розвиток креативності у молодших школярів із порушеними соціальними зв’язками

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка

Булка Надія Ігорівна

На правах рукопису
УДК 159.954+159.923.33

розвиток креативності у молодших школярів із порушеними соціальними зв’язками

Спеціальність: 19.00.07 педагогічна та вікова психологія

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Науковий керівник:
кандидат психологічних наук, доцент
Партико Тетяна Борисівна

Львів 2005

ЗМІСТ

ВСТУП

6

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження креативності особистості в умовах порушених соціальних зв’язків:

15

1.1. Креативність як творчий потенціал особистості:

15

Визначення поняття креативності у психології.

15

Структура креативності. Компонентний склад її показників.

33

Особливості креативності як творчого потенціалу дітей у молодшому шкільному віці.

48

1.2. Креативність особистості як одна з детермінант соціальних зв’язків:

53

Психологічні феномени „соціальні зв’язки” та „порушені соціальні зв’язки”: аналіз понять.

53

Психологічні детермінанти порушення соціальних зв’язків.

56

Порушення соціальних контактів у молодших школярів і рівень їх креативності.

80

РОЗДІЛ 2. Емпіричне дослідження креативності у молодших школярів із порушеними соціальними зв’язками:

88

2.1. Організація та логіка процесу емпіричного дослідження.

88

2.2. Психологічний інструментарій дослідження показників креативності та соціальних зв’язків молодших школярів.

92

2.3. Програма розвитку креативності як засобу активізації процесу відновлення порушених соціальних зв’язків.

114

РОЗДІЛ 3. Аналіз результатів дослідження взаємозв’язку рівня креативності і особливостей соціальних зв’язків у молодших школярів:

126

3.1. Психологічні особливості дітей із порушеними та непорушеними соціальними зв’язками: порівняльна характеристика.

126

Аналіз груп досліджуваних із порушеними та непорушеними соціальними зв’язками за „об’єктивним критерієм”.

126

Аналіз груп досліджуваних із порушеними та непорушеними соціальними зв’язками за „суб’єктивним критерієм”.

138

Міжгрупове порівняння результатів за „об’єктивним” та „суб’єктивним” критеріями.

142

3.2. Аналіз результатів розвитку креативності у молодших школярів із порушеними і непорушеними соціальними зв’язками:

148

Динаміка показників, що вивчаються, у молодших школярів експериментальної групи під впливом програми розвитку креативності.

148

Динаміка показників, що вивчаються, у молодших школярів контрольної групи під впливом програми розвитку креативності.

164

Порівняння результатів експериментальної та контрольної груп, отриманих в ході застосування програми розвитку креативності.

179

Висновки

185

Список використаних джерел

190

Додатки

205

ВСТУП

Актуальність теми. Наше сьогодення характеризується виникненням величезного зацікавлення проблемами психології творчості в соціальній сфері життя. В сучасних умовах інтелектуальний творчий потенціал поряд із демографічними, територіальними, сировинними, технологічними параметрами того чи іншого суспільства є важливою підвалиною його прогресивного розвитку. Інтелектуальна творчість як невід’ємний аспект людської духовності є соціальним механізмом, який протистоїть регресивним явищам у розвитку суспільства. Чим менше людей з творчим інтелектом у суспільстві, тим більше яскраво виражені в ньому деструктивні тенденції. Поряд з цим, творча діяльність це гарантія особистісної свободи людини і самодостатності її індивідуальної долі.
Аналіз досить великого масиву літератури з проблем творчості, яка виділилася в самостійний комплексний напрям на межі психології, педагогіки, філософії та інших наук, дає змогу зробити висновок про те, що для здійснення соціально-економічних перетворень, розв’язання надзвичайно складних та нових завдань, сучасній людині необхідно оволодівати творчими вміннями не лише у професійній, а й соціальній діяльності.
Неможна не погодитися з тим, що розвиваючи творчі здібності у дітей, виховуючи їх такими, що мислять нестандартно, оригінально, мають творчий підхід до життєвих проблем, суспільство отримує повноцінних громадян країни. Недарма видатний психолог Л. С. Виготський вважав розвиток творчих здібностей найважливішим питанням дитячої психології і педагогіки.
Останнім часом почали виникати ідеї про те, що вміння орієнтуватися в бурхливому світі соціальних взаємодій (соціальний інтелект), тісно пов’язано з такою властивістю як креативність. Налагодження конструктивних соціальних зв’язків базується на певній гнучкості поведінки, відкритості новим ідеям, які притаманні креативним особистостям. Зокрема, в дослідженнях В. Н. Куніциної було доведено, що більш високому рівню соціального інтелекту відповідає більш високий розвиток такої властивості як креативність. Окрім того, дедалі частіше вживається спеціальний термін „комунікативна креативність” (Р. В. Білоусова, С. І. Макшанов, А. Маслоу, О. П. Саннікова, Н. Ю. Хрящова). Не можна залишити поза увагою розробки таких відомих фахівців з психології творчості, як Б. Г. Ананьєва, А. В. Брушлінського, Л. С. Виготського, О. М. Матюшкіна, В. О. Моляко, О. М. Леонтьева, Я. О. Пономарьова, С. Л. Рубінштейна, Б. М. Теплова, О. К. Тихомирова, Н. В. Хазратової та цілої низки інших вітчизняних та іноземних авторів, де творча людина розглядається як така, що має вищий ступінь розвитку, підготовленості до конкретних видів діяльності, до життя в цілому, до зміни стилів поведінки, до пошуку виходів з кризових станів, до найбільш конструктивної, раціональної поведінки навіть в умовах катастрофи.
Не зважаючи на це, до сьогодні вчені ще не досягли згоди навіть з приводу того, чи існує взагалі креативність чи вона лише теоретичний конструкт. Суперечки точаться і навколо того, чи самостійним є процес креативності, чи креативність це сума інших процесів. Поряд з цим неоднозначним є і погляд на роль креативності у розвитку особистості та взаємодію креативності з соціальною сферою особистості.
Таким чином, необхідність чіткого виділення психологічних параметрів та методів дослідження креативності, недостатня розробленість у літературі проблеми відновлення порушених соціальних зв’язків на основі розвитку креативності, а також потреба в удосконаленні системи їх відновлення (знаходження нових методів на основі актуалізації креативного потенціалу особистості) і визначили вибір теми нашого дослідження: „Розвиток креативності у молодших школярів із порушеними соціальними зв’язками”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження та його результати входять до комплексної теми кафедри психології Львівського Національного університету імені Івана Франка НДР № 01034005918 „Розвиток особистості в умовах становлення Української держави”.
Тему дисертації затверджено Вченою радою Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 2/3 від 26.03.2003 року) та узгоджено у Раді з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 8 від 26.10.2004 року).
Автором досліджувалися розвиток креативності особистості, відмінності особистостей із непорушеними і порушеними соціальними зв’язками.
Мета роботи полягає у дослідженні розвитку креативного потенціалу особистості як умови поновлення порушених соціальних зв’язків, а також у дослідженні соціально-психологічних особливостей молодших школярів із порушеними і непорушеними соціальними зв’язками.
Згідно поставленої мети виділяються наступні завдання дослідження:
1. Здійснити теоретичний аналіз наукової літератури з проблеми креативності. Визначити психологічний зміст та компоненти креативності. Розглянути особливості креативності як творчого потенціалу дітей у молодшому шкільному віці.
2. На основі теоретичного аналізу охарактеризувати психологічний зміст порушених соціальних зв’язків, їх психологічні детермінанти і форми. Встановити причини порушення соціальних зв’язків у молодших школярів і розглянути рівень їх креативності.
3. Розробити логіку емпіричного дослідження та систему дослідницьких процедур, спрямованих на діагностику вербальної та невербальної креативності, соціально-психологічних рис особистості, ставлення до себе та інших, позиції у налагодженні соціальних контактів молодших школярів.
4. Виявити взаємозв’язки між показниками вербальної і невербальної креативності та психологічними якостями особистості, що проявляються у побудові соціальних контактів молодших школярів. Дослідити психологічні особливості молодших школярів із об’єктивними та суб’єктивними порушеннями соціальних зв’язків.
5. Провести емпіричне дослідження, яке полягає у розробці і здійсненні формуючого експериментального впливу на молодших школярів з порушеними і непорушеними соціальними зв’язками за допомогою тренінгу креативності. На основі отриманих результатів визначити роль розвитку креативності у відновленні порушених соціальних зв’язків.
Об’єктом дослідження виступає креативний потенціал особистості молодших школярів.
Предметом дослідження є показники креативності, їх розвиток та вплив на відновлення порушених соціальних зв’язків.
Гіпотеза. Спираючись на положення психології про те, що креативність як якість особистості, є однією з детермінант соціальних зв’язків, ми припустили, що показники креативності і соціальних зв’язків пов’язані між собою, саме тому, підвищення рівня креативності за допомогою програми розвитку креативності може сприяти відновленню порушених соціальних зв’язків.
Методологічною та теоретичною основою дослідження є:
- системний, комплексний підхід до проблем розвитку та становлення особистості (Г. С. Костюк, С. Д. Максименко, В. А. Роменець, О. П. Саннікова);
- принципи детермінізму, який пов’язаний з розкриттям провідної ролі соціокультурного чинника у формуванні особистості (Л. С. Виготський, Г. С. Костюк, В. М. Мясіщев, С. Л. Рубінштейн);
- принцип розвитку, який передбачає вивчення не лише тих психічних якостей людини, які вже склалися, але й тих нових особливостей психіки, які лише зароджуються. За даним принципом психіка розглядається не як щось стале, а як результат розвитку та діяльності на різних етапах становлення особистості (К. О. Абульханова-Славська, Б. Г. Ананьєв, М. Й. Боришевський, Л. С. Виготський, Г. С. Костюк, С. Д. Максименко, В. М. Мясіщев);
- принцип об’єктивності, який полягає у вивченні об’єктивних умов виникнення, формування та опису порушених соціальних зв’язків (Л. С. Виготський, С. Д. Максименко, В. М. Мясіщев, С. Л. Рубінштейн);
- концепція діяльнісного опосередкування особистісного розвитку (С. Д. Максименко, А. В. Петровський) та вчинковий підхід (Б. Г. Ананьєв, В. А. Роменець, С. Л. Рубінштейн);
- положення гуманістичної психології про активізацію особистісного потенціалу (А. Маслоу, К. Роджерс);
- наукові уявлення про креативність особистості (Д. Б. Богоявленська, Р. В. Білоусова, Дж. Гілфорд, В. М. Дружинін, В. А. Моляко, Я. О. Пономарьов, О. П. Саннікова, Е. П. Торренс та ін.).
Методи дослідження. В роботі використовувалась система методів та процедур отримання даних, що включає: теоретичний аналіз та узагальнення літератури з обраної проблематики, метод бесіди і анкетування, спостереження, тестування, експеримент. Як інструментарій, спрямований на діагностику рівня креативності застосовувалась батарея тестів креативності Е. П. Торренса. Для діагностики соціальних зв’язків використовувалися дитячий варіант багатофакторного особистісного опитувальника, розроблений Р. Б. Кеттелом та Р. В. Коаном (CPQ), тест самоакцептації А. Рое та М. Сігельмана, опитувальник за шкалою соціально-психологічної адаптації К. Роджерса і Р. Даймонда (дитячий варіант), опитувальник „Моє коло спілкування” Т. Ю. Андрущенко.
Статистичне опрацювання даних здійснювалася за допомогою комп’ютерної програми STATISTICA 6.0. У кількісному аналізі використовувалися математико-статистичні методи опрацювання отриманих даних, зокрема кореляційний, факторний та порівняльний аналіз. Якісний аналіз становили метод диференціації груп та метод профілів.
Організація та етапи дослідження. Дослідження здійснювалося у три етапи протягом 2000-2003 років.
На першому етапі (2000-2001 рр.) визначалися вихідні підходи до дослідження проблеми психологічної реабілітації порушених соціальних зв’язків за допомогою розвитку креативності. Розроблено комплекс методичних прийомів дослідження. Результати першого етапу дали можливість вибрати адекватні методи дослідження, а також накреслити шляхи вирішення проблеми.
На другому етапі (2001-2002 рр.) проводилися пілотажні експериментально-діагностичні дослідження молодших школярів із порушеними соціальними зв’язками та опробовувалися методи тренінгу креативності. Результати другого етапу дослідження знайшли своє відображення у створенні комплексного пакету методик дослідження особливостей особистості з порушеними соціальними зв’язками і способів опрацювання та інтерпретації батареї тестів креативності. Також створено завдання, програму та критерії оцінювання ефективності тренінгу креативності.
На третьому етапі (2001-2003 рр.) проводилися експериментально-діагностичні дослідження особливостей особистості осіб з порушеними та непорушеними соціальними зв’язками, а також тренінг креативності на основі розробленої програми розвитку креативності. Загалом до участі в дослідженні були залучені 123 дітей молодшого шкільного віку. Третій етап завершився аналізом та інтерпретацією результатів дослідно-експериментального дослідження. Результати третього етапу дослідження знайшли своє відображення і реалізацію в рамках виконання НДР № 01034005918 „Розвиток особистості в умовах становлення Української держави”, у ряді наукових публікацій та науково-методичних посібниках.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у ньому:
- уперше розроблено технологію психологічної реабілітації порушених соціальних зв’язків за допомогою програми розвитку креативності;
- уточнено особливості змістовної сторони поняття „креативність” як деякої гіпотетичної здатності до створення чогось принципово нового; розкрито його специфіку в порівняння з поняттям „творчість”, що полягає у здатності до творчості і не зводиться до творчих здібностей; удосконалено компонентну структуру креативності як самостійного психологічного феномену, до якої входять „свіжість погляду”, гнучкість, оригінальність і мотиваційні, емоційні, несвідомі механізми; уточнено зміст соціальних чинників, які сприяють виникненню порушень у встановленні особистістю зв’язків з оточенням;
- подальший розвиток отримала розробка теоретико-методичних засад організації психопрофілактичної, психокорекційної роботи з молодшими школярами, у яких наявні порушені соціальні зв’язки.
Теоретичне значення наукової роботи полягає в узагальненні та теоретичному обґрунтуванні визначення поняття „креативність”, що дає змогу диференціювати його від поняття „творчість”; у формуванні системи критеріїв наявності порушень у соціальних зв’язках особистості.
Отримані результати емпіричних досліджень розширять та удосконалять наявну систему знань стосовно особливостей формування та змісту креативності, а також дадуть змогу розглядати в комплексі особливості особистості, що призводять до порушених соціальних зв’язків.
Практичне значення наукової роботи полягає в тому, що апробовано набір методик, які являють собою комплексне дослідження креативності. Запропонований комплекс методик та результати досліджень можуть бути використані для діагностування креативності особистості, для виявлення наявності порушень у соціальній сфері особистості, для визначення напрямків тренінгової, психокорекційної та консультативної роботи по відновленню порушених соціальних зв’язків. Дана інформація може бути використана на психолого-педагогічних семінарах для вчителів загальноосвітніх та спеціалізованих шкіл, на семінарах для шкільних психологів, на лекціях для студентів гуманітарних ліцеїв, коледжів та вузів, в програму вивчення яких є включеним предмет „психологія”, а також для учнів молодших класів, з якими проходиться психологічне консультування та корекція.
На основі аналізу психологічної літератури по проблемі, що вивчається, спираючись на результати експериментальних досліджень, розроблені теоретико-методологічні засади та програма соціально-психологічного тренінгу креативності, складені навчальні програми спецкурсів „Тренінг креативності в умовах клініки”, „Діагностика креативності управлінського персоналу”, „Діагностика креативності у школі”, „Арт-техніки активізації внутрішніх ресурсів людини”, які викладаються студентам психологічного відділення Львівського національного університету імені Івана Франка. Адаптований набір методик та дані експериментального дослідження також використовуються на практичних заняттях наступних курсів: „Психологічні засади роботи з обдарованими дітьми”, „Практикум психодіагностики і корекції в народній освіті”.
Результати дослідження впроваджено у Львівському національному університеті імені Івана Франка (довідка про впровадження № 526/01 від 13.04.2005 року) та громадській організації „Асоціація практикуючих психологів Львівської області” (довідка про впровадження № 31 від 3.03.2005 року).
Особистий внесок автора дослідження полягає у теоретичному обґрунтування, побудові та апробації емпіричної моделі дослідження, зборі та опрацюванні експериментальних даних, розробці системи показників наявності порушень у соціальних зв’язках особистості, у створенні та апробації у навчальному процесі системи роботи зі стимулювання розвитку креативності.
Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалися використанням надійних і валідних діагностичних методик, адекватних меті та завданням дослідження, поєднанням кількісного та якісного аналізу емпіричних даних та застосуванням методів математичної статистики із залученням сучасних комп’ютерних програм опрацювання даних.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та практичні положення доповідались та обговорювалися на Науково-практич

Список литературы

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми застосування креативності у відновленні порушених соціальних зв’язків у молодших школярів, що виявляється у розкритті сутності і специфіки креативності на відміну від творчості, встановленні феноменології порушених соціальних зв’язків, визначенні критеріїв їх прояву, а також їх поновлення на основі актуалізації творчого потенціалу.
Узагальнення результатів теоретико-емпіричного дослідження підтвердило наші гіпотези та дало підстави для таких висновків:
1. З’ясовано, що креативність розглядається як гіпотетична здатність до створення чогось принципово нового, що сягає корінням у несвідомі процеси, проявляється у будь-якій сфері людської діяльності та описується в термінах нестандартності, гнучкості, спонтанності. Як властивість особистості включається до структури інтелекту, різних видів обдарованості та сфери несвідомого. Креативність як суто людський феномен вирізняється гнучкістю та оригінальністю мислення, новизною підходу, емоційним піднесенням, високомотиваційним підґрунтям, поєднанням свідомих і несвідомих процесів. Простір креативних проявів охоплює всі основні сфери, які піддаються психологічному аналізу.
Креативність як специфічна діяльність має певну структуру, компоненти якої тісно переплітаються та взаємодоповнюються. До компонентів креативності ми відносимо „свіжість погляду” або вміння побачити нове, гнучкість, оригінальність, мотиваційний та емоційний компоненти, несвідомі фактори (інкубація, інсайт, інтуїція). Актуалізація креативності ґрунтується на внутрішніх (на відміну від зовнішньої стимуляції) мотивах творчої активності, серед яких: потреба у новизні, потреба в автономії, свобода вибору, контроль над оточуючим світом, комунікація і мотив самоактуалізації. Саме тому в соціальній сфері креативність детермінує особливості соціальних зв’язків.
2. Доведено, що психологічна реабілітація стає більш ефективною, якщо вона спрямована на підвищення рівня креативності, що в свою чергу позитивно впливає на особистість, її діяльність, зокрема на особливості соціальних зв’язків. Розвиток креативності особистості вимагає усвідомлення своїх дезадаптивних стереотипів, активізацію пошукової іноваційної активності, формування пошуково-перетворювального ставлення до будь-якої діяльності та оволодіння засобами пошуково-перетворювальної активності.
Створено комплексну програму вправ, які базуюються на ідеї про подолання обмежень і стандартів мислення, що нав’язуються ззовні, та містять принципи розвитку нестандартності мислення, рухливості мислення, поведінкових проявів креативності, прийомах стратегій системи КАРУС. Сюди входять методи, що безпосередньо спрямовані на розвиток уяви і фантазії, вміння проявляти оригінальний підхід і гнучкість поведінки, а також малюнкові методи, що базуються на арт-терапевтичних прийомах, та ігрові методи як елементи психогімнастичних вправ і драматерапевтичних ефектів. Все це в сукупності збільшує стійкість особистості, „площу” її опори на себе, в чому полягає можливість для творчої взаємодії з іншими людьми та світом.
3. Встановлено, що порушені соціальні зв’язки можуть супроводжуватися вадами у таких сферах, як соціальні потреби і мотиви, соціальні емоції, соціальні навички, самоставлення і ставлення до інших. На їх основі формуються складніші психічні утворення: сором’язливість, ригідність, аномія та емоційна ізоляція. Всі їх можна віднести до причин суб’єктивного походження. Причинами об’єктивного походження ми вважаємо факт соціальної ізоляції, негативні соціальні контакти, неадекватне сімейне виховання тощо.
Відсутність основних соціальних мотивів є одним із першоджерел порушень у соціальних контактах особистості. Зніяковіння, заздрість, соціальна тривога як негативні соціальні емоції, а також спотворення позитивних соціальних емоцій виступають одним з чинників таких порушень. У ставленні до інших людей вони можуть супроводжуватися ворожістю, агресивністю, потенційною конфліктністю, жорстокістю, байдужістю, асоціальністю.
4. Досліджено психологічні особливості осіб із непорушеними і порушеними соціальними зв’язками (об’єктивного і суб’єктивного походження).
Діти з непорушеними соціальними зв’язками проявляють більшу конформність, яка розвивається під впливом ширших соціальних контактів і є необхідною умовою соціального прийняття однолітками в цьому віці. Їм не потрібно докладати стільки ж зусиль для налагодження соціальних зв’язків, як дітям із порушеннями, тому самоконтроль, добросовісність і сміливість тут для них не є вирішальними.
Нижчі результати за показником прийняття своєї зовнішності у дітей з непорушеними соціальними зв’язками можуть бути пов’язані із вищою конформністю, яка знижує власне вивищення серед однолітків („Я намагаюся бути таким як всі”). Натомість у них вищі загальна самоакцептація та самоакцептація характеру, що сприяють зменшенню кількості негативних і дистантно далеких стосунків як у дітей з порушеними, так і з непорушеними соціальними зв’язками.
Діти з об’єктивно порушеними соціальними зв’язками за особистісної структурою вирізняються більшою нонконформністю, добросовісністю, вищим самоконтролем, сміливістю, прийняттям своєї зовнішності. Ці риси є визначальними у їхньому способі налагодження соціальних контактів. Загалом їх особистісна сфера є менш інтегрованою та цілісною, що негативно позначається на встановленні стосунків з оточенням.
У дітей із суб’єктивно порушеними соціальними зв’язками виявляється суттєве підвищення гіпотимії, фрустрованості, схильність до почуття вини і самозвинувачень, чутливість до зауважень і осуду, важке переживання невдач, зневіра у себе, недооцінка своїх можливостей, знань та здібностей. Їхній настрій і поведінка залежать від схвалення чи осуду з боку оточуючих, що призводить до намаганя уникати широкого товариства, обмежуючи своє коло спілкування. Суттєве зниження самоприйняття у цих досліджуваних, дає змогу підтвердити думку про те, що причиною порушених соціальних зв’язків може бути низька самоакцептація.
5. З’ясовано, що діти з порушеними і непорушеними соціальними зв’язками застосовують різний індивідуальний спосіб налагодження цих зв’язків. При порушених соціальних зв’язках емоційно-мотиваційні особливості особистості впливають на дистантність відносин, а при непорушених соціальних зв’язках на їх валентність. Чим більша емоційна стійкість, тим більше дистантно близьких стосунків у дітей з порушеними соціальними зв’язками, і тим менше зв’язків з негативною валентністю у дітей з непорушеними зв’язками.
6. Розроблена програма заходів психологічної реабілітації, що спрямована на розвиток креативності як здатності до творчості, сприяє поновленню порушених соціальних зв’язків.
Експериментально доведено, що креативність може підтримувати формування емоційної стійкості, звільняти від невротичності, а це сприяє налагодженню відносин з оточенням. Розвиток вербальної креативності сприяє відбудові соціальних контактів, актуалізує вміння не губитися у нестандартних ситуаціях соціальної взаємодії, що призводить до встановлення позитивно спрямованих, дистанційно близьких зв’язків з оточенням.
Після тренінгу креативності у дітей відбулися особистісні зміни, що виявилися у вмінні встановлювати позитивні, конструктивні зв’язки з соціумом. Серед них відсутність коливання настрою і надмірної емоційності, стриманість, врівноваженість, самокритичність, самовпевненість, сміливість, активність, життєрадісність, тактовність.
Формуючий експеримент суттєво вплинув на їхню сферу спілкування та взаємодії з оточуючими. У експериментальної групи досліджуваних збільшилася кількість позитивних близьких стосунків. Встановлено, що важливішу роль у цьому відіграє вербальна креативність. Таким чином, можна вважати, що основна мета формуючого експерименту, що проводився у вигляді тренінгу креативності, досягнута.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми застосування креативності у відновленні порушених соціальних зв’язків. Зокрема, глибшого вивчення чекають питання застосування креативних прийомів у роботі з особами дорослого віку, що мають порушення у соціальній сфері через об’єктивні причини, а також проведення поздовжніх зрізів, що дадуть змогу повніше визначити вікову динаміку порушень у налагодженні соціальних контактів.

список використаних джерел

1. Адлер А. Понять природу человека: Пер. с нем. СПб.: Академ. проект, 1997. 256 с.
2. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии: Пер. с нем. М.: Фонд „За экон. грамотность”, 1995. 296 с.
3. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. СПб.: Питер, 2000. 338 с.
4. Андреев В. И. Диалектика воспитания и самовоспитания творческой личности. Казань, 1988. 296 с.
5. Баз Л. Л., Баженова О. В. Влияние супружеской коммуникации на развитие общения у ребенка первых двух лет жизни // Психологический журнал. 1996. № 1. С. 97-109.
6. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 424 с.
7. Бердяев Н. А. О назначении человека. М.: Республика, 1993. 383 с.
8. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Минск: Современный литератор, 2001. 320 с.
9. Богоявленская Д. Б. Интеллектуальная активность как проблема творчества. Ростов-на-Дону: Изд-во Рост. ун-та, 1983. 173 с.
10. Богоявленская Д. Б. Метод исследования уровней интеллектуальной активности // Вопросы психологии. 1971, №1. С. 143-147.
11. Богоявленская Д. Б. Психология творческих способностей. М.: Академия, 2002. 320 с.
12. Бодалев А. А. Личность и общение: Избранные труды. М.: Педагогика, 1983. 272 с.
13. Боно Э. Рождение новой идеи. М.: Прогресс, 1976. 144 с.
14. Боно Э. Учите вашего ребенка мыслить. Минск: Попурри, 1998. 336 с.
15. Бреслав Г. М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве: Норма и отклонения. М.: Педагогика, 1990. 144с.
16. Бурлачук Л. Ф. Психодиагностика личности. К.: Здоров’я, 1989. 168 с.
17. Бурлачук Л. Ф., Морозов С. М. Словарь-справочник по психодиагностике. СПб.: Питер Ком, 1999. 528 с.
18. Вайнцвайг П. Десять заповедей творческой личности: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1990. 192 с.
19. Василенко И. Ю. Тренинг развития творческого мышления // Обдарована дитина, № 4, 1998. С. 27-29.
20. Выготский Л. С. Воображение и творчество в детском возрасте // Выготский Л. С. Психология развития ребенка. М.: Смысл; Эксмо, 2003. 512 с.
21. Выготский Л. С. Собр. Соч.: В 6-ти т. Т. ІІ. М.: Педагогика, 1982-1984.
22. Галин А. Л. Личность и творчество. Психологические этюды. Новосибирск: Новосиб. кн. из-во, 1989. 128 с.
23. Гибш Г., Форверг М. Введение в марксистскую социальную психологию: Пер. с нем. М.: Прогресс, 1972. 296 с.
24. Гилфорд Дж. Три стороны интеллекта // Психология мышления. М.: Прогресс, 1969. С. 524-546.
25. Гиппиус С. В. Тренинг развития креативности. Гимнастика чувств. СПб.: Речь, 2001. − 346с.
26. Гиргинов Г. Наука и творчество. М.: Прогресс, 1979. 296 с.
27. Гнатко М. М. Батьківська сім’я як чинник впливу на процес формування актуальної креативності // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. Максименка С. Д. К., 2001 т. ІІІ, ч.4. С. 51-56.
28. Гончаренко Н. В. Гений в искусстве и науке. М.: Искусство, 1991. 432 с.
29. Грединарова Е. М. Развитие творческого мышления как условие успешного обучения // Практична психологія та соціальна робота, 1999, № 1. С. 13-14.
30. Григоренко Е. А., Кочубей Б. И. Исследование процесса выдвижения и проверки гипотез близнецами // Новые исследования в психологии. 1989. № 2. С. 15-20.
31. Гросс Э., Стоун Г. П. Смущение и анализ ролевых требований // Межличностное общение: Хрестоматия / Сост. и общ. ред. Н. В. Казариновой, В. М. Погольши. СПб.: Питер, 2001. С. 195-215.
32. Губенко О. В. Творчий інтелект: деякі особливості та методи активізації у старшокласників // Обдарована дитина, 1998, №1. С.25-29.
33. Губенко О. В. Феномен інтуїції та інтелектуальна творчість // Практична психологія та соціальна робота, № 7, 1999. С.10-14.
34. Губенко О. В. Як розвивати у дитини нестандартне мислення // Обдарована дитина, 1998, № 7. С. 40-43.
35. Гуральський А. Тренінг творчості. Львів: Кальварія, 1993. − 38 с.
36. Джонсон Р. А. Сновидения и фантазии: анализ и использование: Пер. с. англ. М.: REFL-book; К.: Ваклер, 1996. 288 с.
37. Диагностика и развитие творческого мышления детей дошкольного возраста // Обдарована дитина, 1998, № 2.
38. Диалектика и теория творчества / Под ред. С. С. Гольденрихта, А. М. Коршунова. М.: Прогресс, 1987. 176 с.
39. Донченко Е. А., Титаренко Т. М. Личность: конфликт, гармония. К.: Политиздат Украины, 1989. 176 с.
40. Дорфман Л. Я. Дивергентное мышление и дивергентная индивидуальность: Ресурсы креативности // Ежегодник РПО. 2002. Т. 8. Вып. 1.
41. Дружинин В. Н. Диагностика общих познавательных способностей // www.superidea.ru/intel/psy/diagnost.htm.
42. Дружинин В. Н. Психология общих способностей. СПб.: Питер, 1999. 368 с.
43. Дружинин В. Н., Хазратова Н. В. Экспериментальное исследование формирующего влияния микросреды на креативность // Психологический журнал. 1994. № 4. С. 25-34.
44. Дункер К. Психология продуктивного (творческого) мышления // Психология мышления / Под. ред. А. М. Матюшкина. М.: Наука, 1965. С. 20-28.
45. Елисеев О. П. Конструктивная типология и психодиагностика личности / Под ред. В. Н. Панферова. Псков: Изд-во Псковского областного института усовершенствования учителей, 1994. С. 89-105, 195-210.
46. Ермаков Ю. А. Манипуляция личностью: смысл, приемы, последствия. Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 1995. 204 с.
47. Ермакова Е. С. Формирование гибкости мышления у дошкольников // www.superidea.ru/tm/ps/gibkost.htm.
48. Жизнь как творчество / Отв. ред. Л. В. Сохань, В. А. Тихонович. К.: Наукова думка, 1985. 302 с.
49. Зейгарник Б. В. Личность и патология деятельности. М.: Изд-во МГУ, 1971. 98 с.
50. Зейгарник Б. В., Братусь Б. С. Очерки по психологии аномального развития личности. М.: Изд-во МГУ, 1980. 169 с.
51. Зинкевич-Евстигнеева Т. Д., Грабенко Т. М. Практикум по креативной терапии. СПб.: Речь, 2001. 400 с.
52. Зімічев О. М. Уява в творчій діяльності людини // Обдарована дитина, 2004, № 7. С. 35-39.
53. Злобина Е. Г. Общение как фактор развития личности. К.: Наукова думка, 1981. 116 с.
54. Злобіна О. Г., Тихонович В. О. Особистість сьогодні: адаптація до суспільної нестабільності. К.: Либідь, 1996. 100 с.
55. Индивидуальность и способности: Сб. науч. тр. / Под ред. В. Н. Дружинина. М.: ИПАН, 1994. 142 с.
56. Ирина В. Г., Новиков А. А. В мире научной интуиции: интуиция и разум. М.: Наука, 1978. 192 с.
57. Клепіков О. І., Кучерявий І. Т. Основи творчості особи. К.: Вища школа, 1996. 259 с.
58. Ковалев А. Г. Психология личности. М.: Педагогика, 1970. 288 с.
59. Кон И. С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. М.: Политиздат, 1984. 335 с.
60. Кон И. С. Ребенок и общество. М.: Наука, 1988. 270 с.
61. Кон И. С. Социология личности. М.: Политиздат, 1967. 383 с.
62. Кондрашенко В. Т., Донской Д. И. Общая психотерапия. Минск.: Выш. шк., 1997. 464 с.
63. Кононко О. Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві). К.: Освіта, 1998. 255 с.
64. Корюкин В. И. Приоритет творческой деятельности // Формирование творческих способностей: сущность, условия, эффективность. Свердловск, 1990. С. 4-8.
65. Костюк Г. С. Здібності та їх розвиток у дітей. К.: Просвіта, 1963. 56 с.
66. Костюк Г. С. Избранные психологические труды. М.: Педагогика, 1988. 304 с.
67. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. К.: Наукова думка, 1989. 152 с.
68. Кравчук П. Ф. Формирование творческой личности студента. К., 1984. С. 8-40.
69. Красноголов В. О. Визначення поняття обдарованість у зарубіжній психолого-педагогічній літературі // Обдарована дитина,1998, № 5-6. С.13-19.
70. Краткий тест творческого мышления. Фигурная форма: Пособие для школьных психологов. М.: ИНТОР, 1995. 48 с.
71. Креативность Ошибка! Неизвестный аргумент ключа.и ее связь с интеллектом // warrax.croco.net.
72. Криппнер С., Диллард Дж. Сновидения и творческий подход к решению проблем: Пер. с. англ. М.: Изд-во Трансперсон. ин-та, 1997. 256 с.
73. Критерии оценки идеи // www.superidea.ru/tm/ps/ocenka.htm.
74. Кроник А. А., Кроник Е. А. Психология человеческих отношений. Дубна: Феникс; Когито-Центр, 1998. 224 с.
75. Кудрявцева Н. А. Единство интеллекта. СПб.: СПбГУ, 1995. 40 с.
76. Кузнецов О. Н., Лебедев В. И. Психология и психопатология одиночества. М.: Медицина, 1972. 335 с.
77. Кульчицька О. І. Дивергентне мислення як умова розвитку творчості дітей молодшого шкільного віку // Обдарована дитина, 1999, № 1. С. 2-7.
78. Кульчицька О. І. Творча обдарованість. Специфіка дитячої обдарованості // Обдарована дитина, 2001, № 1. С. 3-10.
79. Кульчицька О. І. Творчі здібності та особливості їх прояву в дитячому віці // Обдарована дитина, 2000, № 1. С. 10-14.
80. Куницына В. Н., Казаринова Н. В., Погольша В. М. Межличностное общение. СПб.: Питер, 2002. 554 с.
81. Кучерявый В. Г. Л. С. Выготский об особенностях и механизмах творческого воображения ребенка // Обдарована дитина, 2004, № 4. С. 2-13.
82. Лабиринты одиночества: Пер. с англ. / Сост., общ. ред. и предисл. Е. Покровского. М.: Прогресс, 1989. 642 с.
83. Лантушко Г. Н., Заика Е. В. Игровой тренинг познавательных процессов // Обдарована дитина, № 7-8, 1998; № 1, 1999. С. 29-32.
84. Леви В. Л. Я и Мы. М.: Молодая гвардия, 1973. 288 с.
85. Леви В. Л., Волков Л. З. Застенчивость как межгрупповой феномен // Проблемы взаимодействия в группах учащихся. Минск, 1970.
86. Леонтьев А. А. Психология общения. 3-е изд. М.: Смысл, 1999. 365 с.
87. Либина Е. В. Изучение стратегий совладания человека со сложными жизненными ситуациями с позиций интерактивного подхода // Мир индивидуальности. Смоленск, 1996. С. 30-42.
88. Линдсей Г., Холл К. С., Томпсон Р. Ф. Теоретическое и критическое мышление // Хрестоматия по общей психологии. Психология мышления. М.: Педагогика, 1981. С. 149-152.
89. Липкина А. И. Самооценка школьника. М.: Знание, 1976. 64 с.
90. Лисина М. И. Общение со взрослыми у детей первых лет жизни // Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии. М.: Педагогика, 1981.
91. Лисина М. И. Проблемы онтогенеза общения. М.: Педагогика, 1986. 144 с.
92. Лук А. Н. Мышление и творчество. М., 1976.
93. Лук’яненко Ж. С. Розвиток творчого мислення у молодших школярів // Обдарована дитина, 2001, № 5. С. 16-19.
94. Магун В. С. Потребности и психология социальной деятельности личности. Л.: Наука, 1983. 176 с.
95. Майерс Д. Социальная психология: Пер. с англ. СПб.: Питер, 1999. 688 с.
96. Максименко С. Д. Максименко С.Д. Методологічні проблеми загальної психології // Практична психологія та соціальна робота. 1999. № 3. С. 2-4.
97. Максименко С. Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження. К.: НДУП, 1990. 240 с.
98. Малкина-Пых И. Г. Психосоматика: Новейший справочник. М.: Эксмо; СПб.: Сова, 2003. С. 18-38.
99. Маслов А. Новые рубежи человеческой природы. Часть ІІ. Творчество // victor.by.ru/select/maslow.
100. Маслоу А. Г. Дальние пределы человеческой психики: Пер. с. англ. СПб.: Евразия, 1997. 430 с.
101. Межличностное восприятие в группе / Под ред. Г. М. Андреевой, А. И. Донцова. М.: Изд-во МГУ, 1981. 295 с.
102. Мелхорн Г., Мелхорн Г.-Х. Гениями не рождаются: общество и способности человека. М.: Просвещение, 1989. 160 с.
103. Мель Ю. Социальная компетентность как цель психотерапии: проблемы образа Я в ситуации социального перелома // Вопросы психологии. 1995, № 5. С. 61-68.
104. Можно ли научиться быть творцом? // www.inguk.ru/biblio/russ-jornal/6-5.html.
105. Моляко В. А. Психологические проблемы творческой одаренности. К.: Знание, 1995. 52 с.
106. Моляко В. А. Психологическое изучение творческой личности. К.: Знание, 1978. 27 с.
107. Моляко В. А. Психология решения школьниками творческих задач. К.: Рад. шк., 1983.
108. Моляко В. О. Актуальні соціально-психологічні аспекти проблеми обдарованості // Обдарована дитина. 1998, № 2. С. 2-4.
109. Моляко В. О. Чи можна навчати творчості? // Обдарована дитина. 1999, № 3. С. 2-4.
110. Морено Дж. Социометрия: Экспериментальный метод и наука об обществе. Подход к новой политической ориентации: Пер. с. англ. М.: Изд-во иностр. л-ры, 1958. 289 с.
111. Муздыбаев К. Эгоизм личности // Психологический журнал. 2000, № 2. С. 9-13.
112. Мыслить по своему // www.superidea.ru/tm/ps/myslit.htm.
113. Мясищев В. Н. Психология отношений: Избр. психол. тр. М.: Ин-т практич. психологии; Воронеж: НПО „МОДЕК”, 1995. 356 с.
114. Нельсон-Джоунс Р. Теория и практика консультирования. СПб.: Питер, 2001 464 с.
115. Немов Р. С. Психология. Кн. 1. М.: ВЛАДОС, 1997. С. 273-311.
116. Немов Р. С. Психология. Кн. 2. М.: ВЛАДОС, 1998. С. 393-416.
117. Немов Р. С. Психология. Кн. 3. М.: ВЛАДОС, 1999. С. 227-255.
118. Ниренберг Дж. И. Искусство творческого мышления. Минск: ООО „Попурри”, 1996. 240 с.
119. Нохрина И. Г. Развитие творческих способностей как основа подготовки кон-курентоспособного специалиста // www.kcn.ru/school/book/management/1.htm.
120. Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений. К.: Либідь, 1990. 192 с.
120а.Одаренность и возраст. Развитие творческого потенциала одаренных детей: Учеб. пособие / Под ред. А. М. Матюшкина. М.: Изд-во Московского психолого-социального института; Воронеж: МОДЭК, 2004. 192 с.
121. Олах А. Творческий потенциал и личностные перемены // Общественные науки за рубежом. Р.Ж. Сер. Науковедение. 1968, № 4. С. 69-73.
122. Осницкий А. К. определение характеристик социальной адаптации // Журнал практического психолога, 1998, № 1. С. 15-21.
123. Пантилеев С. Р. Самоотношение как эмоционально-оценочная система. М.: Изд-во МГУ, 1991. 108 с.
124. Перкинс Д. Н. Творческая одаренность как психологическое понятие // Общественные науки за рубежом. Р. Ж. Сер. Науковедение. 1988. № 4. С. 88-92.
125. Петрайтите А. М. Связь интеллектуальных творческих способностей с экстраверсией интроверсией // Вопросы психологии. 1981, № 6. С. 39-47.
126. Петрановская Л. В. Творчеству можно научить // Первое сентября, 2001, №12.
127. Петровський В. А. Психология неадаптивной активности. М.: ТОО „Горбунок”, 1992. 224 с.
128. Платонов К. К. Краткий словарь системы психологических понятий. М.: Просвещение, 1984. 400 с.
129. Пономарев Я. А. Психология творческого мышления. М.: Знание, 1960. 296 с.
130. Пономарев Я. А. Психология творчества. М.: Наука, 1976. 184 с.
131. Попов Л. М. Инициатива и общение в творчестве. Казань, 1983. 196 с.
132. Потапов А. Б. Технология творчества, часть 1. М.: НТК „Метод”, 1992.
133. Практикум по арт-терапии / Под ред. А. И. Копытина. СПб.: Питер, 2000. 448 с.
134. Прихожан А. М., Толстых Н. Н. Дети без семьи. М.: Педагогика, 1990. 160 с.
135. Психогимнастика в тренинге / Под ред. Н. Ю. Хрящевой. СПб.: Речь, 2000. С. 24-28, 113-121.
136. Психология. Словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. М.: Политиздат, 1990. 489 с.
137. Психологія / За ред. Ю. Л. Трофімова. К.: Либідь, 2000. 558 с.
138. Психологія особистості: Словник-довідник / За ред. П. П. Горностая, Т. М. Титаренко. К.: Рута, 2001. 320 с.
139. Пушкин В. Н. Эвристика наука о творческом мышлении. М.: Из-во полит. лит., 1967. С. 3-68, 114-225.
140. Развитие творческой активности школьников / Под ред. А. М. Матюшкина. М., 1991.
141. Райгородский Д. Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. Самара: БАХРАХ, 1998. С. 192-260, 457-465.
142. Резерв успеха творчество / Под ред. Г. Нойнера и др.: Пер. с нем. М.: Педагогика, 1989. 120 с.
143. Речицкая Е. Г., Сошина Е. А. Развитие творческого воображения младших школьников. М.: ВЛАДОС, 2000. − 128 с.
144. Рибалка В. В. Психологія розвитку творчої особистості. К.: ІЗМН, 1996. 236 с.
145. Рогов Е. И. Настольная книга практического психолога. Кн. 1. М.: ВЛАДОС, 1998. С. 78-80, 112-130.
146. Роджерс К. Р. Клиентоцентрированная терапия: Пер. с. англ. М.: REFL-book; К.: Ваклер, 1997. 320 с.
147. Рожерс К. Р. Взгляд на психотерапию. Становление человека: Пер. с англ. М.: Прогресс; Универс, 1994. 480 с.
148. Рожерс Н. Творчество как усиление себя // Вопросы психологии, 1990, №3. С. 165.
149. Розен Г. Я. О месте социогенных потребностей в структуре личности // Злобина Е. Г. Общение как фактор развития личности. К.: Наукова думка, 1981. 116 с.
150. Розенберг М. Эффективное общение без принуждения. М.: Педагогика, 1996. 296 с.
151. Роль підказки у створенні продукту творчості // Обдарована дитина, 1999, № 1. С. 20-23.