ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ПІДГОТОВКИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА ДО ВЕДЕННЯ ТЕРАПЕВТИЧНОГО ДІАЛОГУ

Краткое описание

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ імені Г.С. КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

На правах рукопису

КИРИЛЮК ІННА МИКОЛАЇВНА

УДК 159.9.07(048)

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ПІДГОТОВКИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА ДО ВЕДЕННЯ ТЕРАПЕВТИЧНОГО ДІАЛОГУ

19.00.07 педагогічна та вікова психологія

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник
Максименко Сергій Дмитрович
дійсний член АПН України,
доктор психологічних наук, професор

Київ - 2006

ЗМІСТ

ВСТУП...

4

РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ ФЕНОМЕНУ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНОГО ДІАЛОГУ В КОНТЕКСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ.......................................................

10

1.1. Теоретичні підходи до визначення психотерапевтичного контакту ..

10

1.2. Діалогічний підхід до психотерапевтичного контакту .

18

1.3. Чинники психотерапевтичного діалогу .

28

1.4. Професійно важливі якості психолога як психологічна основа розвитку його діалогічності ..

34

1.5. Професійний розвиток і «Я-концепція» майбутніх практичних психологів як передумови ведення психотерапевтичного діалогу

44

Висновки до І розділу .

54

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ АСПЕКТІВ ВЕДЕННЯ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНОГО ДІАЛОГУ В КОНТЕКСТІ ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЇ ПСИХОЛОГІВ ..

56

2.1. Теоретико-методологічні основи та методичне забезпечення емпіричного дослідження ......

56

2.2. Дослідження особистісних якостей практичного психолога як детермінант готовності до ведення психотерапевтичного діалогу ..

60

2.3. Особливості мовленнєвого спілкування психолога (аналіз одиниць висловлювання) ...

79

2.4. Дослідження особливостей підготовки студентів-психологів до ведення психотерапевтичного діалогу ............

94

Висновки до ІІ розділу

102

РОЗДІЛ ІІІ. ФОРМУВАННЯ УМІНЬ ДІАЛОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ В ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА ..

106

3.1. Методологічне обґрунтування і методичне забезпечення тренінгу діалогічних умінь консультування ....

106

3.1.1. Методологічна основа формувального експерименту ...

106

3.1.2. Методи розвитку рефлективності

110

3.1.3. Методи активізації діалогічної активності ..

115

3.1.4. Формування інструментального забезпечення діяльності психологів-консультантів .

117

3.1.5. Розв’язання консультативних завдань .

118

3.2. Матеріали тренінгу діалогічних умінь консультування ...

120

3.3. Розвиток метафоричності у процесі професійної підготовки психологів до ведення психотерапевтичного діалогу .

149

3.4. Обговорення результатів формувального експерименту .

174

Висновки до ІІІ розділу ...

180

ВИСНОВКИ .....

182

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

186

ДОДАТКИ

201

ВСТУП

Актуальність дослідження. Протягом тривалого періоду інтерес науковців викликало лише вивчення продуктивності діяльності психолога-консультанта та її параметрів, сам же процес консультування залишався поза науковим розглядом. Зазначене не сприяло розвитку практичної психології її методології, теорії, методу, а відтак і цілісної системи професійної підготовки психологів-консультантів.
У цілому, проблема цільової підготовки фахівців у сфері практичної психології активно обговорюється вітчизняними та зарубіжними дослідниками (О.Ф.Бондаренко, О.М.Борисова, В.П.Захаров, З.Г.Кісарчук, Є.О.Клімов, Н.В.Кузьміна, С.Д.Максименко, А.К.Маркова, Д.О'Коннор, К.Роджерс, Д.Сеймор, В.Стайр, Н.В.Чепелєва та ін.). Методологічним підґрунтям подальшої оптимізації професійної підготовки фахівців є, на наш погляд, теоретичні уявлення про діалогічне спілкування (М.М.Бахтін, В.С.Біблер, Дж.Верч, Л.С.Виготський, К.Роджерс).
Психотерапевтичний діалог, як розгорнутий дискурс, є основним засобом і умовою надання практичним психологом професійної допомоги клієнту. Останніми роками дослідження даного феномену активізувалися як у зв'язку з "відкриттям" надбань світової психології (А.Маслоу, Р.Мей, К.Роджерс, І.Ялом та ін.), так і завдяки цікавим даним, отриманим в роботах вітчизняних психологів (О.Ф.Бондаренко, Г.О.Ковальов, А.Ф.Копйов, О.А.Родіонова та ін.). У контексті професійної підготовки практичних психологів дане питання плідно вивчається в роботах І.В.Дубровіної, Н.Ф.Каліної, Н.В.Чепелєвої та інших дослідників.
На жаль, кількість робіт, присвячених підготовці практичних психологів до ведення психотерапевтичного діалогу, є незначною. Це пов’язане насамперед із тим, що діалогічний підхід на сьогодні ще не існує як єдиний і цілісний напрям психології. Він представлений у роботах прихильників цього напряму у вигляді особливих варіантів або версій, які іноді вельми різняться між собою. Дотепер не здійснено спроби інтегрувати ці версії в один цілісний, систематично розроблений напрям (О.Б.Орлов). Крім того, спостерігається певна невизначеність науково-понятійного апарату, який потребує уточнення та узгодження. У зв’язку з цим проблема підготовки майбутніх практичних психологів до ведення психотерапевтичного діалогу залишається практично не розробленою. Наведене вище дозволяє стверджувати, що розв’язання порушеної проблеми набуває особливої актуальності як у теоретичному, так і в практичному плані. Це зумовило вибір теми дослідження: Психологічні чинники підготовки практичного психолога до ведення терапевтичного діалогу”.
Дисертаційне дослідження виконане в межах науково-дослідної теми Психологічне забезпечення розвитку особистості в системі безперервної освіти” (номер державної реєстрації 196U006943), яка виконується лабораторією психології навчання Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою Радою Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України (протокол № 2 від 27 лютого 2003 р.) та Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 5 від 24 травня 2005 р.).
Об'єкт дослідження процес підготовки практичних психологів до професійної діяльності.
Предмет дослідження психологічні чинники формування діалогічних умінь консультування у процесі професійної підготовки практичного психолога.
Мета роботи дослідити психологічні чинники ефективної підготовки практичних психологів до ведення психотерапевтичного діалогу та розробити на цій основі програму тренінгу формування діалогічних умінь консультування.
Гіпотеза дослідження:
- Уміння вести психотерапевтичний діалог є одним із базових професійних умінь. Його формування тісно пов’язане з розвитком діалогічності особистості як професійно значущої якості психолога-консультанта, важливими чинниками якої, у свою чергу, виступають рефлексія, емпатія, професійна «Я-концепція», креативність.
- Важливим засобом ефективної підготовки практичного психолога до ведення психотерапевтичного діалогу є тренінг діалогічних умінь консультування.
Для досягнення мети дослідження і перевірки гіпотез передбачається розв´язання наступних завдань:
1. Вивчити стан розробленості виокремленої проблеми в літературі.
2. Уточнити категоріальний апарат, визначити та систематизувати поняття, що розкривають сутність різних підходів до психологічного консультування, зокрема, специфіку діалогічного підходу.
3. На основі отриманих емпіричних даних описати основні психологічні чинники професійної підготовки практичних психологів до ведення психотерапевтичного діалогу.
4. Дослідити стан і виявити особливості професійної підготовки майбутніх практичних психологів до ведення психотерапевтичного діалогу.
5. Розробити й експериментально перевірити ефективність програми тренінгу діалогічних умінь консультування як засобу підготовки майбутніх практичних психологів до ведення психотерапевтичного діалогу.
Методологічну і теоретичну основу дослідження складають загальнопсихологічна теорія діяльності (Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, С.Д.Максименко, С.Л.Рубінштейн), провідні принципи наукової психології - розвитку, системності, комплексності, активності та самоактивності особистості (К.А.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, О.О.Асмолов, М.Й.Боришевський, Л.С.Виготський, Т.В.Говорун, Г.С.Костюк, Б.Ф.Ломов, С.Д.Максименко, С.Л.Рубінштейн, М.В.Савчин), принципи єдності свідомості та діяльності (О.О.Бодальов, Л.П.Буєва, І.В.Дубровіна, В.М.М'ясищев, Д.М.Узнадзе), принципи актуалізації можливостей людини (А.Маслоу, Р.Мей, К.Роджерс, В.Франкл та ін.), теоретичні уявлення про механізми діалогічного спілкування (Г.О.Балл, М.М.Бахтін, Л.С.Виготський, З.Г.Кісарчук, А.Ф.Копйов, Г.М.Кучинський, М.В.Папуча, Т.О.Флоренська та ін.), генетико-моделюючий метод (С.Д.Максименко) як методологічна основа формувального експерименту.
Для реалізації поставлених у роботі завдань використовуються наступні методи дослідження: теоретичний аналіз наукової літератури, яка стосується об’єкта дослідження, загальнопсихологічні методи (спостереження, анкетування, бесіди, глибинне інтерв´ю, контент-аналіз, шкали самооцінки, опитувальники), експертне письмове індивідуальне опитування щодо особливостей професійних висловлювань психолога та його якісних характеристик. Було використано наступні методики: ДМВ Т.Лірі, Самоактуалізаційний тест „САМОАЛ” (адаптація тесту РОІ Н.Ф.Каліної, А.В.Лазукіна), тест Н.Ф.Вишнякової Креативність”, опитувальник Т.О.Флоренської для визначення орієнтації практичного психолога. Основою формувального експерименту став метод активного соціально-психологічного навчання. Кількісна обробка отриманих результатів здійснювалася за допомогою традиційних прийомів статистичного аналізу (кореляційний, факторний).
Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилося на базі районних соціальних служб для молоді (Оболонський та Подільський райони м. Києва) та міської спеціалізованої соціальної служби „Центр психологічної допомоги сім’ї” Київського міського центру соціальних служб для молоді під час виробничої практики студентів-психологів у цих закладах.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що проблема оптимізації професійної підготовки практичного психолога до ведення психотерапевтичного діалогу розглядається в системі розвитку професійно важливих якостей та самосвідомості психолога. Подальшого уточнення та систематизації набули поняття, які розкривають сутність діалогічного підходу до психологічного консультування. Обґрунтована система психологічних впливів, що сприяє оптимізації підготовки практичних психологів до ведення психотерапевтичного діалогу.
Теоретичне значення роботи полягає в уточненні і доповненні наявних у психологічній науці уявлень щодо професійного психотерапевтичного діалогу, його чинників та умов. Встановлено ефективні шляхи й умови спеціальної підготовки майбутніх психологів до ведення психотерапевтичного діалогу.
Практична значущість одержаних результатів визначається тим, що ідеї дисертаційного дослідження були покладені в основу програми цілеспрямованої підготовки практичних психологів до ведення психотерапевтичного діалогу - тренінгу діалогічних умінь консультування. Дана програма може бути використана в системі навчання фахівців-психологів як у вузах, так і на курсах перепідготовки.
Надійність і вірогідність результатів проведеного дослідження забезпечується обґрунтованістю вихідних методологічних позицій, комплексним використанням методів і методичних процедур, адекватних меті та завданням дослідження, достатньою репрезентативністю вибірки, статистичною значущістю експериментальних даних, їх перевіркою й апробацією в реальних умовах тренінгового впливу.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на регіональній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми дітей „групи ризику” (м. Київ, 2001), Всеукраїнській науково-пошуковій конференції „Комплексна реабілітація дитини: стратегія, технологія, перспективи (м. Київ, 2002), науково-практичній конференції „Соціальна служба в Україні: соціально-психологічні засади формування й ефективного функціонування” (м. Черкаси, 2005); науково-практичному семінарі «Психолого-педагогические проблемы развития личности в современном обществе» (г.Санкт-Петербург, 2001), міському семінарі-практикумі „Особливості підліткового віку. Шляхи подолання негативних явищ у підлітковому середовищі” (м. Київ, 2001). Про теоретичні підходи дослідження, його експериментальні результати доповідалося на засіданнях лабораторії психології навчання Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України (1999 2005 рр.).
Результати дослідження було впроваджено у практику в процесі підвищення кваліфікації практичних психологів на базі міської спеціалізованої соціальної служби „Центр психологічної допомоги сім’ї” Київського міського центру соціальних служб для молоді (довідка від 26.05.2005 р. №01/0860). Також матеріали дисертаційного дослідження знайшли відображення у змісті завдань психокорекційної практики студентів-психологів Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова та Національного університету імені Т.Г. Шевченка (довідка від 26.05.2005 р. №01/0860).
Зміст та результати дисертаційного дослідження відображені в у 8 одноосібних публікаціях, 4 з яких - у фахових виданнях.

Структура і обсяг дисертації. Мета і завдання дослідження визначили логіку викладення матеріалу і загальну структуру роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (208 найменувань) та одного додатку. Загальний обсяг роботи становить 205 сторінки, основний текст викладено на 185 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Таким чином, даним дослідженням підтверджено, що уміння вести психотерапевтичний діалог є одним із важливих професійних умінь, яке органічно пов’язане з усією системою професійних якостей та вмінь психолога-консультанта, зокрема рефлекcивністю, емпатією, кретивністю, професійною самосвідомістю та іншими якостями. Вміння вести психотерапевтичний діалог виступає інструментальним аспектом, в основі якого лежать певна професійна методологічно і ціннісно окреслена позиція психолога, яку можна означити як діалогічно орієнтовану. Суттєвими характеристиками діалогічної орієнтації психолога у процесі консультування є повага до феноменології (внутрішнього світу, цінностей, досвіду) клієнта, визнання компетентності клієнта у розв’язанні його проблем, безоцінне ставлення.
На основі теоретичного аналізу та узагальнення отриманого емпіричного матеріалу можна зробити наступні висновки, які загалом підтверджують висунуті гіпотези:
1. Аналіз проведених досліджень щодо особливостей психотерапевтичного діалогу дозволив констатувати недостатню розробленість проблеми підготовки майбутніх фахівців до ведення психотерапевтичного діалогу. Психотерапевтичний діалог розглядається як складний процес взаємодії практичного психолога та клієнта, характерними ознаками якого є суб’єкт-суб’єктне ставлення, наявність довіри у їх відносинах. Якість контакту у процесі діалогу зумовлюється рівнем конґруентності, емпатії та рефлексії практичного психолога і залежить від міри комунікативної компетентності та особливостей Я-концепції” майбутніх практичних психологів.
Діалогічність особистості - це складне системне утворення, що описується сукупністю певних ознак і водночас є складовою системи професійно важливих якостей психолога-консультанта та нерозривно пов’язане з такими її компонентами, як рефлексія, емпатія, конгруентність, самоактуалізаційні тенденції, професійна самосвідомість, креативність, розвиток яких виступає фактором підготовки майбутнього психолога до ведення психотерапевтичного діалогу.
2. Однією з детермінант ведення психотерапевтичного діалогу є діалогічна орієнтація психолога у процесі консультування - заснована на знаннях та чуттєвому досвіді спроможність психолога орієнтуватися у ситуації професійного спілкування, його спрямованість на розуміння мотивів, інтенцій, стратегій поведінки, фрустрацій, як своїх власних, так і клієнта. В процесі психотерапевтичного діалогу діалогічна орієнтація виявляється зокрема у суб'єкт-суб'єктній позиції в спілкуванні, в оволодінні глибинним, особистісним рівнем спілкування з клієнтом.
3. Аналіз отриманих даних свідчить про спорідненість, взаємодоповнюваність у процесі консультування діалогічної та гуманістичної орієнтацій, основою яких є суб’єкт-суб’єктні відносини. Обидва ці типи орієнтації істотно відрізняються від технологічної орієнтації консультування, носії якої бачать клієнта об’єктом дослідження та впливу.
Діалогічна орієнтація майбутніх психологів пов’язана з іншими професійно важливими якостями, зокрема емпатією, креативністю, самоактуалізаційними тенденціями. Так, у студентів, які характеризуються діалогічною орієнтацією у консультуванні, більш вираженими є показники цінностей, креативності, емпатії, спонтанності, саморозуміння та гнучкості у спілкуванні, а також загальний рівень самоактуалізації порівняно зі студентами, в котрих переважає технологічна орієнтація.
4. Порівняння емпіричних даних, отриманих на різних групах досліджуваних, засвідчує відсутність значущих розбіжностей в образах Я” студентів з різних груп. Проте зафіксовано наступні тенденції: переважання у студентів з діалогічною та гуманістичною орієнтацією показників VII (дружність”) та VIIІ (альтруїзм”) октатнт, а в студентів з технологічною орієнтацію І (авторитарність”).
5. Виявлено параметри та особливості професійних висловлювань психолога в контексті ефективного ведення діалогу, а саме: доступність, красномовність, семантична насиченість, емоційна залученість та інші. В ідеальному варіанті мова психолога, його висловлювання повинні бути звільнені від непродуктивних мовних конструктів, а продуктивні перебувати у зоні свідомості.
6. Встановлено, що зміст та організація процесу професійної підготовки майбутніх практичних психологів у ВНЗ недостатньою мірою забезпечують їх підготовку до ведення психотерапевтичного діалогу насамперед через: загальну концептуальну невизначеність або незрозумілість концепції професійного навчання для студентів; відсутність системного підходу до постановки і розв´язання завдань професіоналізації; пріоритетність традиційних методів навчання, орієнтованих на накопичення знань без достатнього забезпечення інструментальної сторони діяльності психолога-консультанта та розвитку його самосвідомості.
7. Запропонована й апробована цілеспрямована програма тренінгу діалогічних умінь консультування є цілісною системою розвитку професійно значущих якостей, активізації діалогічного потенціалу і формування інструментального забезпечення діяльності психолога-консультанта. Програма, ефективність якої була доведена експериментально, може бути використана в системі навчання, на курсах підвищення кваліфікації та перепідготовки фахівців-психологів.

В результаті формувального експерименту було досягнуто певних змін або зафіксовано тенденції до змін у двох основних площинах: розвитку професійно важливих якостей і самосвідомості учасників та розширенні інструментального забезпечення професійної діяльності. Порівняння результатів І та ІІ зрізів констатувального експерименту виявило зокрема:
- позитивну динаміку показників образу „Я” учасників тренінгу;
- зростання рівня креативності, самоактуалізації учасників, рівня самооцінки окремих професійних якостей та вміння вести психотерапевтичний діалог;
- зростання кількості студентів, для яких характерна діалогічна орієнтація у процесі консультування водночас із зменшенням числа технологічно орієнтованих студентів.
Аналіз результатів формувального експерименту довів, що запропонована програма тренінгу сприяла формуванню діалогічних умінь консультування практичних психологів. Отже, тренінг виступив одним з основних чинників підготовки практичних психологів до ведення психотерапевтичного діалогу.
Проблематика готовності психологів до ведення терапевтичного діалогу не може бути вичерпаною хоча б з огляду на те, що кожний час має свої неврози та потребу у відповідній терапії (В.Франкл). Отже, постійна плинність, мінливість вимог до психолога зумовлює динамічність та варіативність психологічних чинників підготовки практичних психологів до ведення терапевтичного діалогу.
Перспектива подальшої роботи, на нашу думку, полягає у більш глибокому вивченні і вдосконаленні процесу професійної підготовки практичних психологів, зокрема у створенні інтегральних курсів, які б забезпечували не лише оволодіння інформацією, а й розвиток професійної самосвідомості, ціннісної сфери студентів, набуття ними базових практичних умінь консультування, до яких безперечно належить і вміння вести психотерапевтичний діалог, а також створення умов, які забезпечили перенесення набутих знань та вмінь безпосередньо у практичну діяльність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абрамова Г.С. Практическая психология. Екатеринбург: Деловая книга, 1998. 368 с.
2. Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. Екатеринбург: Деловая книга, Москва: ACADEMIA, 1995. 224 с.
3. Абрамова Г.С. Практикум по психологическому консультированию. - Екатеринбург: Деловая книга, Москва: ACADEMIA, 1995. − 128 с.
4. Авдеева И.Н., Бадалова М.В. Психологические аспекты профилактической работы. Учебно-методическое пособие по профилактике ВИЧ/СПИД в общеобразовательной школе / Под ред. Авдеевой И.Н., Очеретяного А.А. − Севастополь: ИПО, 2003. − 235 с.
5. Адлер А. Наука жить. − К., 1997. − 288 с.
6. Айзенк Г.Ю. Интеллект: новый взгляд // Вопросы психологии. − 1995. − № 1. − С. 111-131.
7. Акимова М.К., Гуревич К.М., Зархин В.Г. Диагностика индивидуально-психологических различий в обучении // Вопросы психологии. − 1984. − № 6. − С.71-78.
8. Александров АЛ. Личностно ориентированные методы психотерапии. − СПб.: Речь, 2000. − 240 с.
9. Алексеев К.М. Метафора как объект исследования в философии и психологии // Вопросы психологии. − 1996. − № 2. − С.73-85.
10.Алешина Ю.Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. − М., 1993. − 172 с.
11.Альшуллер Г.С. Найти идею: Введение в теорию решения изобретательских задач. − Новосибирск: Наука, 1986. − 209с.
12.Аминов Н.А., Молоканов М.В. О компонентах специальных способностей будущих школьных психологов // Психологический журнал. − 1992. − № 5. − С. 104-111.
13.Асмолов А. Деятельность и установка. М.: Изд-во МГУ, 1979. 212 с.
14.Бадалова М.В. Деякі особливості інтелектуальної готовності психолога-консультанта до розв'язання консультативних завдань // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН Украіни / За ред. Максименка С.Д. − К., 2002. − Т. 4.
15.Бадалова М.В. Профессиональная рефлексия практических психологов: опыт изучения // Практична психологія та соціальна работа. − 2002. − № 4. − С. 28-31.
16.Бадалова М.В. Психологічний зміст категорії «Інтелектуальна готовність до професійної діяльності» стосовно практичних психологів // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. − К., 2002. − Т. 4.
17.Бадалова М.В. Структура и содержание тренинга интеллектуальных навыков консультирования (Початок) // Практична психологія та соціальна робота. − № 3. 2004. С.16-39.
18.Бадалова М.В. Развитие метафоричности в рамках тренинга интеллектуальных навыков консультирования // Практична психологія та соціальна робота. − № 1. 2004. С.1-10.
19.Бадалова М.В. Тренинг интеллектуальных навыков консультирования (Окончание) // Практична психологія та соціальна робота. − № 5. 2004. С.45-60.
20.Балл Г.А. Теория учебных задач: Психолого-педагогический аспект. − М.: Педагогика, 1990. − 184 с.
21.Балл Г.А. Нормы деятельности и творческая активность личности // Вопросы психологии. − 1990. − № 6. − С. 92-101.
22.Баркер Ф. Использование метафор в психотерапии. − Воронеж, 1995. − 286 с.
23.Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 424 с.
24.Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники. М., 1986. С.113-125.
25.Белановский С.А. Методика и техника фокусированного интервью. М.: Наука, 1993. 112 с.
26.Белова Е.С. Развитие диалога в процессе решения школьниками мыслительных задач // Вопросы психологии. 1990. − № 2. С.36-42.
27.Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. М.: Просвещение, 1986. 354 с.
28.Богоявленская Д.Б. Интеллектуальная активность как проблема творчества. Ростов: Изд. Ростовского ун-та, 1983. 174 с.
29.Бодалев А.А. Личность и общение. М.: Педагогика, 1983. 272 с.
30.Бодров В.А. Проблемы профессионального психологического отбора // Психологический журнал. 1985. − № 2. С.85-94.
31.Бондаренко А.Ф. Социальная психотерапия личности. К.: КГПИИЯ, 1991. 189 с.
32.Бондаренко О.Ф. Психологічні особливості сучасної студентської молоді та проблеми професійної підготовки психологів-практиків // Практична психологія та соціальна робота. − № 4. 2003. С.8-10.
33.Бондаренко О.Ф. Мовна впливовість і структура висловлювання // Мовознавство. 1981. № 1. С.32-37.
34.Бондаренко О.Ф. Аналіз недирективного висловлення // Мовознавство. 1990. − № 5. С.16-20.
35.Бондаренко О.Ф. Факторний аналіз психотерапевтичного висловлення // Мовознавство. 1990. − № 4. С.18-24.
36.Братусь Б.С. Опыт обоснования гуманитарной психологии // Вопросы психологии. 1990. − № 6. С.9-16.
37.Брудный А.А. Семантика языка и психология человека: О соотношении языка, сознания и действительности. Фрунзе: Илим, 1972. 234 с.
38.Брун Б., Педерсен Э., Рунберг М. Сказки для души: Использование сказок в психотерапии. - М.: Информационный центр психологической культуры, 2000. 256 с.
39.Брунер Д. Психология познания: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1977. 316 с.
40.Бьюдженталь Дж. Искусство психотерапевта. СПб.: Питер, 2001. 304 с.
41.Бубнова С.С. Психологические аспекты профессиональной консультации // Психологический журнал. 1990. − № 1. С.67-72.
42.Бурлачук Л.Ф., Грабовская И.А., Кочерян А.С. Основы психотерапии. К.: Ника-Центр; М.: Алетейа, 1999. 320 с.
43.Бурнард Ф. Тренинг навыков консультирования. СПб.: Питер, 2002. 256 с.
44.Бурно М. Е. Терапия творческим самовыражением. М.: Медицина, 1989. 304 с.
45.Буякас Т.М. О проблемах становления чувства самоидентичности у студентов-психологов // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 14. Психология. − 2000. − № 1. − С.29-35.
46.Буякас Т.М. Процесс обучения как диалог между профессиональным и личностным становлением // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 14. Психология. − 2001. − № 2. − С.34-48.
47.Василюк Ф.Е. Психология переживания: Анализ преодоления критических ситуаций. М.: Изд. Моск. ун-та, 1984. 200 с.
48.Васьковская С.В., Горностай П.П. Психологическое консультирование: ситуационные задачи. К.: Вища школа, 1995. 194 с.
49.Варбан М.Ю. Рефлексія професійного становлення в студентські роки: Автореф. дисс канд. психол. наук. К., 1999. 18 с.
50.Вербицкий А.А. Активное обучение в высшей школе: контекстный подход. М.: Высш. шк., 1992. 288 с.
51.Выготский Л.С. Собрание сочинений в 2-х томах. М., 1983. Т.2. 502 с.
52.Габдеева Г.Ш. Самоуправление психическим состоянием. Казань: Казанский университет, 1981. 166 с.
53.Гальперин П.Я., Данилова В.Л. Воспитание систематического мышления в процессе решения малых творческих задач // Вопросы психологии. 1980. − № 1. С.31-38.
54.Гиппенрейтер Ю.Б., Карягина Т.Д., Козлова Е.Н. Феномен конгруэнтной эмпатии // Вопросы психологии. 1993. − № 4. С.61-68.
55.Гиппиус С.В. Тренинг развития креативности. СПб.: Речь, 2001. 346 с.
56.Грановская Р.М. Элементы практической психологии. СПб., 1997. 608 с.
57.Гуменюк О.Є. Психологія Я-концепції. Тернопіль: Економічна думка, 2002. 186 с.
58.Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения: опыт теоретического и экспериментального исследования. М., 1986. 234 с.
59.Давыдов А.П. Механизм смыслообразования как предмет философского анализа // Мир психологии. 2001. − № 3. С.35-45.
60.Джонсон Д. Встановлення і збереження довір’я // Практична психологія та соціальна робота. − № 6. 2003. С.22-29.
61.Диагностика профессиональных и познавательных способностей. М.: ИПАН, 1988. − С.155-170.
62.Дружинин В.Н. Психология общих способностей. СПб.: Питер, 1999. 368 с.
63.Зинкевич-Евстигнеева Т.Д. Путь к волшебству. Теория и практика сказкотерапии. − СПб.: Златоуст, 1998. − 352 с.
64.Знаков В.В. Понимание как проблема психологии человеческого бытия // Психологический журнал. 2000. Т.21. − № 2. С.17-28.
65.Знаменитые случаи из практики психоанализа. М.: Reflbook, 1995. 228 c.
66.Казачкова В.Г. Метод незаконченных предложений при изучении отношений личности // Вопросы психологии. 1989. − № 3. С.154-157.
67.Калина Н.Ф. Основы психотерапии. М.: Рефл-бук, К: Ваклер, 1997. 272 с.
68.Калина Н.Ф., Варфоломеева О.В. Речевое общение в психотерапии. Симферополь, 1996. 62 с.
69.Кан М. Между психотерапевтом и клиентом: новые взаимоотношения / Пер. с англ. / Под ред. В.В. Зеленского, М.В. Ромашкевича. − СПб.: Б.С.К., 1997. − 143 с.
70.Карвасарский Б.Д. Психотерапия. М.: Медицина, 1985. 304 с.
71.Келасьев В.Н. Интеллектуальный тренинг // Социальные и психологические проблемы целевой интенсивной подготовки специалистов. Л., 1987. 124 с.
72.Келеси М.И. Проблемная рефлексия как путь самопознания личности в ранней юности: Автореф. дисс канд. психол. наук. К., 1996. 23 с.
73.Климов Е.А. Психология профессионального самоопределения. Р.н/Д.: Феникс, 1996. 288 с.
74.Колодич Е.Н., Павлова И.М. Возможности социально-психологического тренинга в процессе повышения эмоциональной устойчивости учащихся профессиональной школы // Мир психологии. 2000. - № 3. С.12-26.
75.Коломінський Н.Л. Методологічні засади професійної підготовки практичного психолога // Практична психологія та соціальна робота. − № 4. 2003. С.12-13.
76.Колпачников В.В. Введение в индивидуальное психологическое консультирование // Вопросы психологии. 1998. - № 6. С.35-40.
77.Концептуальні питання підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації психологів-практиків // Практична психологія у системі освіти: Питання організації та методики / За заг. ред. В.Г. Панка. К., 1995. С.18-41.
78.Копьев А.Ф. К проблеме взаимоотношения консультанта и консультируемого в ходе психологической коррекции // Семья и формирование личности / Под ред. А.А. Бодалева. М., 1981. - С. 51-59.
79.Копьев А.Ф. О диалогическом понимании психотерапевтического контакта // Общение и диалог в практике обучения, воспитания и психологической консультации / Под ред. А.А. Бодалева. − М., 1987. − С. 50-57.
80.Копьев А.Ф. Психологическое консультирование: опыт диалогической интерпретации // Вопросы психологии. 1990 − № 3. С.17-24.
81.Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. К., 1989. 512 с.
82.Коттлер Дж., Браун Р. Психотерапевтическое консультирование. СПб.: Питер, 2001. 464 с.
83.Кочарян А.С. Пространство психотерапии: проблема присутствия психотерапевта в контакте // Международный медицинский журнал. № 1. 2004. С.47-51.
84.Кочунас Р. Основы психологического консультирования. / Пер. с лит. М.: Академический проект, 1999. 240 с.
85.Краусс Р. Понимание и общение: социально-психологический подход // Психологический журнал. 1986. 7. − № 5. С.37-49.
86.Литовченко Н.Ф. Розвиток здатності до самопізнання як компонент особистісної підготовки майбутніх практикуючих психологів // Психологічна газета. − № 24, 2004. С.28-31.
87.Лурия А.Р. Язык и сознание. Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. 416 с.
88.Любимова Г.Ю. «Внутренняя картина» процесса профессионального становления психологов // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 14. Психология. 2001. − № 4. С.57-66.
89.Любимова Г.Ю. От первокурсника до выпускника: проблемы профессионального и личностного самоопределения психологов // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 14. Психология. 2000. - № 1. С.36-49.
90.Мак Дугалл Дж. Тысячеликий Эрос / Пер. с англ. / Под ред проф. М.М. Решетникова.— СПб.: Вост.-Евр. ин-т психоанализа и Б&К, 1999. − 278 с.
91.Максименко С.Д. Основи генетичної психології. К.: Знання, 1998. 198с.
92.Максименко С.Д. Психологія в соціальній і педагогічній практиці. К.: Наук. думка, 1998. 216 с.
93.Маслоу А. Дальние пределы человеческой психики / Пер. с англ. СПб.: Евразия, 1997. 430 с.
94.Маслоу А. Самоактуализация // Психология личности. Тексты. / Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, А.А. Пузырея. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. 288с.
95.Матюшкин А.М. Психологическая структура, динамика и развитие познавательной активности // Вопросы психологии. 1982. − № 4. С.5-17.
96.Матюшкин А.М. Проблемные ситуации в мышлении и обучении. М.: Педагогика, 1972. 168 с.
97.Матюшкина А.А. О психологическом механизме развития смысла в решении творческой задачи // Вестник московского университета. Серия «Психология», 2002. − № 2. С.94-97.
98.Меерович М.И., Шрагина Л.И. Технология творческого мышления: Практическое пособие. − Мн.: Харвест, М.: ACT, 2000. − 432 с.
99.Мелибруда Е. Я ты мы: Психологические возможности улучшения общения. М.: Прогресс, 1986. 256 с.
100. Мерлин В.С. Очерк интегрального исследования индивидуальности. М., Педагогика, 1985. 256 с.
101. Миллс Дж., Кроули Р. Терапевтические метафоры для детей и «внутреннего ребенка» / Пер. с англ. Т.Н.Кругловой. − М.: Независимая фирма «Класс», 1996. 388 с.
102. Минделл Э. Психотерапия как духовная практика / Пер. с англ. М.: Класс, 1997. 160 с.
103. Минигалиева М.Р. Проблема ответственности психолога-консультанта // Мир психологии. 2001. − № 2. С.253-262.
104. Митина Л.М. Личностное и профессиональное развитие человека в новых социально-экономических условиях // Вопросы психологии. 1997. № 4. С.28-38.
105. Моляко В.А. Психологическая система тренинга конструктивного мышления // Вопросы психологии. 2000. − № 1. С.136-141.
106. Мэй Р. Терапия сегодня // Эволюция психотерапии / Пер. с англ. − М: Класс, 1998. − Т. 3. - 304 с.
107. Мэй Р. Мужество творить: Очерк психологии творчества / Перевод с английского. Львов: Инициатива; Москва: Институт общегуманитарных исследований, 2001. 128 с.
108. Мэй Р. Искусство психологического консультирования. М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. 256 с.
109. Мясищев В.Н. Личность и неврозы. Л.: Изд-во ЛГУ, 1960. 255 с.
110. Нельсон-Джоунс Р. Теория и практика консультирования. СПб.: Питер, 2001. − 464 с.
111. Ниренберг Дж.И. Искусство творческого мышления. Мн.: Попурри, 1996. 240 с.
112. Олешкевич В.И. Метаморфозы психотехнических схематизмов и онтологических схем психики в процессе развития психотерапии // Журнал практического психолога. 1997. − № 2. С.18-29.
113. Орлов А.Б., Хазанова М.А. Феномены эмпатии и конгруэнтности // Вопросы психологии. 1993. − № 4. С. 69-73.
114. Панкратов В.Н. Саморегуляция психического здоровья: Практическое руководство. М.: Изд-во Института психотерапии, 2001. 352 с.
115. Панок В.К. Основні напрями професійного становлення особистості практичного психолога у вищій школі // Практична психологія та соціальна робота. - № 4. 2003. С.14-17.
116. Папуш М.А. Практическая психотехника. М.: Институт общегуманитарных исследований, 1997. 173 с.
117. Пезешкян Н. Торговец и попугай. − М., 1992. 188 с.
118. Петренко В.Ф. Психосемантика сознания. М.: МГУ, 1988. 208 с.
119. Петровская Л.А. Теоретические и методические проблемы социально-психологического тренинга. М.: Просвещение, 1982. 244 с.
120. Плоть и кость дзэн / Пер. с англ. В.И.Нелина. − Калининград: Российский Запад, 1992. − 192 с.
121. Поведение и саморегуляция человека в условиях стресса / Марищук В.Л., Евдокимов В.И. СПб.: Издательский дом Сентябрь”, 2001. 260 с.
122. Поликарпов В.И. Формирование межличностных отношений в процессе диалогического решения мыслительных задач // Психологический журнал. 1989. Т.10. − № 3. С.74-79.
123. Практикум по социально-психологическому тренингу / Под ред. Б.Д.Парыгина. СПб.: МАЛИ, 1994. 167 с.
124. Прокопьева Е.В. Профессиональная Я-концепция психологов (начальные этапы профессионального становления): Автореф. дисс. канд. психол. наук. 19.00.05 социальная психология. Ростов-на-Дону: Рост. гос. ун-т., 2002. 22 с.
125. Прутченков А.С. Социально-психологический тренинг межличностного общения. М.: Изд. дом Филимъ”, 1992. 124 с.
126. Психогимнастика в тренинге / Под ред. Н.Ю. Хрящевой. - СПб.: Ювента, И.Т., 1999. − 256 с.
127. Психологические программы развития личности в подростковом и старшем школьном возрасте. Пособие для школьных психологов / Под общ. ред. И.В. Дубровиной. М.: Академия, 1995. 124 с.
128. Психологічній службі системи освіти України 10 років: здобутки, проблеми і перспективи. Матеріали всеукраїнської ювілейної науково-практичної конференції 22-23 жовтня 2001 р. К.: Ніка-Центр, 2002. 189 с.
129. Рабочая книга школьного психолога. Технология эффективной профессиональной деятельности. М.: Красная площадь, 1996. 400 с.
130. Радчук Г.К., Андрійчук І.П. Підготовка особистості майбутніх практичних психологів // Практична психологія та соціальна робота. − № 4. 2003. С.18-20.
131. Растянников А.В., Степанов С.Ю., Ушаков Д.В. Рефлексивное развитие компетентностив совместном творчестве. М.: ПЕР СЭ, 2002. 320 с.
132. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. М.: Прогресс, 1994. 480 с.
133. Роджерс К. О групповой психотерапии / Пер. с англ. - М., 1993. 244с.
134. Роджерс Н. Творчество как усиление себя // Вопросы психологии. 1990. − № 3. С.165-171.
135. Родина О.Н., Прудков П.Н. Предпосылки успеха в труде психолога // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 14. Психология. 2000. − № 4. С.48-55.
136. Родина О.Н., Прудков П.Н. Особенности профессиональной адаптации начинающих психологов // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 14. Психология. 2001. − № 3. С.34-47.
137. Розин В.М. Психология: теория и практика. М.: Форум Инфра-М, 1997. 293 с.
138. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. СПб.: Питер, 1998. 707 с.
139. Рудестам К. Групповая психотерапия. Психокоррекционные группы теория и практика: Пер с англ. / Под общ. ред. Л.А. Петровской. М.: Прогресс, 1990, 368 с.
140. Рудкевич Л.А., Рыбалко Е.Ф. Возрастная динамика самореализации творческой личности // Психологические проблемы самореализации личности. СПб.: Изд-во СпбГУ, 1997. С.89-106.
141. Самохвалов В.П. Психоаналитический словарь и работа с символами сновидений и фантазий. Симферополь: Сонат, 1999. 180 с.
142. Сапогова Е.Е. Профессиональное психологическое сознание: рефлексия вслух // Журнал практического психолога. 1997. − № 6. С.3-12.
143. Сафонов В.С. О психологии доверительного общения // Проблемы общения в психологии. М., 1981. С.264-272.
144. Сівак С. Історико-еволюційне порівняння моделей організації соціально-психологічної роботи // Психологія і суспільство. 2002. − № 3-4. С.242-262.
145.