ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ У МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ

Краткое описание

ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

На правах рукопису

ВІТЮК НАДІЯ РОМАНІВНА

УДК 371.132:37.015.3

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ
КОМУНІКАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ У МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ

19.00.07 педагогічна та вікова психологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник:
Орбан-Лембрик Лідія Ернестівна,
доктор психологічних наук, професор

Івано-Франківськ 2002

З М І С Т

Стор.

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ У МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА 10
1.1. Комунікативні здібності особистості як предмет психологічного
аналізу 10
1.2. Комунікативні здібності вчителя в структурі гуманістичної
парадигми освіти 36

Висновки до першого розділу 63

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ УМОВ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ У МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ 66
2.1. Методика та загальна процедура організації емпіричного
дослідження 66
2.2. Модельне уявлення процесу формування комунікативних
здібностей у майбутніх вчителів 75
2.3. Конкретні форми та специфіка прояву комунікативних
здібностей в процесі професійної підготовки майбутніх вчителів 82
2.3.1. Вплив особливостей спілкування в студентській групі на
формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів 82
2.3.2. Взаємозв’язок рівня потреби у спілкуванні з особливостями
формування комунікативних здібностей у студентів 92
2.4. Обумовленість індивідуального стилю спілкування
вчителів сформованими комунікативними здібностями 100
Висновки до другого розділу 117

РОЗДІЛ 3. ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ У МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ 120
3.1. Комунікативна підготовка як умова ефективного формування
комунікативних здібностей у майбутніх вчителів 120
3.1.1. Обґрунтування доцільності та актуальності комунікативної
підготовки студентів 120
3.1.2. Психологічні передумови ефективної комунікативної
підготовки майбутніх вчителів 134
3.1.3. Психолого-педагогічні форми комунікативної підготовки
майбутніх вчителів 150
3.1.4. Подолання комунікативної неготовності та некомпетентності
студентів 173
3.2. Основні шляхи оптимізації процесу формування
комунікативних здібностей у майбутніх вчителів 178

Висновки до третього розділу 185
ВИСНОВКИ 188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 192
ДОДАТКИ 214

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку українського суспільства, яке переживає кардинальні зміни в усіх сферах свого буття, суттєво підвищує вимоги до рівня професіоналізму випускників вищих навчальних закладів. За таких обставин національна школа потребує педагога, здатного до нестандартних дій, використання новітніх технологій навчання, принципової переорієнтації на гуманізацію та демократизацію взаємин між учасниками педагогічного процесу, творчого підходу у розв’язанні педагогічних завдань, що, у свою чергу, вимагає відповідного розвитку комунікативних можливостей педагога. У зв’язку із цим, вирішення проблеми дослідження психологічних особливостей, що визначають формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів, набуває сьогодні особливого значення.
В останні роки з’явилося багато робіт, у яких безпосередньо чи у зв’язку із вивченням інших проблем досліджуються питання комунікативної активності особистості. В численних працях вітчизняних та зарубіжних авторів (А.В. Батаршев, Г.С. Васильєв, В.П. Казміренко, Л.М. Карамушка, А.А. Кідрон, Н.Л. Коломінський, С.Д. Максименко, Г.Міллер, К.К. Платонов, К. Роджерс, М. Форверг, Я.І. Шкурко та ін.) по-різному розуміється роль і місце комунікативних здібностей в становленні і розвитку особистості. Це поняття наповнюється особливим змістом стосовно проблеми зазначених здібностей у педагогічному спілкуванні (О.О. Бодальов, В.А. Кан-Калік, Н.В. Кузьміна, О.О. Леонтьєв, Р.С. Нємов, Л.Е. Орбан-Лембрик, Г.В. Попова, Л.О. Савенкова, М.В. Савчин, В.А. Семиченко, С.В. Терещук, М.В. Тоба, Т.Д. Щербан, Т.С. Яценко та ін.).
Важливе значення для дослідження означеної проблеми мають праці, в яких розглядаються питання, пов’язані з онтогенетичним розвитком спілкування (Л.С. Виготський, І.С. Кон, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, Л.П. Осьмак, Р.В. Павелків, Т.О. Піроженко, Л.С. Рубінштейн та ін.), механізмами регуляції та саморегуляції особистості (М.Й. Боришевський, О.В. Киричук, С.Д. Максименко та ін.), особливостями міжособистісної взаємодії у навчальному колективі (Н.П. Анікеєва, А.Б. Добрович, Ю.М. Ємельянов, Г.В. Ложкін, Н.І. Пов’якель, В.А. Семиченко, Л.А.Петровська та ін.), національною спрямованістю освіти (А.К. Дмитренко, В.П. Москалець, М.І. Пірен, М.В. Савчин, М.Г. Стельмахович, Р.П. Скуль-ський та ін.).
Незважаючи на те, що проблема формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів знайшла своє висвітлення у ряді наукових праць, окремі її аспекти залишаються ще недостатньо вивченими. Потребують теоретико-експериментального аналізу психологічні умови та шляхи формування комунікативних здібностей у майбутніх спеціалістів, недостатня розробка яких ускладнює ефективність професійної підготовки вчителів. Актуальність проблеми визначила вибір теми даного дослідження Психологічні особливості формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів”.
Вибраний напрям дисертаційного дослідження має зв’язок з науковими програмами Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Тема дисертації входить до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри соціальної психології як складова теми Психологічні про-блеми професійної підготовки спеціаліста” (протокол № 2 від 5.09.2001 р.).
Об’єкт дослідження професійна підготовка студентської молоді до педагогічного спілкування.
Предмет дослідження - психологічні особливості формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів на етапі вузівської підготовки.
Мета дослідження - виявити психологічні умови, що впливають на ефективність формування у майбутніх вчителів комунікативних здібностей, а також шляхи оптимізації цього процесу.
Гіпотези дослідження:
- ефективності формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів сприяє використання моделі комунікативної підготовки студентів;
- існує залежність результативності формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів від рівня потреби у спілкуванні;
- особливості спілкування у студентській групі істотно впливають на рівень розвитку комунікативних здібностей особистості.
Перевірка гіпотез дослідження та досягнення його мети передбачали розв’язання наступних завдань:
1. Проаналізувати сучасний стан розробки проблеми комунікативних здібностей вчителя у науковій літературі та сформулювати на цій основі вихідні теоретичні засади дослідження.
2. Розробити теоретично та апробувати експериментально модель формування комунікативних здібностей у майбутніх учителів.
3. Виявити взаємозв’язки між результативністю формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів та рядом психологічних умов.
4. Визначити психологічні умови ефективності формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів під час їхньої комунікативної підготовки.
5. Виявити та обґрунтувати шляхи оптимізації процесу формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів.
Методологічну основу дослідження становлять: концептуальні положення про сутність і розвиток особистості у процесі життєдіяльності (Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, І.Д. Пасічник, С.Л. Рубінштейн, Т.М. Тита-ренко та ін.), загальнопсихологічні основи теорії здібностей особистості (В.М. Дружинін, О.М. Леонтьєв, Б.М. Теплов та ін.), дослідження психологічних особливостей педагогічного спілкування (В.А. Кан-Калік, Я.Л. Коломінський, Л.Е. Орбан-Лембрик, М.В. Савчин, В.А. Семиченко та ін.), технології професійної підготовки вчителя у вузі (Л.В Кондрашова, Н.І. Пов’якель, В.В. Рижов, Н.В. Чепелєва, Ю.М. Швалб, Т.С. Яценко та ін.), основні принципи гуманістичної організації міжособистісної взаємодії в педагогічному процесі (Г.О. Балл, М.Й. Боришевський, В.О. Сухомлинський та ін.).
Методи дослідження. Для розв’язання накреслених завдань була розроблена програма дослідження, реалізація якої передбачала застосування комплексу методів, що включав: теоретичні методи (аналіз, осмислення та узагальнення наукової філософської, психолого-педагогічної, культурологічної літератури з проблем дослідження), емпіричні методи (анкетування, тестування, спостереження, індивідуальні та групові бесіди, аналіз продуктів діяльності, констатуючий, формуючий та контрольний етапи психолого-педагогічного експерименту), методи статистичного аналізу отриманих даних та якісної інтерпретації результатів дослідження.
Емпіричне дослідження проводилось впродовж 1998-2001 рр. Різними видами дослідно-експериментальної роботи було охоплено 435 студентів Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, 380 учителів та 362 учні м. Івано-Франківська, м. Львова, м. Ужгорода, Івано-Франківської, Львівської та Закарпатської областей.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в теоретичній розробці та експериментальній перевірці моделі формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів; у визначенні психологічних умов ефективного формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів під час їхньої комунікативної підготовки; у виявленні взаємозв’язків між результативністю формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів та рядом психологічних умов (рівнем потреби студента у спілкуванні, особливостями спілкування у студентській групі); в обґрунтуванні шляхів оптимізації процесу формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів.
Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні й поглибленні уявлень про зміст, структуру та особливості комунікативних здібностей особистості; у виокремленні психологічних передумов, що впливають на рівень формування комунікативних здібностей у майбутніх спеціалістів; в обґрунтуванні психолого-педагогічних форм комунікативної підготовки майбутніх вчителів; у виявленні шляхів подолання комунікативної неготовності та некомпетентності студентів.
Практичне значення роботи полягає в тому, що отримані результати дають можливість викладачам вищих навчальних закладів оптимізувати і вдосконалювати процес формування психологічної готовності майбутніх учителів до педагогічної діяльності, підвищити ефективність комунікативної підготовки студентів (майбутніх педагогів), зокрема, у напрямку формування у них високого рівня комунікативних здібностей. Застосування виявлених шляхів оптимізації процесу формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів сприятиме подоланню комунікативної неготовності та некомпетентності майбутніх спеціалістів, що, у свою чергу, позитивно впливатиме на вдосконалення навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі.
Надійність і вірогідність отриманих результатів забезпечувалася різнобічним теоретичним аналізом досліджуваної проблеми, адекватністю використання методів дослідження його меті та завданням, поєднанням якісного і кількісного аналізу отриманих емпіричних даних, використанням математичних методів статистики із залученням сучасних програм обробки.
Апробація та впровадження результатів дослідження в практику. Основні положення і висновки дослідження були представлені автором на Міжнародній науковій конференції Особистість в розбудові відкритого демократичного суспільства в Україні” (м. Івано-Франківськ, 2000 р.), регіональному семінарі Соціально-психологічні проблеми становлення сучасної молоді” (м. Івано-Франківськ, 2002 р.), звітно-наукових конференціях викладачів кафедр Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (2000-2002 рр.).
Матеріали дисертаційного дослідження впроваджено в процес перепідготовки вчителів м. Івано-Франківська й області (довідка № 08-01-123 від 27.03.2002 р.). Методичні рекомендації, що підготовлені на основі дослідження, використовуються в практичній педагогічній роботі вчителів (довідка № 97 від 26.03.2002 р.).
Теоретичні підходи дослідження, його експериментальні результати обговорювалися на засіданнях кафедр загальної і експериментальної психології, соціальної психології, педагогічної і вікової психології Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, повідомлялись під час проведення семінарських та лабораторних занять з курсів соціальної психології, вікової і педагогічної психології, психології професійної комунікації.
Зміст та результати роботи відображено у 8 одноосібних публікаціях.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 241 наймену-вання, та 12 додатків. Основний зміст дисертації викладено на 191 сторінці. Робота містить 14 таблиць та 12 рисунків.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволило зробити наступні загальні висновки:
1. Ступінь професіоналізму сучасного педагога залежить від рівня розвитку його комунікативної компетентності, що передбачає в своїй основі високий розвиток комунікативних здібностей особистості .
Теоретичний аналіз та узагальнення сучасного стану розробки проблеми комунікативних здібностей забезпечив можливість виокремлення психологічного, психолого-педагогічного, соціально-психологічного, діяльнісного та психолінгвістичного підходів у трактуванні означеного феномену. Визначено трикомпонентну структуру цього утворення (яку складають психотехнічний, перцептивний та інтерактивний компоненти), що, у свою чергу, включає єдність зовнішньої (поведінкової) і внутрішньої (глибинної) сторін комунікативної активності особистості.
2. Аналіз педагогічної діяльності як комунікативної за своєю суттю призводить до визначення комунікативних здібностей вчителя як основи реалізації ним своїх професійних функцій. Комунікативні здібності вчителя є багатогранним особистісно-професійним утворенням, яке забезпечує здатність оптимальної організації взаємодії з іншими учасниками педагогічного процесу, адекватність сприймання себе у спілкуванні та індивідуально-психологічних особливостей співрозмовників, швидкість та легкість засвоєння нових, більш ефективних форм комунікативної поведінки.
Комунікативні здібності інтегруються у стилі професійної взаємодії вчителя, забезпечуючи індивідуальний характер його спілкування з вихованцями, і є основою готовності спеціаліста до педагогічного спілкування, провідним компонентом комунікативної компетентності. Вони не є сталим утворенням, а динамічною системою, яка, за наявності сприятливих індивідуально-особистісних та соціальних передумов, піддається розвитку й моделюванню.
3. Формування комунікативних здібностей, як індивідуально-психологічних та професійних особливостей вчителя, розглядається в роботі як важлива й необхідна умова оптимізації навчання, виховання і розвитку особистості учнів. При цьому основною парадигмою в дослідженні педагогічних комунікативних здібностей є суб’єкт-суб’єктна взаємодія, яка характеризується тим, що учасниками комунікативного процесу є люди, які відрізняються активністю, здатністю свідомого цілеспрямованого планування й організації своєї поведінки і життєдіяльності загалом, які взаємовпливають, певним чином сприймають і оцінюють один одного.
4. Аналіз та узагальнення теоретичних підходів до проблеми комунікативних здібностей дозволили обґрунтувати та експериментально апробувати прогностичну модель формування комунікативних здібностей у майбутніх учителів, складовими якої є: психодіагностичний, мотиваційний, когнітивний, операційно-мовленнєвий, корекційно-профілактичний компоненти, актуалізація пізнавальних та емоційно-вольових властивостей особистості, активізація міжособистісних стосунків в академічній студентській групі. Запропонована модель може слугувати науковим обґрунтуванням для розробки подальших шляхів щодо оптимізації формування майбутнього спеціаліста та його здібностей.
5. В дисертації знайшли підтвердження гіпотетичні припущення про взаємозв’язок між результативністю формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів та рядом психологічних умов: рівнем потреби у спілкуванні (зумовлюється мотивацією педагогічної діяльності, бажанням контактувати з професійним середовищем, усвідомленням професійно важливих комунікативних характеристик вчителя), особливостями спілкування у студентській групі (інтенсивністю внутрішньогрупових контактів, емоційною задоволеністю у процесі міжособистісного спілкування, рівнем взаєморозуміння).
6. Дослідження показало, що розвиток комунікативних здібностей майбутніх вчителів відбувається на ґрунті психологічних передумов, серед яких виокремлено наступні: загальнопсихологічні, соціально-психологічні, психолого-педагогічні, котрі розглядаються нами в єдності і взаємозумовленості компонентів. Важливим чинником ефективного формування комунікативних здібностей у майбутніх спеціалістів є спеціальна організація у педагогічному вузі комунікативної підготовки, спрямованої на розвиток комунікативної компетентності студентської молоді.
Встановлено, що результативність комунікативної підготовки забезпечується за дотримання низки умов: встановлення партнерських особистісно-рівноправних відносин між викладачем і студентами; утворення позитивної, довірчої атмосфери навчання; врахування значення етнопсихологічних чинників у формуванні комунікативних здібностей особистості майбутнього педагога; урахування сучасних тенденцій розвитку і становлення української молоді, динаміки її ціннісних орієнтацій, потреб і мотивів. Виявлено основні напрями подолання комунікативної неготовності і некомпетентності студентів, які забезпечуються композицією психодіагностичної, психокорекційної та психоконсультативної роботи.
7. Обґрунтовано шляхи оптимізації процесу формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів, які сприятимуть психоло-гічній діагностиці та цілеспрямованому розвитку комунікативних здібностей у майбутніх спеціалістів: організація спеціальної комунікативної підготовки майбутніх вчителів; забезпечення соціально-психологічного розвитку студентської групи; вдосконалення змісту навчальних програм психолого-педагогічних дисциплін у вузі; психологічне консультування студентів.
8. В результаті експериментально-дослідної роботи підготовлено методичні матеріали, які сприятимуть психологічній діагностиці та цілеспрямованому розвитку комунікативних здібностей у майбутніх спеціалістів.
9. Проведене дослідження не вичерпує всієї глибини поставленої проблеми. Перспективи подальшої науково-дослідницької роботи вбачаємо у вивченні комунікативних здібностей як чинника міжособистісної сумісності у студентському середовищі майбутніх педагогів, поглибленому вивченні етапів та механізмів формування комунікативної структури студентської групи, аналізі зворотного впливу адекватності сприйняття особистістю власних комунікативних характеристик на навички і стиль педагогічного спілкування.