ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ДЕПРИВОВАНИХ ПІДЛІТКІВ : ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ РЕСОЦИАЛИЗАЦИИ ДЕПРИВОВАНИХ ПОДРОСТКОВ

Краткое описание

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМ. Г.С. КОСТЮКА

На правах рукопису

ГОШОВСЬКИЙ Ярослав Олександрович

УДК 159.922.6

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ДЕПРИВОВАНИХ ПІДЛІТКІВ

Спеціальність: 19.00.07 педагогічна та вікова психологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора психологічних наук

Науковий консультант:
академік АПН України,
доктор психологічних наук,
професор Максименко С.Д.

Київ 2009

ЗМІСТ

ВСТУП.. 5

РОЗДІЛ 1. ГЕНЕТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ ЯК МЕТОДОЛОГІЧНА
ПАРАДИГМА ДОСЛІДЖЕННЯ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ДЕПРИВОВАНОЇ ОСОБИСТОСТІ...............................................................................................17
1.1. Генетична психологія в концептуальних вимірах психології
розвитку............................................................................................................... 17
1.2. Генетично-психологічна лінія в сучасних психолого-педагогічних дослідженнях27
1.3. Ресоціалізація: дефініційний ряд і основні змістово-семантичні параметри.... 40
1.4. Генетично-психологічний принцип як методологічна засада ресоціалізації депривованої особистості... 70
1.5. Розвивальні й емпірично-корекційні потенціали експериментально-генетичного методу.. 79
Висновки до першого розділу. 91

РОЗДІЛ 2. ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ДЕПРИВАЦІЇ: ТЕОРЕТИКО-ЕМПІРИЧНИЙ ДИСКУРС ПРОБЛЕМИ...95
2.1. Депривація як феномен: поняття, причинно-наслідкова і структурно-функціональна суть. 95
2.2. Різновидова депривація у психічному розвитку особистості.. 104
2.2.1. Сенсорна депривація.108
2.2.2. Сімейна депривація113
2.2.3. Економічна депривація. 119
2.2.4. Екстремальна депривація. 127
2.2.5. Депривація сну та інші деприваційні модифікації..135
2.3. Тривалість депривації як негативний чинник у соціо-психореабілітації дитини. Депривований хронотоп141
2.4. Соціально-перцептивні чинники у процесі спілкування депривованих
дітей.. 155
2.5. Основні психолого-педагогічні аспекти депривації особистості в навчально-виховних установах закритого типу. Закладова депривація166
2.6. Емпіричне вивчення психологічних особливостей депривованих підлітків.179
Висновки до другого розділу..214

РОЗДІЛ 3. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ДЕПРИВОВАНИХ ПІДЛІТКІВ....................................................................... 220
3.1. Ресоціалізація депривованої особистості підлітка: головні структурні компоненти..220
3.1.1. Ресоціалізація як самовизначення.. 223
3.1.2. Ресоціалізація як соціально-психологічна адаптація...231
3.1.3. Ресоціалізація як абсорбція. 241
3.1.4. Ресоціалізація як позитивна самоакцептація..246
3.1.5. Ресоціалізація як самоактуалізація. 354
3.2. Ресоціалізація депривованих підлітків в освітніх закладах закритого
типу.. 259
Висновки до третього розділу272

РОЗДІЛ 4. ПСИХОЛОГІЧНЕ ВИВЧЕННЯ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ДЕПРИВОВАНИХ ПІДЛІТКІВ...... 276
4.1. Крос-культурне дослідження депривованих підлітків (за порівняльною віссю „Україна-Польща-Німеччина”)..276
4.1.1. Порівняльний аналіз результатів крос-культурного дослідження. 285
4.2. Медіально-рефлексійний тренінг у системі соціо-психореадаптації депривованих осіб. 304
4.2.1. Результати формувального експерименту. 330
4.2.2. Психореабілітаційна та реінтеграційна діяльність з вихованцями-суїцидентами пенітенціарного закладу.. 353
4.3. Психолого-педагогічні основи ресоціалізації особистості депривованого підлітка...........364
Висновки до четвертого розділу..384

ВИСНОВКИ389

ДОДАТКИ...395

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..397

ВСТУП
Актуальність теми. У контексті актуальної проблематики нашого трансформаційного суспільства феномен депривації набуває окремого наукового статусу насамперед через деструктивний вплив на всю систему соціально-психологічного буття людей, які зазнають його нівеляційного впливу. Серед різнотипних чинників, обмежуючих повноцінний розвиток, якраз психічна депривація чи не найбільшою мірою гальмує перебіг особистісного становлення, забарвлюючи його дискомфортними й девіантними сегментами. Депривація є соціально-екзистенційним фактом надзвичайної важливості, адже набуває ознак перманентної особистісної кризи і дисфункції та, по суті, завжди є викликом нормальній еволюції й онтогенезу людини як психосоціальної істоти. Своєю глибиною і потужністю вона загрожує повноцінному розвитку на всіх рівнях, призводячи до своєрідної інволюції соціального аутсайдерства, до того ж ускладненого численними девіантними психологічними особливостями. Внаслідок переживання деприваційного синдрому відбувається зниження загальної вітальної стійкості і рівня психосоціальної збалансованості людини, а процес її становлення характеризується звуженням комунікативної активності, психоемоційною фрагментарністю й тенденціями до соціальної аутизації, астенії, депресії тощо. Діти, позбавлені сімейної опіки, перебуваючи у режимі депривації, зазнають численних соціально-психологічних негараздів і деструкцій, а їхня повсякденна життєдіяльність затьмарюється різновидовими обмеженнями розвитку, що вражають базові конструкти психоструктури і негативно впливають на власний біодромальний досвід кожної дитини.
Особливо негативний вплив має депривація у підлітковому віці, оскільки призводить до акомодаційного стилю поведінки дітей, формування в них хисткого і малоструктурованого образу Я, розбалансованої Я-концепції та виникнення відчуття втрати самоідентичності й екзистенційного вакууму. Депривовані підлітки страждають від жорстокості і зневаги в державних притулках, зазнаючи тиску численних стереотипів та упереджень з боку повільно акцептуючого їх соціального довкілля та наштовхуючись на міжособистісну байдужість, перцептивні бар’єри й різномодальну дискримінацію.
Поглиблених наукових досліджень потребують сімейно-педагогічна занедбаність, адиктивність, делінквентність та інші наслідки в розвитку депривованих підлітків.
Стан наукової розробки проблеми. Депривація має розгалужені філософські (А. Адлєр, Ю. Габермас, К. Горні, Е. Ільєнков, А.Камю, С.Максименко, Ж.-П. Сартр, Р. Пайєрлс, П. Фрейре, В. Франкль, А. Фройд, Е.Фромм, І. Ченч, Е. Gottman та ін.), соціологічні (В. Брутман, Є. Головаха, Е.Дюркгейм, Н. Паніна, О. Сєвєрний, Н. Харченко, А. Шюц та ін.), економічні (С. Ланслей, Дж. Мак, С. Рінген, П. Таунсенд та ін.), психолого-правові (О.Глоточкін, М. Костицький, В. Медведєв, В. Пірожков, О.Сєвєров, В.Синьов та ін.), культурологічні (М. Гусельцева, В. Кайгер, Р.Кісь, Н.Лебедєва, Б. Пфау-Еффінгер, Я. Радевич-Винницький, А.Якимович та ін.), психолого-педагогічні (Г. Бевз, Дж. Боулбі, В.Васютинський, І. Дубровіна, Н.Карасьова, Й. Лангмейєр, М. Лісіна, Н.Максимова, С. Максименко, З.Матейчек, С. Мещерякова, Л. Осьмак, А.Прихожан, А. Рузська, В.Семиченко, А. Фройд, Р. Шпіц, Т. Юферєва) та інші виміри, однак спільною провідною тезою чи не всіх підходів є визнання дихотомійної розщепленості існування людини внаслідок численних і різнотипних блокованих потреб, поневірянь та негараздів.
Безперечно, депривована особистість нагально потребує ресоціалізації. Серед сучасних підходів до ресоціалізації на чільне місце висувається спектр проблем, присвячених психології депривованої дитини, яка, переживаючи різноманітні форми й режими обмежень, відчуває своєрідну елімінованість із соціуму і має потребу в отриманні соціально-психологічної допомоги. Загострення конфліктогенності та збільшення соцієтальних психопатологій призвели до значного зростання кількості депривованих дітей, які потребують кваліфікованої психолого-педагогічної уваги, зокрема психореабілітаційно-відновлювальних заходів.
Ресоціалізацію як поліфундаментальний процес повернення індивіда до соціуму вивчали Т. Авельцева, О. Беца, Т. Говорун, О.Димитров, М.Кондратьєв, В. Кривуша, Й. Лангмейєр, Ю. Лобков, З. Матейчек, В.Медведєв, В. Москаленко, В.Ослон, В. Сафронов, О. Сєвєров, В. Синьов, В.Пірожков, Г. Радов, П. Фрейре, Ю. Швалб, Z. Bartkowicz, М. Kalinowski, О.Lipkowski, L. Pytka, К. Pospiszyl, Cz. Czapow та ін. Термінологічне наповнення ресоціалізації має розлогі інтерпретаційні межі, тому тлумачиться у широкому змістовому полі: від філософсько-онтологічних вимірів буття-небуття людини в соціумі до вузьких, приватних випадків повернення „блудного сина чи доньки” в лоно нуклеарної сім’ї. Отож ключовим напрямом нашого дослідження є ресоціалізація як складний комплекс реабілітаційних, рекреаційних, реадаптаційних та інших заходів і технологій, завданням яких є повернення, прилучення депривованої особистості до усталених повноцінних норм і моделей просоціальної життєдіяльності.
Особлива актуальність дослідження зумовлена тим, що істотні деформації особистості підлітка як наслідок перебування в умовах депривації сімейної взаємодії, нагально потребують застосування системного ресоціалізаційного підходу, який дав би змогу цілісно вивчити проблему й розробити розвивальні психореабілітаційні технології для покращання стану справ.
Вважаємо, що основні акценти теоретико-емпіричного пошуку потрібно зосередити на задіянні розвивальних медіально-рефлексійних технологій у процес ресоціалізації депривованих підлітків, а за визначальні понятійно-функціональні напрями доцільно обрати реабілітацію, реадаптацію, рекреацію, абсорбцію, самоакцептацію та інші „виживальні” самоактуалізаційні механізми, тактики і стратегії. Загалом, на наш погляд, ресоціалізація депривованого підлітка повинна здійснюватися завдяки реструктурації його самосвідомості та стимулюванню до осмисленого „саморуху” (за Г. Костюком), які призведуть до нейтралізації деприваційних нашарувань та набуття ним нових просоціальних статусів і ролей.
Недостатня розробленість окресленої проблематики якраз і зумовила актуальність нашого дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить як складова частина до комплексних тем лабораторії психології навчання Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України „Психологічне забезпечення розвитку особистості в системі безперервної освіти” (номер держреєстрації 0100V000660), „Психолого-педагогічні умови розвитку особистісної активності в освітньому просторі (номер держреєстрації 0105V001036). Дисертаційне дослідження тісно пов’язане з науковими розробками, що проводяться на кафедрі практичної психології Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка за темою „Соціально-перцептивні основи професійної діяльності практикуючих психологів і соціальних педагогів” (номер держреєстрації 0198V000062).
Тема дисертації затверджена Вченою радою Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України (протокол №3 від 21.03.2003 року), а також узгоджена в бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 6 від 31 жовтня 2006 року).
Об’єкт дослідження ресоціалізація депривованої особистості.
Предмет дослідження психолого-педагогічні основи ресоціалізації депривованих підлітків.
В основу дослідження були покладені припущення про те, що цілісне забезпечення психолого-педагогічних основ ресоціалізації депривованих дітей можливе за умови впровадження спеціально організованої системи розвивальної діяльності, яка базується на концептуальних засадах генетично-психологічного підходу до особистості, та є складним комплексом реабілітаційних заходів і технологій, завданням яких є усвідомлена зміна поведінки дітей завдяки оптимізації таких структурно-функціональних параметрів, як самовизначення, соціально-психологічна адаптація, абсорбція, позитивна самоакцептація та самоактуалізація.
Мета дисертаційного дослідження полягає у розкритті й теоретико-емпіричному обґрунтуванні психолого-педагогічних основ ресоціалізації депривованих підлітків.
Завдання дослідження. За основні дослідницькі завдання наукового пошуку ми обрали такі:
1. Здійснити теоретичний системно-структурний аналіз феномена ресоціалізації депривованої особистості.
2. З’ясувати психологічні особливості впливу різновидової депривації на особистісний розвиток підлітків.
3. На підставі узагальнення результатів досліджень психолого-педагогічних проблем депривованих підлітків у науковій літературі та власного дослідження розробити концептуальні основи їх ресоціалізації засобами генетичної психології.
4. Вивчити крос-культурні особливості ресоціалізації депривованих підлітків (за порівняльною віссю „Україна Польща Німеччина”).
5. Розробити парадигму емпіричного дослідження процесу ресоціалізації генетично-психологічними засобами, зокрема медіально-рефлексійний тренінг як метод оптимізації онто- й соціогенезу депривованих підлітків.
Методологічну основу дослідження становлять: концептуальні положення про соціальну детермінованість психічного розвитку особистості (Л.Божович, М. Боришевський, Л. Виготський, П. Гальперін, В. Давидов, Г.Костюк, Г. Крайг, О. Леонтьєв, С. Максименко, В. Москаленко, А.Н.Перре-Клєрмон, Т.Титаренко, П. Фрейре, П. Чамата та ін.), системно-генетичний підхід до аналізу психічних явищ (Ж. Вірна, О. Бондаренко, Г.Костюк, С.Максименко, В. Давидов, Д. Ельконін, О. Запорожець, М.Коул, Ж. Піаже, В.Рубцов та ін.), структурно-функціональні особливості психолого-педагогічної діяльності з підлітками (Г. Балл, М. Дригус, Л.Карамушка, В.Ковальчук, В. Кремень, В. Моляко, Д. Ніколенко, В.Семиченко, Н. Чепелєва та ін.), соціально-психологічне забезпечення педагогічного процесу й особистісного розвитку підлітків (М. Алексєєва, О.Бодальов, М.Боришевський, В. Клименко, С. Максименко, В. Татенко, Ю.Швалб), концептуальні підходи щодо специфіки розвитку особистості в умовах депривації (Л. Божович, В. Васютинський, Л. Виговська, Л.Галігузова, І.Дубровіна, Н. Карасьова, Н. Крейдун, Й.Лангмейєр, М.Лісіна, Н.Максимова, З. Матейчек, В. Мухіна, Л. Осьмак, А. Прихожан, А. Рузська, Н.Толстих, П. Фрейре, А. Фройд, Т.Юферєва, J. Bowlby, E.Gottman, M.Rutter та ін.), системний, структурно-функціональний, синергетичний, діяльнісний, теоретично-емпіричний підходи до ресоціалізації (М.Кондратьєв, М. Костицький, Н. Крейдун, В.Кривуша, Ю.Лобков, В.Медведєв, В. Пірожков, В.Синьов, В. Сулицький, Т. Говорун, Cz. Czapow, Ю. Швалб, С. Яковенко, Z. Bartkowicz, O. Lipkowski та ін.).
Методи дослідження. На різних етапах дослідження використано такі методи: теоретичні системно-структурний, історико-логічний та порівняльний аналіз літературних джерел для розкриття психолого-педагогічних засад генетичної психології; вивчення та узагальнення наукового психолого-педагогічного досвіду з проблем депривації та ресоціалізації особистості; порівняння, класифікація і систематизація наявних підходів до ресоціалізації депривованої особистості в загальноосвітніх інтернатних і пенітенціарних закладах; емпіричні бесіда, анкетування, тестування, інтерв’ювання, дебрифінг; апаратурні методи (сенсомоторний інтегратор); констатувальний і формувальний експеримент, кількісний аналіз та якісна інтерпретація його результатів; методи активного соціально-психологічного навчання підлітків (медіально-рефлексійний тренінг, навчально-рольові ігри тощо); методи математичної обробки даних (факторний, дисперсійний аналіз). Було використано програму ОСА-2 і пакет Statistika 6.0. Провідним у дослідженні був експериментально-генетичний метод.
Етапи дослідження. Дослідження проводилось упродовж 1998-2008 років у три етапи.
На першому етапі (1998-2000 роки) здійснено аналіз стану розробки досліджуваної проблеми в теоретичному і прикладному аспектах; визначено й обґрунтовано теоретичні положення дослідження, висунуто робочі гіпотези, сформульовано об’єкт, предмет і мету дослідження та його концепцію, обрано експериментальні майданчики, сформовано репрезентативну гетерогенну вибірку, укладено пакет психодіагностичних методик, проведено пілотажне дослідження тощо.
На другому етапі (2000-2003 роки) проаналізовано закономірності ресоціалізації депривованих підлітків в різнотипних загальноосвітніх закладах, виявлено чинники, що впливають на перебіг їхнього онто- і соціогенезу. Проведено констатувальний етап дослідження з метою встановлення соціально-психологічних особливостей розвитку депривованих підлітків, здійснено крос-культурне вивчення ресоціалізації депривованих вихованців інтернатних закладів України, Польщі й Німеччини. Обґрунтовано значення та вплив інноваційних розвивальних, насамперед медіально-рефлексійних технологій на успішну ресоціалізацію підлітків з інтернатних закладів.
На третьому етапі (2004-2008 роки) проведено формувальний експеримент, зроблено систематизацію, інтерпретацію та узагальнення результатів дослідження, здійснено їх оформлення у вигляді рукопису дисертаційної роботи, підготовлено автореферат дисертації.
Загальний обсяг вибірки 944 особи підліткового віку (констатувальний і формувальний етапи 580 осіб; крос-культурне дослідження 364 особи).
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше:
встановлено специфіку соціально-психологічного розвитку підлітків з інтернатних установ в умовах закладової депривації, яка полягає в тому, що депривований хронотоп і блокований комунікативно-перцептивний розвиток призводять до тривожно-конфліктної самоакцептації, неадекватного самоусвідомлення та ускладненого онто- й соціогенезу;
розроблено модель ресоціалізації депривованих підлітків, виявлено й обґрунтовано змістово-семантичні та структурно-функціональні параметри феномена ресоціалізації (самовизначення, соціально-психологічна адаптація, абсорбція, позитивна самоакцептація, самоактуалізація), такі його складові, як: реадаптація, реабілітація, реедукація, реконструкція, реструктурація, реінтеграція, рекреація, ревіталізація;
розроблено, апробовано й запроваджено у навчально-виховний процес загальноосвітніх інтернатних закладів медіально-рефлексійний тренінговий підхід, що передбачає вироблення підлітками індивідуальних тактик і стратегій нейтралізації травматогенного деприваційного минулого та успішного ресоціалізаційного переходу до нових статусно-рольових моделей життєіснування й самореалізації. Задіяння медіально-рефлексійного тренінгу в психореабілітаційній та реінтеграційній діяльності з вихованцями-суїцидентами пенітенціарної установи привело до поліпшення їхнього міжособистісного спілкування та зниження рівня агресії/автоагресії;
набули подальшого розвитку положення про негативний вплив різновидової (сенсорної, сімейної, економічної, екстремальної) депривації та її основних модифікацій на особистісний розвиток підлітків;
уточнено теоретичні засади комплексного використання системного, структурно-функціонального, синергетичного й генезисного підходів до ресоціалізації депривованих підлітків;
виявлено внаслідок проведення крос-культурного дослідження ресоціалізації депривованих підлітків за порівняльною віссю „Україна-Польща-Німеччина” такі спільні психологічні тенденції в досліджуваних: як дуже слабка фізіологічна опірність стресові, високий рівень невротизації, тривожності, суб’єктивного відчуття самотності, потреби в спілкуванні, занедбаності і знехтуваності, а також з’ясовано основні відмінності у структурно-функціональній суті інтернатних закладів (різноякісне матеріально-технічне й побутове забезпечення, кількісні параметри вихованців інтернату, культивовані комунікативні психотехнології), які впливають на успішність ресоціалізації вихованців.
Теоретичне значення результатів дослідження полягає в тому, що здійснено цілісний системний аналіз феномена депривації, виявлено змістово-семантичні і структурно-функціональні параметри ресоціалізації, виведено психолого-педагогічні засади й розроблено генетично-психологічні розвивальні медіально-рефлексійні підходи до ресоціалізації депривованих підлітків.
Практичне значення результатів дослідження. Розроблені автором психолого-педагогічні основи ресоціалізації депривованих підлітків можуть використовуватися для реформування загальноосвітніх інтернатних закладів і пенітенціарних установ. Теоретико-емпіричні положення і сформульовані на їх основі психологічні висновки можуть бути використані у процесі фахової підготовки та професійної діяльності практикуючих психологів, соціальних педагогів, учителів, вихователів загальноосвітніх навчальних закладів інтернатного типу, насамперед з метою розробки рекомендацій для профілактичної, консультативної, корекційної роботи з депривованими дітьми. Апробований у дисертації методичний інструментарій може стати основою для проведення інтегративних крос-культурних досліджень у віковій, педагогічній, дитячій, пенітенціарній та інших галузях психології. Отримані результати дослідження можуть бути використані у процесі викладання курсів вікової, педагогічної, експериментальної психології, психології девіантної поведінки.
Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалася різнобічним розглядом предмета дослідження, теоретико-методологічним обґрунтуванням вихідних позицій, використанням комплексу методів, адекватних меті та завданням роботи, поєднанням кількісного та якісного аналізу емпіричних даних, репрезентативністю вибірки та застосуванням методів математичної статистики із залученням новітніх комп’ютерних програм обробки.
Апробація роботи. Основні положення і результати дисертаційного дослідження були апробовані на: Міжнародних науково-практичних конференціях: „Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології” (Київ, 2001), „Психолого-педагогічні проблеми соціальної роботи та професійна підготовка до неї: теорія, практика” (Самбір, 2002), „Сучасні проблеми екологічної психології” (Київ, 2003), „Теоретико-методологічні проблеми дослідження психології особистості: досвід минулого погляд у майбутнє” (Одеса, 2004), „Проблема посередництва та профілактики негативних явищ серед дітей і підлітків: аспекти міжнародної співпраці (Ремедіум-YІІ)” (Львів, 2005), „Реалізація здорового способу життя сучасні підходи” (Дрогобич, 2001, 2003, 2005, 2007, 2009), „Творчість як засіб особистісного росту та гармонізації людських стосунків” (Житомир, 2005), „Особистість у розбудові відкритого демократичного суспільства в Україні” (Дрогобич, 2005), „Молодіжна політика: проблеми та перспективи” (Дрогобич, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009), „Державна мова: соціально-психологічні аспекти функціонування в освітньому, науковому та побутовому просторі” (Луцьк, 2005), „Психологічні проблеми збереження репродуктивного здоров’я” (Київ, 2005), „Сучасні проблеми екологічної психології. 20 років після Чорнобиля” (Чернігів, 2006), „Ґенеза буття особистості” (Київ, 2006), „Сучасні підходи інтеграції та соціалізації дітей з особливими потребами. Актуальні питання супроводу дітей з особливими потребами: медичні, психологічні, педагогічні аспекти” (Луцьк, 2006), „Сучасні проблеми провінціології: 10 років потому” (Чернівці, 2006), „Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні та прикладні проблеми” (Київ, 2007), „Формування цінностей сучасної особистості” (Дрогобич, 2007), „Професійна психологія: реалії та перспективи розвитку” (Луцьк, 2008), „Актуальні проблеми психології толерантності у ХХІ столітті” (Луцьк, 2008), „Психологія здоров’я людини” (Луцьк, 2009); Всеукраїнських науково-практичних конференціях: Четвертих Костюківських читаннях „Українська психо

Список литературы

ВИСНОВКИ

Узагальнення отриманих у роботі теоретико-емпіричних результатів дало підстави зробити такі висновки:
1. Депривація як усвідомлене чи неусвідомлене незадоволення особистості рівнем забезпечення базових екзистенційних потреб є потужним гальмівним чинником, що ускладнює, сповільнює і/або спотворює її онто- й соціогенез. Режим психічних обмежень (відсутність сімейної опіки, брак любові, соціального контакту, комунікативно-тактильної стимуляції, родинного виховання тощо) призводить до серйозних психосоціальних порушень у розвитку депривованих дітей.
Дослідження феномена депривації дають змогу констатувати, що особливо негативну роль відіграють госпіталізм як результат закладовго (несімейного) виховання, який проявляється у несформованості в дітей почуттів афіляції, неможливості засвоєння правильних сімейно-статевих і статусно-рольових ідентифікаційних моделей та нестача перцептивної стимуляції як комунікативне блокування процесу отримання різноманітних даних у вигляді патернів значущої сенсорної та соціальної інформації. Депривація посилює різнобічне пригнічення суб’єктності, внутрішньої активності, гальмує особистісну автономність підлітків. Залежність від нормативного устрою закритого закладу, чітка регламентація основних соціальних і психофізичних потреб, заборона вільного самовиявлення бажань та емоцій суттєво збіднюють структуру життєдіяльності депривованої дитини, призводячи до становлення пригніченого образу „інтернатівця”, що постійно зазнає впливу „синдрому інституціалізму”.
2. Депривація спричиняє неадекватний модус свідомості, негативно позначається на самосвідомості, породжує відхилення у формуванні самооцінки, шкодить психічному здоров’ю, служить причиною розладів і дисгармоній у процесі особистісного становлення підлітків. Нагромадження різноманітних видів депривації (соціальна, сімейна, сенсорна, материнська, комунікативна, афективна, матеріальна та ін.) призводить до нівелювання індивідуальної психоструктури особистості підлітка.
Несформованість ключових життєвих орієнтирів, аксіологічна дихотомія, страждання через утрату (ненабуття) сенсу життя, почуття знехтуваності, самотності і занедбаності породжують своєрідний екзистенційний вакуум, який обмежує особистісний потенціал депривованого підлітка.
Депривація призводить до амбівалентності й розщеплення, тому одним із домінантних станів підлітка, що ресоціалізується, можна назвати маргінальність як межове перебування в когнітивному дисонансі, на зламі двох або кількох культурних (субкультурних) систем. Це породжує кризу ідентичності й ускладнює набуття статевих, соціально-статусних ролей і пояснюється хронічною фрустрованістю різного виду потреб, браком саморефлексії, тривалою залежністю від інших, несформованістю власних засобів досягнення депривованими дітьми бажаного, тобто пригніченням „екзистенційного самоствердження” як наслідку „завченої безпорадності”.
Депривація має різновекторний детермінаційний характер у всіх сферах особистісної життєдіяльності підлітків з інтернатних закладів. Низьку ефективність авторитарної парадигми ресоціалізації депривованих дітей в установах інтернатного типу зумовлено статусно-рольовою нестабільністю, браком індивідуальної та соціальної перспективи вільного й гармонійного становлення, невпевненістю у власних біодромальних цінностях, що негативно впливає на їхнє життєве самоствердження.
3. Ефективним засобом ресоціалізації була розвивальна діяльність з депривованими підлітками, яка здійснювалася нами у концептуальному річищі евристичної та продуктивної психологічної парадигми генетичної психології, зокрема медіально-рефлексійного підходу. Основні принципи експериментально-генетичного методу як засобу оптимізації ресоціалізаційного процесу активного повернення депривованого підлітка до просоціальної нормативності було включено нами в програму медіально-рефлексійного тренінгу.
Застосування методологічних підходів і розвивально-психореабілітаційного потенціалу генетичної психології, зокрема експериментально-генетичного методу, моделювання, ампліфікації як потужних засобів психологічного вивчення й стимулювання розвитку особистості, дозволило вибудувати психолого-педагогічні основи ресоціалізації депривованих підлітків. За ключові структурно-функціональні компоненти ресоціалізації як розгалуженої системи психолого-педагогічного впливу на особистість підлітка, онто- і соціогенез якого перебігає під негативним тиском режиму депривації, ми обрали самовизначення, соціально-психологічну адаптацію, абсорбцію, позитивну самоакцептацію, самоактуалізацію як основні утворення його реструктурованої самосвідомості.
Ресоціалізацію в контексті розвитку ми трактуємо як системну науково організовану психолого-педагогічну дільність, спрямовану на депривованого підлітка з метою аналітичного проникнення в особливості його свідомості та сформування конструктів самоусвідомлення, зорієнтованих на нейтралізацію негативних наслідків різнобічних обмежень.
Ресоціалізація відбувається за умови діалогу в найширшому діапазоні психологічного змісту цього поняття: від інтроспективного самодіалогу депривованого підлітка з власним Я до його полілогу з ресоціалізаційним довкіллям. Завдяки кваліфікованій професійній допомозі та внутрішньому „генезисному саморухові” долаються численні проблеми особистісного й соціального характеру і відбувається повернення депривованого підлітка до нормативного устрою суспільства.
4. Унаслідок порівняльного аналізу результатів крос-культурного дослідження вдалося встановити, що найважливішим чинником особистісного розвитку підлітків вихованців інтернатних закладів з української, польської та німецької вибірок є різновидова депривація, яка істотно ускладнює їхню життєдіяльність. Усі депривовані підлітки з різноетнічних вибірок на фоні підвищеного рівня тривожності гостро переживають суб’єктивне почуття самотності, занедбаності і знехтуваності, їм притаманні майже однаковий високий рівень невротизації, дуже подібний середній рівень мотивації схвалення і брехливості, в них низький страх ситуації перевірки знань і водночас дуже слабка фізіологічна опірність стресові (понад 80 % усіх досліджуваних).
Українські і польські досліджувані за багатьма показниками демонструють подібні результати, зокрема їм притаманний майже однаковий дуже високий рівень тривожності, схильність до неврозу, високий рівень відчуття самотності й загальний високий рівень потреби в спілкуванні. Підлітки з німецьких інтернатних закладів порівняно з українськими й польськими однолітками мають значно нижчий дуже високий рівень тривожності (відповідним чином серед німецьких дітей майже втричі більше представників з низьким рівнем тривожності), суттєво нижчий рівень схильності до неврозу, нижчий рівень відчуття самотності, майже вдвічі нижча потреба у спілкуванні, а також найнижчий прояв показників мотивації схвалення (і брехливості). Для німецьких і польських підлітків важливе значення мають прийняття зовнішності й загальна самоакцептація (а звідси й самооцінна тривожність), які в українських підлітків майже не проявилися.
Для успішної ресоціалізації підлітків важливу роль відіграє врахування структурно-функціональних відмінностей інтернатних закладів України, Польщі й Німеччини, насамперед таких чинників, як: матеріально-технічне й побутове забезпечення (німецькі діти здебільшого мають комфортніші побутові умови, якісніший та різноманітніший харчовий раціон, краще забезпечення технікою, одягом тощо), кількісні параметри вихованців закладу (у німецьких інтернатах значно менша кількість дітей), комунікативні психотехнології (пріоритети взаємовідповідальної партнерської співпраці на рівні суб’єкт-суб’єктного спілкування у німецьких і польських інтернатах та здебільшого авторитарно-ієрархійні й дистантні взаємини в українських закладах).
5. В аксіологічно-прикладному аспекті ресоціалізація є моделюванням депривованим підлітком нових вітагенних цінностей у видозміненому соціальному середовищі та їхньою поступовою реалізацією в повсякденній життєдіяльності. Вона відбувається як на діяльнісно-комунікативному, так і на рівні самоусвідомлення у вигляді своєрідного „перекодування” в нові соціально-психологічні реалії, умови й норми.
Реструктуризація свідомості постає якісно новою вітагенною реакцією підлітка на синдром деприваційного виснаження, тому ресоціалізація супроводжується доланням негативних стереотипів та упереджень, демістифікацією уявлень про його соціальне аутсайдерство, зняттям фрустраційних станів, соціального аутизму, самотності, замкнутості й інших дискомфортних почуттів.
Особистісне самовизначення є своєрідним системостворювальним чинником, що забезпечує депривованому підліткові перехід від статусно-рольової позиції суб’єкта, якого піддають соціопсихореабілітаційним впливам, до усвідомлення власної екзистенційної цінності та спроможності до самокерованої діяльності з метою набуття нових соціально цінних властивостей. Функціонально-семантичними характеристиками позитивного самовизначення депривованого підлітка є суб’єктність як свідома активність і цілеспрямованість у конструктивній діяльності щодо зміни несприятливих соціально-психологічних станів, статусів і ролей (суб’єктне подолання наслідків режиму депривації) та креативність як здатність до творчого мислення і приймання нових творчих рішень упродовж ресоціалізаційного процесу (просоціально-адаптаційна лабільність щодо нових нормативних умов недеприваційної спільноти).
Ресоціалізація як соціально-психологічна адаптація є активізацією всіх особистісних потенціалів і можливостей підлітка-реадаптанта, насамперед стимуляцією спонукально-мотиваційних компонентів і регулятивно-вольових зусиль, унаслідок яких формується психологічна готовність жити в умовах нового соціального середовища.
Важливу роль відіграє врахування соціально-психологічної та індивідуально-особистісної специфіки абсорбції як складової інтеграції депривованих підлітків у нове соціокультурне середовище. Ресоціалізація є максимально інтеграційним процесом, тому принцип цілісності, який передбачає системний, комплексний, узгоджений характер професійної діяльності щодо депривованого підлітка, є синтетичним поєднанням різнотипних (реактиваційних, реабілітаційних, рекреаційних, реедукаційних та ін.) професійних функцій і компонентів фахової діяльності вчителів, вихователів, практикуючих психологів і соціальних педагогів.
Усталення в депривованих підлітків розгалуженої системи модальностей позитивної самоакцептації покращує їхні мотиваційні настановлення на просоціальність і збагачує розвиток усієї самосвідомості.
Утвердження в поведінці депривованих підлітків самоактуалізаційних тенденцій має позитивний ресоціалізаційний ефект. Завдяки ресоціалізації у сфері спілкування відбувається розширення системи взаємин, насичення і збагачення на новий зміст комунікативно-перцептивних знань про інших людей та постійне вироблення навичок активної взаємодії, що дає змогу самореалізуватися на рівні повноправного учасника суб’єкт-суб’єктної міжособистісної парадигми взаємин.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо в проведенні розгалужених багатовекторних крос-культурних досліджень вікових і статево-гендерних особливостей депривованих дітей, виявленні психологічних механізмів особистісного і групового самовизначення вихованців інтернатних закладів у сфері соціальної комунікації та статусного самоствердження, поглибленні розуміння сутнісних зв’язків і взаємозумовлень індивідуальної та групової самореалізації з метою розробки психолого-педагогічних шляхів оптимізації та формування їхньої самосвідомості, через задіяння медіально-рефлексійних підходів, інноваційних технологій, психореабілітаційних і психокорекційних програм, які б сприяли досягненню зрілої просоціальної ідентичності та успішної ресоціалізації підлітків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Абакумова И.В. О становлении толерантной личности в поликультурном образовании / И.В. Абакумова, П.Н. Ермаков // Вопросы психологии. 2003. № 3. С. 7882.
2. Абраменкова В.В. Социальная психология детства в контексте развития отношений ребенка в мире / В.В.Абраменкова // Вопросы психологии. 2002. № 1. С. 316.
3. Абраменкова В.В. Проблема отчуждения в психологии / В.В. Абраменкова // Вопросы психологии. 1990. № 1. С.512.
4. Абрамова Ю.Г. Психология среды: истоки и направления развития / Ю.Г.Абрамова // Вопросы психологии. 1995. № 2. С. 130136.
5. Абульханова К.А. Рубинштейновская категория субъекта и ее различные методологические значения /Абульханова К.А., Брушлинский А.В., Воловикова М.И. // Психология индивидуального и группового субъекта. М.: ИП РАН, ПЕР СЭ, 2002. С. 3451.
6. Абульханова-Славская К.А. О субъекте психической деятельности / Абульханова-Славская К.А. М. : Наука, 1973. 287 с.
7. Авдеев В.В. Психотехнология решений проблемных ситуаций : в 2 т. / Авдеев В.В. М. : Изограф, т.1.- 1997. 536 с.
8. Авельцева Т. З досвіду соціальної роботи з підлітками вихованцями колоній / Тетяна Авельцева // Соціальна політика і соціальна робота. 2000. № 2 (14). С.107109.
9. Адам И.Ф. Из работы специальных (исправительных) школ / Адам И.Ф. // Советская педагогика. 1987. № 3. С.32-35.
10. Акофф Р. О целеустремленных системах / Расселл Акофф, Франк Эмери. М. : Советское радио, 1974. 272 с.
11. Актуальні проблеми сучасної пенітенціарної політики України : матеріали науково-практичної конференції (Київ, 2526 травня 1996 р.) К. : РВВ КІВС при УАВС, 1996. 330 с.
12. Актуальные проблемы девиантного поведения (борьба с социальными болезнями) : [сб. науч. работ / под ред. Б.М. Левина]. М. : РАН Ин-т социологии, 1995. 200 с.
13. Александровский Ю.А. Социально-стрессовые расстройства / Ю.А. Александровский // Обозрение психиатрии и медицинской психологии имени В.М. Бехтерева. 1992. № 2. С.510.
14. Алексєєва М.І. Взаємодія батьків і дітей як фактор соціалізації підростаючої особистості / М.І.Алексєєва // Актуальні проблеми психології : традиції і сучасність : тези Міжнародних наукових Костюківських читань 9-11 червня 1992 р. К., 1992. Т.1. С. 196197.
15. Алексеева М.И. Взаимоотношения между подростками и родителями / М.И.Алексєєва // Проблемы возрастной психологии. М., 1989. С.107108.
16. Алексєєва М.І. Мотиви навчання учнів : посібник [для вчителів] / Алексєєва М.І. К. : Радянська школа, 1974. 117 с.
17. Алексєєва М.І. Внутрішньосімейна взаємодія та самоакцептація підлітків / М.І. Алексєєва, О.Б. Насонова // Психологія : науково-метод. зб. К. : Освіта. Вип. 40. 1993. С.6373.
18. Аликина Н.В. Возрастные психологические особенности агрессивного поведения несовершеннолетних : автореф. дисс. ... канд. психол. наук : спец. 19.00.07 „Педагогическая и возрастная психология” / Н.В. Аликина. К., 1989. 17 с.
19. Алферов Ю.А. Пенитенциарная социология и перевоспитание осужденных / Алферов Ю.А. Домодедово : РИПК МВД РФ, 1994. 205 с.
20. Ангелов Г.В. Соціалізація та ідентифікація особистості / Г.В. Ангелов, В.І. Калачник, І.І. Старовойтова, В.Г. Терзієв / за заг. ред. акад. В.М. Чугуєнка. К., Ізмаїл : СМІЛ, 1999. 240 с.
21. Андреева Г.М. Принципы исследования межличностного восприятия в условиях совместной деятельности / Г.М. Андреева, И.Н. Донцов, А.У. Хараш // Межличностное восприятие в группе; под ред. Г.М. Андреевой, А.И. Донцова. М. : Изд-во Моск. ун-та, 1981. С.6989.
22. Ансель М. Новая социальная защита / М. Ансель М. : Политика, 1979. С.2237.
23. Антоненко В.В. Особенности психологической реабилитации детей Чернобыля на отдыхе вне постоянного места жительства / В.В. Антоненко, Л.И. Пилипенко, Л.П. Удодова [та ін.] // Актуальні проблеми психології : традиції і сучасність : матеріали конф. Міжнародні наукові Костюківські читання, 9-11 червня 1992 р., Київ, Т. 2. ]. К., 1992. С.129130.
24. Антонова О.Г. Соціальна ситуація розвитку і особливості дітей, позбавлених батьківської опіки / О.Г. Антонова, О.П. Домашевська // Психологія. К. : Радянська школа, 1991. Вип. 36. С.5054.
25. Антонова-Турченко А.Г. Психологическая диагностика и коррекция личности трудновоспитуемых детей и подростков / Антонова-Турченко А.Г., Дранищева Э.И., Дробот Л.С. К. : ИСИО, 1997. 309 с.
26. Антоян А.И. Социомаргиналистика / Антоян А.И. Луганск : РИО ЛИВД МВД Украины, 1999. 456 с.
27. Ануфрієва Р. Маргінальна особистість: характерні риси / Римма Ануфрієва // Соціологія : теорія, методи, маркетинг. 2000. № 3. С.176178.
28. Анциферова Л.И. К теории личности как развивающейся системы / Л.И.Анциферова // Психология формирования и развития личности. М. : Просвещение, 1981. С. 319.
29. Анциферова Л.И. Личность в трудных жизненных условиях: переосмысливание, преобразование ситуаций и психологическая защита / Л.И.Анциферова // Психологический журнал 1994. Т.15. № 1. С.319.
30. Аралова М.П. Психологические особенности общения со взрослыми и сверстниками выпускников школы-интерната : дисс. ... канд. психол. наук : 19.00.07 / Аралова Мария Петровна. М., 1991. 223 с.
31. Асмолов А.Г. Культурно-историческая психология и конструирование миров / Асмолов А.Г. М. : Ин-т практ. психол.; Воронеж : НПО МОДЭК”, 1996. 320 с.
32. Ахмедова Х.Б. Мирные жители в условиях военных действий: личностные черты и расстройства адаптации /Ахмедова Х.Б.// Психологический журнал. 2003. Т.24. № 3. С.3744.
33. Базилевська Л.С. Сучасний психолог: проблеми професійного становлення / Л.С.Базилевська // Молодь і ринок. № 1. 2006. С.3741.
34. Балл Г.О. Особистісна свобода і гуманізація освіти / Балл Г.О. // Практична психологія та соціальна робота. 2001. № 1. С. 24.
35. Бардышевская М.К. Компенсаторне формы поведения у детей 3-6 лет, воспитывающихся в условиях детского дома : автореф. дисс. ... канд. психол. наук : спец. 19.00.07 „Педагогическая и возрастная психология” / М.К. Бардышевская. М., 1995. 24 с.
36. Бартол К. Психология криминального поведения / Курт Бартол. СПб. : ПраймЕВРОЗНАК, 2004. 352 с.
37. Басенко О. Проблеми трудової реабілітації та соціального функціонування молодих людей з інтелектуальною недостатністю / Оксана Басенко // Соціальна політика і соціальна робота. 2001. № 3. С.5673.
38. Бахтин М.М. К рефлексии поступка / Бахтин М.М. // Философия и социология науки и техники. Ежегодник. 19841985. М., 1986. С. 80160.
39. Бевз Г.М. Прийомна сім’я: перші кроки до альтернативних форм опіки дітей / Г.М.Бевз // Педагогіка і психологія. 2003. № 1. С.6266.
40. Бевз Г. Вплив деприваційних чинників на психічний розвиток дитини / Галина Бевз, Олена Дорошенко // Проблеми загальної та педагогічної психології : збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. К. : 2003, Т.Y, ч.5. С.2534.
41. Бевз Г.М. Дитина в прийомній сім’ї : нотатки психолога / Г.М. Бевз, І.В. Пєша. К. : УІСД, 2001. 101 с.
42. Беличева С.А. Социально-психологические основы предупреждения десоциализации несовершеннолетних : автореф. дисс. ... д-ра психол. наук : спец. 19.00.05 „Социальная психология” / С.А. Беличева. М., 1989. 48 с.
43. Беляева Л. И. Учреждения для несовершеннолетних правонарушителей в России / Беляева Л. И. Белгород : Высшая школа. 1998. 135с.
44. Белянкова Н. Детки в „золотой клетке”. Проблемы психической депривации у детей в обеспеченной семье / Наталия Белянкова // Народное образование. 2003. № 4. С. 148154.
45. Бервено Н. Творча діяльність як засіб психореабілітаційного впливу на депривованих дітей / Н. Бервено, О. Сайко // Творчість як засіб особистісного росту та гармонізації людських стосунків : тези доповідей учасників Міжнародної науково-практичної конференції. КиївЖитомир ; Державний фонд фундаментальних досліджень МОН України, 2005. С.2324.
46. Берека В. Зарубіжний педагогічний досвід у галузі позашкільної освіти / В. Берека // Шлях освіти. 2000. № 3. С.2730.
47. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание / Роберт Бернс ; пер. с англ. ; под ред. В.Я. Пилиповского. М. : Прогресс, 1986. 422 с.
48. Бех І.Д. Від волі до особистості / Бех І.Д. К. : Україна-Віта, 1995. 202 с.
49. Беца О.В. До питання про розробку соціальної політики, стосовно осіб, позбавлених волі /О.В. Беца // Соціальна політика та соціальна робота. 1996. № 1. С.5155.
50. Бызова В.М. Жизненные ценности молодежи республики Коми на рубеже веков : кросскультурный аспект / Бызова В.М. // Психологический журнал. 2002. Т.23. № 1. С.101112.
51. Быков А.Л. Развитие сенсорики слепых один из методов элементарной реабилитации / А.Л. Быков, И.А. Костюшина // Проблемы социально-психологической реабилитации слепых. М. : Медицина, 1982. С.2638.
52. Быкова Л.Г. Дихотическое тестирование учеников младших классов интерната для слепых детей и общеобразовательной школы / Л.Г. Быкова, К.Г. Кравцов, О.А. Гулинская // Вопросы психологии. 1996. № 1. С.115 121.
53. Блинникова И.В. Ранние этапы развития речи в условиях зрительной депривации / И.В. Блинникова // Вопросы психологии. 2004. № 2. С.5565.
54. Бобылева И.А. Профессиональное самоопределение детей, оставшихся без попечения родителей / И.А. Бобылева // Вопросы психологии детей и подростков. 2006. № 1. С.91100.
55. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком / Бодалев А.А. М. : Педагогика, 1982. 199 с.
56. Божович Л.И. Вступление к разделу III. Углубленное изучение отдельных детей / Л.И. Божович // Психологическое изучение детей в школе-интернате. М. : Изд. АПН РСФСР, 1960. С. 5261.
57. Божович Л.И. Концепция культурно-исторического развития психики и ее перспективы / Л.И. Божович // Вопросы психологии. 1977. № 2. С.2940.
58. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте / Божович Л.И. М. : Просвещение, 1968. 464 с.
59. Божович Л.И. Психологические закономерности формирования личности в онтогенезе / Л.И. Божович // Вопросы психологии. 1976. № 6. С. 4553.
60. Болтівець С.І. Педагогічна психогігієна : теорія та методика : монографія / Болтівець С.І. К. : Редакція „Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України”, 2000. 302 с.
61. Болтівець С. Чи потрібні нам школи соціальної реабілітації (неповноцінні фізично і психічно хворі діти) / Сергій Болтівець // Директор школи. 2001. № 10. С.7.
62. Бондаренко Г.И. Социально-эстетическая реабилитация аномальных детей / Г.И. Бондаренко // Дефектология. 1998. №3. С.1219.
63. Бондаренко А.Ф. Психологическая помощь : теория и практика / Бондаренко А.Ф. К. : Укртехпресс, 1997. 215 с.
64. Боришевский М.И. Развитие саморегуляции поведения школьников : дисс. в форме научного доклада ... докт. психол. наук : 19.00.07 / Боришевский Мирон Иосифович. К., 1992. 80 с.
65. Бороздина Л.В. Концепция Я” и характер реакции на фрустрацию как детерминанты социальной адаптации молодежи / Л.В. Бороздина, С.В. Русаков // Понимание и общение в учебно-воспитательном процессе. Фрунзе : Факел, 1983. С.75-78.
66. Бридж Дж. До і після комунізму: західний погляд на догляд у громаді за дітьми-інвалідами в Україні / Дж. Бридж // Соціальна політика і соціальна робота. 2000. № 34. С.2136.
67. Бромет Е. Психічне здоров’я дітей, потерпілих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС : досвід епідеміологічного дослідження) / Е. Бромет, Н. Паніна, Г. Карлсон [та ін.] // Соціологія : теорія, методи, маркетинг. 1998. № 6. С.2552.
68. Брунер Дж. Торжество разнообразия: Пиаже и Выготский / Джером Брунер // Вопросы психологии. 2001. № 4. С.313.
69. Брутман В.И. Некоторые результаты социологического и психологического обследования женщин, отказывающихся от своих новорожденных детей / В.И. Брутман, С.Н. Еникополов, М.С. Панкратов