МОДЕЛЮВАННЯ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ ЯК ЗАСІБ ОПТИМІЗАЦІЇ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ В ПЕДАГОГІЧНОМУ КОЛЕКТИВІ

Краткое описание

ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

На правах рукопису

Романкова Лілія Миколаївна

УДК 159.922+159.98

МОДЕЛЮВАННЯ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ ЯК ЗАСІБ
ОПТИМІЗАЦІЇ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ В
ПЕДАГОГІЧНОМУ КОЛЕКТИВІ

19.00.07 педагогічна та вікова психологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник
Карпенко Зіновія Степанівна
доктор психологічних наук, професор

Івано-Франківськ
2002

ЗМІСТ

ВСТУП ................................................................................................... 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНФЛІКТУ..... 10
1.1. Загальна характеристика філософсько-соціологічного та психологічного підходів до вивчення конфлікту.................... 10
1.2. Проблема класифікації конфліктів........................................... 17
1.3. Структурно-динамічні чинники конфліктної взаємодії.......... 26
1.4. Функції конфліктів, рівні та наслідки їх реалізації. ............... 31
Висновки до розділу 1................................................................................ 39
РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПТУАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ МОДЕЛЬНОГО ВИВЧЕННЯ І КОРЕКЦІЇ КОНФЛІКТНОЇ ВЗАЄМОДІЇ.......................... 42
2.1. Поняття про моделювання як метод наукового пізнання та його можливості щодо вивчення конфліктної взаємодії................. 42
2.2. Графологічне моделювання конфліктної взаємодії як засіб соціально-психологічного навчання......................................................... 51
2.3. Ігрове моделювання конфліктної взаємодії в умовах соці­ально-психологічного тренінгу.......................................................... 66
2.4. Символічне моделювання конфліктних настанов засобами психомалюнку........................................................................... 72
Висновки до розділу 2................................................................................ 78
РОЗДІЛ 3. КОРЕКЦІЯ КОНФЛІКТНОЇ ВЗАЄМОДІЇ В ПЕДАГОГІЧНОМУ КОЛЕКТИВІ ЗАСОБАМИ МОДЕЛЮВАННЯ: ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ......................................................................................... 80
3.1. Діагностика особистісних властивостей учителів як чинників конфліктної взаємодії............................................................... 80
3.2. Моделювання в структурі соціально-психологічного тренінгу: формуючий експеримент.......................................................... 98
3.3. Психодинаміка особистісних змін і групового процесу в рамках СПТ.................................................................................................... 122
3.4. Оцінка ефективності психокорекції конфліктної взаємодії у педагогічному колективі методом моделювання. .................. 131
Висновки до розділу 3....................................................................... 143
ВИСНОВКИ....................................................................................... 145
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................... 147
ДОДАТКИ.......................................................................................... 161

ВСТУП

Актуальність теми. Провідним принципом сучасної освіти є гуманізація та демократизація навчально-виховного процесу, впровадження технологій співробітництва. Проте вирішення актуальних завдань вітчизняної школи ускладнюється наявністю недоліків і труднощів у педагогічній взаємодії, що загалом обумовлює зростання конфліктності та зниження ефективності навчального процесу.
Проблема педагогічних конфліктів, передусім міжособистісних в системі вчитель-вчитель” є однією з найважливіших для загальної та педагогічної психології.
У конфліктів висока психологічна ціна розмаїття негативних емоцій, стресів, переживань, розчарувань, втрат, провини. За умов конфлікту зміню­ється система відносин та цінностей, по-іншому сприймається реальність.
Провідну роль у попередженні конфліктів відіграє поведінка учасників конфліктної ситуації. Щоб управляти конфліктною ситуацією, необхідно добре розуміти психологічні механізми ескалації та перебігу конфліктів, знати динаміку їх прояву, передбачати можливі дії опонентів.
Можна виокремити кілька основних напрямків дослідження зазначеної проблеми у пострадянському просторі. Це розробка понятійної схеми аналізу конфлікту, передусім визначення сутності конфлікту і основних понять, які його описують, типологія конфліктів, їх причин і стратегій вирішення, умови запобігання конфліктам і рекомендації щодо конструктивного їх вирішення. Дослідженню цих проблем присвятили свої праці Анцупов А.Я. і Шипі­ловА.І., Бандурка А.М. і Друзь В.А., Бородкін Ф.М. і Коряк Н.М., Гріши­наН.В., Донченко О.А. і Титаренко Т.М., Ложкін Г.В. і Повякель Н.І., Петровська Л.А., Пірен М.І., Скотт Д.Г., Фішер Р. та Юрі У., Deutsch М., Lewin К.
Значну увагу в психологічній літературі приділено проблемі педагогічних конфліктів, зокрема міжособистісним конфліктним взаєминам між учителями. Предметом численних досліджень стали форми вияву конфліктів між учителями, їх причини, поведінкова характеристика вчителів, схильних до конфлікту.
Серед причин міжособистісних конфліктів найчастіше виділяють низький рівень духовної культури вчителя, його недостатню професійну майстерність, суперечливість інтересів, мотивів, духовних цінностей вчителів, такі індивідуально-психологічні особливості вчителя, як його характер, тип нервової системи тощо.
Однак практично не досліджено зв’язки між конфліктною поведінкою вчителя, різнорідними характеристиками його особистості та належністю до певного професійного типу. З’ясування цієї проблеми становить не лише теоретичний інтерес, а й має практичне значення. З’ясування такого багатозначного зв’язку дозволить діагностувати особистісні характеристики (амбіверсію-інтроверсію-екстраверсію), рівень агресії та вибір стратегії поведінки в конфліктних ситуаціях, рівень емпатії та професійної спрямованості, що допоможе звернути увагу на типи конфліктогенних вчителів і попередити чи скоректувати негативні поведінкові прояви.
На особливу увагу заслуговує і питання використання методу моделювання як засобу вивчення і корекції міжособистісних конфліктних взаємин. Це один із найскладніших методів психологічного дослідження, який розширює можливості експериментування.
Недостатня розробленість даної проблеми у теоретичному і в практичному плані зумовили вибір теми дисертаційного дослідження Моделю­вання конфліктних ситуацій як засіб оптимізації міжособистісних стосунків в педагогічному колективі”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в контексті колективної теми кафедри педагогічної та вікової психології Прикарпатського університету ім. В.Стефаника Інноваційні психотехнології оптимізації аксіогенезу особистості” (протокол № 5 від 25 грудня 2001 р.).
Об’єкт дослідження міжособистісні стосунки в педагогічному колективі.
Предмет дослідження оптимізація міжособистісних стосунків у педагогічному колективі у спосіб моделювання конфліктних ситуацій.
Мета дослідження вивчення особливостей застосування моделюючих методів (графологічного, ігрового і символічного) для профілактики і психокорекції конфліктної взаємодії в педагогічному колективі.
Для досягнення мети дослідження було поставлено такі завдання:
1. Проаналізувати теоретичні засади дослідження конфлікту.
2. Обґрунтувати концептуально-методичні основи модельного вивчення і корекції конфліктної взаємодії.
3. Провести психолого-педагогічний експеримент щодо корекції конфліктної взаємодії в педагогічному колективі моделюючими методами: графологічним, ігровим, символічним.
4. За допомогою кількісного і якісного аналізу емпіричних даних довести ефективність методу моделювання в системі активного соціально-психо­логічного навчання педагогів.
Провідна гіпотеза дослідження припущення про можливість оптимізації міжособистісних стосунків у педагогічному колективі з метою реалізації конфліктом його конструктивної, творчо-розвивальної функції через застосування моделюючих методів у форматі соціально-психологічного тренінгу і науково-методичного семінару для вчителів.
Теоретико-методологічною основою роботи стали: понятійно-катего­ріальний апарат сучасної конфліктології (Р.Дарендорф, М.Дойч, Г.В.Ложкін, І.Мак-Дугалл, Дж.Мутон, Л.Е.Орбан-Лембрик, К.Томас та інші); принципи гуманістичної психології (Г.О.Балл, А.Маслоу, І.Д.Пасічник, Л.А.Петров­ська, К.Роджерс, М.В.Савчин, І.Ялом); діалогічний підхід до проблеми спілкування (О.О.Бодальов, М.Бубер, З.С.Карпенко, В.П.Москалець, Т.А.Флорен­ська, А.У.Хараш, Н.В.Чепелєва); положення про необхідність конструктивного розв’язання конфліктів (Т.В.Драгунова, А.Т.Ішмуратов, Є.С.Кузьмін, М.М.Рибакова, В.П.Шейнов); організаційно-методичні настанови щодо здійснення групової психокорекції (О.Ф.Бондаренко, Г.І.Марасанов, І.Рудестам, А.С.Співаковська, Т.С.Яценко та інші).
Методи дослідження: теоретичні аналіз, синтез, порівняння, узагаль­нення, абстрагування, класифікація; емпіричні психолого-педагогічний експеримент, тестування, аналіз продуктів діяльності, спостереження, моделювання конфліктних ситуацій; статистичні аналіз середніх величин, кореляційний аналіз; інтерпретаційні структурний і генетичний.
Організація дослідження.
Дослідження здійснювалося у чотири етапи:
На першому, пошуковому етапі (1998-1999 рр.) вивчалися теоретико-методологічні засади дослідження. Було опрацьовано спеціальну літературу з конфліктології, психології педагогічного спілкування, діагностики і психокорекції міжособистісних стосунків, на основі чого розроблено програму і методичний апарат дослідження.
На другому, констатуючому етапі (2000 р.) дослідження проведена діагностика особистісних властивостей вчителів (екстраверсія-інтроверсія, рівень агресивності, емпатії, тип професійної спрямованості, стратегія реагування в конфліктній ситуації) як чинників конфліктної взаємодії. В результаті було отримано дослідні дані, які були кількісно та якісно проаналізовані.
На третьому, формуючому етапі (2000-2001 рр.) здійснювалася корекція конфліктної взаємодії в педагогічному колективі у спосіб використання моделюючих методів (графологічного, ігрового, символічного) під час спеціально організованого соціально-психологічного тренінгу та на заняттях науково-методичного семінару вчителів.
На четвертому, заключному етапі (2002 р.) здійснювалося порівняння результатів ретесту з результатами констатуючого експерименту. Дано оцінку ефективності застосування методу моделювання для корекції конфліктної взаємодії і оптимізації спілкування в педагогічному колективі.
Дослідження проводилося на базі педагогічних колективів загально­освітніх шкіл № 1, 2, 3 м. Надвірни та с. Пнів Надвірнянського району Івано-Франківської області (констатуючий експеримент); Надвірнянського ліцею (формуючий експеримент), всього 235 учителів.
Наукова новизна дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальному доведенні ефективності графологічного, ігрового і симво­лічного моделювання в організаційному форматах науково-мето­дичного семінару і соціально-психологічного тренінгу конфліктної взаємодії в системі стосунків учитель-учитель”. Дальший розвиток отримало уяв­лення про пси­ходинамічні чинники розгортання конфлікту і методичні засоби їх корекції з метою оптимізації педагогічного спілкування. Вперше встановлена залежність розвитку емпатії, стратегій розв’язання конфліктних ситуацій від професійної типології вчителів.
Теоретичне значення роботи полягає в уточненні теоретичних уявлень про конфлікт, динаміку його розвитку і способи розв’язання, профілактику. Визначено вплив деяких особистісних детермінант на характер кон­фліктної взаємодії та обґрунтовано вплив групових феноменів (емпатії, рефлексії, фасилітації, зворотного зв’язку тощо) на корекцію міжособистісних стосунків у педагогічному колективі.
Практичне значення дослідження полягає в розробці науково обґрунтованої програми соціально-психологічного тренінгу для вчителів, у якій реалізовано принципи графологічного, ігрового та символічного моделювання, що пройшли успішну верифікацію практикою. В результаті застосування даної програми посилюється емпатія, рефлексія, фасилітація, гнучкість поведінки, надається перевага співробітництву і компромісу в розв’язанні конфліктних ситуацій, оптимізується система Я-образів педагогів.
Впровадження результатів дослідження. Результати дослідження впроваджено у практику роботи педагогічного колективу Надвірнянського ліцею (довідки № 108 від 6.09.2002 р., № 109 від 6.09.2002 р.), загальноосвітніх шкіл № 1, 2, 3 м. Надвірни та с. Пнів Надвірнянського району Івано-Франківської області (довідка № 68 від 6.09.2002 р.).
Особистий внесок полягає у розробці та впровадженні у систему освіти методу моделювання як засобу корекції конфліктної взаємодії в педагогічному колективі, популяризації науково-методичних напрацювань автора у спосіб усних виступів і публікацій.
Надійність і вірогідність результатів теоретичного дослідження забезпечувалася використанням засобів діалектичної логіки, емпіричного репрезентативністю вибірки, застосуванням математико-статистичних методів обробки даних, використанням взаємодоповнюючих методів.
Апробація результатів здійснювалася на Міжнародній науковій конфе­ренції Особистість в розбудові відкритого демократичного суспільства в Україні” (Івано-Франківськ, 2000), Міжнародній науковій конференції Тео­ретико-методологічні проблеми генетичної психології” (Київ, 2001), щоріч­них звітно-наукових конференціях Прикарпатського університету ім.В.Сте­фаника (2000 2002 рр.).
Публікації. Зміст та результати роботи відображено у 4 одноосібних фахових публікаціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 171 найменування, з них 14 іноземними мовами і додатків. Зміст дисертації викладено на 180 сторінках. У роботі вміщено 13 таблиць і 21 рисунок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Аналіз конфліктологічної літератури приводить до висновку, що конфліктною взаємодією можна назвати таку комунікативну діяльність опонентів, які переслідують взаємно виключаючі цілі, інтереси, наміри, цінності.
2. Дієвим методом профілактики неконструктивного розв’язання конфліктів і психокорекції конфліктних настанов, а також реальної конфліктної поведінки є моделювання.
3. Моделювання як оперування образними (символічними), фізичними (матеріальними), математичними (в т. ч. геометричними) моделями виступає імітацією реальної конфліктної взаємодії.
4. Психокорекція конфліктної взаємодії в педагогічному колективі може відбуватися шляхом використання варіантів методу моделювання графологічного, ігрового та символічного в організаційно-методичних форматах психолого-педагогічного семінару та соціально-психологічного тренінгу для вчителів.
5. Експериментально встановлено, що характер конфліктної взаємодії визначається комплексом особистісних чинників: екстраверсією інтроверсією, рівнями агресивності та емпатії, типом професійної спрямованості вчителів.
6. Соціально-психологічний тренінг з використанням рольової гри і проективного малювання дозволяє актуалізувати особистісно-розвивальний потенціал його учасників: емпатію, рефлексію, інтуїцію, позитивне мислення і продуктивну уяву, гармонізувати систему Я-образів і, в результаті, привести до конструктивного реагу­вання в назрілій конфліктній ситуації.
7. Моделюючі методи в структурі СПТ формують настанову і вміння варіативного, пластичного підходу до аналізу і розв'язання конфліктних ситуацій з урахуванням цілей і цінностей усіх заінтересованих сторін.
8. Про ефективність застосування моделювання в активному соціально-психологічному навчанні вчителів свідчить позитивна групова динаміка і поліпшення показників ментальної і поведінкової активності в конфліктній взаємодії.
9. Встановлено тенденцію до стійкого підвищення показників емпатії, зниження агресивності і зростання варіативності поведінки в конфліктних ситуаціях. В результаті проведення СПТ доведена перевага співробітництва і компромісу при розв'язанні конфліктів у педагогічному колективі, підтверджено меншу доцільність конкуренції і пристосування як способів поведінки в конфліктних ситуаціях.
Перспективними напрямами подальших досліджень даної проблеми вважаємо розширення кола контрольованих змінних, що впливають на характер конфліктної взаємодії в педагогічному колективі, розробку оригінальних моделюючих методик з комплексним розвивально-корекційним ефектом та широке впровадження здобутків практичної психології в повсякденну діяльність шкільної психологічної служби.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию.Екатеринбург: Деловая книга, 1995. 224 с.
2. Аверинцев С.С. Символ //БСЭ. 3-е изд. М., 1976. Т. 23. С. 385.
3. Агеев В.С. Междугрупповое взаимодействие: социально-психоло­гические проблемы. М.: Изд-во МГУ, 1990. 240 с.
4. Айвазян С.А., Енюков И.С., Мешалкин Л.Д. Прикладная статистика: основы моделирования и первичная обработка данных. М: Финансы и статистика, 1983. 283 с.
5. Ананьев Б.Г. Сенсорно-перцептивная организация человека. В кн.: Познавательные процессы. Ощущения, восприятия. М.: Наука, 1982. С. 7-32.
6. Андреева Г.М., Богомолова Н.Н., Петровская Л.А. Современная социальная психология на Западе. М.: Наука, 1978. 172 с.
7. Анциферова Л.И. Личность в динамике: некоторые итоги исследования // Психологический журнал. 1992. № 5. С. 12-25.
8. Ассаджоли Р. Психосинтез: теория и практика. М.: Refl-book, 1994. 314c.
9. Анцупов А.Я., Малышев А.А. Введение в конфликтологию. Ужгород: МАУП, 1995. 101 с.
10. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология. М.: Изд-во ЮНИТИ, 1999. 551 с.
11. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Словарь конфликтолога. М.: ВУ, 1995. 68с.
12. Баженов Л.Б., Бирюков Б.В., Штофф В. Моделирование. Философская энциклопедия, Т.3.М.: Изд-во Наука”, 1964.
13. Бандурка А.М., Друзь В.А. Конфликтология. Харьков: Ун-т ВД Украины, 1997. 335 с.
14. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений. Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы: Пер.с англ. СПб.: Лениздат, 1992. 400 с.
15. Безносов С.П. Профессиональная деформация и воспитание личности // Экспериментальная и прикладная психология. 1989. №13. С. 69-74.
16. Блейк Р., Моутон Дж. С. Научные методы управления / Пер. с англ. К., 1996. 247 с.
17. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. М.: МГУ, 1982. 200 с.
18. Бодалев А.А. Личность и общение. М.: Педагогика, 1983. 271 с.
19. Большой толковый психологический словарь. Т. 1. (А О); Пер. с англ. / Ребер А. 000 Изд во АСТ; изд во Bere, 2001. 592с.
20. Боришевський М.Й. Моральність як продукт творчості й самотворення особистості // Обдарована особистість пошук, розвиток, допомога: Матеріали доповідей та повідомлень на Міжнародній науково-практичній конференції 27 29 квітня 1998 р. К.: Гнозис, 1998. С. 58-61.
21. Бородкин Ф.М., Коряк Н.М. Внимание: конфликт! Новосибирск: Наука, 1989. 189 с.
22. Братко А.А. Моделирование как метод построения психологических теорий. Киев.: Мысль, 1975. 185 с.
23. Брунер Дж. Психология познания. М.: Наука, 1977. 231 с.
24. Бурлачук Л.Ф., Грабская И.А., Кочарян А.С. Основы психотерапии. К.: Ника-Центр; М.: Алетейя, 1999. 320 с.
25. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике. К.: Наукова думка, 1989. 200 с.
26. Буш Р. и Мостеллер Ф. Стохастические модели обучаемости. М.: Изд-во Наука, 1964.
27. Василюк Ф.Е. Жизненный мир и кризис: типологический анализ критических ситуаций // Психологический журнал, 1995. Т.16. № 3. С. 90-101.
28. Василюк Ф.Е. Психология переживания: анализ преодоления критических ситуаций. М.: Изд-во МГУ, 1984. 188 с.
29. Василишина Т.В. Емпатійні здібності вчителів: психологічний аспект // Практична психологія та соціальна робота. 1999. № 4. С. 37-38.
30. Вачков И.В. Основы технологии группового тренинга. Психотехники: Учебное пособие. М.: Изд-во Ось 89, 1999. 176 с.
31. Витке Н. Вопросы управления // Проблемы теории и практики управления. 1991. № 4.
32. Гаврилова Т.П. Понятие эмпатии в зарубежной психологии // Вопросы психологии. 1975. № 2. С. 147-157.
33. Гастев Ю.А. Гомоморфизмы и модели. Логико-алгебраические аспекты модели. М: Наука, 1975. 326 с.
34. Гастев Ю.А. Модель. Философская энциклопедия, Т. 3. М: Изд-во Наука, 1964.
35. Глинский Б.А. Моделирование как метод научного исследования. М.: Мысль, 1975. 198 с.
36. Грейліх О.О. Педагогічний професіоналізм учителя у стосунках з колегами // Практична психологія та соціальна робота. 1999. №2. С. 45-46.
37. Гришина Н.В. Психология конфликта. Москва Харьков Минск. СПб.: Изд-во ”Питер, 2000. 464 с.
38. Гроф С. Области человеческого бессознательного: Пер. с англ. М.: Изд-во Трансперсонального института, 1994. 278 с.
39. Губерман Ш.А., Ямпольский Л.Т. Применение алгоритмов распознавания образов в психодиагностике // Вопросы психологии. 1996. № 5. С. 42-48.
40. Давыдов В.В. О понятии личности в современной психологии // Психологический журнал. 1988. Т. 9. № 9. С. 22-32.
41. Дарендорф Р. Елементы теории социального конфликта // Социологические исследования, 1994. № 5. С. 142-147.
42. Дмитриев А., Кудрявцев В., Кудрявцев С. Введение в общую теорию конфликтов. М., 1993. 211 с.
43. Донченко О.А., Титаренко Т.М. Личность: конфликт, гармония. Киев: Политиздат, 1989. 344 с.
44. Доценко Е.Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита. М.: МГУ, 1997. 344 с.
45. Дружинин В.Н. Экспериментальная психология. СПб.: Питер, 2001. 320с.
46. Дружинин В.В., Конторов Д.С., Конторов М.Д. Введение в теорию конфликта. М.: Радио и связь, 1989. 288 с.
47. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение. Л.: ЛГУ, 1985. 180 с.
48. Ерина С.И. О диагностике устойчивости-неустойчивости личности в конфликтных ситуациях в управленческой деятельности // Психология устойчивости профессиональной деятельности. Одесса, 1988. С. 53-57.
49. Зейгарник Б.В. Теория личности К. Левина. М.: Изд-во МГУ, 1981. 118 с.
50. Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов. М.: Экономика, 1990. 357с.
51. Злобина Е.Г. Общение как фактор развития личности. К.: Наукова думка, 1981. 115 с.
52. Зубкова І.Ю. Я-образ для мене та інших // Практична психологія та соціальна робота, 1999. № 2, № 3.
53. Кан-Калик В.А., Ковалев Г.А. Педагогическое общение как предмет теоретического и прикладного исследования // Вопросы психологии. 1985. №4. С. 17-19.
54. Карпенко З.С. Герменевтика психологічної практики. К.: РУТА, 2001. 160с.
55. Карпов А.В. Процессы принятия решения в регуляции деятельности // Психологический журнал. 1991. Т.12. № 1. С. 12-21.
56. Касаткин В.Н. Необычные задачи математики. Киев: Радянська школа, 1987. 126 с.
57. Ковалев А.Г. Психология личности. М.: Педагогика, 1970. 319с.
58. Ковалев А.Г. Три парадигмы в психологии три стратегии психологического воздействия // Вопросы психологии. 1987. № 3. С. 41-49.
59. Коваль С.Б., Москалець В.П. Розвивальне педагогічне спілкування. Івано-Франківськ: Плай, 2000. 45 с.
60. Ковальчук М.А., Петровская Л.А. Проблема группового тренинга в зару­бежной психологии // Вопросы психологии. 1982. № 2. С. 140-146.
61. Козер Л. Завершение конфликта // Социальный конфликт: современные исследования. Реферативный сборник. М., 1991. С. 27-35.
62. Кордунова Н.О. Стосунки особистості та її спілкування // Практична психологія та соціальна робота. 1999. № 4. С. 46-47.
63. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія. Підручник. К., 1995. 304с.
64. Корнелиус Х., Фэйр Ш. Выиграть может каждый. Как разрешать конфликты. М.: СТРИНГЕР, 1992. 212 с.
65. Крылов В.Ю. Геометрические представления данных в психологических исследованиях. М.: Наука, 1990. 186 с.
66. Кэмпбелл Д. Модели экспериментов в социальной психологии и прикладных исследованиях. М: Прогресс, 1980. 312 с.
67. Ласькова В.Г. Особенности конфликтного взаимодействия в юношеских спортивных командах: Дисс канд. психол. наук. К., 1998.
68. Лебедева М.М. Вам предстоят переговоры. М.: Экономика, 1992. 156 с.
69. Ложкин Г.В., Повякель Н.И. Практическая психология конфликта: Учеб. пособие. К.: МАУП, 2000. 256 с.
70. Лозниця В.С. Психологія менеджменту: Навч. посібник. К.: КНЕУ, 1997. 248с.
71. Ломов Б.Ф. О системном подходе в психологии // Вопросы психологии. 1975. №2. С. 31-45.
72. Ломов Б.Ф. Личность как продукт и субьект общественных отношений // Психология личности в социалистическом обществе: Активность и развитие личности. М.: Наука, 1989. С. 6-24.
73. Ломов Б.Ф. Психические процессы и общение // Методологические проблемы социальной психологии. М.: Наука, 1975. С. 151-154.
74. Майерс Д. Социальная психология / Пер. с англ. СПб.: Питер, 1996. 684с.
75. Матвійчук О.С. Як навчити школярів розв’язувати конфлікти // Практична психологія та соціальна робота. 2000. № 1. С. 10-14.
76. Максименко С.Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці. Методологія, методи, програми, процедури. Навчальний посібник для вищої школи. К.: Наукова думка, 1998. 226 с.
77. Максименко С.Д., Пелех О.М. Фахівця потрібно моделювати (наукові основи готовності випускника педвузу до педагогічної діяльності) // Рідна школа. 1994. № 3, № 4. С. 68-72.
78. Марасанов Г.И. Социально-психологический тренинг. М.: Изд-во Совершенство”, 1998. 208 с.
79. Мельник И.М., Топоров А.О. Использование игровых методов в психологической практике: Учебное пособие. Харьков. ХГУ, 1992. 60 с.
80. Методы исследования в психологии: квазиэксперимент. М.: Прогресс, 1998. 216 с.
81. Мінько Т.В. Емпатія як умова розвивального впливу в міжособистісних стосунках // Практична психологія та соціальна робота. 2000. № 2. С. 19-21.
82. Моделирование психической деятельности / Под ред. А.А.Братко, П.П.Волков, А.Н.Кочергин. М.: Мысль, 1969. 383 с.
83. Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія управління. Навчальний посібник. Івано-Франківськ: Плай”, 2001. 659 с.
84. Орбан Л.Е., Гриджук Д.М. Соціальна психологія особистості: практичні поради діловим людям. К.: Банк Україна”, 1997. 108с.
85. Общая психодиагностика / Под ред. А.А.Бодалева, В.В.Столина. М.: МГУ, 1987. 304 с.
86. Общение и оптимизация совместной деятельности / Под ред. Г.М.Андреевой, Я.Яноушека. М.: МГУ, 1987. 302 с.
87. Осипова А.А. Общая психокоррекция. М.: ТЦ Сфера”, 2000. 512 с.
88. Петровская Л.А. К вопросу о природе конфликтной компетентности // Вестник МУ: психология. 1997. №4. С. 41-45.
89. Петровская Л.А. Компетентность в общении. Социально-психо­логический тренинг. М.: Изд-во МГУ, 1989. 216 с.
90. Петровская Л.А. О понятийной схеме социально-психоло­гического анализа конфликта // Теорет. методолог. проблемы соц. психологии. М.: Изд-во МГУ, 1977. С. 126-143.
91. Платов В.Я. Деловые игры: разработка, организация, проведение. М.: Профиздат, 1991. 380 с.
92. Пірен М.І. Основи конфліктології: Навчальний посібник. К., 1997. 78с.
93. Платонов К.К. Краткий словарь системы психологических понятий. М.: Высшая школа, 1984. 174 с.
94. Поєнко О.М. Розуміння вчителем особистості учня підліткового віку як фактор вирішення міжособистісних і педагогічних конфліктів. Київ, 2001. 19с.
95. Поюк В. Проблема конфліктів та методичні рекомендації соціальному педагогові з їх профілактики // Педагогіка і психологія. 1997. № 4. С. 26-34.
96. Принцип системности в психологических исследованиях. М.: Наука, 1990. 184с.
97. Проскура О. Конфлікти. Як їх уникнути? // Дошк. виховання. 1993. №11. С. 12-13.
98. Психология и математика / Под ред. Г.Е.Журавлев, Ю.М.За­бродин, В.Ю.Крылов. М.: Наука, 1976. 293 с.
99. Психология личности: словарь-справочник / Под ред. П.П.Гор­ностая, Т.М.Титаренко. К.: РУТА, 2001. 320 с.
100. Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В.Петровского, М.Г.Яро­шевского. 2-е изд. М.: Политиздат, 1990. 494 с.
101. Психологія професійної діяльності і спілкування // За ред. Л.Е.Ор­бан, Д.М.Гриджука. К.: Преса України”, 1997. 192 с.
102. Психологія: Підручник / За ред. Ю.Л.Трофімова. К.: Либідь, 1999. 558с.
103. Психология человека от рождения до смерти. СПб.: прайм ЕВРОЗНАК, 2002. 656 с.
104. Рабочая книга школьного психолога / Дубровина И.В., Аки­мовМ.И. и др. М.: Просвещение, 1991. 303 с.
105. Ранк О., Закс Г. Бессознательное и формы его проявления // З.Фрейд. Психоанализ и русская мысль. М.: Республика, 1994. С. 35-51.
106. Рикер П. Конфликт интерпретаций: очерки о герменевтике. М.: Медиум, 1995. 316 с.
107. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. М.: Издательская группа Прогресс, Универс, 1994. 480 с.
108. Роджерс К. О групповой психотерапии: Пер. с англ. М.: Тиль-Эстель, 1993. 224 с.
109. Романова Е.С., Потемкина О.Ф. Графические методы в психологической диагностике. М.: Дидакт, 1991. 255 с.
110. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. М.: Педагогика, 1973. 628с.
111. Рудестам Кьелл. Груповая психотерапия. Психокоррекционные группы: теория и практика. М.: Прогресс, 1990. 368 с.
112. Рыбакова М.М. Конфликты и взаимодействие в педагогическом процессе. М.: Просвещение, 1991. 128 с.
113. Савчин М.В. Педагогічна психологія. Дрогобич, 1998. 198 с.
114. Скотт Д.Г. Конфликты. Пути их преодоления. К.: Внешторгиздат, 1991. 190 с.
115. Словник психолого-педагогічних термінів і понять. Тернопіль: Астон, 2001. 176 с.
116. Снегирева Т.В. Смысл и символ в проективном рисунке // Вопросы философии. 1995. № 6. С. 20-32.
117. Смирнов Е.Н. Структура и временная организация игры // Игровое моделирование: методология и практика. Новосибирск: Наука, 1987. 126 с.
118. Солодухова О.Г. Психология педагогической эмпатии. Ученое пособие для студентов педвузов, практических психологов. Донецк: Либідь, 1994. 56с.
119. Солодухова О.Г. Становлення особистості вчителя у процесі професійної адаптації. Монографія, Донецьк: Либідь, 1996. 175 с.
120. Соціальна психологія: Навчально-методичний посібник / За ред. Л.Е.Орбан, В.Д.Хруща. Івано-Франківськ: Прикарпатський Ун-т, 1994. 102с.
121. Степаненкова В.М. Понятие социального конфликта в теории Р.Дарендорфа // Социологические иследования, 1994, № 5. С. 141-156.
122. Тимохина А.В. Личностно-ориентированная психотерапия в психологической практике. Луганск: Изд-во Восточноукраинского университета, 1997. 190 с.
123. Тихонова И.А. Педагогическое общение в школьной библиотеке: скрытые психологические возможности // Вопросы психологии. 2000. № 4. С. 120-123.
124. Тоба М. Психологічні детермінанти конфлікту // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. Івано-Франківськ: Плай” Прикарпатського ун-ту, 2001. Вип. 6. Ч.1. С. 191-198.
125. Томсон П. Самоучитель общения. СПб: Питер, 2000. 256 с.
126. Тюков А.А. Организационные обучающие игры и моделирование процесов социального развития личности // Игровое моделирование: методология и практика. Новосибирск: Наука, 1987. 65 с.
127. Філософський словник / За ред. В.І.Шинкарука. К., 1973. 600 с.
128. Фишер Р., Юри У. Путь к согласию, или переговоры без поражения: Пер. с англ. М.: Наука, 1992. 158 с.
129. Флоренская Т.А. Диалог как метод психологии консультирования (духовно ориентированный подход) // Психологический журнал. 1994. Т.15. № 5. С. 44-55.
130. Фрейд З. Психология Я” и защитные механизмы. М.: Педагогика Пресс, 1993. 140 с.
131. Фридман Л.М. О концепции школьной психологической службы // Вопросы психологии. 2001. №1. С. 97-106.
132. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности М.: Республика, 1994. 447 с.
133. Хайнацький М. Системні методи у розв’язанні конфліктних ситуацій. Вісник. Книж. палати. 1998. №1. C. 24-26.
134. Хомская Е. Д. О методологических проблемах современной психологии // Вопросы психологии. 1997. № 3. C.112-125.
135. Хорни К. Невротическая личность нашего времени. Самоанализ. М.: Изд. Группа Прогресс” Универс”, 1993. 480 с.
136. Хрестоматия по гуманистической психотерапии. М.: Институт общегуманитарных исследований, 1995. 302 с.
137. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности (Основные положения, исследование и применение): Пер. с англ. СПб: Питер Пресс, 1997. 608 с.
138. Цап Н.М. Агресивність дитини: за і проти // Практична психология та соціальна робота. 1999. № 6. C. 12-13.
139. Чалдини Р.