ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДУХОВНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ

Краткое описание

Прикарпатський університет імені Василя Стефаника

На правах рукопису

УДК 159.922

Климишин Ольга Іванівна

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДУХОВНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ

19.00.07 — педагогічна та вікова психологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник
доктор психологічних наук, професор
Москалець В.П.

Івано-Франківськ 2004

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ДУХОВНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ
ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12
1.1. Теоретичні аспекти дослідження проблеми духовності особистості. . . . . 12
1.2. Психологічні особливості розвитку духовності в юнацькому віці. . . . . . .33
1.3. Психологічна характеристика комунікативних методів розвитку
духовності старшокласника у процесі навчання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .56
1.4. Теоретико-прикладна концепція духовності особистості. . . . . . . . . . . . . . .82

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ДУХОВНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ
КОМУНІКАТИВНИМИ МЕТОДАМИ У ПРОЦЕСІ
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО НАВЧАННЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 106
2.1. Методичне забезпечення та процедура проведення експерименту. . . . . 106
2.2. Лекція як комунікативний метод розвитку духовності
старшокласників. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 114
2.3. Діалогічна бесіда як комунікативний метод розвитку духовності
старшокласників. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .127
2.4. Тренінг як комунікативний метод розвитку духовності
старшокласників. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .163
2.5. Оцінка ефективності психолого-педагогічного експерименту. . . . . . . . . 198

ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 218

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .223

ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .240

ВСТУП

Актуальність дослідження. Піднесення духовності суспільства тривалий і багатовекторний процес. Це елемент формування здорової, всебічно розвиненої, цілісної, творчої, морально зрілої, національно свідомої особистості. Необхідною умовою і результатом становлення такої особистості є розвиток її духовності глибинної, аутентичної свободи та екзистенційної відповідальності.
Проблема розвитку духовності особистості в її взаємозв’язку із соціумом сьогодні є особливо нагальна тому, що деструктивні тенденції сучасної науково-технічної цивілізації, загрожуючи існуванню самого життя на землі, вимагають внесення коректив у сферу ціннісних орієнтирів суспільства і ціннісного самовизначення особистості. Руйнація світоглядних систем у всьому цивілізованому світі упродовж ХІХ-ХХ ст. і з особливою інтенсивністю в умовах тоталітарних комуністичних режимів стала причиною екзистенційного вакууму, синдрому особистісної безперспективності та спонукала до пошуків нових духовно-ціннісних орієнтацій і форм самовираження особистості, інтегрованих соціальних спільнот.
Духовна та аксіологічна проблематика є порівняно новим предметом вивчення сучасної психології. Особливо у вітчизняній науці, яка упродовж багатьох років здійснювала різнобічне вивчення людини її тілесної організації (анатомія, фізіологія, генетика та ін.), психічних можливостей (психологія, психіатрія), соціальних особливостей та проявів (соціологія, політологія, історія та ін.). Однак, так званий образ людини”, як фінальний продукт” міждисциплінарних наукових зусиль був далеко не повним смисложиттєва, екзистенційна сутність людини, що інтегративно репрезентує вершинну, духовну природу людської особистості тільки в останнє десятиліття стала предметом пильної уваги українських дослідників: Г.О.Балла, І.Д.Беха, М.Й.Боришевського, З.С.Карпенко, О.В.Киричука, Н.О.Кордунової, С.Д.Максименка, В.П.Москальця, Л.Е.Орбан-Лембрик, І.Д.Пасічника, М.В.Савчина, В.О.Татенка, Т.М.Титаренко, Н.В.Чепелєвої та ін.
Гносеологічний аналіз понять духовність”, духовні цінності”, духовний потенціал” на пострадянських теренах здійснили Б.С.Братусь, А.В.Брушлинський, М.В.Савчин, В.І.Слободчиков, О.Г.Спіркін, В.Н.Шердаков та ін.; ціннісно-смислової сфери, процесів самодетермінації та самореалізації особистості Г.О.Балл, М.Й.Боришевський, З.С.Карпенко, В.І.Потапов; В.О.Татенко, О.В.Ткачук; психологічних механізмів розвитку духовних інтенцій О.І.Зеліченко, В.В.Знаков, В.А.Петровський, М.В.Савчин, В.Д.Шадриков та ін.
Сучасні вітчизняні дослідники все більше опираються на розробки зарубіжних філософів та психологів, які значно раніше звернулись до проблеми духовності особистості, зокрема, до екзистенціальної проблематики, представленої у ракурсі філософських знань, М.Бубер, А.Камю, Г.Марсель, Ф.Ніцше, Ж.-П.Сартр, М.Хайдеггер, Ф.Шлейермахер, та ін., психологічних знань Р.Ассаджолі, С.Гроф, Х.Кохут, А.Маслоу, В.Франкл, Е.Фромм, та ін.
Відображення дійсності свідомістю через призму відношення до неї зумовлює ціннісну репрезентацію духовної організації особистості, векторно-спрямовану на основні сфери життєдіяльності людини до світу в цілому, до інших людей, до самої себе. Духовність як внутрішнє пізнання, внутрішній пошук своєї самості спонукає людину до пошуку та знаходження відповіді на основні екзистенційні питання, які ставить перед нею життя. Духовність постає ціннісною характеристикою явищ людської культури, внутрішнього світу особистості, яка відображає, насамперед, смисловий аспект життя кожної окремої людини (А.Ю.Агафонов, В.Г.Асеєв, Б.С.Братусь, Г.А.Вайзер Д.О.Леонтьєв,, О.М.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов, В.І.Панов, В.Е.Чудновський та ін.).
Розвиток духовності особистості в період юності є важливою проблемою. Характеристику юнацького періоду розвитку особистості як сензитивного періоду розвитку духовності підтверджують наукові дослідження Г.О.Балла, М.Й.Боришевського, Л.І.Божович, Л.С.Виготського, М.Т.Дригуса, І.С.Кона, О.В.Мудрика, М.В.Савчина, Т.М.Титаренко, Д.І.Фельдштейна. З одного боку, вікові якісні зміни в самосвідомості старшокласника зумовлюють зміну змісту і співвідношення основних структурних компонентів його особистісної спрямованості та ставлення до дійсності. З іншого, постає необхідність самовизначення, саморозвитку та самовдосконалення. Розвиток духовності старшокласника, що розглядається в контексті загального розвитку особистості в юнацькому періоді онтогенезу, постає провідним чинником, який визначає подальше становлення особистості (Н.О.Кордунова, І.К.Матюша, В.П.Москалець, Е.О.Помиткін, М.В.Савчин та ін.).
Фактично процес духовного розвитку особистості старшокласника відбувається у двох соціальних середовищах в сім’ї та в школі. Ця друга здійснює вплив на особистість учня в умовах навчально-виховної діяльності. Кожен шкільний навчальний предмет містить певний духовно-пізнавальний матеріал, що передбачає розвиток духовності учня. Це передусім гуманітарні дисципліни українська і світова література, історія, економічна географія та ін. Тим не менше не всі запити юної особистості знаходять належну відповідь в рамках навчальної програми цих дисциплін. Доводиться жалкувати за тим, що п’ятдесят років тому із курсу шкільних навчальних дисциплін старших класів вилучено психологію, яка б компенсовувала” прогалини у розвитку особистості учня в умовах навчально-виховного процесу. Тому на сьогоднішній день психолог-спеціаліст може здійснювати, можна сказати без перебільшення, свою важливу місію лише в позаурочний час, зокрема на факультативних заняттях.
Необхідною умовою розвитку духовності старшокласників виступає активне спілкування (В.В.Андрієвська, Г.О.Балл, І.Д.Бех, О.В.Киричук, С.Д.Максименко, С.О.Мусатов, Л.Е.Орбан-Лембрик, В.А.Семіченко, Р.М.Шамелашвіллі, Т.Я.Яценко та ін.). Соціальна взаємодія вчитель-учень” відбувається завдяки використанню особистісно-орієнтованих комунікативних методів навчально-виховного впливу (М.Й.Боришевський, В.В.Власенко, О.В.Киричук, О.І.Кульчицька, Т.М.Титаренко, В.В.Титов, Н.В.Чепелєва та ін). В працях З.С.Карпенко, Л.Ю.Колпакової, А.Ф.Коп’йова, В.П.Москальця, Л.А.Петровської, Т.А.Флоренської, Т.С.Яценко розкриваються певні методологічні аспекти реалізації комунікативних методів, посередництвом яких відбувається розвиток духовності особистості.
Попередньо проведений аналіз наявних у сучасній психології теоретичних положень дослідження проблем духовності, психологічних особливостей розвитку духовності особистості засвідчує, що, попри значні досягнення у сфері розробок проблематики духовності особистості, все ще відсутнє однозначне розуміння та трактування понять духовність”, духовні цінності”, духовний розвиток”, як також залишається невизначеним, необґрунтованим психологічний зміст останніх, їхня феноменологічна відмінність. Проблемним залишається також питання щодо методичного забезпечення сприяння і стимуляції процесу розвитку духовності особистості.
Все це зумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження: Психологічні особливості розвитку духовності старшокласників у процесі навчання”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану розробки колективної наукової теми кафедри загальної та експериментальної психології Прикарпатського університету імені Василя Стефаника Духовні цінності українського народу: джерела, сучасний стан, формування” (№ держ. реєстрації 0197U013273). Тема затверджена рішенням бюро Ради з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №8 від 28.10.2003 р.)
Об’єкт дослідження розвиток особистості старшокласника.
Предмет дослідження розвиток духовності старшокласників комунікативними методами навчання.
Мета дослідження полягає в створенні та експериментальній верифікації теоретико-прикладної концепції розвитку духовності особистості старшокласника комунікативними методами.
Основна гіпотеза дослідження полягала у припущенні про те, що психологічними особливостями розвитку духовності старшокласників у процесі навчання є збагачення функціональної структури смислових утворень психіки, репрезентованої етичним, естетичним, інтелектуальним та екзистенційним змістами процесів відображення і конструювання дійсності посередництвом комунікативних методів навчання.
У відповідності з поставленою метою і висунутою гіпотезою вирішувались такі завдання:
1. Здійснення теоретичного аналізу підходів до розкриття психологічного змісту феномену духовності, основних детермінантів і передумов розвитку духовності особистості.
2. Психодіагностичне дослідження психологічних показників розвитку духовності особистості в період ранньої юності.
3. Конструювання та експериментальна апробація комунікативних методів, спрямованих на розвиток духовності учнів старшого шкільного віку; оцінка ефективності експериментального навчання.
Методологічну основу дослідження склали наукові психологічні концепції про співвідношення біологічної і соціальної детермінації онтогенезу особистості (В.В.Давидов, І.С.Кон, Г.С.Костюк, С.Д.Максименко, В.П.Москалець, Л.Е.Орбан-Лембрик, С.Л.Рубінштейн, М.В.Савчин, Д.І.Фельдштейн та ін.), системного підходу до вивчення особистості (К.О.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, Л.І.Анциферова, В.А.Богданов, З.С.Карпенко, О.М.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов, А.В.Петровський та ін.); філософські концепції духовності (Г.А.Аванесова, М.І.Бердяєв, С.М.Возняк, Г.І.Горак, А.Д.Косичев, В.В.Платонов, С.Л.Франк, А.Швейцер, Ф.Шіллер та ін.) і психологічні студії феномену духовності (А.Ю.Агафонов, А.Адлер, В.П.Зінченко, В.В.Знаков, А.Маслоу, В.П.Москалець, В.М.Мясищев, М.В.Савчин, В.Франкл, Е.Фромм та ін.)
Для вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези було використано комплекс методів:
теоретичні: аналіз, синтез і узагальнення теоретичних засад досліджуваної проблеми, представлених у науковій літературі;
психодіагностичні: методика вивчення ціннісних орієнтацій особистості М.Рокіча, тест смисложиттєвих орієнтацій Д.О.Леонтьєва, тест Готовність до саморозвитку” В.Павлова, авторська анкета Духовний світ особистості”, проективна методика незавершених речень, метод інтроспекції, включене спостереження, біографічний метод;
формуючі: лекційний курс, система діалогічних бесід, тренінг розвитку духовності особистості;
cтатистичні: знаходження середніх величин, процентних співвідношень, достовірності відмінностей за допомогою t-критерію Ст’юдента і -критерію.
Дослідження проводились упродовж 2000-2003р.р. на базі загальноосвітньої школи № 21 м. Івано-Франківська. В експерименті взяли участь 240 учнів 10-11 класів.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що здійснено конкретизацію психологічного змісту понять: духовність” як інтегральна властивість та аутентична ціннісно-смислова реальність особистості та розвиток духовності” як інтегративний комплекс чинників психічного розвитку особистості в цілому, що чинить безпосередній визначальний вплив на розвиток та функціонування усіх психічних сфер людини.
Створено авторську теоретико-прикладну концепцію духовності особистості, суть якої полягає в розгляді духовності як динамічної системи смислових утворень особистості, репрезентованої етичним, естетичним, інтелектуальним та екзистенційним змістом процесів відображення та конструювання дійсності, функціонально представленій на інтрасуб’єктному, інтерсуб’єктному та метасуб’єктному рівнях.
Доведено, що психологічними показниками розвитку духовності особистості в юнацькому віці є рефлексивна актуалізація потенційної суб’єктності особистості, поява у функціональній структурі самосвідомості самопізнання, самоприйняття та самовдосконалення, формування життєвого самовизначення як внутрішнього механізму духовної активності, становлення особистісної ідентичності, вироблення індивідуального стилю самовираження, суб’єкт-суб’єктна орієнтація соціальної активності, збагачення соціально-типового розвитку особистості індивідуалізацією шляхом духовної ідентифікації з іншими, гармонізації та гуманізації взаємин.
Розроблено програму сприяння розвитку духовності особистості старшокласників та встановлено ефективність її реалізації комунікативними методами навчання лекцією, діалогічною бесідою та психологічним тренінгом. Визначено тенденції розвитку духовності в процесі експериментального навчання розширення і поглиблення смислових утворень етичного, естетичного, інтелектуального та екзистенційного змістів; підвищення рівня усвідомлення старшокласником власної ціннісно-смислової сфери та внутрішньої мотивації духовного розвитку.
Теоретичне значення дослідження. У роботі проаналізовані особливості розвитку духовності особистості посередництвом комунікативних методів, обґрунтовано методологічні аспекти реалізації лекції, діалогу та психологічного тренінгу як комунікативних методів розвитку духовності старшокласників, розширено та поглиблено психологічні уявлення щодо духовної природи особистості на засадах методологічного синтезу культурно-історичної і психодинамічної традицій дослідження цієї проблеми.
Практичне значення дослідження. Проблема розвитку духовності старшокласників безпосередньо пов’язана з потребою сучасної системи освіти в інноваційній організаційно-методичній базі, яка б забезпечувала процес формування всебічно розвинутої, цілісної, гармонійної та духовної особистості. З’ясовані в роботі психологічні засади розвитку духовності особистості покладено в основу методичних рекомендацій, спрямованих на здійснення допомоги старшокласникам в особистісному становленні, у розвитку їхньої духовної культури.
Особистий внесок автора. При підготовці публікації у співавторстві внесок автора дисертації полягає в психологічній аргументації мотиваційно-функціонального змісту релігійної віри та викладенні психологічних рекомендацій здійснення самопізнання, самовиховання, самовиховання як засобів розвитку духовності особистості в юнацькому віці.
Надійність та вірогідність отриманих наукових результатів забезпечувались методологічною обґрунтованістю вихідних позицій дослідження, репрезентативністю вибірки, апробованим методичним інструментарієм, відповідністю використаних методів об’єкту, предмету, завданням дослідження, застосуванням математичних методів обробки емпіричних даних.
Апробація та впровадження результатів дослідження в практику здійснювалась шляхом їх публікації в наукових та науково-методичних виданнях, повідомленнях на наукових та науково-практичних конференціях: Міжнародній науковій конференції Особистість в розбудові відкритого демократичного суспільства в Україні” (Івано-Франківськ, 2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції Єдність національного і загальнолюдського у формуванні морально-духовних цінностей” (Івано-Франківськ, 2002), Обласній науково-практичній конференції Життя і здоров’я дитини: пріоритети освіти і охорони здоров’я” (Івано-Франківськ, 2003). Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри загальної та експериментальної психології Прикарпатського університету імені Василя Стефаника та щорічних звітних конференціях.
Публікації. Матеріали дослідження відображені в 8 наукових публікаціях автора, 6 з яких надруковано у фахових виданнях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел що налічує 206 найменувань, додатків. Основний зміст дисертації викладено на 220 сторінках. Робота містить 30 таблиць, 6 схем, 4 діаграми.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Аналіз та узагальнення теоретичних концепцій провідних учених-психологів дали можливість розглядати духовність як інтегративну якість особистості, що є аутентичною психічною реальністю існування цінностей та смислів. Вона є смислотворчим центром, що, задаючи мету розвитку особистості, скеровує її на шляху до цієї мети, є сферою індивідуальної репрезентації та творчої, вільної реалізації особистості.
2. Духовність утворює складну динамічну систему смислових утворень особистості, репрезентовану етичним, естетичним, інтелектуальним та екзистенційним змістом процесів відображення та конструювання дійсності. Структурними компонентами духовності виступають: етичний, естетичний, інтелектуальний (пізнавальний), екзистенційний компоненти. Функціональний прояв духовності особистості відбувається на трьох рівня існування людини інтрасуб’єктному, інтерсуб’єктному та метасуб’єктному.
3. Духовний розвиток особистості є сутнісним центром процесу психічного розвитку особистості в цілому, що чинить безпосередній визначальний вплив на розвиток та функціонування усіх психічних сфер людини. Успішність перебігу процесу духовного розвитку особистості забезпечується комплексом внутрішніх та зовнішніх факторів. Серед внутрішніх факторів аутентичний духовний потенціал та особистісна активність, що полягає в розгортанні духовних інтенцій в спосіб самопізнання, самовизначення та самовдосконалення. Зовнішніми факторами виступають соціальне середовище та його духовна культура.
4. Основними показники духовного розвитку особистості визначені, насамперед, рівні: сформованості ієрархічної структури ціннісних орієнтацій та їх змістова представленість; осмисленості життя; готовності до саморозвитку; вираженості смислових утворень етичного, естетичного, інтелектуального та екзистенційного змістів.

5. Психологічними особливостями розвитку духовності особистості в юнацькому віці виступають: рефлексивна актуалізація потенційної суб’єктності особистості старшокласника, розширення самосвідомості в напрямках самопізнання, самоприйняття та самовдосконалення, формування життєвого самовизначення як внутрішнього механізму духовної активності старшокласника на основі ієрархізації системи ціннісних орієнтацій та світоглядної позиції, становлення особистісної ідентичності крізь призму усвідомлення себе як тілесного індивіда, соціальної істоти, індивідуальності, вироблення індивідуального стилю самовираження у навчанні, самопізнанні, самовихованні як формах провідної діяльності юнацького віку, суб’єкт-суб’єктна орієнтація соціальної активності старшокласника в умовах соціальної ситуації розвитку; пріоритетність сім’ї як соціальної групи, в умовах якої проходить інтенсивний духовний розвиток, перехід соціально-типового розвитку особистості старшокласника до індивідуалізації шляхом духовної ідентифікації з іншими, гармонізації й гуманізації взаємин.
6. Розвиток духовності старшокласників в умовах школи відбувається в контексті навчально-виховного процесу. Традиційна система освіти передбачає здійснення навчально-виховного впливу на учня, спрямованого на формування його особистості, самостійності, творчої активності, гармонійної індивідуальності. Навчально-виховний процес реалізується шляхом взаємодії діяльності учителя і діяльності учня. Взаємозв’язаність та впорядкованість діяльності вчителя та учнів забезпечують методи навчання, пріоритетне місце серед яких займає група комунікативних методів організації і самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності. ЇЇ утворюють: розповідь, бесіда, лекція, дискусія, рольова гра, драматизація, робота з книгою, спільним для яких є усне чи писемне слово як джерело і спосіб передачі та сприймання інформації.
7. Створення широких можливостей для максимального самовираження, самореалізації, розвитку соціальної активності підростаючої особистості в умовах навчально-виховного процесу передбачає вдосконалення форм та способів організації навчально-виховних занять. Постає проблема можливостей розвитку духовності в межах школи психологом-спеціалістом в позаурочний час шляхом залучення старшокласників до факультативних занять. Саме вони як організаційна форма навчання надають можливості для розвитку творчого потенціалу особистості та створення реальних умов для формування тих складових духовності, які залишаються без уваги” в рамках традиційного навчально-виховного процесу. Пріоритетними методами розвитку духовності особистості на факультативних заняттях у старших класах виступають лекція, діалогічна бесіда, рольова гра і драматизація.
8. Методологічний підхід до розвитку духовності старшокласника в процесі навчання, полягав в розгляді розвитку духовності особистості старшокласника за умов цілеспрямованого систематичного впливу психолога на духовність учня, представлену системним смисловим утворенням чотирьох компонентів етичного, естетичного, пізнавального та компоненту смислу життя, зокрема посередництвом комунікативних методів лекції, діалогічної бесіди та соціально-психологічного тренінгу.
9. Розвиток духовності старшокласників лекцією як комунікативним методом розвитку духовності старшокласників у процесі експериментального навчання передбачав реалізацію циклу лекцій, тематичний зміст яких відповідав чотирьом компонентам духовності, етичному, естетичному, інтелектуальному та екзистенційному. Функціональний зміст лекції полягав у реальній зміні смислових утворень особистості старшокласника шляхом актуалізації, акумуляції та інкорпорації смислів етичного, естетичного, інтелектуального та екзистенційного змістів. Ефективність реалізації лекції забезпечували наступні умови суб’єкт-суб’єктна орієнтація учасників комунікативного акту в процесі їх спільної пізнавальної діяльності, внутрішня вмотивованість творення та духовного збагачення власного психічного досвіду.
10. Реалізація діалогічної бесіди як комунікативного методу розвитку духовності старшокласників у процесі експериментального навчання визначалась трактуванням діалогічної бесіди як суб’єкт-суб’єктної форми спілкування людей, під час якої відбувається аутентичне представлення Я” людини в аутентичній множинності Я” або в іншомуЯ”. В умовах експериментального навчання відбулась інтенсифікація діалогічної взаємодії старшокласників: знаходження, прийняття та розгортання духовного потенціалу у процесі внутрішньоособистісного та міжособистісного діалогу. Діалогічна бесіда, будучи безпосередньо спрямованою на актуалізацію її суб’єктами аутентичності духовного потенціалу Сутнісних Я”, виявилась найбільш ефективною у процесі розвитку духовності старшокласників комунікативними методами.
11. Реалізацію соціально-психологічного тренінгу у процесі експериментального навчання визначив підхід до тренінгу як суб’єкт-суб’єктної форми спілкування, що втілюється в умовах активного соціально-психологічного навчання і передбачає переживання, усвідомлення та реалізацію духовності як системи смислових утворень етичного, естетичного, інтелектуального та екзистенційного змістів. Тренінгова програма складалася з чотирьох взаємопов’язаних тематичних блоків, реалізація яких відбувалася у визначеному алгоритмі: проведення релаксаційних вправ ® аналіз домашніх завдань ® реалізація комплексу заходів діагностико-розвивального характеру ® самозвіт ® домашні завдання. Зміст комплексу заходів діагностико-розвивального характеру утворили вправи на самопізнання та самовдосконалення, тематичні та біографічні структуровані дискусії, сюжетно-рольові та дидактичні ігри, твори мистецтва. Функціональний зміст тренінгових занять визначався рефлексією учасниками тренінгу власної ціннісно-смислової сфери, усвідомленням, прийняттям та реалізацією особистісних цінностей етичного, естетичного, інтелектуального та екзистенційного змістів в умовах міжособистісної взаємодії.
12. Основними ефектами експериментального навчання стали: підвищення рівня усвідомлення старшокласниками власної ціннісно-смислової сфери та внутрішньої мотивації духовного розвитку, розвиток рефлексивного мислення, розширення і поглиблення смислових утворень етичного, естетичного, інтелектуального та екзистенційного змістів. Апробація у процесі експериментального навчання комунікативних методів визначила наступну їх ієрархію за дієвістю, ефективністю діалогічна бесіда, тренінг, лекція.
Таким чином, результати дослідження вказують на продуктивність використаного методологічного підходу, реалізація якого дала змогу одержати нові дані про передумови, фактори і тенденції розвитку духовності старшокласників у процесі навчання. Хоча проведене дисертаційне дослідження не вичерпує всієї проблематики дослідження духовної сфери людини, воно відкриває нові перспективи переосмислення та розробки інноваційних технологій сприяння розвитку духовності особистості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова Г.С. Возрастная психология: Учебн. Пособие для студентов вузов. М.: Академия. 1997.
2. Абульханова-Славская К.А. Типология активности личности // Психологический журнал. 1985. Т. 6. № 5. С. 3-18.
3. Аванесова Г.А. Трактовка духовной культуры и духовности в отечественной аналитике в прошлом и теперь. // Вестник московского ун-та. Серия 7. Философия. 1998. №4. С. 3-17.
4. Августин Аврелий, Блез Паскаль Лабиринты души. Симферополь: Реномо”, 1998. 416 с.
5. Агафонов А.Ю. Человек как смысловая модель мира. Пролегомены к психологической теории смысла. Самара: Издательский Дом БАХРАХ - М”, 2000. 336 с.
6. Адлер А. Индивидуальная психология // История зарубежной психологии (30-60-е гг. XX в.) / Под ред. П.Я.Гальперина, А.Н. Ждан М: Изд-во Моск. ун-та. 1986. С. 130-140.
7. Адлер А. Наука жить: Пер. с англ. и нем. К.: Port-Royal, 1997. 288 с.
8. Алексєєва М.І. Психологія ранньої юності. К.: Знання, 1971. 48 с.
9. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1968. 336 с.
10. Анцыферова Л.И. Архетипическая теория развития личности Карла Густава Юнга // Психологический журнал. 2000. Т. 21. № 21. С.16-26.
11. Анцыферова Л.И. Связь морального сознания с нравственным поведением человека (по материалах исследований Лоуренса Кольберга и его школы) // Психологический журнал. 1999. Т. 20. № 3. С.5-17.
12. Асмолов А.Г. Психология личности. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. 367 с.
13. Асмолов А.Г., Братусь Б.С., Петровский В.А., Субботский Е.В., Хараш А.У. О смысловых образованиях личности // Взаимодействие коллектива и личности в коммунистическом воспитании: Тез. Таллин: ПТИ, 1979. С. 111-119.
14. Ассаджоли Р. Психосинтез. Пер. с англ. М.: Рефл-бук», К.: Ваклер», 1997. 320 с.
15. Бакли Р., Кэйпл Дж. Теория и практика тренинга. СПб: Питер, 2002. 352с.
16. Балл Г.О. Про психологічний зміст особистісної свободи. // Педагогіка та психологія. 1996. № 6. С. 18-26.
17. Барлацкина В.В. Развитие самосознания в подростковом и юношеском возрастах как основа личностного самоопределения. // Психологические условия формирования социальной ответственности школьников: Сб. науч. тр. / Отв. Ред. Радзиховский Л. А. М.: Изд-во АПН ССР, 1987. С. 22-28.
18. Беличева С.А. Общение как процесс социальной типизации и индивидуализации // Психология личности и образ жизни / Отв. ред. Шорохова. Е.В. М.: Наука, 1987. С. 34-38.
19. Бердяев Н.А. Самопознание (Опыт философской автобиографии). М.: Книга, 1991. 446 с.
20. Беренштейн Г.Ф., Караваев А.Г. Возможности организма подростка // Советская педагогика. 1990. № 8. С. 48-149.
21. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. М., 1986. 30-36 с.
22. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. Навч.-метод. посібник. К.: Либідь, 2003. Кн.1 280 с.
23. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. Навч.-метод. посібник. К.: Либідь, 2003. Кн.2 344 с.
24. Бех І.Д. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і психологія. 1997. № 1. с. 124-129.
25. Бех І.Д. Проблема особистісних цінностей: стан і орієнтири дослідження // Українська психологія: сучасний потенціал: Матеріали четвертих Костюківських читань 25.03.96: В 3 т. Т. 1. К.: Ін-т психології АПН України, 1996. С. 57-67.
26. Богданов В.А. Системологическое моделирование личности в социальной психологии. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1987. 143 с.
27. Божович Л.И. Психологические особенности развития личности подростка. М.: Знание, 1979. 39 с.
28. Борисенко З. Місце духовності у становленні громадянина України // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. Івано-Франківськ: Вид-во Плай” Прикарпатського ун-ту, 2000. Вип. 5. Ч. 2. С. 241-244.
29. Боришевський М.Й. Духовні цінності в становленні особистості громадянина. // Педагогіка і психологія. 1997. № 1. С. 144-150.
30. Боришевський М.Й. Національна самосвідомість у громадянському становленні особистості. Київ. 2000. 63 с.
31. Братусь Б.С. К проблеме нравственного сознания в культуре уходящего века // Вопросы психологии. 1993. № 1 С. 6-13.
32. Братусь Б.С. Нравственное сознание личности (Психологическое исследование). М.: Знание, 1985. 64 с.
33. Брушлинский А.В. Проблемы психологии субъекта. М: Институт психологии РАНС, 1994. 109 с.
34. Бутківська Т.В. Ціннісні виміри соціалізації учнів. // Педагогіка і психологія. 1997. № 1. С. 130-138.
35. Васильков В.М. Обґрунтування проектно-орієнтованої моделі професійного становлення особистості. // Психологія. Збірник наукових праць. Національний у-т ім. Драгоманова. Випуск 12. ­ 2001. С. 333-337.
36. Вачков И.В. Основы технологии группового тренинга. Психотехники: учебное пособие. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Издательство «Ось-89», 2001. 224с.
37. Вітковська О.І. Професійне самовизначення як життєва проблема особистості // Психологія та педагогіка. К. 1998. №3. С. 171-179.
38. Возняк С.М. Філософія як теоретична основа загальнолюдського та національного в структурі духовності особистості / Єдність національного та загальнолюдського у формуванні морально-духовних цінностей / Збірник наукових праць. Івано-Франківськ, 2002. С. 5-9.
39. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. К.: Видавничий центр Академія”, 2001 576 с.
40. Выготский Л.С. Собрание сочинений в 6-ти томах. М.: Педагогика, 1982-1984. Т.4: Детская психология. 242 с.
41. Выготский Л.С. Психология. М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. 1008 с.
42. Ганусенко Н.І. Проблеми формування ціннісних орієнтацій старшокласників засобами радіо // Педагогіка і психологія. № 1, 1997. С. 177-185.
43. Гегель Г. Філософія релігії 2 Т. Т.1. М., 1976-1977.
44. Гинзбург М.Р. Личностное самоопределение как психологическая проблема // Вопросы психологии. 1988. № 2. С.19-26.
45. Горак Г.І. Філософія: курс лекцій. К., 1997.
46. Гроф С. Области человеческого бессознательного: Пер. с англ. М.: Изд-во Трасперсонального института, 1994. 278 с.
47. Давыдов В.В. О понятии личности в современной психологии // Психологический журнал. 1968. Т. 9. № 9. С. 22-32.
48. Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения: Опыт теоретического и экспериментального психологического исследования. М.: Педагогика, 1986. 240 с.
49. Діалогічна взаємодія у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи: Книга для вчителя / за ред. К.О.Балла, О.В.Киричука, Р.М.Шамелашвіллі. К.: ЗМН. 1997. 136 с.
50. Діденко Л.П. Психологічні особливості життєвого самовизначення підлітка в сім’ї. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук. К. 1997. 193 с.
51. Дмитерко Х.М. Інтуїтивно-особистісний сенс буття в супереч можливості самогубства // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. Івано-Франківськ: Вид-во Плай” Прикарпатського ун-ту, 2000. Вип. 5. Ч. 2. С. 254-259
52. Досвід людської особи: Нариси з філософської антропології. Львів: Свічадо, 2000. 388 с.
53. Дьяконов Г.В. Механізми діалогу і розвиток особистості // Ментальність. Духовність. Саморозвиток особистості. Ч. І. Р. 3. К., 1994. С. 440-442.
54. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. Підручник. К.: Лібра, 1999. 488 с.
55. Життєві кризи особистості: Наук.-методичний посібник: У 2 ч. / Ред. рада: В.М.Доній, Г.М.Несен, Л.В.Сохань, І.Г.Єрмагов та ін. К.: ІЗМН, 1998. Ч.1: Психологія життєвих криз. 360 с.
56. Зеличенко А.И. Психология духовности. М., Издательство Трансперсонального Института. 1996. 400с.
57. Зинченко В.П. Культурно-историческая психология: опыт амплификации // Вопросы психологии. 1993. № 4. С. 15-19.
58. Зинченко В.П. Перспектива ближайшего развития развивающего образования // Психологическая наука и образование. 2000. № 2. С. 18-44.
59. Зинченко В.П. Развитие зрения в контексте общего духовного развития человека // Вопросы психологии. 1988. № 6. С. 12-18.
60. Знаков В.В. Духовность человека в зеркале психологического знания и религиозной веры. /Психология личности в трудах отечественных психологов. СПб: Издательство «Питер», 2000. С. 426-436.
61. Знаков В.В. Понимание как проблема психологии человеческого бытия // Психологический журнал. 2000. Т.21. № 2. С. 7-15.
62. Ічанська О.М. Психокорекційна модель становлення особистісної ідентичності старшокласників в умовах сучасної школи // Випуск 12. 2001. С. 126-130.
63. Каган В.Е. Воспитателю о сексологии. М.: Педагогика, 1991. 265 с.
64. Каган М.С. О духовном (Опыт категориального анализа) // Вопросы философии. 1985. № 9. С. 91-102.
65. Карпенко З.С. Аксіопсихологія особистості. К.: ТОВ Міжнар. фін. Агенція”, 1998. 216 с. Бібліогр.: с.194-213.
66. Карпенко З.С. Герменевтика психологічної практики. К.: РУТА, 2001. 160 с.
67. Карпенко З.С. Експериментальна психологія: Методичні рекомендації до практичного курсу. Івано-Франківськ: Плай, 2000. 76 с.
68. Карпенко З.С. Філософсько-психологічний зміст діалогу // Психологія та педагогіка. 1998. №3. С.105-112.
69. Карпенко З.С. Ціннісні виміри індивідуальної свідомості / Методологічні і теоретичні проблеми психології: Хрестоматія / Упорядкування З.C.Карпенко, І.М.Гоян. Івано-Франківськ: Плай, 2000. 128. С. 55-67.
70. Карпенко З.С. Ціннісні виміри індивідуальної свідомості // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. Част. 2. Івано-Франківськ: Вид-во "Плай" Прикарпатського ун-ту, 1996. С. 42-48.
71. Карпова Н.Л. Психологические, философские и аксиологические проблемы смысла жизни (обзор материалов симпозиума) // Психологический журнал. 1999. Т. 20. № 1. С. 135-138.
72. Киричук О.В. Концепція організації навчально-виховного процесу у школі розвитку // Рідна школа. 1994. № 6. С. 3-6.
73. Киричук О.В. Психологія суб’єктної активності особистості. К., 1993. 227с.
74. Киричук О.В., Карпенко З.С. Рівні суб'єктності та індикатори духовності людини // Педагогіка і психологія. 1995. № 3. С. 3-12.
75. Ковалев Г.А. Активное социально-психологическое обучение как метод коррекции психологических характеристик субъекта общения. М., 1980. 259 с.
76. Колісник О.П. Діалог культур та саморозвиток особистості // Сучасна психологія в ціннісному вимірі: Матеріали Третіх Костюківських читань (20-22 грудня 1994 р.) В 2-х томах. Т.1. К., 1994. С. 186-187.
77. Колісник О.П. Ступені духовності та психічні механізми саморозвитку особистості // Ментальність. Духовність. Саморозвиток особистості. І част. III розділ. К., 1994. С. 349-392.
78. Колпакова Л.Ю. Роль диалога в выявлении и разрешении нравственного конфликта у матерей, отказывающихся от новорожденного // Психологический журнал. 1999. Т. 20. № 6. С. 80-88.
79. Кон И.С. В поисках себя: личность и ее самопознание. М., 1984. 158-170, 232-268 с.
80. Кон И.С. Открытие "Я". М.: Политиздат, 1978. 367с.
81. Кон И.С. Психология ранней юности. М., 1989. С. 255.
82. Кон И.С. Психология старшеклассника. М.: Просвещение, 1982. 207с.
83. Копьев А.Ф. Психологическое консультирование: опыт диалогической интерпретации // Вопросы психологии. 1990. № 3. С. 17-25.
84. Кордунова Н.О Психологічні особливості становлення духовних цінностей старшокласників у процесі навчання: Автореф. дис... на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук: 19.00.07, К., 2001. 20 с.
85. Корн Г., Корн Т. Справочник по математике для научных работников и инженеров. М., 1968., 720 с.
86. Коропецька О.М. Діалог як основна детермінанта ефективності в міжособистісному спілкуванні // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. Івано-Франківськ: Вид-во Плай” Прикарпатського ун-ту, 1998. Вип. 2. Ч. 2.
87. Коропецька О.М. Діалог як спосіб буття людини // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. Івано-Франківськ: Вид-во Плай” Прикарпатського ун-ту, 1998. Вип. 2. Ч. 1.
88. Крымский В.Г. Контуры духовности: новые контексты индивидуальности // Вопросы психологии. 1992. № 2. С. 21-28.
89. Крысько В.Г. Социальная психология: словарь-справочник. Минск: Харвест. 2001. 688 с.
90. Кэдьюсон Х., Шеффер Ч. Практикум по игровой психотерапии. СПб.: Питер, 2001. 416 с.
91. Лантушко Г.Н. Развитие личностного целеполагания старшеклассников // Практична психологія та соціальна робота. 1999. №1. С.18-23, №2 14-19.
92. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. М.: Изд-во, МГУ, 1981. 506 с.
93. Леонтьев Д.А. Значение и личностный смысл: две стороны одной медали // Психологический журнал. 1996. Т.17. № 5. С. 19-30.
94. Леонтьев Д.А. От социальных ценностей к личностным: социогенез и феноменология ценностной регуляции деятельности // Вестник Моск. ун-та. Сер. 14. Психология. 1997. № 1. С. 20-27.
95. Леонтьев Д.А. Психология смысла. М., 1999. С.250.
96. Леонтьев Д.А. Структурная организация смысловой сферы личности: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.01 (МГУ) М., 1988. 23 с.
97. Лихачев Б.Т. Педагогика. Курс лекций: Учеб. Пособие для студентов педагогических учебных заведений и слушателей ИПК и ФПК. М.: Юрайт. 1999. 523 с.
98. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення. Навчальний посібник для самостійного вивчення дисциплін. К.: « ЕксОб», 1999. 304 с.
99. Максименко С.Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження. К.: НДІП, 1990. 240 с.
100. Максименко С.Д. Развитие личности школьника в процессе обучения. К.: Знание”. 1987. 15 с.
101. Малахов В.А. Етика, Курс лекцій: Навч. посібник. К.: Либідь, 1996. 304 с.
102. Маслоу А. Психология бытия: Пер. с англ. М.: "Рефл-бук", К.: "Ваклер", 1997. 304 с.
103. Матюша І.К. Духовність та її виховання у старшокласників // Психологія та педагогіка. 1998. № 3. С.164-170.
104. Менегетти А. Введение в онтопсихологию: Пер с итал. Пермь: Хортон Лимитед, 1993. 64 с.
105. Мерлин B.C. Психология индивидуальности: Избр. психол. труды. Москва-Воронеж, 1996.
106. Михеева И.Н. Амбивалентность личности: Морально-психологический аспект. М.: Наука, 1991. 128 с.
107. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. К. 2001. 608 с.
108. Москалец В.П. Религиозный культ. К., 1987. 117 с.
109. Москалець В.П. Психологічне обґрунтування української національної школи. Львів: Світ, 1994. 120 с.
110. Москалець В.П. Психологічний зміст духовності і духовність мистецтва // Ментальність. Духовність. Саморозвиток особистості. І част. III розд. К., 1994. С. 284-286.
111.