КОНСТИТУЮВАННЯ ТА РОЗВИТОК ТЕОРІЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ В СОЦІОЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ : Конституирования И РАЗВИТИЕ ТЕОРИИ МОДЕРНИЗАЦИИ В социологическом дискурсе

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ЦИМБАЛЮК Світлана Іванівна

УДК 316. 422

КОНСТИТУЮВАННЯ ТА РОЗВИТОК ТЕОРІЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ
В СОЦІОЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ

Спеціальність
22.00.01 теорія та історія соціології

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник:
Євтух Володимир Борисович
доктор історичних наук,
професор

Київ - 2007

З М І С Т
ВСТУП.....3
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ теорії модернізації
В соціологічноМУ дискурсІ ....9
1.1. Основні підходи до визначення поняття модернізація” в соціологічній науці..............................................................................................................................9
1.2. Місце і значення і теорій модернізації в соціології розвитку...................36
1.3. Генеза теорії модернізації в соціологічному дискурсі...............................48
Висновки до першого розділу .................................................................................56
Розділ 2
сОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ Рефлексії щодо
теорії модернізації В соціологічноМУ дискурсІ.58
2.1. Становлення теорій модернізації та соціального прогресу............................58
2.2. Специфіка конституювання теорії модернізації в
соціологічному дискурсі.......................................................................................75
2.3. Особливості розвитку теорії модернізації ......................................................95
Висновки до другого розділу.................................................................................106
Розділ 3
Рефлексія щодо ТЕОРІЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ
В соціологічноМУ дискурсІ УКРАЇНСЬКої соціології .......108
3.1. Процес конституювання рефлексії щодо теорії модернізації в Україні.....108
3.2. Вплив на рефлексію щодо теорії модернізації провідних
концепцій радянської соціології........................................................................121
3.3. Метод історизму як науковий підхід формування теорії модернізації
в вітчизняному соціологічному дискурсі..............................................................133
3.4. Рефлексія щодо перспектив розвитку теорії модернізації
в соціологічному дискурсі.....................................................................................145
Висновки до третього розділу................................................................................167
ВИСНОВКИ............................................................................................................169СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..........................................................176

ВСТУП
Актуальність теми. Динамічні глобальні зміни в усіх сферах життєдіяльності світового суспільства, що відбулися за останні роки, суттєво вплинули на стиль наукового мислення і розуміння світу. В реаліях сьогодення соціальна теорія перебуває у стані кардинальних зрушень [473, c. 58].
Ситуація, що склалася є надзвичайно сприятливою для інноваційного соціологічного пошуку. Перед соціологічною наукою постають нові завдання, пов’язані з обґрунтуванням виникнення, еволюції репрезентації різноманітних способів розв'язання соціальної проблематики, актуальної у певний період розвитку суспільства та притаманної тим чи іншим течіям, школам і напрямкам соціологічної науки.
Потреба у визначенні адекватних підходів пояснення соціальної дійсності активізує соціологічний дискурс, спрямований на теоретичне обґрунтування однієї з провідних теорій соціології розвитку теорії модернізації. Нині передчасно висловлювати судження про те, що теорія модернізації достатньо розкрита та досліджена у вітчизняному соціологічному дискурсі. Проте вже зараз можна виділити ті методологічні засади, які дозволяють проаналізувати набутки широкого досвіду теоретизування з приводу теорії модернізації у вітчизняній та зарубіжній науці.
Важливий вплив на дослідження процесів розвитку, визначення місця теорії модернізації в соціологічному дискурсі, виявлення специфіки його конституювання та застосування набутих результатів до українських реалій справили роботи вітчизняних дослідників О.Погорілого, В.Євтуха, Ю.Яковенка, В.Судакова, В.Танчера, П.Кутуєва, Б.Тарасенка, Н.Отрешко та російських І.Бестужева-Лади, С.Кара-Мурзи, Л. Бєляєвої тощо [313; 168; 454; 366; 50; 221; 44; 302].
У західній соціології розвитку особливо значними з даної тематики виступають праці аналітичного характеру Д.Рітцера, С.Леша, Г.Розе, Б.Вітрока, Л.Пелікані, П.Берка [330; 332, 489, 481, 48].
Праці зазначених авторів відіграли провідну роль у розробці різноманітних аспектів теорії модернізації. Проте у вітчизняній соціології ще бракує ґрунтовних комплексних досліджень теорії модернізації. За цієї ситуації особливо актуальними стають теоретичні розробки, які надають можливість розкрити динаміку становлення та перспективи розвитку теорії модернізації в українській соціології. Такі наукові розвідки дозволяють підвищити ефективність наукового обґрунтування діяльності, пов'язаної з модернізацією різних сфер життєдіяльності сучасного українського суспільства.
Отже, виходячи із викладеного вище, наукова проблема дисертаційного дослідження полягає у тому, що існуюча наукова рефлексія спрямовується на обґрунтування складових теорії модернізації в соціологічному дискурсі, разом з тим у ній відсутнє цілісне уявлення щодо розвитку і конституювання теорії модернізації в соціологічному дискурсі, що спонукає до формування наступної мети, досягнення якої дозволить подолати зазначену суперечність.
Мета дослідження полягає у розробці періодизації рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі як передумови наступного синтезу існуючих та отриманих положень для досягнення цілісного уявлення про цей процес.
Досягнення поставленої мети потребує розв'язання низки взаємопов'язаних завдань, а саме:
1. Розкрити характер рефлексії щодо становлення теоретичного конструкту модернізація” в соціологічному дискурсі.
2. Окреслити предметну сферу теорії модернізації, її місце серед інших теоретичних підходів соціології розвитку.
3. Здійснити аналіз змісту кожного періоду рефлексії теорії модернізації в соціологічному дискурсі.
4. Дослідити особливості рефлексії щодо конституювання теорії модернізації шляхом аналізу і порівняння теорій модернізації та постмодерну в соціологічному дискурсі.
5. Узагальнити досвід застосування методу історизму для дослідження модерністських процесів у рефлексії щодо зарубіжного та вітчизняного соціологічного дискурсу.
Об'єкт дослідження рефлексія щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі.
Предмет конституювання і розвиток теорії модернізації в соціологічному дискурсі.
Методи дослідження. В дослідженні рефлексії щодо конституювання і розвитку теорії модернізації в соціологічному дискурсі були застосовані різноманітні методи у їх взаємозв'язку. У дисертації використані методи: історичний, проблемно-хронологічний, системно-структурний, порівняльний. Історичний метод дозволив виявити зміну соціальних орієнтацій в оцінці процесів модернізації, розглянути своєрідність модернізації суспільств Заходу і Сходу з їх відмінними орієнтаціями, традиціями, цінностями, рівнем культури, адаптувавши цей досвід для дослідження особливостей модернізації українського суспільства. На основі проблемно-хронологічного методу вибудовано періодизацію рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі. Можливість розглянути відмінність теорії модернізації від інших теорій соціології розвитку була забезпечена застосуванням методу системно-структурного аналізу. Значну цінність для даного дослідження має метод порівняльного аналізу, який дозволив виявити особливості рефлексії щодо теорій модернізації та постмодерну в соціологічному дискурсі.
Наукова новизна одержаних результатів. Результатам дисертаційного дослідження притаманний такий рівень наукової новизни:
поглиблено розуміння модернізації” як теоретичного конструкту, який визначає творчо-перетворюючу функцію розвитку та характеризує орієнтацію суспільства і його структур на удосконалення, прогрес, розроблення та реалізацію нових цілей, пріоритетів, стратегій на відміну від широковживаного у соціологічному дискурсі визначення модернізації” як процесу розвитку суспільств у відповідності з певною моделлю (наприклад вестернізацією”);
дістало подальший розвиток існуюче в соціологічному дискурсі уявлення про те, що теорія модернізації не є ні субтеорією соціології розвитку, а ні доповненням інших теорій, наприклад теорії індустріального суспільства”, а виступає самостійною теорією соціології розвитку, у якій суспільний розвиток розглядається як комплексний процес, на відміну від поширеного в соціологічному дискурсі судження про теорію модернізації як похідну від інших теорій соціології розвитку (теорії соціальної зміни, індустріального суспільства, конвергенції);
вперше у соціологічній науці розроблена періодизація рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі, яка складається з чотирьох послідовних періодів: класичного періоду (остання третина XVIII початок XX ст.), періоду конституювання (2060-ті рр. XX ст.), періоду розвитку (7080-ті рр. XX ст.), періоду дивергенції (кінець XX початок XXI ст.);
здійснено аналіз змісту основних періодів розвитку теорії модернізації, на основі якого виявлено, що кожен з них відзначався комплексом специфічних методів, притаманних соціологічному дискурсу даного періоду;
дістало подальшої розробки розуміння того, що теорії постмодерну характеризуються власною динамікою та логікою розвитку і виступають самостійними теоріями соціології розвитку, на відміну від поширеного у вітчизняній соціологічній науці уявлення про теорії постмодерну як новітні теорії модернізації або їх субтеорії;
вперше у соціологічній науці розглянуто значення для конституювання сучасної теорії модернізації методу історичного аналізу, доведено, що даний метод закладає основи розуміння модернізації як нелінійного, багатовекторного процесу.
Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що положення, обґрунтовані у даному дослідженні, можуть бути використані в навчальному процесі вузів, у розробленні нормативних та спеціальних дисциплін, спрямованих на вивчення такої галузі соціологічного знання, як соціологія розвитку; слугувати теоретичною основою розроблення рекомендацій, спрямованих на побудову сталої стратегії розвитку сучасного українського суспільства; сприяти вдосконаленню та оптимізації технологій соціально-культурного планування. Основні положення дисертації можуть стати підґрунтям для подальших історико-теоретичних досліджень модерністської соціологічної думки та бути використані в процесі викладання навчальних дисциплін з теорії та історії соціології.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій випливають з адекватності теоретико-методологічних засад проблемі дослідження, меті та завданням роботи, визначаються обраною теоретико-методологічною базою дослідження у вигляді тверджень і положень українських, російських та західних науковців, спеціалістів з дослідження процесів розвитку (Л.Пайя, Дж.Рітцера, О.Ахієзера, І.Бестужева-Лади, Б.Головка, В.Танчера, П.Кутуєва тощо) [479, 330, 50, 371; 258; 259].
Апробація результатів дисертації проходила в доповідях на наукових конференціях:
1. Особливості розвитку процесу модернізації в Україні (ХІХ початок ХХ ст.) // Харківські соціологічні читання. Методологія, теорія та практика аналізу сучасного суспільства. Міжнародна соціологічна конференція. Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, Харків, 24-25 листопада, 2004 р.
2. Особливості модерністського теоретизування (2050-ті рр. ХХ ст.) // Культуротворча парадигма українського націєтворення. Всеукраїнська науково-практична конференція. Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Інститут мистецтв, Івано-Франківськ, 2005 р.
3. Аналіз генези модерністських теорій // Наукова конференція з нагоди Днів факультету. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Наукове товариство студентів та аспірантів, Факультет соціології та психології, Київ, 28 квітня, 2005 р.
4. Проблеми і перспективи безперервної освіти в Україні // Всеукраїнська науково-практична конференція Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті формування сталого суспільства”, Київ, 12-13 травня, 2005 р.
5. Особливості процесу конституювання українського соціологічного знання на початку ХХ сторіччя // Харківські соціологічні читання. ХІ Міжнародна соціологічна конференція. Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 1112 листопада, 2005 р.
6. Культурна діяльність як засіб розвитку міжетнічної толерантності // Міжкультурний діалог як засіб запобігання конфліктам. Круглий стіл, Сімферополь, 2122 грудня, 2005 р.
7. Проблема діалогу культур у контексті сучасної соціально-культурної ситуації // Міжнародна науково-практична конференція Україна Світ від культурної своєрідності до спорідненості культур”, Київ, 2526 травня, 2006 р.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи представлено в сімох одноосібних публікаціях у фахових виданнях із соціології та трьох опублікованих тезах наукових конференцій.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (490 найменувань), повний обсяг дисертаційного дослідження становить 176 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації розв’язано наукову проблему, яка полягає у тому, що в соціологічній науці активізується наукова рефлексія, спрямована на обґрунтування окремих складових теорії модернізації в соціологічному дискурсі, разом з тим відсутнє цілісне уявлення про цей процес.
Вперше запропоновано авторську періодизацію рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі; здійснено аналіз змісту основних періодів розвитку теорії модернізації; поглиблено розуміння модернізації” як теоретичного конструкту; дістало подальший розвиток існуюче в соціологічному дискурсі уявлення про те, що теорія модернізації виступає самостійною теорією соціології розвитку; дістала подальшої розробки теза про теорії постмодерну як самостійні теорії соціології розвитку; доведено значення для конституювання сучасної теорії модернізації методу історичного аналізу.
Так, розв’язання завдань дисертаційного дослідження передбачало уточнення терміну модернізація”. Опрацювання відповідної наукової термінології з позицій соціології розвитку дає підстави визначити модернізацію як теоретичний конструкт, який визначає творчо-перетворюючу функцію розвитку та характеризує орієнтацію суспільства і його структур на удосконалення, прогрес, розроблення та реалізацію нових цілей, пріоритетів, стратегій. Разом із тим доведено, що враховуючи апріорні критерії визначення даного поняття, його моделювання детермінується обраними теоретичними підходами та конкретними дослідницькими завданнями.
Здійснений нами аналіз рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі дозволяє зазначити, що її основними структурними складовими визначаються теорії соціальної зміни; теорії соціально-історичних процесів на різних рівнях макровиміру й у різних часових параметрах; теорії, що пояснюють функціонування соціальної системи (системні, структурні теорії і теорії конфлікту”); теорії індустріального суспільства”; теорії модернізації та теорії постмодернізму”. Таким чином, дослідження рефлексії щодо теорії модернізації доводить, що теорії модернізації не можна вважати ані субтеоріями соціології розвитку, ані доповненням інших теорій, наприклад, теорії індустріального суспільства”. Отже, теорії модернізації виступають самостійними теоріями соціології розвитку.
Дослідження предметної сфери рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі дозволило визначити її істотні відмінності від інших теорій соціології розвитку, в більшості з яких розглядаються окремі структурні складові суспільного розвитку (розвиток економічних відносин, соціальні наслідки науково-технічного прогресу, трансформації політичної сфери тощо). На відміну від цього в теоріях модернізації суспільний розвиток розглядається як комплексний процес, що передбачає трансформацію всіх основних сфер життєдіяльності суспільства, в тому числі перетворення соціальної структури, культурних цінностей та релігійних вірувань.
Слід зазначити, що наскрізною темою рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі стала прогресистська проблематика, дослідження якої було спрямоване на гармонізацію всієї сукупності суспільних відносин, всіх сфер життєдіяльності суспільства, пошук їх досконалих вимірів.
На основі аналізу рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі визначено, що удосконалення предметної сфери теорії модернізації пов’язане з уточненням її соціально-культурних критеріїв, до яких доцільно включати не лише класичні, традиційні характеристики (комплексність, системність, глобальність, гомогенність тощо), а й враховувати в соціологічних дослідженнях та поступово вводити до наукового обігу такі критерії, як багатовимірність, що передбачає соціальне наслідування (звернення до традицій, культурної пам’яті); альтернативність моделей модернізації суспільств; фрагментарність та непослідовність процесу модернізації, неоднозначність її культурних наслідків.
На підставі теоретичного узагальнення наукових джерел щодо конституювання і розвитку теорії модернізації в соціологічному дискурсі розроблено періодизацію конституювання модерністського дискурсу. Так, структура західного модерністського дискурсу складається з чотирьох послідовних періодів: класичного періоду (остання третина XVIII початок XX ст.), періоду конституювання (2060-ті рр. XX ст.), періоду розвитку (7080-ті рр. XX ст.), періоду дивергенції (кінець XX початок XXI ст.)
Змістовний аналіз західного модерністського дискурсу дозволяє визначити, що зародження теорій модернізації у класичний період відбувалося під впливом таких соціальних змін, як індустріалізація, урбанізація, поширення освіти тощо. У цей період формуються три основні підходи, в межах яких починається розвиток теорії модернізації еволюційний, раціоналістичний та дихотомічний.
Другий період період конституювання теорій модернізації в соціологічному дискурсі відбувається у час розпаду світової колоніальної системи та створення національних держав. Стрижневою темою теорій модернізації цього періоду стає пошук оптимальної стратегії розвитку новостворених держав. Вирішення цього завдання пов’язується із спробами перенесення” апріорної моделі модернізації в нове соціальне середовище. Завершення зазначеного періоду пов’язано з визнанням очевидної неефективності практичної реалізації вестернізованої моделі модернізації.
Третій період період дивергенції пов’язаний з розвитком теорій модернізації, коли основний зміст соціологічного дискурсу спрямовується на утвердження нелінійності суспільного розвитку та дослідження якості життя. Період дивергенції збігається з інтенсивним розвитком країн третього світу” та комплексним дослідженням їх проблем. Саме ці чинники обумовлюють остаточну відмову від концепції лінійної модернізації та детермінують розвиток багатовимірної теорії модернізації.
У процесі дослідження паралельно з вивченням конституювання та розвитку теорії модернізації в дослідженнях соціологів Заходу вивчався процес конституювання теорії модернізації в соціологічному дискурсі нашої країни. Було виявлено, що періодизація рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі представлена чотирма періодами. Слід відзначити, що конституювання західного та вітчизняного дискурсу з приводу теорії модернізації має спільну динаміку. Дослідження цього процесу, здійснене на основі аналізу наукових доробок соціологів України, дозволяє визначити такі основні періоди його конституювання: класичний період (кінець ХІХ початок ХХ ст.), період конституювання (2060-ті рр. ХХ ст.), період розвитку (початок 70-х кінець 90-х рр. ХХ ст.), період дивергенції (кінець ХХ початок ХХІ ст.).
Особливості вітчизняної рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі пов’язані з специфікою соціально-культурної життєдіяльності нашого суспільства. Так, зародження теорій модернізації в українському соціальному дискурсі у класичний період, відбувалося під впливом ідей позитивізму, еволюціонізму, соціал-дарвінізму, а також марксистської теорії, спробою їх адаптації до соціально-історичних умов вітчизняного соціуму.
Період конституювання теорій модернізації суттєво відрізняється від західного модерністського дискурсу за змістом. Він знаменується політизацією теорії модернізації, яка була спрямована на визначення переваг соціалізму та критичний аналіз капіталізму як хибного шляху соціального розвитку. Особливої актуальності набувають політично заангажовані модерністські дослідження, метою яких стає доведення соціальних переваг та прогресивного модернізаційного потенціалу нового радянського суспільства.
Період розвитку визначається зверненням вітчизняної наукової спільноти до пошуку наукових концепцій, у яких обґрунтовуються ідеї поліваріантності суспільного розвитку; підкреслюється можливість існування для нашого суспільства не лише внутрішніх, але і зовнішніх детермінант вибору стратегії модернізації; доводиться необхідність вивчення та застосування в процесі модернізації соціального досвіду інших суспільств.
Таким чином, визнається можливість альтернативних стратегій модернізації, її різних траєкторій; висловлюються гіпотези щодо розмаїтості історичних типів або моделей соціального розвитку українського суспільства.
У процесі дослідження доведено, що остаточна відмова від концепції лінійної модернізації відбувається у період дивергенції”. В цей час у рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі спостерігаються тенденції, пов’язані з формуванням багатовимірної теорії модернізації, розвитку якої сприяють комплексні порівняльні теоретичні та конкретно-соціологічні дослідження радянського та пострадянського суспільства. Характерною рисою означеного періоду виступає синтез предметного поля соціології із суміжними соціогуманітарними науками.
Аналіз рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі приводить до висновку про те, що вагоме значення для конституювання сучасних теорій модернізації мав метод історизму. Використання історичних аналогій, дослідження особливостей розвитку українського суспільства на різних історичних етапах надавало змогу дослідникам уникати традиційних ідеологічних конструктів, визначати особливості модернізації вітчизняного соціуму в історичній ретроспективі, тим самим закладаючи основи розуміння модернізації як нелінійного, багатовекторного процесу. Історичний метод дозволив науковцям не лише вичерпно пояснювати соціальну еволюцію суспільств, а й на даній теоретичній основі розробляти модерністські концепції. Цим визначена перспективність застосування методу історизму для дослідження модерністських процесів у зарубіжному та вітчизняному соціологічному дискурсі.
Порівняння теоретичних засад рефлексії щодо теорії модернізації та постмодерну в соціологічному дискурсі дає підстави для наступного висновку. Методологія постмодернізму спроможна заповнити ідейний вакуум”, що утворився внаслідок відмови від теоретичних концептів, що панували в радянському суспільстві. Вона створює можливості для продукування інноваційних наукових підходів, розширює межі наукового теоретизування, легітимізує вивчення латентних соціальних проблем. У той же час, методологія постмодернізму ускладнює розробку теоретичних засад модернізації сучасного українського суспільства, процес якої пов’язаний із реалізацією переважно доганяючої” моделі модернізації, для успішного конструювання якої потрібна чітка раціональна основа, притаманна саме модерністському підходу.
Дослідження рефлексії періоду дивергенції” дозволило визначити дві основні позиції щодо конституювання і розвитку теорій модернізації в дискурсі української соціологічної науки. Перша позиція прозахідна заснована на рефлексії з приводу кращих здобутків теорії модернізації в західному соціологічному дискурсі (А.Арсієнко, В.Рой, А.Ручка, Н.Побєда). Друга етнобіхевіористична передбачала рефлексію щодо наукових надбань корифеїв російського та українського соціального знання (С.Кара-Мурза, А.Ахіезер, В.Євтух, О.Гриценко).
Дослідження основних періодів рефлексії щодо теорії модернізації дозволило визначити дві основні позиції щодо конституювання і розвитку теорій модернізації в дискурсі української соціологічної науки. Перша позиція прозахідна заснована на рефлексії з приводу кращих здобутків теорії модернізації в західному соціологічному дискурсі. Друга етнобіхевіористична передбачала рефлексію щодо наукових надбань корифеїв російського та українського соціального знання, опосередкована особливостями соціально-культурних традицій та базується на результатах історико-етнографічних, етнокультурних та біхевіористичних розробкок корифеїв російського та українського соціального знання.
Подальша перспектива розвитку рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі України пов’язується з теоретичним обґрунтуванням та практичною апробацією запропонованих дослідниками трьох гіпотетичних моделей суспільного розвитку: технократично-оптимістичної, еколого-алармістської, адаптаційно-кризової. Реалізація цих моделей сприятиме соціальній модернізації українського суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АбдеевР. Философия информационных цивилизаций: Диалектика прогрессивной линии развития как гуманитарная общечеловеческая философия для ХХI века: Учеб пособие. М.: ВЛАДОС, 1994. 335 с.
2. Абдульдін Бассам Саїд. Глобалізація і проблема відсталості у постбіполярному світі: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.04 / Ін-т світової економіки і міжнародних відносин НАН України. К., 2001. 16 с.
3. АвербухМ.С. Законы народонаселения докапиталистических формаций: Опыт исследования АН СССР. М.: Наука, 1967. 208 с.
4. АвешниковМ.М. и др. Человек и социальное развитие. Вопросы и ответы. М., 1989.
5. АвиловаА.В. и др. Западноевропейские страны. Особенности социально-экономических моделей. М., 2002.
6. АврамоваЕ.М. Народное благосостояние тенденции и перспективы. М.: Изд-во МГУ, 1991.
7. АитовН.А. Научно-техническая революция и социальное планирование. М.: Профиздат, 1978.
8. АитовН.А. Социальные проблемы ускорения научно-технического прогресса в СССР. М.: Сов. Россия, 1987. 174 с.
9. АйвазянС.А. и др. Классификация многомерных наблюдений / С.А.Аствозян, З.И.Брежнева, О.В.Староверов. М.: Статистика, 1974. 240 с.
10.АлабкинЛ.И. и др. Социальные ориентиры обновления. Общество и человек. М., 1990.
11.АлексеевВ.А. Иллюзии и догмы: Взаимоотношения советского государства и религии. М.: Политиздат, 1991. 400с.
12.АлимовА.А. и др. Социально-психологические проблемы научно-технического прогресса. Л., 1982.
13.АллардЕ. Сомнительные достоинства модернизации // СОЦИС. 2002. № 9.
14.АндерсонБ. Воображаемые общества: Размышления об истоках и распространении национализма / Пер. с англ. В.Г.Николаева; РАН, Центр фундаментальной социологии. М.: КАНОН-пресс Ц. 2001. 287 с.
15.АндреевЭ.П., ЛевыкинИ.Т. и др. Показатели образа жизни в Украине социальный процесс развития социалистического общества. М., 1985.
16.Ападурай А.Свободната модерност:Културни измерения на глобализацията/Арджун Ападурай;Ред.Елица Тодорова;Прев. от англ.Мария Димитрова,Георги Христов.С.:ЛИК,2006. 322 с.
17.АрабадженЗ.А. Низшие городские слои и социальная эволюция стран Востока. М., 1986.
18.Араб-ОглыЭ.А. Обозримое будущее. Социальные исследования НТР: год 2000. М.: Мысль, 1998. 205 с.
19.АрдабацкаяЮ.Е. Социологические взгляды М.М.Ковалевского на эволюцию российской государственной власти: Дис... канд. социол. наук: 22.00.01. Саратов, 2003. 160 с.
20.АрошенкоА.Г. Мир мнений о мире в четырех измерениях: Результат опроса общественного мнения в США, Великобритании, Германии и Японии по наиболее важным проблемам современности. К., 1994.
21.АрслановаС.К. Модернизация общественной жизни как фактор изменения социального статуса женщины (На материалах города Набережные Челны): Дис... канд. социол. наук : 22.00.04. Казань, 2004. 228 с.
22.АртемоваО.Ю. Эгалитарные и неэгалитарные первобытные общества // Архаическое общество: узловые проблемы социологии развития / Отв. ред. А.В.Коротаев, В.В.Чубаров. М.: Ин-т истории СССР АН СССР, 1991. Т. I.
23.АрутянЮ.В. Постсоветские науки / РАН, Ин-т этнополитологии и антропологии им. Н.Н.Миклухо-Маклая. М., 1999. 207 с.
24.АсалхановаО.Д. Китайская интеллигенция в условиях модернизации общества (Последняя четверть XXв.): Дис... канд. социол. наук: 22.00.04. Улан-Удэ, 2003. 152 с.
25.АфанасьевВ.Г. Общество: системность, познание и управление. М., 1981.
26.Афонін Е. А., Бандурка О. М., Мартинов А. Ю.. Велика розтока (глобальні проблеми сучасності: соціально-історичний аналіз) / Українське товариство сприяння соціальним інноваціям. Відділ інформаційно-бібліотечного забезпечення Апарату Верховної Ради України. К. : Видавець "Парапан", 2002. 352с.
27.АхиезерА.С. Россия: критика исторического опыта (Социокультурная динамика России). 2-е изд. Новосибирск, 1997. Т.1.: От прошлого к будущему. С. 396.
28.БакіровВ.С. Пострадянська соціологія та пострадянське суспільство // Вісник харківського національного університету імені В.Н.Каразіна Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. 2003. №577. С.912.
29.БалобановаЕ.С. Социально-економическая зависимость: теория, история и современность. 2004. 269 с.
30.БальцеровичЛ. Свобода і розвиток: Економія вільного ринку / Пер. з польськ. Л., 2000. 332 с.
31.БандуркаО.М., АфонинЕ.А. та ін. Велика розтока (Глобальні проблеми сучасності. Соціологічний і історичний аналіз). К., 2002.
32.Банк социологических данных, 19682001 (Информационные ресурсы): Справочник. В 2-х кн. М.: Изд-во Ин-та социологии РАН, 2002 169с.
33.БаргМ.А. Категория развитие” в историческом исследовании (опыт системного анализа) // История СССР. 1986. №1.
34.Барг М.А. Народные низы в Английской буржуазной революции XVII века. — М.: Наука, 1967. — 351 с.
35.Барзилов С. И. Социально-политическое развитие аграрного отряда рабочего класса в условиях зрелого социализма. Автореф... Канд.филос.наук: 09.00.02 / Барзилов С.И.; Белорус.гос.ун-т. Минск, 1979. 18 с.
36.БартеневС.А. История экономических учений в вопросах и оветах: [Учеб.-метод. пособие]. М.: Юрист, 1998. 187 с.
37.БартоломьюД.Д. Стохастические модели социального прогнозирования М.: Финансы и статистика, 1985. 295 с.
38.БатыгинГ.С. Обоснование научных выводов прикладной социологии / АН ССР, Ин-т социол. исслед. М.: Наука, 1986. 295 с.
39.БауманЗ. Философия и постмодернистская социология // Вопросы философии. 1993. №3. С.4662.
40.Бернье Ф. История последних политических переворотов в государстве Великого Могола, пер. с франц., М.—Л., 1936: Sarkar J., The history of Aurangzib,. [2-3 ed.], v. 1—6, Calc., 1924—28.
41.БебельА. Будущее общество. М.: Красная новь, 1923. 128 с.
42.Бевзенко Л. Д. Соціальна самоорганізація. Синергетична парадигма: можливості соціальних інтерпретацій: Автореф. дис... д-ра соціол. наук: 22.00.02 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2005. 36 с.
43.БелоцерковскийВ.В. Продолжение истории: синтез социализма и капитализма. М., 2001. 246 с.
44.БеляеваЛ.А. Социальная модернизация в России в конце ХХ века / РАН, Ин-т философии. М., 1997. 173 с.
45.Бендикс Р. Образ общества у Макса Вебера // Вебер М. Избранное. Образ общества. М., 1994. С. 567-586.
46.БеньковскийВ.В., ЛойкоЛ.В. Мировая социалистическая система: даты, факты, коментарии. М., 1986. 269 с.
47.БергерП.Л. Многоликая глобализация: культурное разнообразие в современном мире. М., 2004. 379 с.
48.БеркП. Популярна культура у ранньомодерній Європі / Пер. з англ. К.: УЦКД, 2001. 376 с.
49.БерккерГ., БосковА. Современная социологическая теория в ее преемственности и изменении / Общ. ред. Д.И.Честнокова. М.: Иностр. лит., 1961. 895 с.
50.Бестужев-ЛадаИ.В. Перспективы развития культуры в проблематике социального прогнозирования. М.; СПб, 1997. 127 с.
51.БехВ.П. Соціальний організм країни. Запоріжжя, 1999. 306 с.
52.Блек К. Что такое паблик рилейшнс?. М., 1978.
53.БлоговВ.И. Социология культурного образа жизни: (проблема социокультурной динамики) / РАН, Ин-т социологии. М., 2001.
54.БобрихР.Р. Исследование видов целеобразования. Кишинев, 1987. 131 с.
55.БогомазоваО.В. Органическая концепция социальной эволюции Г.Спенсера и современность: Дис... канд. социол. наук: 22.00.01. Саратов, 2004. 147 с.
56.БогомоловА.С. Англо-американская буржуазная философия эпохи империализма. М., 1964.
57.БольдюсовС.А. Теория прогресса в творчестве П.Л.Лаврова: Дис... канд. социол. наук: 22.00.01. Саратов, 2003. 127 с.
58.Большой толковый социологический словарь: русско-английский, англо-русский = Dictionary of Sociology. М. : Вече, 1999. (Collins). Т. 1 : А-О. 544 с.
59.Большой толковый социологический словарь: русско-английский, англо-русский = Dictionary of Sociology. М. : Вече, 1999. (Collins).Т. 2 : П-Я. 528 с.
60.БорисоваЮ.В. Особистісний синдром” модернізаційного процесу: аксіологічний аспект соціального аналізу // Природа людини і динаміка соціально-економічних процесів: Зб. статей. Випуск 1. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. С. 182186.
61.БорисоваЮ.В. Модернизация или трансформация: к вопросу о сущности современных социальных изменений // Грани: Науково-теоретичний та громадсько-політичний альманах. 1999. №35. С.128132.
62.БорисоваЮ.В. Понятие модернизации: аксиологический аспект анализа // Матеріали I міжнародної конференції Наука і освіта , 98”. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998.
63.БорисоваЮ.В. Традиціоналістські та модерністські цінності в структурі молодіжної ціннісної свідомості: соціологічний аналіз: Автореф. дис... канд. соціол. наук: 22.00.01 / Харківськ. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна. Харків, 2001. 19 с.
64.БородкинФ. Движение российского социума к государству благоденствия // Социс. 1997. № 7.
65.БосенкоВ.А. Диалектика как теория развития. К.: Изд-во КГУ, 1966.
66.Браун М. Теория измерения технического прогресса. М.: Статистика”, 1971. 208 с.
67.БрегсонА. Творческая еволюция / Авторизиров. пер. с фр. В.А.Флеровой. М.; СПб.: Русская мысль, 1914. 332 с.
68.БродельФ. Динамика капитализма / Пер. с фр. Смоленск: Программа, 1993. 128 с.
69.БудонР. Место беспорядка: Критика теорий социального изменения М.: Аспект пресс, 1998. 284 с.
70.Будущее России и новейшие социологические подходы. М., 1997. 93с.
71.БузгаминА.В. Теория социально-економических трансформаций: Прошлое, настоящее и будущее экономики реального социализма” в глобальном мире: Учебная студ. Экон. М.: ТЕИС, 2003 680 с.
72.БулатовМ.А. Противоречия в современном мире: в поисках новой формы диалектики. К., 1992.
73.Буржуазное общество в поисках стабильности / А.А.Галкин, А.М.Сталимин, С.В.Михайлов и др. М.: Наука, 1991. 269 с.
74.БурлачукВ.Ф. Суспільна трансформація: концептуалізація, тенденції український досвід. К., 2004. 243 с.
75.БухараевВ.М. Ред. Общественный прогресс и вопросы развития общества. Казань, 1996.
76.Бюль В. Феноменологическая редукция, функциональное понимание и интуиция сущностей: измерения и принципы понимающей социологии в работах Макса Шелера // Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература: Реферативный журнал. Сер. 11, Социология. - 1994. — № 1. - C. 31-35.
77.В поисках нового мировидения: И.Пригожин, Е. и Н.Рерихи: Сб. М.: Знание, 1991. 64 с.
78.ВайштейнО.Б. Постмодернизм: история или язык // Постмодернизм в философии, науке, культуре. Харьков, 2000. С. 246264.
79.ВалерстайнИ. Анализ мировых систем и ситуация в современном мире. СПб.: Университетская книга, 2001. 415 с.
80.ВареницяО.П. Постмодерністський дискурс: радикальні спроби оновлення філософії: Автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.05 / Київськ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. К., 2002. 16 с.
81.ВасильевГ.Г. Роль конкретных социологических исследований в научном управлении процессами. М.: Изд-во МГУ, 1981. 127 с.
82.ВасильковаВ.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем: синергетика и теория социальной самоорганизации. СПб.: Лань, 1999. 479 с.
83.ВеберА.Б. Устойчивое развитие как социальная проблема / глобальный контекст и российская ситуация / РАН, Ин-т социологии. М., 1999. 122 с.
84.ВеберМ. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика / Пер. з нім. О.Погорілого. К.: Основи, 1998.
85.Винарик Л. С., Щедрин А. Н., Васильева Н. Ф. Вхождение Украины в информационное общество / НАН Украины; Институт экономики промышленности. Донецк : ИЭП НАН Украины, 2001. 151с.
86.ВишневскийА.Г. Серп и рубль: консервативная модернизация в СССР. М., 1998. С. 64.
87.ВласоваВ.Б. Ред. История методологии социального прогнозирования, конец ХIХХХ века: СПб. М., 2001.
88.ВласюкО.С. Індекс людського розвитку. К., 1995.
89.ВойтенкоВ.П. Україна десять років самотності. Системний погляд на безсистемні реалії. Л.: Універсум, 2001. 146 с.
90.ВойткоВ.І. Марксистська соціологія як наука. К.: Наук. думка, 1968. 103 с.
91.ВолковЮ.Г. Социология. Курс лекций: Учебное пособие. Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. 432 с.
92.ВолобуевП.В. Выбор путей общественного развития: теория, история, современность. М., 1987. С. 10.
93.ВолобуевП.В. О проблеме выбора путей общественного развития // Вопросы философии. 1984. №1.
94.ВоловичВ.И. Надежность информации в социологическом исследовании. К., 1974.
95.ВрублевськийВ.К., ХорошковськийВ.І. Український шлях: Начерки геополітичне становище України та її національні інтереси. К., 1997. 426 с.
96. ГабермасЮ. Філософський дискурс модерну / Пер. з нім. та комент. В.П.Купліна. К.: Четверта хвиля, 2001. 423 с.
97. Гавриленко І. М. Соціологія: Навч.посіб. / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Факультет соціології і психології. К., 2000. Бібліогр.: в кінці глав. Кн. 2 : Соціальна динаміка. 464с.
98. ГавриленкоІ.М., МельникП.В., НедюхаМ.П. Соціальний розвиток: Навч. посібник для студ. гуманіт. спеціальностей вищих закладів освіти / Державна податкова адміністрація України; Академія держ. податкової служби України Ірпінь, 2001. 484 с.
99. ГайдарЕ.Т. Государство и эволюция: Как отделить собственность от власти и повысить благосостояние россиян. СПб.: Норма, 1997. 222с.
100. ГалдаВ.Н. Социологический анализ современных оснований безопасного развития общества: Дис... канд. социол. наук: 22.00.08. Майкоп, 2004. 162 с.
101. ГалкинА.А. На изломах социальной структуры. М., 1987.
102. ГальцеваР.А. Самосознание европейской культуры ХХ века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе: СПб. М., 1991.
103. ГальчинськийА. Україна на перехресті геополітичних інтересів. К.: Знання України, 2002. 180 с.
104. ГальчинськийА.С. Суперечності реформ: у контексті цивилізаційного процессу. К., 2001. 319 с.
105. ГейзінгЙ. Homo Ludens / Пер. з англ. О.Мокровольського. К.: Основи, 1994. 250 с.
106. ГендельМ. Космогоническая концепция Розенкрейцеров: основной курс по прошлой эволюции человека, его нынешней конституции и будущему развитию. В 2 кн. М., 1993.
107. Гендер і державна політика / Пер. з англ.; Упоряд. П.Репін. К.: Вид-во Соломії Павличко Основи”, 2004. 394 с.
108. Гердер И.Г. Идеи к философии истории человечества / Пер. с нем. М.: Наука, 1977. 703 с.
109. ГешалС., Минцберг и др. Стратегический процесс / Пер. с англ. СПб.; М.; Харьков; Минск, 2001. 684 с.
110. ГидденсЭ. Последствия модернети / Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / Под. ред. В.Л.Иноземцева. М.: Akademia, 1999.
111. ГидденсЭ. Постмодерн // Философия истории. Антология / Сост., ред. и вступ. ст. Ю.А.Кимелова. М.: Аспект Пресс, 1995.
112. ГиндинИ.Ф. Социально-экономические итоги развития российского капитализма и предпосылки революции в нашей стране // Свержение самодержавия. М., 1970. С. 86.
113. ГиркоЛ.В. Социологические исследования на пороге ХХІ века: Сб. обзоров и реф. М., 2000.
114. ГленковаЗ.Т. Ред. Гражданское общество: теория, история, современность. М., 1999. 165 с.
115. Глобализация и постсоветское общество / РАН, Ин-т социологии, Центр социологического образования / Под ред. А.Согомонова, С.Кухтерина. М.: Стови, 2001. 223 с.
116. Глобальное моделирование и социальные процессы: Тр. Семинар / Всесоюз НИИ систем. исслед. М., 1984. 160 с