнити суть феномену особистісної зрілості саме через опис її рис. Тому однією з головних теоретичних засад нашого дослідження є диспозиційна теорія Г. Оллпорта, у якій найбільш важливою одиницею аналізу структури особистості є риса (диспозиція).
Диспозиція розглядається як готовність суб’єкта до поведінкового акту, дії, вчинку або до їх послідовності. Диспозиції закріплюються в особистісній структурі в результаті досвіду, а також утворюють ієрархію: нижчий рівень фіксовані установки, середній рівень система соціальних установок (атитюдів), вищий рівень утворюють домінуюча спрямованість інтересів особистості, система ціннісних орієнтацій, потреба у саморозвитку і самовиявленні, життєві принципи людини та її концепція життя.
Г. Оллпортом були окреслені три типи рис особистості: 1) кардинальні риси, якими, на думку науковця, володіє дуже небагато людей. Ці риси настільки охоплюють поведінку людини, що майже усі вчинки особи можна звести до їх впливу; 2) центральні риси ті, що скеровують домінуючі типи поведінки людини. Вони є своєрідними будівельними блоками індивідуальності і визначають такі тенденції у поведінці людини, які легко можуть побачити оточуючі; 3) вторинні риси є менш помітними, менш стійкими, менш узагальненими і виявляються не так стійко і систематично, як інші риси характеру. На нашу думку, риси, що характеризують особистісну зрілість, за типологією Г. Оллпорта, є центральними рисами пропріуму особистості. Ці риси можна вважати індикаторами особистісної зрілості. Поняття пропріуму, за Г. Оллпортом, визначається як динамічний центр особистості, що складається з рис, які сприймаються особою як важливі для її самоповаги та самоідентичності.
Питання особистісної зрілості одне із основних прикладних завдань психології розвитку людини. При розв’язанні задач такого типу чільне місце посідає можливість прогнозу розвитку певних психічних властивостей та їх корекція. Така можливість реалізується за конструювання моделі феномену особистісної зрілості. Стосовно об’єкта модель виконує функції достовірного опису, логічного пояснення, вірогідного прогнозу та ефективної корекції (управління) його поведінкою.
Однією з популярних нині моделей особистості є п’ятифакторна модель П. Коста і Р. Мак-Кра (1961), яка була побудована емпіричним шляхом і характеризує особистість з точки зору екстраверсії інтроверсії, співпраці, конформності, відкритості, емоційної стабільності. Проте науковці критикують дану модель за неможливість за її допомогою передбачити динаміку розвитку особистості.
Н. Бордовська і А. Реан (2001) виокремили чотири основних, базових складових особистісної зрілості: відповідальність, терпимість, саморозвиток, позитивне мислення і позитивне ставлення до світу (цей компонент наявний в усіх інших складових). На думку науковців, концепція особистісної зрілості повинна базуватися на уявленні про єдність самоактуалізації та самотрансценденції, про дію стосовно них принципу доповнюваності.
На нашу думку, завдання опису рис особистісної зрілості та їхньої взаємодії можна здійснити через побудову моделі особистісної зрілості.
Особистісно зрілу людину можна розглядати як відкриту систему, що самоорганізується. Тоді модель особистісної зрілості, у якій обґрунтовано індикатори особистісної зрілості, особистісна зрілість як динамічна особистісна структура, механізми її детермінації та латентний період формування, слід базувати на двох принципах психічного розвитку принципі диференціації-інтеграції та принципі цілісності.
Принцип диференціації-інтеграції виступає в якості найбільш важливого критерію ступені організації системи. Він дозволяє робити висновки щодо рівня розвитку системи за кількістю елементів, що входять до неї, та різноманітністю зв’язків між ними. Відповідно до принципу диференціації інтеграції, модель особистісної зрілості дозволяє проектувати рівень розвитку особистості. Принцип цілісності характеризує співмірність та врівноваженість, узгодженість взаємодії елементів цілого.
Отже, модель дозволяє описати особистість як систему, яка самоорганізовується, та характеризується взаємоактивацією процесів диференціації і інтеграції. У більш широкому, філософському сенсі модель особистісної зрілості дозволяє описати природу особистісно зрілої людини.
Отже, актуальність дослідження феномену особистісної зрілості зумовлюється тим, що: важливим є аналіз соціально-психологічних якостей суб’єкта, який у сучасному трансформаційному суспільстві грає активну перетворюючу роль; необхідним є більш чітке окреслення поняття „особистісна зрілість”; значущим є визначення індикаторів особистісної зрілості для діагностики і формування особистісного потенціалу.
Метою роботи є побудова і верифікація диспозиційної моделі особистісної зрілості у цілях науково обґрунтованого формування та психологічного супроводу становлення зрілої особистості.
Об’єктом дослідження є процес досягнення особистісної зрілості.
Предметом дослідження є соціально-психологічні диспозиції особистісно зрілої людини.
Головна гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що індикаторами особистісної зрілості є центральні риси людей 20 65 років, які характеризуються високим рівнем загальної зрілості.
Додаткові гіпотези:
· припускаємо, що риси особистісної зрілості у повному обсязі наявні у пропріумі молодих людей віком 19 20 років;
· припускаємо, що високий рівень особистісної зрілості не залежить від статі;
· припускаємо, що актуалізація особистісної зрілості пов’язана з особистісною трансформацією і рефлексією.
Завданнями дослідження є:
1) експлікація рис пропріуму зрілої особистості;
2) побудова теоретичної диспозиційної моделі особистісної зрілості;
3) верифікація теоретичної диспозиційної моделі особистісної зрілості;
4) конструювання та практичне впровадження опитувальника особистісної зрілості;
5) розробка та апробація тренінгу актуалізації особистісної зрілості.
Загальну методологію наукової роботи було побудовано: на принципі історизму, суть якого полягає у тому, що психічні явища можна правильно зрозуміти лише в контексті конкретних історичних умов і змін, що відбуваються в історії людства; принципі комплексності, за яким дослідження певного питання здійснюється з точки зору різних галузей психології та інших наук; принципі диференціації-інтеграції, що дозволяє робити висновки щодо рівня розвитку системи за кількістю елементів, що входять до неї, та різноманітністю зв’язків між ними; принципі цілісності, що характеризує співмірність та врівноваженість, узгодженість взаємодії елементів цілого.
Концептуальні положення дослідження ґрунтуються на теорії зрілості, що розроблена К. Юнгом, диспозиційній теорії Г. Оллпорта, епігенетичній теорії Е. Еріксона, екзистенційній концепції особистісного в особистості Д. Леонтьева; концепції системної соціальної психології та системної теорії особистості В. Циби; акмеологічній концепції Л. Орбан-Лембрик; теоретико-методологічних засадах системного опису особистості М. Боришевського.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотез використано методи теоретичного та емпіричного дослідження.
Теоретичні методи: систематизація для структурування огляду літератури з окресленої проблематики; контент-аналіз при експлікації рис особистісної зрілості; каузально-динамічний аналіз для мінімізації елементалізму у побудові теоретичної моделі та інтерпретації емпіричної моделі пропріуму зрілої особистості; метод моделювання при конструюванні моделі особистісної зрілості.
Емпіричні методи: спостереження, тестування, опитування для формування бази емпіричних даних дослідження; формуючий експеримент для перевірки припущення щодо можливості актуалізації рис особистісної зрілості; методи кореляційного, кластерного та факторного аналізу для відбору надійних емпіричних результатів та побудови емпіричної моделі особистісної зрілості.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:
· представлено розширене визначення поняття „особистісна зрілість”;
· подано порівняльний аналіз соціокультурних та ґендерних особливостей вияву особистісної зрілості;
· побудовано теоретичну модель особистісної зрілості, що включає опис рис особистісної зрілості, механізми детермінації особистісної зрілості, формування пропріуму зрілої особистості у юнацькому віці та представлено її верифікацію;
· сконструйовано, апробовано та впроваджено опитувальник особистісної зрілості і тренінг „Актуалізація особистісної зрілості”.
Теоретична значущість результатів дослідження полягає у тому, що у ньому:
уточнено головні особистісні риси зрілої людини, визначення особистісної зрілості, зміст показників особистісної зрілості, особливості формування особистісної зрілості у підлітковому та юнацькому віці, ефекти особистісної зрілості у ґендерному аспекті;
уперше представлено риси особистісної зрілості як центральні риси пропріуму особистості, взаємозв’язок рис особистісної зрілості у її моделі, механізми детермінації особистісної зрілості, програму актуалізації особистісної зрілості, що містить критеріальну, діагностичну та корекційну складові.
Практичне значення результатів дослідження обґрунтовано розробленими опитувальником особистісної зрілості та тренінгом „Актуалізація особистісної зрілості”, що можуть бути включені до інструментарію практикуючих психологів; тренінг може бути використаний як спецкурс до навчальної програми ВНЗ, що здійснюють підготовку за спеціальністю „Психологія”, оскільки особистісна зрілість є одним з критеріїв ефективності діяльності психолога, головним інструментом у його професійній роботі, що забезпечує оптимальний творчий потенціал та високу продуктивність праці.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій забезпечувалась надійністю шкали, за якою формувалася група досліджуваних, застосуванням методів математичної статистики, дотриманням зазначених принципів загальної методології та задекларованих концептуальних рамок на етапах теоретичного та емпіричного дослідження.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у межах комплексної наукової теми кафедри психології „Розвиток особистості в умовах становлення Української держави” (номер держреєстрації 0199U003619), а також держбюджетних темах „Психологія середовища: від внутрішньої залежності до свободи волевиявлення” (№3П 125Б) і „Критерії психологічного здоров’я студентської молоді” (№3П 13Ф), що виконувались на кафедрі психології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка протягом 2002 2005 рр. Тема дисертації затверджена координаційною Радою АПН України (протокол № 2 від 28.02.2006 року).
Апробація та впровадження результатів дисертації
Основні положення та результати дослідження було висвітлено у доповідях: на 7-и Міжнародних науково-практичних конференціях; 3-ох Всеукраїнських науково-практичних конференціях; Четвертому Львівсько-Варшавському науковому семінарі „Філософія науки” (Варшава, Польща, 2003р.); 3-ох щорічних звітних конференціях викладачів кафедри психології Львівського національного університету імені Івана Франка у 2002 2005 рр.; 2-ох методологічних семінарах на кафедрі психології Львівського національного університету імені Івана Франка у 2003р. та 2004р.; 2-ох виступах на засіданнях Асоціації практикуючих психологів Львівської області (12.11.2002р. та 02.12.2004р.).
Результати дослідження впроваджено в Асоціації практикуючих психологів Львівської області (методика „Психологічний аналіз ненормативних кризових ситуацій” (акт про впровадження № 21 від 12.11.2002р.) та „Тренінг „Актуалізація особистісної зрілості” (акт про впровадження №27 від 28.12.2004р.)), в Інституті регіональних досліджень НАН України (результати наукового дослідження „Креативність і відповідальність як характеристики пропріативного прагнення особистості” (довідка №2/69 від 21.02.2005р.)), на кафедрі психології філософського факультету (авторський спецкурс „Тренінг особистісної зрілості”, а також відповідний доробок дисертаційного дослідження було включено: до авторського спецкурсу „Психологічний інструментарій шкільного психолога” (тема „Психологічна самодопомога”), до авторського спецкурсу „Адаптація студентів-першокурсників до ВНЗ” (теми "Психологічна трансформація", „Криза ідентичності”, „Вміння вчитися самостійно”, „Студентська зрілість”, „Професійна адаптація), до авторського спецкурсу „Проблеми мотивації поведінки та діяльності людини” (тема „Мотиваційна сфера особистості”), до авторського курсу „Практикум з психології” (тема „Критерії ефективної діяльності психолога”), до курсу „Студентський самоменеджмент” (тема „Самопізнання”), до авторського курсу „Педагогічна психологія” (тема „Особистість філософа”) (довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження №646/ф від 23.11.2005р.), у Програмі Міжінституційні Індивідуальні Гуманітарні Студії (МІГуСі) (тренінг „Актуалізація особистісної зрілості” (довідка про впровадження №04-10 від 27.10.2005р. )
Публікації. Основні теоретичні положення, результати емпіричного дослідження і висновки дисертації було опубліковано у 13 одноосібних статтях у фахових виданнях, 1 депонованій праці.

Структура та обсяг дисертації. Зміст дисертації складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел та додатків. Рукопис містить 146 сторінок друкованого тексту, ілюстративний матеріал подано у 9 таблицях, 7 рисунках і 12 додатках. У списку використаних літературних джерел 247 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Основними результатами наукової роботи, що підтвердили висунуті гіпотези дослідження, присвяченого вивченню феномену особистісної зрілості є такі:
1. Обгруновано особистісну зрілість як окремий вид зрілості поряд з біологічною, когнітивною, інтелектуальною, емоційною, психологічною, соціальною, громадянською, професійною, духовною зрілістю.
Проаналізовано показники і критерії особистісної зрілості. Її показниками є: самоактуалізація, акцентування дозрівання блоку Еґо на рівні зрілості дорослого, здатність до самотрансценденції, відповідальність за власні вчинки, здатність керувати власними потребами та мотивами, оптимальний рівень довіри до себе, відчуття ідентичності, компетентність як здатність розуміти інформацію та приймати на її основі рішення щодо власної особистості, наявність вимоги зрілості до дитини з боку батьків.
Критеріями особистісної зрілості можуть виступати: відповідальність (уміння робити вибір і усвідомлювати його наслідки), саморозуміння (здатність до самоаналізу і побудови цілісного Я-образу), прагнення бути цілісною особистістю (розуміння перспектив саморозвитку, самореалізація з метою бути корисним у співпраці з оточуючими).
2. Особистісну зрілість визначено як ефект самостійно пережитої людиною у зрілому віці ненормативної кризи ідентичності. Він характеризується як психологічне новоутворення, що завершує юнацький і відкриває зрілий період життя людини та являє собою динамічну особистісну структуру, пропріум, важливий для его-ідентичності особистості.
Особистісна зрілість є одночасно інтегральним критерієм особистісного зростання та виявом особистісного потенціалу людини, тобто її життєстійкості у здійсненні своєї життєвої стратегії. Особистісна зрілість характеризується феноменом самодетермінації і у кризових ситуаціях забезпечує людині можливість вибору моральних цінностей як пріоритетних.
3. Побудовано теоретичну модель особистісної зрілості. Складовими моделі є: риси особистісної зрілості, механізми детермінації особистісної зрілості, формування пропріуму зрілої особистості у підлітковому і юнацькому віці.
Модель взаємодії сумірних рис побудовано у площинах : 1) „Я”, тобто самоставлення людини; 2) „інші”, тобто ставлення особистості до інших людей; 3) „світ явищ і подій”, тобто ставлення особистості до навколишнього світу, який розкривається у явищах природи, суспільних подіях, до яких людина причетна опосередковано. Модель особистісної зрілості дозволила обґрунтувати, що особистісна зрілість є одночасно результатом формування особистості зрілої за віком та процесом її становлення, а також описати природу особистісно зрілої людини у поняттях суб’єктивності, інвайроменталізму, холізму, пізнаваності, гетеростатичності, свободи, проактивності, змінності.
4. Виділено десять рис-індикаторів особистісної зрілості методом контент-аналізу властивостей особистості, яка знаходиться у максимумі свого розвитку, що подані у роботах психологів-науковців,: синергічність, автономність, контактність, самоприйняття, креативність, толерантність, відповідальність, глибинність переживань, децентрація, життєва філософія. Риси особистісної зрілості можна вважати центральними рисами пропріуму зрілої особистості. Їх запропоновано охарактеризувати як сумірні, тобто такі, що взаємоактивують одна одну.
5. Особистісну зрілість представлено як динамічну особистісну структуру процес становлення якої триває з 20 років, а акме розвитку припадає на зрілий період життя. Моніторінг становлення особистісної зрілості ґрунтувався на її характеристиці як вияву особистісного зростання і критерію особистісного зростання. Динаміку особистісної зрілості окреслено через особистісний потенціал, його феномен самодетермінацію, а також трансценденцію, що забезпечують проектність особистості; через поняття кризи ідентичності і екзистенційної кризи, висвітлено самовизначення особистості в ситуації вибору; через особистісну трансформацію, що веде особистість до цілісності.
Процес становлення особистісної зрілості можна описати такими стадіями психологічної трансформації: 1) „період парадоксів”, 2) „лабіринт”, 3) „автономізація”, 4) „трансцендентність”, 5) „кристалізація”. Під час процесу актуалізації, який триває від двох місяців, почерговість стадій психологічної трансформації є індивідуальною для кожної людини. Про завершену особистісну зрілість свідчить високий рівень рефлексії особистості за параметрами оригінальності та артикульованості, її суб’єктивне чуття власної цілісності.
Механізмами детермінації особистісної зрілості є: а-інтенційність як створення людиною самої себе і усвідомлення себе самостворюючою, когерентність як уміння самій собі порадити; рефлексія як уміння людини давати собі самій звіт стосовно своїх дій, думок, почуттів; прегнантність як прагнення до врівноваженості, впорядкованості, завершеності, б-інтенційність як активне самовизначення.
6. Здійснено верифікацію теоретичної моделі особистісної зрілості. За даними багатофакторного і кластерного аналізу до верифікованої моделі увійшли усі експліковані риси. Стрижневими з них в описі пропріуму зрілої особистості виявились такі, як автономність, життєва філософія, відповідальність і креативність. Взаємодію двох останніх рис інтерпретовано як характеристику пропріативного прагнення особистості.
Емпіричні результати проведеного дослідження дозволили виділити дві детермінанти особистісної зрілості. Перша детермінанта відображається через особливості самоставлення самоповагу, саморозуміння і самокерівництво, що характеризують власне феномен самодетермінації.
Особистісна трансформація і життєва самореалізація є факторами другої детермінанти, що зумовлюють динамічність особистісної зрілості. Результати кластерного аналізу дають підстави вважати, що детермінація особистісної зрілості здійснюється через таку рису пропріуму, як „життєва філософія”.
Результати верифікації теоретичної моделі особистісної зрілості обгрунтували, що 1) представленість експлікованих рис у теоретичній моделі має емпіричне підтвердження; 2) головними рисами пропріуму зрілої особистості є автономність, життєва філософія і синергічність; 3) значущими є взаємозв’язки між такими рисами пропріуму, як „синергічність” і „відповідальність”, „життєва філософія” і „креативність”, „життєва філософія” і „глибинність переживань”; 4) модель відображає особистісну зрілість як динамічну особистісну структуру.
7. Контент-аналіз психологічних новоутворень підліткового і юнацького віку проілюстрував наявність рис особистісної зрілості у пропріуму молодих людей цієї вікової групи.
Це засвідчує, що особистісна зрілість є результатом формування особистості зрілої за віком. Зрілість у 19 20 років тісно пов'язана з особистісною трансформацією та саморозумінням. Синергічність виявилася найважливішим фактором, який з високою функціональною відповідальністю утримує структуру взаємозв'язків між усіма рисами особистісної зрілості. Серед досліджуваних молодих людей 19 20 років 64% вважають життєво важливий вибір подією, яка б вплинула на зростання їх особистісної зрілості.
Між рисами пропріуму молодих людей існують взаємозв’язки, які не характерні для пропріуму зрілих людей, взаємозв’язок автономності з життєвою філософією та самоприйняттям, глибинності переживань з відповідальністю і самоприйняттям. Натомість відсутня така значуща магістраль, як „автономність креативність відповідальність життєва філософія”. Отримані результати дослідження дозволили припустити, що молода людина скоріше переживає, ніж усвідомлює власну особистісну зрілість.
8. За даними кластерного і факторного аналізу, фактор „стать” не виявився значущим для опису особистісної зрілості.
Проте між жінками і чоловіками, які характеризуються високим рівнем загальної зрілості, є відмінності: для жіночої вибірки характерним був більш високий рівень яскравості вияву самоприйняття, синергічності, контактності, глибинності переживань, емпатії, егоцентричності.
Щодо чоловічої вибірки, увагу привернула вірогідність більш гострого переживання безсенсовності існування, більшої значущості внутрішнього мотиву і мотиву оцінки свого потенціалу.
Найбільш вагомою була відмінність між жінками і чоловіками за фактором „синергічність”, найменшою за фактором „життєва самореалізація”. Паспортний вік, в середньому за вибіркою, становив 34 роки. Психологічно жінки представленої вибірки були приблизно на півроку молодшими, порівняно з паспортним віком, а чоловіки на півроку психологічно старшими. Такі результати дають можливість припустити, що особистісно зрілі люди протягом життя перебувають у психологічно активному і продуктивному віці.
9. Розроблено соціально-психологічну технологію актуалізації особистісної зрілості. Її критеріальною складовою стали риси особистісної зрілості, діагностичною опитувальник особистісної зрілості, корекційною тренінг особистісної зрілості.
Опитувальник особистісної зрілості характеризується як багатомірний факторний опитувальник рис особистісної зрілості методом самооцінки. Критеріями високого, необхідного і критичного рівнів особистісної зрілості є яскравість вияву у стенах таких рис, як автономність, життєва філософія, відповідальність, креативність. Вибір критеріїв поділу особистісної зрілості на рівні ґрунтується на даних факторного аналізу. За характеристиками надійності та експертної, змістовної, життєвої валідності фактори опитувальника отримали позитивну оцінку.
Ефектом тренінгу Актуалізації особистісної зрілості стало зростання рівня синергічності, яке виявляється у сприйнятті учасниками тренінгу самовдосконалення як спільної цінності. Це підтверджують також дані порівняння яскравості зсувів в експериментальній і контрольній групах. Результати аналізу ефективності тренінгу обґрунтовують наявність процесу особистісної трансформації учасників тренінгу. Така трансформація пов’язана з зростанням рівня децентрації. Рефлексія учасників тренінгу виявилась у параметрах оригінальності (здатності знаходити нестандартні рішення) і артикульованості (здатності швидко актуалізувати найбільш адекватні до проблемної ситуації фрагменти знань.
Обґрунтовано припущення щодо можливості актуалізації особистісної зрілості людей, які прагнуть саморозвитку.
Проведене дослідження підтвердило гіпотезу про те, що індикаторами особистісної зрілості є центральні риси людей 20 65 років, які характеризуються високим рівнем загальної зрілості. Ці риси наявні у пропріумі молодих людей, хоча за відсутності між ними специфічних взаємозв’язків ще не утворюють конструкту особистісної зрілості. У зрілому віці можлива актуалізація рис особистісної зрілості за допомогою механізмів особистісної трансформації та рефлексі.
Перспективи розробки проблеми особистісної зрілості бачимо у більш детальному вивченні емпіричних корелятів життєвої філософії особистості, дослідженні гендерних особливостей вияву особистісної зрілості, а також умов, за яких відбувається автономізація диспозицій, що утворюють особистісну зрілість.

Література

1. Абрамова Г. С. Возрастная психология. − Екатеринбург: Деловая книга, 1999. − 624с.
2. Айсмонтас Б. Б. Общая психология: Схемы. − М.: Изд-во ВЛАДОС − пресс, 2003. − 288с.
3. Александрова Л. К концепции жизнестойкости в психологии // institut.smysl.ru/article/alekseeva.php
4. Ананьев Б. Г. О проблеме современного человекознания // http:// psy.piter.com/library/
5. Андреева Г. М., Богомолова Н. Н., Петровская Л. А. Зарубежная социальная психология 20 столетия: Теоретические подходы. − М.: Аспект − Пресс, 2001. − 288с.
6. Аптер М. За пределами черт личности: реверсивная теория мотиваціи / пер. с англ. В. С. Хомика. Луцк, 2004. 107с.
7. Асмолов А. Г. Психология личности: Принципы общепсихологического анализа. − М.: Смысл, 2001. − 416с.
8. Баришева О. І. Становлення потребово − мотиваційної сфери як показник особистісної зрілості // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім.. Г. С. Костюка АПН України/ За ред. С. Д. Максименко. − К., 2003, Т.5, ч.5. − с.20 − 25.
9. Белинская Е. П., Тихомандрицкая О. А. Социальная психология личности. − Аспект Пресс, 2001. − 301с.
10. Бендас Т. В. Гендерная психология. − СПб.: Питер, 2005. 431с.
11. Берн Ш. Гендерная психология. − СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2001. − 320с.
12. Берулава Г. А. Методологические основы практической психологии. − М.: Изд-во Московского психолого − социального института; Воронеж: Изд-во НПО «МОДЭК», 2004. − 192с.
13. Битянова М. Образ «Я» // www.altai.fio.ru/projects/
14. Білан О. І., Партико Т. Б., Хома О. Є. Методичні рекомендації для діагностики шкільної зрілості дітей 6 − 7 років // Конспект. Серія психологічна. − № 1. − 1994. − с.39 − 52
15. Бодалев А. А. О взрослости и зрелости /http://www.hpsy.ru/public.x800.htm
16. Бодалев А. А. О предмете акмеологии // Ананьевские чтения: (Тезисы научно-практической конференции «Ананьевские чтения − 2001» / Под общ. ред. А. А. Крылова, В. А. Якунина). − СПб.: Изд-во С.-Петеб. ун-та, 2001. − с. 235 − 237
17. Боднарчук О. І. Психологія сім’ї. − К.: МАУП, 2001. − 96с.
18. Болотова А. К. , Макарова И В. Прикладная психология. − М.: Аспект Пресс, 2001. − 383с.
19. Большаков В. Ю. Психотренинг. Социодинамика, игры, упражнения. − СПб.: Социально-психологический центр, 1996. − 379с.
20. Большой психологический словарь / сост. и общ. ред. Б. Мещеряков, в. Зинченко. − СПб.: прайм − ЕВРОЗНАК, 2003. − 672с
21. Бордовская Н. В., Реан А. А. Педагогика. − Спб.: Питер, 2004. − 304с.
22. Боринштейн Є. Соціокультурні особливості мовної особистості // Соціальна психологія. − №5. − 2004. − с.63 − 72
23. Боришевський М. Й. Традиції в українській психологічній науці та їх розвиток у сучасному контексті // Спадкоємність та інновації в українській психологічній науці (Матеріали міжнародної науково-практичної конференції) (частина 1), Київ − Хмельницький − Кам’янець-Подільський, 2002р., с.9 − 15
24. Братченко С. Л., Миронова М. Р. Личностный рост и его критерии / http://www.psyheya.ru/lib/ppsl_1.html
25. Бурлачук Л. Ф., Морозов С. М. Словарь-справочник по психодиагностике. СПб.: Питер Ком, 1999. − 528с.
26. Бурнард Ф. Тренинг межличностного взаимодейсвия. − СПб.: Питер, 2002. − 304с.
27. Буякас Т. М., Зевина О. Г. Опыт утверждения общечеловеческих ценностей − культурных символов − в индивидуальном сознании // http://www.ipk.alien.ru/books/vorp_psi/bujakas.txt
28. Варбан Є. Психологічна компетентність як запорука життєвого успіху // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник / Ред. кол. Н Софій (голова) та ін. − Київ: Контекст, 2000. − с.114 − 121
29. Веккер Л. М. Психика и реальность. Единая теория психических процессов. − М.: Изд-во Смысл, 1998/ www.socd.univ.kiev.ua/PUBLICAT/PSY/VEKKER/
30. Вербець В. Формування та реалізація духовно творчого потенціалу студентства // Соціальна психологія. − №3. − 2004. − с.150 − 162
31. Вєтров І. В. Вікові особливості егоцентричної поведінки та її вплив на розвиток особистості // Практична психологія та соціальна робота. − № 5. − 2000. − с.46 − 48
32. Вильямс К. Использование печатных материалов по когнитивно-бихевиоральной психотерапии для самопомощи в процессе лечения депрессии // Обзор современной психиатрии. Выпуск 4 (12), год 2001. − с.93 − 100
33. Волянюк Н. Феноменологія суб’єктної активності // Соціальна психологія. − №3. − 2004. − с.97 − 109
34. Выготский Л. С. Педагогическая психология / Под ред. В. В. Давыдова. − М.: Педагогика, 1991. − 480с.
35. Гагин Т., Козакевич С. Модели НЛП в работе психолога. − М.: Изд-во института психотерапии, 2002. − 287с.
36. Гапон Н. Гендер у гуманістичному дискурсі: філософсько-психологічний аналіз. − Львів: Літопис, 2002. − 310с.
37. Генисаретский О. И. Проектность личностного роста //www.russ.ru/antolog/inoe/genis_o.htm
38. Гинецинский В. И. Пропедевтический курс общей психологии // solaris.surgut.ru/mp3/track.php?ID=883
39. Глива Є. Вступ до психотерапії. − Острог − Київ: Вид-во Острозька академія, Вид-во Кондор, 2004. − 540с.
40. Гнатенко П. Н., Павленко В. Н. Идентичность: философский и психологический анализ. − К., 1999. − 466с.
41. Головаха Е. И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. − К.: Политиздат Украины, 1989. − 189с.
42. Гольдштейн А., Хомик В. Тренінг умінь спілкуватися: як допомогти проблемним підліткам / Пер. з англ.. Хомика В. − К.: Либідь, 2003. − 520с.
43. Горностай П. П. Творчество как форма освоения и переживания времени личности //http://www.yspu.yar.ru:810/vestnik/pedagogicheeskiy_opyt/4/
44. Грищук О. П. Оптимізація самоставлення особистості в умовах учбової діяльності // Практична психологія та соціальна робота. − № 8. − 2000. − с.19 − 25
45. Губернський Л. та ін. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого − світоглядницький аналіз / Губернський Л., Андрущенко А., Михальченко М. − К.: Знання України, 2002. − 580с.
46. Гудвин Дж. Исследование в психологии: методы и планирование. − СПб.: Питер, 2004. − 558с.
47. Гуманистическая и трансперсональная психология. Хрестоматия / Сост. К. В. Сельченок. − Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000. − 592с.
48. Гундертайло Ю. Д. Особистісна міфологія (до історії концепції) // Практична психологія та соціальна робота. − №6-7. − 1998. −с.11− 14
49. Гурлєва Т. Г. Діагностика та корекція відповідальності у підлітків // Практична психологія та соціальна робота. − № 5. − 1999. − с.5 − 7
50. Гут М. М. Динамика информационно-психологического созревания личности//Соционика, ментология и психология личности. − № 5. − 1997. − с.62− 66
51. Данилова Т. Опросник диагностики типа направленности личности практического психолога // Практична психологія та соціальна робота. − №8. − 2004. − с.41 − 44
52. Данилюк І. В. Історія психології в Україні: Західні регіони (остання чверть 19 − перша половина 20 століття). − Київ: Либідь, 2002. − 152с.
53. Деркач А. А., Зазыкин В. Г. Акмеология. − СПб.: Питер, 2003. − 256с.
54. Деркач А. А., Орбан Л. Э. Акмеологические основы становления психологической и профессиональной зрелости личности. − М.: РАУ, 1995. − 208с.
55. Джонсон Девід В. Соціальна психологія: тренінг міжособистісного спілкування/Пер. з англ. В. Хомика. − К.: Вид. Дім КМ Академія, 2003. − 288с..
56. Диагностика в арт-терапии. Метод «Мандала» / Под ред. А. И. Копытина. − Спб.: Речь, 2002. − 80с.
57. Духнович В. Психологічна готовність до політичного вибору // http://politicon. iatp.org.ua
58. Душков Б. А. Психология личности, народов и эпох. − Екатеринбург: Деловая книга, 2001. − 736с.
59. Дьяконов Г. Спілкування і взаємодія: діалогічний підхід // Соціальна психологія. − №3. − 2004. − с.82 − 95
60. Дьяченко М.И., Кандыбович Л. А. Психологический словарь − справочник. − Минск: Харвест, Москва: АСТ, 2001. − 576с.
61. Ждан І. В. Методика дослідження політичної толерантності: показники, критерії, інструментарій // Практична психологія та соціальна робота. − №6. − 2004. −с.33 − 35.
62. Життєва компетентність особистості. Науково − методичний посібник / За ред. Л. Сохань, І. Єрмакова, Г. Несен. − К.: Богдана, 2003. − 520с.
63. Жюлиа Д. Философский словарь: Пер. с франц. − М.: Междунар. отношения, 2000. − 544с.
64. Завадський Й. С. Менеджмент: Management. − Т.1, К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. − 500с.
65. Завгородня О. В. Фемінність та маскулінність як психологічні характеристики // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім.. Г. С. Костюка АПН України / За ред. Максименка С. Д. − К.: 2002, т.4, ч.5. − с.12 − 115
66. Зайцева Т. В. Теория психологического тренинга. Психологический тренинг как инструментальное действие. − СПб.: Речь, М.: смысл, 2002. − 80с.
67. Занюк С. С. Психологія мотивації. − Київ: Либідь, 2002. − 304с.
68. Зеленский В. В. Аналитическая психология. Словарь. − СПБ.: Б.С.К., 1996. − 324с.
69. Зернецький П. Типологія особистості: міжкультурні , психологічні та мовленеві аспекти // Соціальна психологія. − №3. − 2004. − с.119 − 131
70. Зиновьев Д. В. Социально-психологический портрет студента в контексте толерантности /http://www. psych.uw.edy.pl
71. Злобіна О. Г. Особистість як суб’єкт соціальних змін. − К.: Інститут соціології НАН України, 2004. − 400с.
72. Ивахненко Д. А. Психологические механизмы влияния на личность в культе // Вісник Асоціації психіатрів України, 1999. − №2 (14). − с.89 − 94
73. Ирецкий А. Н., Кустова Н. О., Огинец Л. В. Топологические критерии в скрининге теоретических моделей в психологии // Ананьевские чтения: (Тезисы научно-практической конференции «Ананьевские чтения − 2001» / Под общ. ред. А. А. Крылова, В. А. Якунина). − СПб.: Изд-во С.-Петеб. ун-та, 2001. − с. 293 − 294
74. Інтерв’ю із М. М. Слюсаревським // Практична психологія та соціальна робота. − № 6. − 2004. − с.1−5
75. Капрара Дж., Сервон Д. Психология личности. − СПб.: Питер, 2003. − 640с.
76. Кирдина С. Г. Социальные изменения// Социологическая энциклопедия. Т.2., 2003, с.480 483// kirdina.ru/public/28feb2004/1.shtml
77. Кириченко В. Прогнозування поведінки персоналу в період змін на підприємстві // http://politicon. iatp.org.ua
78. Кісарчук З. Г. Методологія і методи практичної психології // Практична психологія та соціальна робота. − №3. − 2002. − с.29 − 34
79. Клайн П. Справочное руководство по конструированию личностных тестов. Проблемы конструирования личностных опросников. − Киев, 1994 // http://www.psyhology.ru/library/00003.shtml
80. Климчук В. А. Тренинг внутренней мотивации. − СПб.: Речь, 2005. − 76с.
81. Клонингер С. Теории личности: познание человека. − СПб.: Питер, 2003. − 720с.
82. Козлов В. В. Работа с кризисной личностью. − М.: Выш. шк., 1999. − 524с.
83. Колесников Е. П. Психологические особенности действий, организующих жизнь личности // Наукові студії з соціальної та політичної психології: Зб. статей / АПН України, Інститут соціальної і політичної психології, Редкол.: С. Д. Максименко, М. М. Слюсаревський та ін. − К.: ТОВ „Видавництво”Сталь”, 2000. − Вип.3 (6). − с.59 &mi