СТАНОВЛЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ МОЛОДІ В УМОВАХ СУСПІЛЬНОЇ НЕСТАБІЛЬНОТІ

Краткое описание

Інститут психології імені Г.С.Костюка АПН України

На правах рукопису

ДІДУХ МИКОЛА ЛЕОНТІЙОВИЧ

УДК 316.6

СТАНОВЛЕННЯ
ПОЛІТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ МОЛОДІ
В УМОВАХ СУСПІЛЬНОЇ НЕСТАБІЛЬНОТІ

Спеціальність 19.00.05 — соціальна психологія

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник —
кандидат філософських. наук, доцент,
зав. кафедрою соціальної. психології
Національного університету
імені Тараса Шевченка
Корнєв Микола Ничипорович

Київ — 2004

ЗМІСТ

ВСТУП

3

Розділ І.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ МОЛОДІ

10

1.1.

Основні напрямки психологічного дослідження політичних явищ

10

1.2.

Соціально-психологічний вимір політичного процесу та його особливості у молодіжному середовищі

24

1.3.

Індивідуально-психологічні передумови політичної соціалізації молоді

35

Розділ ІІ.

ВИЯВЛЕННЯ ТИПІВ ПОЛІТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ, ЇХНОГО СОЦІАЛНОГО ПОШИРЕННЯ ТА ДЕТЕРМІНАНТ

55

2.1.

Соціокультурні й індивідуально-психологічні детермінанти оволодіння молоддю системою політичних понять в умовах суспільної нестабільності

55

2.2.

Стан політичної свідомості сучасної молоді: основі типи та їхнє соціальне проявлення

74

Розділ ІІІ.

АКТУАЛІЗАЦІЯ РЕФЛЕКСИВНИХ МЕХАНІЗМІВ ЯК СПОСІБ РОЗВИТКУ ОСОБИСТІСНО-ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ ДО СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ СФЕРИ

111

3.1.

Адаптація до суспільної нестабільності шляхом розвитку рефлексії

111

3.2.

Результати формуючих заходів та їхня інтерпретація

139

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

171

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

177

ДОДАТКИ

197

В С Т У П
Актуальність дослідження. Інтерес до проявів, сутнісних витоків і визначальних детермінант політичної свідомості обумовлюється як логікою розвитку соціально-психологічного знання, так і сучасною соціально-політичною та культурною ситуацією. Спостерігається розширення предметної бази соціальної психології повноправне включення до неї політичної сфери, а також зростання соціального замовлення” на психологічний аналіз суспільних процесів, дедалі більша зацікавленість у психологічно вивірених способах (технологіях) політичного впливу. Політика перетворилася з втаємниченої сфери діяльності, доступної для обраних, на діяльність масову, майже щоденну. Нині у загальнокультурній перспективі політика вимальовується не як одна із сфер суспільного буття (поряд із економікою, мистецтвом, наукою тощо), а як визначальна функція, що спрямовує, а іноді й уможливлює самé економічне життя, характер культури та наукового поступу.
На особливу увагу заслуговує дослідження політичної свідомості молоді, соціалізація якої протікає в умовах економічної нестабільності й проявів соціальних конфліктів. У цьому контексті, питання становлення політичної свідомості, її якісного оформлення має не тільки теоретичний, а й прикладний характер. Водночас, розширення політичної участі” охоплення політикою все ширших верств населення, політизація економіки, мистецтва, релігії, освіти тощо ставить питання не тільки про ступінь визначеності політики людським фактором”, а й про зворотний вплив особистісні перетворення людини в процесі політичної діяльності. Політичний процес має не тільки формально-процесуальний, а й ціннісний бік. Саме тому вивчення становлення політичної свідомості молоді сприятиме віднаходженню психологічних засобів формування ціннісного ставлення до політичного життя, що забезпечуватиме самовідтворення демократичних механізмів.
Становлення політичної свідомості молоді розкривалось як у працях, присвячених політичній соціалізації загалом (Г.М.Андрєєва [8], О.О.Бодальов [25], М.Й.Боришевський [32], О.О.Деркач [133], Г.Г.Дилігенський [55], А.Б.Коваленко [72], М.Н.Корнєв [72], Л.Е.Орбан-Лембрик [116], М.І.Пірне [132]), так і в аналітичних дослідженнях проявів політичної свідомості. Д.Гордєв визначає взаємозв’язок практичної, оцінкової та теоретичної складових політичної свідомості [48]; М.М.Сапожніков приділяє увагу специфіці теоретичної рефлексії, опосередкованої ідеологічним впливом [155]; О.К.Ульодов детермінації ідеологічних побудов особливостями громадської свідомості [182]. Політична свідомість характеризується індивідуальними (сенсорними, рефлексивними, емоційними та ін.) рисами та рисами колективними наявністю певних (найчастіше неусвідомлених) закономірностей набуття однорідності масовими почуттями та вольовими актами.
Досі зберігають інтерес праці з психології натовпів” (Г.Леон [183], Г.Тард [131], Ш.Сігеле [130]), які впливали на постання політичної психології. Актуальні риси проявів свідомості розкриваються в дослідження сучасних соціальних психологів: присутність рис притаманних стихійним колективам (натовпам), в організованих суспільно-політичних рухах (С.Мілгрем, Г.Тох [226]); поведінкові прояви натовпу та методи цілеспрямованого впливу, способи контролю за натовпом (Дж.Доллард, Н.Міллер [227], В.Мак-Даугал [225], Ф.Олпорт [221], Н.Смелсер [168]). Накопичений у вітчизняній і зарубіжній психології емпіричний матеріал і його теоретичне узагальнення зумовили постання сфери психолого-політичних досліджень. Основні положення цього напрямку досліджень визначені О.А.Асмоловим [16], В.М.Бобиком [20], В.О.Васютинським [37], Г.Г.Дилігенським [55], О.О.Донцовим [56], Д.В.Ольшанським [116], М.І.Пірне [132], С.К.Рощиним [158], М.М.Слюсаревським [73]. Вважається, що політична психологія, як окрема галузь соціальної психології, є порівняно новою сферою знання. Але (обмежуючись цариною європейської культури) слушно зазначити, що витоки і психології, і політичної науки присутні вже у платонівській філософії, зокрема у праці Держава”. Здійснені у ній психологічні спостереження висловлюються саме стосовно умов політичного співжиття: політика була тією сферою діяльності, яка стимулювала рефлексію сув’язних їй чинників, детермінант, здатних змінити політичний перебіг, уможливлюючи саму політику як інституційне становлення і як індивідуальну діяльність, що ґрунтується на інтеоріоризованих суспільних інтересах.
Попри доволі значний обсяг теоретичної та прикладної розробки проблеми становлення політичної свідомості, вона і досі викликає гострі дискусії. Неузгодженими залишаються погляди на структуру політичної свідомості, характер зв’язку між свідомістю (опосередкованими цінностями, мотивами, потребами тощо) та поведінковими проявами. Вимагають дослідження особливості політичної соціалізації й, зокрема, становлення політичної свідомості. Очевидна актуальність цих проблем і їхня недостатня розробленість зумовили вибір теми даного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до комплексної теми кафедри соціальної психології Національного університету імені Тараса Шевченка Інноваційна поведінка молоді в період становлення Української держави” (номер держреєстрації 0198U000061).
Об’єкт дослідження процес політичної соціалізації молоді.
Предмет дослідження становлення політичної свідомості молоді в умовах соціально-політичної нестабільності.
Мета дослідження розкрити психологічні закономірності становлення та вираження політичної свідомості молоді в мінливих суспільних умовах.
Гіпотези дослідження:
суспільно-політична діяльність молодої людини обумовлюється особливостями політичної свідомості, що формуються в процесі соціалізації;
умови суспільно-політичної та ціннісно-культурної соціалізації виступають чинниками, що визначають політичну свідомість і значною мірою, людську особистість загалом;
індивідуально-психологічним чинником становлення політичної свідомості виступає рівень розвитку особистісної рефлексії;
заходи, спрямовані на розвиток особистісної рефлексії, справляють позитивний вплив на характер усвідомлення політичних явищ, зумовлюють їхнє раціонально-виважене прийняття як значимих цінностей;
система послідовно ускладнених завдань з мінливими умовами діяльності, веде до формування адаптованості до суспільної нестабільності, сприяючи зростанню продуктивності соціально-політичної активності.
Завдання дослідження:
1. Проаналізувати сучасні тенденції дослідження становлення політичної свідомості з огляду на чинники суспільної нестабільності.
2. Розробити загальну модель становлення політичної свідомості молоді в умовах суспільної нестабільності.
3. Сформувати й апробувати систему методик вивчення адаптованості молоді до суспільної нестабільності.
4. Сформувати й апробувати систему методичних засобів адаптації молоді до мінливих умов діяльності.
5. Сформувати й апробувати систему методик розвитку критичної рефлексії суспільно-політичних явищ і вмінь комунікативного вираження особистих суспільних цінностей.
6. Сформувати й апробувати систему методичних засобів розвитку стійкості до засобів політичного маніпулювання.
Методичну та теоретичну основу дослідження склали положення про сутність свідомості та розвиток особистості у процесі діяльності (К.А.Абульханова-Славська [1], Л.І.Анциферова [13], Г.С.Костюк [75], О.М.Леонтьєв [85], С.Д.Максименко [93], В.П.Москалець [103], Л.Е.Орбан-Лембрик [116], С.Л.Рубінштейн [150], О.М.Ткаченко [176]); загальнотеоретичні та методологічні дослідження свідомості в контексті розвитку особистості (Б.Г.Ананьєв [6], Л.І.Божович [28], Л.С.Виготський [38], О.О.Бодальов [26], С.Л.Рубінштейн [151], В.В.Столін[175], П.Р.Чамата [202], І.І.Чеснокова [205], К.В.Шорохова [210]); а також праці присвячені питанням формування колективних уявлень, способів мислення та поведінкових взірців, пов’язаних з політичними явищами (В.О.Васютинський [143], С.К.Рощин [149], Б.Д.Паринін [122], Г.У.Солдатова [171]); психологічна концепція спілкування та його соціально-культурного вираження (Г.М.Андрєєва [8]], О.О.Бодальов [24], Н.В.Чепелева [203]); аналіз діалектики адаптаційних процесів (Г.О.Балл [17], А.А.Налчаджян [107], Ж.Піаже [130], Н.І.Сарджвеладзе [157]); теорії проявів людської свідомості в умовах впливу політичної системи (Т.Адорно [220], Х.Арендт [15], М.О.Бердяєв [22], Ж.-П.Сартр [158], В.Франкл [191], Е.Фромм [192]).
Для реалізації поставлених у роботі завдань використовувалися наступні методи: теоретичний аналіз концепцій становлення політичної свідомості молоді та політичної соціалізації загалом, спостереження, анкетування, інтерв’ю, бесіди, тестування, соціально-психологічний експеримент (констатуючий, формуючий і контрольний). Отримані у ході дослідження дані піддавались кількісному аналізу з подальшим якісним обґрунтуванням й узагальненням.
Надійність і вірогідність одержаних результатів забезпечується методологічною обґрунтованістю теоретичних засновків. Застосуванням методів, адекватних предмету, меті та завданням дослідження, поєднанням кількісних (описових) та якісних (пояснюючих), стандартних і спеціально пристосованих, формалізованих і неформалізованих дослідницьких методів.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що поглиблено уявлення про механізми та психологічні особливості політичної соціалізації молоді. Зокрема, виявлено залежність процесу становлення політичної свідомості в умовах суспільної нестабільності від ступеня адаптованості до мінливих умов діяльності та розвитку особистісної рефлексії. Також запропоновано систему інструментальних засобів дослідження особливостей становлення політичної свідомості в мінливих умовах соціального життя.
Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що в контексті предметної галузі соціальної психології здійснено структурно-функціональний аналіз явища політичної свідомості. Доведено залежність здатності до критично-рефлексивного проектування цілей, завдань і способів діяльності в суспільно-політичній сфері від адаптованості до мінливих умов середовища, що відображає посутній зв’язок між індивідуальною та соціальною психологією особистості. Розкрито зв’язок між адаптованістю до суспільно-політичної мінливості (що властива умовам соціальної трансформації) та розвитком здатності до рефлексії.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що розроблена система дослідницьких засобів може застосовуватись з метою емпіричного простеження суспільно-політичних процесів у свідомості молоді. Зокрема, вказані засоби уможливлюють описування впливу суспільної нестабільності на політичну свідомість молоді та проявлення, окраяних під впливом ситуації, коґнітивно оформлених ціннісно-мотиваційних конструктів на політичну участь, тобто можливим є задіяння інструментарію констатуючої частини у політико-психологічному прогнозуванні. Також сконструйована система формуючих заходів і отримані під час їхнього застосування результати можуть бути використані з метою поліпшення процесу політичної соціалізації молоді, формування критично осмисленої, особистісно визначеної картини соціально-політичної ситуації, вироблення активної громадянської позиції.
На захист виносяться такі основні положення дослідження:
1. Інтеріоризація суспільно-політичних і соціально-економічних цінностей, норм і стереотипів є визначальною у становленні політичної свідомості молоді. Ступінь прийняття та критичного осмислення змісту політичної свідомості зумовлює її можливі проявлення у судженнях і поведінці.
2. Умови суспільної трансформації виражаються як чинники поляризації політичної свідомості: з одного боку, спостерігається уневиразнення інтеріоризованих змістів, а з іншого, реалізується тенденція до абсолютизації емоційно прийнятих явищ політичного життя. Дані процеси розгортаються, супроводжуючись браком розвитку критично-соціально-рефлексивних здатностей.
3. Адаптація до мінливих умов спільної діяльності сприяє розвиткові критичного мислення, особистісній рефлексії політичних явищ і досвіду комунікативного представлення власних, значимих для групи (соціального оточення) інтересів.
4. Розвиток особистісно-рефлексивних і соціально-рефлексивних механізмів політичної свідомості сприяє формуванню стійкості щодо політико-ідеологічного маніпулювання та становленню саморегуляційних властивостей.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Результат дослідження докладалися та обговорювалися на Міжнародних наукових конференціях: Творча спадщина Г.С.Костюка та сучасна психологія” (Київ, 2003); Міфологічний простір і час у сучасній культурі” (Київ, 2003).Та на Всеукраїнській науково-практичній конференції. Основні положення та результати дисертації повідомлялися та обговорювалися на засіданнях кафедри соціальної психології Національного університету імені Тараса Шевченка.
Зміст і результати дослідження викладено у 5 публікаціях, з них 3 у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура й обсяг дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури 231 джерело (з них 12 англійською, та французькою мовами) та 2 додатків. Дисертаційний текст містить 10 таблиць. Матеріали дисертаційного дослідження викладено на 176 сторінках основного тексту.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Підсумовуючи, можна зазначити, що у поняттях колективна свідомість” і політична свідомість” опосередковано чимало міфологічних за своєю суттю рис, які деструктивно впливають на становлення політичної психології. Підкреслимо, дані поняття відображають лише часткові прояви первинного і посутнього поняття свідомість і мають розроблятися саме виходячи із структурних і функціональних властивостей саме свідомості, а не ґрунтуватися на ідеологізованих (обумовлених культурою) уявленнях про натовп” і особливості політичної діяльності. Поняття політичної свідомості має визначальну роль у соціально-психологічному пізнанні політичного. Це зумовлюється, по-перше, властивостями політичного життя, які цілком зумовлені суб’єктивним сприйняттям, оцінюванням та втіленням у діяльності людей. По-друге, інтеґративним характером політичної свідомості, яка відображає усю гаму суб’єктивного ставлення до політичних явищ. Важливими складниками предмета політичної психології є ідеологія, оцінковість, політична поведінка тощо, які виступають не структурними компонентами політичної свідомості як загального явища, а способами її існування. Ці способи не мають самостійного, самодостатнього проявлення і перебувають у посутньому зв’язку з іншими змістовими конструктами політичної свідомості. Така цілісність і системність політичної свідомості обумовлюється усією нерозривністю людської психіки.
Наразі ми можемо зазначити:
1) психологічне пізнання світу політичного вимагає самостійного визначення основних формальних критеріїв наукової дисципліни, ними можуть бути тільки індивідуально-психологічні риси особистості і основні закономірності їхнього вираження у соціумі;
2) політична психологія у жодному разі не може слідувати у напрямах політологічного визначення підходів до пізнання політики, ці підходи мають випливати із психологічної рецепції політики;
3) психологічна редукція не є достатнім способом пізнання політичного. Відтак найважливішим завданням подальшого дослідження є з’ясування гносеологічних розбіжностей, що прослідковуватимуться у політологічному і психологічному пізнаннях політики. А відтак стоїть питання про опредметнення і перевірку суто психологічних підходів до політики як цілого, а не лише як до сфери людської діяльності.
Політична свідомість перебуває у тісному зв’язку з предметною діяльністю і знаходиться у шерегу інших змістів свідомості. Має значення також виділення політичної феноменології в окрему предметну нішу поряд із етичною та естетичною свідомостями. Це розкриває і окремий соціально-психологічний зміст етики і естетики і рівноцінність їм політико-психологічних проявів. Політична психологія тісно пов’язана із предметом діяльності і виражається у певних формах (ідеологія, оцінковість, поведінка тощо), які виступають не структурними компонентами політичної свідомості як загального явища, а способами її існування. Ці способи не мають самостійного, самодостатнього вираження і перебувають у посутньому зв’язку з іншими проявами політичної свідомості. Така цілісність і системність політичної свідомості обумовлюється усією нерозривністю людської психіки. Подальше перспективне дослідження виокремлених питань вимагало б їх розгляду у зв’язку із мінливістю політичної феноменології. Важливо було б з’ясувати як впливає зміна, наприклад, ідеології на характеристики політичної свідомості особистості і суспільства.
Підкреслимо: самосвідомість є посутньою рисою людини і перебуває у кореляційному зв’язку із людською діяльністю, її усвідомленням; політична свідомість, як визначення опредметненого стану політичної феноменології уможливлюється самою здатністю людини до самоусвідомлення, що визначає і можливість її якісних оформлень і їхні прояви.
Звісно саме явище політичної свідомості є вельми багатоманітне і перебуває в залежності від багатьох особистісних і ситуативних чинників. Поставлені у статті питання і виділенні завдання вимагають додаткових досліджень експериментального характеру, що дало б змогу уточнити вірогідний вплив умов діяльності на кореляцію самосвідомості і свідомості політичної.
Таким чином, ми бачимо різноманітність поглядів на характер проявів політичної активності особистості. Однак можна прийти до наступних висновків: уся сукупність соціальних орієнтацій особистості, її цінності, потреби, інтереси формуються в процесі соціалізації, але від самої особистості залежить ступінь їхньої усвідомленості і вираженості у безпосередній політичній діяльності.
Звісно, ця проблематика вимагає тривалих системних досліджень. В якості основних напрямків можна виділити, зокрема, процес інтеріоризації індивідом суспільних інтересів і оцінки їх в якості інтересів особистих, а також процес екстеріоризації особистих інтересів та потреб у формі соціально значущих і подальше розгортання власної політичної діяльності з метою їхньої реалізації.
Результати дослідження дали змогу зробити такі висновки:
1. Отримані у даному теоретико-експериментальному дослідженні дані в цілому підтвердили гіпотези роботи, актуальність і перспективність загальної стратегічної лінії дослідження, яка переслідувала мету вивчення психологічних чинників становлення політичної свідомості молоді.
2. Показано, що процес політичної соціалізації протікає як інтеріоризація суспільно-політичних і соціально-економічних цінностей, норм і стереотипів. Даний інтеріоризаційний процес є невіддільним від соціальної екстеріоризації змістових компонентів свідомості. Ступінь прийняття та критичного осмислення останніх виступає опредметненням політичної свідомості у соціально вираженій діяльності особистості.
3. Виявлено, що присутні у соціальній дійсності умови суспільно-політичної, економічної та ціннісно-культурної нестабільності виражаються як чинники поляризації політичної свідомості. Так з одного боку, спостерігається уневиразнення інтеріоризованих змістів, а з іншого, реалізується тенденція до абсолютизації емоційно прийнятих явищ політичного життя. Дані процеси розгортаються, супроводжуючись браком розвитку критично-мисленнєвих здатностей. Прослідковується залежність становлення форм політичної свідомості від розвитку інтелектуальної й особистісної рефлексії.
4. Соціально-економічна ситуація в Україні, що характеризується як нестабільна. Спостерігається неусталеність політичних ідеологій, їхня внутрішня мінливість, подекуди зовнішня накинутість, імпортованість щодо актуальних інтересів суспільства. Це зумовлює неадекватність, ініційованих політичними суб’єктами (державою, бюрократією, партіями, рухами тощо) інформаційно-організаційних заходів ідеологічного змісту щодо суспільних очікувань.
5. Економічні перетворення, пов’язані зі зміною форм власності, зумовлюють рухомість кількісних і статусно-ціннісних характеристик груп, верств, прошарків. Має місце як тісна взаємодія між соціально-статусними характеристиками особи та її самоусвідомленням, так і кардинальна розбіжність між об’єктивно-соціальними та самоусвідомленісними параметрами. Виділені чинники суспільної нестабільності зумовлюють індивідуально-психологічні прояви тривожності, фрустрованості, агресії тощо, а також масово-поведінкову афективність, ірраціональність, що виражається в політичному абсентеїзмі, ніґілізмі. Присутні у соціальній дійсності умови суспільно-політичної, економічної та ціннісно-культурної нестабільності проявляються як чинники поляризації політичної свідомості виникнення суперечливих суджень, що поділяються як соціальними групами, так і окремими особами. Зняття цих суперечностей не стимулюється практичним досвідом. Навпаки, буденність (практичний досвід) і теоретична свідомість існують неузгоджено, розгортаючись за різними законами, коригуючись різними чинниками. Так, з одного боку, спостерігається уневиразнення інтеріоризованих змістів, а з іншого, реалізується тенденція до абсолютизації емоційно прийнятих явищ політичного життя. Розходження між соціально-політичними судженнями та політичною поведінкою засвідчує, що соціалізація в умовах суспільної нестабільності розгортається як незадіювання предметно- й особистісно-рефлексивних механізмів. Відтак безумовно виправданим є твердження про залежність становлення форм політичної свідомості од розвитку інтелектуальної й особистісної рефлексії.
6. Експериментально доведено, що система спеціально організованих засобів впливу сприяє становленню рефлексивної здатності, що є механізмом усвідомлення світу політичного. Ставлення молоді до політичних реалій стає на тільки особистісно-активним, а й критично-осмисленим, що позитивно вливатиме на якість політичної участі.
7. З матеріалу дослідження випливає, що розвиток критично-рефлексивних механізмів політичної свідомості сприяє формуванню стійкості щодо політико-ідеологічного маніпулювання та становленню саморегуляційних властивостей у молоді.
Соціалізація, маючи мимовільний інтеріоризаційний характер, визначає політичну свідомість за присутності рефлексії впливу. Політична свідомість може бути розглянута в якості цілісної системи, яка містить - практичну, оцінкову і теоретичну складові. Єдність коґнітивних, самоатрибутивних, та особистісних характеристик за визначальності рефлексі проявляється як тип політичної свідомості, властивий молоді. Актуалізація рефлексивного руху уможливлює особистісне саморегулювання політичної соціалізації.
У роботі дістало подальшого поглиблення уявлення про механізми та психологічні особливості політичної соціалізації молоді. Зокрема з’ясовано, що становлення політичної свідомості протікає як процес інтеріоризації суспільно-політичних цінностей, засвоєння норм і стереотипів особистісного ставлення до суспільно-політичного життя. Дана сукупність коґнітивно представлених ціннісно-мотиваційних форм понять, уявлень і переконань має набувати поведінкового вираження, проявляючись як громадська та суспільно-політична активність. Виявлено залежність процесу становлення політичної свідомості в умовах суспільної нестабільності від ступеня адаптованості до мінливих умов діяльності та розвитку особистісної рефлексії.
Задіяні формуючі заходи проявились як ефективні. Їм властива системність, що зумовлюється поетапністю впливу, його несуперечливістю та цілеспрямованістю. Такі характеристики й визначають перспективність застосування задіяних формуючих заходів з метою сприяння розвиткові політичної свідомості молоді.

Перспектива дослідження виокремлених питань пов’язана з їхнім розглядом у контексті мінливості політичної феноменології. Важливим є з’ясування впливу зміни політичних засад, що належать до базового консенсусу, наприклад ідеології, на характер індивідуальної та колективної політичної свідомості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абульханова К.А. Деятельность и психология личности. — М.: Наука, 1980. 215 с.
2. Абульханова К.А. Диалектика человеческой жизни. М.: Наука, 1978. 278с.
3. Алексєєва М.І. Потребово-мотиваційний аспект громадянської свідомості та самосвідомості особистості. // Актуальні проблеми психології. Наукові записки Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. — Вип. 19. — К, 1999. — С, 14-20.
4. Алексєєва М.І. Ціннісно-мотиваційна регуляція громадянської поведінки особистості. // Ціннісні орієнтації в громадянському становленні особистості.— Київ-Дрогобич, 1998. — С.7-10.
5. Алексєєва М.І. Чинники формування мотиваційної сфери громадянськості особистості. // Наукові записки. Українська еліта та її роль в державності. — Вип. І. — К. — 2000. — С. 133-139.
6. Ананьев Б.Г. К постановке проблемы развития детского самосознания // Избранные психологические труды. В 2-х т. Т. 2. — М.: Изд-во Педагогика, 1980. - 211 с.
7. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. — Л.: Изд-во Педагогика, 1963.— 338 с.
8. Андреева Г.М. Социальная психология. — М.: Изд-во МГУ, 1990. 344 с.
9. Андреева Г.М., Богомолова Н.Н., Петровская Л.А. Современная социальная психология на Западе: (теоретические направления). — М.: Изд-во МГУ, 1978.— 270 с.
10. Анисимов О.С. Развивающие игры и игротехника. — Новгород, 1989. — 178с.
11. Анисимов О.С. Управление. Рефлексия. Методология. — Петропавловск, 1989.— 178 с.
12. Анохин П.К. Избранные труды. Философские аспекты теории функциональной системы. М.: Наука, 1978. 400 с.
13. Анциферова Л. Личность в динамике. Некоторые итоги исследования. // Психологический журнал. — 1992. — Т.13. — №5. C. 48-56.
14. Анциферова Л.И. Методологические принципы и проблемы психологии// Психол. журн., 1982. — Г. 3. — № 2. — С. 3-17.
15. Арендт Х. Джерела тоталітаризму / Пер. з англ. К.: Дух і літера, 2002. 539с.
16. Асмолов А.Г., Шлягина Е.Й. Национальный характер и индивидуальность: опыт этнопсихологического анализа. // Психологические проблемы индивидуальности. — Вып. 2. — М., 1984.
17. Балл Г.О. Понятие адаптации и его значение для психологии личности // Вопросы психологии. — 1989. — № 1. — С. 92-100.
18. Баранов Г.В. Рефлексивное управление и рефлексивная структура решения в играх со строгим соперничеством. — В кн. Проблемы приятия решения.— М., 1976.
19. Баррон Ф. Личность как функция проектирования человеком самого себя. // Вопросы психологии. - 1990. — №2. — С. 153-158.
20. Бебик В. М. Про поняття, предмет, методологію і функції політичної психології // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (29-31 травня, 1995 р.). К., 1995. С. 40-42.
21. Беляев М.Ф. Социальные высказывания детей: Метод казусов в применении к изучению. — Иркутск: Изд. Иркут. ун-та. 1928. 44 с.
22. Бердяев Н.А. О назначении человека. — М.: Республика, 1993. — 383 c.
23. Бердяев Н.А. Самопознание: Сочинения. — М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс; Харьков: Изд-во Фолио, 2000. — 624 с.
24. Бодалев А.А. Восприятие человека человеком. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1968. — 123с.
25. Бодалев А.А. Личность и общение: Избранные труды. — М.: Педагогика, 1983. 212 с.
26. Бодалев А.А. Психология о личности. М.: Изд-во Моск. У-та. 1988. - 188с.
27. Бодрова Е.В. и др. Исследование генезиса рефлексивной саморегуляции мыслительной деятельности. // Рефлексия в науке и обучении. — Новосибирск, 1984. — С. 105-108.
28. .Божович Л.И. Этапы формирования личности в онтогенезе. // Вопросы психологии. — 1979. — №4.
29. Боришевський М.Й. Національна культура як джерело громадянської активності особистості. // Збірник наукових праць. Філософія, соціологія, психологія. — Вип.5, ч. 1. — Івано-Франківськ. — 2000. -С.9-12.
30. Боришевський М.И. Національна свідомість і самосвідомість. - К., 2001. — 64с.
31. Боришевський М.И. Національна самосвідомість у формуванні особистості громадянина. // Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі XXI століття. Матеріали п'ятої міжнародної науково-практичної конференції. — 4.2. — Київ-Чернівці, 1997. — С. 330-335.
32. Боришевский М.Й. Теоретические вопросы самосознания личности. // Психологические вопросы самосознания подростка. — К.: Вища школа, 1980.— С.5-38.
33. Боришевський М.Й. Теоретично-методологічні основи дослідження психологічних закономірностей виховання громадянської свідомості та самосвідомості особистості. // Наукові записки Ін-ту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. — Вип. 19. - К., 1999. С. 8-15.
34. Бубер М. Два образа веры. - М.: Республика, 1995. - 464с.
35. Буева Л.П. Деятельность как объект социальной психологии // Методологические проблемы социальной психологии. М.: Наука, 1975. С. 45-62.
36. Бушанський В.В. Жити дивлячись на північ. Про деякі уроки самоусвідомлення та месіанізму // Віче, 2003, № 5 — С 74-78.
37. Визир П.И. Определенность и неопределенность как категории материалистической диалектики: Автореф. дисканд. филос. наук. Кишинев, 1972. 26 с
38. Выготский Л.С. Собр. соч.: В 6 т. Т.З — М.: Педагогика, 1984. — 336 с.
39. Выготский Л.С. Собр. соч.: В 6 т. Т.4 — М.: Педагогика, 1984. — 433 с.
40. Вяткин Б.А., Хотинец В.Ю. Этническое самосознание как факторразвития индивидуальности // Психологический журнал. — 1996. -Т. 17, №5.-С.69-75.
41. Галкина Е.М. Методический аспект изучения проблемы этнической идентификации // Духовная культура и этническое самосознание. — Вып. 1. — М.: Изд-во ИЗА РАН, 1990. — С.57-82.
42. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук: В 3 т. Т. 1 — М.: Мысль, 1977. — 452 с.
43. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук: В 3 т. Т. З. — М.: Мысль, 1977. — 472 с.
44. Гнатенко П.І., Павленко В.Н. Идентичность: философский и психологический анализ. — К., 1999. — 466 с.
45. Гнатенко П.И. Национальная психология. — Д.: Полиграфист, 2000 — 214с.
46. Головаха Е.Й. Жизненная перспектива и профессиональное самоопределение молодежи. — К: Вища школа, 1988. 215 с.
47. Головіна Н.М. Стан, прояви та проблеми утвердження національної самосвідомості студентської молоді (за матеріалами соціологічного дослідження). // Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі XXI століття. Матеріали п'ятої міжнародної науково-практичної конференції. — 4.2. — Київ-Чернівці, 1997. — С. 464-469.
48. Гордев Д. Политика и сознание. София, 1975, 187 с. (На болг. яз.)
49. Готт В.С., Урсул А.Д. Определенность и неопределенность как категории научного познания. — М.: Знание, 1971. — 678 с.
50. Гречанова В.А. Неопределенность и протеворечивость в концепции детерминизма. Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. — 132 с.
51. Гуткина Н.И. О психологической сущности рефлексивных ожиданий. // Психология личности: теория и эксперимент. — М. 1982. — с. 100-108.
52. Джандильдин Н. Природа национальной психологии. — Алма-Ата,1971. 128 с.
53. Джемс У. Психология. М.: Педагогика, 1991. 368 с
54. Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология. М. Изд-во МГУ, 1996. 354 с.
55. Донченко О., Римаренко Ю. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятори психополітичного повсякдення): Монографія. К.: Либідь, 2001. 334 с.
56. Донцов А.И., Дубровская Е.М., Улановская И.М. Разработка критериев анализа совместной деятельности // Вопросы психологии. — 1998. — № 2.— С. 61-71.
57. Єгорова Є.В., Євдокимова Г.О. Критерії визначення політичної активності особистості // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції 29-31 травня 1995 р. К., 1995. С. 29-30.
58. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. — 168 с.
59. Зак А.З. Проблема психологического изучения рефлексии. // Исследование рече-мысли и рефлексии. Алма-Ата. 1979. — с. 61-63.
60. Зарецкий В.К. Семенов И.Н., Степанов С.Ю. Рефлексивно-личностный аспект формирования решения творческих задач. // Вопросы психологии, 1980, № 5.— С.12-28.
61. Здравомыслов А.Г. Этнополитические процессы и динамика национального самосознания россиян // Социа, 1996. — №12. — С.23- 32.
62. Зейгарник Б.В. Опосредствование и саморегуляция в норме и патологии. // Вестник МГУ. — Серия 14 "Психология". - 1981. — С. 9-14.
63. Иванов В.А. Политическая психология. - М. Изд-во МГУ, 1990. 212 с.
64. Использование метода самооценки для изучения себя и других. // Использование психолого-педагогических знаний в практической деятельности учителя. // Отв. ред. Г.С.Сухобская. — М.: Изд-во НИИ ОППАПН СССР, 1983. — С. 58-61.
65. Кант И. Собрание сочинений. В 6-ти т. Т. 2. — М.: Наука, 1985. — 458 с.
66. Келеси М. Особенности рефлексии как формы самопознания личности: Диссер. ... канд. психол. наук: 19.00.01. // Киев. гос. ун-т. — К., 1996. — 195с.
67. Коломинский Я.Л. Психологические взаимоотношения в малых группах. Минск: Изд-во БГУ, 1976. — 350с.
68. Кон И.С. В поисках себя: личность и ее самосознание. — М.: Политиздат, 1984. - 335 с..
69. Кон И.С. К проблеме национального характера // История и психология. — М.: Наука, 1971. — СІ22-158.
70. Кон И.С. Открытие Я. — М.: Политиздат, 1979. — 367 с.
71. Кон И.С. В поисках себя. Личность и ее самосознание. — М.: Политиздат, 1984. — 335 с.
72. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія. - К.: Либідь, 1995 215с.
73. Корнєв М. Н., Слюсаревський М. М. Про історію політичної психології, її предмет і завдання на сучасному стані суспільного розвитку // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (29-31 травня, 1995 р.). К., 1995. С. 10-11.
74. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. / Під ред. Л.М.Проколієнко. — К.: Рад.школа. — 1989. 608 с.
75. Костюк Г.С. Проблема личности в философском и психологическом аспектах. // Избран. психол. труды. — М.: Педагогика, 1988. — С.76-85.
76. Кричевский Р.Л. К вопросу о социально перцептивном механизме идентификационного процесса. // Вопросы психологии познания людьми друг друга и общение. Краснодар, 1978. Вып. 261. Кн.2. С. 111-118.
77. Кун М., Макпартленд Т. Эмпирическое исследование установок личности на себя. // Современная зарубежная социальная психология. Тексты / Под ред. Г.М. Андреевой и др. — М.: Изд-во МГУ, 1984. — С, 180-187.
78. Кулюткин Ю.Н. Рефлексивная регуляция мыслительных действий. // Психологические исследования интеллектуальной деятельности. — М., 1979.— С. 22-28.
79. Кучера Т.М. Проблема взаємозв'язку загальнолюдського та національного в суспільному розвитку. // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. — Випуск 2. — К, 1998. — С.209-128.
80. Курчиков Л.Н. Категория неопределенности в философии и ее методологическое значение для современного естествознания: Автореф. дис доктор. философ. наук. - Л.,1970. - 36 С.
81. Курчиков Л.П. Пізнання і невизначеність. - К.: Вид-во КДУ, 1970. 218 с.
82. Лактионов А.Н. О рефлексивном компоненте мнемического действия. // Категории, принципы и методы психологии. Психические процессы: Тез. науч. сообщ. сов. психол. к VI Всесоюз. съезду О-ва психол. СССР: В 3-х ч. // Отв. ред. Б.Ф.Ломов. — М., 1983. — С.455-456.
83. Лебон Г. Психология толп. М.: Ин-т психологии РАН, Изд-во «КСП+», 1998. 416с.
84. Левкович В.П., Панкова Н.Г. Социально-психологический подход к структуре этнического сознания. // Психологический журнал. — 1983. — Т. 4, № 4. — С. 64-74.
85. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность // Избран. психол. произв.: В 2-х т. — М.: Педагогика, 1988. — Т.2. — С.94-231.
86. Лейбниц Г.В. Новые опыты о человеческом разуме. — М., 1936. — 220 с.
87. Лефевр В.А. Рефлексия. — М.: «Когито-Центр», 2003. — 496 с.
88. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. — М: Наука, 1984.
89. Локк Дж. Избранные философские произведения. Т.1 — М.: Наука, 1960. — 415 с.
90. Ломов Б.Ф. Совместная деятельность людей, формирование трудовых коллективов и психологические аспекты управления ими // Правовые и социально-психологические аспекты управленнния. М.: Знание, 1972. — С. 4-18.
91. Магнуссон Д. Ситуационный анализ: эмпирические исследования соотношений выходов и ситуаций. // Психологический журнал. 1984. Т. 5. № 2. С. 28-33.
92. Майерс Д. Социальная психология. — Санкт-Петербург — Москва — Харьков — Минск: Питер, 1997.
93. Максименко С.Д Общая психология. — М.: Рефл-Бук, К.: Ваклер, 1999.— 528с.
94. Максименко С.Д. Генетическая психология. — М.: Рефл-Бук, К.: Ваклер, 2000. — 320 с.
95. Макшанов С.И., Хрящева Н.Ю. Психогимнастика в тренинге — Санкт-Петербург, 1993. — 102 с.
96. Мальковская Т.Н. Социальная активность старшеклассников. — М.: Педагогика, 1988. — 144 с.
97. Маргулис Е.Д. Коллективная деятельность учащихся. Проблемы обучения.— К.: Вища школа, 1990. — 135 с.
98. Маркова Ивана. Социальные репрезентации демократии в обыденном и рефлексивном мышлении // Психологический журнал. — Т. 17. — № 5. — 1996. — С. 56-68.
99. Мартьшюк И.В. Проблемы жизненного самоопределения молодежи: опыт прикладного исследования. — К, 1993.
100. Матюшкин А.М. Проблемные ситуации в мышлении и обучении. — М.: Педагогика, 1972. — 208 с.
101. Машбиц Е.И. Психологические основы управления учебной деятельностью. К.: Вища школа, 1987. 224 с.
102. Мерлин В.С. Взаимоотношения в социальной группе и свойства личности. // Социальная психология личности. / Отв. Ред. М.И.Бобнева, Е.В.Шорохова. — М.: Наука. 1979. — С. 142-260.
103. Москалець В.П. Психологічні основи виховання національної самосвідомості майбутнього вчителя. // Теоретичні засади виховання національної самосвідомості. — К., 1998. — С.55-91.
104. Надирашвили Ш.А. Понятие установки в общей и социальной психологии. — Тбилиси, 1974. — 131 с.
105. Найденов М.И. Групповая рефлексия в решении творческих задач при различной степени готовности к интеллектуальному труду. Диссер. ... канд. психол. наук: 19.00.01. — К., 1989. — 239 С.
106. Найденова Л.А.Роль рефлексивного потенциала группы в активизации творческих способностей учащихся: Дис... канд. психол. наук: 19.00.01. — К., 1993. — 192 с.
107. Налчаджян А.А. Социально-психологическая адаптация личности (формы, механизмы и стратегии). — Ере