СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ПРИВАТНОЇ ФОРМИ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ШИЯН ОКСАНА МИКОЛАЇВНА

УДК 378.058(043)

СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ПРИВАТНОЇ ФОРМИ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Спеціальність 22.00.04 спеціальні та галузеві соціології

дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник
кандидат філософських наук,
професор Білик
Володимир Филимонович

Київ - 2002

ЗМІСТ

Вступ...............................................................................................................2
І. Становлення навчальних закладів приватної форми власності в Україні
1.1. Основні чинники виникнення навчальних закладів приватної форми власності в Україні..13
1.2. Етапи становлення приватних навчальних закладів................26
1.3. Характеристика системи навчальних закладів приватної форми власності в сучасних українських реаліях.....................................48

ІІ. Особливості соціогрупової структури приватного сектору освіти України..65
2.1. Студентство приватних навчальних закладів як суб’єкт освітніх відносин........................................................................68
2.2. Компаративістський аналіз викладачів державних та приватних навчальних закладів як соціальної групи...................................97

ІІІ. Вищий навчальний заклад приватної форми власності як соціальна організація.............................................................................................115
3.1. Вищий заклад освіти як соціальна організація..........................123
3.2. Характерні риси приватних навчальних організацій..................132
Висновки.....................................................................................................149
Список використаних джерел...................................................................155

ВСТУП
Актуальність дослідження
Актуальність дослідження. Політичні та економічні зміни в Україні привели до появи нової ідеології розвитку суспільства на засадах демократизації всіх сфер суспільного життя, формування і зміцнення ринкових відносин, створення національної економіки і інтеграції її у світову систему господарювання.
Проте існуюча в Україні система освіти у той час перебувала у стані, що не задовольняв вимоги, які висувалися до неї в умовах розбудови української державності, культурного та духовного відродження народу. Це виявлялося передусім у невідповідності освіти запитам особистості, суспільним потребам та інтелектуальної діяльності; у спотворенні цілей та функцій освіти; бюрократизації всіх ланок освітньої системи.
Становлення ж ринкової економіки вимагало наявності висококваліфікованих спеціалістів у різних галузях науки, виробництва та інших сфер життєдіяльності суспільства, адже високоосвічені професіонали складають ту основу, на якій і базується суспільний розвиток.
На початку 90-х років в Україні склалася ситуація, коли виникла потреба в професіоналах нових спеціальностей, які раніше не були розповсюджені в нашій країні або не існували взагалі, а значить, у закладах освіти, які були б в змозі надати знання, вміння, навички саме з цих вкрай необхідних спеціальностей (менеджмент, бізнес, маркетинг, комп’ютерні науки і т.п. ).
Державна система освіти, що існувала на той час, не в змозі була задовольнити значний попит на отримання знань саме з цих спеціальностей, а також зростаючий попит на освітні послуги взагалі.
У цей період освітянську галузь, як і все суспільство, вразила глибока криза, загострилися негативні тенденції в усіх сферах його життя. Однією з основних таких тенденцій було прогресуюче посилення залишкового принципу фінансування. Так, 1992 р. частка консолідованого бюджету на розвиток освіти становила 12,6%, 1993 р. - 11,7%, 1994 р. - 9,5%, а 1997 р. вже лише - 3,85% валового національного продукту, тобто на 54% менше порівняно з попередніми роками. Це тоді, коли у розвинутих країнах, за результатами досліджень, здійснених в останні роки у 30 країнах світу спеціалістами Світового банку під егідою ЮНЕСКО, третина приросту валового внутрішнього продукту забезпечувалась саме інвестиціями у сферу освіти.1
Також негативною тенденцією була зростаюча невідповідність матеріально-технічної бази освіти оптимальним нормативам і потребам суспільства. Зокрема, кількість закладів освіти (1985-1995 рр.), що проводили заняття у дві-три зміни, зросла майже на 1,5 тис., а кількість учнів, які навчалися у другу й третю зміни, - більш як на 250 тис. чоловік. Забезпечення підручниками, наприклад, у 1994-1995 навчальному році становило лише 40% від потреби, методичними посібниками - на 30%, технічними засобами навчання - на 7-10%.
Ще одна негативна тенденція - якісна й кількісна необгрунтованість структури підготовки кадрів. За кордоном, як відомо, вважають доцільною підготовку спеціалістів широкого профілю. У нас вона тривалий час орієнтувалася на класифікаційний реєстр, що нараховував 7800 назв професій і 1705 службових посад (у великих країнах Західної Європи - відповідно 500 і 100). Наслідком цього є нині перевищення випуску над потребою за спеціальністю економіка та управління в машинобудуванні у 2 рази, агрохімія і грунтознавство - в 3 рази, автоматизація технологічних процесів і виробництва у 4 рази. Згідно з сьогоднішніми тенденціями значно зростає кількість бухгалтерів, економістів, юристів і менеджерів із продажу. А з огляду на спад виробництва та обвальне закриття підприємств виробничі спеціальності можуть істотно скоротитися.2 З іншого боку, стала потреба в кадровому забезпеченні цілого ряду спеціальностей, яка не могла бути задоволена.
Таким чином, в українському суспільстві на початку 90-х років склалося протиріччя, яке полягало в наявності потреби в певній освіті (з нових конкурентоспроможних спеціальностей : менеджмент, бізнес, комп’ютерні науки тощо) у населення - з одного боку, і відсутності можливостей її задоволення з боку державних закладів освіти - з іншого.
На шляху розв’язання цього протиріччя виникли навчальні заклади прпиватної форми власності, розвиток яких вимагає уважного наукового дослідження.
За статистикою в Україні діє 173 ліцензовані недержавні вищі заклади освіти, з них 7 університетів, 4 академії, 112 інститутів, 51 коледжів, технікумів та училищ. В них навчається 208 424 студенти. У 2000 році на перший курс було прийнято 57 728 студентів.
Потреба в аналізі стану та перспектив розвитку навчальних закладів приватної форми власності в Україні зумовлена не тільки високими темпами її розбудови, але й досить неоднозначним ставленням в суспільстві до цього явища та недостатньою визначеністю з боку державних органів та населення взагалі стосовно нього. Зокрема, лише 17 січня 2002 року після 10-річного існування приватних закладів освіти в Законі України Про вищу освіту” зазначено, що систему вищої освіти складають вищі навчальні заклади всіх форм власності, що є важливим кроком у процесі їх легітимізації в суспільстві. Стереотипи ж населення в цілому стосовно приватної освіти залишаються переважно негативними.
Отже, актуальність цього дослідження зумовлена, по-перше, тим, що приватна навчальні заклади як соціальний феномен існують; по-друге, виникають різні точки зору щодо необхідності та доцільності їх існування, які вимагають наукового обгрунтування та аналізу; по-третє, приватна освіта вже набула певного, наукового, методичного та організаційного досвіду, який потребує систематизації та узагальнення.
Стан наукової розробки теми. Проблеми виникнення та становлення приватної освіти в Україні недостатньо висвітлювалися в науковій літературі, за винятком матеріалів декількох наукових конференцій та невеликої кількості дисертаційних робіт, хоча історія розвитку освіти в Україні має досить глибоке коріння (перший український вищий заклад освіти Києво-Могилянська Академія (заснована в 1632 р.), Львівський університет (1795), Харківський університет (1805), Київський університет (1834), Одеський університет (1868)). Але фундаментальні дослідження у вітчизняній соціології стосувалися винятково державного сектору системи освіти.
Значну роль у вивченні даної проблеми відіграли роботи російських соціологів Бестужева-Лади І.В., Миронова В.В., Нечаєва В.Я., Руткевича М.Н., Філіпова Ф.Р.; вітчизняних вчених Ази Л.О., Алексюка А.М., Андрущенка В.П., Астахової В.І., Гавриленка І.М., Головатого М.Ф., Головка С.М., Скідіна О.Л. та інших, які займаються комплексним аналізом соціології освіти.
Виникнення на початку 90-х років приватних навчальних закладів та їх розвиток зумовили необхідність наукового аналізу та дослідження цього нового явища в системі освіти, яке в літературі дістало назви приватна освіта”. Тому в подальшому науковому аналізі виникнення, функціонування та розвитку приватних навчальних закладів доцільно використовувати термін приватна освіта”.
Так, проблему виникнення приватних навчальних структур досліджує у своїх працях В.І.Астахова. Г.Щокін, досліджуючи проблеми і перспективи приватної освіти, виділяє такі її переваги :
1) недержавні вузи безкоштовно для держави готують кваліфіковані кадри і при цьому ще приносять значні прибутки тій же державі у вигляді податків;
2) недержавні освітні заклади виявляють значну гнучкість і своєчасно реагують на потреби ринку праці;
3) недержавна система освіти збільшує можливість отримання вищої освіти для молоді, оскільки державні навчальні заклади можуть забезпечити прийом тільки 36% випускників шкіл;
4) недержавні вищі навчальні заклади це додаткові робочі місця для представників інтелектуальної еліти.
О.М.Дідкова-Фаворська у своїх працях звертається до проблеми особливості формування особистості майбутнього спеціаліста на прикладі студентів вищих закладів освіти недержавної форми власності, а також специфіки виховної роботи у приватному закладі освіти.
Проблеми виникнення приватної освіти в Україні відображені і в працях зарубіжних авторів. Зокрема, американський соціолог Дж.Стетар одним із перших провів комплексний аналіз дослідження приватної освіти в Україні, вказуючи на основні проблеми фінансування приватної вищої освіти, деякі питання управління приватною вищою освітою в Україні, ліцензування та акредитації.
Отже, зазначені автори та їх наукові розробки дають загалом певне уявлення про приватну освіту України як в історико-соціологічному контексті, так і через призму дослідження її окремих елементів. Хоча, звичайно, поза увагою науковців залишається ще досить багато актуальних питань. Частина з них розглядалася на численних конференціях та симпозіумах.
Зокрема, процес розвитку приватної освіти в Україні був розглянутий на Всеукраїнській науково-практичній конференції Наукові засади реформування вищої освіти в Україні” (2-4 лютого 1993 року). Також певною мірою розглядались питання розвитку приватної освіти на Всеукраїнській науково-практичній конференції Удосконалення концепції приватної освіти в Україні та проблеми організації науково-дослідної роботи в приватних вузах”, яка відбулася в 1995 році в Харкові.
Окремі питання розвитку приватної освіти були викладені і в кількох дисертаційних роботах.
Зокрема, в докторській дисертації О.Л. Сидоренка Приватна вища школа як соціальний інститут”1 проаналізовано деякі чинники виникнення приватної освіти в Україні, де зосереджено увагу на економічних передумовах реформування освіти; значна увага приділена міжнародному досвіду функціонування приватної освіти та його значення для України; визначені особливості формування та тенденції змінювання студентського контингенту, особливості організації виховної роботи. Один з розділів дисертації присвячений системі управління та організації діяльності приватної вищої школи.
Але при цьому в дисертації не проведений комплексний аналіз основних чинників виникнення навчальних закладів приватної форми власності в Україні; відсутній докладний аналіз характерних рис викладачів приватних закладів освіти як соціальної групи; не розглянуті докладно основні етапи становлення приватної освіти в Україні в сучасних умовах.
Отже, незважаючи на різноаспектні підходи до проблеми виникнення та функціонування навчальних закладів приватної форми власності в Україні, вона залишається недостатньо вивченою і проаналізованою і потребує подальших наукових розробок.
Мета дослідження. Визначити соціальний статус навчальних закладів приватної форми власності в системі освіти України, їх роль в реалізації основних соціальних функцій освіти на сучасному етапі розвитку суспільства.
Об’єктом дослідження виступають навчальні заклади приватної форми власності в Україні.
Предметом дослідження є тенденції та принципи, що характеризують процес становлення та функціонування приватних навчальних закладів в Україні і визначають їх соціальний статус, виявлені на підставі загальнотеоретичних закономірностей та методів конкретно-соціологічного дослідження.
Завдання дослідження
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання :
1) здійснити комплексний аналіз основних чинників виникнення навчальних закладів приватної форми власності;
2) виявити специфіку основних етапів становлення приватних навчальних закладів в Україні;
3) проаналізувати особливості соціогрупової структури приватного сектору освіти Україні;
4) встановити характерні риси навчальних закладів приватної форми власності як різновиду навчальних соціальних організацій;
5) виявити тенденції подальшого розвитку системи приватних навчальних закладів в Україні.
Методи дослідження. У роботі використовувався комплекс методів дослідження. Теоретичні методи : порівняння, аналіз, синтез, систематизація, класифікація; емпіричні - спостереження, опитування. Методи теоретичного і емпіричного дослідження взаємодоповнювалися і взаємоперевірялися, що забезпечило комплексне пізнання предмета дослідження.
Емпіричний рівень дослідження забезпечувався на базі Науково-методичного центру соціологічних досліджень Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу. У дисертаційній роботі використані результати соціологічних досліджень, проведених при безпосередній участі автора.
Наукова новизна полягає в тому, що на основі дослідження процесу становлення навчальних закладів приватної форми власності, аналізу їх сучасного стану виявлено їх місце в освітянському просторі України, зокрема :
1. Здійснено комплексний аналіз основних чинників виникнення приватних навчальних закладів, на основі якого встановлено, що їх появу зумовили загальні соціально-політичні, культурні та релігійні зміни в українському суспільстві на початку 90-х років.
2. Виявлено та проаналізовано специфіку становлення навчальних закладів приватної фгорми власності, яка полягає у появі нової соціальної практики, її подальшому нормативному та організаційному оформленні, в легітимізації приватних навчальних закладів, утвердженні цього феномена у суспільній свідомості.
3. Доведено, що реалізація основних функцій освіти приватною освітою має окремі особливості, зокрема, при здійсненні владно-примусової, селективної та стратифікаційної функцій.
4. На основі аналізу результатів конкретно-соціологічних досліджень визначено характерні риси соціогрупової структури приватного сектору освіти України, а саме :
1) мотивація отримання освіти студентів приватних закладів освіти;
2) спрямованість на професійну діяльність за фахом;
3) безпосередня залежність статусу студента від його матеріального статусу;
4) високий рівень зовнішньої та внутрішньої мотивації праці викладачів (зовнішня мотивація через диференціацію матеріальної винагороди; внутрішня через реалізацію творчого потенціалу).
5. Шляхом порівняльного аналізу бюджетних та приватних навчальних організацій виявлено та обгрунтовано специфіку приватних організацій, умови їх функціонування та вплив на перебіг соціальних процесів.
6. Виявлено тенденції подальшого розвитку приватних навчальних закладів в Україні.
Апробація і впровадження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у авторських публікаціях; доповідалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції Політична консолідація державотворчих сил України : проблеми, перспективи” (м.Київ, 11 лютого 1998 р.); Міжнародній науково-практичній конференції Сучасні технології в професійній підготовці спеціалістів в Україні” (м.Київ, 24-25 листопада 1998 р.); Міжнародній науково-практичній конференції Актуальні проблеми гуманітарних наук та їх інформаційне забезпечення” (м.Харків, 17 квітня 1999 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції Становлення і розвиток підприємництва в Україні” (м.Хмельницький, 28-29 квітня 1999 р.); обговорювалися на засіданнях кафедри галузевої соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка та кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу.
Структура дисертації зумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів і семи підрозділів, висновків, переліку основної використаної літератури.

1 Алексєєв Ю. Україна : освіта і держава (1987-1997).- К., 1998.- С.29-30.

2 Там же.

1 Сидоренко О.Л. Приватна вища освіта: шляхи України у світовому вимірі.- Харків :”Основа”, 2000.