ОСОБЛИВОСТІ ТЕМПОРАЛЬНОСТІ ЯК ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТА

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ

На правах рукопису

БАБАТІНА СВІТЛАНА ІВАНІВНА

УДК: 159.922.6+115.4

ОСОБЛИВОСТІ ТЕМПОРАЛЬНОСТІ ЯК ІНДИВІДУАЛЬНОЇ
ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТА

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник
Хомуленко Тамара Борисівна
доктор психологічних наук, професор

Харків – 2012

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………..………………………….…4
РОЗДІЛ 1 НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ КАТЕГОРІЇ ЧАСУ В ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ...…………………………13
1.1 Категорія часу в психолого-педагогічних дослідженнях….……........13
1.2 Особливості темпоральності на різних етапах розвитку особистості…………………………………………………………………….……30
1.3 Темпоральні та регулятивні характеристики особистості в студентському віці…………………….………………………………………...….49
Висновки до розділу 1…………..………………………………………...…68
РОЗДІЛ 2 ЕМПІРИЧНИЙ АНАЛІЗ ТЕМПОРАЛЬНОСТІ
В ХАРАКТЕРИСТИЦІ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТА………………………………………………………………………...70
2.1 Організація та методи експериментального дослідження ……..…..…70
2.2 Аналіз результатів емпіричного дослідження темпоральних характеристик у студентському віці………….…………………………………...80
2.2.1 Дослідження психологічної структури темпоральності у студентів на початку та у кінці навчання…..……………….….………………………………..80
2.2.2 Дослідження взаємозв’язків особистісно-регулятивних та темпоральних характеристик особистості студента ……………...……………..93
2.2.3 Дослідження особливостей взаємозв’язку життєстійкості з темпоральними характеристиками особистості студента…………………...…101
Висновки до розділу 2…………………………………………….….….....106
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ТА ЗАСОБИ РОЗВИТКУ КОНСТРУКТИВНОЇ ФОРМИ ТЕМПОРАЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В СТУДЕНТСЬКОМУ ВІЦІ………………………………………………………………………..………109
3.1 Теоретичне обґрунтування розвивально-корекційної програми…...109
3.2 Характеристика структури та змісту розвивально-корекційної програми, спрямованої на розвиток темпоральних характеристик особистості в студентському віці………………………………………………………………..123
3.3 Контрольне дослідження ефективності розвивально-корекційної програми…………………………………………………………….…………..…150
Висновки до розділу 3 …………………………………..…….………..…162
ВИСНОВКИ…………………….………………………...………….……165
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………...……………..…170
ДОДАТКИ………………………………………..………...………………197

ВСТУП

Актуальність дослідження та постановка проблеми. Нині в психології активно досліджується проблема організації особистості у часі. Вивчення психологічних аспектів сприйняття і переживання часу ведеться мало не з перших днів існування психологічної науки. З проблемою часу людина стикається щодня, щохвилини. Час є регулятором діяльності людини, формою протікання всіх механічних, органічних і психічних процесів, адже будь-який процес відбувається в часі. Кожна дія суб’єкта є певним процесом, а процес завжди розгорнутий у часі і характеризується часовими закономірностями. Уявлення про час не є вродженим, воно формується поступово в процесі розвитку особистості і визначається тією культурою, до якої належить людина.
Сучасне суспільство є досить динамічним у своєму розвитку, постійні зміни, що відбуваються в ньому, пред’являють до особистості підвищені соціальні вимоги, що спрямовані безпосередньо на подолання повсякденних труднощів, котрі огортають усі сфери життя та діяльність людини, не оминаючи і систему освіти. Вченими різних наук робляться спроби цілісного осмислення особистісних характеристик, що покликані відповідати за успішну самореалізацію особистості, адаптацію молодої людини у професійному середовищі та вміння долати життєві труднощі. Саме у період юнацтва уявлення про час переходять на найбільш високий рівень і наближаються до абстрактного відображення часу, при чому особистий досвід, побудований на власному переживанні і безперервності сприймання часу, виступає головним фактором у становленні даних уявлень і понять. Тому важливо знати, що таке «час», як він сприймається людиною, від чого залежить його сприйняття. Ці знання можуть допомогти людині в організації власної життєдіяльності, умінні раціонально планувати і використовувати час. Свідомість і самосвідомість є компонентами структури особистості, зокрема самосвідомість набуває актуального розвитку в період юності. У юнацькому віці уперше в самосвідомість особистості усвідомлено входить чинник часу. Проте, незважаючи на те, що хід часу в усьому світі підкоряється одним і тим законам, для кожної окремої людини його переживання є індивідуальним.
Різні аспекти часової організації життя були предметом досліджень багатьох відомих вчених філософів, психологів, педагогів. Темпоральність у філософсько-культурній сфері розроблялась в працях Августина, Аристотеля, П. Гайденка, О. Гуревича Е. Гуссерля, І. Канта, М. Хайдеггера та ін.; у психолого-педагогічній сфері темпоральність досліджувала як характеристику окремих процесів розвитку особистості В. Ярська; психологічний час в масштабі людського життя обґрунтували у своїх роботах Б. Ананьєв,
Ш. Бюлер, Є. Головаха, П. Жане, О. Кронік, К. Левін, С. Рубінштейн тощо; суб’єктивний час особистості в концепції організації життя був предметом розгляду К. Абульханової-Славської, Т. Березіної, А. Болотової,
Т. Доброхотової, В. Ковальова, Л. Кубліцкене, З. Рябикіної, Р. Свинаренка та ін.; особистісне самовизначення у часі – О. Бодальов, М. Гінзбург; часові закономірності життєвого шляху досліджували Ю. Александров, В. Буганова, R. Kastenbaum та ін; розвиток темпоральної свідомості у своїх працях обґрунтувала З. Кіреєва; особистість у темпоральному вимірі є предметом досліджень В. Ковальова, Л. Копець, Н. Потаєнко, О. Старовойтенко,
П. Удачиної, L. Doob, D. Miller, C. Porter та ін.
Психолого-педагогічні дослідження засвідчують, що активне усвідомлення власного життєвого шляху особистості припадає на юнацький вік. Зазначений вік є часом відповідального життєвого самовизначення особистості, цей період завжди перебував у сфері наукових інтересів таких відомих вітчизняних і зарубіжних вчених, як Л. Балабанова, Л. Божович,
Н. Бондар, М. Боришевський, І. Булах, Л. Виготський, М. Гінзбург, Є. Головаха, Е. Еріксон, І. Кон, О. Леонтьєв, С. Максименко, Т. Титаренко, І. Нікітіна,
С. Панченко тощо; сучасні дослідження становлення особистості як суб’єкта саморозвитку обґрунтували у своїх працях С. Кузікова, Г. Меднікова,
Т. Тарасова, Л. Чміль. Випробовування різних соціальних ролей та видів діяльності, розвиток рефлексії закладають фундамент для вироблення молодою людиною активної життєвої позиції, власного світогляду. Суттєвою особливістю юнацького самовизначення є орієнтованість на майбутнє
(Л. Божович, І. Кон, Л. Регуш та інші). Вченими М. Бернштейном, І. Бехом,
М. Боришевським, О. Заболотською, О. Конопкіним, Б. Ломовим,
Ю. Миславським, В. Моросановою, О. Польшиним, З. Шабаровою та ін. встановлено, що важливу мотивуючу і когнітивно-орієнтуючу роль в саморегуляції стилю життєдіяльності при навчанні студента у вищому навчальному закладі відіграють якості особистості, що характеризують організаційно-діяльнісний компонент саморегуляції, а саме відповідальність, дисциплінованість, організованість. Можливість застосування методів саморегуляції з метою оптимізації навчального процесу була предметом наукових пошуків О. Зобкова, В. Кочисова, В. Кулікова, Ю. Олександрова,
Л. Регуш, О. Улітової, В. Часова, І. Шварца та ін.
Останніми роками у вітчизняній психології зусиллями
К. Абульханової-Славської, В. Ковальова, Л. Кубліцкене, В. Серенкової та ін. активно розробляється особистісно-часова проблематика. Вченими у концепціях, що розглядають цей напрям, вводиться поняття «особистісний час», під яким розуміється психотемпоральна організація дорослою особистістю своєї свідомості і самосвідомості, поведінки і діяльності в процесі здійснення нею індивідуальної та групової життєдіяльності. Психологічний час значущо відрізняється від об'єктивного, хронологічного часу. Людям властиві індивідуальні особливості сприйняття часу, наприклад, як плавно плинного або стрибкоподібного, як стислого або розтягнутого, порожнього або насиченого. При описі психологічного часу використовують різні підходи: вивчення психологічного часу та життєвого шляху особистості, сприйняття часу
(Б. Ананьєв, А. Болотова, В. Буганова, Є. Головаха, Д. Елькін, О. Кронік,
В. Лисенкова, І. Підласа, О. Полунін, С. Рубінштейн, І. Сеченов, Т. Титаренко, П. Фресс, Б. Цуканов та ін.); часова регуляція діяльності (В. Плохіх), планування особистісного часу (К. Абульханова-Славська, В. Серенкова), організація часу життя особистості як функціонування часового механізму індивіда (В. Ковальов, В. Ляудіс, Т. Павлова, О. Полунін) тощо.
На різних етапах онтогенетичного розвитку особистості люди по-різному відносяться до минулого, сьогодення і майбутнього: молодим людям властива спрямованість у майбутнє, у літньому віці більш значущим є минуле, має місце ретроспективна спрямованість мотивів.
Вивчення характеристики особистості студента і провідних напрямків психологічної роботи із зазначеною віковою категорією є евристично плідним саме з точки зору категорії часу в студентському віці, тому що одними з головних новоутворень в цьому віці є готовність до професійного і особистісного самовизначення, а самовизначення пов’язане з часовою перспективою власного «Я», формуванням стійких поглядів на світ і пошук свого місця в ньому.
Зазначене вище свідчить про необхідність і доцільність застосування психологічної категорії часу в визначенні особливостей розвитку психічних новоутворень юнацького віку, зокрема у студентської молоді.
Актуальність визначеної проблеми, полягає у її соціальній значущості та недостатній розробленості у педагогічній та віковій психології. Сформовані в юності уміння самоаналізу, самоконтролю, саморегуляції допоможуть у дорослому житті оволодіти навичками організації та планування власного часопростору. Отже, вивчення особливостей взаємозв’язку особистісно-регулятивних якостей та темпоральних характеристик особистості студента зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: «Особливості темпоральності як індивідуальної властивості особистості студента».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов’язана з комплексною науково-дослідною темою кафедри психології, кафедри педагогіки та практичної психології Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди «Розвиток новітніх педагогічних технологій навчання та виховання цілісної творчої особистості» (номер державної реєстрації 0103U000499), що координується Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (протокол № 9 від 21.12.2010 р.) та узгоджена на бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 3 від 29.03.2011 р.).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження – визначити особливості взаємозв’язків між регулятивними якостями та темпоральними характеристиками особистості студента та розробити систему засобів сприяння розвитку темпоральних характеристик особистості в студентському віці.
Для досягнення зазначеної мети дослідження визначені такі задачі:
1. Здійснити теоретичний аналіз складових темпоральності та на його основі побудувати комплекс методів дослідження регулятивно-темпоральних характеристик особистості студента.
2. Побудувати структурну модель регулятивно-темпоральних характеристик особистості студента.
3. Виявити базові характеристики темпоральності особистості студентів.
4. Визначити особливості взаємозв’язку особистісно-регулятивних та темпоральних характеристик студентів.
5. Порівняти особливості темпоральних характеристик особистості студента на етапах адаптації та ідентифікації в процесі навчання у вищому навчальному закладі.
6. Розробити розвивально-корекційну програму сприяння розвитку конструктивної форми темпоральності особистості в студентському віці.
Об’єкт дослідження  темпоральні характеристики особистості.
Предмет дослідження – особливості темпоральних характеристик особистості студента.
Теоретико-методологічну основу дослідження склали: концептуальні положення системного підходу до вивчення особистості (Б. Ананьєв,
П. Анохін, О. Леонтьєв, Б. Ломов та ін.), часова організація діяльності в межах суб’єктивно-діяльнісного підходу (К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв,
А. Брушлінський, Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн та ін.), дослідження категорії часу у філософських та природничих теоріях часу (Аристотель, А. Бергсон, В. Вернадський, Г. Гегель, Геракліт, Т. Гоббс,
М. Гюйо, Р. Декарт, Демокріт, І. Кант, Г. Лейбніц, Дж. Локк, Платон, Сократ,
Б. Спіноза, Д. Юмм), феноменологія Е. Гуссерля та екзистенціалізм
М. Хайдеггера, психологічні аспекти особистісно-часової проблематики
(К. Абульханова-Славська, Т. Березіна, А. Болотова, В. Ковальов,
Л. Кубліцкене, В. Серенкова, В. Плохіх та ін.), теоретичні положення регулятивної системи особистості та її складових (П. Анохін, М. Бернштейн,
І. Бех, О. Конопкін, Г. Костюк, М. Кузнєцов, В. Моросанова, Т. Хомуленко), вивчення психологічного часу та життєвого шляху особистості, сприйняття часу (Б. Ананьєв, В. Буганова, Є. Головаха, Д. Елькін, О. Кронік, В. Лисенкова, С. Максименко, В. Панок, С. Рубінштейн, Г. Рудь, І. Сеченов, П. Фресс,
Б. Цуканов та ін.), теоретичні положення щодо формування особистості в роботах зарубіжних вчених (А. Адлер, Е. Еріксон, Г. Олпорт, Ж. Піаже); науково-психологічні уявлення про закономірності розвитку в студентському віці (Л. Божович, М. Гінзбург, І. Дубровіна, Е. Еріксон, І. Кон, С. Кузікова,
Н. Моргунова, І. Нікітіна, Н. Толстих, О. Посацький та ін.).
Методи дослідження. У дисертаційній роботі застосовувався комплекс теоретичних та емпіричних методів, вибір та поєднання яких відповідає змісту проблеми та меті дослідження. Комплекс складали такі методи: теоретико-методологічний аналіз, систематизація та узагальнення психологічних даних за проблемою дослідження (узагальнення психологічних підходів щодо вивчення особливостей темпоральності, визначення особистісних властивостей та темпоральних характеристик життя в юнацькому віці, особливості їх діагностичних параметрів); психолого-педагогічний експеримент у формі констатувального дослідження (визначення характеру зв’язку між регулятивними якостями та темпоральними характеристиками особистості, які є складовими організації часу життя особистості, формувального (реалізація розробленої розвивально-корекційної програми) та контрольного (визначення ефективності застосованої розвивально-корекційної програми) дослідження; методи математичної статистики обробки даних (обчислення середніх значень, визначення достовірності відмінностей за t-критерієм Стьюдента, застосування кореляційного аналізу Пірсона, експлораторного та конфірматорного факторного аналізу).
Надійність та достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій забезпечується методологічною обґрунтованістю вихідних теоретичних положень, використанням комплексу методів дослідження, адекватних його меті, предмету та задачам, репрезентативністю вибірки досліджуваних, статистичною значущістю експериментальних даних.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що у ньому:
- вперше побудовано структурну модель регулятивно-темпоральних характеристик особистості студента, яка складається з таких факторів, як загальний рівень саморегуляції та життєстійкості, континуальність-дискретність часу, точність сприйняття коротких інтервалів часу, напруженість в переживанні часу, емоційна оцінка діапазону часу та часова орієнтація;
- вперше за результатами порівняльного аналізу структурограм темпоральності особистості визначено, що специфіка структурованості темпоральності пов’язана з етапами навчання, при цьому у студентів п’ятого курсу відзначається більша узгодженість (когерентність) та загальна організованість структури темпоральності на відміну від студентів першого курсу;
- розширено уявлення про взаємозв’язок регулятивно-темпоральних характеристик студента, який полягає у тому, що регулятивні фактори особистості позитивно зв’язані з такими властивостями темпоральності, як континуальність-дискретність часу і емоційна оцінка діапазону часу, та негативно пов’язані з напруженістю часу;
- розширено уявлення про психологічні властивості особистості студента шляхом виділення у структурі темпоральності базових показників переживання часу (приємність, організованість, цілісність), що мають максимальне число зв’язків із іншими елементами структури;
- вдосконалено засоби психодіагностики особливостей темпоральності студентів шляхом створення комплексу методів, який включає особистісно-регулятивні властивості та часові аспекти життя в юнацькому віці (почуття та переживання часу, часова компетентність та орієнтація);
- дістали подальшого розвитку засоби сприяння становленню конструктивної форми темпоральності, складові якої включають характеристики континуальності часу і сприяють здатності до ефективної організації часу життя у континуумі «минуле-теперішнє-майбутнє».
Практичне значення одержаних результатів полягає у доборі комплексу методів дослідження темпоральних характеристик у студентському віці та створенні розвивально-корекційної програми, спрямованої на становлення таких темпоральних якостей особистості, які забезпечать успішне функціонування студента як суб’єкта навчально-професійної діяльності. Результати дослідження можуть бути використані в ході професійної підготовки та підвищення професійного рівня студентів як технічної, так і гуманітарної спрямованості при викладанні навчальних курсів «Загальна психологія», «Психологія особистості», «Темпоральна психологія», «Психологія часу», «Психологія управління».
Результати дисертаційного дослідження впроваджені у навчальний процес факультетів економіки та кібернетики Херсонського національного технічного університету (довідка № 12-51/182 від 12.06.12 р.); факультету психології та соціології Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (довідка № 01-336 від 05.06.12 р.); факультету економічних, управлінських та освітніх технологій Української інженерно-педагогічної академії (довідка № 106-04-66 від 24.05.12 р.); факультету соціології Чорноморського державного університету
ім. Петра Могили (довідка № 01/896 від 17.05.12 р.).
Апробація результатів дослідження здійснювалася у доповідях та повідомленнях на Міжнародних науково-практичних конференціях: «Акмеологія – наука ХХІ століття» (м. Київ, 17-18 лютого 2011 р.); «Викладання психолого-педагогічних дисциплін у технічному університеті: соціально-відповідальний вимір» (м. Київ, 13-14 жовтня 2011р.); «Актуальні проблеми практичної психології» (м. Херсон, 26-27 квітня 2012 р.); «Ґенеза буття особистості» (м. Київ, 19-20 грудня 2012 р.); «Методологія та технології практичної психології в системі вищої освіти» (м. Київ, 15-16 травня 2012 р.); Всеросійській науково-практичній конференції «Психологічне забезпечення педагогічного процесу у освітньому закладі: проблеми, ресурси, інновації»
(м. Санкт-Петербург, 1-2 вересня 2011 р.); Всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Ціннісний вимір політичної діяльності: теорія і практика розвитку сучасного українського суспільства» (м. Херсон, 2011-2012 рр.); «Європейські інтеграційні процеси в Україні: стан, проблеми та перспективи» (м. Херсон, 11 жовтня 2011 р.); Всеукраїнському науково-практичному семінарі «Національна освіта і виховання молоді» (м. Херсон, 18 квітня 2012 р.); на засіданнях науково-методичного семінару кафедри педагогіки і психології Херсонського національного технічного університету (упродовж 2010-2012 рр.) та на засіданнях кафедри практичної психології Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (у 2010-2012 рр.).
Публікації. Основні положення дисертації відображено у 16 одноосібних публікаціях, з яких 5 статей опубліковані у наукових фахових виданнях України з психології.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Список використаних літературних джерел налічує 287 найменувань, з них
17 іноземною мовою. Повний обсяг дисертації 207 сторінок. Основний зміст викладено на 169 сторінках. Робота містить 15 таблиць, 15 рисунків, 4 додатки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуального наукового завдання для сучасних психолого-педагогічних досліджень, що виявляється у визначенні змісту поняття темпоральності як психічної властивості особистості, що визначає усвідомлене відношення людини до часу, здатність моделювання когнітивної, емоційно-вольової та поведінкової складових і має регулятивний характер, досліджені її складових у розвитку особистості студента, обґрунтовані шляхів та засобів розвитку конструктивної форми темпоральності в студентському віці. Отримані упродовж дослідження результати дозволяють сформулювати такі висновки.
1. Здійснено теоретичний аналіз складових темпоральності який дозволяє засвідчити, що у філософських і психолого-педагогічних дослідженнях виділяють біологічний і соціальний час, який визначає характеристики людини як індивіда і є часом життя особистості; суб’єктний час, який розуміється в контексті активності особистості і характеризує особливості її предметно-комунікативної діяльності та утворює часову організацію життєдіяльності особистості; творчо-перетворювальний час, який розкривається у особливостях поведінки та манері спілкування і є передумовою вироблення особистістю оригінального стилю життя та дозволяє розширити межі психологічного часу. Оскільки часовий фактор є важливою складовою в процесі розвитку особистості на всіх етапах онтогенезу, можна стверджувати, що часові характеристики розвитку слід досліджувати саме в юнацькому віці, зокрема студентському періоді життя як найбільш насиченому темпоральними характеристиками. Саме у період юності, зокрема у студентському віці, темпоральні та регулятивні характеристики особистості стають взаємообумовленими та набувають діалектичної єдності.
2. Проведений теоретичний аналіз дозволив визначити складові загального поняття темпоральності особистості, до якого входять особливості сприйняття часу людиною (почуття часу), переважаюча часова орієнтація (часова компетентність), особливості суб’єктивного переживання часу (емоційний компонент). Переважаючим в дослідженнях особистісно-часового спрямування є дослідження часу як суб’єктивного переживання, що виконує організаційну функцію, а саме планування, контроль та саморегуляцію діяльності і поведінки, обумовлену часовим проміжком. Відповідно до визначених складових доцільно здійснювати добір психодіагностичного інструментарію для дослідження особливостей темпоральності студента.
3. Побудовано структурну модель регулятивно-темпоральних характеристик особистості студента, що включає такі фактори за показниками їх інформативності, як загальний рівень саморегуляції, континуальність-дискретність часу, життєстійкість, точність сприйняття коротких інтервалів часу, напруженість в переживанні часу, емоційна оцінка діапазону часу та часова орієнтація. Серед особливостей темпоральності особистості студентського віку нами були досліджені ті особливості, які пов’язані з розвитком регулятивно-темпоральних характеристик та активно розвиваються саме у юнацькому віці, зокрема студентському періоді життя.
4. Виявлено базові характеристики темпоральності, тобто ті які мають максимальне число зв’язків з іншими елементами структури, а також наочно представлено специфіку взаємозв’язків між елементами темпоральності. Базовими характеристиками темпоральності для студентів першого та п’ятого курсів є такі властивості переживання часу: приємність, організованість, цілісність. Отже, не дивлячись на те, що склад перемінних регулятивно-темпоральних характеристик особистості в обох групах повністю ідентичний, насиченість зв’язками показників темпоральності у структурограмах студентів на етапі адаптації та ідентифікації є відмінною за кількістю зв’язків на користь студентів п’ятого курсу.
5. Визначено статистично значущі кореляційні зв’язки між особистісно-регулятивними властивостями, що представлені конструктами «життєстійкість» та «саморегуляція», та властивостями темпоральності особистості, які, в свою чергу, представлені латентними перемінними: «дискретність», «напруженість», «емоційна оцінка діапазону часу», «часові орієнтації» (на минуле, теперішнє та майбутнє) та «сприйняття коротких проміжків часу». Так, життєстійкість має позитивні зв’язки із факторами темпоральності: дискретністю, емоційною оцінкою діапазону часу та негативний зв’язок із напруженістю часу. З іншими латентними факторами – сприйняттям коротких інтервалів часу та часовими орієнтаціями фактор життєстійкості не має істотних зв’язків. В свою чергу саморегуляція значуще позитивно корелює із емоційним відношенням до діапазонів часу, дискретністю-континуальністю часу, орієнтацією у часі, сприйняттям коротких інтервалів часу, та негативно із напруженістю часу.
6. Доведено, що студенти першого та п’ятого курсів характеризуються не лише різним рівнем розвитку окремих показників темпоральності, але і їх структурною організацією, Отримані дані представляються у формі структурограм показників темпоральності студентів першого та п’ятого курсів, що значуще корелюють між собою. Функція числа позитивних значущих зв’язків і міри їх значущості в структурі темпоральності являє собою індекс когерентності (узгодженості) структур темпоральності. Цей індекс у студентів п’ятого курсу статистично значуще вищий, тобто узгодженість, скорельованість показників темпоральності у студентів п’ятого курсу є суттєво більшою ніж у студентів першого курсу. Також студенти п’ятого курсу статистично значуще переважають студентів першого курсу за індексом загальної організованості. Не дивлячись на те, що склад перемінних, що характеризують темпоральність особистості в обох групах повністю ідентичний, їх організованість є різною. Про різнорідність кореляційних структур темпоральності у студентів першого та п’ятого курсів свідчать статистики, знайдені як на основі функції ML – максимальної правдоподібності (p