ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА МЕХАНІЗМИ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ І МОЛОДІ : ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ЗАКОНОМЕРНОСТИ И МЕХАНИЗМЫ ДУХОВНОГО РАЗВИТИЯ ДЕТЕЙ И МОЛОДЕЖИ

Краткое описание

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ І ОСВІТИ ДОРОСЛИХ

На правах рукопису

Помиткін Едуард Олександрович

УДК 159.9:37.037-057.87

ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА МЕХАНІЗМИ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ І МОЛОДІ

Спеціальність 19.00.07 педагогiчна та вiкова психологія

дисеpтацiя на здобуття наукового ступеня
доктоpа психологiчних наук

Науковий консультант:
доктор філософських наук,
професор, дійсний член АПН України
Зязюн Іван Андрійович,
Iнститут педагогічної освіти і освiти дорослих АПН України, м. Київ,
директор.

Київ - 2009

ЗМІСТ
ВСТУП5
РОЗДІЛ І.
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ..14
1.1. Теоретико-методологічні засади духовного розвитку особистості
в історико-психологічному контексті.............14
1.2. Філософсько-психологічний зміст понять дух”, духовність” та духовний розвиток особистості” . ................................................................32
1.3. Духовний розвиток особистості в еволюційно-історичному,
культурологічному та індивідуально-психологічному вимірах...72
1.4. Духовно-особистісний підхід у дослідженні психологічних
закономірностей і механізмів духовного розвитку особистості .....86
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І.97

РОЗДІЛ ІІ.
ТЕОРЕТИКО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ І МЕХАНІЗМІВ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ
ОСОБИСТОСТІ.104
2.1. Закономірності духовного розвитку особистості як предмет психологічного дослідження .104
2.2. Психологічні закономірності духовного розвитку видатних подвижників.........108
2.3. Закономірності духовного розвитку та самореалізація особистості
в сучасних соціокультурних умовах......137
2.4. Психологічні механізми духовного розвитку особистості...145
2.5. Віковий вимір актуалізації психологічних механізмів
духовного розвитку особистості ...158
2.6. Психологічна модель процесу духовного розвитку дітей і молоді.....................184
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ......196
РОЗДІЛ ІІІ.
ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ МЕХАНІЗМІВ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ І МОЛОДІ НА ОСНОВІ ЗАСОБІВ ПСИХОДІАГНОСТИКИ.201
3.1. Принципи та методичні підходи до діагностики психологічних
механізмів духовного розвитку особистості....201
3.2. Розробка й апробація психодіагностичного інструментарію для
дослідження духовного потенціалу та психологічних
механізмів духовного розвитку учнів і студентів..206
3.3. Застосування методики комплексної оцінки гармонійного
розвитку в дослідженні духовно спрямованої поведінки
дітей і молоді.................................226
3.4. Аналіз процесу та результатів духовно спрямованої діяльності
учнів і студентів.....253
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІІ..263

РОЗДІЛ ІV.
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД ДУХОВНОГО
РОЗВИТКУ ДІТЕЙ І МОЛОДІ В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ
ОСВІТИ ..269
4.1. Розробка психолого-педагогічного забезпечення навчально-виховного
процесу з урахуванням психологічних закономірностей і механізмів
духовного розвитку дітей і молоді .......269
4.2. Створення психологічних умов для духовного зростання дитини в сім’ї.283
4.3. Використання засобів фольклору під час духовно орієнтованих
занять із дошкільниками...............................287
4.4. Впровадження духовно спрямованих спецкурсів у початковій
та середній ланках загальноосвітньої школи.......293
4.5. Активізація духовного потенціалу особистості в процесі
становлення професійних орієнтацій старшокласників.....310
4.6. Моделювання психолого-педагогічних умов для духовної
самореалізації учнівської молоді...330
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІV356

РОЗДІЛ V.
ІНДИВІДУАЛЬНЕ ПСИХОЛОГІЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ ДІТЕЙ
І МОЛОДІ З УРАХУВАННЯМ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ
І МЕХАНІЗМІВ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ........365
5.1. Принципи консультативної діяльності практичного психолога на основі
духовно-особистісного підходу......................................................................................365
5.2. Специфіка актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку
особистості в консультативній діяльності з дітьми та молоддю.................................372
5.3. Методичні рекомендації щодо професійної підготовки психологів
до консультативної роботи на засадах духовно-особистісного підходу....................399
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ V..404
ВИСНОВКИ........................407
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......413
ДОДАТОК А.......460
ДОДАТОК Б.......464
ДОДАТОК В.......465
ДОДАТОК Д...471
ДОДАТОК Е...505
ДОДАТОК Ж..519
ДОДАТОК З527

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема духовного розвитку особистості набула актуальності для людства з моменту її усвідомлення спочатку окремими представниками, а потім - певними соціальними групами, громадами. Актуалізація цієї проблеми на сучасному етапі зумовлена невизначеністю загальнолюдських ідеалів і конструктивних стратегій розвитку людини та суспільства, поширенням технократичного мислення, пропагуванням споживацького способу життя, що призводить до забруднення людиною природного середовища, зростання злочинності, розповсюдження наркоманії, СНІДу. Проблема духовної дезорієнтації постала з особливою гостротою в Україні, що зумовило появу Указу Президента України від 27.04.1999 р. Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян”. Розв’язання цієї проблеми висуває перед системою національної освіти завдання забезпечення пріоритетності розвитку людини, відтворення й трансляції культури і духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків, що сформульовано у Деpжавній нацiональній пpогpамі Освiта” (Укpаїна ХХI столiття). Колегією Міністерства освіти і науки України 29 червня 2006 р. схвалені Концептуальні засади вивчення предметів духовно-морального спрямування у загальноосвітніх навчальних закладах.
Реалізація накреслених завдань потребує поглибленого науково-психологічного опрацювання проблеми духовного розвитку особистості, конкретизації соціально-психологічних умов процесу духовного зростання учнів і студентів, дослідження мотиваційних чинників та суперечностей цього процесу, розкриття психологічних закономірностей і механізмів духовного розвитку дітей і молоді, виявлення специфіки їх актуалізації на різних вікових етапах. На практиці наукові здобутки мають бути покладені в основу розробки та впровадження психолого-педагогічного супроводу духовного розвитку дітей і молоді в закладах національної освіти.
Аналіз наукової психологічної літератури дозволив виокремити певні аспекти дослідження проблеми духовного розвитку особистості. Одним з перших поняття духовний розвиток” з філософської у психологічну науку транслював М.Я.Грот, який вважав, що саме особистість є посередником між природним і духовним. Ідеал моральної поведінки вчений вбачав у людях високого духовного розвитку і творчості, а критеріями моральної діяльності - чистоту, безкорисність і самовідданість діяльності людини з метою духовного вдосконалення світу.
На сучасному етапі психологія духовності, духовної ідентифікації особистості досліджується О.І.Зеличенко, В.В.Козловим, І.С.Пасічником. Духовний розвиток пов'язується з формуванням світогляду особистості, вихованням толерантності. Я-духовне” розглядається як єдина структура особистості, яка актуалізує основні смисли духовного порядку, пов’язані з найважливішими проблемами людського буття, - призначенням, життям, смертю та вічністю, свободою та відповідальністю, самовдосконаленням і найвищою духовною самореалізацією.
Духовному вихованню особистості, розвитку її духовної культури присвячено дослідження І.Д.Беха, К.О.Журби, Г.С.Мурніної. Суттєвою перешкодою у вихованні духовності вважається духовна безпечність, яка зумовлює відчуження суб’єкта від власного Я ідеального”, призводячи до втрати сенсожиттєвих орієнтирів. Опозицією духовній безпечності виступає духовна напруженість, як глобальна внутрішня умова особистісного розвитку, що є вольовою характеристикою людини та проявляється як її гідність, емпатійність, добропорядність.
Розгляд духовності як умови професійного розвитку особистості здійснили І.А.Зязюн. О.В.Киричук, В.А.Пономаренко, О.А.Ткаченко. У цьому контексті духовні якості фахівця пов'язуються з професійною відповідальністю та виступають важливим чинником його успішної професійної діяльності. Водночас, професіонали як духовна еліта не зацікавлені зовнішніми успіхами, прагненнями виокремитися, щоб привернути до себе соціальну увагу. Її покликання полягає у неперервній, невидимій для суспільства, але завжди продуктивній інтелектуальній діяльності.
Аналіз процесу духовного розвитку в контексті гуманістичної парадигми здійснено Г.О.Баллом, О.Б.Орловим. Тілесне, душевне та духовне розглядається вченими як сторони єдиної цілісної системи, що тісно пов’язані між собою і взаємно опосередковують одна одну. Взаємозв’язки духовного розвитку з творчістю, життєтворчістю, побудовою життєвого шляху особистості висвітлено в працях В.А.Роменця, В.О.Татенка, В.Г.Панка, В.М.Ямницького. Активність духовного Я”, прагнення до свободи розглядається дослідниками як основа не тільки творчого процесу, але й цілеспрямованих впливів на себе. Результатом духовної активності є вчинок, засобом якого відбувається протиставлення себе життєвим обставинам.
Взаємозв’язки духовності з українською ментальністю та особливості національного виховання на основі духовних цінностей аналізуються в працях В.П.Москальця. Вікові особливості становлення духовності та моральності дитини, молодої людини розкрито в працях А.Ц.Гармаєва, М.Г.Іванчук. Поняття духовний потенціал” та феномен совісті висвітлюють у своїх роботах Л.Н.Коган, М.В.Савчин. У працях Т.І.Пашукової, Ж.М.Юзвак розкрито такі провідні ознаки духовного розвитку як свідоме самовдосконалення особистості, її ціннісно-смислова переорієнтація, усвідомлення єдності з людьми, світом.
Водночас, незважаючи на підвищення інтересу до проблематики духовного розвитку, на теоретичному рівні не визначено закономірності процесу духовного становлення особистості, психологічні механізми духовного зростання молоді на різних вікових етапах; при цьому поняття духовний розвиток” не включене до змісту психологічних словників. Психолого-педагогічні дослідження проблеми здійснені лише на окремих вікових етапах, а психодіагностичний інструментарій, який має бути спрямований на дослідження духовного розвитку особистості в різних ланках освітнього простору, практично не розроблений. Поза увагою залишається розробка науково обґрунтованого психолого-педагогічного супроводу духовного розвитку дітей і молоді, спроектованого з урахуванням їх особистісних та онтогенетичних характеристик, а також закономірностей і механізмів духовного становлення особистості.
Таким чином, соціальна та психологічна значущість проблеми, а також її недостатнє вивчення зумовили вибір теми нашого дослідження: Психологічні закономірності та механізми духовного розвитку дітей і молоді”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з плановою науково-дослідною роботою відділу психології трудової і професійної підготовки Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України на 2005-2007 рр. Розвиток психологічної культури педагогічних працівників професійно-технічних навчальних закладів” (РК № 0102U000399). Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (протокол №1 від 25 січня 2001 р.) і узгоджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №4 від 11.04.2001 р.).
Мета дослідження: теоретико-методологічне обґрунтування та експериментальне вивчення психологічних закономірностей і механізмів духовного розвитку дітей і молоді, розробка й впровадження психолого-педагогічного супроводу процесу духовного становлення учнів і студентів.
Завдання дослідження:
1) дослідити історико-психологічний аспект проблеми духовного розвитку особистості, розкрити психологічний зміст, сутність поняття духовний розвиток особистості”, мотиваційні чинники та суперечності цього процесу, обґрунтувати теоретико-методологічний підхід до вивчення психологічних закономірностей та механізмів духовного розвитку дітей і молоді;
2) визначити психологічні закономірності та соціокультурні умови духовного розвитку особистості, виявити специфіку психологічних механізмів духовного розвитку дітей і молоді на різних вікових етапах;
3) розробити психологічну модель процесу духовного розвитку дітей і молоді, обґрунтувати критерії та показники цього процесу;
4) визначити методичні підходи та розробити методики діагностики психологічних механізмів духовного розвитку дітей і молоді;
5) здійснити емпіричне дослідження психологічних механізмів духовного розвитку дітей і молоді.
6) обґрунтувати, розробити та впровадити психолого-педагогічний супровід духовного розвитку дітей і молоді з урахуванням психологічних закономірностей та механізмів цього процесу.
7) визначити провідні принципи, методичні засоби та прийоми реалізації духовно-особистісного підходу в практику психологічного консультування дітей і молоді.
В основу дослідження були покладені припущення про те, що цілісне вивчення психологічних закономірностей та механізмів духовного розвитку дітей і молоді можливе за умов розробки та впровадження окремого психологічного підходу, який інтегрував би філософські уявлення про духовність з психологічними уявленнями про особистість дитини, молодої людини, її структуру та розвиток. Психологічні закономірності духовного розвитку дітей і молоді мають утворювати стійкі причинно-наслідкові зв’язки між зовнішніми та внутрішніми умовами духовного сходження, які повторюються в часі і вимагають дослідження на значних часових інтервалах. Актуалізація психологічних механізмів духовного розвитку особистості зумовлюватиме процеси формування духовних ідеалів, смислів і цінностей та реалізацію духовного потенціалу у вчинках і діяльності, спрямованих на збагачення духовних надбань людства. Забезпечення процесу духовного розвитку дітей і молоді потребує впровадження науково обґрунтованого психолого-педагогічного супроводу, спроектованого з урахуванням психологічних закономірностей і механізмів духовного розвитку особистості.
Об’єкт дослідження процес духовного розвитку особистості.
Предмет дослідження - психологічні закономірності та механізми духовного розвитку дітей і молоді.
Для реалізації накреслених завдань, перевірки сформульованих гіпотез було використано комплекс методів: теоретичні - аналіз і узагальнення наукових даних з проблеми духовного розвитку особистості, системно-структурний аналіз, синтез, порівняння, моделювання, узагальнення; емпіричні спостереження та лонгітюдні спостереження, бесіди, анкетування, аналіз біографічних даних, тестування, констатувальний та формувальний експерименти; математичні - дисперсійний і кореляційний аналіз (пакет SPSS 13), що застосовувався для визначення характеру актуалізації окремих психологічних механізмів духовного розвитку особистості та встановлення значущості кореляційних зв’язків між духовним потенціалом та іншими показниками особистісного зростання учнівської молоді.
На різних етапах дослідження було використано ряд психодіагностичних методик, зокрема, Б.Басса (діагностика спрямованості особистості); Томаса (визначення стилю спілкування); КОС-2 В.В.Синявського та Б.О.Федоришина (виявлення й оцінки комунікативних і організаторських схильностей); К.Леонгарда (визначення акцентуацій характеру); вербального тесту Айзенка (дослідження інтелектуальних здібностей); опитувальника ЕРІ, тест Айзенка (діагностика екстраверсії та нейротизму); опитувальника В.В.Бойко (визначення емпатії) та авторських психодіагностичних методик - Духовний потенціал особистості”; Здійснення бажань” (дослідження свідомості та відповідної ціннісної орієнтації); методики комплексної оцінки гармонійного розвитку особистості (дослідження духовно спрямованої поведінки) та методики дослідження процесу духовної самореалізації учнівської молоді.
Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів полягають у тому, що:
- вперше проведене системне теоретико-експериментальне дослідження психологічних закономірностей і механізмів духовного розвитку дітей і молоді, обґрунтовано духовно-особистісний підхід до вивчення процесу духовного розвитку особистості та розроблено його основні принципи (духовно-особистісної інтеграції; ієрархічності та ціннісно-смислової детермінації); створено дихотомічну модель духовної детермінації особистості, психологічну модель процесу духовного розвитку дітей і молоді, обґрунтовано психологічні критерії та показники цього процесу; виявлено спонукальні мотиви духовного розвитку, серед яких мотиви самовдосконалення (відтворення прекрасного та досконалого у собі), допомоги потребуючим (служіння, покращення світу, примноження добра), мудрості (пошук і примноження істини), праведності (дотримання духовних принципів, відтворення гармонії у власному житті) та святості (прийняття та виконання духовної місії, духовне подвижництво та наставництво); виокремлено психологічні механізми духовного розвитку дітей і молоді (ідентифікація, децентрація, рефлексія та усвідомлення буттєвої єдності) та цілісно вивчено специфіку їх актуалізації на різних вікових етапах, встановлено наявність прямо пропорційної залежності між рівнем духовного потенціалу та рівномірністю актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку особистості; визначено поняття духовний дисонанс” та досліджено психологічні особливості його утворення, методично обґрунтовано психолого-педагогічний супровід духовного розвитку учнів і студентів в умовах навчально-виховного процесу; принципи та методичні підходи до психологічної діагностики показників духовного розвитку дітей і молоді, шляхи та засоби врахування психологічних закономірностей духовного розвитку особистості в умовах навчально-виховного процесу; розроблено принципи психологічного консультування дітей і молоді на основі духовно-особистісного підходу (принципи вищої доцільності, свідомої взаємодії, розвитку свідомості, свободи волевиявлення клієнта, детермінованості зовнішнього та внутрішнього);
- поглиблено та уточнено категоріальний апарат, психологічний зміст та сутність понять дух”, духовність”, духовний розвиток”, духовний потенціал особистості”, психологічні уявлення щодо місця і ролі духовного зростання в процесі загального розвитку особистості, принципи побудови психолого-педагогічного супроводу духовного розвитку дітей і молоді;
- подальшого розширення набули погляди на історико-психологічний аспект проблеми духовного розвитку особистості, сучасні соціокультурні умови її розвитку, специфіку професійної підготовки психологів до процесу активізації духовного розвитку учнів і студентів.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблений психологічний супровід процесу духовного розвитку дітей і молоді може бути використаний в закладах дошкільної, шкільної, позашкільної та вищої освіти як цілісна система, що забезпечує неперервність цього процесу. Розроблені засоби психологічної діагностики та розвитку духовного потенціалу дітей і молоді можуть використовуватися практичними психологами, вчителями, методистами, а також викладачами ВНЗ під час проведення лекцій, практичних і лабораторних занять з курсів Психодіагностика”, Загальна психологія”, Педагогічна та вікова психологія”, Психологія виховання”.
Психологічні рекомендації для батьків, вихователів і психологів та програма занять Запроси друзів” можуть бути впроваджені в дошкільних навчальних закладах. Авторські спецкурси Гармонія” (для учнів початкової школи), 12 шляхів духовності” (для учнів підліткового віку) та Життєвий вибір” (для старшокласників і студентів) можуть використовуватися шкільними психологами, педагогами загальноосвітніх шкіл. Результати дисертаційного дослідження можуть бути застосовані для вдосконалення програм професійної підготовки слухачів у системі післядипломної педагогічної освіти.
Зокрема, основні висновки, рекомендації та розробки впроваджено у навчальних закладах України, Росії та Болгарії. Зокрема, у системі дошкільного виховання: школі-дитячому садку І ступеня Золотий ключик”, м.Київ (довідка №67 від 22.06.07р.), школі розвитку і виховання дитини Дивосвіт”, м.Київ (довідка №73 від 20.04.07р.), дитячому притулку Надія”, м.Комсомольськ (довідка №51 від 3.09.07р.); у загальноосвітніх школах, ліцеях і гімназіях: ЗНЗ №221 м.Києва (довідка №43 від 12.06.07р.), ЗНЗ № 19 м.Кременчук (довідка №114 від 17.07.07р.), київській гімназії №153 ім.О.С.Пушкіна (довідка №96 від 13.06.07р.), Українському колежі ім.В.О.Сухомлинського (довідка №266 від 30.08.07р.), ЗНЗ №81 ім.А.Бородіна та А.Кочева м.Северська, Росія (довідка №51 від 27.12.07р.), загальноосвітньому училищі ім.Кирила і Мефодія м.Обзора, Болгарія (довідка №331 від 06.08.08р.); у закладах позашкільної освіти: Палаці творчості дітей та юнацтва Солом’янського р-ну м.Києва (довідка №98 від 12.06.07р.), Національному еколого-натуралістичному центрі учнівської молоді (довідка №99 від 05.07.07р.); у системі вищої освіти: Київському Національному університеті імені Тараса Шевченка (довідка №016/38 від 25.06.07р.), Національному авіаційному університеті (довідка №12.1/07-07 від 2.07.07р.), Кіровоградському державному педагогічному університеті ім.Володимира Винниченка (довідка №150-н від 26.06.07р.), Глухівському державному педагогічному університеті (довідка №1566 від 23.05.07р.); у закладах післядипломної освіти: Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти (довідка №01-14/346 від 13.06.07 р.), Київському міському педагогічному університеті імені Б.Д.Грінченка (довідка №241 від 02.07.07р.). Матеріали дисертаційного дослідження застосовуються у практиці роботи Асоціації психіатрів України (довідка №92 від 5.09.07 р.), Кременчуцької регіональної спілки психологів, психіатрів та наркологів (довідка №78 від 12.09.07р.), у діяльності регіональних психологічних служб системи освіти України (довідка №56 від 14.06.07 р.).
Апробація результатів дослідження здійснювалася на 23 Міжнародних науково-практичних конференціях, 16 всеукраїнських науково-практичних конференціях, на 9 науково-методологічних семінарах та 7 круглих столах.
Матеpiали дисеpтацiйної pоботи обговорювалися на засіданнях відділу психології трудової i пpофесiйної пiдготовки Iнституту педагогiки i психологiї пpофесiйної освiти АПН Укpаїни (2001-2008), а також оприлюднювалися на телевізійних передачах (Я так думаю”, канал 1+1”, 2002, телеканал Київ”, 2006), у циклі радіопередач (Для душі”, державної радіомовної компанії Ера”, 2002 та Культура”, 2006-2008).
Публікації. Основні результати дослідження знайшли відображення у 80 публікаціях автора, зокрема у 3 монографіях (1 одноосібна та 2 колективні), 7 навчально-методичних посібниках (2 одноосібні та 5 колективних), 4 методичних рекомендаціях (2 одноосібні та 2 у співавторстві), 40 одноосібних статтях у журналах і збірниках, з них 22 - у наукових фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України, 12 матеріалах конференцій.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук Формування духовних цінностей старшокласників у діяльності шкільної психологічної служби” була захищена у 1999 р., її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувались.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел (538 найменувань, з них 28 іноземними мовами), 7 додатків на 68 сторінках. Основний зміст, викладений на 438 сторінках, містить 69 таблиць на 67 сторінках та 58 рисунків на 49 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі представлене теоретичне узагальнення та експериментальне розв’язання проблеми дослідження психологічних закономірностей і механізмів духовного розвитку дітей і молоді, розкрито психологічний зміст, мотиваційні чинники та суперечності процесу духовного розвитку особистості, висвітлено його соціокультурні умови, досліджено специфіку актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку на різних вікових етапах, здійснено розробку й експериментальну апробацію психологічного супроводу духовного розвитку дітей і молоді в умовах навчально-виховного процесу, визначено провідні принципи, методичні засоби та прийоми впровадження духовно-особистісного підходу в практику психологічного консультування учнів і студентів.
1. У процесі історичного становлення психологічних поглядів духовність, розглядалася як філософська категорія, пов’язана з ідеалами Краси, Добра та Істини, а дослідження особистісного розвитку не враховували належним чином мотивів, закономірностей і механізмів процесу духовного розвитку. У відповідності з розробленим духовно-особистісним підходом філософські погляди на духовність інтегруються з психологічними уявленнями про особистість, її структуру та внутрішні процеси. Серед основних принципів духовно-особистісного підходу виокремлено та обґрунтовано: принцип духовно-особистісної інтеграції; принцип ієрархічності та принцип ціннісно-смислової детермінації.
Духовний розвиток - це процес свідомого самовдосконалення особистості, що спрямовує людину на підпорядкування свого природного та соціального Я” вищим ідеалам, цінностям і смислам у руслі Краси, Добра та Істини, гармонізацію поведінки та способу життя, збагачення духовних надбань людства результатами власної діяльності. На відміну від психологічного, духовний розвиток, зумовлений не тільки соціалізацією людини, але й активізацією духовного Я”, яке може вступати у протиріччя з Я” соціальним і Я” природним (біологічним).
В основі мотивації високодуховної особистості є мотиви самовдосконалення (відтворення прекрасного та досконалого у собі), допомоги потребуючим (примноження добра, покращення світу), мудрості (пошук і примноження істини), праведності (дотримання духовних принципів, відтворення гармонії у власному житті) та святості (прийняття та виконання духовної місії, духовне подвижництво та наставництво).
Кризові стани у процесі духовного розвитку особистості зумовлені неузгодженістю ідеалів, смислів та цінностей і призводять до духовного дисонансу - негативного спонукального стану, що зумовлений дією декількох суперечливих ціннісно-смислових установок, які формувалися одночасно або на різних вікових етапах життя.
2. Психологічні закономірності духовного розвитку дітей і молоді утворюють об’єктивно існуючі стійкі причинно-наслідкові зв’язки психічних явищ, які повторюються в процесі духовного розвитку особистості. Виявлено та експериментально підтверджено такі психологічні закономірності:
- духовні ідеали, смисли та цінності, засвоєні у ранньому дитинстві, справляють значний вплив на духовне зростання особистості;
- характерною ознакою подальшої духовної спрямованості особистості є замислення в роки дитинства над глобальними світовими проблемами, такими суперечностями світу як життя і смерть, знедолені та ображені діти;
- активізація прагнень до духовного розвитку в молоді роки нерідко відбувається завдяки зустрічі з особистістю - носієм високого духовного потенціалу. Така зустріч відіграє роль доленосної. У більш зрілому віці духовне пробудження настає внаслідок інформаційного поштовху читання певних книг або важливих життєвих подій, втрат, що змушують замислитися над сенсом життя;
- на початку духовного сходження людина захоплюється одним певним ученням, але надалі будує власний світогляд на синтезі духовних знань, віддаючи перевагу ідеям краси, добра, істини, милосердя, любові до ближніх;
- перші етапи духовного розвитку особистості нерідко супроводжується емоційним злетом, прагненням залучити до свого світогляду інших. Надалі, в процесі самовдосконалення особистості, духовність знаходить прояв у рисах характеру та елементах поведінки. Ставлення до поглядів інших стає більш толерантним;
- духовні вчинки та поведінка не підпорядковуються правилам формальної логіки, виходячи за її межі. Особистість не орієнтується на соціальне схвалення, а більшою мірою керується вищими цінностями та сумлінням;
- у процесі духовного зростання людина прагне, насамперед, до удосконалення характеру, поведінки, нерідко залишаючи осторонь удосконалення власного тіла;
- зростання рівня духовного розвитку супроводжується підвищенням емпатійності та розширенням меж відповідальності (за себе, за ближніх, за людство, за світ у цілому);
- духовний розвиток особистості нерідко супроводжується вищими переживаннями, розкриттям незвичайних здібностей, які є не метою, а дороговказами на духовному шляху;
- життя високодуховної особистості є актом служіння, здійснення місії, своєрідним витвором мистецтва.
Сучасні соціокультурні умови духовного розвитку особистості характеризуються такими ознаками як збільшення обсягу інформації, інтеграція духовних знань, зближення світоглядних позицій тощо. Серед факторів, що ускладнюють процес духовного розвитку дітей і молоді - нестача уваги батьків; переважно несприятливий вплив засобів телекомунікації; відсутність навичок духовної самореалізації.
3. Психологічні механізми духовного розвитку дітей і молоді утворюють низку психічних функцій, які актуалізуються у віковому вимірі особистості та забезпечують духовне зростання. До їх складу віднесено ідентифікацію, децентрацію, рефлексію, трансценденцію та усвідомлення буттєвої єдності. Духовна ідентифікація зумовлює інтерес до духовних подвижників, їх життєвих доль та вчень, пов’язана з уявленнями особистості про свій ідеальний образ, духовне Я”. Психологічний механізм децентрації допомагає звільнятися від егоцентризму, зважати на потреби та інтереси інших. Саморефлексія сприяє зростанню здатності особистості осягнути власне буття, віднайти смисли, сформувати цінності. Психологічний механізм трансценденції зумовлює прагнення особистості покращити світ, допомогти потребуючим. Усвідомлення буттєвої єдності забезпечує розуміння та переживання спорідненості людини з іншими, з природою, компенсує втрачену від народження біологічну єдність з організмом матері на буттєвому рівні.
Специфіка актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку на ранніх етапах онтогенезу полягає в тому, що найбільшої активності набуває психологічний механізм ідентифікації, що допомагає дитині наслідувати образ дорослого, зумовлює спочатку неусвідомлене, а потім свідоме прагнення до самовдосконалення. У процесі соціалізації зростає вагомість психологічного механізму децентрації, який зумовлює здатність зважати на інтереси та потреби інших, забезпечує гармонійні стосунки в сім’ї, колективі. У підлітковому віці набуває актуалізації психологічний механізм рефлексії, що дозволяє аналізувати та контролювати власні стани, поведінку. Розвиток психологічних механізмів трансценденції та усвідомлення буттєвої єдності в юнацькому віці зумовлений внутрішніми потребами духовного Я” людини та вимагає сприятливих психолого-педагогічних умов.
4. Психологічна модель процесу духовного розвитку дітей і молоді з урахуванням принципів духовно-особистісного підходу (принципу духовно-особистісної інтеграції, ієрархічності та ціннісно-смислової детермінації) дозволяє здійснити інтеграцію філософсько-психологічних уявлень щодо процесу духовного розвитку з психологічними уявленнями про особистість дитини, учня, студента. У відповідності до моделі в результаті актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку відбувається активне формування ціннісно-смислової сфери, упорядкування ідеалів, смислів і цінностей, гармонізація духовних дисонансів особистості. Зростання активності духовного Я” спонукає особистість до духовно спрямованої поведінки, вищим проявом якої є вчинок-служіння і через серію таких вчинків, об’єднаних духовними мотивами, метою та результатами, трансформується в духовно спрямовану діяльність, яка виступає умовою духовної самореалізації.
Психологічні закономірності духовного розвитку дітей і молоді утворюють постійні причинно-наслідкові зв’язки, які об’єднують особистісні новоутворення в часовому вимірі, детермінуючи послідовність їх прояву в поведінці та духовно спрямованій діяльності. У відповідності до розробленої моделі основним критерієм духовного розвитку дітей і молоді є актуалізованість психологічних механізмів цього процесу в структурі особистості, а показником духовний потенціал який визначено як ступінь духовного розвитку особистості, що зумовлює естетичну, гуманістичну та пізнавальну спрямованість, знаходить прояв у її поведінково-діяльнісній активності.
5. Діагностика духовного потенціалу можлива на основі трьох методичних підходів, що передбачають дослідження процесу актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку у структурі особистості; дослідження прояву духовного потенціалу в поведінці дітей і молоді в колективі; аналіз результатів духовно спрямованої діяльності учнів і студентів.
Високий духовний потенціал притаманний незначній кількості сучасної молоді. При цьому актуалізація психологічних механізмів духовного розвитку носить нерівномірний характер. Найбільшої актуалізації набувають психологічні механізми ідентифікації та децентрації, а психологічні механізми рефлексії, трансценденції та усвідомлення буттєвої єдності є найменш розвиненими, що пов’язано з недостатнім усвідомленням власної життєвої мети, смислів і цінностей, низькою здатністю молоді до самоконтролю. Недостатній рівень духовного потенціалу зумовлює потребу в розробці психолого-педагогічного супроводу духовного розвитку дітей і молоді.
6. Психолого-педагогічний супровід духовного розвитку дітей і молоді повинен базуватися на закономірностях і механізмах духовного розвитку особистості, поєднувати сучасні засоби активізації та підтримки духовного потенціалу особистості (методичні поради, спецкурси, психодіагностичні та розвивальні методики, творчі проекти), спрямовані на активізацію духовного потенціалу учнів і студентів. Його характеристиками є духовна та соціальна спрямованість; неперервність; наступність; врахування вікових потреб розвитку дітей і молоді.
Впровадження психолого-педагогічного супроводу забезпечує актуалізацію психологічних механізмів ідентифікації, децентрації, рефлексії, трансценденції, усвідомлення буттєвої єдності та зростання духовного потенціалу дітей і молоді.
7. Реалізація духовно-особистісного підходу у консультативній діяльності зумовлює приділення першочергової уваги пошуку шляхів і можливостей духовного розвитку особистості, визначенню ідеалів, ціннісних орієнтацій та життєвих смислів. При наявності духовного дисонансу психолог допомагає клієнту усвідомити причини цього явища та впорядкувати компоненти ціннісно-смислової сфери особистості.
Впровадження духовно-особистісного підходу передбачає дотримання принципів вищої доцільності, свідомої взаємодії, розвитку свідомості, свободи волевиявлення клієнта, детермінованості зовнішнього та внутрішнього, а розроблені авторські психокорекційні методики сприяють більш ефективному розв’язанню психологічних проблем, пов’язаних з духовними кризами молоді, духовним дисонансом, життєвою дезорієнтацією тощо.
Необхідність оволодіння навичками психологічного консультування в парадигмі духовно-особистісного підходу висуває особливі вимоги до професійної підготовки психологів, що ґрунтуються, передусім, на знаннях про психологічні закономірності та механізми процесу духовного розвитку дітей і молоді, вікову специфіку духовного розвитку особистості. Розроблено методичні рекомендації щодо професійної підготовки психологів до консультативної роботи з використанням духовно-особистісного підходу. У процесі практичної підготовки слід створювати ситуації спілкування та взаємодії між майбутніми психологами та особистостями, які є прикладами духовної самореалізації, що допоможе психологам надалі краще орієнтуватися у проблемах духовного розвитку людини.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми духовного розвитку дітей і молоді. Подальшого теоретичного осмислення та експериментального вивчення потребують питання взаємодії компонентів структури особистості в процесі духовного розвитку, розробки та впровадження системи професійної підготовки педагогів і психологів до виявлення, збереження та примноження духовного потенціалу учнів і студентів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдыраимова Р.А. Истоки духовной культуры кыргызского народа / Р.А.Абдыраимова // АПН Украины, Ин-т пробл. воспитания. К.: Довіра, 1997. 167 с.
2. Абрамова А. Г. К проблеме духовно-нравственного воспитания личности / А. Г. Абрамова // Обновляющаяся Россия: формирование нового гуманитарного пространства. Саранск, 1997. С. 232235.
3. Абсаттаров Р. Духовная культура национальных меньшинств: вопр. теории и практики / Р.Абсаттаров, Д.Мен, Г.Самиков // Изв. АН Каз. ССР. Сер. Обществ. науки 1990. № 4. С. 3439.
4. Абульханова-Славская Н.А. Деятельность и психология личности: / Н.А.Абульханова-Славская. М.: Наука, 1980. 230 с.
5. Аванесова Г. А. Трактовка духовной культуры и духовности в отечественной аналитике в прошлом и теперь / Г. А. Аванесова // Наука о культуре: итоги и перспективы. М., 1997. Вып. 1. С. 2943.
6. Авдыкулов А. Ценностные оpиентации и особенности пpофессиональной напpавленности учащихся 8-10 классов: автоpеф. дисс. на соискание науч. степени канд. психол. наук. / А.Авдыкулов. М., 1990. 26 с.
7. Аверин Н. М. Духовный опыт народа и нравственная жизнь общества / Н.М.Аверин // ІІ Державенские чтения. Тамбов, 1996. С. 20-21.
8. Адлер А. Наука жить / А.Адлер; [пер. с англ. и нем.]. К.: Port-Royal, 1997. 288 c.
9. Азаров Ю.П. Тайны педагогического мастерства: [учеб. пособ.] / Ю.П.Азаров. М.: НПО «МОДЭК», 2004. 432 с.
10. Акимов И.О природе таланта. «О мальчике, который умел летать, или Путь к свободе» / И.Акимов, В.Клименко. Т. 1: Концепция. 224с.
11. Актуальні проблеми духовності: зб. наук. доп. та реф. викладів повідомлень // ІІ Всеукр. конф. у Кривому Розі / [Т.А.Хорольська (ред.) та ін.]; Криворіз. пед. ін-т; Кривий Ріг, 1997. Вип.2. 397 с.
12. Актуальные проблемы возрождения духовности, развития народного художественного творчества и подготовки кадров в вузах культуры: материалы Всерос. науч.-практ. конф. (24-26 дек. 1991г.) / МГИК. М., 1993. 116 с.
13. Алексеев В. В. Развитие самосознания на рубеже подросткового и юношеского возрастов: автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. психол. наук / В.В.Алексеев. М.: 1985. 19 с.
14. Алексеева В. Г. Место ценностных оpиентаций в постpоении типологии личности / В.Г.Алексеева // Социологические исследования. 1980. №1. С.34-43.
15. Алексеева В. Г. Ценностные ориентации как фактор жизнедеятельности и развития личности / В.Г.Алексеева // Психологический журнал. 1984. Т. 5. №5. С. 63-70.
16. Алфімов В. Н. Творческая личность старшеклассника: модель и развитие / В.Н.Алфімов, Н.Е.Артемов, Г.В.Тимошко. К.; Донецк: Ассоциация лицеев и гимназий Украины, 1993. 64 с.
17. Амонашвили Ш. Почему не прожить нам жизнь героями духа / Ш.Амонашвили. М.: Издательский Дом Шалвы Амонашвили, 2003. 64 с.
18. Ананьев Б.Г. Избpанные психологические тpуды: [в 2-х т.] / Б.Г.Ананьев. М.: Педагогика, 1980. Т.1. 232 c.
19. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Б.Г.Ананьев. Л., 1969. 338 с.
20. Ананьев О.В. "Новый град": проект духовного и социального переустройства мира / О.В.Ананьев, А.А.Ермичев // Фил. и о-во. 1998. №1. С. 154-172.
21. Анастази А. Психологическое тестиpование: [в 2-х кн.]. М.: Педагогика, 1982. Кн. 2. 296 с.
22. Андреев С. С. Информационная культура: уровень содержательности духовных ценностей / С.С.Андреев // Соцаильнополитический журнал. М., 1998. №2. С.79-112.
23. Андреева И. С. Тело, дух, душа, мир / И.С.Андреева // Человек: образ и сущность. М, 1997. С. 90-107.
24. Андриевский Б. П. Эволюция духовности человека и общества к концу XX столетия в России / Б.П.Андриевский // Эволюция и революция: опыт и уроки мировой и рос. истории: материалы междунар. науч. конф. Хабаровск, 1997. С. 357-360.
25. Андрущенко В.П. Науково-освітній потенціал нації: погляд у ХХІ століття / Віктор Андрущенко // [авт.упоряд. В.Литвин, В.Андрущенко, С.Довгий, В.Зайчик, В.Кремінь; М-во освіти і науки України. К.: Навчальна кн., 2003. Кн. 1: Пріоритет інтелекту. 608 с.
26. Андрущенко В.П. Роздуми про освіту: Статті. Нариси. Інтерв’ю / В.П.Андрущенко. К.: Знання України, 2005. 804 с.
27. Аникеева Н. П. Психологический климат в коллективе / Н.П.Аникеева. М.: Просвещение, 1989. 224 с.
28. Анисимов С.Ф. Духовные ценности: производство и потребление / С.Ф.Анисимов. М.: Мысль, 1988. 253 с.
29. Анцыферова Л. И. Методологические проблемы психологии развития / Л.ИАнцыферова // Принцип развития в психологии; [под ред. Л.И.Анцыферовой. М.: Наука, 1978. С. 3-20.
30. Апулей Л. Амур и Психея: [репринтное воспроизведение с издания А.С.Суворина] / Л.Апулей. 1990. 94 с.
31. Аронець М. Відроджене джерело духовної єдності мистецтва і релігії / М.Аронець // Писанка. 1994. №1. С. 26-27.
32. Архиепископ Лука (Войно-Ясенецкий). Дух, душа и тело. Украинская православная церков / Архиепископ Лука (Войно-Ясенецкий). ЗАО Тираж-51”, 2002. 136 с.
33. Аскин Я.Ф. Творчество как элемент духовной жизни и социальный детерминизм / Я.Ф.Аскин // Интеллигенция и либерализм в России. Саратов, 1995. С. 5-8.
34. Асмолов А.Г. Психология личности: [учебник] / А.Г.Асмолов. М.: Изд-во МГУ, 1990. 367 с.
35. Ассаджиоли Р. Психосинтез: теория и практика / Р.Ассаджиоли. М.: REFL-book, 1994. 314 с.
36. Афанасьев А. И. Духовность общества и ценности молодёжи / А.И.Афанасьев, В.А.Кузьмин // Вторая научная сессия «Социальный механизм государственного управления». М., 1995. С.153-158.
37. Ахметгалеев Э. Д. Об особенностях формирования духовного потенциала населения региона в переходный период / Э.Д.Ахметгалеев // Социальноэкономические и политикоправовые аспекты становления рыночных отношений в республике Татарстан: материалы респ. науч.-практ. конф. (Казань, 10-11 окт., 1996 г.). Казань, 1996. С. 107-109.
38. Баєв Б. Ф. Психологiчне вивчення учнiв / Б.Ф.Баєв. К.: Радянська шк., 1977. 109 c.
39. Балабанов П. И. Сравнительный анализ особенности человеческого духа и проектирования / П.И.Балабанов // Истина духа и целостность человека. Кем.о, 1994. С. 152-166.
40. Балл Г. О. Категорії значення і смислу в аналізі духовної культури / Георгій Балл // Духовність і художньо-естетична культура. Уряду України. Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників: міжвід. наук. зб. / [за ред. А.І.Комарова, Ю.П.Богуцький та ін.]. К.: Науково-дослідний інститут Проблеми людини”, 1999. Т. 14. С. 153155.
41. Балл Г. А. Концепция самоактуализации личности в гуманистической психологии / Г.А.Балл. К.; Донецк: "Ровесник", 1993. 32 с.
42. Балл Г.А. Проблема самоактуализации личности в гуманистической психологии: аналитический обзор / Г.А.Балл // сост. Г.А.Балл. К., 1991. 153 с.
43. Барабаш О. Парадигма духовності в сучасній педагогіці / О.Барабаш // Обрії. 1998. №1. С. 22.-24.
44. Баранівський В.Ф. Проблема духовності особистості в сучасному українському суспільстві. / В.Ф. Баранівський // Духовність і художньо-естетична культура. Уряду України. Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників: міжвід. наук. зб. / [за ред. А.І.Комарова, Ю.П.Богуцький та ін.]. К.: Науково-дослідний інститут Проблеми людини”, 1999. Т. 14. С. 6880.
45. Барановский В. Ф. Духовность личности: социальный механизм развития / В.Ф.Барановский // НАН Украины. К., 1995. 167 с.
46. Баранова Н.А. Духовные основы культуры и рыночная экономика / Н.А.Баранова // Сер. Методология науки. Томск, 1997. Вып. 2: Нетрадиционная методология. С. 1013.
47. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского / М.М.Бахтин. М.: Сов. писатель, 1963. Изд. 2-е. 363 с.
48. Бейли А. От интеллекта к интуиции / А.Бейли; [пер. с англ.]. Geneva: Assocsatіon Lucts Trust, Geneva, 1994; Новочеркасск: Агентство УСАГУНАФ, 1994. 214 с.
49. Бейли А. Свет души (Пересказ Йога Сутр Патанджали) / А.Бейли. М.: Издво Навна-3”, 2000. 384 с.
50. Белецкий М. И. Национально-культурные и идеологические ориентации населения Украины: по данным социологических опросов / М.И.Белецкий, А.К. Толпыго // Полис. 1998. №4. С. 74-89.
51. Беликов П. Рерих / П.Беликов, В.Князева // Жизнь замечательных людей. М.: Молодая гвардия. Вып. 3 (510). 1972. 254 с.
52. Бенеш Т. Соотношение духовного и материального / Т.Бенеш // Наука, философия, религия: наука в христианском мире. Дубна, 1995. С. 74-78.
53. Бердяєв М. Філософія вільного духу / М.Бердяєв. М, 1994. С. 26-27.
54. Бердяев Н.А. Спасение и творчество / Н.А.Бердяев / Путь: Орган русской религиозной мысли. М., 1992. Кн.2. С. 161-176.
55. Берн Э. Тpансакционный анализ и психотеpапия / Э.Берн; [пеp. с англ.]. СПБ.: Изд-во "Бpатство", 1992. 224 с.
56. Бесконечная история. UNІVERSAL TEACHІNG STUDENTІ EDІTІON, Юнивер. М.: Полимед, 1992. 32 с.
57. Беспарточный Б. Д. Общественное мнение и духовная жизнь общества / Б.Д.Беспарточный // Духовное обустройство России. Курск, 1996. С. 107-119.
58. Бессонов Б.Н. Цивилизация и философия: необходимость новых ценностей / Б.Н.Бессонов // Философские перспективы человечества. М., 1993. С. 4-10.
59. Бех І. Д. Від волі до особистості: [метод. посіб.] / Іван Бех. К.: УкраїнаВіта, 1995. 202 с.
60. Бех І. Д. Виховання особистості: сходження до духовності: наук. вид. / І.Д.Бех. К.: Либідь, 2006. 272 с.
61. Бех І. Д. Духовні цінності в розвитку особистості / Іван Бех // Педагогіка і психологія: наук.теорет. та інформ. журн. / АПН України. 1997. № 4 (14). С. 124129.
62. Бех І. Д. Духовна енергія вчинку: [наук.-метод. посіб.] / Іван Б