Яворська Євгенія Феліксівна Функціональний статус культури в соціологічних теоріях індустріального суспільства : Яворская Евгения Феликсовна Функциональный статус культуры в социологических теориях индустриального общества Yavorska Yevheniya Feliksivna Functional status of culture in sociological theories of industrial society

Краткое описание

Яворська Євгенія Феліксівна, провідний соціолог навчальної лабораторії соціологічних та освітніх досліджень, Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Назва дисертації: «Функціональний статус культури в соціологічних теоріях індустріального суспільства». Шифр та назва спеціальності 22.00.01 теорія та історія соціології. Спецрада Д26.001.30 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ЯВОРСЬКА ЄВГЕНІЯ ФЕЛІКСІВНА
УДК 316.73, 316.42, 316.2
ДИСЕРТАЦІЯ
ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАТУС КУЛЬТУРИ В СОЦІОЛОГІЧНИХ
ТЕОРІЯХ ІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА
22.00.01 – теорія та історія соціології
05 Соціальні та поведінкові науки /054 Соціологія
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук.
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________Є. Ф. Яворська
Науковий керівник (консультант) – Судаков Володимир Іванович, доктор
соціологічних наук, професор
Київ – 2021

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………...…………………….16
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СОЦІОЛОГІЧНИХ
ІНТЕРПРЕТАЦІЙ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ РОЛІ КУЛЬТУРИ В ПРОЦЕСАХ
ГЕНЕЗИ ТА РОЗВИТКУ ІНДУСТРІАЛЬНИХ КАПІТАЛІСТИЧНИХ
СУСПІЛЬСТВ…………………………………………………………….…………..27
1.1. Дослідницькі стратегії теоретичної інтерпретації функціональної
спрямованості культури в процесах формування та утвердження інститутів
економіки та політики в суспільствах як соціальних системах індустріального
типу……………………..………………………………………………………...27
1.2.Концептуальні особливості ідентифікації функціонального статусу
культури західних капіталістичних суспільств в класичній та некласичній
соціології (середини ХІХ- першої половини ХХст…………………..…….….49
1.3.Еволюція принципу функціональної автономності культури
індустріального суспільства в неофункціоналістській парадигмі та інших
постмодерністських напрямків теоретичної соціології………….…………....65
Висновки до першого розділу……………………………………………….….84
РОЗДІЛ 2. МАСОВІЗАЦІЯ ТА АТОМІЗАЦІЯ ЯК ФУНКЦІОНАЛЬНІ
ПРОЯВИ КУЛЬТУРИ В ДИЛЕМАХ ГЛОКАЛІЗАЦІЙНИХ ТРЕНДІВ
ІНДУСТРІАЛЬНИХ СУСПІЛЬСТВ…………….....................................................87
2.1. Ідентифікація особливостей культури технічної раціональності в
соціологічній думці представників Франкфуртської школи……………….…87
2.2. Тенденції масовізації та тоталізації культури в ситуації втрати гегемонії
еліт ……………………………………………………………………………......93
2.3. «Модерн» та «постмодерн» через призму глобального виміру культурних
трансформацій індустріалізму ……………………………...……...…………..115
Висновки до другого розділу………………………...………………………...139
15
РОЗДІЛ 3. ВІДОБРАЖЕННЯ ОНТОЛОГІЧНИХ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ
ТОТАЛЬНОСТІ ТА ПАРТИКУЛЯРНОСТІ В КУЛЬТУРІ СУСПІЛЬСТВ
«НЕЗАВЕРШЕНОГО МОДЕРНУ»……………………………...……………….143
3.1. Концептуальні суперечності функціонального статусу культури
суспільства «незавершеного модерну» а умовах модифікаційної дисперсії
індустріальних соціальних систем ……………………………….…………...143
3.2. Східні культурні патерни індустріальних модифікацій « модерну» в
контексті постколоніальних тенденцій гегемонії та плюралізму…………...158
3.3. Інтегративні прояви мультикультуралізму в розрізі секуляризованої
світоглядної моделі модернізації…………………………………...……….…189
Висновки до третього розділу…………………………………………..……..212
ВИСНОВКИ………..…………………………………..…………......................215
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………..….………………….…221
Додатки…………..………….………………………………...………….....……..…238
16
ВСТУП
Актуальність теми. Вивчення культури, її місця та функцій в суспільствах як
соціальних системах різного типу, традиційно залишається однією із
найважливіших актуальних фундаментальних проблем соціогуманітарних систем
знань та соціології. В епоху новітніх глобальних соціальних трансформацій
численні спроби науковців та їх творчі зусилля у напрямі наукового визначення
світоглядних та теоретичних засад дослідження культури як багатовимірного
поліфункціонального феномену виразно відображують як концептуальні
суперечності натуралістичного світогляду, так і множинність соціологічних
інтерпретацій поняття «модерн», як універсального пізнавального засобу
ідентифікації та аналізу специфічного шляху розвитку суспільств індустріального
типу з їх власною соціокультурною динамікою та особливостями використання
науково-технологічних досягнень.
Представники класичної та некласичної соціології прагнули охопити
далекоглядну перспективу соціальних і культурних змін, вбачаючи в процесах
інтенсивного впровадження промислових технологій стимули якісних перетворень
суспільств доіндустріальної епохи. Завдяки творчим зусиллям Е. Дюкгайма,
Е. Гусерля, М. Вебера, Ґ. Зімеля, Ґ. Тарда, П. Сорокіна, Т. Парсонса, Р. Мертона,
О. Шпенлера та інших соціологів вже у першій половині ХХ століття була
здійснена наукова аргументація принципів об’єктивістських та суб’єктивістських
соціологічних теорій культури.
Незважаючи на суттєві концептуальні відмінності, спільною рисою цих теорій
стала розробка спеціалізованих концептуальних стратегій пояснення процесу
індустріалізації культури та властиві цьому процесу суперечності функціонування
культурних практик в системі соціальних нерівностей індустріальних суспільств.
Поняття «культуріндустрії», впроваджене в науковий обіг фундаторами
Франкфуртської школи (Т. Адорно, М. Горкгаймер, Е. Фром, Г. Маркузе,
Ю. Ґабермас, Г. Альберт, В. Беньямін та ін.) для аналізу соціальних конфліктів
17
суспільств пізнього індустріалізму, знайшло сучасний відголосок в концепціях
«суспільства переживань», або «економіки почуттів» Г. Шульце та інших вчених.
Важливо також вказати, що результати аналізу історії двох світових війн для
багатьох вчених стали приводом для сумнівів щодо функціональних можливостей
культури індустріального суспільства як стимулу гуманізації, лібералізаціїї та
демократизаціїї суспільного життя. Так, Г. Арендт, Р. Арон, Д. Бел, П. Бергер,
Ф. Гаєк, Й. Гейзінга, Дж. Ґелбрейт, Р. Даль, Ж. Еллюль, В. Іноземцев, К. Мангайм,
А. Моль, С. Московічі, Х. Ортега-і-Гассет, Дж. Ролз, В. Ростоу, О. Тофлер,
А. Турен та інші дослідники у своїх працях 50-80-х років ХХ століття звернули
увагу на ідеологічну кризу культури індустріального капіталізму та соціалізму,
обумовлену руйнацією елітистської картини світу та посиленням маніпулятивного
впливу на масову свідомість громадян з боку інститутів ЗМІ та шоу-бізнесу. До
того ж акцент на важливості вивченні якісних змін ролі науки та наукових знань у
працях цих вчених дозволив поставити нові світоглядні та теоретичні питання
щодо історичних меж існування суспільств індустріального типу та про їхній
перехід на новий постіндустріальний етап розвитку.
Слід зазначити, що теперішні дискусії щодо доцільності використання
концепту «постіндустріальне суспільство» засвідчують про його особливу
пізнавану значущість в соціологічних теоріях глобальної модернізації та глобальної
залежності, у яких зміст цього поняття відображує нові системні якості організації
соціального порядку та культури суспільств «постіндустріального Центру»
відносно суспільств «індустріальної Напівпериферії» та «аграрної Периферії».
Однак в соціологічних концепціях «пізнього капіталізму» та «незавершеного
модерну» дається скептична та критична оцінка постіндустріальних реалій
суспільного життя та аргументується важливість розробки нових наукових
пояснень структурних та процесуальних чинників відтворення соціального порядку
та детермінант функціональної спрямованості традиційних та інноваційних
культурних практик розвинутих індустріальних капіталістичних суспільств саме як
авангардної рушійної сили прогресу цивілізації. Зокрема, у працях Ю. Ґабермаса,
Ф. Вебстера Ф. Джеймісона, У. Бека, Т. Люка, Р. Робертсона, Ш. Ейзенштадта,
18
Р. Інглхарта, Г. Клакхоуна, Ф. Мея, Я. Н. Пітерзе, Й. Тернборна, Ч. Тіллі,
Б. Франкла та інших вчених вказується, що сучасний десакралізований капіталізм
західного варіанту, побудований на ідеалі загальнолюдських секуляризованих
мультикультурних цінностей, включається до глобальної мережі відносин з іншими
різновидами індустріальних суспільств «глобальної модерності», в яких релігія
відіграє найбільш консолідуючу та регулюючу роль ніж будь-який інший
соціальний інститут. Сьогодні криза плюралізму цінностей є ознакою не лише
індустріальних країн, що розвиваються, але й охоплює найуспішніші країни
Заходу.
На дану обставину звертають свою увагу і представники різних напрямків
постмодерністської теоретичної соціології – Дж. Александер, Н. Луман,
П. Штомпка в концепціях функціональної автономності культури, а також
З. Бауман, Ж. Бодрійяр, П. Бурдьо, Е. Ґіденс, Г. Дебор, Ж. Дерріда, М. Кастельс,
Б. Латур, Ж.-Ф. Ліотар, Дж. Ваттімо, Дж. Уррі, М. Фуко та ін., які намагаються
переосмислити зміст таких категорій як «соціальна реальність», «смисл», «міф»,
«капітал», «інформація», «масова культура», «сучасність», пропонуючи у своїх
працях доцільність введення у науковий обіг та розвитку пізнавального потенціалу
понять «постмодернізм», «гіперреальність», «віртуальність», «символічний обмін»,
«дискурс», «симуляція», «симулякр», «консюмеризм», «соціальна мережа» «плинна
сучасність» та ін.
Вітчизняними соціологами також активно досліджуються проблеми сучасної
культури в розрізі соцієтального та глобалізаційного вимірів. У працях
Н. Костенко, А. Ручки, Є. Головахи, О. Злобіної, Л. Скокової, В. Спепаненка,
Р. Шульги, М. Шульги, Л. Ази, Л. Малес, О. Куценко, М. Соболевської,
Л. Сокурянської, П. Кутуєва, І. Нечитайло, В. Судакова, Ю. Савельєва,
Ю. Сороки, Н. Цимбалюк, В. Чепак, Н. Черниш, І. Чудовської здійснена
ідентифікація та дається аналіз провідних тенденцій культурного розвитку
українського суспільства в контексті новітніх перспективних тенденцій його
гуманізації, демократичної трансформації та євроінтеграції. Важливим аспектом
19
проведених цими вченими досліджень є критика різноманітних спроб спрощеного
відображення змісту цих тенденцій в навчальній соціологічній літературі.
Таким, чином, увага міжнародної та вітчизняної наукової спільноти до
широкої проблематики культурних студій в умовах новітніх суспільних
трансформацій дозволяє підходити до дослідження суспільної місії та
функціонального статусу культури індустріального суспільства в досить широкому
контексті новітніх економічних, науково-технологічних, геополітичних та
міжкультурних взаємодій. Однак, слід констатувати, що розширення наукової
проблематики, пов’язаної з особливостями культурного розвитку сучасних
суспільств ускладнює процес розробки концептуальних засад інноваційних
фундаментальних та прикладних соціологічних досліджень інтегративного,
соціалізаційного та комунікативного потенціалу культури в умовах зростаючого
соціального впливу тенденцій глобалізації, віртуалізацїї та індивідуалізації
суспільного життя. Тому наукова проблема дисертаційного дослідження полягає у
необхідності подолання гносеологічної суперечності між фрагментарним описовим
характером концептуальних уявлень стосовно визначення місця, суспільної ролі та
функцій культури в класичних та некласичних соціологічних теоріях
індустріального суспільства та новими спеціалізованими системами соціологічних
знань, спрямованих на ідентифікацію функціонального статусу та різноманітних
онтологічних проявів функціональної спрямованості культури в суспільствах
індустріального типу.
Зв’язок теми дослідження із науковими програмами, планами, темами.
Тема дисертаційного дослідження «Функціональний статус культури в
соціологічних теоріях індустріального суспільства» пов’язана з фундаментальною
науковою темою кафедри теорії та історії соціології КНУ імені Тараса Шевченка
«Тематичний та концептуальний розвиток сучасної соціологічної теорії» (номер
держреєстрації: № НДР 16КФ017-01).
Мета дисертаційного дослідження полягає у здійсненні ідентифікації та
аналізу функціонального статусу культури в соціологічних теоріях індустріального
суспільства в контексті новітніх теоретичних знань та інтелектуальних викликів,
20
пов’язаних в епістемологічним розвитком соціології як мультипарадигмальної
соціальної науки. Згідно з поставленою метою було визначено такі завдання:
1) здійснити характеристику основних дослідницьких стратегій теоретичних
інтерпретацій функціональної спрямованості та функціонального статусу культури
суспільств індустріального типу в класичній та некласичній соціології;
2) провести аналіз процесу концептуальної еволюції принципу функціональної
автономності культури індустріального суспільства в неофункціоналістській
парадигмі та інших постмодерністських напрямків теоретичної соціології;
3) з’ясувати особливості ідентифікації функціональних проявів культури
індустріального суспільства в концепціях «масового» та «тоталітарного»
соціального порядку;
4) визначити евристичний потенціал соціологічних теорій «модерну» та
«постмодерну» для концептуального пояснення функціонального статусу культури
індустріального суспільства в контексті глобалізованих процесів культурних
практик «пізнього капіталізму» та «незавершеного модерну»;
5) обґрунтувати теоретичні та онтологічні засади ідентифікації
функціонального спрямування культури індустріального типу в контексті процесів
боротьби за світову гегемонію та захисту цінності функціональної самодостатності
суспільств як соціальних систем різного типу.
Об’єктом дисертаційного дослідження є система світоглядних та
концептуальних пояснень, які спрямовані на характеристику та опис історичних
переваг соціальної системи, організація і функціонування якої здійснюється на
засадах розвитку машинного виробництва, розподілу та фрагментації праці на
основі масового залучення громадян в систему ринкових або адміністративних
виробничих відносин, відтворенню яких сприяє специфічний функціональний
вплив політичної та культурної сфер суспільного життя.
Предмет дисертаційного дослідження – концептуальні інтерпретації
функціонального статусу культури в соціологічних теоріях індустріального
суспільства.
21
Методи дослідження. В дисертаційному дослідженні застосований комплекс
загальнонаукових методів (аналізу та синтезу, індукції та дедукції, порівняльного
аналізу), які дозволили досягти поставленої мети та завдань, спрямованих на
ідентифікацію функціонального статусу культури в соціологічних теоріях
індустріального суспільства. Зокрема, дослідження суперечностей між
теоретичними інтерпретаціями та онтологічними функціональними проявами
культури індустріального суспільства відбувалося, також, з використанням методів
індукції (для з’ясування функціонального статусу культури індустріалізму,
виходячи з її фрагментованих тлумачень в соціологічній теорії) та дедукції (для
з’ясування функціонального статусу культури, виходячи з її онтологічних проявів,
які знаходять свою інтерпретацію в соціологічній теорії). В усіх трьох розділах
дисертації, наряду з методом аналізу, використаний порівняльний метод (для
визначення різновекторності сучасної соціокультурної динаміки в системах
індустріальних капіталістичних глобалізованих відносин західного та незахідного
зразку) та метод синтезу, який дозволяє досягти консолідації отриманих
результатів та сформувати цілісне уявлення про функціональний статус культури
індустріального суспільства в соціологічній теорії.
Теоретичною основою дослідження є концепції класичної та некласичної
соціології (К. Маркс, М. Вебер, Г. Зімель), структурно-функціональний аналіз
(Т. Парсонс), неофункціоналізму (Дж. Александер), Франкфуртської школи,
«тоталітаризму», «масового суспільства», постмодерну (Ж. Бодрійяр, Ж. Ліотар,
Дж. Ваттімо, В. Вельш), теорії «незавершеного модерну» та «пізнього капіталізму»
(Ю. Ґабермаса, Е. Ґіденса, Ф. Джеймісона), «множинних модернів»
(Ш. Ейзенштадт), «глобальної залежності» (І. Валлерстайн, Дж. Аррігі),
глобалізації (У. Бек, З. Бауман, Р. Робертсон, А. Аппадураі) в контексті
евристичного потенціалу інтерпретацій функціонального спрямування культури
індустріального суспільства.
Емпірична основа дослідження. Дисертаційне дослідження носить
переважно теоретичне спрямування. Враховуючи складність та
міждисциплінарність проблематики індустріального та капіталістичного суспільств
22
увага приділена роботам відомих світових економістів (Дж. Ґелбрейт, Д. Норт,
Дж. Стігліц, Чанґ Х.- Дж., Е. Де Сото, В. Істерлі), які брали участь в проєктах
внутрішньодержавного та міжнародного економічного та політичного
менеджменту. Для ілюстрації модернізаційної диверсифікованості сучасних
суспільств наведена модель південнокорейського економічного та культурного
«прориву», проаналізована Д. Івановим. Для ілюстрації проблеми сучасної
міжкультурної інтеграції мігрантів використані дані прикладного дослідження
американських вчених Рональда Інглхарта та Піппи Норіс.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що:
Вперше:
- обґрунтована доцільність введення в науковий обіг поняття «функціональний
статус культури», використання якого дозволяє здійснювати соціологічну
ідентифікацію функціональної спрямованості культури в суспільствах як
соціальних системах різного типу та комплексно досліджувати конкретні
онтологічні прояви різноманітних спеціалізованих культурних практик;
- доведено, що ідентифікація функціонального статусу культури
індустріального суспільства, окрім власне теорій індустріалізму (пізнього
індустріалізму Франкфуртської школи та теорії нового індустріального суспільства
Дж. Ґелбрейта), базується на трьох тенденціях: а) визначення стану та динаміки
культури в контексті теорій культурної спадкоємності (з точки зору теоретиків
«незавершеного модерну»/ «множинних модернів» ‒ як триваючу сучасність; або ж
з позицій постмодерністського розриву з минулим); б) теорій глобальної
залежності, що розглядають культуру через призму системи глобальних
капіталістичних зв’язків експансійного характеру (в яких культура функціонує в
трендах домагань на гегемонію, стримування, інтеграції); в) теорій глобальної
гібридизації, які загострюють основну увагу не на еволюційних та домінаційних
зв’язках між різними культурними практиками а зміщують акцент на діалектику
процесів гомо- та гетерогенізації як стимулу глобальної культурної динаміки
(апелюючи до значимості, в тому числі, й самоідентифікаційних, полікультурних та
гетеронормативних аспектів локальних суспільств). Така розширена
23
контекстуальність підходів до вивчення індустріалізму та його культури
обумовлена існуючою фрагментарністю теоретичних пояснень та метафоричністю
самого феномену «індустріального суспільства». Наявність означених тенденцій
засвідчує важливість розробки нової стратегії тематичного теоретичного синтезу в
соціології стосовно визначення загальної функціональної ролі та місця культури в
процесах організації суспільного життя та соціальних змін.
- аргументовано, що функціональна спрямованість культури суспільства
індустріального типу відображує багатовимірність та багатоваріантність
онтологічних проявів культурних практик консенсусного, конкурентного та
конфліктного характеру. Це означає, що індустріальне суспільство може бути
спеціалізованим об’єктом соціологічних досліджень: 1) певного типу соціальноісторичної системи (що відрізняється від «аграрних» та «постіндустріальних
суспільств»); 2) як держави-нації; 3) як континентального співтовариства
(європейське суспільство, азіатське, західне тощо); 4) як системи ініціативних
самодіяльних практик (громадянське суспільство);
- з’ясовано, що дослідження функціональної спрямованості культури
передбачає врахування обставини реальної дисперсносі культури відповідно до
конкретної соціальної, економічної, та політичної системи, а також соціальної
структури, соціальної дії, потенціалу агентності суб’єктів, які певним чином
використовують здобутки матеріальної та духовної культури (цінностей, норм,
символів, міфів, мови, соціальної пам`яті, інкорпорації у багатовимірні виробничі
відносини тощо). Саме тому культура індустріального суспільства не може бути
визначена як похідна від типу виробництва або науково-технологічного процесу,
так само як концепт «індустріальне суспільство» не може бути вичерпаним
технологічним редукціонізмом, що дає підстави до визначення концептуальних
відмінностей між культуріндустрією, та культурою індустріального суспільства.
Удосконалено:
- теоретичні засади соціологічного розуміння сучасного феномену
індустріального суспільства та особливостей його динаміки, що виходить поза межі
його ототожнення з історичним періодом становлення машинного виробництва та
24
організації трудових відносин. Таким чином, індустріальне суспільство містить ряд
суттєвих ознак (та суперечностей), які трансформуються та відтворюються в його
численних сучасних модифікаціях та «модернізаційних проєктах»: а) провідне
значення науково-технічного прогресу та інноваційної діяльності, що створюють
нові умови для кардинальних трансформацій людського життя, відмінні від
культури збиральництва та мисливства; б) раціональність як один із принципів
організації та функціонування культури консюмеризму; в) масовізація культури
(тиражування нових патернів та товарів, відкриття нових шляхів
громадянського/позагромадянського включення й мобільності); г) зростаюче
значення субкультур для формування культури національних та континентальних
державних утворень; д) процеси функціональної адаптації та інтеграції, гомогетерогенізації глобальної культури поєднують різні форми залученості та
залежності між формально «аграрними», «індустріальними» та
«постіндустріальними» соціальними системами; е)зростаюче значення медіаіндустрій для процесів генералізації та транслювання цінностей, інтеграції та
деінтеграції, а також маніпулювання соціальною та символічною реальністю
(«індустріальне суспільство» формує підґрунтя для появи та адаптації нових
масових технологій обміну та відкритості інформації, а відтак інклюзії різних
субкультур); є) поява та дисперсія численних новітніх індустрій, що поєднують в
собі елементи індустріального та цифрового виробництв.
- наукові інтерпретації стосовно евристичного потенціалу концепцій
індустріальної модернізації, постмодернізації та демодернізації шляхом
обґрунтування дослідницької позиції, згідно якої поширення антимодерністських
тенденцій (трайбалізму, архаїзму, фундаменталізму тощо) в процесах
модернізаційного розвитку свідчить не лише про дисфункціональний характер
таких феноменів, але й про їхню органічну включенність в процеси субкультурної
інтеграції та адаптації в умовах зростаючого глобалізованого впливу ідеологій та
практик мультикультуралізму та транскультуралізму
Дістало подальшого розвитку:
25
- ідея розширення напрямків смислового вжитку терміну «масовізація»: а) як
елемента масового виробництва, тиражування і відтворення культурних зразків;
б) як процесу культурної інклюзії та мобільності; в) як процесу конструктивної
взаємодії (сприяючого культурному обміну, диверсифікацій стилів життя,
плюралізму цінностей, демократизації креативності), так і деструктивно-ризикової,
який здатний трансформувати ліберальну свободу в тоталітарний контроль. При
цьому конструктивний та деструктивний аспекти процесу масовізації не можна
однобічно визначити як консенсусно-спрямований та деструктивнодисфункціональний, адже консенсус може розумітися як конформізм, а конфлікт –
як відмирання старих «закритих» форм.
Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Отримані
результати можуть бути використанні для інших соціокультурних досліджень,
орієнтованих на діагностику динаміки культури в сучасному локальному та
глобальному просторі, поглиблення знань щодо особливостей функціонування
культури в різних соціальних системах, для розробки та впровадження нових
дисциплін, курсів та освітніх програм.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є авторським дослідженням,
виконаним самостійно. Всі результати дослідження представлені на захист
дисертаційної роботи досягнуті автором власноруч та одноосібно.
Апробація результатів дослідження була представлена у вигляді доповідей
на 7 фахових наукових конференціях: ІІІ Міжнародна конференція студентів та
молодих науковців «Соціологія і соціальні трансформації» (Київ, 2010 р.); IV
Міжнародна конференція студентів та молодих науковців «Соціологія та сучасні
соціальні трансформації» (2011 р., м. Київ); І Всеукраїнська наукова конференція
«Україна в гуманітарних і соціально-економічних вимірах» (м. Дніпропетровськ,
2016 р.); ІХ Всеукраїнська конференція з міжнародною участю студентів та
молодих науковців «Соціологія і соціальні трансформації» (Київ, 2016 р); VII
міжнародна науково-практична конференція «Держава та глобальні соціальні
зміни: 25 років української незалежності» (м. Київ, 2016 р.); І Міжнародна науковопрактична конференція присвячена пам’яті Валентина Івановича Тарасенка
26
«Сучасне українське село: соціальні та економічні виклики» (м. Харків, 2020);
XVII Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми розвитку
соціологічної теорії: Концептуальні стратегії дослідження соціальних наслідків
пандемії COVID-19» (м. Київ, 2020).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено у 10 фахових
публікаціях, в тому числі 1 стаття опублікована в іноземному виданні (Польща).
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох
розділів, висновків до розділів та загальних висновків, списку використаної
літератури (226 найменування). Обсяг основної частини дисертації становить 204
сторінки.

Список литературы

215
ВИСНОВКИ
Результати дослідження проблеми функціонального статусу культури в
соціологічних теоріях індустріального суспільства репрезентують гносеологічну та
онтологічну актуальність таких понять як «індустріалізм», «капіталізм» та
«модернізація» для пояснення новітнього стану культурної динаміки в умовах
суперечностей глобальних процесів гомо- та гетерогенізації, які виражаються в
посиленні ефектів культурної експансії, поширеності, дифузії, включенності, а
також диференціації, примусової/добровільної ізоляції та атомізації культур та її
суб’єктів.
1. Поняття «функціональний статус культури» є важливим когнітивним
пізнавальним інструментом, який по своїм операціональним можливостям: поперше, спрямовує наукову увагу дослідників культури на безпосереднє вивчення
загальної функціональної спрямованості культури у відтворенні якісно відмінних
соціальних взаємодій у суспільствах різного типу та, по-друге, це поняття також
відзначається певним релятивним змістом, оскільки як пізнавальний засіб
ідентифікації конкретних соціальних функцій культури воно досить гнучко
позначає певну системну єдність даних функцій, враховуючи ту обставину що сама
категорія «суспільство» сьогодні тлумачиться соціологами у різних
концептуальних площинах. Крім того феномен «індустріального суспільства»,
завжди аналізувався теоретиками соціологічної думки в концептуальних
координатах культури «капіталізму», «модерну», «постіндустріалізму»/
«постмодерну», що вказує на пізнавальну виправданість аналізу індустріалізму та
його культури саме виходячи з широкого контексту його теоретичних експлікацій.
Аналіз концептуальних засад інтерпретації феномену індустріалізму та його
культури в класичній та некласичній соціології дозволив дійти висновку, що
функціональне спрямування культури в соціологічних теоріях індустріального
суспільства можна ідентифікувати як: об’єкт-суб'єктне (К. Маркс), суб’єкт-об'єктне
(О. Конт) та суб’єкт-суб'єктне (М. Вебер). При цьому, наприклад теорію пізнього
216
індустріалізму Франкфуртської школи можна розглядати в контексті як об’єктсуб'єктної, так суб’єкт-об'єктної функціональної спрямованості культури.
2. Аналіз праць класичної та сучасної соціології дозволяє зробити висновок,
що ідентифікація місця культури в соціологічній теорії стикається з одного боку – з
проблемою дослідницького детермінізму, який можна зрозуміти в контексті
ідеологічної та цивілізаційної гегемонії західної культури, з іншого – зі складністю
фіксації меж культури в становищі структурної взаємозалежності,
диференційованості, фрагментованості та симуляції смислів природної, соціальної
та віртуальної реальності. Дослідницький детермінізм в теоріях класичної та
некласичної соціології, яка екстраполювала свої інтерпретації нових соціальних
порядків та функціонального спрямування культури переважно на західну модель
модернізації (індустріалізації) сформував фрагментарний образ суспільства, що
використовує надбання науково-технічного процесу, машинізації, автоматизації,
стандартизації та масового тиражування. Таке саме фрагментоване бачення
культури індустріального капіталістичного суспільства втілилося в інтерпретації її
функціонального спрямування, як детермінованого економікою, політикою,
культурою, специфічною раціональністю з можливістю численного відтворення
«західного модернізаційного проєкту» на базі аграрних локальних суспільств, «що
розвиваються».
3. Функціональний статус культури в сучасній соціологічній теорії втрачає
актуальність своєї жорсткої структурно-функціоналістської інтерпретації, яка
прив’язує місце культури до виконання певних функцій в структурі соціальних
систем. На нашу думку, неофункціоналістська парадигма відкриває нові рамки
аналізу функціонального статусу культури зміщюючи акценти на агентний
потенціал субкультурних практик та рухів в процесах громадянської інтеграції,
конструювання, генералізації та прийняття універсальних моральних засад з
партикулярних індивідуальних біографій, культурних травм та символів, вказуючи
на креативний потенціал деструктивних патологічних подій.
4. Ідентифікація функціонального статусу культури прив’язана до пізнавальної
стратегії дослідження. Не зважаючи на досить тривалий етап наукового пояснення
217
культури в рамках колоніалістської методології як структурної універсалії,
диференційовані практики якої можна досліджувати шляхом зіставлення,
порівняння та узагальнення, сучасні суспільствознавці не втрачають спроб
універсальної операціоналізації поняття «культура». Однак відсутність більш-менш
цілісного бачення феномену культури та засад її функціонування не дозволяє
дослідникам дійти наукового консенсусу в її нескінчених інтерпретаціях. Основні
перешкоди на шляху формування такої цілісної теорії культури полягають в
диверсифікованості, а також парадоксі «швидкості» та «тяглості» культурних змін
в умовах перманентних наукових, соціальних, культурних революцій, ідеологій та
макро/субкультурних рухів. З одного боку ‒ вони стимулюють динаміку культури,
а з іншого – конструюють свій власний «модерн», поступ якого в різних його
варіаціях компілює процеси розвитку, регресу та стагнації. Основні пізнавальні
складнощі інтерпретації та актуалізації функціонального статусу культури
індустріалізму полягає в дискусії стосовно еволюційної довершеності певних типів
соціальних систем. Така теоретична позиція прив'язує культуру до певного типу
виробництва, технічної раціональності, економічної або політичної системи,
результатом чого виступають протиріччя контекстів новітнього суспільства, яке
можна розглядати в контексті: а) «пост-»модерну; б) «нео-модерну» – як пізннього,
триваючого, або ж потребуючого реактуалізації.
5. «Масовізація», як одна із тенденцій культури індустріалізму/капіталізму
може бути розглянута як з точки зору нових мобілізаційних, інтеграційних,
інклюзивно/ексклюзивних процесів поширення або депривації (індивідів, груп,
організацій/інститутів, культурних практик, суспільств), так і з точки зору масового
стандартизованого виробництва, орієнтованого на масове споживання та
інтенсифікації надпотреб/надспоживання. Проте, контекст поняття «масовізація»,
на нашу думку, відображає не лише принципи культурної уніфікації, тиражування,
стандартизації, ефективності, комерції, але й відбиває нестабільність,
децентрованість та динамізм культури, процесів соціокультурної мобільності
(міжкультурної міграції та обміну). Попри драматичну контекстуальність теорій
«масового» та «тоталітарного» соціального порядку, пов’язаних з реальними
218
історичними травмами ХХ сторіччя, вони, також, чи не першими проілюстрували
нестабільний, ризиковий, мінливий характер «індустріального» капіталістичного
ліберального суспільства.
6. Глобальний характер капіталізму, нерівномірна та нееквівалентна
поширеність та включенність окремих суспільств в процеси конкуренції,
акумуляції та конвертації капіталів, легітимізації її агентів (культур, держав,
наддержавних інститутів) створює труднощі для аналізу культурної динаміки та
прогностичних висновків щодо долі локальних моделей модернізації. В цій ситуації
«світ-системний» аналіз, як еволюційна модель «теорій залежності», виступає
альтернативою теорії «модернізації». Щоправда в цих теоріях існує брак достатньої
уваги до потенціалу полікультурних локальних суспільств, культура яких здатна
стимулювати економічний, громадянський та культурний «прорив» в системі
транснаціональних ринкових відносин, численних ризиків і домагань на світову
гегемонію більш сильних агентів. Сьогодні конкретні суспільства, яких 20-30 років
тому класифікували як «третій світ», демонструють ефективність комплексного
підходу до побудови власних моделей модернізації. В них культура відіграє чи не
найважливішу роль, спрямовуючи свій вплив на всі сфери життєдіяльності своїх
громадян, а також будуючи відносини з іншими «гравцями» глобальної
капіталістичної системи, враховуючи не лише існуючі відносини залежності з
ними, але й відстоюючи шанс на «свободу» та домагання на гегемонію в цій мережі
наднаціональних взаємодій. Здатність таких суспільств модернізувати та
глобалізувати свої локальні культурні зразки та практики відображує
невиправданість прогнозів щодо неминучої «вестернізації» та гомогенізації
полікультурного різноманіття.
7. Поліфункціональність, полісуб`єктність, автономність та конвертованість
культури відображає варіативний гнучкий характер функціональної направленості
культури. Наука в індустріальному суспільстві може розвиватися під впливом
культурного етосу, – веберівського «духу капіталізму» або сакралізованої науки
ісламського зразку, що передбачає несиметричну соціокультурну динаміку цих
сфер. Конвертованість культури з одного боку передбачає її здатність до
219
структурної дифузії, а з іншого виражається в індустріально-капіталістичній
здатності інкорпорувати та бути інкорпорованою в іншу форму капіталу.
Культуріндустрія, яка може бути розглянута як культурна практика,
функціонування якої афільоване з певним типом виробничої системи, здатна
генералізувати загальнокультурні цінності. Це означає її здатність виконувати не
лише компенсаторну, гедоністичну та ескапістську функцію, як «економіки
почуттів», але конструювати численні еталони, які претендують стати ідеалами
природної та соціальної виключності (рідкісності), виступати інструментом
культурної експансії та мотивувати стимулювання нових запитів надспоживання.
8. Інтерпретація функціонального статусу культури залежить від режиму
функціонування суспільства (ліберального, тоталітарного, індустріального,
глобального, секуляризованого або сакралізованого). Проблема теоретичного
осмислення функціональної спрямованості культури в сучасному суспільстві
стикається з суперечностями її визначення: а) з точки зори формалізованих
організаційно-інституціональних практик; б) з точки зору її ініціативних
самодіяльнісних практик, які пронизують всі сфери людського життя на всіх рівнях
взаємодій: індивідуальному, інтерсуб'єктивному, соцієтальному та глобальному
9. Новітнє глобалізоване «протистояння» культур виражається в:
а) глобальному розриві між диверсифікованими гібридизованими стилями життя;
б) «модернізаційному» детермінізмі щодо питань міжкультурної взаємодії, згідно
якого секуляризована культура «модерну» (ототожненого з прогресивним
розвитком) є протилежною «традиційній» (інтерпретованій як архаїчна,
сакралізована, функціонально залежна та закрита для змін). В цій ситуації
дисонансу «модерн-традиція» антагонізми Заходу та ісламського Сходу
(репрезентованого згідно канонів «орієнталізму» переважно арабським світом)
відображують гомогенізоване бачення фрагментів східної «культурної
відмінності». Сучасні «цивілізаційні» протиріччя між секуляризованою
культурною, науковою та публічно-політичною сферами пояснюються
відмінностями в регламентуючій ролі культури та релігії в цих суспільствах.
Незважаючи на фундаментальну складність сепарації культурної та релігійної
220
сфери, певно, що в ісламському світі релігія виступає більш сильним агентом
генералізації цінностей (які модифікуються під впливом інших культурних
взаємодій та владних відносин), регулює поведінку та формулює макросуспільний
вектор своєї локальної «модернізації». В дисертаційному дослідженні доведено, що
рівень секуляризованості (або, навпаки сакралізованості) культури не є
визначальним фактором «модернізації» та встановлення мультикультуральної
рівноваги. Сьогодні окрім ізоляціоністсько-екстремістського та світського ісламу (в
якому зв'язки релігії з політичною, правовою та публічною сферами значно
ослаблені, а релігія виконує роль скоріше ідеології) існують інші численні
культурні та субкультурні практики, які поєднують його локально-традиційні
патерни із західним стилем життя. Це може свідчити про різні тенденції
закріплення (або послаблення) релігійної картини світи в аспекті процесів
модернізації та транскультурації.