Данильченко Тетяна Вікторівна Психологія суб’єктивного соціального благопо­луччя

Краткое описание

Данильченко Тетяна Вікторівна, доцент кафедри загальної, вікової та соціальної психології Чернігів­ського національного університету імені Т. Г. Шевчен­ка: «Психологія суб’єктивного соціального благопо­луччя» (19.00.05 - соціальна психологія; психологія соціальної роботи). Спецрада Д 26.001.26 у Київсько­му національному університеті імені Тараса Шевчен­ка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
ВНЗ або наукова установа, де виконана робота
Міністерство освіти і науки України
Орган, до сфери управління якого належить установа
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Назва установи, де проводився захист дисертації
Міністерство освіти і науки України
Орган, до сфери управління якого належить установа
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ДАНИЛЬЧЕНКО ТЕТЯНА ВІКТОРІВНА
УДК 316.613.42
ДИСЕРТАЦІЯ
ПСИХОЛОГІЯ СУБ’ЄКТИВНОГО СОЦІАЛЬНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ
19.00.05 – соціальна психологія; психологія соціальної роботи
подається на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
___________________________
(підпис, ініціали та прізвище здобувача)
Науковий консультант:
Васютинський Вадим Олександрович
доктор психологічних наук, професор
Київ – 2018

З М І С Т
Вступ 18
Розділ 1. Проблема суб'єктивного соціального благополуччя у сучасній
психологічній науці 29
1.1. Суб'єктивне соціальне благополуччя як предмет дослідження 29
1.2. Психологічна структура суб'єктивного соціального благополуччя 46
1.2.1. Підходи до визначення структури суб'єктивного
соціального благополуччя в психології 46
1.2.2. Особливості формування особою суджень про своє
соціальне благополуччя 61
1.2.3. Соціальна поведінка як засіб досягнення суб'єктивного
соціального благополуччя 75
1.2.4. Емоційно-оцінний компонент суб'єктивного соціального
благополуччя 84
1.3. Соціальна зв’язність як атрибут суб'єктивного соціального благополуччя 90
1.4. Об’єктивні і суб’єктивні чинники суб'єктивного соціального
благополуччя 108
Висновки до розділу 1 125
Розділ 2. Балансно-гетерархічна концепція суб'єктивного соціального
благополуччя 129
2.1. Особливості суб'єктивного соціального благополуччя в межах балансногетерархічної концепції 130
2.2. Емпіричний аналіз компонентів суб'єктивного соціального
благополуччя 141
2.3. Емпірична верифікація структурної моделі суб'єктивного
соціального благополуччя 158
2.4. Побудова та валідизація опитувальника суб'єктивного соціального
благополуччя 172
2.5. Гетерархічна структура суб'єктивного соціального благополуччя 178
Висновки до розділу 2 221
Розділ 3. Тип переживання суб'єктивного соціального благополуччя як пошук
суб’єктивного балансу 226
3.1. Організація та програма дослідження 226
3.2. Виявлення типології переживання суб'єктивного соціального
благополуччя 230
3.3. Психологічні особливості типів суб'єктивного соціального
благополуччя 241
3.4. Суб’єктивний баланс соціально-психологічних параметрів як умова
набуття суб'єктивного соціального благополуччя 289
16
Висновки до розділу 3 295
Розділ 4. Чинники переживання суб'єктивного соціального благополуччя 298
4.1. Особливості переживання суб'єктивного соціального благополуччя
представниками різних соціально-демографічних груп 299
4.2. Суб’єктивно-психологічна детермінація суб'єктивного соціального
благополуччя 316
Висновки до розділу 4 334
Розділ 5. Психологічні засоби оптимізації суб'єктивного соціального
благополуччя 337
5.1. Зміст психологічного супроводу оптимізації суб'єктивного соціального
благополуччя 337
5.2. Позитивна міжособова взаємодія і позитивне мислення як засоби набуття
суб'єктивного соціального благополуччя 356
5.3. Принципи побудови і результати апробації програми оптимізації
суб'єктивного соціального благополуччя 375
Висновки до розділу 5 396
Висновки 399
Список використаних джерел 403
Додатки 435
17
ВИКОРИСТАНІ СКОРОЧЕННЯ
ССБ суб'єктивне соціальне благополуччя
СБ суб'єктивне благополуччя
18
ВСТУП
Актуальність дослідження. Соціальні процеси, що відбуваються в останні
десятиріччя в нашій країні, суттєво змінили устрій суспільного життя.
Змінюються цінності і традиційні культурні стереотипи поведінки, особливо у
сфері соціальних відносин. Варіативність суспільних вимог привела до зростання
значення суб’єктності особи в процесі становлення соціально зрілої особистості,
яка самовизначається відносно регуляторів і критеріїв соціальної поведінки. З
одного боку, посилюються індивідуалістичні тенденції (конкуренція,
автономізація), з другого – відбувається актуалізація колективізму (благодійність,
волонтерська діяльність). У таких умовах питання благополуччя, як
персонального, так і суспільного, постає з особливою гостротою.
Складність вивчення соціального благополуччя пов’язана, по-перше, зі
спрямованістю досліджень на проблемні психологічні явища, такі як фрустрація,
стреси, конфлікти тощо. По-друге, для позначення переживання оптимального
соціального функціонування особи використовують чимало понять, які є слабо
дотичними до понять традиційної психології. Здебільшого йдеться про щастя,
процвітання, суб'єктивне благополуччя, соціально-психологічне благополуччя,
соціально-психологічні параметри якості життя, психологічний комфорт; у
соціології вивчається соціальне благополуччя, соціальне самопочуття, добробут,
соціальний або життєвий комфорт тощо.
У психології останніх десятиліть відносно більшого поширення набули
концепції суб’єктивного благополуччя (К. О. Абульханова-Славська, М. Аргайл,
І. Ф. Аршава, Ю. В. Бессонова, Н. В. Боровська, Е. Динер, К. Кіз,
Я. Л. Коломінський, Л. В. Куликов, А. В. Курова, Р. Лукас, К. Ріфф, Е. Су,
Р. М. Шаміонов). Зясовують його зв’язки з позитивним ставленням до себе і
впевненістю в собі (О. С. Копіна, А. О. Русалінова, М. В. Соколова, К. Ріфф),
наявністю мети в житті та прийняттям відповідальності за її досягнення
(М. Аргайл, О. С. Васильєва, Є. А. Демченко), особистісними прагненнями
(Е. І. Кологривова), самореалізацією (Г. Л. Пучкова), інтернальністю
19
(Л. В. Куликов), толерантністю (Н. К. Бахарєва), суверенністю (Є. Н. Паніна),
ціннісними орієнтаціями (О. Е. Бочарова, Р. Еммонс), позитивними взаєминами з
іншими людьми (М. Аргайл, К. Ріфф). Суб’єктивному благополуччю особи
приділено увагу в гуманістичному напрямі психології (А. Маслоу, Р. Мей,
К. Роджерс, В. Франкл, Е. Фромм). Накопичено чимало даних щодо змісту
суб'єктивного благополуччя в онтогенезі: його особливостей у підлітків
(О. О. Єлисеєва, Л. Вотерс), молоді (Б. Брумметт, О. В. Камінська, О. С. Огнєв,
M. A. Окунь, I. Сіглер, В. Є. Ткаченко), в похилому віці (П. Адельманн, В. Бучер,
Р. Ворд, П. Ворр, І. С. Горбаль, Л. Джордж, Ю. Б. Дубовик, І. Робертсон). Однак
малодослідженими залишаються такі його аспекти як фізичний, психічний,
емоційний, духовний, соціальний та їх співвідношення.
Ускладнює наукові пошуки неузгодженість у трактуванні соціального
благополуччя особи. Воно розуміється як переживання: задоволення соціальних
потреб (Ю. В. Бессонова, Б. Беттенкурт, Д. Гаспер, Е. Десі, К. Кіз, Л. В. Куликов,
С. Лінденберг, Л. Молікс, Ч. Ніколс, Дж. Ормел, Р. Раян, М. Рідіджер,
Н. Стеверінк), достатнього соціального капіталу (Р. Лаярд, Ф. Мюнір, Дж. Сач,
А. Сен, Дж. Стігліц, Дж. Хеллівелл), відчуття соціальної зв’язності / належності
(Р. Баумейстер, Р. Валлеренд, Л. Каллаган, Л. Кревір-Брод, Дж. Лавін, Р. Лі,
М. Лірі, А. Нієбойєр, К. Ньюел, Дж. Ньюмен), позитивного афекту з приводу
взаємин (Ю. В. Бессонова, Л. Каллаган, Л. В. Куликов, Дж. Ларсон, Р. Лукас,
Дж. Мінкенен, М. Мюллер, К. Ньюел, К. Ріфф, Е. Су). Однак зведення
соціального благополуччя до одномірних моделей не дає можливості пояснити
багатовимірну систему інтерпретування особою власного соціального
функціонування.
На сьогодні вивчення соціального благополуччя зосередилось у двох
напрямах. У першому акцентується увага на проблемі балансу / конфлікту між
глобальним та індивідуальним соціальним благополуччям (П. Борехам,
Дж. Ларсон, Дж. Повей, М. Сірджі), а також благополуччя в спільноті
(Н. Де Піколі, В. Ла Плака, Є. Латтмер, Л. А. Найдьонова, Т. Рат, С. Роллеро,
Дж. Хартер). Другий напрям представлений дослідженнями суб’єктивних
20
переживань, пов’язаних із соціальними відносинами (О. І. Бурова, Дж. Гор,
А. Л. Журавльов, С. Кросс, Л. В. Куликов, М. Морріс, Ю. А. Петровська,
Р. М. Шаміонов).
На тлі численних соціологічних досліджень соціального самопочуття
(Н. Л. Баталова, Л. А. Беляєва, Є. І. Головаха, М. Я. Єлейко, Я. Н. Крупець,
О. В. Лясковська, Л. І. Михайлова, Н. В. Паніна, Н. Г. Симонович,
В. М. Чугуєнко) у психології недостатньо вивченим залишається оптимальний
стан людини при соціальних взаємодіях різного рівня, який ми визначили як
ситуацію суб’єктивного соціального благополуччя (ССБ). Йдеться про міру
оптимальності соціального функціонування особи, що проявляється в її
задоволеності зі свого соціального статусу, перспектив та актуального стану
суспільства, до якого вона належить, міжособових зв’язків і особистісного
статусу, задоволення її соціальних потреб.
З огляду на це, актуальність розробки цієї проблеми пов’язана з тим, що:
по-перше, психологічні концепції, які висвітлюють параметри оптимального
функціонування особи (психологічне благополуччя, психологічне здоров’я,
процвітання), роблять акцент на соціальну адаптацію, тоді як індивідуація,
особливо в контексті реалізації аутентичної суб’єктності в соціальному бутті,
залишається малодослідженою;
по-друге, лінійні, векторні пояснення структури благополуччя особи і його
чинників як окремих, дискретних предикторів, не дають змоги врахувати
гетерогенність феноменів соціального буття, оскільки ССБ виникає в процесі
взаємодії таких систем, як суспільство – група – особа, які самі є складними та
рекурсивними;
по-третє, у соціальній психології існує чимало емпіричних досліджень,
спрямованих на з’ясування задоволеності особою окремими системами стосунків,
але залишається недостатнім соціально-психологічний аналіз й узагальнення
емпіричних даних про соціальне благополуччя як цілісне явище.
Таким чином, наявна інформація про соціально-психологічні чинники і
змістові індикатори ССБ є неповною. Дотепер залишаються нез’ясованими
21
закономірності цілісного процесу переживання та реалізації благополуччя в
соціальному аспекті. Відтак проблема оптимального функціонування особи в
соціальному бутті зумовила вибір теми дослідження «Психологія суб’єктивного
соціального благополуччя».
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконувалася відповідно до тем наукових досліджень факультету
психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка
«Розвиток цілісної особистості в контексті соціальних змін: соціальні,
психологічні та педагогічні аспекти» (номер державної реєстрації 0114U003481)
та кафедри соціальної психології Київського національного університету імені
Тараса Шевченка «Особистість і групи в умовах ціннісно-смислової
трансформації суспільства» (номер державної реєстрації 0116U0082624). Тему
дисертації затверджено на засіданні Вченої ради факультету психології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 6 від
14 січня 2014 р.).
Мета дослідження полягає в теоретичній розробці та практичній апробації
психологічної концепції набуття і переживання особою суб'єктивного соціального
благополуччя.
Відповідно до поставленої мети визначено завдання дослідження:
1) з’ясувати провідні теоретико-методологічні підходи та концепції
суб’єктивного і соціального благополуччя;
2) розробити інструментарій для вимірювання суб’єктивного соціального
благополуччя та виконати його психометричну перевірку;
3) розробити та обґрунтувати концепцію суб'єктивного соціального
благополуччя на основі гетерархічного підходу;
4) емпірично визначити зміст соціально-психологічної детермінації
суб'єктивного соціального благополуччя;
5) емпірично виявити соціально-психологічні особливості осіб із різним
типом переживання суб'єктивного соціального благополуччя і його
структурної організації;
22
6) розробити, обґрунтувати та апробувати програму психологічного
супроводу, спрямовану на оптимізацію переживання суб'єктивного
соціального благополуччя.
Об'єктом дослідження є суб’єктивне соціальне благополуччя особи.
Предметом є чинники і структура переживання суб’єктивного соціального
благополуччя особою в процесі соціальних взаємодій.
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять
фундаментальні положення та теоретичні принципи системного (Б. Г. Ананьєв,
О. Є. Бочарова, В. О. Ганзен, Д. Гаспер, І. А. Доннікова, А. В. Карпов,
Б. Ф. Ломов, С. Л. Рубінштейн), структурно-системного (А. М. Костін,
Ю. Я. Голіков, Дж. Мінкенен, І. Пріллелтенскі, Б. Ф. Ломов), суб’єктного
(К. О. Абульханова-Славська, А. В. Брушлинський, С. Л. Рубінштейн,
В. Е. Чудновський, З. І. Рябикіна), синергетичного (О. А. Арзамасцев,
О. А. Донченко, Н. О. Зенкова, О. О. Колобов, У. Маккалок, Г. Ніколіс,
О. Ю. Петухов, І. Пригожин, Є. А. Янковська) і психосоціального (І. В. Ващенко,
Ж. П. Вірна, О. І. Власова, Н. Є. Завацька, А. Б. Коваленко, Е. Л. Носенко,
Т. М. Титаренко, Ю. М. Швалб) підходів; психологічні теорії і положення про:
ставлення (В. М. М’ясищев, Б. Ф. Ломов, П. М. Шихирєв), соціальне пізнання
(Г. М. Андреєва, Дж. Брунер, А. Тверскі, Д. Канеман, С. Тейлор, Дж. Браун,
А. Вуд), міжособову взаємодію (Г. М. Андреєва, В. О. Васютинський,
А. Л. Журавльов, Є. С. Кузьмін, В. М. Куніцина), соціальні потреби
(Р. Баумейстер, Р. Валлеренд, Е. Десі, Л. Каллаган, Дж. Лавін, Д. Леман, М. Лірі,
Х. Маркус, А. Маслоу, Дж. Ормел, А. Нієбойєр), сприймання часу (О. В. Мітіна,
Т. О. Нестік, О. В. Полунін, А. Сирцова, Б. І. Цуканов), баланс (Р. Істерлін,
Б. Хеді, А. Верінг, Р. Каммінс, Р. Додж, Ф. Х’юпперт, Н. Маркс, Дж. Міхаельсон,
Дж. Віттерсо), самодетермінацію (А. Бандура, Е. Десі, Дж. Горді, Р. Раян, В. Хута,
Д. О. Леонтьєв, В. І. Чирков), суб’єктивне благополуччя та щастя (М. Аргайл,
А. Вотерман, Е. Динер, С. Любомирскі, К. Ріфф, М. Селігман, І. Ф. Аршава,
Л. В. Куликов, Л. З. Левіт, Д. О. Леонтьєв, Е. Л. Носенко, П. П. Фесенко,
Р. М. Шаміонов, К. Шелдон).
23
Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань у роботі
використано такі методи: а) теоретичні – порівняння, класифікація,
моделювання, систематизація – для обґрунтування теоретико-методологічних
засад дослідження; б) емпіричні – опитування, анкетування, психологічне
тестування, асоціативні методи; психодіагностичні методики: «Шкала
соціального благополуччя» (К. Кіз), авторський «Опитувальник параметрів
суб'єктивного соціального благополуччя», анкета European Social Survay
(К. Васкуес, Дж. Віттерсо, Н. Маркс, Дж. Міхаельсон, Ф. Х’юпперт), анкета
«Соціальне благополуччя» (Н. М. Мельникова) – для вимірювання суб'єктивного
соціального благополуччя; Шкала задоволеності життям (Е. Динер,
Д. О. Леонтьєв, Є. М. Осін), Шкала психологічного благополуччя (К. Ріфф,
Л. В. Жуковська, Є. Г. Трошихіна), Шкала процвітання (Е. Динер), опитувальник
«Перспектива мого життя» (Н. В. Тарабріна, Є. А. Міско), «Методика діагностики
психологічної межі особистості» (Т. С. Леві), Опитувальник часової перспективи
(Ф. Зімбардо, А. Сирцова, О. В. Мітіна), Опитувальник міжособових стосунків
(В. Шутц, А. А. Рукавішніков), Опитувальник соціальних навичок (Д. Н. Хломов,
С. А. Баклушинський, О. Ю. Казьмина), опитувальник «Адаптивні стратегії
поведінки» (АСП–1) (Н. М. Мельникова), Шкала міжособової (соціальної) довіри
(Дж. Роттер, С. Г. Достовалов), Тест рефлексивної комунікативності
(І. В. Аношкін), Опитувальник цінностей Ш. Шварца (В. М. Карандашев), Тест
атрибутивних стилів (Н. Л. Рудіна), Тест упевненості в собі (В. Г. Ромек),
Методика діагностики соціально-психологічних настанов особи в мотиваційнопотребовій сфері (О. Ф. Потьомкіна) – для вивчення соціально-психологічних
характеристик особистості; в) методи математико-статистичної обробки даних
– кількісний опис (частотний, кросстабуляційний, кореляційний аналізи),
процедури багатовимірного моделювання даних (кластерний, факторний,
конфірматорний, дисперсійний, дискримінантний, регресійний аналізи, метод
структурного моделювання), нейронні мережі та мережі Байєса – для
моделювання нелінійної багатовимірної системи з прогностичними варіаціями.
24
Статистичний аналіз здійснювався за допомогою пакета статистичних програм
SPSS 12, AMOS 18, SPSS Modeler 18.
Наукова новизна і теоретичне значення роботи полягають у тому, що:
вперше:
– розроблено та обґрунтовано балансно-гетерархічну концепцію
суб’єктивного соціального благополуччя, у якій ідеться про його
гетерархічність (у процесі самовизначення суб’єкт задає спосіб
структурування елементів) і такі властивості, як гетерогенність
(компоненти є функціональними єдностями, що взаємодіють у межах
цілого), рекурсивність (компоненти перебувають у системі
взаємокоординації), недуалістичність (вибір з альтернатив, не
протиставлюваних одна одній), нелінійність (імовірнісний характер
функціонування), динамічність (здатність підтримувати постійні зміни), а
також про його критерії, типи, функції та механізми;
– доведено, що елементи психологічної структури суб'єктивного соціального
благополуччя є функціональними єдностями, які взаємодіють у межах
цілого – переживання суб'єктивного соціального благополуччя – та
перебувають у системі динамічної взаємокоординації;
– розроблено та валідизовано «Опитувальник параметрів суб'єктивного
соціального благополуччя», що містить загальну шкалу рівня
суб'єктивного соціального благополуччя, а також п’ять первинних шкал:
соціальна дистантність, емоційне прийняття, соціальне схвалення,
соціальна помітність та позитивні соціальні судження;
– з’ясовано закономірності структурної організації суб'єктивного соціального
благополуччя: воно має множинні джерела, що системно пов’язані;
констатація (не)благополуччя в соціальній сфері впливає на компоненти
суб'єктивного соціального благополуччя (уявлення про благополуччя,
оцінку окремих стосунків, обрані моделі соціальної поведінки),
зумовлюючи, своєю чергою, формування структури суб'єктивного
соціального благополуччя;
25
– виявлено параметри індивідуації / соціальності, оптимальний баланс між
якими забезпечує переживання суб'єктивного соціального благополуччя, а
саме між: ідіоцентричною і алоцентричною орієнтаціями; контролем над
іншими і контролем з боку інших; готовністю змінювати себе і соціальне
середовище; соціальною зв’язністю і особистісною автономією; довірою і
недовірою; соціальним внеском і користуванням соціальною підтримкою;
– встановлено та проаналізовано чотири типи переживання суб'єктивного
соціального благополуччя (зарадний, дбайливий, незалежний,
безпорадний), які відрізняються рівнем задоволеності соціальних потреб
та орієнтацією на джерело соціального блага (зовнішнього – інші люди та
групи або внутрішнього – власна особистість);
– обґрунтовано, що соціально-психологічні (трансценденційні цінності,
алоцентризм, потреба в належності) та особистісні (впевненість у собі,
компетентність, самоприйняття, рефлексивна контактність,
оптимістичний атрибутивний стиль) чинники суб'єктивного соціального
благополуччя є взаємозумовленими і становлять унікальну конфігурацію
балансу для кожного типу його переживання;
– визначено характеристики впливу соціально-демографічних чинників
суб'єктивного соціального благополуччя: ортогонального (стать),
антагоністичного (наявність дітей) та синергетичного (сімейний статус і
обсяг реальної соціальної мережі);
– розроблено програму психологічного супроводу переживання
суб'єктивного соціального благополуччя «Соціально-психологічний
комфорт», що спирається на техніки позитивного мислення, позитивної
взаємодії і забезпечує оптимізацію його переживання;
поглиблено уявлення про:
– суб'єктивне соціальне благополуччя як гетерархічну структуру, що дає
змогу врахувати особливості саморегуляції особи при його переживанні;
– критерії суб'єктивного соціального благополуччя – переживання особою
соціальної залученості, соціального схвалення, соціальної підтримки;
26
удосконалено: засади застосування системного підходу в методичному
психологічному забезпеченні оптимізації переживання суб'єктивного
соціального благополуччя.
Практичне значення результатів дослідження полягає в можливості їх
використання, по-перше, для змістового наповнення програм психологічного
супроводу з оптимізації переживання суб'єктивного соціального благополуччя і
створення соціально сприятливої ситуації в колективах різного типу; по-друге,
для діагностики соціальної адаптації особи до нових умов у практиці організацій,
що займаються просвітою та наданням соціально-психологічної підтримки
(освітні заклади, центри психологічного консультування, соціально-психологічні
служби та органи соціального захисту), а також для проведення його моніторингу
у населення.
Теоретичні та емпіричні положення дисертації можуть бути використані
викладачами вищих навчальних закладів при викладанні навчальних дисциплін
«Соціальна психологія», «Психогігієна», «Психологія мотивації», «Психологія
спілкування», «Психологія соціального пізнання», «Соціально-психологічний
тренінг».
Результати дослідження впроваджено в дослідницьку практику
Клайпедського університету (протокол № 46НU-Ps-2-13 від 13.09.2016 р.),
лабораторії маркетингових досліджень ТОВ «Проінсайт Лаб» (довідка
№ 30/11/16-01 від 30.11.2016 р.), елементи програми – у корекційну роботу з
клієнтами Тернопільського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та
молоді (довідка № 27 від 23.01.2017 р.), а також у навчальний процес
Чернігівського національного педагогічного університету (довідка № 22 від
01.07.2016 р.), Львівського національного університету імені Івана Франка
(довідка № 4343-Н від 26.09.2016 р.); Луганського національного університету
імені Тараса Шевченка (довідка № 1/2319 від 17.11.2016 р.); Східноєвропейського
національного університету імені Лесі Українки (довідка № 03-29/02/3481 від
23.11.2016 р.), Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
(довідка № 0202-1137 від 02.12.2016 р.), Херсонського національного
27
університету (довідка № 07-28/2414 від 12.12.2016 р.), Національного
університету «Острозька академія» (довідка № 031 від 30.01.2017 р.).
Надійність і обґрунтованість отриманих результатів дослідження
забезпечено різнобічним теоретичним аналізом проблеми, використанням
методології системного та діяльнісного підходів, застосуванням коректного
комплексу методів, використанням сучасних методів математичної статистики,
достатнім обсягом емпіричного матеріалу.
Особистий внесок здобувача. У науковій роботі «Соціальне благополуччя:
між сім'єю і суспільством, або tabula rasa української громади», написаній у
співавторстві з Т. І. Силою, автору дисертації належить аналіз літературних
джерел, обробка емпіричного матеріалу та оформлення тексту статті, що
становить 50% її змісту. Ідеї співавтора у дисертації не використовуються.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати
дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри
соціальної психології Київського національного університету імені Тараса
Шевченка, а також на міжнародних наукових конференціях: ХХІ заочній науковопрактичній конференції «Наукова дискусія: Питання педагогіки і психології»
(Москва, 2013), науково-практичній конференції «Актуальні питання та проблеми
розвитку соціальних наук» (Кєльце, Польща, 2016), науково-практичній
конференції «Реалії та перспективи розвитку суспільства: соціальні, психологічні
і політичні аспекти» (Сладковічево, Словаччина, 2016), науково-практичній
конференції «Педагогічні та психологічні науки: аналіз сучасності та прогноз
майбутнього» (Одеса, 2013), ІХ науково-практичній конференції «Соціалізація
особистості в умовах системних змін: теоретичні та прикладні проблеми» (Київ,
2014), ІV науково-практичній конференції «Соціалізація і ресоціалізація в умовах
сучасного суспільства» (Київ, 2014), науково-практичній конференції
«Психологія переживання кризових подій» (Ніжин, 2014), науково-практичній
конференції «Сучасні досягнення вітчизняних вчених у галузі педагогічних та
психологічних наук» (Київ, 2015), ІІ науково-практичній конференції «Соціальні,
психологічні та політичні проблеми транскордонної безпеки» (Одеса, 2016), ХІ
28
науково-практичній конференції «Соціалізація особистості в умовах системних
змін: теоретичні та прикладні проблеми» (Київ, 2016), VІ науково-практичній
конференції «Психологічні проблеми майбутнього в контексті різних
соціокультурних вимірів» (Ніжин, 2016), ІІ науково-практичній конференції
«Військова психологія у вимірах війни і миру: проблеми, досвід, перспективи»
(Київ, 2017), І Міжнародному науково-практичному семінарі «Актуальні
проблеми психології на європейському просторі» (Кам’янець-Подільський, 2016),
VІІ Харківських міжнародних психологічних читаннях «Актуальні проблеми
теорії та практики психологічні допомоги» (Харків, 2015); всеукраїнських
конференціях: VІ науково-практичній конференції з міжнародною участю
«Соціально-психологічні особливості професійної діяльності працівників
соціальної сфери: соціальні виміри сучасності» (Мелітополь, 2014), науковій
конференції «V Сіверянські соціально-психологічні читання» (Чернігів, 2014),
науково-практичній конференції «Проблеми девіантної поведінки: історія, теорія,
практика» (Ужгород, 2015), науковій конференції «VІ Сіверянські соціальнопсихологічні читання» (Чернігів, 2015), Всеукраїнській (з міжнародною участю)
науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених
«Соціально-психологічні технології розвитку особистості» (Херсон, 2015), ІІ
науково-практичній інтернет-конференції (з міжнародною участю) «Особистісне
зростання: теорія і практика» (Житомир, 2016).
Публікації. Результати дослідження відображено в 36 публікаціях, серед
яких 1 монографія, 20 статей у наукових фахових виданнях, включених до
переліку, затвердженого МОН України (3 з яких входять до міжнародних
наукометричних баз даних), 4 статті у фахових зарубіжних виданнях; 11 тез
доповідей на наукових форумах.
Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, п’яти розділів,
висновків, списку використаних джерел і додатків. Список використаних джерел
містить 624 найменувань, із них 373 – іноземною мовою. Загальний обсяг роботи
становить 557 сторінок. Основний зміст викладено на 385 сторінках. Робота містить 50 таблиць (на 20,5 сторінках) і 41 рисунок (на 19,5 сторінках) та 20 додатків

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретико-методологічне обґрунтування та емпіричне
дослідження суб'єктивного соціального благополуччя як балансно-гетерархічної
системи, що дало підстави прийти до таких висновків:
1. Оптимальне соціальне функціонування особи, яке позначається як щастя,
самопочуття, комфорт, благополуччя, процвітання, розглядається в різних
напрямах наукового знання: філософії, економіці, соціології, психології.
Суб’єктивне соціальне благополуччя розглядається як: рефлексія та оцінка
окремим суб’єктом свого соціального буття (індивідуально-суб’єктний підхід);
сукупність оцінок групою головних аспектів своєї життєдіяльності, зумовлених
соціальною реальністю (соціально-психологічний підхід); система суб’єктивних
відчуттів, що свідчать про психологічний комфорт (гедоністичний підхід); процес
досягнення гармонії стосунків у соціально позитивному контексті (евдемонічний
підхід).
Систематизація і узагальнення методологічних підходів і результатів
емпіричних досліджень дали підставу розглядати суб'єктивне соціальне
благополуччя як інтегральне соціально-психологічне явище, що відображає
усвідомлення й оцінку соціального функціонування на основі співвідношення між
рівнем домагань і ступенем задоволення соціальних потреб суб’єкта, у результаті
чого він визначає своє соціальне буття як оптимальне і переживає почуття
задоволеності.
З одного боку, йдеться про позитивне функціонування в соціальному
середовищі, що дає людині змогу задовольнити соціальні потреби та відчувати
свою належність до соціуму («соціальне благополуччя»), із другого – наслідком
соціального функціонування є позитивні суб’єктивні оцінки соціальних зв’язків
(як конкретних, так і узагальнених), що об’єктивується у феномені «суб'єктивного
благополуччя» як узагальненого відображення всіх детермінант соціального
буття.
401
2. ССБ має гетерархічну структуру та є багатовимірною, багаторівневою і
динамічною системою суб’єктивних взаємопов’язаних вимірів, провідними з яких
є соціальна зв’язність, соціальна помітність, соціальне схвалення, емоційне
прийняття та позитивні соціальні уявлення. Спосіб структурування елементів
ССБ задається суб’єктом у процесі самовизначення, коли встановлюється сенс
того, чим він керується у своєму соціальному функціонуванні, аби забезпечити
психологічну готовність діяти у певний спосіб на основі вибору можливих
альтернатив.
ССБ має такі властивості гетерархічної системи, як гетерогенність
(компоненти ССБ є функціональними єдностями, що взаємодіють у межах
цілого), рекурсивність (компоненти ССБ перебувають у системі
взаємокоординації), недуалістичність (вибір з альтернатив, що не
протиставляються одна одній), нелінійність (імовірнісний характер
функціонування ССБ), динамічність (здатність ССБ підтримувати постійні зміни).
Поняття балансу дає змогу врахувати динамічні зміни та мінливість критеріїв
ССБ (самовизначення як системотвірні принципи суб’єкта, на яких будується
його поведінка й особистість).
3. Переживання соціального благополуччя залежить від об’єктивних і
суб’єктивних чинників. Найбільш вагомими серед об’єктивних чинників є:
розгалуженість реальної соціальної мережі, наявність шлюбу, проживання у
великому місті, вік, рівень освіти. Соціально-демографічні чинники ССБ
справляють вплив синергетично (сімейний статус, обсяг реальної соціальної
мережі), ортогонально (стать) або антагоністично (наявність дітей). Більш
істотними для набуття й підтримки ССБ є суб’єктивно-психологічні чинники:
психологічне та емоційне благополуччя, висока самооцінка, просоціальна
орієнтація, позитивний атрибутивний стиль, дія яких має синергетичний характер.
4. Досягнення суб'єктивного соціального благополуччя забезпечується
віднайденням оптимального балансу між: ідіоцентричною і алоцентричною
орієнтаціями; контролем над іншими людьми і контролем з їхнього боку;
готовністю змінювати себе і соціальне середовище; соціальною зв’язністю і
402
особистісною автономією; довірою і недовірою; соціальним внеском і
користуванням соціальною підтримкою.
Ієрархія соціальних потреб відповідно до внеску в загальний показник ССБ
відрізняється на різних його рівнях: на високому – провідною є потреба в
соціальній помітності, на середньому – в емоційному прийнятті, на низькому – у
соціальній зв’язності.
Структура ССБ має відмінну систему значущих зв’язків на різних його
рівнях. В осіб із найвищими і найнижчими показниками ССБ має чітку лінійну
внутрішню структуру: високий ступінь інтегрованості структури і
диференційованості її компонентів. Це підвищує міру усвідомлення необхідних
умов і дій для досягнення бажаного соціального комфорту. В осіб із середнім
рівнем структура ССБ є нелінійною, виявлено найнижчий ступінь його інтеграції
за слабкої диференціації. Низька організованість структури ССБ свідчить, поперше, про слабкий вплив соціального благополуччя на регуляцію
життєдіяльності особи, по-друге, про велику варіативність психологічних
критеріїв ССБ, які можуть суперечити один одному.
5. Виокремлено чотири типи переживання суб'єктивного соціального
благополуччя: зарадний, дбайливий, незалежний і безпорадний.
Зарадному типу притаманні найвищий рівень переживання ССБ, найвища
задоволеність стосунками, суб’єктивна рівновага між індивідуацією та
соціальністю. Провідною є потреба в соціальній помітності.
Дбайливий тип відзначається вищим від середнього рівнем переживання ССБ
і високою задоволеністю стосунками. Провідною соціальною потребою є
соціальне схвалення. Виражена потреба в довірчих взаєминах та належності.
Баланс зміщено в бік соціальності.
Незалежному типу притаманний нижчий від середнього рівень переживання
ССБ. Провідними соціальними потребами є соціальна помітність та особистісна
автономія. Потреби в соціальній належності й афіліації низькі. Задоволеність
стосунками порівняно висока, однак є незадоволеність загальним соціальним
статусом. Баланс зміщено в бік індивідуації.
403
Безпорадний тип відзначається найнижчим рівнем переживання ССБ. Його
носії незадоволені якістю взаємин, у них слабко розвинуті соціальні навички. Між
соціальністю та індивідуацією баланс порушений.
6. Ефективним засобом оптимізації ССБ є запропонована програма його
психологічного супроводу з елементами соціально-психологічного тренінгу
«Соціально-психологічний комфорт», яка спрямована на розвиток позитивного
мислення (позитивний атрибутивний стиль, навички емоційної регуляції та
рефлексії) і навичок позитивної взаємодії (активно-конструктивна відповідь,
підтримка інших, здійснення добрих справ (допомога), позитивна реактивність –
вдячність, похвала, компліменти).
Перспективами подальших досліджень можуть бути розробки щодо
з’ясування гендерних особливостей переживання ССБ; вивчення впливу
особистісної автономії на переживання соціального благополуччя в
індивідуалістичних і колективістських культурах у кризових і стабільних
соціальних умовах; аналізу ролі соціальних інтернет-мереж у переживанні
соціальної зв’язності і, відповідно, їхнього впливу на переживання ССБ;
з’ясування змісту інтеграції окремих емоційних реакцій у цілісне переживання
соціального благополуччя; виявлення дієвих психологічних механізмів
підтримання соціального благополуччя як у оптимальних, так і стресових умовах.