УКРАЇНСЬКА СОЦІОЛОГІЯ: ТРАДИЦІЇ, ЧИННИКИ, ОРІЄНТИРИ РОЗВИТКУ (60-ТІ РР. ХХ – ПОЧАТОК ХХІ СТ.) : УКРАИНСКАЯ Социология: ТРАДИЦИИ, ФАКТОРЫ, ориентиры развития (60-е гг. ХХ - НАЧАЛО ХХ СТ.)

Краткое описание

Інститут соціології Національної академії наук України

На правах рукопису

Рибщун Олександр Вікторович

УДК 316(477)

УКРАЇНСЬКА СОЦІОЛОГІЯ: ТРАДИЦІЇ, ЧИННИКИ, ОРІЄНТИРИ РОЗВИТКУ (60-ТІ РР. ХХ ПОЧАТОК ХХІ СТ.)

22.00.01 теорія та історія соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
соціологічних наук

Науковий керівник
Танчер Віктор Володимирович
доктор філософських наук, професор

Київ - 2008

ЗМІСТ

Вступ.............................................................................................................................4
Розділ 1 Формування інституціональних основ та розвиток традицій української соціології за радянської доби. 13
1.1. Українська соціологія: проблеми ідентичності та обґрунтування теоретичної традиції 13
1.2. Українська соціологія радянського періоду: фаза відродження. 19
1.3. Інституціоналізація соціологічного знання в Україні (70-ті - поч.80-х рр.) .33
1.3.1. Початок інституціонального процесу: утворення соціологічного відділу в Інституті філософії АН УРСР та його перші емпіричні та теоретичні розвідки. 33
1.3.2. Пріоритетні напрями української академічної соціології 70-х поч. 80-хрр. 41
1.3.3. Система професійних комунікацій у контексті інституціоналізації української соціології за радянської доби. 56
1.4. Соціологія vs влада: проблема взаємовідносин крізь призму експертних оцінок. 81
1.5. Українська соціологія за доби Перебудови (сер. кін. 80-х рр.) 90
Висновки до розділу 1. 102
Розділ 2 Розвиток соціологічної науки у незалежній Україні 106
2.1. До питання визначення „критичної точки відліку” нового періоду (кілька експертних пропозицій) 106
2.2. Завершення інституціональних процесів української академічної соціології за доби незалежної України. 110
2.2.1. Науково-дослідна робота: „радянський спадок” та нові тенденції. 110
2.2.2. „Українське суспільство на межі ХХ ХХІ ст.”: епоха моніторингу. 122
2.2.3. Соціологія та влада чи можливий все-таки конструктивний діалог?. 139
2.2.4. Комунікативна та координаційна функції: розвиток та прогалини. 147
2.2.5. Кадрова політика. 162
2.3. Вузівська соціологія: характеристика напряму. 168
2.3.1.Соціологічна освіта в Україні: проблеми та перспективи. 168
2.3.2. Внесок академічних соціологів у розвиток соціологічної освіти у роки незалежності. 174
2.4. Недержавні соціологічні центри. 177
Висновки до розділу 2. 182
Висновки. 184
Додаток А Структура Інституту соціології НАН України. 186
Додаток Б Експертні інтерв’ю.. 189
Список використаних джерел. 366

ВСТУП

Актуальність теми. Ще О.Конт вбачав у соціології науку, здатну не лише виконувати пізнавальну функцію, але й спроможну до соціальної інженерії. Незважаючи на усі недоліки його концепції, соціологія показала себе спроможною до соціального конструювання у часи серйозних соціальних конфліктів та макросоціальних пертрубацій. Саме в часи, коли суспільство вкрай гостро потребувало пояснень соціальних змін, соціологія ставала засобом, здатним не допустити критичного рівня суспільної аномії. Це було не лише в часи, коли соціологічна наука асоціювалася зі сталим раціональним знанням, але й в усі докласичні тисячоліття, коли вона існувала у формі соціально-філософських роздумів. Щоправда, якщо у добу традиційного суспільства домінуючу позицію тут займала ще й релігія, то у модерністському суспільстві саме соціальна наука починає виконувати функцію соціального арбітра. У часи постмодерних перетворень, суспільних трансформацій і криз інтерес до соціології зростає, і саме тоді соціологія отримує шанс на динамічний розвиток. Загалом, можна відстежити своєрідну закономірність: чим більшою є соціальна нестабільність і невизначеність, тим більше зростає потреба у нових соціальних знаннях, що стимулює розвиток суспільствознавства. З 80-90-х рр. ХХ ст. суспільство в Україні „штормить”, і соціологія динамічно розвивається, стає все більш соціально необхідною.
У той же час незаперечною є теза про те, що соціологія, будучи складовою науки як соціального інституту, здатна набувати національних характеристик на інституціональному рівні і є залежною від історичного контексту, соціальних, економічних, політичних процесів, які відбуваються в той чи інший момент в окремій етнонаціональній спільноті (державі). Маючи специфічні ознаки і унікальну історію, національна наука, таким чином, проходить самостійні етапи розвитку, які не завжди збігаються з етапами розвитку інших національних наук і світової науки загалом; як соціальне знання розвивається у контексті суспільного розвитку; як соціальний інститут має системні ознаки, що формуються під впливом різних чинників. Це актуалізує потребу у дослідженнях характеристик науки як ознак більш широких процесів розвитку держави, нації, суспільства.
Має свою історію й українська соціологія, хоча вона ще зовсім недавно розпочала свій розвиток як самостійна наука. Наразі вітчизняні соціологи прагнуть визнання української соціології у системі світової соціологічної науки, але це потребує, насамперед, самовизначення. Що ж являє собою українська соціологія? Якою вона була на різних етапах свого розвитку? Що зумовило специфіку окремих етапів, які чинники впливу були визначальними у різні часи становлення? Це лише кілька з найбільш загальних, на які все ще немає достатньої відповіді. Кожне з них і величезна кількість ще не заданих питань містять більш конкретні завдання. Проте головне тут навіть не в тому, що залишається величезна кількість відкритих запитань стосовно історії розвитку соціологічної науки в Україні. Проблема полягає в тому, що без самоусвідомлення, саморозуміння вітчизняна соціологія не може претендувати на статус самостійного носія соціально-експертного знання, на швидкий прогрес.
Звідси, наукова проблема полягає у невідповідності рівня саморефлексії української соціологічної спільноти темпам інституціонального розвитку вітчизняної соціології як наукової дисципліни.
Яким же чином віднайти відповіді на поставлені запитання? Такі відповіді спроможна надати історія науки, в нашому випадку історія соціології. Проте, як це не прикро констатувати, вітчизняна історія соціології сьогодні знаходиться лише у зародковому стані. Такий стан характерний для усього пострадянського простору, де за радянської доби соціологія певний час переслідувалась, а її дорадянські традиції були повністю обірвані. Лише у 90-х рр. з’явилися кілька праць з історії української соціології, але вони висвітлюють в основному протосоціологію та класичну добу. Найбільш комплексними тут є колективні роботи співробітників відділу історії, теорії та методології Інституту соціології НАН України „Соціологічна думка України” (К.: Заповіт, 1996) та „Біля витоків соціологічної думки в Україні” (К., 1995). Окрім того, видано декілька навчальних посібників та хрестоматій для студентів-соціологів, де охарактеризовано окремі періоди протосоціології. Тут слід відмітити оригінальні посібники В.Білецького, А.Болебруха, Е.Гансової, М.Захарченка, Л.Кондратика, О.Мусієздова, О.Погорілого, В.Сулька, Н.Черниш. Окремі періоди розвитку суспільно-політичної та суспільно-філософської думки в Україні представлені у працях істориків та філософів М.Блецкана, В.Борисенка, І.Захари, Ю.Федіва, Н.Яковенко. Широким є доробок, присвячений постатям діячів українського суспільно-політичного руху та вчених-суспільствознавців ХІХ - поч. ХХ ст. Цій темі присвятили свої дослідження Т.Андрусяк, Т.Білан, А.Брагінець, М.Вегеш, В.Верстюк, Л.Винар, В.Власюк, Л.Горват, Я.Грицак, Б.Грінченко, Л.Депенчук, В.Довгич, В.Жмир, Л.Кондратик, А.Круглашов, О.Лисенко, В.Лісовий, Я.Малик, В.Масенко, Р.Міщук, О.Пріцак, В.Сокуренко, П.Сохань, У.Хамар та ін. Після встановлення в Україні радянської влади чимало вітчизняних соціологів емігрували або були вислані за кордон, де продовжили розвиток ідей української соціології. Вивченням їх творчості займались С.Бондарук, О.Буряк, В.Волович, К.Галушко, М.Гордієнко, В.Масненко, О.Остапчук, І.Тукаленко, Н.Черниш, О.Чумаченко, О.Юренко. Але недоліком міждисциплінарних праць є фрагментарний огляд власне соціологічних надбань, тож поки що можна констатувати, що залишається ще чимало недосліджених „білих плям”, не кажучи про гостру потребу комплексних узагальнюючих праць.
Разом з тим, найбільш близький до сучасного період радянської доби висвітлений зовсім мало. Так, ми не натрапили на жодне комплексне монографічне чи дисертаційне дослідження, присвячене історії української соціології саме радянського і сучасного періодів. Щоправда, зважаючи на тому, що за радянської доби українська соціологія розвивалась як складова радянської, то доцільно використовувати праці, присвячені радянській соціології, авторами яких є вчені з колишніх радянських республік, насамперед, російські та білоруські. Власне, з підготовлених ще за радянської доби певний інтерес для дослідника мають представляти праці Г.Осіпова, М.Руткевича, В.Федотова, Б.Чагіна та ін. Проте слід критично підходити до оглядів радянської соціології, зроблених вказаними авторами, так як вони були надто перевантажені ідеологічними впливами. В той же час, невірним є твердження, що про радянську соціологію нічого не знали за кордоном. Вже з 60-х рр. Г.Фішер, П.Холандер, Д.Журавскі, Л.Лебедц, Р.Мертон і Х.У.Рікен, Т.Парсонс, А.Семеренко, І.Вейнберг та інші західні автори вивчали радянську соціологію: її ідеологічну роль, організацію соціологічних досліджень, наукове протистояння партійної ідеології з новітніми науковими течіями в соціології тощо. Протягом 1990-2000-х рр. в Росії з’являються ґрунтовні неупереджені праці з історії радянської соціології А.Алєксєєва, Г.Батигіна, Б.Докторова, Б.Грушина, А.Кравченка, С.Новікової, Б.Фірсова, В.Ядова та ін. Окрім того з сер. 90-х рр. в Росії кілька разів реалізовували масштабні дослідницькі проекти з історії російської соціології, зокрема, й радянської доби. Тут слід насамперед відмітити колективні збірники „Социология в России” (М.,1996; М.,1998, ред. В.Ядов). Унікальним зібранням спогадів радянських соціологів є праця авторського колективу, очолюваного Г.Батигіним, „Российская социология шестидесятых годов в воспоминаниях и документах” (СПб., 1999). Не менш унікальним для історика соціології є тритомне зібрання документів радянської доби „Соціологія та влада” (М., 2001). З’явились також серйозні дослідження діяльності регіональних соціологічних центрів в Росії, наприклад, „Ленинградская социологическая школа (60-80-е гг.)” (М., 1998), праці Т.Заславської про Новосибірську економіко-соціологічну школу, М.Руткевича про соціологію в Уральському університеті та ін. Окрім того протягом 80-90-х рр. вийшов у світ ряд ґрунтовних оглядів радянської соціології, авторами яких були соціологи-емігранти Д.Шалін, В.Шляпентох та ін. З розвитком сучасних інформаційних технологій стало можливим розпочати унікальний міжнародний Інтернет-проект, метою якого є робота над історією російської соціології „International Biography and History of Russian Sociology Projects”, координаторами якого виступили Б.Докторов та Д.Шалін. Щоправда, усі вищезгадані праці не зовсім придатні для досліджень соціології в Україні, оскільки в них висвітлюються або процеси розвитку суспільствознавства у російських центрах, а республіканським осередкам приділяється незначна увага, або ж окреслюються загальні риси процесів розвитку соціології в Радянському Союзі. Тому, на нашу думку, при вивченні соціології в Україні більш доцільно використовувати саме „місцевий” матеріал.
Проте „місцевих” праць, як виявилося, вкрай обмаль. Особливо це стосується радянської доби. Перша спроба історико-соціологічної саморефлексії, зроблена ще у 1968 р. („Соціологія на Україні” / Під ред. Л.Сохань. К., 1968), так і залишилася єдиним узагальненням стану соціології в радянській Україні. У 80-х були праці, присвячені окремим напрямам соціологічних досліджень, наприклад, здійснений В.Городяненком огляд проблем соціального планування в УРСР. Але кількох вказаних праць вкрай недостатньо. Все ще залишають поза увагою радянську добу й сучасні українські дослідники. Так, протягом 1990 - 2000-х рр. з’явились лише кілька серйозних публікацій, але вони мали виключно історіографічний характер. В цьому відношенні треба виділити насамперед роботи В.Городяненка, М.Лукашевича.
Що стосується сучасного етапу української соціології, то й тут немає ще жодної узагальнюючої праці. Щоправда, ряд дослідників протягом 90-х рр. у статтях окреслили своє бачення стану соціологічної науки на пострадянському просторі. Тут можна відзначити публікації Є.Головахи, В.Ворони, К.Грищенка, В.Казакова, А.Ручки, В.Тарасенка, В.Бакірова, В.Воловича, М.Сакади, Н.Черниш, О.Якуби, І.Попової, М.Шульги, В.Танчера, В.Степаненка, О.Яковенка. Але, як і з публікаціями про радянський період, все ще замало досліджень, які мали б завершений, а не конспективний характер і лягли б в основу серйозного історико-соціологічного пошуку. Окремо слід відмітити хіба що колективний збірник „Соціологічне знання та влада” (К., 2005), підготовлений співробітниками відділу історії, теорії та методології ІС НАН України, який є одним з перших зразків вітчизняної соціології соціології, а також статтю В. і О. Резніків „Українська соціологія після 1991 року” („Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2004. - №3”) як першу спробу інституціонального аналізу соціологічної науки в сучасній Україні. Проте, ще раз повторимось, цього ще явно недостатньо для розвитку історії вітчизняної соціології.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації не пов'язана з науковими планами організації, де виконана робота, галузевими і державними програмами.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження: історико-соціальні характеристики формування інституціональних основ української соціології протягом періодів її радянського (60-80-ті рр. ХХ ст.) та сучасного (90-ті рр. ХХ поч. ХХІ ст.) становлення.
Завдання дослідження:
розробити інституціональну модель сучасної української соціології, здійснити порівняльний аналіз особливостей розвитку української соціології радянської доби та часів незалежної України для виявлення можливих традиційних зв'язків у процесі її інституціонального розвитку;
здійснити ретроспективний огляд процесів інституціоналізації української соціології;
проаналізувати генезу традиційних основ української соціології для визначення характеру її самобутності та ідентифікації у системі національних соціологій на різних етапах розвитку;
розробити періодизацію історичного розвитку української соціології як наукової дисципліни протягом означеного темою хронологічного відрізку;
визначити спектр явних та латентних факторів, що впливали чи впливають на складові інституціонального процесу або на процес інституціоналізації української соціології загалом;
здійснити аналіз найбільш впливових факторів, що спричинили або спричинюють вплив на процес ідентифікації української соціології у системі національних соціологій.
Об'єктом дослідження є українська соціологія як науковий інститут.
Предмет дослідження - процес формування інституціональних складових української соціології в радянський період і за часів незалежної України.
В основу дослідження покладено історико-хронологічний, системний та екстерналістський підходи, що дозволило окрім аналізу структурної динаміки професійного товариства здійснювати пошук пояснюючих факторів розвитку соціології як науки в соціальній історії дисципліни.
Методи дослідження. Основними методами дослідження стали ретроспективний та порівняльно-історичний, що забезпечило цілісність та логічну послідовність динамічного хронологічно обмеженого історичного зрізу соціології як наукової дисципліни; проблемно-хронологічний аналіз та метод періодизації при означенні основних етапів інституціонального становлення вітчизняної соціологічної науки; системний підхід для уможливлення інституціонального аналізу соціології як складової інституту науки та її структурного аналізу; теоретичне моделювання при розробці цілісної інституціональної моделі соціологічної науки на певних етапах її становлення.
Для обробки інформаційних масивів використовувались і

Список литературы

ВИСНОВКИ

Загалом за результатами дослідження можна зробити наступні висновки:
1. Однією з характерних ознак вітчизняної соціології, що засвідчує право трактувати її як самостійну національну науку, є глибока традиційна база, яка синтезує теорії протоперіоду, класичної та радянської доби. Історія її інституціонального оформлення розпочалась ще за класичної доби (межа ХІХ ХХ ст.), проте об’єктивні передумови, зокрема, встановлення на українських теренах радянської влади, призвели до трансформації, а з сер. 30-х рр. до фактичної ліквідації соціології як носія „небезпечного” знання.
2. Поступове відродження соціології в радянських республіках розпочинається за часів політичної „відлиги” (2 пол. 50 поч. 60-х рр.), щоправда, лише у форматі конкретно-соціологічних методик вивчення окремих сфер соціального життя. Специфіка відродження соціології в Україні полягала у певному запізненні порівняно з російською соціологією, що було обумовлено регіональним статусом української науки. Окрім того, в Україні процес відродження відбувався двома паралельними шляхами: „знизу” як відповідь на суспільну потребу, та „зверху” через стимулювання владних і партійних органів. Таким чином, констатовано одночасну легалізацію та легітимацію соціального знання в республіці.
3. Щодо початку процесу безпосередньої інституціоналізації соціології в Україні, то з’ясовано, що даний процес розпочинається лише на межі 60-70-х рр., а активна її фаза припадає на 70-80-ті рр. Характерними рисами інституціоналізації української соціології за радянської доби було її штучне стримування владою (ідеологічне табуювання, унеможливлення зарубіжних наукових комунікацій), одночасно процес пригальмовувався об’єктивними причинами: нестача професійних кадрів, відсутність спеціальної соціологічної освіти та ін.
4. Зроблений аналіз дає підстави стверджувати, що, незважаючи на означені недоліки, на кін. радянської доби інституціональний процес вітчизняної соціології як наукової дисципліни було фактично завершено. Так, було задано імпульс для розвитку дисципліни на кількох паралельних рівнях: академічному, вузівському, заводському, на кожному з яких створено мережу організаційних структур, подолано кадрову проблему, налагоджено систему професійних комунікацій, видавничу діяльність, поступово запроваджувалась соціологічна освіта тощо.
5. Апогеєм інституціонального становлення стало створення самостійного академічного інституту, що співпало у часі з моментом створення самостійної Української держави. Визначивши за допомогою систематизації експертних свідчень момент переходу соціології у сучасний період (1990-1991 рр.), підтверджено, що як складова інституту української науки українська соціологія з початку 90-х рр. розвивається за дещо іншим сценарієм, ніж за радянської доби, і відмінно від розвитку соціології у інших пострадянських республік. Хоча й вказано на певних загальних тенденціях схожого розвитку, проте одночасно показано, що з кожним роком вітчизняна наука стає все більш самостійною, самодостатньою і зрілою.
6. Головними відмінними рисами сучасної української соціології від її радянської моделі є: зміни у базовій структурі (зникла заводська, з’явились НСЦ), розширення дослідницьких напрямів, вихід на рівень макротеоретичних побудов, запровадження нових дослідницьких стандартів (моніторингові, всеукраїнські репрезентативні, міжнародні порівняльні), трансформація комунікативної системи, перехід від рецепції зарубіжного досвіду до партнерської співпраці тощо.
7. Загалом за результатами дослідження можна зробити висновок, що українська соціологія наразі це повноцінна самостійна соціальна наука з комплексом атрибутів, які притаманні для науки у даному контексті: сформованими інституціональними основами, кадровим потенціалом, легалізована у своєму самостійному статусі та така, що користується соціальною підтримкою, але яка все ще потребує дисциплінарної самоідентифікації у системах національної науки зокрема та світової наукової системи загалом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Альберг Р. Реабилитация социологии в Советском Союзе // Рубеж. 1994. №5. С.88-114.
2. Аза Л.А., Поддубный В.А., Ручка А.А. Ценностные ориентации рабочей молодежи. К.: Наукова думка, 1978. 203с.
3. Ануфриева Р.А., Василенко В.А. Социология на Украине и ее перспективы // Вопросы философии. 1967. №9. С.159-161.
4. Афонін Є.А. Становлення збройних сил на Україні: соціальні та соціально-психологічні проблеми. К.: Ін-т соціології НАН України, 1994. 304с.
5. Бакиров В.С. Рождение социологической школы: сорок лет спустя // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Т.1. Х.: ВЦ ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2006. С. 3-6.
6. Батыгин Г.С. Преемственность российской социологической традиции // Социология в России / Под ред. В.А. Ядова. М.: Издательство Института социологии РАН, 1998. С.23-44.
7. Батыгин Г.С., Девятко И.Ф. Социология и власть: эпизоды советской истории // Тоталитаризм и посттоталитаризм (Статьи и подготовительные материалы). Кн.2. М.: ИС РАН, 1994. С.174-201.
8. Бевзенко Л.Д. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций / НАН Украины, Институт социологии. К.: Стилос, 2002. 436с.
9. Бекешкіна І.Е. Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні. К.: Абрис, 1994. 48с.
10. Бекешкіна І.Е., Перебенесюк В.П. Соціальні конфлікти і молодь. К.: Наукова думка: Академпрес, 1994. 105с.
11. Бойченко В.І. Типологія форм соціального знання // Філософська думка. 1980. №1. С.58-69.
12. Бурлачук В.Ф. Символ и власть. Роль символических структур в построении картины социального мира / НАН Украины, Институт социологии. К.: Стилос, 2002. 265с.
13. Бурлачук В., Молчанов М., Степаненко В. Біля витоків соціологічної думки в Україні / Під ред. В.В. Танчера. К.: Інститут соціології НАН України, 1996. 114с.
14. Бухалов О.Ю. Використання контент-аналізу у визначенні ефективності ЗМІ і пропаганди // Філософська думка. 1978. №5. С.67-72.
15. Василенко В.О. Про особливості управління соціальними системами // Філософська думка. 1970. №3. С.20-30.
16. Вовканич С. першопроходець нетрів тоталітаризму в соціології (до 80-річчя Л.О. Олесневича) // Регіональна економіка. 2001. №3. С.193-199.
17. Войнович В.І. Соціальні інститути і соціальна структура в історії українського суспільства. К.: 1994.
18. Войтович С.А. Динамика престижа и привлекательности профессий / Отв. ред. В.Ф. Черноволенко; АН УССР, Ин-т философии. К.: Наукова думка, 1989. 131с.
19. Волович В.І. Ідейно-виховна робота як об’єкт соціологічного дослідження // Філософська думка. 1979. №1. С.48-60.
20. Волович В.І. Методика якісного аналізу документальної інформації // Філософська думка. 1975. №1. С.56-66.
21. Волович В.І. Соціологічна освіта в Україні: стан, проблеми та перспективи // Соціологічна наука і освіта в Україні: Збірник наукових праць. Вип.1. К., 2000. С.289-292.
22. Волович В.И. Социологические исследования в идеологической работе. К.: Политиздат Украины, 1981. 175с.
23. Волович В.І. Спостереження як метод конкретно-соціологічного дослідження // Філософська думка. 1974. №3. С.68-75.
24. Ворона В.М., Головаха Е.И. В Институте социологии Национальной Академии Наук Украины // Социологический журнал. 1997. №3. С.3-8.
25. Геллер М. Первое предупреждение удар хлыстом (К истории высылки из Советского Союза деятелей культуры в 1922г.) // Вопросы философии. 1990 №9. С.37-66.
26. Гендін О.М. Роль соціологічного пізнання у плануванні суспільних процесів // Філософська думка. 1979. №1. С.60-73.
27. Герасимов Е.Н. Диалектика содержания и характера труда в условиях развитого социализма. К.: Вища школа, Вид-во при КНУ, 1981. 117с.
28. Герасимов Е.Н. Диалектика труда и развития социализма: Вопросы теории и практики. К.: Вища школа, Вид-во при КНУ, 1985. 135с.
29. Глезерман Г.Е., Келле В.Ж., Пилипенко Н.В. Исторический материализм теория и методология научного познания и революционного действия // Коммунизм. 1972. №4.
30. Головаха Е.И. Жизненная перспектива и профессиональное самоопределение молодежи / АН УССР, Институт философии. К.: Наукова думка, 1988. 144с.
31. Головаха Є.І. Стратегія соціально-політичного розвитку України. Досвід перших років незалежності та нові орієнтири. К.: Абрис, 1994. 63с.
32. Головаха Є. Соціологічне знання: специфіка, критерії науковості та перспективи розвитку (Публікація доповіді „Про перспективи розвитку соціологічного знання та стан соціології в Україні”) // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2004. №1. С.5-14.
33. Головаха Е.И. Трансформирующееся общество. Опыт социологического мониторинга в Украине / НАН Украины, Институт социологии. К.: ИС НАНУ, 1996. 142с.
34. Головаха Е.И., Панина Н.В. Интегральный индекс социального самочувствия (ИИСС): конструирование и применение социологического теста в массовых опросах. К.: ИС НАНУ, 1997. 63с.
35. Головаха Е.И., Панина Н.И. Социальное безумие. История, теория и современная практика. К.: Абрис, 1994. 169с.
36. Головаха Є.І., Паніна Н.В. Тенденції розвитку українського суспільства (1994-1997 рр.). Соціологічні показники. К.: ІС НАН, 1998. 131с.
37. Голубнича Л.М. Мистецтво і соціалізація особи // Філософська думка. 1979. №6. С.71-78.
38. Гончаренко М.В. Концепція „деідеології” і філософія // Філософська думка. 1970. №4. С.21-28.
39. Горак Г.І. Конкретно-історичний характер суб’єкта суспільного розвитку // Філософська думка. 1984. №5. С.39-46.
40. Городяненко В.Г. Проблемы социального планирования на Украине в 60 - 80-е гг. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1992. 104с.
41. Городяненко В.Г. Розвиток виробничих форм соціальної активності // Філософська думка. 1984. №2. С.29-42.
42. Городяненко В.Г. Социология: источниковедение и историография знания: Учебное пособие. Днепропетровск: ДНУ, 2003. 358с.
43. Грищенко К.К., Тихонович В.О. Соціальне управління і формування нової людини // Філософська думка. 1979. №4. С.20-29.
44. ДАІФ (Документальний архів Інституту філософії НАН України). Оп.1. Спр.261. Стенограмма беседы научных сотрудников Института с президиумом Международной ассоциации социологов профессором Г.Фридманом. 20 арк.
45. ДАІФ Оп.1. Спр.344. Постановления Бюро отделения общественных наук АН УССР. 11 янв. 3 дек. 1960 г. 113 арк.
46. ДАІФ. Оп.1. Спр.467. Постановления Секции общественных наук АН УССР. 3 янв. 23 дек. 1963 г. 79 арк.
47. ДАІФ. Оп.1. Спр.504. Постановления и распоряжения Секции общественных наук АН УССР. 13 янв. 30 дек. 1964 г. 21 арк.
48. ДАІФ. Оп.1. Спр.557. Постановления Секции общественных наук АН УССР. 11 янв. 20 дек. 1965 г. 66 арк.
49. ДАІФ. Оп.1. Спр.593. Постановления Секции общественных наук АН УССР. 17 янв. 26 нояб. 1966 г. 36 арк.
50. ДАІФ. Оп.1. Спр.704. Постановления и распоряжения Секции общественных наук АН УССР. 8 янв. 25 дек. 1968 г. 65 арк.
51. ДАІФ. Оп.1. Спр.706. Стенограмма общего собрания членов Советской социологической ассоциации УССР по вопросу учреждения Киевского отделения ассоциации, состоявшееся 19 ноября 1968 года. 99 арк.
52. ДАІФ. Оп.1. Спр.789. Программа научно-исследовательских работ по теме: „Нравственные отношения в производственной деятельности коллектива завода” за 1969 г. 6 арк.
53. ДАІФ. Оп.1. Спр.790. Программа научно-исследовательских работ по теме: „Анализ форм и тенденций социальной активности трудящихся на предприятии. Разработка рекомендаций по дальнейшей демократизации управления Львовским телевизорным заводом” за 1969 г. 6 арк.
54. ДАІФ. Оп.1. Спр.791. Программа научно-исследовательских работ по теме: „Анализ и описание социальной структуры коллектива предприятия”. 6 арк.
55. ДАІФ. Оп.1. Спр.792. Программа научно-исследовательских работ по теме: „Эстетические отношения в производственной деятельности коллектива Львовского телевизорного завода”. 6 арк.
56. ДАІФ. Оп.1. Спр.871. Постановления и распоряжения Секции общественных наук АН УССР. 20 янв. 28 дек. 1970 г. 65 арк.
57. ДАІФ. Оп.1. Спр.915. Протоколы № 1-17 заседаний отдела истории философской и социологической мысли на Украине. 1970 г. 50 арк.
58. ДАІФ. Оп.1. Спр.963. Рабочие планы научно-исследовательских работ Института на 1971 г. 26 арк.
59. ДАІФ. Оп.1. Спр.994. Протоколы заседаний бюро Киевского отделения ССА. 16 июня 17 мая 1974 г. 43 арк.
60. ДАІФ. Оп.1. Спр.995. Отчет о работе Киевского отделения ССА за 1971 1972 гг. 19 арк.
61. ДАІФ. Оп.1. Спр.1016. Протоколы заседаний сотрудников отдела социологических исследований. 1971 г. 26 арк.
62. ДАІФ. Оп.1. Спр.1077. Отчет о работе Киевского отделения ССА за 1973 1974 гг. 20 арк.
63. ДАІФ. Оп.1. Спр.1093. Отчет о научно-организационной деятельности Института за 1974 г. 73 арк.
64. ДАІФ. Оп.1. Спр.1138. Рабочие планы научно-исследовательских работ Института на 1975 г. 30 арк.
65. ДАІФ. Оп.1. Спр.1144. Отчет о научной и научно-организационной деятельности Института за 1975 год и IX пятилетку. 89 арк.
66. ДАІФ. Оп.1. Спр.1167. Отчет о работе Украинского отделения ССА за 1975 г. 7 арк.
67. ДАІФ. Оп.1. Спр.1205. - Отчет о работе Украинского отделения ССА за 1976 г. 8 арк.
68. ДАІФ. Оп.1. Спр.1217. Отчет о научной и научно-организационной деятельности Института за 1977 г. 65 арк.
69. ДАІФ. Оп.1. Спр.1224. Протоколы № 1-22 заседаний сотрудников отдела конкретно-социологических исследований. 1977 г. 83 арк.
70. ДАІФ. Оп.1. Спр.1243. Отчет о работе Украинского отделения ССА за 1977 г. 8 арк.
71. ДАІФ. Оп.1. Спр.1328. Отчет о работе Украинского отделения ССА за 1979 г. 4 арк.
72. ДАІФ. Оп.1. Спр.1342. Отчет о научной и научно-организационной деятельности Института за 1980 год и X пятилетку. 130 арк.
73. ДАІФ. Оп.1. Спр.1369. Отчет о работе Украинского отделения ССА за 1980 г. 6 арк.
74. ДАІФ. Оп.1. Спр.1467. Протокол отчетно-выборного собрания Украинского отделения ССА и документы к нему. 27 янв. 1982 г. 56 арк.
75. ДАІФ. Оп.1. Спр.1468. Протоколы заседаний бюро Украинского отделения ССА. 27 янв. 1982 г. 18 дек. 1986 г. 103 арк.
76. ДАІФ. Оп.1. Спр.1469. Отчет о работе Украинского отделения ССА за 1982 г. 3 арк.
77. ДАІФ. Оп.1. Спр.1476. Отчет о научной и научно-исследовательской деятельности Института за 1982 г. 78 арк.
78. Диалектика становления коммунистического труда / В.А. Буслинский, В.И. Шинкарук, И.И. Чангли и др.; Отв. ред. В.А. Буслинский; АН УССР, Институт философии. К.: Наук. думка, 1978. 303с.
79. Добреньков В.И., Кравченко А.И. Фундаментальная социология / В 15т. Т.2: Эмпирическая и прикладная социология. М.: ИНФРА-М, 2004. 986с.
80. Доклады и сообщения к VIII Всемирному социологическому конгрессу (Канада, Торонто, 17-24 августа 1974г.). К.: Изд-во „Наукова думка”, 1974. 150с.
81. Донченко Е.А. Социетальная психика / НАН Украины, Институт социологии. К.: Наукова думка, 1994. 208с.
82. Дроздова Г.Д., Деряна М.Р. До критики структурно-функціонального аналізу в буржуазній соціології // Філософська думка. 1971. №5. С.13-22.
83. Економічна соціологія: Посібник для вузів / НАН України, Інститут соціології; За ред. В.М. Ворони, В.Є. Пилипенка. К.: Інститут соціології, 1997. 272с.
84. Етнополітична ситуація в Україні: способи наукової інтерпретації / АН України, Інститут соціології, Центр етносоціології та етнополітичних досліджень; Редкол. В.Б. Євтух, та ін. К.: ІНТЕЛ, 1993. 110с.
85. Євтух В. Проблеми етнонаціонального розвитку: український та світовий контекст / Інститут етнічних, регіональних та діаспоразнавчих студій. К.: Стилос, 2001. 204с.
86. Егерев С.В. Болевые точки науки. М.: Центр информатизации, социальных, технологических исследований и науковедческого анализа, 2000. 52с.
87. Елена Александровна Якуба: ученый, учитель, человек: Исследования и воспоминания / О.Д. Куценко, Л.Г. Сокурянская; ХНУ им. В.Н. Каразина. Харьков, 2004. 353с.
88. Єришев А., Приходько Р., Онищенко О. Релігійні пережитки та їх подолання / АН УРСР, Інститут філософії. К.: Вид-во АН УРСР, 1963. 160с.
89. Жабський М.І. Репрезентативність у соціологічному дослідженні // Філософська думка. 1974. №5. С.81-91.
90. Жилін Б.Б., Косолапов В.В. Словник з марксистсько-ленінської соціології // Філософська думка. 1970. №6. С.119-121.
91. Заславская Т.И. Подлинный оптимизм основан на реализме // Социс. 1989. №6. С.92-95.
92. Захарченко М.В. Об’єктивне та суб’єктивне в соціологічному дослідженні // Філософська думка. 1970. №3. С.78-82.
93. Зборовский Г.Е. История социологии: Учебник. М.: Гардарики, 2004. 608с.
94. Звіт Інституту соціології НАН України за 1990р. 15 арк.
95. Звіт Інституту соціології НАН України за 1991р. 23 арк.
96. Звіт Інституту соціології НАН України за 1992р. 40 арк.
97. Звіт Інституту соціології НАН України за 1993р. 36 арк.
98. Звіт Інституту соціології НАН України за 1994р. 58 арк.
99. Звіт Інституту соціології НАН України за 1995р. 37 арк.
100. Звіт Інституту соціології НАН України за 1996р. 42 арк.
101. Звіт Інституту соціології НАН України за 1997р. 50 арк.
102. Звіт Інституту соціології НАН України за 1998р. 52 арк.
103. Звіт Інституту соціології НАН України за 1999р. 52 арк.
104. Звіт Інституту соціології НАН України за 2000р. 82 арк.
105. Звіт Інституту соціології НАН України за 2001р. 83 арк.
106. Звіт Інституту соціології НАН України за 2002р. 72 арк.
107. Звіт Інституту соціології НАН України за 2003р. 81 арк.
108. Звіт Інституту соціології НАН України за 2004р. 75 арк.
109. Звіт Інституту соціології НАН України за 2005р. 104 арк.
110. Злобіна О.Г. Особистість як суб’єкт соціальних змін. К.: ІС НАНУ, 2004. 400с.
111. Злобіна О., Тихонович В. Суспільна криза: життєві стратегії особистості. — К.: Стилос, 2001. 237с.
112. Історія АНУ. 1918-1993 / Гол. ред. Б.Є. Батон. К.: Наукова думка, 1994. 318с.
113. Кабыща А.В., Тульчинский М.Р. Наукометрический анализ структуры социологического знания (по базам данных ИНИОН) // Социс. 1993. №4. С.38-45.
114. Керування трудовим колективом соціально-психологічні проблеми оптимізації / АН УРСР, Інститут філософії; Від. ред. К.К. Грищенко, М.О. Сакада. К.: Наук. думка, 1988. 240с.
115. Кисельова М.П. Відповідальність як чинник регуляції діяльності особи в умовах соціалізму // Філософська думка. 1979. №6. С.23-31.
116. Коган Л.А. „Выслать за границу безжалостно” (Новое об изгнании духовной элиты) // Вопросы философии. 1993. №9. С.6184.
117. Коган Л.Н. Несколько тезисов о социологии шестидесятых годов // Социологический журнал. 1994. №4.
118. Комунаров С.М. Інтернаціональна сутність соціалістичної громадської думки // Філософська думка. 1984. №6. С.3-9.
119. Кондратик Л.Й. Історія соціології України в іменах / Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки; Ін-т соціальних наук. Луцьк: Вид-во ВДУ, 1996. 105с.
120. Костенко Н.В. Основні принципи якісно-кількісного аналізу документальних джерел // Філософська думка. 1980. №4. С.81-91.
121. Костенко Н.В. Ценности и смыслы в массовой коммуникации / АН Украины, Институт социологии. К.: Наукова думка, 1993. 130с.
122. Костяєва Н.К. Про застосування кількісних методів до аналізу суспільних явищ // Філософська думка. 1980. №3. С.67-76.
123. Кравченко А. Социология труда: тенденции и итоги развития // Социс. 1994. №6. С.40-50.
124. Куценко В.І. Соціальне завдання та його структура // Філософська думка. 1971. №4. С.45-48.
125. Лавринович М.І. Зміцнення соціальної однорідності колгоспного селянства // Філософська думка. 1979. №1. С.30-38.
126. Лєдніков Є.Є. Критичний аналіз неопозитивістської концепції наукового знання // Філософська думка. 1969. №2. С.75-83.
127. Лисенко О.Я. Про деякі актуальні проблеми розвитку особи // Філософська думка. 1984. №5. С.32-38.
128. Лукашевич М.П. Виробнича адаптація молоді: сутність, функції, керування. К., 1990. 144с.
129. Лукашевич М.П. Молодежь и труд: проблемы производственной адаптации. Харьков: ВШ, Изд-во ХГУ, 1987. 184с.
130. Лукашевич М.П. Становлення і розвиток соціології праці в Україні: історико-соціологічний нарис // Методология, теория и практика социологического анализа современного общества: Сборник научных работ. 2001. С.157-163.
131. Мазлумянова Н.Я. „Жизнь в науке”: концептуальная схема и описание биографических материалов российских социологов // Социальные науки в постсоветской России / РАН, Ин-т социологии; Ун-т Фрибурга (Швейцария) / Под ред. Г.С. Батыгина, Л.А. Козловой, Э.М. Свидерски. М.: Академический проспект, 2005. 416с.
132. Мазур В.Н. Соціалістичний побут і його розвиток / АН УРСР, Інститут філософії. К.: Наукова думка, 1976. 131с.
133. Макаров А.М. Політика КПРС і наукове керівництво суспільством // Філософська думка. 1971. №3. С.25-30.
134. Макаров В.Г. Архивные тайны: интеллигенция и власть // Вопросы философии. 2002. №10. С.108&ndash