СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД АКАДЕМІЧНОЇ ГРУПИ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ СПІЛКУВАННЯ СТУДЕНТІВ

Краткое описание

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С.КОСТЮКА
АПН УКРАЇНИ

На правах рукопису

ВЛАСЕНКО ЛЮДМИЛА ВАСИЛІВНА

УДК 316.62 057. 87 (048)

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД АКАДЕМІЧНОЇ ГРУПИ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ СПІЛКУВАННЯ СТУДЕНТІВ

19.00.05 соціальна психологія,
психологія соціальної роботи

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
психологічних наук

Науковий керівник
Максименко Сергій Дмитрович,
дійсний член АПН України,
доктор психологічних наук, професор

Київ - 2005

ЗМІСТ

Вступ

4-9

Розділ 1 Теоретичні засади дослідження культури спілкування студентів

10-59

1.1. Індивідуальні та соціально-психологічні складові культури спілкування..

10-32

1.2.Соціально-психологічні чинники формування культури спілкування як основи академічної успішності, професійної соціалізації студентів.

32-46

1.3.Культура спілкування студента як особистісна передумова подолання кризи професійної адаптації

47-58

1.4. Висновки

58-59

Розділ 2 Вплив академічного супроводу на розвиток
культури спілкування.

60-119

2.1. Розвиток соціального інтелекту, комунікативної компетентності у студентів АМУ

60-92

2.2. Результати впровадження програми психологічного супроводу академічних груп

92-114

2.3. Висновки

114-119

Розділ 3 Вплив комунікативної культури на професійну соціалізацію

120-167

3.1. Формуючий експеримент: методологічні основи, організація

120-148

3.2. Психологічний аналіз результатів формуючих заходів щодо успішності професійної соціалізації..

148-165

3.3. Висновки. ..

166-167

Висновки...

168-174

Список використаних джерел.

175-189

Додатки

190-194

ВСТУП
Актуальність теми дослідження Чи ні є найбільш поширеної й досліджуваної проблеми як у психологічній так й у царині гуманітарних наук, аніж спілкування. Справді, ніщо так не розвивалось й розвивається як психологія спілкування. Але поза нескінченою кількістю наукових праць прозорює безмежний обрій напрямків вивчення саме так зазначеної проблеми можливість осягнення сутності спілкування лише через культуру.
Поряд з цим, автори, які досліджують спілкування як таке, і ті, що опредмечують його як спосіб буття культури, зазвичай починають свій огляд із ранніх праць К.Маркса, соціології Ф.Тенніса, Е.Дюркгайма, Дж.Міда і К.Мангайма, не залишаючи поза увагою й студій російських семіотиків М.Бахтіна, Ю.Лотмана, психологів Л.С.Виготського і Л.Буєвої, близького вітчизняним теренам М.Бубера. Це погляд, який має більш аніж поважну традицію.
Розмаїття досліджень із психології спілкування викриває його багаторівневість, багатомірність, наявність різнопорядкових якостей, як системний процес. Можна виявити декілька напрямків наукового осягнення проблеми спілкування: загальнофілософське, загальносоціологічне й власне соціально-психологічне.
У психологічній літературі викарбовується низка підходів щодо визначення спілкування: 1) спілкування як процес передачі інформації за допомогою комунікативних засобів, механізмів (Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн); 2) спілкування як процес взаємодії (О.О.Бодальов, Б.Ф.Ломов); спілкування як вид діяльності (О.О.Леонтьєв, В.С.Мерлін ); спілкування як різновид суспільних відношень (Г.М.Андрєєва).
Саме М.М.Бахтін спробував розгледити структуру спілкування через структуру комунікативної ситуації. При цьому наявність комунікативної інтенції, установки на спілкування, тобто виникнення комунікативної ситуації, визначалось суттєвою умовою виникнення діалогічних відношень. Структура діалогу включає: установку на повідомлення; комунікативну ситуацію; повідомлення предметної думки й власного відношення до неї; виникнення відношень між суб’єктами спілкування; зворотна реакція того, хто слухає або на диктум (предметний зміст) або на модус (відношення до змісту повідомлення).
Водночас, розуміння спілкування як символу, що розгортається реципієнтом та конкретизується у його культурному досвіді, є інстанцією маловивченою й тою, що викриває її первісну природу.
Ми обстоюємо ту тезу, що співвідношення понять спілкування й культури зумовлює необхідність їхнього сув’язного дослідження. Опираючись на цей соціокультурний вимір, ми наголошуємо, що найвагомішим є процесуальний, розкриття спілкування як перебігу.
Саме так, пізнання спілкування як способу розгортання культури і як процесу є об’єктивно необхідним для соціальної психології. Відтак, постає актуальним розкриття спілкування як чинника формування соціальної свідомості й поведінки особистості, зокрема, з’ясування його впливовості в контексті процесу професійної соціалізації.
В науковій літературі представлено багато досліджень, спрямованих на визначення сутності комунікації, комунікативної компетентності, соціального інтелекту, розкриття їх основних функцій (Б.М.Андрушків, Г.М.Артюр, В.Г.Афанасьєв, О.Б.Зверінцев, О.М.Зімічєв, Д.П.Кайдалов, Л.М.Кроль, П.М.Керженцев, В.І.Курбатов, С.Д.Максименко, А.П.Панфілова, Г.Х.Попов, Г.О.Слезінгер, Е.І.Суїменко та ін.), приділяється велика увага обґрунтуванню моделі ефективної комунікації (Г.О.Балл, Н.В.Бахарєва, В.М.Галузяк, Ю.М.Ємельянов, В.О.Кан-Калік, О.В.Киричук, Р.Л.Кричевський, Л.Е.Орбан та ін.), аналізу суспільно-психологічних аспектів комунікації (Л.М.Карамушка, Я.Л.Коломінський, Т.М.Титаренко, Р.Х.Шакуров, Ю.М.Швалб та ін.) тощо.
В останній час з’явився цілий ряд робіт, у яких досліджуються проблеми спілкування взагалі, та професійного зокрема. Так, аналіз методологічних проблем спілкування викривається в роботах К.О.Абульханової-Славської, О.О.Бодальова, Л.П.Буєвої, М.С.Кагана, С.Д.Максименка, О.М.Леонтьєва, О.О.Леонтьєва, Б.Ф.Ломова та ряду інших. У працях Г.О.Балла, В.М.Галузяка, А.Б.Добровича, М.М.Заброцького, В.О.Кан-Каліка, Я.Л.Коломінського, М.Н.Корнєва, С.О.Мусатова, Н.В.Чепелєвої, Ю.М.Швалба, Т.І.Федотюк, Т.С.Яценко розкриваються різні сторони професійного спілкування.
Становлення комунікативної компетентності висвітлюється як у працях, присвячених спілкуванню взагалі (Ю.М.Жукова, М.І.Лісіна, В.В.Рижов, В.В.Рубцов, Л.А.Петровська), так і в дослідженнях проявів особливостей спілкування у зв’язку з підготовкою спеціалістів у вищих навчальних закладах. А.Г.Курбанова, Ф.М.Рахматулліна розглядають особливості спілкування педагога із студентами та виокремлюють етапи: а) предкомунікативне орієнтування в ситуації спілкування; б) процес контакту входження, розвиток та вихід із спілкування; в) процес спілкування, що поєднує в собі техніку спілкування, цілі, зміст. Є.В.Орлова виділяє комунікативні завдання викладача на різних етапах педагогічного спілкування: визначення об’єкта управління в конкретній ситуації; пошук засобу педагогічного впливу; реалізація його; оцінка результатів. П.Ф.Галузо, розглядаючи психологічні аспекти проблеми спілкування у вищому навчальному закладі, відмічає, що при оцінюванні студентами викладачів акцентується увага на відношенні до діяльності, надається оцінка їх інтелектуальним, вольовим, емоційно-динамічним якостям, після чого, наголошується про особистісні й комунікативні якості педагога.
Н.Д.Творогова в межах психологічної теорії діяльності говорить про інтраіндивідну структуру процесу спілкування, що наводить особистість до набуття нею міжособистісного емоційного статусу, здатності бути соціометрично обраною.
Водночас здійснений аналіз літератури засвідчив, що більшість досліджень висвітлюють деякі аспекти проблеми, що ускладнює цілісне уявлення про механізми, чинники життєвої успішності. Це набуває особливого значення на етапі вузівської підготовки майбутнього спеціаліста.
Значущість і недостатня розробленість теоретичних і прикладних аспектів проблеми зумовили вибір теми даного дослідження: Соціально-психологічний супровід академічної групи як засіб розвитку культури спілкування студентів”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до наукової теми лабораторії соціальної психології Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України особливості соціалізації учнівської та студентської молоді в умовах трансформації суспільства” (номер держреєстрації 0100U000544).
Об’єкт дослідження спілкування студентів в умовах академічної групи.
Предмет дослідження культура спілкування студентів та способи сприяння її розвиткові.
Мета дослідження розкрити можливості соціально-психологічного супроводу академічної групи як чинника формування культури спілкування студентів задля стимулювання їх подальшої професійної соціалізації.
Гіпотези дослідження:
- професійна соціалізація передбачає успішність подолання кризи, пов’язаної з переходом від навчання у внз до професійної діяльності;
- соціально-психологічне забезпечення формування комунікативної компетентності студентів має включати актуалізацію когнітивного дисонансу між цінностями навчання у внз та майбутньою професійною діяльністю;
- успішність подолання в контрольних умовах соціально-психологічного супроводу актуалізованого когнітивного дисонансу виступатиме базисним новоутворенням вироблення індивідуально-психологічної адаптованості студентів до професійних криз.
Відповідно до предмета, мети та гіпотези визначено такі завдання дослідження:
1) проаналізувати явище культури спілкування студентів, виділивши його індивідуально- та соціально-психологічні складники;
2) розкрити чинники успішної професійної соціалізації випускників внз, тих особистісних передумов, що забезпечують подолання соціальної кризи професійної адаптації;
3) простежити взаємозв’язок комунікативної компетентності студентів і успішності процесу професійної соціалізації;
4) з’ясувати залежність між наявністю й особливостями соціально-психологічного супроводу студентських груп, з одного боку, і характеристиками наступної професійної соціалізації випускників внз, з іншого.
Методологічною та теоретичною основою дослідження виступили: принципи детермінізму та єдності свідомості й діяльності, системний підхід в аналізі психічних явищ (Б.Г.Ананьєв, Л.С.Виготський, Г.С.Костюк, О.О.Леонтьєв, С.Д.Максименко, С.Л.Рубінштейн), загальні положення теорії спілкування (О.О.Бодальов, А.В.Добрович, В.О.Кан-Калік, О.О.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов, Л.А.Петровська, Т.С.Яценко) концептуальні положення про психологічні особливості професійного спілкування (С.Л.Братченко, Г.А.Денисенко, О.М.Коропецька, О.В.Киричук, Н.В.Чепелєва), основні положення теорії міжособистісного спілкування як міждисциплінарного знання (Н.В.Казарінова, В.М.Куніцина, Л.А.Петровська, В.М.Погольша), положення теорії комунікації (Г.Г.Почепцов).
Реалізацію програми дослідження здійснено за допомогою комплексу теоретичних та емпіричних методів, таких як: теоретичний аналіз та узагальнення матеріалів із наукових літературних джерел; соціально-психологічний експеримент (констатуючий, формуючий, контрольний); бесіда, спостереження, анкетування, тести; активні методи навчання (тренінги, комплекси розвиваючих психотехнік, ігрові методи); методи математичної статистики (кореляційний, факторний аналіз, використання параметричних та непараметричних критеріїв). Обробка даних здійснювалася на базі комп’ютерних програм SPSS 10.0.5., Statistica v.5.5. A., MathCAD 2000 Pro.
Надійність і вірогідність одержаних результатів та обґрунтованість висновків забезпечувалися всебічним теоретичним аналізом проблеми, відповідністю методів меті, завданням дослідження, використанням стандартизованих методик, валідність і надійність яких доведена, репрезентативністю вибірки досліджуваних, поєднанням якісного та кількісного аналізу результатів дослідження, математико-статистичною обробкою експериментальних даних.
Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягають у тому, що у контексті соціальної психології: розкрито структуру і описано феноменологію комунікативної компетентності, з’ясовано взаємозв’язок між комунікативною компетентністю випускників унз та ступенем розвитку в них рефлексії, з одного боку, і об’єктивними й суб’єктивними показниками їхньої професійної соціалізації, з іншого; конкретизовано засоби формування адаптованості до професійних криз.
Вищезгадані результати збагачують пояснювальну та прогностичну функції соціальної психології. Зокрема, уможливлено тлумачення деструктивності криз професійної соціалізації як наслідку неактуалізованості компонентів культури спілкування (соціальної та особистісної рефлексії).
Практичне значення дослідження полягає у розробці способів соціально-психологічного супроводу академічної групи з метою забезпечення успішності професійної соціалізації випускників; систематизації та вдосконаленні методів дослідження комунікативної компетентності та професійної соціалізації випускників внз; розробці системи психологічних засобів розвитку комунікативних умінь, рефлексії та децентрації, які можуть бути використані у психологічній підготовці студентів вищих навчальних закладів.
Апробація дослідження. Основні положення та результати дослідження були опубліковані в наукових збірках та наукових періодичних виданнях, доповідалися й були схвалені на Всеукраїнській науково-практичній конференції Освіта як фактор національної безпеки” (Київ, 2002); науково-практичній конференції Соціально-економічні проблеми сталого розвитку українського суспільства” (Мелітополь, 2004); обговорювалися на засіданнях лабораторії соціальної психології Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України.
Зміст і результати відбито у 7 публікаціях. У тому числі у 4 статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України; 3 тезах наукових конференцій.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (198 найменувань, із яких 32 іноземними мовами), додатків. Основний зміст дисертації викладено на 174 сторінках. Дисертація містить 19 таблиць.

Список литературы

Висновки
Результати нашого теоретико-експериментального дослідження показали, що проблема впливу та прояву комунікативної компетентності студентів є актуальною для розвитку особистісного потенціалу майбутніх спеціалістів, успішності професійної соціалізації з урахуванням вимог і всезростаючих можливостей сучасної системи освіти України. Результати в цілому дозволяють підтвердити висунуту нами остаточну гіпотезу про вплив культури спілкування на процес професійної соціалізації особистості та зробити відповідні висновки.
У процесі теоретичного аналізу й узагальнення наукової літератури з проблеми дослідження ми відзначили, що професіоналізм це не тільки високий рівень знань, умінь, результатів, що досягла людина у певній сфері діяльності, а й системна організація свідомості, психіки людини, що включає наступні компоненти: образ світу; спрямованість, соціально-орієнтовані мотиви; відношення до світу, людей, діяльності; відношення до себе, особливості саморегуляції; креативність, її особливості; інтелектуальні особливості; емоційність, особливості її прояву; особливості усвідомлення поєднання своєї професії з іншими; уявлення про складні здібності, поєднання спорідненості особистісних якостей, що очікуються у даній спільності від професіонала; уявлення про своє місце в професійній спільності.
Поряд із цим у дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення проблеми комунікативної культури студентів, її впливу на успішність наступної професійної соціалізації. За результатами дослідження, ми можемо стверджувати, що культура спілкування складна психологічна якість. ЇЇ утворюють такі складники:
- комунікативна компетентність;
- система моральних цінностей, актуальних для певної спільноти;
- соціально-психологічні (групові характеристики), властиві спільноти.
Поза всяким сумнівом, комунікативна компетентність включає: особистісно-рефлективні уявлення про розкриття особистісних пріоритетів у соціальному контексті та уміння реалізувати усвідомлені цінності в спілкуванні; соціально-рефлективні здобутки соціальний інтелект особистості як представника спільноти. Таким чином, комунікативна компетентність синтезовий прояв досвіду особистісної та предметної рефлексії.
Тим часом, розкрито сутність складного, багатогранного соціально-психологічного феномена, що упрозорює професійну успішність та ефективність майбутнього спеціаліста, а також презентує спілкування студента, який представлено у категорії соціальний інтелект”.
Соціальний інтелект - багатомірна, складна структура, що має певні аспекти: комунікативно-особистісний потенціал (психологічна контактність, комунікативна сумісність); характеристики самоусвідомлення (самоповага); соціальна перцепція (здатність до поняття й моделювання соціальних явищ, людей, мотивів); енергетичні характеристики (психічна, фізична витривалість, активність).
Соціальний інтелект розвивається на базі комплексу інтелектуальних, особистісних, комунікативних умінь, поведінки та енергетичної забезпеченості процесів саморегуляції особистості; ці риси обумовлюють прогнозування ситуації, інтерпретацію інформації та поведінки, готовність до соціальної взаємодії й прийняття рішень.
Спираючись на проведене у першому розділі теоретичне опрацювання, комунікативна компетентність експериментально досліджувалась як багаторівневе утворення, що включає компоненти когнітивного, експресивного, інтерактивного характеру. Це складна система внутрішніх якостей особистості спеціаліста, знань, умінь. Усе це пов’язано із глибинними якостями особистості потребою у спілкуванні, вірою в себе, самооцінкою. Компетентність включає в себе такі характеристики як інтегральна відповідність особистості завданням, що вирішуються, кількості і якості завдань, результативність і успіх у проблемних ситуаціях.
З’ясовано, що існує суттєвий взаємовплив між мотивом спілкування й процесом його здійснення: цілями спілкування, адекватністю соціальної перцепції, технікою спілкування, міжособистісним статусом як результатом особистісно-орієнтованого спілкування. Взаємовплив залежить від структури мотиваційної сфери особистості, провідного мотиву спілкування.
Виявлена залежність характеру мотивів спілкування студентів від їх особистісних, соціально-рольових особливостей, рівню розвитку групи, її організованості, згуртованості, наявності групових норм і цінностей.
Емпірично було виявлено залежність (прямо і обернено пропорційні) між адекватністю соціальної перцепції й самоконтролем. Засоби спілкування, рівень володіння ними також впливають на результат спілкування. Ефективність техніки спілкування залежить від характеру діяльності, рівню розвитку академічної студентської групи.
Міжособистісний статус студента здійснює суттєвий вплив на комунікативну успішність. Рівень розвитку групи, її організованість, згуртованість впливають на авторитетність студентів, що входять до цієї групи.
Психологічна сумісність студентів залежить від характеру діяльності, до якої вони залучені. Рівень розвитку групи, її організованість, згуртованість, норми й цінності впливають на сумісність у ній студентів. Сумісність студентів також залежить від особливостей співвіднесення їх мотивації, адекватності соціального сприйняття, комунікативної компетентності.
Результати емпіричного дослідження говорять про можливість розвитку в період навчання у внз індивідуальних комунікативних характеристик студентів. Це виявляється у динаміки техніки спілкування студентів підвищення її рівню на останніх курсах навчання. Однак, традиційна система виховання у внз не створює умов для розвитку комунікативної компетентності студентів, успішності професійної соціалізації. Тому необхідне введення у навчальні програми закладів спеціальних курсів, що розвивають комунікативні й рефлексивні уміння, професійно значущі для майбутніх спеціалістів.
Соціально-психологічна підготовка, що зумовлює розвиток мотивації, соціальної перцепції, техніки спілкування особистості припускає групові форми роботи.
Здійснені формуючі заходи являють собою ефективну систему, що сприяє розвиткові комунікативної культури, комунікативної успішності студентів, поліпшенню професійності і, зрештою, їхньому соціальному і професійному становленню. Ефективність даних заходів зумовлює перспективність їхнього застосування з метою розвитку комунікативної компетентності, соціального інтелекту майбутніх спеціалістів, як індивідуально-психологічної властивості, запобігання та корекції низького розвитку комунікативних умінь, негативних наслідків у професійній діяльності, особистісній реалізації. Результати дослідження використовуються у роботі зі студентами в унз.
У процесі констатуючого експерименту була виявлена динаміка за рівнями техніки спілкування в різних періодах навчання студентів в АМУ. Динаміка комунікативної культури демонструє підвищення рівня наприкінці навчання у закладі та превалювання низького рівня на початку навчання у внз: на першому курсі домінуючими є середній і низький рівні техніки спілкування, менше представлений високий рівень комунікативної культури. В середині навчання, на 3 курсі відбувається поступове підвищення високого рівня та середнього рівня комунікативних умінь, спостерігається тенденція до збільшення кількісного відношення середнього та високого рівня техніки спілкування. На старших 4, 5 курсах АМУ відбувається стабільне зростання кількості студентів із середнім рівнем й високим рівнем техніки спілкування.
Окрім цього, в ході основної частини констатуючого експерименту, ми з’ясували, що академічна успішність багато в чому залежить від особливостей прояву комунікативної культури.
Проте, аналізуючи прояви комунікативних умінь та індивідуальних особливостей, ми відзначили, що в студентів із високим рівнем техніки спілкування вищий рівень сенситивності, порівняно з досліджуваними із середнім та низьким рівнями комунікативних умінь. Високий рівень домагань частіше присутній у досліджуваних із високим рівнем соціального інтелекту, ніж із середнім і з низьким рівнями.
На основі факторного аналізу ми визначили, що комунікативна культура є фактором, який справляє виражений вплив на самоконтроль у студентів, на напруженість, високу нормативність поведінки, тривожність.
Високий рівень комунікативної культури супроводжують стриманість, висока нормативність поведінки, високий рівень самоконтролю, комунікативного контролю та напруженість.
Середньому рівню розвитку комунікативних умінь, в основному, відповідає середній рівень особистісних факторів, а також тенденція до високого рівня самоконтролю, домінантності, сміливості. Низькому рівню розвитку комунікативних умінь відповідає, в основному, середній рівень особистісних факторів.
Ставлення до себе в студентів також зазнає значного впливу комунікативних умінь. Так, високий рівень техніки спілкування супроводять упевненість у собі, потреба бути прийнятим у групі, займати високий статус, підвищений інтерес до власної особистості, а також здатність об’єктивно оцінювати власні вчинки, внутрішні мотиви своїх дій.
На відміну від цього, середній рівень розвитку комунікативних умінь сполучається із з упевненістю в собі, об’єктивною оцінкою свого статусу в групі, прийняттям своїх особистісних властивостей, здатністю оцінювати, аналізувати внутрішні мотиви своїх вчинків, повагою до власної особистості.
Низький рівень розвитку комунікативних умінь співвідноситься з високим рівнем залежності від думки, ставлення групи, очікуванням позитивного ставлення більшості. Виділена значима кореляція між показниками самооцінки та технікою спілкування у студентів.
На підставі одержаних у ході констатуючого експерименту даних було підтверджено, що у майбутніх спеціалістів рефлексивні уміння, культура спілкування є ключовими чинниками, що справляють суттєвий вплив на успішність професійної соціалізації, особистість у цілому.
У процесі формуючого експерименту нами апробовано та впроваджено інтегрований тренінг, спрямований на розвиток рефлективних умінь, соціально-психологічний тренінг комунікативної компетентності. Результати контрольних зрізів експериментальних та контрольних груп показали, що на основі формування комунікативних умінь, рефлексії, набувається розвиток комунікативної компетентності майбутнього спеціаліста. Зменшується представленість досліджуваних із низьким рівнем комунікативних умінь, зростає кількість досліджуваних із середнім та високим рівнями техніки спілкування найбільш оптимальним для розвитку особистості. комунікативної культури. Результати дослідження наголошують, що, дійсно, у процесі професійної соціалізації розвиток рефлексії та комунікативної компетентності виступають визначальними чинниками.
Таким чином, культура спілкування здійснює вагомий вплив на процес професійної соціалізації, тобто успішності професійної соціалізації передує оптимально сформована культура спілкування спеціаліста.
Окрім цього, слід зазначити, що професійна соціалізація випускників внз уможливлюється успішним подоланням кризи переходу від навчальної до професійної діяльності. Умова подолання кризи високий розвиток особистісної та предметної (фахової) рефлексії, прояв якої здійснюється засобами комунікації. Саме розвиток комунікативної компетентності визначає конструктивний або деструктивний вплив рефлексії на перебіг професійної соціалізації. Висока рефлективність як така ще не забезпечує успішності професійної соціалізації. Комунікативна компетентність виступає ланкою, що опосередковує проявлення рефлексії у трудовому процесі. Висока рефлективність у поєднанні з високою комунікативної компетентністю сприяє успішній професійній соціалізації; висока рефлективність у поєднанні з низькою комунікативною компетентністю ускладнює цей процес. Відтак успішний перебіг професійної соціалізації вимагає наявності двох необхідних умов (жодна з них не є достатньою):
1) розвитку особистісної та предметної рефлексії;
2) комунікативної компетентності.
Виходячи з характеру взаємодії рефлективності та комунікативної компетентності, слушно стверджувати, що програма психологічного супроводу академічних груп у внз неодмінно має включати заходи, спрямовані на розвиток цих психологічних якостей. Актуалізація, в контрольованих умовах соціально-психологічного супроводу навчального процесу когнітивного дисонансу між цінностями навчання у внз та майбутньої професійної діяльності уможливлює формування базисного новоутворення, що виступатиме підґрунтям процесу становлення індивідуально-психологічної адаптованості студентів до професійних криз. Елементи кризи можуть актуалізуватись шляхом одночасного впровадження альтернативних вимог щодо мотивів, умов та способів діяльності; амбівалентних обґрунтувань її сенсу ; варіювання статусу учасників тренінгу; введення елементів змагальності та діяльності в умовах дефіциту часу, інформації та ресурсів.
Таким чином, результати дослідження в цілому дозволяють підвищити рівень ефективності навчально-виховного процесу зокрема, а також розширити теоретичні уявлення про психологічну природу комунікативної компетентності, соціального інтелекту, їх вплив на діяльність, ефективність та успішність майбутнього спеціаліста . Методичний інструментарій, використаний нами з метою діагностики, дозволяє, як це підтвердили результати нашого дослідження, своєчасно фіксувати й вивчати особливості прояву комунікативної компетентності, соціального інтелекту.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів дослідження проявів комунікативної культури особистості. Перспективи подальшого дослідження проблеми можна визначити в розробці методичного інструментарію, науково обґрунтованих програм розвитку комунікативних умінь різних професійних груп викладачів, шкільних психологів, управлінців різних ланок.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абельс Х. Интеракция, идентификация, презентация. ВВедение в интерпретирующую социологию. С.-Пб.: Алетейя, 1999. 272 с.
2. Абульханова-Славская К.А. Личностный аспект проблемы общения //Проблема общения в психологии. М., 1981. - С. 218 241.
3. Абульханова-Славская К.А. Типология активности личности// Психологический журнал, 1985. -№5. -Т.6. - С. 3 17.
4. Агеев В.С. Механизмы социального восприятия // Психологический журнал. 1989. -№2. -С. 63-70.
5. Аладьев В.З., Вээтыусме Р.А., Хунт Ю.Я. Общая теория статистики. Учебное пособие. Таллинн: ТТГ & SALCOMBE Eesti Ltd., 1985. 200с.
6. Александрова Ю.В. Взаимосвязь отношения к другому и самоотношения взрослого человека // Мир психологии. 1999. №2. С. 38-44.
7. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: В 2 т. М., 1980, Т.1
8. Андреева Г.М. К построению теоретической схемы исследования социальной перцепции // Вопросы психологии. 1977. -№ 2.-С. 3 14.
9. Андреева Г.М. Психология социального познания. М.: Аспект-Пресс, 1997. 238 с.
10. Андреева Г.М. Социальная психология: Учеб М.: Аспект Пресс, 2001. 378 с.
11. Аронсон Э., Уилсон Т., Эйкерт Р. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме. СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. 560с.
12. Асмолов А.Г. Психология личности: Принципы общепсихологического анализа. - М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1990. - 367 с.
13. Балл Г.А. Понятие адаптации и его значение для психологии личности // Вопросы психологии. 1989. - № 1. С.92 100.
14. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 424с.
15. Бердяев Н.А. О назначении человека. - М.,1991. 340 с.
16. Бердяев Н.А.Мир объектов: опыт философии одиночества и общения /Мир философии: в 2т.- М.,1991, Т.2. -234с.
17. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитания: Пер. с англ. - М.: Прогресс,1986. -420с.
18. Бех І.Д. Категорія ставлення” в контексті розвитку образу я” особистості //Педагогіка і психологія. 1997. - №3. - С.9-22.
19. Библер В.С. Нравственность. Культура. Современность. (Философские раздумья о жизненных проблемах) // М.: Знание, 1990. 64с.
20. Библер В.С. От наукоучения к логике культуры: два философских введения в двадцать первый век. М.: Изд-во полит. литературы, 1991. 413с.
21. Битянова М.Р. Социальная психология: наука, практика и образ мыслей. Учеб. Пособие. М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. 576с.
22. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. М.: Изд-во МГУ, 1982.
23. Бодалев А.А. Личность и общение. М.: Педагогика, 1983. 272 с.
24. Божович Л.И. Проблема развития мотивационной сферы ребенка // Изучение мотивации поведения детей и подростков. М., 1972. -С. 9 18.
25. Борисюк А.С. Психологічні особливості комунікативної компетентності лікаря. // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. Івано-Франківськ: Вид-во «Плай» Прикарпатського ун-ту, 2001. Вип.6. Ч.2..- С. 247 256.
26. Брунер Дж. Психология познания. М.: Прогресс, 1977. - 412 с.
27. Брушлинский А.В. Проблема субъекта в психологической науке (статья первая) // Психологический журнал. 1991.- №6.- С. 3-10.
28. Брушлинский А.В. Проблема субъекта в психологической науке (статья вторая) // Психологический журнал. 1992. -№6. -С. 3-12.
29. Брушлинский А.В. Проблема субъекта в психологической науке (статья третья) // Психологический журнал. 1993. -№6. -С. 3-15.
30. Бубер М. Два образа веры. М.: ООО «Фирма «Изд-во АСТ», 1999. 592с.
31. Будасси С.А. Способ исследования количественных характеристик личности в группе //Вопросы психологии. 1971. -№3. С.138-143.
32. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике. К.: Наукова думка, 1989. 200с.
33. Бурлачук Л.Ф., Духневич В.Н. Исследование надежности опросника Р.Кэттелла 16РF //Психологический журнал. 2000. -Т.21. -№5. - С. 82-95.
34. Визгина А.В., Столин В.В. Внутренний диалог и самоотношение // Психологический журнал. 1989. -№6. -С. 50-57.
35. Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. М., 1990
36. Варламова Е.П., Степанов С.Ю. Психология творческой уникальности человека (рефлексивно-гуманистический подход) / Под ред. Я.А. Пономарева. М.: ИПРАН, 1998., - 204с.
37. Вахоцька І.О. Психологічні особливості міжособистісного взаєморозуміння в системі вчитель-учень” як умова попередження конфліктів: Афтореф. дисканд.психол.наук: 19.00.05 /Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України. К., 2002. 15 с.
38. Вітюк Н.Р. Студентська група як чинник розвитку комунікативних здібностей майбутніх учителів. // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. Івано-Франківськ: Вид-во «Плай» Прикарпатського ун-ту, 2001. Вип.6. Ч.2. -С.201 211.
39. Волков Ю.Г. Социология: Лекции и задачи: Учебник. М.: Гардарики, 2003. 316 с.
40 Гадамер Г-Г. Істина і метод. К.: Юніверс”, 2000. -Т.2. - 478 с.
41. Галам С., Московичи С. Теория принятия коллективных решений в иерархических и неиерархических группах // Психологический журнал. 1992. -№6. -С.93-104.
42. Говорун Т.В. Сучасне юнацтво: проблеми статевої самоідентифікації //Вісник. Серія Соціологія. Психологія. Педагогіка.Вип.5.- К.: Київський університет. 1998 - С.68-72.
43.Гозман Л.Я. Психологическкие аспекты торможения социальных изменений // Вопросы психологии, 1988. - № 6. С. 5 14.
44. Головаха Е.И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. К: Политиздат Украины, 1989. 190 с.
45. Головащук С.І. Словник-довідник з правопису та слововживання / АН УРСР Ін-т мовознавства; За ред. В.М.Русанівського. К.: Наукова думка, 1989. 832 с.
46. Головінський І. Педагогічна психологія: Навч. посібн. для вищої школи. К.: Аконіт, 2003. 287 с.
47. Гончаренко Семен. Український педагогічний словник. К.: Либідь, 1997. 376с.
48. Горянина В.А. Психологические предпосылки непродуктивности межличностного взаимодействия // Психологический журнал. 1997. - №6. С. 73-84.
49 Готтсданкер Р. Основы психологического эксперимента: Учебное пособие: Пер. с англ. М.: Изд-во Моск. ун-та, - 1982. 464 с..
50. Грабарь М.И., Краснянская К.А. Применение математической статистики в педагогических исследованиях. Непараметрические методы. М.: Педагогика, 1977. 136 с.
51. Гулякина В.В. Нормативно-ценностные факторы самоопределения личности в группе. Ежегодник Российского Психологического Общества. -Т.4. Вып.2. Ярославль, 1998. С. 60 61.
52. Гусев Г.В. Экспериментальное изучение взаимопонимания в речевом общении // Новые исследования в психологии. М.: Педагогика, 1976. - №2(xv). С.25-29.
53. Гусейнов А.Ш. Социально-психологический климат студенческой группы / Психологические проблемы самореализации личности. Сб.научных трудов / Под ред. О.Г.Кукосяна, 2001. -С. 73-84.
54. Деркач А.А., Зазыкин В.Г. Акмеология: Учеб.пособие. СПб.: Питер, 2003. 256 с.
55. Донцов А.И., Саркисян Ш.В. Совместная деятельность как фактор межличностного восприятия в группе // Вопросы психологии. 1980.- № 4. -С. 38 49.
56. Донцов А.И., Емельянова Т.П. Социальные представления как предмет экспериментального исследования в современной французской психологии // Вестн. Моск.ун-та. Сер.14, Психология. 1985.- №1. -С.45-54.
57. Дьяконов Г.В. Психологія духовності і діалог // Діалог. Збірник наукових праць. Психологія і педагогіка. За ред. С.Д.Максименка. Київ-Кіровоград: РВЦ КДПУ ім.В.Винниченка, 2001. Вип.2. С. 173 186.
58. Дьяконов Г.В. Конструктивно-методологічні аспекти психології діалогу // Конструктивна психологія і професіоналізація особистості: Матеріали міжрегіонального наукового семінару (Луцьк 21-23 лютого 2002 р.). Луцьк: ред-вид.відд.”Вежа” Волинського держ.ун-ту, 2002. С. 45 50.
59. Дьяконов Г.В. Диалогические методы психологического исследования. Учеб.пособие для высшей школы. Кировоград: Изд-во «Код», 2004. 64 с.
60. Жуков Ю.М., Петровская Л.А., Растянников Р.В. Диагностика и развитие компетентности в общении. Практическое пособие. Киров: Эниом, М.: МГУ, 1991. 96 с.
61. Зарецкий В.К., Семенов И.Н., Степанов С.Ю. Рефлексивно-личностный аспект формирования решения творческих задач. //Вопросы психологии. 1980. -№5. С.112-117.
62. Завалишина Д.Н. Микроразвитие субъекта в процессе мыслительной деятельности /Психологические исследования познавательных процессов и личности. М.: Наука, 1983. - С. 57-66.
63. Запорожец Л.А. Психологические особенности развития у подростков объективного отношения к себе и другим как компонента нравственного поведения: Автореф. диссканд. психол. наук: 19.00.07/АПН СССР НИИ общей и педаг. психол.-М.,1989. 24с.
64. Захарова А.В.Когнитивные аспекты оценочной деятельности школьника /Психологические проблемы учебной деятельности школьника /Под ред. В.В.Давыдова. - М.: Мысль, 1977. -340с.
65. Захарова А.В., Боцманова М.Э. Особенности рефлексии как психического новообразования в учебной деятельности //Формирование учебной деятельности школьников.- М.: Прогресс,1982. - С.152-163.
66. Зеер Э.Ф., Павлова А.М., Садовникова Н.О. Профориентология: Теория и практика: Учеб.пособие для высшей школы. М.: Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2004. 192 с.
67. Знаков В.В. Основные условия межличностного понимания в совместной деятельности // Вопросы психологии. 1984. -№ 1. -С. 138 141.
68. Иванов С.П. Мир личности: контуры и реальность. М.: Московский психолого-социальный институт: Флинта, 1999. 160 с.
69. Игры обучение, тренинг, досуг / Под ред. В.В.Петрусинского. М.: Новая школа, 1994. 368с.
70. Ильин Г.Л. Некоторые вопросы психологии общения // Вопросы психологии. 1986. -№ 5. -С. 113 124.
71. Ильин Е.П. Психология индивидуальных различий. СПб.: Питер, 2004. 701с.
72. Ильин Е.П. Стиль деятельности: новые подходы и аспекты //Вопросы психологии. 1988. -№6. С.85-93.
73. Имедадзе И.В. Проблема полимотивации поведения // Вопросы психологии. 1984. -№ 6. -С. 87 94.
74. Исследование проблем психологии творчества. /Отв. ред. Я.А.Пономарев. М.: Наука, 1983. 336 с.
75. Кан-Калик В.А., Ковалев Г.А. Педагогическое общение как предмет теоретического и прикладного исследования // Вопросы психологии. 1985. -№ 4. -С.9 17.
76. Квинн В. Прикладная психология. СПб.: Питер, 2000, - 560 с.
77. Келеси Маргарита. Особенности рефлексии как формы самопознания личности: Диссканд. психол. наук: 19.00.07 /Киевск. ун-т им.Т.Шевченко. К.,1996.-195с.
78. Клюева Н.В., Свистун М.А. Программы социально-психологического тренинга. Ярославль: НПЦ Психодиагностика”, 1982. 66с.
79. Козлов Н.И. Лучшие психологические игры и упражнения. Екатеринбург: АРД ЛТД, 1997. 144 с.
80. Ковалев Г.А., Радзиховский Л.А. Общение и проблемы интериоризации // Вопросы психологии. 1985. -№1. -С. 110-120.
81. Кондаков И.М., Сухарев А.В. Методологические основания зарубежных теорий профессионального развития // Вопр. психол. 1989. - №5. С. 158-164.
82. Кон И.С.В поисках себя. Личность и ее самосознание.- М.: Политиздат, 1984.- 334с.
83. Короткий психологічний словник./За ред. В.І.Войтка.- К.: Вища школа”, 1976. 192 с.
84. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес: психічний розвиток особистості. К.: Радянська школа, 1989. 608 с.
85. Коул М. Культурно-историческая психология: наука будущего. М: «Когито-Центр», 1997. 432 с.
86. Кристофер Э., Смит Л. Тренинг в рекруитменте. СПб.: Питер, 2002. 224с.
87. Кроль Л.М., Михайлова Е.Л. Человек-оркестр: микроструктура общения. М.: ТОО «Независимая фирма «Класс», 1993. 160 с.
88. Крэйг Г. Психология развития. СПб.: Изд-во «Питер», 2000. 992 с.
89 Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. К.: Знання-Прес, 2003. 418 с.
90. Кукосян О.Г. Непрерывное образование и социализация личности/ Психологические проблемы самореализации личности. Сб.научных трудов. /Под ред. О.Г.Кукосяна, 2001. -С. 146 157.
91. Куницына В.Н., Казаринова Н.В., Погольша В.М. Межличностное общение: Учебник для вузов. СПб: Питер, 2003. 544 с.
92. Леонтьев Д.А. От социальных ценностей к личностным: социогенез и феноменология ценностей регуляции деятельности // Вестник МГУ. 1996. - №4. С. 35-44.
93. Леонтьев Д.А. Психология смысла. М.: Смысл, 1999. 488с.
94. Лисина М.И. Проблемы онтогенеза общения. М.: Педагогика, 1986. 144с.
95. Лучшие психологические тесты для профотбора и профориентации. /Отв. ред. А.Ф.Кудряшов. Петрозаводск: Психея, 1992. 318 с.
96. Литвинова Л.В. Актуальні проблеми адаптації студентів першокурсників до навчання у вищих навчальних закладах. Актуальні проблеми психології. -Т.1. Зб.наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. К.: Міленіум, 2003. Ч. 10. С.101-104.
97. Максименко С.Д. Психологія в умовах ідеологічної кризи: пошук конструктивної методології / Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія: Матеріали методологічного семінару Академії педагогічних наук України, 12 листопада 1998 р. К.: Гнозис, 1998. -С. 7 16.
98. Марасанов Г.И. Социально-психологический тренинг. М.: Совершенство, 1998. 208 с.
99. Маслоу А. Психология бытия. М.: Рефл бук : Ваклер, 1997. 300с.
100. Методики психодиагностики в спорте./ В.Л.Марищук и др. М.: Просвещение, 1984. -191с.
101. Методики психодиагностики в учебно-воспитательном процессе/ Сост. Гришин В.В., Лушин П.В. М.:ИКА Москва”, 1990. 64с.
102. Митина Л.М. Интеллектуальная гибкость учителя: Психологическое содержание, диагностика, коррекция: Учеб пособие/ Л.М.Митина, Н.С.Ефимова. М.: Московский психолого-социальный институт: Флинта, 2003. 144 с.
103. Мясищев В.Н. Психология отношений. Москва-Воронеж: Издательская группа «Прогресс», «Универс», 1995. 296 с.
104. Общение и диалог в практике обучения, воспитания и психологической консультации / Под ред. А.А.Бодалева. М.: АПН СССР, 1987. 164 с.
105. Основы статистики : Учебное пособие / Под ред. В.Б.Захожая. К.: МАУП, 1997. 112 с.
106. Особенности обучения и психического развития школьников 13-17 лет /Под ред. И.В.Дубровиной, Б.С.Круглова. М.: Педагогика, 1988. - 192 с.
107. Павленко В.Н., Корж Н.Н. Трансформация социальной идентичности в посттоталитарном обществе // Психологический журнал . 1998. -№1. -С.75-85.
108. Панфилова А.П. Деловая коммуникация в профессиональной деятельности: Учебное пособие. СПб: Знание, ИВЭСЭП, 2001. - 496 с.
109. Педагогическая психология: Учеб. Пособие/ В.Казанская. СПб.: Питер, 2003. 366 с.
110. Петровская Л.А. Компетентность в общении: социально-психологический тренинг. М.: МГУ, 1982. 168 с.
111. Петровская Л.А., Спиваковская А.С. Воспитание как общение-диалог // Вопр. психол. 1983. - №2. С. 85-89.
112. Петровский В.А. Личность в психологии: парадигма субъектности. Ростов-на-Дону, 1996. 140 с.
113. Петровский А.В. Трехфакторная модель значимого другого // Вопросы психологии. 1991. - №1.-С.7-18.
114. Почепцов Г.Г. Теория коммуникации -М.: Рефл бук”, К.: Ваклер” 2003. 656 с.
115. Почебут Л.Г., Чикер В.А. Организационная социальная психология: Учеб.пособие. СПб.: Изд-во «Речь», 2002. 298 с.
116. Практикум по общей и экспериментальной и прикладной психологии: Учеб. Пособие. 2-е изд., доп. и перераб./ В.Д.Балин, В.К.Гайда, В.К.Гербачевский и др. Под общей ред. А.А.Крылова, С.А.Маничева. СПб.: Питер, 2003. 560 с.
117. Практикум по общей и экспериментально психологии. /Под общ. ред. А.А.Крылова. Л.: Изд-во ЛГУ, 1987. - 255 с.
118. Практикум по психологии /Под ред. А.И.Леонтьева, Ю.Б.Гиппенрейтер. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1972. 248 с.
119. Практикум із загальної психології / За ред. Т.І.Пашукової. К.: Т-во Знання”, КОО, 2000. 204 с.
120. Психология. Учебник. / Под ред. А.А.Крылова. М.: «Проспект», 1999. 584с.
121. Психологія особистості: Словник-довідник/ За ред. П.П.Горностая, Т.М.Титаренко. К.: Рута, 2001. 320 с.
123. Психогимнастика в тренинге / Под ред. Н.Ю.Хрящевой. СПб: «Речь», Институт Тренинга, 2000. 256 с.
124. Психологическое сопровождение выбора профессии. Научно-методическое пособие. /Под ред. Л.М.Митиной. М.: Московский психолого-социальный институт, Флинта, 1998. 184 с.
125. Рикер П. Інтелектуальна автобіографія. К.: Дух і літера, 2002. 105 с.
126. Рудестам К. Групповая психотерапия. Психокоррекционные группы: теория и практика. Пер с англ./ Общ. ред. и вступ. ст. Л.П.Петровской. 2-е изд. М.: Прогресс, 1993. 368 с.
127. Сердюков Ю.М. За границей рефлексии // Мир психологии. 2000. № 2. с. 202 217.