ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА В УМОВАХ ІНТЕГРОВАНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯ

Краткое описание

ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ АПН УКРАЇНИ

На правах рукопису

ІВАНЧУК Марія Георгіївна

УДК 37.018.4 : 37.03

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ВИХОВАННЯ
ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА
В УМОВАХ ІНТЕГРОВАНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯ

19.00.07 педагогічна та вікова психологія

Д и с е р т а ц і я
на здобуття наукового ступеня
доктора психологічних наук

Науковий консультант:
доктор психологічних наук, професор,
дійсний член АПН України
БЕХ Іван Дмитрович

Київ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП 4
Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ
ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ШКОЛЯРА В ПРОЦЕСІ
НАВЧАННЯ 21
1.1. Особистість у психологічному вимірі .. 21
1.2. Виховання особистості школяра в процесі навчання: психологічно-педагогічний аналіз ... 37
1.3. Психологічні особливості особистісного розвитку молодшого
школяра в процесі навчання . 63
Розділ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ
ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА В УМОВАХ
ТРАДИЦІЙНОЇ СИСТЕМИ НАВЧАННЯ 93
2.1. Характеристика основних наукових позицій дослідження 95
2.2. Вивчення формування особистісних якостей молодших школярів
у процесі навчання 108
2.3. Стан реалізації виховної функції у навчальному процесі
початкової школи .. 146
Розділ 3. ІНТЕГРАЦІЯ В СИСТЕМІ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ:
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ 162
3.1. Сутність інтеграції як провідної тенденції наукового пізнання .. 163
3.2. Аналіз змісту і напрямів інтегрованого підходу до навчання
у психолого-педагогічних дослідженнях 185
3.3. Психолого-педагогічні положення інтегрованого підходу
до навчання в контексті виховання особистості молодшого школяра 210
Розділ 4. ВИХОВНІ ОСОБИСТІСНО-РОЗВИВАЛЬНІ
ПОТЕНЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ ІНТЕГРОВАНОГО НАВЧАННЯ 230
4.1. Особистісно-розвивальний потенціал інтеграції за змістом,
методами та формами навчання молодших школярів .. 230
4.2.Аналіз виховного аспекту навчального матеріалу інтегрованих курсів 246
4.3. Інтегрована навчально-пізнавальна діяльність як суб’єкт-суб’єктна
виховуюча взаємодія .. 264
Розділ 5. РЕАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТІСНО-РОЗВИВАЛЬНОГО
ПОТЕНЦІАЛУ ІНТЕГРОВАНОГО НАВЧАННЯ 289
5.1. Мета, завдання та шляхи активізації виховання молодших школярів у процесі інтегрованого навчання .. 291
5.2. Експериментальна технологія інтегрованого навчання в контексті
виховання особистості молодшого школяра .. 303
5.3. Аналіз результатів експериментального дослідження 331
5.4. Виховання молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу
до навчання: психологічний та методичний аспекти 353
ВИСНОВКИ 368
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 384
ДОДАТКИ ....................................................................................................... 422

ВСТУП

Актуальність дослідження. Утвердження в Україні демократичних засад суверенності й ціннісно-правових орієнтирів при виборі суспільних цілей стимулює оптимальний розвиток людського потенціалу, актуалізує складні соціально-економічні та ідейно-політичні чинники розвитку національної системи освіти, вимагає переходу від директивної до особистісно орієнтованої її моделі. Передусім дійова система виховання, адекватна суспільним цінностям та меті конкретної особистості, може забезпечити інтеграцію України у світовий культурно-освітній простір. З огляду на це, у сфері виховання відбувається інтенсивний пошук більш досконалих психолого-педагогічних моделей. Вони повинні ґрунтуватися на кращих національних, культурних і виховних традиціях, враховувати уроки історії українського народу, власні ресурси і можливості держави, забезпечувати духовну і професійну творчість педагогічної громадськості. До того ж, виховання це не лише соціальний, а й особистісний феномен, який спирається на потреби та інтереси людини, оскільки суспільство існує для людини, а не навпаки, що й зумовлює особливість нинішніх демократичних перетворень.
Першочергового значення у цьому зв’язку набуває проблема формування особистості, якій властиві високі морально-духовні цінності, достатня теоретична і практична підготовка, творча активність та конкурентоспроможність.
Суттєвою ланкою у розв’язанні зазначеної проблеми є початкова школа. Саме в ній розвиваються до певної міри необхідні якості особистості, формуються базові вміння навчальної роботи. Опанування основами суспільно значущих діяльностей є однією з провідних потреб молодших школярів. Це вимагає від них набуття вмінь діяти на психологічному оптимумі, реалізовувати свій потенціал, досягати гармонійних взаємин з довкіллям.
Зрозуміло, що традиційна система формування особистості не спрямовувалася на розкриття сутнісних сил людини в людині, а переважно виконувала соціальне замовлення, що не повністю відповідає природно-історичному розвитку людини і суспільства. При організації навчально-виховного процесу школа виходила з розуміння людини не як автономної цілісності, а як головної продуктивної сили суспільства, що і зумовило неадекватність існуючих методів навчання і виховання психологічній природі особистості та призвело до розбіжностей між цілями навчання і виховання з урахуванням сучасних поглядів на взаємозв’язок людини і світу. Це й актуалізувало потребу в гуманістично-орієнтованій освіті, де центром навчально-виховного процесу стає дитина.
Сучасна психолого-педагогічна наука має значний доробок у вихованні особистості в різних видах діяльності. Згідно з теоретичними положеннями К.О.Абульханової-Славської, Б.Г.Ананьєва, Л.С.Виготського, В.В.Давидова, Г.С.Костюка, О.М.Леонтьєва, Б.Ф.Ломова, С.Л.Рубінштейна, О.В.Скрипченка діяльність розглядається основою психічного розвитку та становлення людини як особистості в цілому. При цьому особливою формою діяльності вчені виділяють організоване навчання.
Роль навчальної діяльності в соціальному і психічному розвитку особистості актуалізують наступні методологічні положення:
- на психічний (розумовий і моральний) розвиток школяра впливає не будь-яка навчальна діяльність, а тільки цілеспрямовано сформована і здійснювана при постійній активній участі в ній самого учня як її суб’єкта (Г.О.Балл, Л.І.Божович, В.В.Давидов, А.К.Маркова, С.Д.Максименко, Ю.І.Машбиць, В.В.Рибалка, М.Л.Смульсон, Ю.М.Швалб, І.С.Якиманська);
- характер діяльності і розвиток особистості визначає організація педагогічного спілкування (І.Д.Бех, О.Ф.Бондаренко, О.О.Бодальов, І.С.Булах, І.А.Джидар’ян, В.А.Кан-Калик, О.М. Леонтьєв, Х.Й. Лійметс, Б.Ф.Ломов, О.В.Мудрик, І.Д. Пасічник);
- особистість є суб’єктом власного розвитку, оскільки в активній творчій діяльності найповніше може проявитися і розвинутися унікальний потенціал конкретного індивіда (К.О.Абульханова-Славська, Л.І.Анциферова, М.Й.Боришевський, П.В.Лушин, Я.Л.Коломінський, Н.А.Побірченко, Ю.О.Приходько, С.Л.Рубінштейн).
Наукове осмислення сутності, закономірностей та чинників особистісного становлення дитини, в контексті нашого дослідження, значною мірою пов’язане і з аналізом відомих зарубіжних теорій розвитку як провісників психології особистості: когнітивної (Ж.Піаже, Л.Колберг), що вивчала проблему мислення, засвоєння дитиною системи знань; гуманістичної (А.Маслоу, К.Роджерс, К.Юнг), що кваліфікує дитину як цілісну унікальну особистість, спрямовану на повну реалізацію Я”. Зазначені теорії розглядають розвиток як поступові ланки переходів дитини з біологічного на соціальний та індивідуальний рівні.
Зміна цілей і функцій шкільної освіти, особистісно орієнтований підхід до навчання і виховання учнів значною мірою визначають потребу переосмислення ідеї навчання в контексті виховання та розвитку особистості. Формування повноцінної особистості можливе на основі активізації навчальної діяльності. Навчальна діяльність, яка позбавлена активних творчих початків, значною мірою усереднює особистість. Тому майбутнє - за школою яскравих творчих індивідуальностей. Цьому сприяє гуманізація освіти, основними принципами якої є гуманітаризація, диференціація та інтеграція. Сучасні дослідження в цій галузі переконують у необхідності максимального використання потенціалу взаємозв’язку змісту та різноманітних видів діяльності в навчальному процесі для розвитку і виховання особистості школяра. Нині актуалізується не просто удосконалення змісту, методів, засобів і форм шкільного навчання, а пошук нової освітньої парадигми. Цій стратегії відповідає обґрунтований автором інтегрований підхід до організації навчання в початковій школі.
Проблема інтеграції у психолого-педагогічній теорії і практиці стосовно початкової і середньої ланки освіти досліджувалася науковцями в різні періоди і з різних позицій.
Ідея інтегрованого підходу до навчання, енциклопедичності та взаємозв’язку знань була започаткована у роботах основоположників педагогіки Й.Гербарта, А.Дістервега, Я.Коменського, Дж.Локка, Г.Песталоцці, Ж.Ж.Руссо.
У розв’язання проблеми становлення особистості молодшого школяра значний внесок зробили представники вітчизняної педагогічної науки. Так, глибоке психолого-педагогічне обґрунтування світоглядної ролі інтеграції визначив ще К.Д.Ушинський. Розглядаючи структуру науки, він стверджував, що, крім спеціальних понять, які належать кожній науці, є поняття, спільні для багатьох, а деякі й для всіх наук. Дидактично обґрунтувавши зв’язки між навчальними предметами, він підкреслював, що тільки система, звичайно, розумна, яка виходить із суті самих предметів, дає нам повну владу над нашими знаннями.
Окремі елементи інтегрованого підходу до організації навчально-виховного процесу реалізовувалися у практичній діяльності вітчизняних і зарубіжних педагогів, зокрема, В.О.Сухомлинського, Ш.Амонашвілі, В.А.Караковського.
Психологічні основи процесу інтеграції в системі шкільного навчання розкриті в дослідженнях Л.С.Виготського, В.В.Давидова, В.П.Зінченка, Е.Л.Носенко, Ю.А.Самаріна. Питання розкриття особистісно-розвивальних можливостей інтеграції змісту навчально-виховного процесу знайшли відображення у роботах психологів О.В.Запорожця, І.Ю.Кулагіна, М.С.Лейтеса, О.М.Леонтьєва, І.Я.Лернера, С.Л.Рубінштейна.
Сутність інтеграції, як цілісного впливу на становлення особистості, її форми і види визначені в працях О.Л.Алєксєєнко, С.У.Гончаренка, М.С.Вашуленка, С.В.Загв’язінського, В.П.Тименка, С.І.Якименка.
Проблеми формування особистості на засадах інтегративності школи і позашкільних закладів, урочних і позаурочних видів діяльності досліджувалися Є.В.Суботським, Є.М.Помиткіним, В.Г.Смирновим. Важливість інтеграції школи і сім’ї, як первинних інституцій соціалізації, що спрямовують ціннісно-орієнтаційний особистісний розвиток виокремлено в роботах О.М.Докукіної, В.М.Соколова, Г.Я.Юзефовича.
Аналіз науково-методичного забезпечення щодо формування інтегрованих знань про людину і світ учнів молодшого шкільного віку висвітлено у дослідженнях дидактів та інноваційній діяльності практиків Г.М.Андрєєвої, Н.М.Бібік, К.Ж.Гузя, В.Р.Ільченко, Н.С.Коваль, Н.М.Свєтловської, О.Я.Савченко та інших.
На розвиток теорії і практики інтегрованого підходу до організації навчання вплинули й новітні нормативні документи, зокрема, національна програма Освіта” (Україна ХХІ століття), Національна доктрина розвитку освіти в Україні в ХХІ столітті, Закон України Про загальну середню освіту”, Державний стандарт початкової загальної освіти.
З 90-х років ХХ ст. в Україні активно розвивається дидактичний аспект теорії інтеграції за такими напрямами: методологічні проблеми інтеграції (С.У.Гончаренко, Ю.І.Мальований, О.В.Сергєєв); особливості інтеграційних процесів у професійно-технічній школі (Р.С.Гуревич, І.А.Зязюн, Б.Г.Камінський, І.М.Козловська, Н.Г.Ничкало, Б.О.Федоришин); взаємозв’язки інтеграції та диференціації (В.Ф.Моргун); психологічні аспекти інтеграції (В.А.Семиченко, Т.С.Яценко); структурування інтегрованих знань та цілісність змісту природничо-наукової освіти (Б.Є.Будний, В.Р.Ільченко, А.В.Степанюк); проблеми розробки інтегрованих курсів (К.Ж.Гуз, Л.Б.Лук’янова, В.К.Сидоренко, Я.М.Собко, Н.О.Талалуєва); інтеграція у ступеневій освіті (Ю.Ц.Жидецький); формування системи знань інтегративними методами (О.І.Джулай); інтегративне навчання з використанням комп’ютерної техніки у початковій професійній підготовці (Р.М.Собко); використання інтегративно-диференційованого підходу до структурування змісту знань (Л.В.Дольнікова).
В нинішніх умовах на засадах інтеграції побудовано особистісно-розвивальний зміст таких підручників для початкової школи, як: Горішок” (авт. Н.М.Бібік, М.С.Вашуленко, Л.П.Кочина); Довкілля” (авт. К.Ж.Гуз, В.Р.Ільченко, С.І.Собакар); Я і Україна” (авт. Н.М.Бібік, Н.С.Коваль); Художня праця” (авт. В.П.Тименко). З позицій інтегрованого підходу (з метою використання різних груп методів та урахування традицій і досвіду окремих країн) розроблена освітня галузь Мистецтво” (авт. О.Костюк, Л.Левчук, Л.М.Масол, О.П.Рудницька), що спрямована на підвищення інтелектуального, морального та творчого розвитку учнів у процесі організації їхньої активної діяльності.
Аналіз психолого-педагогічних досліджень дозволяє стверджувати, що втілення в освітню практику інтегрованого підходу створює сприятливі умови для формування цілісного образу світу, прояву творчості дитини й учителя. Інтегроване навчання дає свободу вибору теми, змісту, засобів, які використовуються в організації навчання молодших школярів. Цей вибір зумовлений перспективними й поточними дидактичними, виховними та розвивальними завданнями навчально-виховного процесу початкової школи.
Водночас зазначимо, що на сьогодні недостатньо науково обґрунтовано формування особистісних якостей дітей молодшого шкільного віку в процесі інтегрованого навчання; не розв’язано численні проблеми, пов’язані зі створенням оптимальних умов для їхнього гармонійного розвитку в освітньо-виховному процесі.
Отже, соціальна значущість проблеми інтегрування знань, протиріччя між потребами практики початкового навчання в реалізації інтегрованого підходу та відсутність дидактико-методичних засобів його використання в початковій школі в контексті виховання особистості молодшого школяра й обумовили вибір теми дисертаційного дослідження: Психолого-педагогічні основи виховання особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу до навчання”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконувалася відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи Інституту проблем виховання АПН України як складова теми Особистісно зорієнтовані технології морального виховання підростаючого покоління” (№ 0198005992). Обраний для дослідження напрям пов’язаний безпосередньо з планами наукової роботи кафедри педагогіки та методики початкового навчання Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Тема дисертації затверджена Вченою радою Інституту проблем виховання АПН України (протокол № 7 від 22.06.2000 р.) і узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 1 від 28.01.2003 р.).
Дисертація підсумок майже 20-річної роботи автора на посаді вчителя початкових класів, у тому числі впровадження інтегрованого підходу в навчально-виховний процес для молодших школярів.
Об’єкт дослідження становлення особистості молодшого школяра в процесі навчання.
Предмет дослідження психолого-педагогічні особливості, закономірності та принципи виховання особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу до навчання.
Мета дослідження: теоретично обґрунтувати й експериментально виявити виховний особистісно-розвивальний потенціал інтегрованого підходу до навчання та психолого-педагогічні умови й засоби його реалізації у процесі виховання молодшого школяра.
У дослідженні перевірялася така гіпотеза: оптимізація виховання особистості молодшого школяра у навчальному процесі забезпечується впровадженням інтегрованого підходу до навчання, який є засадою трансформації змістового й діяльнісного компонентів навчального процесу в такі морально - психологічні ситуації, що забезпечують синтез когнітивного, ціннісно-емоційного та поведінкового досвіду школярів.
В умовах інтегрованого підходу процес навчання трансформується у дієвий соціокультурний простір, що активізує індивідуальний особистісний розвиток молодшого школяра.
Дане положення буде результативним за певних психолого-педагогічних умов, а саме:
- здійснення цілісного підходу до виховання і розвитку особистості молодшого школяра в процесі інтегрованого навчання;
- органічного втілення інтегрованих навчальних завдань та особистісно-значущих ситуацій у зміст і структуру навчально-виховного процесу початкової школи для досягнення освітньо-розвивальних і виховних цілей;
- єдності об’єктивного значення різних видів діяльності та суб’єктивної їх значущості, які стимулюють мотивацію учіння, активізують моральний досвід й формують критеріально-ціннісну систему сприйняття картини світу, що забезпечує інтенсивний розвиток пізнавально-емоційної сфери молодших школярів;
- узгодженої і скоординованої багатогранної професійної діяльності учителя на основі синтезу, інтегративності, систематизації і міжпредметних зв’язків із різних галузей наукових знань, спрямованої на формування особистісних якостей молодшого школяра.
У процесі дослідження розглядались засоби опосередкованого впливу на особистісний розвиток молодшого школяра в процесі навчання (створення стимулюючого середовища, відбір і структурування інтегрованого навчального змісту) та прямого впливу (ситуації аперцепції, успіху, емоціогенні ситуації, система пізнавальних дослідницьких завдань), що забезпечували комфортну життєдіяльність особистості дитини в шкільному світі.
Визначені об’єкт, предмет, мета і гіпотеза дослідження зумовили постановку таких завдань:
- здійснити теоретико-методологічний аналіз проблеми виховання особистості молодшого школяра в процесі навчання;
- дослідити стан розробленості проблеми інтегрованого підходу до навчання в психолого-педагогічній теорії й практиці;
- встановити психолого-педагогічні особливості та закономірності виховання особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу до навчання;
- обґрунтувати принципи виховання особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого навчання;
- експериментально перевірити становлення особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу до навчання;
- визначити психолого-дидактичні та методичні умови реалізації особистісно-розвивального потенціалу інтегрованого навчання;
- розробити та впровадити у практику психолого-педагогічну технологію інтегрованого навчання в контексті виховання особистості молодшого школяра.
Теоретико-методологічну основу дослідження складають концептуальні положення: розвитку особистості (О.М.Леонтьєв, А.В.Петровський); принцип єдності свідомості і діяльності (Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн, С.Д.Максименко); особистості як суб’єкта довільної активності (Б.Г.Ананьєв, П.В.Лушин, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко) і її морально-духовного зростання (І.Д.Бех, Л.Колберг, Ж.Піаже, М.В.Савчин); цілісного підходу до навчально-виховного процесу (Л.І.Анциферова, В.І.Блауберг, В.І.Загв’язінський, Б.Г.Ломов); розвитку особистості молодшого школяра (О.В.Скрипченко); розвивального і виховуючого навчання (В.В.Давидов, Д.Б.Ельконін, Г.С.Костюк, С.Д.Максименко, Ю.М.Швалб); самодетермінації особистості (Б.Г.Ананьєв, В.І.Слободчиков); єдності навчання, розвитку і виховання особистості (Г.С.Костюк); формування творчої особистості (Г.О.Балл, В.О.Моляко, В.В.Рибалка); самосвідомості як механізму регуляції поведінки (М.Й.Боришевський); особистісного зростання людини (А.Маслоу, К.Роджерс); психологічні основи впровадження у практику особистісно орієнтованих технологій виховання (І.Д.Бех); теорії емоційно-ціннісної регуляції діяльності (К.Ізард, О.Я.Чебикін); дидактичні положення про навчання, виховання і розвиток особистості (В.І.Боднар, М.С.Вашуленко, О.Я.Савченко).
У констатуючій та формуючій частинах використовувався комплекс теоретичних і емпіричних методів.
Теоретичні: аналіз і синтез (визначення цілей, предмета, гіпотези і завдань дослідження); порівняння та узагальнення (опрацювання літератури, порівняння емпіричних даних); історико-логічний (вивчення основ теоретико-методологічних засад досліджуваної проблеми); побудови аналогій (створення гіпотетичних моделей навчально-виховного процесу). Теоретичні методи дозволили виявити специфічні протиріччя в практиці використання інтегрованого підходу до організації навчання у початковій школі, сформулювати принципові положення системи інтегрованого підходу до організації навчання і визначити психолого-педагогічні умови її ефективного функціонування в контексті виховання молодших школярів.
Емпіричні: діагностичні (бесіди, анкетування, фіксовані ситуації вибору, проективні методики); спостереження; метод експертних оцінок; вивчення результатів діяльності школярів; методи математичної статистики.
Констатуючий та формуючий експерименти носили інтервальний характер і здійснювалися впродовж 1995-2004 років. Особливість їх проведення полягає в особистій участі автора у навчанні учнів в умовах інтегрованого підходу до організації дидактичного процесу, моделюванні особистісно-орієнтованої системи інтегрованих уроків, проведенні моніторингу виховання особистості молодшого школяра.
Порівняльний аналіз проблеми виховання особистості в процесі навчання впродовж 80-90-х років ХХ ст. дав можливість визначити специфіку процесу виховуючого навчання в умовах інтегрованого підходу. Етап розробки методики виховання молодших школярів шляхом гіпотетичного моделювання цього процесу передбачав створення інтегрованих програм навчання грамоти, ознайомлення з довкіллям і розвитку зв’язного мовлення, краєзнавства, розробки навчальних посібників як змістовно-процесуальної основи розвитку особистості молодшого школяра.
Теоретико-методологічна база і поставлені завдання визначили логіку нашого дослідження, що проводилося в п’ять етапів. На кожному з них залежно від завдань, застосовувалися відповідні методи дослідження.
На першому етапі здійснювався теоретичний аналіз філософського, психолого-педагогічного та методичного аспектів виховання особистості на основі принципу історизму, який виступив як спосіб вивчення психолого-педагогічних явищ у їх динаміці, що й дозволяє простежити еволюцію обраної теми. Визначається виховний аспект навчання в історії розвитку вітчизняної та зарубіжної психолого-педагогічної науки, виокремлюються особливості особистісного розвитку молодшого школяра в процесі навчання.
На другому етапі досліджуються особливості виховання особистості молодшого школяра в умовах традиційної системи навчання. Проводиться діагностика рівня сформованості особистісних якостей молодшого школяра. Вивчається розуміння вчителями сутності і важливості реалізації виховної функції навчання та знання провідних інноваційних психолого-педагогічних методів та новітніх технологій для її оптимізації.
На третьому етапі дослідження розробляється модель концепції виховання особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу до навчання та теоретично обґрунтовуються його концептуальні засади. Визначаються фактори і умови, що сприяють організації навчання в умовах інтегрованого підходу в контексті виховання особистості молодшого школяра.
На четвертому етапі дослідження розкривається особистісно-розвивальний потенціал інтегрованого змісту освіти початкової ланки школи (в якому поєднуються дві протилежні тенденції диференціація та інтеграція) й сутність організованої інтегрованої діяльності та спілкування як чинників розвитку суб’єктної активності молодших школярів у навчально-виховному процесі. Здійснюється психологічний аналіз виховного особистісно-розвивального змісту інтегрованих курсів, які сьогодні увійшли в практику початкової школи. Формуються дидактичні вимоги до виховуючого навчання в основу якого покладено інтегрований навчальний зміст, організація співпраці учителя й учнів.
На п’ятому етапі здійснюється експериментальна перевірка ефективності інтегрованого підходу до навчання, як моделі особистісно-орієнтованого навчально-виховного процесу, що забезпечує виховання особистості молодшого школяра в дидактичному процесі, формування в молодших школярів інтегрованих знань про навколишню дійсність; оформлення результатів й впровадження їх у практику шкіл та визначення перспектив дослідження проблеми.
Експериментальна база дослідження. В експерименті брали участь учні початкових класів загальноосвітніх шкіл № 1, 2, 9, 15, 23, 27 м. Чернівці та Іванівецької (Кельменецького району), Рідківської (Новоселицького району), Міліївської (Вижницького району) шкіл Чернівецької області. У цих навчальних закладах проходила перевірку експериментальна методика організації навчально-виховного процесу в умовах інтегрованого підходу в контексті виховання особистості молодшого школяра. У цілому в дослідженні взяло участь майже 900 учнів міських та сільських шкіл Чернівецької, Івано-Франківської, Тернопільської областей, слухачі (вчителі початкових класів) курсів підвищення кваліфікації вчителів Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області, студенти-випускники педагогічного коледжу та педагогічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, вчителі початкових класів базових шкіл педагогічного факультету названого університету.
Наукова новизна та теоретичне значення дослідження:
- вперше обґрунтовано і розкрито особистісно-розвивальний потенціал інтегрованого підходу до навчання молодших школярів;
- розроблено модель виховання особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу до навчання;
- виявлено психолого-педагогічні закономірності (збагачення морально- духовних надбань молодшого школяра у процесі активної інтегрованої діяльності; спільна інтегрована діяльність допомагає стати дитині в рефлексованому розумінні суб’єктом діяльності; осмислення власної соціальної і моральної позиції; виникнення емоційно-ціннісного ставлення до себе та до соціального і предметного довкілля; трансформація безпосередніх уявлень про моральні норми в опосередковані; вміння усвідомлювати і вербалізувати моральні якості) та особливості виховання особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу до навчання (самостійність у творчому оволодінні інтегрованими знаннями; суб’єкт-суб’єктні взаємовпливи учасників навчального процесу; децентрована позиція у міжособистісній взаємодії; своєрідність сприймання й осмислення власного діяльнісного Я” та цілісної картини світу);
- визначено сутність понять "інтеграція”, "інтегрований підхід", "інтегроване навчання”, "інтегрована діяльність", "інтегровані знання", "виховуюче навчання” (в контексті інтегрованого підходу до навчання);
- обґрунтовано вихідні теоретичні положення виховання молодших школярів в умовах інтегрованого навчання (створення єдиного інформаційного поля; активізації морально-вольових зусиль та виклику інтересу до діяльності; стимулювання морально-емоційної сфери мол

Список литературы

ВИСНОВКИ

У період сучасних докорінних перетворень в усіх сферах українського суспільства психолого-педагогічна наука переглядає свої методологічні підходи до морально-духовного виховання й розвитку підростаючої особистості. Адже стало очевидним, що лише ті наукові положення матимуть перспективу, які покладаються на дитину в її сутнісному вимірі, звертаються до її свідомості й самосвідомості, до вищих її почуттів в опануванні морально-духовної культури свого народу, і людства в цілому. З огляду на це, психолого-педагогічне дослідження спрямоване на вивчення проблеми виховання особистості молодшого школяра в процесі навчання.
Особистість весь час екстраполює себе у майбутнє, прагнення до якого і є її бажанням розвитку, наближенням до ідеалів, намаганням через продукти своєї діяльності та вчинки здійснити своє я, збагатити ціннісно-сенсовий простір власного життя. Найвища ступінь розвитку особистості духовний розвиток, який є своєрідним трансформатором фізичного, психічного, соціального розвитку у духовну активність людини. Загальний розвиток особистості визначається динамікою духовного розвитку, в якій поєднуються зміни у всіх інших сферах, завершення попередніх етапів (розвиток фізичної, соціальної та пізнавальної сфери). Тож духовний розвиток особистості полягає у активізації моральних знань, цінностей, спрямування їх на оволодіння моральними нормами, знаннями та їх реалізацію у конкретних вчинках.
Проблему виховання особистості школяра у процесі навчання, активізують і необхідні риси сучасної людини здатність мислити самостійно, цілісно, критично, уміння знаходити і приймати конкретні нешаблонні, рішення в будь-яких життєвих ситуаціях. Це й вимагає нового підходу до використання потенційних можливостей навчального процесу у вихованні цілісної особистості.
Виховання в процесі навчання одна з важливих проблем психолого-педагогічної науки. Проведений огляд філософської, психолого-педагогічної та методичної літератури дозволив нам проаналізувати психологічні резерви виховання особистості молодшого школяра в навчально-виховному процесі сучасної початкової школи.
Виховання − це багатофакторний процес свідомого, цілеспрямованого й систематичного формування особистості, який залежить від ряду об’єктивних і суб’єктивних чинників і досягає своєї мети за умови максимальної активізації її особистісної діяльності. До об’єктивних чинників належать соціально-історичні особливості, культурні традиції, в яких розкривається система соціальних впливів. До суб’єктивних цілісна змістовно-оформлена продуктивна навчально-пізнавальна діяльність, психологічні особливості та ціннісні орієнтації учасників виховного процесу, рівень професійної майстерності вчителя. Тож виховання повинно активізувати процес включення дитини у виховну діяльність, точніше самодіяльність, яка розгортається під дією тих чи інших впливів.
Теоретико-експериментальні дослідження вітчизняних та зарубіжних учених з питань виховання особистості школяра свідчать, що лише свідомо оволодіваючи в доцільно організованому виховному процесі здобутками культури, дитина розвиває свої сутнісні сили, стає повноцінною особистістю. У цьому процесі мають узгоджено взаємодіяти вихователь і вихованець, бо саме дорослий виступає посередником між культурою і підростаючою особистістю.
Традиційне розуміння виховуючого навчання в основному зводилось до культивування соціально-авансованої мотивації та однопланового використання виховних можливостей навчального змісту і ролі вчителя як особистості. Такий підхід, на нашу думку, є значною мірою обмеженим. Отже, проведене дослідження дозволяє констатувати, що повноцінне виховуюче навчання це процес, який ґрунтується на системі реально діючих мотивів, що породжуються всіма міжкомпонентними зв’язками навчально-пізнавальної діяльності.
Навчальна діяльність − виховуюча, якщо в її процесі проявляється піклування про учнів; якщо навчання здійснюється в позитивній естетичній обстановці; якщо взаємостосунки між учнями в процесі навчання мають гуманістичний характер; якщо взаємодія з учителем має особистісний характер: учитель зацікавлений не тільки в тому, щоб учень знав його предмет, але й у його подальшій долі. Тільки та навчальна діяльність є виховуючою, в процесі якої засвоюються необхідні знання, формуються уміння і навички в реальній діяльності самих учнів, яка усвідомлюється ними як особистісно значима і стає переконанням. Виховуюче навчання ми розглядаємо як навчання, яке забезпечує взаємозв’язок між набуттям школярами знань, умінь і навичок, засвоєнням досвіду творчої діяльності та формуванням емоційно-ціннісного ставлення до себе, соціального і предметного довкілля. Ціннісно-орієнтаційна сутність і зміст виховної функції навчання полягає у тому, щоб домогтися суттєвих зрушень у розвитку особистості учня. Психолого-педагогічними умовами реалізації виховної функції навчання є врахування, насамперед, індивідуальних особливостей особистості молодшого школяра, відповідність виховних завдань змісту навчального матеріалу, їх трансформація у нестандартні форми організації навчання.
Молодший шкільний вік визначається як сензитивний у навчанні, вихованні і розвитку особистості. Це перехід від безпосередніх ставлень дитини до таких, які опосередковуються соціально виробленими нормами та способами дій. Цільова установка для цього вікового етапу полягає у формуванні вмінь та морально-вольових якостей, у прагненні до успіху в навчально-пізнавальній діяльності. Саме в цьому віці особистість дитини кардинально змінюється, створюються сприятливі умови для формування моральності; пізнання трансформується у самопізнання, здатність оцінювання інших й себе, що активізує механізми процесів особистісного зростання та саморегуляції. Основною закономірністю виховання особистості молодшого школяра в процесі навчання є зміна її соціальної позиції: дитина приступає до систематичного учіння, стає активним учасником класних і шкільних взаємодій. Усвідомлення дітьми молодшого шкільного віку своєї нової позиції, як школяра, спричиняє перебудову їхнього ставлення до повсякденного життя, і правил співжиття.
У процесі організації навчальної діяльності, існують протиріччя, які знижують її виховну функцію. У зв’язку з цим, нами і був здійснений пошук шляхів їх подолання, визначення дидактичних правил виховуючого навчання, в основу яких має бути покладена ефективна організація співпраці учителя з учнями та доцільне використання змісту навчального предмету для різнобічної самореалізації учня.
В ході експериментального вивчення виховання особистості молодшого школяра в процесі навчання було використане положення психологів згідно з яким особистість може володіти таким рівнем морального розвитку, який дозволить їй свідомо керувати власною поведінкою та діяльністю. Показниками вихованості молодших школярів виступили інтегральні прояви їх особистісних якостей. Акцент було поставлено на показники моральної вихованості молодших школярів. За результатами когнітивного, емоційно-ціннісного, діяльнісно-вчинкового критеріїв виокремлено рівні сформованості моральних якостей (доброзичливість, чуйність, ввічливість, працьовитість, дбайливість, почуття корисності іншим людям) молодших школярів, а саме: високий, достатній, середній, низький.
Виявлено, що молодші школярі мають певний обсяг моральних знань, але не всі глибоко і вповні розуміють їх зміст, здатні помічати хороші вчинки людей і можуть дати їм оцінку.
Так, наприклад, за діагностичними результатами констатуючого етапу дослідження із загальної кількості досліджуваних (237 чол.) на високому рівні мають сформовані уявлення та прояви в поведінці такої якості як доброзичливість 11,39% учнів, почуття корисності іншим людям характерне для 6,75% досліджуваних. Учні цього рівня вміють адекватно оцінювати своїх однокласників та самих себе, здійснювати самоконтроль. У навчальній діяльності вони характеризуються наявністю різнобічних інтересів, спираються на суспільно значущі мотиви; своїми вчинками прагнуть принести успіх класу, школі; ввічливі, володіють умінням спілкування у групі. Для них характерна сталість моральної поведінки у типових і ускладнених ситуаціях, незалежність поведінки від зовнішнього контролю.
Відповідно до достатнього рівня прояв доброзичливості у школярів становить 15,18%, почуття корисності іншим людям 4,22% респондентів. Морально-етичні уявлення та поняття щодо зазначених якостей у школярів цього рівня недостатньо повні. Вони характеризуються наявністю різнобічних інтересів, самостійністю у виконанні певних видів діяльності щодо задоволення потреб; скромні, ввічливі, дисципліновані, в разі необхідності надають допомогу товаришам, захищають честь колективу, але не вирізняються ініціативністю. Сталість моральної поведінки характерна для них в різних ситуаціях.
Прояв доброзичливості, почуття корисності іншим людям простежується відповідно у 44,73% і 12,66% школярів середнього рівня. Учні цього рівня мають нечіткі морально-етичні уявлення. Їхні інтереси не завжди усталені, переважають особистісно-значущі мотиви. У пізнавальній діяльності їм важко самостійно встановлювати причинно-наслідкові зв’язки і відрізняти існуючі притаманні ознаки від неіснуючих. Не завжди правильно оцінюють вчинки своїх та товаришів; частково володіють навичками колективного спілкування; ввічливі, проте вміють проявити ввічливість лише іноді.
На низькому рівні із загального числа досліджуваних відповідно до означеної якості доброзичливості виявилося 28,69% учнів, почуття корисності іншим людям 78,06%. Школярі цього рівня характеризуються відсутністю морально-етичних уявлень, неусталеністю інтересів, відособленістю, байдужістю до товаришів та колективу. У своїх діях керуються тільки власними інтересами, нехтують допомогою інших, уникають надавати допомогу самі; у них відсутні почуття співпереживання; їм притаманна неусталена поведінка; у пізнавальній діяльності нерідко помилкові, а то й відсутні знання ознак, властивостей об’єктів чи явищ, не можуть встановити причинно-наслідкові зв’язки між ними, легко піддаються впливу інших.
Проведене діагностування співвідношення уявлень і поведінки молодших школярів засвідчило, що діти, які мають адекватні уявлення про окремі моральні якості і засвоїли відповідні норми, не завжди дотримуються їх. Уявлення дітей про моральні норми були нестійкими, у змінених обставинах вони вагалися самостійно, без опіки дорослих, здійснити вчинок, який часто міг бути немотивованим. Моральні норми не стали для них регулятором їх дій. Це дозволяє констатувати, що рівень вихованості учнів цього віку у навчальному процесі забезпечується недостатньо. З огляду на зазначене, є необхідним експериментальне вивчення дидактичних впливів навчального процесу на оптимізацію виховання молодших школярів.
Стан сформованості особистісних якостей у молодших школярів показав, що в практиці роботи учителів початкових класів реалізація виховної функції навчання не виступає як самостійна мета, виховні завдання формулюються в загальному вигляді, недостатньо конкретизуються у відповідності з можливостями навчального матеріалу і особливостями розвитку особистості школяра. Домінуючими в процесі навчання є освітні завдання, на яких зосереджена увага як учителя, так і учнів, хоча результати анкетування учителів показали, що більшість педагогів однозначно зазначають на необхідності формування особистості школяра в процесі навчання, усвідомлюють сутність і значення даної проблеми в єдиному цілісному навчально-виховному процесі.
Причину недостатньої уваги учителів до проблеми виховання молодшого школяра в процесі навчання ми вбачаємо у невідповідності між об’єктивною необхідністю реалізації виховної мети навчання і орієнтацією навчальних предметів на формування розрізнених знань по кожному з них. Ефективне функціонування (реалізація) структурних компонентів виховної функції можливе в умовах, коли вчитель виявив рівень сформованості якостей особистості дитини, якщо передбачені ним знайдені виховні завдання цілісно будуть інтегруватися зі змістовим навчальним матеріалом.
Досягнення поставлених цілей і реалізація окреслених завдань освіти розвитку і саморозвитку сутнісних сил дитини в їхній єдності і цілісності неможливі в рамках традиційного навчально-виховного процесу, який передбачає розподіл освітнього і виховного процесів та їх специфічну орієнтацію, систему організації навчального процесу з подрібненими навчальними завданнями не на змістові, а на часові відрізки, без врахування індивідуальних особливостей психічних процесів і необхідних інтегративних зв’язків тощо. Усе це передбачає суттєву зміну як змісту, так і організації шкільного життя дітей, зокрема на етапі початкового навчання. Цю обставину і можна вважати головною детермінантою необхідності інтеграційних процесів у сучасному освітньому процесі.
В історії розвитку науки проблема інтеграції одна з найдавніших і досліджувалася в різних аспектах. Розкриття інтеграції як цілісного, складного, суперечливого і багатоаспектного розвивального процесу зумовлює необхідність аналізу дії філософських законів і категорій, які виступають інтеграторами всієї системи людського знання, використовуються як загальні принципи у процесі пізнання і мають методологічне значення для всіх наукових галузей. У розвитку сучасних освітніх систем інтеграція виступає провідним принципом, який проявляється як спосіб і процес створення багатомірності картини світу, що об’єднує різні форми відображення дійсності. Дві, на перший погляд, полярні тенденції диференціація й інтеграція різних сторін освітньої системи, які характеризують сучасний етап розвитку освіти на практиці, є діалектичною єдністю, що взаємно доповнюють і супроводжують один одного. При цьому знайшло експериментальне підтвердження наше робоче визначення поняття інтеграції як процесу такого усвідомлення суб’єктом будь-яких предметів чи явищ, за якого він не лише констатує на емпіричному рівні їх певні властивості, але й встановлює з одного боку породжувальну ієрархію між ними, з іншого типи взаємозв’язків, які при цьому виникають, що дозволяє йому універсально предметно-перетворювально діяти на основі такого мислеосягнення”.
У вітчизняній та світовій психолого-педагогічній науці визначається об’єктивна необхідність віддзеркалення в навчальному пізнанні реальних взаємозв’язків об’єктів і явищ природи та суспільства; підкреслюється світоглядна і розвивальна функція інтегративних зв’язків, які є основою інтеграції, їх позитивний вплив на формування системи знань і загальний розумовий розвиток учня; розробляється методика скоординованого навчання різних предметів. Процес узагальнення результатів теоретичних та емпіричних досліджень дозволив уточнити та визначити сутність використовуваних нами понять: інтеграція”, інтегрований підхід”, інтегроване навчання”, „виховання особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу до навчання.”
На основі продуктивно-критичного осмислення існуючих наукових визначень поняття „інтеграція” і, враховуючи його психологічний контекст, наше поняття „інтеграції” отримує наступну змістову логіку: Інтеграція це процес такого усвідомлення суб’єктом будь-яких предметів чи явищ, за якого він не лише констатує на емпіричному рівні їх певні властивості, але й встановлює, з одного боку, породжувальну ієрархію між ними, з іншого типи взаємозв’язків, які при цьому виникають, що дозволяє йому універсально предметно-перетворювально діяти на основі такого мислеосягнення”.
На основі даного визначення й побудована наша подальша експериментальна програма.
Під інтегрованим підходом до навчання розуміємо таку глобальну і системну організацію дидактичного процесу, що включає всі компоненти цього процесу і, перш за все, суб’єктів педагогічної взаємодії, орієнтуючи їх на продуктивний розвиток особистості дитини, підвищення її розвивального потенціалу та соціально-психологічної адаптації в сучасному динамічному суспільстві. Інтегрований підхід до навчання забезпечує активний вияв самостійних зусиль учнів у творчому оволодінні знаннями, уміннями і навичками, створює систему взаємодій між учасниками навчального процесу, яка спрямована на виявлення і узгодження ціннісно-смислових орієнтацій та забезпечення діяльності молодшого школяра відповідно до його особистісного потенціалу.
Інтегроване навчання розглядається нами як творчий продуктивний процес, що передбачає вільне самовираження школяра, активізацію його особистісних функцій, спрямованих на задоволення як особистісних, так і суспільних потреб. Метою навчання на інтегративній основі є формування цілісних уявлень про довкілля, сприяння підвищенню розумової активності школярів, забезпечення самовираження, самореалізації, розвитку гармонійної особистості з притаманними їй загальнолюдськими цінностями.
Актуальність інтеграційних процесів у шкільній освіті для початкової ланки навчання пов’язана з віковими особливостями молодших школярів і специфікою їхнього навчання. Виховання особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу до навчання базується на таких принципах: особистісно-розвивального потенціалу навчання; орієнтації на школяра як суб’єкта навчально-виховного процесу; творчого підходу при конструюванні технології інтегрованого навчання та завдань; цілісності змісту навчально-виховного матеріалу, ігрових форм, позитивних емоційних ситуацій; трансформації морального мотиву у моральні якості; формування вільної, самостійно діючої особистості як громадянина, здатного робити обґрунтований вибір у різноманітних навчальних і життєвих ситуаціях.
Психолого-педагогічні особливості побудови інтегрованого навчального процесу молодших школярів у контексті їхнього виховання та розвитку полягають в наступному:
- по-перше, інтегрований навчально-виховний процес психологічно своєрідний для учнів. Він змінює формально-диференційований спосіб навчання на змістовно-цілісний;
- по-друге, це орієнтація на психологічний стан дитини, її готовність до сприйняття тієї чи іншої інформації.
Виконання певного виду діяльності передбачає значну свободу вчителя у варіюванні навчальними завданнями впродовж певних часових інтервалів; використання вчителем у своїй діяльності в якості орієнтирів цілісних навичок і умінь дітей, які повинні бути сформовані в процесі тривалої роботи. Такі інтегративні проекції дають можливість вирішити питання щодо швидкості засвоєння матеріалу окремими учнями;
- по-третє, це відмова від використання оцінного методу порівняння з іншим, який широко застосовується в сучасній школі та призводить лише до породження конкуренції, конфронтації у міжособистісних стосунках, психологічних комплексів на внутрішньо-особистісному рівні. При цьому, більш ефективною є орієнтація на порівняння з самим собою, фіксація індивідуальної динаміки з метою засвоєння знань, виділення сфер максимального руху шляхом широкого застосування сучасних систем самоконтролю з використанням комп’ютерних, ігрових, навчальних і контролюючих програм;
- по-четверте, інтегрування навчально-виховного процесу, забезпечення цілісної картини світу при збереженні базового освітнього компоненту. Це здійснюється за рахунок зняття різких меж між навчальними дисциплінами, об’єднання різних освітніх завдань в одному предметі, встановлення зв’язків шляхом включення до навчального плану принципово нових навчальних дисциплін інтегрованого характеру, зокрема людинознавчих, які дозволять дитині долучитися до загальної картину світу. Введення таких предметів несе, як мінімум, потрійне змістове навантаження, забезпечуючи цілісність картини світу, єдність навчального і виховного процесів, озброєння дитини засобами самовдосконалення і саморозвитку.
Провідна ідея виховання молодшого школяра в процесі навчання полягає в тому, що здобуті на інтегративній основі знання розширюють можливості соціально-психологічної адаптації молодшого школяра до нових умов, формують у нього уміння діяти в різних ситуаціях у процесі взаємодій з довкіллям, сприяють творчій самореалізації, створенню системи загальнолюдських духовних цінностей і оптимальному розкриттю власного психічного, інтелектуального та духовного потенціалу. Вихідними принципами виховання особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу до навчання є:
- принцип діагностичного виміру рівня вихованості, що забезпечує дотримання наступності між навчально-виховним процесом дошкільного виховання і початковою ланкою школи, знання індивідуальних особливостей дитини;
- принцип особистісної спрямованості на дитину як суб’єкта навчально-виховного процесу, основними позиціями якого є визнання, прийняття і розуміння дитини та створення психологічних умов, за яких ці позиції впроваджувалися у міжособистісні взаємодії вчителя і учня;
- принцип відповідності інтегрованого навчального матеріалу віковим та психологічним особливостям учнів молодшого шкільного віку, що забезпечує створення єдиного інформаційного поля, сприйняття Всесвіту;
- принцип творчого підходу при конструюванні технології інтегрованого навчання: добір завдань, спрямованих на розвиток сенсорної та інтелектуальної сфер особистості школяра;
- принцип активізації морально-вольових зусиль та збудження безпосереднього інтересу до справи;
- принцип трансформації морального мотиву у моральні якості особистості молодшого школяра.
Виховання молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу до навчання передбачає реалізацію полімотивації особистісно-розвивального навчання шляхом спеціального інтегрування навчального змісту предметів базового і шкільного компонентів початкової освіти; включення у навчальний процес особистісно-значущих виховних завдань, які породжують і стимулюють орієнтацію на моральні цінності, сприяють реалізації виховної мети; застосування комплексу методичних засобів (методів, прийомів, форм роботи), що активізують структурні компоненти виховного аспекту навчання; врахування вікових особливостей дітей молодшого шкільного віку, їхньої пізнавальної сфери конкретність дитячого мислення, недостатнє володіння поняттями і розумовими способами дій, перевага наочно-образної форми мислення, значний вплив практичних дій; організацію ситуацій взаємодій і співпраці у різних видах інтегрованої діяльності, у яких дитина є активним суб’єктом діяльності і самодіяльності.
Становлення особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого навчання, формування його особистісних якостей (розумових, моральних, естетичних) забезпечує дидактично-методична система інтегрованого навчання (змістовий блок), який займає провідне місце в структурній моделі виховання особистості. Складовими системи є: інтегрований зміст навчання, що містить значний особистісно-розвивальний потенціал, формує у молодших школярів уміння і бажання осмислено і комплексно пізнавати ті чи інші процеси, явища; уміння порівнювати альтернативні погляди; здійснювати правильний вільний вибір; критично мислити, оцінювати та творчо вирішувати проблеми; організаційно-методичне забезпечення умов виховання в процесі навчання, що передбачає добір методів, прийомів та засобів для реалізації інтегрованих завдань навчання і виховання; психологічна, педагогічна та методична компетенція вчителя.
В інтегрованому змісті початкової освіти закладені значні можливості для формування альтернативного мислення учнів, яке на нинішньому етапі розвитку освіти є особливо актуальним. Інтегрованість змісту сприяє консенсусу завдяки зближенню, більше того, злиттю альтернатив та є засобом формування світогляду, який має не нормативний, а особистісний характер, що і виражає особливість інтегрованого підходу до навчання. Він створює позитивні умови для виховання особистості молодшого школяра, сприяючи подальшому розвитку симультанного мислення, тобто спроможності бачити щось загальне за різноякісними процесами. Інтеграція багатокомпонентного змісту початкової освіти сприяє підвищенню рівня особистісної мотивації учнів, реалізації ціннісного підходу в навчанні, творчій ініціативі вчителя, спрямована на ампліфікацію (збагачення) психічного розвитку школяра, реалізацію його можливостей, які проявляються у багатогранних видах діяльності.
Інтегрована діяльність це особлива форма навчальної діяльності молодших школярів, що має складну структуру змісту, компоненти якої характеризуються сукупністю однорідних ознак (цілей, мотивів, змісту, методів), визначеними взаємозв’язками та силою взаємодії учасників цієї діяльності, що активізує формування цілісної картини світу та ціннісних орієнтацій. Раціонально організована навчально-пізнавальна діяльність, побудована на інтегративному змісті, забезпечує не лише підвищення рівня теоретичних знань, а й має позитивний вплив на виховання у школярів особистісних якостей. Саме інтегрована, ціннісно-орієнтована діяльність у шкільному віці дозволяє виробити наукові, етичні й естетичні критерії оцінки життєвих явищ, сформувати позицію підростаючої молодої людини, яка шукає відповіді на вічні питання: добра і зла, прекрасного і потворного. У процесі такої діяльності розширюються і поглиблюються знання про довкілля та формується відповідне ставлення до нього.
У ході апробації програми експериментального дослідження виховання особистості молодшого школяра в процесі навчання, інтегрований підхід до навчання значно підвищує успішність реалізації виховної функції, актуалізує особистісні якості учнів, забезпечує їх активну діяльність у цілісному пізнанні, оскільки гуманізація школи потребує глибоких перетворень процесу навчання, а саме: удосконалення змісту освіти, створення інтегрованих курсів тощо. У процесі вивчення інтегрованих курсів кожен учень засвоює способи спільної діяльності (що дуже важливо), цінує себе за свої навчальні досягнення, може самостійно визначати цілі свого вдосконалення в навчальних уміннях. Формування особистісних якостей супроводжується появою нової позитивної мотивації, інтересу до діяльності, емоційно-ціннісним ставленням до старших й ровесників, до довкілля.
У навчально-виховному процесі, побудованому на основі інтегрованого підходу, системо-утворюючим видом життєдіяльності молодших школярів виступає спілкування, яке забезпечує ефективне формування моральних якостей під час розв’язування виховуючих ситуацій за умови, що в його основу покладено виховуючий діалог, який володіє максимально розвивальним та творчим потенціалом. Основною внутрішньою особливістю діалогічного типу спілкування виявляються особистісні взаємини між вихователем і вихованцем.
Розроблені засоби (передбачувані нашою концепцією дослідження), спрямовані на оптимізацію процесу виховання в умовах інтегрованого підходу до навчання виявилися продуктивною психолого-педагогічною основою, про що свідчать показники сформованості в досліджуваних експериментальних групах моральних якостей таких як: доброзичливість, чуйність, ввічливість, працьовитість, дбайливість, почуття корисності іншим людям.
Виявлено, що показники когнітивного, емоційно-ціннісного і діяльнісно-вчинкового критеріїв вихованості особистості молодшого школяра значно зросли. Учні експериментальних класів демонструють глибокі моральні судження, розуміння моральних якостей. У їхній поведінці спостерігається вияв позитивних почуттів і якостей, в основному відсутність розбіжності між знаннями й реальними моральними діями. Зростання позитивних наслідків були зафіксовані вчителями у всіх експериментальних вікових групах, залучених до дослідження.
Результати дослідження показали суттєві відмінності особистісного розвитку учнів контрольної та експериментальної груп. Зокрема, сформованість працьовитості у молодших школярів у експериментальних класах на високому рівні становить 40,93%, що на 13,93% більше, ніж у контрольних, а показник низького рівня зменшився на 38,4%, що на 6,68% більше, ніж у контрольних класах; відповідно доброзичливість у експериментальних класах 46%, що на 15,62% більше, ніж у контрольних, а низький рівень зменшився на 26,93%, що на 10,03% більше, ніж у контрольних.
Результати дослідження показують, що інтегроване навчання має значні потенційні можливості для орієнтації на моральні цінності. Даний підхід найбільш вповні сприяє засвоєння знань, умінь і навичок орієнтації на цінності накопичені людством, утвердженню особистісної гідності кожної дитини, встановленню між дітьми взаємного розуміння, критичності і самокритичності. Підтвердженням цього є порівняльна динаміка показників особистісних якостей учнів контрольних та експериментальних груп
Молодший школяр, в умовах даної технології навчання, реалізовує себе на рівні Я” діяльного і виступає як суб’єкт міжособистісних взаємодій, здатний здійснювати внески в інших людей, прагне до самореалізації і самоактуалізації власної особистості.
Результатом теоретичного аналізу та експериментальної роботи виступила розроблена технологія виховання особистості молодших школярів в умовах інтегрованого підходу до навчання, що забезпечує формування в них моральних якостей як базових показників моральної вихованості .
Для ефективної дії інтегрованого навчання у початковій школі як особистісно-розвивального засобу необхідне дотримання певних психолого-педагогічних умов, а саме:
- врахування розвитку соціально-пізнавального досвіду дітей даного віку, їх прагнення до ігрової діяльності, особливостей мислення (сформованість наочно-образного і знаходження абстрактно-логічного мислення в зоні найближчого розвитку);
- дотримання наступності у формах, методах і прийомах роботи дошкільного закладу й школи та того факту, що особистісно-розвивальний вплив має не будь-яка діяльність, а цілеспрямовано інтегрована з урахуванням індивідуальних показників особистісного розвитку дитини;
- використання різних форм організації навчання (уроку, навчального дня, тижня) в умовах інтегрованого підходу, який передбачає цілісну навчально-пізнавальну діяльність;
- цілеспрямованого використання педагогами можливостей навчально-пізнавальної діяльності для реалізації виховної функції навчання.
Методично-правильна побудова і проведення інтегрованих уроків впливає на результативність процесу навчання: знання набувають якості системності, уміння стають узагальненими, комплексними, посилюється світоглядна спрямованість пізнавальних інтересів учнів, більш ефективно формуються їх переконання і досягається всебічний розвиток особистості
Технологія проведення інтегрованого уроку залежить від змісту, цілей, завдань уроку, способів діяльності, ситуацій, що виникають у процесі його проведення. Змістовні інтегровані уроки вносять у традиційну структуру шкільного навчання новизну й оригінальність, маючи свої певні переваги, а саме: спрямованість насамперед на формування особистості учнів, що володіють розвинутим почуттям бачення світу в його цілісності, взаємозв’язках і взаємодії; злиття різних етапів і функцій уроку, їх об’єднання, що сприяє активізації навчального процесу, організації колективної навчальної діяльності (робота в парах, групах, співробітництво між дітьми, між учителем та учнями); використання різноманітного матеріалу, засобів навчання, цікавих в естетичному та пізнавальному плані (репродукції майстрів живопису, слайди, фотографії, фотоальбоми, книги, грамзаписи, матеріали природознавчого змісту тощо).
У цілому ефективність виховання особистості школяра залежить від організації інтегрованого процесу навчання, характеризується морально-духовно змістом, розвиненою системою моральних взаємин, емоційною насиченістю, що і перетворює процес навчання в активну форму життєдіяльності. На засадах такої життєдіяльності школяр задовольняє свої потреби в самопізнанні, самореалізації, самовизначенні. Внаслідок цього відбувається зростання його особистісних потреб, збагачення моральних мотивів і способів власної самореалізації й самоактуалізації.
Проведене дослідження не вичерпує всіх психолого-педагогічних аспектів виховання особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу до навчання. Зокрема, перспективність даної проблеми полягає: в розробці та реалізації психолого-педагогічних засад інтегрованого підходу до організації навчання школярів середньої та старшої ланки школи; вплив інтегрованих знань на учнів з різними особистісними характеристиками; єдність тематичного забезпечення інтегрованого навчання з навчально-виховною метою у різні роки навчання молодших школярів; психолого-дидактичні засади інтегрованого підходу у професійній підготовці фахівців.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. М.: Наука, 1980. С. 336.
2. Абульханова-Славская К.А. Диалектика человеческой жизни. М.: Наука, 1997.